Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Реферат на тему:
Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання
Шкільна освіта. Виникнення та поширення писемності сприяли швидкому розвиткові освіти, науки й взагалі культури на Русі. Особливо позитивно цей вплив позначився на процесах подальшого розвитку шкільної справи. Свідчень про поширення освіти на Русі в дохристиянські часи ми не маємо. А от відомостей про те, що у нас були в ті часи писемні люди, маємо немало. Це засвідчують укладені договори українських князів, різні написи на предметах матеріальної культури, згадки авторів візантійських, римських та інших хронік. Письмо і книжка в ті часи не були чимось небаченим. Князі та вищі стани Русі давали освіту своїм дітям за кордоном, здебільшого первинні навички освіти здобували самотужки (особливо щодо читання).
Запровадження християнства активізувало процеси поширення освіти, спричинило організацію та розвиток шкільної справи.
Обставини того часу та потреби життя вимагали певного знання, бо освічені люди були потрібні й для церкви, й для держави, для заміщення церковних урядів та різних посад адміністративного характеру, для підтримання широких торговельних зв’язків, ведення великих господарств у боярських маєтках та ін.
Бурхливе палацо-, храмобудівництво, що розгорнулося після запровадження християнства, вимагало висококваліфікованих майстрів-художників для їх оздоблення, співаків для церковних відправ. Тому окрім загальноосвітніх шкіл на Русі почали створювати окремі школи співу, малярства, різьбярства, гутництва, художнього ковальства тощо.
У новозбудованій Софії Київській Ярослав року 1037 створює школу, яка продовжуючи кращі традиції Володимирової та візантійських шкіл, була по суті вже школою нового типу. Це перший вітчизняний вищий навчальний заклад, який з’явився, до речі, на століття раніше, ніж перші вузи Західної Європи. Рівень знань, що їх одержували тут діти, був не нижчим за візантійські вищі школи. Вчилися у цій школі діти найвищої знаті Русі: майбутній митрополит Іларіон, посадники Остромир та Ратибор, кодифікатори (ті, що зводили в єдине ціле кодекси “Руської правди”) Коснячко й Никифор Киянин, діти самого Ярослава, з десяток шляхетних іноземців – претендентів на корони королів. За деякими відомостями, в різні часи в школі Ярослава навчалися діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андрій, наступник датського престолу Герман, норвезький конунг Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші іноземці.
Які ж науки вивчали у цій високій школі? Літопис називає поряд з богослов’ям філософію, риторику, граматику, історію, грецьку мову, висловлювання античних авторів, географію та природничі науки. З її стін вийшло багато діячів української культури.
Після смерті Ярослава Мудрого школи створювали при єпископських осередках для підготовки духівництва. У них учили навикам читання, писання, церковного співу, основ віри й моралі, потрібних для священиків. По парафіях, при церквах, існували школи початкової освіти для дітей простих людей.
Процеси поширення освіти на Русі мали свої особливості. Найголовнішою з них була та, що до освіти прилучалися, опановували її діти не лише чоловічої статі.
Багато корисного у справу розвитку освіти вніс Києво-Печерський монастир. Вже в ХІ ст. тут виникає центр підготовки вищого духовенства, художників, лікарів, каліграфістів, перекладачів. Тільки до татаро-монгольського нашестя зі стін монастиря вийшло понад 80 єпископів. Тут з’явився і набув свого розвитку феномен літописання. У цьому монастирі працювали відомі літописці Нестор, Никон, Сильвестр; у ХІІ ст. був складений “Києво-Печерський патерик” – визначний твір, історичний первісток Київської Русі.
Окрім грамоти у вузькому розумінні цього слова – вміння читати й писати – на Русі добре знали й арифметику. Знання її здобували в цих же школах. Літопис доніс до нас такий цікавий приклад: новгородський диякон Кирик року 1136 обчислив, скільки днів минуло від створення світу 29 120 652. В “Руській правді” подавалися обрахунки приплоду худоби на сотні тисяч. Окрім знання чотирьох правил арифметики, на Русі знали тоді й дроби та користувалися ними при найрізноманітніших обрахунках.
Вітчизняні оригінальні наукові досліди в ту пору розпочиналися, як правило, в таких ділянках науки, якими Візантія не цікавилася й поверхово. Тому наші предки почали самі мовити про себе. Спробу цього бачимо вже на перших сторінках знайденого літопису. Літописець широко займається історією людства від створення світу й до відомостей, які він почерпнув з Біблії та грецьких джерел, додає свій виклад про походження слов’ян, їхню мову, етнографічну приналежність, їхню мандрівку та описує звичаї племен, що належали до Київської держави.
Успішно розвивалася історична наука. На зразок історичних хронік Візантії розроблялася й тодішня історіографія, що займалася історією нашої держави, наше літописання.
Найстаріший слов’янський правовий кодекс ХІ-ХІІ ст. – “Руська правда” – свідчить про довголітню його підготовку й порівняльні дослідження візантійського, західноєвропейського та власного, давньоукраїнського, звичаєвого права. Ця збірка законів князя Ярослава та його наступників лягла в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби. Вона цікава ще й своєю майже чистою східнослов’янською мовою, без церковнослов’янських елементів, прозорою будовою речень та словником сьогодні вже не вживаних слів-термінів.
Окремо від інших наук варто згадати медицину. Першими лікарями на Русі були ворожбити і знахарі, усілякі “віщуни” та “чудесники” – чоловіки й жінки. Лікували замовляннями і заклинаннями. Існувала отже своєрідна медицина, яка, окрім різних зел, мастей, порошків тощо, передбачала також водолікування, термотерапію (нагрівання, прогрівання тіла, його охолодження) тощо. Поодинокі згадки маємо про хірургічне втручання до організму хворого.