КУРСОВА РОБОТА з дисципліни Адміністративне право України Принципи адміністративного права

Работа добавлена на сайт samzan.net:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Рівненська філія

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

Адміністративне право України

Принципи адміністративного права

                                                                     

Виконавець:

студент групи П-21/п спеціальність                                                                                                                                                         «Правознавство»

Слобода Володимир Григорович 

                                                                        Керівник:

___________________

"___" _________2013р.

Рівне – 2013

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження принципів адміністративного права

1.1. Конституційні засади розвитку принципів права України

1.2. Поняття і головні характеристики принципів права

1.3. Дія принципів права

Розділ 2. Характеристика принципів адміністративного права

2.1. Поняття і суть принципів адміністративного права

2.2. Класифікація принципів адміністративного права

2.3. Конституційні принципи адміністративного права

2.4. Організаційно-функціональні принципи адміністративного права

Висновки

Список використаної літератури

Зміст

Вступ................................................................................................................(4…6)

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження принципів адміністративного права

1.1. Конституційні засади розвитку принципів права України..................(7..11)

1.2. Поняття і головні характеристики принципів права..........................(12..16)

1.3. Дія принципів права..............................................................................(17..20)

Розділ 2. Характеристика принципів адміністративного права

2.1. Поняття і суть принципів адміністративного права............................(21..23)

2.2. Класифікація принципів адміністративного права..............................(24..29)

2.3. Конституційні принципи адміністративного права.............................(30..32)

2.4. Організаційно-функціональні принципи адміністративного права…(33..39)

Висновки..........................................................................................................(40..41)

Список використаної літератури...................................................................(42..43)

Вступ

Актуальність теми дослідження. Побудувати громадянське суспільство і відповідно йому демократичну, соціальну, правову державу, що передбачено Конституцією України можна, тільки здійснивши комплексне системне реформування всіх сфер суспільного життя. Складовою частиною такої реформи  має стати правова реформа, яка повинна охопити більшість існуючих правових явищ.

Зрозуміло, що міри і заходи у межах правової реформи слід починати з удосконалення основоположних джерел, керівних ідей усього права, є принципи права. Саме це дасть змогу послідовно, комплексно і системно здійснювати правову реформу, а відповідно і аналогічно цьому вдосконалити право в Україні загалом. Адже принципи права - це пов'язують право не тільки з політикою, економікою, духовним життям суспільства, це - категорії, що забезпечують єдність різних власне правових процесів, форм, теорій, ідей і концепцій, понятійно - категоріальних рядів.

Актуальність дослідження принципів права - зумовлена також тим, що право вже не обмежується тільки позитивістко - нормативістським його сприйняттям і тлумаченням. Прворозуміння  в нашій країні все помітніше переходить на позиції інтегративної школи, рецептуючи надбання «класичного» і «відродженого» природного права, соціологічної юриспруденції.

Принципи права довгий час не розглядались як головні, сутнісні його категорії. Адже у нормативному уявленні право здебільшого ототожнюється з законами або юридичними нормами. Насправді ж право - це складне і неодноманітне явище, що створює юридичну надбудову суспільства. Воно пронизане певними загальними ідеями, що його  цементують при досягненні цілей і пов'язують із соціальним (політичним, економічним, духовним) життям. Ці найбільш загальні ідеі у праві визначаються принципами права. Без їх досконалого розуміння не можна загалом зрозуміти правової системи тієї чи іншої країни або окремих її елементів.

Стаття 15 Конституції України визначає, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, а це дає можливість розглядати принципи права, як загальнолюдські надбання.

Надзвичайно істотна роль і місце принципів у праві. Саме принципи консолідують, наприклад, правотворчість і правосуддя, надають внутрішньої цілісності діючій правовій системі, слугують зміцненню законності і правопорядку, громадської дисципліни, гарантують реалізацію інтересів і прав українських громадян. Вони, за умови їх закріплення у Конституції, забезпечують єдність процесів створення права, його реалізації і охорони. Принципи права є критерієм оцінки права і методологічною основою його подальшого вдосконалення у тому розумінні, що одночасно на підставі принципів оцінюють рівень і ефективність реалізації права і на грунті саме цих категорій пізнають і поліпшують його.

В адміністративно-правовій  теорії під принципами права розуміються основні ідеї, що характеризують зміст права, закріплюють закономірності його розвитку і  визначають механізм правового регулювання управлінських відносин.

В юридичній літературі теорія принципів адміністративного права поки не одержала достатньою висвітлення. Тим часом вивчення цього питання має дуже важливе значення для розуміння аналізу і вдосконалення самого адміністративного права, а також його найважливіших інституцій і підгалузей, для направлення законотворчої діяльності в області адміністративного права, подальшого розвитку всього механізму адміністративно - правового регулювання, створення нового адміністративного законодавства, зміцнення законності в управлінській діяльності, поліпшення правозастосовної  і правотворчої діяльності органів виконавчої влади.

Питання принципів адміністративного права є найважливішим в структурі і змісті  адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Термін "принципи адміністративного права" вказує на основоположні риси, сутнісні характеристики, найважливіший зміст і значення всього адміністративного права.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи

Об’єктом дослідження курсової роботи є правовідносини у сфері державного управління.

Предмет дослідження – принципи адміністративного права.

Метою курсової роботи є дослідження принципів адміністративного права.

Структура роботи Курсове робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження принципів адміністративного права

1.1. Конституційні засади розвитку принципів права України

Зафіксована на конституційному рівні ідея правової державності в Україні  втілюється через реалізацію певних принципів, які є визначальними, в тому числі і у сфері права. Принципи правової держави - де найголовніші, найзагальніші закономірності цієї теорії. До них слід віднести:

1.Принцип верховенства права, передбачений ст.8 Конституції України. Він у правовій державі визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто порядок створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, відношення до них, а також між собою окремих громадян, а тому є базовим, найбільш значущим. Завдяки цьому він модифікусться у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, правореалізації, правоохороні. Він також означає, що не держава створює право, а навпаки, право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає  і твердження про те. що не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити ним державну владу. Виходячи з цього вітчизняній юридичній науці і практиці слід по-новому підійти до визначення  зовнішнього виразу права, тобто до розуміння закону і загалом законодавства. Цей принцип має свої особливості у сфері економіки, політики,  соціального і духовного життя суспільства, що й демонструється  у дослідженні.

 2. Принцип розподілу влад зафіксований у ст. 6 Конституції України. В теорії правової держави він являє собою певну модель побудови державного апарату. Проте практичне її втілення в державному будівництві України  вносить свої зміни у принцип розподілу влад. Адже у демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу - не основа суверенітету державної влади. Але безумовним є те що, забезпечуючи рівновагу влад у процесі їх функціонування і взаємодії, не можна забезпечити їх цілковиту рівноправність; якась із влад має бути головною. Таке положення, до речі, попередить непотрібну і навіть, як свідчить практика державного життя України, шкідливу боротьбу за першість серед влад. Ми переконані, що такою владою може і повинна виступати влада законодавча в особі представницького органу, або ж, що ще краще, самого народу.

Діяльність Верховної Ради України з огляду на це не можна оцінити однозначно, але її вдосконаленню сприяло б: чітке визначення сфери її дії; поліпшення процедурної регламентації законодавчого процесу; запровадження двопалатної структурно-організаційної моделі парламенту та інші заходи.

Для більш ефективного здійсненения виконавчої влади слід чіткіше визначити правовий статус Президента України; вдосконалити конституційний статус  Кабінету Міністрів України. Одне з глобальних завдань майбутньої адміністративної реформи - чіткий розподіл компетенції Кабінету Міністрів Украйни і центральних органів виконавчої влади на користь останніх.

Щодо судової влади, то головне - забезпечити її реальну самостійність і незалежність, як системи органів, що здійснюють правосуддя між різними  

суб'єктами суспільства. А для цього слід сконструювати судову владу - як складовий елемент захисту прав, свобод, обов'язків і законних інтересів представників громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство повинно формувати, будувати і організовувати діяльність судової влади. У цьому розумінні було б доцільнішим запровадження інституту безпосередніх виборів суддів, після того як, призначені Президентом, вони відпрацюють певний час. До того ж доцільно на конституційному рівні передбачити створення і основи функціонування самостійної контрольно-наглядової влади.

