Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ І. Фінансовий ринок: сутність і основні риси
Тема 1. Фінансовий ринок і його товари
1. Сутність, роль і місце фінансового ринку в системі економічних відносин.
2. Структура і функції фінансового ринку.
. Характеристика грошового ринку.
. Ринок капіталів як джерело довгострокових фінансових ресурсів.
1. В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб’єктами якого є домашні господарства, підприємства, держава та різні фінансові інститути –посередники (схема 1.1).
Державні фінанси Фінанси господарських Міжнародні фінанси
одиниць
Фінансовий ринок
Фонди фінансових
інститутів: банків, фінансових
компаній і т.п.
Фінанси домашніх
господарств
Схема 1.1 –Кругообіг фінансових ресурсів
Економіка не може функціонувати без відповідної фінансової системи, в якій важливу роль відіграє фінансовий ринок, де відбувається обіг грошей (капіталу). Кожний господарюючий суб’єкт стоїть перед необхідністю вирішення двох ключових питань : про джерела капіталу та його інвестування. Таким чином, усі суб’єкти господарювання виходять на фінансовий ринок, на якому шукають необхідні для себе грошові кошти або отримують додатковий доход від інвестування тимчасово вільних коштів.
Взагалі ринок –це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, завдяки яким відбувається купівля-продаж товарів та кінцеве визнання їх суспільної цінності (схема 1.2).
Товарний потік
Покупець Ринок Продавець
Товарний потік
Схема 1.2 –Ринок та його механізм
Фінансовий ринок - один з елементів ринку ресурсів. У літературі зустрічаються різні визначення фінансового ринку:
- загальне позначення ринків, де виявляються попит та пропозиція на різні платіжні засоби.
Усі ці визначення мають одне спільне, і цим спільним є визнання кругообігу фінансових ресурсів, у процесі якого в однієї частини суб’єктів накопичуються заощадження, а інша частина потребує додаткових коштів для функціонування та розвитку.
Фінансовий ринок вирішує наступні завдання:
Основними ознаками розвинутого фінансового ринку є стабільність нормативно-правової бази, інформаційна прозорість операцій і учасників ринку (емітентів і інвесторів), достатньо велике коло учасників і високотехнічна інфраструктура. Наявність цих ознак забезпечує швидке і ефективне залучення коштів фінансового ринку для задоволення різноманітних потреб.
Головними суб’єктами фінансового ринку є домашні господарства, в яких у більшості випадків доходи перевищують витрати на суму заощаджень. За допомогою фінансових інститутів (банків, страхових компаній тощо) доходи перетворюються на інвестиції і покривають потребу в додаткових фінансових ресурсах.
2. Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці і трансформація бездіяльних коштів у позичковий капітал (позичковий капітал –це своєрідний товар, споживча вартість якого визначається здатністю продуктивно використовуватися позичальником, забезпечуючи останньому прибуток).
Фінансовий ринок допомагає зустрітися продавцям і покупцям особливого товару –фінансових зобов’язань. На цьому ринку діють з однієї сторони, індивіди, компанії, державні органи, які мають вільні кошти і згодні передати їх користувачу (продавцеві), а з другої –суб’єкти, які потребують фінансових коштів і готові платити за їх використання (покупці).
Фінансовий ринок має наступну структуру (схема 1.3).
Фінансовий ринок
Грошовий ринок Ринок капіталів
Обліковий Валютний Міжбан- Ринок цінних Ринок
ринок ринок ківський паперів (середньо- середньо- та
ринок та довгострокових) довгострокових
банківських
кредитів
Схема 1.3 –Структура фінансового ринку
Наведена структура фінансового ринку дозволяє визначити основні його товари, якими є:
- гроші;
- банківські кредити;
- цінні папери.
Будучи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати заощадження в робочі інвестиції, сприяє зниженню витрат, що виникають у процесі руху капіталу.
Держава може бути кредитором і позичальником, встановлювати правила функціонування ринку і здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово-кредитну політику. Держава може також заохочувати і захищати розвиток фінансового ринку, від стану якого в значній мірі залежить стійке функціонування національної економіки. Така політика проводиться в першу чергу за допомогою надання ринку завершеності, стандартизації операцій і твердого контролю.
3. Грошовий ринок –це частина фінансового ринку, де здійснюються переважно короткострокові (до 1 року) депозитно-позичкові операції, які обслуговують, головним чином, рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави та приватних осіб.
Грошовий ринок відбиває попит на гроші та їх пропозицію.
Грошовий ринок об’єднує обліковий, валютний та межбанківський ринки. Всі названі ринки виконують декілька основних функцій:
Таким чином, грошовий ринок дає можливість здійснювати накопичення, обіг, розподіл та перерозподіл грошей між сферами економіки.
Обліковий ринок –це частина грошового ринку, де короткострокові грошові кошти перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів та інших цінних паперів зі строком погашення переважно до 1 року.
Основними інструментами, що використовуються на обліковому ринку, є казначейські й комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань (цінні папери). Таким чином, на обліковому ринку обертаються короткострокові цінні папери, головними характеристиками яких є висока ліквідність і мобільність.
Інституціональна структура облікового ринку включає такі елементи:
Обліковий ринок та його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на підставі короткострокового залученого капіталу –вексельних кредитів.
Міжбанківський ринок - це частина грошового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни (в основному на 1, 3 і 6 місяців).
Валютні ринки обслуговують внутрішній і міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн. Валютні ринки –це офіційні центри, де відбувається купівля - продаж валют на основі попиту та пропозиції.
Іншими словами, валютний ринок можна охарактеризувати як механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні відносини продавців та покупців валюти.
Основними учасниками валютного ринку є:
Комерційні банки. Здійснюють основний обсяг валютних операцій. У банках мають рахунки інші учасники ринку і здійснюють з ними необхідні конверсійні операції. Банки немовби акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні й розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно за рахунок власних коштів.
Валютні біржи. У функції валютних бірж входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового валютного курсу. Держава зазвичай активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку.
Центральні банки. У їхню функцію входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, що впливають на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня відсоткових ставок по вкладах у національній валюті.
Фірми, які здійснюють зовнішньоторгові операції. Компанії, які беруть участь у міжнародній торгівлі, пред’являють стійкий попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозицію іноземної валюти (експортери). При цьому дані організації прямого доступу на валютні ринки, як правило, не мають і здійснюють конверсійні й депозитні операції через комерційні банки.
Інвестиційні фонди. Представлені різного роду міжнародними інвестиційними, пенсійними, взаємними фондами, страховими компаніями і трастами; здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем активів, розміщуючи кошти в цінних паперах уряду і корпорацій різних країн.
Брокерські компанії. В їх функцію входить зведення покупця и продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної операції.
Приватні особи. Фізичні особи здійснюють широкий спектр неторговельних операцій у частині закордонного туризму, переказів заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівлі і продажу іноземної валюти. Це сама найбільшчисельна група, що здійснює валютні операції зі спекулятивними цілями.
4. Ринок капіталів об’єднує ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, підприємств і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти переважно для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах.
Особлива риса ринку капіталів полягає у специфічному характері товару, який на ньому пропонується, а саме - цінних паперів. Цінні папери –це товар особливого роду. Не маючи власної вартості, вони можуть бути продані за високою ринковою ціною.
Функціями ринку капіталів є акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподіл, а також емісія грошових знаків у обіг через систему кредитування.
Тема 2. Фінансові обчислення в комерційних угодах
1.Термінологія фінансових обчислень.
2. Нарощування і дисконтування за схемами простих і складних відсотків.
. Банківське нарощування і дисконтування.
.Номінальна та ефективна відсоткові ставки.
. Зміна умов фінансової угоди. Еквівалентні ставки.
6. Фінансові ренти.
1. Фінансовий менеджмент вимагає постійного здійснення різних фінансово-економічних розрахунків, пов'язаних з потоками коштів у різні періоди часу. Ключову роль у цих розрахунках відіграє оцінка вартості грошей у часі.
Концепція вартості грошей у часі полягає в тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку, в якості якої звичайно виступає норма позичкового відсотка .
Концепція вартості грошей у часі відіграє основну роль у практиці фінансових обчислень. Вона визначає необхідність врахування фактора часу в процесі здійснення будь-яких довгострокових фінансових операцій шляхом оцінки і порівняння вартості грошей при початку фінансування з вартістю грошей при їхньому поверненні у вигляді майбутнього прибутку, амортизаційних відрахувань, основної суми боргу і т.п.
Оцінка вартості грошей з урахуванням фактора часу вимагає попереднього розгляду пов'язаних з нею базових понять, основні з яких наступні.
Відсотки - сума доходу від надання капіталу в борг або плата за користування позичковим капіталом у всіх його формах (депозитний відсоток, кредитний відсоток, відсоток по облігаціях і т.п.).
Простий відсоток –сума доходу, що нараховується до основної суми капіталу в кожному інтервалі, по якому подальші розрахунки платежів не здійснюються. Нарахування за простими відсотками застосовується, як правило, при короткострокових фінансових операціях.
Складний відсоток –сума доходу, що нараховується в кожному інтервалі, яка не виплачується, а приєднується до основної суми капіталу й у наступному платіжному періоді сама приносить доход. Нарахування складного відсотку застосовується переважно при довгострокових фінансових операціях (інвестуванні, кредитуванні і т.п.).
Відсоткова ставка (ставка відсотка) –питомий показник, відповідно до якого у встановлений термін виплачується сума відсотка в розрахунку на одиницю капіталу. Звичайно ставка відсотка характеризує співвідношення річної суми відсотка і суми наданого (запозиченого) капіталу (виражене в десятковій дробі або у відсотках).
Майбутня вартість грошей –сума інвестованих у даний момент коштів, у яку вони перетворяться через певний період часу з урахуванням визначеної ставки відсотку (відсоткової ставки).
Теперішня вартість грошей –сума майбутніх коштів, приведених з урахуванням визначеної ставки відсотка до теперішнього періоду часу.
Нарощування вартості (компаундінг) –процес приведення теперішньої вартості грошей до їхньої майбутньої вартості у певному періоді шляхом приєднання до їхньої суми суми нарахованих відсотків.
Дисконтування вартості –процес приведення майбутньої вартості грошей до їхньої теперішньої вартості шляхом вилучення з їхньої майбутньої суми відповідної суми нарахованих відсотків ( дисконту).
Період нарахування –загальний період часу, протягом якого здійснюються процеси нарощення або дисконтування вартості коштів.
Інтервал нарахування –обумовлений конкретний термін часу (в межах загального періоду нарахування), у рамках якого розраховується окрема сума відсотка по встановленій його ставці (здійснюється окремий платіж відсотка).
Попередній метод нарахування відсотка –спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотка здійснюється на початку кожного інтервалу.
Наступний метод нарахування відсотка –спосіб розрахунку платежів, при якому нарахування відсотка здійснюється наприкінці кожного інтервалу.
Дискретний грошовий потік –потік платежів на вкладений капітал, що має чітко обмежений період нарахування відсотків і кінцевий термін повернення основоної його суми.
