і. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді які є носіями

Работа добавлена на сайт samzan.net:

78.Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні.

Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом “Про судоустрій” положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України ( наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо. Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобов’язані: 1) при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і Законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;2) дотримуватись політичного нейтралітету, не займати інші оплачувані посади, а також додержуватись службової дисципліни і розпорядку роботи суду; 3) Не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян й інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання; у Кодексі професійної етики судді ( затверджено V з’їздом суддів України 24.10. 2002р.) зазначається, що суддя не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. 4) Не допускати вчинків і будь – яких дій, що ганять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості і незалежності. Суддя не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, суддя повинен підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні; при здійсненні правосуддя суддя повинен виявляти тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

79. Повноваження прокурора

При   здійсненні  прокурорського  нагляду  за  додержанням  і застосуванням  законів  прокурор має право: { Абзац перший частини першої  статті  20  в  редакції  Закону N 2663-III ( 2663-14 ) від 12.07.2001 }

 1) безперешкодно   за  посвідченням,  що підтверджує займану посаду,  входити  у  приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та  організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності,   до   військових  частин,  установ  без  особливих перепусток,  де  такі  запроваджено;  мати  доступ до документів і матеріалів,  необхідних  для проведення перевірки, в тому числі за письмовою  вимогою,  і  таких,  що містять комерційну таємницю або конфіденційну  інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для   перевірки   зазначених   документів  та  матеріалів,  видачі необхідних   довідок,  в  тому  числі  щодо  операцій  і  рахунків юридичних   осіб  та  інших  організацій,  для  вирішення  питань, пов'язаних  з  перевіркою.  Отримання  від  банків інформації, яка містить  банківську  таємницю,  здійснюється  у порядку та обсязі, встановлених  Законом  України "Про банки і банківську діяльність" (  2121-14  );  { Пункт перший частини першої статті 20 в редакції Закону  N  3662-12  від  26.11.93, із змінами, внесеними згідно із Законами  N  2663-III  (  2663-14  )  від  12.07.2001,  N 2922-III ( 2922-14 ) від 10.01.2002 }

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати  інформацію  про  стан законності і заходи щодо її забезпечення;

 3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок,  ревізій  діяльності  підпорядкованих  і підконтрольних підприємств,  установ, організацій та інших структур незалежно від форм  власності,  а  також  виділення  спеціалістів для проведення перевірок,  відомчих  і  позавідомчих  експертиз;  {  Пункт третій частини   першої  статті  20  в  редакції  Закону  N  3662-12  від 26.11.93 }

4) викликати посадових осіб  і  громадян,  вимагати  від  них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його  заступник  у межах своєї компетенції мають право: 1)  опротестовувати  акти  Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів  України,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки Крим, міністерств    та  інших  центральних  органів  виконавчої  влади, виконавчих    органів    місцевих   Рад,   підприємств,   установ, організацій,   громадських   об'єднань,  а  також  рішення  і  дії посадових  осіб;  {  Пункт  перший  частини  другої  статті  20 із змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 2663-III ( 2663-14 ) від 12.07.2001 }

2)  вносити  подання  або  протест  на  рішення  місцевих Рад залежно  від  характеру  порушень;  {  Пункт другий частини другої статті  20  із  змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 2663-III ( 2663-14 ) від 12.07.2001 }  3) порушувати у  встановленому  законом  порядку  кримінальну справу,  дисциплінарне    провадження    або    провадження    про адміністративне правопорушення, передавати  матеріали  на  розгляд громадських організацій;  4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону; 5)  вносити  подання  до  державних   органів,    громадських організацій і посадовим особам про  усунення  порушень  закону  та умов, що їм сприяли;6)  звертатись  до  суду з заявами про захист прав і законних інтересів   громадян,   держави,  а  також  підприємств  та  інших ридичних  осіб.  {  Пункт  6 частини другої статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 } { Стаття 20  із змінами, внесеними згідно із Законом N 3662-12 від 26.11.93 }

Система прокуратури України.

Систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, міст Києва й Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Військово - Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських), а також навчальні заклади, науково-дослідні та інші установи. Військові прокуратури, що входять до системи прокуратури, які очолює заступник Генерального прокурора України - начальник головного управління військових прокуратур, здійснюють свої повноваження в Збройних Силах України, Прикордонних військах України та інших військових формуваннях.

У системі органів прокуратури діють спеціальні прокурори (на правах районних), що підпорядковуються обласному прокуророві. До спеціальних прокуратур, належать природоохоронні, транспортні, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Генеральна прокуратура України є центральним органом системи прокуратури. Її очолює Генеральний прокурор України, який керує діяльністю всіх прокуратур і підпорядкованих закладів та забезпечує виконання завдань, покладених Конституцією й Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до Конституції України Генерального прокурора призначає на посаду та звільняє з неї Президент України за згодою Верховної Ради України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності у країні. Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокуророві, наслідком чого є його відставка.

Генерального прокурора звільняють з посади також у разі: - закінчення строку, на який його призначено; - неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; - порушення вимог щодо несумісності;- набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього; - припинення його громадянства;- подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Строк повноважень Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років.

Генеральний прокурор України спрямовує роботу органів прокуратури й здійснює контроль за їх діяльністю, призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України, затверджує структуру та штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання, призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим, призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва й Севастополя, їхніх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них прокурорів.

Відповідно до законодавства він визначає порядок прийняття, переміщення й звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів. Генеральний прокурор відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.

Структуру Генеральної прокуратури становлять головні управління, управління та відділи У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва й Севастополя та прирівняних до них прокуратурах утворюють колегії. Колегію Генеральної прокуратури України утворюють у складі Генерального прокурора, його першого заступника, заступників прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим і деяких керівників апарату Генеральної прокуратури. Персональний склад колегії Генеральної прокуратури України затверджують наказом Генерального прокурора. Персональний склад колегій прокуратур обласного рівня затверджує Генеральний прокурор України за поданням відповідного прокурора.

Колегії прокуратур є дорадчими органами й розглядають найважливіші питання стосовно додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

На засіданнях колегій можуть заслуховувати повідомлення та пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду й контролю, підприємств, установ і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводять до відома працівників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить у життя своє рішення, але зобов'язаний доповісти про це Генеральному прокуророві України. Члени колегії можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокуророві України, що може бути підставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

Окремим напрямом у організації роботи є забезпечення особистого прийому громадян усіх рівнів та розгляд заяв і звернень громадян, підтримання ділових зв'язків із засобами масової інформації. Органи прокуратури роз'яснюють громадянам положення чинного законодавства як індивідуально під час відвідання ними прокуратури, так і через пресу, радіо й телебачення. У разі коли громадянин звертається з приводу порушення прав, починають перевірку, за потреби вживають відповідних заходів щодо їхнього захисту.

Порядок розгляду скарг, заяв і пропозицій громадян регулюють Закон України «Про звернення громадян», кримінальне-процесуальне законодавство та накази Генерального прокурора України. В згаданому Законі (ст. 29) встановлено, що «нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами, відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень, вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності».

85. Статус судді Конституційного Суду України

Статус судді  Конституційного   Суду   України   визначається Конституцією України (  254к/96-ВР  ),  цим  Законом  та  законами України про статус суддів.  Повноваження судді   Конституційного  Суду  України  та  його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного  чи  надзвичайного  стану  в  Україні  або  в  окремих її місцевостях.

Повноваження судді Конституційного Суду України

Суддя Конституційного   Суду   України   здійснює   попередню підготовку  питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ.

Суддя Конституційного Суду України має право витребувати  від Верховної   Ради  України,  Президента  України,  Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування,  посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх   форм   власності,  політичних  партій  та  інших  об'єднань громадян,  окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію  з  питань,  що  готуються  до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України.

Ухилення від   дачі   пояснень   або   відмова   від  надання документів,  матеріалів,  інформації  судді  Конституційного  Суду України  тягне  за  собою  відповідальність  винних  осіб згідно з законом. Суддя Конституційного   Суду   України   має  право  публічно висловлювати свою думку з  питань,  що  стосуються  провадження  у Конституційному   Суді   України  лише  щодо  тих  справ,  у  яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

 Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі:

  1) закінчення строку призначення;

  2) досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку;

  3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

  4) порушення суддею заборон і обмежень щодо занять і дій, несумісних з посадою судді (передбачені частиною другою статті 16 Закону);

  5) порушення суддею присяги;

  6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

  7) припинення його громадянства;

  8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

  9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

  10) смерті судді.

84. Організація роботи Конституційного Суду України. Апарат Конституційного Суду України

Організацію та діяльність Конституційного Суду визначено Конституцією, Законом України "Про Конституційний Суд України" та актами Конституційного Суду, що встановлюють організацію його внутрішньої роботи.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду здійснює секретаріат Конституційного Суду на чолі з керівником. Положення про секретаріат, його структуру й штат затверджують на засіданні Конституційного Суду України. Керівника секретаріату також призначають на засіданні Конституційного Суду за поданням Голови з числа громадян, які мають право обійняти посаду професійного судді.

Керівник секретаріату, як і судді Конституційного Суду, не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності Конституційного Суду є постійні комісії, які утворюють з числа суддів шляхом відкритого голосування. Конституційний Суд утворює такі постійні комісії:

- з питань регламенту та етики;

- з питань бюджету й кадрів;

- з питань наукового та інформаційного забезпечення;

- з міжнародних зв'язків.

За потреби може бути утворено інші постійні комісії, ліквідовано або реорганізовано раніше створені, змінено їх кількісний і персональний склад.

Діють вони на основі положення, затвердженого Конституційним Судом на пленарному засіданні.

Голів постійних комісій призначає Голова Конституційного .Суду на строк своїх повноважень.

За пропозицією суддів Конституційного Суду ухвалою Конституційного Суду на його пленарному засіданні може бути утворено тимчасову комісію Конституційного Суду з числа фахівців відповідних галузей права для додаткового дослідження матеріалів справи. В ухвалі встановлюють строк для підготовки висновку тимчасовою комісією. Конституційний Суд передає тимчасовій комісії матеріали справи для ознайомлення та надає на її запит додаткові матеріали, необхідні для роботи.

При Конституційному Суді утворюють Науково-консультативну раду. Склад, повноваження й порядок діяльності Науково-консультативної ради затверджує Конституційний Суд.

Матеріали діяльності Конституційного Суду України зберігають у архіві Конституційного Суду.

Матеріали справи, щодо яких Конституційний Суд прийняв рішення або дав висновок, зберігають сто років.

Оригінали рішень і висновків Конституційного Суду зберігають у архіві безстрокове.

Інші матеріали зберігають на загальних підставах, визначених законодавством України.

Для забезпечення Конституційного Суду нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою створено бібліотеку.

Друкованим органом Конституційного Суду є "Вісник Конституційного Суду України".

В апараті Конституційного Суду є посада судового розпорядника. На нього покладено забезпечення встановленого порядку в залі засідань, він виконує розпорядження лише головуючого. Судовий розпорядник має право робити зауваження присутнім у залі засідань особам, вимагати від них додержання встановленого порядку та вживати заходів щодо усунення порушень. Вимоги судового розпорядника щодо підтримання порядку є обов'язковими для всіх присутніх. Судовий розпорядник до початку пленарного засідання та під час перерви інформує службу, що пропускає до залу засідань бажаючих бути присутніми на засіданні, про наявність вільних місць у залі.

83. Повноваження Конституційного Суду України Конституційний Суд  України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України,  актів Президента України,  актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;  2) відповідності  Конституції  України   чинних   міжнародних договорів  України або тих міжнародних договорів,  що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;  3) додержання   конституційної   процедури   розслідування  і розгляду справи про усунення Президента України з поста в  порядку імпічменту  в  межах,  визначених  статтями 111 та 151 Конституції України 4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;  5)   відповідності   проекту  закону  про  внесення  змін  до Конституції  вимогам  статей  157 і 158 Конституції  України { Статтю 13 доповнено пунктом 5  згідно  із Законом від 19.03.2009 - Закон визнано  неконституційним  згідно  з Рішенням Конституційного  6) порушення   Верховною  Радою  Автономної  Республіки  Крим Конституції  України   або законів України. { Статтю 13 доповнено пунктом 6 згідно із Законом -  Закон  визнано  неконституційним  згідно з Рішенням Конституційного Суду

82. Порядок формування і структура Конституційного Суду України

Відповідно до Конституції Конституційний Суд України (далі — КСУ) складається з вісімнадцяти суддів (ч. 1 ст. 148). Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають (в рівній кількості) по шість суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 148). Акти Президента України про призначення суддів Конституційного Суду України скріплюються підписами Прем’єрміністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання (ч. 4 ст. 106).

Порядок призначення суддів визначений Законом України «Про Конституційний Суд України» (ст. ст. 6–8). Згідно з цим законом Президент України проводить консультації з Прем’єрміністром України та Міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів цього суду.

Призначеною на посаду судді КСУ вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем’єрміністра України та Міністра юстиції України.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної Ради України. Також таке право мають не менше 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку.

Призначеними на посади суддів КСУ вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але це повинно бути більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення була б перевищена необхідна для призначення кількість суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді, який призначався Верховною Радою України, вона у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

З’їзд суддів України за пропозицією делегатів з’їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з’їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення в бюлетені для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді КСУ вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від кількості обраних делегатів з’їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади суддів КСУ, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у частині другій цієї статті, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався з’їздом суддів України, з’їзд у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування головуючим і секретарем з’їзду підписується рішення з’їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Згідно з ч. 5 ст. 148 Конституції України Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні КСУ зі складу його суддів шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк. Голова КСУ очолює Конституційний Суд України та організовує його діяльність. Він має двох заступників, які обираються за пропозицією Голови лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів у тому ж порядку, в якому відбуваються й вибори Голови Конституційного Суду України

Порядок виборів Голови КСУ та його заступників детально врегульований Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України.

У складі КСУ утворюються колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями та колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями.

Рішення про утворення колегій суддів, затвердження складу та призначення секретарів колегій приймається на засіданні Конституційного Суду України протягом першого місяця кожного календарного року. Один і той самий суддя Конституційного Суду України не може входити на постійній основі до складу двох і більше колегій. Суддя КСУ однієї Колегії може бути залучений за рішенням Конституційного Суду України до участі у роботі іншої Колегії у разі відсутності в ній кворуму.

Секретар Колегії суддів призначається з числа суддів, які входять до складу Колегії, та очолює її.

Секретар Колегії суддів:— очолює Колегію та організовує її роботу з питань розгляду конституційних подань та конституційних звернень, що надійшли до Колегії суддів;— головує на засіданні Колегії суддів;— вносить пропозицію на засіданні Конституційного Суду України про заміну суддідоповідача у справі в разі неможливості його участі у підготовці та розгляді матеріалів справи за конституційним поданням, конституційним зверненням;— вносить на розгляд КСУ пропозицію щодо тимчасового введення до складу Колегії судді Конституційного Суду України з іншої Колегії у разі неможливості проводити протягом тривалого часу засідання Колегії через відсутність кворуму;— звітує щоквартально про роботу Колегії суддів на засіданні Конституційного Суду України;— вирішує інші питання організації роботи Колегії суддів.

Конституційний Суд України може утворювати на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участі фахівців у відповідних галузях права.

На засіданнях КСУ розглядаються всі питання, що потребують вирішення Конституційним Судом України, крім тих, що вирішуються на його пленарних засіданнях.

Організаційне, науковоекспертне, інформаційнодовідкове та інше забезпечення діяльності КСУ покладено на Секретаріат Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату. Суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта та помічника, які є державними службовцями. Науковий консультант і помічник виконують доручення судді Конституційного Суду України зі справ конституційного провадження.

Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з суддів КСУ постійні комісії, що є його допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності.

86. Територія є однією з основних ознак держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави.

Територіальному устрою України присвячений розділ IX Конституції „Територіальний устрій України”. В ньому закріплені основоположні принципи побудови та організації територіального устрою в Україні.

Територіальний устрій України – це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами.

Відповідно до ст.132 Конституції України, територіальний устрій ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей і культурних традицій.Згідно зі ст.133 Конституції систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони у містах, селища та села.До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська,Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається відповідними законами України.

87. Система адміністративно-територіального устрою України

нутрішню структуру, побудову територіального устрою України визначає система адміністративно-територіального устрою нашої держави, на основі якої створюються і функціонують органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальний устрій кожної держави зумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників - історичних, географічних, національних, економічних, культурних, мовних та Ін. В одних країнах світу існують складні системи адміністративно-територіального устрою (Велика Британія, Італія, Франція та ін.), тоді як в інших, більш дрібних країнах (Бахрейн, Ватикан та ін.) таких систем взагалі немає. Хоча навіть у дрібних країнах можуть Існувати національні системи адміністративно-територіального устрою. Наприклад, у Князівстві Андорри 8 територією в 453 км2 існує адміністративно-територіальна система у складі семи громад.

Адміністративно-територіальний устрій України сформувався історично. За часів входження України до складу Австро-Угорщини. Польщі, Румунії та Російської Імперії, українські землі були інтегровані до адміністративно-територіальних систем цих держав. Зокрема, українські землі, що ввійшли до Австро-Угорщини, разом із польськими, угорськими та румунськими територіями були інтегровані до складу таких адміністративно-територіальних одиниць, як Буковина, Галичина та Карпатська Україна.

За радянської доби система адміністративно-територіального устрою України створювалася волюнтаристськими методами, без врахування історичних, національних, культурних, мовних та інших традицій. У 1932 році на території радянської України були створено шість областей, у 1937-1939 роках їх стало 15, а після приєднання в 1939-1940 роках до складу СРСР західних областей України та Буковини в Українській СРСР стало нараховуватися 23 області. На час розпаду колишнього СРСР адміністративно-територіальна система України складалася з 24 областей і двох міст республіканського підпорядкування.

Після проголошення незалежності України, в 1991-1992 роках, коли Верховна Рада України поновила в 1992 році територіальну автономію Криму, була сформована нинішня система адміністративно-територіального устрою України, що отримала своє закріплення в Розділі ГХ Конституції України - "Територіальний устрій України".

Відповідно до ст. 133 Конституції України, систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Отже, система адміністративного устрою України - це сукупність адміністративно-територіальних одиниць (АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села), що складають основу територіального устрою України.

Адміністративно-територіальний устрій - це свого роду внутрішній "каркас" державного устрою, що складається з адміністративно-територіальних одиниць трьох рівнів: 1) Автономна Республіка Крим, області та міста зі спеціальним правовим статусом - Київ і Севастополь; 2) райони, міста республіканського (АРК) та обласного значення; 3) міста районного значення, селища, села.

Стаття 133 Конституції України визначає виключний склад адміністративно-територіальних одиниць першого рівня системи адміністративно-територіального устрою України: АРК, Вінницька, Волинська. Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська. Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська. Рівненська, Сумська, Тернопільська. Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Автономна Республіка Крим - це адміністративно-територіальна одиниця України зі спеціальним правовим статусом, невід'ємна складова частина України, що вирішує в межах Конституції та законів України питання, віднесені до П відання. Правовий статус Республіки визначається Конституцією України, Конституцією АРК, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Область - це адміністративно-територіальна одиниця, що сформувалася у межах території України під впливом історичних, географічних, економічних та інших чинників і характеризується певною самостійністю під час вирішення соціальних, економічних і культурних питань, а також під час здійснення регіональної політики. За Конституцією в Україні існує 24 області. Зміна системи областей України можливе лише за умови внесення відповідних змін до Конституції України.

Важливим елементом верхньої ланки адміністративно-територіального устрою України є також міста зі спеціальним правовим статусом - Київ і Севастополь.

Спеціальний правовий статус м. Києва обумовлюється тим, що це місто є столицею держави (ст. 20 Конституції України). Її політичним і адміністративним центром. У місті Києві розташовані резиденції Президента України, Верховної Ради України. Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, інших органів державної влади, а також дипломатичні представництва Іноземних держав та міжнародних організацій в Україні.

Київ також є духовним, культурним, історичним, науково-освітнім центром України. Саме Київ є історичним спадкоємцем духовного і культурного центру східнослов'янської цивілізації - Київської Русі; в Києві знаходяться найдавніші духовні центри православ'я - Печерська Лавра і Собор Софії Київської; центри науки і освіти - Національна академія наук України, науково-дослідні інститути НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянська академія. Київський політехнічний інститут та інші заклади освіти; центри культури і мистецтва - національні театри, музеї, бібліотеки, виставкові центри, консерваторія.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про столицю України -місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. столичний статус покладає на органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.

Спеціальний правовий статус міст Києва та Севастополя зумовлюється особливим порядком здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у цих містах. Згідно з ч. З ст. 133 Конституції України, спеціальний статус міст Києва та Севастополя має бути врегульований спеціальними законами України. Якщо особливий статус м. Києва регулюється Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ", то закон України, який би регулював особливий статус м. Севастополя до сьогодні знаходиться на стадії свого розроблення.

Адміністративно-територіальними одиницями також є райони, міста, райони у містах, селища і села.

Райони як адміністративно-територіальна одиниця України є частиною території області. Район є середнім рівнем системи адміністративно-територіального устрою України, територіально-просторовою межею функціонування територіальних громад. Райони створюються з метою інтеграції економіки, промисловості, транспорту і зв'язку, торгівлі, соціально-культурних закладів територіальних громад сіл, селищ і міст в єдину інтегровану соціально-економічну і культурну систему.

Місто - це великий населений пункт (від 10 тис. осіб населення), що має власне комунальне господарство, житловий фонд і мережу соціально-культурних закладів; адміністративний, промисловий, торговельний і культурний центр.

За підпорядкованістю міста поділяються на міста районного, обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) підпорядкування та міста зі спеціальним правовим статусом.

У складі міст можуть створюватися райони у містах з метою оптимального вирішення територіальною громадою міста питань місцевого значення та більш ефективного управління містом.

Селище - це, як правило, населений пункт, розташований при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах із переробки сільськогосподарської продукції тощо, що має власну комунальну і соціальну інфраструктуру.

Найдрібнішою адміністративно-територіальною одиницею України є село. Ним вважається населений пункт зі сталим складом жителів, зайнятих здебільшого сільським господарством, рідше - народними промислами або санаторно-курортною справою, в якому місцеве самоврядування здійснюється сільською радою і сільським головою.

Території міст, селищ, сіл можуть поділятися на окремі мікрорайони та інші мікроструктури, які не є адміністративно-територіальними одиницями України: вулиці, квартали, житлові масиви тощо.

Не вважаються адміністративно-територіальними одиницями хутори, двори та інші невеликі поселення, що мають тимчасовий характер, а також поселення службового призначення в системі певної галузі народного господарства.

Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць визначається законодавством України.

Найменування і перейменування населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць здійснюється з урахуванням їх історичних, географічних, культурних, національних, побутових та інших місцевих особливостей. Після проголошення незалежності України стійкою стала тенденція щодо повернення адміністративно-територіальним одиницям їх традиційних історичних назв. Присвоєння найменувань адміністративно-територіальним одиницям з метою увічнення пам'яті особливо видатних державних, громадсько-політичних діячів, захисників вітчизни, діячів науки і культури може проводитись тільки посмертно і лише у виняткових випадках з урахуванням думки громадян, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Рішення про найменування і перейменування адміністративно-територіальних одиниць здійснюється Верховною Радою України з врахуванням думки територіальних громад.

88. Автономна Республіка Крим - територіальна автономія у складі України

Україна, будучи унітарною державою, має складний територіальний устрій, оскільки до її складу входить територіальна автономія - Автономна Республіка Крим. Під автономією (від грец. "автономія" - "незалежність") в юридичній науці прийнято розуміти відносно самостійне у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування територіальне утворення у складі держави.

Наявність автономії у складі унітарної держави є досить поширеним явищем у світовій практиці державного будівництва. Автономії існують у складі таких унітарних держав, як Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Китай, Португалія, Фінляндія та Ін. Наприклад, у Данії статус автономії мають такі її адміністративно-територіальні одиниці, як Гренландія і Фарерські острови; у Іспанії - Андалузія, Галіція, Каталонія, Країна Басків та ін.; у Китаї - Тибет, Синьцзянь, Внутрішня Монголія та ін.; у Португалії - Азорські острови та Мадейра. Автономії існують І у федеративних державах, наприклад, у Російській Федерації.

Як правило, статус автономій надається окремим частинам держави, які суттєво відрізняються від інших адміністративно-територіальних одиниць історичними, географічними, економічними, національними, мовними, соціальними, культурними умовами, побутом, звичаями, традиціями тощо. За таких умов держава з метою вирішення проблем децентралізації державного управління чи національного питання або для уникнення проблем сепаратизму, за ініціативи населення щодо утворення автономії, проголошує або сприяє проголошенню автономії певної адміністративно-територіальної одиниці або території.

Залежно від походження автономії поділяються на національні, територіальні та змішані. Визначальним чинником сутності та змісту автономії є домінуючий чинник, що призвів до її утворення. У Автономній Республіці Крим традиційно проживали представники багатьох національностей - українці, росіяни, татари, греки, караїми, гагаузи та інші, тому утворенню автономії на території Кримського півострову сприяли переважно територіальні чинники-Історичні, географічні, економічні, побутові тощо.

Автономна Республіка Крим є територіальною автономією у складі України, невід'ємною частиною України, складовою системи адміністративно-територіального устрою нашої держави.

Надання АРК відповідного статусу також має свою Історію. Вперше статус автономії Крим отримав у першій половині XX ст., коли 18 жовтня 1921 р. було утворено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі РРФСР, яка проіснувала до 1945 року і була перетворена на Кримську область у складі РРФСР. Цьому передувала примусова депортація з півострова кримських татар та жителів інших національностей у віддалені регіони СРСР.

У 1954 році Кримську область було передано до складу УРСР. На підставі ст. 14 чинної на той час Конституції СРСР від 26 квітня 1954 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон СРСР, яким затвердила Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР. Це відбулося на підставі рішень Президії Верховної Ради РРФСР від 5 лютого 1954р. та Президії Верховної Ради УРСР. Крім того. Законом СРСР від 26 квітня 1954 р. були внесені зміни до статей 22,23 Конституції СРСР. за якими Кримська область була виведена зі складу РРФСР І віднесена до складу Української РСР. Відповідні зміни були внесені й до інституцій РРФСР І УРСР. Таким чином, у 1954 році на законних підставах був встановлений статус Кримської області як української території та адміністративно-територіальної одиниці. У цьому статусі Кримська область проіснувала до початку 90-х років XX ст.

З розпадом колишнього СРСР виникло питання визначення адміністративно-правового статусу Криму. 20 січня 1991 p ., за ініціативи жителів Криму, відбувся загальнокримський референдум щодо поновлення автономії Криму. Більшість жителів Криму підтримала питання референдуму. За результатами загальнокримського референдуму Верховна Рада Української РСР прийняла Закон України "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" від 12 лютого 1991 p.. за яким Кримській області було надано статус автономної республіки, а Кримська обласна Рада народних депутатів набула статусу Верховної Ради Кримської Автономної Республіки.

Верховною Радою України були також внесені відповідні зміни до чинної на той час Конституції України (ст. 75) та прийнято 29 квітня 1992 р. Закон України "Про статус Автономної Республіки Крим". Ці документи законодавчо визначили новий конституційно-правовий статус Криму як автономної республіки у складі України.

Таке рішення було прийнято з урахуванням історичного і культурного розвитку населення на території Криму, його багатонаціональності та багатоконфесійності.У 1995 році Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Автономну Республіку Крим", яким до повноважень АРК були віднесені зокрема, такі питання, як прийняття, тлумачення законів АРК та контроль за їх дотриманням; вирішення питань територіального поділу АРК, встановлення і зміна меж районів, населених пунктів, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування міст, районів, районів у містах, селищ міського типу, сіл; визначення повноважень і порядку діяльності республіканських органів та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; визначення структури і пріоритетних напрямів розвитку економіки республіки, забезпечення науково-технічного процесу, створення й функціонування вільних економічних зон відповідно до законодавства України тощо.

Остаточне закріплення конституційного статусу АРК відбулося після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, яка визначила, що АРК входить до системи адміністративно-територіального устрою України (ст. 133) і залишається невід'ємною часткою України (ст. 134) з наданням їй особливих повноважень порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями.

21 жовтня 1998 р. Верховна Рада АРК прийняла Конституцію АРК, а 23 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про затвердження Конституції Автономно! Республіки Крим", який надав чинності Конституції АРК як законодавчого акта.

Конституцією України 1996року(ст. 138) до відання АРК віднесене широке коло питань політичного, соціально-економічного, екологічного, культурного та іншого характеру.

У політичній сфері АРК сприяє реалізації політичних прав і свобод громадян України та вирішує інші питання політичного характеру, зокрема, стосовно організації та проведення місцевих референдумів; призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК; участі у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; участі у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів.

У соціально-економічній сфері управління майном, що належить АРК; розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК і питань соціально-економічного розвитку тощо.

У культурній, екологічній та інших сферах - забезпечення функціонування і розвитку державної і національних мов та культур на території АРК; охорона і використання пам'яток історії, розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів: встановлення зон їх санітарної охорони; ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

Конституцією та законами України АРК можуть бути делеговані також інші повноваження.

Крім того, АРК має Конституцію АРК та здійснює нормативне регулювання низки питань соціального та господарського значення. Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів не можуть суперечити Конституції АРК і законам України.

До повноважень АРК також віднесено здійснення нормативного регулювання з таких питань; сільського господарства і лісів; меліорації і кар'єрів; мисливства і рибальства; санітарної та лікарняної служби; містобудування і житлового господарства; громадських робіт, ремесел та промислів, благодійництва; туризму, готельної справи та ярмарків; транспорту загального користування, автошляхів та водопроводів; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури та історико-культурних заповідників (ст. 137 Конституції України).

Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів АРК з цих питань не можуть суперечити Конституції і законам України І приймаються на їх виконання. Дія таких нормативно-правових актів Верховної Ради АРК з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України може бути зупинена Президентом України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Зазначені питання становлять коло конституційних повноважень АРК, у межах яких представницькі та виконавчі органи здійснюють свою діяльність самостійно. Крім того, законами України та Конституцією АРК (розділ II) передбачаються деякі інші повноваження.

Автономна Республіка Крим має відповідні органи влади і місцевого самоврядування, які здійснюють визначені Конституцією України, Конституцією АРК та Іншими законами України функції і повноваження АРК.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим є представницьким органом, повноваження, порядок формування і діяльності якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 р., Конституцією Автономної Республіки Крим (глава 6, статті 21-33). В Конституції АРК, на відміну від попередніх законодавчих актів, визнано Верховну Раду як представницький, а не законодавчий орган влади, що відповідає ст. 75 Конституції України, за якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є виключно парламент України - Верховна Рада України.

Верховна Рада АРК складається зі 100 депутатів. які відповідно до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р. зі змінами і доповненнями з 2006 р, обираються за пропорційною виборчою системою. Депутати Верховної Ради АРК обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами АРК (п. 7 ст. 2 Закону).

Верховна Рада АРК працює сесійно. Для ведення нормотворчої роботи, підготовки та подальшого розгляду рішень і постанов з питань, віднесених до повноважень Верховної Ради АРК, з числа її депутатів утворюються постійні комісії.

Конституцією АРК (п. 2 ст. 26) до повноважень Верховної Ради віднесено, зокрема, прийняття Конституції АРК, призначення чергових виборів депутатів її Верховної Ради АРК, прийняття рішення про проведення республіканського (місцевого) референдуму, затвердження бюджету АРК та ін.

Органом виконавчої влади АРК, який самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження, віднесені Конституцією України, Конституцією АРК і законами України до відання АРК, є уряд - Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Відповідно до ст. 136 Конституції України, Голова Ради міністрів АРК призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням із Президентом України.

З питань виконання державних функцій і повноважень Рада міністрів АРК, Голова Ради міністрів АРК. його заступники, керівники відповідних міністерств і республіканських комітетів АРК підзвітні і підконтрольні Кабінету Міністрів України, а керівники місцевих державних адміністрацій - Раді міністрів АРК (п. 5 ст. 35 Конституції АРК).

Конституцією АРК встановлено, що правосуддя здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України (ст. 39-40 Конституції АРК). Тобто суди загальної юрисдикції, що знаходяться на території АРК є невід'ємною складовою системи судів загальної юрисдикції України, порядок організації і діяльності яких визначається Законом України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р.

Місцеве самоврядування АРК має здійснюватись у повному обсязі відповідно до Конституції України (розділ XI "Місцеве самоврядування"). Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та законів України з певними особливостями, що передбачені Конституцією АРК (розділ IV "Місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим").

Статтею 139 Конституції України передбачено, що в АРК діє представництво Президента України, статус якого визначається законом України. Через цей орган Президент України здійснює контрольну функцію щодо органів влади АРК.

Закон України "Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим" було прийнято в 1993 році, але з часом він застарів. Нова редакція цього Закону була ухвалена Верховною Радою України 2 березня 2000 р.

Відповідно до положень цього Закону Представництво Президента України в АРК є державним органом, створеним Президентом України відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в АРК повноважень Президента України і підпорядкованим йому у своїй діяльності. До функцій Представництва, зокрема, належать: вивчення стану виконання в АРК Конституції та законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, вжиття заходів із забезпечення належного виконання актів законодавства України Верховною Радою АРК, Радою міністрів АРК, районними державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування АРК та ін.

Конституція АРК також закріплює гарантії статусу і повноважень АРК (розділ V), тобто нормативно- і організаційно-правові умови і засоби організації і діяльності АРК, П органів, посадових і службових осіб.

До нормативно-правових гарантій організації та діяльності АРК відносяться Конституція України, Конституція АРК, закони України, нормативно-правові акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти органів влади АРК - Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК і органів місцевого самоврядування в АРК.

До того ж Конституцією АРК запроваджені спеціальні нормативно-правові механізми захисту правових актів, що визначають правовий статус АРК і регулюють її повноваження. Пропозиції про зміни, які стосуються обмежень статусу і повноважень АРК та її органів, розглядаються Верховною Радою АРК на підставі рішення консультативного республіканського (місцевого) референдуму. Зміни до Конституції АРК приймаються Верховною Радою АРК і затверджуються Законом України.

89. Поняття і юридична природа місцевого самоврядування

Принцип самоврядування є одним із найдавніших і універсальних серед тих, що застосовуються в управлінні. Він відповідав потребам людського суспільства, починаючи з ранніх стадій його розвитку і до певного часу залишався єдиним засобом соціальної організації людства.

З прийняттям Конституції України 1996 р. у політичній системі України відбуваються докорінні зміни. Значною мірою вони зумовлені і зміною правового статусу місцевих рад, які закріплюються на конституційному рівні вже не як органи державної влади, а як органи місцевого самоврядування. Сучасну правову державу не можна уявити без ефективно діючої системи місцевого самоврядування.

Європейська хартія місцевого самоврядування (ст. 3) дає визначення місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Згідно з Європейською хартією це право здійснюється як виборними та виконавчими органами, так і безпосередньо територіальною громадою шляхом використання різних форм прямої демократії.

Відповідно до Конституції місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це положення частини першої ст. 140 Конституції корелюється з її ст. 7, яка встановлює, що в Україні визнається й гарантується місцеве самоврядування.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. дається таке визначення: «Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (ст. 2). Це визначення більш деталізоване порівняно з поняттям, що дається в Конституції України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад. Таким чином, первинним суб'єктом місцевого самоврядування Конституція проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах законодавства своїх колективних потреб і захисту своїх законних прав та інтересів.

Місцеве самоврядування, його гарантування з боку Української держави є не тільки правом територіальної громади, а й принципом засад конституційного ладу України . Це знайшло своє закріплення у ст. 7 Конституції.

У теорії місцевого самоврядування є різні підходи щодо його юридичної природи. Існують теорії: державницька, грома-дівська, теорія муніципального дуалізму . На процес становлення місцевого самоврядування в Україні найбільший вплив мають державницька і громадівська теорії.

Державницька теорія місцевого самоврядування прямо проголошувала тісний зв'язок органів самоврядування із загальними засадами державного устрою і виходила із необхідності включення цих установ до загальнодержавної системи. її творцями вважаються німецькі вчені Л. Штейн і Р. Гнейст, на думку яких, місцеве самоврядування — це частина державного механізму. Справи передаються у відання органів самоврядування законом, але за своєю природою вони залишаються справами державними.

В основі державницької теорії — теорія децентралізації частини державної виконавчої влади, її передачі на рівень територіальних спільнот громадян та тих органів, які вони обирають. Місцеве самоврядування розглядається прихильниками цієї теорії як засіб здійснення державних функцій за допомогою недержавних за своєю суттю суб'єктів права (місцевого населення та його органів). За такого підходу, на їх думку, місцеве самоврядування органічно вписується у механізм народовладдя, оскільки його корені - - у тій владі, джерелом якої є весь народ, а не його частина (громада). Органи місцевого самоврядування при цьому мають діяти за принципом: «Дозволено лише те, що передбачено законом». Місцеве самоврядування може функціонувати не тільки на рівні територіальних громад, а й на рівні регіонів, зокрема районів, областей, оскільки держава може визнавати їх теж місцевими колективами, тобто первинними суб'єктами місцевого самоврядування. Місцевими колективами, наприклад, згідно зі ст. 72 Конституції Франції є комуни, департаменти, заморські території, які вільно управляються виборними радами в умовах, визначених законом. Найбільшого поширення державницька теорія набула у Європі, її витоки йдуть від магдебурзького права. Ця теорія знайшла втілення в Європейській хартії місцевого самоврядування1.

Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування розглядають його первинні суб'єкти — громади як самостійне джерело такої публічної влади, яка не належить державі, а є самостійною, так званою муніципальною. За такого підходу місцеве самоврядування можливе лише на рівні населених пунктів. Що ж до інших рівнів адміністративно-територіального поділу держави (наприклад, районів, областей), на думку прихильників громадівської теорії, то там місцеве самоврядування можливе лише у формі добровільних об'єднань територіальних громад сіл, селищ і міст — асоціацій. Відповідно місцеве самоврядування, його органи мають вирішувати питання лише місцевого значення, а здійснення повноважень державної влади має покладатися на місцеві органи державної виконавчої влади. На думку прихильників цієї теорії, право на самоврядування є природним і невід'ємним від самої громади, а тому держава лише його визнає і гарантує. Вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування мають діяти за принципом: «Дозволено все, що не заборонено законом». Громадівська теорія місцевого самоврядування була започаткована практикою державотворення у США.

Теорія муніципального дуалізму є певною модифікацією державницької і громадівської теорій. Згідно з цією теорією органи місцевого самоврядування є незалежними від держави тільки в суто громадівських справах, до яких держава байдужа, а у сфері політичній вони розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження. Виходячи з цього і ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на так звані власні і делеговані. Якщо при вирішенні власних справ, на думку прихильників цієї теорії, органи місцевого самоврядування можуть діяти незалежно і самостійно від державних органів, дотримуючись лише закону, то, вирішуючи «делеговані» повноваження, вони повинні діяти під контролем та адміністративною опікою.

Конституційно-правове регулювання статусу місцевого самоврядування несе на собі відбиток зазначених теоретичних підходів. Так, згідно з частиною першою ст. 140 Конституції України територіальна громада розглядається як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, що повною мірою відповідає громадівській концепції місцевого самоврядування. Про це свідчить і те, що місцеве самоврядування обмежується самостійним вирішенням питань місцевого значення в межах Конституції і законів України та зосереджується лише в селах, селищах та містах, оскільки населення районів і областей не визнається самостійним суб'єктом місцевого самоврядування.

У частині третій ст. 143 Конституції України встановлено: «Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади», а частина четверта ст. 143 закріплює: «Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади». Ці положення побудовані на основі моделі муніципального дуалізму.

Водночас найбільш суттєві положення Конституції України виконані в аспекті державницької теорії місцевого самоврядування. У них чітко проводиться ідея, що корені місцевого самоврядування — у тій владі, джерелом якої є народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень — у законі. Так, згідно зі ст. 5 Конституції «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи місцевого самоврядування». Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції «органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», тобто за принципом: «Дозволено лише те, що передбачено законом».

Деякі теоретики вважають, що державницька теорія місцевого самоврядування є більш життєвою та прийнятною для України, для практики її державного будівництва. Проте такий підхід не дає підстав вважати орган місцевого самоврядування державним органом, навіть незважаючи на те, що функціонально органи місцевого самоврядування досить схожі за своєю діяльністю з роботою місцевої державної адміністрації. Система органів державної влади побудована на іншій концептуальній основі -— на базі централізації, підкорення і підконтрольності нижчих за належністю органів вищим, а система місцевих рад — на основі самостійності в реалізації своїх функцій.

Розглянуті теорії місцевого самоврядування суттєво вплинули на конституційно-правове закріплення місцевого самоврядування та його органів в Україні.

Місцеве самоврядування в світі будується на різних концептуальних засадах з урахуванням історичного досвіду, традицій, менталітету народу. Прийнято виділяти чотири основні системи місцевого самоврядування.

Англо-американська (англосаксонська) система характеризується тим, що на всіх субстанціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції не створюються (СІЛА, Велика Британія, Канада, Австралія).

Континентальна (романо-германська, або європейська) система будується на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління. Така система має два різновиди. На всіх субстанціональних рівнях, за винятком низового, одночасно функціонують виборні органи територіальної громади та призначені представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які здійснюють адміністративний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування. При цьому на низовому рівні функціонують виключно органи первинної територіальної громади. Така система існує, зокрема, в Італії та Франції. Інший варіант цієї системи — коли на низовому рівні створюються лише органи місцевого самоврядування, а на регіональному та субрегіональному рівнях функціонують призначені місцеві державні адміністрації загальної компетенції. Така система застосовується, зокрема, в Болгарії, Польщі, Туреччині, Фінляндії.

Іберійська система (Бразилія, Португалія, Мексика) передбачає, що управління на всіх субнаціональних рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (мери, префекти тощо). Ці посадові особи стають головами відповідних рад і одночасно затверджуються центральними органами державної влади в адміністративно-територіальних одиницях.

Радянська система (система рад та їх виконавчих комітетів) базується на запереченні поділу влади і визнанні повновладдя представницьких органів знизу доверху. Всі ради є органами державної влади на своїй території, всі інші органи держави прямо або опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її елементів. Сьогодні подібна система збереглася лише в деяких країнах, зокрема в КНР, КНДР.

Аналіз положень Конституції України і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», інших законодавчих актів дає підстави для висновку, що в Україні застосовується континентальна (європейська) система управління на місцях.

Місцеве самоврядування є довготривалим явищем в історії людства і його витоки сягають громадівського та племінного самоврядування в додержавний період. За часів Київської Русі різні форми місцевого самоврядування складалися та розвивалися на основі звичаєвого права. Так, на рівні регіону елементи самоврядування знаходили прояв у вічах. Суб'єктом міського самоврядування виступали міські громади, які користувалися значною адміністративною, господарською і судовою автономією. Найважливіші питання міського життя вирішувалися на міських вічах. Суб'єктом сільського самоврядування була сільська громада — верв.

Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні мало магдебурзьке право, яке поширилося на українські міста, починаючи з середини XIV ст. Юридичними наслідками надання місту магдебурзького права були скасування звичаєвих норм і виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу місцевого самоврядування — магістрату.

Своєрідних форм набуває місцеве самоврядування за часів існування Української козацької держави, що було зумовлено її полково-сотенним устроєм (XVII—XVIII ст.). Полки та сотні одночасно були військовими та адміністративно-територіальними одиницями і користувалися військово-адміністративним самоврядуванням. Після підписання в 1654 р. договору між Україною та Московською державою починається процес поступової ліквідації українських форм місцевого самоврядування .

У 1838 р. запроваджується станове самоврядування для державних та вільних селян у формі сільського товариства, яка в 1861 р. була поширена на всіх селян. Найважливіші питання в сільському товаристві вирішувались на сільському сході. Регіональне самоврядування запроваджується після проведення Олександром II земської реформи в 1864 р. На рівні губерній формувалися представницькі органи місцевого самоврядування — губернські земські збори. Реформа міського самоврядування була здійснена в 1870 р. Вона передбачала створення представницьких органів місцевого самоврядування — міських дум, які обиралися жителями міста за куріальною системою. Виконавчим органом міського самоврядування стає управа на чолі з міським головою, що обирається міською думою.

За часів УНР була здійснена спроба реформувати міське самоврядування. Уже в II Універсалі Української Центральної Ради наголошувалося на необхідності «вжити всіх заходів для закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що є органами найвищої адміністративної влади на місцях»1. Згідно з Конституцією УНР від 29 квітня 1918 р. конституційний лад України мав будуватися на засадах децентралізації — землям, волостям і громадам надавалися права широкого самоврядування (ст. 5). У ст. 26 Конституції УНР закріплювався принцип організаційної самостійності місцевого самоврядування. Але ці конституційні положення не були реалізовані.

Нова історія місцевого самоврядування в Україні починається після прийняття 7 грудня 1990 р. Закону «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування». Прийняття цього закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради, які на той час входили до єдиної системи органів державної влади, всіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. При цьому закон 1990 р. виходив з теорії дуалізму місцевого самоврядування, що знайшло відображення у статусі місцевих рад, які мали подвійну природу: як органи місцевого самоврядування і як органи державної влади. Наступним кроком у становленні місцевого самоврядування в Україні стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції закону, який мав назву: Закон України «Про місцеві ради народних депутатів і місцеве та регіональне самоврядування». Територіальною основою місцевого самоврядування визначалися сільрада, селище, місто, а регіонального самоврядування - - район, область. З прийняттям Конституції України 1996 р. місцеве самоврядування отримало конституційний статус.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. з урахуванням конституційних положень більш чітко і детально регламентує правовий статус місцевого самоврядування. Проте, як свідчить життя, чимало його положень є недосконалими, і є об'єктивна необхідність його зміни (новелізації).

На розробку в Україні законодавства про місцеве самоврядування суттєво вплинули положення Європейської хартії про місцеве самоврядування. Особливо це стосується Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Але цей закон не є копією чи аналогом хартії, як і національного закону якоїсь іншої країни. Це оригінальний за концепцією, структурою, комплексом загальних принципів нормативно-правовий акт, що регламентує організацію місцевого самоврядування в унітарній державі. Створена на сьогодні в Україні правова база місцевого самоврядування, втілила багатий досвід законодавчого забезпечення реалізації конституційного права громадян на місцеве самоврядування, являє собою внесок у загальноєвропейський процес розвитку демократії шляхом захисту і гарантування місцевого самоврядування.

92. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування полягає, перш за все, у тому, що його органи є юридичними особами. Згідно з Конституцією і законами України вони наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Крім того, органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у разі здійснення яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. 16 Закону).

За статтями 142 і 143 Конституції України та ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що перебуває в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують і ліквідовують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до 'їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних- областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культур-них програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

99. Служба в органах місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України,  які займають посади в органах місцевого самоврядування,  що спрямована  на  реалізацію територіальною  громадою  свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Основні принципи служби в органах місцевого

              самоврядування

   Служба в  органах  місцевого  самоврядування  здійснюється на

таких основних принципах: служіння територіальній громаді;   поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності;  гуманізму і соціальної справедливості;   гласності;   пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей  доступу  громадян  до  служби  в  органах місцевого  самоврядування  з  урахуванням  їх  ділових  якостей та професійної підготовки;  професіоналізму, компетентності,  ініціативності,   чесності, відданості справі;   підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за  порушення   дисципліни   і   неналежне   виконання   службових обов'язків;     дотримання прав місцевого самоврядування;  правової і  соціальної  захищеності  посадових осіб місцевого самоврядування;   захисту інтересів відповідної територіальної громади;   фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби  зарахунок коштів місцевого бюджету;   самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

Право на службу в органах місцевого самоврядування

  Право на  службу  в  органах  місцевого  самоврядування мають громадяни України незалежно від раси,  кольору шкіри,  політичних, релігійних  та інших переконань,  статі,  етнічного та соціального походження,  майнового стану,  терміну проживання  на  відповідній території.

На посаду можуть бути призначені особи,  які мають відповідну освіту  і  професійну  підготовку,  володіють  державною  мовою  в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків.

98. иконавчі комітети місцевих рад: структура, порядок утворення, форми і методи роботи

Згідно зі ст.ст. 51 і 54 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», до виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у місті рад відносяться виконавчі комітети, відділи, управління й інші виконавчі органи. Особливе місце серед них займають виконавчі комітети, що створюються сільськими, селищними, районними в місті радами, перед якими ці виконавчі органи підзвітні і підконтрольні, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади – також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Виконавчий комітет створюється на строк повноважень ради. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.Радою визначається чисельність виконкому, затверджується його персональний склад за пропозицією голови. Якщо чисельність територіальної громади села складає до 500 жителів, то за рішенням сільської ради або територіальної громади виконавчий орган може не створюватися. У цьому випадку його функції (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює одноосібно сільський голова.

Структура виконавчого комітету складається з наступних елементів:

– сільський, селищний, міський, районний у місті голова – очолює виконком;

– заступник (заступники) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради;

– керуючий справами (секретар) виконкому (його функції в селах може здійснювати секретар ради);

– керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради

– секретар сільської, селищної, міської ради;

– апарат виконкому.

До складу виконавчого комітету можуть входити й інші особи, крім депутатів місцевої ради.

Особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення повноважень в інших випадках звільняються від виконання виробничих або службових обов’язків з відшкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з виконанням обов’язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Організує роботу виконавчого комітету голова. Основною організаційною формою роботи виконкому є засідання, що скликаються головою або його заступником за потреби, але не рідше одного разу на місяць. Засідання є правомочними, якщо в них беруть участь більше половини від загального складу виконкому.

Власні й делеговані повноваження виконкомів закріплені в розділі 2 ст.52 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Під час здійснення делегованих повноважень виконкоми підконтрольні органам виконавчої влади. На засіданнях більшістю голосів приймаються рішення, що підписуються головою. У випадку незгоди голови з рішенням виконкому, він може призупинити його дію своїм розпорядженням і внести це питання на розгляд ради.

Виконавчий комітет ради попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради; координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників; має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Правовими формами діяльності виконкому є нормотворча, правозастосовча і контрольна. Нормотворча форма реалізується шляхом прийняття рішень, що носять нормативний характер. Правозастосовча форма здійснюється шляхом прийняття рішень з питань організаційної й поточної роботи, а також діяльності щодо виконання законодавства України та рішень місцевих рад. Контрольна форма виявляється у контролі за ефективністю діяльності підприємств, установ, організацій, що перебувають у в комунальній власності, з боку відділів, управлінь та інших виконавчих органів рад і їх керівників, апарату виконкому, а також у контролі з боку самого виконкому за законністю актів відділів, управлінь та їх керівників з правом їх зміни або відміни.

Організаційними формами роботи виконкомів є засідання, персональна діяльність членів виконкому, участь членів виконкому в сесіях місцевих рад, засіданнях постійних комісій ради, а також звіти про діяльність членів виконкому перед радою.Викона́вчий о́рган місце́вого самоврядува́ння — створюваний представницьким органом місцевого самоврядування орган, що є підконтрольним і підзвітним відповідній раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідному органу виконавчої влади.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад в Україні є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчий комітет ради утворюється відповідною радою на строк її повноважень у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

Очолює виконавчий комітет, відповідно, сільський, селищний, міський голова, районної в місті ради - голова відповідної ради. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до формування нового складу виконавчого комітету.

Кількісний склад виконавчого комітету визначається самостійно відповідною радою, а його персональний склад затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.

Основною формою роботи виконавчого комітету є його засідання, які скликаються, відповідно, сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а у разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної в місті ради створюються радою в межах затверджених нею структури і штатів для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної в місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

97. Сільський, селищний, міський голова

1. Сільський,  селищний,  міський голова є головною посадовоюособою   територіальної  громади  відповідно  села  (добровільногооб'єднання в одну  територіальну  громаду  жителів  кількох  сіл),селища, міста.

 2. Сільський, селищний, міський голова обирається відповідноютериторіальною громадою на  основі  загального,  рівного,  прямоговиборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири рокив порядку,  визначеному законом,  і здійснює свої повноваження  напостійній основі.

3. Сільський,  селищний,  міський  голова  очолює  виконавчийкомітет відповідної сільської,  селищної, міської ради, головує наїї засіданнях.

 4. Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатомбудь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою,в  тому числі на громадських засадах (крім викладацької,  науковоїта творчої роботи у позаробочий  час),  займатися  підприємницькоюдіяльністю, одержувати від цього прибуток. 5. На   сільських,   селищних,   міських   голів  поширюютьсяповноваження та гарантії депутатів рад,  передбачені  законом  простатус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

96.Стаття 1. Законодавство про статус депутатів місцевих рад

Статус депутата місцевої ради визначається Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Стаття 2. Депутат місцевої ради - представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу

1. Депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України".

( Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 806-VI від 25.12.2008 ) 2. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Стаття 3. Депутат місцевої ради - повноважний і рівноправний член відповідної ради

1. Депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування.

2. Депутат місцевої ради відповідно до цього Закону наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів.

Стаття 4. Виникнення і строк повноважень депутата місцевої ради

1. Депутат місцевої ради набуває свої повноваження в результаті обрання його до ради відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

2. Повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано.

3. Повноваження депутата місцевої ради, обраного замість того депутата, який вибув, або на повторних виборах, починаються з дня заслуховування на черговому після виборів депутата місцевої ради пленарному засіданні відповідної місцевої ради повідомлення територіальної виборчої комісії про підсумки виборів.

4. Інформація про підсумки виборів доводиться територіальною виборчою комісією до відома відповідної місцевої ради. Спори щодо набуття повноважень депутатів місцевої ради вирішуються судом.

Стаття 5. Дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради

1. Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі:

1) його відкликання виборцями у встановленому цим Законом порядку;

2. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Стаття 3. Депутат місцевої ради - повноважний і рівноправний член відповідної ради

1. Депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування.

2. Депутат місцевої ради відповідно до цього Закону наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів.

Стаття 4. Виникнення і строк повноважень депутата місцевої ради

1. Депутат місцевої ради набуває свої повноваження в результаті обрання його до ради відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

2. Повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано.

3. Повноваження депутата місцевої ради, обраного замість того депутата, який вибув, або на повторних виборах, починаються з дня заслуховування на черговому після виборів депутата місцевої ради пленарному засіданні відповідної місцевої ради повідомлення територіальної виборчої комісії про підсумки виборів.

4. Інформація про підсумки виборів доводиться територіальною виборчою комісією до відома відповідної місцевої ради. Спори щодо набуття повноважень депутатів місцевої ради вирішуються судом.

Стаття 5. Дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради

1. Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі:

1) його відкликання виборцями у встановленому цим Законом порядку;

( Пункт 2 частини першої статті 5 виключено на підставі Закону N 2487-VI від 10.07.2010 ) 3) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

4) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;

5) обрання його депутатом іншої місцевої ради;

6) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

7) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі;

8) його смерті.

2. Повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку:

1) з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

2) з особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень.

3. Спори щодо дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вирішуються судом.

3) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

4) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;

5) обрання його депутатом іншої місцевої ради;

6) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

7) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі;

8) його смерті.

2. Повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку:

1) з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

2) з особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень.

3. Спори щодо дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вирішуються судом.

( Частину четверту статті 5 виключено на підставі Закону N 2487-VI від 10.07.2010 ) ( Частину п'яту статті 5 виключено на підставі Закону N 2487-VI від 10.07.2010 ) ( Частину шосту статті 5 виключено на підставі Закону N 2487-VI від 10.07.2010 ) 7. У разі дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вибори чи заміщення депутата, який достроково припинив повноваження, проводяться відповідно до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

100. 2. Гарантії місцевого самоврядування.

Гарантії - це сист. держ. прав. засобів реаліз., охор. та захисту прав ОМС. (КУ): В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. (ЗУ Про м.с.):

1) Самостійна реалізація повноваження органами місцевого самоврядування (тер.гр., орг-ни та пос. особи).

2) Органи вик-чої влади не мають права: а) втручатися в законну діяльність, б) вирішувати питання повноважень ОМС, (крім делегованих за законом).

3) Держ. адмін-я повинна повідомити про розгляд справ, які зачіпають ОМС відповідні ОМС.4. Право звернення до суду ОМС: а) визнання незаконними актів місц. ОВВ, інших ОМС, підпр., уст-в та орг-й, які обмежують права тер.гром., повноваження ОМС.

95. . Районна та обласна ради як органи місцевого самоврядування

Ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених КУ, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень.

Порядок формування та організація діяльності рад визначаються КУ ЗУ «ПМСВ» та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Ради не виступають як представницькі органи обласних та районних громад оскільки КУ не передбачає існування таких громад і не розглядає населення області району як субєктів місцевого самоврядування. Відповідно обласні та районні ради конституйовані як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальтних громад сіл, селищ міст в межах повноважень КУ та ЗУ, а також переданих їм сільськими селищними міськими радами. Обласна районна Рада не утворює власних виконавчих органів а відповідні повноваження делегуються нею обласній районній державній адміністрації.

Питання, які вирішуються виключно на їх пленарних засіданнях: 1) кадрові питання (обрання, звільнення голови та застуників, призначення структурних керівників; утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій ради; затвердження структури виконавчого апарату; 2) оргаізаційні питання (регламент, план ради); 3) заснування ЗМІ відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; 4) заслуховування звітів комісій, керівників органів, які рада утворює, обирає та призначає; 9) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по них; 5) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законодавством. Є ряд Делегованих повноважень: 1) підготовка і внесення проектів програм; 2) підготовка пропозицій до програм розвитку відповідно областей; 3) забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку; 4) підготовка і подання фінансових показників і пропозицій до проекту бюджету України; 5) сприяння інвестиційній діяльності на території району, області; та інші. 

ВИБОРИ: чергові - рішення приймає ВРУ, про ВР АРК - приймає ВР АРК; позачергові місцеві вибори призначаються ВРУ у разі дострокового припинення повноважень ВР АРК, місцевої ради, сільського, селищного, міського голови; повторні, проміжні призначаються ТВК; перші призначаються відповідно ВР АРК, обласною, Київською або Севастопольською міською радою.

94. Порядок формування, організація роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування

Законодавством України передбачений такий порядок формування рад. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Вибори відбуваються згідно із Законом України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р. Відповідно до цього ж Закону визначається загальний склад ради, що визначається самою радою.Рада вважається правомочною за умови обрання не менш як 2/8 депутатів від загального складу ради. Якщо до ради обрано менше 2/3 від її складу, до обрання необхідної кількості депутатів повноваження продовжує здійснювати рада попереднього скликання. Строк повноважень рад - п'ять років.Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається із пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, районної в місті ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через місяць після обрання ради, в правомочному складі. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не рідше одного розу на квартал. .Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а в разі невмотивованої відмови або неможливості - секретар ради; сесію районної в місті, районної, обласної ради - голова ради або його заступник. У разі невмотивованої відмови або неможливості голови сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради; секретаря сільської, селищної, міської ради; заступника голови районної в місті, районної, обласної ради сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один із депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один із депутатів цієї ради. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні беруть участь більше половини депутатів від загального складу ради.Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян.Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради. Порядок скликання сесії ради, підготовки та розгляду нею питань, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради.Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються сільським, селищним, міським головою, районної в місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, заступником голови районної в місті, районної, обласної ради, а в надзвичайних випадках - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні. Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.Постійні комісії роди е органами ради, що обираються з числа її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету. Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень в складі голови і членів комісії. Усі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією. До складу постійних комісій не можуть бути обрані сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської ради, голова районної в місті ради (у разі її створення), районної, обласної ради, їх заступники. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан і розвиток відповідних галузей господарського й соціально-культурного будівництва, інші питання, що вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради і готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями та співдоповідями. Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань. Постійні комісії за дорученням ради, голови, заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому комітету сільської, селищної, міської, районної в місті ради органів, а також з питань, віднесених до відання ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх філій і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб.Організація роботи постійної комісії ради покладається на голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з іншими органами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організовує роботу з реалізації висновків і рекомендацій комісії.

За результатами вивчення й розгляду питань постійні комісії готують висновки та рекомендації. Висновки та рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Рекомендації постійних комісій підлягають обов'язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи має бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.

Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів.

Депутати працюють у постійних комісіях на громадських засадах. За рішенням обласних рад голови постійних комісій із питань бюджету можуть працювати в раді на постійній основі. Постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними перед нею. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою.

Тимчасові контрольні комісії ради є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування. Контрольні комісії подають звіти і пропозиції на розгляд ради. Рішення про створення тимчасової контрольної комісії ради, її назву та завдання, персональний склад комісії та її голову вважається прийнятим, якщо за це проголосувало не менш як 1/3 депутатів від загального складу ради. Засідання тимчасових контрольних комісій ради, як правило, закриті. Депутати, які входять до складу тимчасової контрольної комісії, а також залучені комісією для участі в її роботі спеціалісти, експерти й інші особи не повинні розголошувати інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з її роботою. Повноваження тимчасової контрольної комісії ради припиняються з моменту прийняття радою остаточного рішення стосовно результатів роботи цієї комісії, а також уразі припинення повноважень ради, яка створила цю комісію.

Депутати ради вступають у свої повноваження з моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою Комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів і визнання повноважень депутатів і складають їх у день першої сесії ради нового скликання. Повноваження депутата можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених законодавством України. Депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що є гарантом його активної участі в діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Депутат, крім секретаря ради, повинен входити до складу однієї з постійних комісій ради.

Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано. Він може звернутися із запитом до керівників ради та її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих або зареєстрованих на відповідній території, а депутат міської (міста обласного значення), районної, обласної ради ще й до голови місцевої державної адміністрації з питань, віднесених до відання ради. Орган або посадова особа, до якої звернуто запит, зобов'язана дати усну чи письмову відповідь на запит на сесії ради у строки і в порядку, встановлені радою відповідно до закону. За результатами розгляду запиту рада приймає рішення.

Депутат має право знайомитися з будь-якими офіційними документами, які зберігаються у відповідних органах місцевого самоврядування, та робити виписки, копіювання цих документів.

Повноваження депутатів, порядок організації і гарантії депутатської діяльності визначаються Конституцією України, законом про місцеве самоврядування, законом про статус депутата, іншими законами.

Секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів на строк повноважень ради та працює в раді на постійній основі. Секретар сільської, селищної, міської ради не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи в позаурочний час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законодавством України.

Секретар сільської, селищної, міської ради:

а) скликає сесії ради в разі немотивованої відмови сільського селищного, міського голови, голови районної в місті, районної, обласної ради або неможливості його скликати сесію ради; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, що внесені на її розгляд;

б) веде засідання ради та підписує її рішення в разі немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті, районної, обласної ради або неможливості його скликати сесію ради;

в) організовує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради;

г) забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організовує контроль за їхнім виконанням;

ґ) за дорученням сільського, селищного, міського голови координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їхніх рекомендацій;

д) сприяє депутатам ради у здійсненні їхніх повноважень;

е) організовує за дорученням ради відповідно до законодавства здійснення заходів, пов'язаних із підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади й місцевого самоврядування тощо.

Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної в місті ради (у разі ІЗ створення) є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.

Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно:

а) сільського, селищного, міського голови; районної в місті ради - голови відповідної ради;

б) заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради;

в) керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету;

г) керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради;

ґ) інших осіб.

До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної в місті ради - голова відповідної ради. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - ще й підконтрольним відповідним органам виконавчої влади. Виконавчий комітет ради:

а) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що виносяться на розгляд відповідної ради;

б) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їхніх керівників;

в) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їхніх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення щодо розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих законодавством про місцеве самоврядування, виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті ради (у разі її створення) є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної в місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної в місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць і є правомочними, якщо в них беруть участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.

Сільська, селищна, міська, районна в місті рада (у разі її створення) у межах затверджених нею структури та штатів може створювати відділи" управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними та підконтрольними раді, що їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної в місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду та звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної в місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням із відповідними органами виконавчої влади. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Голова районної, обласної, районної в місті ради (у разі її створення) обирається відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням. Голова ради виконує свої обов'язки до обрання голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення повноважень голови ради. Голова ради працює в раді на постійній основі, не може мати іншого представницького мандату, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої в позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді й може бути звільнений із посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як 2/3 депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

Голова районної, обласної, районної в місті ради:

а) скликає сесії ради, повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, що передбачається внести на розгляд ради, веде засідання ради;

б) забезпечує підготовку сесій ради і питань, що вносяться на її розгляд, доведення рішень ради до виконавців, організовує контроль за їхнім виконанням;

в) представляє раді кандидатури для обрання на посаду заступника голови ради; вносить на затвердження ради пропозиції щодо структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утримання;

г) вносить раді пропозиції щодо утворення і обрання постійних комісій ради;

ґ) координує діяльність постійних комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їхніх рекомендацій;

д) організовує подання депутатам допомоги в здійсненні ними своїх повноважень;

е) організовує відповідно до законодавства проведення референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;

є) організовує роботу президії (колеги) ради (у разі її створення);

ж) призначає і звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату ради;

з) здійснює керівництво виконавчим апаратом ради;

н) е розпорядником коштів, передбачених на утримання ради та її виконавчого апарату;

) підписує рішення ради, протоколи сесій ради; ї) забезпечує роботу з розгляду звернень громадян; веде особистий прийом громадян;

й) забезпечує гласність у роботі ради та її органів, обговорення громадянами проектів рішень ради, важливих питань місцевого значення, вивчення громадської думки, оприлюднює рішенняради;

к) представляє раду у відносинах із державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах згідно із законодавством тощо.

Голова районної, обласної, районної в місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Заступник голови районної, обласної, районної в місті ради (у разі її створення) обирається відповідною радою в межах строку її повноважень із числа депутатів цієї ради шляхом таємного голосування і здійснює свої повноваження до обрання заступника голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення його повноважень. Він може бути достроково звільнений із посади за рішенням ради, що приймається таємним голосуванням. Питання про його звільнення може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менш як 1/3 депутатів від загального складу ради або голови ради.

Заступник голови ради в разі відсутності голови ради, або неможливості виконання ним своїх обов'язків з інших причин, здійснює повноваження голови відповідної ради. Вів працює в раді на постійній основі. На нього, як і на голову ради, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю).

Районна, обласна рада може утворювати президію (колегію) ради. Президія (колегія) ради є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд ради. Президія (колегія) ради може приймати рішення, які мають дорадчий характер. До їі складу входять;

а) голова ради;б) заступник голови ради;в) голови постійних комісій ради;

г) уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Президія (колегія) ради діє на основі Положення про неї, що затверджується радою.

Виконавчий апарат районної, обласної ради забезпечує здійснення радою повноважень, наданих їй Конституцією та законодавством України. Виконавчий апарат ради здійснює організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів, сприяє здійсненню відповідною радою взаємодії і зв'язків із територіальними громадами, місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Він утворюється відповідною радою. Його структура і чисельність, витрати на утримання встановлюються радою за поданням її голови. Виконавчий апарат ради за посадою очолює голова відповідної ради.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Останнє відбувається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язкове в таких випадках:

- обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду секретаря ради;

— прийняття рішення стосовно дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови;

- обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення їх із посади тощо.

Рішення сільської, селищної, міської ради в п'ятиденний строк із моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради з обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення 2/3 депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності із дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк уведення цих рішень у дію.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної в місті ради (у разі її створення) в межах своїх повноважень приймає рішення. Це відбувається на засіданні виконавчого комітету більшістю голосів від його загального складу. Підписуються рішення сільським, селищним, міським головою, головою районної в місті ради. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням і внести це питання на розгляд відповідної ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

1. Т 6 ОСНОВНЫЕ ПОНЯТИЯ И ЗАКОНЫ ФИЛЬТРАЦИИ НЕФТИ ГАЗА И ВОДЫ1
2. Реклама, як соціокультурний феномен сучасного українського суспільства
3. Административное правонарушение
4. Реферат- Возникновение и общественная природа сознания
5. Рассеянный склероз демиелинизирующие заболевания
6. Родственные связи и их роль в человеческом обществе.html
7. Способы увеличения имана Увеличение имана который нам вменил в обязанность Аллах и который является кач
8. Лекция 7 Статистика производительности труда 1
9. в епоху відео переповнену знаками та симулякрами що кружляють ефіром та вже нічого не виражають але
10. История российской Конституци
11. тематика Конгресса- Хирургия и исследование печени Инновации и рекомендации в изучении печени Сумма
12. пояснительная записка к курсовому проекту по дисциплине Эксплуатация машин
13. Электрические аппараты
14.  Рекультивація ландшафтів планування територій відсипання доріг дамб і т
15. Применение антрацита как наполнителя углеродной продукции
16. URU НОРБЕРТ ВИНЕР Творец и робот Обсуждение некоторых пробле
17. Реферат- Основные физикальные и специальные методы исследования в ангиологии
18. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук Івано
19. ІВ Керівник- Вчитель біології Миндрєску С
20. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ в помощь педагогам работающих в рамках районной комплексно целевой програм

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе