Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
22
Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого
Рожнов Олег Вікторович
УДК 347.9
ПРИНЦИП ОПЕРАТИВНОСТІ В ЦИВІЛЬНОМУ
ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ
Спеціальність 12.00.03 - цивільне право
і цивільний процес; сімейне
право; міжнародне приватне
право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків - 2000
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Тертишніков Володимир Іванович, професор кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Офіційні опоненти:
- доктор юридичних наук, професор Пушкар Євген Георгійович - професор кафедри цивільного права і процесу Львівського державного університету імені Івана Франка;
- кандидат юридичних наук, доцент Кройтор Володимир Андрійович - начальник кафедри цивільно-правових дисциплін Університету внутрішніх справ МВС України
Провідна установа - кафедра правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України
Захист відбудеться “ 25 ” травня 2000 р. о “ 10 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)
Автореферат розісланий “ 24 ” квітня 2000 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Конституція України закріпила формування правової держави, для якої людина є головною соціальною цінністю. Це обумовлює необхідність проведення судово-правової реформи, яка повинна зміцнити основи й правовий механізм судової влади як самостійної й рівнозначної з іншими гілками влади, здатної забезпечити ефективне здійснення правосуддя. Передбачається підняти її авторитет і довіру до неї населення, зробити її діяльність більш ефективною.
Зміни в суспільно-економічному житті країни, викликані переходом до ринкових відносин, розвитком приватноправових відносин, зумовили збільшення кількості спорів, які виникають між різними субєктами права, що наполегливо потребує побудови оперативного механізму захисту субєктивних прав.
Необхідність підвищення оперативності цивільного судочинства викликано також специфікою судового процесу, який являє собою арену зіткнення протилежних інтересів сторін. При цьому особи, які змагаються за свої інтереси, зазнають певних втрат - як матеріальних, так і моральних. Якщо обумовлений законом строк розгляду цивільної справи порушується, це тягне для громадян та юридичних осіб певні негативні наслідки. Від невиконання судами обовязку оперативного розгляду цивільної справи знаходиться в прямій залежності й обєм зазначених наслідків. Крім цього, розгляд цивільних справ з порушенням строків відволікає громадян від їх повсякденних занять і підриває довіру до судової влади.
Актуальність теми дослідження обумовлена й тим, що протягом десятиліть розвитку цивільного судочинства проблема оперативності судового захисту цивільних прав громадян та юридичних осіб посідала в науці та практиці одне з важливих місць, проте так і не знайшла належного втілення в нормах процесуального законодавства.
При дослідженні принципу оперативності виникає можливість науково-практичного аналізу й оцінки ефективності правосуддя в цивільних справах. Тому не випадково міністри юстиції країн Ради Європи вважають за необхідне для побудови ефективного справедливого правосуддя з цивільних, кримінальних та адміністративних справ прийняти й підсилити (в залежності від обставин) усі існуючі правомірні заходи з метою реалізації положень, що містяться в Додатку до рекомендації № R(81)7 від 14.05.81, пункт С якого вказує на нагальну потребу прискорення провадження справ у судах.2
Усе вищенаведене, а також відсутність фундаментальних розробок принципу оперативності в цивільному процесуальному праві як самостійної наукової проблеми і його належного нормативного закріплення й обумовило необхідність даного дослідження.
Звязок роботи з науковими програмами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного процесу в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.09931).
Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема принципів цивільного процесуального права порушувалася в багатьох роботах учених-процесуалістів. При цьому питання оперативності цивільного судочинства практично не були предметом спеціальних монографічних досліджень. Своєчасність судового захисту розглядалася тільки в аспекті вимог процесуальної економії, якій присвячена, зокрема, кандидатська дисертація В.В. Тихоновича. Окремі елементи принципу оперативності частково висвітлювали такі правознавці, як
С.Н. Абрамов, М.А. Гурвич, В.М. Семенов, К.С. Юдельсон та ін.
Деякою мірою ці проблеми вивчалися також у підручниках з цивільного процесу. Щодо системного й комплексного їх дослідження, то в даній десертації це здійснюється вперше.
Мета й завдання дослідження. Метою роботи є обгрунтування існування принципу оперативності, дослідження його змісту, взаємозвязку з іншими принципами цивільного процесуального права, узагальнення теоретичних і практичних проблем оперативності цивільного судочинства та процесуальних засобів, які її забезпечують. Мета наукового дослідження зумовила такі завдання наукового пошуку:
- окреслити найбільш дискусійні питання, повязані з поняттям принципів цивільного процесуального права;
- узагальнити поняття цивільної процесуальної форми, зясувати її значення в механізмі процесуального регулювання цивільного судочинства;
- дослідити питання ефективності цивільного судочинства та нормативні механізми, що забезпечують своєчасність вирішення цивільних справ;
- обгрунтувати зміст принципу оперативності й дослідити його дію в усіх стадіях цивільного судочинства;
- запропонувати рекомендації, спрямовані на вдосконалення цивільного процесуального законодавства й практики його застосування.
Теоретична основа дослідження. Теоретичною основою дослідження послужили наукові праці М.Г. Авдюкова, В.А. Бігуна, М.А. Гурвич, Р.Є. Гукасяна, А.О. Добровольского,
І.М. Зайцева, С.Ю. Каца, В.В. Комарова, С.В. Курильова, К.І. Комісарова, В.Ю. Мамницького, А.О. Мельникова, В.К. Пучинського, Є.Г. Пушкара, В.М. Семенова, В.І. Тертишнікова,
М.К. Треушникова, П.Я. Трубникова, Н.О. Чечиної, М.С. Шакарян, В.М. Шерстюка,
М.Й. Штефана, В.Н. Щеглова, К.С. Юдельсона та ін.
Методологічна основа дисертаційного дослідження. При написанні даної роботи дисертантом було використано історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний , формально-логічний та інші загальнонаукові й спеціальні методи дослідження.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, цивільне процесуальне законодавство та інші нормативні акти.
Емпіричну базу дослідження склали матеріали цивільних справ, опублікованої судової практики та розглянутих судами Харківської області, використані автором під кутом зору дисертаційного дослідження для формування наукових положень та висновків дисертації.
Наукова новизна дисертаційного дослідження. У результаті дисертаційного дослідження автором обгрунтовано й сформульовано нові теоретичні та практичні висновки, що виносяться на захист:
1. На підставі діслідження існуючих у правовій літературі понять принципів права уточнюються поняття принципів цивільного процесуального права та їх система.
2. Сформульовано ознаки (ідея, як основа будь-якого принципу цивільного процесуального права; нормативна природа принципів цивільного процесуального права та інші) принципів, якими вони відрізняються від інших категорій цивільного процесуального права, що дозволяє вперше в науці даної галузі права зробити висновок, що вимога оперативності є одним з принципів цивільного процесуального права.
3. Аналізується й уточнюється поняття цивільної процесуальної форми, її значення в механізмі процесуального регулюваня цивільного судочинства, яка є, на думку дисертанта, засобом переводу принципів цивільного процесуального права з розряду абстрактно-нормативних приписів у діючи принципи цивільного судочинства.
4. У дисертації обгрунтовується положення про процесуальну форму, як нормативну модель, що організовує й упорядковує процесуальну діяльність через систему законодавчо закріплених вимог, робиться висновок про те, що рух цивільної справи проходить у часі й просторі.
5. Визначаються й обгрунтовуються система та зміст специфічних властивостей (демократичність, детально врегульований характер процесуальних дій, системність, владна обовязковість, терміновість) цивільної процесуальної форми, які у своїй сукупності відбивають її своєрідність.
6. Розкривається юридична природа строків у цивільному процесі, сформульовано положення, проте що одні строки безпосередньо впливають на оперативність правосуддя в цивільних справах, а інші лише забезпечують її, що на сьогодні ще не знайшло належної теоретичної розробки.
7. Аргументується висновок, що одним із критеріїв ефективності правосуддя в цивільних справах є додержання вимог про строки, в межах яких здійснюється правосуддя, а засобом, спрямованим на досягнення найсприятливішого результату, є засади оперативності цивільного судочинства. Оперативність трактується як невідємна вимога досягнення ефективності правосуддя, здатного забезпечити стандарти судового захисту прав людини.Такий підхід дозволив дисертанту теоретично обгрунтувати цей принцип і вказати на його закріплення в нормах, регулюючих усі стадії цивільного процесу.
8. Як виявило дослідження, в аспекті здійснення процесуальної діяльності зміст принципу оперативності містить вимогу швидкого розгляду цивільної справи і винесення правильного рішення по ній, відповідаючого всім вимогам, які предявляються до судового рішення як правозастосовчого акта й процесуального документа.
9. На основі аналізу взаємозвязку між принципом оперативності з кожним із принципів системи цивільного процесуального права автор дійшов висновку, що дія принципів законності, змагальності, диспозитивності забезпечує своєчасне вирішення цивільної справи.
10. Дисертантом обгрунтовується думка про необхідність сумісного виклику позивача й відповідача по кожній цивільній справі в стадії підготовки її до судового розгляду для найповнішої реалізації принципу процесуальної рівноправності сторін та принципу оперативності в цивільному судочинстві.
11. У дослідженні аргументовано доводиться доцільність застосування норм інститутів закриття провадження по справі та залишення заяви без розгляду і в стадії підготовки їх до судового розгляду. Актуальність вказаних пропозицій викликана нагальними потребами судової практики, однак і до цього часу вони не знайшли відповідного теоретичного дослідження.
12. Обгрунтовано право суду в стадії підготовки справи до судового розгляду викликати й проводити допит свідків за участю експерта, з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, якщо це необхідно для призначення й проведення експертизи, що дозволить запобігти необхідності призначати додаткову чи повторну експертизу.
13. Дисертантом висловлені рекомендаціїї щодо визначення черговості дослідження доказів у судовому засідані. Зазначається, що характер останніх не має ніякого значення. Встановлюючи порядок дослідження доказів, необхідно відштовхуватися від характеру потребуючих доказування фактів.
14. На підставі дослідження нового законадавства про виконання судових рішень в роботі визначається місце регулюючих виконавче провадження норм у системі права: вони розглядаються як підгалузь цивільного процесуального права.
15. Внесено рекомендації щодо зміни деяких статей Цивільного процесуального кодексу України. Ці пропозиції спрямовані на реалізацію принципу оперативності в цивільному судочинстві.
Теоретичне та практичне значення роботи полягає в актуальності й новизні дисертаційного дослідження і обумовлено прикладним характером висновків та рекомендацій, використання яких дозволить підвищити ефективність правосуддя в цивільних справах.
Обгрунтовані теоретичні узагальнення та пропозиції можуть бути корисними для науковців при подальшому опрацюванні питань ефективності правосуддя в цивільних справах, а також використані в законотворчій діяльності для вдосконалення цивільного процесуального законодавства. Результати даної роботи можуть бути застосовані викладачами таких навчальних дисциплін чи спецкурсів, як “Цивільний процес”, “Арбітражний процес”, “Особливості розгляду окремих категорій справ”, а також при підготовці підручників, навчальних посібників із зазначених дисциплін.
Особиста участь автора в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації. Для отримання певного наукового результату автором проаналізовано і критично осмислено широке коло нормативних актів та наукових досліджень, обгрунтовано теоретичні положення й сформульовано практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності судового захисту прав та охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб, а також регулюючих його норм права.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, які містить це наукове дослідження, були висловлені й обговорені на конференції молодих учених “Становлення правової системи демократичної України та юридична наука” (червень 1998 р.,
м. Харків), на міжнародному науково-практичному семінарі “Європейське цивільне процесуальне право” (жовтень 1998 р.,
м. Харків), а також на науковій конференції молодих учених та аспірантів, присвяченій 50-й річниці Загальної декларації прав людини (грудень 1998р., м. Харків).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в чотирьох наукових статтях та двох тезах наукових доповідей та повідомлень.
Структура роботи визначається предметом, цілями та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновку та списку викристаної літератури (284 джерела). Загальний обсяг роботи складає 170 сторінок.
ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначається ступінь наукової розробленості проблеми, підкреслюється новизна роботи, зазначається особистий внесок автора в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації, вказується теоретичне та практичне значення роботи, називаються форми апробації дослідження.
Розділ перший “Цивільна процесуальна форма і принцип оперативності” присвячено дослідженню принципів цивільного процесуального права, цивільної процесуальної форми та її місця в механізмі процесуального регулювання цивільного судочинства, поняття й змісту принципу оперативності.
У першому підрозділі “Поняття принципів цивільного процесуального права та їх система” на підставі проведеного аналізу існуючих у науковій літературі точок зору робиться висновок, що погляди вчених умовно можна розділити на дві групи у залежності від того, що той чи інший правознавець виділяє родовою ознакою поняття принципів цивільного процесуального права.
З метою дослідження суті принципів цивільного процесуального права дисертант виходить з того, що право виступає результатом людської діяльності. Законодавець, формулюючи норми права, виходить з характеру суспільних відносин, які підлягають правовому впливу, попереднього правового регулювання останніх та з певних ідей, що вказують напрямки подальшого правового впливу на ці відносини. Ці ідеї є тим звязуючим матеріалом, який скріплює всі норми, що входять до певної правової системи. Без таких звязків норми не були б єдиними, а правовий вплив не досяг би мети, бо направленість правових норм була б різною.
З огляду на вищесказане автор вважає цілком обгрунтованим те, що в центрі уваги вчених виявилася нормативна природа принципів цивільного процесуалього права. Тільки в правових нормах чинного законодавства принципи справедливо набувають загальнообовязкового значення. Тому лише нормативне закріплення може значити кінець їх стихійної дії і появу на основі вивіреного знання, за влучним висловом В.Н. Кудрявцева, нового правового феномена, який спрямовує суспільну поведінку.
Враховуючи це, дисертант вважає, що ідея, привнесена законодавцем у норми права, обєктивується в правовій матерії, тобто набуває обєктивної форми й виступає сполучною ланкою між нормами права, надаючи їм певної узгодженості. Таким чином, ідея перетворюється в закономірність побудови відповідної галузі права, визначає зміст правових норм і втілюється в них. Ідея, яка одержала закріплення в нормі права, не залишається пасивною і при функціонуванні останньої, тобто при її використанні: щоб застосувати ту чи іншу норму права, спочатку необхідно її чітко собі уяснити, тобто осмислити ідеї, які складають зміст цієї норми.
На думку дослідника, принципи цивільного процесуального права мають такі притаманні їм характеризуючі ознаки:
1) в основі будь-якого принципу цивільного процесуального права лежить певна ідея, яка визначає характер цивільного процесу. Ідеї, будучи передумовами виникнення принципів, обумовлені суспільними відносинами;
2) про принцип права можно говорити лише тоді, коли ідея, яка становить його зміст, одержала закріплення в нормах права;
3) принципи цивільного процесуального права мають бути повязані безпосередньо з цивільним процесом, тобто вони повинні визначати характер цивільного процесу, проявлятися і діяти у ньому;
4) усім принципам цивільного процесуального права належить мати загальний характер, тобто вони мусять стосуватись усіх стадій процесу й проваджень в цивільних справах. Інакше можна говорити лише про загальне процесуальне правило, а не про принцип цивільного процесуального права;
5) самостійними цивільно-процесуальними принципами не можуть бути визнані положення, які повторюють елементи змісту інших принципів.
У другому підрозділі “Цивільно-процесуальна форма як засоб реалізації принципів” підкреслюється, що принципи цивільного процесуального права реалізуються не лише в системі правових норм. Невдосталь обгрунтувати значення принципу й дати його наукове трактування, мало закріпити цей принцип у законі. Необхідно, щоб відповідні принципи знайшли застосування, втілення в діяльності субєктів цивільних процесуальних правовідносин і стали принципами цивільного судочинства.
Виходячи з цього положення, дослідник вважає, що для зясування змісту й структури цивільного процесу, а також механізму дії принципів цивільного процесуального права, вагоме значення має цивільна процесуальна форма.
Вказуючи на існування різних концепцій у тлумаченні цивільної процесуальної форми, автор приєднується до визначення її як встановленого законом процесуального порядку здійснення правосуддя в цивільних справах (І.А. Жеруоліс, В.І. Тертишніков). При цьому процесуальна форма, встановлена в законі, - це тільки нормативна абстракція, яка повинна втілюватись у кожній конкретній цивільній справі. Тому цивільну процесуальну форму слід розуміти не тільки як встановлений законом процесуальний порядок, а й як реалізацію останнього в конкретній діяльності (В.І. Тертишніков).
Особливу увагу дисертант приділяє властивостям, притаманним цивільній процесуальній формі, завдяки яким порядок розгляду й вирішення цивільних справ, що характеризується як цивільна процесуальна форма, відрізняється від інших процедур та форм. Автор дисертації детально розглядає загальні властивості-вимоги, які предявляються до будь-якої правової форми, а значить і до процесуальної форми цивільного судочинства, а також наголошує на існуванні специфічних властивостей, характерих тільки для останньої.
Найважливішою специфічною властивістю цивільної процесуальної форми дослідник вважає її серединне становище в механізмі правового регулювання, завдяки якому вона служить засобом реалізації принципів цивільного процесуального права. До специфічних властивостей цієї форми він відносить також її демократичність, системність, владну обовязковість, терміновість.
Аналізуючи таку специфічну властивість цивільної процесуальної форми, як терміновість, дисертант поділяє висловлену в юридичній літературі думку про відмінність процесуальної регламентації процесуальних і службових строків (В.І. Тертишніков, М.С. Шакарян) і додатково аргументує її.
Характеризуючи окремі процесуальні та службові строки, автор цього наукового дослідження вказує на ступінь і форми їх впливу на оперативність правосуддя в цивільних справах. У цілому всі ці строки направлені на підвищення оперативності цивільного судочинства. Однак одні з них прямо регламентують час перебування цивільної справи на різних стадіях її руху або здійснення процесуальних дій, що має безпосереднє значення для оперативності, інші встановлюють часові межі їх здійснення, що лише створює умови для оперативного руху справи.
У третьому підрозділі “Поняття та зміст принципу оперативності” досліджується низка питань про поняття принципу оперативності цивільного процесуального права та його зміст.
У науковій літературі відсутня думка про існування самостійного принципу оперативності в цивільному процесуальному праві, замість цього автори вказують на притаманність цивільному судочинству швидкості та процесуальної економії.
Дисертант вважає, що неправильно розцінювати категорії “швидкість” і “оперативність” як синоніми, як рівнозначні слова. Зміст поняття “оперативність” значно ширше. Дійсно, діяти оперативно - значить перш за все діяти швидко, терміново вирішувати те чи інше питання. Але разом з тим оперативність - це ще й здатність швидко, своєчасно розглянути й вирішити цивільну справу.
Хибною щодо принципу оперативності, на думку автора, є також вимога процесуальної економії в цивільному судочинстві. Він не погоджується з прибічниками думки про включення в зміст принципу процесуальної економії поряд з вимогою швидкості ще й начал економії. Швидкість - це передусім швидкоплинність судочинства, спрямована на розгляд і вирішення цивільної справи в найкоротший проміжок часу. Тому такий погляд на це питання, вважає дослідник, не завжди відповідає процесуальній економії. У свою чергу, економія передбачає бережливість при витрачанні матеріальних і процесуальних засобів, однак таке економне використання не може поєднуватися зі швидкістю як елементом змісту одного принципу. Економія матеріальних і процесуальних засобів існує, але не стосовно економії в розгляді й вирішенні цивільної справи, а щодо тих негативних наслідків, які виникають у звязку з провадженням справи в суді, що є результатом оперативного розгляду справи.
Враховуючи ці міркування, дисертант не погоджується з тими процесуалістами, які розглядають швидкість і процесуальну економію як самостійні цивільно-процесуальні принципи.
На підставі вивчення й узагальнення наукових даних і законодавства автор дійшов висновку про наявність самостійного принципу оперативності в цивільному процесуальному праві, елементами якого є: а) вимога швидкого розгляду та вирішення цивільної справи, яка забезпечує наближення здійснення наступної процесуальної дії субєктів цивільного судочинства з уже здійсненою попередньою; б) вимога винесення правильного рішення по справі. При цьому автор вважає, що правильне рішення суду - це рішення, яке відповідає всім вимогам, що предявляються до нього як правозастосовчого акта й процесуального документа.
Спираючись на проведене дослідження принципу оперативності, дисертант стверджує, що останній є елементом системи принципів цивільного процесуального права. Він вважає, що цей принцип являє собою правову вимогу, якою забезпечується своєчасність розгляду й вирішення цивільних справ шляхом найбільш повного й раціонального використання процесуальних засобів, спрямованих на швидке й правильне вирішення цивільних справ.
У роботі простежується звязок принципу оперативності з такими принципами цивільного процесуального права, як законність, обєктивна істина, диспозитивність, змагальність тощо.
У розділі другому “Проблеми реалізації принципу оперативності” досліджуються процесуальні засоби реалізації принципу оперативності при розгляді й вирішенні справ судом першої інстанції, при переглядах судових постанов та у виконавчому провадженні.
У підрозділі першому “Процесуальні засоби реалізації принципу оперативності при розгляді й вирішенні справ судом першої інстанції” дається характеристика процесуальних засобів реалізації принципу оперативності в стадії порушення цивільної справи, підготовки справи до судового розгляду та в судовому розгляді.
Автор у ході детального дослідження приходить до висновку, що принцип оперативності в стадії порушення цивільної справи в суді знаходить свій прояв у низці норм, регулюючих даний етап процесу.
У загальному вигляді цей принцип проявляється в простоті вимог, які предявляються до позовної заяви (заяви, скарги). Результат аналізу норм чинного законодавства, які визначають зміст і форму вказаних документів, дозволив дослідникові окреслити ознаки позовної заяви (заяви, скарги): 1) ці процесуальні документи завжди містять волевиявлення заінтересованих осіб на порушення цивільного процесу; 2) вони складаються на основі й у відповідності з нормами права, а їх форма та зміст чітко регламентовані законом; 3) вони є юридичними фактами, і їх включення до судочинства тягне настання юридичних наслідків.
Вимоги принципу оперативності достатньо виразно відображені й у регламентації підсудності цивільних справ. Встановлюючи найбільш раціональні правила територіальної підсудності, процесуальне законодавство разом з тим не вимагає обовязкового їх додержаня з міркувань тільки формального характеру.
У роботі обгрунтовується висновок, що розглядуваний принцип проявляється і в існуванні у ЦПК України переліку підстав для відмови у прийнятті позовної заяви, а також у формуванні вказаних підстав, спрямовуючих розвиток законодавства в напрямку віднесення до останніх відмови в прийнятті позовної заяви лише за таких обставин, перевірка яких не викликає труднощів.
Вважаючи підготовку справи до судового розгляду одним з основних процесуальних засобів забезпечення своєчасного захисту субєктивних прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, дисертант наголошує, що досягнення мети названої стадії повинно проходити з урахуванням вимог принципу оперативності. При визначенні кола осіб, які підлягають залученню в процес, із принципу оперативності витікає вимога до суду забезпечити участь у
ньому тільки дійсно заінтересованих у розгляді спору, присутність яких необхідна для правильного вирішення справи.
Розглядаючи питання про коло фактів, які не підлягають доведенню, як один із проявів принципу оперативності, дисертант обгрунтовує висновок, що сторони повинні звільнюватися від доказування загальновідомих, преюдиційно встановлених, презюмованих і визнаних фактів. Від доказування останніх звільняється лише та сторона, на користь якої встановлено презумпцію чи здійснено визнання.
Обгрунтовано питання про можливість у стадії підготовки справи до судового розгляду викликати й допитувати свідків за участю експерта і з повідомленням про це осіб, які беруть участь у справі, якщо це необхідно для проведення експертизи.
Визначаючи, що примирення сторін - це процесуальна дія, яка виступає одним із завдань стадії підготовки справи до судового розгляду, дисертант вважає за доцільне обовязково одночасно викликати до суду позивача й відповідача (по всіх справах без винятку).
У роботі аргументується положення про доцільність застосування інститутів закриття провадження по справі й залишення заяви без розгляду не тільки в стадії судового розгляду, а й при підготовці цивільних справ до судового розгляду.
Досліджуючи стадію судового розгляду, автор дисертації переконує, що до найбільш безперечних та очевидних проявів принципу оперативності в цій стадії слід віднести процесуальну співучасть, зустрічний позов, субєктивне обєднання позовних вимог та участь третіх осіб.
На думку автора, крім перелічених найбільш загальних форм реалізації цього принципу, які тою чи іншою мірою вислітлювалися в юридичній літературі, останній здійснює помітний вплив безпосередньо на процесуальний порядок розгляду справи в суді першої інстанції.
Аналізуючи підготовчу частину судового засідання, в якій суд перевіряє відсутність перешкод для руху справи й можливість її вирішення, дослідник обгрунтовує необхідність передбачити в цивільному законодавстві норму, яка встановлювала б відповідальність осіб, які беруть участь у справі, за несвоєчасно заявлені клопотання.
Виходячи з того, що вимогою принципу оперативності є доцільність використання процесуальних засобів, спрямованих на забезпечення своєчасності розгляду справи, дисертант акцентує увагу на тому, що в законі порядок здійснення деяких процесуальних дій детально не регламентується. Так, згідно зі ст. 181 ЦПК України порядок дослідження доказів вирішується судом.
Дається критична оцінка спробі виділення в якості критерія, яким повинен керуватися суд при визначині порядку дослідження доказів, характеру останніх. Обгрунтовується думка, що при цьому слід керуватися характером не доказів, а фактів, які необхідно довести.
У підрозділі другому “Процесуальні засоби реалізації принципу оперативності при переглядах судових постанов” аналізується комплекс питань, повязаних з реалізацією принципу оперативності в стадіях перегляду рішень, ухвал, що не набрали законної сили, перегляд у порядку нагляду рішень, ухвал та постанов, що набрали законної сили, та перегляд у звязку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал та постанов суду, що набрали законної сили.
Враховуючи кінцеву мету процесу, якою є захист субєктивних цивільних прав та законних інтересів громадян, дослідник вважає, що вимогам принципу оперативності підпорядкована процесуальна діяльність у стадіях перегляду судових постанов, яка проявляється в законодавчій регламентації порядку порушення провадження у відповідних стадіях, у процесуальному порядку перегляду справ, у підставах до скасування судових постанов та в повноваженнях судів, які переглядають справи.
Дисертант досліджує питання порушення провадження по перегляду цивільних справ, зауважуючи при цьому, що детальна регламентація порушення касаційного провадження поєднується з відсутністю подібних норм щодо інших видів перегляду.
Зробивши аналіз причини пропуску строку на касаційне оскарження, автор обгрунтовує необхідність належної фіксації дати виготовлення та підписання протоколу, наголошує на тому, що саме протокол судового засідання має підвищену доказову значимість для вищестоящих інстанцій.
Актуальним є питання про правові наслідки подання явно необгрунтованих касаційних скарг без мети перевірки законності й обгрунтованості судових рішень. Дисертант вважає, що з урахуванням можливості подібних зловживань слід передбачити у ЦПК України відповідальність за дії, які ставлять за очевидну мету лише зволікти виконання рішень, у вигляді застосування таких санкцій, як штраф, та обовязку відшкодувати шкоду, що виникла внаслідок затримки виконання постанов суду.
У дисертації порушено питання про потребу подальшої раціоналізації порядку наглядового провадження, більш повного його підкорення вимогам принципу оперативності. Вбачається, що в наглядовому провадженні необхідно встановити чіткі правила подання й розгляду скарг на той період, на який останнє ще існує.
Прослідковуючи процесуальний порядок перегляду справ, автор, передусім зауважує, що засідання наглядового органу має супроводжуватися повідомленням і викликом усіх заінтересованих осіб.
У роботі досліджуються повноваження судів, які здійснюють перегляд судових постанов, і зазначається, що одним із проявів принципу оперативності в касаційному та наглядовому провадженні є право суду змінити або винести нове рішення. При цьому дисертант не поділяє думки про можливість розширення повноважень по зміні рішень суду першої інстанції в касаційному та наглядовому провадженнях. Надання права цим судам перевіряти й переоцінювати докази, досліджувати нові, встановлювати фактичні обставини справи і на цій основі виносити нові рішення, з погляду автора, суперечило б принципам перегляду справ у касаційному та наглядовому провадженні й істотно обмежувало б права осіб, які беруть участь у справі.
У підрозділі третьому “Процесуальні засоби реалізації принципу оперативності у виконавчому провадженні” визначається місце норм, які регулюють виконавче провадження, і досліджено комплекс процесуальних засобів, спрямованих на реалізацію в ньому принципу оперативності.
Проведений аналіз існуючих у юридичній літературі точок зору дав змогу авторові цього наукового дослідження зробити висновок, що виконавчо-процесуальні норми є підгалуззю цивільного процесуального права.
Досліджуючи інститути відстрочки й розстрочки виконання як засобів реалізації принципу оперативності у виконавчому провадженні, дисертант наполягає на необхідності при використанні цих інститутів враховувати інтереси не тільки боржника, а й стягувача.
У дисертації всебічно досліджується проблема вибору способу примусового виконання, доводиться, що суди при цьому повинні враховувати обєкт виконання.
Не поділяючи висловлену в юридичній літературі думку про потребу усунення з виконавчого провадження стадії добровільного виконання, дослідник погоджується з тими вченими, які вважають добровільне виконання не правом боржника, а його обовязком.
У Висновку сформульовано деякі загальні положення як результат проведеного дослідження. Зазначається, що принцип оперативності нерозривно повязаний з ідеєю побудови ефективної судової форми захисту порушених прав та законних інтересів громадян. Вказується на необхідність подальшого вивчення проблеми оперативності цивільного судочинства, яка має особливе значення для конструювання різних форм цивільної юрисдикції та формування судової системи в цілому.
За темою дисертації опубліковано такі роботи:
1. Рожнов О.В. Правова природа регламентації строків у цивільному судочинстві //Нова Конституція України і проблеми вдосконалення законодавства: Темат. зб. наук. праць / Відповід. ред. М.І. Панов. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1997. - С. 110-113. - 0,3 друк. арк.
2. Рожнов О.В. Проблемы процессуальной формы в гражданском судопроизводстве // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - №34. - С.159-164. - 0,4 друк. арк.
3. Рожнов О.В. Порядок дослідження доказів і принцип оперативності // Вісн. Ун-ту внутр. справ. - 1999. - №6. - С.277-281. - 0,3 друк. арк.
4. Рожнов О.В. Проблемы реализации принципа оперативности при возбуждении пересмотров судебных постановлений // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - №37. - С. 160-164. - 0,3 друк. арк.
5. Рожнов О.В. Принцип оперативности в гражданском судопроизводстве // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повід. наук. конф.проф.- викл. складу, 10 - 11 груд. 1998 р./ За ред. проф. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С. 135-137. - 0,2 друк. арк.
6. Рожнов О.В. Воплощение общих стандартов в области прав человека в принципах гражданского процессуального права // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повід. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. проф. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. - С. 80-81. - 0,1 друк. арк.
Рожнов О.В. Принцип оперативності в цивільному процесуальному праві. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2000.
Дисертацію присвячено дослідженню поняття та змісту принципу оперативності як елемента системи принципів цивільного процесуального права й прояву та дії принципу оперативності на всіх стадіях цивільного судочинства.
Сформульовано положення, що проблема оперативності цивільного процесу повинна бути однією з центральних при розробці нового Цивільного процесуального кодексу України.
Елементами змісту принципу оперативності є вимога швидкого розгляду й вирішення цивільної справи і винесення правильного рішення.
Досліджено цивільно-процесуальні норми, які забезпечують оперативність при розгляді та вирішенні цивільних справ.
Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства.
Ключові слова: правосуддя в цивільних справах, принципи цивільного процесуального права, цивільно процесуальна форма, оперативність.
Рожнов О.В. Принцип оперативности в гражданском процессуальном праве. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2000.
Диссертация посвящена исследованию понятия и содержания принципа оперативности как элемента системы принципов гражданского процессуального права и процессуальных средств реализации принципа оперативности на всех стадиях гражданского судопроизводства.
В работе уточняется понятие принципов гражданского процессуального права, раскрываются характеризующие их признаки; принципы рассматриваются как связующие звено, которое объединяет все нормы, входящие в определенную правовую систему.
В диссертации подчеркивается, что принципы гражданского процессуального права должны не только реализовываться в системе правовых норм, но и находить применение, воплощение в деятельности субъектов гражданских процессуальных правоотношений, становясь принципами гражданского судопроизводства.
Сформулировано положение, что проблема оперативности гражданского судопроизводства должна быть одной из центральных при разработки нового Гражданского процессуального кодекса Украины.
Рассматривается правомерность выделения принципов быстроты и процессуальной экономии и их гражданско-процессуальный аспект.
Элементами принципа оперативности является требование быстрого рассмотрения и разрешения гражданских дел и вынесение правильного решения.
Простота требований, предъявляемых к содержанию и форме искового заявления, наличие в ГПК Украины перечня оснований к отказу в его принятии, регламентация подсудности гражданских дел являются проявлением принципа оперативности в стадии возбуждения гражданского дела в суде.
Исследованы вопросы освобождения сторон от доказывания и возможности применения институтов прекращения производства , оставления заявления без рассмотрения в стадии подготовки дела к судебному разбирательству.
С учетом предмета диссертационного исследования рекомендуется оптимальный порядок исследования доказательств в стадии судебного разбирательства гражданских дел.
Учитывая конечную цель процесса, автор делает вывод, что принцип оперативности действует и в стадиях пересмотра судебных постановлений. Он проявляется в регламентации порядка возбуждения процессуальной деятельности в соответствующих стадиях, в процессуальном порядке пересмотра дел, в основаниях к отмене судебных постановлений и в полномочиях судов, пересматривающих постановления.
Специально исследован вопрос о месте норм, регулирующих исполнительное производство и комплекс процессуальных средств, направленных на реализацию принципа оперативности в исполнительном производстве.
Сформулированы предложения по совершенствованию гражданского процессуального законодательства.
Ключевые слова: правосудие по гражданским делам, принципы гражданского процессуального права, гражданская процессуальная форма, оперативность.
Rozhnov O. V. The principle of effectiveness in civil procedure. - Manuscript.
Dissertation for Candidate of Legal Sciences degree, specialized field 12 . 00 . 03 - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - National Yaroslav the Wise Law Academy of Ukraine, Kharkov, 2000.
The thesis is devoted for studying the conception and essence of principle of effectiveness which an integral part of system of principles of civil procedural means of fixation the principle of effectiveness in all the stages of civil procedure.
The author formulated an idea that problem of effectiveness of civil procedure must be one of the central problem while creating the new Civil Procedural Code of Ukraine.
The elements of essence of principle of effectiveness are the demand of quick examination and solution of civil case and the necessity to proclaim a fair decision in civil case.
The author investigated the rules and institutions that guarantee the effectiveness while examination and solution of civil cases.
The author formulated the propositions to perfect the civil procedural law.
Key words: justice in civil cases, the principles of civil procedural law, effectiveness.
Відповідальний за випуск
кандидат юридичних наук П.І. Радченко
Підп. до друку 17.03.2000. Формат 60х90/16. Папір офсертний.
Віддруковано на ризографі. Умовн.друк. арк. 0,7.
Облік.-вид. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. № 713.
Друкарня
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого
61024, Харків, вул. Пушкінська, 77
2 Российская юстиция. 1997. - № 6. - С.4.