3. Принцип реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, зосереджений у розділі 2 Конституції України1. Сутність його у тому, що права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини і громадянина  повинні бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, але й забезпечені і гарантовані всіма соціальними суб’ктами і насамперед державою. Для цього остання повинна створювати зовнішні і внутрішні механізми. А отже, насамперед, потрібно:

•  створити єдину Концепцію забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина;
•  у згаданій Концепції, або ж у іншому законодавчому акті, передбачити шляхи підвищення правової культури посадових осіб, конкретні міри відповідальності за відхід від права, який

найбільш очевидно проявляється в неповазі до прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина;

•  активно пропагувати, а можливо навіть і вчити, самих громадян відстоювати свої права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій;
•  реальність прав, свобод, обов'язків і законннх інтересів людини і  громадянина безпосередньо залежить від сили (авторитету) держави.

А тому вкрай важливо визначити  яку державу ми будуємо, але безумовно одне: вона має бути міцною і демократичною.

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного існування і функціонування правової держави і громадянського суспільства.

Виходячи з теоретичних розробок послідовників громадянського суспільства, а також практичного досвіду у країнах, де і яким воно існує, можна виділити наступні принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України: свобода та ініціативність особистості (ст. ст. 22, 23, 29 та інші Конституції України); розвиток суспільних відносин у відповідності з фундаментальним принципом кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб  (ст. ст. 21, 22 Конституції України); ліквідація відчуженості людини, несприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур і інститутів (ст. ст. 34, 35 Конституції України); реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей (ст.24 Конституції України); постійний захист прав і свобод людини і громадянина (ст. 22 Конституції Украйні); плюралізм усіх форм власності (ст.4 Конституції України); існування серед абсолютної більшості населення так званого  «середнього прошарку» (ст. 48 Конституції України); плюралізм духовного життя суспільств (ст. 15 Конституції України); офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів абсолютної регламентації і будь-якого втручання у приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України); існування і функціонування розвинутої соціальної структури; активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (ст.ст. 36-40 Конституції України); розвиток ринкових відносин (ст. 42 Конституції України); визнання і гарантування ідеї верховенства Права; підпорядкування громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави2.

Навіть загальний аналіз цих принципів у  їх співставленні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не усі компоненти громадянського суспільства у ній існують. А тому саме на їх створення та розвиток і повинна спрямовуватись діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства. При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б взаємодіяли  з принципами громадянського суспільства.

Таким чином, громадянське суспільство - це така організація людей, у якій кожна людина  є вільною  в своїй поведінці і може приймати є вільною власні рішення. Виходячії саме з такої теоретичної конструкції, Конституція України і проголосила у ст. 5 що носієм і єдиним джерелом  влади в Україні є її народ,   який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тобто, Конституція України офіційно визнала владу громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Але шлях України до поглиблення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося конституційне встановлення права народної законодавчої ініціативи. А також якби і сама Конституція України була прийнята на всеукраїнському референдумі. Здається, що шлях України до побудови громадянського суспільства був би  послідовнішим і виваженішим.

1.2. Поняття і головні характеристики принципів права

Будь-яка діяльність здійснюється на основі певних принципів, тобто основних, вихідних положень, додержання яких забезпечує узгодженість у діях її учасників, орієнтує на досягнення певного результату шляхом використання найефективніших методів тощо. Відхід від визначених принципів даної конкретної діяльності призводить до її непослідовності, неузгодженості у діях її учасників і, зрештою, не до тих результатів, досягнення яких було її основною метою.

Принцип (від лат. ргіnсіpum — основа) — керівна ідея, головне правило поведінки. Принцип також можна розглядати як вираз необхідності чи, в певному аспекті, закономірності окремих процесів об'єктивної дійсності. У логічному змісті принцип — центральне поняття, основа системи, що являє собою узагальнення й поширення певного положення на всі явища тієї сфери, з якої даний принцип абстрагований3.

Розвинуте суспільство передбачає досконалу, цілісну юридичну надбудову, сформовану на передових засадах правової організації суспільного життя людей, їх установ і соціальних інституцій. Ці засади відображені насамперед у праві і перш за все в його принципах.

Принципи права — багатоманітне явище й до його дослідження можна і треба підходити з багатьох сторін, але при цьому бажано внести в дефініцію принципів права єдину основу. На нашу думку, категорія «принцип» тісно пов'язана з категоріями «закономірність», «сутність», «ідея». Принципи права можна визначати по-різному, наприклад, через закономірності розвитку суспільства і права або через сутність і зміст права. Також близькі поняття закону та принципу: закономірність виражає зв'язок між явищами, їх сутністю, а принцип концентрує властивості, основний зміст кожного явища, що порівнюються. Категорія «принцип» перетинається з категорією «ідея», коли під нею розуміється внутрішня логіка, закон існування об'єкта. А крім цього, принцип може виступати як абстрактне визначення ідеї, тобто сума принципів дорівнює ідеї.

В юридичній літературі питання про поняття і сутність принципів права й досі не вирішується однозначно. Існує декілька варіантів дефініцій принципів права. В одних визначеннях звертається увага на те, що принципи — категорія об'єктивна, в інших - юридичні принципи трактуються як основні ідеї й поняття, що виражають сутність історичного типу права.

Деякі дослідники акцентують увагу на тому, що принципи є сферою правосвідомості правової ідеології та науки, інші — відносять їх до змісту досить широко визначеного чинного права. Але й у цьому випадку тривають дискусії про те, чи можна вважати принципами права загальні положення, що не знайшли свого відображення в законі, а випливають лише зі змісту його правових норм.

Принципи природи, суспільного буття взагалі об’єктивні і не залежать від людської свідомості. Але люди в змозі їх пізнати, сформулювати як певні поняття і дефініції, використовувати в практичній діяльності. Принципи не створюють певну історичну епоху, суспільно-економічну формацію, а навпаки, історичні умови висувають певні принципи: вони такі, якими їх робить певний розвиток цивілізації. Але з цього не випливає, що принципи існують поза людською діяльністю. Справа в тому, що зміст принципів завжди обумовлений матеріальним базисом суспільства, а люди пізнають, формулюють його і втілюють у реальність.

У науковій літературі принципи права визначають по-різному.

Принципи права — це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності й підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять головні його риси, вирізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, що за своєю сутністю є узагальненим відображенням об'єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому.

На підставі вищевикладеного можна зазначити як попередній висновок, що принципи права як певне явище правової матерії мають певні загальні ознаки, що дають змогу визначити їх як основні засади, відправні ідеї його буття, котрі виражають найважливіші закономірності даної суспільно-економічної формації, є однопорядковими із сутністю права й володіють універсальністю, вищою імперативністю й загальною значимістю.

Принципи права спрямовують і синхронізують увесь механізм правового регулювання суспільних відносин, розкривають місце права в суспільному розвитку. Саме принципи права є критерієм правомірності дій громадян і державного апарату в цілому та при належних умовах сприяють зростанню правосвідомості населення, правової культури й освіти.

Принципи права є своєрідною передавальною ланкою між економічним базисом суспільства та його юридичною надбудовою, системою нормативного регулювання.

Слід зауважити, що в юридичній літературі, присвяченій принципам права, існує два моменти, що мають неоднозначне трактування:

1. Як формуються принципи права — виведені вони зі змісту права і чи мають самостійну першооснову.

2. Яка сфера застосування принципів права — обмежена вона рамками системи юридичних норм і чи поширюється на інші прояви права.

Перший аспект тісно пов’язаний з проблемою сутності права. З точки зору теорії природного права, принципи права мають самостійну першооснову, формуються у свідомості людини й уже потім, можливо (але не обов'язково), отримують законодавче закріплення. Вважається, що спочатку зміст принципів права спонтанно випливає із самого життя, із суспільних соціальних відносин, що складаються у реальності й пізніше отримують регламентацію й захист із боку держави у комплексах суб'єктивних прав учасників правовідносин.

Виникнення принципів права як загальносоціальних є необхідною умовою наступного закріплення їх у вигляді юридичних принципів і норм, бо свідчать про актуальність проблеми для суспільства та необхідність юридичного оформлення їх. При цьому головна роль у виявленні й конструюванні таких принципів належить не правотворчості, а саме правоутворенню, конкретніше — юридичній практиці, яка за своєю природою покликана оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у сфері права.

Самий процес утворення принципів права, його стадії в межах теорії природного права також не визначаються однозначно. Деякі дослідники визначають процес утворення принципів права наступним чином: суспільні відносини — правоположення юридичної практики — норми-принципи4. Вважається, що зміни суспільних відносин обумовлюють зміни змісту існуючих принципів права або формування нових. Юридична практика реагує на ці зміни, формує необхідні принципи права й проводить потрібні зміни в законодавстві.

