Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ÑÓÕÎÄÎËß Îëåêñàíäð Ìèõàéëîâè÷
ÒÅÎÐÅÒÈÊÎ-ÌÅÒÎÄÎËÎò×Ͳ ÇÀÑÀÄÈ ÌÅÕÀͲÇ̲ ÄÅÐÆÀÂÍÎÃÎ ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ÔÎÐÌÓÂÀÍÍßÌ ÅÍÅÐÃÎÅÔÅÊÒÈÂÍί ÅÊÎÍÎ̲ÊÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
25.00.02 –механізми державного управління
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління
КИЇВ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.
Науковий консультант – |
доктор технічних наук, професор Богданович Володимир Юрійович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри національної безпеки. |
|
Офіційні опоненти: |
доктор наук з державного управління, професор Юрчишин Василь Володимирович, Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, директор економічних програм; |
|
доктор наук з державного управління, доцент, заслужений економіст України Гаман Микола Васильович, Управління справами Апарату Верховної Ради України, перший заступник керуючого справами; |
|
|
доктор технічних наук, старший науковий співробітник Денисюк Сергій Петрович, Інститут електродинаміки НАН України, провідний науковий співробітник. |
|
|
Провідна установа – |
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ стратегічного потенціалу та макроекономічного аналізу, м. Київ. |
Захист відбудеться 24 жовтня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).
Автореферат розісланий 22 вересня 2006 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.В.Жабенко
Підписано до друку 19.09.2006.
Формат 60 х 84 /. Тираж 100 прим. Обл.-вид. арк. 2,55.
Ум.-друк.арк. 2,09. Гарн. Таймс.
Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003 р.
Віддруковано з оригінал-макета у видавництві
Національної академії державного управління
при Президентові України.
03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, тел. 456-94-36.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Становлення України як незалежної, демократичної, економічно та культурно розвиненої країни зумовило необхідність зосередження уваги суспільства на енергоефективності національної економіки як інструменті забезпечення національної безпеки та конкурентоспроможності країни у світовому співтоваристві. Більше того, в умовах подальшої глобалізації та загострення боротьби за світові ресурси енергоефективність економіки стає умовою виживання окремої країни, збереження її самоідентифікації та самобутності.
Досвід розвитку економіки країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) які, відчувши на початку 70-х рр. ХХ століття “нафтовий голод”, визнали енергоефективність економіки пріоритетом розвитку та діяльності держави, підтверджує правильність цієї тези. У результаті реалізації державної політики енергоефективності їм вдалося не тільки порушити пропорційний зв’язок між зростанням обсягів споживання енергоресурсів та економічним розвитком, а й забезпечити технологічний відрив від інших країн і перейти на новий етап суспільного розвитку.
Для України, зважаючи на низьку енергетичну ефективність використання енергоресурсів суспільним господарством, значні обсяги споживання та критичну залежність від зовнішніх поставок енергоресурсів, що загалом створює реальну загрозу національній безпеці, альтернативи державній політиці енергоефективності не існує. Отже, актуальність та соціальна значущість дисертаційного дослідження не підлягає сумніву.
Дослідженню і розвитку теорії та практики державного управління, формування й реалізації державної політики, механізмів державного управління відводилось чільне місце у багатьох працях відомих українських та зарубіжних учених, зокрема Г.В.Атаманчука, А.А.Богданова, П.Брауна, Д.М.Гвішіані, Р.Гріффіна, А.А.Зінов’єва, У.Ешбі, Г.Б.Клейнера, Б.Г.Литвака, М.Мескона, І.Ф.Надольного, Л.Пала, Г.Райта, Ю.В.Тихонравова, Г.П.Щедровицького. Значним внеском у розвиток науки державного управління є роботи сучасних українських вчених В.Б.Авер’янова, В.Д.Бакуменка, В.Г.Бодрова, В.Є.Воротіна, М.В.Гамана, В.М.Князєва, М.Д.Лесечко, В.І.Мунтіяна, Н.Р.Нижник, Г.Г.Почепцова, Я.Ф.Радиша, І.В.Розпутенка, В.А.Ребкала, Г.П.Ситника, В.В.Тертички, В.В.Юрчишина. Аналізу окремих прикладних проблем державного управління та формалізації складних управлінських систем присвячені дослідження В.Ю.Богдановича, В.П.Бочарнікова, А.Б.Качинського, Р.Кіні, Т.Сааті.
Великий вплив на становлення науково-теоретичних основ дослідження проблем житєдіяльності та розвитку суспільства, зростання впливу енергоспоживання людства на довкілля, взаємодію людини та природи справили роботи видатних учених, зокрема В.І.Вернадського, Л.М.Гумилєва, М.М.Мойсеєва, А.Печеї, С.А.Подолинського, І.Пригожина, М.Д.Руденка, І.Р.Юхновського. Безпосередньо дослідженню проблем державного управління у сфері енергозбереження та енергоефективності приділялась увага у численних працях І.А.Башмакова, В.В.Бушуєва, М.В.Гнідого, С.П.Денисюка, В.А.Жовтянського, І.М.Карпа, М.П.Ковалка, М.М.Кулика, Б.Лапонша, С.Мартішоу, В.Т.Меркушова, В.В.Микитенко, А.В.Праховника, М.В.Рапцуна, Ю.В.Синяка, Б.С.Стогнія, В.Е.Тонкаля, А.К.Шидловського, Ю.І.Шульги, Л.Шіпера та ін.
Однак у публікаціях більшості фахівців увага акцентується переважно на технічних, структурних та організаційно-управлінських аспектах використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), вони стосуються здебільшого практичних аспектів технологічного переоснащення економіки й не розкривають на належному рівні науково-теоретичні особливості розробки та реалізації політики у цій сфері. Саме тому в системі забезпечення національної безпеки низька енергоефективність економіки розглядається переважно як технічна проблема, яка гальмує соціально-економічний розвиток країни.
В існуючих публікаціях також практично не розглядаються процеси, що відбуваються в національній економіці і впливають на її енергоефективність, не аналізується вплив на ефективність механізмів державного управління політичних, економічних, управлінських чинників, зокрема заінтересованості суб’єктів господарювання та громадсько-політичних організацій, що зумовлює непослідовність дій держави у цій сфері. При цьому випадає з поля зору також аспект, який визначає потреби суспільства в енергії, а саме ставлення людини до напрямів та способів її використання.
Указані обставини зумовлюють необхідність проведення системного дослідження теоретико-методологічних засад механізмів та розробки системи державного управління формуванням енергоефективної економіки в контексті національної безпеки з урахуванням впливу різноманітних факторів і стали підставою для вибору теми, визначення мети, завдань та методів дослідження, що свідчить про його актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в межах планового комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України ”Підвищення ефективності державного управління системою забезпечення національної безпеки (СЗНБ) в політичній, економічній, воєнній, інформаційній та інших сферах” (ДР № 0103U006816). У межах участі в роботі автором як одним з виконавців було обґрунтовано теоретико-методологічні засади механізмів державного управління у цій сфері, уточнено роль та місце енергоефективності в контексті національної безпеки, визначено цільові, функціональні та організаційні структури системи управління.
Основні результати дослідження застосовувались при виконанні науково-дослідної роботи на замовлення Держкоменергозбереження “Підготовка нової редакції Комплексної державної програми України з енергозбереження на 2005-2020 роки” (ДР № 0104U000190), одним з виконавців якої був дисертант. Автором проаналізовано ефективність функціонування діючих механізмів державного управління у цій сфері, визначено систему цілей та індикаторів оцінки стану енергоефективності економіки, запропоновано механізми контролю та моніторингу реалізації політики енергоефективності, розроблено пропозиції щодо економічного стимулювання діяльності у цій сфері.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення та розвиток теоретико-методологічних засад механізмів державного управління у сфері енергоефективності й визначення цілей і змісту механізмів, функцій та організаційної структури системи державного управління.
Для досягнення вказаної мети було поставлено такі завдання:
Об’єкт дослідження –діяльність держави з управління процесами енергозабезпечення національної економіки (виробництво, перетворення, постачання, споживання) з метою раціонального та ефективного використання енергоресурсів.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розвиток теоретико-методологічних засад механізмів державного управління у сфері енергоефективності та вплив політичних, економічних, соціально-культурних факторів на позицію людини щодо вибору напрямів та способів використання енергоресурсів дасть змогу спрямувати внутрішній інтерес людини (суспільства) на їх раціональне використання й підвищити ефективність механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження з огляду на складність теми стала система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, кожен із яких дає змогу виявити проблему в певному ракурсі, зокрема методи:
Загальною методологічною основою роботи є аналіз комплексної проблеми формування енергоефективної економіки в контексті національної безпеки з позицій системного підходу й структурно-функціонального аналізу діяльності держави із забезпечення енергетичних потреб життєдіяльності суспільства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розв’язанні актуальної наукової проблеми теорії державного управління, а саме в удосконаленні та розвитку теоретико-методологічних засад механізмів державного управління у сфері енергоефективності в контексті національної безпеки і системи державного управління формуванням енергоефективної економіки.
У результаті наукових досліджень у дисертації
вперше:
удосконалено:
набули подальшого розвитку:
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені теоретичні положення логічно доведені до рівня конкретних пропозицій, придатних для впровадження в управлінську практику, а також у науковому обґрунтуванні методичних підходів та рекомендацій щодо вдосконалення системи державного управління у досліджуваній сфері.
На сьогодні частина одержаних у роботі наукових результатів відображена в нормативно-правових актах, що діють у сфері енергоефективності, у науково-практичних розробках органів державної влади, у довідкових виданнях, стандартах і використовується в аналітичній та науковій роботі, зокрема:
Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації також можуть бути використані:
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладенні в дисертації, отримані автором особисто. У дисертації не використовувались ідеї або розробки, що належать В.Ю.Богдановичу, Г.П.Ситнику, В.А.Жовтянському, разом з якими були опубліковані окремі наукові статті.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на багатьох міжнародних і науково-практичних конференціях та інших заходах, зокрема: науково-практичних конференціях “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004, 2005); міжнародній конференції ”Енергозбереження. Ефективність. Екологія” (Одеса, 2002); міжнародних науково-технічних конференціях ”Енергоефективність” (Київ, 2002, 2003, Одеса, 2004); міжнародному енергоекологічному конгресі “Енергетика. Екологія. Людина” (Київ, 2003, 2004, 2005); ІХ-ХІІІ міжнародних конференціях ”Ресурсозбереження у ринкових відносинах” (Ялта, 2002, 2003, 2004, 2005).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 45 наукових праць, зокрема 1 індивідуальна монографія, 2 статті у співавторстві, 31 стаття у наукових журналах та збірниках наукових праць, 11 матеріалів і тез конференцій. У фахових наукових журналах із державного управління опубліковано 24 статті.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 477 сторінок, з них 405 сторінок основного тексту. Дисертація містить 50 рисунків, 31 таблицю, 5 додатків. Список використаних джерел складається з 403 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У дослідженні зроблено акцент на розвиток та удосконалення теоретико-методологічних засад механізмів державного управління у сфері енергоефективності, зумовлених трансформацією проблеми енергоефективності як технічної, що стосується” паливно-енергетичного сектора, у “політико-економічну” та ”управлінську” проблему системи державного управління через необхідність урахування впливу політичних, економічних, соціально-культурних факторів на використання енергії людиною при прийнятті державно-управлінських рішень з питань енергозабезпечення та енерговикористання.
У вступі обґрунтовується актуальність теми, аналізується ступінь її наукової розробленості, визначаються мета і завдання, об’єкт, предмет та гіпотеза дослідження, характеризуються ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведені дані щодо апробації дисертації й публікацій, у яких наведено результати дослідження.
У першому розділі –”Теорія та практика реалізації державної політики енергозбереження” –аналізується історичний досвід здійснення політики енергозбереження, яка проводилась в Україні з 1994 р., розкриваються проблеми державного управління у цій сфері, ступінь наукової розробленості теми, зміст категорійно-понятійного апарату та механізмів державного управління з реалізації політики енергозбереження, визначаються напрями, мета та завдання дослідження зважаючи на виявлені проблеми.
Вивчення досвіду реалізації політики енергозбереження свідчить про необхідність перегляду закладених у Законі України “Про енергозбереження” (1994 р.) теоретико-методологічних засад діяльності держави у цій сфері, які докладно висвітлені у роботах С.П.Денисюка, М.П.Ковалка, М.М.Кулика, М.В.Рапцуна, В.Е.Тонкаля та ін. Практика уникнення законодавчих норм прямої дії негативно вплинула на результативність політики, оскільки динаміка політико-економічних процесів зумовила кон’юнктурне коригування, а часто й кардинальну зміну цілей та інструментів державного управління через підзаконні акти органів виконавчої влади. Загальні підходи до реалізації політики енергозбереження, що орієнтувались на державне ініціювання, розподіл та фінансування енергозберігаючих заходів через відомства різного рівня сприяли широкому застосуванню контрольно-адміністративних заходів і відобразили небажання економічно зацікавити суб’єктів господарювання у підвищенні енергоефективності виробництва.
Необхідність зміни підходів до реалізації політики енергозбереження знайшла відображення у роботах українських фахівців (В.А.Жовтянський, М.М.Кулик, О.В.Новосельцев, Б.С.Стогній, Ю.І.Шульга), які наголошували на необхідності більш широкого застосування механізмів економічного стимулювання енергоефективності. Зарубіжні фахівці (публікації Міжнародного енергетичного агентства, Ф.Анандера, Б.Лапонша, Е.Уорелла) ще більше акцентують увагу на цій тезі та виділяють власну заінтересованість суб’єктів господарювання в енергоефективності як критерій застосування різних управлінських впливів. Актуальним питанням є зниження ролі контрольно-адміністративних механізмів та запровадження особливих систем управління енерговикористанням (енергетичний менеджмент, аудит, сертифікація) (І.А.Башмаков, В.А.Жовтянський, В.Т.Меркушов, А.В.Праховник, М.В.Рапцун, В.П.Розен, О.І.Соловей, Ю.І.Шульга).
Зазначається, що сьогодні політикою енергозбереження в Україні не враховуються потреби людини і суспільства в енергії, що відобразилось у загальній відсутності впливу держави на ці потреби. Водночас дану проблематику детально висвітлюють зарубіжні фахівці (публікації МЕА, А.Алмейди, Ф.Анандера, С.Мартішоу, Л.Шіпера), які показують вагомість суб’єктивного впливу людини, рівня її добробуту на обсяги енергоспоживання.
Утвердження ринкової економіки, конкуренція політико-економічних сил, дедалі більша відкритість влади та суб’єктивний вплив людини на рівень енерговикористання зумовлюють зміну методів і засобів державного управління у напрямі використання власної ініціативи суб’єктів господарювання та людини. Ця проблематика з погляду теорії державного управління досліджується у роботах Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.Г.Бодрова, Д.М.Гвішіані, М.Мескона, Н.Р.Нижник, В.В.Тертички, Г.П.Щедровицького та ін.
Стосовно формування енергоефективної економіки відмінності у методології та механізмах державного управління можна пояснити різним розумінням змісту понятійного апарату, зокрема понять “енергозбереження” й “енергоефективності”, “раціональне” й “ефективне” використання паливно-енергетичних ресурсів. У розділі обґрунтовано необхідність розрізнення понять “енергозбереження” як цілеспрямованої діяльності, що супроводжує всі стадії енерговикористання, в результаті якої знижується потреба в ПЕР, та “енергоефективності” як властивості обладнання, технології, виробництва або систем загалом, що характеризує ступінь використання енергії на одиницю кінцевої продукції. Аргументовано доцільність розрізнення понять ”раціональне” (обґрунтованість способів та методів використання енергії для задоволення потреб людини, що зумовлюється суб’єктивністю людини), ”ефективне” (ефективність перетворення енергії, що визначається технологічним рівнем способів перетворення) та їх застосування як критерію розмежування управлінських впливів.
Нерозуміння суспільством та ОПР відмінностей у змісті згаданих дефініцій спотворює сутність та мету діяльності держави у цій сфері. Трактування “енергозбереження” як діяльності, що пов’язується з фізичним оперуванням “енергією” (ПЕР), її “збереженням” (формуванням запасів) чи “незбереженням” (продажем), зумовлює необхідність обмеження енергопостачання в разі виникнення кризи енергозабезпечення. Механізми та інструменти державного управління в такому разі можуть являти собою лише адміністративно-контрольні дії з регламентації та обмеження енерговикористання суб’єктами господарювання. При цьому застосовувані механізми не можуть впливати на енергоефективність окремого виробництва чи національної економіки загалом. Показано, що саме на таких принципах і здійснювалась політика енергозбереження в Україні протягом 1994-2004 рр.
У розділі обґрунтовується перехід до реалізації “політики енергоефективності”, яка спрямована на досягнення такого стану економіки, за якого зростаючі потреби суспільства будуть задовольнятися з мінімальними витратами енергії. При цьому застосовується методичний підхід, який передбачає розмежування двох складових енергоспоживання та змісту управлінських дій: щодо регулювання ”ефективного” використання ПЕР, коли можливе чітке визначення вимог до регулювання і управлінські дії можуть чітко регламентувати та контролювати систему, та щодо регулювання “раціонального” використання ПЕР, коли неможливе (або проблематичне) встановлення чітких вимог до регулювання і управління має припускати наявність деякого “самовільного руху” системи.
Показано, що такий “самовільний рух” суб’єктів господарювання чи цілих груп суспільства (сил впливу) має тенденцію до посилення його впливу на ефективність державних управлінських рішень у сфері енергоефективності, внаслідок чого виникає проблема використання інтересів сил впливу для цілей державного управління у цій сфері.
На основі наведеного аналізу змісту політики енергозбереження та запропонованих методичних підходів автором досліджуються стан і тенденції формування енергоефективної економіки країн ОЕСР, порівнюються механізми стимулювання енергоефективності в цих країнах, визначаються проблеми, які перешкоджають успішній реалізації політики в Україні.
Доведено необхідність проведення системного дослідження щодо вдосконалення механізмів державного управління у сфері енергоефективності, що зумовлено виявленими протиріччями між теорією та практикою державного управління, зокрема: неадекватністю теоретико-методологічних засад механізмів державного управління у цій сфері умовам децентралізації управління та утвердження ринкової економіки; неефективністю існуючих методів та інструментів регулювання діяльності підприємств й установ у цій сфері; невідповідністю програмування та планування управлінських дій сучасним суспільним динамічним процесам; недостатністю ресурсів та організаційно-методологічними проблемами в процесі реалізації комплексних програм.
За результатами комплексних теоретичних і практичних досліджень, порівняльного аналізу наукової літератури, законодавчих актів визначені найважливіші напрями подальших досліджень. Доведено необхідність урахування впливу “суб’єктивізму” ОПР і людини загалом на способи та напрями енерговикористання, наявності власних інтересів суб’єктів господарювання у цій сфері (“самовільний рух” об’єкта управління), динамічності процесів та умов реалізації державної політики, що потребує вдосконалення теоретико-методологічних засад механізмів державного управління у сфері енергоефективності, які б дали змогу врахувати фактори впливу (що не аналізувались до цього часу), удосконалення методів прийняття управлінських рішень та організаційно-інституційної основи механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки України.
У другому розділі –“Теоретико-методологічні засади державної політики енергоефективності” –розвиваються теоретико-методологічні засади механізмів державного управління в галузі енергоефективності, досліджуються місце та роль енергоефективності у системі забезпечення національної безпеки, зокрема в економічній, екологічній, енергетичній та соціальній сферах, визначаються мета державної політики та цілі окремих управлінських впливів у цій сфері. Досліджуються методи та інструменти регулювання і цільового програмування діяльності органів державного управління у цій сфері.
Проведений аналіз місця та ролі політики енергоефективності відображає її узгодженість з усіма основними напрямами уникнення загроз життєво важливим національним інтересам, закріпленим у Законі України “Про основи національної безпеки України” (2003 р.), а саме: зниження рівня тінізації; підвищення платоспроможності населення; поліпшення структури економіки та експортно-імпортних операцій, зумовлених імпортом значних обсягів енергоресурсів; покращання стану основних фондів економіки, систем життєзабезпечення; підвищення ефективності використання ПЕР, упровадження сучасних ресурсо- та енергозберігаючих технологій.
Більше того, зважаючи на загострення боротьби за наявні на світовому ринку ПЕР, формування енергоефективної економіки стає пріоритетним завданням системи державного управління щодо забезпечення суверенітету країни, її позиціювання як суб’єкта світових взаємовідносин, а не як об’єкта маніпуляцій та сировинного додатку до світової економіки.
Однак, незважаючи на це, ефективність практичної імплементації політики енергоефективності є недостатньою, що потребує вдосконалення механізмів державного управління у цій сфері, перегляду засобів, методів та інструментів державного впливу та нормативної регламентації реалізації політики органами державної влади. Аналіз шляхів удосконалення механізмів державного управління здійснювався у роботі на основі схеми використання досвіду людини, який відображає її здатність ставити цілі, застосовувати наявні та отримувати нові знання, організовувати свою майбутню діяльність з урахуванням досвіду, знань, норм поведінки та діяльності, що були накопичені та вироблені людиною в “минулому” в конкретному культурному середовищі (Г.П.Щедровицький). Застосування такого підходу до формування управлінських дій у досліджуваній сфері передбачає розробку механізмів:
Результати дослідження цього розділу свідчать про необхідність розроблення механізмів державного управління для того, щоб справляти вплив на різні аспекти життєдіяльності суспільства. Зокрема. доведено, що рівень енергоспоживання економіки країни залежить від багатьох факторів, таких як економічна модель розвитку країни, географічні та кліматичні умови, стан основних фондів економіки. Окремо акцентується увага на підвищенні рівня енергоспоживання внаслідок економічного розвитку суспільства та зростання так званих “культурних” потреб людства, які переважно визначаються рівнем побутового повсякденного енерговикористання (побутові прилади, автомобілі тощо). Це створює підстави для усвідомленого впливу на ставлення людини до використання енергії та формування особливого енергозберігаючого світогляду.
Уведення в аналіз ціннісної структури суспільства щодо енерговикористання зумовлює потребу у врахуванні низки факторів впливу, які складним чином взаємодіють та визначають стан енергоефективності національної економіки. У розділі досліджено такі групи факторів (сфери), що визначають:
У процесі дослідження обгрунтовано вплив зазначених факторів на енергозабезпечення економіки та задоволення суспільних потреб в енергії, раціональність та ефективність використання ПЕР національною економікою, тобто на її енергоефективність. Таким чином, метою державного управління є формування такого стану економічних відносин, за якого забезпечується раціональне та ефективне використання ПЕР, а метою механізмів державного управління –управління процесами формування енергоефективності національної економіки через регулювання факторів впливу.
У розділі звертається увага на необхідність удосконалення механізмів державного управління у сфері енергоефективності та теорії державного управління, у тому числі чіткого розмежування діяльності з “управління” та “керування” (Н.Р.Нижник) як діяльностей, що здійснюються різними методами (Г.П.Щедровицький), зокрема: діяльність з управління –це вплив на поведінку об’єкта, що самовільно рухається (об’єкт має власну траєкторію руху, яка не обумовлюється суб’єктом управління), з метою зміни його траєкторії у бажаному для суб’єкта напрямі; діяльність з керівництва –це вплив на параметри об’єкта через субординацію в рамках організаційної структури та відмову об’єкта від власних цілей та дій.
Таким чином, метою механізмів ”керування” має стати досягнення об’єктом управління встановлених кількісних показників, оскільки в цьому разі припускається можливість жорсткого регламентування його поведінки. Критерієм ефективності дії цих механізмів має стати рівень наближення до цільових значень, наприклад досягнення певного значення коефіцієнта корисної дії обладнання, теплоізоляційних властивостей огороджувальних конструкцій тощо. Метою механізмів “управління” має стати забезпечення позитивних тенденцій розвитку (напряму руху) об’єкта управління, оскільки існують його власні інтереси. Критерієм ефективності цих управлінських впливів має стати узгодженість цілей суб’єкта управління та інтересів об’єкта управління, наприклад зниження енергомісткості продукції через запровадження систем управління та організації виробництва (системи управління енерговикористанням) суб’єктами господарювання.
Для деталізації цілей управлінських впливів встановлено ієрархію потенціалів енергозбереження, яка залежить від урахування факторів впливу, обсягів залучених ресурсів та рівня впливу держави на економічні відносини:
Досягнення цілей політики передбачає чітку регламентацію діяльності органів державного управління. У розділі досліджено та обґрунтовано необхідність чіткого розмежування етапів діяльності у сфері енергоефективності як видів діяльностей, що здійснюються різними методами, засобами та інструментами. Запропонована модель графічного подання процесу реалізації політики енергоефективності (рис. 1).
F
c7
Y
ca
Q