Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МВС України
Одеський державний університет внутрішніх справ
Кафедра кримінального процесу факультету підготовки фахівців підрозділів слідства та дізнання
Л Е К Ц И Я
“ Порушення кримінальної справ. ”
Підготував: Начальник кафедри кримінального процесу полковник міліції
Смоков С.М.
Обговорено та схвалено
на засіданні кафедри
від "10"_вересня_2008 р.
Протокол №_1_
м. Одеса - 2008
ПЛАН
ЛІТЕРАТУРА:
§ 1. Поняття, значення і завдання стадії порушення кримінальної справи
У період переходу до ринкової економіки, побудови правової держави одним із завдань є забезпечення судово го додержання законності у всіх сферах діяльності суспіль ства. Це, зокрема, стосується правоохоронної діяльності, розширення і поглиблення досліджень проблем криміналь но-процесуального права та вдосконалення на основі цієї діяльності слідчих, прокурорських та судових органів.
Важливою передумовою забезпечення законності в діяльності зазначених органів є чітка правова регламен тація порядку провадження по кримінальним справам, правильне розуміння, додержання і застосування норм кри мінально-процесуального права.
Серед цих норм важливе місце займають ті, що регла ментують процесуальну діяльність на різних стадіях кримінального процесу. Особливого значення набуває додержан ня всіх процесуальних норм, що забезпечують законність та обґрунтованість порушення кримінальної справи. По милка в цій стадії небезпечна, бо її допущення потягне за собою інші порушення закону.
Кримінальний процес як передбачена кримінально-про цесуальним законом діяльність поділяється на відповідні частини — стадії. Кожна стадія має свої особливі завдан ня, суб'єкти процесуальної діяльності, кримінально-про цесуальну форму, правовідносини, початкові та кінцеві процесуальні рішення.
Початковою частиною кримінально-процесуальної діяль ності є стадія порушення кримінальної справи. Жодна особа не може бути визнана винною у вчиненні злочину, притягнута до кримінальної відповідальності без порушен ня кримінальної справи. Більш того, в справах публічно го обвинувачення, крім справ протокольної форми досу-дової підготовки матеріалів, обов'язковим є досудове слідство, що не може розпочинатись без порушення кри мінальної справи.
Провадження ж розслідування, попереднього розгляду справи суддею і розгляд справи в судовому засіданні без порушення кримінальної справи вважається істотним по рушенням вимог кримінально-процесуального закону, що, в свою чергу, тягне за собою скасування вироку і направ лення справи на нове розслідування. Такою є судова прак тика у кримінальних справах. Своєчасне й обґрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумо вою спрямування зусиль органів розслідування на швид ке та повне розкриття злочинів, викриття та покарання винних, виконання інших завдань кримінального судо чинства.
Стаття 4 КПК передбачає, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції по рушити кримінальну справу в кожному випадку виявлен ня ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчи ненні злочину, і до їх покарання.
Як кримінально-процесуальний інститут, порушення кримінальної справи — це сукупність юридичних норм, якими регламентуються суспільні відносини, що виникає у зв'язку з прийняттям, розглядом та вирішенням
первинних відомостей про злочин. Норми цього інституту визначають форму та зміст діяльності певних службових осіб з реагування та первинні дані про суспільно небез печне діяння, встановлюють, хто, за яких умов і в якому порядку може почати кримінальну справу. Регламенту ються приводи та підстави до порушення справи в кримі нальному процесі.
Стадія порушення кримінальної справи є обов'язковим етапом кримінально-процесуальної діяльності. Невиконан ня завдань цієї стадії перешкоджає подальшому розвитку процесу. Процесуальні дії та відносини, що складають цю стадію процесу, протікають у специфічних для даного етапу судочинства умовах, відповідно до положення суб'єктів процесуальної діяльності щодо закріплених в нормах КПК їх прав та обов'язків, відокремлюють даний етап прова дження від інших. У кінці стадії порушення криміналь ної справи приймається акт (виноситься постанова про по рушення кримінальної справи), в якому уповноважені на те посадові особи викладають своє рішення і вказують по дальший хід справи.
Порушення кримінальної справи має перш за все зна чення юридичного факту, що тягне за собою для органу дізнання, досудового слідства і прокурора обов'язок роз слідувати дану справу, розкрити злочин (якщо він дійсно був) і виявити винних.
Порушити кримінальну справу — означає почати кри мінальне судочинство щодо злочину, який готується або вже вчинений. Порушення кримінальної справи є право вою підставою для проведення слідчих дій і застосування передбачених законом заходів процесуального примусу. Ці дії та заходи закон пов'язує з конкретною криміналь ною справою. У стадії порушення кримінальної справи не тільки вживаються заходи до встановлення винного у вчи ненні злочину, а й запобігається в зв'язку із застосуван ням заходів процесуального примусу можливість продов ження ним злочинної діяльності.
Кримінальна справа порушується в зв'язку із вчинен ням злочину. Розрізняють порушення кримінальної спра ви щодо особи і за фактом вчиненого злочину. Практика свідчить, що більшість кримінальних справ порушується за фактом вчиненого злочину, коли відомо лише про факт злочину (крадіжка з квартири, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень), але про те, хто його вчинив, відомостей в матеріалах, які надійшли, немає. Тоді кримінальна спра ва порушується за фактом. Майже про всі злочини, коли про них стає відомо органам дізнання, слідчому, прокуро ру, і суду, справи порушуються незалежно від волі потер пілого. Це — справи публічного обвинувачення. Але є ще справи, що порушуються лише за наявності скарги потер пілого, де висловлюються прохання порушити кримінальну справу. Це — справи приватного та приватно-публічного обвинувачення (ст. 27 КІШ України).
Як правило, після порушення кримінальної справи до направлення її в суд проводиться досудове слідство. Тільки справи приватного обвинувачення після порушення роз глядаються суддею, минаючи стадію досудового слідства.
Порушення кримінальної справи має не тільки юри дичне, а й громадське значення. Рішення про її порушен ня приймає орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд. Тому залежно від роботи цих органів значною мірою й у населення формується уявлення про боротьбу зі злочинні стю, про відношення держави до порушників громадсько го порядку.
Однією з найістотніших вимог, що пред'являються до вирішення питання про порушення кримінальної справи, є своєчасність прийняття рішення по заяві чи повідом лення про злочин. Додержання цієї вимоги в кожному конкретному випадку наближує момент вчинення злочи ну до моменту розслідування, розгляду справи в суді та покарання винного.
За змістом кримінально-процесуального закону час, що відокремлює порушення кримінальної справи від вчинен ня злочину, повинен бути скорочений до мінімуму. Це пояснюється двома чинниками об'єктивного та суб'єктив ного характеру. Об'єктивно це обумовлено тим, що з пере бігом часу обстановка на місці події, сліди злочину, що мають значення для розкриття злочину, під дією погодних умов, часу, в силу діянь людей, не зацікавлених в укритті злочину, зникають або знищуються, через що роз слідування втрачає важливі докази. Крім того, в пам'яті свідків стираються обставини, пов'язані з подією злочи ну» а також самі джерела доказів через різні причини не Можуть бути використані (смерть свідка, виїзд тощо). До суб'єктивних моментів належать: навмисна діяльність злочинців, спрямована на знищення та приховування слідів злочину, предметів, добутих злочинним шляхом, знарядь злочину тощо.
Своєчасність порушення кримінальної справи обумов лює іншу важливу вимогу, що висувається до кожного рішення при порушенні кримінальної справи — пра вильність такого рішення. Помилка, допущена при пору шенні кримінальної справи, може призвести до необґрунтованого арешту, притягнення до кримінальної відпові дальності невинної особи або до залишення особи, що вчи нила злочин, без покарання.
Необґрунтоване порушення кримінальної справи при зводить до істотного обмеження прав та законних інте ресів громадян, непотрібного виклику на допити як свідків багатьох осіб, втрат робочого часу працівників міліції, відволікання їх від розкриття і розслідування дійсно вчи нених злочинів. Це дозволяє зробити висновок про те, що необґрунтоване порушення кримінальної справи завдає шкоду боротьбі зі злочинністю і повинно розглядатись як порушення законності.
Помилки, що їх допускають при порушенні криміналь ної справи, найчастіше пов'язані з неправильною оцін кою наявності умов, які за законом необхідні для прий няття рішення про порушення кримінальної справи.
Стадія порушення кримінальної справи, як і кожна стадія кримінального процесу, має свої особливі завдан ня, що випливають із загальних завдань кримінального судочинства. Безпосередніми завданнями цієї стадії є: швидке встановлення наявності або відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також обставин, що виключають провадження по кримінальній справі. Орган дізнання, слідчий, прокурор та суд або суддя, вста новивши в події, яка стала їм відомою, ознаки злочину, приймають рішення почати провадження по даній справі. У разі відсутності достатніх даних, що вказують на озна ки злочину, приймається рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.
Своєрідність вказаних завдань визначає і специфічність умов, в яких проходить порушення кримінальної справи, і положення суб'єктів. Ця специфіка полягає в тому, що вся робота проводиться на початковому етапі збирання фак тичних даних, які в подальшому повинні бути визнані до статніми для прийняття рішення по справі. В ході діяль ності при порушенні кримінальної справи, відповідні орга ни часто не шукають будь-яких додаткових даних, обме жуючись перевіркою повідомлень чи заяв за відомостями, за фактичними даними, що існують у первинному матері алі. Відомо, що при вирішенні питання про порушення кримінальної справи немає таких учасників (суб'єктів) кри мінального процесу як свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених тощо. Тут є заявник про злочин, посадова особа, яка приймає та вирішує питання про це повідомлен ня, і представник нагляду — прокурор. Процесуальний ста тус цих осіб, їх дії і правовідносини тут інші, ніж в інших стадіях процесу. Якщо, наприклад, особа, що повідомила про злочинний факт, при порушенні кримінальної справи е заявником про злочин, то в стадії досудового слідства вона виступає як свідок або потерпілий. Відповідно до цьо го змінюються її процесуальні права та обов'язки.
Характеризуючи стадію порушення кримінальної спра ви, слід визначити, які органи та посадові особи вирішу ють питання про порушення кримінальної справи, і межі їхньої компетенції.
Обов'язок порушення кримінальної справи покладається лише на такі органи держави, як орган дізнання, слідчий, прокурор, суд і суддя, причому перелік цих органів є вичерпним.
§ 2. Приводи і підстави для порушення кримінальної справи
Кожна кримінальна справа може бути порушена лише і за наявності приводу і достатньої підстави за відсутності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК).
Приводами до порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України) є:
1) заяви і повідомлення підприємств, установ, органі зацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, що затримали підозрювану особу на місці здійснення злочину або з речовими доказами;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Заяви або повідомлення підприємств, установ, органі зацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян — найпоширеніший на практиці привід для порушення кримінальної справи. Повідомля ти про злочин компетентним органам, тобто органам дізнання, слідчому, прокурору, що мають право порушувати кримінальну справу, — це право кож ного громадянина, незалежно від того, кому заподіяно шкоду злочином.
Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості також повинні повідомляти про злочини, що стали їм відомі під час їхньої діяльності. Зокрема, працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані у разі виявлення зловжи вань і порушень чинного законодавства передавати право охоронним органам матеріали ревізій.
Закон не виділяє скаргу потерпілого як самостійний привід для порушення кримінальної справи. Вона є різно видом заяви окремих громадян. Проте в разі вчинення злочинів, у справах, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого (ст. 27 КПК), необхідна наявність саме такої скарги, в якій міститься прохання про притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Письмову заяву повинна підписати особа, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявни ка, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Заяви громадян про злочини надходять в органи внутрішніх справ, прокуратури та суди різними способа ми і в різних формах. Обов'язкові реквізити законом не встановлюються, і тому вони можуть бути у вигляді заяв, скарг тощо. Сам факт повідомлення органам, що ведуть боротьбу зі злочинністю, про злочинні дії свідчить про усвідомлення заявниками наслідків такого звернення.
Заяви та повідомлення від громадян повинні надходи ти своєчасно. На своєчасність надходження сигналів істот но впливає організація роботи органів внутрішніх справ, прокуратури та судів з прийому громадян. Потрібно та кож враховувати і роль психологічних чинників, що зму шують громадян швидко звертатись в слідчі органи. Гнів, образа та інші почуття, що виникають зі сприйняттям зло чинних дій, сприяють формуванню у громадян негатив них наслідків щодо осіб, які вчиняють злочини.
