Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 2
Зміст…………………………………………………………………………….…2
Вступ ………………………………………………………………………….…..3
Розділ 1. Теоретичні засади проблеми духовно - морального виховання і
його роль у формуванні особистості дитини........................................................5
1.1.Сутність і природа моральності……………………………………………5
1.2.Методи і прийоми духовно - морального виховання молодших школярів…………………………………………………………………………...7
Розділ 2. Духовно-моральні цінності дітей шкільного віку…………………..17
2.1.Духовно-моральні цінності та вікові особливості розвитку
дітей шкільноговіку…………………………………………………….............17
2.2.Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей…………21
2.3. Організація духовно -морального виховання школярів на уроках………25
Висновки...………………………………………………………………….……
Список використаної літератури……………………………….…………
Додаток №1……………………………………………………………………..
Додаток №2……………………………………………………………………..
ВСТУП
У всі віки люди високо цінували духовно-моральну вихованість. Глибокі соціально-економічні перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, змушують нас розмірковувати про майбутнє України, про її молодь. В даний час зім'яті моральні орієнтири, підростаюче покоління можна звинувачувати в бездуховності, безвір'ї, агресивності. Тому актуальність проблеми виховання молодших школярів пов'язана з чотирма положеннями:
По-перше, наше суспільство потребує підготовки широко освічених, високо моральних людей, що володіють не тільки знаннями, а й чудовими рисами особистості. По-друге, в сучасному світі маленька людина живе і розвивається, оточена безліччю різноманітних джерел сильного впливу на неї як позитивного, так і негативного характеру, які (джерела) щодня обрушуються на незміцнілий інтелект і почуття дитини.
По-третє, саме по собі освіта не гарантує високого рівня духовно-моральної вихованості, бо вихованість-це якість особистості, що б у повсякденній поведінці людини її ставлення до інших людей на основі поваги і доброзичливості до кожної людини. По-четверте, озброєння моральними знаннями важливо і тому, що вони не лише інформують молодшого школяра про норми поведінки, що затверджуються в сучасному суспільстві, а й дають уявлення про наслідки порушення норм чи наслідки даного вчинку для оточуючих людей.
Перед загальноосвітньою школою ставиться задача підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати що відбувається і будувати свою діяльність відповідно до інтересів оточуючих його людей. Вирішення цього завдання пов'язане з формуванням стійких духовно-моральних властивостей особистості школяра.
Рішення головних завдань навчання має забезпечувати формування особистісного ставлення до оточуючих, оволодіння етичними, естетичними і духовно-моральними нормами.
Проблема духовно-моральної освіти сьогодні стоїть в нашому суспільстві як ніколи гостро. Причин тому досить багато і одна з них-абсолютна деілогізація суспільства, ліквідація інституту виховання. Відмова від ідеології минулого призвів до розпаду «зв'язку часів», почуття причетності до історії своєї батьківщини. Тиражовані на всю країну засоби масової інформації ведуть руйнівну антидуховну пропаганду, стають причиною зниження критеріїв моральності і навіть погрожують психологічному здоров'ю людини.
Все більше і більше людина приходять до розуміння того, що для духовного відродження суспільства недостатньо тільки знань, які дають традиційною освітою. Моральні імпульси не можна раціонально засвоїти за допомогою суто наукової освіти, ніяка сума наук сама по собі не в змозі замінити любов, віру, співчуття.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади проблеми духовно - морального виховання і його роль у формуванні особистості дитини.
1.1. Сутність і природа моральності.
У короткому словнику по філософії поняття моральності прирівняне до поняття мораль. «Мораль (латинське mores-звичаї) - норми, принципи, правила поведінки людей, людську поведінку (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження, в яких виражається нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим (колективом , класом, народом, суспільством) »[16, ст.192].
В.І. Даль тлумачив слово мораль як «моральне навчання, правила для волі, совісті людини». Він вважав: «Моральний протилежний тілесному, плотському, духовному, душевному. Моральний побут людини важливіше побуту речовинного » [9,345]. « Що входить до духовного побуту, протилежний розумовому, але співставляє спільне з ним духовне начало, до розумової належить істина і брехня, до морального - добро і зло. Доброзичливий, доброчесніий, гречний, згоден з совістю, із законами правди, з гідністю людини з боргом чесного і чистого серцем громадянина. Це людина моральної, чистої, бездоганної моральності. Будь-яка самовідданість є вчинок моральності, доброї моральності, доблесті »[9, ст. 558].
З роками розуміння моральності змінилося. У Ожегова С.І. ми бачимо: «Моральність це внутрішні, духовні якості, якими керується людина, етичні норми, правила поведінки, що визначаються цими якостями» [22, ст. 414].
Мислителі різних століть трактували поняття моральності по-різному. Ще в стародавній Греції в працях Аристотеля про моральне людині говорилося: «Морально прекрасною називають людину досконалої гідності ... Адже про моральну красу говорять з приводу чесноти: морально прекрасною кличуть справедливу, мужню, розсудливу і взагалі яка володіє всіма чеснотами людини »[2, ст. 360].
У науковій літературі вказується, що мораль з'явилася на зорі розвитку суспільства. Визначальну роль у її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов'язків стосовно роду людина не змогла б вистояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим сприяє життєдіяльності суспільства. У свою чергу, суспільство, підтримуючи і поширюючи ту або іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно зі своїм ідеалом. На відміну від права, яке також має справу з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус з боку держави. Мораль підтримується силою суспільної думки і звичайно дотримується в силу переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, як слід чинити. З усього цього ми можемо зробити висновок, що дорослій людині часом важко вибирати, як діяти в тій чи іншій ситуації не «вдаривши обличчям у бруд».
А що ж говорити про дітей? Ще В.О. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатися моральним вихованням дитини, вчити «вмінню відчувати людину» [28, ст. 120].
Сухомлинський вважав, що «непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранньому підлітковому віці, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише за умови яскравої наочності, очевидності морального змісту того, що він бачить, робить, спостерігає» [28, ст. 170].
Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли вона морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли в якості контролю виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поведінки і складають сутність морального виховання.
Про моральність людини звичайно судять по його поведінці, але поведінка - поняття досить широке і охоплює всі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття його моральної сутності необхідно виділити якусь найменшу одиницю, що зберігала б властивості цілого. Такою найменшою одиницею поведінки може служити вчинок.
Під вчинком розуміють будь-яку дію чи стан людини, але будь-яка дія чи стан стає вчинком тільки за умови, якщо воно розглядається у взаємозв'язку й породжують його цілями, мотивами і намірами особистості. При цьому моральними повинні бути як самі по собі дії чи стану, так і породжують їх мотиви і цілі. Таким чином, під поведінкою розуміють сукупність вчинків людини, виділяючи при цьому зовнішні дії і внутрішню обумовленість вчинків, тобто їхню мотивацію, переживання.
Моральна спрямованість особистості розкривається не в окремих вчинках, а в її загальній діяльності, що оцінюється, насамперед, через здатність особистості активно виявляти життєву позицію. Моральна цінність особистості полягає в її готовності затверджувати етичні ідеали суспільства в обраній сфері діяльності.
Проаналізувавши це питання, можна прийти до висновку, що основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомим людям. Звідси випливає, що моральною слід вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання (мотиви), як звичні форми поведінки.
Звичну поведінку формують багаторазово повторені дії. Воно стабільно дозволяє людині в однакових, схожих умовах діяти завжди так, як потрібно.[5, ст. 67].
1.2.Методи та прийоми духовно - морального виховання молодших школярів.
