ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод та достовірна оцінка

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Вступ.
В данній дипломній роботі я збираюсь написати про “Облік доходів операційної діяльності”. Робота буде складатися з трьох частин: Загальної, Спеціальної, Охорони праці, Графічної та Використанной літератури. Загальна та Спеціальна частина складається ще с декількох.
Загальні критерії визнання статей у фінансовій звітності - ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод та достовірна оцінка.
Для визнання доходу необхідно не тільки надходження активу або зменшення зобов’язання, але і фінансовий наслідок цих подій. Таким наслідком виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників) тобто дохід визнається в момент збільшення активу або зменшення зобов’язань, які обумовлюють збільшення власного капіталу.
Доходи відображаються в обліку та звітності згідно з принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

 1.1.Основні вимоги до визнання, складу та оцінки доходів.

Доходи це є надходження економічних вигод, які виникають в результаті діяльності п-ва у вигляді виручки від реалізації, відсотків, дивідендів тощо.

В обліку дохід відображається у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, яке призводить до зростання власного капіталу. Основні засади, склад, визнання та оцінка доходів визначені П(С)БО 15 «Дохід» та П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

Норми П(С)БО 15 виходять з принципу нарахування та відповідності доходів та витрат, за яким визначення ФР звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображаються в обліку на момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошових коштів.

Принцип нарахуванн-полягає в тому, що результати госп-х операцій визнаються коли вони відбуваються, а не тоді коли отримуються або сплачуються грошові кошти, і відображаються в БО та ФЗ /фінансових звітах/ тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип відповідності-витрати визнаються у звіті про ФР на основі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Загальними критеріями визнання доходів є:

Ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод;

Достовірна оцінка.

Для визнання доходу необхідно не лише надходження активу або зменшення зобов’язань (це є момент визначення доходу), але й фінансовий наслідок цих подій. Таким наслідком є збільшення власного капіталу. Критерії визнання доходу застосовуються окремо до кожної операції.

Не називають доходами такі надходження від ін осіб:

Сума ПДВ, акцизів, ін податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

Сума надходжень за договорами комісії тощо;

Сума попередньої оплати п-ї (Т, Р, П);

Сума авансу в рахунок оплати п-ї;

Сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо не передбачено договором;

Надходження, що належать ін особам;

Надходження від первинного розміщення ЦП.

ПДВ, акциз та ін податки, які входять до ціни товару відповідно до П(С)БО 3 включаються до складу доходів, але потім вони вираховуються зі складу доходів; проведення по Дт –рахунку. Інші надходження, які не визнаються доходом, відображаються в обліку проводками без застосування рахунків класу 7.

Оцінка. В БО дохід відображається в сумі справедливої в-ті отриманих активів. При оцінці доходу дуже важливим є правильне розуміння різновидів доходу: валового і чистого.

Валовий дохід містить у собі економічну вигоду, яку п-во одержало або має одержати.

Чистий дохід –це зменшений валовий дохід на ПДВ, АЗ, ін податки та збори з обороту та ін вирахувань з доходу.

Дохід оцінюють у наступному порядку:
1. 
дохід, що підлягає отриманню або вже отриманий, виражається у сумі справедливої в-ті;
2. 
у разі відстрочення платежу, внаслідок чого виникає різниця між справедливою та номінальною сумою коштів або їх еквівалентів, які підлягають отриманню за продукцію, така різниця визнається доходом у вигляді відсотків;
3. 
сума доходів за бартерними контрактами визначається:

за справедливою в-тю отриманих активів, зменшена або збільшена відповідно на суму переданих або отриманих коштів та їх еквівалентів;

при неможливості визначення справедливої вартості, доход визначається за справедливою в-тю переданих активів.
Норми П(С)БО 15 “Дохід” стосуються підприємств (організацій) та інших юридичних осіб незалежно від форм власності. Поширення норм П(С)БО 15 “Дохід” наведено в таблиці 23.1.

Таблиця 23.1 - Поширення норм П(С)БО 15

Норми П(С)БО 15

поширюються на :

Доходи підприємства від звичайної діяльності: реалізації продукції (товарів, інших активів); надання послуг; отриманого цільового фінансування; використання активів підприємства іншими сторонами, результатом чого є отримання відсотків, роялті та дивідендів

Норми П(С)БО 15

не поширюються на:
Реалізацію цінних паперів; договори оренди; контракти з надання послуг у сфері будівництва; дивіденди, які належать підприємству за результатами фінансових інвестицій та обліковуються методом участі в капіталі; страхову діяльність; зміни у справедливій вартості фінансових активів та фінансових зобов'язань, а також з ліквідації (продаж, погашення) зазначених активів, зобов'язань; зміни вартості інших поточних активів; природний приріст поголів'я худоби, вихід продукції сільського та лісового господарства; відбування корисних копалин
Критерії визнання доходів за П(С)БО 15

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються і відбиваються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони належать. Цей принцип має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, згідно якого витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.
Визнання доходів у фінансових звітах під час використання принципу нарахування

Доходами не визнаються:

- сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, які підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

- сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента (принципала тощо);

-                сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

-                сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

-                сума задатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором.

Відповідно до П(С)БО 15 сума доходу за товарообмінними операціями визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг, які одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною або збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів.

Доход від реалізації продукції може бути визнаний, якщо витрати не підлягають достовірній оцінці. Визнаний дохід (прибуток) від реалізації продукції не коригується на величину сумнівної і безнадійної заборгованості.
Визнання доходу від реалізації товарів і продукції,

який підлягає визнанню за звітний період Подпись: метод рівномірного нарахуванняДоход, пов’язаний з наданням послуг, має визнаватися, виходячи зі ступеня завершеності операцій з надання послуг на дату балансу
Визнання доходу від реалізації товарів і продукції,який підлягає визнанню за звітний період
Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться.
Принцип нарахування має застосовуватись одночасно з принципом відповідності, відповідно до якого витрати визнаються у Звіті про фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.
Так само як і інші активи дохід визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу застосовуються окремо до кожної операції. Проте, за певних умов для відображення суті операції необхідно застосовувати критерії визнання до окремих елементів однієї операції, які підлягають оцінці, якщо не випливає із сутності такої господарської операції.
Наприклад, вартість реалізації продукції включає суму за майбутні надані послуги (припустимо монтаж), яка належить до визначення. Ця сума підлягає відстроченню і визнається доходом у періоді надання такої послуги.
І навпаки, критерії визнання застосовуються до двох і більше операцій одночасно, якщо вони пов’язані таким чином, що суть господарської операції не можна зрозуміти без розгляду декількох операцій в цілому. Наприклад, підприємство може реалізувати товари і водночас укласти договір на придбання цих товарів пізніше, таким чином спростовуючи результат операції. В цьому випадку обидві операції мають розглядатися разом.
Окремі категорії складають дохід від реалізації продукції (товарів, інших активів) та дохід від надання послуг. Це пов’язано з тим, що до визнання цих видів доходу пред’являються додаткові умови. Не визнається дохід, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, наданими послугами та іншими активами), які є подібними за призначенням та мають однакову справедливу вартість.
Чистий дохід - це зменшений валовий дохід на економічні елементи, які визначені законодавчо. До чистого доходу не включаються суми, які отримуються від імені третьої сторони, податок на додану вартість, акциз, мито, будь-які надані торговельні знижки тощо.
Отже, справжнім доходом є чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування х доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д), податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто:
ЧД = Д - ПДВ - АЗ - ІЗП - ІВ.
До складу операційної діяльності належить основна та інша операційна діяльність. Основна діяльність –це здійснення операцій, пов’язаних з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечує основну частку його доходу.

Доходи від операційної діяльності підприємства є доходами, що виникли в наслідок операційної діяльності підприємства.

У результаті дослідження було з’ясовано проблеми у дотриманні всіх умов для визнання доходу від операційної діяльності відповідно п. 8 П(С)БО 15 "Дохід": зберігається право власності на товар, а ризики і вигоди передані покупцю; залишається незначний ризик від володіння; відсутня достатня впевненість в одержанні економічних вигід підприємством, що пов’язано з особливостями операцій купівлі-продажу.

Здійснивши критичний аналіз, порівняння національної системи бухгалтерського обліку і міжнародних стандартів фінансової звітності потрібно здійснювати за наступними напрямами: формування нормативно-правової бази; впровадження змін до П(С)БО; міжнародне співробітництво; необхідність законодавчим органам та відомствам України визначити основні пріоритети реформ у бухгалтерському обліку.

1.2.Класифікація доходів.
Відповідно до вимог П(С)БО доходи класифікуються за різними ознаками:
В залежності від виду діяльності :
Доходи від звичайної діял-ті;
Доходи надзвичайної діял-ті.
Звичайна діяльність –це будь-яка діяльність п-ва (в-во, реалізація, розрахунки, а також операції, що супроводжують цю діяльність). Вона поділяється на: операційну та іншу.
Операційна –це основна статутна діяльність п-ва та ін види діяльності, що не є інвестиційною та фінансовою.
Основна –це здійснення операцій, пов’язаних з в-вом або реалізацією п-ї, що є визначальною метою створення п-ва та забезпечує основну частку його доходу. Доходи, пов’язані з основною діял-тю, розрізняють за функціями: в-во, у-ня, збут та інші.
Інвестиційна діяльність –це придбання та реалізація тих НА, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів ГК.
Фінансова діяльність –визначає діял-ть, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу п-ва.
Надзвичайна подія –це подія або операція, яка чітко відрізняється від звичайної та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді. Це подія, яка є випадковою та не характерною подією п-ва (стихійне лихо, аварія).
В залежності від місця виникнення доходів:
Доходи центрів інвестицій;
Доходи центрів доходів;
Доходи центрів прибутку;
Загальний дохід підприємств
В обліку згідно плану рахунків;
З метою визнання доходу та визначення його суми розрізняють дохід від:
Реалізації п-ї, Т, ін активів, придбаних з метою продажу;
Використання активів п-ва ін особами, результатом якого є отримання процентів, дивідендів, роялті.
Різні види доходу від реалізації мають різні критерії визнання.
Дохід від реалізації П, Т, ін активів визнається у разі наявності наступних умов: п-во передало покупцеві суттєвий ризик і вигоди, пов’язані з правом власності на товар; п-во не бере подальшої участі у керівництві, пов’язаному з володінням та не здійснює ефективного к-лю за реалізованими товарами; сума доходу мб достовірно визначена; доходи, які були або будуть отримані у зв’язку з операцією можуть бути достовірно визначені; ймовірне отримання п-вом економічних вигод, пов’язаних з операцією.
Дохід, пов’язаний з наданням послуг має визнаватися виходячи із ступеня завершеності операцій з надання послуг на дату балансу.
Обсяг робіт може бути: невизначений –метод рівномірного нарахування; визначений –метод поетапного закінчення на підставі: огляду виконаних робіт, визначення співвідношення фактично понесених на дату балансу витрат до їх оціненої загальної суми .
Визнання доходу від цільового фінансування здійснюється лише в сумі витрат, пов’язаних із цим фінансуванням, причому в тих періодах, коли ці витрати виникла. Для цього досить мати підтвердження, що такі суми будуть отримані.
Дохід від цільового фінансування може бути у вигляді: 
Отримане цільове фінансування - визнається доходом протягом тих періодів, в яких були здійснені витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування;
Цільове фінансування –визнається доходом, якщо є підтвердження;
Цільове фінансування у вигляді компенсації збитків або термінової фінансової допомоги –визнається доходом того періоду, в якому виникла ДЗ, пов’язана з цим фінансуванням;
Цільове фінансування капітальних інвестицій –визнається доходом періоду корисного використання відповідних об’єктів інвестування пропорційно сумам нарахованої амортизації цих об’єктів.
Дохід, який виникає в результаті використання активів п-ва ін сторонами визнається у вигляді: процентів –визнаються у періоді, до якого вони належать пропорційно часу, виходячи із бази її нарахування; роялті –платежі за використання НМА п-ва; дивіденди –частина чистого П, розподілена між учасниками відповідно до частки їх участі у власному капіталі п-ва. Дохід як дивіденди визнається в період прийняття рішення про їх виплату.