Інша точка зору виділяє такі стадії формування принципів права: правова теорія — система правових норм — правопорядок. Юристи і філософи, аналізуючи досвід людства, роблять певні висновки, проводять аналогії і локалізують протиріччя у суспільному розвитку. На підставі всього цього і з'являються ідеї-принципи та тлумачення їх у правовій теорії.

Таким чином, у правовій теорії ідеї відіграють синтезуючу роль і водночас одержують підтримку в юридичних знаннях. На стадії системи правових норм правові ідеї, після закріплення в нормах права, стають принципами права, що постають як узагальнений, концентрований, синтезований вираз основних ідейних засад, головних суспільних інтересів, що одержують розвиток і конкретизацію в правилах і вимогах даної правової системи.

А на третій, останній, стадії вони переходять у зміст правової форми реальних суспільних відносин. Але треба зауважити, що правова норма «працює» лише тоді, коли державна корекція суспільних відносин, що здійснюється за допомогою цієї норми, у формі суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, правовідносин знаходить в них реальне відображення.

Отже, принципи права — об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв’язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.

1.3. Дія принципів права

Дія принципів права і розвиток правової системи України вимагає з’ясування розуміння самої правової системи, а також методики її дослідження і функціонування. Визначальними при цьому є методологічні принципи і підходи, а найголовнішими з них стають принципи системності, цілісності, комплексності, функціональності.

Якщо врахувати ці принципи, то з точки зору теоретичного моделювання правової системи за законами системного підходу, правова система - це сукупність усіх взаємопов'язаних матеріальних і нематеріальних, об'єктивних і суб'єктивних, статичних і динамічних правових явищ, що функціонують у суспільстві з приводу створення. реалізації і охорони права. Тобто, правова система -  надзвичайно широке поняття, що зумовлює існування і необхідність виділення у ній таких  сторін як: 1) цілі та інтереси; 2) матеріальна база; 3) нормативна основа; 4)духовна основа; 5)організаційна структура; 6) інституційна; 7) органічна; 8) функціональна; 9) ідеологічна,10) комунікативна.

Згадані підсистеми і елементи правової системи поєднанні її принципами, які у ній виступають головними структурними зв’язками. Принципи правової системи, у тому числі й України, - це об'єктивно зумовлені її витоки, за якими вона розвивається і які становлять основу її системності. Це елементи правової системи,  що мають найбільш загальний зміст, фіксують найважливіші напрямки і способи її дії. Вони у найбільшій мірі поєднуються з об’єктивними законами розвитку суспільства, з загальними принципами організації і функціонування суспільних відносин.

Найбільш важливим завданням нашої держави у цьому аспекті є  створення повноцінної Концепції правової реформи в Україні, у відповідності саме з таким розумінням правової системи і її принципів.

Принципи правоутвореиня -це найбільш загальні і важливі правові  явища за якими відбувається переведення об'єктивних закономірностей суспільного життя на мову юридичних принципів і норм. У найбільшій мірі принципи правоутворення існують у вигляді принципів правосвідомості. Виникнувши у вигляді ідей правосвідомості, юридичні принципи втілюються в принципах права через правоутворення, а вже  потім через правотворчіеть, яка включає нормотворчість і законотворчість.

Правотворча діяльність носить складний і специфічний характер, а тому досить важко перерахувати всі основні ідеї правотворчості. Проте у правовій державі вона повинна здійснюватись на основі таких найважливіших принципів: гуманізму; демократизму; науковості; правності; законності; юридичної формалізованості; внутрішньої системності і структурованості; врахування специфіки предмета методу регулювання, властивих кожній галузі права; об'єктивної оцінки можливостей діючої правової системи і її співвідношення з іншими системами; використання засобів і прийомів юридичної техніки; врахування необхідності подальшої систематизації нормативно-правових актів тощо.

Цим принципам мають відповідати принципи законотворності, які зафіксовані у Конституції України і мають стати відправними джерелами при реформуванні цього виду юридичної діяльності. Їх систему складають принципи: 1) верховенства права; 2) верховенства закону у системі нормативно-правових актів; 3) демократизму у законотворчій діяльності: 4) соціальної доцільності; 5) системності і узгодженості; 6) наукової обґрунтованості.

У відповідності з таким розумінням правоутворення і висвітленими принципами надзвичайно важливим уявляється створення повноцінної Концепції реформування правоутворення і правотворчості в Україні. Остання має розроблятися за тими методологічними підходами, які були застосовані щодо Концепції правової реформи в Україні і деталізувались Концепцією реформування законодавства України. Орієнтовною  програмою розвитку законодавстваУкраїни, Законами "Про нормативно-правові акти в Україні" і "Про закони і законодавчу діяльність в Україні". Лише за таких умов можна забезпечити кардинально-якісні зміни у цьому процесі

Виходячи з загальнотеоретичного розуміння реалізації норм права, можна підійти до аналізу шляхів втілення його принципів у фактичній поведінці учасників суспільних відносин.

Насамперед звертаємо увагу на можливість і корисність прямої дії принципів права. Для цього вони повинні матеріалізуватись у чинному законодавстві. Подібне їх юридичне оформлення і закріплення безперечно має нормативно - регулятивний і орієнтаційно - керівний характер щодо усіх соціальних інституцій. Пряма дія принципів права здатна також забезпечити цілеспрямованість і одноманітність правового регулювання суспільних відносин. При цьому не можна віддавати перевагу якомусь одному різновиду принципів.

Другим шляхом реалізації принципів права є їх опосередкування через механізм правовою регулювання, що вимагає їх конкретнзації у нормах законодавства і підзаконних нормативно-правових актах, юридичних документах судової і адміністративної практики. Таким чином, принципи виражаються у правах і обов'язках суб’єктів, у юридичних зв'язках і відносинах. Вказанний шлях реалізації принципів права найбільш розповсюджений. Завдяки закріпленню у юридичних нормах, правах і обов'язках, правовідносинах і правопорядку принципи набувають саме регулятивно  - нормативної специфіки. А тому можна говорити про три рівні реалізації принципів у праві. На першому - суб'єкти мають справу з юридичними принципами, що є найбільш високим узагальненням і регулятором фактичних суспільних відносин. На другому - принципи права виступають, як модифіковані юридичні норми, що  містять моделі суб'єктивних прав і юридичних обов’язків. І  третій – це рівень реалізацїї принципів, коли вони деталізуються у вигляді рішень судової і адміністративної загалом усій юридичної практики.

Це дає змогу виділити і обгрунтувати загальні принципи правореалізації. До них насамперед слід віднести принципи:  законності; реальності; обгрунтованості; доцільності; справедливості й ефективності.

Усі названі і не згадані принципи правореалізації, як і сама ця діяльність є системними явищами,  а тому вони мають розглядатися  як складова безперечно одна з найбільш головних частин правової  системи, в тому числі і щодо правової реформа в Україні. Завданням останньої у цій сфері є створення на  підставі науково обґрунтованої теорії повноцінної Концепції реформування реалізації права в Україні. Вважаємо, що подібно до Концепції правової реформи в Україні, інших Концепцій  (реформування законодавства, охорони права), Концепція реформування реалізації права в Україні повинна прийматися Верховною Радою України на підставі участі і врахування  пропозицій від усіх зацікавлених суб'єктів. Її офіційним, більш конкретним, вираженням маюгь статті  Закону України «Про створення державного механізму реалізації нормативно – правових актів в Україні»,  «Про застосування нормативно – правових актів в Україні».

Щодо реалізації  принципів права в правоохоронній діяльності. То охорона права це надзвичайно широка категорія, яка включає у себе усі правові явища,  що функціонують у правовій системі, щодо забезпечення правомірного його втілення у поведінці усіх соціальних суб'єктів.

Правоохоронна діяльність, у свою чергу, є складовою частиною суспільної охоронної діяльності (поряд із політичною,  економічною, ідеологічною,  охоронною діяльністю, а тому може диференціюватись на суспільну (здійснюється усім суспільством), державну (реалізуються державними органами), правоохоронну діяльність окремих  колективів людей (наприклад,  політичних партій,  громадських організацій, трудових колективів) і навіть окремих індивідів (наприклад, необхідна оборона у кримінальному праві). І це пояснюється  тим що, у демократичному громадянському суспільстві і правовій державі  за кожним соціальним організмом визнається право самому забезпечувати свою охорону, своє співіснування з іншими соціальними суб'єктами. 