Моральні мотиви керують моральними вчинками людини, спонукають його міркувати над відповідним проявом способу дій. Щоб домогтися від учнів глибоко усвідомленої, обгрунтованої поведінки, вчитель початкових класів веде цілеспрямовану роботу над формуванням мотивів, їх подальшим розвитком. У даному процесі учитель виходить із суспільних вимог часу. А тому моральні мотиви не тільки основа моральної поведінки, але і досить показовий результат виховання.
Наші уявлення про суть морального виховання школярів змінюються не тільки під впливом нових наукових концепцій, але й реальних досягнень у галузі виховання. Поширений в недавні роки підхід до виховної роботи орієнтував учителя на словесні форми передачі цінностей. Тому переважали тривалі монологи в сполученні з окремими заходами. Явно не вистачало індивідуального підходу, опори на життєвий досвід дитини, врахування його особистих особливостей.
Основним інструментом, за допомогою якого вчитель направляє й організує діяльність дитини, є звичайно завдання, які він ставить перед дитиною. Для їхньої ефективності потрібно, щоб вони були внутрішньо прийняті дитиною, від чого залежить зміст завдання для нього. При незабезпеченості мотивації завдань з боку вчителя внутрішнє їх зміст для дитини може різко розійтися з їхнім об'єктивним змістом і до задуму вчителя, вихователя.
Іншими словами, зовнішні виховні впливи сприяють формуванню позитивних рис характеру і моральних якостей тільки за умови, якщо вони збуджують в учнів позитивне внутрішнє відношення і стимулюють їхнє власне прагнення до морального розвитку.
Як вже зазначалося, у моральної людини сформовані стійкі моральні мотиви, які спонукають її до відповідної поведінки в суспільстві, а формування мотивів морального поводження людини забезпечує моральне виховання. На цій підставі справедливим можна вважати твердження про те, що методи формування таких мотивів є методи морального виховання.
Традиційні методи морального виховання орієнтовані на прищеплювання школярам норм і правил суспільного життя. Однак часто вони діють лише в умовах досить сильного зовнішнього контролю (дорослі, громадську думку, загроза покарання). Важливим показником сформованості моральних якостей особистості є внутрішний контроль, дія якого призводить часом до емоційного дискомфорту, невдоволення собою, якщо порушуються перевірені особистим досвідом правила суспільного життя.
У педагогічній літературі описується безліч методів і прийомів морального виховання. Очевидно, що вони не однаково спрямовані на формування мотивів морального поводження. Методів і особливо різних версій методів накопичено так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагає лише їхнє упорядкування, класифікація. Але явища виховання дуже складні і суперечливі, а тому єдине логічне підгрунтя для класифікації численних способів педагогічного впливу знайти важко[1, ст. 71].
Найбільш послідовною і сучасної представляється класифікація, розроблена Щукіної Г. І., в якій виділяють такі групи методів:
-методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів в інтересах формування в них моральних поглядів і переконань (методи формування свідомості особистості);
-методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки;
-методи стимулювання поведінки і діяльності [24, ст. 78].
Перший етап правильно організованого виховання - знання (розуміння) вихованцем тих норм і правил поведінки, які повинні бути сформовані в процесі виховання. Мотиви умовно поділяються на змісто-творчих і мотиво-стимулюючі. Для вчителя початкових класів важливим завданням є формування змісто-творних мотивів.
Методи цієї групи дуже важливі і для успішного проходження наступного важливого етапу виховного процесу - формування почуттів, емоційного переживання необхідного поводження.
У навчальних посібниках колишнього років методи цієї групи називалися коротше і виразніше - методами переконання, оскільки головне їхнє призначення - формування стійких переконань. Не знання, а переконання стимулюють вчинки школярів, тому не стільки поняття і судження, скільки моральна впевненість суспільної необхідності та особистої корисності певного типу поведінки повинна формуватися на етапі розвитку свідомості. Методи досягають мети, коли у вихованців сформувалася готовність активно включатися в передбачену змістом виховання діяльність.
Переконання у виховному процесі досягається при використанні різних прийомів і методів: читання й аналіз притч, байок, повчальних розповідей; етичні бесіди, роз'яснення, навіювання, диспути, приклад.
Кожен з методів має свою специфіку і область застосування. Незважаючи на уявну простоту, усі без винятку методи цієї групи вимагають високої педагогічної кваліфікації. Розглянемо найбільш складні за змістом і застосування методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду і метод наочно-практичного впливу - приклад.
У молодших класах часто використовується розповідь на етичну тему. Це яскраво емоційний виклад конкретних фактів і подій, що мають моральний зміст. Впливаючи на почуття, розповідь допомагає вихованцям зрозуміти і засвоїти зміст моральних оцінок і норм поведінки. Хороша розповідь не тільки розкриває зміст моральних понять, але і викликає в школярів позитивне ставлення до вчинків, відповідним моральним нормам, впливає на поведінку.
У розповіді на етичну тему кілька функцій [6,ст. 104]:
- служити джерелом знань;
- збагачувати моральний досвід особистості досвідом інших людей,
служити способом використання позитивного прикладу у вихованні.
До умов ефективності етичного оповідання відносяться наступні:
- розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У молодших класах він короткий, емоційний, доступний, відповідає переживанням дітей;
- розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть стати твори живопису, художні фотографії, вироби народних умільців. Підсилює його сприйняття добре підібране музичне супроводження.
Обстановка має велике значення для сприйняття етичного оповідання. Емоційний вплив навколишнього оточення має відповідати задуму і змісту розповіді.
Розповідь робить належне враження тільки тоді, коли виконується професійно. Невмілий, недорікуватий оповідач не може розраховувати на успіх.
Розповідь обов'язково повинна переживатися слухачами. Потрібно подбати, щоб враження від нього зберігалися як можна довше. Нерідко виховне значення етичного оповідання сильно знижується тільки через те, що відразу після нього діти переходять до справи, зовсім відмінному і по змісту, і за настроєм, наприклад до спортивного змагання [5, ст. 68].
Роз'яснення - метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Важлива риса, що відрізняє роз'яснення від пояснення і розповіді, - орієнтованість впливу на дану групу чи окрему особистість. Застосування цього методу грунтується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Для молодших школярів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз'яснення.
Роз'яснення застосовується тільки там і тільки тоді, коли вихованцю дійсно необхідно щось пояснити, повідомити про нових моральних положеннях, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Але роз'яснення не потрібні там, де мова йде про прості й очевидні норми поведінки у школі та суспільстві: не можна різати і розмальовувати парту, грубити, плювати і т. д. Тут необхідні категоричні вимоги. Роз'яснення застосовується:
а) щоб сформувати або закріпити нову моральну якість або форму поведінки;
б) для вироблення правильного ставлення вихованців до певного вчинку, який вже здійснений [7, ст. 50].
У практиці шкільного виховання роз'яснення спирається на навіювання. Для нього характерно некритичне сприйняття школярем педагогічного впливу. Навіювання, проникаючи непомітно в психіку, діє на особистість у цілому, створюючи установки і мотиви поведінки. Молодші школярі особливо схильні до навіювань. Педагог, спираючись на цю специфіку психіки, повинен використовувати навіювання в тих випадках, коли вихованець повинен прийняти певні установки. Навіювання використовується для посилення впливу інших методів виховання [5,ст. 190].
Необхідно відзначити, що при некваліфікованому застосуванні розповідь, роз'яснення, навіювання можуть приймати форму нотації. Вона, як відомо, ніколи не досягає мети, а скоріше викликає протидію у вихованців, бажання діяти всупереч. Нотація не стає формою переконання.