Безперервний грошовий потік –потік платежів на вкладений капітал, період нарахування відсотків по якому не обмежений а, відповідно, не визначений і кінцевий термін повернення основної його суми.
Ануїтет –тривалий потік платежів, що характеризується однаковим розміром платежу і однаковим інтервалом між двома суміжними платежами.
2. При розрахунку суми простого відсотка в процесі нарощування вартості використовується формула
I = P*n*i,
де I - сума відсотка за обумовлений період часу в цілому;
P - первісна сума (вартість) коштів;
n - кількість інтервалів, по яких здійснюється розрахунок відсоткових платежів у загальнообумовленому періоді часу;
і - ставка відсотка, що застосовується при розрахунках, виражена десятковим дробом.
У цьому випадку майбутня вартість внеску (S) з урахуванням нарахованої суми відсотка визначається за формулою
S = P+I=P*(1+ni).
Множник (1+ni) називається множником ( коефіцієнтом) нарощення суми простих відсотків. Його значення завжди більше одиниці.
При розрахунку суми простого відсотка у процесі дисконтування вартості використовується формула
D = S –S* ( 1 / 1+ ni),
де D - сума дисконту (розрахована по простих відсотках) за обумовлений період часу в цілому;
S - майбутня вартість коштів;
n - кількість інтервалів нарахування, по яких здійснюється розрахунок процентних платежів, у загальнообумовленому періоді часу;
i - дисконтна ставка відсотка, виражена десятковим дробом.
У цьому випадку теперішня вартість коштів (Р) з урахуванням розрахованої суми дисконту визначається за наступною формулою:
P = S –D = S*(1 /1+ni).
Множник (1/1+ni) називається дисконтним множником (коефіцієнтом) суми простих відсотків, його значення завжди менше одиниці.
При розрахунку майбутньої суми внеску (вартості коштів) у процесі його нарощування за складними відсотками використовується формула
Sc = P*((1+i)^n),
де Sc –майбутня вартість внеску (коштів) при його нарощуванні за складними відсотками;
P –первісна сума внеску;
i –ставка відсотка, виражена десятковим дробом;
n –кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.
Відповідно сума відсотка (Iс) у цьому випадку визначається за формулою
Iс = Sс –P.
При розрахунку теперішньої вартості коштів у процесі дисконтування за складними відсотками використовується формула
Pc = S/((1+i)^ n),
де Pс –первісна сума внеску;
S –майбутня вартість внеску при його нарощуванні за складними відсотками;
i –дисконтна ставка, виражена десятковим дробом;
n – кількість інтервалів, по яких здійснюється кожний відсотковий платіж, у загальнообумовленому періоді часу.
Відповідно сума дисконту (Dс) у цьому випадку визначається за формулою
Dс = S –Pс.
3. Переважно облікова ставка використовується при здійсненні операції “облік векселів”. Зміст операції банківського обліку (банківського дисконтування) полягає в наступному: банк до настання строку платежу за векселем або іншим зобов’язанням купує його у власника за ціною меньшою ніж сума, яка повинна бути сплачена за ним у кінці строку, тобто обліковує його з дисконтом. Банк отримує прибуток у вигляді дисконту, а власник векселя –гроші раніше строку.
У цьому випадку виникає необхідність визначення суми, яку необхідно проставити у векселі, якщо відомі теперішня сума боргу, його строк та облікова ставка. У разі використання облікової ставки відсотки за користування позичкою нараховуються на суму, яка підлягає сплаті наприкінці строку позички, тобто на кінцеву (майбутню) вартість.
Якщо облікова ставка d, то за визначенням вона дорівнює
d = (S-P)/S.
При розрахунку теперішньої вартості за простою обліковою ставкою використовується формула
Р = S(1-dn).
Дисконтування за складною обліковою ставкою здійснюється за формулою
Р = S(1-d)^n.
Формула для визначення майбутньої вартості за простою обліковою ставкою наступна
S = P/(1-dn).
Нарощування за складною обліковою ставкою відбувається за формулою
S = P/(1-d)^n.
Аналогічно до математичного нарощування та дисконтування:
/(1-dn) та 1/(1-d)^n- множники нарощування відповідно за простою і складною обліковою ставкою;
(1-dn) та (1-d)^n –множники дисконтування відповідно за простою і складною обліковою ставкою.
Розглянуті два методи дисконтування (математичне і банківське) приводять до різних результатів, навіть у випадку, коли і = d. Облікова ставка враховує фактор часу більш строго, і при відносно великому терміні векселя зарахування може привести до нульової або від’ємної суми, що позбавлено змісту. Вплив фактору часу посилюється при збільшенні величини ставки. Дана ситуація не виникає при математичному дисконтуванні: при будь- якому терміні часу величина платежу в даному випадку більше за нуль.
При розробці умов контрактів та їх аналізі виникає необхідність у розв'язанні ряду вторинних задач –визначенні терміну позики або розміру відсоткової ставки в тому чи іншому вигляді при всіх інших заданих умовах.
Термін позики.
Необхідні формули для розрахунку терміну позики наведені нижче:
n = (S –P) / Pi = (S/ P –)/ I;
n = (S –P)/ Sd = (1 –P/ S) /d.
Величина відсоткової ставки
Необхідність у розрахунку відсоткової ставки виникає при визначенні фінансової ефективності операцій і при порівнянні контрактів за їх доходністю, коли відсоткові ставки в явному вигляді не вказані.
При цьому можна скористатися наступними формулами
і = (S –P)/ Pn ;
d = (S –P) /Sn.
4. У сучасних умовах відсотки переважно капіталізуються не один, а декілька разів на рік –по півріччях, кварталах і т.н. Можна використовувати формулу S = (1+і)^n. Але на практиці частіше користуються іншим методом розрахунку, оскільки в угодах фіксується річна ставка із зазначенням періоду нарахування, а не ставка за період.
Позначимо j –річна відсоткова ставка, а кількість періодів нарахування за рік дорівнює m. Тоді кожний раз відсотки нараховуються за ставкою j/m. Ставка j називається номінальною відсотковою ставкою.
Нарахування відсотків за номінальною ставкою здійснюється за формулою
S = P(1+j/m)^N ,
де N –кількість періодів нарахування;
j - номінальна річна ставка (десятковий дріб).
Якщо N- ціле, тобто N = mn, тоді при встановленні значення множника нарощення (1+j/m)^N у більшості випадків є можливість користуватися таблицею складних відсотків.
Ефективна ставка (дійсна) –це ставка відсотків, яка вимірює той реальний відносний доход, який можна отримати за рік. Іншими словами, ефективна ставка показує, яка річна ставка відсотків дає той же самий фінансовий результат, що і m –разове нарощування в рік за ставкою j/m. У подальших розрахунках будемо позначати ефективну ставку через і.
5. При зміні умов угоди (заміна відсоткової ставки обліковою, простої ставки –складною і т.і.) виникає необхідність оцінити чи варто погоджуватися на запропоновані зміни. Для вкладника не має принципового значення, за якою ставкою банк буде нараховувати відсотки. Для нього головна умова, щоб результат фінансової операції залишився незмінним.
Еквівалентні відсоткові ставки –це такі відсоткові ставки, які за однакових початкових умов дають однаковий кінцевий результат.
Еквівалентність ставок виводиться з рівняння відповідних множників нарощення.
Еквівалентність складної і простої відсоткових ставок:
1+nіп = (1+іс)^n:
іп = ((1+іс)^n –)/n,
іс = n√1+niп –.
Еквівалентність простих відсоткової та облікової ставок:
1/1-dn = 1+ni:
dп = iп/(1+niп),
iп = dп/(1 –dnп).
Еквівалентність номінальної та ефективної ставок:
(1+і)^n = (1+j/m)^mn:
i = (1+j/m)^m –,
j = m((1+i)^1/m –.
6. Контракти, угоди, комерційні операції в більшості випадків передбачають не окремі разові платежі, а безліч розподілених у часі сплат та надходжень. Наприклад, погашення кредиту, грошові показники інвестиційного процесу, страхові внески і т.і., завжди можливо представити у вигляді послідовності (ряда) сплат та надходжень. У фінансовій математиці окремі елементи такого ряду, а іноді і весь ряд платежів в цілому називається потоком платежів (cash flows).
Потік платежів, в якому розмір платежу і інтервал між двома послідовними платежами є постійними, називається фінансовою рентою або ануїтетом.
Прикладами ренти є виплати відсотків за облігаціями, внески по погашенню кредита, виплати страхових премій. У всіх наведених прикладах певні грошові суми сплачуються через рівні інтервали часу.
Фінансова рента описується такими параметрами:
Фінансові ренти класифікуються за наступними ознаками:
а) за розміром членів ренти поділяють на постійні (з рівними членами) й змінні. Члени змінних рент можуть змінюватися у часі за законом, наприклад, арифметичної або геометричної прогресії;
б) за вірогідністю сплати членів ренти поділяються на умовні та безумовні. Безумовні ренти підлягають безумовній сплаті, наприклад, погашення кредиту. Сплата умовної ренти залежить від настання певного випадку. Тому число членів такої ренти заздалегідь не відоме (наприклад, число сплат пенсій);
в) за кількістю членів розрізняють ренти з кінцевою кількістю членів ренти(обмежені) та необмежені ренти (наприклад, сплати за облігаційними позичками з необмеженим строком);
г) за моментом сплати платежів виділяють ренти звичайні (постнумерандо) й ренти пренумерандо.
Рента постнумерандо –це рента, платежі по якій здійснюються наприкінці кожного періоду.
Рента пренумерандо –сплати відбуваються на початку кожного періоду.
У більшості практичних випадків кількісний аналіз потоків платежів передбачає розрахунок однієї з двох загальних характеристик –нарощеної суми і теперішньої величини ренти.
Нарощена сума –сума всіх членів послідовності платежів з нарахованими на них відсотками к кінцю строка.
Під теперішньою величиною розуміється сума всіх членів потоку, дисконтованих на певний момент часу, що співпадає з початком потоку платежів або упереджає його.
Ми будемо розглядати звичайні, обмежені фінансові ренти, члени яких не змінюються в часі, платежі здійснюються раз на рік або p- разів на рік, відсотки нараховуються раз або m –разів на рік.
Приклад. Нехай у кінці кожного року протягом 4 років у банк вноситься 1000 грн., відсотки нараховуються в кінці року, ставка 5% річних. У цьому випадку 1-й внесок до кінця строка ренти дорівнюватиме 1000*1,05^3, оскільки відповідна сума перебувала на рахунку протягом 3 років; 2-й внесок дорівнюватиме 1000*1,05^2; 3-й внесок = 1000*1,05. Останній внесок відсотків не приносить, тобто = 1000.
Таким чином, наприкінці строку ренти внески з нарахованими відсотками представляють числовий ряд: 1000*1,05^3; 1000*1,05^2; 1000*1,05; 1000. Нарощувана сума наприкінці строку ренти дорівнюватиме сумі усіх членів цього ряду.
Узагальнюючи числовий приклад, виведемо відповідну формулу для нарощування суми річної ренти. Введемо наступні позначення:
S –нарощена сума ренти;
R –розмір члена ренти;
і –відсоткова ставка;
n –строк ренти (кількість років).
Члени ренти будуть приносити відсотки протягом n-1; n-2; . . .2; 1; 0 років, а нарощувана величина членів ренти складатиме R(1+і)^n-1; R(1+і)^n-2 … R(1+і); R. Перепишимо цей ряд у зворотньому порядку. У такому вигляді він являє собою геометричну прогресію із знаменником (1+і) та першим членом R. Знайдемо суму прогресії:
S = ( R(1+і)^n –) / ((1+i) – 1) = (R(1+і)^n –)/і ,
де S –нарощена сума ренти постнумерандо.
((1+і)^n –)/і –множник нарощування ренти. Його значення табульовані.
Теперішня величина річної звичайної ренти постнумерандо (капіталізована вартість потоку) визначається за формулою
P = (R*(1 –(1+i)^-n))/і.
Для визначення нарощеної і теперішньої величини ренти пренумерандо використовуються відповідно наступні формули
S = ((R(1+і)^n –))/і)*(1+і);
P = ((R(1+i)^-n)/і)*(1+і).
Для визначення нарощеної величини річної ренти з нарахуванням відсотків m-разів на рік використовується формула
S = (R(1+j/m)^mn –)/(1+j/m) –.
Розділ ІІ. Ринок цінних паперів
Тема 3. Цінні папери як фінансовий інструмент
1. Сутність цінних паперів та їх основні властивості.
. Класифікація цінних паперів.
.Характеристика ринку цінних паперів. Учасники й професіонали фондового ринку.
. Регулювання діяльності на фондовому ринку.
. Способи отримання доходу по цінних паперах.
1. Поняття цінних паперів, порядок їх випуску й обігу в Україні регламентуються Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону “цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.
Наведена трактовка цінних паперів акцентує увагу на трьох основних моментах:
) безпосередніх суб’єктах операцій з цінними паперами, якими є особи, що випускають їх в обіг та власники цінних паперів;
Цінні папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, як застава для забезпечення майбутніх платежів та погашення кредитів. Цінні папери, з одного боку, є способом достатньо вигідно розмістити вільні кошти, а з іншого –джерелом отримання додаткових фінансових ресурсів для фінансування поточної господарської діяльності, довгострокових інвестиційних проектів підприємств, держави.
Цінні папери як фінансовий інструмент мають такі властивості:
-ринковість;
-прибутковість;
-ризикованість;
-ліквідність;
-стандартність.
Ринковість –це здатність цінних паперів купуватися і продаватися на ринку, виступати в якості самостійного платіжного засобу, а також бути об'єктом цивільних відносин (позики, спадкування, дарування і т.п.).
Прибутковість - властивість цінних паперів виступати як спосіб заощадження і нагромадження майна. Як будь-яке майно, цінні папери мають вартість:
а) номінальну - встановлюється емітентом;
б) балансову - є бухгалтерським відображенням забезпеченості цінних паперів капіталом емітента;
в) ринкову - вартість цінних паперів на ринку;
г) розрахункову - визначається за допомогою фінансових розрахунків.
Ризикованість - властивість цінних паперів заподіювати власникам грошові збитки через зменшення своєї прибутковості під впливом різних чинників.
Ліквідність - властивість цінних паперів швидко перетворюватися у грошові кошти без істотних втрат для власника.
Стандартність - по-перше, відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам, по-друге, ідентичність правових наслідків для суб'єктів ринку по операціях з цінними паперами окремих груп і видів.
2. Класифікація цінних паперів –це віднесення окремих цінних паперів до тієї або іншої групи відповідно до певних ознак. Класифікація цінних паперів може бути подана схемою 3.1.
Боргові цінні папери- це цінні папери, по яких емітент несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, і виплатити доход у вигляді відсотків (облігації, векселі, казначейські зобов'язання).
Інвестиційні цінні папери - засвідчують право на частку у власності підприємства, що випустило ці цінні папери. Надають їх власникам право на участь у керуванні справами емітента й одержання частини прибутку і частини майна у разі ліквідації (акції, інвестиційні сертифікати).
Державні цінні папери - це боргові зобов'язання держави у формі цінних паперів. Випускаються державою для реалізації наступних цілей: фінансування поточного бюджетного дефіциту, регулювання грошової маси в обігу, переоформлення раніше випущених цінних паперів, згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, забезпечення комерційних банків ліквідними активами (облігації внутрішньої державної позики, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати НБУ, приватизаційні папери).
Муніципальні цінні папери - випускаються місцевими органами влади з метою мобілізації коштів для реалізації місцевих програм (облігації внутрішніх місцевих позик).
|
|
Класифікаційна ознака Види цінних паперів
Форма надання капіталу і спосіб боргові
виплати доходу (економічна природа)
інвестиційні (пайові)
похідні
державні
Характер емітента
муніципальні
цінні папери підприємств
цінні папери фізичних осіб
цінні папери грошового ринку
Термін і місце функціонування
цінні папери ринку капіталів
фондові цінні папери
Призначення
комерційні цінні папери
іменні
Ознака передачі прав власності
на пред’явника
основні
Механізм випуску і обігу
похідні
Схема 3.1 –Класифікація цінних паперів
Цінні папери підприємств - емітентом є підприємства (акції, облігації, векселя). Метою випуску цього виду цінних паперів переважно є залучення додаткових фінансових ресурсів у господарський обіг.
Цінні папери фізичних осіб –емітуються фізичними особами (чеки).
Цінні папери грошового ринку - відносяться до сектора "коротких грошей" - усі цінні папери терміном обігу до 1 року (векселі, депозитні сертифікати, чеки).
Цінні папери ринку капіталів - складають сектор "довгих грошей" –цінні папери терміном обігу понад 1 рік (акції, середньо- і довгострокові облігації, казначейські зобов'язання, приватизаційні цінні папери).
Фондові цінні папери - обертаються на фондовій біржі (переважно акції).
Комерційні цінні папери - обслуговують товарообіг і комерційні угоди (чеки, комерційні векселі).
Іменні цінні папери - цінні папери, виписані на певне ім'я. Не підлягають вільній передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передатним записом), що засвідчує перехід прав по цінних паперах до іншої особи.
Цінні папери на пред'явника - права по цих цінних паперах належать тому, хто фактично їх пред'являє. При передачі не вимагають індосаменту, обертаються вільно.
Основні цінні папери - акції, облігації.
Похідні цінні папери - засвідчують право на операції з основними цінними паперами (варант, коносамент, опціон, ф’ючерс).
Відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:
- акції;
- облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;
- облігації місцевих позик;
- облігації підприємств;
- казначейські зобов'язання держави;
- ощадні сертифікати;
- інвестиційні сертифікати;
- векселі;
- приватизаційні папери.
Цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися у документарній та бездокументарній формах.
Документарна форма цінних паперів –сертифікат з відповідними реквізитами.
Бездокументарна форма –зберігання на електронних носіях облікового запису, що засвідчує права власності на цінні папери.
3. Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку, на якій здійснюються операції з цінними паперами.
Синонімом поняття "ринок цінних паперів" є поняття "фондовий ринок".
Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позиковий капітал, що знайшов своє вираження у формі цінних паперів.
Головною метою фондового ринку є створення умов для ефективного розміщення інвестицій.
Відповідно до “Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні” "ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє обігу і раціональному розміщенню фінансових ресурсів".
Ринок цінних паперів можна умовно розділити на кілька секторів (табл.1).
Таблиця 3.1 –Сектори ринку цінних паперів
|
Критерії класифікації |
Сектори ринку |
|
1. Спосіб розміщення цінних паперів |
- первинний фондовий ринок - вторинний ринок |
|
2. Місце операцій з цінними паперами |
- біржовий фондовий ринок - позабіржовий фондовий ринок |
|
3. Економічна природа цінних паперів |
- ринок боргових цінних паперів - ринок пайових цінних паперів - ринок похідних цінних паперів |
|
4. Суб'єкти випуску цінних паперів |
- ринок державних позик - ринок муніципальних позик - ринок цінних паперів підприємств і організацій |
|
5. Термін обертання цінних паперів |
- ринок цінних паперів з встановленим терміном обігу - ринок цінних паперів без встановленого терміну обігу |
Первинний ринок цінних паперів –це ринок, що обслуговує випуск (первинну і повторні емісії) і первинне розміщення цінних паперів (перший продаж цінних паперів інвесторам). Первинний ринок сприяє росту капіталу і раціональному розподілу джерел нового інвестування тому, що на ньому продаються і купуються нові, тільки що випущені в обіг цінні папери.
Вторинний ринок цінних паперів –це ринок, де відбувається купівля-продаж раніше випущених в обіг цінних паперів.
Біржовий ринок цінних паперів представлений фондовою біржею. Фондова біржа –це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона є основним елементом вторинного ринку цінних паперів.
Позабіржовий ринок цінних паперів –сфера обігу цінних паперів, які не допущені до котирування на фондовій біржі.
Для того, щоб фондовий ринок був ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував відповідні умови для інвестицій і надійний захист інтересів суб'єктів, його функціонування повинне базуватися на наступних основних принципах:
- прозорість - ринок повинен відповідати умовам відкритості інформації, що стосується умов випуску і обігу цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, стану попиту та пропозиції на цінні папери і т.п.;
- відкритість - на ринку не повинні існувати штучні бар'єри для входу і виходу;
- упорядкованість - означає наявність "правил гри" і контролю за їхнім дотриманням;
- конкурентність - забезпечення необхідної свободи діяльності суб'єктів фондового ринку, створення необхідних умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умови контролю дотримання правил сумлінної конкуренції учасниками фондового ринку.
На фондовому ринку діють наступні групи суб'єктів (схема 3.2).
Постачальники капіталу - суб'єкти, що мають тимчасово вільні кошти - домогосподарства, підприємства, інституціональні інвестори (комерційні банки, трасти, інвестиційні фонди, страхові компанії і т.п.).
Торговці цінними паперами - поєднують продавців і покупців.
Суб'єкти, що обслуговують ринок, - надають послуги по організаційно-технічному обслуговуванню операцій з цінними паперами (організація випуску і розміщення цінних паперів, надання різних консультацій, послуги по збереженню й обліку цінних паперів і т.п.).
Органи, що регулюють діяльність учасників, - здійснюють правове регулювання ринку цінних паперів.
Суб'єкти ринку цінних паперів
Суб'єкти, Органи,
Споживачі Постачальники Торговці які обслуговують які регулюють
ринок діяльність
учасників
Підприємства Домогосподарства
Підприємства
Органи влади
Інституціональні
інвестори
Схема 3.2 –Суб'єкти фондового ринку
Загальна структура ринку цінних паперів може бути подана наступною схемою (схема 3.3).
Уряд
Комісія з цінних паперів і фондового ринку
Ринок цінних
Емітенти паперів Інвестори
Фінансові
посередники
Схема 3.3 –Структура ринку цінних паперів
Усі суб’єкти, які діють на фондовому ринку, поділяються на дві категорії: “учасники ринку цінних паперів” і “професіонали ринку цінних паперів”.
До учасників ринку цінних паперів належать:
- емітенти цінних паперів –держава в особі уповноважених органів, юридичні, і у випадках, передбачених чинним законодавством, фізичні особи, які від свого імені випускають в обіг цінні папери і відповідають по зобов'язаннях, що випливають з умов їх випуску;
- інвестори –фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів, або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів;
- посередники - юридичні особи, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг по опосередкуванню діяльності на фондовому ринку емітентів і інвесторів;
- держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів і створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою забезпечення його ефективного функціонування.
Професіонали ринку цінних паперів - це особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.
Професійна діяльність на ринку цінних паперів –підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску й обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.
Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" до них належать торговці цінними паперами, депозитарії, зберігачі цінних паперів, розрахунково-клірингові установи, реєстратори, інвестиційні компанії і фонди.
Діяльність торговців цінними паперами передбачає постачання цінних паперів за належну оплату новому власнику і здійснюється на підставі договорів доручення - комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу 3-м особам (дилерська діяльність).
Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види діяльності:
- діяльність по випуску цінних паперів;
- комісійну діяльність по цінних паперах (брокерська діяльність);
- комерційну діяльність (дилерська діяльність).
Допускаються також окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів, наприклад, консультаційна діяльність, керування активами інвестиційних фондів і т.п.
Депозитарій - це юридична особа, що здійснює діяльність по:
- наданню послуг щодо зберігання цінних паперів;
- відкриттю і веденню рахунків у цінних паперах;
- обслуговуванню операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки за угодами);
- обслуговуванню операцій емітента щодо випущеним їм цінних паперів.
Депозитарій може бути створений тільки у формі акціонерного товариства. Депозитарна діяльність повинна бути виключним видом діяльності товариства. Засновниками депозитарію можуть бути фондова біржа, а також учасники організаційно оформленого позабіржового ринку.
Законом України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" передбачене створення Національної депозитарної системи. Структура цієї системи передбачає два рівні: верхній - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки зберігачів і здійснюють кліринг і розрахунки за договорами по цінних паперах; нижній рівень - зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.
Зберігач - це комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами.
Реєстратори –юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав отриманий у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Реєстр власників - це список власників іменних цінних паперів та номінальних утримувачів, складений на певну дату.
Ведення реєстру передбачає облік і зберігання протягом визначеного терміну інформації про власників іменних цінних паперів, а також про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру.
Дозвіл на ведення реєстрів можуть одержати юридичні особи, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх Статутом.
Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди поєднують у собі функції фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, для якого операції з цінними паперами є основним джерелом доходу і основним видом діяльності. Вони створюються у формі акціонерних товариств.
Інвестиційні компанії виступають на ринку як торговці цінними паперами, що здійснюють діяльність по керуванню активами інвестиційних фондів, а також виступають інвестиційними керуючими і консультантами для інших інституціональних інвесторів. Діяльність по керуванню цінними паперами вони здійснюють від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору. Характерною рисою інвестиційної компанії є те, що вона може залучати кошти для спільного інвестування за допомогою емісії власних цінних паперів і їхнього розміщення.
Інвестиційні фонди - акумулюють кошти інвесторів і передають їх у керування інвестиційним керуючим.
Для здійснення кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів необхідно мати відповідний дозвіл.
4. Регулювання ринку цінних паперів можна умовно розділити на два види:
- державне регулювання;
- саморегулювання.
Державне регулювання ринку цінних паперів –це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Основною метою державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фондового ринку шляхом впровадження необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.
Державне регулювання фондового ринку включає:
Основними законодавчими актами, що регулюють український ринок цінних паперів є: Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” (1991р.), Закон України “Про господарчі товариства” (1991р.), Закон України “Про банки і банківську діяльність” (1991р.), Закон України “Про приватизаційні папери” (1992р.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (1993р.), “Положення про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії” (1994р.), “Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України” (1995р.), Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996р.), Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (1997р.).
Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто встановлення правил, обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання –конкретні нормативні документи, що впорядковують окремі аспекти діяльності на фондовому ринку (реєстрація емісій, ліцензування діяльності і т.п.).
Органи державного управління, що регулюють діяльність ринку. В усіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Водночас, у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, що контролює дотримання законодавства по фондовому ринку. В Україні - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Непряме втручання держави в ринок цінних паперів здійснюється через:
а) податкову політику, що впливає на ділову активність а, отже, на потребу у фінансових ресурсах;
б) регулювання грошової маси у обігу та обсягів кредитів;
в) зовнішньоекономічну політику –регулювання операцій з іноземною валютою, експортно-імпортних операцій і т.п.;
г) гарантії держави по позиках приватного сектору;
д) вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою і підприємствами-емітентами.
Саморегулювання ринку цінних паперів здійснюється організаціями суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила і процедури.
Згідно з “Положенням про саморегулюючу організацію ринку цінних паперів” статус саморегулюючої організації можуть одержати громадські організації і об'єднання юридичних осіб –професійних учасників ринку цінних паперів, а також фондові біржі. Саморегулюючі організації не мають на меті одержання прибутку.
Основними ознаками організацій, саморегулюючих фондовий ринок, є:
- добровільність об'єднання;
- наявність різноманітних видів діяльності;
- захист інтересів членів організації;
- встановлення для своїх членів “правил гри” на ринку;
- виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.
Саморегулювання фондового ринку України здійснюється фондовими біржами, Асоціацією учасників фондового ринку, Професійною асоціацією реєстраторів і депозитаріїв, Українською асоціацією інвестиційного бізнесу, Позабіржовою торговельною системою.
Особливості українського фондового ринку.
Український ринок цінних паперів належить до тих, що тільки формуються. Одна з причин тут полягає у відносно короткому терміні існування національного фондового ринку. Законодавчо його оформлення почалося з прийняття Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” в червні 1991р., у жовтні 1991р. була зареєстрована Українська фондова біржа, а перші торги на якій відбулися в лютому 1992р.
В Україні переважно розвинутий позабіржовий сегмент –ринок фінансових посередників, переважно дилерський.
Біржовий сегмент –ринок біржових фірм і банків, переважно брокерський. На цьому ринку України обертається близько 1% цінних паперів.
В Україні сьогодні не існує єдиної системи котирування цінних паперів –торги здійснюються окремо на Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. Національний депозитарій знаходиться в початковій стадії роботи. Він був створений у березні 1999р.
5. Власник цінних паперів може отримати два види доходу:
Доход від володіння цінними паперами може бути отриманий у таких формах:
- відсотковий доход. Причому для визначення доходу по цінних паперах використовуються наступні ставки:
а)фіксована ставка відсотку характеризується незмінним її рівнем протягом усіх інтервалів загального періоду нарахування;
б)плаваюча ставка відсотку характеризується таким її рівнем, що переглядається регулярно, за згодою сторін, у розрізі окремих інтервалів загального періоду нарахування. Такий перегляд обумовлюється зміною середньої норми відсотку на фінансовому ринку, зміною темпу інфляції та іншими умовами;
в)ступенева ставка відсотку –ставка відсотку, що ступенево зростає при збільшенні терміну володіння цінними паперами.
- доход від індексації номінальної вартості цінних паперів;
- доход у вигляді знижки (дисконту) при купівлі цінних паперів;
- доход у вигляді виграшу по позиках (облігації);
- доход у вигляді дивідендів.
Доход від розпорядження цінними паперами –це доход від продажу їх по ринковій вартості, якщо вона перевищує номінальну або первісну вартість, по якій вони були придбані.
Тема 4. Акції як основа формування власного капіталу
1. Акція – це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у Статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві, дає право власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивидендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства.
Цілями випуску акцій є:
- щойно створенні підприємства –забезпечення стартового капіталу, необхідного для початку діяльності;
- діючі підприємства –залучення додаткових фінансових ресурсів для фінансування поточної діяльності підприємства.
Акції можуть бути іменними і на пред'явника, простими і привілейованими.
Іменна акція –це акція, на бланку якої вказується ім'я її власника. При випуску таких акцій емітент заводить Книгу реєстрації іменних акцій, в яку заносяться дані про їхніх власників. У цій Книзі, як правило, вказується кількість і номери акцій, що належать конкретному інвестору. Якщо право власності на визначену акцію переходить до іншого інвестора, то до Книги реєстрації заносять відповідні зміни.
Книгу реєстрації може вести сам емітент або ця функція може бути передана відповідним установам –реєстраторам або депозитаріям.
Акція на пред'явника –обертається вільно без спеціальної реєстрації. Емітент, що випустив акції на пред'явника, може не знати в кожний даний момент, хто є акціонером і якою кількістю його акцій володіють окремі інвестори.
Проста акція . Власник такої акції, як правило, має один голос на зборах акціонерів. Доход у вигляді дивідендів по простій акції виплачується в останню чергу, тобто після виплати дивідендів по привілейованих акціях. Дивіденди, як правило, виплачуються при одержанні емітентом достатньої кількості чистого прибутку, а у випадках одержання незначного прибутку або збиткової діяльності дивіденди по простих акціях, як правило, не виплачуються, тобто виплата дивідендів по простих акціях не гарантується емітентом.
Привілейована акція –гарантує її власнику фіксований розмір дивідендів, що не залежить від розміру прибутку акціонерного товариства. Привілейовані акції дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на одержання частини майна товариства у випадку його ліквідації, а також повернення власнику номінальної вартості акцій за його вимогою.
Власники привілейованих акцій не можуть брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% Статутного фонду товариства.
Привілейовані акції можуть бути наступних видів:
- кумулятивні –невиплачені по них дивіденди накопичуються і виплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів по простих акціях;
- некумулятивні –власники втрачають дивіденди за період, у якому не було оголошено про їхню виплату;
- привілейовані акції з часткою участі –дають власникам право на одержання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди по простих акціях перевищують цю суму;
- конвертовані –можуть бути переведені у визначену кількість простих акцій;
- привілейовані акції зі ставкою дивідендів, що коригується, –дивіденди за цими акціями не є фіксованими, а коригуються з урахуванням прибутковості інших цінних паперів.
Акція повинна мати такі обов'язкові реквізити:
До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, у якому повинні міститися такі дані:
Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.
Права власника акцій
Акціонери, що володіють у сукупності більше, ніж 10% голосів, можуть вимагати включення питань у порядок денний.
Акціонери, що володіють більше, ніж 20% голосів, мають право вимагати скликання загальних зборів у будь-який час і з будь-якого приводу;
а) покриття витрат, пов'язаних з веденням справи про банкрутство в арбітражному суді і роботою ліквідаційної комісії;
б) задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів;
в) виплати державних і місцевих податків, платежів органам державного страхування і соціального забезпечення;
г) задоволення не забезпечених заставою вимог кредиторів.
Власники привілейованих акцій мають переважне (у порівнянні з власниками простих акцій) право на активи товариства при його ліквідації.
Акція є неподільною. У випадку, якщо та сама акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.
Рішення про випуск акцій
Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів. Протокол рішення про випуск акцій повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента і його місцезнаходження; розмір Статутного фонду; вартість основних і оборотних фондів емітента; цілі і предмет його діяльності; перелік службових осіб емітента; найменування контролюючого органа (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; ціль випуску акцій; категорії акцій; кількість іменних акцій і акцій на пред'явника; обсяг емісії і кількість акцій; номінальну вартість акцій; кількість учасників голосування; порядок виплати дивідендів; термін і порядок підписки на акції і порядок їхньої оплати; термін повернення коштів при відмові від випуску акцій; черговість випуску акцій (при випусках акцій різними серіями); порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій; умови розпорядження акціями; права на придбання акцій при новій емісії; права власників привілейованих акцій.
Крім того, протокол може містити інші довідки щодо випуску акцій.
Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його Статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у випадку перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий тільки у випадках, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче за номінальну).
Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.
Придбання акцій
Акції оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених Статутом акціонерного товариства, також в іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форм внеску вартість акції виражається в національній валюті.
Підприємства, організації та установи можуть купувати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків і відсотків за банківський кредит.
Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної сплати їхньої вартості.
Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їхнього наступного перепродажу, поширення серед своїх працівників чи анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані чи анульовані в термін не більше одного року.
Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому Статутом акціонерного товариства, за рахунок доходу, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і відсотків за банківський кредит.
2. Різноманітність напрямків використання акцій обумовлює визначення різних видів вартісних оцінок:
- номінальна (емісійна) вартість –встановлюється емітентом у момент випуску;
- ринкова курсова вартість –вартість, по якій акція купується.
Визначається за формулою
Срин.к = (На х Ка)/100 ,
де Срин.к. - ринкова вартість акції;
На –номінальна вартість акції;
Ка - курс акції, %;
Ка = (Д/іб) х 100.
Тут Д - дивіденд, %;
іб - банківський позичковий відсоток , %.
Процес встановлення ціни акції залежно від реального доходу, що вона приносить, має назву капіталізації доходу і відбувається за допомогою фондового ринку;
- балансова вартість акції визначається за формулою
Сб = ЧА/N,
де Сб - балансова вартість акції;
ЧА - вартість чистих активів товариства, тобто всі активи мінус борги (кредиторська заборгованість, позичкові кошти, доходи майбутніх періодів);
N - кількість сплачених акцій.
За балансовою вартістю реалізуються акції в акціонерних товариствах закритого типу;
- розрахункова курсова вартість акцій використовуються для визначення ціни при продажу акцій у межах товариства або при аналізі діяльності компанії:
С роз.к = (П/(N х іб)) х 100,
де С роз.к –розрахункова курсова вартість акції;
П - чистий прибуток за рік;
N - кількість сплачених акцій;
іб - середня ставка НБУ по централізованих кредитах;
- інвестиційна вартість акцій визначається у процесі оцінки акцій. Ця вартість є критерієм оцінки доцільності придбання акції або подальшого володіння нею.
3. Під оцінкою цінних паперів розуміється процес визначення інвестиційної (внутрішньої, дійсної, дисконтованої) їх вартості. Ключовим фактором при оцінюванні будь-якого фінансового інструменту є позитивне співвідношення між ризиком та очікуваним доходом. Це означає, що при здійсненні оцінки цінних паперів враховуються дві величини: норма доходу, яку власник сподівається отримати наприкінці кожного періоду володіння цінним папером, і мінімальна норма доходу (прийнята ставка дисконту), прийнята для інвестора.
Отже очікувана вартість акції для інвестора дорівнює сумі очікуваних у майбутньому дисконтованих доходів.
Розрахована в процесі оцінки інвестиційна вартість цінного паперу порівнюється з його поточною ринковою вартістю і на підставі цього порівняння інвестор дістає висновок про доцільність придбання цінного паперу. Якщо інвестиційна вартість цінного паперу буде більша за його поточну ринкову вартість, то означає, що ринок недооцінив його, але згодою зробить це, тобто такий цінний папір має сенс купувати, оскільки він принесе власнику доход внаслідок збільшення ринкової вартості. І, навпаки, якщо інвестиційна вартість буде менша за поточну ринкову, що це означає, що ринок переоцінив його, але згодом правильно оцінить, тобто такий цінний папір купувати недоцільно.
Оцінка привілейованих акцій
Привілейована акція –де акція, що забезпечує отримання фіксованого дивіденду. Не зважаючи на те, що в дійсності за всіма привілейованими акціями передбачається право викупу і багато з них зрештою погашаються, все таки вони не мають терміну погашення. Отже коли мова йдеться про їх оцінку, то їх можна охарактеризувати як безтермінові цінні папери.
Математична формула для визначення інвестиційної вартості привілейованих акцій має вигляд
n
= Σ Др ,
i=1 (1+Ra)^n
де - розрахункова інвестиційна вартість привілейованої акції;
- очікувані щорічні виплати дивідендів;
- очікувана мінімальна ставка дисконту ( необхідний рівень прибутковості);
n - останній рік запланованого періоду.
=ДрхFM 2(ra;n),
де FM 2(ra;n) - факторний множник (коефіцієнт дисконтування) за додатком 2 фінансових таблиць.
Якщо очікувана мінімальна ставка дисконту є стійкою величиною, рівняння для визначення дійсної вартості акції матиме вигляд
= Др /ra.
Оцінка простих акцій
Метою придбання простих акцій є одержання прибутку у формі грошової виплати дивідендів і доходу за рахунок збільшення ціни акцій. Як правило, люди купують прості акції, розраховуючи (крім дивідендів) одержати доход за рахунок подорожчання акцій. Ці сподівання можуть виправдатися чи не виправдатися, але більшість людей не купували б акції, якби не було можливості одержати цей додатковий доход.
Оцінка простих акцій набагато складніша, ніж оцінка облігацій чи привілейованих акцій, тому що інвестор не може бути впевнений у розмірі доходу, тимчасових границях його виплати і нормі доходу.
Оцінка простих акцій з постійним розміром дивідендів. Оцінка цих акцій аналогічна оцінці привілейованих акцій
Ра. пр = Др/rа,
де Др - розмір річних дивідендних виплат;
rа - очікувана норма доходу простої акції, що залежить від її ризикованості.
Оцінка простих акцій, розмір дивідендів по яких змінюється у різні періоди:
Ра. пр. = ((Д1/(1+ra)1) + (Д2/(1+ra)2) +... .+ (Дn/(1+ra)n),
Ра. пр. = Д1 * FM 2(ra; n=1) + Д2 * FM 2(ra; n=2) +... .. + Дn * FM 2(ra; n).
Оцінка простих акцій з дивідендами, які постійно зростають (модель М.Дж. Гордона):
Ра. пр. = (До(1 + q))/(ra - q),
Ра. пр. = Д1/(ra - q),
де До - останній виплачений дивіденд на акцію;
Д1 - очікувана виплата дивідендів на акцію через рік;
q - очікувана середньорічна норма росту дивідендів по акції;
ra- очікувана норма доходу.
Якість акцій визначається за такими показниками:
1) ліквідністю
Л = (На*N)/З,
де На –номінальна вартість акцій;
N –кількість акцій;
З –заборгованість, що підлягає терміновому погашенню (термін оплати якої настав).
Ліквідність повинна прагнути до максимуму;
2) адекватністю покриття –визначає фінансове забезпечення чистим прибутком дивідендів по акціях;
3) спредом та рівнем спреда.
Спред –це розрив між мінімальною ціною пропозиції і максимальною ціною попиту. Це абсолютне значення. Рівень спреда –це відносний показник, що встановлюється як відношення абсолютного значення спреда до максимальної ціни попиту, виражений у відсотках.
Рівень спреда повинен прагнути до мінімуму. Нормальний рівень –від 0 до 3%.
4. З позицій акціонерного товариства дивіденд –це витрати товариства, необхідні для обслуговування акціонерного капіталу, що виступають у формі чистого прибутку і виплачуються акціонерам пропорційно кількості акцій, що знаходяться в обігу.
З позицій акціонера дивіденд виступає як плата за користування товариством його грошима, вкладеними у Статутний капітал товариства.
З позиції фінансового аналітика дивіденд є технічним показником, що дозволяє визначити інвестиційну привабливість емітента, оцінити пропорції розподілу прибутку товариства, вартість простого і привілейованого капіталу і т.п.
Дивіденд є результатом розподілу прибутку акціонерного товариства відповідно до частки кожної акції в капіталі товариства. Дивіденд у кінцевому рахунку є доходом, в якому відбиваються результати управління підприємством і його політика розподілу.
Дивіденди важливі тому, що вони сигналізують акціонерам та інвесторам про здатність компанії отримувати прибуток. Дивіденди є основою визначення ціни акцій і важним компонентом визначення ефективності вкладень у цінні папери.
Дивіденди оголошуються у вигляді абсолютних значень, оскільки відсотки іноді можуть не показувати імовірних значень розміру доходів акціонерів.
Джерелом виплати дивідендів є прибуток і емісійний доход.
Під дивідендною політикою розуміється сукупність використовуваних товариством принципів і методів виплати дивідендів відповідно до його економічних цілей у певний період.
Кращою вважається така дивідендна політика, що максимізує ринкову вартість акцій компанії і приваблює інвесторів. Важливо здійснювати стабільні дивідендні виплати акціонерам, з одного боку, і підтримувати стабільний фінансовий стан компанії –з другого.
Тобто завжди існує певне протиріччя між сумою прибутку, що направляється на виплату дивідендів, і прибутком, що направляється на інвестиції.
У рамках вирішення цього протиріччя виділяються три концепції:
Відповідно до цієї концепції ринкова вартість акцій взагалі не залежить від дивідендної політики акціонерного товариства. Використовуючи доходи для інвестування, а не для виплати дивідендів, акціонерне товариство забезпечує собі майбутні прибутки, що веде до збільшення ринкової вартості акцій а, отже, до зростання доходів акціонерів. Висновок: не має сенсу обирати будь-яку дивідендну політику.
2) Концепція “Синиця в руці” –М.Гордон, Е.Брігхем, Дж.Лінтнер.
Ця концепція виходить з того, що оскільки майбутні доходи будуть колись, а поточні вже є, то виплата дивідендів є менш ризикованою, ніж накопичення капіталу і більшість інвесторів віддає перевагу саме виплаті дивідендів. Таким чином, підприємство повинне виплачувати дивіденди в обсязі, що задовольняє інвесторів. Незадоволення акціонерів розміром дивідендів може привести до того, що вони будуть прагнути позбавитись акцій, що, в свою чергу, приведе до зниження їхньої курсової вартості.
Прагнення до великих дивідендів притаманне, в основному, тільки дрібним інвесторам, а стратегічний інвестор у певних випадках може взагалі відмовитися від поточних дивідендів, сподіваючись, що завтра вони будуть значно вище.
3) Концепція комплексної політики –Дж. Уолтер.
Суть концепції полягає в тому, що оптимальний розмір дивідендів повинен максимізувати ринкову вартість акції. Вона базується на порівнянні норми прибутковості інвестицій товариства (j) з ринковою нормою прибутковості на акції (к):
при j>к - ринкова вартість акції тим вище, чим нижче розмір дивідендних виплат;
при j к –ринкова вартість акцій тим більше, чим більше розмір дивідендних виплат.
До основних факторів, що визначають дивідендну політику, належать:
а) заборгованість по обов’язках з фіксованими виплатами (боргові обов’язки по кредитах, облігаціях);
б) ліквідність товариства по обов’язках перед акціонерами (достатність грошових фондів для сплати за їх рахунок дивідендів);
Сукупний доход акціонерів складається з приросту курсової вартості акцій і суми отриманих дивідендів.
Існує п'ять основних методів сплати дивідендів:
Ставка прибутковості = Дивіденди/Акціонерний капітал * 100 = const.
Основні форми виплати дивідендів
грошова негрошова змішана
акціями іншими
самого акціонер- негрошовими
ного товариства виплатами
Схема 4.1 –Основні форми виплати дивідендів
Негрошова виплата дивідендів здійснюються через виплату акціями та дроблення акцій.
Дивіденди, що сплачуються акціями, можуть бути сплачені замість грошових дивідендів тоді, коли товариству необхідні додаткові кошти для інвестування і керівництво не бажає вилучати кошти з обігу для сплати дивідендів.
Дроблення акцій пов’язане з випуском більшої кількості акцій, тобто пропорційно зменшується номінальна вартість акцій.
Тема 5. Облігації як основа формування позикового капіталу
1. Сутність облігації як цінного паперу та їх основні характеристики.
2. Класифікація облігацій.
. Визначення вартості облігацій.
4. Визначення доходу по облігаціях.
1. Облігація –це цінний папір, що свідчить про внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін зі сплатою певного розміру відсотків.
Класична облігація, що сформувалася кілька століть назад і багато в чому залишилася незмінною до наших днів, –це боргове свідчення, яке містить два головних атрибути –зобов'язання повернути власнику облігації після закінчення певного терміну, суму, яку емітент одержав при випуску даного паперу, і зобов'язання емітента виплачувати власнику облігації регулярний доход у вигляді відсотків від номінальної вартості, зазначеної на облігації. Таким чином, випускаючи облігації, емітент тим самим офіційно заявляє про свою потребу в позикових коштах, про термін, на який йому знадобляться кошти, розмір винагороди, що він згодний платити за надані йому позикові кошти.
Цілі випуску облігацій наступні :
1) фінансування інвестиційних проектів емітента;
) рефінансування наявної в емітента заборгованості;
) фінансування заходів, які не мають відносини до виробничої діяльності емітента.
Облігації, як і акції, є важливими інвестиційними джерелами підприємства, але розрізняються за такими основними моментами:
1) Кошти, отримані від випуску акцій, прирівнюються до власних жерел фінансування, власник акції є власником підприємства, а власник облігації –кредитором підприємства;
Облігації є цінними паперами, для яких характерні такі основні елементи:
Купонні облігації. По таких облігаціях власник одержує щорічний (раз на рік, два рази на рік, раз у квартал) доход по купону в розмірі твердого процентного відношення до номінальної вартості облігації ( по купонній ставці).
Безкупонні –приносять доход власнику шляхом виграшів.
Термінові облігації –випускаються на конкретно визначений термін, після закінчення якого емітент зобов'язується погасити їх. У залежності від терміну розрізняють облігації:
- короткострокові –випускаються на термін до 1 року;
- середньострокові –на 1-5 років;
- довгострокові –більше 5 років.
Безстрокові. Облігації, що не передбачають зобов'язань емітента по їхньому остаточному погашенню. Говорять, що безстрокові облігації випускають “навічно” і тому їх ще називають “вічними”.
Забезпечені облігації –це ті облігації, які забезпечуються активами емітента. Забезпеченням можуть бути нерухомість, цінні папери. Забезпечення впливає на ступінь надійності облігацій. Випуск забезпечених облігацій означає, що емітент гарантує виконання своїх зобов'язань у частині як повернення основної суми боргу, так і виплати доходу по цьому цінному паперу. При цьому виключається можливість неповного повернення, неповної виплати доходу і несвоєчасність їхнього здійснення.
Коли емітентом є держава або муніципальні органи вважається, що їхні облігації завжди забезпечені. Оскільки забезпечені облігації є надійними, то відсоток по них встановлюється менше, ніж відсоток по незабезпечених облігаціях.
Класифікаційна ознака
|
Види облігацій |
|
форма розпорядження
|
іменні |
|
|
на пред’явника |
|
форма випуску
|
купонні |
|
|
безкупонні |
термін обігу
|
термінові |
|
|
безстрокові (вічні) |
спосіб забезпечення
|
забезпечені |
|
|
незабезпечені |
|
спосіб виплати доходу
відсоткові
|
безвідсоткові |
|
кумулятивні |
|
із змінним курсом |
|
із участю в доходах |
вид погашення
|
з достроковим погашенням |
|
|
з відкладеного фонду |
|
|
з викупного фонду |
|
|
з відшкодуванням |
|
|
серійні |
|
|
зі збільшенням терміну заборгованості |
|
|
зі зменшенням терміну заборгованості |
|
|
безвідкличні (ординарні) |
права на покупку інших
цінних паперів емітента
|
конвертовані |
|
|
опціонні |
|
|
з варантом |
місце обігу
внутрішні
|
міжнародні |
Схема 5.1 –Класифікація облігацій
Незабезпечені –не забезпечуються майном емітента. Вони виступають у формі боргових зобов'язань, що не дають права власнику на майнові претензії емітента (наприклад, фінансова міць і висока ділова репутація). Якщо емітент випускає незабезпечені облігації, він повинен сповістити про це в умовах випуску.
За способом виплати доходу:
- відсоткові облігації –погашаються за номінальною вартістю зі сплатою фіксованих відсотків;
- безвідсоткові –не передбачають виплату відсотків. Вони реалізуються з дисконтом, а погашаються за номінальною вартістю;
- кумулятивні –відсоток є кумулятивним, тобто якщо не виплачується, то додається до претензій власника;
- облігації “зі змінним курсом” –прибутковість по них змінюється залежно від діючих відсоткових ставок, але має встановлений мінімум;
За видом погашення:
- облігації з достроковим погашенням –викуповуються емітентом достроково за ціною, що перевищує номінальну вартість з відсотком на момент погашення;
- облігації з відкладеного фонду –частина випуску викуповується емітентом достроково за рахунок так званого відкладеного фонду, що, як правило, передається в керування трасту;
- облігації з викупного фонду –викуповуються достроково, якщо викуп можна здійснити за заздалегідь обумовленою ціною або нижче за неї;
- облігації з відшкодуванням –за бажанням власника можуть бути в будь-який момент вільно виміняні на гроші;
- серійні облігації –частина боргу виплачується щорічно по серіях;
- облігації зі збільшенням терміну заборгованості –у момент погашення дають власнику право на дострокові облігації такої ж вартості;
- облігації зі зменшенням терміну заборгованості –випускаються звичайно терміном на 10 років, але можуть пред'являтися власником для погашення по номіналу через 5 років;
- безвідкличні (ординарні) - викуповуються одночасно в точно встановлений термін.
За правами на покупку інших цінних паперів емітента:
- конвертовані –можуть бути виміняні на акції, але після обміну власник такої облігації втрачає право на одержання доходу по ній;
- опціонні облігації –дають право на покупку інших цінних паперів емітента, причому це право не обмежує прав власника опціонних облігацій на одержання доходу по них;
- облігації з варантом –надають право на покупку нових облігацій емітента по заздалегідь визначеній ціні в зазначений термін. Власники залишають за собою право на одержання доходів по облігації з варантом.
За місцем обігу:
- міжнародні –обертаються на ринках декількох країн. Вони бувають таких видів:
а) євроноти –є короткостроковими борговими цінними паперами з плаваючою ставкою; купують їх переважно комерційні банки;
б) єврооблігації –випускаються на тривалий термін і розміщуються, як правило, на ринках декількох країн.
Випускаються облігації:
а) внутрішніх державних і місцевих позик;
б) облігації підприємств.
Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними товариствами і не дають їх власникам права на участь у керуванні.
Облігації внутрішніх державних і місцевих позик випускаються на пред'явника.
Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є вказівка товару (послуг), під які вони випускаються.
Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "облігація"; фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігації; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; термін погашення; розмір і терміни виплати відсотків (для відсоткових облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента чи іншої уповноваженої на це особи і печатку.
Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків.
Купон на виплату відсотків повинен містити такі дані: порядковий номер купона на виплату відсотків; номер облігації, по якій виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків.
Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні містити купонний лист.
Рішення про випуск облігації
Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.
У рішенні повинні визначатися емітенти, умови випуску і порядок розміщення облігацій.
Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформлюється протоколом.
Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій і його місцезнаходження; дані про статутний фонд, господарську діяльність і службові особи емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; ціль випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігації; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій і виплати доходів по них ; терміни повернення коштів при відмовленні від випуску облігацій; терміни продажу відповідних товарів чи надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск і розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.
Протокол, крім того, може містити й інші дані щодо випуску облігацій.
Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 відсотків від розміру Статутного фонду і тільки після оплати всіх раніше випущених акцій у повному обсязі.
Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення Статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних з їхньою господарською діяльністю, не допускається.
Придбання облігацій
Придбання громадянами облігацій здійснюється лише за рахунок їхніх особистих коштів.
Підприємства купують облігації усіх видів за рахунок коштів, що знаходяться у їхньому розпорядженні після сплати податків і відсотків за банківський кредит. Облігації усіх видів оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених умовами їхнього випуску, в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, в якій проведена оплата облігацій, їхня вартість виражається в національній валюті.
Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їхнього випуску.
Доход по облігаціях цільових позик (безвідсоткових облігаціях) не виплачується. Власнику такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які взята позичка.
Якщо ціна товару на момент його одержання буде перевищувати вартість облігації, то власник одержить товар за ціною, зазначеною на облігації, а при отриманні більш дешевого товару він отримує різницю між вартістю облігацій і ціною товару.
По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.
У випадку невиконання або несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання щодо виплати доходів по відсоткових облігаціях, ненадання права на придбання відповідних товарів або послуг по безвідсоткових (цільових) облігаціях або непогашення позначеної в облігації суми у визначений термін, стягнення відповідних сум здійснюється через суд.
Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їхньому випуску.
Кошти, отримані від реалізації облігацій внутрішніх державних і місцевих позик, направляються відповідно в державний і місцевий бюджети, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів.
Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.
Вимоги до фонду погашення
Фонд погашення створюється для періодичного викупу облігацій, для яких настає дата погашення. Умовою цього фонду є щорічне погашення підприємством частини облігацій.
У більшості випадків підприємство має право використовувати фонд погашення двома способами:
1. Емітент може оголосити про щорічний викуп за номінальною вартістю визначеної частини облігацій. Серії і номери облігацій, що будуть викуплені, визначаються за принципом лотереї.
. Компанія може викупити необхідну кількість облігацій на відкритому ринку.
Компанія може також помістити готівку з фонду погашення в банк, що виконує функції довірчої особи і використовує цю готівку для викупу облігацій на ринку.
- номінальну;
Конверсійна вартість - це сукупна ринкова вартість простих акцій, яку можна одержати за умови реалізації конверсійної привілегії:
Рконв. = Ра х к,
де Рконв. - конверсійна вартість облігації;
Ра - ринкова вартість простих акцій;
к - коефіцієнт конверсії.
Облігаційна вартість облігацій визначається як сума очікуваних відсоткових доходів і погашення основного боргу, дисконтована (тобто приведена), виходячи з ринкових норм доходу:
Ооб = Σ(Доб /(1 + rоб)n + (Ноб / (1 + rоб)N.
Тут Ооб –облігаційна вартість облігації;
Доб- доход на облігацію, що виплачується раз на рік у вигляді купону або відсотку;
Ноб –номінальна вартість облігації;
rоб - ринкова прибутковість (норма доходу) цінних паперів найбільш ліквідних і надійних (державних облігацій);
N - кількість років до терміну погашення облігації;
n - порядковий номер року.
З метою спрощення розрахунків приведеної вартості номіналу облігації і потоку купонних виплат використовуються існуючі таблиці фінансових коефіцієнтів.
У цьому разі формула матиме вигляд:
Ооб = FM4 (rоб;N) х Доб+ FM2(rоб;N) х Ноб ,
де FM 4 (rоб;N) - факторний множник 4, або коефіцієнт дисконтування потоку рентних платежів, що встановлюється при відомих значеннях rоб, N за додатком 4 фінансових таблиць;
FM 2 (rоб;N) - факторний множник 2, коефіцієнт дисконтування, який визначається за додатком 2 фінансових таблиць.
Інвестор, який володіє конвертованою облігацією, тобто має привілегію, що полягає у можливості обміну облігації на прості акції, вирішує для себе питання про доцільність або недоцільність реалізації останньої.
Обмін облігації на акції має сенс у випадках, коли конверсійна вартість облігації вища за її облігаційну вартість.
Нижній рівень ринкової ціни конвертованої облігації визначається більшою з двох вартісних оцінок (облігаційної і конверсійної) вартості облігації.
4. Інвестори, які придбають облігації, можуть одержати такі види доходу: номінальний, поточний, доход до дати погашення, реалізований доход за визначений час.
Номінальний доход - це відсотковий доход за облігацією. Цей доход є очікуваною нормою доходу, що розраховується, виходячи з номінальної вартості облігації:
Доб.ном. = Ноб. * q,
де Дном. –номінальний доход за облігацією;
Ноб. –номінальна вартість облігації;
q – розмір купонної ставки.
Поточний доход - це відношення відсоткового доходу по облігації до поточної ринкової ціни облігації. Поточний доход визначає доход готівкою, який можна одержати при поточній ринковій ціні.
Добпот. = (qоб х Ноб)/Робрин.,
де Добпот. - поточний доход;
qоб - фіксований розмір купонної ставки по облігації;
Ноб - номінал облігації;
Робрин. - поточна ринкова вартість облігації.
Доход до дати погашення є зовнішньою нормою доходу, що визначається відношенням ціни, по якій придбана облігація, до майбутнього потоку виплат відсотків і номіналу. Визначається двома способами: приблизним нарахуванням щорічного доходу і нарахуванням приведеної (дисконтованої) вартості.
Приблизне нарахування щорічного доходу здійснюється за формулою:
Добпр. = (qоб + ((Ноб - Цоб)/n))/((Ноб + Цоб)/2),
де Ноб - номінальна вартість облігації;
n - число років до дати погашення;
qоб - щорічний відсоток по облігації;
Цоб - поточна ціна облігації.
Реалізований доход за визначений період по облігаціях визначається за формулою
Добр. = (qоб х Ноб х t)/Т,
де Доб- відсотковий доход (реалізований доход);
qоб - відсоткова ставка купона,%;
Ноб - номінальна вартість облігації;
t - календарний період, за який обчислюється доход;
Т –загальний період, на який випущена облігація.
Тема 6. Вексельний обіг
Вексель є одним з найстаріших цінних паперів, що обслуговували торгові операції з 12.
На відміну від боргових розписок векселі мають можливість вільно обертатися –за допомогою передатного запису вони можуть переходити від однієї особи до іншої. Це забезпечує векселям можливість:
а) виступати як спосіб кредитування;
б) прискорювати розрахунки між суб'єктами господарювання;
в) виступати інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;
г) заміняти ланцюжок бартерних операцій.
Основними функціями, що виконують векселі в економіці, є:
Отже векселі функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання і як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений час,скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його.
Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання боргових зобов’язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних зобов’язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів.
За час існування векселів склалася спеціальна термінологія вексельного обігу.
Тратта –переказний вексель.
Трасант –особа, яка видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу.
Трасат –платник за переказним векселем.
Ремітент –власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу –комісійну винагороду.
Індосамент –передатний запис на векселі, відповідно до якого вексель передається іншій особі.
Індосант –новий власник векселя.
Алонж –додатковий лист до векселя.
Акцепт –згода на оплату векселя.
Акцептант –особа, що дає згоду на оплату векселя.
Аваль –порука за векселем.
Аваліст –поручник за векселем.
Правові відносини сторін по векселях регулюють норми міжнародного і національного вексельного права. Є держави, вексельне законодавство яких засновано на Женевській системі вексельного права, до числа яких відноситься Україна, і держави з англо –американським вексельним правом. Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.
Норми вексельного законодавства встановлюють необхідні вимоги до форми боргового зобов'язання, при дотриманні яких воно стає дійсним як вексель.
Вексельний обіг в Україні введено постановою Верховної Ради від 17 червня 1992 року “Про застосування векселів у господарчому обороті України”. У цій Постанові конкретно зроблене посилання на положення Женевської вексельної конвенції, на основі якої в Україні вводиться вексельний обіг. На його базі були видані постанови Кабінету Міністрів і Національного банку, що визначили деякі особливості у використанні векселів. Зокрема, це по –перше, вказівка на виключне право використання векселів юридичними особами –суб'єктами підприємницької діяльності, по –друге, видача останніми векселів тільки для сплати за продукцію, роботи, послуги ( за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного і комерційних банків України). Крім того, НБУ розробив Порядок проведення комерційними банками операцій з векселями.
Наступним кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльності підприємства був Указ Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності” від 14.09.94 р. Цим Указом було впроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.
З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був виданий Указ Президента України “Про розширення сфери обігу векселів”, який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов’язань на один вексель. Розмір зобов’язань встановлювався за згодою суб’єктів підприємницької діяльності.
2. Векселі, що використовуються в господарському обороті як в Украіні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Вони різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, який здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передачі іншій особі, місцем платежу, формами пред’явлення та іншими ознаками. Класифікацію векселів можна подати наступною схемою (схема 6.1).
Векселі казначейські –один з видів державних цінних паперів, що випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:
Такі векселі випускаються у формі простих векселів на пред’явника зі строком платежу не більше одного року. Відсотки на вексельну суму не нараховуються.
Приватні векселі –емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Терміновість таких векселів –від декількох тижнів до декількох місяців. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія іхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.
Фінансовий вексель –має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному викориcтовується для мобілізації грошових ресурсів.
Різновидами фінансових векселів є:
- банківські векселі –виписуються банком або групою банків. Перевагою їх є те, що банківський вексель являє собою засіб платежу, є способом вигідно розмістити капітал, має багаторазовий обіг;
- ціннісні (бронзові) векселі –векселі, що не мають майнового забезпечення. Вони переважно видаються з метою штучного збільшення боргів особи у випадку нездатності її нести відповідальність по зобов’язаннях;
- дружні векселі –векселі, які акцептує хтось по дружніх мотивах і сподівається, що він не буде нести відповідальність по зобов’язаннях.
Товарний (комерційний) вексель –використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем–боржником своїх обов’язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.
Простий (соло-вексель) –виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму у встановлений час. Тобто оформляючи простий вексель, векседавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя. Прості векселі використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів.
Схема 6.1 –Класифікація векселів
Простий вексель повинен містити такі реквізити:
1) найменування –“простий вексель”;
2) просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити визначену суму;
Простий вексель може бути іменним і на пред'явника. Простий вексель є одночасно і кредитним інструментом, і платіжним засобом. Він мало використовується в торговельних угодах, крім випадків: в оплату простроченого боргу, для гарантії платежу протягом тривалого періоду часу.
Переказний вексель (тратта) –це документ, що регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трассанта), боржника (трассата) і отримувача платежу (ремітенту). Такий вексель виписує і підписує кредитор (трассант).
Таким чином, тратта –це борговий документ, який продавець (кредитор) виставляє на покупця (позичальника). Для того, щоб цей документ придбав юридичну чинність, покупець повинен акцептувати його після одержання товару і тим самим прийняти на себе зобов'язання оплатити вексель у встановлений термін. Акцепт може бути повним (на всю суму векселя) або частковим (на частину суми векселя).
Переказний вексель містить ті ж реквізити, що і простий вексель, а також просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити визначену суму, і найменування того, хто повинен платити (платника).
Документ, у якому відсутній будь-який з необхідних реквізитів, відповідно простого і переказного векселя, не має законної сили простого і переказного векселя, за винятком випадків:
Тратта є оборотним документом. Він передається індосуванням. За допомогою індосаменту вексель може циркулювати серед потенційно необмеженого кола осіб, виконуючи функції грошей.
Індосамент може бути іменним, бланковим і передпоручительським.
Іменний індосамент –це передатний напис, в якому вказується найменування (ім'я) нового власника.
Бланковий індосамент –це напис без вказівки найменування (імені) власника. Відповідно вексель вважається виставленим на пред'явника. Його власник може заповнити бланк своїм ім'ям або ім'ям будь-якої іншої особи, передати вексель 3 –й особи, не заповнюючи бланка і не роблячи індосаменту.
Передпоручительський індосамент –це передатний напис банку, що робиться утримувачем векселя при передачі векселя на інкасо з проханням одержати по ньому платіж від покупця. Такий індосамент означає просту поруку.
Відповідальність за виплату суми за векселем перед останнім векселеутримувачем, якому передані права і вимоги за векселем, солідарно несуть боржник і всі особи, що були власниками (попередні індосанти).
Забезпечений вексель –це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби.
Векселі на пред’явника –це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний в документі, називається строковим.
Доміцильований вексель –це такий, в якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою –доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред’являється для уплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.
Доміцилювання переказного векселя може інколи підвищити його внутрішню вартість, тому що усуває труднощі, які могли виникнути в разі здійснення платежу в іншому місці.
Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі –як записи на електронних рахунках.
3. Важливим елементом стабільності вексельного облігу є можливість опротестування векселя. Протест необхідний для реалізації права власника векселя на регрес –зворотню вимогу утримувача векселя до всіх зобов’язаних осіб.
Опротестування векселя можливо при несплаті його в зазначений термін або в разі відмовлення від акцепту. При цьому всі, хто видав (акцептував, індосаментував) переказний вексель або поставив на ньому аваль, солідарно відповідальні перед утримувачем векселя. Останній має право надати позив проти всіх цих осіб і до кожного окремо.
Плата може здійснюватися як грошима, валютою, так і за допомогою нового векселя (оборотної тратти). Якщо після настання терміну платежу боржник першого порядку не оплачує вексель, то векселеутримувач повинен здійснити протест, тобто офіційно засвідчити факт відмовлення від оплати. Після цього він має право пред'явити позив всім іншим особам, які несуть відповідальність за головного боржника.
Акцепт векселя
Акцепт може означати:
по-перше, згоду на пропозицію вступити в угоду, укласти договір на умовах, що вже зазначені в пропозиціях;
по-друге, напис на векселі, який свідчить про те, що особа, яка зробила напис (акцепт), прийняла документ до своєчасної сплати (тобто погодилася сплатити вексель);
по-третє, згоду акцептанта (фізичної чи юридичної особи) власними засобами гарантувати оплату грошових, товарних і розрахункових документів тих учасників угод, на чию користь зроблений акцепт. Акцептант при цьому робить на векселі відповідний напис.
Акцепт може бути повним (на всю суму) або частковим (на частину боргу). Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим. Він здійснюється написом на лицевій частині векселя “згоден”.
Аваль векселя
Аваль - це вексельна порука, в силу якої особа (аваліст),що його виконала, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань кожній із зобов'язаних за векселем осіб: акцептантом, векселедавцем, індосантом.
Порука може означати гарантію повного чи часткового платежу. Аваліст, приймаючи на себе відповідальність за виконання зобов'язань іншою особою, є відповідачем, який несе відповідальність за нездатність боржника оплатити вексель усім своїм майном.
Аваль оформляється записом на обрізі векселя "вважати за аваль" або будь-яким рівноцінним записом. Він може наноситися також на додатковий лист. У кожному з цих випадків він скріплюється підписом гаранта.
4. Операції комерційних банків з векселями в Україні здійснюються відповідно до вимог "Порядку проведення банками операцій з векселями", затвердженого Правлінням Національного банку України 25.02.1994 р.
Комерційні банки при наявності власних кредитних ресурсів і кредитоспроможності векселедавця можуть давати кредит суб'єктам господарської діяльності під заставу векселів і їхній дисконт. Установи НБУ можуть здійснювати переоблік векселів, які прийняті до обліку комерційними банками і надавати їм ломбардний кредит. Ломбардний кредит - це короткострокова позика під заставу векселів, за умовами якої право власника зберігається за боржником. Тільки за умови непогашення кредитної суми вона переходить до кредитора, тобто до комерційного банку. Виключення складають векселі, заповнені на користь комерційних банків, якими оформлена прострочена заборгованість і відсотки по прострочених банківських позиках.
Комерційні банки України відповідно до чинного законодавства здійснюють такі операції з векселями:
а) прийняття векселів на інкасо для одержання в термін оплати;
б) облік векселів;
в) надання позик під вексельне забезпечення (застава векселів).
Інкасо - платіж за векселем, який одержує банк за дорученням векселеутримувача.
Оплачений вексель повертається боржнику з відповідною позначкою.
Облік векселів
Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, з огляду на вексель, терміново платить його вартість пред'явнику, а платіж одержує лише з настанням зазначеного у векселі терміну.
Сукупність операцій комерційних банків по обліку і переобліку векселів у ринковій економіці утворює обліковий (дисконтний) ринок. Провідні позиції на цьому ринку належать НБУ. Тільки НБУ шляхом переобліку векселів, що надійшли до комерційних банків, може здійснювати рефінансування цих банків.
Облік векселів - це покупка комерційним банком, іншою кредитною установою чи спеціалізованим брокером векселів до настання термінів платежу за ними.
При обліку векселів відбувається процес авансування грошей власнику векселя, за що справедливо з його стягується визначена плата, яка називається обліковим відсотком. Ставка облікового відсотка - це розмір відсоткової знижки з номінальної вартості векселя, що комерційний банк стягує на свою користь з пред'явника векселя при його обліку до настання терміну платежу. Слово "дисконт" означає "знижка". Її сума розраховується на підставі облікової ставки і розміру, встановленого банком за згодою з векселеутримувачем.
Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:
Д = (Нв х і) х (t / Т),
де Нв- номінальна вартість векселя;
t - термін у днях до платежу;
і –дисконтна (облікова) ставка;
Т –термін, на який виписаний вексель.
Розмір дисконтної ставки (дисконту) є для банку ціною придбання векселя. Її банк визначає самостійно і диференційовано щодо кожного конкретного випадку. На її розмір впливають такі фактори як термін платежу за векселем, ставка по кредитах на грошовому ринку, репутація та фінансова стійкість платника тощо. Відсоткова ставка включається до загальної вексельної суми і, якщо не зазначена інша дата, то розраховується, починаючи з дня складання переказного векселя.
Операція, за допомогою якої Національний банк здійснює облік векселів, що йому надали і вже врахували комерційні банки, має назву переобліку векселів. Його механізм майже цілком відбиває схему вексельної взаємодії комерційних банків із клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для одержання готівки від НБУ для власного фінансування і, в кінці кінців, представляє одну з форм інтервенцій, що впливають на загальний обсяг коштів в обігу. Головними умовами переобліку векселів є те, що ставка переобліку складає величину загальної дисконтної ставки НБУ, а прийнятими до переобліку є комерційні векселі терміном 90 днів.
Застава векселів
Комерційний банк як заставу під наданий кредит може приймати від позичальника вексель. При цьому вартість застави оцінюється за ринковим курсом цінних паперів, а не за номіналом. Як правило, банк, щоб зменшити ризик витрат, надає позику в межах 60-90% від вартості застави. У кредитному договорі при цьому вказується, що за невиконання клієнтом вимог банку, а також за утворення простроченої заборгованості банк може не тільки продати закладені векселі, а і щоб покрити всю суму простроченого боргу, може при необхідності вимагати розпродажу всього майна боржника.
Тема 7. Похідні цінні папери
1. Сутність похідних цінних паперів та їх види.
2. Характеристика опціону.
. Варрант як похідний цінний папір.
. Сутність ф’ючерсних угод.
1. Похідні цінні папери –це документи, що надають право їхнім власникам здійснювати операції з основними цінними паперами.
Згідно із законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” похідні цінні папери –це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.
До них належать опціон, варрант, ф’ючерс, коносамент.
2. Опціон. Термін “опціон” на фінансовому ринку означає придбання права на здійснення тієї чи іншої угоди з цінними паперами ( покупки або продажу) без зобов'язання здійснити цю угоду. Формально з юридичної точки зору це контракт, що укладається між продавцем і покупцем на право здійснення угоди.
Опціон являє собою двосторонній договір про передачу права (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати визначений актив (цінні папери, валюту і т.п.) за визначеною ціною у заздалегідь погоджену дату або протягом погодженого періоду часу.
Існує три типи опціонів:
Таким чином, особливості опціону полягають у наступному:
по-перше, опціон засвідчує не право власності або відносини позики як основні цінні папери, а лише право на придбання або продаж титулу власності чи боргового зобов'язання;
по-друге, покупець опціону може або скористатися, або не скористатися своїм правом здійснення угоди. Продавець опціону зобов'язаний за умовами контракту здійснити операцію з власником опціону навіть при несприятливому для нього положенні на фондовому ринку. За це продавець опціону одержує від покупця відповідну плату (премію). Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця знижується на величину отриманої премії.
Продажна ціна опціону, що фіксується в контракті, визначається, як і будь-яка ринкова ціна, попитом та пропозицією. На ціну безпосередньо впливають тип і вид цінного паперу, а також тип самого опціону (на придбання чи на продаж).
Опціон повинен містити наступні реквізити:
-найменування контракту;
-вид опціону ( з постачанням або без постачання базового активу);
-сторони опціону;
-тип опціону (на придбання, на продаж);
-базовий актив опціону і його характеристики (для цінних паперів –емітент, вид і кількість цінних паперів, їхня номінальна вартість, термін обігу і т.п.);
-ціна виконання опціону;
-термін виконання;
-порядок оплати придбаного базового активу;
-розмір опціонної премії;
-відповідальність продавця опціону за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за опціонною угодою;
-порядок розгляду спорів сторін;
-адреси, печатки, підписи сторін.
Базовий актив –це актив, що лежить в основі опціонного договору.
Ціна виконання опціону –ціна базового активу, погоджена в опціонній угоді.
Розрізняють два стилі опціону: американський і європейський.
а) американський опціон означає, що опціон може бути реалізований у будь-який момент у межах терміну опціону;
б) європейський –тільки у фіксовану дату.
Опціони мають короткий термін дії –від 35 днів до 1 року. Дата анулювання опціону обов'язково вказується в контракті, і по її закінченні опціон втрачає силу.
Опціонна торгівля організується у формі позабіржового (головним чином міжбанківського) ринку або на базі фондової біржі.
3. Різновидом опціону на придбання є варрант.
Варрант - це цінний папір, що випускається разом із привілейованими акціями і надає право власнику протягом встановленого в ньому терміну на придбання простих акцій даного емітента за певною ціною.
Володіння варрантами дає власнику змогу одержати доход за рахунок різниці курсів простих і привілейованих акцій.
Варранти можуть випускатися тільки відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варранта не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емітента не повинен перевищувати 50 % обсягу акцій.
4. Ф’ючерс –це типовий біржовий терміновий контракт, придбання і продаж якого означає зобов'язання поставити або одержати зазначену в ньому кількість базового активу у визначений термін у майбутньому за ціною, що була визначена на момент складання контракту.
Відмінності між ф’ючерсом і опціоном полягають у наступному:
- ф'ючерсний контракт не є актом купівлі –продажу;
- ф'ючерсний контракт є обов'язковим до виконання;
- ризик по ф'ючерсних контрактах є більш високим.
Ф’ючерс повинен мати такі реквізити:
Правила організації торгівлі ф’ючерсами передбачають можливість відмовлення будь-якою із сторін ф'ючерсного контракту від його виконання тільки за згодою з іншою стороною, а також право покупця ф'ючерсного контракту на продаж контракту протягом терміну його дії іншим особам тільки за умови узгодження такого продажу з продавцем контракту.
Відповідно до українського законодавства, ф’ючерс може перебувати в обігу не більше 2 років з моменту його реєстрації.
Спекуляція ф’ючерсами
Кожна особа, яка відкрила рахунок у кліринговій фірмі і депонує відповідну маржу, має право взяти участь у торгівлі ф’ючерсами. Таким чином, будь-яка особа може вільно увійти у ф'ючерсний ринок як покупець, так і продавець з метою зіграти на зміні цін цінних паперів.
Участь спекулянтів у ф'ючерсному ринку є важливою, тому що саме вони забезпечують ринку високу ліквідність. Ліквідність необхідна ф'ючерсному ринку для того, щоб він міг поглинати угоди дуже великих клієнтів, і при цьому коливання цін було б мінімальним.
Висока ліквідність досягається тим, що на ринку постійно знаходиться велика кількість ф’ючерсів. І тоді, якщо з'являється такий продавець, який “викине” на ринок навіть дуже велику кількість ф’ючерсів, ціна на ринку від цього не упаде різко і ринок залишиться досить стабільним.