Розділ 2. Характеристика принципів адміністративного права

2.1. Поняття і суть принципів адміністративного права

Кожна галузь права у своєму підґрунті має відповідні принципи. Під принципами права, нагадаємо, у літературі розуміються об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов’язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, вони є своєрідною системою координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрям його розвитку5.

З огляду на викладене, принципи адміністративного права можна визначити як основні ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями й механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Вони виконують велику системоутворюючу роль, оскільки саме на їх підставі формується дух адміністративного права, зумовлюється його суспільна роль та спрямованість. Іншими словами, вони становлять певне поєднання норм, ідей та теорій, які покладені у підґрунтя існування адміністративного права, визначаючи, як наслідок, його нормативні межі. Принципи адміністративного права не є застиглою категорією, вони розвиваються паралельно та одночасно з розвитком адміністративного права, хоча іноді можуть і випереджати його розвиток, формуючи, як наслідок, магістральні напрями розвитку останнього.

Аналіз сучасної наукової літератури, а також нормативних актів дає змогу стверджувати, що нині питання принципів адміністративного права перебуває на першій або початковій стадії свого розвитку, оскільки у минулі часи воно практично не досліджувалося та не вивчалося. Це було пов’язано, зокрема, з тим, що принципи адміністративного права були замінені принципами державного управління (участі громадськості у державному управлінні, демократичного централізму, рівноправності національностей, соціалістичної законності, соціалістичного планування і обліку тощо, які для радянського адміністративного права або, що точніше, права державного управління були більш значимими і важливими. Що ж стосується принципів адміністративного права, то, як писав у 1967 році А. П. Коренєв, їм у підручниках та навчальних посібниках з радянського адміністративного права належна увага не приділялася. З цього приводу вчений зазначав, що наука адміністративного права передусім повинна вивчати принципи останнього як галузі права, юридичне втілення та закріплення принципів державного управління у нормах адміністративного законодавства. Однак його пропозиції не знайшли відгуку, а отже, у радянській науці адміністративного права так і не сформувалася концепція принципів адміністративного права. Відтак щонайменш дивно звучить теза А. Пухтецької про те, начебто вітчизняна адміністративно-правова доктрина потребує комплексного перегляду усталених поглядів щодо визначення системи принципів адміністративного права, оскільки переважна їх більшість сформувалася в радянський період6. Правильно було б говорити про те, що вітчизняна адміністративно-правова доктрина чекає на своє наповнення принципами адміністративного права, яких раніше, власне кажучи, взагалі не існувало.

Проте цей процес іде в українській науці адміністративного права і, відповідно, у законодавстві надзвичайно повільно. Нині далеко не в усіх випадках, особливо якщо казати про навчальну літературу з адміністративного права, автори аналізують принципи адміністративного права. Досить часто останні, як і за радянських часів, фактично підміняються принципами державного управління7. А це вкрай негативно впливає на адміністративно-правову науку та законодавство, викликає у студентів, науковців, юристів відчуття того, що принципи – це зайва теоретична конструкція, хоча насправді вони відіграють визначальну роль не тільки у теорії адміністративного права, але й у правотворчій та правозастосовній діяльності відповідних суб’єктів,зокрема у сфері судочинства. З приводу останньої тези відзначимо, що досить часто суд лише через аналіз принципів адміністративного права може дійти висновку про законність або незаконність дій та рішень публічної адміністрації.

Отже, виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що перед наукою адміністративного права нині постало надзвичайно важливе завдання, пов’язане, по-перше, з виробленням оновленої системи принципів адміністративного права, які максимально повно узгоджувалися б із завданням сучасного адміністративного права (забезпечення прав і свобод людини і громадянина в ході практичного виконання законів та інших правових актів8 та, по-друге, об’єднанням їх в окремий інститут адміністративного права з подальшим розміщенням його у межах Загального адміністративного права.

2.2. Класифікація принципів адміністративного права

Слід зазначити, що дослідженням системи галузевих принципів права займалися такі вчені, як В. Б. Авер´янов, О.П. Альохін, К. К. Афанасьєв, Ю. П. Битяк, Д. Галліган, А. М. Головістікова, І. П. Голосніченко, С. Д. Князєв, Ю. М. Козлов, А.М.Колодій,О.П.Коренєв, В. Я. Настюк,Ю.М.Старилов, Ю. О. Тихомиров, Г. І. Ткач, В. А. Юсупов та інші. Водночас погляди вчених щодо системи принципів мають суттєві відмінності, що ускладнює їх розуміння та практичне застосування. Разом із тим, система:

— це безліч пов´язаних між собою елементів, які складають визначене цілісне утворення;

— це по´єднання однорідного знання в одне ціле, виходячи з якої-небудь ідеї, з метою пізнання якої-небудь галузі явищ або всієї світобудови9;

— це визначений порядок у розташуванні та зв´язку дій; форма організації чого-небудь; щось ціле, яке являє собою єдність закономірно разташованих частин, які перебувають у взаємному зв´язку.

Оскільки поняття системи має надзвичайно широке застосування (майже кожний об´єкт може бути розглянутий як система), остільки його достатньо повне розуміння передбачає побудову низки визначень — як змістових, так і формальних. Лише в межах цих визначень вдається виразити основні характерні ознаки системи: цілісність, структурність, взаємозалежність із середовищем, ієрархічність, численність описів кожної системи тощо.

До того, як переходити до системи власне галузевих принципів адміністративного права, слід, на нашу думку, розглянути питання про класифікацію, її критерії та види принципів права. Це відповідатиме вимогам комплексного підходу до вивчення принципів адміністративного права, а також цілісному баченню їх системи.

Принципи права можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, у якому вони закріплені): закріплені вміжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві;

б) за сферою дії (в одній чи в кількохгалузях, праві в цілому): загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципиправових інститутів;

в) за змістом: загальносоціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи.

Можлива й інша класифікація, пов´язана з дослідженням специфічних принципів, властивих певним структурним спільностям, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін10.

О. Ф. Скакун пропонує класифікацію всіх принципів права за змістом і поділяє їх на загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні). До загальносоціальних принципів права вона відносить: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні; морально-духовні тощо, а до спеціально-соціальних (юридичних): загальні; галузеві та міжгалузеві.

В. А. Ведєрніков та В. С. Грекул, теж поділяючи всі принципи на загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні), серед останніх виділяють загально-правові; міжгалузеві; галузеві та принципи правових інститутів.

П. М. Рабінович застосовує інший критерій та виділяє такі види принципів права: загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні принципи об´єктивного юридичного права, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві11.

Найбільш сучасну та повну класифікацію принципів, на нашу думку, наводить А. М. Колодій, який виокремлює наступні принципи: 1) правосвідомості; 2) правоутворення; 3) правотворчості, а серед них — законотворчості і нормотворчості; 4) системи права: а) загальноправові (основні); б) міжгалузеві; в) галузеві; г) інститутів права; 5) структури права: а) загальносоціального і юридичного; б) публічного і приватного; в) регулятивного і охоронного; г) матеріального і процесуального; ґ) об´єктивного й суб´єктивного; 6) правореалізації, а серед них — правозастосування; 7) правоохорони, а серед них — особливо — правосуддя і юридичної відповідальності12.

Таким чином, найпоширеніша в юридичній літературі точка зору стосовно принципів права — це їх поділ на загальноправові, міжгалузеві та галузеві. Галузеві принципи, у свою чергу, поділяються на основні (загальні), інституційні та субінституційні.

На мій погляд, важливе значення для формування системи принципів адміністративного права України має науково обґрунтований підхід до цієї проблеми. З цього приводу заслуговують на увагу висновки окремих учених щодо системи принципів адміністративного права.

За радянських часів власні системи принципів адміністративного права пропонували О. П. Коренєв, В. А. Юсупов та ін.

Так, О. П. Коренєв виокремлював основні та спеціальні (інституційні) принципи адміністративного права.

До основних принципів адміністративного права вчений відносив: соціалістичний демократизм; демократичний централізм; планове здійснення управлінської діяльності; соціалістичний гуманізм; єдність рівних прав та рівних обов´язків; соціалістичний інтернаціоналізм; соціалістичну законність.

Спеціальні принципи, на думку цього автора, мають вужчу галузь застосування й обмежені рамками конкретних адміністративно-правових інститутів. Низку таких принципів можна виявити, наприклад, при аналізі та узагальненні норм, що визначають порядок проходження державної служби: змінюваність службовців, відсутність у них яких-небудь привілеїв, підконтрольність тощо. У нормах, що регулюють управління народним господарством, проявляється дія госпрозрахунку, режиму економії та інших принципів ведення соціалістичного господарства, а в нормах, що регламентують адміністративне провадження — принципу матеріальної істини, економічності й ефективності процесу тощо. При цьому, спеціальні принципи зумовлені основними принципами й не можуть їм суперечити.