У роботі з учнями різних вікових груп широко застосовується етична бесіда. У педагогічній літературі вона розглядається і як метод залучення учнів для обговорення, аналізу вчинків і вироблення моральних оцінок, і як форма роз'яснення школярам принципів моральності і їх осмислення, і як засіб формування системи моральних уявлень і понять, які в свою чергу виступають в якості основи для формування моральних поглядів і переконань.
Етична бесіда - метод систематичного і послідовного обговорення знань, що припускає участь обох сторін - вихователя і вихованців. Вихователь вислуховує і враховує думки, точки зору своїх співрозмовників, будує свої відносини з ними на принципах рівноправності і співробітництва. Предметом етичної бесіди найчастіше стаять моральні, етичні проблеми. Мета етичної бесіди - поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення і закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань [5, ст. 90].
Етична бесіда - метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень по всіх хвилюють їх питань. Обговорюючи ситуації, конкретні вчинки, хлопці легше осягають їх сутність і значення [5,ст. 96].
Особливість проведення етичних бесід у початкових класах в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художніх творів, декламацію, але при цьому не можна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог. Після її проведення класному керівнику необхідно провести роботу з поглиблення виявлених моральних понять, норм поведінки, організовуючи практичну діяльність дітей.
Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов:
- бесіда повинна носити проблемний характер. Вихователь повинен стимулювати нестандартні питання, допомагати школярам самим знаходити на них відповіді;
- не можна допускати, щоб етична бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію з заучування готових або підказаних дорослими відповідей. Потрібно дітей з повагою ставитися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору;
- не можна допускати також, щоб бесіда перетворювалася в лекцію: вихователь говорить, вихованці слухають. Лише відверто висловлені думки і сумніви дозволяють вихователю направити бесіду так, щоб хлопці самі прийшли до правильного розуміння сутності обговорюваного питання. Успіх залежить від того, наскільки теплим буде характер бесіди, розкриють у ній вихованці свою душу;
- матеріал для розмови може бути близький емоційному досвіду вихованців; - тільки при опорі на реальний досвід бесіди на абстрактні теми можуть бути успішним;
- у ході бесіди важливо виявити і зіставити всі точки зору. Думки не можуть бути проігноровані, це важливо з усіх точок зору - об'єктивності, справедливості, культури спілкування.
Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тому, щоб допомогти вихованцям самостійно прийти до правильного висновку. Для цього вихователю потрібно вміти дивитися на події чи вчинки очима вихованця, розуміти його позицію і пов'язані з нею почуття [5,ст. 98].
У початковій школі етична бесіда має просту структуру. Тут кращий індуктивний шлях: від аналізу конкретних фактів, їх оцінки до узагальнення і самостійного виведення.
Приклад - виховний метод виняткової сили. Його вплив грунтується на відомій закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без праці відображаються у свідомості, тому що не вимагають ні розкодування, ні перекодування, в якому потребує будь-який мовленнєвий вплив. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово - другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. Коли говорять про приклад, мають на увазі, перш за все, приклад живих конкретних людей - батьків, вихователів, друзів. Але велику виховну силу має і приклад героїв книг, фільмів, історичних діячів, видатних учених [8,ст. 25].
Психологічною основою прикладу служить наслідування. Завдяки їй люди опановують соціальним і моральним досвідом. Не завжди наслідуваність має безпосередній характер, часто ми її спостерігаємо в опосередкованій формі - це не механічний процес, не автоматичне перенесення рис, якостей, досвіду певної особистості, не просте повторення і відображення. Наслідуваність - діяльність індивіда. Іноді дуже важко визначити межу, де закінчується наслідування і де починається творчість. Часто творчість і проявляється в особливому, своєрідному наслідуванні
[8, ст. 36].
Молодші школярі наслідують тим, хто робить на них найбільш сильне враження. За даними психологів, незмінну симпатію молодших школярів викликають люди сміливі, вольові, спритні, що володіють великою фізичною силою, стрункою фігурою, приємною манерою спілкуватися, правильними рисами обличчя. При виборі моральних прикладів, з огляду на ці закономірності сприйняття особистості, варто домагатися того, щоб носії добрих почали бути приємні і симпатичні, а носії пороків викликали ворожість. При відсутності такої відповідності потрібні спеціальні заходи щодо їх забезпечення. Високоморальний, але малосимпатичний персонаж доречно при нагоді наділити характеристиками й оцінками, що послабляють викликуване їм почуття ворожості, а порочного, але полюбився дітям «героя» зуміти дохідливо і доказово розвінчати. Настільки ж важливо попереджати можливі випадки прояви пасивно-споглядальних ідеалів. Вони служать не стільки побудником до дії, як предметом милування, марної мрійливості.
Життя дає не тільки позитивні, але і негативні приклади. Звертати увагу школярів на негативне в житті і поведінці людей, аналізувати наслідки неправильних вчинків, витягати правильні висновки не тільки бажано, але й необхідно. Вчасно до місця наведений негативний приклад допомагає утримати вихованця від неправильного вчинку, формує поняття про без моральне.
Природно, що виховання залежить і від особистого прикладу вихователя, його поведінки, ставлення до вихованців, світогляду, ділових якостей, авторитету. Відомо, що для більшості молодших школярів авторитет вчителя абсолютний, вони готові наслідувати йому в усьому. Але сила позитивного прикладу наставника збільшується, коли він своєю особистістю, своїм авторитетом діє систематично і послідовно. Крім того, сила позитивного впливу педагога буде зростати і тоді, коли вихованці переконаються, що між його словом і справою немає розбіжностей, до всіх він відноситься рівно і доброзичливо.
У педагогічній літературі описується і такий метод формування свідомості особистості, як диспут. Він являє собою живу гарячу суперечку на якусь тему, яка хвилює вихованців. Диспути цінні тим, що переконання, мотиви виробляються при зіткненні і зіставленні різних точок зору. Цей метод складний, використовується в основному в середніх і старших класах. У початковій школі його можна використовувати як засіб, наприклад, в етичній бесіді.
Потрібно відзначити, що в реальних умовах педагогічного процесу методи виховання виступають у складній і суперечливій єдності. Вирішальне значення тут має не логіка окремих «відокремлених» засобів, а гармонійно організована їхня система. Зрозуміло, на якомусь певному етапі виховного процесу той чи інший метод може застосовуватися в більш-менш ізольованому виді. Але без відповідного підкріплення іншими методами, без взаємодії з ними він втрачає своє призначення, уповільнює рух виховного процесу до наміченої мети.
РОЗДІЛ 2. Духовно-моральні цінності дітей шкільного віку
2.1. Духовно-моральні цінності та вікові особливості розвитку дітей шкільного віку
Школа є основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожнім етапі навчання дитини домінує своя сторона виховання. У вихованні молодших школярів, вважає Ю. К. Бабанский, такою стороною буде моральне виховання: діти опановують прості норми моральності[4, ст. 340].
Навчальний процес тісно пов’язанний з моральним вихованням. В умовах сучасної школи, коли зміст утворення збільшився в обсязі й ускладнився по своїй внутрішній структурі, у моральному вихованні зростає роль навчального процесу. Змістовна сторона моральних понять обумовлена науковими знаннями, що учні одержують, вивчаючи навчальні предмети. Самі моральні знання мають не менше значення для загального розвитку школярів, чим знання по конкретних навчальних предметах[ 1, ст. 68 – 71 ].
Розглядаючи систему морального виховання, Н.Е. Ковальов, Б.Ф. Райський, Н.А. Сорокін розрізняють кілька аспектів:
По-перше, здійснення погоджених виховних впливів вчителя й учнівського колективу в рішенні визначених педагогічних задач, а усередині класу – єдність дій всіх учнів.
По-друге, використання прийомів формування навчальної діяльності моральним вихованням.
По-третє, під системою морального виховання розуміється також взаємозв'язок і взаємовплив моральних якостей, що виховуються в даний момент, у дітей.
По-четверте, систему морального виховання варто вбачати й у послідовності розвитку тих чи інших якостей особистості в міру росту і розумового дозрівання дітей [23, ст. 36].
У формуванні особистості молодшого школяра, з погляду С. Л. Рубинштейна, особливе місце займає питання розвитку моральних якостей, що складають основу поводження. У цьому віці дитина не тільки пізнає сутність моральних категорій, але й учиться оцінювати їхнє знання у вчинках і діях навколишніх, власних учинках [26, ст. 245].
Моральне виховання – беззупинний процес, він починається з народження людини і продовжується все життя, і спрямований на оволодіння людьми правилами і нормами поводження. На перший погляд може показатися, що не можна позначити якісь періоди в цьому єдиному безупинному процесі. І, проте, це можливо і доцільно.
Педагогіка зафіксувала, що в різні вікові періоди існують неоднакові можливості для морального виховання. Дитина, підліток і юнак, наприклад, по-різному відносяться до різних засобів виховання. Знання й облік досягнутого людиною в той чи інший период життя допомагає проектувати у вихованні його подальший ріст.
У різні вікові періоди особистого розвитку кількість соціальних інститутів, що приймають участь у формуванні дитини як особистості, різні. У процесі розвитку особистості дитини від народження до трьох років домінує родина. У дошкільному дитинстві до впливу родини додається вплив спілкування з однолітками, іншими дорослими людьми. З надходженням у школу відкривається новий могутній канал виховного впливу на особистість дитини через однолітків, учителів шкільні навчальні предмети і справи. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформації. З розвитком нових комунікаційних технологій і ростом кількості засобів масових комунікацій, а також відносна воля у виборі і подачі матеріалу збільшило роль цього фактора соціалізації.
Починаючи з підліткового віку, велику роль у розвитку особистості грає спілкування з однолітками, друзями, серед яких дитина проводить велику частину свого часу.
В міру дорослішання роль родини в розвитку дитини поступово зменшується і збільшується різнобічність виховних впливів на особистість дитини.
Божович Л.І. відзначає, що специфічною особливістю морального виховання є те, що він тривалий і безупинний, а результати його відстрочені в часі, його не можна відокремити в якийсь спеціальний виховний процес.
Формування морального вигляду протікає в процесі багатогранної діяльності дітей (іграх, навчанні), у тих різноманітних відносинах, у які вони вступають у різних ситуаціях зі своїми однолітками, з дітьми молодших від себе і з дорослими. Проте, моральне виховання є цілеспрямованим процесом, що припускає визначену систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій [6, ст. 254].
З погляду педагогічної теорії процес морального виховання в школі являє собою сукупність цілеспрямованих і послідовних дій учнівського й педагогічного колективів, (педагогічний словник). Під поняттям “педагогічні дії” маються на увазі впливи, організуючі й одержувані учнем і колективом у процесі навчально-виховної роботи. Усі ці впливи, а також їхні результати, що відбиваються в поглядах і поводженні, взаємозалежні і виступають у сукупності, що забезпечує, як і безпосереднє, так і опосередкований вплив на особистість школяра. Тому найважливішими компонентами структури процесу виховання, як вказує А. Н. Леонтьев, є процеси, що йдуть як би назустріч один одному. “Один з них, - підкреслює він, - є процес впливу об'єкта на живу систему, іншої – активність самої системи стосовно об'єкта, що впливає” [15, ст. 47].
Якісна сторона педагогічних дій у процесі морального виховання виражається в їхній силі і стійкості, а якісна сторона змін у вигляді і характері особистості виявляється в ступені її переконаності, що реалізується в різних видах діяльності, формах відносини і поводження.
Істотною ознакою процесу морального виховання є його концентрична побудова: рішення виховних задач починається з елементарного рівня і закінчується більш високим. Для досягнення цілей, як правило, використовуються усі види діяльності, що ускладнюються. Цей принцип реалізується з урахуванням вікових особливостей учнів.
Процес морального виховання динамічний і творчий: учителя постійно вносять у нього свої корективи, спрямовані на його удосконалювання. Ефективність процесу виховання, як говорила Н.К. Крупська, “залежить від знання кожним викладачем того живого матеріалу, з яким він має справу; він повинний знати, що йому необхідно уважно вивчати цього учня і знати його близько” [13, ст. 25].
У літературі звичайно вказується на роль сензитивных періодів в інтелектуальному розвитку, але є підстави говорити і про сензитивных періоди морального розвитку дитини.
Проблемою морального формування особистості і проблемою вікової характеристики психологічного розвитку дітей на окремі вікові етапи необхідно вважати ті якості новоутворення, що виникають у процесі розвитку в сфері моральної свідомості, потреб і моральної волі дитини і які в самому основному визначають той чи інший ступінь його готовності до морального саморегулювання.
Вітчизняний психолог А.В.Зосимовский розробив періодизацію морального розвитку дітей.
Перший етап охоплює дитинство і раннє дитинство — етап приспособительно реактивного поводження. Процес первісної соціалізації маляти. Оскільки в поводженні дитини панує мимовільність, а усвідомлений моральний вибір не представлений навіть у зародковому виді, розглянутий етап характеризується як час доморального розвитку. У цей період дитина здобуває готовність до адекватного реагування (спочатку сенсорному, а потім узагальнено-вербальному) на найпростіші зовнішні регулюючі впливи.
За допомогою розумно організованої «поведінкової» практики, дитина підготовляється до переходу на наступний, принципово новий етап свого духовного становлення.
Другий етап характеризується в цілому формуванням у дітей первісної готовності добровільно, на основі елементарної усвідомленості змісту моральних вимог, підкоряти їм своє поводження, ставити "треба" вище "хочу" причому недостатня усвідомленість моральних дій виявляється в дитини на даній ступіні розвитку головним чином у тім, що їхній направляють не власні його переконання, а некритично засвоєні їм моральні уявлення навколишніх. Цей етап охоплює дошкільний і молодший шкільний вік.
З дошкільним періодом (від 3—4 до 6—7 років) зв'язані джерела морального розвитку дітей, коли в них на тлі безпосередньо мотивуючої діяльності уперше виникають паростки довільного позитивного спрямованого поводження.
У молодшому шкільному віці, у період власне морального розвитку дітей, їхня моральна сфера перетерплює подальші зміни. Гру як ведучий вид діяльності дошкільника змінює тепер повсякденне виконання дитиною різноманітних шкільних обов'язків, що створює благоприятнейшие умови для поглиблення його моральної свідомості і почуттів, зміцнення його моральної волі. Домінуюча в дошкільника мимовільна мотивація поводження уступає в нових умовах першість мотивації довільної, соціально спрямованої.
Третій етап морального розвитку особистості охоплює підлітковий і юнацький вік і представлений як етап моральної самодіяльності вихованця, під якою розуміється усвідомлення цілком, і добровільне, підпорядкування людиною свого поводження моральним принципам.
Моральний розвиток підростаючої особистості — це процес знаходження його усе більшої і більшої моральної волі, коли особистість помалу емансипується у своїх діях від безпосередніх впливів зовнішнього середовища і від впливу власних імпульсивних бажань.
Вирішальними для переходу вихованця від однієї вікової моральної ступіні до іншої, більш високої, є новоутвори, що виникають у процесі розвитку в його інтелектуальній і морально-вольовий сферах.[11,ст. 227]
2.2. Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей молодших школярів.
Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли він морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли як контроль виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поводження і складають сутність морального виховання.
Про моральність людини звичайно судять по його поводженню, але поводження – поняття дуже широке й охоплює всі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття його моральної сутності необхідно виділити якусь найменшу одиницю, що зберігала би властивості цілого. Такою найменшою одиницею поводження може служити вчинок.
Під учинком розуміють яку-небудь дія чи стан людини, але всяка дія чи стан стає вчинком тільки за умови, якщо воно розглядається у взаємозв'язку з його цілями, що породжують, мотивами і намірами особистості. При цьому моральними повинні бути як самі по собі дії чи стани, так і їхні мотиви, що породжують, і цілі. Таким чином, під поводженням розуміють сукупність вчинків людини, виділяючи при цьому зовнішні дії і внутрішню обумовленість учинків, тобто їхню мотивацію, переживання.
Моральна спрямованість особистості розкривається не в окремих учинках, а в її загальній діяльності, що оцінюється, насамперед, через здатність особистості активно виявляти життєву позицію. Моральна цінність особистості полягає в її готовності затверджувати етичні ідеали суспільства в обраній області діяльності.
Проаналізувавши це питання, можна прийти до висновку, що основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також учинки стосовно близьких і незнайомих людей. Звідси випливає, що моральним варто вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання (мотиви), як звичні форми поводження.
Звичне поводження формують багаторазово повторені дії. Воно стабільно, дозволяє людині в однакових, схожих умовах діяти завжди так, як потрібно.
Моральні звички зміцнюються в діяльності, і в школі потрібна спеціальна робота з виховання визначених звичок поводження. С. Л. Рубинштейн відзначив, що, коли людину систематично спонукають поводитись певним чином (морально), світогляд, мораль як би осідають і закріплюються в її характері у виді звичок – звичних способів поводження.
Звичка до поводження, визначеному глибоко засвоєними моральними нормами, – показник стійкості морального мотиву. Виховання моральної звички необхідно здійснювати на основі позитивної мотивації поводження учнів [26, ст. 94].
Моральне поводження характеризується тим, що воно в кожного визначається свідомим вибором тих чи інших дій. Поводження моральне, якщо людина зважує, продумує свої дії, надходить зі знанням справи, вибираючи єдино можливий, вірний шлях рішення проблеми, що стоїть перед ним. Упевненому поводженню відповідає тверда внутрішня переконаність. Гармонія думок і справ – гарантія морального поводження в будь-якій ситуації, при виникненні нових і несподіваних проблем.
Характеристика методів формування мотивів морального поводження молодших школярів.
Моральні мотиви керують моральними вчинками людини, спонукають його міркувати над відповідним проявом образа дій. Щоб домогтися від учнів глибоко усвідомленого, обґрунтованого поводження, учитель початкових класів веде цілеспрямовану роботу над формуванням мотивів, їх подальшим розвитком. У даному процесі учитель виходить із суспільних вимог часу. А тому моральні мотиви не тільки основа морального поводження, але і досить показовий результат виховання.
Наші представлення про суть морального виховання школярів змінюються не тільки під впливом нових наукових концепцій, але і реальних досягнень в області виховання. Розповсюджений у недавні роки підхід до виховної роботи орієнтував учителя на словесні форми передачі цінностей. Тому переважали тривалі монологи в сполученні з окремими заходами. Явно не вистачало індивідуального підходу, опори на життєвий досвід дитини, обліку його особистих особливостей.
Основним інструментом, за допомогою якого вчитель направляє й організує діяльність дитини, є звичайно завдання, що він ставить перед дитиною. Для їхньої ефективності потрібно, щоб вони були внутрішньо прийняті дитиною, від чого залежить зміст завдання для нього. При незабезпеченості мотивації завдань з боку учителя внутрішній їхній зміст для дитини може різко розійтися з їхнім об'єктивним змістом і з задумом учителя, вихователя.
Іншими словами, зовнішні виховні впливи сприяють формуванню позитивних рис характеру і моральних якостей тільки за умови, якщо вони збуджують в учнів позитивне внутрішнє відношення і стимулюють їхнє власне прагнення до морального розвитку.
Як уже відзначалося, у моральної людини сформовані стійкі моральні мотиви, що спонукують його до відповідного поводженню в суспільстві, а формування мотивів морального поводження людини забезпечує моральне виховання. На цій підставі справедливим можна вважати твердження про те, що методи формування таких мотивів є методи морального виховання.
Традиційні методи морального виховання орієнтовані на прищеплювання школярам норм і правил громадського життя. Однак часто вони діють лише в умовах досить сильного зовнішнього контролю (дорослі, суспільне думка, погроза покарання). Важливим показником сформованості моральних якостей особистості є внутрішній контроль, дія якого приводить часом до емоційного дискомфорту, невдоволенню собою, якщо порушуються перевірені особистим досвідом правила громадського життя [14, ст. 3-6].
Внутрішній контроль формується завдяки активній діяльності дитини в інтелектуальній, руховій, емоційній, вольовій сферах. Готовність підкоряти свої спонукання представленням і знанню про культуру людського буття підвищує самооцінку особистості, розвиває почуття власного достоїнства. Сформовані навички контролю сприяють успішному розвитку моральних якостей особистості в процесі навчання і виховання.
Педагогічний зміст роботи з морального становлення особистості молодшого школяра полягає в тому, щоб допомагати йому просуватися від елементарних навичок поводження до більш високого рівня, де потрібно самостійність ухвалення рішення і моральний вибір.
У педагогічній літературі описується безліч методів і прийомів морального виховання. Очевидно, що вони не однаково спрямовані на формування мотивів морального поводження. Методів і особливо різних версій методів накопичено так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагає лише їхнє упорядкування, класифікація. Але явища виховання дуже складні і суперечливі, а тому єдина логічна підстава для класифікації численних способів педагогічного впливу знайти важко [9, ст.9-12 ].
2.3. Організація духовно -морального виховання школярів на уроках
На уроках в постійному спілкуванні з учителем і однолітками формується моральність дитини , збагачується його життєвий досвід. Переживання молодших школярів , їх радощі і прикрощі насамперед пов'язані з навчанням. На уроці взаємодіють всі основні елементи виховного процесу : мета , зміст, засоби , методи , організація .
Це забезпечує ефективність духовно - морального виховання на уроці? Науковість , ідейність змісту уроку , морально- емоційний заряд методів і прийомів роботи вчителя , стиль складних взаємин між учителем і дітьми на уроці , моральна спрямованість особистості вчителя , його ставлення до досліджуваного матеріалу .
Читання і розбір статей , розповідей , вірші , казок з навчальних книг допомагають дітям зрозуміти і оцінити моральні вчинки людей. Діти читають і обговорюють статті , в яких ставляться в доступній для них формі питання про справедливість, чесність , товаристві , дружбу, вірність громадського обов'язку, гуманності , патріотизм і інтернаціоналізм .
На уроці постійно виникають певні ділові і моральні відносини між учнями . Вирішуючи спільні пізнавальні завдання , поставлені перед класом , учні спілкуються між собою , впливають один на одного. Учитель пред'являє ряд вимог, що стосуються діяльності учнів на уроці : не заважати іншим , уважно слухати один одного , брати участь в загальній роботі - і оцінює вміння учнів в цьому плані. Спільна робота школярів на уроці породжує між ними відносини , що характеризуються багатьма ознаками , які властиві відносинам в будь-якій колективній роботі . Це , все, відношення перш за все , ставлення кожного учня до своєї справи як до загального , кожного учня до своєї справи як до загального , вміння узгоджено діяти разом з іншими для досягнення спільної мети , взаємна підтримка і в той же час вимогливість один до одного , вміння критично ставитися до себе , розцінювати свій особистий успіх чи невдачу з позиції загальної роботи . Для того щоб ці можливості уроку реалізувати практично , я створюю протягом уроку ситуації , в яких у учнів була б можливість спілкування між собою : мабуть , дещо послабити іноді зайво сувору регламентацію поведінки дітей на уроках.
Переді мною завжди стоїть складне завдання - так організувати індивідуальну діяльність учня по засвоєнню знань , щоб вона викликала загальні переживання , сприяла вихованню колективізму , була джерелом становлення високоморальних взаємин дітей.
Для накопичення дітьми досвіду співпраці надзвичайно важливо , щоб учитель оцінював на уроці не тільки знання навчального матеріалу , а й звертав увагу на моральні вчинки молодших школярів . На уроках я використовувати природні ситуації і навмисно створюю нові для роз'яснення характеру виникають між дітьми взаємин , розкриваю їх обов'язки як членів колективу , попереджаю негативні вчинки. У спільній діяльності на уроках у молодших школярів виробляється уявлення про те , що добре і що погано. Це стосується тих сторін життя , які особливо хвилюють хлопців : ставлення до навчання , позначок, праці, дружбі , до різних вчинків учнів у класі.
Майже у всі уроки можна включити елементи спільної роботи. Необхідно створювати і підтримувати в класі таку обстановку , в якій кожен учень прагнув би долати труднощі , відчуваючи повагу до себе з боку вчителя та учнів навіть тоді , коли результат досягається за працею . Працюючи з навчальної картиною , можна { після знайомства з її змістом ) звернутися до дітей з пропозицією скласти колективний розповідь . Увага дітей звертається на творчість . Створюючи власні маленькі твори , діти висловлюють своє ставлення до культурної спадщини .
Діти не просто відтворюють , але і в доступних формах і доступними засобами творять живу культуру , звичайно не претендуючи на суспільну значимість одержуваного продукту .
Творчість головний засіб освоєння дитиною культурно- історичного досвіду і рушійна сила розвитку особистості .
На уроках російської мови я знайомлю учнів чудовими зразками усної народної творчості. Це прислів'я та приказки .
Високо цінує народ силу і знання правдивого , доброго , чесного , щирого і твердого слова . Прислів'я хвалять позитивні якості людини , засуджують його недоліки. З особливою силою виражаються в прислів'ях любов до Батьківщини і турбота про неї. Уроки літературного читання і православної культури формують творче мислення , прищеплюють любов до рідної культури , виховуються доброта , співпереживання , осмислюються загальнолюдські цінності , піднімається планка духовно -морального виховання та інтелектуального розвитку дитини.
Як далекий наш світ зараз від таких добрих людських відносин. Ми вже не дивуємося жорстокості , ненависті і все збільшується дефіцитом доброти. Найважливіший моральний акцент на уроці вчителя: людина не повинна заражатися чужим злом - в будь-якій ситуації він повинен залишатися людиною.
Потенційні можливості уроку мають потужні чинники впливу на духовність дитини: знання про світ; вміння впливати зі світом ; ціннісні ставлення до світу - завдяки , чому особистості вдається піднятися на рівень культури і жити в суспільстві на досягнутому культурному рівні .
Православна культура , є чуттєве втілення абсолютних цінностей буття у творчих формах життєдіяльності людини. Духовна людина завжди прагнути до істини , покаяння , добра і краси (Додаток № 1 ).
Форми , методи та засоби роботи
Однією з різноманітною форм організації виховання духовно -моральних почуттів : участь у заходах « День визволення села Олексіївка від німецько -фашистських загарбників » , «Мітинг , присвячений Дню Перемоги» , свято « День Перемоги» , екскурсії , операції , акції.
методи:
1 . Бесіди з учасниками фольклорного народного хору с. Олексіївка , народними умільцями , зустрічі з учасниками ВВВ , ветеранами ВВВ.
2 . Розробка і здійснення системи класних годин з молодшими школярами (Додаток № 4 ) , ігор , свят , позакласних заходів з проблеми « Залучення школярів до культури рідного краю через духовно- моральне виховання »
3 . Вивчення народних пісень , частівок свого села.
Система роботи складається з наступних компонентів:
1 . Діагностика творчого потенціалу учнів
2 . Діагностика ступеня сформованості духовно -моральних почуттів школяра , з метою виявлення загального ставлення до вивчення культури рідного краю.
3 . Вивчення і збагачення краєзнавчого матеріалу
4 . Використання ігрової методики , яка дозволяє засвоювати ті моделі і методи, коли дитина вчиться діяти самостійно , він адаптується до умов соціального життя
5 . Перспективне планування розвитку позитивної мотивації кожного учня.
Таким чином , розглядаючи мету і завдання по залученню молодшого школяра до культурної спадщини , до культури краю , через духовно- моральне виховання досягається включенням учнів у позакласні заходи ( Додаток № 2 ) ; участь в операціях «Турбота» , «Обеліск» , «Милосердя» ; відвідування краєзнавчих музеїв. Такий підхід забезпечує формування в учнів цілісного сприйняття світу.
Способи включення учнів у діяльність
У знанні регіональних особливостей культури краю укладені неминущі цінності в усіх областях її прояви. Саме такі знання є добротною основою народних традицій , бо тільки справжнє знання і широке просвітництво здатні вказати нам правильний шлях до збереження і розвитку національної культури. В одержанні знань про культуру рідного краю виділяю наступні пріоритети:
1 . Навколишні предмети , вперше будять душу дитини. Вони виховують в ньому почуття краси , допитливість , повинні бути національними . Це допоможе дітям з самого раннього віку зрозуміти , що вони - частина великого російського народу.
2 . Необхідно на уроках і в позакласній роботі широко використовувати всі види усної народної творчості. Це є найбагатшим джерелом пізнавального і морального розвитку дітей.
3 . Велике місце в залученні дітей до культурної спадщини займає свята і традиції
4 . Дуже важливо знайомити дітей з народно- прикладним мистецтвом , з народною декоративним розписом . Вона здатна захопити хлопців національним мистецтвом.
5 . Особливе місце потрібно відвести шкільного краєзнавчому музею , де діти пізнають побут , традиції , історію свого села .
6 . Формування мовної особистості молодших школярів на матеріалі народних традицій
Узагальнюючи сказане , можна зробити висновок , що виховна та освітня мета мого досвіду полягає в залученні дітей до культурних цінностей через урок і позакласні заходи .
Саме так я уявляю розвиток особистісної культури молодшого школяра , як основа його любові до матері , до Батьківщини.
Даний досвід спрямований на придбання дітьми культурного багатства російського народу. І може бути, дитяча душа наповнить добром , милосердям і співпереживанням не за себе , а за інших людей.
Мене хвилює те , чи стануть мої сьогоднішні учні гідними громадянами своєї країни , чи будуть вони носіями і хранителями національної культури. Тому я завжди у своїй роботі буду допомагати учневі осягати і проживати життя , підніматися разом з ними на нові сходинки духовно -морального та інтелектуального розвитку , вболівати за їх долю - це і є моя головна педагогічна завдання .
Позакласна робота має величезне значення у вирішенні різноманітних завдань , які стоять перед педагогами. Ця робіт роботі може вирішити освітні та виховні завдання , сприятиме розвитку практичних умінь і навичок з вивчення культури країни.
ВИСНОВКИ
Вплив на людину, з метою формування в нього духовно-моральних цінностей - тема, що вивчають учені вже кілька тисяч років. За цей час уже було більш-менш сформоване поняття про духовне і моральне поводження людини. Питання залишалося в тім, як сформувати моральне і духовне поводження людини.
Значення і функція початкової школи в системі безупинного утворення визначається не тільки наступністю її з іншими ланками утворення, але і неповторною цінністю цієї ступіні становлення і розвитку особистості дитини. Психологи установили, що саме молодший шкільний вік характеризується підвищеною сприйнятливістю до засвоєння моральних правил і норм. Це дозволяє вчасно закласти моральний і духовний фундамент розвитку особистості. Стрижнем виховання, що визначає моральний розвиток особистості в молодшому шкільному віці, є формування гуманістичного відношення і взаємини дітей, опора на почуття, емоційну чуйність.
Педагогічний зміст роботи з морального становлення особистості молодшого школяра полягає в тому, щоб допомагати йому просуватися від елементарних навичок поводження до більш високого рівня, де потрібно самостійність ухвалення рішення і моральний вибір. Успішність даного виду діяльності у формуванні моральних якостей школяра залежить від грамотності педагога, розмаїтості застосовуваних їм методів і емоційному відгуку дітей.
Метою морального виховання є формування цілісної, зробленої особистості в її гуманістичному аспекті.
Останнє припускає:
1. Вироблення розуміння життєвої важливості моралі;
2. Установку на вироблення моральної самосвідомості (совість);
3. Вироблення стимулів подальшого морального розвитку;
4. Вироблення моральної стійкості, бажання й уміння пручатися злу, спокусі і спокусі самовиправдання при порушенні моральних вимог;
5. Милосердя і любов до людей.
Засобами морального виховання є:
1.Моральне переконання як основний морально-психологічний засіб впливу на особистість.
2.Моральний примус як форма морального осуду.
Моральне виховання здійснюється в тісній органічній єдності, по-перше, з основний (професійної) діяльністю, по-друге, з вихованням світоглядним, до якого примикають інші розвиті форми спілкування і діяльності: художньо- естетична, політична, правова і т.д.
Крім педагогічного впливу на формування моральних і духовних цінностей особистості впливають багато факторів: соціальне середовище, різні види діяльності, що ведуть типи спілкування, полоролевые розходження дітей, при цьому кожен вік вносить свій внесок у формування моральної свідомості особистості; соціальна обстановка, що склалася в нашій країні, накладає відбиток на формування особистості.
Список використаної літератури
1.Аверіна Н.Г. Про духовно-моральному вихованні молодших школярів / Н.Г. Аверіна / / Поч. школа. - 2005 - № 11 - С. 68-71
2. Артюхова І. С. Цінності і виховання / І.С. Артюхова / / Педагогіка, 1999 - № 4 .- С.78-80
3. Архангельський Н.В. Моральне виховання. - М.: Просвещение, 1979. - 534с.
4. Бабанський Ю.К. Педагогіка: Курс лекцій. - М.: Просвещение, 1988 - 354с.
5. Бабаян А.В. Про моральність та моральному вихованні / О.В. Бабаян / / Педагогіка - 2005 - № 2 - С. 67-68
6. Божович Л.І. Про моральному розвитку й вихованні дітей / Л.І.Божовіч / / Питання психології. - М.: Просвещение, 1975 .- 254с.
7. Бондаревська Є. В. Моральне виховання учнів в умовах реалізації шкільної реформи: Учеб. посібник. / Е.В.Бондаревская - Ростов-на-Дону: РГПІ, 1986 - 361з.
8. Дробницкий О.Г Проблеми нравственності. / О.Г.Дробніцкій - М.: Просвещение, 1977 .- 376с.
9. Жарковський Т.Г. Можливі шляхи організації духовно-морального освіти в сучасних умовах / Т.Г. Жарковський / / Стандарти і моніторинг в освіті - 2003 - № 3 - С. 9-12
10. Зазнобіна Л. С: Як же вижити в світі ЗМІ. / Л. С. Зазнобіна Медіаосвіта в школі - 1999 - № 3 - С.23-26.
11. Зосимовський, А.В. Формування громадської спрямованості особистості у шкільному віці Видавництво Московського університету, 1982 г.
12. Каиров И. А. “Нравственное развитие младших школьников в процессе воспитания”, Москва, 1979 г.- 277 с.
13.Крупська Н.К. про комуністичне виховання Издательство: Рад. шк.,1980г.
14.Ледньов В.С. Духовно-моральна культура в освіті людини / В.С. Ледньов / / Стандарти і моніторинг в освіті - 2002 - № 6 - С. 3-6
15. Леонтьєв О.М. Образ світу / / Вибрані психологічні твори. - М.: Педагогіка, 1983.
16. Макаренко А.С. Проблеми шкільного радянського виховання: Соч. - Т.5. - М.: Просвещение, 1976. - 231c.
17. Матвєєва Л. І Розвиток молодшого школяра як суб'єкта навчальної діяльності і морального поведенія. / Л.І.Матвеева-Ленінград, 1989-265с.
18.Моральне виховання особистості школяра / За ред. Колдунова Я. І. - Калуга, 1969-126с.
19. Моральне розвиток молодшого школяра в процесі виховання / За ред. І.А. Каирова, О.С. Богданової - М.: Педагогіка, 1979 - 461с.
20. Мудрик А. Індивідуальна допомога у соціальному вихованні. / А Мудрик / / Нові цінності освіти: Турбота - підтримка - консультування. М.: Інноватор, 1996 .- вип.6. - С. 56 - 70.
21. Немов Р. С. Психологія. У трьох книгах. Кн. 1.: Загальні основи психологии. / .Р.С.Немов - М.: Владос, 2000; - 436с.
22. Ожегов С.І. , Шведова Н.Ю. Тлумачний словник російської мови,-М: Освіта, 1995 .- 478с.
23.Освітні технології / За ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2002.
24. Педагогіка школи / Під ред.Г. І. Щукіної. - М.: Просвещение, 1977-387с.
25. Педагогіка / За ред. Ю.К. Бабанського - М.: Просвещение, 1983 - 384с.
26. Рубінштейн С. Л. Принципи та шляхи розвитку психології. М.: АН СРСР, 1959.
27. Специальная педагогика: Учебн.пособие для студентов высш.пед.учебн.заведений / Под ред. Н.М. Назоровой. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 304 с.
28. Сухомлинський В.А. Вибрані педагогічні твори / В.А.Сухомлінскій-М: Освіта, 1980 .- 258с.
29. Яновська М. Г. Емоційні аспекти морального виховання: Кн. для учителя. / М.Г. Яновська - М.: Просвещение, 1986 .- 371с.
Додаток №1
Додаток №2
Класна година «Дорогою добра»
Завдання:
- Виховувати у дітей почуття дружби і товариства;
- Розвивати комунікативні навички, мова;
- Вчити відрізняти хороше від поганого. Форма проведення заняття: бесіда з елементами гри.
Хід заняття.
Діти сідають півколом. У кожного з хлопців є набір вирізаних з паперу фігурок: насіннячко, крапля води, дерево, квітка.
- Сьогодні ми поговоримо на тему, дуже важливу для всіх нас, а ось на яку саме - ви відповісте самі, прослухавши пісеньку (звучить «Пісенька кота Леопольда»).
- Отже, хто назве тему нашого заняття? (Доброта.)
- Правильно. Але ми з вами не просто будемо говорити про доброту, а зробимо подорож по дорозі добра. (Учитель відкриває малюнок на дошці.)
- Що ви тут бачите? (Пустиню.)
- Спробуємо цю мляву спекотну пустелю перетворити на прекрасний, квітучий і запашний сад. Отже, вирушимо в дорогу!
- Хоч я й сказала «вирушаємо», але насправді ми вже давно йдемо по цій дорозі. Хто відповість, коли ми почали це подорож? (Коли народилися.)
- Вірно. Згадайте, будь ласка, як вас ласкаво називали батьки на ім'я, коли ви були маленькими. (Юленька, Мишенька)
- А що ви при цьому відчували?
- Подумайте, а якби вас точно так само називали й інші люди, приємно б вам було? (Так.)
- Значить, перш ніж звернутися до людини, ми повинні подумати, як краще це зробити. А краще - це звернутися по ... (Імені.)
- Закрийте очі і згадайте, як ви звертаєтеся до людей. Відкрийте очі. Якщо ви звертаєтеся до інших по імені, то знайдіть у себе в наборі насіннячко і прикріпіть його до малюнка, тобто посадіть його в землю.
- Насіннячко ми посадили, а чи буде воно проростати? Чому? (Не буде, тому що в пустелі немає води.)
- Значить, нам необхідно відшукати джерело, з якого ми б могли брати воду і поливати наші насіння. А допоможуть нам хлопці, які приготували для вас інсценування розповіді В.А. Осєєва «Чарівне слово».
Діти показують інсценування.
- Давайте разом поміркуємо. Чому, коли Павлик просив що-небудь в перший раз, йому все відмовляли? (Він був грубий, зухвалий,)
- Чому ж все змінилося після зустрічі з дідком? (Павлік зрозумів, що треба бути привітним, чемним,.)
- Зробимо висновок: вступати з людьми треба так, як ви хотіли б, щоб чинили з вами. Одним словом, як відгукнеться ... (Так і відгукнеться).
- Закрийте очі і подумайте, а чи так ви частіше робите в житті? Якщо так, то візьміть з свого набору крапельку води і «полийте» своє насінину.
- Коли є сонячне світло, тепло і вода, що буде відбуватися з насіннячком? (Воно буде проростати.)
- Ось так і в житті: якщо ми зробили щось хороше, то це не пройде безслідно. Давайте згадаємо, що кожен з вас зробив доброго для однокласників (гра «Компліменти» з передачею м'якої іграшки; іграшку можна передавати будь-якій людині, але двічі одного й того ж-не можна).
- Отже, ми зараз ще раз переконалися в тому, що гарне не забувається і завжди повертається добром. Я вважаю, що після цієї гри кожен з вас гідний вийти до дошки і «посадити» своє дерево.
- Ще хвилину тому ми тут бачили один пісок, а зараз перед нами постали красені-дерева. Подивишся на них, і здається, що всі вони однакові. Але якщо придивитися, то ми побачимо, що всі дерева різні, не схожі один на одного. Точно так само і люди: у кожного свої звички, свій характер.
- У вас ще залишилися квіточки. Напишіть у центрі квітки своє ім'я, а на кожному пелюсточку - рису свого характеру.
- А зараз переверніть квіточки і зі зворотного боку на кожній пелюстці напишіть таку рису характеру, яку ви хотіли б у собі бачити.
- Хто не посоромиться назвати ці якості?
- А що треба робити для того, щоб стати такою людиною?
- Прикріпіть ці квіточки на дерева.
- У нас вийшов красивий квітучий сад. Такий сад буде приносити не тільки радість, але і користь. Ось так сьогодні ми з вами ще раз переконалися в тому, що людина своїми добрими вчинками, добрим ставленням до людей здатний навіть спекотну і мляву пустелю перетворити в чудовий сад.
- А закінчити наш класний годину мені хочеться старої доброї дитячої пісенькою, яка також буде і моїм побажанням всім вам, - «Дорогою добра».
2.4.Аналіз та обговорення результатів
Після цілеспрямованої проведеної роботи по духовно - моральному вихованню провели таке ж опитування другокласників.
Пояснили всі поняття 24 осіб. Учнів, які зовсім відмовилися виконувати завдання, не було.
Другокласники, на відміну від першокласників, без праці пояснюють не тільки поняття «дружба», «зло», «добро», «свобода», а й «щастя», «мудрість». Як і раніше важкими для тлумачення виявилися «помірність» і «милосердя».
Щастя пов'язується школярами другого року навчання зі святом, з радістю, везінням: «це коли людина радіє і йому дуже добре», «це коли день народження і багато подарунків», «коли комусь весь час щастить». Нерідко за змістом ця категорія наближається до такої, як «помірність»: «це коли людина думає, що йому всього вистачає», «що у нього є, то йому більше і не треба». Деякі діти пов'язали поняття «щастя» з пережитим: «це коли в селі з друзями граєш», «коли уроків не поставили», «коли з школи відпустили». З'являються відповіді досить високою для даного віку ступеня абстрагування: «на душі добре, нічого поганого, і так кожен день».
Мудрість для другокласників уособлюється в людині, який «усе знаєте розумний», «сильний», «вміє прийняти правильне рішення» і при цьому він часто «дуже старий». Деякі відповідають охарактеризували «мудрість» як «хвастунство».
Чи існують відмінності в поясненнях першокласників і другокласників понять «дружба», «зло», «добро», «свобода»? У відношенні дружби у відповідях починають диференціюватися конкретні ознаки: «це коли довіряєш іншому», «коли спілкуєшся часто з кимось і віриш йому», «це союз однодумців», «це такий зв'язок з людиною, коли хоч іноді сваришся, але все одно дружиш ».
Зло тлумачиться з точки зору заподіяння шкоди: «роблять погане», «ображають маленьких», «відібрали м'яч», тобто зберігається зв'язок з конкретною дією. Зберігається зв'язок і з поганим (злим) людиною, і зникають відповіді, пов'язані тільки з емоційною оцінкою даної категорії.
У розумінні добра існувала між дівчатками й хлопчиками різниця нівелюється. Другокласники пов'язують дану категорію перш за все за допомогою іншої людини.
З'являються відповіді на кшталт: «це коли людина вміє сприймати чужу біль» і «це багатство». Цікаво, що Л.С. Виготський в роботі «Педологія підлітка», вирішуючи завдання пояснення недіалектічності в мисленні підлітка, просить випробовуваних 13-14 років визначити абстрактні поняття, одне з яких - «добро». Аналіз висловлювань дозволив ученому зробити висновок про те, що вони «частіше визначають житейська, практичне значення цього терміна:" Добро - це є нажите, наприклад хороші сережки, годинники, штани і т.д. "... або, зрештою, "Цінні речі" »[1, с. 70]. У нашому випадку вік випробовуваних склав 8-9 років. Але тим не менш тлумачення добра як багатства зустрілося у відповідях другокласників тільки в єдиному випадку.
Як і першокласники, учні 2-х класів не змогли в поясненні категорій «помірність» і «милосердя».
Динаміка вмісту цих уявлень полягає в тому, що на початку молодшого шкільного віку спостерігається поступове оформлення інтересу до одного, виникає уявлення про винятковість дружніх відносин, а в кінці цього вікового періоду дружба виступає як взаімопріятное і безконфліктне взаємодія в спільній діяльності. Від 1-го до 2-го класу простежується перехід від зовнішніх описів прояви дружби («це коли двоє людей ходять разом») до внутрішнього змісту відносин («коли діляться враженнями», «це коли люди довіряють один одному», «коли є спільні інтереси »).
Щастя все рідше пов'язується з подарунками та святами і частіше - тільки з радісним, веселим настроєм: «це означає веселий від чогось», «коли в людини все добре», «життєва радість», «коли все вдається».
Милосердя більшість відповіли пов'язали з «добрим серцем» і «бажанням робити добрі справи», з «людиною, яка всіх жаліє».