Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Метою фізичного виховання, починаючи з раннього дитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров’я та підвищення її працездатності.
Мета фізичного виховання розкривається та конкретизується в загальних завданнях, які вирішуються залежно від особливостей вікового розвитку дітей. Дошкільний період має велику пластичність та сприйнятливість до засобів фізичної культури. У цей час створюються найбільші можливості для реалізації оздоровчих, освітніх та виховних завдань.
Оздоровчі завдання спрямовані на охорону життя, зміцнення здоров’я, всебічний фізичний розвиток, загартування та удосконалення функцій організму дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності.
Їх вирішенню сприяє створення відповідних умов (раціонального режиму, харчування та ін.), урізноманітнення організаційних форм фізичного виховання (заняття, ранкова гімнастика, рухливі ігри тощо), підвищення рухової активності дітей протягом дня та ін.
Основним результатом вирішення оздоровчих завдань повинно бути покращання фізичного стану дитини, її фізичного розвитку, підвищення захисних властивостей та стійкості організму до різних захворювань, опірності до негативних умов зовнішнього середовища.
На стан здоров’я та фізичний розвиток дитини впливають такі фактори: біологічні, кліматогеографічні (екологічні) та соціальні.
До групи біологічних факторів відносять генетичні фактори. Наприклад, за конституцією батьків, зокрема, довжиною тіла зі значною часткою ймовірності можна визначити довжину тіла їх дітей. Унаслідок впливу цих факторів фізичний розвиток дошкіль ників підпорядковано природним законам поступової та вікової зміни періодів розвитку дитини.
Група кліматогеографічних (екологічних) факторів містить фактори, обумовлені кліматичними, метеорологічними та екологічними умовами, що характерні для різних регіонів України.
Зокрема, висока температура повітря (влітку) та вологість у приморських регіонах. Негативно впливають на здоров’я радіонукліди та нітрати, які можуть потрапляти в організм дитини з різними харчовими продуктами та водою. Загазованість повітря, особливо в промислових районах, провокує захворювання дихальної системи та ін.
До групи соціальних факторів відносять умови матеріального життя, побут дитини, зміст, організацію виховної роботи у дошкільному закладі та сім’ї, включаючи фізичне виховання, та ін. Дії соціальних факторів підпорядковані суспільно-економічному розвитку держави. У свою чергу, соціальні фактори суттєво впливають на дію біологічних та клімато-географічних (екологічних) факторів. Наприклад, гарні матеріальні умови життя сприяють зміцненню здоров’я та покращанню фізичного роз витку дитини.
Фізичний розвиток підростаючих поколінь відбувається й без фізичного виховання. Однак, тільки за допомогою занять фізич ними вправами (ранкова гімнастика, заняття фізкультурою та ін.), з урахуванням анатомо-фізіологічних та психологічних особ ливостей дитини можна досягнути всебічного розвитку всіх форм та функцій її організму.
Розвиток фізичних, (рухових) якостей дітей має також оздоровче значення. Здоров’я природно обумовлено комплексним удосконаленням морфофункціональних властивостей організму, яке забезпечується завдяки систематичній руховій діяльності дитини. Оптимальний розвиток цих якостей сприяє покращанню будови тіла дитини, формуванню правильної постави, легкості ходьби та бігу, чіткості виконання загальнорозвиваючих вправ та основних рухів.
Вченими (В.М. Заціорський, В.П. Філін, Е,С. Вільчковський та ін.) встановлено певні вікові періоди, коли розвиток тих чи інших якостей відбувається найбільш успішно. У дошкільників на фоні загального, доступного для даного віку рівня розвитку всіх рухових якостей більший акцент потрібно робити на розвитку швидкості та спритності.
Важливе місце у системі фізичного виховання дошкільників належить загартуванню дітей як одному з провідних завдань.
Загартування розглядається як підвищення опірності організму, розвиток здатності швидко і без шкоди для здоров’я пристосовуватися до різноманітних впливів зовнішнього середовища (підвищення або зниження температури повітря, вологості, руху повітря та ін.).
У поняття «загартування» входить не усунення цих зовнішніх впливів, а, навпаки, штучне їх створення (з дотриманням певного дозування) з метою привчити організм дитини реагувати на них певним чином та нейтралізувати їх шкідливість.
Значення загартування для організму дитини важко переоцінити, загартовуючи заходи розвивають здатність швидко та без значних функціональних змін пристосуватися до змін зовнішнього середовища, покращують обмін речовин, серцево-судинну діяльність, поліпшують функціональний стан м’язів, централь ної нервової системи. Загартування сприяє зміцненню імунної системи, підвищенню опірності організму до різних захворювань, покращує емоційний стан дитини та її фізичний розвиток.
На загартованих дітей значно менше впливають різкі зміни температури, вони мають добрий апетит, більш активні, врівнова жені та життєрадісні.
Формування правильної постави та профілактика плоскостопості – одне з основних оздоровчих завдань фізичного виховання. Постава – звичне, невимушене положення тіла людини під час стояння, сидіння та в русі. При добрій поставі тіла м’язи, які утримують хребет у правильному положенні, помірно напружені, голова й тулуб тримаються рівно, плечі на одному рівні й трохи відведені назад, спина пряма, живіт підтягнутий, ноги в колінних суглобах прямі (при положенні стоячи).
Правильна постава не тільки естетична, а й створює оптимальні умови для роботи серцево-судинної, дихальної та травної систем, позитивно впливає на самопочуття дитини.
У дітей дошкільного віку поставу ще не сформовано остаточ но. Як зазначає ряд науковців (Є.А. Аркін, В.В. Анісімова, В.Г. Штефко та ін.), фізіологічні вигини хребта у дітей формуються до шести-семи років. Структура кісткової тканини хребців ще не завершена, хребет дуже еластичний. Тому за несприятливих умов зовнішнього середовища можуть виникнути різні порушення постави, які характеризуються такими ознаками: голова опущена, спина зігнута, плечі висунуті вперед, що в майбутньому може призвести до викривлення хребта. З цих причин виявлен ня початкових форм порушень постави та їх профілактика найефективніші саме в дошкільному віці.
На порушення постави великий вилив має статикодинамічна функція стопи. Навіть невелика зміна її форми може стати причиною деформації, порушення правильного положення таза, хребта і, як наслідок, патологічних дефектів постави.
Наукові дослідження (Г.М. Краков’як, А.В. Чаговадзе та ін.) показали, що значна еластичність м’язів гомілки і зв’язковосуглобного апарата стопи в дитячому віці може викликати в дошкільників оборотні явища сплощення стопи. Будь-яке порушення розвитку стопи, сплощення її склепіння шкідливо впливає на опорну здатність кінцівок, на ходьбу, поставу; дитина швидко втомлюється, порушуються її самопочуття й працездатність. Плос костопі діти під час ходьби тупотять ногами, їхня хода напруже на й незграбна. За даними науковців (М.І. Куслик, П.Н. Ніколаєв та ін.), плоскостопість у дорослих виникає внаслідок схильності до неї в дитячому віці, коли були відсутні потрібна профілактика і своєчасне лікування.
Правильна організація життя дітей у дошкільному закладі та в сім’ї, дотримання основних гігієнічних вимог (режим дня, харчування, сон, правильний підбір меблів та ін.), загартування, систематичне виконання різноманітних фізичних вправ – все це сприятиме формуванню правильної постави та профілактики плоскостопості у дітей дошкільного віку.
Освітні завдання спрямовані на формування певних систем рухових умінь та навичок; ігрових дій; здобування доступних уявлень та знань про користь занять фізичною культурою, іграми, про основні гігієнічні вимоги та правила.
Протягом дошкільного віку у дитини необхідно створити так звану «школу рухів», до якої належать формування та удосконалення життєво важливих умінь та навичок з ходьби, бігу, стрибків, метань предметів, лазіння, ходьби на лижах, плавання, їзди на велосипеді та ін. Слід навчити дітей регулювати свої рухи у просторі, часі та за фізичними зусиллями. Таким чином у них закладаються основи технічно правильного виконання дій, зас воюється культура рухів.
Завдяки високій пластичності нервової системи у дошкільників дуже швидко встановлюються нервові зв’язки й формуються умовні рухові рефлекси. Однак дитина повинна не тільки вміти користуватися своїми рухами у звичайних умовах, а й у різних умовах, які у повсякденному житті постійно змінюються (в іграх, під час прогулянок, коли треба перестрибувати через рівчак, підлізати під гілку тощо). Отже, сформовані навички з тих чи інших рухів повинні бути не тільки міцними, а й достатньо гнучкими (пластичними).
Застосування автоматизованих навичок дозволяє дитині економити свою енергію і спрямовувати увагу на осмислення тих завдань, які виникають під час ігрової діяльності.
Обсяг різноманітних рухів, якими повинні оволодіти діти протягом відвідування ними дошкільного закладу, подано у програмі «Виховання дітей дошкільного віку» (окремо для кожної вікової групи).
У дошкільників формуються вміння та навички виконання вправ з шикувань та перешикувань, загальнорозвиваючі, основні рухи, вправи спортивного характеру, а також елементи спортив них ігор (баскетбол, футбол, хокей, городки, бадмінтон та настільний теніс). Засвоєння цих рухових дій дитиною сприяє поширенню її рухового досвіду, який дозволяє більш впевнено діяти у різнома нітних умовах навколишнього життя. Залежно від умов дитячого садка (обладнання фізкультурного залу, майданчика, наявність басейну), стану здоров’я та фізичної підготовки дітей, кваліфікації вихователя, допомоги батьків та шефів обсяг навичок з різних видів рухових дій може бути збільшеним.
Знання, які отримує дитина про виконання окремих рухів, мають не тільки загальноосвітнє значення, вони безпосередньо сприяють успіху у засвоєнні цих вправ. Дослідженнями (П.Ф. Лесгафт, О.В. Кенеман та ін.) доведено, що формування рухових навичок, засноване на розумінні дитиною техніки виконання запропонованих вправ, набагато ефективніше, ніж у тому випадку, коли діти виконують вправи механічно (при застосуванні репродуктивного методу — «Роби, як я»).
Під час виконання фізичних вправ діти збагачують свої знання про назви частин тіла людини. Паралельно з накопиченням рухового досвіду вони привчаються виконувати вправи за сло весною інструкцією, без показу, запам’ятовувати окремі елементи руху – напрям, амплітуду, послідовність.
П.Ф. Лесгафт – засновник вчення про «фізкультурну освіту» – підкреслював, що було б принципово невірним обмежувати фізичне виховання лише фізичним розвитком дитини, не менш важливо навчити її «ізолювати окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними та пристосовувати до перешкод, долаючи їх з можливо більшою спритністю та настирливістю, інакше ка жучи, привчати без великих зусиль й в можливо менший про міжок часу свідомо проводити найбільшу фізичну працю».1
Дітям дошкільного віку повідомляють елементарні знання про користь виконання фізичних вправ, способи виконання рухів (техніку), правила рухових ігор, призначення фізкультурного інвен тарю та способи його зберігання; доступні дітям відомості про особисту та суспільну гігієну - правила догляду за тілом, одягом, взуттям, фізкультурним обладнанням та ін.
____________________________________________________________
1Лесгафт П.Ф. Собр. пєд. соч. — Т. 1. — С. 295.
Зміцнення здоров’я дітей, покращання їх фізичного розвитку передбачає формування культурно-гігієнічних вмінь та навичок. Засвоєння їх дитиною відбувається під керівництвом дорослих. Вона привчається мити руки, чистити зуби, охайно їсти, слідкува ти за своїм одягом. Все це сприяє формуванню самостійності та організованості, акуратності, бережливості, поважного ставлення до дорослих та своїх однолітків.
Виховні завдання спрямовані на формування позитивних мо ральних та вольових рис характеру дитини засобами фізичної культури.
Сучасна педагогіка та психологія стверджують, що моральна сутність людини має прояв у єдності її свідомості, поведінки та почуттів. Одним із головних джерел морального виховання у навчальній діяльності дітей є її зміст. З цієї позиції зміст на вчально-рухової діяльності в системі фізичного виховання дош кільників має великі можливості для реалізації завдань з вихо вання моральних та вольових якостей дітей тому, що містить всю різноманітність інтелектуальних, пізнавальних, емоційних та моральних компонентів.
Заняття з фізичної культури, рухливі ігри, вправи спортивного характеру сприяють вихованню у дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних кожній людині. Наприклад, щоб стати сміливим, треба навчитися долати страх, стикаючись з небезпекою. На заняттях з фізичної культури деяким дітям буває страшно пройти по гімнастичній лаві або колоді, перестрибнути через перешкоду, виконати лазіння по гімнастичній стійці та ін. Однак вони (іноді за допомогою вихователя) переборюють свій страх і виконують рух, що, безумовно, сприяє вихованню сміливості.
Застосування різноманітних фізичних вправ та рухливих ігор сприяє формуванню вмінь орієнтуватися у просторі, розвиває винахідливість та кмітливість. Якщо рухи виконуються правильно, невимушено і разом з тим виразно, емоційно, то це позначається на естетичних почуттях, сприяє розумінню дитиною краси рухів.
Зміст навчально-рухової діяльності дітей передбачає багато ситуацій, які дозволяють використовувати їх для виховання почуття відповідальності, стриманості, поваги до своїх товаришів та ін. В.О. Сухомлинський підкреслював у своїх працях необхідність постійно спиратися у процесі виховання на духовний світ (почуття) дитини. Виховання, спрямоване тільки до розуму, свідомості дитини, може породжувати у її ставленні до оточуючих людей бездуховність та раціоналізм. Почуття являють со бою емоційне ставлення до дійсності. За своєю спрямованістю вони можуть відбивати інтелектуальне, естетичне, моральне ставлення особистості до навколишнього світу.
Доброзичливе ставлення, повага до дитини повинні бути ос новою педагогічної позиції вихователя у формуванні її моральних та вольових якостей у процесі проведення різних форм фізич ної культури в дошкільному закладі.
Виховання інтересу до активної рухової діяльності та форму вання потреби в систематичних заняттях фізичними вправами слід починати з дошкільних років. Позитивний вплив на організм дитини досягається лише тоді, коли вони виконуються регулярно.
Обов’язковою умовою для вирішення цього завдання є регулярні заняття фізкультурою при позитивному та активному ставленні до них дітей. Останнє залежить від ряду причин, найбільш важливими з яких слід вважати інтерес до рухової діяльності та її мотиви. Цікаве проведення занять, участь у найулюбленіших рухових іграх, виконання вправ спортивного характеру сприя ють розвитку інтересу до фізичних вправ. Особливе значення при цьому має також особистість самого вихователя, його орга нізаторські здібності, знання методики, вміння чітко показувати вправи, встановлювати контакт з дитиною, враховувати психічні та анатомо-фізіологічні особливості дітей та ін.
Дошкільники мають біологічну потребу в рухах, вони одержують насолоду від самого процесу виконання фізичних вправ. Позитивні емоції, інтерес та задоволення, які викликають у дітей заняття фізичними вправами, поступово переходять у звичку си стематично займатися фізкультурою, брати участь в рухових іграх. Потім ця звичка стає стійкою потребою, яка продовжує зміцню ватися в шкільні роки.
Процес фізичного виховання дошкільників характеризується комплексністю впливу на особистість дитини. Наприклад, якщо вихователь проводить заняття з фізичної культури на належному методичному рівні, він одночасно реалізує комплекс оздоровчих, освітніх та виховних завдань. Виконання загальнорозвиваючих вправ, основних рухів (з оптимальним дозуванням), участь в рухливій грі позитивно впливають на покращання фізичного розвитку дитини, удосконалення функціональних можливостей її організму, формування правильної постави, розвиток фізичних якостей. Одночасно формуються уміння та навички в фізичних вправах, які виконують діти. Чітка організація заняття та рухова діяльність дітей сприяють вихованню в них позитивних моральних та вольових рис характер
РОЗДІЛ 2. Організаційно-методичні засади використання народних рухливих ігор
2.1 Організація та методика проведення народних рухливих ігор
Широке застосування українських рухливих ігор на заняттях з фізичної культури й під час прогулянок сприяє активізації рухового розвитку дітей, підвищує їхній інтерес до виконання різноманітних вправ.
Таким чином, втілення у практику дошкільного виховання українських рухливих ігор сприятиме ознайомленню дітей з обряди і традиціями, побутом, природними явищами та національною культурою нашого народу.В основу сюжетних рухливих ігор покладається життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, їхній побут, поведінка тварин і птахів). Діти під час гри відтворюють рухи, які характерні для того чи іншого образу (зайчик ховається від вовка» котик ловить мишей та ін.). Більшість сюжетних ігор - колективні, кожна дитина привчається погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, а діяти у відповідності з правилами гри.В інших сюжетних іграх можна виразно розповісти про зміст гри, дати дітям можливість прослухати слова, які промовляють учасники гри, а потім перейти до розподілу ролей.
Несюжетна гра пояснюється коротко та емоційно. Вихователь дає дітям уявлення про її зміст, послідовність ігрових дій, розміщення гравців та ігрового інвентарю, правила гри. З метою з'ясування розуміння дітьми правил гри доцільно задавати їм одне-два уточнюючих запитання.
Якщо рухливу гру проводити з музичним супроводом, необхідно перед її початком дати дітям можливість прослухати музичний твір, щоб вони зрозуміли її зміст. При цьому звертають їхню увагу на характер твору та на яскраві засоби музичної виразності, що відбиваються у рухах.
Народна рухлива гра з музичним супроводом ефективніше сприяє формуванню правильної постави, координації рухів та їх вдосконаленню. Радіючи музиці та відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає піднесення, стає більш життєрадісною.
Під час гри вихователь дає вказівки дітям, які порушують правила або допускають помилки. Зауваження слід робити, не зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість її учасників допускає грубі помилки і їм необхідно додатково пояснити які-набудь положення правил. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільнята не перевтомились, потрібно своєчасно припинити гру або зменшити інтенсивність рухів.
Для регулювання фізичного навантаження у грі використовують різні методичні прийоми: збільшення або зменшення тривалості гри, кількості повторень усієї гри або окремих її етапів, скорочення або збільшення дистанції для бігу дітей і ускладнення правил гри, уточнення правил і аналіз помилок.
Тривалість гри залежить від її педагогічних завдань, які ставить вихователь, і умов, в яких вона проведена (прогулянка, заняття), віку дітей та їх кількості. Закінчувати гру потрібно тоді, воли діти отримають належне фізичне навантаження. Кількість повторень гри під час занять з фізичної культури 3-4 рази, на прогулянках 4-6 разів.
Дуже важливо регулювати фізичне навантаження в рухливих іграх узимку та восени, коли теплий одяг сковує рухи. Тому потрібно стежити, щоб діти не перегрівались і занадто не втомлювались. Загальна тривалість рухливої гри у старших дошкільників становить 6-12 хвилин. Для дітей 5-6 років велике значення має підбиття підсумків гри та об'єктивне визначення переможців у командних іграх. Вихователь допомагає дітям усвідомлювати важливість рухових дій відповідно до правил даної гри для досягнення позитивного результату. Значними порушеннями вважаються такі, які можуть істотно позначитися на ході та результатах гри (грубощі, навмисна затримка гравця-суперника тощо) [27, c. 31].
Об'єктивна оцінка поведінки дитини під час гри важлива для виховання позитивних моральних і вольових якостей, тому потрібно чітко аргументувати своє ставлення до тих чи інших вчинків дітей, переконувати у правильності оцінки. Це попереджує негативні вияви у поведінці дітей, знижує занадто емоційну збудженість, виключає бажання деяких з них отримати перемогу нечесно.
Виховне значення народних рухливих ігор
Е.А. Покровський підкреслював, що рухливі ігри мають велике виховне значення, так як вимагають «самого великого участі всіх духовних і тілесних сил: з спритним, моторним рухом тіла і його членів тут з'єднується сміливо задуманий план, швидкість рішення, обачність при його виконанні, присутність духу в непередбачених випадках, невтомність і наполегливість у проведенні плану до строго наміченої мети. Більшість такого роду ігор проводиться на чистому повітрі, на широких просторах, за посилених рухах і ясно, що ігри такого роду, безперечно, сприяють найкращому добробуту і розвитку організму ». Гаряче відстоюючи ідею про національний характер дитячих рухливих ігор, Е.А. Покровський не заперечував можливість занять гімнастикою.
Рухливі ігри він розглядав як найбільш природну форму фізичних вправ дітей, відповідних їх анатомічним і психологічним особливостям. Дитячі рухливі ігри, взяті зі скарбниці народних ігор, відповідають національним особливостям, виконують завдання національного виховання. Вони виступають не тільки як фактор фізичного розвитку і виховання, але і як засіб духовного формування особистості. ,
Оздоровлюючу, гігієнічне значення гри залежить ще від одного фактора, на значення якого неодмінно вказували всі видатні педагоги і філософи, починаючи з Платона, - це інтерес і почуття задоволення, радості, супроводжують гру.
П.Ф. Лесгафт вказував, що в національних іграх дитина набуває знайомство з звичками і звичаями тільки відомої місцевості, сімейного життя, відомої середовища, яке її оточує. Він вважав рухливі ігри найціннішим засобом всебічного виховання особистості дитини, розвитку в нього моральних якостей: чесності, правдивості, витримки, дисципліни, товариства. Одним з перших П.Ф. Лесгафт запропонував використовувати рухливі ігри у вихованні дітей. Відомі його слова: «Ми повинні скористатися іграми, щоб навчити їх (дітей) володіти собою». У грі треба «навчити їх стримувати свої розходилися почування і привчити таким чином підкоряти свої дії свідомості».
,Є.М. Водовозова. Вона рекомендувала запозичувати ігри у свого народу і урізноманітнити їх відповідно з російської життям. Рухлива гра повинна навчити кмітливості і винахідливості.
Народні ігри образні, тому вони захоплюють переважно дітей дошкільного віку. Ігри містять в собі елемент боротьби, змагання, а отже, викликають емоції радості, побоювання і спонукають до обережності і цим захоплюють дітей.
Народна рухлива гра має нести радість дітям через забезпечення органічної потреби в рухах, емоційність, привабливість ігрового середовища, спільні дії дітей з дорослими. Цікавий зміст, сюжет, емоційна насиченість, елементи змагань, гра у команді, виконання рухів у незвичних, часто комічних ситуаціях та зусилля, з ними пов’язані, викликають у дітей позитивні емоції, почуття свободи, покращують настрій, задовольняють потребу дитини в рухах, сприяють збагаченню рухового досвіду. Радісна атмосфера рухливої гри є надзвичайно цінною для фізичного і психічного здоров’я кожної дитини. ,
Надзвичайно важливим є педагогічний супровід українських народних ігор. Так, однією із характерних особливостей народних рухливих ігор є прагнення результату, інтерес до нього (втекти, перемогти, догнати). У процесі гри дитина спрямовує свою увагу і зусилля на досягнення мети, а не на спосіб виконання руху чи правильне і точне виконання елементів техніки руху. Основним змістом рухливих ігор є рухове завдання і правила, а не роль та ігрова ситуація, що лише є супроводом до гри. Кожна рухлива гра тримається на правилах, має бути чітке дотримання правил. Незначне порушення правил гри – кінець гри.
,