В. А. Юсупов виділяє загальні принципи адміністративного права та принципи його інститутів. Перші базуються на основних засадах соціалістичного права, втілюючи його зміст, відображають закономірності економічного, ідеологічного, політичного та морального розвитку суспільства в специфічних адміністративно-правових формах; другі — конкретизують загальні принципи адміністративного права стосовно визначеної сфери суспільних відносин. До загальних принципів адміністративного права належать: організація, розвиток, охорона економічних та політичних відносин розвиненого соціалізму; принцип урахування пріоритету партійних актів; принцип урахування актів громадських і самодіяльних організацій трудящих; принцип урахування системності права; принцип урахування компетенції органу, що приймає адміністративний акт; принцип урахування конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян та іноземців; принцип ефективності адміністративного права. Інституційні принципи адміністративного права можуть бути виокремлені при аналізі його інститутів. Наприклад, виділяють наступні принципи адміністративного провадження: гласність; публічність; економічність; забезпечення соціалістичної законності; досягнення об´єктивної істини при розгляді справ; широка участь громадськості при розгляді справ; право правопорушника на захист тощо.

Таким чином, у радянський період розвитку науки адміністративного права було зроблено значні кроки до наукового розроблення системи принципів галузі, які стали підґрунтям для сучасних розробок теорії адміністративного права. Можна вважати, що запропонований О. П. Коренєвим та В. А. Юсуповим поділ принципів адміністративного права на основні (загальні) та спеціальні (принципи інститутів) і сьогодні превалює в адміністративно-правовій літературі. Але слід узяти до уваги, що наукові результати зазначених авторів вже не відповідають сучасним вимогам розвитку суспільних відносин і є дещо застарілими. Тому їх треба використовувати частково та відповідно до нових суспільних цінностей та орієнтирів у діяльності держави, першим з яких є забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

У сучасній російській юридичній літературі пропонуються кілька цікавих систем принципів власне галузі адміністративного права. Так, на думку Д. Галлігана, В. В. Полянського та Ю. М. Старилова, доцільно виокремлювати конституційні (політико-юридичні) та організаційні принципи адміністративного права.

До конституційних принципів адміністративного права належать: принцип законності; принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина, їх безпосередньої дії та правового захисту; принцип єдності (федералізму); принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки; принцип забезпечення права громадян на участь у державному управлінні; принцип ефективного управління; принцип рівності громадян перед законом; принцип гуманізму.

Організаційно-функціональними принципами визнаються: підконтрольність та підзвітність державних органів і державних службовців (принцип вертикальної підзвітності в системі управління); єдність основних вимог, які висуваються до державного управління; професіоналізм і компетентність державних службовців при здійсненні державного управління; гласність при здійсненні державного управління; відповідальність державних органів за прийняті адміністративні акти (рішення); відповідальність державних службовців за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов´язків; обов´язковість урахування наукових засад організації державного управління.

У свою чергу, Ю.М.Козлов пропонує виокремити такі принципи російського адміністративного права: принцип законності; принцип поділу влади; принцип федералізму; принцип гласності; принцип відповідальності.

Схожу систему принципів адміністративного права виділяє А.М.Головістікова, а саме:принцип пріоритету особистості, її прав, свобод та інтересів; принцип поділу влади; принцип федералізму; принцип законності; принцип гласності; принцип відповідальності.

Найбільш цікавою убачається пропозиція С.Д.Князєва проте, що специфічні принципи адміністративного права слід шукати у вузлових (концептуальних) точках стикання предмета і метода галузі, завдяки чому власні принципи адміністративного права матимуть іманентний зв´язок зі специфікою предмета цієї галузі й одночасно відображатимуть основні пріоритети й канали її регулятивного впливу на відносини, які виникають у межах організації та здійснення державної (муніципальної) адміністрації на різних рівнях публічної влади. Зокремаяк галузеві принципи визначено такі: соціальна орієнтація діяльності органів і посадових осіб публічної адміністрації; стабілізація управління й забезпечення ефективного суспільного розвитку; детальна регуляція юридичних процедур взаємовідносин громадян з суб´єктами виконавчої влади та захисту прав людини від свавілля адміністрації; судовий контроль за діяльністю усіх без винятку суб´єктів виконавчої влади; розмежування політичної та адміністративної складової публічної влади.

Таким чином, у російській юридичній літературі склалося декілька основних підходів до проблеми системи принципів адміністративного права. Водночас вважаємо, що запропонований Д. Галліганом,B. В.Полянським та Ю. М. Стариловим поділ принципів адміністративного правана конституційні (політико-юридичні) таорганізаційні є не дуже вдалим. Зазначений поділ наводить на думку, що принципи адміністративного права — це сукупність загальноправових ідей, які закладенів конституції, та принципів державного управління. Безсумнівно, адміністративнеправо та державне управління — різнопланові явища, принципи яких не можна ототожнювати. А це свідчить про відсутність загальновизнаної системи власне галузевих принципів адміністративного права. Більш вдалою, на нашу думку, є пропозиція C. Д. Князєва, який спробував, хоча й упостановній формі, сформулювати галузеві принципи власне адміністративного права.

2.3. Конституційні принципи адміністративного права.

Роблячи спробу взяти участь у зазначеній роботі, зазначимо, що нині принципи адміністративного права пропонується поділяти на загальні (ті, що сформульовані у Конституції України та, переважно, конституційних законах, відображають побудову правової системи та системи права в цілому. Вони діють однаково щодо усіх галузей права, у зв’язку з чим існують, так би мовити, на двох рівнях: загальноправовому та галузевому, не змінюючи, однак, при цьому своєї сутності та своїх характеристик. До переліку цих принципів зазвичай пропонують відносити: принцип верховенства права, принцип верховенства закону, принцип заснованості дій учасників правовідносин на законі, принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина, принцип рівності громадян перед законом, принцип взаємної відповідальності держави і людини, принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною) та спеціальні (ті, що відображають специфіку та особливості адміністративно-правового регулювання суспільних відносин).

Принцип законності слід розглядати як утвердження верховенства вимог і положень Конституції та законів України в ході адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. У французькому адміністративному праві принцип законності в загальній формі визначається як зв'язаність адміністрації законом. Цей принцип складається з двох елементів: обов'язку діяти відповідно до закону й обов'язку виявляти ініціативу для забезпечення виконання закону. Тобто законність полягає в сукупності обов'язків, дозволів і заборон. Однак такий підхід до розуміння суті законності видається однобічним і вузьким.

Сучасна вітчизняна теорія адміністративного права стоїть на позиції ширшого тлумачення змісту цього принципу, що зумовлено демократизацією суспільних процесів, зміною природи самих нормативних актів, їх застосування, а також правосвідомості.

Принцип законності означає, що всі органи виконавчої влади, як й інші державні органи, утворюються відповідно до закону, який також наділяє їх відповідними повноваженнями. Не може бути повноважень поза законом. Окрім цього, надалі повноваження повинні здійснюватися у межах і в спосіб, визначені законом. Тобто рішення і дії мають бути пройняті ідеологією панування законності при неухильному дотриманні прав і свобод громадян, законних інтересів усіх учасників адміністративних правовідносин. Водночас цей принцип не можна тлумачити однобічно — лише щодо державних органів. Він стосується також громадян, які щоденно стикаються з цими органами. Щодо них громадяни повинні бути лояльними, сумлінно виконувати покладені на них правом обов'язки. І це лише основні елементи принципу законності.

Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина випливає з положень ст. З Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю. Цей важливий принцип зумовлює такий характер взаємовідносин людини і держави, за якого остання повинна спрямовувати свою діяльність на втілення в життя конституційних прав і свобод громадян. Тобто принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина полягає у створенні таких умов, за яких кожна особа могла б самостверджуватись як гідний член суспільства.

Принцип рівності громадян перед законом виявляється в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Всі громадяни мають рівні права й обов'язки у сфері адміністративно-правових відносин: право на державну службу, на освіту, обов'язок відповідати за адміністративні правопорушення. Цей принцип має забезпечувати однакові “стартові” умови кожному громадянину для самореалізації в суспільстві.
   Принцип демократизму нормотворчості та реалізації права виявляється в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників, різні організації брати участь у формуванні правової політики, в управлінні справами держави. Демократизм виявляється в розширенні повноважень органів місцевого самоврядування. Його можна вважати формою забезпечення прав і свобод громадян і одночасно методом управління й пошуку компромісу, поєднання свободи та порядку в дотриманні прав і свобод громадян.
   Принцип взаємної відповідальності держави і людини означає, що держава і особа пов'язані взаємно кореспондуючими правами і обов'язками. Порушення однією із сторін своїх адміністративно-правових обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність. Зокрема, держава зобов'язана відшкодувати людині завдану їй матеріальну і моральну шкоду (ст. 56 Конституції України).

Принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною — це “дух” законів і всієї системи адміністративного законодавства, яким мають бути пройняті норми адміністративного права, що закріплюють відносини між суспільством, державою і людиною. Він виявляється передусім у вимозі шанобливого ставлення представників держави до людської гідності. Цей світоглядний принцип можна вважати своєрідним “мотором” всієї складної системи взаємозв'язків держави й особи, який “рухає” суспільство до досягнення найвищого рівня розвитку.

В адміністративному праві він наповнюється цілком конкретним змістом, коли справа стосується певної особи. Йдеться, наприклад, про ситуації, пов'язані з розподілом благ або обов'язків, коли уповноважений орган чи посадова особа керується критеріями, визнаними законодавцем справедливими. Для особи цей принцип визначатиметься тим, чи поводяться з нею правильно, тобто відповідно до авторитетних стандартів, оскільки саме таке поводження задовольняє почуття справедливості.

2.4. Організаційно-функціональні принципи адміністративного права

Спеціальні принципи адміністративного права, формуються, з одного боку, під впливом загальних принципів, а з іншого,– з огляду на мету адміністративного права, що має двоєдиний характер, полягаючи, як наслідок, у регулюванні діяльності публічної адміністрації через призму недоторканності та непорушності суб’єктивних публічних прав та свобод приватних осіб.

Формування системи спеціальних принципів адміністративного права перебуває під дією чималої кількості чинників. Інакше кажучи, у ході конструювання системи принципів адміністративного права ми маємо спиратися не тільки на власну правову історію, на сучасне українське законодавство та мету вітчизняного адміністративного права, але й на досвід зарубіжних країн, зокрема країн ЄС у цій сфері. Звідси, а також підтримуючи думки інших науковців, які вивчають принципи адміністративного права, вважаємо за можливе сформулювати перелік таких принципів. Проте перед цим вважаємо за необхідне наголосити на тому факті, що принципи, про які йтиметься нижче, часто виконують подвійну роль. З одного боку, вони закладають підґрунтя на якому мають розвиватися норми адміністративного права, а з іншого,– виступають засадничими правилами діяльності публічної адміністрації.

Здебільшого першим з таких принципів називається принцип зв’язаності публічної адміністрації правовим законом. Зазначений принцип є, фактично, удосконаленою формою вираження принципу законності. Відмінності між ними полягають у тому, що суб’єкт публічної адміністрації у своїй діяльності має керуватися не будь-яким законом (принцип законності), а лише тим, що є правовим за своєю сутністю або, інакше кажучи, заснованим на принципі верховенства права. Нині у ряді законодавчих актів, які регулюють діяльність органів державної влади, зазначається, що останні у своїй діяльності мають спиратися на принцип верховенства права (ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, що, фактично, дає змогу та одночасно зобов’язує останніх керуватися у своїй діяльності лише правовим законом. Подібна точка зору знаходить, зокрема, прояв і у рішеннях Європейського суду з прав людини, який вважає, що поняття «відповідно до закону» вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; воно також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб це законодавство було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатною передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Однак на жаль, такі законодавчі положення є скоріше винятком ніж правилом, що суттєво гальмує реалізацію названого принципу у діяльності публічної адміністрації. Тому ми переконані у необхідності введення до кожного законодавчого та підзаконного нормативного акта, який визначає правовий статус того чи іншого суб’єкта публічної адміністрації, положення про необхідність керуватися у своїй діяльності лише правовим законом, тобто тим, що не суперечить принципу верховенства права.

Такий принцип адміністративного права означає не лише формальну відповідність дії або рішення публічної адміністрації положенню відповідного законодавчого (нормативного) акта. Він вимагає також і того, щоб під час прийняття таких рішень або вчинення дій було дотримано відповідних процедур. Наприклад, орган публічної адміністрації може мати право на перевірку діяльності певної юридичної особи приватного права; перший елемент принципу законності, таким чином, дотриманий. Однак і у процесі розслідування мають бути дотримані певні процедури, такі, як надання цій юридичній особі певної інформації та заслуховування її представників; висновки перевірки мають бути обґрунтовані зібраними доказами. Ці обмеження також є складовим елементом названого принципу.

Європейський суд з прав людини, одним із складових аспектів принципу «передбачено законом» є передбачуваність для особи негативних наслідків за невиконання закону. Суд відзначив, що однією з вимог, що випливають із принципу «передбачено законом», є передбачуваність міри відповідальності. Норма не може бути «законом», поки вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Особа повинна мати можливість, якщо потрібно – з порадою з боку інших, передбачити свою відповідальність, яка була б розумною за конкретних обставин, та наслідки, до яких може призвести певна дія. Таким чином, приймаючи щодо приватної особи те або інше рішення, суб’єкт публічної адміністрації має враховувати і названий аспект.

Принцип пропорційності означає, що адміністративні рішення та дії повинні перебувати в розумному співвідношенні з цілями, визначеними у законодавстві. Це насамперед стосується меж можливих обмежень основних прав людини та громадянина. Обмеження, які запроваджуються адміністративним актом або рішенням, мають бути адекватними конкретній ситуації, яка потребує такого обмеження, тобто перебуває у прийнятному співвідношенні до ваги та значення основного права.

Принцип заборони надформалізму, згідно з яким не допускається обмеження прав громадян, яке запроваджується тільки заради дотримання форми. Реалізація приватними особами наданих їм суб’єктивних публічних прав та інтересів має здійснюватися у максимально спрощеному варіанті. Вимоги, які висуваються до звернень громадян, мають обмежуватися виключно тими, що спрямовані на встановлення особи заявника та належного йому права на відповідне звернення. Проте на жаль, нині у діяльності органів державної влади, а особливо органів судової влади, цей принцип не дотримується, у результаті чого посадовими особами створюються штучні перепони на шляху реалізації громадянами наданих їм прав. Так, наприклад, ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова було залишено без розгляду позовну заяву громадянина М. тому, що заявник не зазначив у ній номер свого телефону, обмежившись лише наданням повної інформації про місце свого проживання1. Подібні ситуації є непоодинокими і у практиці діяльності суб’єктів публічної адміністрації.

Принцип недискримінації є продовженням конституційного принципу рівності громадян перед законом, відповідно до якого не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Цей принцип має забезпечувати однакові «стартові» умови кожному громадянину для самореалі-зації в суспільстві.

У Конституції України щодо цього принципу є кілька норм. Так, у ст. 21 Основного Закону зазначено, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах», а у ч. 1 та ч. 2 ст. 24 йдеться, що «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками»13.

Отже, принцип недискримінації гарантує однакове ставлення до людей, незалежно від їх національності, статі, расової належності чи етнічного походження, релігії або вірувань, фізичних вад, віку чи сексуальної орієнтації. Зазначений принцип нині підтримується та розвивається не тільки на національному, але і на міждержавному рівні. Так, Стаття 12 Договору про заснування Європейської Спільноти оголошує поза законом будь-яку дискримінацію за національністю, а Європейська Конституція, поряд із обмеженням прав за національністю, в явному вигляді забороняє дискримінацію «за статтю, расою, кольором, етнічним або соціальним походженням, генетичними властивостями, мовою, релігією чи віруваннями, політичними або іншими поглядами, приналежністю до національної меншини, власністю, народженням, неспроможністю, віком або сексуальною орієнтацією».

Проте необхідно зазначити, що у чинному адміністративному законодавстві України цей принцип дотримується далеко не завжди. Найбільш яскравим прикладом є ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка, фактично, суперечить одночасно двом принципам - принципу рівності усіх перед законом та принципу недискримінації, оскільки, як відомо, передбачає випадки звільнення від адміністративної відповідальності осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. Досить поширеними є випадки порушення цього принципу і у діяльності органів внутрішніх справ України, окремі працівники яких у своїй діяльності вдаються до етнічного профайлінгу як різновиду расової дискримінації, що є безумовним свідченням необхідності більш активного запровадження у національне законодавство та практику діяльності публічної адміністрації спеціальних принципів адміністративного права.

Принцип використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано або принцип використання повноваження з належною метою. Належною є та мета, що визначена в законі або випливає з його цілей. Для забезпечення дотримання цього принципу доцільно, щоб у законодавчому акті чітко зазначалася мета, задля якої надається повноваження. Якщо мету повноваження в законі не визначено, то слід виходити із загальної мети, яка визначена у статті 3 Конституції України,- утвердження і забезпечення прав людини є головним обов’язком держави. Використання повноважень з неналежною метою за своїм змістом є зловживанням ними: використання їх нечесно, з протиправними намірами, з недоброю волею, зі спотвореним тлумаченням мети, з якою надано повноваження, з наявністю особистого інтересу у прийнятті рішення або вчиненні дії. Якщо рішення було прийнято для досягнення результатів, на які повноваження суб’єкта владних повноважень аж ніяк не  спрямоване, таке рішення повинно бути визнано протиправним.

Принцип відкритості та прозорості діяльності публічної адміністрації. Відкритість передбачає підлеглість публічної адміністрації зовнішньому контролю, а прозорість вимагає, щоб діяльність останньої «прозиралася наскрізь» для проведення контролю або нагляду. Відкритість і прозорість дають можливість, з одного боку, будь-якій особі, інтереси якої зачіпаються діяльністю публічної адміністрації, знати її юридичні підстави, а з іншого,- полегшують проведення зовнішнього контролю адміністративної діяльності наглядовими органами. Відкритість і прозорість дають змогу досягти двох важливих цілей. Перша - захисту публічних інтересів, оскільки вони зменшують ймовірності «невідповідного управління» та корупції. Друга - ці принципи є необхідними для захисту особистих прав, оскільки вони визначають підстави, на яких приймаються адміністративні акти, та, відповідно, надають зацікавленій стороні право на їх оскарження. Практична реалізація принципів відкритості й прозорості проявляється в адміністративному праві, наприклад, у тому, що адміністративні акти мають бути вмотивованими і виданими уповноваженими на те суб’єктами; державні реєстри мають бути доступними для широкого кола громадськості. Особливо важливим для реалізації принципу відкритості є обов’язок органів публічної адміністрації вказувати причини (підстави) ухвалення тих чи інших рішень. Адміністративний акт має містити перелік підстав, який відображає загальну логіку ухвалення рішення і показує відповідність фактичних обставин справи та їх відображення у чинному законодавстві. Відповідно, перелік підстав має містити факти й докази, які їх підтверджують, так само як і використані юридичні норми14.

Принцип відповідальності публічної адміністрації за прийняті адміністративні акти. Впровадження цього принципу у сферу адміністративно-правового регулювання має не лише практичне, але й ідеологічне значення, позаяк у наших співгромадян протягом багатьох років формувалося переконання, що державні службовці належать до тих суб’єктів, які лише у виняткових випадках можуть бути притягнуті до відповідальності за свої неправомірні дії або рішення. І така думка дійсно була небезпідставною. Тому надзвичайно показові слова М. Рейснера, який на початку ХХ ст. писав, що російська практика давала цілу низку прикладів, де піддані держави лише через отримання ними хоча б якоїсь державної посади одразу вважали себе поза дією закону. Отже, без запровадження дієвої відповідальності не можна змінити ані відношення населення до влади, ані ставлення самих посадовців до свого правового статусу.

Принцип відповідальності необхідно розуміти таким чином, що будь-який суб’єкт публічної адміністрації має нести відповідальність за свої дії чи рішення перед іншими державними органами, а також відшкодувати приватним особам шкоду, завдану його актами. Цей принцип є важливим також і з огляду на те, що через його реалізацію здійснюється одночасна реалізація й інших принципів адміністративного права: правової держави, відкритості, прозорості, справедливості і рівності усіх перед законом. Відповідальність, як наголошує А. Пухтецька, є необхідною для забезпечення принципів ефективності, результативності, надійності й передбачуваності в діяльності публічних адміністрацій.

Цей принцип покликаний стимулювати сумлінне та правильне виконання посадовими і службовими особами своїх службових обов’язків, невиконання або неналежне виконан ня яких обов’язково має супроводжуватися застосуванням заходів відповідальності.

Принцип ефективності та результативності. Зазначений принцип, як наголошується у літературі, прийшов до нас передусім з європейського адміністративного права, тому певним чином відрізняється від прийнятого у нашій правовій та управлінській теорії розуміння термінів «ефективність» та «результативність». Закордонні дослідники під ефективністю розуміють належну міру виконання, яка може бути виражена як співвідношення між докладеними зусиллями і ресурсами, з одного боку, та отриманими результатами,– з іншого. Водночас під результативністю як принципом адміністративного права розуміється забезпечення досягнення поставлених цілей та вирішення державних питань, визначених у законах та актах уряду15. Інакше кажучи, за рахунок реалізації названих принципів досягається економія матеріальних засобів (фінансів), які використовуються публічною адміністрацією для виконання покладених на неї обов’язків, а також контроль насамперед органу законодавчої влади за впровадженням публічною адміністрацією у життя відповідних законодавчих приписів. Проте результативність діяльності публічної адміністрації є важливим фактором, який впливає і на оцінку приватними особами стану функціонування цього інституту.

Завершуючи дослідження принципів адміністративного права, варто підкреслити, що останні мають потрійне значення: для приватних осіб – це та квінтесенція адміністративного права та правил спілкування останніх з публічною адміністрацією, яку має знати кожен. Саме на підставі цих правил здійснюється подальший розвиток адміністративного права, відтак кожна адміністративно-правова норма, кожен адміністративний акт повинні бути узгоджені з ними. І тому звертаючись до органу публічної адміністрації або відчуваючи на собі несприятливий вплив його рішення (дії), приватна особа може і не знати відповідного законодавства, проте знаючи спеціальні принципи адміністративного права, вона може відповідним чином коректувати як власну поведінку, так і вимагати гідної поведінки (рішень) від свого контрагента; для публічної адміністрації принципи адміністративного права відіграють як роль основного регулятора їх поведінки (дій та рішень), не відрізняючись від, так би мовити, звичайного нормативного акта, так і додаткового критерію перевірки законності (правомірності) їх дій чи рішень. Інакше кажучи, суб’єкти публічної адміністрації у своїй діяльності повинні керуватися насамперед принципами адміністративного права, оскільки останні за своєю «юридичною силою» стоять над усіма іншими адміністративно-правовими актами; для адміністративних судів принципи адміністративного права є основними критеріями для перевірки законності рішень та дій суб’єктів публічної адміністрації. Такий висновок підтверджується, зокрема, тим фактом, що значна кількість із названих вище принципів знайшла закріплення у ч. 3 ст. 2 КАС України, тобто тій його частині, яка закладає основи усього інституту адміністративної юстиції. Отже, виявлення невідповідності діяльності суб’єкта публічної адміністрації хоча б одному із зазначених у згаданій статті принципу (критерію) для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову за умови, зрозуміло, встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

З огляду на важливе значення спеціальних принципів адміністративного права є необхідним їх подальше нормативне закріплення, яке, на наш погляд, має здійснюватися у  двох основних напрямах: по-перше, необхідно орієнтуватися на те, щоб у кожному нормативному акті, який закріп лює правовий статус суб’єктів публічної адміністрації, були сформульовані та, відповідно, нормативно закріплені принципи їх діяльності; по-друге, розширений та розтлумачений належним чином перелік принципів адміністративного права має знайти обов’язкове закріплення також і в Адміністративно-процедурному кодексі України – настільній книзі кожної посадової та (або) службової особи органу публічної адміністрації. Тому заслуговує на всіляку підтримку включення до проекту цього кодексу статей 6–21, в яких знайшли закріплення такі принципи адміністративної процедури: верховенство права; законність; рівність учасників адміністративного провадження перед законом; використання повноважень з належною метою; об ґрунтованість; безсторонність (неупере дженість) адміністративного органу; добросовісність; розсудливість; про порційність; гласність і відкритість; своєчасність і розумний строк; ефективність; презумпція правомірності дій і вимог особи; гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; гарантування правового захисту.