1.3 Облік доходів операційної діяльності
Бухгалтерський облік має велику кількість об'єктів. Тільки різновидів товарно-матеріальних цінностей вчені нараховують декілька мільйонів. Щоб отримати інформацію про господарські засоби, джерела їх утворення, зобов'язання, господарські процеси та інші об'єкти обліку, необхідно все це згрупувати на бухгалтерських рахунках. Система рахунків також передбачає вертикальну (ієрархічну) та горизонтальну (інформаційні зв'язки) структуру. При цьому необхідно пам'ятати, що рахунки - це елементи системи рахівництва, а інформаційні зв'язки між ними здійснюються за допомогою проводок. Горизонтальні зв'язки проявляються через кореспонденцію рахунків, виражену подвійним записом даних про факти господарської діяльності.
Вертикальні зв'язки виражені в підпорядкуванні інформаційних рівнів синтетичного та аналітичного обліку - синтетичних і аналітичних рахунків. Вертикальний розріз в інформаційній системі бухгалтерського обліку представляє собою структуру, що складається з кількох рівнів, кожний з яких виконує свої інформаційні функції в системі управління підприємством.
Однак, можливим є виділення четвертого і більш низьких рівнів аналітичного обліку в залежності від ступеня деталізації даних про господарські операції.

Виділення таких рівнів зумовлена потребами управління. Для оперативного управління і керівництва роботою підприємства, контролю та планування обсягу матеріально-технічного постачання; для контролю за збереженням всіх видів власності необхідний детальний облік витрат на виробництво; для здійснення розрахунків з працівниками (персоналом), з постачальниками, з бюджетом також необхідні конкретні дані, що детально характеризують всі сторони діяльності підприємства. Для управління, керівництва, контролю і планування господарських процесів, організації розрахунків з робітниками, замовниками, бюджетом, власниками у адміністрації підприємства виникає потреба в інформації, з різним ступенем узагальнення: як зведеній, так і більш детальній.

Розглянемо більш детально кожен з наведених рівнів.
Синтетичні або, як їх ще називають, об'єднуючі рахунки надають узагальнені дані з економічно однорідних груп засобів, джерел їх утворення і господарських операцій. Синтетичні рахунки на практиці визначені Планом рахунків.
Система синтетичних рахунків - це система вартісного обліку складових засобів (майна) підприємства. Відповідно до принципу єдиного грошового вимірника інформація, що відображається на синтетичних рахунках, містить тільки вартісну оцінку, яка дозволяє отримати узагальнені дані про різноманітні об'єкти бухгалтерського обліку.

Облік, що здійснюється на синтетичних рахунках, називається синтетичним (зведеним). Його дані використовуються при заповненні форм бухгалтерської звітності, передусім складанні балансу, а отже, служать для аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства.
Таким чином, в балансі відображаються сумарні, вартісні оцінки узагальнюючих показників або дані синтетичних рахунків.
Проміжною ланкою між синтетичними та
Наприклад, на синтетичному рахунку 67 "Розрахунки з учасниками" міститься узагальнена інформація про всі види розрахунків з учасниками підприємства: за внесками до статутного капіталу, за виплатою дивідендів тощо. Ця інформація деталізується на субрахунках 671 "Розрахунки за нарахованими дивідендами" та 672 "Розрахунки за іншими виплатами". Аналітичний облік ведеться по кожному засновнику в розрізі встановлених субрахунків.

Ще приклад. Мале підприємство здійснює навчально-виробничу діяльність. Кожен вид діяльності пов'язаний з певними витратами, отже, витрати на навчальну діяльність повинні обліковуватися окремо від виробничої. Таким чином, до рахунку 23 "Виробництво", на якому обліковуються витрати підприємства на основну діяльність, доцільно відкривати два субрахунки: "Навчання" та "Основне виробництво". В свою чергу субрахунок "Основне виробництво" може бути деталізований на більш дрібні підгрупи, які вже будуть відображати витрати на виробництво конкретних виробів, наприклад, виробництво вимірювальних приладів типу "А" та виробництво вимірювальних приладів типу "Б".

Облік конкретних виробів ведеться на аналітичних рахунках.
Аналітичні рахунки використовуються для деталізації інформації про об'єкти, що обліковуються на синтетичному рахунку.
Аналітичні рахунки відкриваються в розвиток певного синтетичного рахунку в розрізі його видів, частин, статей і, де це вимагається, з оцінкою інформації в натуральному, трудовому та грошовому виразах.

Наприклад, синтетичний рахунок 28 "Товари" має такі субрахунки:
281 "Товари на складі", 282 "Товари в торгівлі", 283 "Товари на комісії", 284 "Тара під товарами", 285 'Торгова націнка". Субрахунок 281 "Товари на складі" може мати такі аналітичні рахунки: "Кондитерські вироби", "Напої" тощо. Аналітичний рахунок "Кондитерські вироби" може поділятись на аналітичні рахунки за конкретними найменуваннями сортів печива, цукерок тощо.
Отже, аналітичні рахунки - деталізовані рахунки ІІІ-го, ІУ-го, У-го і т.д. порядку, які формуються на підставі узагальненої, конкретизованої та об'єднаної на відповідному рівні інформації. Аналітичні (деталізуючі) рахунки е способом узагальнення і групування даних, що об'єднані синтетичним рахунком (вертикальні зв'язки). Система аналітичних рахунків узагальнює й водночас деталізує господарські операції за їх змістом.
Синтетичний облік неспроможний контролювати кожний вид господарських засобів чи процесів. Для одержання показників, необхідних для управління в певних розрізах, тобто для деталізованих записів синтетичного обліку за окремими його видами і процесами організовується аналітичний облік. З цією метою до окремих складних рахунків синтетичного обліку відкриваються рахунки аналітичного обліку.
Природньо, що, дивлячись на баланс незнайомого підприємства, нічого не можна сказати, наприклад, про те, що саме знаходиться на складі цього підприємства. А якщо навіть нам відомо, що там повинна бути тканина, то її кількість та вартість рулонів по гатунках знову-таки будуть невідомі; тільки приблизно можна також визначити і сферу ділових інтересів підприємства. На подібні питання баланс і не повинен давати відповіді. Але ж управління підприємством вимагає більш детальної інформації, ніж та, що міститься у звітності. Наприклад, замість одного рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами" необхідно вести окремий бухгалтерський рахунок для кожного клієнта, що дозволить мати загальну і деталізовану картину боргів дебіторів. Або адміністрації підприємства, щоб виплатити заробітну плату, необхідно знати, скільки готівки для цього потрібно, тобто мати інформацію про загальну величину заборгованості перед колективом по зарплаті. Вона відображається на синтетичному рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці" у вигляді кінцевого сальдо. Але для отримання цього сальдо, в свою чергу, виникає потреба в даних про розмір нарахованої заробітної плати, утримань з неї, а також виплат по кожному конкретному працівникові. Потрібен контроль не лише за розміром фонду заробітної плати в цілому, але й за рівнем заробітної плати кожного працівника. Саме для одержання подібних даних ведуть рахунки аналітичного обліку, саме тому здійснюється аналітичний облік, який представляє собою деталізацію синтетичного обліку з метою отримання більшого обсягу інформації для контролю та аналізу господарської діяльності.
Аналітичні рахунки формуються на підставі інформації, яка узагальнюється та об'єднується на відповідному рівні. Їх склад і, певною мірою, зміст визначаються конкретною характеристикою господарських операцій, завданнями контролю та аналізу господарської діяльності на підприємстві.

З метою поглибленого пізнання даних про конкретні об'єкти дослідження інформація аналітичних рахунків може носити нефінансовий характер. Так, синтетичний рахунок 20 "Виробничі запаси" відображає залишки запасів, надходження та витрачання в загальних сумах і тільки в грошовому виразі. Однак, для управління підприємством потрібна інформація про окремі види запасів, їх залишки та рух як в грошовому, так і в кількісному виразі.

Для управління виробництвом недостатньо мати дані про загальну суму витрат, що відображаються на синтетичному рахунку 23 "Виробництво". Необхідно ще знати, з яких елементів складаються ці витрати (матеріали, заробітна плата тощо), а також з виготовленням яких виробів вони пов'язані. Саме така інформація відображається на аналітичних рахунках.
Аналітичний облік матеріальних цінностей дозволяє визначати запаси матеріальних ресурсів в цілому і для кожного матеріалу окремо. Аналітичний облік розрахунків з постачальниками та покупцями дає інформацію про взаємні розрахунки з кожним підприємством.

Тільки за даними аналітичного обліку, які містять натуральні показники по кожному виду виробничих запасів, готової продукції, основних засобів можна порівняти залишки засобів в натурі. Таким чином, показники аналітичного обліку дають можливість проводити інвентаризацію, як забезпечує точність та реальність облікових показників.

Показники аналітичного обліку використовують також для калькуляції, тобто для визначення собівартості придбаних запасів чи випущеної з виробництва продукції. Показники аналітичного обліку забезпечують точність калькуляції, на якій базується в свою чергу грошова оцінка засобів бухгалтерському обліку.
Правильно організований аналітичний облік є важливою передумовою раціональної організації бухгалтерського обліку.
Аналітичний облік має велике значення й для контролю розрахунків з боржниками та кредиторами. Без такого обліку неможливо здійснювати контроль за збереженням майна підприємства, коли за нього відповідають різні матеріально відповідальні особи. На синтетичних рахунках ведеться облік лише у грошовому виразі, а для контролю більшості активів потрібні і натуральні показники. Для правильного ведення аналітичних рахунків дотримуватися наступних правил:

 1) кількість аналітичних рахунків визначається потребами підприємства;
2) відображення господарських операцій на синтетичних і на аналітичних рахунках здійснюється за єдиними      правилами (тобто, якщо синтетичний рахунок активний, то й аналітичні рахунки активні);
3) відображена на синтетичних рахунках господарська операція може бути деталізована за допомогою аналітичних рахунків, але загальна сума на аналітичних рахунках повинна дорівнювати сумі відображеній на синтетичному рахунку;
4) матеріальні цінності на аналітичних рахунках обліковуються в натурально-вартісному виразі, тобто ведеться кількісно-сумовий облік;
5) по закінченні звітного періоду здійснюється звірення аналітичних рахунків з синтетичними шляхом складання оборотної відомості;
6) аналітичний облік ведеться в книгах, відомостях або в картках (для розрахунків з працівниками та службовцями  заводять особові картки);
7) по аналітичних рахунках складають стільки оборотних відомостей, по якій кількості синтетичних рахунків були відкриті аналітичні.

Дотримуючись принципу побудови аналітичних рахунків відповідно до характеру отримуваних за їх допомогою показників, необхідно в аналітичних рахунках, що відкриваються, наприклад, для обліку матеріальних цінностей, забезпечити одержання натуральних та грошових показників про їх залишки, надходження і витрачання. Побудова аналітичних рахунків, які відкриваються, припустимо, для обліку витрат на виробництво, повинна забезпечувати можливість накопичення даних про загальну суму кожного елементу витрат - матеріалів, заробітної плати тощо. На таких аналітичних рахунках слід передбачати відповідні стовпчики.
Згідно принципу наближення ведення аналітичних рахунків до місця їх оперативного використання аналітичний облік (в натуральних показниках) ведуть там, де потрібно безпосередньо звертатися до даних, за допомогою яких можна отримати показники, необхідні в господарській діяльності. Звідси, на великих підприємствах аналітичний облік матеріальних цінностей-матеріалів, готової продукції, основних засобів тощо -поділяється на кількісний та грошовий. Перший здійснюється в місцях знаходження (зберігання) цінностей, тобто там, де його дані потрібні для оперативних цілей, а другий - в бухгалтерії, знову-таки тому, що грошові показники використовуються, головним чином, при різних бухгалтерських розрахунках і отриманні деяких звітних показників.

Для максимального спрощення порядку ведення синтетичного та аналітичного обліку застосовують різні прийоми. Наприклад, натуральний облік відокремлюється від вартісного, що дозволяє робити записи в грошовому вимірнику не на підставі кожного документу, а за підсумками цілого ряду однорідних документів. Може застосовуватися і так званий сальдовий метод аналітичного обліку матеріалів, при якому показники в грошовому виразі виводяться тільки раз на місяць для характеристики залишків окремих видів матеріалів, які є на підприємстві.
Точне відображення на аналітичних рахунках господарських засобів і процесів посилює контрольні функції обліку, забезпечує раціональний, безперебійний хід виробництва, збереження власності, сприяє ефективному змісту для відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Вони є носіями використанню матеріальних і трудових ресурсів.

впорядкованої вторинної інформації, джерелом якої були бухгалтерські документи.
Оскільки в обліку відображається наявність та рух усіх засобів підприємства, джерел їх утворення та здійснюваних господарських процесів, для кожного об'єкта обліку необхідна інформація, яка б найбільш повно його характеризувала, відображаючи його специфічні особливості. Саме цим пояснюється необхідність застосування різних облікових регістрів.
Використання тих чи тих регістрів зумовлюється також технікою і технологією ведення бухгалтерського обліку, рівнем використання обчислювальної техніки.

У бухгалтерському обліку використовують такі облікові регістри: книги, журнали, відомості, картки, машинограми, окремі листки та ін. З метою детального вивчення регістрів, з'ясування їхнього змісту, призначення та порядку ведення їх класифікують за певними якісно однорідними групами за такими ознаками: призначення і характер запису, обсяг змісту, зовнішній вигляд, будова.
За призначенням і характером запису регістри поділяються на хронологічні, систематичні та комбіновані.
До хронологічних належать регістри, що в них господарські операції записують у календарній послідовності їх здійснення. З таких регістрів можна назвати реєстраційний журнал операцій, журнал обліку надходження вантажів, відомість відвантаження і реалізації продукції та ін. Характерною рисою таких регістрів є те, що жодного групування операцій у них не проводиться, а призначено їх для реєстрації та контролю за даними документів про обсяг виконаних робіт, для своєчасного оприбуткування вантажів, що надійшли в господарство, обліку відвантаженої продукції тощо.
До систематичних облікових регістрів належать такі, що в них господарські операції групуються, систематизуються й відображаються на відповідних синтетичних і аналітичних рахунках. Отже, всі регістри, в яких розміщено синтетичні й аналітичні рахунки, є систематичними.

Комбінованими називають такі регістри, в яких поєднується хронологічний і систематичний запис. Найбільш характерним прикладом є Журнал—Головна книга , в якій перша частина є практично журналом реєстрації господарських операцій, а друга —групуванням, відображенням цих самих операцій на відповідних синтетичних рахунках. Отже, тут поєднано в одному регістрі характерні риси хронологічних і систематичних облікових регістрів.
Записи в хронологічних і систематичних облікових регістрах проводяться одночасно, при цьому в них відображаються ті самі операції, але під різним кутом зору. У зв'язку з цим підсумок за хронологічним регістром відповідає дебетовому чи кредитовому обороту за відповідним систематичним регістром. Це найбільш наочно виявляється в Журналі-Головній і має важливе контрольне значення.
За змістом облікові регістри поділяються на регістри синтетичного обліку, аналітичного обліку та комбіновані. Такий поділ ґрунтується на відмінності й призначенні синтетичних і аналітичних рахунків, різній мірі узагальнення на них облікових даних. Структура синтетичних регістрів залежить, головно, від форми обліку. Будь-який обліковий регістр, в якому ведеться облік за певним синтетичним рахунком чи групою рахунків, є синтетичним обліковим регістром. Це Головна книга, Журнал-ордер, Журнал-Головна, машинограми. Усі вони є матеріальними носіями синтетичного обліку.
На практиці часто вживають скорочену назву —Журнал-Головиа.
У регістрах аналітичного обліку ведуться записи за аналітичними рахунками. Структура цих облікових регістрів залежить від особливостей обліковуваних об'єктів. Кожний регістр, в якому ведеться облік за аналітичними рахунками, є регістром аналітичним.

До таких регістрів належать книги, картки, машинограми.
У бухгалтерських книгах окрема сторінка чи кілька їх відводиться для певного аналітичного рахунка. У разі ведення аналітичного обліку на картках для кожного такого рахунка відкривають окрему картку.
Характерною рисою сучасних облікових регістрів є поєднання в них синтетичного й аналітичного обліку. До комбінованих регістрів можна віднести окремі журнали-ордери, машинограми.
За формою облікові регістри поділяються на бухгалтерські книги, картки, окремі листки, машинограми.
Бухгалтерські книги —це зброшуровані облікові синтетичні чи аналітичні регістри. Книги, в яких зброшуровано синтетичні облікові регістри, називаються бухгалтерськими книгами синтетичного обліку. До таких належать Головна книга, Журнал-Головна. Книги, в яких зброшуровано аналітичні облікові регістри, називаються бухгалтерськими книгами аналітичного обліку. Усі сторінки в них мають бути пронумеровані. За великого обсягу книги і значної кількості обліковуваних у ній об'єктів (аналітичних рахунків) складають їх перелік (зміст) із зазначенням відповідних сторінок, що полегшує користування нею.
Бухгалтерські книги —це найнадійніший спосіб збереження облікових регістрів. Вони досить широко застосовуються для ведення складського обліку.

Проте ці регістри мають і суттєві недоліки. Зокрема, вони ускладнюють розподіл робіт між окремими виконавцями, у книгах важко визначити наперед оптимальний обсяг (кількість сторінок) для конкретного аналітичного рахунка, а його вимушене перенесення ускладнює обліковий процес.
Ці недоліки практично усуваються застосуванням карток, які призначено для ведення аналітичного обліку на відповідних рахунках протягом тривалого часу. З метою збереження карток та контролю за їх наявністю кожну відкриту картку в обов'язковому порядку реєструють. Картки легко сортувати за потрібними ознаками. Залежно від обліковуваного об'єкта картки аналітичного обліку поділяються на картки кількісно-сумарного обліку, призначені для обліку товарно-матеріальних цінностей, контокорентні, призначені для обліку розрахунків, та багатостовпчикові, призначені для обліку витрат на виробництво. В останніх відображається не лише відповідний процес у цілому, а й фіксуються окремі види витрат, для відображення кожного з них і передбачено окремий стовпчик. Крім типових форм карток з урахуванням особливостей обліковуваних об'єктів можуть застосовуватись ще й інші спеціальні форми, як, наприклад, картки складського обліку, інвентарні картки та ін.
Окремі листки як облікові регістри досить широко використовуються в бухгалтерському обліку. Кожний з них призначений для обліку певних операцій і залежно від цього має специфічний зміст. Це дає змогу систематизувати вказані облікові регістри відповідно до вимог контролю, складання звітності. До таких регістрів належать журнали-ордери, відомості, розроблювальні таблиці.

Машинограми —це облікові регістри в машинній обробці облікової інформації, тобто відповідні таблиці, де відображено облікову інформацію в запрограмованих розрізах та з передбаченою деталізацією. Вони можуть бути синтетичними, аналітичними чи комбінованими. Взаємоузгодженість показників, наведених у цих регістрах, контролюється, як правило, автоматично.
За своєю будовою облікові регістри є досить різноманітними і залежать головним чином від обліковуваних об'єктів, обсягу та деталізації інформації про них, періодичності її узагальнення, потреб контролю та звітності.
Ці регістри можуть бути односторонніми, двосторонніми та шаховими.
Односторонні регістри передбачають, що вся облікова інформація відображається послідовно на одному боці аркуша. До них належать, наприклад, усі типові форми карток аналітичного обліку.
Двосторонні регістри передбачають поділ сторінки на дві частини: одну з них призначено для обліку дебетових оборотів за певним рахунком, а інша —кредитових.
Шахова будова регістрів передбачає їхній поділ вертикальними і 
горизонтальними лініями на клітинки (у вигляді шахової дошки), де кредитові обороти відображають по горизонталі, а дебетові —по вертикалі.

 Така будова значно скорочує кількість записів, оскільки подвійний запис тут здійснюється в один робочий прийом, посилює поточний контроль за відображенням операцій та підвищує аналітичні можливості бухгалтерського обліку.
Ця будова регістрів знайшла широке застосування в журнально-ордерній формі обліку.
Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів здійснюється в міру їх надходження для обробки, але з урахуванням забезпечення можливості своєчасної виплати заробітної плати, складання відповідної звітності, подання декларацій та ведення розрахунків.

Відповідальність за правильність та повноту відображення даних в облікових регістрах несуть особи, які склали і підписали їх.
Підприємства та установи, що складають облікові регістри на машинозчитуваних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення в зручному для читання вигляді.

1.4.Синтетичний та аналітичний облік.
Синтетичний облік - узагальнене віддзеркалення в грошовому вимірі економічно однорідних господарських засобів, їх джерел і господарських процесів. Ведеться в розрізі синтетичних рахунків бухгалтерського обліку, єдиний план яких затверджується в централізованому порядку. Синтетичний облік служить для здобуття сумарних відомостей про господарсько-фінансову діяльність підприємств, установ, організацій. Він має важливе значення: дає можливість перевіряти взаємозв'язок всіх господарських операцій і шляхом звірки синтетичного і аналітичного обліку контролювати повноту і правильність їх віддзеркалення в обліку. Матеріали синтетичного обліку, як зведеного обліку, використовуються для складання і перевірки звітності. На підприємстві за допомогою синтетичного обліку визначаються загальна наявність основних засобів сировини і матеріалів, витрати на виробництво, стан розрахунків з постачальниками і т. п. У фінансово-кредитних установахсинтетичний облік використовується для обліку і контролю за виконання бюджету і кредитними операціями.[ред. • ред. код]

Перед складанням балансу в цілях звірки правильності записів на бухгалтерських рахунках і отримання узагальнених даних про рух господарських засобів, їх джерела і господарські процеси по аналітичних і синтетичних рахунках складаються оборотні відомості.

Аналітичний облік (грец. analitykos —відповідний) —система бухгалтерських записів, що дає детальні відомості про рух господарських засобів; призначається для оперативного керівництва господарством і складання звітності; будується по кожному синтетичному рахунку окремо. Найбільш укрупнені і загальні для всіх підприємств галузі позиції аналітичного обліку передбачаються в плані рахунків і називаються субрахунками. У відмінність від синтетичного обліку, аналітичний облік ведеться не лише у вартісних, але і в натуральних показниках, а також містить довідкові дані. По синтетичних рахунках з найбільш розчленованою системою записів для аналітичного обліку застосовують окремі облікові регістри (картотеки, відомості і ін.) —для пооб'єктного обліку основних засобів по видах їх і місцям знаходження, складського кількісно-сортового обліку матеріалів іготової продукції, для особових рахунків розрахунків з робітниками і службовцями по заробітній платі, для обліку витрат в розрізі аналітичних позицій калькуляційних рахунків виробництва —по видах продукції, стадіях обробки, статтям калькуляції т.п. Записи аналітичного обліку по таких рахунках звіряють із записами синтетичного обліку за допомогою сальдових або оборотних відомостей, підсумки яких мають бути тотожні підсумкам записів у відповідному синтетичному рахунку. При менш розгалуженійноменклатурі аналітичних позицій —по збірно-розподільним рахункам, більшості розрахункових рахунків —записи аналітичного обліку поєднують в загальних регістрах із записами синтетичного обліку (накопичувальних відомостях, журналах-ордерах,табуляграмах і ін.). Записи аналітичного обліку у цих регістрах замінюють записи синтетичного обліку або є підставою для них. Достовірність показників аналітичного обліку періодично перевіряють за допомогою інвентаризації.
Усі дані про господарські операції відображуються в первинних документах, після чого їх потрібно згрупувати та узагальнити за об'єктами бухгалтерського обліку. На практиці групування здійснюється спочатку з великим ступенем деталізації, а потім з дедалі меншим.
Наприклад, на складі щомісяця формуються десятки первинних документів з надходження та вибуття запасів. Одночасно інформація з них групується окремо за кожним видом запасів. Для цього ведуться картки, де відображаються залишок цього запасу і всі факти його надходження та вибуття. Це аналітичний облік.
Подальше узагальнення полягає в тому, щоб визначити обороти та залишки по субрахунках рахунку 20 "Запаси", а потім в цілому по рахунку. Це синтетичний облік.
Тому можна виділити такі етапи обліку:
1)первинний облік —фіксується в документах;
2) поточний облік —аналітичний і синтетичний, фіксується в облікових регістрах;
3) зведений, узагальнюючий —синтетичний облік та звітність.
Аналітичний облік —узагальнення даних первинних документів у регістрах аналітичного обліку (картках, книгах).
Синтетичний облік —узагальнюючий облік, який ведеться у регістрах синтетичного обліку (журналах-ордерах, відомостях, Головній книзі) в розрізі синтетичних рахунків.
Обліковий регістр —це спосіб поточного обліку первинних даних на матеріальних носіях, що забезпечує їх юридичну силу і використання для складання звітності та управління. Традиційно це таблиці, книги, картки; нині облікова реєстрація може здійснюватись на комп'ютері. 
Класифікація облікових регістрів:
За змістом:
—синтетичного обліку (відомості, журнали-ордери, Головна книга);
—аналітичного обліку: картки, виписки банку;
—комбіновані (деякі журнали-ордери, відомості).
За характером запису:
—хронологічні (касова книга);
—систематичні —відображають однорідні господарські операції (картка складського обліку матеріалів);
—комбіновані.
За видами вимірників:
—контокорентні (грошові, для обліку операцій по рахунках грошових коштів);
—кількісного обліку;
—кількісно-сумового обліку.
Методи виправлення помилок в облікових регістрах:
1. Коректурний —неправильний запис закреслюється горизонтальною лінією так, щоб видно було закреслене число, поруч пишуть правильне число і ставлять завіряючий підпис:
400.
2.Повне сторнування (червоне сторно).
Сторно (від лат. storno —переведення рахунку); метод полягає в тому, що помилково внесену суму записують повторно червоним чорнилом і виключають із підсумку (на практиці обводять овалом або прямокутником). Приклад 1. Запис:
150 ШГ Ш~ 200
означає: 150 + 220 - 220 + 200 = 350.
Приклад 2. Отримано в касу з банку 116 грн.; бухгалтер помилково записав 115 грн.:
Д-т ЗО К-т 311 115
цей запис сторнується:
Д-т ЗО К-т 311 115
і робиться правильний:
Д-т ЗО К-т 311 116.
1. Часткове сторно —якщо в попередньому прикладі правильна сума 113 грн., можна сторнувати тільки 2
Д-т ЗО К-т 311 115
Д-т ЗО К-т 311
2. Допроведення —в прикладі 2 із методу повного сторнування можна зробити ще одне бухгалтерське проведення на 1 грн., буде правильна сума:
Д-т ЗО К-т 311 115
Д-т ЗО К-т 311 2.
Бухгалтер щоразу вибирає найбільш доцільний метод; в деяких випадках методологія обліку потребує обов'язкового сторнування.
Методи 3 і 4 виключають один одного.
Увага У наступних розділах при описуванні кожної ділянки обліку окремо наводитимуться первинні документи, регістри аналітичного та синтетичного обліку.
1.5.Документування
Документування –це створення документа з використанням різних методів, способів і засобів фіксації інформації на матеріальному носії. 
Метод документування –це прийом або сукупність прийомів фіксації інформації на матеріальному носії за допомогою знакових систем (характер кодів мов, знакові системи і т.ін.). 
Спосіб документування –це дія або сукупність дій, вживаних при записі інформації на матеріальному носії (висікання, тиснення, різьблення, фарбування, перфорування, фотохімічний, електромагнітний, оптичний, електронний, механічний, ручний та ін.). 
Засіб документування –це предмет (знаряддя) або сукупність пристосувань (устаткування, інструменти), використовуваних для створення документа. Засоби складання, копіювання й розмноження документів –це ручні, механізовані і автоматизовані пристосування. 
Створення документа 
Створення документа –один з найважливіших етапів його опрацювання. Правильний підхід до виконання цього етапу полегшує створення документа та його подальше опрацювання. 
Розглянемо основні кроки створення документа. 
Складання документів. 

4.1.1. Для складання документів повинен використовуватись папір фор¬матів A3 (297x420 мм), А4 (210x297 мм) та А5 (148x210 мм). 
Складання документів на папері довільного формату не дозволяється. 
4.1.2. Як правило, всі службові документи повинні оформлятися на бланках устано¬ви. Бланки виготовляються згідно з вимогами державних стандартів та цієї Примірної Інструкції з обов'язковим додержанням таких правил: 
•встановлюється два види бланків: бланк для листів і загальний бланк для інших видів організаційно-розпорядчих документів (додатки 6, 7 і 8). Виготовлення бланків конкретних видів документів допускається, якщо їх кількість на рік не перевищує 200 одиниць; 
•бланки кожного виду повинні виготовлятися на основі кутового або поздовж¬нього розміщення реквізитів. Реквізити заголовка розміщуються центрованим (початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від меж площі) або прапоровим (кожний рядок реквізиту починається від лівої межі площі) способом; 
•бланки повинні виготовлятися друкарським способом на білому папері світлих тонів фарбами яскравого кольору; 
•бланки документів повинні мати такі поля: 
ліве - 20 міліметрів; 
верхнє - не менше як 10 міліметрів; 
праве і нижнє - не менше як 8 міліметрів. 
Деякі внутрішні документи (заяви працівників, окремі службові довідки тощо) та доку-менти, створювані від імені кількох або більше організацій, оформляються не на бланках. 
4.1.3. 3 метою прискорення виконання документів та правильного формування справ у діловодстві кожний документ повинен містити одне питання. 
Винятком є складання протоколів, наказів, планів, звітів та узагальнюючих документів. 
4.1.4. Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладе¬ну стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістовного навантаження. 
Зміст документа має бути пов'язаний із змістом раніше виданих з даного питання документів. 
4.1.5. Текст документа оформляється у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм. 
Суцільний складний текст документа містить граматично і логічно узгоджену інфор¬мацію про управлінські дії та використовується під час складання правил, положень, листів, розпорядчих документів. 
Як правило, тексти розпорядчих документів і листів складаються з двох частин. У першій зазначається підстава або обґрунтування для складання документа, в другій - висновки, пропозиції, рішення, розпорядження або прохання. 
В окремих випадках текст документа може містити лише одну резолютивну частину, наприклад: наказ - розпорядчу частину без констатуючої, лист - прохання без пояснення. 
Форма анкети використовується у разі викладення цифрової або словесної інфор¬мації про один об'єкт за певним обсягом ознак. Анкетні тексти використовуються в орга¬нізаційно-розпорядчих документах, документах з матеріально-технічного постачання і збуту, фінансових документах тощо. 
Форма таблиці використовується у разі викладення цифрової або словесної інфор¬мації про кілька об'єктів за рядом ознак. Табличні тексти використовуються в планових, звітно-статистичних, фінансових, бухгалтерських, організаційно-розпорядчих та інших документах. 
У таблицях і анкетах, призначених для оброблення ПК, об'єкти, ознаки та їх показ¬ники у разі потреби кодуються. 
4.1.6. Відповідальність за зміст, правильну підготовку та оформлення службових документів покладається на керівників структурних підрозділів установи. 
Відповідальність за зміст документа, який візується кількома особами, несуть одна¬ковою мірою всі ці особи. 
Поняття про діловий документ 
Діловий документ призначений для одноразового використання. Його мета –прийняття та виконання безпосередніх управлінських рішень. 
До ділових документів відносяться: 
•інформаційні; 
•документи колегіальних органів (службові листи, телеграми, телефонограми, довідки, доповідні, пояснювальні й службові записки); 
•розпорядчі (постанови, рішення, накази, розпорядження); 
•організаційні (положення, статути, інструкції); 
•документи щодо особового складу (заяви про прийом на роботу, характеристики, накази щодо особового складу, щодо контрактної системі наймання працівників); 
•документи з господарсько-договірної діяльності (договір постачання, договір підряду, про матеріальну відповідальність, господарські договори в посередницькій діяльності, комплект договорів щодо створення нових форм господарювання, щодо взаємин підприємства й банку); 
•документи з господарсько-претензійної діяльності (протоколи розбіжностей до договорів, комерційні акти, претензійні листи, позовні заяви); 
•обліково-фінансові (оформлення відкриття рахунка в банку, заява-зобов'язання, акти, трудові угоди, доручення); 
•документи з зовнішньоекономічних відносин (з організації зовнішньоекономічних зв'язків і створення спільних підприємств). 
Ділові документи часто називають управлінськими, а їхня сукупність –управлінською документацією. 
•Діяльність щодо створення документів називається документуванням. Умови, що забезпечують рух, пошук і збереження документів, поєднуються під загальною назвою –організація роботи з документами. Діяльність, що охоплює документування й організацію роботи з документами в процесі управлінської діяльності, називається діловодством. 
.6. Облікові регістри.
Ведення обліку завжди передбачає, що дані будь-якої господарської операції, відображені у відповідних документах, після їх належної перевірки мають бути записані в облікові регістри. Останні й призначено для відображення, накопичення та зберігання облікових даних.
Облікові регістри —це облікові таблиці (бланки) встановленої форми і змісту для відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Вони є носіями впорядкованої вторинної інформації, джерелом якої були бухгалтерські документи.
Оскільки в обліку відображається наявність та рух усіх засобів підприємства, джерел їх утворення та здійснюваних господарських процесів, для кожного об'єкта обліку необхідна інформація, яка б найбільш повно його характеризувала, відображаючи його специфічні особливості. Саме цим пояснюється необхідність застосування різних облікових регістрів.
Використання тих чи тих регістрів зумовлюється також технікою і технологією ведення бухгалтерського обліку, рівнем використання обчислювальної техніки.
У бухгалтерському обліку використовують такі облікові регістри: книги, журнали, відомості, картки, машинограми, окремі листки та ін. З метою детального вивчення регістрів, з'ясування їхнього змісту, призначення та порядку ведення їх класифікують за певними якісно однорідними групами за такими ознаками: призначення і характер запису, обсяг змісту, зовнішній вигляд, будова (рис. 9.1).
За призначенням і характером запису регістри поділяються на хронологічні, систематичні та комбіновані.
До хронологічних належать регістри, що в них господарські операції записують у календарній послідовності їх здійснення. З таких регістрів можна назвати реєстраційний журнал операцій, журнал обліку надходження вантажів, відомість відвантаження і реалізації продукції та ін. Характерною рисою таких регістрів є те, що жодного групування операцій у них не проводиться, а призначено їх для реєстрації та контролю за даними документів про обсяг виконаних робіт, для своєчасного оприбуткування вантажів, що надійшли в господарство, обліку відвантаженої продукції тощо.
До систематичних облікових регістрів належать такі, що в них господарські операції групуються, систематизуються й відображаються на відповідних синтетичних і аналітичних рахунках. Отже, всі регістри, в яких розміщено синтетичні й аналітичні рахунки, є систематичними.
Комбінованими називають такі регістри, в яких поєднується хронологічний і систематичний запис. Найбільш характерним прикладом є Журнал—Головна книга , в якій перша частина є практично журналом реєстрації господарських операцій, а друга —групуванням, відображенням цих самих операцій на відповідних синтетичних рахунках. Отже, тут поєднано в одному регістрі характерні риси хронологічних і систематичних облікових регістрів.
Записи в хронологічних і систематичних облікових регістрах проводяться одночасно, при цьому в них відображаються ті самі операції, але під різним кутом зору. У зв'язку з цим підсумок за хронологічним регістром відповідає дебетовому чи кредитовому обороту за відповідним систематичним регістром. Це найбільш наочно виявляється в Журналі-Головній і має важливе контрольне значення.
За змістом облікові регістри поділяються на регістри синтетичного обліку, аналітичного обліку та комбіновані. Такий поділ ґрунтується на відмінності й призначенні синтетичних і аналітичних рахунків, різній мірі узагальнення на них облікових даних. Структура синтетичних регістрів залежить, головно, від форми обліку. Будь-який обліковий регістр, в якому ведеться облік за певним синтетичним рахунком чи групою рахунків, є синтетичним обліковим регістром. Це Головна книга, Журнал-ордер, Журнал-Головна, машинограми. Усі вони є матеріальними носіями синтетичного обліку.
На практиці часто вживають скорочену назву —Журнал-Головиа.
У регістрах аналітичного обліку ведуться записи за аналітичними рахунками. Структура цих облікових регістрів залежить від особливостей обліковуваних об'єктів. Кожний регістр, в якому ведеться облік за аналітичними рахунками, є регістром аналітичним. До таких регістрів належать книги, картки, машинограми.
У бухгалтерських книгах окрема сторінка чи кілька їх відводиться для певного аналітичного рахунка. У разі ведення аналітичного обліку на картках для кожного такого рахунка відкривають окрему картку.
Характерною рисою сучасних облікових регістрів є поєднання в них синтетичного й аналітичного обліку. До комбінованих регістрів можна віднести окремі журнали-ордери, машинограми.
За формою облікові регістри поділяються на бухгалтерські книги, картки, окремі листки, машинограми.
Бухгалтерські книги —це зброшуровані облікові синтетичні чи аналітичні регістри. Книги, в яких зброшуровано синтетичні облікові регістри, називаються бухгалтерськими книгами синтетичного обліку. До таких належать Головна книга, Журнал-Головна. Книги, в яких зброшуровано аналітичні облікові регістри, називаються бухгалтерськими книгами аналітичного обліку. Усі сторінки в них мають бути пронумеровані. За великого обсягу книги і значної кількості обліковуваних у ній об'єктів (аналітичних рахунків) складають їх перелік (зміст) із зазначенням відповідних сторінок, що полегшує користування нею.
Бухгалтерські книги —це найнадійніший спосіб збереження облікових регістрів. Вони досить широко застосовуються для ведення складського обліку.
Проте ці регістри мають і суттєві недоліки. Зокрема, вони ускладнюють розподіл робіт між окремими виконавцями, у книгах важко визначити наперед оптимальний обсяг (кількість сторінок) для конкретного аналітичного рахунка, а його вимушене перенесення ускладнює обліковий процес.
Ці недоліки практично усуваються застосуванням карток, які призначено для ведення аналітичного обліку на відповідних рахунках протягом тривалого часу. З метою збереження карток та контролю за їх наявністю кожну відкриту картку в обов'язковому порядку реєструють. Картки легко сортувати за потрібними ознаками. Залежно від обліковуваного об'єкта картки аналітичного обліку поділяються на картки кількісно-сумарного обліку, призначені для обліку товарно-матеріальних цінностей, контокорентні, призначені для обліку розрахунків, та багатостовпчикові, призначені для обліку витрат на виробництво. В останніх відображається не лише відповідний процес у цілому, а й фіксуються окремі види витрат, для відображення кожного з них і передбачено окремий стовпчик. Крім типових форм карток з урахуванням особливостей обліковуваних об'єктів можуть застосовуватись ще й інші спеціальні форми, як, наприклад, картки складського обліку, інвентарні картки та ін.
Окремі листки як облікові регістри досить широко використовуються в бухгалтерському обліку. Кожний з них призначений для обліку певних операцій і залежно від цього має специфічний зміст. Це дає змогу систематизувати вказані облікові регістри відповідно до вимог контролю, складання звітності. До таких регістрів належать журнали-ордери, відомості, розроблювальні таблиці.
Машинограми —це облікові регістри в машинній обробці облікової інформації, тобто відповідні таблиці, де відображено облікову інформацію в запрограмованих розрізах та з передбаченою деталізацією. Вони можуть бути синтетичними, аналітичними чи комбінованими. Взаємоузгодженість показників, наведених у цих регістрах, контролюється, як правило, автоматично.
За своєю будовою облікові регістри є досить різноманітними і залежать головним чином від обліковуваних об'єктів, обсягу та деталізації інформації про них, періодичності її узагальнення, потреб контролю та звітності.
Ці регістри можуть бути односторонніми, двосторонніми та шаховими.
Односторонні регістри передбачають, що вся облікова інформація відображається послідовно на одному боці аркуша. До них належать, наприклад, усі типові форми карток аналітичного обліку.
Двосторонні регістри передбачають поділ сторінки на дві частини: одну з них призначено для обліку дебетових оборотів за певним рахунком, а інша —кредитових.
Шахова будова регістрів передбачає їхній поділ вертикальними і горизонтальними лініями на клітинки (у вигляді шахової дошки), де кредитові обороти відображають по горизонталі, а дебетові —по вертикалі. Така будова значно скорочує кількість записів, оскільки подвійний запис тут здійснюється в один робочий прийом, посилює поточний контроль за відображенням операцій та підвищує аналітичні можливості бухгалтерського обліку.
Ця будова регістрів знайшла широке застосування в журнально-ордерній формі обліку.
Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів здійснюється в міру їх надходження для обробки, але з урахуванням забезпечення можливості своєчасної виплати заробітної плати, складання відповідної звітності, подання декларацій та ведення розрахунків.
Відповідальність за правильність та повноту відображення даних в облікових регістрах несуть особи, які склали і підписали їх.
Підприємства та установи, що складають облікові регістри на машинозчитуваних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення в зручному для читання вигляді.
1.6 Облікові регістри
Ведення обліку завжди передбачає, що дані будь-якої господарської операції, відображені у відповідних документах, після їх належної перевірки мають бути записані в облікові регістри. Останні й призначено для відображення, накопичення та зберігання облікових даних.
Облікові регістри —це облікові таблиці (бланки) встановленої форми і змісту для відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Вони є носіями використанню матеріальних і трудових ресурсів.

впорядкованої вторинної інформації, джерелом якої були бухгалтерські документи.
Оскільки в обліку відображається наявність та рух усіх засобів підприємства, джерел їх утворення та здійснюваних господарських процесів, для кожного об'єкта обліку необхідна інформація, яка б найбільш повно його характеризувала, відображаючи його специфічні особливості. Саме цим пояснюється необхідність застосування різних облікових регістрів.
Використання тих чи тих регістрів зумовлюється також технікою і технологією ведення бухгалтерського обліку, рівнем використання обчислювальної техніки.

У бухгалтерському обліку використовують такі облікові регістри: книги, журнали, відомості, картки, машинограми, окремі листки та ін. З метою детального вивчення регістрів, з'ясування їхнього змісту, призначення та порядку ведення їх класифікують за певними якісно однорідними групами за такими ознаками: призначення і характер запису, обсяг змісту, зовнішній вигляд, будова.
За призначенням і характером запису регістри поділяються на хронологічні, систематичні та комбіновані.
До хронологічних належать регістри, що в них господарські операції записують у календарній послідовності їх здійснення. З таких регістрів можна назвати реєстраційний журнал операцій, журнал обліку надходження вантажів, відомість відвантаження і реалізації продукції та ін. Характерною рисою таких регістрів є те, що жодного групування операцій у них не проводиться, а призначено їх для реєстрації та контролю за даними документів про обсяг виконаних робіт, для своєчасного оприбуткування вантажів, що надійшли в господарство, обліку відвантаженої продукції тощо.
До систематичних облікових регістрів належать такі, що в них господарські операції групуються, систематизуються й відображаються на відповідних синтетичних і аналітичних рахунках. Отже, всі регістри, в яких розміщено синтетичні й аналітичні рахунки, є систематичними.

Комбінованими називають такі регістри, в яких поєднується хронологічний і систематичний запис. Найбільш характерним прикладом є Журнал—Головна книга , в якій перша частина є практично журналом реєстрації господарських операцій, а друга —групуванням, відображенням цих самих операцій на відповідних синтетичних рахунках. Отже, тут поєднано в одному регістрі характерні риси хронологічних і систематичних облікових регістрів.
Записи в хронологічних і систематичних облікових регістрах проводяться одночасно, при цьому в них відображаються ті самі операції, але під різним кутом зору. У зв'язку з цим підсумок за хронологічним регістром відповідає дебетовому чи кредитовому обороту за відповідним систематичним регістром. Це найбільш наочно виявляється в Журналі-Головній і має важливе контрольне значення.
За змістом облікові регістри поділяються на регістри синтетичного обліку, аналітичного обліку та комбіновані. Такий поділ ґрунтується на відмінності й призначенні синтетичних і аналітичних рахунків, різній мірі узагальнення на них облікових даних. Структура синтетичних регістрів залежить, головно, від форми обліку. Будь-який обліковий регістр, в якому ведеться облік за певним синтетичним рахунком чи групою рахунків, є синтетичним обліковим регістром. Це Головна книга, Журнал-ордер, Журнал-Головна, машинограми. Усі вони є матеріальними носіями синтетичного обліку.
На практиці часто вживають скорочену назву —Журнал-Головиа.
У регістрах аналітичного обліку ведуться записи за аналітичними рахунками. Структура цих облікових регістрів залежить від особливостей обліковуваних об'єктів. Кожний регістр, в якому ведеться облік за аналітичними рахунками, є регістром аналітичним.

До таких регістрів належать книги, картки, машинограми.
У бухгалтерських книгах окрема сторінка чи кілька їх відводиться для певного аналітичного рахунка. У разі ведення аналітичного обліку на картках для кожного такого рахунка відкривають окрему картку.
Характерною рисою сучасних облікових регістрів є поєднання в них синтетичного й аналітичного обліку. До комбінованих регістрів можна віднести окремі журнали-ордери, машинограми.
За формою облікові регістри поділяються на бухгалтерські книги, картки, окремі листки, машинограми.
Бухгалтерські книги —це зброшуровані облікові синтетичні чи аналітичні регістри. Книги, в яких зброшуровано синтетичні облікові регістри, називаються бухгалтерськими книгами синтетичного обліку. До таких належать Головна книга, Журнал-Головна. Книги, в яких зброшуровано аналітичні облікові регістри, називаються бухгалтерськими книгами аналітичного обліку. Усі сторінки в них мають бути пронумеровані. За великого обсягу книги і значної кількості обліковуваних у ній об'єктів (аналітичних рахунків) складають їх перелік (зміст) із зазначенням відповідних сторінок, що полегшує користування нею.
Бухгалтерські книги —це найнадійніший спосіб збереження облікових регістрів. Вони досить широко застосовуються для ведення складського обліку.

Проте ці регістри мають і суттєві недоліки. Зокрема, вони ускладнюють розподіл робіт між окремими виконавцями, у книгах важко визначити наперед оптимальний обсяг (кількість сторінок) для конкретного аналітичного рахунка, а його вимушене перенесення ускладнює обліковий процес.
Ці недоліки практично усуваються застосуванням карток, які призначено для ведення аналітичного обліку на відповідних рахунках протягом тривалого часу. З метою збереження карток та контролю за їх наявністю кожну відкриту картку в обов'язковому порядку реєструють. Картки легко сортувати за потрібними ознаками. Залежно від обліковуваного об'єкта картки аналітичного обліку поділяються на картки кількісно-сумарного обліку, призначені для обліку товарно-матеріальних цінностей, контокорентні, призначені для обліку розрахунків, та багатостовпчикові, призначені для обліку витрат на виробництво. В останніх відображається не лише відповідний процес у цілому, а й фіксуються окремі види витрат, для відображення кожного з них і передбачено окремий стовпчик. Крім типових форм карток з урахуванням особливостей обліковуваних об'єктів можуть застосовуватись ще й інші спеціальні форми, як, наприклад, картки складського обліку, інвентарні картки та ін.
Окремі листки як облікові регістри досить широко використовуються в бухгалтерському обліку. Кожний з них призначений для обліку певних операцій і залежно від цього має специфічний зміст. Це дає змогу систематизувати вказані облікові регістри відповідно до вимог контролю, складання звітності. До таких регістрів належать журнали-ордери, відомості, розроблювальні таблиці.

Машинограми —це облікові регістри в машинній обробці облікової інформації, тобто відповідні таблиці, де відображено облікову інформацію в запрограмованих розрізах та з передбаченою деталізацією. Вони можуть бути синтетичними, аналітичними чи комбінованими. Взаємоузгодженість показників, наведених у цих регістрах, контролюється, як правило, автоматично.
За своєю будовою облікові регістри є досить різноманітними і залежать головним чином від обліковуваних об'єктів, обсягу та деталізації інформації про них, періодичності її узагальнення, потреб контролю та звітності.
Ці регістри можуть бути односторонніми, двосторонніми та шаховими.
Односторонні регістри передбачають, що вся облікова інформація відображається послідовно на одному боці аркуша. До них належать, наприклад, усі типові форми карток аналітичного обліку.
Двосторонні регістри передбачають поділ сторінки на дві частини: одну з них призначено для обліку дебетових оборотів за певним рахунком, а інша —кредитових.
Шахова будова регістрів передбачає їхній поділ вертикальними і 
горизонтальними лініями на клітинки (у вигляді шахової дошки), де кредитові обороти відображають по горизонталі, а дебетові —по вертикалі.

 Така будова значно скорочує кількість записів, оскільки подвійний запис тут здійснюється в один робочий прийом, посилює поточний контроль за відображенням операцій та підвищує аналітичні можливості бухгалтерського обліку.
Ця будова регістрів знайшла широке застосування в журнально-ордерній формі обліку.
Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів здійснюється в міру їх надходження для обробки, але з урахуванням забезпечення можливості своєчасної виплати заробітної плати, складання відповідної звітності, подання декларацій та ведення розрахунків.

Відповідальність за правильність та повноту відображення даних в облікових регістрах несуть особи, які склали і підписали їх.
Підприємства та установи, що складають облікові регістри на машинозчитуваних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення в зручному для читання вигляді.

2. Спеціальна частина.

.1. Надання інформаційної довідки про підприємство на якому здійснюються господарські 

операції.
Старобільський краєзнавчий музей —краєзнавчий міський музей, відділЛуганського обласного краєзнавчого музею у місті Старобільську Луганської області. Осередок культурно-просвітницької діяльності, заклад культури міста та району.

Адреса: 92700, місто Старобільськ, вулиця Жовтнева, 53. Телефон: (06464) 2-26-94. Директор музейного закладу —Мілованова Тетяна Володимирівна. Головний зберігач —Зубар Тетяна Андріївна[1]. Музей працює щодня з 9:00-17:00, вихідні дні —понеділок, вівторок.

Історія

1919 року було створено музей. У післявоєнні роки музей було відновлено на громадських засадах у 1956 році. Наступного року музей набув статусу музею на правах відділу обласного краєзнавчого музею.

Фонди та експозиція

Обсяг фондів становить 3414 одиниць зберігання музейних предметів, у тому числі 2585 одиниць зберігання документів з паперовими носіями (1887—років) та 829 фотодокументів (1886—років) —групові, видові фотографії, фотопортрети людей, які зробили внесок в історію регіону. Науково-довідкова бібліотека налічує понад 50 примірників довідкової, громадсько-політичної та історичної літератури.

Фондоутворювачі музею: підприємства і організації, особи, які проживали у Старобільському районі і брали участь у творенні історії Старобільщини —П. М. Сикало, Є. В. Биховський, С. М. Шокотов, М. Т. Череватий, М. Г. Григоренко та ін.
.Охорона праці
.1.Загальні положення з охорони праці.
Метою управління охороною праці е забезпечення безпеки, збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Ця мета досягається виконанням відповідних функцій управління, тобто комплексом взаємопов'язаних видів, що здійснюються суб'єктом управління цілеспрямовано на об'єкт управління.Об'єктом управління в системі управління охороною праці є діяльність функціональних служб і структурних підрозділів конкретних керівників та інженерно-технічних робітників підприємств із метою забезпечення безпечних, нешкідливих та сприятливих умов праці на робочих місцях, виробничих ланках, У цехах і на підприємстві в цілому. Організація роботи щодо управління охороною праці базується на принципах теорії управління, основними з котрих є: системність, оптимальність, динамічність, наступність та стандартизація. Принцип системності полягає в тому, що процеси технології та безпеки розглядаються у взаємозв'язку.

Системність реалізації завдань управління охороною праці полягає у поєднанні розрізнених заходів із безпеки праці в єдину систему цілеспрямованих, постійно здійснюваних дій на всіх рівнях і стадіях управління виробництвом. Створюється система стандартів підприємства.

Управління охороною праці здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог та здійснення керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпоряджувальних, соціально-розпоряджу-вальних, соціально-психологічних і економічних методів.

Організаційно-функціональна схема УОП базується на координуючій ролі відділу охорони праці, який бере участь у здійсненні всіх функцій управління, пов'язаних із безпекою праці.

Державні органи управління охороною праці інформують населення України відповідного регіону, працівників галузі та трудові колективи про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання національних, територіальних чи галузевих програм із цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя т а здоров'я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці.

Система управління охороною праці містить об'єкт управління, інформаційно-контрольні зв'язки та керуючий орган. Об'єктом УОП є діяльність щодо забезпечення оптимальних умов та безпеки праці на робочих місцях, дільницях та в цехах.
.2.Охорона праці при виконанні робіт на ПК.
1. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО КОРИСТУВАЧІВ ПК З ОХОРОНИ ПРАЦІ,

ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ, ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ.

.1. Виконувати умови інструкції з експлуатації ПК.

.2. При експлуатації ПК необхідно пам'ятати, що первинні мережі електроспоживання під час роботи знаходяться під напругою, яка є небезпечною для життя людини, тому необхідно користуватися справними розетками, відгалужувальними та з'єднувальними коробками, вимикачами та іншими електроприладами.

.3. До роботи з ПК допускаються працівники, з якими проведений вступний інструктаж та первинний інструктаж (на робочому місці) з питань охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки та зроблений запис про їх проведення у спеціальному журналі інструктажів.

.4. Працівники при роботі з ПК повинні дотримуватися вимог техніки безпеки, пожежної безпеки.

.5. При виявленні в обладнанні ПК ознак несправності (іскріння, пробоїв, підвищення температури, запаху гару, ознак горіння) необхідно негайно припинити роботи, відключити усе обладнання від електромережі і терміново повідомити про це відповідних посадових осіб, спеціалістів.

.6. Вміти діяти в разі ураження інших працівників електричним струмом або виникнення пожежі.

.7. Знати місця розташування первинних засобів пожежегасіння, план евакуації працівників, матеріальних цінностей з приміщення в разі виникнення пожежі.



. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО ПРИМІЩЕННЯ ДЛЯ РОБОТИ З ПК.

.1. Стіни приміщень для роботи з ПК мають бути пофарбовані чи обклеєні шпалерами пастельних кольорів з коефіцієнтом відбиття 40 - 60 %. У випадках, коли такі приміщення зорієнтовані на південь, вікна повинні обладнуватися сонцезахисними пристроями (жалюзі, штори і т. п.).

.3. Для освітлення приміщень з ПК необхідно використовувати люмінесцентні світильники. Освітленість робочих місць у горизонтальній площині на висоті 0,8 м від підлоги повинна бути не менше 400 лк. Вертикальна освітленість у площині екрану не більше 300 лк.

.4. У приміщеннях для роботи з ПК необхідно проводити щоденне вологе прибирання та регулярне провітрювання протягом робочого дня. Видалення пилу з екрану необхідно проводити не рідше одного разу на день.



. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО РОБОЧОГО МІСЦЯ КОРИСТУВАЧА ПК.

.1. Робочі місця для працюючих з дисплеями необхідно розташовувати таким чином, щоб до поля зору працюючого не потрапляли вікна та освітлювальні прилади. Відео термінали повинні встановлюватися під кутом 90 - 105 градусів до вікон та на відстані, не меншій 2,5 - 3 м від стіни з вікнами.

До поля зору працюючого з дисплеєм не повинні потрапляти поверхні, які мають властивість віддзеркалювання. Покриття столів повинне бути матовим з коефіцієнтом 0,25 - 0,4. 

.2. Відстань між робочими місцями з ПК повинна бути не меншою 1,5 м у ряду та не меншою 1 м між рядами. ПК повинні розміщуватися не ближче 1 м від джерела тепла.

.3. Відстань від очей користувача до екрану повинна становити 500 - 700 мм, кут зору - 10 - 20 градусів, але не більше 40 градусів, кут між верхнім краєм відео терміналу та рівнем очей користувача повинен бути меншим 10 градусів. Найбільш вигідне є розташування екрану перпендикулярно до лінії зору користувача.



. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО РЕЖИМУ ПРАЦІ І ВІДПОЧИНКУ

КОРИСТУВАЧА ПК.

.1. З метою уникнення перевантаження організму робочий день користувача ПК повинен проходити у раціональному режимі праці та відпочинку, який передбачає дотримання регламентованих перерв, їх активне проведення, систематичне проведення виробничої гімнастики, рівномірний розподіл завдань.

.2. Загальний час роботи з відео терміналом не повинен перевищувати 50% тривалості робочого дня. Якщо виконання роботи пов'язане тільки з використанням комп'ютера, то при неможливості зміни діяльності необхідно робити перерви та паузи.
Для робіт, які виконуються з великим навантаженням, слід робити 10 - 15 хвилинну перерву через кожну годину, для мало інтенсивної роботи такі перерви слід робити через 2 години. Кількість мікро пауз (до 1 хвилини) слід визначати індивідуально.

.3. Форми та зміст перерв можуть бути різними: виконання альтернативних допоміжних робіт, які не вимагають великого напруження, приймання їжі та ін. На початку перерв виконується гімнастика для очей, під час однієї з перерв рекомендується проведення загальної гімнастики.

.4. Виконання фізичних вправ з нормативним навантаженням протягом робочого дня рекомендується індивідуально, залежно від відчуття втоми. Гімнастика повинна бути спрямована на корекцію вимушеної пози, покращення кровообігу, часткову компенсацію дефіциту рухливої активності.

. ВИМОГИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ДО КОРИСТУВАЧІВ ПК.

.1. Перед початком роботи.

Перед початком роботи на ПК користувач повинен:

пересвідчитися у цілості корпусів і блоків (обладнання) ПК;

перевірити наявність заземлення, справність і цілість кабелів живлення, місця їх підключення.

Забороняється вмикати ПК та починати роботу при виявлених несправностях.

.2. Під час роботи, пересвідчившись у справності обладнання, увімкнути електроживлення ПК, розпочати роботу, дотримуючись умов інструкції з її експлуатації.



Забороняється:

- замінювати і знімні елементи або вузли та проводити

перемонтаж при ввімкненому ПК;

- з'єднувати і роз'єднувати вилки та розетки первинних мереж

електроживлення, які знаходяться під напругою;

- знімати кришки, які закривають доступ до струмопровідних

частин мережі первинного електроживлення при ввімкненому

обладнанні;

- користуватися паяльником з незаземленим корпусом;

- замінювати запобіжники під напругою;

- залишати ПК у ввімкненому стані без нагляду.

.3. По закінченні робочого дня:

кнопкою "ВИМК" відключити електроживлення ПК згідно з

інструкцією експлуатації, вийнявши вилку кабелю живлення з

розетки;

впорядкувати робоче місце користувача ПК, прибравши використане обладнання та матеріали у відведені місця;

про виявлені недоліки у роботі ПК протягом робочого часу необхідно повідомити відповідним посадовим особам та спеціалістам.

Залишаючи приміщення після закінчення робочого дня, дотримуючись встановленого режиму огляду приміщення, необхідно:

- зачинити вікна, кватирки;

- перевірити приміщення та переконатися у відсутності тліючих

предметів;

- відключити від електромережі всі електроприлади,

електрообладнання та вимкнути освітлення;

- зачинити вхідні двері приміщення на замок і ключ здати

черговому охорони.



. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

.1. Працівники, зайняті експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом ПК несуть відповідальність за порушення вимог цієї інструкції.

.2. Контроль за дотриманням вимог цієї інструкції та відповідальність за факти порушень, невиконання користувачами ПК правил охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки покладається на керівників відділів, працівників з охорони праці та пожежної безпеки.



. ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ У РАЗІ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ.

Терміново звільнити потерпілого від дії електричного струму (через відключення електроживлення в кімнаті, загального електроживлення на розподільному щиті або іншим способом);

викликати швидку медичну допомогу (подзвонивши за міським телефоном 103);

надати першу медичну допомогу потерпілому, враховуючи наступне:

- якщо потерпілий знепритомнів, але дихає, його необхідно рівно і зручно вкласти, розстебнути одяг, створити приплив свіжого повітря і забезпечити повний спокій;

- при відсутності ознак життя до прибуття лікарів потерпілому необхідно робити штучне дихання.



. ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ У РАЗІ ВИНИКНЕННЯ ПОЖЕЖІ.

Про виникнення пожежі в приміщеннях негайно повідомити пожежну охорону за міським телефоном 101.

При цьому необхідно назвати адресу , зазначити кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

вжити (по можливості) заходи на евакуацію людей, гасіння (локалізацію) пожежі з використанням первинних засобів пожежегасіння та на збереження матеріальних цінностей;

повідомити про виникнення пожежі керівника (заступників керівника) чи відповідальну компетентну посадову особу та чергового охорони;

у разі необхідності, викликати інші аварійно-рятувальні

служби (медичну, газорятувальну тощо). 

4. Графічна частина. Склад витрат виробництва.
Визначення витрат виробництва, характеристика видів витрат
(внутрішні і зовнішні, альтернативні, постійні, змінні та загальні, граничні та
середні), закон спадної віддачі, граничний продукт, визначення ціни та
характеристика її видів (базова, фактурна, оптова, роздрібна тощо),
характеристика методів ціноутворення (витрати плюс прибуток, метод
контрольної точки, метод показника цінової еластичності), сутність
прибутку, особливості його розподілу в різних видах підприємств.
Усі ресурси, які потрібні для виробництва будь-якого продукту, по-
перше, знаходяться у власності інших виробників і потребують платні, і, по-
друге, вони обмежені, тобто їх завжди бракує, не вистачає.
Обмеженість ресурсів примушує виробників постійно робити
альтернативний вибір, тобто відмовлятися від одних ресурсів на користь
інших (наприклад, відмовлятися від металу на користь пластмаси), або
виробляти із даного ресурсу той чи інший продукт (наприклад, із дерева
можна виробляти меблі, будівельні матеріали, папір тощо) і на цій основі
отримувати найбільший ефект в досягненні своєї мети. В графічній формі це
відображається кривою виробничих можливостей.
Виходячи з цього, усі витрати на виробництво продукції є
альтернативними.
Альтернативними витратами є витрати виробництва товарів і послуг,
які вимірюються з точки зору утраченої (упущеної) можливості виробництва
іншого виду товару або послуги, які вимагають таких же витрат ресурсів.
Якщо при виборі із двох можливих благ споживач (покупець) віддає перевагу
одному, жертвує іншим, то друге благо є альтернативною ціною першого.
Отже, альтернативні витрати є ціна втрати, на яку готовий іти споживач, щоб
отримати можливість придбати необхідне благо.
Альтернативні витрати бувають прямі, явні або зовнішні і непрямі,
неявні або внутрішні.
Зовнішні (прямі або явні) витрати –це грошові витрати на оплату
ресурсів, які фірма купляє в інших підприємців. До складу таких витрат
входять заробітна плата найманим працівникам, витрати на придбання
сировини, матеріалів, палива, енергії, транспортні витрати, орендна плата за
користування приміщенням, амортизаційні відрахування та інші, що
пов’язані з виробництвом благ.
Внутрішні (непрямі або неявні) –це витрати власних ресурсів фірми
або вкладень її власників. На відміну від зовнішніх витрат, внутрішні витрати
не приймають форми конкретних платежів за контрактами. Це –грошові
платежі, які могли б отримувати за свої ресурси власники даного
підприємства при іншому способі їх застосування. Якщо фірма є власником
певних чинників виробництва (наприклад, приміщення або частки
обладнання), які використовує в процесі виробництва, то вона не може сама в
себе їх купувати. Крім того, фірма втрачає можливість здати їх в оренду й
отримувати за це відповідний дохід. Таким чином, витрачаючи власні
ресурси в своїй справі підприємець втрачає грошову вигоду, відмовляючись
від інших альтернативних можливостей, їх використання.
Крім зовнішніх і внутрішніх, витрати фірми у короткостроковому
періоді поділяються на постійні і змінні. Постійні витрати (FC) –це
витрати, величина яких не змінюється в залежності від змін обсягів
виробництва продукції (Q). Постійні витрати пов’язані з існуванням самої
фірми (її виробничого обладнання) і тому повинні бути оплачені, незалежно
від того, виробляє вона продукцію чи ні. До них відносяться: орендна плата,
відсотки за борговими зобов’язаннями, страхові внески, амортизаційні
відрахування, платня керівникам і охоронцям фірми і т.п. Графічно постійні
витрати відображені на мал.1 прямою лінією (лінія FC).
Змінні витрати (VC) –це витрати, величина яких змінюється в
залежності від зміни обсягів виробництва (Q). До них відносяться витрати на
придбання сировини, енергії, палива, транспортних послуг, оплата основної
частини зайнятої робочої сили і т.п. Збільшення обсягів виробництва вимагає
зростання цих витрат і, навпаки, зменшення витрат є при зменшенні обсягів
виробництва продукції. Графічно змінні витрати відображені на мал.1
кривою VC. Крива змінних витрат спочатку зростає достатньо швидко (від 0
до точки А). Потім, при певних обсягах продукції, що виробляється (від
точки А до точки В), темпи зростання змінних витрат сповільнюються, тому
що виникає певна економія на масштабах виробництва. Після точки В крива
VC стає більш крутою в результаті дії закону спадної віддачі.
Сума постійних і змінних витрат на кожний певний обсяг продукції
складає загальні (валові) витрати (ТС). Графічно загальні (валові) витрати
відображені на мал.1 кривою лінією (лінія ТС):
ТС=FC+VC
Графік загальних витрат (ТС) повторює конфігурацію змінних витрат
(VC), підняту над початком координат на величину постійних витрат (FC).

 

 Графічне зображення постійних, змінних і загальних витрат фірми
Розмежування між постійними, змінними і загальними витратами має
суттєве значення для підприємців, тому що дозволяє визначити конкретні
шляхи зниження виробничих витрат. Змінну частину підприємець може
контролювати на протязі короткострокового періоду часу шляхом
маніпулювання обсягом виробництва. Тоді як постійна частина витрат не
піддається ефективному контролю з боку адміністрації фірми, вона є
обов’язковою і тому повинна бути оплачена незалежно від обсягів
виробництва.
Крім розглянутих витрат для підприємства велике значення мають
показники середніх і граничних витрат, тому що дозволяють контролювати
його ефективність і дохідність.
Середні витрати –витрати в розрахунку на одиницю продукції. Вони
показують, яка середня вартість витрат фірми на виробництво одиниці
продукції. Тому саме показники середніх витрат, зазвичай, використовуються
фірмою для порівняння з ціною, яка завжди дається в розрахунку на одиницю
продукції. Розрізняють середні загальні витрати (АТС), середні змінні
витрати (АVC) і середні постійні витрати (АFC).
Середні постійні витрати (АFC) –це постійні витрати в розрахунку на
одиницю продукції. Вони визначаються шляхом ділення постійних витрат
(FC) на обсяги вироблюваної продукції (Q):

 AFC =FC/Q
В процесі зростання обсягів виробництва продукції середні постійні
витрати будуть зменшуватися. Це пояснюється тим, що з кожним новим
зростанням обсягів виробництва дана сума постійних витрат буде
розподілятися на все більшу кількість продукції.
Середні змінні витрати (AVC) –це змінні витрати в розрахунку на
одиницю продукції. Вони визначаються шляхом ділення всіх змінних витрат
(VC) на обсяги продукції (Q), що виробляється:

AVC = VC/ Q .
Позаяк середні змінні витрати розраховуються на базі загальних
змінних витрат, які формуються під впливом закону спадної віддачі, то вони
спочатку падають до певного мінімуму, а потім починають зростати.
Середні загальні витрати (ATC) –це всі (постійні і змінні) витрати в
розрахунку на одиницю продукції. Їх можна розрахувати шляхом ділення
суми загальних витрат (ТС) на кількість виробленої продукції (Q), або
шляхом складання AFC і AVC. Тобто:
 ATC = TC/Q=AVC + AFC
Для визначення максимуму загальної маси прибутку фірма
використовує показник граничних витрат, який констатує доцільність
додаткових витрат при збільшенні обсягів виробництва.
Граничні витрати (МС) –це додаткові або додатні витрати, пов’язані з
виробництвом ще однієї одиниці продукції. Інакше кажучи, граничні витрати
- це та сума, на яку зростають загальні витрати при збільшенні обсягів
виробництва продукції на одну одиницю.
Граничні витрати можна визначити для кожної додаткової одиниці
продукції на основі відношення змін в загальних витратах до змін обсягів
виробництва:
MC= Зміна TC/Зміна Q 
Чинники виробництва, які знаходяться в розпорядженні фірми, повинні
використовуватися з дотриманням певної пропорційності між постійними і
змінними. Не можна необґрунтовано збільшувати кількість змінних чинників
на одиницю постійного, тому що в цьому випадку вступає в дію закон
спадної віддачі.
Згідно з законом спадної віддачі безперервне збільшення витрат в
одному із змінних чинників при незмінних витратах на інші чинники на
певному етапі приведе до припинення зростання віддачі від нього, а потім і
до її скорочення. Отже, нові додаткові витрати лише в один змінний ресурс
дають все менший обсяг додаткової продукції.
Інший результат спостерігається при однаковому, пропорційному
збільшенні витрат на всі чинники виробництва. Відбувається збільшення
випуску продукції в тій же або навіть у більшій мірі, порівняно зі
збільшенням витрат на чинники виробництва.
Приріст продукції за рахунок використання додаткової одиниці
ресурсу називається граничним продуктом цього ресурсу. Розраховується
граничний продукт як відношення зміни кількості продукту до кількості
використаного ресурсу, що викликало його зміну.
Показником, який дозволяє зробити правильний вибір, є ціна, що
означає кількість грошей, за яку продавець згідний продати, а покупець
готовий придбати цей товар. Ціну певного товару складає його вартість,
виявляється в процесі обміну на інші товари.
За різними ознаками ціни поділяються на окремі види, серед яких в
господарській діяльності виділяються: базові, фактурні, оптові, роздрібні,
закупівельні.
Базова ціна –це ціна товару стандартної якості, відштовхуючись від
якої встановлюється ціна товару більш високої або низької якості.
Фактурна ціна –це ціна, яка вказана у фактурі (рахунку) на придбаний
товар. Вона попередньо узгоджена з відповідним контрактом.
Оптова ціна –ціна товару, який продається великими партіями
(гуртом). Звичайно, оптові ціни нижчі від роздрібних, в зв’язку з економією
на торгових витратах.
Роздрібна ціна –це ціна на товар, який продається для особистого
споживання в малих, одиничних обсягах; ціна товару в роздрібній торгівлі.
Закупівельна ціна –ціна, за якою держава здійснює закупку продукції у
підприємств, організацій, населення.
Тарифи –ставки оплати за різноманітні послуги, які надаються
підприємствам і населенню. Типовим прикладом тарифів є рівень оплати
комунальних і побутових послуг, плата за телефон, за користування радіо і
телебаченням.
В практиці ринкового господарювання використовуються різні методи
(способи) ціноутворення. Найбільш розповсюдженими є затратний (за
витратами); метод на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового
прибутку; метод на основі сприйняття цінності товару і методи встановлення
ціни на основі рівня поточних цін і на основі закритих торгів.
Затратний метод –це метод “середні витрати плюс прибуток”,
найпростіший метод ціноутворення. Він полягає в застосуванні галузевої
націнки (надбавки) на витрати виробництва. Ціноутворення за цим методом
працює лише у випадках, якщо встановлена ціна приводить до запланованого
рівня продажу. Ця методика не враховує особливостей поточного попиту і
пропозиції й не дозволяє вийти на оптимальну ціну. Незважаючи на це,
даний метод ціноутворення залишається популярним у виробників з багатьох
причин. По-перше, продавці більш поінформовані про свої витрати, ніж про
попит. Прив’язуючи ціну до витрат, продавець спрощує для себе
встановлення вихідної ціни, йому не приходиться постійно відслідковувати
зміни попиту. По-друге, якщо цим методом користуються всі фірми галузі, то
їхні ціни будуть подібними і цінова конкуренція зводиться до мінімуму.
Метод ціноутворення на основі принципу беззбитковості або його
різновиду –ціноутворення, спрямоване на забезпечення цільового прибутку -
також зорієнтований на витрати. Компанія розробляє товар, підсумовує
витрати на виробництво цього товару і встановлює ціну так, щоб покрити
витрати і отримати цільовий прибуток. Такий метод вимагає від фірми
розглядання різних варіантів ціноутворення, їх впливу на обсяги збуту,
необхідні для подолання рівня беззбитковості й отримання цільового
прибутку. Якщо ціна на товар виявляється дуже високою, компанії
прийдеться знизити торгові надбавки або обсяг збуту, що (як в тому, так і в
іншому випадку) приводить до скорочення прибутку.
Метод ціноутворення на основі сприйняття цінності товару
орієнтується на ставлення покупця до товару. Основним чинником у даному
випадку є не витрати продавця, а купівельне сприйняття. Для формування в
свідомості споживачів уявлення про цінності товару компанії
використовують нецінові прийоми впливу. В різних місцях ідентичний
(однаковий) товар буде мати різну ціну. Так, наприклад, ціна морозива буде
значно відрізнятися в залежності від того, де воно продається: на вулиці, в
кафе, в ресторані і т.д.
Методи установлення ціни на основі рівня поточних цін і на основі
закритих торгів засновані на конкуренції. При встановленні ціни на основі
рівня поточних цін основним орієнтиром є ціна конкурентів. Фірма може
призначати ціну, нижчу від рівня ціни своїх конкурентів, на рівні чи вищу.
Все залежить від того, які цілі переслідує фірма і яку цінову політику вона
проводить.
Встановлення цін на основі закритих торгів відбувається з
урахуванням рівня цін конкурентів. Компанія орієнтується не на власні
витрати виробництва або попит, а на припускні ціни конкурентів. Таке
ціноутворення практикується тоді, коли фірма веде боротьбу за підряди в
ході торгів. При певній ціні фірми відштовхуються від очікуваних цінових
пропозицій конкурентів. Для того, щоб отримати контракт, фірмі необхідно
запросити ціну нижчу, ніж у інших, але не нижчу від витрат виробництва.
Ціль усіх даних методик формування ціни –звузити діапазон
ціноутворення, в межах якого і буде встановлена вихідна ціна.
Оптимально можливі ціни повинні повністю відшкодовувати усі
витрати на виробництво і збут товару, а також забезпечувати отримання
певного прибутку.
Прибуток –це різниця між виручкою від реалізації продукції і сумою
усіх витрат на її виробництво і реалізацію. Якщо витрати підприємства
перевищують суму виручки від реалізації, то замість прибутку маємо збиток.
Прибуток виступає метою, рушійною силою підприємницької
діяльності. Його максимізація наочно підтверджує об’єктивну властивість
капіталу до зростання.
Підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати
прибуток володіє наступними ступенями свободи:
- встановлення цін;
- формування витрат;
- формування обсягів продукції;
- вибір номенклатури й асортименту продукції.
Розрізняють валовий (повний, балансовий) прибуток, чистий прибуток
і нормальний прибуток.
Валовий (балансовий) прибуток –це загальна сума прибутку
підприємства, яка характеризує кінцевий фінансовий результат його
виробничо-господарської діяльності за певний період.
Чистий прибуток –це частина балансового прибутку підприємства, що
залишається в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших
платежів до бюджету. Він є джерелом коштів для розвитку та розширення
виробництва, поповнення резервного фонду, нарахувань дивідендів за акції,
задоволення соціальних потреб трудового колективу та стимулювання праці
його робітників.
Нормальний прибуток –це мінімальний дохід на власну
підприємницьку діяльність, тобто дохід, який має зробити підприємець, щоб
залишитися у своєму бізнесі. Це плата за використання підприємницьких
функцій. Практично це –дохід, який власник фірми міг би отримувати,
вкладаючи свої ресурси в інше діло, використовуючи власні ресурси поза
своєю фірмою.
. Використана література.

Список використаної літератури

.      Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року № 889-IV із змінами та доповненнями.

2.      Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" від 31.03.2008 р. № 87 із змінами та доповненнями.

3.      Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" затв. Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.2005 р. № 290 із змінами та доповненнями // Бухгалтерія: ЗбСЗ. –. - № 7. –С. 152-154.

4.      Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності "Облік і аудит" вищих навчальних закладів: За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця. –-ме вид., доп. і перероб. –Житомир: ПП "Рута", 2006. –с.

5.      Коблянська О.І. Фінансовий облік: Навчальний посібник. –-ге вид., випр. і доп. –К.: Знання, 2007. –с.

6.      М.І.Должанський, А.М.Должанський Бухгалтерський облік в Україні з використанням Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, навчальний посібник, Львів “ЛБІНБУ”, 2004 р.

7.      Маркс К. Капитал: Критика политической экономии: т. 3 кн. 3: Процесс капиталистического производства, взятый в целом, ч. 2. –. –С. 509-1078.

8.      Маршалл А. Принципы экономической науки, т. 1. Пер. с англ. –М.: Издат. Группа "Прогресс", 2006. –с.

9.      Скляренко В.К., Прудников В.М. Экономика предприятия: Учебник. –М.: ИНФА, 2006. –с.

10.  Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник –К.: КНЕУ, 2010. –с.

11.  Теорія бухгалтерського обліку: монографія / Л.В. Нападовська, М. Добія, Ш. Сандер, Р. Матезіч та ін.; за заг. ред. Л.В. Нападовської. – К.: Київ. Нац.. торг.-екон. Ун-т, 2008. –с.

12.  Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підруч. для студентів економічних спец. вищ навч закл –-те вид. доповн. і переробл. –К.: А.С.К., 2005 р. –с.

13.  Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. і наук. Ред. Проф. А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероблене і доповнене –К.: КНЕУ, 2008. –с.1

1. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Київ 1999 р
2. Курсовая работа- Допрос подозреваемого
3. Реферат- История Всесоюзной Коммунистической Партии (Большевиков)
4. Использование интерактивной доски на уроках истории
5. Эти тысячелетия были наполнены борьбой подъемами и спадами складывались новые школы в философии архитек
6. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Ужгород
7. . Общие требования безопасности 1.
8. I Музыкальная культура Средневековья ІX первая половина XV ст
9. . Первые универсальные языки Обратимся к истокам развития вычислительной техники.
10. отрасль криминалистической техники изучающая закономерности возникновения различных видов следов отража
11. Тема Преподаватель 02
12. Тема- Эволюция концепций маркетинга Начало формы Конец формы Традиционной концепции маркетинга н
13. Нормирование и оплата труда на автомобильном транспорте
14. Я и не Я центральная проблема философии Фихте.html
15. рентгеновским спектрографом в котором измеряется длина волны рассеянных рентгеновских лучей
16. Лизинговые операции банко
17. Контрольная работа по концепции современного естествознания
18. ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА 4 Слияние Цель работы
19. Разработка экстремального тура Тюрьмы Санкт-Петербурга.html
20. Благотворительные организации

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе