Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
. Інвестиційний портфель цінних паперів .....................................................
.1 Поняття інвестиційного портфелю цінних паперів........................
.2 Процес портфельного інвестування та його складові елементи ..
.3 Принципи формування портфелю цінних паперів.........................
. Формування портфелю цінних паперів........................................................
.1 Типи інвестиційних портфелів цінних паперів та їх вибір
інвестором ................................................................................................
.2 Оцінка інвестиційних ризиків ..........................................................
.3 Визначення доходності капіталу корпорації, що інвестується .....
.4 Вплив інфляційних процесів на інвестиційні операції ..................
.5 Визначення доходності цінних паперів, що включаються до
складу інвестиційного портфелю............................................................
.6 Визначення очікуваних доходів при невизначених умовах ..........
.7 «Фактор бета» та модель доходності активів (САРМ)……………
. Визначення ефективності портфелю та управління ним............................
.1Збалансування портфелю та визначення його ефективності...........
.2 Управління інвестиційним портфелем..............................................
Висновки………………………………………………………………………..
Перелік використаної літератури……………………………………………..
ВСТУП
Економіка України вже протягом тривалого періоду знаходиться в кризі. З одного боку це пов’язано з розпадом СРСР, що дуже негативно вплинуло на всю економічну ситуацію в державі при розірванні десятиліттями налагоджених економічних відносин, а з другого –перехід від адміністративно-планової екноміки до ринкової, який у своїй більшості етапів супроводжувався неадекватними заходами та всілякими безрезультатними експериментами. Останні роки спостерігається не тільки зупинка падіння всіх макропоказників економіки, а і їх тенденція зростання, національна економіка почала потроху оздоровлюватись. Ця тенденція стосується переважної більшості галузей народного господарства.
Перехід від адміністративно-планової економіки до ринкових відносин супроводжувався процесом проведення приватизації державних підприємств. Даний процес передбачав через відповідні механізми приватизації реорганізацію цих підприємств в акціонерні товариства відкритого чи закритого типу. Окрім цього, такі господарські товариства створювались відповідно до чинного законодавства не лише шляхом приватизації державних підприємств. Таким чином на даний час в Україні діє понад 35 тисяч акціонерних товариств.2
Кризисна ситуація, що склалася на даний час в Україні, фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- та і на макрорівні. Не зважаючи на те, що інвестиції являють собою одну з найважливіших економічних категорій розширеного виробництва, яка грає виключну роль в реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватним ринковим формам господарювання, спостерігається абсолютне скорочення обсягів капіталовкладень.
Становлення національної економіки України не відкидає досить важливі загальні закономірності в інвестиційній діяльності, разом з тим воно створює сутністні риси, які обумовлені зміною економічних приоритетів, формуванням національного ринку, поступовою інтеграцією економіки у світове господарство. Тому інвестиційний процес розглядається як результат взаємодії цих факторів. Пошук шляхів стабілізації економіки, в першу чергу, визначає активізацію інвестиційної діяльності.
Сукупність інвестиційних інструментів, тобто інвестиційний портфель, може складатися з реальних та фінансових інвестицій. Саме портфель фінансових інвестицій буде розглянутий далі в цій роботі. Вміле використання портфельних фінансових інвестицій дозволить реалізувати ті чи інші цілі, які ставить перед собою керівництво господарського товариства.
1.1 Поняття інвестиційного портфелю цінних паперів
Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року № 1560-XII, з подальшими змінами та доповненнями, інвестиції –це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Самі господарські товариства, зокрема акціонерні товариства (корпорації), здійснюють інвестиційну діяльність в різних формах та напрямах, які обираються у відповідності з їх інвестиційною політикою.
Існує багато класифікацій інвестицій. Основними з них є розподіл інвестицій в залежності від активів, що інвестуються, та періоду, протягом якого здійснююється інвестування. Так, в залежності від активів, що інвестуються, розрізняють реальні та фінансові інвестиції1. Реальні інвестиції (капіталовкладення) –це інвестиції в основні фонди та нематеріальні активи для розвитку та удосконалення виробничої діяльності підприємства. Фінансові інвестиції –це інвестиції в різного роду фінансові активи. Серед фінансових інвестицій розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Прямі фінансові інвестиції –внесення коштів або майна в уставний капітал іншого підприємства для отримання корпоративних прав. Портфельні фінансові інвестиції –це придбання різних видів цінних паперів на вторинному фінансовому ринку.
За такою кваліфікаційною ознакою як час інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Короткосрокові інвестиції характеризуються вкладенням капіталу на період не більше одного року (наприклад, придбання цінних паперів з терміном погашення до одного року). Короткострокові інвестиції використовуються з метою накопичення і отримання доходу на кошти, які на даний час не задіяні у довгострокових вкладеннях. Ці інструменти забезпечують ліквідність при виникненні термінової необхідності у грошових коштах. Довгострокові інвестиції –вкладення капіталу на період більше одного року (наприклад, капітальні інвестиції, вклади в уставні капітали інших підприємств, а що стосується фінансових портфельних інвестицій, - то це може бути придбання цінних паперів зі строком погашення більше ніж через один рік). Довгострокові інвестиції характеризуються більш високим ризиком порівняно з короткостроковими, так як чим більше період інвестування, тим більше невизначеність.
Як правило, інвестор не вкладає вільні фінансові чи матеріальні кошти в одну справу, проект, акцію чи інший фінансовий інструмент, а вкладає в цінні папери різних підприємств, тобто формує інвестиційний портфель.
Таким чином, інвестиційний портфель цінних паперів –це сукупність всіх фінансових активів у вигляді цінних паперів, якими володіє чи придбає акціонерне товариство (чи будь-який інший інвестор) для досягнення своєї мети.
Цінний папір –документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери. Кожен цінний папір має різне призначення, доходність, ризик, можливість вільного обертання і т.д.
Чинне законодавство визначає певний цінних паперів, які мають обіг на території України, так зокрема Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201-XII, з подальшими змінами та доповненнями, передбачає наступні види цінних паперів :
Як видно з даного переліку цінних паперів, цей перелік є досить обмежений в порівнянні з тим різномаїттям цінних паперів, що обертаються в інших країнах, зокрема у Європейській Співдружності, США (так, в перелік не включені товарні цінні папери –накладні, коносаменти, складські сертифікати; деривативні цінні папери –фінансові ф’ючерси, опціони, форварди, свопи; бенефіціарні цінні папери –інвестиційні та ссудні трасти та інш.)
1.2 Процес портфельного інвестування та його складові елементи
Інвестиційний процес являє собою прийняття інвестором рішення відносно конкретних цінних паперів, в які вкладаються інвестиції, обсяги та строки інвестування.
Розрізняють наступні етапи інвестиційного процесу :
При виборі інвестиційної політики необхідно визначити цілі інвестора і обсяг коштів, що інвестуються. Для того, щоб комбінувати різні типи інвестиційних інструментів у відповідності з власним відношенням до риску і доходності, інвестор повинен чітко уявляти ідею формування і керування інвестиційним портфелем. Даний етап, як правило, завершується вибором потенціальних видів фінансових автивів (цінних паперів), які будуть включені до інвестиційного портфелю.
Аналіз ринку цінних паперів визначає вивчення окремих видів цінних паперів для формування ефективного інвестиційного портфелю. Однією з цілей даного аналізу являється визначення тих цінних паперів, які являються невірно оціненими в даний момент. На практиці застосовується велика кількість підходів до цінних паперів, основні з них відносяться до двох напрямків : фундаментального і технічного аналізів. Також на цьому етапі інвестор може визначитись з тією галуззю економіки, куди будуть вкладені кошти, і яка має перспективи розвитку.
Формування портфелю цінних паперів включає визначення конкретних інвестиційних інструментів (активів) для вкладення коштів, а також пропорцій розподілу капіталу, що інвестується, між активами. На даному етапі інвестор зутрічається з такими проблемами як селективність, вибір часу операцій і диверсифікація. Під селективністю (мікропрогнозуванням) розуміється аналіз цінних паперів і зв’язане з ним прогнозування динаміки цін окремих видів цінних паперів. Вибір часу операцій (макропрогнозування) включає прогнозування тенденцій зміни рівня цін на акції з цінами інших фондових інструментів з фіксованим доходом (наприклад, корпоративні облігації). Диверсифікація заключається в формуванні інвестиційного портфелю таким чином, щоб при певних умовах і обмеженнях мінімізувати ризик і отримати оптимальний доход і зберігти вкладений капітал. Слід зазначити, що законодавчо визначено –придбання цінних паперів можливо з прибутку підприємства (корпорації) після сплати податків і інших зобов’язань.
Управління інвестиційним портфелем передбачає періодичний перегляд портфелю, і зв’язаний з повторенням попередніх етапів. Це обумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть мінятись, змінюються зовнішні фактори, в результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Має ймовірність і той варіант, що інвестор сформує новий портфель цінних паперів.
Оцінка ефективності портфелю являється продовженням попереднього етапу і включає періодичну оцінку як отриманої доходності портфелю в цілому і окремих інвестиційних інструментів, так і показників ризику, з якими зустрічається інвестор.
1.3 Принципи формування портфелю цінних паперів
Виділяють три принципи формування інвестиційного портфелю цінних паперів : принцип консервативності, принцип диверсифікації та принцип достатньої ліквідності.
Дотримання принципу консервативності визначається як вибір співвідношення між високонадійними і ризикованими частками портфелю, яке підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикової частки з великою вирогідністю покривались доходами від надійних активів. Інвестиційний ризик, таким чином, є не втратою частини основної суми, а лише не отримання високого доходу.
Принцип диверсифікації вкладень є основним принципом портфельного інвестування. Дуже ризиковано вкладувати капітал в одні цінні папери, як би вигідно це не було на перший погляд. Лише стриманість дозволить уникнути катастрофічних втрат у випадку помилки. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи будуть компенсуватися високими доходами по іншим цінним паперам. Мінімізація ризику також досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, які не зв’язані між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Розподіл вкладень відбувається як між вказаними інструментами, так і в середині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов’язань мова йде про диверсифікацію між цінними паперами різних серій, різного терміну погашення, для корпоративних цінних паперів –між акціями різних емітентів. При достатньому обсягу інструментів в портфелі можливо проведення галузевої та регіональної диверсифікації. Принцип галузевої диверсифікації полягає в тім, що не бажано допускати перепадів портфелю в бік паперів підприємств однієї галузі. Катаклізми можуть посягнути на галузь в цілому: падіння світових цін на нафту може призвести до падіння курсу акцій та дивідендів по ним усіх нафтоперероблюючих підприємств. В такому випадку очевидні втрати, незважаючи навіть на те, що вкладення інвестора будуть розділені між різними підприємствами цієї галузі. Теж саме відноситься до підприємств одного регіону. Зниження курсу акцій та рівня виплати дивідендів по ним може відбутися внаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення в дію нових транспортних магістралей, що минують даний регіон, тощо.
Принцип достатньої ліквідності полягає в тому, що необхідно підтримувати частку швидкореалізуємих активів в портфелі не нижче рівня, який необхідний для задоволення попиту корпорації в грошових коштах. Необхідно визначену частину коштів тримати в більш ліквідних, навіть менш дохідних, цінних паперах, і мати можливість швидко реагувати на зміну кон’юктури ринку і окремі вигідні пропозиції.
.1 Типи інвестиційних портфелів цінних паперів та їх вибір інвестором
Інветиційний портфель повинен формуватися того типу, який відповідає поставленій меті інвестора.
Розрізняють наступні типи інвестиційних портфелів :
- інвестиційний портфель, орієнтований на ріст (даний тип портфелю формується з урахуванням довгострокового зростання вартості фінансових інструментів (активів), що входять в нього);
- інвестиційний портфель, орієнтований на доход (даний тип портфелю формується з урахуванням отримання поточних дивідендів або процентів);
- консервативний портфель (виділяється даний тип лише деякими авторами –формується з безризикових (малоризикових) фінансових інструментів для збереження своїх вкладів).
На вибір інвестором того чи іншого типу інвестиційного портфелю впливає ряд факторів, серед яких : економічний стан в державі та його тенденції; фінансовий стан інвестора та його тенденції; поточна необхідність в доходах; умови оподаткування та інші.
Рішення про формування портфелю цінних паперів, як правило, приймає фінансовий менеджер корпорації (чи керівник фінансового підрозділу корпорації). Фінансовий менеджер перед прийняттям того чи іншого рішення стосовно інвестиційного портфелю цінних паперів повинен проаналізувати усі фактори та їх тенденції, що впливають на його вибір. Інформацію, з використанням якої можливо проведення такого аналізу, можна отримати : з відповідних періодичних видань фінансового змісту (газета “Інвестиційна газета”, “Урядовий кур’єр”, журнали “Бізнес”, “Галицькі контракти” та інш.), а також їх інтернет-аналогів, як вітчизняних, так і зарубіжних; з законодавчої і нормативно-правової бази, а також статистичної економічної інформації Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, Національного Банку України; з відомостей про ринок, на якому працює корпорація-інвестор та підприємства, чиї цінні папери будуть включені в портфель : сектор, регіональність, конкуренти, споживачі, тенденції і зміни, тощо; з внутрішньої фінансової інформації корпорації : баланс, звіт про власні кошти, звіт про рух грошових коштів, звіт про фінансову діяльність і т.д.
Якщо інвестор вирішить, що не має необхідності вкладати всі кошти в фінансові активи, тоді одним з компонентів портфелю будуть готівкові грошові кошти. І тоді портфель буде об’єднувати кошти інвестора, які мають форму і прибуткових активів, і готівкових грошових коштів1
. При формуванні і управлінні інвестиційним портфелем необхідно постійно відслідковувати ситуацію на фінансовому ринку, оцінювати окремі цінні папери і в цілому портфель –тобто здійснювати безперервний моніторинг.
2.2 Оцінка інвестиційних ризиків
Обсяг та цілі інвестицій постійно змінюються в залежності від наявності у корпорації вільних грошових коштів, часу, на який корпорація збирається інвестувати кошти і відношенням до ризику. Якщо корпорація планує використовувати кошти протягом 12 місяців, то їх доцільніше інвестувати в облігації строком погашення до одного року, ніж в акції.
Більшість інвесторів намагаються отримати великий доход, в той же час підприємства, що створюють доход для інвестора, заінтересовані у зростанні свого бізнесу.
Щоб вкласти свій капітал в будь-який фінансовий інструмент (цінний папір), для отримання очікуваного доходу і формування інвестиційного портфелю, інвестор повинен визначити основні фактори, які будуть негативно впливати на доходність вкладень. Такими основними факторами являються : ризики, інфляція, час, вартість кредиту, ставка оподаткування прибутку та інш.
Під інвестиційним ризиком розуміють вирогідність виникнення непередбачуваних втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу і т.д.) в ситуації невизначеності умов вкладення (інвестування) капіталу в конкретні фінансові інструменти.
При оцінці розміру можливих фінансових втрат розрізняють абсолютний розмір фінансових втрат ( сума прямих втрат (збитку), що спричинені інвестору в результаті настання негативних обставин) і відносний розмір фінансових втрат ( співвідношення суми втрат до визначеного базового показника –сума очікуваного доходу, тощо).
В теорії фінансового менеджменту виділяють велику кількість інвестиційних ризиків (економічні, політичні, соціальні і т.д.), серед яких виділяють ризики, пов’язані з фінансовим інвестуванням в цінні папери : 1) необміркований вибір фінансового інструменту; 2) фінансові труднощі чи банкртство партнерів по інвестуванню певного проекту; 3) непередбачувані зміни умов інвестування; 4) різке погіршення кон’юктури ринку (фондового ринку чи ринку, де реалізуються товари по інвестиційному проекту); 5) систематичні і несистематичні ризики (будуть розглянуті в розділі 3); 6) процентний ризик –зі збільшенням процентних ставок зменшуються курси цінних паперів, і навпаки; 7) ризик ліквідності –неможливість продати за готівкові грошові кошти наявний інвестиційний інструмент в необхідний момент за певну ціну і т.д.
В інвестиційній практиці прийнято, що доход від капіталу, що інвестований, пропорційний ризику вкладення : невисокий ризик зв’язаний з невисоким доходом, і навпаки –високий доход пов’язаний з високим ризиком.
Інвестор, вкладаючи свій капітал, повинен розрахувати бар'єрну ставку доходу, нижче якої він не повинен отримувати свій доход. Бар’єрна ставка –відсоткова ставка, яка визначає фінансову віддачу, яку інвестор очікує від своїх інвестицій, і яка складається з вільної від ризику ставки ( мінімальний доход від інвестицій при відсутності всіх практичних ризиків ) і страхової премії -премії за ризик ( необхідна норма доходу, як плата за надання інвестицій).
Оцінка віддачі вкладеного капіталу являється визначаючим фактором при визначенні доцільності інвестування.
2.3 Визначення доходності капіталу корпорації, що інвестується
Інвестуючи капітал, корпорація планує не тільки повернути кошти, які вкладені, а й отримати певний доход. При цьому слідує зазначити, що грошові кошти з плином часу обезцінюються, ризик і невизначеність, пов’язані з вкладенням капіталу, зростають по мірі збільшення періоду отримання доходу від моменту інвестування.
Доход корпорації може складатися з поточного доходу (отримання відсотків та дивідендів по цінним паперам) та з приросту капіталу (можливість продати інвестиційний інструмент дорожче ціни покупки).
Для визначення ефективності одноразового вкладення певної суми капіталу PV з умовою, що через час T буде повернута прирощена сума FV, використовуються величини відносного росту (процентної ставки) і відносної знижки (дисконту) :
( 1 ),
де r- відносний рост (процентна ставка), FV- прирощена сума капіталу, PV- сума одноразового вкладення капіталу;
( 2 ),
де d- відносна знижка (дисконт), FV - прирощена сума капіталу, PV- сума одноразового вкладення капіталу.
Під час використання при обчисленні методики нарахування простих відсотків, сума, яка буде отримана інвестором капіталу, обраховується за формулою :
( 3 ),
де FV - прирощена сума капіталу, PV- сума одноразового вкладення капіталу, T- тривалість фінансової операції (строк вкладення грошових коштів), r – річна ставка відсотків.
При начисленні складних відсотків першопочатковий капітал зростає разом з відсотками, тому прирощена сума капіталу обраховується за формулою:
( 4 ),
де FV - прирощена сума капіталу, PV- сума одноразового вкладення капіталу, T- тривалість фінансової операції (строк вкладення грошових коштів), r – річна ставка відсотків.
Слід зазначити, що при короткострокових фінансових вкладеннях на строк до одного року (за умови стабільно низьких темпів інфляції), доход нараховується за формулою простих відсотків, а при вкладеннях капіталу на строк більше одного року – за формулою складних відсотків.
2 Орлова О. “Нужен европейский опыт”//Украинская инвестиционная газета № 50 (322), 11-17 грудня 2001 р.
1 Гридчина М.В. Фінансовий менеджмент. МАУП, Київ, 1999
1 Ли Ченг Ф., Финнерти Джозеф И. Финансы корпораций : теория, методы и практика. М. 2000