Можливо, таке часте згадування про принципи адміністративного права комусь видається зайвим, проте, намоє переконання, на першому етапі їх впровадження у практичну діяльність публічної адміністрації це є просто необхідним. Без постійного нагадування про них, без акцентування уваги посадовців на необхідності їх врахування та дотримання у процесі своєї діяльності нам навряд чи вдасться змінити нігілістичне ставлення до останніх з боку представників влади. Втім, необхідно підкреслити, що принципи адміністративного права та принципи адміністративної процеду ри, про які було згадано вище, не є синонімами, а тому між ними необхід но бачити різницю, яка полягає в тому, що принципи адміністративної процедури це конкретизований перелік принципів адміністративного права лише в одній сфері діяльності публічної адміністрації – адміністративно-процедурній. Принципи ж адміністративного права, так би мовити, охоплюють усі напрями та сфери функціонування публічної адміністрації, зокрема ті, що знаходять прояв у її надрах (внутріш ньоорганізаційні відносини).

Висновки

Приведений у даній роботі аналіз правових принципів, зокрема принципів адміністративного права, дозволяє зробити наступний висновок: 

Суть права допомагають розкрити принципи права – ті основоположні ідеї, начала, на яких базується та або інша правова система. Вони лежать в основі всієї законотворчої діяльності людини і є продуктом багатовікового розвитку цивілізації. Ці принципи відображають неписані закони, по яких живе як окрема людина, так і суспільство в цілому. Принципи, як базові елементи, постійні в часі і служать відправною крапкою для побудови тієї або іншої законодавчої структури держави.

У генетичному аспекті принципи права характеризуються змішаною соціально - юридичною природою і є результатом віддзеркалення як загальносоціальних, так і специфічних його закономірностей. У гносеологічному плані вони виступають особливими юридичними поняттями, що адекватно виражають суть права відповідно до досягнутого рівня її пізнання. 

З онтологічної позиції принципами права є основоположні ідеї, закріплені в різних формальних джерелах його норм, а також що хоч і не мають такого закріплення, але що отримали загальне визнання в стійкій юридичній практиці, в правовідносинах.

У функціональному аспекті принципи права виступають, з одного боку, початковими началами правового регулювання, що забезпечують узгодженість і ефективність системи юридичних норм, а з іншої - безпосередніми регуляторами поведінки учасників суспільних відносин при її пробільній і суперечності. На підставі викладеного можна запропонувати і наступне загальне визначення: принципи права - це закріплені в різних його джерелах або виражені в стійкій юридичній практиці загальновизнані основоположні ідеї, пізнання загальносоціальних і специфічних закономірностей, що відображають рівень створення внутрішньоузгодженої і ефективної системи юридичних норм, а також для безпосереднього регулювання суспільних відносин при їх суперечності.

Стосовно значення принципів адміністративного права України, то можна зазначити, що вони є підґрунтям права, виступають активним центром у формуванні й розвитку адміністративного права України. Принципи в узагальненому вигляді виражають природу адміністративного права, забезпечують єдність його змісту, визначають спрямованість і найсуттєвіші риси регулювання виконавчої діяльності, сприяють її оптимізації. Будучи ідеями та найважливішими положеннями, принципи адміністративного права є вираженням об’єктивних суспільних потреб, які народ України пред’являє до регулювання виконавчої діяльності держави. Вони служать чинником підвищення правової культури громадян.

В досліджувані роботі я намагався розкрити поняття принципів права, зокрема адміністративного, дати класифікацію принципів адміністративного права, а також визначити роль принципів адміністративного права у системі права України.

Список використаної літератури

1.  Конституція України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.
2.  Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций /
   Г.В. Атаманчук. - М.: Юрид. лит., 2004. - 400 с.
3.  Авер’янов В. Адміністративна реформа і правова наука /
   В. Авер’янов // Право України. - 2002. - № 3. - С. 20-30.
4.  Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2т./
   [ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін.]. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2004. - 583 с.
5.  Адміністративне право України : підручник / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко, В. В. Зуй та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
6.  Адміністративне право України :[навчальний посібник]: [у 2-ох томах]/ [Галунько В.В., Олефір В.І., Пихтін М.П. та ін.]; за заг. ред. В.В. Галунька.- Херсон: ПАТ «Херсонська міська друкарня» 2011.- Т.1; Загальне адміністративне право.-320с.
7.  Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: у 2т./ ред. кол.:В.Б.Авер’янов (гол.). — К.:Юридичнадумка,2004. — Т. 1. Загальна частина. — С.82.
8.  Адміністративна реформа - історія, очікування та перспективи / упоряд. В. П. Тимощук. - К.: Факт, 2002. - 100 с.
9.  Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь. Современная версия / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — М. : Эксмо, 2005. — С. 533.
10.  Загальна теорія держави і права : підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О.В.Петришина. — Х.:Право,2002. — С. 194.
11.  Философский словарь/ авт. сост.: И.В.Андрущенко, О. А. Вусатюк, С. В. Линецкий, А. В. Шуба. — К. : А.С.К., 2006. — С. 749.
12.  Ведерніков Ю. А. Теорія держави та права :навч. посіб. /Ю.А.Ведерніков, В. С. Грекул. — 4-те вид., перероб. і допов. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — С. 79—80.
13.  Державне управління: Європейські стандарти, досвід та адміністративне право / [В. Б. Авер’янов, В. А. Дерець, А. М. Школик та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. - К.: Юстініан, 2007 - 288 с.
14.  Кельман М. С., Мурашин О. Г.. Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.
15.  Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій ; Національна академія внутрішніх справ України. — К., 1998. — С. 39.
16.  Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права: поняття і система / А. Пухтецька // Право України. - 2006. - № 10. - С. 15-19.
17.  Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб./ П.М.Рабінович. — 5-те вид., зі змінами. — К. : Атіка, 2001. — С. 99.
18.  Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підруч.] / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – 656 с.
19.  Ткач Г. Сучасні принципи адміністративного права та їх концептуальне значення для оновлення змісту українського адміністративного права / Г. Ткач // Законодавство України: наук.-практ. ком. — 2006. — № 8. — С. 36—37.

1 Конституція України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

2 Конституція України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

3 Философский словарь/ авт. сост.: И.В.Андрущенко, О. А. Вусатюк, С. В. Линецкий, А. В. Шуба. — К. : А.С.К., 2006. — С. 749.

4 Загальна теорія держави і права : підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О.В.Петришина. — Х.:Право,2002. — С. 194.

5 Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підруч.] / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2001. – 656 с.

6 Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права: поняття і система / А. Пухтецька // Право України. - 2006. - № 10. - С. 15-19.

7 Адміністративне право України : підручник / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко, В. В. Зуй та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.

8 Державне управління: Європейські стандарти, досвід та адміністративне право / [В. Б. Авер’янов, В. А. Дерець, А. М. Школик та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. - К.: Юстініан, 2007 - 288 с.

9 Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь. Современная версия / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — М. : Эксмо, 2005. — С. 533.

10 Загальна теорія держави і права : підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О.В.Петришина. — Х.:Право,2002. — С. 194.

11 Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб./ П.М.Рабінович. — 5-те вид., зі змінами. — К. : Атіка, 2001. — С. 99.

12 Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій ; Національна академія внутрішніх справ України. — К., 1998. — С. 39.

13 Конституція України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

14 Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права: поняття і система / А. Пухтецька // Право України. - 2006. - № 10. - С. 15-19.

15 Пухтецька А. Європейські принципи адміністративного права: поняття і система / А. Пухтецька // Право України. - 2006. - № 10. - С. 15-19.

1. на тему Гигиена воды и водоснабжения Вариант А Выберите один наиболее правильный ответ 1
2. . Які черепні нерви найчастіше уражаються при інсультах А
3. Статья Прагматизм
4. Тема- Предыстория и социальнофилософские предпосылки социологии как науки1
5. Миссия компании не декларация, а инструмент для работы
6. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
7. 1373 VIPПОЗИЦИИ Gtefolder обложка с отворотом
8. Тема 11 Особенности предпринимательства в агропромышленном комплексе План 1
9. . КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ВИБІР ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ Приймаючи рішення щодо створенн
10. Маргарита Наваррская и рассвет ренессансной новеллы в 30-40 гг XVI в
11. ВАРИАНТ 2 Формы стоимости в процессе развития обмена менялись- аот простой или случайной формы
12. Питание рек Это поступление приток в реку вод различного происхождения
13. Лабораторна робота 16А Перехідні процеси в колах R ~ L та R ~ C Мета роботи ~ дослідити характер перехідн
14. Актуальні питання обліку аналізу і аудиту- теорія та практика в рамках комплексної теми дослідження Те
15. Концепция генезиса феодализма в трудах Н.-Д. Фюстеля де Куланжа
16. Гражданская оборона НАТО
17. тематика в Ы С Ш А Я М А Т Е М А Т И К А Методические указания и варианты
18. Веер ’ долгий путь признани
19. Трансактный анализ общения
20. Финансовое планирование

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе