Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Как уже отмечалось выше, депрессивные переживания являются не единственными негативными эмоциональными переживаниями пожилых людей, и психотерапевту приходится учитывать в своей работе целостную картину эмоциональной жизни пациента во всем ее многообразии. По нашему мнению, наиболее эффективным методом регуляции самых разнообразных негативных эмоциональных переживаний пожилых людей является метод «управляемого воображения» (в более точном переводе метод «управляемого порождения образов» — «Guided Imagery»). В настоящее время этот метод широко распространен в Соединенных Штатах Америки, Канаде и Швеции (114, 118, 137, 140). В целом метод адресован самому широкому контингенту лиц, он помогает нивелировать неблагоприятные психические состояния (сильную тревогу, стресс, фрустрацию, депрессию), способствует повышению уровня бодрствования, позитивному настроению на предстоящую деятельность. По мнению авторов метода, его систематическое использование влияет на структурирование опыта пациентов, выработку у них полезных навыков и привычек, способствует повышению самооценки, когнитивной реконструкции и даже излечению от многих хронических заболеваний (114). В наших исследованиях метод использовался только в целях регуляции эмоциональных переживаний.
релігія допомагає людям похилого віку, з одного боку, краще адаптуватися в нових життєвих умовах та ситуаціях, а з іншого, відповідним чином уособитися в соціумі. Спілкування з вітчизняними психологами – практиками показує, що сьогодні серед основних проблем, з якими доводиться їм стикатись, все частішою стає проблема геронтологічного суїциду. Це вимагає посилення уваги до професійної підготовки психологів щодо роботи з людьми похилого віку.
Завдання психологічної допомоги людям похилого віку полягає:
1. в адаптації до статусу пенсіонера, допомозі клієнту розглянути і оцінити свої інтереси та життєві ресурси , обрати для себе захоплюючу справу;
2. у допомозі у прийнятті старості і всього минулого життя в цілому , у пошуку нових орієнтирів ( формування позитивного образу старості як часу для щастя, розвитку внутрішнього спокою, обговорення всього хорошого, шо є в актуальній життєвій ситуації );
3. у підвищенні загального фону настрою;
4. у підвищенні самооцінки.
До особливих ситуацій , у яких проводиться надання психологічної допомоги людям похилого віку, відносять: втрату близьких, глибоку дипресію, наближення смерті.
1. Втрата близьких. Про переживання клієнтом горя , за О.В. Красновою , свідчать такі ознаки:
· Фізичні страждання( коротке дихання, постійні зітхання, сухість у роті та ін. )
· Поглинутість образом померлого;
· Почуття провини;
· Ворожі реакції;
· Втрата моделей поведінки.
2. Глибока дипресія людей похилого віку. Психолог повинен показати клієнту, що він не може взяти на себе відповідальність за стан клієнта, а може лише допомогти його самовизначенню. Варто показати клієнту, що його песимістичний погляд на світ – результат його депресивного стану; можна полегшити стан , і картина світу покращиться. Слід підтримати клієнта і допомогти йому у психологічному поясненні його труднощів, при цьому активно розпитувати про переживання та обставини життя клієнта.
3. Наближення смерті. Бесіда з помираючою людиною похилого віку не є у повному значенні слова психологічним консультуванням. У кінці життя людина часто звертається думками до вічного, до Бога. Підводячи підсумки свого життя, вона шукає закон людського існування і знаходить його у вірі. У людини похилого віку віра може бути глибокою і щирою, і тому присутність священника біля ліжка помираючого сьогодні не рідкість. Однак, якщо у помираючої людини немає потреби у спілкуванні зі священником, вона може залишитись одна перед обличчям смерті. Близькі , зайняті своїм горем, не можуть виявити серйозної допомоги помираючому. Це може зробити лікар або психолог. У сучасній психології розроблені загальні принципи спілкування з помираючою людиною похилого віку. Так, психологу слід уважно вислухати помираючого і допомогти йому поділитись думками про смерть і про те, що він залишає у цьому житті. Слід уважно вислухати скарги, побажання і останні розпорядження помираючого , за можливістю задовольнити їх чи пообіцяти зробити усе можливе.
У нашому суспільстві людину похилого віку сприймають як слабку, бідну, нещасну, хвору, консервативну, самотню, яка потребує опіки та турботи, загальмовану, не здатну до навчання, з порушеннями розумової діяльності. Наслідком поширеності у нас таких негативних уявлень є певна деформація моральних категорій і морально-етичних принципів у дорослих і молоді [Краснова; Смирнова]. Негативні стереотипи старих і атітюди до них говорять про те, що суспільство досі не змогло знайти адекватні форми взаємодії з ними [краснова].
Дослідження соціальних стереотипів про старість та старіння є досить актуальними через необхідність соціального аналізу відношення до лпв у суспільстві, а також пошук шляхів реалізації потенціалу старшого покоління.
Соціально-демографічна група людей похилого віку – одна з найбільш стереотипізованих у сучасному суспільстві.
М. Керміс (1984) підсумувала стереотипи людей похилого віку в сучасній західній культурі:
1. Всі старі однакові.
2. Старі люди бідні.
3. Всі люди похилого віку нездорові.
4. Всі старі схильні до депресії.
5. Старі люди - це тягар для інших.
6. Літні не можуть функціонувати в суспільстві.
7. Всі старі люди самотні.
8. Всі старі люди стають недоумкуватими.
У той же час досить багато досліджень не підтвердили очевидність негативного стереотипізуванняя старих людей (Braithwaite, 1986). Вони оцінюються негативніше ніж молоді тільки в тому випадку, якщо є фізично недієздатними або розумово відсталими.
Результати досліджень Ольги Вікторівни Краснової стереотипів та очікувань старих осіб (Москва, 1996) свідчать, що майже у всіх статево-вікових групах наявні такі уявлення про старих, як їхня соціальна ізоляція (самотність), низький матеріальний рівень, погане здоров'я.
У змісті стереотипу людей похилого віку Красновою поряд з негативними характеристиками (консерватизм, критичне ставлення до молоді, занудство, буркотливістю) виявлені і позитивні (турбота про сім'ю, доброта, наявність великого досвіду, мудрість, духовна значимість старих для молоді, старі люди прожили гідне життя).
У наслідок дії негативних соціальних стереотипів про старих людей у свідомості молоді є зростання соціальної дистанції у їхній взаємодії. Найменша соціальна дистанція спостерігається в сімейно-побутової сфері, а найбільша – у професійно-діловій сферах діяльності. Дистанціювання мимоволі виштовхує людей похилого віку на узбіччя суспільного життя, в кращому випадку в сімейне середовище, (а нерідко і з родини), блокуючи спроби скорочення "вікової неповноцінності". Соціальна дистанція пов'язана з просторовою, сприяє роз’єднанню, десоціалізації та дезінтеграції старих людей, орієнтуючи їх на програму "доживання".
Ейджизм (ageism, agism - від англ. Age - вік) – явище, що існує в різних громадських проявах, має на увазі дискримінацію за віковою ознакою, що найчастіше стосується старих осіб. Негативне ставлення до старших поколінь, що відбивається на якості життя лпв, обмежуючи можливості їхньої участі у політичній, економічній, соціальній і культурній життя суспільства, де третій вік може проявити і виразити себе, використовувати накопичені за роки таланти і знання (Хозіна Жанна Владиславівна). Даний термін увів в обіг Батлер Р.Н. (Butler R.N., 1969), який визначив ейджизм як «процес систематичної стереотипізації й дискримінації людей через їхню старість» [1].
Типи ейджизму:
Формою ейджизму є геронтофобія, яка проявляється у неприязні до людей похилого віку і є досить поширеною у сучасному суспільстві [ейджизм]. Геронтофобія (geron (gerontos) - старий, старість, φόβος - страх) або рідше гераскофобія – форма дискримінації, що виражається в неприязні до літніх людей. Нав’язливий страх, боязнь спілкування із старими; боязнь старості. (геронтофобія – форма ейджизма, ейджизм –явище, яке призводить до геронтофобії). Людині похилого, пенсійного віку складно влаштуватися на роботу, особливо на приватні підприємства. Її сприймають як слабку, хворобливу, не здатну до змін особистість і не зважають на її досвід, професійні якості.
Геронтофілія – статевий потяг до осіб старшого, похилого віку. Це сексуальне відхилення. Види геронтофілії: комерційна (найпоширеніша), психофізична (умовнорефлектора залежність сексуального плану на осіб певного віку); психічна.
Соціальна адаптація – процес пристосування особистості, яка через свій вік отримала нові психологічні і фізіологічні якості до суспільства і процес пристосування суспільством людей похилого і дуже похилого віку до себе. Рівні соціальної адаптації людей похилого віку (яцемирская):
У ситуаціях пристосування до нових змінених умов життя у людини похилого віку активізуються захисні механізми (О.В. Краснова) [краснова]: з’являється високий рівень позитивності особистісної та соціальної ідентичності; відбувається компенсація негативної соціальної ідентичності за рахунок приписування собі позитивних особистісних якостей при ігноруванні несприятливих даних про себе; у людини з’являється новий феномен – інкорпоризація, тобто замикання її інтересів на проблемах вузького соціального простору.
З метою адаптації людей похилого віку необхідним і важливим є розвиток системи їхньої соціально-психологічної підтримки (відповідних соціальних клубів, геронтопсихологічних центрів).
У пристосуванні особистості до старості та Д.Б. Бромлей виділяє п’ять стратегій [гамезо-петрова].
1. Конструктивна стратегія характеризує зрілу, добре інтегровану у суспільство особистість, яка насолоджується життям, створеними близькими відносинами з іншими.
2. Залежна стратегія від попередньої відрізняється вищім рівнем пасивності та залежності..
3. Оборонна стратегія відображає менш конструктивну модель пристосування до похилого віку.
4. Ворожа стратегія виявляється у агресивності, вибуховості, підозріливості, схильності перекладати на оточуючих людей власні незадоволення і приписувати провину за власні невдачі..
5. Від попередніх люди з самоненавидячою стратегією пристосування до старості відрізняються тим, що їхня агресія спрямована на себе.
Присвоение внешней социальной роли пожилых заставляет людей играть эту роль, т.е. считать, что они «прожили достойную жизнь», что они «достойные» и в то же время «обездоленные», «ограбленные государством», нуждающиеся в социальной защите люди. Налицо осознанная позитивная социальная идентичность пожилых. В то же время, по мнению автора, особенности негативной социальной идентичности заключаются в том, что она не осознается большинством пожилых. Они стараются компенсировать ее за счет приписывания себе и своей группе (группе пожилых) положительных индивидуальных и личностных качеств, и поэтому в структуре их личности существуют противоречия. При этом есть основания считать, что более молодые люди также оценивают пожилых людей по внешним социальным ролям, т.е. принимают образ «обездоленных» государством пожилых, признают их большой жизненный опыт, уважают и жалеют их, сочувствуют им (27).
На основании проведенного анализа О.В.Краснова делает вывод, что пожилые люди адаптировались к современной социальной ситуации путем включения защитных механизмов
социальная адаптация пожилых осуществляется за счет включения защитных механизмов:
Социальная ситуация развития в старости связана с отходом от активного участия в производительной жизни общества — с уходом на пенсию.
Психологические характеристики и особенности личностного самоопределения отдельных периодов старости (по Н. С. Пряж-никову (44).
I. Пожилой, предпенсионный возраст (примерно с 55 лет до выхода на пенсию) —
это прежде всего ожидание, а в лучшем случае — подготовка к пенсии.
1. Социальная ситуация развития:
• Ожидание пенсии: для кого-то пенсия воспринимается как возможность «поскорее начать отдыхать», для кого-то — как прекращение активной трудовой жизни и неясность, что делать со своим опытом и еще немалой оставшейся энергией.
2. Ведущая деятельность:
1. Социальная ситуация развития:
особая тактичность и внимание к еще «неопытным» пенсионерам).
III. Период собственно старости (через несколько лет после выхода на пенсию и до момента серьезного ухудшения здоровья),
когда человек уже освоил новый для себя социальный статус, характеризуется примерно следующим:
I. Социальная ситуация:
многие ранее близкие для старика связи постепенно «теряют свою прежнюю интимность и становятся более обобщенными».
2. Ведущая деятельность:
1. Социальная ситуация:
К сожалению, во многих домах такой уход фактически хуже, чем в домашних условиях. Например, даже в такой благополучной стране, как Франция, 8% здоровых стариков умирают в первую неделю поступления в дома престарелых, 29% — в первый месяц, 45% — в первые полгода. Государственные дома для престарелых «отличаются плохими санитарными условиями, большой скученностью, жестким режимом, плохо организованным досугом, неквалифицированным обслуживанием. Многие старики просто спиваются» [цит. по (44)].
2. Ведущая деятельность:
V. Долгожительство при относительно хорошем здоровье (примерно после 75—80 лет и старше) может характеризоваться:
1.Социальная ситуация:
2. Ведущая деятельность:
• Она во многом зависит от наклонностей данного человека, но в любом случае это достаточно активная жизнь (иногда даже с излишествами, характерными для здорового зрелого человека). Вероятно, для сохранения здоровья важны не только предписания врача, но и само чувство здоровья (или «чувство жизни»).
Широко распространено мнение, что одиночество более выражено в старости. Однако многие исслед-я отвергают это общее мнение и обнаруживают, что в юности переживания одиночества острее.
Несмотря на это, геронтологи настаивают, что одиночество является особенно травмирующим фактором в старости, указывающим на хрупкость состояния физического и физиологического здоровья и др.
Теории одиночества
5 Интерактивный. 6 Когнитивный.
Психодинамический подход, основанный на фрейдовской концепции личности, в основном разрабатывался клиницистами, которые работали с невротиками и другими патологиями. Этот подход рассматривает одиночество как ранний признак патологии. Несмотря на тот факт, что причины одиночества в старости могут быть межличностными, они фокусируют внимание на индивидуальных проблемах личности. Одиночество, согласно психодинамической теории, может проявиться в форме нарциссизма и враждебности.
Феноменологический подход к одиночеству очень близок психодинамическому. Различия заключаются лишь в том, что согласно психодинамическому подходу истоки одиночества лежат в детстве, а согласно феноменологическому подходу — в текущем жизненном опыте.
Сторонники экзистенциального подхода утверждают, что одиночество является важным условием нашего существования и формой системы защитных механизмов. Они считают, что нет необходимости в совлада-нии с одиночеством. Согласно этой точки зрения врач-психолог и социальный работник должны помогать людям преодолевать страх одиночества и учить их использовать одиночество с пользой: оно экзистенциально и привносит экзистенцию в человеческую жизнь.
Согласно социологическому подходу причины одиночества лежат вне индивида: в обществе, его традициях и истории. Здесь подчеркивают, что идеи единства, социальный опыт помогают совладать с одиночеством (122).
Представители интерактивного подхода считают, что одиночество обусловлено как личностными, так и ситуативными факторами. Оно является продуктом их создания или взаимодействия. Интерактивный подход различает два основных типа одиночества: эмоциональную изоляцию и социальную изоляцию (145).
Когнитивный подход усматривает причины одиночества в когнитивных способностях индивидов, на которые оказывает влияние как исторический, так и текущий опыт. Человек начинает ощущать одиночество, когда он понимает несогласие между желаемым и достигнутым уровнем социального контакта. Как и представители интерактивного подхода, сторонники когнитивной теории распространяют результаты своих исследований на «нормальных» индивидов, для которых их рекомендации очень полезны .
Многие авторы, которые изучали одиночество, стремились влить новое содержание в это понятие. Так, например, К. Юнг писал, что он понимает одиночество как отсутствие или переживание отсутствия удовлетворяющего социального окружения, сопровождаемое симптомами психологического дистресса По мнению К. Роджерса, переживание одиночества порождается индивидуальным восприятием диссонанса между истинным Я и тем, как видят Я другие.
Существующие точки зрения можно дополнить еще тремя:
1. «Одиночество вызывается не отсутствием социального окружения, но отсутствием значимого, необходимого отношения или системы отношений»
2. «Одиночество — это неприятное переживание, когда человеческий опыт социальных отношений дефицитарен в любом смысле» .
3. «Одиночество — это различие между реальными и желаемыми отношениями с людьми, переживаемое очень остро, с которым нельзя согласиться, которое нельзя принять».
Как показали исследования, пожилые люди, нашедшие для себя адекватный, интересующий их вид деятельности, оцененный ими как социально значимый, реже испытывают одиночество, поскольку через дело свое они общаются с семьей, группой людей и даже со всем человечеством (если речь идет о продолжении трудовой деятельности или написании мемуаров).
Доказано, что одиночество сильнее ощущают пожилые люди с выраженными чертами зависимости, желающие, чтобы ими интересовались и занимались, а также лица, желающие осуществлять над кем-либо контроль. Такие пожилые люди прежде всего теряют социальный контроль, в их поведении проявляются черты бестактности, болтливости, они с трудом представляют или просто не задумываются о том, как видят и оценивают их окружающие. Однако, понимая, что поведение их бывает неадекватным, они часто отказываются от общения, все больше уходя в себя, и переживание одиночества перерастает у них в ощущение необъяснимого страха, отчаяния, сильного беспокойства.
одиночество в старости обычно ставится в прямую связь со стрессовой ситуацией. Это выход на пенсию, разрыв с родственниками, потеря супруга. Первенствующее место среди травмирующих моментов, являющихся непосредственной причиной одиночества в старости, занимает утрата близких.
Старого человека окружает прошлое. Его будущее редко фиксируется в долгосрочных планах, чаще оно воплощается в будущем детей и внуков. Скорее, именно во внуках, поскольку отношение к ним стариков более теплое и менее эгоцентричное, чем к детям.
В старости сужается фокус внимания, круг интересов и круг привязанностей. Часто все чаяния, надежды, вся нежность и любовь старика достается какому-либо одному его близкому — это характерно для возраста.
В старости возрастает ранимость и обидчивость, что особенно ярко проявляется в контактах с близкими. Старики сильнее переживают негативные, чем позитивные аспекты общения. Печаль бывает связана с отказом от общения. В целом эмоции блекнут, уменьшается их интенсивность. Близким бывает трудно найти способ порадовать старика. Иногда снижается способность к эмоциональному сопереживанию, хотя у некоторых людей можно заметить усиление эмоциональной реактивности. Безразличие, проявляющееся у части людей старшего возраста, можно трактовать как способ защиты от чувств, нарушающих привычный ход переживаний и вынуждающих затрачивать дополнительные усилия.
Существуют также различия в эмоциональных переживаниях женщин и мужчин. Эмоциональность женщин богаче, но связано это с перевесом эмоций негативного полюса (53).
В общении проявляет себя выраженная в старости потребность сознавать свою значимость. Она может быть удовлетворена ощущениями того, что ты нужен семье, детям, внукам, и возможностью служения другим людям своим профессиональным и жизненным опытом, а также сохранившимися способностями.
Самой большой радостью для стариков являются внуки. У многих дедушек и бабушек возникают прочные дружеские отношения с внуками. Такие привязанности являются результатом регулярных контактов и лежат в основе близких, любящих отношений (49).
Бенгстон [цит. по (46)] предположил, что у дедушек и бабушек существуют четыре важные, пусть даже иногда чисто символические роли, имеющие различную моти-вационную направленность:
Каждая из упомянутых ролей может быть реальной или символической (46).
Внуки растут, и отношение к ним со стороны пожилых людей меняется. Подростки отдаляются от своих дедушек и бабушек. К сожалению, оба поколения не понимают, как они близки. Подростковый возраст и старость объединяет то, что оба эти возраста кризисные. Для них обоих характерно противоречие, являющееся ядром любого кризиса, — противоречие между потребностями и условиями жизни. Подростка, ощутившего «чувство взрослости», еще не «допускают» до настоящей «взрослой» жизни со всей мерой ее ответственности; старик уже «выделен» из нее (такова социальная ситуация развития этих возрастов).
Однако и подросток, и старик могут ощущать в себе силы для общей пользы, серьезных, ответственных дел, но обоим нет к ним доступа.
Старик сходен подростку в проявлении эгоцентризма, моратория на социальные роли; оба испытывают потребность в общении и оба страдают от некомпетентности в нем (подросток еще не научился строить свои взаимоотношения, а старик постепенно теряет социальный контроль). Д. Бромлей также отличает сходность старости с отрочеством: для обоих возрастов характерны как глубокие биологические изменения, так и глубокие перемены в отношениях между индивидом и обществом [цит. по (2)]. Печально, что подростки и старики не осознают своей сходности и редко испытывают эмпатию в отношении друг к другу: старики любят огульно критиковать и поучать подростков, а последние часто равнодушны к старикам и просто их не замечают.
Подружні стосунки складні і не однозначні в старості. За даними американських психологів , в піздньому віці шлюб починає більшою мірою , ніж раніше , визначати коло спілкування подружжя , на спрямованість їх діяльності , служити істочником розради , підтримки та душевної близькості. Подружжя частіше надають допомогу один одному. При цьому у виграші перебувають обидва партнера , тому що обидва набувають любов, підтримку , статус , отримують деньги та інформацію.
У похилому віці люди не часто розходяться , розуміючи , наскільки вони потребують один в одного . Самотність - лякаю ¬ щая перспектива , яку люди похилого віку рідко вибирають добровільно. Зазвичай воно буває пов'язано з відходом близької людини з життя і супроводжується горем , почуттям втрати , а потім довгим періодом адап тації , який може закінчуватися пошуком нового партнера або життям в подружньой самоті.
З іншого боку, посилення амбійності , « загострення » особистісних рис старих людей і в цілому погіршення їх характеру і зниження соціального контролю (як підсумок важкого життя ) ускладнює спілкування літн. подружжя . Їх самотне життя удвох , збіднена враженнями , позбавлена спільних цілей і турбот , часто буває затьмарена взаємними образами , претензіями один до одного , розчаруванням у взаим- номї відсутності уваги і турботи . І тоді можлива ситуація , коли - разом - нестерпно , але нарізно - неможливо.
Як вказувала Г. Крайг ( 29), в пізньому віці багато людей повідомляють про дорослий емоційний зв'язок з братами і сестрами . У важкі хвилини вони часто оселяються разом , втішають і підтримують один одного , доглядають один за одним під час хвороби. У спілкуванні вони пожвавлюють спільні спогади про дитинство і юність - це даруе їм радість , втішає в періоди втрат . Однак часто ці відносини емоційно нестабільні, і для них характерні ті ж проблеми , що і для спілкування людей похилого подружжя.
Виявилося, що літні люди, котрі мешкають у геріатричному пансіонаті, відчувають потребу в ефективному, конструктивному та комфортному спілкуванні, яке б не спричиняло появу конфліктів.
Виокремлено 2 групи літніх людей, які мешкають в геріатричному пансіонаті:
1) мешканці пансіонату, котрі виявл. бажання брати участь у життєдіяльності пансіонату, проявляють активну життєву позицію; як правило, це самотні люди, проф.діяльність яких відбувалася в інтелектуальній та фізичній сферах, у них домінують соц.. чинники в поведінці; вони фізично спроможні до участі в запропонованих їм формах роботи;
2) мешканці пансіонату, котрі виявляють бажання брати участь у життєдіяльності геріатричного пансіонату, проте фізично неспроможні виявляти активну діяльність, у них домінує біологічний чинник у поведінці, професійна діяльність у минулому відбувалася в інтелектуальній та фізичній сферах.
три рівні адаптації: низький, середній і високий.
До низького рівня віднесено респондентів, які мають занижену самооцінку, низький рівень адаптованості, часто у поєднанні з низьким рівнем домагань і високим рівнем тривожності; наявне обмежене коло спілкування; відсутні навички самообслуговування; негативне ставлення до соціального середовища. Середній рівень адаптації характеризував учасників, у яких адекватна самооцінка не розвинена на достатньому рівні, відсутні бажання адаптуватися до нових умов, у них обмежене коло спілкування. Люди похилого віку, яких ми відносимо до цього рівня, важко переносять зміни в житті, але не втрачають рівноваги й намагаються вирішити проблемні ситуації; їх можна віднести до середнього рівня самотності та високого рівня тривожності.Високий рівень адаптації респондентів характеризувався наявністю у мешканців пансіонату адекватного рівня самооцінки, бажанням пристосовуватися до нових умов, комунікабельністю, активною життєвою позицією, задоволенням умовами перебування. Такі люди порівняно легко звикають до змін у своєму житті, правильно оцінюють події, що відбулися, та зберігають душевну рівновагу. Як правило, не скаржаться на самотність, у них простежується помірний рівень тривожності.
Фактори, що впливають на процес адаптації людей похилого віку:
зовнішні (дефіцит догоспіталізованої інформації, обмеження зайнятості людини похилого віку, залежність від медичного персоналу, невідповідність побутового комфорту, психологічне усвідомлення приреченості перебування в одноманітному будинку, соціальна, політична та економічна ситуація, що склалася в суспільстві) та внутрішні (індивідуальні психологічні особливості людини і вікові зміни психіки, невміння правильно спілкуватися, несумісність з мікрогрупою).
Психологічна допомога людям похилого віку
Спілкування з вітчизняними психологами - практиками показує, що сьогодні серед основних проблем, з якими доводиться їм стикатись, все частішою стає проблема геронтологічного суїциду. Це вимагає посилення уваги до професійної підготовки психологів щодо роботи з людьми похилого віку.
Завдання психологічної допомоги людям похилого віку полягає
1. в адаптації до статусу пенсіонера, допомозі клієнту розглянути і оцінити свої інтереси та життєві ресурси , обрати для себе захоплюючу справу;
2. у допомозі у прийнятті старості і всього минулого життя в цілому , у пошуку нових орієнтирів ( формування позитивного образу старості як часу для щастя, розвитку внутрішнього спокою, обговорення всього хорошого, шо є в актуальній життєвій ситуації );
3. у підвищенні загального фону настрою;
4. у підвищенні самооцінки.
До особливих ситуацій , у яких проводиться надання психологічної допомоги людям похилого віку, відносять: втрату близьких, глибоку дипресію, наближення смерті.
1. Втрата близьких. Про переживання клієнтом горя , за О.В. Красновою , свідчать такі ознаки:
· Фізичні страждання( коротке дихання, постійні зітхання, сухість у роті та ін. )
· Поглинутість образом померлого;
· Почуття провини;
· Ворожі реакції;
· Втрата моделей поведінки.
2. Глибока дипресія людей похилого віку. Психолог повинен показати клієнту, що він не може взяти на себе відповідальність за стан клієнта, а може лише допомогти його самовизначенню. Варто показати клієнту, що його песимістичний погляд на світ - результат його депресивного стану; можна полегшити стан , і картина світу покращиться. Слід підтримати клієнта і допомогти йому у психологічному поясненні його труднощів, при цьому активно розпитувати про переживання та обставини життя клієнта.
3. Наближення смерті. Бесіда з помираючою людиною похилого віку не є у повному значенні слова психологічним консультуванням. У кінці життя людина часто звертається думками до вічного, до Бога. Підводячи підсумки свого життя, вона шукає закон людського існування і знаходить його у вірі. У людини похилого віку віра може бути глибокою і щирою, і тому присутність священника біля ліжка помираючого сьогодні не рідкість. Однак, якщо у помираючої людини немає потреби у спілкуванні зі священником, вона може залишитись одна перед обличчям смерті. Близькі , зайняті своїм горем, не можуть виявити серйозної допомоги помираючому. Це може зробити лікар або психолог. У сучасній психології розроблені загальні принципи спілкування з помираючою людиною похилого віку. Так, психологу слід уважно вислухати помираючого і допомогти йому поділитись думками про смерть і про те, що він залишає у цьому житті. Слід уважно вислухати скарги, побажання і останні розпорядження помираючого , за можливістю задовольнити їх чи пообіцяти зробити усе можливе.[2;32-33]
Процедура віково-психологічного консультування будується з урахуванням особливостей особистості клієнта і його стратегії адаптації до вікових змін. Для того, щоб врахувати всі особливості необхідна процедура тестування. Тут може виникнути ще одна проблема. У ході практики роботи з літніми людьми з'ясувалося, що у людей старше 65-68 років виникають певні труднощі. Це і підвищена психологічна стомлюваність, сповільненість сприйняття, реакції і мислення, і слабка мотивація діяльності. Все це впливає на дані тестування. Помітні також зміни і в емоційній сфері: зосередженість на своїх інтересах, підозрілість, внаслідок чого результати не завжди достовірні. Тому цей метод діагностики особистості проводиться вкрай рідко. З досвіду роботи стало зрозуміло, що набагато ефективніше використовувати психодиагностическую бесіду з людьми похилого віку. Головне дуже делікатно направляти її в потрібне русло, і ми багато чого можемо дізнатися про людину. p align="justify"> Особливістю роботи з літніми людьми є принцип активації і реактивації ресурсів клієнта, так як незатребувані функції згасають. У цьому випадку психолог центру емоційно впливає на своїх клієнтів, кажучи про те, що в кожній людині, не дивлячись на уявну немічність, закладений величезний потенціал, і він в змозі вирішити свої проблеми навіть, навіть би, в безвихідних ситуаціях. У цьому випадку допомагають і певні техніки психотерапії. p align="justify"> Основним видом психотерапії літніх людей є спілкування з ними. Цей метод роботи універсальний і використовується практично у всіх випадках контакту з клієнтами. Будь літня людина потребує в співрозмовнику, він чекає співчуття, ласкавих слів, підбадьорення, уваги і бажання його слухати. Тому потрібно завжди знайти час для спілкування, вселити надію і віру, прагнення до життя. p align="justify"> Психотерапія може бути раціональною, що використовує метод переконання. У цьому випадку робота психолога центру зводиться до бесід з хворими та літніми людьми, під час яких роз'яснюється причина захворювання і характер наявних порушень. Психолог закликає літньої людини змінити своє ставлення до хвилюючих подій навколишнього оточення, перестати фіксувати свою увагу на наявних психологічних симптомах. Гідність цього методу полягає в тому, що літня людина бере активну участь у процесі, який зміцнює його інтелект, відкриває можливість змінити свої погляди та установки. Як показала практика, цей метод досить ефективний у роботі з людьми похилого віку, нещодавно вийшли на пенсію, тобто у віці від 55 і до 65 років. p align="justify"> Ще однією, не мене ефективною технікою в практиці психодиагноста може з'явитися робота з спогадами. Для людей, що вступили в період старіння, цей метод є найбільш ефективним способом індивідуального мотивування життєвої активності та формування толерантного ставлення до старіння і неминучості смерті. Цей метод так само універсальний і підходить для роботи з абсолютно різними людьми похилого віку.
- подолання синдрому передчасного старіння , що характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш яскравим їхнім проявом у той чи інший віковий період.
_подолання стереотипізації людей похилого віку(ставлення до людей літнього віку , як до людей „які віджили своє” людей, „які не мають цінностей” , є варварським , відверто цинічним і жорстоким).
Якість життя тісно пов’язана із загальним добробутом літньої і старої людини й характеризується сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів.
_ на медичне обслуговування літніх людей , на підтримку їхньої життєдіяльності в родині і суспільстві, а також на забезпечення їхніх особистих потреб.
Специфичным в использовании психотерапевтических программ является принцип активации и реактивации ресурсов пациента, так как невостребованные функции угасают. При этом необходимо внимательно следить за мерой «напряжения» функций, поскольку равно опасно как их недостаточное напряжение, так и перенапряжение. Особенности личности пожилого и его стратегия адаптации к возрастному фактору определяет характер психотерапевтического воздействия и конкретный выбор применяемых психотерапевтических методов и приемов.
Якщо людина внутрішньо готова сприйняти свій вік , змістовно і результативно прожила попередні роки , має дружню родину, зберігла інтерес до спілкування, посильних для її віку занять і не позбавлена змоги щодо їх задоволення , то і в старості вона відкриватиме нове у світі і в собі, радітиме життю , успіхам своїх рідних і близьких , збагачуватиме їх своїм досвідом, відчуватиме свою потрібність і цінність для них, від чого , попри всі неминучі вікові проблеми, почуватиметься щасливою.
58Психологічна корекція людей похилого віку.
Види роботи та вправи , які доцільно використовувати при наданні психологічної допомоги людям похилого віку.
1. Робота з листами.
Використовується у роботі з почуттям самотності , допомагає клієнту приймати і виражати значущі для нього думки і почуття.
Вправа 1. „Про що я до цих пір мовчав „.
Мета: допомогти клієнту чітко побачити і заново продумати ті бажання і претензії , які до цих пір виражались лише непрямим чином.
Інструкція: „ Як часто ми чинимо у відповідності з девізом : „ Слово - срібло, мовчання - золото!” Іноді ця стратегія буває ефективною , а іноді є кроком, який може зруйнувати стосунки. Оберіть стосунки , які ви цінуєте і хочете бачити різноманітними і насиченими. Хто виступає у цих стосунках вашим партнером: ваш чоловік (дружина ), дитина, колега, друг, хтось ще? Чи можете ви відважитись повідомити цій людині щось таке, що до цих пір залишалось невисловленим? Нерідко наше мовчання є, по суті, спробою бути тактовним і делікатним. Однак у житті цінується ще і спонтанність , відкритість, чесність. Чи можете ви зараз спромогтися написати комусь із значущих для вас людей листа , у якому повідомите щось таке, що до цих пір з якихось причин залишалось невисловленим? Для цього у вас є 20 хвилин”.
Вправа 2. „ Історія в листах”.
Мета: впорядкування і структурування автобіографічного матеріалу, допомога клієнту в осмисленні важливих моментів у житті , проясненні передумов різних життєвих поворотів, рішень , криз, в усвідомленні їх сенсу.
Інструкція: Розкажіть у декількох листах своє життя або розкажіть у листі про такий епізод вашого життя, до якого любите подумки повертатись. При цьому листи можна писати від особи різних авторів і звертаючись до різних адресатів,наприклад, до батька чи матері, дитини, кращого друга, керівника, підлеглого і т.д. Для цього у вас є одна година „
2. Робота з психоматичними проблемами.
Застосовується для визначення причин хвороби , прояснення її значення для клієнта та виявлення її вторинної користі.
Вправ 1. „ Визначення вторинної користі хвороби”
Мета: допомогти усвідомити клієнту, що причиню його хвороби можуть бути ті переваги, які вона дає.
Інструкція: „Візьміть аркуш паперу і перелічіть п'ять головних переваг , які вам дала найсерйозніша з усіх ваших хвороб. Прогляньте складений вами список і подумайте , які потреби лежать в основі переваг, які надає вам хвороба: послаблення стресу, любов і увагу, можливість вивільнити свою енергію і т.д. Потім спробуйте визначити ті правила і уявлення ( переконання, фіксовані ідеї ), які заважають вам задовольнити ці потреби, не вдаючись до хвороби „
Вправа 2.” Визначення смислів і переваг хвороби „.
Мета: допомогти клієнту усвідомити психологічні аспекти його хвороби.
Інструкція: „ Спробуйте самостійно і максимально відверто відповісти на запитання про вашу хворобу, що ніби „розгортають” її психологічні аспекти у площину „значення і потреби”.
· Що хвороба означає для вас?
· Що для вас означає позбутись хвороби?
· Як хвороба допомагає вам, які переваги і компенсації ви отримуєте від хвороби?
· Як хвороба допомагає вам відчувати себе у безпеці?
· Яким чином хвороба дає вам більше сил і впевненості?
· Чого хвороба допомагає уникнути?
· Яким чином хвороба надає вам можливість отримувати більше уваги і любові?
· Які почуття допомагає вам висловити хвороба?
· Яким ви були до того, як з'явилась хвороба?
· Що відбулось у вашому житті, коли з'явилась хвороба?
· Як усе змінилось після того, як з'явилась хвороба?
· Що станеться , коли не буде хвороби?
· Після того, як хвороба щезне,яким буде ваше життя через рік ( через 5,10,20 років )
· У кого ще коли-небудь була ваша хворобачи є зараз? [ 3;15-16]
59Психологічне консультування людей похилого віку.
Специфический характер работы с пожилыми людьми предполагает несколько более медленный темп терапии, обязательную запись всех назначений и заданий (компенсирующую проблемы памяти), поддержание доверительного, коллаборативного характера общения с пациентом, выражение уважения к его жизненному опыту и здравому смыслу. Также в работе с пожилыми эффектно дополнять бихевиоральную и когнитивно-бихевиоральную терапию библиотерапией и аутогенной тренировкой .
В процессе первой встречи с психотерапевтом пожилой пациент определяет, какие события своей жизни он считает приятными. Этот подход существенно отличается от простого совета быть более активным или императивного навязывания пациенту серии заданий, хотя преследует ту же цель — побудить человека к выбору адаптивного поведения. Можно предоставить пациенту список событий или действий и предложить ему отметить те, которые он считает приятными (150).
Далее в ходе беседы психотерапевт получает от пациента информацию о том, насколько часто он совершает поступки, которые считает приятными событиями своей жизни. Обычно этот исходный рейтинг у депрессивных пациентов оказывается низким (при этом терапевт подчеркивает связь между низким рейтингом и плохим настроением пациента). Далее психотерапевт вместе с пациентом разрабатывают конкретный план увеличения количества приятных событии. Этот план для пожилых пациентов должен быть обязательно представлен в письменной форме, расписан конкретно по времени и месту действия. В этом плане пациент впоследствии отмечает выполненные задания.
Критическим моментом психотерапии является установление и осознание пациентом связи между эффективностью выполнения заданий и улучшением настроения. Это обычно происходит в ходе психотерапевтического сеанса, но в некоторых случаях пожилые люди в силу присущего им упрямства могут отрицать эту связь. Здесь прямые убеждения не имеют силы, но большую помощь может оказать краткий дневник с описанием динамики настроения пациента и результаты тестирования по шкале депрессии. Пациент и психотерапевт внимательно анализируют все имеющиеся данные, чтобы убедиться в связи между тем, что человек делает, и тем, что он ощущает. В результате пациент должен сделать самостоятельный вывод об эффективности избранного пути.
60Психотерапія, психологічна реабілітація, психологічна прогностика та психологічна просвіта як напрямки діяльності практичного психолога з людьми похилого віку.
Особое значение приобретает становление и развитие системы социально-психологической поддержки пожилых людей. Общество должно реально взять на себя заботу о них. При этом не требуется, например, перенимать их ценности или пытаться изменить мировоззрение пожилых людей. Помощь пожилым людям должна бать оказана на «внешнем» уровне — не только повышение пенсий, но и оказание уважения, внимания, т.е. того, что помогает им чувствовать себя компетентными. Для этого необходима государственная программа обеспечения пожилых социальной и психологической помощью.
Во-первых, необходимо совершенствование информационного обеспечения: средства массовой информации должны формировать образ «позитивной старости».
Во-вторых, создание социальных клубов пожилых людей и геронтопсихологических центров должно помочь в решении проблем, стоящих перед стареющим человеком, снять психологическую напряженность, содействовать выработке самоуважения, уверенности в собственных силах