Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ВАГОТОМІЯ – перетин блукаючого нерва.
ВАГОТОНІН – гормон підшлункової залози, що підвищує тонус парасимпатичної нервової системи і посилює процеси кровотворення.
ВАГОТОНІЯ – перевага тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи над тонусом симпатичної системи.
ВАГОТРОПНИЙ – той, що діє на блукаючий нерв.
ВАЗОАКТИВНИЙ ІНТЕРСТИЦІАЛЬНИЙ ПОЛІПЕПТИД – гормон, що виробляється клітинами слизової оболонки травного каналу, бере участь у регуляції секреції, моторики і процесів всмоктування.
ВАЗОДИЛАТАТОР – речовина різної природи, яка викликає розширення кровоносних судин.
ВАЗОДИЛАТАЦІЯ – розширення судин (збільшення діаметра), зумовлене розслабленням непосмугованих м`язів їхньої стінки.
ВАЗОКОНСТРИКТОР – речовина, яка викликає скорочення непосмугованих м`язів стінки судин і зменшення їх діаметру.
ВАЗОСТОМІЯ – метод утворення постійного доступу до глибоко розміщених кровоносних судин (хронічна фістула кровоносних судин) у піддослідних тварин.
ВАН-СЛАЙКА МЕТОДИ: 1) визначення газового складу крові манометричним методом; 2) метод визначення лужного резерву крові.
ВАСКУЛЯРИЗАЦІЯ – сітка кровоносних судин і забезпечення кров`ю органів, ділянок та частин тіла.
ВДИХ – надходження атмосферного повітря в легені.
ВЕБЕРА ДОТИКОВІ КОЛА – ділянки шкіри, в межах яких два одночасних дотики сприймаються як один.
ВЕГЕТАРІАНСТВО – система харчування, яка виключає або обмежує споживання продуктів тваринного походження.
ВЕКТОР СЕРЦЯ – величина та напрямок у просторі рівнодійної від різниці потенціалів чи електрорушійної сили окремих клітин функціонуючого міокарда.
ВЕКТОР-БАЛІСТОКАРДІОГРАФІЯ – метод вивчення діяльності серця шляхом порівняння синхронно записаних поздовжньої, поперечної та вертикальної балістокардіограм.
ВЕКТОР-ДИНАМОКАРДІОГРАФІЯ – метод вивчення діяльності серця шляхом одночасної реєстрації поздовжніх та поперечних зміщень проекції центра маси грудної клітки на площину, паралельну фронтальній площині тіла.
ВЕКТОР-КАРДІОГРАФІЯ – метод вивчення біоелектричної активності серця шляхом реєстрації величини та напрямку електрорушійної сили, що виникає внаслідок деполяризації та реполяризації міокарда в процесі серцевого циклу.
ВЕКТОР-СФІГМОГРАФІЯ – метод дослідження артеріального пульсу за допомогою порівняння основних його характеристик на однакових ділянках симетрично розміщених артерій.
ВЕЛИЧИНА АЛЬВЕОЛЯРНОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ – об’єм повітря, що обмінюється в альвеолах за одиницю часу.
ВЕЛОЕРГОМЕТРІЯ – метод функціонального дослідження із застосуванням дозованого фізичного навантаження з використанням велоергометра (приладу, що імітує їзду на велосипеді) для виявлення коронарної недостатності та визначення показників функції зовнішнього дихання.
ВЕНОГРАФІЯ – графічна реєстрація пульсових коливань стінки вени.
ВЕНОЗНЕ ПОВЕРНЕННЯ – об’єм венозної крові, що повертається до серця по верхній та нижній порожнистих венах за одиницю часу.
ВЕНОСЕКЦІЯ – розтин вени для введення в неї канюлі, катетера чи голки.
ВЕНТИЛЯЦІЙНИЙ ЕКВІВАЛЕНТ – показник ефективності зовнішнього дихання, що характеризує об’єм повітря, який необхідний, щоб провентилювати легені для споживання організмом 1 мл кисню.
ВЕНТИЛЯЦІЙНО-ПЕРФУЗІЙНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ – відношення об’єму повітря до об’єму крові, що надходить у легені за одиницю часу.
ВЕНТИЛЯЦІЯ ЛЕГЕНЬ – обмін газів між атмосферним та альвеолярним повітрям, що забезпечує поновлення альвеолярного повітря.
ВЕНТРАЛЬНИЙ – передній, черевний, стосується черевної поверхні тіла.
ВЕРЕТЕНО НЕРВОВО-М'ЯЗОВЕ – рецепторний прилад, який реагує на будь-які зміни стану м`язових волокон.
ВЕСТИБУЛОМЕТРІЯ – вивчення функцій вестибулярного апарата.
ВЕСТИБУЛОРЕЦЕПТОР – рецептор, що сприймає зміни швидкості та напрямку переміщення тіла в просторі (у людини – волосинкова клітина перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха).
ВИДИХ – виведення повітря з легенів у процесі дихання.
В. активний – посилений видих за рахунок скорочення внутрішніх міжреберних м`язів і м`язів живота, а при форсованому видиху – і м`язів плечового пояса;
в. пасивний – видих, що відбувається за рахунок еластичної тяги легенів без участі м`язів.
ВИДІЛЕННЯ – звільнення організму від кінцевих продуктів обміну, сторонніх речовин, надмірного вмісту води, солей та органічних сполук, які надійшли з їжею чи утворились у процесі метаболізму.
ВИСЛИЗАННЯ – зниження гальмівного впливу блукаючого нерва на серце при його тривалому подразненні.
ВИСНАЖЕННЯ – стан, що характеризується значним ослабленням життєдіяльності організму.
ВИТРИВАЛІСТЬ – здатність людини протягом тривалого часу виконувати роботу і протистояти втомі.
ВІДВЕДЕННЯ – варіант розміщення електродів для реєстрації потенціалів збудливих тканин.
В. внутрішньоклітинне – в., при якому один електрод (мікроелектрод) міститься всередині клітини;
в. двополюсне – в., при якому обидва електроди розміщені в електричному полі досліджуваного об’єкта;
в. електрокардіографічні – варіанти розміщення електродів при реєстрації електрокардіограми (ЕКГ);
в. ЕКГ aVF – посилене відведення ЕКГ: активний електрод на лівій нозі;
в. ЕКГ aVL – посилене відведення ЕКГ: активний електрод на лівій руці;
в. ЕКГ aVR – посилене відведення ЕКГ: активний електрод на правій руці;
в. ЕКГ V – загальна назва відведення ЕКГ за Вільсоном: активний електрод на грудній клітці;
в. ЕКГ V2 - грудне однополюсне: активний електрод в IV міжреберному проміжку по лівому краю груднини;
в. ЕКГ V5 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку зліва по передній пахвовій лінії;
в. ЕКГ V6 – грудне однополюсне: активний електрод в V міжреберному проміжку по середній пахвовій лінії;
в. ЕКГ – осі електродів розміщені перпендикулярно одна до одної і до вертикальної, горизонтальної та сагітальної площин тіла людини;
в. ЕКГ за Небом – обидва електроди накладаються на грудну клітку;
в. ЕКГ стандартне – розміщення біполярних електродів при реєстрації ЕКГ: I – права і ліва рука, II – права рука і ліва рука, III – ліва рука і ліва нога;
в. позаклітинне – в. без порушення цілості клітинної мембрани.
ВІДПОЧИНОК – стан спокою після будь – якої діяльності чи спеціально організована активність для усунення втоми та прискорення відновлення працездатності.
ВІДЧУТТЯ – відбиття властивостей предметів об’єктивного світу.
В. абсолютний поріг – мінімальна сила подразнення, здатна викликати відчуття;
в. часовий поріг – мінімальний інтервал часу між двома подразненнями, при якому вони вперше відчуваються окремо;
в. просторовий поріг – мінімальна відстань між двома точками подразнення, при якій вони починають сприйматись як просторово різні.
ВІЗУАЛЬНИЙ – той, що сприймається за допомогою зору.
ВІЛІКІНІН – гормон слизової оболонки тонкої кишки, що посилює рух кишкових ворсинок.
ВІРИЛІЗАЦІЯ – поява чоловічих рис у жінки, викликана дією андрогенів.
ВІСЬ СЕРЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА – напрямок у просторі сумарного вектора електрорушійної сили серця в той момент, коли його величина є максимальною. У нормі збігається з напрямком максимального за величиною сумарного вектора і становить 30-70º.
ВІТАМІН – життєво важлива речовина, яка надходить у дуже малій кількості з їжею або виробляється в організмі.
ВНУТРІШНЯ КАПСУЛА – проекційні волокна між хвостатим ядром і таламусом з одного боку та сочевицеподібним ядром – з іншого, які поєднують кору з відділами ЦНС, що розміщені нижче.
ВОДІЙ РИТМУ – клітина чи група клітин, які мають властивість генерувати ритмічні імпульси збудження без зовнішніх подразників.
ВОЛОКНО НЕРВОВЕ – відросток нервової клітини.
В. н. асоціативні – волокна, що з’єднують нервові клітини різних ділянок спинного та головного мозку з одного боку;
в. н. аферентні – відростки аферентних нейронів;
в. н. гамма-еферентні – аксони гамма-мотонейронів спинного мозку, які регулюють ступінь розтягнення внутрішньоверетенних м'язових волокон;
в. н. рухові – в. н. рухових нейронів, які іннервують м'язи.
ВОЛЮМОРЕГУЛЯЦІЯ – система регуляції сталості об’єму рідин.
ВОЛЮМОРЕЦЕПТОР – рецептор об'єму; збуджується при зниженні об'єму циркулюючої крові.
ВПЛИВ – результат дії нервової системи або подразника на організм.
В. адаптаційно-трофічний – вплив вегетативної (симпатичної) нервової системи на забезпечення пристосування організму до змін навколишнього середовища шляхом зміни рівня обміну речовин;
в. батмотропний – вплив на збудливість клітини чи органа;
в. дромотропний – вплив на швидкість проведення збудження;
в. інотропний – вплив на силу (амплітуду) скорочення м'яза;
в. тонотропний – вплив на м`язовий тонус;
в. хронотропний – вплив на частоту серцевих скорочень (позитивний у бік збільшення, негативний – у бік зниження частоти).
ВСМОКТУВАННЯ – активний фізіологічний процес проникнення різних речовин крізь клітинні мембрани в клітині, а з клітин – у внутрішнє середовище організму.
ВУЗОЛ ПЕРЕДСЕРДНО – ШЛУНОЧКОВИЙ – вузол провідної системи серця, розміщений у стінці правого передсердя.
В. синусно-передсердний – скупчення клітин провідної системи серця, розміщене між вушком правого передсердя і місцем впадання верхньої порожнистої вени, номотопний осередок автономії серця, виконує роль провідного центру автоматизму серця.
В'ЯЗКІСТЬ – властивість рідин та газів чинити опір течії при переміщенні однієї частинки відносно іншої.
ГАЛЬВАНІЗАЦІЯ – метод впливу на організм постійним електричним струмом невисокої напруги та незначної сили.
ГАЛЬМУВАННЯ – активний фізіологічний процес на подразнення відповідних гальмівних нейронів; зовні проявляється пригніченням збудження, а також ослабленням чи припиненням діяльності.
Г. безумовне – г. умовного рефлексу на зовнішні чи внутрішні безумовні подразнення, розвивається за принципом негативної індукції;
г. застійне – стійке гальмування умовних рефлексів, зумовлене перенапруженням сили чи рухливості основних нервових процесів;
г. позамежове – г. умовного рефлексу, що виникає внаслідок надмірного збільшення сили умовного подразника, охороняє нервові центри від надмірного подразнення і перевтоми;
г. песимальне – стан збудливої тканини, що виникає внаслідок сильної деполяризації постсинаптичної мембрани під впливом надто частих нервових імпульсів;
г. умовне – вироблена гальмівна реакція, яка усуває позитивний умовний рефлекс; виробляється припиненням підкріплення умовного рефлексу;
г. у. диференціальне – г. умовного рефлексу на диференціальний подразник;
г. у. запізніле – г., яке виробляється відставанням підкріплення позитивного умовного подразнення;
г. у., "умовне гальмо" – г. умовного рефлексу при непідкріпленні умовного подразника в поєднанні з безумовним.
ГАММА-ЕФЕРЕНТНА ІННЕРВАЦІЯ – іннервація рецепторів розтягнення (інтрафузальних волокон) гамма – мотонейронами спинного мозку.
ГАММА-МОТОНЕЙРОН – нейрон спинного мозку, що іннервуює інтрафузальні м'язові волокна.
ГАММА-ПЕТЛЯ – петля зворотного зв’язку від м'яза до його власного мотонейрона.
ГАНГЛІЙ – обмежене скупчення нервових клітин, волокон та нейроглії, оточене сполучною тканиною, розміщене за ходом черепно-мозгових, спінальних та вегетативних нервів на різній відстані від ЦНС.
ГАНГЛІОБЛОКАТОР – лікарський засіб, який пригнічує передавання збудження в синапсах вегетативних гангліїв.
ГАРІССА-БЕНЕДИКТА ТАБЛИЦІ – таблиці для визначення належної величини основного обміну згідно з масою, зростом, віком і статтю обстежуваного.
ГАСПІНГ – агональне дихання, яке характеризується короткими, рідкими та глибокими судомними дихальними рухами.
ГАСТРИКСИН – протеолітичний фермент шлункового соку, що виявляє максимальну активність при рН = 3,0-3,2.
ГАСТРИН – гормон, який виробляється клітинами шлунка та дванадцятипалої кишки, стимулює виділення кислого шлункового секрету, моторику розслабленого шлунка, дванадцятипалої кишки та жовчного міхура.
ГАСТРОІНГІБУЮЧИЙ ПОЛІПЕПТИД (ГІП) – поліпептид, що виробляється клітинами дванадцятипалої і верхніх відділів порожньої кишки, гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти та пепсину, моторику шлунка, стимулює звільнення глюкагону.
ГАСТРОН – біологічно активна речовина, що виробляється клітинами пілоричної частини шлунка; гальмує секрецію хлористоводневої (соляної) кислоти, антагоніст гастрину.
ГЕМ – простетична (небілкова) частина гемопротеїдів (гемоглобіну, міоглобіну, цитохромів, пероксидази тощо).
ГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання еритроцитів донора при груповій чи біологічній несумісності крові.
ГЕМАГЛЮТИНІН – антитіло, спрямоване проти антигенів еритроцитів, які мають властивість їх склеювати.
ГЕМАТОКРИТНЕ ЧИСЛО – об'ємне співвідношення клітин крові та плазми, виражене у відсотках; нормальні показники у чоловіків – 40/60-48/52, у жінок – 36/64-42/58.
ГЕМАТУРІЯ – наявність крові у сечі.
ГЕМЕРАЛОПІЯ – різке погіршення зору в умовах недостатнього освітлення, зумовлене порушенням функції ковбочкового світлочутливого апарату сітківки при нестачі вітаміну А.
ГЕМОГЛОБІН – дихальний пігмент, що міститься в еритроцитах і належить до хромопротеїдів; у капілярах легенів г. сполучається з киснем – утворюється оксигемоглобін, у тканинах поєднується з вуглекислим газом –утворюється карбгемоглобін; приєднання О2 та СО2 – зворотне, залежить від парціального тиску. У нормі в крові чоловіків – 140-160 г/л, у жінок – 120-140 г/л.
Г. А1 – основна частина нормального гемоглобіну дорослої людини;
г. А2 – г., що входить до складу нормального гемоглобіну (до 25%) дорослої людини;
г. F – нормальний гемоглобін плода людини, який відрізняється від гемоглобіну А структурою, більшою спорідненістю до О2 та більшою стабільністю;
г. М – загальна назва аномальних гемоглобінів, які легко окиснюються за наявності кисню з перетворенням на метгемоглобін;
г. Р – нормальний гемоглобін плода людини, що домінує у період жовткового кровотворення (до 18 тижнів).
ГЕМОГЛОБІНЕМІЯ – підвищений вміст вільного гемоглобіну в плазмі крові.
ГЕМОГЛОБІНОЛІЗ – фізіологічний процес розпаду гемоглобіну в організмі.
ГЕМОГЛОБІНОМЕТРІЯ – загальна назва методів визначення концентрації гемоглобіну в крові.
ГЕМОГЛОБІНУРІЯ – наявність гемоглобіну в сечі.
ГЕМОГРАМА – результат кількісного та якісного вивчення складу крові.
ГЕМОДИНАМІКА – розділ фізіології, який вивчає причини, умови та механізми руху крові у серцево-судинній системі на основі законів гідродинаміки.
ГЕМОДІАЛІЗ – метод звільнення крові від низько- до середньомолекулярних речовин за допомогою штучної нирки.
ГЕМОЛІЗ – руйнування мембрани еритроцитів і вихід гемоглобіну в плазму.
ГЕМОЛІЗИН – антитіло, здатне викликати гемоліз еритроцитів.
ГЕМОМЕТР – прилад для визначення концентрації гемоглобіну в крові колориметричним методом.
ГЕМОПОЕЗ – процес клітинної диференціації, який спричинює утворення зрілих клітин периферичної крові.
ГЕМОПОЕТИН – ендогенна гуморальна речовина, що стимулюює гемопоез.
ГЕМОСОРБЦІЯ – спосіб виведення токсинів з організму безпосередньо з крові за допомогою сорбентів.
ГЕМОСТАЗ – захисна реакція організму, що включає сукупність механізмів, які забезпечують швидке припинення кровотечі при порушенні судин.
ГЕН – елементарна одиниця спадковості, за допомогою якої відбуваються запис, зберігання та передавання генетичної інформації ряду поколінь.
ГЕНОТИП – сукупність усіх спадкових факторів, властивих певній особі.
ГЕПАРИН – природний антикоагулянт, синтезований тучними клітинами.
ГЕПАТОЦИТ – клітина печінки, що виконує екскреторну, гомеостатичну, метаболічну, бар'єрну, депонувальні та інші функції.
ГЕРМАФРОДИТИЗМ – наявність у одного й того самого індивідуума прикмет обох статей.
ГІДРЕМІЯ – збільшення вмісту води у крові.
ГІДРОКОРТИЗОН – гормон пучкової зони кори надниркових залоз, який впливає на обмін речовин (особливо вуглеводів), має протизапальні та протиалергічні властивості.
ГІДРОЛАБІЛЬНІСТЬ – знижена здатність організму регулювати вміст води у тканинах внаслідок нейрогуморальних порушень.
ГІПЕРВЕНТИЛЯЦІЯ – підвищена вентиляція легенів, зумовлена збільшенням глибини та частоти дихання.
ГІПЕРВОЛЕМІЯ – наявність у судинах збільшеного об’єму крові.
ГІПЕРГІДРАТАЦІЯ –надмірний вміст води в організмі чи окремих його частинах.
ГІПЕРГІДРОЗ – надмірне потовиділення.
ГІПЕРГЛІКЕМІЯ – підвищення концентрації глюкози в крові (понад 120 мг %, або 6,66 ммоль/л).
ГІПЕРДИНАМІЯ – надмірне підвищення сили м`язового скорочення під впливом максимальних фізичних навантажень.
ГІПЕРЕМІЯ – збільшення кровонаповнення в будь-якій частині периферичної судинної системи (артеріолах, капілярах, венах), яке виникає внаслідок посилення припливу крові у мікроциркуляторному руслі (артеріальна г.) чи послаблення відтоку крові (венозна г.).
ГІПЕРЕРГІЯ – підвищена реактивність організму.
ГІПЕРЕСТЕЗІЯ – підвищена чутливість до подразників, які діють на органи чуття.
ГІПЕРКІНЕЗ – автоматичні, вимушені рухи внаслідок мимовільного скорочення м`язів.
ГІПЕРКІНЕЗІЯ – посилення рухової функції якого – небудь внутрішнього органа.
ГІПЕРМЕТРІЯ – надмірність, невідповідність рухів, що спостерігається при пошкодженні мозочка та його провідних шляхів.
ГІПЕРОКСІЯ – підвищений вміст кисню в тканинах організму внаслідок збільшення його вмісту у вдихуваному повітрі.
ГІПЕРОСМІЯ – надмірне посилення нюху.
ГІПЕРПАРАТИРЕОЗ – надмірна функція прищитоподібних залоз.
ГІПЕРПІТУЇТАРИЗМ – розлад функції аденогіпофіза, що характеризується підвищенням його гормональної активності.
ГІПЕРПОЛЯРИЗАЦІЯ – збільшення різниці потенціалів між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани збудливої тканини.
ГІПЕРПРОТЕЇНЕМІЯ – підвищений вміст білка в крові.
ГІПЕРЕФЛЕКСІЯ – посилена рефлекторна діяльність, яка розвивається після зникнення явищ спінального шоку.
ГІПЕРСАЛЕМІЯ – підвищення осмотичного тиску крові за рахунок збільшення концентрації іонів натрію та хлору.
ГІПЕРСАЛІВАЦІЯ – збільшення виділення слини зниженої в'язкості.
ГІПЕРСТЕНУРІЯ – збільшення вмісту в сечі щільних речовин, що характеризується її високою відносною густиною (понад 1030).
ГІПЕРТЕНЗІЯ – підвищення гідростатичного тиску в порожнистих органах та судинах.
Г. артеріальна – підвищення тиску крові в артеріях внаслідок збільшення судинного тонусу і хвилинного об’єму серця (напр., при фізичному навантаженні, у відповідь на больові та інші подразнення).
ГІПЕРТЕРМІЯ – нагромадження тепла в гомойотермному організмі за рахунок недостатньої тепловіддачі.
ГІПЕРТИРЕОЗ – підвищення активності щитоподібної залози, що супроводжується збільшенням основного обміну і тахікардією.
ГІПЕРТОНІЯ – підвищення тонусу стінок кровоносних судин, скелетних м'язів та інших тканин.
ГІПЕРТРОФІЯ – збільшення органа або його частини внаслідок збільшення об’єму чи кількості клітин.
ГІПЕРФАГІЯ – споживання їжі у надмірній кількості.
ГІПЕРФУНКЦІЯ – посилена функція клітини, тканини, органа, системи чи організму в цілому, яка виходить за межі фізіологічної норми.
ГІПЕРХІЛІЯ – підвищене виділення шлунковими залозами соляної кислоти та ферментів.
ГІПЕРХЛОРГІДРІЯ – підвищення вмісту соляної кислоти в шлунковому соку.
ГІПЕРХЛОРЕМІЯ – підвищений вміст хлоридів у сироватці крові.
ГІПНОЗ – стан людини, штучно викликаний навіюванням, який відзначається підвищеною сприйнятливістю психологічного впливу гіпнотизуючого та зниженою чутливістю до інших впливів.
ГІПОВЕНТИЛЯЦІЯ – недостатня щодо рівня обміну легенева вентиляція.
ГІПОГЕВЗІЯ – зниження смакової чутливості.
ГІПОГІДРАТАЦІЯ – зменшення вмісту води в організмі.
ГІПОГІДРОЗ – зниження потовиділення.
ГІПОГЛІКЕМІЯ – зниження концентрації глюкози в крові.
ГІПОГОНАДИЗМ – патологічний стан, зумовлений зниженням секреції статевих гормонів та повільним розвитком вторинних статевих ознак.
ГІПОДИНАМІЯ – зменшення м`язових зусиль, витрачених на підтримку пози, переміщення тіла в просторі, фізичну роботу.
ГІПОКАЛЬЦІЄМІЯ – зменшення вмісту кальцію в крові.
ГІПОКАМП – частина старої кори великого мозку, яка є центральною структурою лімбічної системи, бере участь у формуванні орієнтувального рефлексу, регуляції вегетативних реакцій, мотивацій та емоцій.
ГІПОКАМПАЛЬНЕ КОЛО – лімбічна система, в яку входить гіпокамп, ядро зорового горба та перетинки, мамілярні тіла та гіпоталамус, має відношення до емоцій, пам'яті, регулює стан активності.
ГІПОКАПНІЯ – зниження вмісту СО2 в артеріальній крові (до 46,5 кПа – 35 мм рт. ст.), викликане надмірним виділенням його з організму.
ГІПОКІНЕЗІЯ – зниження рухової активності і швидкості рухів при ураженні екстрапірамідної системи чи обмеження рухливості, зумовлене особливостями професійної діяльності, постільним режимом тощо.
ГІПОКСЕМІЧНИЙ – пов’язаний зі зниженням вмісту кисню в крові внаслідок порушення кровообігу.
ГІПОКСЕМІЯ – зниження вмісту кисню в крові.
ГІПОКСІЯ – киснева недостатність (кисневе голодування); виникає при недостатньому постачанні тканин організму киснем або порушенні його засвоєння в процесі біологічного окиснення.
ГІПОМЕТРІЯ – уповільнення і зменшення амплітуди рухів.
ГІПОПАРАТИРЕОЗ – зміни в організмі, викликані недостатністю функцій прищитоподібних залоз; характеризуються зменшенням вмісту кальцію в крові та розвитком тетанусу.
ГІПОПІТУЇТАРИЗМ – зміни в організмі, зумовлені недостатністю функцій гіпофіза чи гіпоталамуса.
ГІПОПРОТЕЇНЕМІЯ – знижений вміст білка у сироватці крові.
ГІПОПРОТРОМБІНЕМІЯ – знижений вміст протромбіну в крові.
ГІПОРЕФЛЕКСІЯ – стан, який характеризується зниженням рефлексів (в основному спінальних).
ГІПОСАЛЕМІЯ – зниження осмотичного тиску крові за рахунок низької концентрації в ній іонів натрію та хлору.
ГІПОСАЛІВАЦІЯ – зниження секреції слинних залоз.
ГІПОСИМПАТИКОТОНІЯ – зниження функціональної активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.
ГІПОСМІЯ – зниження чутливості нюхового аналізатора.
ГІПОСОМНІЯ – скорочений сон.
ГІПОСТАЗ – застій крові в окремих частинах тіла та органах.
ГІПОСТЕНУРІЯ – виділення сечі низької відносної густини (порушення концентраційної здатності нирок).
ГІПОТАЛАМУС – відділ проміжного мозку, який контролює функцію залоз внутрішньої секреції, вегетативної нервової системи, харчову поведінку, зміну сну і неспання, бере участь у регуляції всіх видів обміну речовин, води, мінеральних солей.
ГІПОТЕНЗІЯ – зниження тиску усередині порожнинних органів, судин або в порожнинах організму.
ГІПОТЕРМІЯ – порушення теплового балансу, яке супроводжується зниженням температури тіла.
ГІПОТИРЕОЗ – зниження функцій щитоподібної залози, яке призводить до обмінних та інших порушень.
ГІПОТОНІЯ – зниження тонусу м'язів чи м'язового шару стінки порожнинних органів.
ГІПОФІЗ – залоза внутрішньої секреції, тісно зв’язана з гіпоталамусом в єдину гіпоталамогіпофізарну систему; виробляє гормони, які регулюють функцію інших ендокринних залоз.
ГІПОФУНКЦІЯ – послаблення діяльності органів, фізіологічних систем і тканин організму.
ГІПОХІЛІЯ – зниження виділення травного соку.
ГІПОХЛОРГІДРІЯ – зниження вмісту соляної кислоти в шлунковому соку.
ГІРУДИН – фізіологічний антикоагулянт прямої швидкої дії, виділений із тканин деяких кровосисних тварин, у тому числі й п'явок.
ГІСТАМІН – фізіологічно активна речовина, міститься головним чином у тучних клітинах та базофільних гранулоцитах, бере участь у регуляції різних життєвих процесів.
ГІСТАМІНАЗА – фермент, що розщеплює гістамін, міститься в багатьох органах, крім шлунка та печінки.
ГІСТЕРЕЗИС ЛЕГЕНІ – фізіологічний феномен незбігання кривої залежності об’єму ізольованої легені від тиску повітря в трахеї при поступовому збільшенні і такому самому зменшенні його.
ГЛАНДУЛОЦИТ – клітина, яка виробляє специфічний секрет.
ГЛІКЕМІЯ – вміст глюкози в крові; в нормі 3,3-5,5 ммоль/л.
ГЛІКОГЕН – тваринний полісахарид (крохмаль), головний резерв вуглеводів в організмі, особливо багато його в печінці та м'язах .
ГЛІКОКАЛІКС – глікопротеїдна сітка, що покриває зовнішню поверхню мембрани клітин.
ГЛІКОЛІЗ – ферментарний анаеробний процес негідролітичного розпаду вуглеводів, що спричиняють утворення молочної кислоти.
ГЛІЦИН – медіатор гліцинергічних гальмівних інтернейронів спинного та довгастого мозку.
ГЛОБУЛІН – загальна назва природних білків, що становлять майже половину білків сироватки крові людини. Розрізняють: альфа-глобуліни, які виконують транспортну функцію (переносять водорозчинні вітаміни, гормони і мідь); бета-глобуліни, які транспортують залізо, фосфоліпіди, вітаміни та гормони; імуноглобуліни (гама- глобуліни) – носії антитіл.
ГЛУХІСТЬ – відсутність слуху або різке його зниження, при якому неможливе сприйняття мови.
ГЛЮКАГОН – білково-пептидний гормон, який секретується ацидофільними інсулоцитами (альфа-клітинами) підшлункової залози і є фізіологічним антагоністом інсуліну та стимулятором його секреції.
ГЛЮКОЗУРІЯ – виділення глюкози з сечею, буває при надмірному вживанні вуглеводів (аліментарна глюкозурія), емоційних стресах (адреналова глюкозурія), нестачі інсуліну (цукровий діабет) тощо.
ГЛЮКОКОРТИКОЇД – гормон кори надниркових залоз, який впливає на вуглеводи та білковий і меншою мірою на водно- електролітичний обмін (гідрокортизон, кортикостерон тощо)
ГОДУВАННЯ УЯВНЕ – метод І.П. Павлова отримання чистого шлункового соку у тварин з фістулою шлунка і езофаготомією.
ГОЛОД – суб'єктивне відбиття об’єктивної харчової потреби організму, що проявляється почуттям неспокою, неприємним відчуттям у травному каналі, особливо в шлунку,тощо.
ГОЛОДУВАННЯ – стан організму при повному чи недостатньому надходженні поживних речовин, а токож при різкому порушенні збалансованості їжі чи засвоєння.
ГОЛОС – сукупність найрізноманітніших за висотою, силою і тембром звуків, які можуть утворюватися за допомогою голосового апарата.
ГОЛОСОУТВОРЕННЯ – утворення звуку внаслідок активного (під впливом ЦНС) та пасивного (спричиненого струменем повітря, що проходить через голосову щілину) змикання голосових зв’язок в глотці та в порожнині рота і носа.
ГОМЕОСТАЗ – сталість внутрішнього середовища і основних фізіологічних функцій організму, що забезпечується взаємодією складних процесів регуляції і координації, які підпорядковують ЦНС.
ГОНАДА – огран, у якому утворюються або лише розмножуються, ростуть та дозрівають статеві клітини.
ГОНАДОЛІБЕРИН – поліпептид, що виробляється в гіпоталамусі, стимулює утворення гонадотропних гормонів, впливає на сексуальну поведінку.
ГОРМОН – біологічно активна сполука, регулятор обміну речовин і функцій організму, виділяється залозами внутрішньої секреції безпосередньо в кров.
ГОСТРОТА ЗОРУ – чутливість зорового аналізатора, яка дає можливість відрізняти межі та деталі видимих об’єктів.
ГРАДІЄНТ – величина, що віддзеркалює кількісні зміни тих чи інших морфологічних або функціональних (у тому числі фізико-хімічних) властивостей.
ГРАНУЛОЦИТОЗ – збільшення вмісту всіх видів гранулоцитів у периферичній крові.
ГРАНУЛОЦИТОПЕНІЯ – зменшення змісту гранулоцитів у периферичній крові.
ГРУПА КРОВІ – сукупність нормальних імуногенетичних ознак крові, які дозволяють об'єднати людей у певні групи за подібністю антигенів і антитіл у крові.
ГУМОРАЛІЗМ – концепція, яка пояснює всі процеси середовищ організму.
Д
ДАЛЕКОЗОРІСТЬ – один із видів аномалії рефракції ока, при якому фокус паралельних променів після їх заломлення в оці поза сітківкою.
ДАЛЬТОНІЗМ – порушення кольорового зору, зумовлене нездатністю розрізняти червоний та зелений кольори.
ДЕБІТ ВОДИ (ГАЗУ) – кількість води або газу, яка надходить із джерела за одиницю часу за одиницю часу.
Д. хлористоводневої (соляної) – кількість хлористоводневої кислоти, яка виділяється залозами шлунка за одиницю часу;
д. пепсину – кількість пепсину, яка виділяється залозами шлунка за одиницю часу.
ДЕТЕРМІНІЗМ – філософське вчення про загальний об’єктивний універсальний зв’язок та причинну зумовленість процесів і явищ природи; становить основу наукового світогляду у фізіології.
ДЕФЕКАЦІЯ – складнорефлекторний акт виведення із травного каналу калових мас через задній прохід.
ДЕЦЕРЕБРАЦІЯ – перерізка стовбура мозку.
ДИЗАРТРІЯ – розлад артикуляції мови через парез, спазм, гіперкінез або атаксію мовних м'язів.
ДИЗУРІЯ – розлад сечовипускання, який може проявлятися в його затриманні або почастішанні.
ДИКРОТА – зубець кривої артеріального пульсу, що виникає на катакроті, зумовлений хвилею крові, відбитої від закритих півмісяцевих клапанів аорти.
ДИЛАТАЦІЯ – стійке дифузне розширення простору будь-якого порожнинного ограна.
ДИНАМОМЕТРІЯ – вимірювання сили, яку розвиває будь-яка група м’язів при скороченні.
ДИПЛОПІЯ – порушення зору, при якому розглядуваний об'єкт здається подвоєним.
ДИСИМІЛЯЦІЯ – процес розпаду складних органічних сполук, що входять до складу органів та тканин живого організму, на прості сполуки.
ДИСМЕТРІЯ – надмірність чи недостатність амплітуди цілеспрямованих рухів.
ДИСПНОЕ – порушення частоти ритму дихання, посилення роботи дихальних м'язів при фізичних навантаженнях.
ДИСТОНІЯ – патологічна зміна м'язового тонусу.
ДИСФУНКЦІЯ – порушення функції системи, організму або тканин організму, що проявляються в неадекватності реакції на дію подразника.
ДИФУЗІЯ – один з видів пасивного транспорту речовин через клітинну мембрану, відбувається за рахунок теплового руху частинок.
ДИХАННЯ – сукупність процесів , які забезпечують надходження кисню в організм із навколишнього середовища, використання його клітинами і видалення з організму вуглекислого газу.
Д. внутрішнє – процес засвоєння кисню тканинами організму за участю спеціалізованих дихальних ферментів;
д. зовнішнє – процес вентиляції легенів, який забезпечує газообмін між організмом та навколишнім середовищем.
ДИХРОМАЗІЯ – природжене порушення кольорового зору, коли відсутня функція одного з трьох кольорочутливих апаратів.
ДІАДОХОКІНЕЗ – здатність швидко, симетрично і рівномірно здійснювати протилежні рухи кінцівок.
ДІАЛІЗ – метод виділення низькомолекулярної речовини з розчинів колоїдних та високомолекулярних речовин, базується на властивостях деяких мембран пропускати лише речовини з малою молекулярною масою.
ДІАПЕДЕЗ – вихід клітин крові через непошкоджені стінки капілярів та дрібних вен.
І
ІЄРАРХІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ – порядок підлеглості одних функціональних систем іншим; реалізація за принципом домінанти.
ІЗОАГЛЮТИНІН – антитіло проти ізоантигенів клітин крові, які викликають аглютинацію його.
ІЗОАНТИГЕН – загальна назва антигенів еритроцитів, лейкоцитів та інших клітин, а також плазмових білків, які обумовлюють розвиток імунологічних реакцій при гемотрансфузії, трансплантації тощо.
ІЗОГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ – аглютинація (склеювання) еритроцитів з відповідними ізоантигенами.
ІЗОГЕМОЛІЗИН - ізоантитіло, яке викликає гемоліз еритроцитів.
ІЗООСМІЯ – відносна сталість осмотичного тиску в різних середовищах і тканинах організму.
ІЗОТЕРМІЯ – постійність температури тіла людини, що забезпечується фізіологічними механізмами терморегуляції.
ІМПРИНТИНГ – формування у ранньому періоді розвитку організму стійкої індивідуальної реакції слідування.
ІМПУЛЬС – хвиля поширюваного збудження, біоелектричним проявом якої є потенціал дії.
І. нервовий – збудження, що поширюється нервовими волокнами; залежно від характеру нервових волокон швидкість поширення від 0,5 до 120 м/с;
і. н. антидромний – який поширюється аксоном в напрямку до тіла нейрона;
і. н. ортодромний – який поширюється аксоном в напрямку тіла нейрона.
ІМУНІТЕТ – здатність організму зберігати сталість внутрішнього середовища і біологічної індивідуальності при потраплянні генетично чужорідної речовини – антигену.
І. гуморальний – специфічна імунна відповідь на чужорідні антигени за рахунок антитіл, що циркулюють у крові;
і. клітинний – специфічна імунна відповідь на чужорідні антигени шляхом імунних лімфоцитів;
і. неспецифічний – продовжений, видовий, конституційний і., який забезпечується шкірою, слизовою оболонкою шлунка, кишки тощо, а також захисною функцією крові, напр. фагоцитозом.
ІМУНОГЛОБУЛІН – фракція глобулінів плазми крові, що містять більшість антитіл, має найменшу (порівняно з альфа – та бета-глобулінами) електрофоретичну рухомість.
ІНГІБІТОР – речовина різноманітної хімічної природи, яка гальмує хімічні та біологічні процеси.
ІНДЕКС – сталий показник взаємовідносин функцій в організмі.
І. вигнання – відношення ударного діастолічного об’єму до кінцевого;
І. інспіраторний – відношення тривалості вдиху до загальної тривалості дихального циклу;
і. Кердю – показник, який характеризує тонус певного відділу вегетативної нервової системи;
і. кровопостачання – відношення хвилинного об’єму кровообігу (мл) до маси тіла (кг);
і. лейкоцитарний (і. Боброва) – відношення кількості юних і паличкоядерних нейтрофілоцитів до кількості сегментоядерних, у нормі 0,06-0,08;
і. протромбіновий – процентне співвідношення протромбінового часу плазми до протромбінового часу сироватки, у нормі 85-100 %;
і. Тиффно – відношення об’єму повітря, видихуваного за першу секунду при максимально швидкому видиху (об’єм форсованого видиху – ОФВ), до життєвої ємності легенів (ЖЄЛ), у нормі 75-85 %);
і. серцевий – відношення хвилинного об’єму крові до поверхні тіла;
і. фізичного розвитку життєвий - відношення життєвої ємності легенів – ЖЄЛ (мл) до маси тіла (кг);
і. фізичного розвитку масоростовий – відношення маси тіла (г) до довжини тіла (см).
ІНДУКЦІЯ – виникнення нервового процесу, протилежного за знаком нервовому процесу, що викликаний подразником.
І. взаємна – послідовна зміна процесів збудження в сусідніх центрах;
і. одночасна – властивість процесів збудження та гальмування викликати навколо себе протилежний процес;
і. о. негативна – властивість процесу збудження викликати навколо себе процес гальмування;
і. о. позитивна – властивість процесу гальмування викликати навколо себе процес збудження.
ІНКРЕЦІЯ – надходження секрету ендокринних клітин безпосередньо в крові.
ІННЕРВАЦІЯ – двобічний зв’язок органів і тканин організму з ЦНС, який відбувається за допомогою нервових волокон аферентних (доцентрових) і еферентних (відцентрових) та забезпечується нервовими імпульсами.
ІНСТИНКТ – цілеспрямована пристосувальна діяльність організму, зумовлена природженими механізмами; відбувається під впливом біологічних потреб (внутрішніх та зовнішніх).
ІНСУЛІН – гормон бета-клітин панкреатичних острівців (острівців Лангерганса) підшлункової залози, який бере участь у регуляції вуглеводного обміну.
ІНТАКТНИЙ – не втягнутий у будь-який процес досліду тощо.
ІНТЕГРАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ НЕЙРОНА – здатність нейрона об’єднувати приймання збудження, обробку його з використанням генетичної та набутої пам’яті і забезпечувати певну послідовність збуджень.
ІНТЕГРАЦІЯ – функціональне об’єднання різних структурних елементів, фізіологічних механізмів, взаємоупорядкування їх і узгодження в процесі історичного та індивідуального розвитку живих систем різних рівнів організації.
ІНТЕЛЕКТ – відносно стійка структура розумових здібностей особи, детермінованої біологічно та соціально.
ІНТЕРОРЕЦЕПТОР – численна група рецепторів, розміщених у внутрішніх органах, що сприймають подразнення. ІНТЕРОРЕЦЕПЦІЯ – приймання та перероблення інформації, яка виникає в результаті збудження інтерорецепторів.
ІРРАДІАЦІЯ – поширення збудження чи гальмування від місця їх первинного виникнення.
ІШЕМІЯ – зменшення припливу крові до органа, тканини або ділянки тіла внаслідок зменшення або припинення припливу артеріальної крові.
К
КАЛІБРУВАННЯ – перевірка чутливості посилювача яка полягає в регулюванні та запису відповіді на подане на вхід посилювача напруження відомої величини.
КАЛІКРЕЇН – біологічно активна речовина, яка утворюється в підщелепній слинній залозі, легенях, підшлунковій залозі; бере участь в утворенні кінінів.
КАЛОРИМЕТРІЯ – вимірювання кількості тепла, яке виділяється (поглинається) під час фізичних хімічних та біологічних процесів за одиницю часу.
К. непряма – метод визначення кількості виробленої організмом енергії шляхом вивчення газообміну;
к. н. метод неповного газового аналізу – визначення енергозатрат організму за умов спокою або основного обміну за кількістю поглинутого кисню або виділеного вуглекислого газу;
к. н. метод повного газового аналізу – визначення енергозатрат організму за різних умов його життєдіяльності за кількістю поглинутого кисню і виділеного вуглекислого газу;
к. пряма – визначення енергетичних затрат організму шляхом беспосереднього вимірювання кількості тепла, яке він віддає за певний проміжок часу;
к. фізична – визначення кількості тепла, яке виділяється при спалюванні харчового продукту в калориметрі;
к. фізіологічна – вимірювання кількості тепла, виробленого організмом у стані спокою чи при різних видах діяльності;
к. хімічна – визначення за хімічними формулами кількості тепла , яке виділяється при повному окисненні харчового продукту.
КАЛЬЦИТОНІН – гормон щитоподібної залози, знижує вміст кальцію і фосфору в крові, впливає на обмін речовин у нирках і кістках тощо.
КАЛЬЦИФЕРОЛ – речовина стероїдної структури, що утворюється при опроміненні шкіри ультрафіолетовим промінням, бере участь у фосфорно-кальцієвому обміні, біосинтезі білка; нестача спричинює порушення функції нервової системи та внутрішніх органів, сприяє розвитку рахіту, гіпотонії.
КАМЕРА КАЛОРИМЕТРИЧНА – камера для визначення продукції тепла методом прямої калориметрії.
К. лічильна – пристосування для підрахування під мікроскопом кількості дрібних частинок (напр., клітин крові).
КАНАЛ ІОННИЙ – складний білок, який міститься у біліпідному шарі мембрани клітини і забезпечує рух іонів.
К. і. хемочутливі – к., стан яких визначається наявністю медіаторів;
к. і. потенціалзалежні – к., стан яких визначається величиною потенціалу на мембрані;
КАПІЛЯР – кінцева основна ланка мікроциркуляторного русла, де відбувається обмін речовин, води і газів між кров’ю та клітинами.
КАПІЛЯРОСКОПІЯ – метод вивчення капілярного русла; у людини – головним чином нігтьового ложа.
КАПСУЛА МАРЕЯ – пневматичний прилад для графічної реєстрації рухів людини чи тварин або їхніх органів (напр., дихальних рухів, скорочення порожнистих органів тощо).
КАРБОАНГІДРАЗА – фермент, який прискорює утворення (у тканинах) та розщеплення (у легенях) вугільної кислоти.
КАРБОКСИГЕМОГЛОБІН – стійка сполука гемоглобіну з монооксидом вуглецю, що утворюється при отруєнні ним; супроводжується зміною валентності заліза, що входить до складу гему.
КАРДІОДИНАМІКА – комплекс та послідовність механічних процесів, які відбуваються у структурах серця і забезпечують спрямований рух крові.
КАРДІОМІОЦИТ – м’язова клітина –структурно-функціональна одиниця міокарда.
КАРОТИН – провітамін А, що надходить до організму з їжею (морква, молоко, печінка тварин тощо); під впливом ферменту каротинази перетворюється на ретинол (віт. А).
КАТАБОЛІЗМ – сукупність процесів розпаду клітинних структур, а також розщеплення складних сполук для енергетичного та пластичного забезпечення процесів життєдіяльності.
КАТАКРОТА – низхідна частина кривої реєстрації артеріального пульсу (сфігмограми), що відбиває зниження тиску в судині.
КАТЕХОЛАМІН – фізіологічно активні речовини: медіатори (норадреналін, дофамін тощо) і гормони (адреналін, норадреналін, тощо) адренергічних нервів чи симпатоадреналової системи.
КАУДАЛЬНИЙ – хвостовий, розміщенний ближче до нижньої частини тіла.
КАХЕКСІЯ – стан загального виснаження організму, що супроводжується різким схудненням, фізичною слабістю, зниженням фізіологічних функцій.
КАШЕЛЬ – захисний складнорефлекторний акт, який характеризується наростанням внутрішньогрудного тиску при закритій голосовій щілині з наступним форсованим видихом.
КИСЛОТА – сполука, яка характеризується дисоціацією у водному розчині з утворенням іонів водню.
КИСЛОТНІСТЬ – показник, який характеризує вміст водневих іонів у досліджуваній рідині.
КИСНЕВА МЕЖА – максимальне насичення крові киснем, при якому можливе нормальне функціонування організму.
КИСНЕВИЙ БОРГ – кількість кисню, необхідна для окиснення нагромаджених в організмі недоокиснених продуктів обміну.
КІНІНИ – група біологічно активних поліпептидів (напр., брадикініни), які утворюються в тканині і плазмі крові, викликають розширення судин, підвищують проникність капілярів тощо.
КЛІРЕНС – швидкість очищення плазми крові від будь-якої речовини, визначається об’ємом крові (плазми), яка повністю очищається за 1 хвилину; кліренс для інуліну в нормі дорівнює 125 мл/хв.
КЛІТИНА – структурний елемент організмів, що забезпечує їхнє відтворення, розвиток та життєдіяльність.
К. нейросекреторна – нервова к. (напр., гіпоталамічно-гіпофізарної системи), яка виробляє пептидні гормони;
к. пірамідна – к. кори півкуль великого мозку, яка є еферентним нейроном центру руху;
к. Реншоу – гальмівний нейрон спинного мозку, який активізується зворотними колатералями рухомих нейронів.
КЛОНУС – крайній ступінь підвищення сухожильних рефлексів,що проявляється швидкими скороченнями м’язів у відповідь на їх одноразове розтягнення; спостерігається при пошкодженні кірково-спинномозкових (пірамідних) шляхів.
КОАГУЛЯЦІЯ – агрегація чи полімеризація білкових молекул, яка спричинює утворення нерозчинних комплексів.
КОВТАННЯ – складний координований рефлекторний акт, який забезпечує просування їжі з ротової порожнини в стравохід і шлунок.
КОЕФІЦІЄНТ – відношення одного показника до іншого.
К. вентиляції – відношення об’єму повітря, яке надходить до альвеоли при вдиху, до загального об’єму повітря, яке міститься у легенях після спокійного видиху; при спокійному диханні становить 14%;
к. використання кисню – процентне відношення різниці концентрацій кисню в артеріальній і венозній крові до загального вмісту його в артеріальній крові;
к. дихальний – відношення об’єму виділеного з організму вуглекислого газу до об’єму поглинутого за цей самий час кисню; при окисненні вуглеводів дорівнює 1,0; жирів – 0,7; білків – 0,8; змішаної їжі – 0,7-1,0;
к. зношування – показник інтенсивності процесів розпаду білка в організмі за відсутності білків у їжі, який визначається за кількістю виділеного за 1 добу азоту,що припадає на 1 кг маси;
к. калоричний – кількість тепла, що звільняється при окиснюванні в організмі 1г речовини; для білків і вуглеводів – 17,17 кДж (4,1 ккал); для жирів – 38,94 кДж (9,3ккал);
к. фільтрації – відображає швидкість переміщення рідини через стінку капіляра при даному градієнті трансмурального гідростатичного тиску;
к. очищення – відношення концентрацій певної речовини в крові та у кінцевій сечі; показник функції нирок.
к. Хільдебранта – показник міжсистемних взаємовідносин (співвідношення частоти пульсу до частоти дихання), у нормі 2,8-4,9;
к. Хьюфнера – кількість О2, що зв’язується 1г гемоглобіну; становить 1,34 мл, використовується для визначення кисневої ємності крові.
КОВБОЧКА СІТКІВКИ – світлочутлива клітина сітківки ока, яка в зовнішньому сегменті має йодопсин, функціонує за умов денного освітлення і є апаратом кольорового зору.
КОМПЕНСАЦІЯ – сукупність адаптаційних реакцій організму, спрямованих на переборення, усунення чи ослаблення функціональних зрушень в організмі, що виникають внаслідок дії неадекватних факторів середовища.
КОНВЕКЦІЯ – тепловіддача шляхом нагрівання повітря.
КОНВЕРГЕНЦІЯ – збіг різних ознак (форми і будови тіла тощо) у відносно далеких за походженням груп організмів, які виникають в процесі еволюції як пристосування до однакових умов існування.
К. нервових волокон – здатність нервових волокон утворювати синапси на одному ефекторному або асоціативному нейроні;
к. нервових імпульсів – надходження до одного нейрона двох або кількох аферентних збуджень одночасно.
КОНСТИТУЦІЯ – індивідуальні морфологічні та функціональні властивості організму, зумовлені спадковістю та впливом навколишнього середовища, що проявляються в його реакціях на різні фактори.
К. астенічна – к., що характеризується астенічною будовою тіла в поєднанні з підвищеною збудливістю нервової системи і схильністю до неврозів, виразок шлунка тощо;
к. гіперстенічна – к., що характеризується пікнічною будовою тіла в поєднанні з життєрадісністю, енергічністю і схильністю до гіпертонії, ожиріння та цукрового діабету;
к. нормостенічна – к., що характеризується атлетичною будовою тіла в поєднанні з енергічністю та впевненістю у власних силах і схильністю до захворювань дихальних шляхів.
КОНТРАКТУРА – тривале скорочення м’яза неритмічної природи, що характеризується тривалим розслабленням; настає за несприятливих умов (отруєння, охолодження тощо).
КООРДИНАЦІЯ – узгодженість дії різних клітин, тканин та органів.
К. рефлекторних процесів – узгоджена взаємодія нервових процесів у ЦНС, що забезпечує виконання складних видів рефлекторної діяльності.
КОРЕКЦІЯ ЗОРУ – підвищення гостроти зору шляхом усунення оптичних недоліків.
КОРЕЛЯЦІЯ – взаємозалежність будови та функції окремих клітин, тканин, органів і систем організму, яка проявляється в процесі його розвитку та життєдіяльності.
КОРОТКОЗОРІСТЬ – один з видів аномалій рефракції ока, при якому паралельні промені світла, що потрапляють в око після заломлення, сходяться у фокусі попереду сітківки.
КОРТИКОЛІБЕРИН – речовина, що виробляється гіпоталамусом і спричиняє виділення кортикотропіну (адренокортикотропного гормону – АКТГ) в кров.
КОРТИКОЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ – збільшення ролі півкуль великого мозку в процесі філогенесу.
КРАНІАЛЬНИЙ – розміщений на поздовжній осі тіла ближче до голови.
КРЕАТИНФОСФАТ – макроергічна сполука креатину, яка бере участь в енергетичному обміні.
КРЕТИНІЗМ – різке відставання фізичного та психічного розвитку внаслідок гіпофункції щитоподібної залози.
КРИВА ДИСОЦІАЦІЇ ОКСИГЕМОГЛОБІНУ – графічно виражена залежність між парціальним тиском кисню і рівнем оксигемоглобіну в крові (у відсотках).
К.Прайса-Джонса – крива, яка характеризує нормальний розподіл еритроцитів за діаметром;
к. сили-часу – графічно виражена залежність сили подразнення від часу його дії.
КРОВ – основна транспортна система організму, яка складається з плазми і клітин (еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів); становить 7% маси людини;
К. артеріальна – к., насичена киснем;
к. венозна – к., насичена діоксидом вуглецю;
к. декальценована – к., позбавлена вільних іонів кальцію;
к. дефібринована – к., штучно позбавлена фібриногену (або з якої вилучено волокна фібрину);
к. консервована – к., фізіологічно повноцінна і придатна для переливання, яка зберігається поза організмом протягом тривалого часу за рахунок позбавлення іонів кальцію, додавання консервантів і збереження при низькій температурі;
к. периферична – к., яка циркулює у кровоносних судинах поза кровотворними органами та депо.
КРОВООБІГ – безперервний рух крові у замкнутій системі порожнин серця та кровоносних судин, який сприяє забезпеченню всіх життєво важливих функцій організму.
К. перехресний – к., коли певні кровоносні судини двох осіб з’єднані між собою для забезпечення загальної циркуляції крові;
к. штучний – заміна насосної функції серця і газообмінної функції легенів механічними приладами, насосами та оксигенатором.
КРОВОТІК – потік крові в окремій ділянці судинного русла.
КУТ АЛЬФА – показник електричної осі серця у фронтальній площині; кут між напрямком цієї осі та першим стандартним відведенням.
КУТ ЗОРУ – к., вершиною якого є вузлова точка оптичної системи ока, а сторонами – лінії, проведені від неї до протилежних крайніх точок розглядуваного об’єкта.
Л
ЛАБІЛЬНІСТЬ – швидкість перебігу елементарних фізіологічних процесів у збудливій тканині, що визначається як максимальна частота подразнення, яку вона здатна відтворювати без трансформації ритму.
ЛАКТАЗА – фермент, що каталізує гідроліз лактози до глюкози та галактози.
ЛАКТАЦІЯ – виділення молока молочною залозою. Включає мамогенез (розвиток залози), лактогенез (виникнення секреції молока після пологів) і лактопоез (розвиток і підтримання виділення молока).
ЛАТЕРАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ АКТИВНОСТІ – форма розподілу ЕЕГ, при якій вираженість будь – яких характеристик ЕЕГ в іншій півкулі перевищує вираженість їх у другій півкулі.
ЛАТЕРАЛЬНИЙ – віддалений від середньої лінії.
ЛЕЙКОПЕНІЯ – зменшення кількості лейкоцитів у крові, зумовлене зниженим вмістом нейтрофілів.
ЛЕЙКОПОЕЗ – процес утворення лейкоцитів.
ЛЕЙКОПОЕТИН – гуморальна речовина, яка стимулює утворення лейкоцитів.
ЛЕЙКОЦИТ – біла рухлива клітина крові, яка має ядро, здатна до фагоцитозу відіграє важливу роль у формуванні імунітету.
Л. паличкоядерний – нейтрофілоцит, ядро якого нагадує біб, підкову чи літеру "S"; у периферичній крові – 1-6%;
л. сегментоядерний – нейтрофілоцит, ядро якого розділене на кілька частинок (сегментів), з’єднаних тонкими перетинками; у периферичній крові – 47-72%;
ЛЕЙКОЦИТОЗ – підвищений вміст усіх видів лейкоцитів у периферичній крові.
Л. абсолютний – збільшення кількості лейкоцитів у одиниці об’єму крові, зумовлене збільшенням продукції лейкоцитів;
л. відносний – збільшення кількості лейкоцитів, зумовлене виходом їх з депо крові;
л. нейрогенний – тимчасове збільшення вмісту лейкоцитів у периферичній крові під впливом психогенних факторів;
л. фізіологічний – тимчасовий л. у здорових людей, зумовлений деякими фізіологічними подразненнями (їжі, емоцій, м’язової роботи тощо).
ЛЕЦИТИН – складні ефіри гліцерину, які містяться переважно в біологічних мембранах, беруть участь у процесах транспортування через них різних речовин.
ЛІБЕРИН – нейрогормон, який секретуються гіпоталамусом, стимулює виділення тропних гормонів гіпофіза.
ЛІБІДО – статевий потяг.
ЛІВОГРАМА – поєднання ЕКГ-ознак: високий зубець R у І стандартному відведенні і глибокий зубець S у ІІІ стандартному відведенні, показник горизонтального положення електричної осі серця (кут до +20º) або її відхилення вліво.
ЛІЗИС – розпад клітин і тканин під впливом ферментів, бактеролізинів, антибіотиків, основ (лугів), кислот.
ЛІЗОЦИМ – фермент, що каталізує гідроліз глікозаміногліканів (мукополісахаридів) і мукопротеїдів та виконує в організмі антибактеріальну роль.
ЛІКВОР – рідина, яка заповнює мозкові шлуночки, центральний канал спинного мозку та підпавутинний простір, має слабку лужну реакцію і містить менше, ніж кров, клітин та білка.
ЛІМФА – рідка тканина організму, що міститься у лімфатичних судинах та вузлах; за хімічним складом наближається до плазми крові, але з меншим вмістом білка; бере участь в обміні речовин і виконує в організмі ряд захисних функцій.
ЛІМФООБІГ – рух лімфи у системі лімфатичних судин від лімфатичних капілярів до вен, однобічний рух забезпечується клапанами; основні умови руху: постійне лімфоутворення, механічна дія скорочення соматичної та вісцеральної мускулатури тощо.
ЛІМФОПЕНІЯ – знижений вміст лімфоцитів у периферичній крові.
ЛІМФОУТВОРЕННЯ – процес утворення лімфи шляхом фільтрації рідкої частини крові крізь стінку капілярів.
ЛІМФОЦИТ – незернистий агранулоцит з базофільною цитоплазмою і ексцентрично розміщеним ядром, яке займає більшу частину клітини, бере участь в імунологічних реакціях, у периферичній крові – 19-37%.
В-ЛІМФОЦИТ – л., який утворюється кістковим мозком, диференціюється у лімфоїдній тканині; відповідає за гуморальний імунітет.
Т-ЛІМФОЦИТ – л., який диференціюється у загруднинній залозі під впливом тимозину, забезпечує реакції клітинного та гуморального імунітету.
ЛІМФОЦИТОЗ – збільшення кількості лімфоцитів у периферичній крові.
ЛІПАЗА – фермент, який каталізує розщеплення тригліцеридів (нейтральних жирів) на жирні кислоти та гліцерин.
ЛІПОКАЇН – гормон підшлункової залози, має здатність затримувати жирове переродження печінки.
ЛІПОЛІЗ – розщеплення жирів.
ЛІЧИЛЬНИК КЛІТИН КРОВІ АВТОМАТИЧНИЙ – прилад, який автоматично підраховує кількість клітин крові в одиниці об’єму.
Л. к. к. адуктометричний – прилад для автоматичного підрахування клітин крові залежно від змін електричного опору.
ЛОКАЛЬНА ВІДПОВІДЬ – активна підпорогова електрофізіологічна реакція, викликана електротонічними змінами мембранного потенціалу при дії допорогового подразника, близького до порогової величини.
ЛОКАЦІЯ – здатність визначити положення будь-якого об’єкта шляхом порівняння характеристик відбитого сигналу, що надійшов.
ЛОКОМОЦІЯ – рефлекторні координовані акти щодо переміщення організму в просторі; відбувається за допомогою скорочення посмугованих м’язів.
М
МАГНІТОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – запис характеристик магнітного поля, зумовлених біоелектричною активністю мозку.
МАГНІТОКАРДІОГРАФІЯ – безконтактний метод реєстрації змін протягом часу магнітної складової електрорушійної сили серця.
МАКРОГЛІЯ – основна форма нейроглії.
МАКРОФАГ – клітина мезенхімного походження, здатна до активного захоплювання та перетравлювання бактерій, залишків клітин тощо.
МАКСИМАЛЬНА ШВИДКІСТЬ ВДИХУ (ВИДИХУ) – максимальний об’єм вдихнутого або видихнутого повітря при форсованому вдиху або видиху, що визначається за допомогою пневмотахометра чи пневмотахографа.
МАС-СПЕКТРОМЕТРІЯ – метод визначення маси та кількості іонів; застосовується під час аналізу дихальних сумішей.
МАСТИКАЦІОГРАФІЯ – графічна реєстрація жувальних рухів нижньої щелепи.
МЕДІАЛЬНИЙ – який міститься ближче до серединної площини тіла.
МЕДІАТОР – біологічно активна речовина, яка виділяється нервовими закінченнями.
М. алергічної реакції – загальна назва біологічно активних речовин,які утворюються під час алергічної реакції;
м. клітинного імунітету – загальна назва групи макромолекулярних речовин, за допомогою яких Т-лімфоцити здійснюють свою ефекторну функцію;
м. нервової системи – речовини ,що передають вплив одних нервових клітин на інші;
м. нервової системи збуджувальні – м., які спричиняють деполяризацію постсинаптичної мембрани та появу збуджувального постсинаптичного потенціалу (ЗПСП);
м. нервової системи гальмівні – м., які спричинюють деполяризацію постсинаптичної мембрани та появу гальмівного постсинаптичного потенціалу (ГПСП).
МЕЛАНІН – загальна назва пігменту чорного або темно-коричневого кольору, який міститься у волоссі, шкірі, в райдужці.
МЕЛАТОНІН – гормон епіфіза; гальмує розвиток і активність статевих залоз.
МЕМБРАНА – функціонально активна поверхнева структура клітини, яка обмежує цитоплазму і більшість внутрішньоклітинних структур, а також утворює внутрішньоклітинну систему канальців, складок і замкнутих порожнин; має вибіркову проникність.
М. постсинаптична – сприймальна рецепторна частина синаптичного контакту, до якого надходить закінчення іншої нервової клітини;
м. пресинаптична – частина синаптичного контакту, яка міститься на кінцевому розгалуженні нейрона.
МЕМБРАННИЙ ТРАНСПОРТ – проникнення речовин, іонів (пасивно або активно) та газів (пропорційно різниці парціального тиску) через біологічні мембрани.
М. т. активний – м. т. проти градієнта з використанням енергії метаболізму;
м. т. пасивний – м. т. за градієнтом без використання енергії метаболізму.
МЕНСТРУАЦІЯ – циклічні кров’янисті виділення з матки, зумовлені десквамацією функціонального шару ендометрія.
МЕРЗЛЯКУВАТІСТЬ – підвищена чутливість до зниженої температури навколишнього середовища.
"МЕРТВА ТОЧКА" – стан різкого зниження працездатності при інтенсивному фізичному навантаженні, виникає через короткий період після початку роботи і зникає при її продовженні.
"МЕРТВИЙ ПРОСТІР" – простір дихальних шляхів, де не відбувається газообмін.
МЕТАБОЛІЗМ – сукупність процесів перетворення речовин у живому організмі, спрямованих на забезпечення його життєдіяльності у взаємозв’язку з навколишнім середовищем, складається з двох процесів: асиміляції і дисиміляції.
МЕТГЕМОГЛОБІН – похідне гемоглобіну, позбавлене здатності переносити кисень у зв’язку з тим, що залізо гему міститься у тривалентній формі.
МЕТЕОРИЗМ – надмірне скупчення газів у травному каналі.
МЕТОД – спосіб дослідження явищ природи.
М. балонографічний – дослідження моторної функції різних відділів травного каналу шляхом реєстрації змін тиску в них за допомогою зонда, який закінчується повітряним балоном;
м. Баркрофта визначення газів крові – вимірювання змін об’єму в замкнутій посудині, в яку гази крові витісняються за допомогою хімічних реакцій;
м. Бикова-Курцина – спосіб вивчення секреторної та рухової функцій шлунка за допомогою подвійного зонда; внутрішній (тонкий) зонд на кінці має гумовий балон;
м. ізольованих органів – вивчення фізіологічних процесів за допомогою ізольованих органів;
м. інвазивний – пряме дослідження органів кровообігу за допомогою катетерів;
м. Короткова – аускультативний метод вимірювання систолічного та діастолічного артеріального тиску крові;
м. Лепорського – м., дослідження секреторної функції шлунка шляхом введення в нього капустяного соку;
м. мікроелектродний – вивчення біопотенціалів (електричної активності) за допомогою мікроелектродів;
м. мічених атомів – м. дослідження обміну речовин, лінійної швидкості руху крові тощо за допомогою мічених атомів (атомів, що відрізняються радіоактивністю);
м. Панченкова – спосіб визначення швидкості осідання еритроцитів;
м. неінвазивний – дослідження органів кровообігу з поверхні тіла (напр., ЕКГ, аускультація серця тощо);
м.поліграфічний – м. одночасної реєстрації діяльності кількох органів та систем організму;
м. Салі – колориметричний метод визначення концентрації гемоглобіну в крові, який грунтується на утворенні забарвленого у бурий колір солянокислого гематину при взаємодії гемоглобіну з розчином хлористоводневої (соляної) кислоти;
м. стереотаксичний – м. введення електродів у глибинні структури головного або спинного мозку шляхом використання системи стереотаксичних координат та апарату;
м. Ріва-Роччі – пальпаторний метод визначення систолічного (максимального) артеріальному тиску;
м. Фіка – м. визначення хвилинного об’єму серця (крові) за об’ємом поглинутого кисню (або виділеного вуглекислого газу) та артеріо-венозної різниці кисню (або вуглекислого газу).
МЕХАНІЗМ ЗАГАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ – сукупність неспецифічних адаптаційних змін; мобілізація енергетичних, пластичних та захисних можливостей організму.
МЕХАНОГАСТРОГРАФІЯ – м. реєстрації рухової активності шлунка за допомогою датчиків тиску.
МЕХАНОКАРДІОГРАФІЯ – м. визначення низькочастотних зміщень грудної клітки, пов’язаних з механічною діяльністю серця.
МЕХАНОРЕЦЕПТОР – рецептор, який сприймає механічне подразнення.
МИГАННЯ – захисний рефлекс, що виникає при подразненні рогівки чи кон’юнктиви ока, викликає змикання повік.
МИСЛЕННЯ – вища форма активного відбиття об’єктивної реальності,яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому та узагальненому пізнанні людиною істотних зв’язків і відношень речей.
М. абстрактне – спеціалізована для людини форма психічної діяльності, яка розвивається разом з мовою;
м. конкретне – властива людині і тваринам форма, що є мисленням у дії; основу його становить перша сигнальна система.
МІЄЛІН – білково-ліпідний комплекс, що покриває нервові волокна, забезпечує ізольоване проведення нервового імпульсу.
МІЄЛОЦИТ – одна з клітин кровотворної тканини, яка дає розвиток гранулоцитам (зернистим лейкоцитам).
МІКРОГЛІЯ – одна з форм нейроглії.
МІКРОЕЛЕКТРОД – мініатюрний металевий електрод чи скляна мікропіпетка, заповнена розчином електроліту, діаметром до кількох нанометрів.
МІКРОЕЛЕМЕНТ – хімічний елемент (близько 70), що міститься в організмі у малих кількостях, входить до складу біологічно активних сполук і відіграє роль у регулюванні процесів обміну речовин.
МІКРОФОННИЙ ЕФЕКТ ЗАВИТКА – здатність завитка внутрішнього вуха трансформувати звукові коливання в електричні сигнали тієї самої частоти.
МІКРОЦИРКУЛЯЦІЯ – кровообіг на рівні дрібних артерій, артеріол, капілярів, венул та дрібних вен.
МІНІМУМ – найменша кількість, найменша величина; найнижча межа чогось.
М. азотистий – мінімальна кількість білкового азоту, що вводиться з їжею (6-7 г), при якій зберігається азотиста рівновага;
м. білковий – найменша кількість білка,необхідна для підтримання азотистої рівноваги та позбавлення білкового голодування; для дорослої людини – 60 г на 1 добу.
МІОГРАФІЯ – графічна реєстрація скоротливої активності м’язів.
МІОЗИН – основний міофібрилярний білок, який виконує функції скоротливого білка-ферменту; з актином утворює скоротливий комплекс – актоміозин.
МІОКАРДІОСКАНУВАННЯ – метод вивчення серця за допомогою ультразвуку, здійснюється при переміщенні датчика по поверхні тіла над серцем.
МІОСТАТИКА – складний взаємозв’язок статичних і статокінетичних рефлексів, які визначають положення тіла в просторі.
МІОФІБРИЛА – скоротливий елемент м’язових клітин.
МІОЦИТ – клітина непосмугованого м’яза або м’яза серця.
М. серцевий провідний – атиповий серцевий міоцит (кардіоцит), бідний на міофібрили, багатий на саркоплазму; входить до складу утворень провідної системи серця.
МІСТ – частина мозкового стовбура, яка входить до складу заднього мозку, виконує важливі функції, зумовлені розміщенням у ньому ядер черепних нервів, ретикулярного утворення та проходженням еферентних та аферентних шляхів.
МОВА – історично складена форма спілкування людей за допомогою звукових та зорових сигналів.
М. сенсорна – сприйняття та розуміння чужої усної чи письмової мови.
МОВОГРАМА – графічний запис мови за допомогою апарата, який реєструє рівень звукового тиску.
МОДАЛЬНІСТЬ – сукупність подібних сенсорних почуттів, які забезпечуються активізацією певної сенсорної системи.
МОДЕЛЮВАННЯ – відтворення властивості або функції досліджуваного об’єкта за допомогою спеціально побудованого за певними правилами його аналога.
МОДЕЛЬ ДОНДЕРСА – м., яка імітує взаємозв’язок між об’ємом грудної клітки і об’ємом легенів у процесі дихальних рухів діафрагми.
МОДИФІКАЦІЯ – зміна ознак організму (фенотипу) без змін генотипу, викликана зовнішнім середовищем.
МОДУЛЯТОРИ – група гангліозних клітин сітківки ока, які реагують на дію променів видимого світла тільки певної довжини хвилі.
МОЗОК – центральний відділ ЦНС вищих хребетних та людини; складається з нервових клітин.
М. головний – передній (центральний) відділ ЦНС хребетних, який регулює взаємовідносини організму з навколишнім середовищем і керує функціями всього організму;
м. нюховий – нижня та медіальна поверхні великих півкуль головного мозку; філогенетично зв’язаний з рецепторами нюху;
м. проміжний – відділ переднього мозку, який включає надзорово-горбову (епіталамус), зазорово-горбову (метаталамус), підзорово-горбову (гіпоталамус) ділянку та зоровий горб; відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу, регуляції вегетативних функцій, діяльності залоз внутрішньої секреції, а також сну, пам’яті тощо;
м. розщеплений – головний мозок після перерізування мозолистого тіла,передньої комісури і гіпокампальної зв’язки;
м. середній – відділ головного мозку, розміщений між проміжним мозком і мостом ромбоподібного мозку; виконує провідну та рефлекторну функції;
м. спинний – відділ ЦНС хребетних, що міститься у хребтовому каналі, виконує рефлекторну і провідну функції.
МОЗОЧОК – відділ головного мозку, який забезпечує координацію рухів, регуляцію м’язового тонусу, збереження пози та рівноваги тіла.
МОЛОЗИВО – секрет молочних залоз, який виділяється в перші 2-3 дні лактації після пологів.
МОЛОКО – секрет молочних залоз, який продукується в період лактації для годування малят.
М. грудне - секрет молочних залоз жінки, який має видову біологічну специфічність.
"МОНЕТНІ" СТОВПЧИКИ – нестійкі агрегати еритроцитів, які спостерігаються в консервованій крові.
МОНОАМІНООКСИДАЗА – фермент, що розщеплює адреналін.
МОНОЙОДТИРОЗИН – білковий компонент щитоподібної залози, який бере участь у синтезі її гормонів.
МОНОСИНАПТИЧНА ВІДПОВІДЬ – монофазний потенціал дії, який виникає в передніх корінцях спинного мозку при подразненні його задніх корінців.
МОНОЦИТ – незернистий лейкоцит (агранулоцит) з бобоподібним поліморфним ядром і базофільною протоплазмою, який перетворюється на макрофаг та здійснює фагоцитоз; у периферичній крові 3-11 % усіх лейкоцитів.
МОНОЦИТОЗ – відносне або абсолютне збільшення вмісту моноцитів у крові.
МОТИВАЦІЯ – суб’єктивно забарвлений стан, що виникає внаслідок активізації мозкових структур, який спонукає тварину або людину робити дії, спрямовані на задоволення своїх потреб.
М. біологічна – м., спрямована на задоволення біологічних потреб (голоду, спраги, страху, агресії тощо);
м. соціальна – вища, вторинна складна м., спрямована на задоволення соціальних потреб (отримання освіти, оволодіння професією, пізнання мистецтва тощо).
МОТИЛІН – гормон, що виробляється дванадцятипалою та порожньою кишкою, посилює спорожнення шлунка, механічну і електричну активність товстої кишки.
МОТОРНА ОДИНИЦЯ – група м’язових волокон, які іннервуються одним мотонейроном.
МОТОРНА ФУНКЦІЯ ТРАВНОГО КАНАЛУ – загальний термін для всіх рухів стінки шлунка та кишок, які забезпечують перемішування пересування їжі тощо.
МОТОРНИЙ ПУЛ – функціональна одиниця, що утворюється групою мотонейронів, які іннервують окремий м’яз.
МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ АКТИВНОСТІ – збільшення просторового поширення збудження, що надходить з гангліїв слині в’язкості.
муцин – компонент слинних залоз, який надає слині в’язкості.
М'ЯЗ ДИХАЛЬНИЙ – м., який при скороченні змінює об’єм грудної порожнини, беручи участь у дихальному акті.
М. д. допоміжні – довільно посмугована мускулатура, яка бере участь у форсованому (глибокому) вдиху чи видиху;
м. д. основні – діафрагма та міжреберні м’язи, які забезпечують вентиляцію легенів у стані спокою.
Н
НАЙБЛИЖЧА ТОЧКА ЯСНОГО ЗОРУ – т. зорової осі на відстані, з якої можна чітко бачити об'єкт при максимальному напруженні акомодації, за нормальної рефракції у віці 20 років становить 12 см.
НАНІЗМ – відставання у рості в порівнянні з середньою віковою нормою для відповідної статі, раси, популяції.
Н. гіпофізарний – спостерігається при порушенні функції гіпофіза (нестача соматотропіну).
НАРКОЗ – штучно виклика ний стан, що характеризується втратою свідомості, больової чутли вості, пригніченням рефлексів, розслабленням скелетних м'язів тощо, який має зворотний характер.
НАСИЧЕННЯ – зникнення почуття голоду після спо живання їжі.
Н. метаболічне – розвивається через 1,5-2 год після споживання їжі, пов'язане з надходженням речовин, що потрапили з їжею у кров (друга фаза насищання);
н. сенсорне – розвивається під впливом дії їжі на рецептори рота і шлунка, активізує нейрони вентромедіальні і гальмує нейрони латеральні підзорово-горбової ділянки – гіпоталамуса (перша фаза насичення).
НЕВАГОМІСТЬ – відсутність сили, з якою тіло під впливом тяжіння тисне на опору і відчуває з боку опори відповід ний протитиск.
НЕВРОЗ – зворотній розлад психіч ної діяльності, зумовлений впливом психотравмуючих факторів без морфологічних змін у ЦНС.
Н. експериментальний – функціональні порушення вищої нервової діяльності, викликані у піддослідних тварин шляхом перенапруження сили, зрівноваженості та рухливо сті процесів збудження і гальмування в корі півкуль великого мозку.
НЕДОСТАТНІСТЬ – загальна назва морфологічних або функціональних порушень в організмі.
Н. вітамінна – стан, що розвивається в результаті відсутності (авітаміноз) чи зменшеного (гіповітаміноз) надходження в організм тих або інших вітамінів;
н. дихальна – енергетичне голодування організму при порушенні в системі дихання.
НЕЙРОГІПОФІЗ – місце утворення нейрогормонів – окситоцину та вазопресину.
НЕЙРОГЛІЯ – сукупність всіх клітинних елементів нервової тканини, крім нейронів; виконують опорну, трофічну, захисну і ряд інших функцій, беруть участь у процесах виникнення нервових імпульсів.
НЕЙРОГОРМОН – біологічно активна речовина, що виробляється нейронами, ре гулює інтегративні функції мозку.
Н. гіпоталамічні – н., які виробляються клітинами підзорово-горбової ділянки і сприяють виділенню тропних гормонів гіпофіза.
НЕЙРОЛЕПТИК – речовина, яка гальмує ЦНС без порушень свідомості (напр., аміназин).
НЕЙРОН – нервова клітина з відростками, яка є основною структурною і функціональною одиницею нервової системи.
Н. аферентний – чутливий н., який сприймає вплив факторів внутрішнього та зовнішнього середовища;
н. вегетативний – загальна назва нейронів вегетативної нервової системи;
н. вставний – найчисленніша група нейронів, які забезпечують зв'язок між окремими нейронами;
н. еферентний – н., який є передавачем збуджень від ЦНС до робочого органа;
н. еферентний альфа – н., відростки якого іннервують екстрафузальні волокна скелетної мускулатури та забезпечують м'язове скорочення;
н. еферентний гамма – н., відростки якого іннервують інтрафузальні волокна (рецептори розтягнення).
н. моторний – н., який є передавачем збуджень від ЦНС до м'язів, чим забезпе чує моторну (рухову) координацію і підтримку м'язового тонусу.
н. нейросекреторний – н., основною функцією якого є синтез нейрогормонів.
НЕЙРОПЕПТИДИ – біологічно активні пептиди, що містяться в ЦНС, до них належать вазопресин, окситоцин, рилізинг-гормони, опіоїдні пептиди, ангіотензини, брадикінін тощо; більшість із них утворюються нейронами підзорові-горбової ділянки та гіпофіза і є модуляторами активності нейронів.
НЕЙРОРЕЦЕПТОР – спеціалізоване утворення, яке сприймає больові подразнення.
НЕЙРОСЕКРЕЦІЯ – здатність особливих (нейросекреторних) клітин (напр., підзорові-горбової ділянки) виробляти нейрогормони, що надходять у кров та спинномозкову рідину.
НЕЙРОТАХОМЕТР – прилад для вимірювання швидкості і тривалості поодиноких чи послідовних рухів кінцівок.
НЕЙРОТРОПІЗМ – здатність певного фактора вибірково діяти на певний нейрон (збуджуючи або гальмуючи його).
НЕЙТРОПЕНІЯ – зменшення кількості нейтрофілів у периферичній крові.
НЕКСУС – міжклітинні контакти , що забезпечують перехід збудження з однієї клітини на іншу.
НЕРВ – утворення, що складається з багатьох нервових волокон, є основною частиною периферичної нервової системи, забезпечує проведення нервових імпульсів.
Н. депресорний – аферентні волокна блукаючого нерва, що йдуть від барорецепторів дуги аорти, викликають депресорну реакцію, яка спричинює зниження тиску крові;
н. посилюючий за Павловим – волокно симпатичного нерва, яке забезпечує ізольований позитивний інотропний ефект.
НЕРВІЗМ – напрям у фізіології, який надає ЦНС провідної ролі у регуляції фізіологічних функцій та процесів життєдіяльності організму тварини або людини.
НЕРВОВИЙ – вказує на відношення до нерва або нервової клітини.
НЕРВОВО-ЕМОЦІЙНЕ НАПРУЖЕННЯ – особливий стан, який виникає у процесі діяльності або спілкування, при якому домінує емоційний компонент, що дає підвищену оцінку всім чи деяким елементам діяльності.
НЕСПАННЯ – стан організму, що характеризується активним станом психічної та моторної діяльності.
НИРКА – парний орган сечоутворення, який відіграє важливу роль у забезпеченні гомеостазу організму, виведенні продуктів азотистого обміну і виробляє біологічно активні речовини – ренін, простагландини тощо.
Н. штучна – прилад для нормалізації гомеостазу організму шляхом екстракорпорального гемодіалізу.
НІСТАГМ – мимовільні ритмічні двофазні (з швидкою та повільною фазами) рухи очних яблук.
Н. вестибулярний – н., обумовлений подразненням рецепторів вестибулярного апарата;
н. оптокінетичний – н., який виникає при подразненні зорового аналізатора.
НОМОГРАМА – відображення функціональної залежності між значеннями змін них величин, представлених у вигляді графіків чи креслень.
НОРАДРЕНАЛІН – фізіологічно активна речовина, біогенний амін; належить до катехоламінів, утворюється з дофаміну; медіатор та гормон симпатоадреналової і адренергічної систем.
НОРМА – межі параметрів функції.
НОРМОГРАМА – ЕКГ, яка проявляється приблизно однаковою аплітудою зубців R та S відповідно у І та IIІ стандартних відведеннях.
НОРМОКАПНІЯ – нормальна напруга вуглекислого газу в крові.
НУДОТА – тяжке відчуття наближення блювання.
НУКЛЕАЗА – фермент підшлункового соку, який розщеплює нуклеїнові кислоти і продукти їх розпаду до вільних нуклеотидів.
НЮХ – здатність сприймати й розрізняти різноманітні запахи; один із видів хеморецепції, здійснюється нюховим аналізатором, відіграє важливу роль у живленні, біологічній орієнтації тощо.
О
ОБ'ЄМ – кількісна характеристика геометричних тіл, рідини, газів.
О. акомодації – збільшення заломлювальної сили оптичної системи ока під час максимальної напруги щодо мінімальної; виражається в діоптріях;
о. вдиху резервний – максимальний об'єм повітря, який можна вдихнути після спокійного вдиху;
о. видиху резервний – максимальний об'єм повітря, який можна видихнути після спокійного видиху;
о. дихальний – о . повітря, вдихуваного або видихуваного під час одного спокійного вдиху або видиху;
о. дихання хвилинний – о. повітря, вдихуваного (або видихуваного) за 1 хв;
о. крові ударний – кількість крові, яка викидається шлуночком серця при одному скороченні; в нормі у дорослої людини близько 70 мл;
о. крові (кровообігу) хвилинний – кількість крові, яку викидає лівий (або правий) шлуночок серця за 1 хв;
о. легенів залишковий (ЗОЛ) – о. повітря, що залишається в легенях після максимального видиху; у нормі близько 1 л;
о. с. кінцево-діастолічний – о. крові в шлуночку серця, який він займає перед черговою систолою;
о. с. резервний – о. крові, який залишається в камерах серця після нормальної систоли при повному спо кої організму;
о. с. хвилинний – показник функції серця – о. крові, що викидається шлуночком за 1 хв, виражається у л/хв або мл/хв;
о. циркулюючої крові (ОЦК) – кількість крові, яка закінчує повний кругообіг за відносно короткий проміжок часу; в стані спокою – 55-60 % всієї маси крові.
ОБМІН – сукупність процесів перетворення речовин і енергії в організмі та обмін речовинами і енергією між організмом і навколишнім середовищем.
О. азотистий – поєднання всіх перетворень білків та інших азотовмісних речовин в організмі;
о. білковий – сукупність усіх процесів перетворення білків у організмі;
о. водно-електролітний – сукупність процесів надходження, всмоктування, розподілу, виділення води та електролітів з організму;
о. вуглеводний – сукупність усіх процесів перетворення вуглеводів в організмі;
о. енергетичний – сукупність усіх процесів перетворення різних форм енергії між собою, а також накопичення та використання макроергічних сполук організмом;
о. жировий – сукупність усіх процесів перетворення жирів (ліпідів) в організмі;
о. мінеральний – сукупність процесів всмоктування, перетворення та виділення з організму неорганічних речовин;
о. основний – мінімальна кількість енергії, необхід на для підтримки життя організму у стані повного фізичного та психічного спокою; визначається у лежачому положенні, натщесерце, в умовах температурного комфорту;
о. о. необхідний – о. о. необхідний обстежуваному відповідно до його віку, статі, маси тіла, зросту; визна чається за допомогою таблиць або формул;
о. о. фактичний – о. о., який визначається в обстежуваного методом повного або неповного газового аналізу.
ОВЕРШУТ – позитивна фаза потенціалу дії, що міститься над ізолінією.
ОВУЛЯЦІЯ – вихід зрілої, здатної до запліднення яйцеклітини із фолікула у жінок дітородного віку.
ОГОРОЖА МОЗКУ – одне із базальних ядер, яке бере участь у корекції програми складного рухового акту і формуванні емоційно-ефекторних реакцій.
ОЗНАКИ СТАТЕВІ – морфологічні та функціональні ознаки, які визначають статеву належність особи.
О. с. вторинні – статеві ознаки, які належать до будови та (чи) функції різних органів, крім статевих;
о. с. первинні – статеві ознаки, які належать до будови статевих органів.
ОКЛЮЗІЯ – 1) взаємодія двох імпульсних потоків між собою, при якій сумарний результат виявляється значно меншим, ніж сума взаємодіючих реакцій; 2) порушення прохідності порож нинних органів, зумовлене закриттям їхнього просвіту; 3) змикання зубів при рухах верхньої та нижньої щелеп.
ОКО – парний орган зору.
О. ведуче – око, яке функціо нально переважає в акті бінокулярного зору;
о. скошене – око , оптична вісь якого спрямована в бік від видимого об'єкта;
о. редуковане – спрощена фізична модель ока, що являє собою оптичну систему, яка на відміну від схематичного ока має тільки одну заломлювальну поверхню;
о. схематичне – фізична модель ока, яка включає систему середовищ, характеристики яких відповідають середнім фізіологічним константам ока.
ОКСИГЕМОГЛОБІН – сполука гемоглобіну з киснем без зміни валентності заліза, яка забезпечує перенесення кисню від легенів до тканин.
ОКСИГЕМОГРАМА – крива, яка відбиває зміни ступеня насичення крові киснем.
ОКСИГЕМОМЕТРІЯ – метод визначення ступеня насичення крові киснем, що грунтується на різниці спектрів поглинання світла оксигемоглобі ном та відновленим гемоглобіном з відповідними змінами щільності крові.
ОКСИГЕНАЦІЯ – процес насичення кро ві та тканин киснем.
О. гіпербарична – вплив на організм збільшеного тиску кисню, що спричинює збільшення кисневої ємності крові, лімфи тощо.
ОКСИСПІРОГРАФІЯ – метод одночасної реєстрації різних параметрів зовнішнього дихання та об'ємної швидкості споживання кисню.
ОКСИТОЦИН – гормон задньої частки гіпофіза, який посилює виділення молока молочною залозою під час лактації та скорочення мускулатури матки.
ОЛІГЕМІЯ – зменшення загальної кількості крові.
ОЛІГОКІНЕЗІЯ – порушення рухових функцій, обумовлене обмеженням, скованістю рухів.
ОЛІГОЦИТЕМ1Я – зменшення загальної кількості клітин периферичної крові.
ОЛІГУРІЯ – виділення малої кількості сечі (300-500 мл за
1 добу).
ОЛЬФАКТОМЕТРІЯ – комплекс методів вивчення функції нюху.
О. якісна ольфактометрія – визначення здатності людини сприймати і розрізняти запахи;
о. кількісна ольфактометрія – визначення порогу нюху, часу адаптації, відновлення нюхової функції.
ОНКОГРАФІЯ – плетизмографія внутрішніх органів (печінки, нирок тощо).
ОНТОГЕНЕЗ – процес індивідуального розвитку організму,який охоплює весь життєвий цикл (з моменту утворення зиготи і до смерті).
ОПІР ПРЕКАПІЛЯРНИЙ – гідродинамічний опір дрібних артерій, артеріол та прекапілярних сфінктерів.
О. посткапілярний – гідродинамічний опір венул та дрібних вен.
ОПІСТОТОНУС – судомна поза, викликана тонічними скороченнями м'язів спини та шиї із закиданням голови, витяганням кінцівок; виникає при пошкодженнях верхніх відділів мозкового стовбура.
ОПСИН – білок, що входить до складу родопсину.
ОПТИМАЛЬНИЙ РЕЖИМ ВІДПОЧИНКУ – режим відпочинку, який забезпечує повне відновлення фізіологічних резервів і функціональних можливостей організму.
ОПТИМАЛЬНИЙ РЕЖИМ ДІЯЛЬНОСТІ – режим діяльності, при якому людина тривалий час підтримує потрібну продуктивність праці.
ОПТИМУМ – рівень подразнення, при якому відбувається максимальна діяльність організму або тканини. Термін ввів М.Є. Введенський.
О. білковий – кількість білків у їжі, необхідних для забезпечення потреби організму в білках і збереження гарного самопочуття, високої працездатності, достатнього опору інфекціям тощо.
ОПТОГРАМА – фіксоване на сітківці зображення після дії його на адаптоване до темряви око або після обробки її розчином галуну.
ОРГАЗМ – вищий ступінь любострасного відчуття, що виникає під час завершення статевого акту або при інших формах статевої розрядки.
ОРГАН – частина організму, яка є еволюційно сформованим комплексом тканин, об'єднаних загальною функцією, структурною організацією та роз витком.
ОРГАНІЗМ – окрема жива біологічна система; основні властивості: безперервний обмін речовин із зовнішнім середовищем, подразливість, здатність рости, розмножуватися тощо.
ОРІЄНТАЦІЯ ПРОСТОРОВА – здатність людини визначати своє положення та характер переміщення у просторі відносно лінії горизонту, вектора сили тяжіння і оточуючих речей.
ОСЕРЕДОК АВТОМАТІЇ СЕРЦЯ – ділянка провідної системи серця, яка генерує ім пульси збудження, що викликають скорочення міокарда.
О. а. с. гетеротопний – ділянка спеціалізованої тканини, розміщена в будь-якому місці нижче від синусного вузла, є джерелом ектопіч ного ритму серця чи екстрасистоли;
о. а. с. номотопний – о. а. с., розміщений у синусо-передсердному вузлі;
о. збудження – сукупність близько розміщених і одночасно фізіологічно активних нервових елементів ЦНС.
ОСКОМА – підвищення чутливості здорових зубів до механічних, хімічних та інших подразнень, спричинене впливом на них слабких розчинів кислот, що входять до складу їжі.
ОСМОРЕГУЛЯЦІЯ – сукупність процесів і механізмів, погоджена діяльність яких спрямована на підтримку оптимального рівня осмотичного тиску, необхідного для нормальної життєдіяльності організму.
ОСМОРЕЦЕПТОР – інтерорецептор, який належить до хеморецепторів і виділяється на основі вибіркової чутливості до змін осмотичного тиску тканинної рідини та крові.
ОСТЕОРЕЦЕПТОР – полімодальний рецептор, розміщений в різних структурах кістки.
ОСЦИЛОГРАФІЯ – графічна реєстрація коливальних процесів.
О. артеріальна – графічна реєстрація коливальних процесів артеріальних судин.
ОСЦИЛОСКОПІЯ – метод вивчення біоелектричних процесів шляхом візуального спостереження за допомогою осцилоскопа.
ОФТАЛЬМОСКОПІЯ – метод вивчення стану дна ока – задньої частини внутрішньої поверхні очного яблука: сітківки, судинної оболонки та диска зорового нерва.
П
ПАЛИЧКИ СІТКІВКИ – фоторецептори, що містять зоровий пігмент – родопсин та забезпечують присмерковий зір, розміщені переважно на периферії сітківки.
ПАЛЬПАЦІЯ – метод діагностичного дослідження окремих органів і частин тіла шляхом обмацування.
ПАМ'ЯТЬ – властивість живої матерії сприймати, закріплювати, зберігати і відтворювати отриману інформацію.
П. асоціативна – п., при якій елементи запам'ятованого пов'язані між собою асоціативно за суміжністю (в просторі або часі), подібністю або контрастом;
п. довгочасна – п., що характеризується тривалістю збереження інформації, яка може бути прирівняна до тривалості життя організму;
п. довільна – п., при якій фіксується увага на процесі запам'ятовування;
п. емоційна – п. на певні почуття, емоції;
п. зорова – п., при якій легше запам'ятовуються зорові образи;
п. імунна – здатність організму відповідати імунологічною реакцією на повторний контакт з антигеном;
п. короткочасна – п., яка характеризується тривалістю збереження інформації до кількох хвилин;
п. логічна – п., при якій елементи для запам'ятовування зв'язані між собою певним логічним зв'язком;
п. механічна – п., при якій елементи для запам'ятовування не зв'язані між собою;
п. сенсорна – п., при якій не фіксується увага на процесах запам’ятовування;
п. образна – п. на образи (зорові, слухові, тактильні тощо).
п. рухова – п. на координацію та послідовність рухів;
п. словесна – вид п., при якій краще запам'ятовуються слова;
п. слухова – вид п., при якій краще запам'ятовуються звуки (напр., музика).
ПАНЦИТОПЕНІЯ – зменшення в периферичній крові еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів.
ПАРАБІОЗ – 1) стан між життям та смертю збудливої тканини, що характе ризується порушенням її фізіологічних властивостей. Термін ввів М.Є. Введенський; 2) спільне співіснування в експерименті двох (або більше) організмів, об'єднаних єдиною кровоносною та лімфатичною системами.
ПАРАБІОНТИ – тварини з’єднані між собою в експерименті єдиною кровоносною системою.
ПАРАГАНГЛІЙ – скупчення гормонально-активних клітин, що мають спільне походження з гангліями вегетативної нервової системи, у різних ділянках тіла; виробляють переважно катехоламіни і одночасно є додатковими органами нервової системи.
ПАРАГЕВЗІЯ – виникнення смакових відчуттів без відповідних подразників.
ПАРАГОРМОН – кінцевий продукт обміну речовин та життєдіяльності різних клітин, які мають специфічну дію і впливають на регуляцію органа чи клітини, де вони утворилися.
ПАРАКІНЕЗ – мимовільний поліморфний стереотипний рух за типом гіперкінезу.
ПАРАКРИННА ДІЯ – вплив гормональних речовин через міжклітинний простір без участі судинної системи на розміщені поруч клітини-мішені.
ПАРАЛІЧ – розлад рухової функції, що проявляється у відсутності довільних рухів, спричинений порушенням структури та функції рухових (моторних) нейронів.
ПАРАМЕТР – числова величина, яка характеризує стан будь-якої біологічної системи.
ПАРАСИСТОЛІЯ – одночасне функціонування кількох конкуруючих осередків автоматії серця, кожний з яких генерує імпульси власної частоти.
ПАРЕЗ – ослаблення рухових функцій зі зниженням сили м'язів, спричинене порушенням рухової системи на різних рівнях.
ПАРЕСТЕЗІЯ – відчуття затерплості, свербіння, поколювання, жару, холоду тощо в різних ділянках тіла; спостерігається, наприклад, при порушенні кровообігу.
ПАРОТИН – парагормон підщелепної залози, стимулює трофіку хрящової тканини, розвиток дентину зубів і кісткової тканини.
ПАТЕРН – послідовність нервових імпульсів, які мають певне інформаційне значення.
ПАУЗА – тимчасове припинення будь-якої дії.
П. компенсаторна шлуночків – пауза після шлуночкової екстрасистоли серця;
п. перед автоматична – час, необхідний для відновлення автоматії серця після блокади синусно-передсердного вузла;
п. серцева – період між тонами серця; мала пауза відповідає систолі, велика – діастолі шлуночків.
ПЕПСИН – протеолітичний фермент, що утворюється в шлунку за наявності кислоти з пепсиногену, активний при рН = 2,5-3,0.
ПЕПСИНОГЕН – профермент пепсину.
ПЕПТИДАЗА – група ферментів підшлункового та кишкового соку, які каталізують розщеплення пептидних зв'язків.
ПЕРЕДАЧА НЕРВОВО-М'ЯЗОВА – передача збудження з нерва на м'яз за допомогою медіатору – ацетилхоліну.
ПЕРЕМИКАННЯ УМОВНО-РЕФЛЕКТОРНЕ – складна форма умовно-рефлекторної діяльності, при якій в різних експериментальних ситуаціях на один подразник виникає два (або більше) умовних рефлекси.
ПЕРЕНАПРУЖЕННЯ – надмірне напруження, яке спричинює тривалі або незворотні несприятливі зміни у стані людини.
ПЕРЕНЕСЕННЯ УМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ – використання набутого раніше умовного рефлексу або його елементів у подібних чи нових умовах.
ПЕРЕТИНКА БАРАБАННА – мембрана, яка відмежовує зовнішній слуховий прохід від барабанної порожнини.
ПЕРЕТРАВЛЮВАННЯ ЇЖІ – розщеплення складних харчових речовин на простіші під впливом ферментів, які виробляються органами травної системи.
ПЕРИМЕТРІЯ – метод вивчення периферичного поля зору.
ПЕРИСТАЛЬТИКА – хвилеподібні ритмічні скорочення порожнистих органів, які поєднуються з рослабленням їхньої каудальної частини, що забезпечує переміщення вмісту в одному напрямку.
ПЕРИЕЛЕКТРОТОН – феномен зміни збудливості та провідності нерва на відстані 2-2,5 см від місця прикладання постійного електричного струму; розрізняють перикателектро-тон та періанелектротон; термін ввів М. Є. Введенський.
ПЕРИЛІМФА - в'язка рідина, що заповнює порожнину завитка, бере участь у проведенні звукових коливань.
ПЕРІОД – відрізок часу, який охоплює закінчений процес.
П. біологічного ритму – тривалість одного циклу коливань, фази тощо;
п. вигнання – період серцевого циклу (частина систоли шлуночків), протягом якого кров виштовхується із шлуночків, охоплює фази швидкого та повільного вигнання; при тривалості циклу 0,8 с становить 0,25 с;
п. віковий – період біологічного і соціально-психологічного розвитку людини;
п. в, антенатальний – період розвитку людини від моменту злиття чоловічої і жіночої статевих клітин (гамет), тобто від утворення зиготи до початку пологів. Умовно поділяється на ембріональний і фетальний;
п. в. грудний – період розвитку людини від 1 місяця до 1 року;
п. в. ембріональний – перші 8 тижнів внутрішноутробного життя;
п. в. зрілий – період розвитку людини від 20-55 років у жінок і від 21-60 років – у чоловіків;
п. в. новонароджений – період розвитку людини від народження до 1 міс;
п. в. літній – період розвитку людини від 55 до 75 років у жінок і від 60 до 75 років – у чоловіків;
п. в. молодший шкільний – період розвитку людини від 7 до12-13 років;
п. в. переддошкільний – період розвитку людини ві 1 року до 3 років;
п. в. передшкільний – період розвитку людини від 3 до 7 років;
п. в. підлітковий – період розвитку від 12 до 16 років у дівчат і від 13 до 17-18 років – у хлопців;
п. в. постембріональний – період розвитку від зародкового до періоду статевого дозрівання;
п. в. постнатальний – період розвитку людини від 1 місяця після народження;
п. в. постпубертатний – період розвитку людини після завершення статевої зрілості;
п. в. репродуктивний – період розвитку, протягом якого зберігається здатність організму до відтворення потомства;
п. в. старечий – період розвитку людини від 75 років;
п. в. фетальний – період розвитку людини від 8 тижнів внутрішньоутробного періоду до початку пологів;
п. в. юнацький – період розвитку людини від 16 до 20 років у жінок і від 17 до 20 років – у чоловіків;
п. дихальний – група дихальних циклів, яка завершується вставним вдихом;
п. латентний – інтервал часу від початку дії будь-якого подразника до появи відповідної реакції;
п. л. розслаблення – період, протягом якого після припинення збудження тонічні волокна ще не розслабляються;
п. л. скорочення – час від початку подразнення до початку скорочення;
п. наповнення – період серцевого циклу, частина діастоли шлуночків, складається з фаз швидкого та повільного наповнення при тривалості серцевого циклу 0,8с становить 0,25 с;
п. напруження – період серцевого циклу (початкова частина систоли шлуночків), під час якого виникає напруження стінок шлуночків без зміни об'єму їхніх порожнин, охоплює фази асинхронного та ізометричного скорочення; при серцевому циклі 0,8 с становить 0,08 с;
п. пресистолічний – період серцевого циклу, коли внаслідок скорочення передсердь кров надходить до шлуночків; при серцевому циклі 0,8 с становить 0,1 с.
ПЕРІОДИЧНА ДІЯ ТРАВНОГО КАНАЛУ – періодичне посилення натщесерце моторної та секреторної активності органів травлення.
ПЕРСОРБЦІЯ – транспорт речовин через міжклітинний простір.
ПЕРЦЕПЦІЯ – цільне інтегральне відображення окремих речей та явищ зовнішнього світу, яке виникає під безпосереднім впливом фізичних подразнень.
ПЕРФУЗІЯ – природне або штучне тривале кровопостачання органів, частин тіла або всього ор ганізму.
ПИТНИЙ РЕЖИМ – порядок використання води для пиття з урахуванням виду діяльності, впливу зовнішнього средовища і стану організму.
ПІГМЕНТ – речовина, що має відповідний колір.
ПІДКРІПЛЕННЯ – дія подразника, який викликає безумовний рефлекс після індиферентного подразника, обумовлює надання йому сигнального значення та формування умовного рефлексу.
П. імовірне – п., яке надходить після подання умовного сигналу випадково, але з певною імовірністю.
ПІЄЛОСТОМІЯ – накладання фістули на миску нирки.
ПІКРОТОКСИН – стимулятор ЦНС, антагоніст ГАМК.
ПІЛОЕРЕКЦІЯ – скорочення волоскових м'язів шкіри.
ПІЛОМОТОРНИЙ – збуджувальний м'яз, який піднімає волосся.
ПІНОЦИТОЗ – процес поглинання клітиною рідин або колоїдних розчинів.
ПІРИДОКСИН – водорозчинний вітамін, який міститься в зерні, м'ясі, рибі та інших продуктах; відіграє важливу роль в азотному та жировому обміні, синтезі серотоніну.
ПІСЛЯДІЯ – зміни функціонального стану організму, органа чи тканини, які тривають після припинення дії фактору, що викликав ці зміни.
ПІТ – секрет потових залоз, безколірна, солона на смак рідина, містить натрію хлорид, сечовину, холін тощо.
ПЛАЗМА КРОВІ – рідка частина крові, яка залишається після виділення із крові її клітин.
ПЛАЗМОФОРЕЗ – отримання плазми крові з поверненням клітин крові в кровоносне русло.
ПЛАЗМОЛІЗ – 1) ущільнення живої клітини , яке відбувається в результаті надмірної втрати води клітиною при зануренні її в гіпертонічний розчин; 2) розрідження плазми під впливом протеолітичних ферментів.
ПЛАСТИЧНІСТЬ – властивість клітин, тканин або органів змінювати певною мірою власні життєві процеси.
П. нейронів – зміни в нейронах, тривалість яких значно перевершує час передачі інформації;
п. нервових центрів – здатність нервових центрів під впливом тривалих зовнішніх подразнень змінювати свою функціональну діяльність і функцію інших центрів.
ПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – реєстрація змін об'єму тіла або його частин, пов'язаних із змінами кровонаповнення судин.
П. венозно-оклюзійна – п. після припинення венозного відтоку крові;
п. ємнісна – п., що ґрунтується на реєстрації змін ємності конденсатора, між пластинами якого вміщена досліджувана частина тіла;
п. імпедансна – п., що ґрунтується на реєстрації змін імпедансу (сумарного ємнісного опору) частини тіла;
п. механічна – п., яка здійснюється за допомогою гідравлічної або пневматичної системи передачі змін об'єму органа на реєструвальний прилад.
ПЛЕТОРА – збільшення об'єму циркулюючої крові в організмі.
ПЛІД – зародок людини від 8 тижнів внутрішньоутробного періоду розвитку до початку пологів.
ПЛЯМА СЛІПА – місце виходу зорового нерва з сітківки ока, в якому немає світлочутливих елементів.
ПНЕВМОГРАФІЯ – метод реєстрації дихання за зміною об'єму грудної клітки або живота.
ПНЕВМОКАРДІОГРАФІЯ – реєстрація змін тиску повітря в повітроносних шляхах, які виникають внаслідок дії серця.
ПНЕВМОТАХОГРАФІЯ – реєстрація об'ємної швидкості потоку вдихнутого та видихнутого повітря протягом дихального циклу.
ПОВЕДІНКА – сукупність дій, які виконуються людиною або твариною в процесі взаємодії з навколишнім середовищем.
ПОВІТРЯ (атмосферне) – суміш газів, що утворюють атмосферу Землі, містить кисню – 20,93%; вуглекислого газу – 0,03; азоту – 79,04 %.
П. вдихуване – п., яке надходить до легенів під час вдиху, має склад атмосферного повітря;
п. видихуване – сумішгазів, утворена в леге нях внаслідок газообміну між альвеолярним повітрям та кров'ю малого кола кровообігу; в умовах основного обміну містить кисню близько 16%, вуглекислого газу – 4-5%.
ПОДРАЗЛИВІСТЬ – властивість живої тканини змінювати свою життєдіяльність під впливом змін зовнішнього або внутрішнього середовища.
ПОДРАЗНЕННЯ – дія факторів зовнішнього або внутрішнього середовища (подразників) на клітину, тканину чи організм у цілому.
П. адекватне – п., до якого жива тканина найбільш чутлива і спеціалізована;
п. дискретне – п., яке повторюється з певною частотою;
п. індискретне – п., яке здійснюється безперервно протягом якогось періоду часу;
п. зумовлювальне – п., яке призводить до змін функціонального стану тканин, що визначається наступними тестуючими подразненнями;
п. непряме – п. збудливих тканин через нерв, що їх іннервує;
п. пряме – п., яке безпосередньо діє на живу тканину;
п. тестувальне – п., яке сприяє визначенню змін функціонального стану, що викликані попереднім (кондиціювальним) подразненням;
п. тригерне – п. в ритмі потенціалів мозку.
ПОДРАЗНИК – фактор зовнішнього або внутрішнього середовища, що змінює стан збудливих структур.
П. адекватний – п., який діє на збудливі системи в природних умовах, до дії якого вони найбільш чутливі та спеціалізовані;
п. безумовний – п., який викликає безумовний рефлекс;
п. больовий – п., який викликає відчуття болю;
п. індиферентний – п., до якого жива тканина або організм байдужі;
п. максимальний – п., який викликає максимальну відповідну реакцію збудливої тканини;
п. надпороговий – п., величина якого перевищує порогову величину подразника;
п. неадекватний – п., який діє на збудливу тканину, спеціально не пристосовану для його сприйняття, і не трапляється в природних умовах;
п. оптимальний – п., величина якого достатня для виникнення максимальної відповідної реакції збудливої тканини;
п. патогенний – п., який викликає пошкодження збудливих структур або порушення функції органів чи систем організму;
п. підпороговий – п., величина якого нижча за порогову і тому не викликає відповідної реакції;
п. пороговий – мінімальна сила подразника, яка здатна викликати специфічну відповідну реакцію збудливої структури в межах даного методу та умов;
п. умовний – п., який викликає умовний рефлекс;
п. у. негативний – умовний п., який не підкріплюється безумовним рефлексом;
п. у. позитивний – умовний п., який підкріплюється безумовним рефлексом;
п. надзвичайний – п., дія якого викликає мобілізацію захисно-пристосувальних реакцій організму, але, як правило, не спричинює виникнення хвороби.
ПОЗА – фіксоване положення тіла і його окремих частин у просторі в умовах гравітаційного поля Землі.
ПОЗАСЕРЦЕВІ НАСОСИ – механізми, які забезпечують рух крові за винятком серця; до них належать грудний, черепний, діафрагмальний насоси, венозні помпи, внутрішньом'язові периферичні "серця", активні скорочення стінок кровонос них судин.
ПОЗІХАННЯ – мимовільний дихальний рух, який складається з глибокого повільного вдиху широко відкритим ротом і швидкого енергічного видиху; є ознакою гіпоксії.
ПОКАЗНИК БАЗЕТТА – відношення тривалості електричної систоли серця до тривалості серцевого циклу; для чоловіків та дітей – 37 %, для жінок – 39 %.
П. Блюмбергера – п. скорочення міокарда, який дорівнює співвідношенню інтервалу між зубцем Q ЕКГ і II тоном записаної синхронно фонокардіограми (до тривалості періо ду вигнання, визначеного за сфігмограмою);
п. водневий – кількісна характеристика активної реакції середовища, яка дорівнює негативному десятковому логарифму концентрації водневих іонів; рН артеріальної крові дорівнює 7,4; венозної – 7,36; шлункового соку – 1,49-1,8; кишкового соку – 6,0-6,8; тканинної рідини – 7,1-7,2;
п. крові кольоровий – відношення рівня гемоглобіну до кількості еритроцитів у 1 мл крові;
п. систолічний – п. механічної активності серця, відношення тривалості періоду електромеханічної систоли до тривалості серцевого циклу;
п. функціонального стану – система кількісних та якісних ознак, які дають можливість оцінювати функціональний стан організму.
ПОКРИТТЯ – процедура поєднання (сполучення), при якій початок дії безумовного подразника випереджає початок дії індиферентного.
ПОЛЕГШЕННЯ – збільшення ефективності одного синаптичного збуджувального входу внаслідок активації іншого.
ПОЛЕ ЗОРУ – простір, який одночасно сприймається оком при фіксованому погляді і положенні голови.
П. нейрона синаптичне – кількість функціонуючих синапсів певного нейрона, яка постійно змінюється;
п. потенціалу дії – розподіл величин потенціалу дії по поверхні кори мозку на даний момент часу.
ПОЛІГРАФІЯ – метод одночасної реєстрації різних фізіологічних процесів при комп лексному обстеженні організму.
ПОЛІДИПСІЯ – посилена спрага і зв'язане з нею споживання надмірно великої кількості води.
ПОЛІКАРДІОГРАФІЯ – синхронна графічна реєстрація кількох про явів серцевої діяльності.
ПОЛІПЕПТИД – високомолекулярна сполука, що являє собою ланцюжок амінокислотних залишків, з'єднаних пептидним зв'язком; відрізняється від білків меншою молекулярною масою.
П. панкреатичний – гормон, який ви робляється підшлунковою залозою і звільняється під час їди; галь мує функції ендокринної частини підшлункової залози.
ПОЛІУРІЯ – збільшене виділен ня сечі (у дорослої людини понад 1800 мл за 1 добу).
ПОЛІФАГІЯ – надмірне споживання їжі.
ПОЛІХРОМАТИЧНІ ТАБЛИЦІ РАБКІНА – таблиці для дослідження колірного зору із зображеннями цифр та фігур, які складаються з кіл різного кольору, але однакової колірної насиченості.
ПОЛОГИ – фізіологічний процес, який завершує вагітність: вихід з тіла матері зрілого плода й посліду (плаценти та зародкових оболонок).
ПОЛЮЦІЯ – мимовільне сім'явипорскування (еякуляція), яке настає у чоловіків без статевого або онаністичного акту.
ПОЛЯРНІСТЬ – властива організмам специфічна орієнтація процесів і структур у просторі.
ПОМПА ІОННА – транспортна система поверхневої мембрани, що забезпечує нерівномірний розподіл іонів між клітиною і позаклітинним середовищем.
П. калієво-натрієва – система перекачування іонів натрію з клітини і іонів калію в клітину проти їхнього електрохімічного градієнта;
п. кальцієва – активне "викачування" кальцію після закінчення процесу збудження з міофібрил у саркоплазматичний ретикулум;
п. м'язова – комплекс явищ, які сприяють гемодинаміці під час м'язової діяльності.
ПОНЯТТЯ – одна з форм мислення, в якій відображаються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної структури ознак.
ПОРІГ – найменша (мінімальна) сила подразника, що здатна викликати збудження нервових, м'язових і залозистих тканин; характеризує подразливість збудливих структур.
П. абсолютний – мінімальна величина енергії адекватного подразнення, достатня для виникнення збудження;
п. виділення – максимальна концентрація у крові фільтрованої в клубочках нирок речовини, коли вона ще не виділяється сечею і забезпечується повна її реабсорбція в канальцях;
п. відчуття – мінімальна величина основних параметрів подразника, яка викликає певне відчуття;
п. гострої дії – найменша доза або концентрація речовини, яка при одноразовій дії викликає зміни біологічних ознак на рівні цілого організму;
п. деполяризації – мінімальне зрушення мембранного потенціалу, необхідне для того, щоб вихідна його величина досягла критичної величини деполяризації;
п. диференціальний – мінімальна різниця між двома подразниками, коли вони сприймаються як різні;
п. хронічної дії – найменша доза або концентрація речовини, що викликає під час тривалої дії зміни біо логічних ознак на рівні цілого організму;
п. чутливості до звуку – найменша сила звуку, яка сприймається вухом людини.
ПОСИЛЮЮЧИЙ НЕРВ ЗА ПАВЛОВИМ – волокно симпатичного нерва, яке викликає посилення скорочення серця без зміни його частоти.
ПОСЛІДОВНИЙ ОБРАЗ – зорове відчуття, яке зберігається протягом деякого, як правило, нетривалого періоду після припинення дії оптичного подразника.
ПОТЕНЦІАЛ – різниця зарядів між двома точками живої тканини.
П. викликаний – біоелектрична реакція кори великого мозку або підкіркового утворення у відповідь на аферентні короткочасні уривчасті подразнення;
п. в. вторинний – п. в., що реєструється переважно в зонах перекриття кіркових закінчень аналізаторів; характеризується подовженим латентним періодом (40-60 мс) та типовим негативно-позитивним або не гативно-позитивно-негативним комплексом;
п. в. затриманий – п. в., який виникає внаслідок формування тимчасового зв'язку в ситуації, коли підкріплювальний стимул відставлений від сигнального на деякий фіксований інтервал часу;
п. в. первинний – п. в., що реєструється в кіркових зонах аналізаторів; характеризується коротким латентним періодом (20 мс) і типовим позитивно-негативно-позитивним комплексом;
п. генераторний – локальна градуювальна деполяризація аферентного нейрона, яка виникає під впливом медіатора рецептора;
п. дії – 1) швидке змен шення мембранного п. (п. спокою) під час збудження збудливої тка нини; 2) різниця потенціалів між збудженою та незбудженою ділян ками збудливої тканини;
п. дії повільний – п. дії міокардіоцитів, передній фронт та плато яких обумовлені повільним вхідним струмом;
п. кінцевої пластинки – збуджувальний постсинаптичний п., що виникає у нервово-м'язовому синапсі під час передачі збудження з нерва на м'яз;
п. корнеоретинальний – п. ока під час дії спалаху світла;
п. кохлеарний – електричний п. завитка внутрішнього вуха;
п. к. мікрофонний – п., що реєструється під час акустичної стимуляції від однієї з драбин завитка або від круглого вікна;
п. к. сумаційний – п. к., що має різний знак і латентність залежно від місця реєстрації, пов'яза ний з активацією аферентних закінчень;
п. мембранний – п. між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани або між інтактною і пошкодженою ділянками будь-якої живої тканини у стані її функціонального спокою;
п. мініатюрний – п. кінцевої пластинки або постсинаптичної мембрани, який виникає у стані спокою під час спонтанного виділення невеликої кількості медіатора;
п. місцевий – місцева деполяризація мембрани, яка не поширюється на сусідні ділянки;
п. постійний – п. головного мозку, тривалість якого перевищує 1с, реєструється між поверхнею кори та білою речовиною півкуль великого мозку;
п. постсинаптичний – п., який виникає на постсинаптичній мембрані під впливом медіаторів;
п. гальмівний – п., що виникає внаслідок гіперполяризації постсинаптичної мембрани;
п. збуджуючий – п., що виникає внаслідок деполяризації постсинаптичної мембрани;
п. слідів – повільна зміна мембранного потенціалу, що виникає після піка потенціалу дії і обумовлена відновленням процесів у збудливій тканині;
п. негативний – тимчасове зниження мембранного потенціалу;
п. позитивний – тимчасове підвищення мембранного потенціалу.
ПОТЕНЦІАЦІЯ – посилення рефлекторної реакції внаслідок просторової або часової сумації збуджень у ЦНС.
П. постекстрасистолічна – збільшення першого постекстрасистолічного скорочення серця порівняно з нормальними скороченнями;
п. постсинаптична – посилення рефлекторної реакції під впливом попередніх частих ритмічних подразнень;
п. посттетанічна – п., обумовлена часовою сумацією частих ритмічних (тетанізуючих) подразнень.
ПОТЕНЦІЮВАННЯ – посилення дії одного біологічного фактору іншим, яке є вагомішим, ніж сумарний роздільний вплив цих факторів.
ПОТІК АКСОПЛАЗМАТИЧНИЙ – здатність нервових волокон транспортувати амінокислоти, глюкозу, жирні кислоти, білки тощо як у бік нервового закінчення, так і в протилежний бік.
ПОШТОВХ СЕРЦЕВИЙ – поштовх передньої стінки грудної клітки, пов'язаний зі зміною положення, форми та щільності серця на початку кожної систоли.
ПРАВИЛО ЕЙНТХОВЕНА – амплітуда зубця ЕКГ у кожному стандартному відведенні дорівнює алгебраїчній сумі відповідних зубців у двох інших стандартних відведеннях.
П. середніх навантажень – п., згідно з яким величина роботи за одиницю часу є максимальною при середніх навантаженнях.
ПРАВОГРАМА – поєднання високого зубця R на ЕКГ та глибокого зубця S, що перевершує його за амплітудою в 3-му стандартному відведенні ЕКГ.
ПРАВОРУКІСТЬ – генетично обумовлене переважне використання при виконанні цілеспрямованих дій правої руки.
ПРАКСИС – здатність виконувати ряд завчених рухів у певній послідовності, яка приводить до досягнення поставленої мети.
ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ – потенціальна здатність людини протягом певного часу і з певною метою виконувати максимально можливу роботу.
ПРЕАДАПТАЦІЯ – виникнення в організмі потенціальних пристосувальних ознак, які можуть мати адаптаційне значення в змінених умовах існування.
ПРЕПАРАТ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВИЙ – п., що складається з серця і легенів, які підлягають штучній перфузії.
ПРЕПОТЕНЦІАЛ – повільний локальний процес деполяризації клітинної мембрани, який за певних умов спричинює генерацію потенціалу дії.
ПРЕСБІОПІЯ – ослаблення акомодації, характеризується поступовим віддаленням найближчої точки ясного зору, обумовлене віковим зменшенням еластичності кришталика.
ПРЕСИНАПТИЧНІ ПУХИРЦІ – вакуолі в пресинаптичному закінченні, які містять медіатор.
ПРИНЦИП ДЕЙЛА – принцип медіаторної специфічності, коли всі закінчення одного нейрона виділяють один медіатор.
П. загального кінцевого шляху – п., згідно з яким один і той самий рефлекс може бути викликаний різними подразниками, що діють на різні рецептори;
п. задоволення Фрейда – одне з положень вчення Фрейда, згідно з яким в основі поведінки людини з раннього дитинства закладено прагнення до досягнення задоволення та уникнення незадоволення;
п. реальності Фрейда- положення вчення Фрейда, згідно з яким поведінка людини, спрямована на задоволення її потягів та бажань, коригується потребами навколишнього реального світу.
ПРОБА – спеціальне дослідження реакції організму або окремих його систем та органів на певні зміни внутрішнього чи зовнішнього середовища.
П. Бабкіна – метод вивчення шлункової секреції за допомогою подвійного зонда; в пер ший день виділення соку стимулюється інсуліном, на другий – гістаміном;
п. Барані вказівна – метод дослідження функції вестибулярного аналізатора;
п. Барані калорична – метод визначення функціонального стану рецепторного апарату півколових каналів, що грунтується на виникненні у піддослідного горизонтально-ротарного ністагму після вливання у вухо холодної або гарячої води;
п. Барані обертальна – метод визначення функціонального стану вестибулярного аналізатора, що грунтується на оцінці тривалості ністагму, який з'являється у піддослідного після обертання його в спеціальному кріслі протягом 20 с;
п. біологічна – триразове переливання невеликих порцій крові з інтервалом 5 хв; за відсутності реакції переливається решта крові; використовується при переливанні навіть одногрупової крові;
п. вказівна – один із методів вивчення координації рухів верхніх кінцівок; вказівним пальцем однієї руки треба попасти у вказівний палець другої витягнутої руки піддослідного спочатку з відкритими, а потім із закритими очима;
п. водна – п. на визначення кількості та густини виведеної сечі після приймання натщесерце 1500 мл води протягом 30 хв;
п. Гесса – метод визначення проникності судинної стінки, основою якого є геморагія в місці підшкірної ін'єкції ізотонічного розчину натрію хлориду;
п. гіпервентиляційна – метод вивчення зовнішнього дихання, який базується на довільному посиленні і прискоренні дихальних рухів з визначенням показника максимальної вентиляції легенів;
п. гістамінова – метод вивчення секреторної функції шлунка, який базується на властивості гістаміну збуджувати шлункову секрецію;
п. депресорна – вивчення динаміки зниження артеріального тиску під впливом будь-яких зовнішніх факторів;
п. дихальні – загальна назва діагностичних проб, які грунтуються на штучній зміні зовнішнього дихання, наприклад, гіпервентиляційна проба;
п. дихально-навантажувальна Беркіта – п., яка складається з проби Штанге, хвилинного відпочинку, 20 присідань за 30 с, знову хвилинного відпочинку і повторної проби Штанге;
п. жувальна – функціональна п. для оцінки ефективності жувального апарату, при якій обстежуваний розжовує 5 г мигдалю протягом 30 с. В нормі увесь пережований мигдаль проходить через сито з діаметром отворів 2,4 мм;
п. із затримкою дихання – метод дослідження функції зовнішнього дихання шляхом визначення максимальної тривалості довільної затримки дихання;
п. із затримкою дихання Сабразе-Генчі – визначення максимальної довільної затримки дихання на видиху; в нормі у чоловіків – 30-40 с, у жінок – 20-30с;
п. із затримкою дихання Штанге – визначення максимальної довільної затримки дихання на-вдиху; в нормі у чоловіків –
45-60 с, у жінок – 30-45 с;
п. Зимницького – визначення кількості та густини сечі за кожні 3 год протягом 1 доби у обстежуваного, який перебуває в умовах звичайного питного режиму;
п. клиностатична – вивчення серцевої діяльності та артеріального тиску після зміни положення з вертикального на горизонтальне;
п. концентраційна – визначення кількості та густини виведеної сечі протягом 24 год за умови відсутності споживання води;
п. Лендіса – метод визначення проникності капілярів, який грунтується на порівнянні показників гематокриту при початковому тиску в капілярах і після його штучного підвищення на 5,32 кПа (40 мм рт. ст.) протягом 30 хв за допомогою повітряної манжети.
п. Мюллера – п., яка полягає у спробі після глибокого видиху зробити вдих із закритими ніздрями та голосовою щілиною; спричинює зниження внутрішньогрудного тиску;
п. обертальна – один з методів дослідження вестибулярного апарату;
п. ортоклиностатична – модифікація ортостатичної проби, при якій обстежуваний з вертикального положення знову переходить у горизонтальне;
п. цитостатична – дослідження серцевої діяльності і артеріального тиску після переходу з горизонтального положення у вертикальне;
п. Тиффно – відношення форсованої життєвої ємності легенів до життєвої ємності або відношення кількості видиху;
п. функціональна – спеціальний вид дослідження реакцій організму людини в цілому або окремих його систем та органів на певне навантаження.
ПРОБНИЙ СНІДАНОК – харчова або хімічна речовина, яка збуджує виділення шлункового соку; використовується для дослідження секреторної функції шлунка.
ПРОВЕДЕННЯ ЗБУДЖЕННЯ – процес поширення збудження в нервовій та м'язовій тканині.
П. антидромне – п. через аксон в напрямку до тіла нейрона, тобто в протиприродному напрямку;
п. бездекрементне – п. без істотних змін амплітуди потенціалу дії;
п. декрементне – п., яке супроводжується зменшенням збудження;
п. ортоградне – п., через міокард у напрямку від синусного вузла до міокарда шлуночків;
п. ортодромне – п. через аксон в напрямку від тіла нейрона, тобто в природному напрямку;
п. ретроградне – п. в міокарді у напрямку, що протилежний звичайному (тобто від міокарда шлуночків до передсердь);
п. сальтаторне – переривчасте, стрибкоподібне п. в мієлінових нервових волокнах від одного перехвату вузла до іншого.
ПРОВІДНІСТЬ – властивість нервової та м'язової тканини проводити хвилю збудження; відбувається за допомогою потенціалу дії.
П. іонна – п. іонів через клітинні мембрани, відіграє важливу роль у розподілі іонів між клітиною і зовнішнім середовищем, створенні різниці потенціалів, генерації їх і проведенні нервового імпульсу.
ПРОВІТАМІНИ – речовини, які надходять з їжею і є джерелом утворення в організмі будь-якого вітаміну.
ПРОГЕСТЕРОН – статевий гормон стероїдної природи, синтезується жовтим тілом, разом з естрадіолом регулює менструальний цикл.
ПРОДУКТИ ХАРЧОВІ – поживні продукти тваринного, рослинного або синтетичного походження, які використовуються для харчування.
ПРОНИКНІСТЬ – здатність клітин і тканин поглинати, виділяти, транспортувати хімічні речовини, пропускаючи їх через клітинні мембрани, стінки судин і епітелій.
ПРОНОС – розлад функції травневого каналу, який характеризується частою дефекацією і калом рідкої консистенції.
ПРОПЕРДИН – білок сироватки крові, один з компонентів пропердинової системи.
ПРОПРІОРЕЦЕПТОРИ – рецептори опорно-рухового аппарату (м'язів, сухожилків, фасцій, суглобів тощо), які беруть участь у всіх актах, що пов'язані з роботою м'язів, суглобів та сухожилків.
ПРОСЕКРЕТИН – неактивний попередник секретину, що виробляється залозами дванадцятипалої кишки, перетворюється на секретин під впливом хлористоводневої кислоти шлункового соку.
ПРОСТАГЛАНДИНИ – біологічно активні речовини, які виробляються клітинами різних тканин і органів, впливають на тонус непосмугованої мускулатури, виділення шлункового соку, є медіаторами запалення, регулюють діяльність нирок, впливають на залози внутрішньої секреції тощо.
ПРОСТІР МЕРТВИЙ – частина повітроносних шляхів, повітря яких не бере участі в газообміні.
ПРОТАНОПІЯ – форма дихромазії, при якій відсутнє сприйняття червоного кольору.
ПРОТЕЇНАЗА – фермент, який розщеплює пептидні зв'язки в білках та пептидах.
ПРОТЕЇНЕМІЯ – вміст у крові протеїнів (альбумінів та глобулінів).
ПРОТЕЇНУРІЯ – виділення білка сечею; у здорових людей відбувається після тяжкої м'язової роботи або при споживанні їжі, збагаченої білками.
ПРУЖНІСТЬ М'ЯЗА – здатність протидіяти розтягненню м'яза.
ПСИХІКА – форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає в процесі взаємодії із зовнішнім світом.
ПУЛЬМОКАРДІОГРАФІЯ – метод дослідження серцевої діяльності шляхом реєстрації пульсації повітря в дихальних шляхах.
ПУЛЬМОФОНОГРАФІЯ – акустичний метод локального дослідження легенів.
ПУЛЬС – поштовхоподібні коливання стінок кровоносних судин, серця і тканин, що до них прилягають, які викликаються скороченнями серця.
П. альтернуючий – п., який характеризується правильним чергуванням слабких та сильних ударів;
п. артеріальний – коливання стінки артерії, синхронне з систолою шлуночків;
п. венозний – коливання стінок великих вен, розміщених близько від серця, обумовлене відтоком крові до серця;
п. дикротичний – наявність двох пульсових хвиль при кожному скороченні серця;
п. м'який – п., для повного усунення якого потрібне незначне зусилля;
п. напружений – п., для повного усунення якого потрібне значне зусилля;
п. нерегулярний – п. з неоднаковими проміжками часу між окремими ударами;
п. ниткоподібний – малий пульс, який важко визначається пальпаторно;
п. повільний – п., який характеризується повільним підвищенням та повільним зниженням пульсової хвилі;
п. рідкий – п., який має частоту нижче 60 за 1 хв;
п. частий – пульс з частотою понад 100 за 1 хв.
ПУЛЬСОЕЛЕКТРОПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – електроплетизмографія, при якій основну увагу приділяють пульсовим коливанням електропровідності обстежуваної ділянки тіла.
ПУЛЬСОТАХОМЕТР – прилад для вимірювання частоти пульсу.
ПУНКТ КОРИ "СТОРОЖОВИЙ" – група нейронів кори, які перебувають у стані стійкого збудження, характерного для перехідного стану між неспанням та сном, забезпечують зв'язок з навколишнім середовищем, є основою для навіювання. Термін ввів І. П. Павлов.
ПУЧОК – сукупність волокон (нервових, м'язових тощо), об'єднаних анатомічно чи фізіологічно.
П. Бурдаха (п. клиноподібний) – п. нервових волокон від чутливих клітин спинномозкових вузлів до клиноподібного ядра довгастого мозку;
п. Гісса – частина провідної системи серця, яка бере початок від атріовентрикулярного вузла, проходить у міжшлуночковій перетинці і ділиться на праву та ліву ніжки;
п. Голля (п. тонкий) – п. нервових волокон, що йде в складі дорсального канатика спинного мозку і закінчується в релейних ядрах Голля довгастого мозку;
п. Джеймса – п. провідної тканини, який з'єднує праве передсердя серця з міжшлуночковою перетинкою;
п. Кента – п. провідної системи серця, який з’єднує праве передсердя з правим шлуночком серця;
п. кірково-таламічний пучок – п. нервових волокон від різних ділянок кори великого мозку до ядер таламуса;
п. Макхейма – п. провідної системи серця, який з’єднує праве передсердя з лівим шлуночком, обминаючи вузол Ашоф-Тавара;
п. таламокірковий (пучок горбково-кірковий) – п. коротких нервових волокон, які йдуть від ядер таламуса до різних відділів нової кори півкулі великого мозку.
П'ЄЗОДИНАМОМЕТРІЯ – метод вимірювання сили ізометричного скорочення окремого м'яза.
Р
РАДІОПІЛЮЛЯ – мініатюрний радіопередавач, який використовується для дослідження функції травного каналу (визначає концентрацію водневих іонів, тиск, температуру).
РАДІОРЕЗИСТЕНТНІСТЬ – стійкість організму до дії іонізуючого випромінювання.
РАДІОСЕНСИБІЛІЗАЦІЯ – підвищення радіочутливості біологічних об'єктів.
РАДІОТЕЛЕМЕТРІЯ – реєстрація на відстані різних параметрів діяльності фізіологічних систем організму.
РАДІОЧУТЛИВІСТЬ – чутливість біологічних об'єктів до дії іонізуючого випромінювання.
РАЦІОН – норма харчових продуктів для людини на певний відрізок часу.
РЕАБІЛІТАЦІЯ – комплекс заходів щодо відновлення втрачених чи ослаблених функцій організму.
РЕАБСОРБЦІЯ – процес зворотного всмоктування води і деяких речовин через біологічні мембрани.
Р. канальцева – зворотне всмоктування во ди і деяких речовин з первинної сечі в кров;
р. облігатна – зворотне обов’язкове всмоктування води, натрію хлориду, амінокислот, глюкози тощо, яке відбувається в проксимальному відділі нефрону і не підлягає фізіологічній регуляції;
р. факультативна – зворотне всмоктування води і деяких іонів у дистальному відділі нефрону, яке фізіологічно регулюється.
РЕАДАПТАЦІЯ – процес повторного пристосування організму до умов навколишнього середовища.
РЕАКТИВНІСТЬ – основна властивість живого організму реагувати на вплив зовнішніх або внутрішніх факторів.
РЕАКЦІЯ відповідь організму або окремих його структур на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища.
Р. активації – зміна повільного, високоамплітудного ритму ЕЕГ (характерного для сну) на швидкий, низькоамплітудний ритм (характерний для неспання) при подразненні ретикулярного утворення стовбура мозку;
р. алергічна – прояв підвищеної чутливості до впливів чужорідних речовин;
р. анафілактична – алергічна р. на повторне введення чужорідних речовин;
р. антиген-антитіло – специфічне зв'язування антигену з відповідним антитілом, внаслідок чого утворюється імунний комплекс;
р. вестибуловегетативна – зміна артеріального тиску, частоти пульсу, дихання, потовиділення, температури тіла, секреції слини, що виникає при подразненні рецепторів лабіринту;
р. вестибулярна – р. організму у відповідь на адекватні (інерційно-гравітаційні сили) і неадекватні (температуру, електричний струм тощо) подразнення вестибулярного апарату;
р. депресорна – p. організму, спрямована на зниження артеріального тиску;
р. ідеомоторна – підвищення тонусу або слабке скорочення м'язів, яке виникає у людини при уявленні про рух;
р. ізогемаглютинації – р. визначення груп крові за стандартними сироватками;
р. клиностатична – зменшення частоти скорочень серця і зниження артеріального тиску після переходу з вертикального в горизонтальне положення;
р. крові активна – p., що визначається концентрацією в крові водневих (Н+) та гідроксильних (ОН-) іонів. Характеризується водневим показником (рН);
р. напруження – комплекс пристосувальних р. організму, спрямованих на мобілізацію його ресурсів;
р. підсвідома – р., яка відбувається внаслідок активації невеликої кількості нейронів ЦНС;
р. подвійної ізогемоаглютинації – р. визначення груп крові за стандартними еритроцитами;
р. порогова – р. збудливої тканини на дію порогового подразника;
р. пресорна – p., яка виявляється підвищенням артеріального тиску;
р. пристосувальна – р. організму на подразнення, що забезпечує урівноваження його з навколишнім середовищем і спрямована на збереження оптимального рівня життєвих процесів;
p. свідома – реакція, що відбувається внаслідок активації всіх нейронів ЦНС;
р. смакова – p., спрямована на аналіз харчових речовин;
р. субсенсорна – р. на подразник, інтенсивність якого лежить нижче від порога відчуття. Термін ввів Г. В. Гершуні;
р. фотохімічна – хімічна p., яка відбувається в сітківці ока під впливом світла.
РЕАНІМАЦІЯ – відновлення життєдіяльності вмираючого організму шляхом відповідних дій, спрямованих у першу чергу на відновлення кровообігу, дихання та діяльності вищих відділів ЦНС.
РЕВЕРБЕРАЦІЯ ЗБУДЖЕННЯ – тривала циркуляція імпульсів збудження між різними структурами ЦНС.
РЕВЕРСІЯ МЕМБРАННОГО ПОТЕНЦІАЛУ – виникнення під час збудження потенціалу протилежного знака відносно стану спокою: внутрішня поверхня клітини стає позитивною стосовно зовнішньої негативної.
РЕГУЛЯЦІЯ – сукупність процесів, спрямованих на забезпечення необхідних режимів функціонування біологічної системи і на досягнення певної мети.
Р. за відхиленням – автоматична зміна функціонування біологічного об'єкта, у якого сигналом для діяльності апаратів регуляції є відхилення;
р. за збуренням – автоматична зміна функціонування біологічного об'єкта, у якого діяльність регуляції викликається сигналом регульованого параметра.
р. вестибулярна – р. організму у відповідь на адекватні (інерційно-гравітаційні сили) і неадекватні (температуру, електричний струм тощо) подразнення вестибулярного апарата;
р. гормональна – p., що здійснюється гормонами;
р. гуморальна – p., що здійснюється через рідинні середовища організму, в яких містяться біологічно активині речовини;
р. нейрогуморальна – p., що здійснюється за участю нервової системи і гуморальних факторів (метаболітів, гормонів, медіаторів тощо), які передаються кров'ю, лімфою, тканинною рідиною;
р. нервова – сукупність реакцій ЦНС, спрямованих на забезпечення оптимального рівня життєдіяльності, підтримання гомеостазу й адекватної взаємодії організму з навколишнім середовищем;
р. умовнорефлекторна – p., що забезпечується умовними рефлексами.
РЕГУРГІТАЦІЯ – переміщення вмісту будь-якого порожнинного органа в напрямку, протилежному до фізіологічного.
РЕЗЕРВ ДИХАННЯ – різниця між максимальною вентиляцією легенів та хвилинним об'ємом дихання.
РЕЗЕРВ КРОВІ ОСНОВНИЙ (ЛУЖНИЙ) – показник буферної системи крові – об'єм вуглекислого газу в 1000 мл крові за умови, що парціальний тиск вуглекислого газу над кров'ю становить 5,2 кПа (40мм рт. ст.); у нормі дорівнює 520-570 мл.
РЕЗИСТЕНТНІСТЬ – стійкість до дії різних пошкоджуючих факторів.
Р. еритроцитів осмотична – здатність еритроцитів витримувати без пошкодження зниження осмотичного тиску;
р. осмотична еритроцитів максимальна – осмотичний тиск, при якому виникає повний гемоліз всіх еритроцитів, що визначається за концентрацією NaCl; в нормі 0,34 %;
р. о. еритроцитів мінімальна – осмотичний тиск, при якому починається гемоліз еритроцитів, що визначається за концентрацією NaCl; в нормі 0,52 %;
р. організму – стійкість організму до дії різних пошкоджуючих факторів, що реалізується на основі загальнобіологічного принципу гомеостазу;
р. капілярів – здатність стінок капілярів, що зазнають механічного впливу, зберігати цілісність.
РЕЗУС-АНТИТІЛА – антитіла, спрямовані проти одного з ізоантигенів резус-фактора або їх комбінації.
РЕЗУС-НЕСУМІСНІСТЬ – наявність у донора і реципієнта або у вагітної жінки і плода антигенних відмінностей за резус-фактором.
РЕЗУС-ФАКТОР – аглютиноген, який міститься в еритроцитах більшості людей (85%).
РЕКАЛЬЦИФІКАЦІЯ ПЛАЗМИ – метод дослідження здатності крові згортатися визначенням часу згортання цитратної плазми після додавання розчину кальцію хлориду.
РЕЛАКСАЦІЯ – 1) розслаблення скелетної мускулатури;
2) зняття психічного напруження.
Р. рецептивна – активне рефлекторне розслаблення шлунка під час ковтання і подразнення стравоходу їжею.
РЕЛАКСИН-ГОРМОН – гормон жовтого тіла та плаценти, який розширює симфіз лобкових кісток, сприяє нормальному перебігу пологів.
РЕНІН – фермент юкстагломерулярного комплексу нирок, що перетворює ангіотензиноген плазми крові на ангіотензин, який підвищує артеріальний тиск.
РЕНТГЕНОКІМОГРАФІЯ – метод реєстрації переміщень обмежених ділянок контура того чи іншого органа за допомогою рентгенівських променів.
РЕНТГЕНОФАЗОКАРДІОГРАФІЯ – рентгенографія серця в різні фази серцевого циклу.
РЕОБАЗА – мінімальна сила постійного електричного струму, здатна при необмеженій тривалій дії викликати збудження нерва або м'яза.
РЕОГРАФІЯ – метод дослідження пульсових коливань кровонаповнення судин, органів і тканин шляхом графічної реєстрації змін повного опору тканин до проходження струму високої частоти, слабкого за силою та напругою.
Р. інтегральна – сумарна оцінка кровонаповнення судин органів і тканин за допомогою реографічного методу;
р. поперечна – р. кінцівки, при якій електроди розміщені на одному рівні відносно її поздовжньої осі; використовується для оцінки функцій кровоносних судин певної частини кінцівки;
р. поздовжня – р. кінцівки, при якій електроди розміщені по її поздовжній осі; використовується для оцінки функцій кровоносних судин всієї кінцівки.
РЕОКАРДІОГРАФІЯ – метод оцінки серцевої діяльності та хвилинного об'єму серця реографічним методом.
РЕОКОРТИКОГРАФІЯ – різновидність реоенцефалографії, коли електроди накладають на поверхню кори півкуль великого мозку.
РЕОПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – різновид плетизмографії, коли реєстрацію змін електричного імпедансу здійснюють за допомогою струмів високої частоти.
РЕОПУЛЬМОНОГРАФІЯ – метод кількісної оцінки величини крово- та повітронаповнення певних ділянок легенів та змін цих показників у процесі дихання.
РЕОСУБКОРТИКОГРАФІЯ – різновидність енцефалографії, коли електроди вводять у підкіркові структури головного мозку.
РЕОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – дослідження мозкового кровообігу реографічним методом.
РЕПОЛЯРИЗАЦІЯ – відновлення вихідної різниці потенціалів між зовнішньою поверхнею мембрани і протоплазмою клітини, виникає після деполяризації.
РЕСПІРАЦІЯ – періодичність зовнішнього дихання; термін вживається також для позначення тканинного дихання.
РЕТЕНЦІЯ – компонент пам'яті: збереження набутої інформації.
Р. азоту – затримка азоту білка в організмі за умови позитивного азотистого балансу.
РЕТИКУЛОЦИТ – еритроцит , який має базофільну сітку.
РЕТИКУЛУМ САРКОПЛАЗМАТИЧНИЙ – система трубочок і цистерн волокна посмугованого м'яза, де зберігаються іони кальцію.
РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ – сітчасте утворення, розміщене вздовж мозку, яке здійснює активацію кори великих півкуль, має низхідний вплив на спинний мозок
РЕТИНАЛЬ – форма ретинолу, яка відрізняється наявністю альдегідної форми.
РЕТИНАЛЬДЕГІД – форма ретинолу, що в сполученні з білком опсином утворює родопсин (зоровий пурпур).
РЕТИНОЛ (вітамін А) – жиророзчинний вітамін, який утворюється в організмі людини з каротину, що надходить з їжею.
РЕТРАКЦІЯ – зменшення об'ємів клітин, тканин або іншого морфологічного утворення (напр., кров'яного згустка) за рахунок скорочення деяких елементів його структури.
Р. згустка – скорочення (стягування) згустка крові або плазми, яке супроводжується виділенням сироватки (завершальний етап формування тромбу).
РЕФЛЕКС – реакція організму на подразнення, яка відбувається за участю ЦНС; за допомогою рефлексу організм швидко й цілеспрямовано реагує на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища.
р. анальний – рефлекс на подразнення шкіри поблизу заднього проходу, викликає скорочення зовнішнього сфінктера прямої кишки;
р. антагоністичні – р., один з яких гальмує інший;
р. ахіллів – сухожильний р., при якому підошовне згинання стопи викликається ударом молоточка в ділянці ахіллового сухожилка;
р. Бабінського – повільне тонічне розгинання великого пальця стопи, що виникає при інтенсивному штриховому подразненні шкіри підошви; рефлекс фізіологічний у дітей до 2-2,5 року;
р. безумовний – відносно сталі стереотипні природжені реакції організму на вплив зовнішнього або внутрішнього середовища; відбуваються за участю ЦНС і не потребують для свого виникнення спеціальних умов;
р. вазовазальний – р . з інтерорецепторів одних судин на тонус інших;
р. вегетативний – р., який регулює діяльність внутрішніх органів та здійснює адаптаційно-трофічний вплив на різні функції соматичної нервової системи;
р. в. вісцеровісцеральний – в. р., при якому подразнення рецепторів одного внутрішнього органа впливає на діяльність іншого;
р. в. вісцеродермальний – в. р., при якому подразнення рецепторів внутрішнього органа викликають зміни на обмежених ділянках шкіри (напр., зміна чутливості);
р. в. дермовісцеральний – в. р., при якому подразнення певної ділянки шкіри викликає зміну діяльності відповідного внутрішнього органа;
р. вестибулярний – p., який виникає при зміні положення тіла в просторі;
р. випрямний – вестибулярний p., який забезпечує повернення тіла з неприродного стану в нормальний; здійснюється центрами середнього мозку;
р. внутрішньосерцеві – р., що виникають за участю внутрішньосерцевої нервової системи (напр., при розтягуванні правого передсердя ізольованого серця змінюється функція гемодинамічпо роз'єднаного з ним лівого шлуночка);
р. гастроентеральний – виникнення або посилення скорочень тонкої кишки у відповідь на подразнення шлунка;
р. Герінга – уповільнення пульсу під час затримки дихання на стадії глибокого вдиху;
р. Герінга-Брейера – група рефлекторних реакцій, які сприяють зміні фаз дихального циклу, регулюють глибину і частоту дихання залежно від ступеня повітронаповнення легенів;
р. Гольца – зменшення кількості серцевих скорочень (іноді припинення роботи серця) при подразненні інтерорецепторів черевної порожнини (напр., при постукуванні по стінці живота);
р. глотковий – скорочення м'язів глотки і гортані при подразненні рецепторів глотки і кореня язика;
р. депресорний – р. серцево-судинної системи, спрямований на зниження артеріального тиску;
р. дихальні – реакція організму на зміни зовнішнього або внутрішнього середовища, яка впливає на характер зовнішнього дихання;
р. д. захисні – рефлекторні зміни зовнішнього дихання, які запобігають або зменшують потрапляння в дихальні шляхи подразливих та пошкоджуючих речовин;
р. д. оборонні – рефлекторні зміни дихальних рухів, спрямованих на виведення з дихальних шляхів екзогенних або ендогенних подразників;
р. дихально-серцевий – зниження частоти серцевих скорочень у кінці видиху;
р. замикальний пілоричний – закриття пілоричного сфінктера шлунка під впливом кислого вмісту, який надходить у дванадцятипалу кишку;
р. захисний – загальна назва рефлексів, які виникають у відповідь на дію надмірного подразника і спрямовані на його усунення;
р. дуги аорти – депресорний р. підвищення тиску в ділянці дуги аорти, що спричиняє розширення судин, уповільнення та ослаблення серцевої діяльності; виникає зниження артеріального тиску крові;
р. зіничний – зміна діаметра зіниць (або однієї зіниці) залежно від освітлення;
р. інтероцептивний – p., що виникає при подразненні інтерорецепторів;
р. ковтальний – p., що виникає при подразненні рецепторів слизової оболонки глотки та кореня язика;
р. колінний – подразнення сухожилка чотириголового м'яза нижче надколінка, яке викликає розгинання нижньої кінцівки в колінному суглобі;
р. кремастерний – підтягнення яєчка при подразненні верхньо-внутрішньої поверхні стегна;
р. лабіринтний – виникнення ністагму при уповільненні чи прискоренні обертання тіла людини;
р. ланцюговий – безумовний р. який складається з великої кількості простих рефлексів, закінчення кожного з яких є сигналом для появи наступного;
р. ліктьовий згинальний – згинання передпліччя під час постукування в ділянці сухожилка двоголового м'яза плеча;
р. ноцицептивний – комплекс соматичних і вегетативних рефлексів, які виникають при больових подразненнях;
р. окосерцевий (р.Даніні-Ашнера) – короткочасне уповільнення пульсу та зниження артеріального тиску при натисканні на очні яблука;
р. орієнтувальний – р. на новизну, до якого входять рухові та вегетативні компоненти, а також активізація ЦНС;
р. підошовний – слабке подразнення підошви викликає згинання пальців і стопи;
р. порожнистих вен – пресорний pефлекс: підвищення тиску в отворах порожнистих вен та правому передсерді, що викликає посилення та почастішання серцевих скорочень;
р. поступальний – статичний вестибулярний p., який забезпечує підтримку положення в просторі всього тіла або окремих його частин, замикається в довгастому мозку;
р. рогівковий – змикання повік під час легкого дотику до рогівки ока;
р. руховий – р., функціональну основу якого становлять рецептори шкіри і пропріорецептори, нейрони ЦНС на всіх її рівнях, скелетна мускулатура;
р. саморегуляції дихання – подразнення рецепторів легенів під час вдиху викликає гальмування вдиху, під час різкого видиху виникає стимуляція вдиху;
р. свободи – природжена реакція на обмеження рухової активності;
р. синокаротидний – депресорний р. підвищення тиску в каротидному синусі викликає уповільнення та ослаблення діяльності серця і зниження тонусу судин;
р. соматичний – р. за участю соматичної нервової системи, що проявляється зміною тонусу скелетних м'язів або їх скороченням;
р. спинальні – р. які відбуваються за участю спинного мозку;
р. статевий – група p., зв'язаних з фізіологією відтворення, у тому числі і батьківські (вигодовування, виховання тощо);
р. статичний – вестибулярний p., що виникає при змінах положення тіла, замикається в довгастому і середньому мозку;
р. статокінетичний – вестибулярний p., що виникає при переміщенні тіла в просторі, здійснюється за участю центрів середнього мозку;
р. с. прямолінійний – нахил голови та згинання нижніх кінцівок під час прямолінійного прискорення;
р. сумаційний – посилення збудження у нервовому центрі після повторного подразнення або подразнення іншого центра, спостерігається на ранніх етапах утворення умовного рефлексу;
р. сухожильний – p., обумовлений подразненням пропріорецепторів у пасивно розтягнутому м'язі;
р. тонічний – p ., який забезпечує збереження положення тіла у просторі, взаємне розміщення його частин, рівновагу постановки тулуба, кінцівок і очей з положенням голови;
р. Тюрка – згинання задньої кінцівки тварини при хімічному або механічному подразненні її шкіри;
р. умовний – закономірно набута індивідуальна реакція організму на раніше індиферентний подразник; формується у людини та вищих тварин за обов'язковою участю кори великого мозку на базі безумовного рефлексу;
р. у. другого порядку – утворюється на основі сполучення індиферентного подразника з умовним, що викликав до цього стійкий умовний рефлекс першого порядку;
р. у. вищого порядку – утворюється на базі іншого умовного рефлексу;
р. у. гетеродинамічний – інструментальний умовний рефлекс, при якому рухова реакція спеціально вироблена і відрізняється від реакції на безумовний подразник;
р. у. запізнений – варіант наявного умовного рефлексу з тривалим періодом ізольованої дії умовного подразника;
р. у. інструментальний – умовний рефлекс у вигляді серії спеціальних рухів;
р. у. імітаційний – відтворювання однією твариною окремих дій чи поведінки іншої тварини;
р. у. класичний – рефлекс, який утворюється при сполученні двох подразників (індиферентного та безумовного);
р. у. коротковідставлений – умовний рефлекс, при утворенні якого підкріплення приєднується через 5-30 с після початку дії сигнального (умовного) подразника;
р. у. на період часу – р., для якого умовним подразником є певний проміжок часу;
р. у. натуральний – у. р. на подразник, який є природним подразником безумовного рефлексу (напр., виділення слини на вигляд їжі);
р. у. наявний – умовний рефлекс, при якому підкріплення використовується під час дії умовного подразника;
р. у. негативний – умовний рефлекс на поєднання індиферентного подразника з одним із видів внут рішнього гальмування;
р. у. сенсорно-сенсорний – особливий вид класичного р. у., який утворюється при сполученні двох індиферентних екстероцептивних подразників;
р. у. ситуаційний – рефлекс на обставини досліду;
р. у. слідовий – рефлекс, при якому підкріплення діє через деякий час після припинення умовного подразнення;
р. Чермака – уповільнення пульсу на 8-10 ударів за 1 хвилину при настисненні на сонну артерію;
р. чотиригорбиковий – відповідь організму на дію несподіваного подразника;
р. шкірно-гальванічний – зміна потенціалу та електричного опору шкіри при подразненнях, що викликають емоційне збудження.
РЕФЛЕКСОМЕТРІЯ – вимірювання сили та швидкості рефлекторних реакцій.
РЕФЛЕКТОРНИЙ – який стосується рефлексу.
Р-на віддача – рефлекс, викликаний збудженням рецепторів розслабленого чи розтягнутого м'яза;
рефлекторна дуга – сукупність елементів, необхідних для здійснення рефлексу;
р-на д. двонейронна – дуга, яка складається з двох нейронів (аферентного та еферентного) і одного центрального синапсу;
р-на д. багатонейронна – дуга, яка складається з кількох нейронів (аферентного, одного чи кількох вставних та еферентного) і більше ніж одного центрального синапсу;
р-не кільце – шлях, яким проходять первинні імпульси від рецептора через центр до виконавчого органа і від нього в зворотному напрямку вторинні аферентні імпульси – до центру;
р-ний акт – поодинока рефлекторна дія; реакція м'яза, органа або всього організму, викликана рефлексом;
р-ний а. простий – реакція, яка виникає внаслідок певного рефлексу (напр., відсмикування руки);
р-ний а. складний – комбінація, набір дій, які виникають внаслідок кількох рефлексів (напр., погодженості рухів рук та ніг під час ходіння).
РЕФЛЮКС – пасивне переміщення вмісту порожнистих органів у зворотному напрямку.
РЕФРАКТЕРНІСТЬ – короткочасна повна або часткова втрата збудливості ткани ни під час збудження і відразу ж після нього.
Р. абсолютна – короткочасна втрата збудливості під час збудження, коли повторні подразнення навіть високої інтенсивності не викликають повторного збудження;
р. відносна – короткочасне зниження збудливості після збудження, коли, для того щоб викликати нове збудження, подразнення має бути більше від порогового.
РЕФРАКЦІЯ – заломлення світлових променів.
Р. ока – заломлювальна сила оптичної системи ока, виражена в діоптріях.
РЕЦЕПТОРИ – високоспеціалізовані утворення, здатні сприймати і трансформувати енергію подразнення у нервовий імпульс.
Р. вторинночутливі – група клітин епітеліальної природи, спеціалізованих для виконання функції рецепторів (напр., рецептори слуху, зору, смаку тощо);
р. дистантні – p., що реагують на подразнення, джерело яких віддалене (напр., зорові, слухові тощо) від організму;
р. контактні – р., які сприймають подразнен ня за умов його контакту з рецептором;
р. мономодальні – p., адекватним стимулом яких є тільки один будь-який подразник;
р. нюхові – рецептори, закладені в слизовій оболонці носа, належать до розряду контактних і збуджуються під час безпосереднього впливу на них різних хімічних под разників;
р. опіатні – специфічні структури мембран клітин головного мозку, чутливі до наркотичних речовин;
р. первинночутливі – p., які сприймають подразнення безпосередньо закінченням аферентного нерва (напр., нервово-м'язові веретена);
р. полімодальні – р., які сприймають кілька різних видів адекватних подразників;
р. розтягнення – механорецептори, які сприймають розтягнення м'яза або сухожилка.
РЕЦЕПЦІЯ – процес трансформації (перетворення) енергії подразника на енергію нервового імпульсу.
РЕЦИПІЄНТ - суб'єкт, якому вливають донорську кров або роблять трансплантацію органа.
РЕЦИПРОКНА ІННЕРВАЦІЯ – іннервація взаємозв'язаних груп скелетних м'язів, при якій скорочення однієї групи супроводжується розслабленням іншої.
РЕЦИПРОКНІСТЬ – співвідношення між збудливими структурами, при якому збудження одних структур викликає гальмування інших і навпаки.
РЕЧОВИНА – вид матерії, сукупність дискретних (переривчастих) утворень (атоми, молекули, все те, що з них побудовано).
Р. Р – поліпептид, який розширює судини, посилює моторику кишок, слиновиділення; пригнічує виділення інсуліну і всмоктування натрію, виконує роль медіатора больової чутливості;
р. адренолітичні – речовини, які мають здатність блокувати (або послабляти) ефекти, що викликає адреналін. Розрізняють альфа- і бета-адреноблокатори.
р. адреноміметичні – речовини, схожі за своєю дією з адреналіном чи норадреналіном. Розрізняють альфа- і бета-адреноміметики;
р. безпорогові – речовини, які повністю не реабсорбуються в канальцях нирок і виділяються з сечею навіть при досить невеликих концентраціях їх у крові (інулін, креатин тощо);
р. біологічно активні – органічні сполуки (вітаміни, гормони, стимулятори росту тощо), що утворюються клітинами ендокринних залоз та іншими клітинами, потрапляють у малих концентраціях у кров і регулюють фізіологічні функції та обмін речовин в організмі;
р. гангліонарні – р., які впливають переважно на синаптичну передачу імпульсів у вегетативних гангліях;
р. курареподібні – p., які блокують нервово-м'язову передачу і викликають розслаблення скелетної мускулатури;
р. к. деполяризуючі – p., які викликають стійку деполяризацію постсинаптичної мембрани шляхом взаємодії з Н-холінорецепторами скелетних м'язів;
р. к. недеполяризуючі – p., які викликають зниження чутливості до ацетилхоліну Н-холінорецспторів скелетних м'язів;
р. порогові - p., які повністю реабсорбуються в канальцях нирок, якщо їхня концентрація в крові нижча від порога виведення (напр., глюкоза);
р. радіоактивні – речовини, до складу яких входять один або кілька ато мів радіоактивних елементів;
р. радіоміметичні – сполуки, які при введенні їх в організм зумовлюють його реакцію, що нагадує радіаційний ефект;
р радіозахисні – р., введення яких в організм підвищує радіостійкість організму ;
р. симпатолітичні – сполуки, що мають здатність усувати ефекти, які викликаються подразненнями симпатичних нервів;
р. симпатоміметичні – речовини, які відтворюють ефекти подразнення симпатичних нервів;
р. харчові – органічні та неорганічні речовини, які входять до складу харчових продуктів (напр., білки);
р. холіноблокуючі – p., які блокують периферичні та центральні холінорецептори до дії ацетилхоліну без порушення процесу його утворення та виділення;
р. холіноміметиці – р., які викликають дію, характерну для збудження холінорецепторів.
РИБОФЛАВІН – водорозчинний вітамін, що міститься в зернобобових продуктах, овочах і продуктах тваринного походження; нестача спричинює пошкодження шкіри, порушен ня зору.
РИГІДНІСТЬ – заціпенілість, викликана напруженням м'язів.
Р. децеребраційна – підвищення тонусу м'язів розгиначів тулуба та кінцівок, обумовлене повним порушенням зв'язку черво ного ядра з вестибулярними ядрами;
р. воскоподібна – тривале збереження тулубом і кінцівками людини наданого положення; прояв екстрапірамідної ригідності;
р. екстрапірамідна – підвищення м'язового тонусу, однаково вираженого у всіх фазах активних та пасивних рухів, обумовлене пошкодженням екстрапірамідної системи.
РИТМ – рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зо бражальних, рухових тощо).
Р. біологічний – циклічні коли вання інтенсивності й характеру біологічних процесів і явищ; роз різняють добові (циркадні), місячні та інші ритми;
p. електроенцефалографічний (ЕЕГ) – серія однотипних хвиль під час реєстрації електричної активності головного мозку; розрізняють альфа-, бета-, дельта-, тета-, сигма- та інші ритми ЕЕГ;
р. ЕЕГ альфа – ритмічні коливання біопотенціалів головного мозку з частотою 8-13 Гц і амплітудою 25-50 мкВ; реєструються у стані психічного та фізичного спокою у потиличній і тім'яній ділянках кори півкуль великого мозку;
р. ЕЕГ бета – один з основних ритмів ЕЕГ здорової людини з частотою 14-30 коливань за 1 с та амплітудою 15-20 мкВ; відображає активний стан головного мозку; найбільш ви ражений в центральних і лобних ділянках півкуль великого мозку;
р. ЕЕГ дельта – ритм фонової біоелектричної активності головного мозку з частотою 0,5-3,5 коливань за 1 с, амплітудою 250-500 мкВ і більше; реєструється у дітей до 10 років, у дорослих – у стані сну чи наркозу;
р. ЕЕГ дихальний – 1) артефакт, пов'язаний з диханням внаслідок зміщення електродів; 2) ритм, що проявляється при погіршенні функціонального стану мозку; 3) результат впливу дихання на рівень синхронізації ЕЕГ;
р. ЕЕГ домінуючий – ритм, індекс якого перебільшує індекси інших ритмів на даній ділянці ЕЕГ;
р. ЕЕГ роландичний – специфічний періодичний ритм ЕЕГ з частотою 7-11 коливань за 1 с; реєструється тільки у людини в ділянці роландової борозни;
р. ЕЕГ сигма – один з видів фонової ЕЕГ, який реєструється в стані природного сну, має частоту 10-16 коливань за 1 с з наростанням амплітуди окремих потенціалів і зменшенням їх у кінці;
р. ЕЕГ стрес – ритмічна електрична активність частотою 4-7 коливань за 1 с, яка виникає в корі великого мозку, в лімбічних структурах і в стовбурі мозку при загальній активізації організму;
р. секундний – аперіодичні зрушення потенціалів кори великого мозку і підкіркових структур;
р. серця – регулярна діяльність серця, яка проявляється циклічними скороченнями і розслабленнями передсердь та шлуночків;
р. с. атріовентрикулярний – ритм, при якому ге терогенний водій ритму розміщений в передсердно-шлуночковому вузлі;
р. с. ектопічний – р., що виникає при ектопічній автоматії;
р. с. ідеовентрикулярний – гетеротопний р. с., при якому водій ритму розміщений у провідній системі шлуночків (ритм серця III порядку);
р. с. номотопний – р. с., коли водієм ритму є синусний вузол (ритм серця І порядку);
р. с. штучний – ритм серцевих скорочень, обумовлений електричними імпульсами, що надходять від електростимулятора;
р. циркадний – біологічний ритм, що характеризує закономірні зміни інтенсивності фізіологічних процесів з інтервалами близько 24 год.
РІВЕНЬ АКТИВНОСТІ – ступінь мобілізації діяльності всіх структур організму, необхідний для виконання тієї чи іншої функції або завдання.
Р. деполяризації критичний – величина мембранного потенціалу, при досягненні якого виникає потенціал дії;
р. замикання рефлекторної дуги – центральна ланка рефлекторної дуги (місце з'єднання аферентних та еферентних нервових волокон рефлекторної дуги);
р. здоров'я – ознаки, які характеризують здоров'я даної особи (чи групи осіб).
РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИВОЇ МАТЕРІЇ – відносно однорідні біологічні системи, для яких характерний певний тип взаємодії елементів, просторовий і часовий масштаби процесів; розрізняють молекулярний, клітинний рівні, рівні органів, організмів, біологічних угруповань.
РІВНОВАГА АЗОТИСТА – рівновага між кількістю азоту, що поступив з їжею, та виділеного з організму.
Р. кислотно-основна (лужна) – відносна сталість активної реакції внутрішнього середовища організму, обумовлена спільною дією буферів.
РІДИНА АМНІОТИЧНА – p., яка заповнює порожнину навколо зародка; містить білки, жири, глюкозу, гормони, солі, вітаміни, а також продукти життєдіяльності плода, є проміжною зоною між організмом матері і плодом, має значення для підтримки гомеостазу, обміну речовин тощо.
Р. внутрішньоклітинна – рідинна фаза основної речовини цитоплазми і ядра клітин;
р. кровозамінна – рідина , яка використовується як замінник чи коректор крові;
р. міжклітинна – рідина, що заповнює міжклітинні й навколоклітинні простори тканин і органів, разом з кров'ю і лімфою є внутрішнім середовищем організму.
РІСТ – один з проявів індивідуального розвитку організму, пов'язаний із збільшенням живої маси.
РОБОТА – процес здійснення клітиною, органом або організмом властивих йому функцій; для людини – форма активності, спрямована на доцільну зміну та перетворення навколишнього середовища.
Р. динамічна – вид м'язової роботи, що характеризується періодичними скороченнями та розслабленнями скелетних м'язів, які сприяють переміщенню тіла або окремих його частин у просторі, а також виконанню певних дій;
р. статична – вид м'язової роботи, яка характеризується безперервним скороченням скелетних м'язів, які сприяють підтримці положення тіла або окремих його частин у просторі;
р. розумова – робота щодо сприймання та перероблення інформації;
р. фізична – робота, яка потребує нервово-м'язової активності.
РОДОПСИН – світлочутливий пігмент фоторецепторів, до складу якого входять білковий компонент опсин та небілковий за барвлений компонент – ретиналь.
РОЗВИТОК ОРГАНІЗМІВ – індивідуальні морфологічні, фізіологічні й біохімічні зміни, що відбуваються в організмі від зародження до кінця життя, та подібні зміни в ряді поколінь.
Р. фізичний – сукупність морфологічних та функціональних ознак організму, які дозволяють визначати запас його фізичних сил, витривалість і працездатність.
РОЗГАЛЬМОВУВАННЯ – тимчасове усунення внутрішнього гальмування в корі великого мозку за рахунок поширення процесу збудження. Термін ввів І. П. Павлов.
РОЗМНОЖЕННЯ – властива всім організмам здатність відтворювати собі подібних осіб, що забезпечує безперервність і спадкоємність життя.
Р. статеве – p., яке відбувається шляхом злиття жіночої і чоловічої статевих клітин (гамет) з утворенням зиготи, з якої розвивається нова особина.
РОЗЧИН – однорідна фізико-хімічна система, в якій одна речовина рівномірно розподілена в іншій.
Р. гіпертонічний – р., осмотичний тиск якого перевищує осмотичний тиск крові і тканин організму;
р. гіпотонічний – p., осмотичний тиск якого нижчий від осмотичного тиску крові;
р. ізотонічний – p., осмотичний тиск та іонний склад якого тотожний осмотичному тиску та іонному складу крові організму;
р. ізотонічний – р., осмотичний тиск якого дорівнює осмотичному тиску крові і тканин організму;
р. кровозамінний – р., який вживається як замінник крові або для корекції її складу;
р. Рінгера – p., який за осмотичним тиском і хімічним складом подібний до плазми крові; містить іони натрію, калію, кальцію хлорид, натрію гідрокарбонат;
р. Рінгера-Локка – р. Рінгера, який додатково містить глюкозу;
р. Тироде – розчин Рінгера-Локка, насичений додатково киснем;
р. фізіологічний – ізотонічний р. натрію хлориду (для людини та вищих тварин – 0,9 %).
РУХ – один з проявів життєдіяльності, що обумовлює взаємодію організму та окремих його частин з навколишнім середовищем.
Р. автоматизовані – р., які відбуваються без свідомої регуляції; цілеспрямовані, розмірні за силою, амплітудою та швидкістю;
р. активні – р., обумовлені активним скороченням м'язів;
р. дихальні – р. грудної клітки та діафрагми, які спричинюють зміну міжплеврального (внутрішньогрудного) тиску;
р. д. парадоксальні – синхронні з фазами дихального циклу, але протилежно спрямовані рухи частини грудної клітки або діафрагми;
р. довільні (свідомі) – доцільні p., які контролюються свідомістю;
р. манежні – рухи по колу в стереотипному режимі, які спостерігаються при однобічному пошкодженні рухових структур ЦНС (мозочка, рухової ділянки кори півкуль тощо) у бік інтактної структури;
р. маятникоподібні – ритмічні скорочення та розслаблення ділянок кишок внаслідок скорочення і розслаблення його поздовжнього м'язового шару;
р. м'язові – р. в суглобах, а також скорочення, що фіксують положення тіла або його частин у просторі;
р. очей асоційовані – р. очей, коли обидва ока одночасно повертаються в один і той самий бік;
р. о. вестибулярні – рефлекторні мимовільні р. очей в бік, протилежний нахилу голови, зумовлені подразненням рецепторного апарату внутрішнього вуха;
р. о. дивергентні – симетричні р. очей з розведенням зорових осей;
р. о. конвергентні – симетричні р. очей зі зведенням зорових осей;
р. о. швидкі – симетричні р. очей тривалістю 0,1-1,5 с; реєструються під час швидкого сну;
р. пасивні – p., які виникають за рахунок зовнішніх зусиль, без активного скорочення м'язів;
р. стереотипні – мимовільні, одноманітні, безцільні, позбавлені виразності рухи;
р. фантомні – уявні рухи, які хворий відчуває, наприклад, в ампутованій кінцівці;
р. крові – переміщення крові в кровоносних судинах внаслідок поздовжнього градієнта тиску, викликане роботою серця;
р. к. залишковий – р. к. після повного припинення роботи серця;
р. к. ламінарний – р. к., при якому окремі її елементи переміщуються шарами паралельно повздовжній вісі судини;
р. к. осьовий – частина потоку крові у судинах малого діаметра, що характеризується утворенням кільцевого (у поперечному розрізі судини) шару чи кількох таких шарів з підвищеною концентрацією клітин, спостерігається під час пульсового кровотоку;
р. к. ретроградний – р. к. у протилежному до природного напрямі;
р. к. турбулентний – хаотичний р. к. перпендикулярний повздовжній вісі судини.
РУХЛИВІСТЬ НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ – швидкість зміни збудження на гальмування і навпаки у корі великого мозку, яка визначається методом перероблення позитивних умовних рефлексів на негативні або навпаки.
С
САЛІВАЦІЯ – рефлекторний процес виділення слини в ротову порожнину.
САМОПОДРАЗНЕННЯ – методика, при якій тварина через вживлені в мозок електроди самостійно і цілеспрямовано проводить його електричне подразнення.
САМОРЕГУЛЯЦІЯ – процес автоматичного підтримання будь-якого життєво важливого параметра на постійному рівні, що забезпечується наявністю зворотних зв'язків; входить до складу функціональних систем; має циклічний характер.
С. серця гомеометрична – посилення скорочення серця внаслідок підвищення опору до вигнання крові в аорті (ефект Анрепа);
с. гетерометрична – посилення скорочення серця внаслідок підвищення приливу венозної крові, тобто при збільшенні розтягання м'яза серця (закон Франка-Старлінга).
САРКОМЕР – сегмент міофібрили між двома Z-лініями.
САТУРАЦІЯ – насичення рідин (плазми, крові та інших біологічних рідин) і тканин організму газами (переважно азотом) в умовах підвищеного атмосферного тиску.
СВІДОМІСТЬ – процес відображення дійсності мозком людини, що зумовлює цілеспрямовану її діяльність.
СЕГМЕНТ – одна з однорідних ділянок, з яких складаються деякі органи, частини тіла.
С. аксона початковий – аксонний горбик і немієлінова ділянка аксона біля тіла нервової клітини, які є місцем виникнення потенціалу дії;
с. ЕКГ – відрізок ЕКГ, що знаходиться на ізоелектричній лінії.
СЕДИМЕНТАЦІЯ – процес осідання диспергованих часточок або розчинених молекул під впливом сил гравітації чи відцентрової сили.
СЕЙСМОАКТОГРАМА – запис рухової активності за допомогою сейсмодатчика, розміщеного на рухомій платформі.
СЕЙСМОКАРДІОГРАМА – метод реєстрації коливань грудної клітки, обумовлений роботою серця.
СЕКРЕТИ – речовини, що виробляються і виділяються залозами внутрішньої та зовнішньої секреції або окремими клітинами (ферменти, гормони тощо).
СЕКРЕТИН – гормон, що продукується слизовою оболонкою тонкої кишки і посилює секрецію підшлункової залози.
СЕКРЕЦІЯ – процес утворення і виділення залозами або окремими клітинами секретів.
С. внутрішня – виділення секрету у внутрішнє середовище організму (кров, лімфу);
с. зовнішня – с. з виділенням секрету на поверхню шкіри, слизової оболонки або в порожнину травного каналу.
СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ – підвищення чутливості організму чи окремих органів до впливу певних алергенів.
СЕНСИТИЗАЦІЯ – посилення чутливості внаслідок адаптації або утворення оптимальних умов для сприйняття конкретних подразників.
СИГНАЛИ КІНЕСТЕТИЧНІ – с., які надходять від пропріорецепторів (рецепторів м'язів, суглобів, зв'язок) до ЦНС при рухах окремих частин тіла.
СИЛА М'ЯЗІВ – показник скорочувальної здатності м'язів, який вимірюється максимальною кількістю вантажу, піднятого нею, або максимальним зусиллям, що розвивається в умовах ізометричного скорочення.
С. м. абсолютна – відношення максимальної с. м. до її фізіологічного (поперечного) перерізу; визначається у г/см2;
с. м. максимальна – величина максимального вантажу, який м'яз здатний підняти при максимальному скороченні.
СИМПАТЕКТОМІЯ – оперативне видалення симпатичного нерва, вузла або волокна.
СИНАПС – спеціалізована зона контакту між нервовими клітинами або між нервовими клітинами та іншими збудливими утвореннями, що забезпечує передачу нервових імпульсів із збереженням їхнього інформаційного значення. Термін ввів
Ч. Шеррінгтон.
С. аксо-аксональний – міжнейронний с. між двома аксонами;
с. аксодендритний – с. між аксоном одного нейтрона та дендритом іншого;
с. аксосоматичний – с. між аксоном та тілом (сомою) нейрона;
с. гальмівний – 1) с. на постсинаптичній мембрані, де виникає гальмівний постсинаптичний потенціал, а збудження, яке дійшло до синапсу, далі не поширюється; 2) збуджувальний аксо-аксональний синапс, який викликає пресинаптичне гальмування;
с. детонаторний – с., розміщений ближче до тіла нейрона або великих стовбурів дендритів; передача імпульсів здійснюється дуже швидко;
с. електричний – с., в якому збудження передається електричним шляхом за рахунок місцевих струмів;
с. збуджувальний – с., який збуджує постсинаптичну мембрану і забезпечує поширення збудження;
с. міжнейронний – назва синапсів у ЦНС;
с. нейросекреторний – с. між нервом і залозою;
с. нервово-м'язовий – с. між нервовим закінченням та м'язом.
с. хімічний – с., збудження в якому передається за допомогою медіатору;
с. холінергічний – с., медіатором якого є ацетилхолін.
СИНАПТИЧНА ЗАТРИМКА – інтервал часу між надходженням імпульсу до пресинаптичного закінчення та початком постсинаптичної відповіді.
СЕНСОРНА ІНФОРМАЦІЯ – інформація, яку одержує організм за допомогою органів чуття.
СЕПТАЛЬНИЙ – який стосується перетинки (септума).
С-на ділянка – утворення головного мозку, яке входить до складу лімбічної системи, бере участь в організації різних видів мотиваційно-емоційної, харчової та питної поведінки, а також у процесі навчання;
с-не коло – включає двобічні зв'язки ядер перетинки з гіпокампом, мигдалеподібним тілом та гіпоталамусом, забезпечує зв'язок палеокортексу з сітчастим утворенням стовбура мозку.
СЕРЕДОВИЩЕ – сукупність умов, у яких існує організм.
С. внутрішнє – кров, лімфа, міжклітинна та інші рідини організму, за допомогою яких відбувається обмін речовин, координуються фізіологічні процеси, підтримується гомеостаз;
с. зовнішнє – сукупність зовнішніх умов існування організмів.
СЕРОТОНІН – біологічно активна речовина, яка міститься в усіх тканинах ссавців, медіатор ЦНС, впливає на тонус судин, бере участь у регуляції функцій ЦНС, травної, видільної й ендокринної систем тощо.
СЕРЦЕ – порожнинний фіброзно-м'язовий орган, функціонує як насос, забезпечує рух крові у системі кровообігу.
СЕЧА – біологічна рідина, яка виробляється нирками та виводиться з організму системою сечових шляхів, служить для виділення кінцевих продуктів обміну речовин (шлаків), надмірної кількості води, солей, а також токсичних речовин.
С. вторинна – с., яка утворюється з первинної сечі після реабсорбції води та ряду розчинених у ній речовин в канальцях нирок;
с. залишкова – с., що залишається в сечовому міхурі після сечовипускання;
с. первинна – с., яка утворюється шляхом ультрафільтрації плазми крові у ниркових клубочках.
СЕЧОВИДІЛЕННЯ – виділення сечі з організму.
СЕЧОВИПУСКАННЯ – довільний періодично повторюваний рефлекторний акт виділення сечі з організму, відбувається внаслідок скорочення м'язів сечового міхура й розслаблення м'язів (сфінктерів), що містяться в його шийці.
СЕЧОУТВОРЕННЯ – процес утворення сечі в нирках шляхом фільтрації, реабсорбції та секреції.
СИНДРОМ – сукупність ознак, які характеризують один патологічний процес.
С. адаптацій загальний – неспецифічна нейрогуморальна реакція організму на дію неадекватних, надмірних факторів зовнішнього середовища; включає три стадії: тривоги, резистентності та виснаження. Термін ввів Г. Сельє.
СИНЕРГІЗМ – спільно координована дія будь-яких органів або систем.
СИНЕРГІСТИ – органи або фізіологічно активні речовини, що діють в одному напрямку.
СИНКІНЕЗІЯ – мимовільні м'язові скорочення та рухи, які супроводжують активний руховий акт (при ходінні кожному кроку відповідають скорочення або розслаблення м'язів верхнього плечового пояса).
СИНОПСІЯ – виникнення відчуття кольору при прослуховуванні певних звуків, частіше – музики; різновид синестезії.
СИНТЕЗ – психічний процес об'єднання відображених предметів та явищ в одне ціле, яке разом з аналізом забезпечує формування поняття і мислення.
с. подразнень – об'єднання і узагальнення збуджень, що виникають у різних ділянках кори мозку.
СИНУС КАРОТИДНИЙ – розширення внутрішньої сонної артерії поблизу біфуркації спільної сонної артерії, місце скупчення механо– і хеморецепторів.
СИНХРОНІЗАЦІЯ – прив'язання двох або кількох періодично змінних явищ або процесів до синхронізму.
С. електричної активності – відображення в ЕЕГ періодичності різних процесів у ЦНС;
СИНЦИТІЙ – сітчаста структура, яка складається з клітин, що контактують між собою цитоплазматичними відростками.
СИРОВАТКА КРОВІ – плазма крові без фібриногену або рідинна частина крові без згустка.
СИСТЕМА – сукупність тканин та органів, пов'язаних загальною функцією.
С. адаптивна – с., яка автоматично змінює алгоритми свого функціонування для досягнення оптимального стану після зміни зовнішніх умов;
с. антиноцицептивна – с. нейронів середнього, довгастого та спинного мозку, що гальмують біль;
с. атріовентрикулярна – частина провідної системи серця, яка складається з передсердно-шлуночкового вузла, пучка та його розгалужень;
с. біологічна – сукупність функціонально сполучених елементів, що утворюють цілісний біологічний об'єкт;
с. виділення – с. органів, які виводять з організму залишки води, кінцевих продуктів обміну, солей, отруйних речовин;
с. гамма-еферентна – с. із зворотним зв'язком, утворена первинними аферентними веретенами, альфа- і гамма-мотонейронами;
с. гіпоталамо-гіпофізарна – с., яка включає гіпоталамус і гіпофіз, що бере участь у регуляції функції щитовидної залози, статевих залоз, процесів розвитку та росту організму;
с. депресорна – сукупність фізіологічних механізмів, які знижують підвищений артеріальний тиск, підтримуючи тим самим його оптимальний рівень;
с. дихальна – сукупність органів, які забезпечують газообмін між вдихуваним повітрям та кров'ю, а також очищення від пилу, зволоження і зігрівання вдихуваного повітря;
с. екстрапірамідна – сукупність утворень головного мозку, які беруть участь в організації рухів, визначенні м'язового тонусу, формуванні пози; сюди входять деякі кортикальні структури (промоторна ділянка, поясна звивина тощо), смугасте тіло, чорна субстанція, червоне ядро, вестибулярні ядра, мозочок.
с. ендокринна – с. залоз внутрішньої секреції, що виробляє специфічні біологічно активні речовини (гормони) і бере участь у регуляції функцій різних систем, органів та метаболічних процесів;
с. е. дифузна – с., яка складається з секреторних клітин, що містяться в різних тканинах і органах, виробляє різні гормоноподібні речовини;
с. життєзабезпечення – комплекс засобів, які забезпечують необхідну життєдіяльність організму в умовах повної ізоляції;
с. згортання крові – сукупність речовин у крові, які забезпечують її згортання та ретракцію;
с. імунна – с., що "впізнає", переробляє та усуває чужорідні антигени;
с. крові – сукупність периферичної крові, кровотворних та кроворуйнівних органів і апарату їх регуляції;
с. к. білкова – с., представлена білками плазми крові, які через свою амфотерність залежно від реакції середовища діють як основа або як кислота;
с. к. буферна – с., яка надає крові здатності утримувати сталість активної реакції;
с. к. б. гемоглобінова – с., що складається з відновленого гемоглобіну, який виступає як слабка кислота, та оксигемоглобіну, що виступає як нейтральна сіль;
с. к. б. карбонатна – с., до складу якої входять вугільна кислота та натрію або калію гідрокарбонат;
с. к. б. фосфатна – с., до складу якої входять кисла натрієва сіль фосфорної кислоти і основи фосфорної кислоти;
с. к. фібринолітична – сукупність речовин, які містяться в крові і забезпечують розчинення фібрину, запобігаючи утворенню або сприяючи розчиненню згустків крові, тромбів;
с. кровеносна – с., що забезпечує транспорт крові і речовин, які в ній містяться; складається з серця та кровоносних судин;
с. лімбічна – структури давньої кори, а також деякі підкіркові структури (напр., мигдалеподібний комплекс, ділянка перетинки тощо), які беруть участь у регуляції вегетативних функцій, емоційної й інстинктивної поведінки, зміни фаз сну та неспання;
с. лімфатична – с. лімфатичних судин і вузлів, яка здійснює всмоктування з тканин води та колоїдних речовин і сприяє переміщенню лімфи до кровоносного русла;
с. мононуклеарних фагоцитів – с. всіх мононуклеарних клітин, здатних до фагоцитозу (остеобласти, моноцити, макрофаги сполучної тканини, макрофаги печінки і селезінки, макрофаги червоного кісткового мозку, макрофаги легенів, мікрогліоцити);
с. м'язова – с., яка складається із скелетних м'язів та їхнього допоміжного апарату, сприяє активності рухів тіла або окремих його частин;
с. нервова – сукупність структур, що здійснюють взаємозв'язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем;
с. н. вегетативна – с. н., що регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних та лімфатичних судин, непосмугованої та частково посмугованої мускулатури;
с. н. метасимпатична – частина вегетативної н. с., автономна, розміщена у стінках внутрішніх органів, забезпечує саморегуляцію органу;
с. н. парасимпатична – частина вегетативної н. с., що забезпечує підтримку гомеостазу в стані спокою і його відновлення після напружених ситуацій – система трофотропної регуляції;
с. н. периферична – умовно виділена позамозкова частина н. с., яка разом з ЦНС регулює рухи, відчуття, трофіку у вегетативній та соматичній сферах організму;
с. н. симпатична – відділ вегетативної с. н., що забезпечує мобілізацію ресурсів організму для його пристосування і діяльності в напружених (екстремальних) ситуаціях – система ерготропної регуляції;
с. н. соматична – н. с., яка сприймає зовнішні подразники й організовує рухові реакції, які здійснюються скелетною мускулатурою.
с. н. центральна – частина с. н., до якої входить головний та спинний мозок; основні функції: сприйняття, перероблення, передача і збереження інформації про зовнішнє середовище і зміни в організмі, регуляція діяльності всіх його систем і забезпечення взаємодії між органами та цілісності організму;
с. оптична ока – с., яка складається з оптичних частин ока (рогівки, кришталика, склистого тіла) і забезпечує формування зображення на сітківці;
с. пірамідна – с., яка складається з проекційних еферентних шляхів від кори півкуль до рухових ядер черепних нервів і мотонейронів спинного мозку, бере участь у виконанні довільних рухів;
с. провідна серця – сукупність вузлів, пучків та волокон атипової ембріональної м'язової тканини, які мають здатність генерувати та проводити збудження у всіх відділах серця;
с. пропердинова – с., яка складається з пропердину, комплементу, магнію та кальцію, що містяться у крові, бере участь у неспецифічному захисті організму;
с. протидії згортанню крові – сукупність речовин, що містяться у крові і протидіють її згортанню і ретракції;
с. ренін-ангіотензин-альдостеронова – сукупність біологічно активних речовин, які беруть участь у регуляції водно-електролітного обміну й артеріального тиску: ангіотензини та альдостерон;
с. ретикулярна активуюча – с., яка складається з сітчастого утворення довгастого та середнього мозку, що активізує кору півкуль великого мозку, яка виявляється у вигляді реакції десинхронізації;
с. сенсорна – с., до якої входить аферентна система й органи чуття; забезпечує перетворення енергії подразнення на енергію нервових імпульсів та їх проведення до ЦНС;
с. серцево-судинна – с., яка об'єднує серце, кровоносну та лімфатичну системи;
с. сечостатева – сукупність сечових та статевих органів, з яких сечові органи забезпечують водно-електролітний баланс; статеві жіночі – дозрівання яйцеклітини, розвиток зародка та народження плода; чоловічі – розвиток та виведення сперматозоонів;
с. симпатоадреналова – одна з систем регуляції гомеостазу, складається з симпатичної нервової системи, хромафінних клітин надниркових залоз та пара гангліїв;
с. сигнальна – с. умовних зв'язків, асоціацій, що формуються в головному мозку внаслідок дії зовнішніх і внутрішніх подразнень і забезпечують пристосування організму до навколишнього середовища. Термін ввів І. П. Павлов;
с. с. друга – властива людині с. умовно-рефлекторних зв'язків, яка формується у вищих відділах ЦНС під впливом мовних сигналів;
с. с. перша – с. умовно-рефлекторних зв'язків, що формується в корі півкуль великого мозку тварин та людини під впливом конкретних (безумовних) подразників;
с. стріопалідарна – частина екстрапірамідної с., яка включає ядра смугастого тіла з його аферентними та еферентними шляхами;
с. травлення – сукупність органів, що забезпечують перероблення й засвоєння поживних речовин організмом;
с. функціональна – динамічно створювані одиниці інтеграції цілісного організму, які вибірково об'єднують спеціальні центральні та периферичні утворення, спрямовані на досягнення результатів пристосувальної діяльності. Термін ввів П. К. Анохін;
СИСТЕМОГЕНЕЗ – процес вибіркового та прискореного розвитку функціональних систем та їх окремих частин у процесі філо- і онтогенезу.
СИСТОЛА – фаза серцевого циклу, яка складається із послідовних скорочень міокарда передсердь та шлуночків.
С. електрична – період, протягом якого міокард перебуває у стані збудження, на ЕКГ відзначається інтервалом від початку комплексу QRS до кінця зубця Т;
с. електромеханічна – сукупність електричної та механічної с., що триває від початку збудження будь-якого відділу серця до закінчення його скорочення.
СИСТОЛІЧНИЙ – стосується скорочень серця.
СІАЛОГРАФІЯ – рентгенографія слинної залози після заповнення її протоків контрастною речовиною.
СІК – рідина, що виділяється секреторними клітинами.
С. дуоденальний – травний с. дванадцятипалої кишки, складається з секрету підшлункової залози, жовчі, соку кишкових крипт та дуоденальних залоз;
с. кишковий – продукт залоз слизової оболонки тонкої кишки;
с. підшлунковий – секрет підшлункової залози, що виділяється у дванадцятипалу кишку, містить протеолітичні, ліполітичні та амілолітичні ферменти; реакція – основна (лужна);
с. шлунковий – продукт діяльності шлункових залоз, який містить протеолітичні та ліполітичні ферменти, слиз, хлористоводневу кислоту; реакція – кисла;
с. ш. апетитний – с. ш., який виділяється під час мимовільної реакції на зовнішні подразники (їжу, її запах тощо);
с. ш. натуральний – с., який отримують методом уявного годування у собак;
СІМ'ЯНИКИ – статеві залози чоловічої особини, основною функцією яких є продукція сперматозоонів.
СІТКА НЕЙРОННА – група взаємодіючих нейронів.
СІТКІВКА – світлочутлива внутрішня оболонка очного яблука, периферична частина зорового аналізатора, що перетворює світлове подразнення на нервове збудження і здійснює первинну обробку зорового сигналу.
СКАНУВАННЯ – кероване просторове переміщення пучка випромінювання з метою послідовного вивчення різних ділянок об'єкта.
СКЛЕПІННЯ МОЗКУ – елемент лімбічної системи, відіграє роль у формуванні цілеспрямованої поведінки, вибірково модулює та коригує рівень емоційної активності і мотиваційних збуджень організму.
СКОРОЧЕННЯ М'ЯЗІВ – зміна довжини або напруження м'язових волокон.
С. м. ексцентричне – с., що супроводжується подовженням м'яза;
с. м. ізометричне – с., при якому довжина м'язових волокон залишається незмінною, а напруження збільшується;
с. м. ізотонічне – с., при якому довжина м'язових волокон зменшується, а їх напруження практично не змінюється;
с. м. концентричне – ізотонічне с. в цілому організму;
с. м. максимальне – с., при якому одночасно скорочується максимально можлива кількість м'язових волокон;
с. м. поодиноке – с. м. у відповідь на одне подразнення або на один нервовий імпульс;
с. м. порогове – с. м. на подразнення порогової сили;
с. м. тонічне – тривале с. м'язів неритмічної природи, невелике за силою та затратою енергії, практично не викликає втоми м'язів;
с. м. фазне – с., яке полягає у відносно швидкому скороченні та розслабленні м'язів.
СЛИНА – секрет слинних залоз, що містить фермент альфа-амілазу, муцин, лізоцим та інші органічні речовини.
СЛИНОУТВОРЕННЯ – процес утворення слини в слинних залозах, який регулюється вегетативною нервовою системою.
СЛУХ – здатність організму сприймати звукові подразнення й трансформувати їх у специфічні відчуття.
С. бінауральний – сприйняття звукових подразнень обома вухами; забезпечує здатність визначати напрямок на джерело звуку;
с. моноауральний – сприйняття звукових подразнень одним вухом.
СЛЬОЗИ – секрет слізних залоз; має бактерицидні властивості, зволожує передню поверхню ока і бере участь у живленні рогівки.
СМАК – відчуття, яке виникає під впливом хімічних речовин на рецепторний апарат порожнини рота.
СМЕРТЬ – неминуча кінцева стадія індивідуального існування будь-якої живої системи.
С. біологічна – необоротне припинення життєдіяльності організму;
с. клінічна – термінальний стан, що настає після припинення серцевої діяльності та дихання і триває до настання необоротних змін у вищих відділах ЦНС (біологічної смерті);
с. насильна – с., що настає внаслідок впливу на організм механічних, фізичних або хімічних факторів;
с. природна (смерть фізіологічна) – с. внаслідок природної вікової еволюції організму та поступового припинення функціонування його тканин, органів і систем.
СНОВИДІННЯ – суб'єктивні образні уявлення, які періодично виникають та сприймаються за реальність під час сну.
СОМА – 1) тіло, тулуб; 2) сукупність усіх клітин організму, за винятком репродуктивних клітин. Термін ввів А. Вейсман.
СОМАТОСТАТИН – гормон, який виробляється Д-клітинами травного каналу, а також ЦНС; гальмує секрецію соматотропіну, гормонів травного каналу тощо.
СОМАТОТОПІЯ – принцип локальної проекції ділянки тіла на певні центральні структури мозку, перш за все на кору півкуль великого мозку.
СОМНАМБУЛІЗМ – ходіння під час глибокого повільного сну при збереженні координації рухів і наявності амнезії; спостерігається, напр., при епілепсії.
СОН – життєво необхідний функціональний стан, що настає періодично, характеризується вимиканням свідомості і зниженням здатності ЦНС відповідати на зовнішні подразнення.
С. повільнохвильовий – фаза фізіологічного сну, яка характеризується переважанням в ЕЕГ повільних хвиль (дельта-ритм) і веретеноподібних серій швидких коливань (сонних веретен), уповільненням частоти дихальних рухів, зниженням тиску крові та іншими вегетативними змінами;
с. умовно-рефлекторний – с., викликаний за механізмом умовного рефлексу;
с. швидкохвильовий – фаза фізіологічного с., яка характеризується низьковольтною швидкою активністю ЕЕГ, зниженням тонусу м'язів та швидкими рухами очних яблук, становить 20-25 % загальної тривалості сну.
СПАЗМ – мимовільне тонічне скорочення посмугованих або непосмугованих м'язів.
СПАЙК – імпульсна високовольтна частина потенціалу дії нейрона або нервового волокна.
СПАСТИЧНІСТЬ – підвищення тонусу м'язів, яке характеризується нерівномірністю їх опору в різних фазах пасивних рухів.
СПЕРМАТОГЕНЕЗ – процес розвитку чоловічих статевих клітин, який закінчується утворенням сперматозоонів.
СПЕРМАТОЗООН – чоловіча статева клітина.
СПІРОЕРГОМЕТРІЯ – метод одночасного дослідження основного обміну енергії і зовнішнього дихання.
СПІРОГРАФІЯ – метод оцінення ряду показників зовнішнього дихання.
С. динамічна – с., яка проводиться до і після фізичного навантаження;
с. форсована – с., яка проводиться під час максимального швидкого видиху.
СПІРОМЕТАБОЛОГРАФІЯ – метод дослідження функції зовнішнього дихання й основного обміну енергії шляхом одночасної графічної реєстрації дихання й об'єму використаного кисню.
СПІРОМЕТРІЯ – визначення статичних показників зовнішнього дихання.
СПОКІЙ – відсутність рухомої та психічної активності.
СПОЛУКИ МАКРОЕРГІЧНІ – природні речовини, що мають багаті на енергію зв'язки, містяться у всіх живих клітинах, беруть участь у нагромадженні та перетворенні енергії.
СПОГАД – повторне виникнення знайомих за минулим досвідом уявлень, думок, почуттів у формі відтворення чи пізнання.
СПРАГА – потреба організму у воді, зумовлена збудженням питного центру мозку й пов'язана з комплексом рефлекторних реакцій.
СТАДІЯ – період (фаза) у розвитку фізіологічного процесу.
С. генералізації умовного рефлексу – виникнення умовної відповіді на подразник, подібний до умовного сигналу.
СТАЗ – припинення природного кровотоку, лімфи або іншого фізіологічного вмісту в судині, травному каналі, сечоводі тощо.
СТАН ЕКСТРЕМАЛЬНИЙ – с. організму, що характеризується надмірним напруженням або виснаженням адаптаційних механізмів.
СТАРІННЯ – закономірне виникнення в процесі індивідуального розвитку особини вікових змін, які обмежують адаптацію організму та збільшують ймовірність смерті.
С. фізіологічне – природне с., яке відповідає генетичній програмі розвитку індивідуума.
СТАРІСТЬ – завершальний період життя, що характеризується обмеженням адаптації та морфологічними змінами в різних системах і органах.
СТАТИНИ – нейрогормони, що секретуються гіпоталамусом у портальні судини аденогіпофіза; гальмують виділення гіпофізарних гормонів.
СТЕРЕОВЕКТОРКАРДІОГРАФІЯ – просторове сприйняття характеристик векторкардіограми за її проекційним зображенням.
СТЕРЕОЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – метод дослідження просторових співвідношень електричних процесів у головному мозку, грунтується на графічній реєстрації біопотенціалів у кількох десятках точок мозку.
СТИМУЛЯТОРИ – 1) речовини, які прискорюють ферментативні реакції та інші внутрішньоклітинні процеси; 2) прилади, які застосовуються для подразнення.
С. біогенні – біологічно активні речовини, які утворюються в рослинних та тваринних тканинах, впливають на обмін речовин, регенерацію та інші процеси в організмі.
СТОМЛЕННЯ – стан тимчасового повного або часткового зниження працездатності клітини, органа чи організму в цілому, яке виникає внаслідок інтенсивної або тривалої роботи і зникає після відпочинку.
С. м'язове – с., яке виникає переважно в певній групі м'язів, що зазнають найбільшого напруження;
с. розумове – с., яке виникає під час розумового навантаження, характеризується зниженням показників розумової працездатності і змінами функціонального стану переважно серцево-судинної і вегетативної нервової систем;
с. емоційне – зниження емоційного тонусу, що викликається надпотужними або одноманітними подразненнями.
СТРЕС – неспецифічна реакція організму, яка виникає після дії надзвичайних подразників (опік, травма, емоції тощо) та спричинює напруження загальних механізмів адаптації. Термін ввів Г. Селье.
С. емоційний – стан тривоги, конфлікту, емоційного розладу, переживання загрози небезпеки тощо, що розвиваються у людини під час зіткнення з реальними, психологічно тяжкими ситуаціями;
с. фактор – надзвичайний або патологічний подразник, який спричиняє стрес.
СТУПІНЬ НАСИЧЕННЯ КРОВІ КИСНЕМ – відношення кількості кисню, що міститься у крові, до кисневої ємності цієї самої крові, виражене у відсотках; у нормі для артеріальної крові – 96-98 %, для венозної – 60-65 %.
СТУПІНЬ СВОБОДИ НЕЙРОНА – величина, яка характеризує можливість нейрона одночасно брати участь у різних видах діяльності.
СУБСТАНЦІЯ П – пептид, потужний розширювач судин, що викликає скорочення непосмугованої мускулатури, знижує кількість інсуліну, підвищує виділення гідрокарбонатів, амілази тощо.
СУДИНИ – трубчасті утворення, якими тече кров чи лімфа.
С. ємнісні – венозні с., які мають слабку еластичність та велику розтяжність, вміщують близько 70-80 % усієї крові;
с. колатеральні – кровоносні с., по яких тече кров поза основною магістральною судиною;
с. магістральні – великі артерії, що відходять від аорти і не підлягають черговому розгалуженню, забезпечують постійний рух крові;
с. обмінні – судини, серед яких виділяють: транскапіляри – з повільною течією крові (близько 0,5 мм/с), де відбуваються обмінні процеси, та магістральні капіляри (юкстакапіляри) – з відносно швидкою течією крові, які підтримують сталість гемодинаміки;
с. опору – система артерій та артеріол, яка створює основний опір течії крові і викликає зниження пульсового та значне зниження загального артеріального тиску;
с. резорбтивні – с. лімфатичної системи, де відбувається вбирання продуктів обміну речовин;
с. термінальні – с. кровоносної системи (артеріоли, капіляри, венули, артеріовенозні анастомози), які належать до системи мікроциркуляції.
СУДИНИ-ШУНТИ – артеріовенозні анастомози, що забезпечують скидання крові у вени в обхід капілярів, регулюють загальний кровообіг і кровообіг органів, зменшують тиск крові, підвищують рівень кисню у венозній крові тощо.
СУДОМА – раптове мимовільне постійне чи нападоподібне скорочення м'язів.
СУМАЦІЯ – явище накладання локальних відповідей.
СУРФАКТАНТ – поверхнево-активна речовина, яка знижує поверхневий натяг.
С. легеневий – с., що знижує поверхневий натяг альвеол легенів, забезпечує розпрямлення альвеол під час першого вдиху, перешкоджає виникненню ателектазу легенів тощо.
СФІГМОГРАФІЯ – метод прямої графічної реєстрації коливань стінки артерії, який дозволяє вивчати форму і обсяг пульсу, а також швидкість поширення пульсової хвилі.
С. об'ємна – плетизмографія частини тіла, яка містить великі кровоносні судини.
СФІГМОМАНОМЕТР – прилад для вимірювання тиску крові непрямим методом.
С. мембранний – с., у якому індикатором тиску крові є механічний мембранний манометр;
с. ртутний – с., у якому індикатором тиску крові є ртутний манометр.
СФІГМОТЕНЗІОГРАФ – прилад для одночасної реєстрації артеріального тиску і пульсових коливань стінки артерії.
Т
Т-СИСТЕМА – ділянка сарколеми, яка заглиблюється у м'язове волокно перпендикулярно до його поздовжньої осі.
ТАБЛИЦЯ ЛАНДОЛЬТА – інтернаціональна таблиця для визначення гостроти зору у неписьменних; складається з оптотипів (кілець з розривами) різної величини.
ТАЛАМУС – структура проміжного мозку, підкірковий центр усіх видів чутливості, крім нюху.
ТАНГОРЕЦЕПТОРИ – рецептори, які реагують на зміну положення голови відносно напрямку сили гравітації.
ТАХІКАРДІЯ – збільшення частоти скорочень серця.
Т. ендокринна – т., обумовлена дією деяких гормонів (напр., тиротропіну) більше 80 за 1 хвилину;
т. конституціональна – постійна т., властива деяким практично здоровим людям переважно астенічної будови тіла;
т. неврогенна – т., яка виникає під час нервово-емоційного напруження або при пошкодженні ЦНС;
т. номотопна – т., обумовлена підвищеною активністю синусно-передсердного вузла;
т. ортостатична – т., яка виникає після зміни положення хворого з горизонтального на вертикальне;
т. фізіологічна – т., яка виникає як адекватна реакція на фізичне або емоційне напруження, а також під час підвищення температури крові.
ТАХІМЕТАБОЛІ3М – високий рівень основного обміну у ссавців та птахів порівнянно з іншими хребетними при однаковій масі тіла.
ТАХІПНОЕ – збільшення частоти дихання понад 20 за 1 хв.
ТАХІСФІГМІЯ – збільшення частоти пульсу (більше 100 за
1 хв).
ТАХІФАГІЯ – швидке поїдан ня їжі без її пережовування.
ТАХОГРАФІЯ – метод реєстрації швидкості руху крові або повітря.
ТВАРИНА – одна з двох основних груп світу живих організмів на Землі, яка характеризується гетеротрофним способом живлення і здатністю активно переміщатися в просторі.
Т. бульбарна – піддослідна т., у якої проведено штучне поперечне перерізання між середнім та довгастим мозком;
т. гетеротермна – т., яка займає проміжне положення між гомойотермними та пойкілотермними тваринами;
т. гомойотермна – т. із сталою тем пературою тіла, яка майже не залежить від температури навколиш нього середовища;
т. діенцефальна – т., у якої проведено штучне перерізання мозку вище від проміжного мозку;
т. інтактна – т., яка не підлягає дослідам;
т. мезенцефальна – т., у якої проведено штучне перерізання між середнім та проміжним мозком;
т. мостова претригемінальна – т., у якої проведено штучне перерізання стовбура мозку дорсально від корінців трійчастого нерва та каудально від середнього мозку;
т. однопівкульна – т., у якої видалено одну півкулю великого мозку;
т. пойкілотермна – т., температура тіла у якої нестала і залежить переважно від температури навколишнього середовища;
т. спінальна – т., у якої в умовах експерименту проведено поперечне перерізання між спинним і довгастим мозком;
т. таламічна – т., у якої видалено півкулі великого мозку.
ТЕЛАЛІЯ – виникнення больового відчуття далеко від дійсного джерела подразнення.
ТЕЛЕЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – метод реєстрації ЕЕГ на значній відстані.
ТЕМПЕРАМЕНТ – сукупність індивідуальних особливостей емоційних реакцій та вольових якостей людини.
ТЕМПЕРАТУРА – величина, яка характеризує тепловий стан організму.
Т. базальна – т. тіла, яка вимірюється ранком після сну до приймання їжі;
т. ректальна – т. тіла, що вимірюється введенням термометра в пряму кишку;
т. шкіри середня – сума добутків площі кожної ділянки поверхні тіла і його середньої температури, віднесена до загальної поверхні тіла.
ТЕМПЕРАТУРНІ МЕЖІ ЖИТТЯ – межі коливань від максимальної до мінімальної температури, в яких зберігається без істотних змін життєдіяльність організму (25-410С).
ТЕНЗОРЕЦЕПТОРИ – рецептори, які сприймають механічні подразнення, що виникають при розтягненні тканин організму.
ТЕОРІЯ – вища форма логічного пізнання, узагальненого відображення дійсності в мисленні людини.
Т. акомодації Гельмгольця – т. фізіологічного механізму ока, згідно з якою при скороченні війкового м'яза відбуваються розслаблення циннової зв'язки та збільшення кривизни кришталика;
т. Ейнтховена – т., згідно з якою серце розглядається як диполь, розміщений у центрі трикутника Ейнтховена;
т. збудження іонна – т., яка пояснює механізм дії подразника на рецептори, а також механізм виникнення збудження зміною концентрації іонів та співвідношення між ними;
т. з. мембранна – т., згідно з якою виникнення і поширення збудження є наслідком різниці концентра цій іонів К+, Na+, Сl- всередині і зовні клітини, що виникає внаслідок відмінностей в проникності клітинної мембрани для цих іонів;
т. з. Нернста – виникнення збудження з поляризацією напівпроникної мембрани, що відбувається під час електричного подразнення;
т. зору іонна – т., згідно з якою під впливом світлового подразника в паличках та колбочках відбуваються фотохімічні процеси розпаду молекул світлочутливих речовин зі зміною концентрації іонів і певними зрушеннями у співвідношенні між ними;
т. згортання крові каскадна – т., яка згортання крові пояснює послідовною активацією факторів згортання;
т. кабельна проведення потенціалів – т., згідно з якою потенціали дії проводяться за до помогою локальних струмів, які змінюють величину потенціалу і збудливість суміжних ділянок мембрани;
т. кольоровідчуття трикомпонентна – сприйняття кольорів, зумовлене взаємодією трьох видів паличок сітківки (на червоний, зелений та фіолетовий кольори);
т. кортиковісцеральна – т., згідно з якою діяльність будь-якого внутрішнього органа підпорядкована умовно-рефлекторній регуляції, внаслідок чого внутрішнє середовище організму нерозривно зв'язане із зовнішнім;
т. мембранна Бернштейна – т. походження біопотенціалів живих тканин, що грунтується на здатності біологічних мембран вибірково пропускати або затримувати іони;
т. м'язового скорочення – т., згідно з якою скорочення м'яза відбувається за рахунок переміщення актинових ниток між міозиновими завдяки хімічній взаємодії в присутності іонів Са2+ та АТФ;
т. нейронна – т., згідно з якою ЦНС утворена цілком відокремленими нейронами, що взаємодіють між собою в місцях контакту – синапсах;
т. подвійності зору (сітківки) – т., яка формування зорових відчуттів пов'язує з функціонуванням двох систем рецепторів у сітківці ока: паличок (присмерковий та нічний зір) та колбочок (денний та кольоровий зір);
т. сечоутворення Боумена – т., яка пояснює утворення сечі фільтрацією рідинної частини крові в ниркових клубочках та секрецією органічних складових частин сечі в ниркових канальцях;
т. системогенезу – частина загальної теорії функціональних систем про виникнення та розвиток функціональних систем організму; її принципи: гетерохронії (вибірності), консолідації елементів у функціональній системі та мінімального забезпечення функцій;
т. слуху Бекеші – т., яка первинний аналіз звуку в завитку вищих тварин та людини пояснює зсувом стовпа пери- й ендолімфи та деформацією основної мембрани внутрішнього вуха;
т. с. Гельмгольця – т., згідно з якою звук викликає рух за принципом резонансу тільки тих волокон основної мембрани завитка, довжина і натяг яких зумовлюють відповідну частоту їхніх власних коливань.
т. сприйняття звуку – т., згідно з якою фізичні ознаки акустичного стимулу (інтенсивність та частота) відображаються в активності елементів слухової системи та кодуються в ЦНС;
т. сприйняття смаку – т., згідно з якою смак сприймається внаслідок взаємодії молекул смакового подразника із спеціалізованими ділянками поверхні смакових рецепторів;
т. рефлекторна – т., згідно з якою всі реакції організму на зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ є рефлексами;
т. функціональних систем – т., згідно з якою регуляція процесів в організмі відбувається на основі саморегуляції мультипараметричної регуляції за кінцевим результатом дії вибіркової мобілізації окремих органів тканин у функціональну систему та за іншими постулатами.
ТЕПЛОБАЧЕННЯ – метод реєстрації інфрачервоного (теплового) випромінювання поверхні тіла людини на екрані тепловізора, використовується в діагностиці.
ТЕПЛОВИПРОМІНЮВАННЯ – безпосередня віддача тілом в навколишнє середовище утвореного в організмі тепла.
ТЕПЛОВІ ТОЧКИ – ділянки шкіри, в яких переважно локалізуються терморецептори.
ТЕПЛОВІДДАЧА – процес виділення в навколишнє середовище організмом теплової енергії, що утворюється в процесі його життєдіяльності; є основою фізичної терморегуляції.
Т. випарна -– т. шляхом випаровування води з поверхні шкіри, легеневих альвеол та дихальних шляхів;
т. конвекційна – перенесення тепла рухомим газом (повітрям) або рідиною, які оточують організм;
т. кондуктивна – безпосередня віддача тепла поверхнею тіла тим предметам, з якими воно стикається.
т. шляхом радіації – втрата тепла за рахунок випромінювання енергії в умовах зовнішнього середовища, де температура повітря нижче температури тіла.
ТЕПЛООБМІН – обмін теплової енергії між організмом та навколишнім середовищем.
ТЕПЛОУТВОРЕННЯ – утворення тепла в організмі в процесі життєдіяльності, здебільшого внаслідок окисних процесів.
ТЕРМІНАЛЬНИЙ СТАН – етап організму між життям та смертю.
ТЕРМОГРАМА – запис температури всього тіла або окремих його ділянок протягом тривалого часу (частіше протягом 1 доби).
ТЕРМОГРАФ – прилад для безперервної реєстрації температури.
Т. Вальдмана – прилад для безперервної реєстрації температури тіла людини.
ТЕРМОМЕТРІЯ – вимірювання температури тіла людини або тварини.
ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ – підтримка температури тіла в межах певного діапазону при змінах рівня внутрішнього теплоутворення і температури навколишнього середовища.
ТЕРМОРЕЦЕПТОР – група чутливих нервових елементів, які реагують на зміну температури.
Т. тканинний – т., локалізований в шкірі та у внутрішніх органах;
т. центральний – т. локалізований в медіальній преоптичній ділянці гіпоталамуса.
ТЕРМОЕСТЕЗІОМЕТРІЯ – метод дослідження температурної чутливості шляхом визначення диференціального температурного порога шкіри.
ТЕСТ – стандартні завдання, за результатами виконання яких проводиться оцінка функціонального стану організму.
Т. гіпоксемічний – загальна назва функціональних проб, які застосовуються для оцінки функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем за їх реакцією на штучне зниження вмісту кис ню у вдихуваному повітрі;
т. гормональний –- функціональна проба, коли з метою навантаження вводиться в організм будь-який гормон;
т. кисневий Депсура – короткочасне вди хання кисню, яке дозволяє розпізнати ступінь гіпоксичної стимуляції дихання.
ТЕТАНІЯ – патологічний стан, що виявляється в нападах тонічних судом.
Т. паратиреопривна – напади судом усієї скелетної мускулатури внаслідок різкого зниження рівня іонів кальцію в крові та спинномозковій рідині, що виникає при гіпофункції прищитоподібних залоз.
ТЕТАНУС – тривале скорочення м'яза ритмічної природи під впливом частих подразнень.
Т. гладенький – т., при якому кожне наступне подразнення збігається з фазою скорочення м'яза від попереднього подразнення;
т. зубчастий – т., при якому кожне наступне подразнення збігається з фазою розслаблення м'яза від попереднього подразнення.
ТИП ПСИХІЧНОЇ (ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ) ДІЯЛЬНОСТІ (ВНД) – сукупність природжених і набутих особливостей сили, рівноваги, рухливості процесів збудження та гальмування в корі півкуль великого мозку.
Т. ВНД живий (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується рівномірно вираженими, зрівноваженими рухливими процесами збудження та гальмування; відповідає сангвінічному темпераменту за Гіппократом;
т. ВНД нестримний (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується добре вираженими, але неврівноваженими процесами збудження та гальмування; відповідає холеричному темпераменту за Гіппократом;
т. ВНД слабкий (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується слабкістю обох нервових процесів; відповідає меланхолічному темпераменту за Гіппократом;
т. ВНД спокійний (за І.П. Павловим) – т. ВНД, який характеризується рівномірно вираженими і врівноваженими, але інерними процесами збудження та гальмування; відповідає флегматичному темпераменту за Гіппократом.
ТИП НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ – класифікація нервової системи, що грунтується на особливостях співвідношень першої і другої сигнальних систем.
Т. н. с. розумовий – т. н. с. людини, що характеризується перевагою другої сигнальної системи над першою схильністю до аналізу та абстрактного мислення;
т. н. с. змішаний – т. н. с., коли обидві сигнальні системи певною мірою врівноважені; до цього типу належить більшість людей;
т. н. с. художній – т. н. с. індивідуума з перевагою першої сигнальної системи над другою, що сприяє безпосередньому сприйманню зовнішнього світу без схильності до аналізу та узагальнення сигналів зовнішнього середовища.
ТИП САМОРЕГУЛЯЦІЇ КРОВООБІГУ – зведення багатьох фактичних показників кровообігу до того чи іншого типу.
Т. с. к. серцевий – стан, при якому нормальний тиск крові підтримується переважно серцем; індекс кровообігу понад
110 %;
т. с. к. судинний – стан, при якому нормальний тиск крові підтримується переважно тонусом судин; індекс периферичного опору судин понад 110%;
т. с. к. середній – стан, при якому фактичні величини індексів кровообігу та периферичного опору судин коливаються в діапазоні ±10% від належних.
ТИРЕОГЛОБУЛІН – комплекс одного із гормонів щитовидної залози з білком.
ТИРЕОТОКСИКОЗ – зміни в організмі, обумовлені збільшенням у крові гормонів щитовидної залози.
ТИРОКСИН – гормон щитовидної залози, який прискорює окиснювальні процеси в організмі.
ТИСК – величина, яка характеризує інтенсив ність сили, що діє на одиницю площі перпендикулярно до неї.
Т. артеріальний – т. крові на стінку артерії;
т. а. діастолічний – т. в артеріях під час діастоли;
т. а. пульсовий – різниця між систолічним та діастолічним тиском;
т. а. систолічний – тиск в артеріях під час систоли;
т. а. середній динамічний – результативна величина всіх змінних значень серцевого циклу і зв'язаних з ним циклічних змін стану артеріальних судин таїх периферичного опору;
т. венозний – тиск крові на стінку вен;
т. внутрішньогрудинний – т. між вісцеральною і парієтальною плеврою, який за нормальних умов завжди нижчий від атмосферного (негативний);
т. внутрішньотканинний – гідростатичний тиск у тканинах;
т. внутрішньоміокардіальний – інтрамуральний тиск у товщі міокарда, зумовлений механічною дією серця;
т. внутрішньосерцевий – тиск у порожнинах серця під час кожної фази серцевого циклу;
т. вигнання крові – т. у порожнинах шлуночків серця під час розкриття півмісяцевих клапанів аорти і легеневого стовбура;
т. кінцево-діастолічний – тиск у порожнинах шлуночків серця в кінці діастоли;
т. кровонаповнення – тиск у порожнинах шлуночків сердя під час відкриття атріовентрикулярних клапанів, тобто в момент переходу періоду ізометричного розслаблення в період наповнення;
т. онкотичний – частина осмотичного тиску, обумовлена високомолекулярними сполуками (білками);
т. осмотичний – сила, що забезпечує рух води у напрямку з меншої концентрації іонів до більшої;
т. парціальний – частина загального тиску газу, який входить до складу газової суміші, що припадає на частку цього газу;
т. фільтраційний – різниця тисків в капілярі та тканині, що забезпечує перехід рідини та розчинених речовин з крові в тканини.
ТІАМІН (вітамін В1) – водорозчинний вітамін, який міститься в зернових і бобових культурах, картоплі та продуктах тваринного походження; бере участь у процесах обміну речовин, нестача його спричинює ураження периферичних нервів, серцево-судинної, травної та м'язової систем.
ТІК – різновид швидких мимовільних стереотипних скорочень м'яза чи груп м'язів, що викликають вимушені рухи.
ТІЛО – 1) фіз. матерія або речовина, обмежена в просторі;
2) організм людини або тварини в цілому з його зовнішніми і внутрішніми проявами.
Т. жовте – тимчасова залоза внутрішньої секреції, яка розвивається в яєчнику з клітин зернистого шару фолікула після його розриву та виходу з нього яйцеклітини;
т. колінчасте – утворення проміжного мозку, яке належить до метаталамуса; основна функція: опосередкування та інтеграція аферентної інформації;
т. к. латеральне – підкірковий центр зорового аналізатора, в якому відбувається проведення імпульсів від первинних зорових центрів покришки на шляху до зорової зони кори півкуль великого мозку;
т. к. медіальне – підкірковий центр слухового аналізатора, в якому відбувається проведення імпульсів від первинних слухових центрів покришки на шляху до слухової зони кори півкуль великого мозку;
т мамілярне – комплекс структур заднього відділу гіпоталамуса, які входять до складу лімбічної системи; бере участь у формуванні вищих психічних функцій;
т. мозолисте – пласт нервових волокон, що з'єднує кору двох півкуль великого мозку між собою;
т. смугасте – центральне утворення екстрапірамідної системи (хвостате і сочевицеподібне ядра, внутрішня капсула); бере участь у координації складних рухів, процесах пам'яті, емоціях тощо;
т. шишкоподібне – т. розміщене в про міжному мозку, виробляє мелатонін, серотонін, гістамін тощо; бере участь у рості, статевому дозріванні, забезпеченні гомеостазу організму тощо.
ТІЛЬЦЕ ДОТИКОВЕ – чутливі нервові закінчення, що беруть участь у здійсненні функції дотику.
ТІНІ ЕРИТРОЦИТІВ – строма еритроцитів, яка залишається після гемолізу.
ТКАНИНА – система клітин і неклітинних елементів, спільних за походженням, будовою та функціями.
Т. збудлива – тканина (нервова, м'язова та за лозиста), що здатна у відповідь на подразнення переходити із стану фізіологічного спокою у стан збудження;
т. хромафінна – система клітин гліального походження, що містяться в мозковій частині надниркових залоз, в аорті, каротидних синусах тощо, які виробляють адреналін та інші гормони.
ТОКОДИНАМОМЕТРІЯ – вимірювання сили скорочення м'язів матки під час пологів.
ТОКОФЕРОЛ (вітамін Е) – жиророзчинний вітамін, що міститься в багатьох оліях, необхідний для нормального процесу розмноження; недостатність викликає м'язову дистрофію, дегенерацію нервових клітин.
ТОМОГРАФІЯ – метод отримання пошарового зображення обстежуваного об'єкта.
Т. комп'ютерна – т. шляхом сканування досліджуваного шару об'єкта тонким пучком рентгенівського випромінювання з подальшою побудовою зображення цього шару за допомогою ЕОМ.
ТОНИ СЕРЦЯ – високочастотні звуки, які виникають під час роботи серця.
Т. с. другий – т., обумовлений закриттям півмісяцевих клапанів аорти та легеневого стовбура, що у часі збігається з зубцем Т ЕКГ;
т. с. перший – т., обумовлений систолою шлуночків, яка в часі співпадає з зубцем 5 ЕКГ;
т. с. третій – т., обумовлений швидким наповненням серця кров'ю;
т. с. четвертий – т., обумовлений систолою передсердь.
ТОНУС – стан тривалого скорочення або напруження м'язів та збудження центрів ЦНС.
Т. афективний – властивий індивідууму рівень емоційності в цілому (переважання емоцій та афективних реакцій, ступінь їх мінливості);
т. базальний – ступінь активного напруження судинної стінки, що залишається після ліквідації нейрогенних та гуморальних впливів;
т. венозний – судинний тонус вен, обумовлений скороченням непосмугованих м'язових елементів їхніх стінок;
т. кірковий – тривале стійке збудження клітин кори півкуль великого мозку, що викликається тонізуючим впливом висхідного сітчастого утворення;
т. тетанічний – тонічне скорочення скелетної мускулатури, під час якого спостерігається значне напруження м'язів, що стійко утримується на сталому рівні; спостерігається після децеребрації;
т. нервових центрів – стале збудження нервових центрів, у підтримці якого безперервно беруть участь як аферентні імпульси з периферії, так і різні гуморальні подразники (напр., гормони, вуглекислий газ тощо);
т. судинний – стале напруження стінок кровоносних судин, що протидіє їхньому розтягненню під впливом тиску крові.
ТРАВЛЕННЯ – сукупність процесів, які забезпечують механічну і хімічну обробку їжі, внаслідок чого складні хімічні речовини перетворюються на прості, що легко засвоюються організмом.
Т. мембранне – т., яке відбувається за допомогою ферментів, локалізованих на клітинній мембрані;
т. порожнинне – т., що відбувається за межами клітин (у порожнині).
ТРАНСКРИПЦІЯ – перший етап біосинтезу білків, коли відбувається перенесення генетичної інформації.
ТРАНСПЛАНТАЦІЯ – пересаджування клітин, органів і тканин в межах одного організму (гомо-) або від одного до іншого (гетеротрансплантація) .
ТРАНСПОРТ – перенесення води, газів та різних речовин через мембрану клітини або органоїдів.
Т. активний – т. речовин проти градієнта концентрації з затратою енергії;
т. пасивний – т. речовин за градієнтом концентрації без витрати енергії.
ТРАНСПОРТЕРИ – неспецифічні та специфічні системи активного і пасивного транспорту речовин через мембрани.
ТРАНСПОРТНІ СИСТЕМИ КЛІТИН – системи, які забезпечують різні види транспорту.
ТРАНСФЕРОН – білок крові, що переносить мідь і залізо.
ТРАНСФОРМАЦІЯ РИТМУ ЗБУДЖЕННЯ – одна з властивостей нервових центрів –зміна частоти ритму імпульсів.
ТРАНСФУЗІЯ – переливання крові або будь-якої рідини.
ТРАХЕОСТОМІЯ – розтин трахеї й утворення штучної фістули.
ТРЕМТІННЯ –мимовільні стереотипні ритмічні чи коливальні рухи всього тіла або його частин.
Т. фізіологічне – т., яке виникає внаслідок м'язового напруження, втоми, охолодження тощо;
т. емоційне – т. пальців, рук, повік, що виникає під час емоційного збудження.
ТРЕНУВАННЯ – процес систематичного впливу на організм з метою підвищення чи збереження на високому рівні працездатності та збільшення стійкості людини до несприятливих умов.
ТРИГЕРНІ МЕХАНІЗМИ – пускові механізми, які забезпечують початок функціональної активності біологічного об'єкта.
ТРИЗМ – тонічний спазм жувальних м'язів, що спричинює обмеження рухів у скронево-нижньощелепному суглобі.
ТРИКУТНИК ЕЙНТХОВЕНА – умовний рівносторонній трикутник, утворений осями трьох стандартних відведень ЕКГ.
ТРИПСИН – протеолітичний фермент, що утворюється з трипсиногену під впливом ентерокінази; активний в нейтральному або слабкоосновному середовищі.
ТРИПСИНОГЕН – неактивний попередник трипсину, який синтезується підшлунковою залозою.
ТРИТАНОПІЯ – аномалія колірного зору; людина не сприймає синього і фіолетового кольорів.
ТРОМБ – ущільнена маса крові або лімфи після її згортання в кровоносній чи лімфатичній судині.
ТРОМБІН – протеолітичний фермент, що утворюється в плазмі крові з протромбіну, перетворює фібриноген на фібрин, а також бере участь в активації факторів XIII, V, VIII згортання крові, агрегації тромбоцитів і ретракції (стисканні) кров'яного згустка.
ТРОМБОЕЛАСТОГРАФІЯ – графічна реєстрація процесу згортання крові за зміною в'язкості крові та пружно-еластичними властивостями утворюваного згустка.
ТРОМБОЗ – процес утворення в кровоносній чи лімфатичній судині тромбу.
ТРОМБОЦИТИ – один з видів клітин крові, які беруть участь у згортанні крові, активують протромбін, фібриноген тощо, периферична частина (гіаломер) обумовлює ретракцію кров'яного згустка.
ТРОМБОЦИТОЗ – збільшення вмісту тромбоцитів у периферичній крові.
ТРОМБОЦИТОПЕНІЯ – зниження вмісту тромбоцитів у периферичній крові.
ТРОПОНІН – глобулярний білок, який входить до складу тонких актинових філаментів міофібрил.
ТРОПОМІОЗИН – фібрилярний білок, який входить до складу тонких актинових філаментів міофібрил.
ТРОФІКА – сукупність обмінних процесів, що становлять основу клітинного живлення і забезпечують збереження структури та функції тканин і органів.
ТУРГОР – напруження та еластичність тканини, що змінюються залежно від її фізіологічного стану.
У
УВАГА – форма організації психічної діяльності, що забезпечує виділення у свідомості одних об'єктів відображення при одночасному відволіканні від інших об'єктів.
УДАР СОНЯЧНИЙ – зміни в організмі, обумовлені інтенсивним або тривалим впливом прямого сонячного випромінювання.
У. тепловий – зміни в організмі, обумовлені тривалим впливом високої температури навколишнього середовища, особливо під час підвищеної вологості повітря.
УКОЛ ЦУКРОВИЙ – укол у дно IV шлуночка довгастого мозку; викликає гіперглікемію.
УРЕМІЯ – патологічний стан організму, пов'язаний із затримкою у крові азотистих шлаків.
УРОБІЛІН – пігмент, який утворюється в сечі при окисленні уробіліногену.
УРОБІЛІНОГЕН – продукт відновлення білірубіну, що утворюється в кишках під впливом бактерій.
УРОГАСТРОН – речовина, що міститься в сечі, гальмує секрецію шлунка і його моторику.
УРОДИНАМІКА – процес активного виведення сечі з організму. уява – формування нових образів та ідей на основі минулого досвіду.
Ф
ФАГОЦИТИ – клітини, здатні до фагоцитозу; термін запропонував І. І. Мечников.
ФАГОЦИТОЗ – процес активного поглинання і внутрішньоклітинного перетравлювання різних частинок фагоцитами.
ФАЗА – період у розвитку будь-якого явища.
Ф. асинхронного скорочення шлуночків серця – ф. серцевого циклу, початкова частина періоду напруження шлуночків, послідовне втягнення міокардіоцитів у скорочення; триває 0,05 с;
ф. деполяризації потенціалу дії – період, протягом якого відбувається повна зміна полярності електричних зарядів на внутрішній і зовнішній поверхнях мембрани клітини, яка перебуває у стані збудження;
ф. вигнання – період випорожнення шлуночків серця від крові;
ф. зрівняльна – однакова відповідь збудливої тканини на різні за частотою та силою подразнення; спостерігається у стані парабіозу;
ф. ізометричного напруження – фаза серцевого циклу, друга частина періоду напруження шлуночків, що відбувається при закритих клапанах; триває 0,03 с;
ф. ізометричного розслаблення серця – фаза серцевого циклу, друга частина діастоли шлуночків, настає після протодіастолічного періоду при закритих клапанах, відбувається прогресив не падіння тиску крові без зміни об'єму шлуночків; триває 0,08 с;
ф. максимального вигнання – ф. серцевого циклу, протягом якої зігнання крові зі шлуночків серця відбувається з максимальною швидкістю;
ф. наповнення серця – ф., протягом якої шлуночки серця заповнюються кров'ю;
ф. напруження серця – ф., протягом якої відбувається систола шлуночків серця;
ф. наркотична – одна з перехідних фаз від збудження до гальмування і в зворотному напрямку в корі великого мозку, що характеризується зниженням усіх умовних рефлексів;
ф. парадоксальна – зростання відповіді збудливої тканини на слабкіші та рідші подразнення порівняно з частішими та сильнішими подразненнями;
ф. перетворювання – період між початком електричної систоли (початок зубця Р на ЕКГ) та початком механічної систоли (початок 1-го тону ФКГ) серця;
ф. підвищеної збудливості – підвищення збудливості, яке виникає внаслідок попереднього збудження слідом за фазою відносної рефрактерності, відповідає слідовій деполяризації;
ф. повільного вигнання крові – ф. серцевого циклу, друга частина періоду вигнання крові з шлуночків серця триває 0,13 с;
ф. повільного наповнення шлуночків серця – ф. серцевого циклу, друга (завершальна) частина періоду наповнення шлуночків, триває 0,17 с;
ф. повільної реполяризації – другий період ф. реполяризації потенціалу дії, який характеризується повільною зміною полярності поверхні клітинної мембрани;
ф. п. перша – зростання працездатності, обумовлене підвищенням активності ЦНС, мобілізацією уваги і пам'яті, зростанням обмінних процесів тощо;
ф. п. друга – оптимальний рівень функціонування ЦНС, характеризується точними й раціональними робочими рухами тощо;
ф. п. третя – ф. зниження працездатності, обумовлена втомою;
ф. реполяризації потенціалу дії – ф., протягом якої розміщення електричних зарядів, характерне для збудження, змінюється на протилежне;
ф. субнормальної збудливості – стан зниженої збудливості, що виникає внаслідок попереднього збудження, відповідає слідовому позитивному потенціалу (слідовій гіперполяризації);
ф. ультрапарадоксальна – стан, що спостерігається у корі великого мозку, характеризується відсутністю умовних рефлексів на дію всіх позитивних (підкріплюючих) та наявністю їх у відповідь на дію гальмівних (непідкріплюючих) подразників;
ф. швидкого вигнання крові – ф. серцевого циклу, початкова частина періоду вигнання; триває 0,12 с;
ф. швидкого (пасивного) наповнення шлуночків – ф. серцевого циклу, початковий період наповнення шлуночків; триває 0,08 с;
ф. швидкої реполяризації потенціалу дії – перший період фази реполяризації потенціалу дії, який характеризується швидкою зміною полярності поверхні клітинної мембрани.
ФАЗОВИЙ АНАЛІЗ СЕРЦЕВОГО ЦИКЛУ – метод визначення тривалості різних періодів та фаз діяльності серця шляхом реєстрації полікардіограми.
ФАЗОВІ ЯВИЩА В КОРІ МОЗКУ – процеси, що відбивають зміну співвідношень між силою подразника та величиною умовної реакції; відбуваються послідовно в декілька фаз: зрівняльна, парадоксальна, ультрапарадоксальна, гальмівна (наркотична).
ФАЗОРЕНТГЕНОКАРДІОГРАФІЯ – метод отримання зображення серця в заданій фазі серцевого циклу.
ФАКТОР – рухома сила будь-якого процесу або одна з головних його умов.
Ф. абіотичний – сукупність умов зовнішнього середовища, що впливають на організм;
ф. антианемічний – внутрішній ф. (виробляється слизовою оболонкою шлунка) та зовнішній ф., що потрапляє в організм з їжею (міститься у сирій печінці, дріжджах тощо); відповідає за фізіологічне дозрівання кісткового мозку;
ф. антропічні – зміни, внесені в природу людською діяльністю, що впливають на органічний світ;
ф. біотичний – сукупність факторів органічного світу, які визначають умови існування організмів;
ф. гуморальні – утворені в різних тканинах і органах біологічно активні речовини, вплив яких на організм відбувається через рідинні середовища;
ф. екологічні – елементи середовища, які впливають на організм; поділяються на абіотичні, антропічні і біотичні;
ф. згортання крові – речовини, які забезпечують згортання крові та формування фібринних тромбів;
ф. з. к. І (фібриноген) – білок плазми крові, який під впливом тромбіну перетворюється на фібрин; є основою кров'яного згустка;
ф. з. к. II (протромбін) – глікопротеїд плазми крові, який є попередником тромбіну;
ф. з. к. Ш (тканинний тромбопластин) – фосфополіпротеїд плазми крові, який бере участь у перетворенні протромбіну на тромбін;
ф. з. к. IV – іони кальцію що міститься у плазмі крові, бере участь у всіх фазах згортання крові;
ф. з. к. V і VІ (проакцелерин і акцелерин) – неактивна і активна форми одного фактора плазми крові, що беруть участь у прискоренні утворення тканинної та кров'яної протромбінази і тромбіну;
ф. з. к. VІІ (проконвертин, стабільний ф.) – глобулін плазми крові, що забезпечує утворення тканинної протромбінази;
ф. з. к. VIII (антигемофільний ф.) – глобулін плазми крові, необхідний для формування кров'яної протромбінази; його відсутність викликає гемофілію А;
ф. з. к. IX (ф. Крістмаса, антигемофільний ф. В) – глобулін плазми крові, який разом з іншими факторами бере участь у створенні фактора з тромбоцитів; його відсутність викликає гемофілію В;
ф. з. к. X (ф. Стюарта-Прауера, протромбіназа) – білок плазми крові, що синтезується в печінці за участю філохінонів (віт. К), бере участь у створенні фактора III згортання крові і фактора 3 тромбоцитів;
ф. з. к. XI (попередник тромбопластину, антигемофільний ф. С) – глобулін плазми крові, необхідний для утворення кров'яної протромбінази, активує фактор IX; його відсутність викликає гемофілію С;
ф. з. к. XII (ф. Хагемана, контактний ф.) – глікопротеїд плазми крові, який, взаємодіючи з чужорідною поверхнею, спричиняє процеси згортання крові, фібринолізу, активування калікреїнкінінової системи;
ф. з. к. XIII (фібриназа) – глобулін плазми крові, що міститься у плазмі, клітинах крові і тканинах; необхідний для утворення фібрину;
ф. риску – загальна назва факторів, які збільшують можливість розвитку порушень діяльності організму;
ф. росту – речовина, яка здатна прискорювати поділ клітин, але не використовується при цьому як пластичний матеріал або джерело енергії;
ф. тромбоцитів 3 (тромбоцитарний тромбопластин) – фосфоліпід, який синтезується в тромбоцитах, вивільнюється після їх руйнування;
ф. тромбоцитів 4 (антигепариновий ф.) – білок, який синтезується у тромбоцитах і нейтралізує активність гепарину плазми;
ф. тромбоцитів 5 (фібриноген) – ф., що синтезується в тромбоцитах чи адсорбується з плазми на їхній мембрані; забезпечує адгезію та агрегацію тромбоцитів.
ф. тромбоцитів 6 (тромбостенін) – ф., що міститься на мембрані тромбоцитів, забезпечує ущільнення та скорочення кров'яного згустка за рахунок енергії АТФ, яку він розщеплює;
ф. тромбоцитів 10 (судинозвужувальний ф.) – серотонін, який адсорбується тромбоцитами з крові;
ф. тромбоцитів 11 (ф. агрегації) – АДФ і тромбоксан А2, які забезпечують агрегацію.
ФЕНОМЕН АКТИВНОГО ВІДПОЧИНКУ СЄЧЕНОВА – зменшення часу відновлення стомлених скелетних м'язів за умови виконання фізичних вправ протилежною групою м'язів.
Ф. віддачі – швидка зміна одного рефлексу на інший, який є антагоністичним до першого (напр., різке розгинання реф лекторно зігнутої кінцівки після припинення подразнення);
ф. Гайдингера – виникнення у полі зору при освітленні ока поляризованим світлом двох трикутників, з'єднаних вершинами в точці фіксації (щиток Гайдингера);
ф. "лійки" Шеррингтона – послідовна конвергенція аферентної імпульсації, що в кінці завершується загальним шляхом у вигляді лійки;
ф. Орбелі-Гінецинського – підвищення працездатності й скорочення часу відновлення стомленого скелетного м'яза під впливом подразнення симпатичних нервів;
ф. повторного входу збудження – виникнення циркуляції збудження в міокарді внаслідок локального збільшення його рефрактерності або блокади проведення імпульсу в одному напрямку;
ф. управління ритмом серця – відповідність частоти серцевих скорочень до частоти подразнення блукаючого нерва.
ф.Фареуса –Ліндквіста – зменшення в’язкості крові в капілярах;
ФЕНОТИП – сукупність ознак та властивостей організму, вияв яких обумовлений взаємодією генотипу з умовами зовнішнього і внутрішнього середовищ.
ФЕРМЕНТАТИВНО-ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС (КОНВЕЄР) – специфічна структура мембрани ентероцитів, яка складається з ферментів і транспортної системи, що забезпечує всмоктування безпосередньо з ферменту на вхід у транспортну систему.
ФЕРТИЛЬНІСТЬ – здатність зрілого організму давати життєздатних нащадків.
ФІБРИЛЯЦІЯ СЕРЦЯ – повна асинхронність скорочення міокардіоцитів, внаслідок чого припиняється функція серця як помпи.
ФІБРИН – нерозчинний у воді білок, утворений з фібриногену під впливом на нього тромбіну в процесі згортання крові.
ФІБРИНОКІНАЗА – протеолітичний фермент, який каталізує перетворення плазміногена на плазмін.
ФІБРИНОЛІЗ – процес розчинення фібрину, який здійснюється ферментами фібринолітичної системи.
ФІБРИНОЛІЗИН – фермент, що руйнує згустки крові, перетворюючи фібрин на розчинні продукти.
ФІЗІОЛОГІЧНИЙ – стосується процесів, які відбуваються в живому організмі.
ф. вартість роботи – величина затрачених фізіологічних резервів організму у процесі діяльності;
ф. працездатність – певний функціональний стан, який дозволяє виконати той чи інший обсяг фізичної роботи;
ф. характеристика трудової діяльності – вимоги до функціонального стану фізіологічних систем організму, необхідних для успішної діяльності;
ф. навантаження – різновид робочого навантаження, основний тягар якого припадає на опорно-руховий апарат;
ф. ідеалізм – суб'єктивно-ідеалістичне вчення, згідно з яким відчуття розглядаються як символи зовнішнього світу;
ф. затрати під час роботи – кількість використаних у процесі діяльності енергетичних речовин та ступінь напруження тієї або іншої функції, яка визначається окремо за різними показниками;
ф. основи раціонального харчування – харчування з урахуванням статі, віку, енергетичних витрат організму, умов праці та побуту, співвідношення білків, жирів, вуглеводів тощо;
ф. основи трудової діяльності – фізіологічні механізми й процеси, які забезпечують трудову діяльність людини.
ФІЗІОЛОГІЯ – медико-біологічна наука, яка вивчає процеси, що відбуваються в цілісному організмі та його частинах у їх взаємозв'язку між собою та з навколишнім середовищем.
ФІКСАЦІЯ ЗОРОВА – проекція зображення досліджуваного об'єкта на певне місце сітківки, яке відбувається шляхом зміни положення очного яблука.
ФІЛОГЕНЕЗ – історичний розвиток організмів і всього органічного світу. Термін ввів Е. Геккель.
ФІЛОХІНОНИ – жиророзчинні вітаміни, що беруть участь у синтезі протромбіну; містяться у шпинаті, капусті, томатах, печінці; нестача спричинює розвиток гіпопротромбнемії, геморагічного синдрому.
ФІСТУЛА – патологічний канал, що з'єднує порожнинний орган з поверхнею шкіри або слизової оболонки.
Ф. Басова – штучна нориця (свищ) шлунка собаки, накладена з метою експериментального дослідження секреторної та моторної функцій шлунка в умовах хронічного експерименту;
ф. Екка – метод вилучення печінки з кровообігу в експерименті на тварині шляхом портокавального анастомозу між нижньою порожнистою та ворітною венами з одночас ним перев'язуванням останньої вище від сполучення;
ф. Екка-Павлова зворотна – портокавальний анастомоз між нижньою порожнистою і ворітною венами з одночасним перев'язуванням нижньої порожнистої вени вище від сполучення;
ф. експериментальна – штучне сполучення порожнини органа (шлунка, кишки тощо) або вивідної протоки залози (слинної, підшлункової тощо) з поверхнею тіла тварини;
ф. Тірі – ізольована ділянка тонкої кишки, один кінець якої наглухо зашито, а інший виведено на поверхню живота;
ф. Тірі-Велла – ізольована ділянка тонкої кишки, обидва кінці якої виводяться на поверхню живота.
ФЛЕБОГРАФІЯ – графічна реєстрація пульсових коливань стінки вени.
ФЛЕБОТЕНЗІОМЕТРІЯ – вимірювання периферичного венозного тиску.
ФЛОУМЕТРІЯ – визначення швидкості течії рідини або, наприклад, витрати крові без розтину судин.
Ф. ультразвукова – реєстрація допплерівського зрушення частоти ультразвуку при його відбитті від рухомих еритроцитів;
ф. електромагнітна – визначення сумарної різниці потенціалів, що відбиває індукційне електричне поле на всьому зрізі потоку крові.
ФЛЮКТУАЦІЯ СЕНСОРНА – коливання ступеня відчуття при незмінній інтенсивності подразнення.
ФОЛІЄВА КИСЛОТА – водорозчинний вітамін, що міститься в овочах, злаках, продуктах тваринного походження; синтезується мікрофлорою кишок, стимулює кровотворення.
ФОЛІКУЛІН – жіночий статевий гормон, що утворюється в яєчниках і впливає на розвиток вторинних статевих ознак.
ФОНОКАРДІОГРАФІЯ – реєстрація звукових коливань, які виникають внаслідок роботи серця.
ФОНОПУЛЬМОНОГРАФІЯ – метод оцінювання місцевих показників вентиляції легенів і наповнення іх повітрям.
ФОНОРЕЦЕПТОРИ – спеціалізовані механорецептори, адаптовані до сприймання акустичних подразнень.
ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ – загальна назва клітин крові: еритроцитів, лейкоцитів та тромбоцитів.
ФОТОПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – метод реєстрації оптичної щільності тканини.
ФОТОРЕЦЕПТОРИ – первинночутливі рецептори, адаптивні до сприйняття світла.
ФОТОЕЛЕКТРОПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – реєстрація змін об'єму органа, зумовлених його кровонаповненням.
ФРАКЦІЯ – частини, на які поділяється суміш рідин.
Ф. фільтраційна – частка ефективної ниркової течії плазми крові, яка підлягає ультрафільтрації в гломерулярному апараті нирки.
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ – пов'язаний з функціями організмів.
Ф. асиметрія півкуль – нерівнозначність функції правої та лівої півкуль головного мозку;
ф. залишкова ємність (ФЗЄ) – об'єм повітря, що міститься в легенях у кінці спокійного видиху, дорівнює сумі залишкового та резервного об'єму видиху;
ф. мобільність рецепторів – безперервна зміна збудливості працюючих рецепторів ЦНС.
ФУНКЦІЯ – діяльність і властивість клітини, органа, системи, організму, що проявляється як фізіологічний процес або сукупність процесів.
Ф. бар'єрна – захист організму або окремих його частин від впливу змін навколишнього середовища та збереження сталості фізико-хімічних та біологічних констант внутрішнього середовища організму;
ф. вегетативні – спільні ф. тварини і рослини (обмін речовин, розмноження тощо);
ф. генеративна – ф. організму, яка полягає у відтворенні собі подібного;
ф. нервової системи трофічна – безпосередній вплив нервової системи на трофіку тканини шляхом зміни кровопостачання, утилізації поживних речовин, інтен сивності метаболізму;
ф. статева – комплекс процесів, які включають: дозрівання статевих клітин, формування статевих мотивацій, статеву поведінку, статевий акт, процеси запліднення, вагітність, пологи, лактацію та подальше вигодовування потомства.
ф. фізіологічна – специфічна діяльність клітини, органа, системи або цілого організму.
Х
ХАРАКТЕР – сукупність основних характерних рис людини, які формуються внаслідок взаємодії спадкових задатків з навколишнім середовищем та проявляються в особливостях його поведінки і відношення до оточуючої дійсності.
ХВИЛІ І порядку – пульсові коливання тиску крові.
Х. II порядку – дихальні коливання тиску крові; поєднують кілька хвиль І порядку;
х. ІІІ порядку – повільні, неперіодичні коливання тиску крові, що залежать від активності судинорухового центру.
ХЕМОРЕЦЕПТОР – рецептор, подразником якого є зміна концентрації будь – яких речовин або їхніх іонів.
ХЕМОРЕЦЕПЦІЯ – сприйняття хеморецепторами дії хімічних подразників.
ХЕМОСТАТ – 1) фізіо логічна система, що ґрунтується на принципі зворотного зв'язку і призна чена для підтримки на сталому рівні напруження вуглекислого газу, кисню та концентрації водневих іонів; 2) апарат для безперервного культивування бактерій, який забезпечує оптимальні температурні умови, постійний доступ свіжого живильного середовища і одночас не видалення частини бактеріальної культури.
ХЕМОТАКСИС – рух рухливих клітин (лейкоцитів) до певних хімічних подразників (позитивний хемотаксис) або від них (негативний хемотаксис).
ХІМОДЕНІН – один з гормонів травного каналу: регулює його моторику, секрецію та всмоктування.
ХІМОЗИН – протеолітичний фермент шлункового соку.
ХІМОТРИПСИН – фермент підшлункового соку, перетравлює білки.
ХІМОТРИПСИНОГЕН – неактивний попередник хімотрипсину.
ХІМУС – рідкий або напіврідкий вміст тонкої кишки.
ХОДА – рухова активність, яка відбувається внаслідок складної координованої діяльності скелетних м'язів тулуба та кінцівок.
ХОЛАНГІОГРАФІЯ – рентгенологічне дослідження жовчних протоків після введення в них контрастної речовини.
ХОЛАНГІОМАНОМЕТРІЯ – метод визначення тиску в жовчних протоках.
ХОЛЕГРАФІЯ – метод рентгенологічного дослідження жовчних шляхів.
ХОЛЕДОХОСКОПІЯ – ендоскопічне дослідження жовчних проток.
ХОЛЕСТАЗ – порушення виділення жовчі, обумовлене порушенням її продукції (внутрішньопечінковий холестаз) або припиненням виведення жовчі через жовчні протоки (позапечінковий холестаз).
ХОЛЕСТЕРИН – речовина з групи стеринів, яка є джерелом утворення жовчних кислот, кортикостероїдів, статевих гормонів тощо.
ХОЛЕЦИСТОКІНІН – гормон ентеринової (кишкової) гормональної системи, що викликає скорочення та спорожнення жовчного міхура.
ХОЛЕЦИСТОТОМОГРАФІЯ – томографія жовчного міхура.
ХОЛІН – триметиламіноетиловий спирт, що міститься в злаках, сої, печінці, яйцях; в організмі людини і тварин є джерелом утворення ацетилхоліну і фосфоліпідів; нестача спричинює переродження печінки, нирок, інволюцію загруднинної залози.
ХОЛІНЕРГІЧНИЙ – чутливий до ацетилхоліну.
ХОЛІНЕСТЕРАЗИ – ферменти, які каталізують реакцію гідролізу медіатору ацетилхоліну.
ХОЛІНОРЕЦЕПТОРИ – структури клітин, які взаємодіють з ацетилхоліном і перетворюють енергію цієї взаємодії на енергію специфічного ефекту (нервового імпульсу або скорочення м'язів); розрізняють М- та Н-холінорецептори.
ХРОПІННЯ – розслаблення мускулатури м'якого піднебіння, глотки, язика та його западання під час спання на спині.
ХРОМОПРОТЕЇД – білок, до складу молекули якого як небілковий компонент входить забарвлена сполука; до хромопротеїдів належить гемоглобін, міоглобін тощо, які беруть участь у перенесенні і депонуванні кисню та вуглекислого газу.
ХРОНАКСІЯ – показник збудливості тканини, що є найменшою тривалістю впливу електричного струму силою (або напругою) в дві реобази, достатньою для виникнення збудження. Термін ввів Л. Лапік.
Х. конституціональна – х., властива всім тканинам, що не залежить від нервових зв'язків;
х. субординаційна – х., властива тканинам, що перебувають у природних зв'язках з ЦНС.
ХРОНОІНОТРОПІЯ – міогенний механізм саморегуляції скоротливості міокарда залежно від частоти його скорочення.
ХРОНОМІОРЕФЛЕКСОМЕТРІЯ – визначення часових характеристик рухових та мовних реакцій людини.
ХРОНОФОТОГРАФІЯ – вивчення фізіологічних процесів, які характеризуються переміщенням об'єкта спостереження, що грунтується на численному фотографуванні через певні проміжки часу.
ХРОНОЦИКЛОГРАФІЯ –хромофотографія циклічних рухів, або отримання зображення окремих маркованих точок рухомого об'єкта.
Ц
ЦЕНТР – система нейронів ЦНС, що забезпечує здійснення певного рефлексу або регуляцію спеціалізованої функції організму.
Ц. блювотний – сукупність нейронів ЦНС, які здійснюють координацію рухових реакцій під час блювання; міститься в довгастому мозку;
ц. Брока – руховий центр мови, розміщений в оперкулярній частині кори лобної звивини в лівій півкулі;
ц. вдиху – міститься в ядрах довгастого мозку, збуджується під впливом імпульсів від центральних та судинних хеморецепторів, механорецепторів легенів тощо;
ц. вегетативні – сукупність вегетативних нейронів, що містяться в середньому, довгастому мозку та у крижових сегментах спинного мозку – центри парасимпатичної нервової системи, в грудних та поперекових сегментах спинного мозку – центри симпатичної нервової системи;
ц. в. вищі – центри, розміщені у різних відділах головного мозку, керують вегетативними рефлекторними механізмами спинного мозку;
ц. Верніке – ц., розміщений в задній третині правої скроневої звивини лівої півкулі великого мозку, в якому відбуваються аналіз і синтез звукової мови;
ц. дефекації – мимовільний ц., розміщений в попереково-крижовому відділі спинного мозку, забезпечує спорожнення товстої кишки; довільний ц. – міститься в довгастому мозку, гіпоталамусі та корі ве ликого мозку, забезпечує гальмування мимовільного ц. спинного мозку;
ц. дихання – сукупність нейронів, що забезпечують зміну фаз дихального циклу, включає центри вдиху і видиху;
ц. жування – ц., що забезпечує механізм пережовування їжі, міститься в довгастому мозку, зв'язаний з системою трійчастого нерва;
ц. зоровий – ц., який бере участь у процесі аналізу зорової інформації, включає первинні підкіркові центри і зорові ділянки кори великого мозку;
ц. кашлю – ц., що забезпечує захист верхніх дихальних шляхів від шкідливих речовин, міститься в довгастому мозку;
ц. ковтання – ц., який бере участь у регуляції ковтальних рухів, розміщений в довгастому мозку, перебуває у функціональному зв'язку з дихальним та серцево-судинним центром;
ц. насичення і голоду – ц., які містяться в латеральному та вентральному гіпоталамусі, регулюють відчуття насичення і голоду; їх діяльність залежить від рівня глюкози в крові;
ц. нюху – ц., що включає нейрони нюхової цибулини, переднього нюхового ядра, давньої кори, ядер таламуса, гіпоталамуса і нової кори; тісно пов'язаний із статевим та харчовим центрами;
ц. пневмотаксичний – ц., шо міститься в передній частині моста; разом з блукаючими нервами припиняє вдих;
ц. руху – ц., який бере участь в управлінні скелетною мускулатурою і в здійсненні рухів включає моторну кору, ядра стріопалідарної системи, червоне ядро, чорну субстанцію, рухові ядра мозочка, сітчасте утворення, передні роги спинного мозку та рухові ядра черепних нервів;
ц. серцево-судинний – ц., який регулює діяльність серця і судинний тонус;
ц. слиновидільний – ц., що складається з двох частин: парасимпатичної (нижнього слиновидільного ядра для привушної залози і верхнього – для підщелепної та під'язико вої залоз) і симпатичної (центри II–IV грудних сегментів спинного мозку);
ц. смаковий – ц., який бере участь у процесі аналізу смакових відчуттів: забезпечуються таламокортикальною системою;
ц. сну – ц., який бере участь у зниженні рівня неспання та розвитку сну, включає сітчасте утворення на рівні стовбура мозку і таламуса, а також лімбічну систему, гіпоталамус і кору великого мозку;
ц. спинного мозку – ц. діафрагмального нерва, статевих рефлексів, рефлексу сечовипускання і дефекації, які беруть участь у здійсненні рухових, сухожильних, шкірних та вегетативних рефлексів;
ц. спиноциліарний – ц., що міститься на рівні останнього шийного і двох верхніх грудних сегментів спинного мозку, його подразнення викликає мідріаз, розкриття очної щілини та екзофтальм, пошкодження–міоз, звуження очної щілини та ен-дофтальм;
ц. спраги – ц., що забезпечує сталість водного балансу, міститься в гіпоталамусі, тісно зв'язаний з центром терморегуляції;
ц. статевий – ц., який регулює діяльність статевих залоз і статевої поведінки, міститься на рівні попереково-крижового відділу спинного мозку, латерального гіпоталамуса, лімбічної ко ри, кори півкуль великого мозку;
ц. судиноруховий – ц., який здійснює регуляцію судинного тонусу, перебуває у стані постійного тонусу, розміщений у довгастому мозку (1-го порядку) і бічних рогах грудного та поперекового відділів спинного мозку (2-го порядку);
ц. судинозвужувальний – відділ судинорухового ц. довгастого мозку, що викликає звуження судин;
ц. судинорозширювальний – відділ судинорухового ц. довгастого мозку, що викликає розширення судин обмеженої зони шляхом зни ження тонусу судинозвужувального центру;
ц. теплорегуляції – ц., який бере участь у регуляції тепловіддачі (передній гіпоталамус) і теплоутворення (задній гіпоталамус);
ц. харчовий–комплекс функціонально взаємозв'язаних структур ЦНС, які регулюють харчову поведінку та координують функцію травного каналу.
ЦЕНТРАЛЬНИЙ – який зосереджує в собі основні функції.
Ц. ланка рефлексу – центральна частина рефлекторної дуги: місце перемикання з аферентної на еферентну її частину.
ЦЕФАЛІЗАЦІЯ – один з принципів розвитку нервової системи, який полягає в особливо високій диференціації нервової системи на головному кінці тіла.
ЦИКЛ – сукупність взаємозв'язаних явищ, процесів тощо, які створюють закінчене коло розвитку протягом певного проміжку часу.
Ц. дихальний – ритмічні зміни стану дихального центру та виконавчих органів дихання, що забезпечують один вдих та наступний за ним один видих;
ц. життєвий – сукупність фаз розвитку, після яких організм набуває здатності дати початок наступному поколінню;
ц. менструальний – щомісячний фізіологічний процес у жіночому організмі, що досяг статевої зрілості; характеризується циклічними змінами в системі нейрогуморальної регуляції і гормонально залежних органах статевої системи;
ц. серцевий – час, протягом якого серце проходить усі фази своєї роботи: від початку систоли пе редсердь до початку наступної систоли передсердь;
ц. статевий – періодично повторюваний комплекс морфологічних та функціональних процесів дітородного періоду жінки.
ЦИКЛОГРАФІЯ – метод дослідження динаміки рухів тіла людини або окремих його частин шляхом послідовної реєстрації (фотографування) міток, закріплених на тілі.
ЦИРКУЛЯЦІЯ – кругообіг, рух по колу (напр., циркуляція крові у судинах).
Ц. нервових імпульсів – збудження з нейрона передається на інший нейрон і колатералями його аксонів знову повертається до першого нейрона.
ЦИТОАРХІТЕКТОНІКА КОРИ ШВКУЛЬ ВЕЛИКОГО МОЗКУ – розділ архітектоніки кори півкуль великого мозку, який вивчає об'єм, форму та розміщення її клітин.
ЦИТОПЕНІЯ – зниження вмісту у крові її клітин.
ЦІАНОКОБАЛАМІН – водорозчинний вітамін В12, що міститься головним чином у печінці, нирках, яйцях, молоці, рибі; впливає на гемопоез, бере участь у біосинтезі метіоніну і нуклеїнових кислот.
Ч
ЧАС – одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка виявляється тривалістю буття.
Ч. адаптації – час, протягом якого відбувається адаптація;
ч. зорового відчуття – час від початку впливу світла на сітківку до виникнення зорового відчуття;
ч. згортання крові – показник загальної коагулювальної активності крові: час від моменту контакту крові із сторонньою поверхнею in vitro до формування згустка;
ч. корисний – мінімальний період часу, протягом якого постійний електричний струм порогової сили повинен діяти на тканину, щоб викликати її збудження;
ч. кровотечі – один з показників, що характеризує фізіологічний механізм припинення кровотечі (первинного мікроциркуляторного гемостазу); час від моменту стандартного проколу пальця до припинення кровотечі;
ч. кровообігу крові – час, за який частка крові одноразово проходить велике і мале коло кругообігу (у людини 20-23 с або 27 систол);
ч. протромбінів – показник інтенсивності процесів згортання крові на стадії перетворення протромбіну на тромбін, у нормі 12-15 с;
ч. реакції – величина прихованого періоду довільної або словесної реакції людини на зовнішній сигнал: час від початку подразнення до початку відповідної реакції;
ч. рекальцифікацїї – показник загальної активності згортальної системи крові, що визначається шляхом порівняння часу згортання досліджуваної крові з часом згортання крові, надмірно насиченої іонами кальцію, у нормі 125-140 сек.;
ч. рефлексу – ч. від початку подразнення рецептора до початку відповідного рефлексу;
ч. р. дійсний – ч. проведення збудження з аферентного на еферентний нейрон рефлекторної дуги (тобто через центральний синапс);
ч. тромбіновий – тривалість згортання плазми крові після додавання до неї стандартного розчину тромбіну.
ЧАСТОТА – величина, що виражає кількість рухів, коливань, повторень за одиницю часу.
Ч. пульсу – величина, яка характеризує частоту серцевих скорочень за 1 хв., у нормі 60-80.
ЧОРНА РЕЧОВИНА – ядро екстрапірамідної системи, розміщене у ніжці великого мозку.
ЧУТЛИВІСТЬ – здатність організму сприймати подразнення навколишнього середовища або від власних тканин і органів.
Ч. больова – специфічний вид чутливості, спрямований на попередження пошкоджуючого або загрозливого впливу;
ч. вібраційна – ч. до низькочастотних коливань, різновид пропріоцептивної чутливості;
ч. вісцеральна – інтероцептивна ч., яка виникає під час збудження рецепторів внутрішніх органів;
ч. глибока – м'язово-суглобове відчуття положення тіла або окремих його частин у просторі;
ч. дискримінаційна – здатність розрізняти два однакові подразнення різної локалізації, що діють одночасно;
ч. диференціальна – здатність організму сприймати зміну інтенсивності подразнення;
ч. дотикова –сприйняття за допомогою нервових закінчень, або рецепторів, деяких подразнень навколишнього середовища (тепла, тиску, холоду тощо).
ч. екстерорецептивна – ч., що виникає під час збудження екстерорецепторів;
ч. інтерорецептивна – ч., що виникає під час збудження інтерорецепторів;
ч. слуху – ч. слухових рецепторів до звукових подразнень;
ч. с. абсолютна – мінімальна інтенсивність звуку, необхідна для розпізнавання звуку від постійного фону шумів;
ч. смакова – специфічна здатність людини і тварини реагувати на хімічний склад речовин, які потрапляють на рецептори ротової порожнини.
ЧХАННЯ – складний руховий процес, який виникає під час механічного подразнення рецепторів трійчастого нерва у порожнині носа.
Ш
ШВИДКІСТЬ ОСІДАННЯ ЕРИТРОЦИТІВ – показник зміни фізико-хімічних властивостей крові; вимірюється величиною стовпа плазми, що утворюється над цитратною кров'ю за 1 год в піпетці приладу Панченкова (мм); в нормі у чоловіків 2-10 мм/год., у жінок 2-15 мм/год.
Ш. руху крові лінійна – шлях, який проходить часточка крові за одиницю часу при ламінарній те чії (в аорті – 0,4-0,5 м/с, в капілярах – 0,5 мм/с).
ш. р. к. об'ємна – об'єм крові, який протікає через поперечний розріз судини за одиницю часу (у дорослої людини в спокої
5 л/хв);
ШЛУНОК – орган травлення людини, що являє собою розширену частину травного каналу, розміщеного за стравоходом; виконує функції механічної і хімічної обробки їжі та евакуації хімусу до кишок.
Ш. ізольований – штучно утворений в експерименті хірургічним шляхом, цілком ізольований від великого шлунка малий шлунок з фістулою для одержання чистого шлунко вого соку;
ш. і. Гайденгайна – ш., утворений шляхом перерізання всіх трьох шарів стінки шлунка;
ш. і. Клеменсєвича – ш., утворений з пілоричного відділу шлунка за умови збереження його іннервації та кровопостачання;
ш. і. Павлова – ш., утворений з фундальної або іншої частини шлунка за умови збереження його іннервації та кровопостачання.
ШЛЯХ НЕРВОВИЙ – скупчення проекційних нервових волокон у ЦНС висхідного або низхідного напрямку.
Ш. екстрапірамідний – низхідні ш. (ретикуло-, текто-, ізестибуло-спінальні), що починаються за межами пірамідних нейронів передньої центральної звивини півкуль великого мозку;
ш. пірамідний – низхідний ш. від пірамідних нейронів передньої центральної звивини півкуль великого мозку до передніх рогів спинного мозку; основний руховий шлях.
ш. п. бічний – ш., що має перехрест у довгастому мозку, проходить у складі бічного канатика спинного мозку;
ш. п. передній (шлях кортико-спінальний передній) – має посегментне перехрестя у спинному мозку, іде у складі переднього канатика;
ш. провідні ЦНС – групи нервових волокон ЦНС, які зв'язують різні її відділи, об'єднані морфологічно, топографічно, функціонально;
ш. п. ЦНС асоціативні – шляхи, що зв'язують окремі ділянки кори правої або лівої півкулі великого мозку;
ш. п. ЦНС комісуральні – шляхи, що зв'язують окремі ділянки правої і лівої півкулей великого мозку;
ш. п. ЦНС проекційні – шляхи, що зв'язують окремі ділянки головного і спинного мозку;
ш. спинномозкововий – висхідний ш., що йде від спинного мозку у складі латеральних канатиків до кори мозочка; проводить пропріоцептивну чутливість;
ш. с. задній – ш., який іде у складі задніх відділів латеральних канатиків через нижню мозочкову ніжку на однойменний бік мозочка;
ш. спинномозково-зоровогорбовий бічний – висхідний ш. від спинномозкових вузлів до вентролатеральних ядер таламуса протилежного боку; проводить больову і температурну чутливість;
ш. тонкий – висхідний шлях від пропріорецепторів до довгастого мозку і далі через таламус до кори великих півкуль;
ш. червоноядерно-спинномозковий – низхідний ш. екстрапірамідної системи від червоного ядра до передніх рогів спинного мозку.
ШОК – стан згасання функцій організму, обумовлений впливом на організм сильного патологічного подразника; характеризується порушенням діяльності ЦНС, кровообігу, дихання та обміну речовин.
Ш. спінальний – ш., обумовлений травмою спинного мозку.
Щ
ЩІЛЬНІСТЬ КАПІЛЯРІВ – кількість капілярів, які містяться в одиниці маси або об'єму тканини або в одиниці площі її зрізу.
Я
ЯДРО – скупчення нервових клітин у ЦНС, які виконують певну одну або кілька функцій.
Я. базальні – розміщені в глибині півкуль великого мозку, беруть участь у координації рухів, вегетативних та емоційних реакцій;
я. бліде – медіальна ділянка сочевицеподібного ядра, належить до екстрапірамідної системи, бере участь у координації складних рухів;
я. кіркового відділу аналізатора – центральна частина кіркового відділу аналізатора, зруйнування якої призводить до грубих порушень діяльності аналізатора;
я. сочевицеподібне – одне з базальних ядер, яке бере участь у регуляції рухів;
я. хвостате – поліфункціональне утворення ЦНС, яке входить до складу базальних ядер, бере участь у формуванні умовних рефлексів, пам'яті, емоційної поведінки тощо.
ЯЙЦЕКЛІТИНА – жіноча статева клітина, яка в результаті запліднення дає початок новому організму відповідного виду.
ЯМКА ЦЕНТРАЛЬНА – заглиблення в центрі жовтої плями сітківки, що характеризується найбільшою концентрацією і поверхневим розміщенням фоторецепторів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
1. Биологический энциклопедический словарь / Под ред. М. С. Гилярова. – М.: Сов. энцикл., 1989.
2. Біологічний словник / За ред. К. М. Ситника,
В. О. Топачевського.– К.: Укр. рад. енцикл: Гол. ред., 1986.
3. Російсько-український словник фізіологічної термінології /
За ред. Б. В. Єсипенко, М. А. Кондратович.–К.: Вид-во АН УРСР, 1983.
4. Словарь-справочник по физиологии и патофизиологии дыха ния / Под ред. В. А. Березовського. – К.: Наук. думка, 1984.
5. Словарь физиологических терминов / Отв. ред. акад.
О. Г. Газенко. – М.: Наука, 1987.
6. Тимченко А. Д. Краткий медико-биологический словарь. – К.: Вища школа, 1988.
7. Физиология человека / Под ред. Г. И. Косицкого. –
М.: Меди цина, 1985.
PAGE 146