Виникає питання, чи можуть бути приводом для пору шення кримінальної справи анонімні заяви та заяви, зроб лені по телефону. Анонімні заяви не можуть бути приво дом для порушення справи, оскільки ч. 2 ст. 95 КПК вима гає, щоб письмова заява була підписана особою, якою вона подається, причому до порушення справи слід пересвідчи тися в особі заявника, попередити його про відповідальність за завідомо неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку. Якщо в анонімній заяві е конкретні дані, що вказують на ознаки злочину, то орган, який її одержав, повинен перевірити їх за правилами, передбаченими час тинами 4 і 5 ст. 97 КПК, в якій сказано, що заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної спра ви можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у зако нодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з про курором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про надання такого доз волу виноситься постанова судді, на неї може бути прине сена апеляція з додержанням порядку та у випадках, пе редбачених статтями 177, 178 і 190 КПК.
Не може бути приводом для порушення справи повідом лення про злочин, зроблене по телефону, навіть якщо той, хто його зробив, назвав себе, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 95 КПК усні заяви й повідомлення заносяться до про токолу, який підписується заявником та посадовою осо бою, яка їх прийняла, при цьому заявник попереджаєть ся про відповідальність за завідомо неправдивий донос, про що зазначається в протоколі. Проте телефонні повідом лення мають бути перевірені, і якщо вони підтверджу ються, то приводом для порушення справи буде безпосе реднє виявлення ознак злочину органом дізнання, слідчим, прокурором.
Згідно з наказом МВС України від 26 листопада 1991 р. № 500 анонімні заяви не реєструються, не перевіряються, а направляються у відповідні служби для можливого їх використання. Але на практиці ми бачимо зовсім іншу картину. Наприклад, телефонний дзвінок з повідомлен ням про те, що в певному будинку закладено вибухівку. Органи внутрішніх справ обов'язково перевіряють такі повідомлення, оскільки одним з основних завдань цього правоохоронного органу є охорона життя, прав та закон них інтересів громадян.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і по садових осіб повинні бути викладені в письмовій формі та підписані особами, які мають право діяти від їх імені, і засвідчені штампом чи печаткою або написані на фірмо вому бланку.
Практика свідчить, що найчастіше підприємства, уста нови, організації і посадові особи повідомляють про зло чини, пов'язані з їх діяльністю, або про злочини, вчинені особами, які там працюють. Але за законом право повідом ляти про злочини мають всі громадяни.
Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним, є різновидом по відомлень, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК. Тим самим законодавець закріпив право не тільки представників вла ди, а й громадських формувань, які допомагають органам внутрішніх справ охороняти громадський порядок, окре мих громадян затримати підозрюваного на місці вчинен ня злочину або з предметами злочину, які подальше ма тимуть значення як речові докази. Таке затримання здійснюється з метою доставлення підозрюваного, зокре ма, до міліції. Співробітник міліції складає рапорт, інші громадяни можуть зробити усну заяву про затримання, що заноситься до протоколу, оформленого особою, яка прийняла заяву. Ці акти є також приводом для порушен ня кримінальної справи.
Передбачені законом вимоги щодо заяв і повідомлень про злочини спрямовані на створення гарантій для прий няття правильного рішення про порушення кримінальної справи та необхідних умов для оперативного реагування компетентних органів на факти злочинних діянь.
Явка з повинною — це особисте добровільне письмове ,чи усне повідомлення заявником особі, яка провадить дізнання (дізнавачу), слідчому, прокурору, судді або суду, що злочин вчинений чи підготовлений ним, до порушен ня проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого (ч. 1 ст. 96 КПК).
Явка з повинною — давно відомий, і, на перший по гляд, простий і очевидний факт. Однак спеціалісти зна ють, як непросто одержувати на практиці факти визнан ня провини, зізнання у вчиненні злочину.
За змістом явка з повинною — інститут кримінального права, а за формою реалізації — головним чином кримі нально-процесуального .
За загальними правилами, явка з повинною є обстави ною, що пом'якшує відповідальність. Але у випадках, пря мо вказаних у законі (ч. 2 ст. 111, ч. З ст. 369, ч. З ст. 263 КК), вона є обставиною, що виключає кримінальну відпові дальність і, отже, порушення кримінальної справи.
Враховуючи велике значення явки з повинною в доказуванні на різних етапах кримінально-процесуальної діяльності, правоохоронні органи багато років у своїй роботі фіксували явку з повинною у вигляді заяви чи окремого процесуального документа — протоколу (протоколу усної заяви). Тому, нарешті, законодавець врахував потреби практики з цього питання і Законом України від 7 берез ня 2002 р. № 3082-ІП року зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора, суддю або суд усну заяву явки з по винною заносити до протоколу, в якому зазначаються відо мості про особу заявника і викладено зміст заяви від пер шої особи. Протокол в таких випадках підписують заяв ник і посадова особа, яка склала протокол.
Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судо вому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заноситься до протоколу судового засідання і підписується заявником. Головуючий протягом трьох днів надсилає витяг з протоколу судового засідання відповід ному прокурору.
Письмова заява про явку з повинною має бути підписа на заявником і особою, яка провадить дізнання, органом дізнання, слідчим або прокурором, які прийняли заяву із зазначенням на заяві дати її прийняття (частини 2—4 ст. 96 КПК).
Повідомлення, опубліковані в пресі — це статті, заміт ки, фейлетони, інші публікації в періодичній пресі, що містять відомості про злочини, які готуються або вже вчи нені. Наявність у кримінально-процесуальному законі та кого приводу зобов'язує органи дізнання, слідчих, проку рорів та судів слідкувати за повідомленнями в пресі.
Під пресою розуміють друковані періодичні видання, які виходять під постійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоц тва про державну реєстрацію, а також додатки до них у вигляді видань газетного та журнального типу1. Не є при водом для порушення кримінальної справи замітки, опуб ліковані в стінних газетах підприємств, установ та органі зацій. Якщо ж повідомлення стінних газет стають відомі органам, компетентним вирішити питання про порушен ня кримінальної справи, приводом до цього буде безпосереднє виявлення органом дізнання слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
За повідомленнями, опублікованими в пресі, кримі нальні справи, як правило, порушують прокурори — з метою недопущення паралельних проваджень.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом ознак злочину означає, що ці орга ни та самі особи, незалежно від чиїхось заяв і повідом лень (тобто приводів, зазначених у пунктах 1—4 ч. 1 ст. 94 КПК), виявляють ознаки злочину.
Безпосереднє виявлення ознак злочину може мати місце в процесі здійснення службових повноважень особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом (суддею) відповідно до покладених на них функцій.
Особа, що провадить дізнання, слідчий виявляють оз наки підготовлюваних або вчинених злочинів у ході про цесуальної діяльності при провадженні розслідування по кримінальним справам, які вже порушені. Ознаки злочи ну можуть бути виявлені і в ході здійснення оперативно-розшукових заходів. Якщо при перевірці первинних да них про злочин, отриманих у результаті оперативно-розшукових дій, орган дізнання пересвідчиться в їх правиль ності, то є привід для порушення кримінальної справи — безпосереднє виявлення ознак злочину. У всіх інших ви падках, якщо органу дізнання за результатами застосу вання оперативно-розшукових заходів не надається мож ливість самому встановити ознаки злочину, ці результати не мають кримінально-процесуальних наслідків. Слідчий може виявити ознаки злочину безпосередньо в ході розслі дування справи.
§ 3» Процесуальний порядок порушення кримінальної справи
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК «справа може бути пору шена тільки в тих випадках, коли є достатні підстави, що вказують на наявність ознак злочину».
Підстави — це фактичні дані, що стали відомі органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) і вказують на наявність ознак злочину.
Отже, підстава для порушення кримінальної справи містить два необхідних елементи:
— наявність ознак злочину в події, що стало відомо органу дізнання, слідчому, прокурору або суду;
— наявність достатніх даних, на основі яких встанов люються ознаки злочину.
Кримінальна справа порушується за наявності приводів і підстав для порушення кримінальної справи (ст. 98 КПК) і за відсутності обставин, що виключають її порушення (ст. 6 КПК України).
Коли йдеться про прийняття якого-небудь процесуаль ного рішення, мають на увазі такі умови, що належать до компетенції органу дізнання, досудового слідства, проку рора, судді (суду):
— який орган має право ухвалити рішення про вико нання цієї дії і реалізувати його;
— в які терміни повинно бути прийнято рішення і реа лізовано;
— які конкретні дії повинні передувати прийняттю рішення і в якій процесуальній формі здійснюватися;
— як документально повинно бути оформлено прийня те рішення;
— які можуть бути наслідки прийнятого рішення, хто і в якому порядку може його оскаржити або відмінити прийняте рішення;
— які правовідносини виникають у зв'язку з прийня тим рішенням, які при цьому права отримують учасники процесу;
— які наслідки настають у разі визнання рішення не законним.
Як свідчить практика, слідчі органів внутрішніх справ порушують більше кримінальних справ, ніж слідчі про куратури, податкової міліції та органів безпеки.
Право порушити кримінальну справу має також про курор. Це право прокурора обмежене лише по справам, що порушуються тільки за скаргою потерпілого. Але і в тих випадках, якщо така справа має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпі лий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у ч. 2 ст. 27 КПК, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і за відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі прими рення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає (ч. З ст. 27 КПК).
Прокурор також безпосередньо виявляє ознаки злочину в процесі здійснення загального нагляду за додержанням законів: в ході дізнання і досудового слідства, розгляду справ в суді, при виконанні кримінального покарання.
Суд може вирішувати питання про нові обвинувачен ня, якщо дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, за яким обвинувачення не було йому пред'явлено, за клопотанням прокурора, по терпілого, чи його представника, не зупиняючи розгляду справи, виносить ухвалу, а суддя — постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляється прокурор.
У тих випадках, якщо нове обвинувачення тісно пов'я зане з початковим та окремий розгляд їх неможливий, справа повертається для додаткового розслідування, після чого направляється до суду в загальному порядку (ст. 276 КПК).
Кожне злочинне діяння характеризується певними еле ментами складу злочину, об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину. Але при вирішенні питання про порушення кримінальної справи не потрібно встановлювати всі елементи складу злочину. Така вимога була б надмірною. Не випадково закон говорить про озна ки злочину, а не про склад злочину, отже, встановлювати всі елементи складу злочину в сукупності в цій стадії про цесу не потрібно.
Ознаки злочину в конкретному діянні виявляються шляхом зіставлення його ознак з ознаками, вказаними в кримінально-правовій нормі, що передбачає відпові дальність за такі діяння. При проведенні такого зістав лення необхідно звертати увагу на ознаки, що характери зують елементи складу злочину.
При аналізі ознак, що стосуються об'єкту злочину, по винно бути встановлено, що шкоду заподіяно тим суспіль ним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Більше того, слід визначити безпосередній об'єкт посяган ня (життя, здоров'я громадян, майно громадян тощо).
Важливе значення при виявленні ознак злочину в кон кретних ситуаціях має аналіз ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину. Ці ознаки, перш за все, по винні вказувати на те, що дія або бездіяльність, а також наслідки є в причинному зв'язку з діяннями криміналь но-правовими, При аналізі об'єктивної сторони складу злочину потрібно виявляти ознаки, що дозволяють відме жувати діяння кримінальні від діянь адміністративного чи цивільно-правового характеру. Помилки в таких ви падках, як правило, пояснюються не складністю конкрет них ситуацій, а недостатньою увагою і поверховим відно шенням до аналізу злочину, за ознаками якого порушуєть ся кримінальна справа,
Що стосується причинного зв'язку між діянням та на слідками, то він не завжди очевидний при порушенні кри мінальної справи. Часто виникає необхідність провести слідчі дії і тільки після того встановити, чи дійсно був причинний зв'язок. Тому відмова в порушенні справи че рез відсутність причинного зв'язку є порівняно рідким явищем на практиці. Частіше висновку про відсутність причинного зв'язку орган дізнання, слідчий, прокурор або суд доходять в процесі розслідування або судового розгляду.
Встановлення ознак, що характеризують суб'єкт зло чину, має істотне значення для правильного вирішення питання про порушення кримінальної справи. Необхідно встановити, що діяння, яке є предметом розгляду, вчине не людиною, а не в результаті дій, наприклад, стихійних сил природи. Якщо є підстави вважати, що діяння було вчинено людиною, хоч її особа невідома, справа підлягає порушенню за фактом вчиненого злочину.
Ознаки, що характеризують суб'єктивну сторону зло чину, в момент порушення справи важко з'ясувати, навіть за умови, що є вказівка на особу, яка вчинила злочин. Питання суб'єктивної сторони злочину уточнюють після порушення кримінальної справи, при провадженні досудового слідства.
Одне із серйозних питань, що виникають при порушенні кримінальної справи — це правильна кваліфікація злочи ну, хоч у момент порушення справи вона не завжди є ос таточною. Тому при порушенні кримінальної справи не обхідно намагатися більш точно кваліфікувати діяння.
Достатніми є такі фактичні дані, що свідчать про на явність певних кримінальне караних дій чи бездіяльності. При цьому не обов'язково, щоб вони відображали діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчи ненні злочину. Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу — досудового слідства. Як вважає В. В. Степанов, при вирішенні питан ня про порушення кримінальної справи з точки зору дос татності даних, як правило, компетентні органи не обо в'язково повинні знати, хто вчинив злочин, яка форма вини. Важливо мати достатні дані, чи дійсно мало місце суспільне небезпечне діяння. Тому потрібно враховува ти, по-перше, що висновок про наявність ознак злочину повинен базуватись на фактах, а не на припущеннях. По-друге, джерело, з якого черпаються факти, не повинно викликати ніяких сумнівів. По-третє, юридичний аналіз наявних даних повинен переконувати, що в діянні достат ньо ознак для висновку про такий, що готується, або вже вчинений злочин і водночас немає обставин, які перешкод жають порушенню кримінальної справи.
Кримінально-процесуальний закон встановлює єдиний порядок порушення кримінальної справи (виняток станов лять злочини, зазначені в ст. 27 КПК). Порядок порушен ня справи полягає в певній послідовності процесуальних дій з отримання, розгляду і перевірки первинних відомо стей про злочини і прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи.
Рішення про порушення кримінальної справи, що прий мається за наявності законних приводів і достатніх підстав, згідно зі ст. 98 КПК повинно бути викладено у формі відпо відного процесуального акту. Про порушення криміналь ної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суддя ви носять постанову, а суд — ухвалу. Постанова (ухвала) про порушення кримінальної справи є важливим процесуаль ним документом. Суворе додержання вимог, що пред'яв ляються до нього, — одна з гарантій законності й обґрунтованості порушення кримінальних справ.
При порушенні кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя зобов'язані винести постанову, а суд — ухвалу, вказавши приводи і підстави для порушен ня справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.
Рішення повинно бути прийнято в термін до трьох днів, а у виняткових випадках (якщо потрібна додаткова пере вірка матеріалів) — до десяти діб.
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора і судді складається з трьох частин: вступної (ввідної), описово-мотивувальної і резолютивної (постановчої).
У вступній частині постанови вказуються дата вине сення постанови, місце (місто, селище), посада, звання особи, що виносить постанову, її прізвище, які матеріали розглядалися при винесенні постанови.
В описово-мотивувальній частини постанови вказуєть ся джерело відомостей про злочин, що послужили приво дом до порушення справи, а також куди і коли ці відо мості надійшли. Потім викладаються фактичні дані, з вказівкою на наявність ознак конкретного злочину, тобто підстава для порушення справи, час, місце й інші обста вини здійснення злочину.
Після вказівки в описовій частині постанови на квалі фікацію злочину за відповідною статтею кримінального кодексу повинне йти посилання на статті кримінально-процесуального закону, якими керується орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, ухвалюючи рішення поруши ти кримінальну справу.
Згідно зі ст. 113 КПК України, якщо справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то скла дається єдина постанова про порушення справи і прий няття її до свого провадження. У цьому разі в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що слідчий керувався також положеннями цих норм.
У резолютивній частині постанови міститься рішення про порушення кримінальної справи. Ця частина поста нови випливає з описової частини, є її логічним продов женням. У резолютивній частині обов'язково вказується стаття КК, за ознаками якої кваліфікується діяння, що підлягає розслідуванню, куди направляється справа або ким приймається до свого провадження.
Постанова слідчого, прокурора, судді, як і ухвала суду про порушення кримінальної справи, набуває законної сили з моменту її винесення і підписання.
Постанова особи, яка провадить дізнання, про порушен ня справи підлягає затвердженню начальником органу дізнання і набуває юридичної сили з даного моменту.
Копія постанови про порушення справи направляється органом дізнання і слідчим в добовий термін прокурору. Прокурор здійснює нагляд за своєчасністю розгляду заяв і повідомлень про злочини, законністю й обґрунтованістю прийнятих рішень про порушення або про відмову в пору шенні справи.
§ 4» Поняття і значення відмови в порушенні кримінальної справи. Обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи.
Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи покладає на особу, що приймає таке рішення, не меншу відповідальність, ніж при порушенні кримінальної спра ви. Неправомірна відмова в порушенні кримінальної спра ви є порушенням законності, оскільки злочин залишаєть ся нерозкритим, а особа, яка його здійснила, не карається і отримує можливість вчинити нові злочини.
Аналіз практики свідчить, що безпідставні відмови в порушенні кримінальної справи є досить поширеним яви щем»
Ніщо так не сприяє вчиненню нових злочинів, як усві домлення відсутності покарання за кожний злочин, що нерідко породжується безпідставною відмовою в порушенні кримінальної справи.
Залишення осіб, які вчинили злочин, без покарання викликає негативну реакцію громадян, яким відомо про злочин, веде до складання думки про марне звернення в правоохоронні органи.
Відмовити в порушенні кримінальної справи — це озна чає визнати, що судове провадження з приводу події, про яку повідомлено органам дізнання, слідчому, прокурору або суду, не буде розпочато. Відмова в порушенні криміналь ної справи часто є правовою основою для визнання того, що злочину не було, а в тих випадках, коли повідомлялось про вчинення злочину визначеною особою, — правовою основою для визнання того, що ця особа вчинила злочин. Відмова в порушенні кримінальної справи не означає, що в усіх випадках злочину не було, або певна особа не вчиняла злочин. У деяких випадках закон зобов'язує не порушува ти кримінальну справу, хоча діяння було вчинено і відома особа, яка його вчинила (наприклад, щодо особи, яка не досягла 11-річного віку, внаслідок акту амністії тощо). Виходячи з цього, відмову в порушенні кримінальної спра ви необхідно розцінювати як процесуальний акт, що про тистоїть виникненню кримінального процесу по визначе ному факту або щодо конкретної особи.
При відмові у порушенні кримінальної справи діють ті Самі строки, що й при її порушенні. Практика свідчить, що помилки при відмові в порушенні кримінальної спра ви найчастіше допускають при поспішному прийнятті рішення. Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи повинно прийматись у строки, встановлені законом для прийняття такого рішення.
Згідно зі ст. 99 КПК при відсутності підстав до пору шення кримінальної справи орган дізнання, прокурор, слідчий або суддя своєю постановою відмовляють в пору шенні кримінальної справи, про що повідомляють заінте ресованих осіб, підприємства, установи й організації.
Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, ЩО надійшли, не встановлено підстав для порушення кри мінальної справи, однак матеріали перевірки містять дані ІЧЮ наявність у діянні особи адміністративного чи дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадсь кого порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя мають право відмовити в порушенні кримінальної спра ви, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадсь кої організації, служби в справах неповнолітніх, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, органі зації чи уповноваженого ним органу для вжиття відповід них заходів впливу або передати матеріали для застосу вання в установленому порядку заходів адміністративно го стягнення.
Вичерпний перелік підстав та умов, за яких може бути відмовлено в порушенні кримінальної справи, дано в ст. 6 КПК. Відмова в порушенні кримінальної справи з інших підстав (наприклад, через те, що викрадене майно погано охоронялось, або що постраждалий не міг назвати осіб, які вчинили крадіжку) є незаконною.
Справи про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, побої та морду вання), а також ст. 356 КК України (самоправство) щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та законним інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсуд ним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.
Прокурор, слідчий, органи дізнання і суддя відмовля ють в порушенні кримінальної справи не тільки у разі відсутності підстав до її порушення, а й за наявності об ставин, що виключають провадження по справі.
Перелік обставин, що виключають провадження в кри мінальній справі, міститься у ст. 6 КПК України.
Кримінальну справу не може бути порушено, а пору шена справа підлягає закриттю:
1) за відсутністю події злочину;
2) за відсутністю в діянні складу злочину;
3) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосуван ня покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з по милуванням окремих осіб;
4) щодо особи, яка не досягла на час вчинрння суспіль не небезпечного діяння 11-річного віку;
5) за примиренням підсудного з потерпілим у справах, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 ст. 27 КПК;
6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім ви падків, коли прокуророві надано право порушувати спра ви і при відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК);
7) щодо померлого, за винятком випадків, коли про вадження в справі є необхідним для реабілітації померло го або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
8) щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинува ченням, що набрав законної сили, або ухвала чи постано ва суду про закриття справи з тієї самої підстави;
9) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого Перебуває кримінальна справа (статті 276 і 278 КПК);
10) якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (статті 276 і 278 КПК).
Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 ст. 6 КПК, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить роз гляд справи до кінця та у випадках, коли порушена справа відлягає закриттю за відсутністю події злочину і за відсут ністю в діянні складу злочину, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках акту амністії, — обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання.
Закриття справи на підставах акту амністії, а також у зв'язку з помилуванням не допускається, якщо обвинува чений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у вйраві продовжується в звичайному порядку.
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільне небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла 11-ти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, за фактом цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому ст. 78КПК.
Обставини, що згідно з законом виключають порушен ня кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на чотири групи1.
Перша група містить підстави, які констатують, що злочину не було вчинено, а саме: відсутність події злочи ну, відсутність складу злочину, недосягнення особою до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відпові дальність.
Друга група охоплює підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні кримінальної справи з огляду на інші обставини, що обумовлюють звільнення особи від кримі нальної відповідальності та покарання. Особа звільняєть ся від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин.
Третю групу становлять підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні кримінальної справи з огляду на відсутність волевиявлення потерпілого щодо притягнення винного до кримінальної відповідальності. Тут відмова в порушенні справи має місце за відсутністю скарги потер пілого, якщо справа підлягає порушенню тільки за його скаргою, або за примиренням потерпілого з обвинуваче ним по такій категорії справ (п. 6 ст. 6 КПК України).
Четверта група об'єднує підстави, що констатують не можливість повторного розслідування фактів, що стосу ються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення. Сюди входять такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постано ви суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням (пунк ти 9—10 ст. 6 КПК).
Відсутність події злочину (п. 1 ст. 6 КПК) є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи в тих випад ках, якщо взагалі не було події злочину, про які вказувалося в приводах і підставах, що послужило основою пору шити кримінальну справу, тобто привід мав місце (наприк лад заява чи повідомлення, опубліковані в пресі), але не підтвердились при перевірці підстави (ознаки злочину).
При відмові в порушенні кримінальної справи необхід но чітко відмежувати відсутність події злочину від відсут ності в діянні складу злочину.
Якщо не встановлено подію злочину, то не виникає питання про ознаки злочину.
Відрізняти вказані обставини необхідно і в тих випад ках, коли подія або факт мали місце, але вони не є ре зультатом протиправних дій якої-небудь особи. Слід пере вірити наявність причинного зв'язку між діями і наслідка ми; при відсутності причинного зв'язку — відмова в пору шенні кримінальної справи за відсутністю події злочину, а не за відсутністю складу злочину.
Відсутність у діянні складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК) — найбільш поширена підстава, що тягне відмову в пору шенні кримінальної справи. Відмова в порушенні кримі нальної справи на цій підставі повинна мати місце лише в тих випадках, якщо у відсутності в діянні складу злочину немає жодного сумніву. Неможливо відмовити у порушенні Кримінальної справи за п. 2 ст. б КПК через те, що невідомі всі ознаки, які дозволяють зробити висновок про Наявність у даному діянні складу злочину. Відмова в по рушенні кримінальної справи повинна мати місце в тих випадках, якщо відомі всі ознаки даного діяння і в ньому немає складу злочину1.
Цю підставу застосовують тоді, коли встановлено, що подія мала місце, була результатом вчиненого особою діян ня (дії або бездіяльності), але сама по собі не є злочином, оскільки:
а) відсутній хоча б один з елементів складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона);
б) наявні обставини, що виключають суспільну небез пеку діяння. До них належать: необхідна оборона та крайня необхідність (статті 36 і 39 КК України).
Амністія — акт вищого органу державної влади, що звільняє від кримінальної відповідальності, а також від покарання повністю або частково осіб, які вчинили зло чин до видання акту амністії. Тому в тих випадках, коли відсторонюється покарання за ці злочини, у порушенні кримінальної справи повинно бути відмовлено на цій підставі. Зрозуміло, що таке рішення приймається тільки в разі, якщо обставини злочинного діяння наявні та пра вильність їх кваліфікації не викликає жодних сумнівів, . У разі, якщо особа вчинила кілька злочинів, перевіряється, чи всі вони підлягають амністії, а також чи всі вони були вчинені до видання акту амністії. Остання об ставина важлива для однорідних злочинів, якщо відомо про вчинення ряду злочинів однією особою. В таких ви падках при відмові в порушенні кримінальної справи по винна бути абсолютна впевненість у тому, що після амністії злочинну діяльність було закінчено.
Амністія може поширюватись на всіх осіб, які вчини ли визначені види злочинів, а також на деякі категорії громадян залежно від віку, наявності дітей тощо.
Помилування здійснюється відповідно до Указу Прези дента України, який звільняє від відбування покарання окремих засуджених осіб або пом'якшує їм покарання, та на основі п. 27 ст. 106 Конституції України і кримі нально-процесуального законодавства.
Згідно з п. 4 ст. 6 КПК не може бути порушено кримі нальну справу й у разі помилування особи. Акт помилу вання видається щодо засуджених осіб, які відбули або відбувають покарання, але закон не виключає помилу вання за вчинення злочину і до порушення кримінальної справи.
Кримінальна справа не підлягає порушенню за відсут ністю скарги потерпілого, якщо справа може бути пору шена не інакше як за скаргою, крім випадків, передбаче них КПК, коли прокурору надано право порушити кримі нальну справу і при відсутності такої скарги.
У виняткових випадках, якщо справа про будь-який злочин, вказаний в ч. 1 ст. 27 КПК, має особливе суспіль не значення, а також в окремих випадках, коли потерпі лий по такій справі або по справі про злочин, вказаний в ч. 2 ст. 27 КПК, в силу свого безпорадного стану, залеж ності від обвинуваченого або інших причин не в змозі за хистити свої права, прокурор порушує справу і при відсут ності скарги потерпілого. Справа, що порушена прокуро ром, направляється для провадження дізнання або досудового слідства. Така справа у разі примирення потерпілого зі звинуваченим закриттю не підлягає.
Смерть особи, що вчинила злочин, робить безпредмет ним кримінальне судочинство. Кримінальну справу не може бути порушено щодо померлого, за винятком ви падків, коли провадження по справі потрібно для реабілі тації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.
Смерть особи не є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи і в таких випадках, коли достовірно не встановлено, ким вчинено злочин.
Недосягнення 11-річного віку на час вчинення суспіль-ио небезпечного діяння, при якому не настає кримінальна відповідальність, законом відокремлено в самостійну об ставину, що перешкоджає порушенню кримінальної спра ви. Адже вік особи, яка вчинила суспільно небезпечне діян ня, не може бути ознакою, що характеризує суб'єкта як елемент складу злочину.
За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповни лось 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за тяжкі злочини, перелік яких міститься в ст. 12 КК Ук раїни.
Кримінальну справу не може бути порушено щодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили (п. 9 ст. 6 КПК), або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї самої під стави.
Порушення кримінальної справи за тим самим обви нуваченням можливо тільки при відміні такого вироку в порядку нагляду чи за нововиявленими обставинами лише впродовж встановлених законом строків давності притяг нення до кримінальної відповідальності і не пізніше од ного року з дня відкриття нових обставин (п. 1 ст. 400е КПК).
Кримінальну справу також не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю, якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органа дізнання, слідчого чи прокурора.
Аналіз судової практики свідчить, що суди в деяких випадках своєчасно не виявляли фактів недодержання слідчими органами закону, який регламентує порядок порушення справи. Іноді внаслідок неуважного вивчення і судового розгляду кримінальних справ не виявляються обставини, що перешкоджають винесенню вироку (наприк лад, наявність постанови про закриття справи за тим са мим обвинуваченням або про відмову в порушенні кримі нальної справи тощо).
§ 5. Процесуальний порядок відмови в порушенні кримінальної справи
Як і постанова про порушення кримінальної справи, постанова про відмову в її порушенні складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.
У вступній частині постанови вказується найменуван ня документу, час і місце складання, ким він складений, матеріали, що послужили приводом для вирішення пи тання про порушення кримінальної справи.
Описова частина постанови у відмові в порушенні кри мінальної справи повинна відповідати вимозі закону — бути мотивованою. Наприклад, при відмові в порушенні кримінальної справи за п. 1 ст. 6 КПК доцільно навести обставини, що містились у заяві або повідомленні про зло чин, а також обставини, які встановила особа, що прий няла рішення про відмову.
При відмові в порушенні кримінальної справи за п. 2 ст. 6 КПК наводяться обставини діяння, про яке повідом лялось в заяві. Як правило, це повинно бути розгорнуте викладення діяння, з тим, щоб можна було з достовірні стю простежити відсутність в ньому складу злочину.
Щодо вчиненого діяння при відмові в порушенні кримі нальної справи за наявності обставин, зазначених в пунк тах 4—11 ст. 6 КПК, то у всіх цих випадках воно викла дається в описовій частині постанови з урахуванням того, щоб було ясно, коли, ким і який злочин було вчинено. Якщо при відмові в порушенні кримінальної справи за пунктами 1—2 ст. 6 КПК в основній частині можуть бути відомості про конкретну особу, якій приписується діяння, то в цих випадках вказівки на конкретну особу обов'яз кові, оскільки обставини, що виключають провадження в кримінальній справі (пункти 4—11 ст. 6 КПК), пов'язані тією чи іншою мірою з особою.
У разі відмови в порушенні кримінальної справи у зв'яз ку з дійовим каяттям, примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим та із застосуванням до неповноліт нього примусових заходів виховного характеру, в описовій частині постанови при викладенні матеріалу необхідно зазначити, що злочин не становить суспільної небезпеки і е малозначним.
Отже, в описовій частині постанови при викладенні обставин діяння завжди повинні підкреслюватись ті з них, що е істотними в даному випадку для відмови в порушенні кримінальної справи. Цим значною мірою полегшується Мотивування описової частини постанови.
Відмова в порушенні кримінальної справи може бути мотивована тільки тими обставинами, що вказані в законі.
У постанові не повинні наводитись ті обставини, що за за коном не заперечують порушення кримінальної справи.
У деяких випадках виносяться постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, мотивовані тим, що потерпілий «забрав заяву і претензій до міліції не має» або «халатно ставився до зберігання своєї власності» тощо. Відмова в порушенні кримінальної справи за такими на думаними мотивами є порушенням законності.
Резолютивна частина повинна бути логічним виснов ком вступної та описової частин постанови. В ній форму люється висновок: «в порушенні кримінальної справи відмовити», який доповнюється посиланням на відповід ну обставину, що виключає порушення кримінальної спра ви, наприклад «за відсутністю події злочину».
Про відмову в порушенні кримінальної справи повідом ляється особа, установа, підприємство або громадська організація, від яких надійшли заява або повідомлення про вчинений злочин, також їм роз'яснюється право на оскарження постанови. Не у всіх випадках ця вимога за кону виконується. Це пов'язано з тим, що постанови про відмову в порушенні кримінальної справи рідко оскаржу ються.
Вивчення практики свідчить також, що деякі праців ники міліції та слідчі не тільки не роз'яснюють право на оскарження відмови в порушенні кримінальної справи, а й включають в постанову про відмову такі формулюван ня, що створюють ілюзію у потерпілих про те, що робота за заявою або повідомленням про злочин триває.
Наприклад, оперативний працівник ВВС, відмовивши в порушенні кримінальної справи за фактом злому замка кафе в кінотеатрі «Промінь», вказав у постанові про те, що «розшук злочинця триватиме». При такому формулю ванні у потерпілого або організації не виникає питання про оскарження такої постанови, оскільки вважається, що робота з розшуку проводиться. В дійсності такі матеріали часто списуються в архів як вирішені по суті заяви чи повідомлення про вчинений злочин.
§ 6 Оскарження рішень слідчого і прокурора про порушення кримінальної справи і про відмову в порушенні кримінальної справи.
Згідно з кримінально-процесуальним законодавством України:
— справа може бути порушена тільки в тих випадках, якщо е достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (ч. 2 ст. 94 КПК);
— за наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК, прокурор, слідчий або орган дізнання зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, стат тю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування (ч. 1 ст. 98 КПК);
— якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК);
— досудове слідство провадиться лише після порушен ня кримінальної справи і в порядку, встановленому КПК (ч. 1 ст. 113);
Відповідно до КПК України постанови слідчого і про курора про порушення кримінальної справи щодо певної особи можуть бути оскаржені до суду (ч. 5 ст. 234 і ч. 2 ст. 236).
Скарги до суду на постанови слідчого і прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи повинні розглядатися судом за чинним законодавством у порядку кримінального судочинства. При цьому суд, розглядаючи такі скарги на стадії досудового слідства, перевіряє на явність приводів і підстав для винесення зазначених по станов і не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кри мінальної справи по суті, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя.
Як уже зазначалось, за відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, що виключають порушення кримінальної справи чи дають право не пору шувати її, орган дізнання, слідчий, прокурор чи суддя виносять постанову про відмову в порушенні криміналь ної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб, підприємства, установи та організації.
Таку постанову органу дізнання і слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відпо відному прокуророві, а якщо постанову винесено прокуро ром — вищестоящому прокуророві. Скарга подається осо бою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.
Дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як без посередньо, так і через слідчого.
Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скар ги прокурор або слідчий заносить до протоколу.
Слідчий зобов'язаний протягом доби направити проку ророві скаргу, що надійшла до нього, разом зі своїми по ясненнями.
Подання скарги не зупиняє виконання дії, що оскар жується, якщо це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.
Закон не обмежує коло осіб, які можуть оскаржити дії. Скарги на дії слідчого надсилаються прокуророві адміністрацією місця попереднього ув'язнення не пізніше трьох діб з часу їх подання (ч. З ст. 13 Закону про попереднє ув'язнення).
Пояснення слідчого щодо скарги на його дії повинно містити мотивовані відповіді на доводи скаржника.
Слідчий або прокурор можуть зупинити виконання ос карженої дії, якщо визнають скаргу або прохання скарж ника обґрунтованими. У разі безпідставної відмови в по рушенні справи органом дізнання або слідчим, прокурор своєю постановою скасовує ці постанови і сам порушує справу.
Скаргу і копію повідомлення про результати розв'язан ня її приєднують до справи. Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована.
Визнавши скаргу обґрунтованою, прокурор: скасовує процесуальний акт слідчого; вживає заходів до усунення наслідків незаконних дій слідчого; встановлює порушені права і законні інтереси скаржника; залежно від резуль татів перевірки скарги вирішує питання про покарання винних у незаконних діях.
У рішенні прокурора про відмову в задоволенні скарги мають бути зазначені обставини, що спростовують її.
До справи можуть бути приєднані також матеріали пе ревірки скарги прокурором.
У разі відмови прокурора скасувати постанову про відмо ву в порушенні кримінальної справи скарга на цю поста нову подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду, в порядку, передбаченому стат тею 236і КПК.
Скарга на постанову районного, міського та прирівня ного до них органу дізнання, слідчого, прокурора про відмо ву в порушенні кримінальної справи у випадках, передба чених ч. 2 ст. 99і КПК, подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (місько го) суду за місцем розташування органу або роботи поса дової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.
Скарга заінтересованої особи на постанову органу дізнан ня, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримі нальної справи може бути подана до суду лише після того, як ця постанова була оскаржена до прокурора в порядку і в строк, передбачений ч. 1 ст. 99і КПК, а прокурор відмо вив у її скасуванні.
При провадженні дізнання заінтересовані особи мають право оскаржити рішення не тільки про відмову в пору шенні кримінальної справи, а й інші дії та постанови.
У разі надходження прокурору скарги на незаконні дії і постанови органів дізнання, прокурор зобов'язаний роз глянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі по відомити скаржникові. _