Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
51
національна академія наук україни
рада по вивченню продуктивних сил України
микитенко вікторія володимирівна
удк 338.45:620.9.004.18(043.3)
формування системи забезпечення
ефективного використання енергоресурсів
у промисловості
Спеціальність 08.00.03 –економіка та управління
національним господарством
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
київ - 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України
НАН України (м. Київ)
Науковий консультант:
доктор економічних наук, професор, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України Алимов Олександр Миколайович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, радник дирекції, завідувач відділу стратегічного потенціалу та макроекономічного аналізу.
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України Амоша Олександр Іванович, Інститут економіки промисловості НАН України, директор;
доктор економічних наук Ященко Юрій Петрович, Міністерство вугільної промисловості України, перший заступник міністра;
доктор економічних наук, професор Бистряков Ігор Костянтинович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу просторового розвитку.
Захист дисертації відбудеться „ 5 ” листопада 2007 р. о 13 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.160.02 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.
Автореферат розісланий „ 2 ” жовтня 2007 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук І. К. Чукаєва
загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Ключовим фактором економічного зростання будь-якої країни світу у третьому тисячолітті є необхідність забезпечення її енергетичної незалежності. І ця проблема не може бути ані знівельованою, ані автоматично вирішеною жодною державою, у тому числі й Україною. Відтак, це одне із найскладніших питань сучасного державотворення. Оптимального варіанту щодо його реалізації можна досягти лише у разі глибокого дослідження сучасних процесів щодо забезпечення високого рівня економічної безпеки; удосконалення системи управління національним господарством; видобутку, заміні та трансформації енергоресурсів і раціонального їх використання, моделювання та прогнозування розвитку виробничо-економічних і загальної систем; наукового осмислення економічних явищ, що зумовлюють необхідність систематичної реструктуризації промислового виробництва та управління його енергоефективністю (ЕЕ). А на основі нового знання запроваджувати новітні технології (політичні, соціальні, управлінські, технічні тощо), які є на кілька порядків результативнішими від стандартів, що діють нині. Об'єктивним є визнати, що загальносвітове значення, поза сумнівом, має пріоритетність вирішення проблем забезпечення енергоефективності –і від того, яка з національних еліт першою убезпечить себе рушійними засобами конкурентоспроможності та економічного зростання, та й стане в авангарді розвитку людства.
Відтак, гостра необхідність побудови імовірного прогнозу макроекономічних показників, оптимізації циклів модернізації виробництва (ЦМВ) і окупності-доходності промислових технологій (ЦОПТ) потребує проведення глибокого наукового дослідження з метою розроблення теоретико-методологічних засад сформування новітньої просторово-часової форми організації виробництва та забезпечення високого рівня його ЕЕ. Проблема досягнення високих показників енергоефективності промислового виробництва (ЕПВ) на рівні самодостатнього забезпечення соціально-економічного ефекту –сучасний напрям наукового осмислення сутнісних основ економіки та управління національним господарством, що дозволяє об’єктивно аналізувати можливості й резерви промислового комплексу щодо збільшення випуску продукції при раціональному використанні енергоресурсів, а також реалізовувати стратегії забезпечення ЕПВ, здійснювати розвиток високотехнологічних галузей та стратегічного потенціалу (СП) промисловості. Звідси дуже необхідним є вирішення теоретико-методологічних і прикладних проблем забезпечення ЕЕ та розроблення положень сучасної теорії ЕПВ, обґрунтування мобілізаційних концепцій досягнення високої ЕЕ на засадах формування життєздатних макросистемних конструкцій. Їх розв’язання при існуючих ресурсних обмеженнях може бути досягнуто за рахунок удосконалення державних механізмів забезпечення ЕЕ та визначення оптимальної моделі промислового зростання, програми її реалізації, застосування нових методів оцінки і прогнозу ЕПВ, конкретних засобів для реструктуризації промисловості.
Теоретичним і прикладним аспектам вирішення багатогранних проблем забезпечення ЕПВ і промислового зростання в Україні присвячені праці О. М. Алимова, О. І. Амоші, В. Ф. Бєсєдіна, В. М. Гейця, Б. М. Данилишина, І. М. Карпа, І. В. Недіна, Д. К. Прейгера, Б. С. Стогнія, О. М. Суходолі, А. М. Федорищевої, І. К. Чукаєвої, А. К. Шидловського, Ю. П. Ященка та ін. Еволюційні методики проектування багатокомпонентних структур запропоновані І. Пригожиним (неврівноважені стани), Е. Уітні (математичні теорії алгоритмів, інформації, катастроф), Г. Хаккененом (теорія синергетики). Вагомий внесок у розроблення теорії біфуркацій та потенційних конфліктів для обґрунтування діапазону еволюції складних систем здійснив представник національної економічної науки І. Бистряков. Вирішенням проблем моделювання ЕЕ, порівняння та обрання нововведень займалися науковці О. Ларічев, Ю. Лисенко, Дж. Мартіно, А. Маршалл, Б. Санто, Р. Саммерс, Д. Сахал, В. Чижова, П. Уайт, В. Шапіро та ін. Зазначеним напрямам досліджень присвячені розробки НАН України та галузевих інститутів. Проте, віддаючи належне теоретичній та практичній цінності попередніх наукових здобутків, існує гостра потреба в проведенні системного дослідження проблем конструювання СЗЕ у промисловості. Важливість вирішення науково-прикладних проблем ЕПВ для теорії економіки та управління національним господарством зумовила необхідність детальної розробки теоретико-методологічних засад формування адаптивної форми організації виробництва і забезпечення високого рівня його ЕЕ в ринкових умовах.
Актуальність проведення даного наукового дослідження зумовлена також нагальною потребою у розробленні базової теорії ЕПВ, формуванні феноменологічних конструкцій, опрацюванні стратегії еволюції багатокомпонентних систем, методологічних засад і методичних аспектів їх проектування для визначення національної моделі промислового зростання. Обрання теми дисертації пов’язане із визначеною необхідністю вирішення проблем ЕЕ на засадах формування СЗЕ у промисловості та узгодження процесів перерозподілу обмежених ресурсів, оновлення основних виробничих засобів (ОВЗ), мобілізації резервів національного господарства для досягнення оптимальної ЕПВ. Ідея дисертаційної роботи полягає у розробці теорії та методології формування багаторівневої просторово-часової форми організації промислового виробництва й управління його ЕЕ з урахуванням галузевої специфіки при її запровадженні на засадах реалізації інтегральної концепції управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ. Недостатній ступінь розробки теоретико-методологічних підходів до проблеми формування системи ЕПВ, з одного боку, та важливість результатів даного дослідження для забезпечення соціально-економічного зростання країни, з другого, свідчать про об’єктивну необхідність подальшого дослідження зазначеної наукової проблеми. Саме цим зумовлене обрання теми дисертаційної роботи й саме це підтверджує її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою комплексних наукових досліджень РВПС НАН України, зокрема НДР „Удосконалення системи статистичних показників за визначеними галузями” (№ держреєстр. 0104U007362, 2004-2007 рр.), „Особливості формування міжгалузевих пропорцій розвитку промислового потенціалу” (№ держреєстр. 0104U000482, 2004-2006 рр.), „Українська модель промислового зростання: теоретичні засади створення та економічний механізм реалізації” (№ держреєстр. 0104U007439, 2004-2006 рр.), „Напрями та механізми вдосконалення рентних відносин в Україні” (№ держреєстр. 0104U009418, 2004-2007 рр.), „Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України” (№ держреєстр. 0106U000774, 2006-2008 рр.), „Стимулювання інновацій у системі державної контрактації регіонального розвитку” (№13/06 від 19.05.06), реалізованих в межах цільових бюджетних програм „Україна ХХІ ст.: стратегічні пріоритети соціально-економічного розвитку на 2007-2011 рр.” та „Розробка методологічних положень статистики соціально-економічного розвитку України”. Особистий внесок дисертанта у межах організації проведення дослідження зазначених НДР полягає у розробці концептуальних схем, теоретико-методологічних засад формування нової системи організації промислового виробництва та досягнення високого рівня ЕПВ, аналізі макроекономічних пропорцій на основі показників-індикаторів ЕЕ, розробленні національної моделі промислового зростання та методики добору інноваційних проектів, обґрунтуванні єдиного критерію оцінки ЕПВ і принципів проектування СЗЕ, побудові аналітичних і прогнозних моделей енергоефективності, обчисленні прогнозу макроекономічних показників із поглибленим аналізом енергоекономічних процесів, а також у здійсненні діагностики та проектуванні СП промисловості. Результати дослідження доповнюють відповідні розділи фундаментальних навчальних курсів. Проведене дослідження й сформульовані висновки є конкретним внеском у розвиток теорії економіки та управління національним господарством України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретико-методологічних і методичних засад формування адаптивної СЗЕ у промисловості та основ оцінювання й прогнозування її ефективності на основі впровадження механізмів активізації інноваційно-інвестиційної моделі розвитку та забезпечення ЕПВ. Для досягнення поставленої мети було передбачено постановку, сформування та послідовне вирішення таких завдань:
компонентної системи з деталізацією методичних і прикладних аспектів прогнозування обсягів енергоспоживання та компенсації втрат енергоресурсів;
- визначити напрями концентрації зусиль суб’єктів управління в галузях і енергоємних виробництвах для розробки Комплексної авторської програми забезпечення ЕПВ до 2030 р. та встановлення структурних пріоритетів розвитку запропонованої СЗЕ;
- здійснити дослідну експериментальну перевірку адекватності розроблених макроекономічних моделей та обчислених прогнозів макропоказників до 2030, 2040 та 2080 рр. за використання побудованого експериментального ряду агрегованих показників-індикаторів ЕЕ та розробленого прикладного інструментарію й оригінального пакету цільового програмного забезпечення.
Об’єктом дослідження є система управління й макроекономічного регулювання енергоефективністю у промисловості, які формують і визначають її збалансоване зростання та забезпечують досягнення світових стандартів ЕПВ.
Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, методичні та прикладні проблеми формування адаптивної системи забезпечення високого рівня енергоефективності у промисловості на засадах реалізації оптимальної інноваційно спрямованої моделі промислового зростання.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що запровадження новітньої форми організації виробництва та забезпечення високого рівня його ЕЕ під впливом розроблених ресурсно-функціональних механізмів забезпечення результативності з урахуванням розвиненості СП промисловості та внутрішньо-економічних реалій за використання авторського прикладного інструментарію дасть змогу застосувати теорію ЕПВ і виокремлені закономірності темпосистеми як центру консолідації зусиль для самоініціювання та синхронізації вимірів еволюції інноваційно-спрямованої моде-
лі промислового зростання та збільшення ЕЕ у промисловості.
Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дослідження є наукове та творче осмислення досягнень зарубіжних і вітчизняних учених у галузі теорії та практики економіки та управління національним господарством, Закони України, постанови Кабінету Міністрів України у сфері макроекономічного регулювання ЕЕ, прогнозування соціально-економічного розвитку, імплементації різнопланових політик для підвищення ЕПВ, розвитку багатокомпонентних систем.
Для досягнення поставленої в дисертаційній роботі мети використані загальнонаукові й спеціальні методи пізнання явищ і процесів у сфері ЕЕ. У роботі використані такі методи дослідження як: аналіз та узагальнення теоретичних джерел і наукової літератури, метод економічного аналізу, прогностичний та діагностичний метод, загальнонаукові прийоми аналізу і синтезу, специфічні методи наукового дослідження (згрупування, порівняння, узагальнення економічних показників, наочне відтворення результатів аналізу, коефіцієнтний та індикаторний аналізи), графічний метод та методи елементарної математики, класичні методи математичного аналізу й математичної статистики, рейтинговий метод. Серед прикладних методів застосовано такі: порівняльний (при розгляді світового досвіду стимулювання ЕПВ); історичний та логічний (при дослідженні генезису поняття „ЕЕ”); кластерний (при прогнозі та оцінці ЕПВ, обчисленні узагальнених інтегральних показників); факторний (при зниженні мірності використаних змінних); кореляційний та регресійний (при верифікації моделей). Застосовано економетричні методи: найменших квадратів –для побудови лінійних та експоненціальних трендів; диференціального числення –для оптимізації ЦМВ, а в комбінації з моделями „кошти-тривалість” („К-Т” для оптимізації ЦОПТ); фрактальних графів (для відображення ієрархічності СЗЕ); побудови кореляційних матриць (для вибору пріоритетів); структурних матриць (для розробки адаптивних моделей розвитку галузей, структури СП); аналізу систем (для дослідження результативності СЗЕ); побудови поліноміальних моделей (для визначення напрямів концентрації зусиль і забезпечення високого рівня ЕПВ).
Інформаційною базою дослідження є матеріали Держкомстату України, інформація Комітетів Верховної Ради України та міністерств, результати обстеження галузей, монографії, збірники, дані річних звітів, інформаційних та аналітичних бюлетенів, економічних і політичних оглядів, тижневиків, а також ресурси Інтернету, періодичні видання вітчизняних і міжнародних організацій, неурядових інститутів.
Емпіричною базою дослідження стали результати багаторічних наукових досліджень, здійснених дисертантом особисто або за його участю, відомий світовий та вітчизняний досвід діяльності у сфері забезпечення високого рівня ЕПВ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методологічних засад і методичних положень, практичних рекомендацій щодо нового вирішення проблеми формування адаптивної системи забезпечення енергоефективності у промисловості з метою забезпечення високого рівня ЕПВ в умовах ресурсного обмеження. Найсуттєвішими теоретичними і практичними результатами, які характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок дисертанта, є такі:
вперше
удосконалено:
- понятійно-категоріальний апарат теорії енергоефективності, що на відміну від існуючого тлумачення поняття „енергоефективність промислового виробництва” як категорії „ефекту” полягає в урахуванні ступеня віддачі перетворених енергоресурсів у вихідні результати; введено в науковий обіг авторське визначення просторово-часової форми самоорганізуючої СЗЕ, яка передбачає реалізацію функцій удосконаленої системи управління енергоефективністю („ВСУ-технології ЕЕ”) та одержання кінцевого результату (підвищення конкурентоспроможності за рахунок реструктуризації промисловості, досягнення високого рівня ЕПВ), в основу яких покладено новітню парадигму проектування й дослідження розвитку складних систем;
- структуру, зміст і функції державного механізму формування та забезпечення результативності СЗЕ, до складу якого входять системоутворюючі регулятори: державно-політичний, структурно-функціональної оптимізації, організаційний, нормативно-правовий та фінансово-економічний, які забезпечують синхронний перебіг параболічних подій із інтенсифікації процесів обміну-перерозподілу ресурсів та досягнення бажаної ЕПВ за рахунок конституювання складноорганізованої СЗЕ та імплементації моделі промислового зростання, становлення стратегії макросистемної еволюції, циклічності режимів експрес-регулювання й безперервності прогнозування макроекономічних показників;
- методику експрес-діагностики промислових технологій, яка порівняно з існуючими спирається на систему багатовимірних інтегральних показників ЕЕ, ресурсомісткості, собівартості продукції для комплексного оцінювання ЕПВ з урахуванням специфічності та режимних характеристик „система-об’єкт” галузей, що дозволяє сформувати найоптимальніші умови для підвищення ЕПВ та гальмування процесів занепаду енергоємних і техногенно-небезпечних виробництв, спрогнозувати рівень їх рентабельності внаслідок реконструкції, модернізації та технічного переозброєння;
- методичні підходи до: проведення діагностики ЕПВ і енергетичного потенціалу, мобілізації резервів для подолання економічних проблем розвитку ПЕК, якими на відміну від існуючих передбачено побудову в підсистемах „забезпечення” та „трансформації” сталих теоретико-аналітичних і прикладних моделей з високим ступенем апроксимації характеристик; порівняльної оцінки гірничо-металургійних комплексів світових виробників-експортерів металу, якою передбачено обчислення оптимального обсягу інвестицій на реструктуризацію та його диференціацію між енергоємними галузями, що забезпечило розроблення стратегії посилення їх конкурентних позицій і повернення українських операторів на основні ринки;
дістали подальшого розвитку:
- методологічні принципи та методики ідентифікації макроекономічних моделей, відмінність яких від усталених полягає в елементарному перетворенні параметрів складних систем і структурній оптимізації енергоекономічних процесів за використання коінтегрованих змінних в авторських методах оцінки їх внеску, логічного проектування (МЛП) й обчислення прогностичних можливостей (МОПМ), що дало можливість підійти до проблем імітаційного моделювання траєкторії промислового зростання з єди-
них позицій і за єдиним критерієм оцінювання ЕПВ;
- концепції використання методик кореляційно-регресійного аналізу й методів виявлення закономірностей промислового зростання при запровадженні адаптивної СЗЕ для визначення етапів її інноваційного перетворення та призупинення еволюційного спрямування до неперспективних конусів розвитку, дотримання яких базується на розробленій з урахуванням економічного паритету за функціями раціональності енерго- й інноваційних витрат схемі функціонування дев’яти блоків структури-атрактора, що відповідає прийнятним критеріям цінності результатів діяльності та ключовим компонентам механізмів макрорегулювання ЕПВ;
- методичні підходи щодо ранжування та добору інновацій, обчислення термінів їх упровадження, які порівняно з існуючими базуються на синхронізації процесів впровадження нововведень для збільшення масштабів реструктуризації та формування результативних білінгових систем, побудованих з використанням авторського програмного продукту високого математичного рівня; дослідно-виробничою перевіркою за пакетом програм доведено, що зміна процедур моделювання забезпечує отримання сталих модельних вирішень та конструювання прикладних економічних номограм з корекцією похибок отриманих прогнозів.
Відмінність одержаних результатів дослідження від існуючих наукових напрацювань полягає ще й у тому, що спроектована СЗЕ і розроблена модель промислового зростання охоплюють всі чинники, перешкоди та фактори впливу на ЕПВ та набір стратегій подальшого розвитку адаптивної СЗЕ. Це досягнуто на основі подальшого розвитку апарату математичної логіки, використання адекватної бази даних, формування упорядкованої системи агрегованих показників-індикаторів ЕЕ (з обчисленням їх порогових значень), а відтак –модельних структур і прикладного інструментарію оцінки і прогнозу ЕПВ, ранжування й добору нововведень, визначення об’єктів і обсягу докладання зусиль.
Практичне значення одержаних результатів. Реалізація висновків та пропозицій дисертанта сприятиме формуванню адаптивної СЗЕ у промисловості, що в свою чергу, призведе до підвищення енергоефективності та стійкості економічної системи України. Воно підпорядковане удосконаленню ресурсно-функціональних механізмів формування та запровадження СЗЕ, розробленню цільового пакету програм та інструментарію оцінки й прогнозу ЕПВ, ранжування та добору інновацій, що стали науковим підґрунтям запропонованої Комплексної програми забезпечення ЕПВ до 2030 р. та моделі промислового зростання України. Результати дослідження впроваджено за 24 науково-аналітичними доповідями у формі методичних положень і пропозицій щодо макроекономічного регулювання ЕПВ та реалізації політики ЕЕ. Їх використано органами виконавчої влади (довідки: Міністерства економіки України, № ВЗ-22/263 від 30.05.06 і Міністерства вугільної промисловості України, №03/03-02/286 від 5.06.06; Міністерства промислової політики України, №21/2-3-175 від 7.06.06); покладено в основу концепції діяльності Національного агентства України з питань забезпечення ЕЕ (довідка №146-2/3 від 21.06.06), а прогнозно-аналітичні розрахунки на основі показників–індикаторів визнані сучасним інструментом статистичного аналізу (довідка НДІ Статистичних досліджень Держкомстату України №24-03/56 від 12.04.07). Прогнозно-аналітичні розрахунки розглянуто Державною комісією по промисловому управлінню та прийнято в якості орієнтиру забезпечення ЕБ ЄС (довідка NMCP-PUM Confederation of Netherlands Industry and Employers №4544 від 19.05.07). Інтегральна концепція управління ЕПВ врахована в проектах Законів України „Про енергетичний аудит”, „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (довідка Науково-впро-ваджувального виробничого комплексу „Електромеханіка” №47 від 15.03.06). Алгоритми проведення енергоаудиту (ЕА) та енергоменеджменту (ЕМ), методики, інструментальні засоби запроваджені у господарській діяльності АЕК „Київенерго” (довідки: „Енергоремонт” №45/113-505 від 18.04.06; „Енергоналадка” №1/1164 від 29.06.06; „Укр-Кан Пауер” №492-02 від 10.11.06); ЗАТ „Українська торгово-промислова корпорація” (довідка №928 від 8.10.06); ЗАТ „Перший Київський молочний завод” (довідка № 376/10 від 3.10.06); при реструктуризації гірничо-металургійного комплексу, машинобудівної та хімічної промисловості (акти: ОАО „Дніпровський металургійний завод ім. Комінтерну” №10-17/10 від 10.10.06, Галузевого концерну машинобудування „Укркомунмаш” №27-03/12-86 від 20.10.06, ЗАТ „Сєвєродонецького об’єднання Азот” №37/11 від 10.11.06). Результати викладені в лапідарній формі як навчально-методичний матеріал у посібниках (довідка ВНЗ Екомен №84 від 27.03.06).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним науковим дослідженням і містить авторські розробки щодо формування системи забезпечення енергоефективності. Наукові положення, висновки й рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Обсяг особистого внеску в роботах, опублікованих у співавторстві, наведений окремо у переліку опублікованих праць. Практичне впровадження результатів здійснено на основі особистих наукових ідей, за що отримано 2 А. свідоцтва.
Апробація результатів дисертації. Основі теоретичні, методологічні та практичні положення та результати дисертаційної роботи доповідалися дисертантом та отримали позитивну оцінку на 27 міжнародних та загальнонаціональних наукових і науково-практичних конференціях та 11 методичних семінарах, зокрема: „Фундаментальні дослідження у сучасному інноваційному процесі: організація, ефективність, інтеграція” (м. Київ, грудень 2003 р.), „Інвестування в енергетику та енергозбереження: технології, фінансові та правові аспекти” (м. Ялта, вересень 2005 р.), „Європейський досвід менеджменту в енергоіндустрії” (м. Гаага, серпень 2005 р.), „Усунення перешкод на шляху підвищення ЕПВ в Європі” (м. Київ, лютий 2006 р.), „Енергозбереження як фактор зміцнення ЕБ України” (м. Київ, лютий 2006 р.), „Стратегія інвестування промислового виробництва в Україні” (м. Київ, квітень 2006 р.), „UKR-POWER 2006” та „UKR-POWER 2007” (м. Ялта, червень 2006 р. та вересень 2007 р.), „Соціально-економічні напрями розвитку в контексті процесів міжнародної інтеграції” (м. Херсон, вересень 2006 р.), „Україна-Чехія-ЄС: сучасний стан і перспективи” (м. Прага, жовтень 2006 р., лютий 2007 р.), „Проблеми економіки і управління на транспорті” (м. Київ, січень 2004 р.), „Проблеми економічної кібернетики” (м. Запоріжжя, вересень 2004 р.), „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, вересень 2004 р.), „Економічні проблеми промислового розвитку в Україні” (м. Донецьк, травень 2005 р.), „Сучасні напрями моделювання економіки” (м. Київ, вересень 2005 р.), „Шляхи впровадження ефективного управління ЕПВ” (м. Київ, грудень 2005 р.), „Особливості розвитку міжнародних ринків газу: світовий досвід і українські реалії” (м. Київ, січень 2006 р.), „Прогнозування науково-технологічного інноваційного розвитку: державна програма України та світовий досвід” (м. Київ, червень 2006 р.), „Проблеми інноваційного розвитку територій” (м. Київ, червень 2006 р.); „Проблеми трансферу технологій”, „Законодавче впровадження Державної програми реформування, модернізації, розвитку енергетики”, „Нова енергія України”, „Інноваційні рішення в енергозбереженні”; парламентських слуханнях: „Перспективи розвитку ПЕК України”, „Питання ЕПВ в Україні” (2005-2006 рр.); на засіданнях учених рад Інституту економіки та РВПС НАН України (2004-2007 рр.).
Публікації. Основні результати і висновки дисертаційної роботи опубліковані у 57 наукових працях (загальний обсяг 84,1 друк. арк., особисто автору належить 79,8 друк. арк.), з них 7 монографій (2 одноосібні); 31 стаття у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з економічних наук; 5 –у ін. виданнях, 12 – матеріали конференцій; отримано 2 А. с. (програмний продукт, методики, практичний інструментарій).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, 15 додатків (287 с.), переліку використаних джерел (284 найменування на 22 с.). Основний текст викладений на 411 с., що містить 47 таблиць, 53 рисунки й економічні номограми. Із загальної кількості таблиць і рисунків лише 27 займають усю площу сторінки.
основний зміст дисертації
У першому розділі - „Теоретико-концептуальні підходи до вирішення проблем енергоефективності промислового виробництва” –сформульовані базові положення теорії ЕПВ на основі сформованої парадигми побудови складних систем і дослідження їх еволюції, дано трактування, розкриті сутність і зміст її вихідних категоріальних понять, зокрема, ЕПВ, СЗЕ, ВСУ-технологія ЕЕ; викладена авторська концепція управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ та наукові засади формування адаптивної СЗЕ у промисловості; визначена структура заходів із енергоефективності (ЗЕЕ); доведено, що ЕПВ є парафразою ЕБ держави, основою для відтворення самодостатньої, соціально спрямованої економіки; удосконалено організаційно-економічні підходи щодо здійснення моніторингу енергоекономічних процесів і прийняття оптимальних рішень на макрорівні; аргументовано, що стратегічний потенціал промисловості є ключовою категорією-детермінантою досягнення бажаної ЕПВ і забезпечення інноваційної здатності, технологічної конкурентоспроможності національного господарства.
Дисертантом запропоновані теоретико-концептуальні засади теорії ЕПВ. Вона виступає гілкою класичної економіки та управління національним господарством, але має власний категоріальний апарат та змістове навантаження понять. Визнано, що сучасне трактування дефініції “енергоефективність” зазвичай використовується при співставленні енергоємності ВВП або промислової продукції та при аналізі результативності політики енергозбереження чи недостатності ресурсного забезпечення виробництва. Дисертантом рекомендовано використовувати сукупність засобів і важелів впливу на ЕПВ та провадити дії, спрямовані на забезпечення визначеного/гарантованого обсягу випуску промислової продукції при мінімізації енергоспоживання, тобто ефективно використовувати енергоресурси –термін “ЕЕ”, відбиває властивість промислового виробництва, технологій, складних систем і характеризує обсяг випуску продукції на одиницю спожитої енергії.
Сукупність принципів формування та функціонування самоорганізуючої СЗЕ, запропонована автором, класифікована відповідно до розробленої інтегральної концепції управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ. Концепція передбачає запровадження нової форми організації виробництва та управління його ЕЕ. У сформованій на засадах системно-комплексного й ресурсно-функціонального підходів у поєднанні з об’єктно-цільовим і синергетичним концепції обґрунтовано, що при запроваджені нової форми організації виробництва та забезпечення високого рівня ЕЕ, завдяки ефекту локалізації зусиль суб’єктів управління промисловістю, послаблюються руйнівні впливи на ЕПВ, що є ознакою структури-атрактора та зумовлює вимірність і прогнозованість її розвитку. Дисертантом запропонована СЗЕ, яка являє собою сукупність складових багатокомпонентної системи, потенційних можливостей кожної з них, структурованих відповідно до виконання функцій управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ під впливом ресурсно-функціональних механізмів. Метою запровадження нової форми організації виробництва як прийнятного корелятора енергоекономічних процесів є: вдосконалення організаційно-економічних засад підвищення ЕПВ.
На основі розроблених дисертантом положень теорії ЕПВ формалізовано параметри моделі СЗЕ, проведено її системний аналіз з виокремленням підсистем: функціональних, загального управління, цільових. Цільова структурна одиниця структури-атрактора представлена підсистемами трансформації, забезпечення, підвищення техніко-організаційного рівня, прогнозування й контролю – ПіК, регулювання й взаємодії – РіВ. Ці підсистеми забезпечують життєздатність СЗЕ на основі обміну результатами діяльності механізмів управління ЕЕ. Завдяки відтворенню ефекту локалізації вони є центром формування адаптивної СЗЕ, активізації інноваційних і технологічних можливостей, зосереджених у промисловому виробництві. Надійну СЗЕ як провідний фрагмент якісного розвитку економіки промисловості проаналізовано на основі виділення у її природі само- й дезорганізаційних чинників, зв’язків та цілей.
За розробленою схемою функціонування СЗЕ запропоновано домінанти її динаміки, що враховують спрощення/обмеження пріоритетів і траєкторію промислового зростання. Доведено, що досягнення високого рівня ЕПВ є гарантованим за умови системного застосування пропонованих теоретико-методологічних засад формування та запровадження СЗЕ у промисловості впродовж двох її життєвих циклів (ЖЦ) (І –-2040 рр., ІІ –-2076 рр.). Відтак, розроблено модель промислового зростання, згідно з якою визначені пріоритети, побудовані прогнози макропоказників і стратегічного потенціалу (СП) промисловості до 2080 р.
Доведено, що енергетична безпека (ЕБ) країни визначається рівнями економічного й техніко-технологічного розвитку та ЕПВ, якістю продуктивних сил і виробничих відносин, а не обсягом ресурсного забезпечення суспільного виробництва, а за допомогою економічних концепцій і стратегічних положень об’єктивується у політиці ЕЕ, тому функціональне призначення пропонованої системи забезпечення енергоефективності (СЗЕ) у промисловості відтворює цільові настанови щодо захисту державно-економічного статусу України.
У другому розділі - „Методологія формування адаптивної системи забезпечення енергоефективності у промисловості України” –визначені методологічні принципи комплексної діагностики та прогнозування ЕПВ; запропоновані ресурсно-функціональні механізми забезпечення результативності функціонування СЗЕ (рис. 1) з розробленням їх функцій, важелів впливу, етапів проектування та інструментів реалізації; опрацьовані інформаційно-методичні формування релевантної бази даних для побудови ймовірнісного прогнозу обсягів енергоспоживання та компенсації втрат у промисловості з розробкою цільового програмного комплексу; здійснений науково-обґрунтований добір критеріальних показників на основі єдиного критерію оцінки; запропоновані нова система агрегованих показників-індикаторів ЕЕ та методи обчислення кожного із гетерархічної сукупності; окреслені економічні умови й чинники зростання ЕПВ; розроблена методологія моделювання розвитку паливних галузей.
Дисертантом запропоновані методи оцінювання повної енергоємності випуску промислової продукції та діагностики ЕПВ з урахуванням рівня невизначеності сучасних амбівалентних подій, що призводять до хибного уявлення про дійсний рівень ЕЕ української промисловості (загальновідомим є порівняння питомих витрат у вітчизняній промисловості із середньостатистичними значеннями однотипного виробництва країн світу без урахування специфічності галузей і використовуваних технологій, що не відповідає реальній ролі та місцю України у світовому поділі праці).
Ресурсно-функціональний підхід забезпечує єдність цільової орієнтації СЗЕ та конкретних завдань із можливістю їх виконання в умовах обмежених ресурсів для реалізації критичних ЕЕ проектів. Об’єктно-цільовий –забезпечує декомпозицію будь-якої проблеми ЕПВ, розглядає завдання СЗЕ як сукупність простих, ізольованих один від одного завдань. А їх реалізація конкретним блоком здійснюється незалежно й у будь-якому порядку, не порушуючи процесу управління ЕЕ, повторно використовуючи об’єкти і підсистеми СЗЕ та методичний апарат для обчислення однотипних параметрів інших складних систем. Поєднання підходів і зумовлює наявність притаманних просторово-часовому континууму властивостей системи-атрактора –її вимірність, гнучкість, зміну масштабів, адаптивність. Розроблення принципів наукової обґрунтованості з урахуванням сучасних вимог до ЕПВ на засадах реалізації інтегральної концепції передбачає отримання синергетичного ефекту, сприйняття природи.
Обґрунтування дисертантом конструкції адаптивної СЗЕ доповнене новою системою агрегованих показників-індикаторів ЕЕ, сформованою з 4-х окремих систем показників, що забезпечує методологічну основу оцінки та прогнозу ЕПВ, порівняння об’єктів за єдиним критерієм. Для 4-х гетерархій розроблені методики обчислення кожного показника-індикатора за комплексами моделей і функціональних залежностей. У складі показників-індикаторів І рівня налічується 9 внутрішньосистемних вимірів (відносні, абсолютні, узагальнені), що доцільно використовувати при формуванні результативних ознак цільових програм ЕЕ та здійсненні управління за відхиленнями. Показники–індикатори ЕЕ ІІ рівня (8 інтегральних та узагальнених, обчислених за ГСТП- і ГСТТП-структурами) рекомендовані для оцінювання ЕПВ виробничо-економічних систем та ЕЕ на галузевому і міжгалузевому рівнях.
У третьому розділі - „Ресурсно-функціональне забезпечення операційної енергоефективності промислового виробництва” –проведена діагностика освоєння й раціонального використання енергетичного потенціалу України, визначені економічні проблеми розвитку ПЕК та шляхи щодо збільшення частки НВДЕ у перспективному ПЕБ при розбудові наукоємних секторів машинобудування, а також визначені особливості сучасних процесів енергоспоживання за видами економічної діяльності національного господарства, досліджені диспропорції та можливі зміни в структурі промислового виробництва і їх вплив на ЕПВ.
Дисертантом за агрегованими показниками-індикаторами ЕЕ досліджений стан ПЕК, його економічні проблеми, перспективи розвитку НВДЕ з аналізом причин низької ЕПВ видобувних галузей. Сформовано вихідну ІМБ для діагностики підсистеми „забезпечення” СЗЕ та розроблені диверсифікаційні напрями її функціонування. Це дало змогу оцінити дієвість промислової політики в ПЕК, побудувати теоретико-аналітичні й прикладні моделі залежності ЕПВ від інноваційних витрат, зношеності ОВЗ, кількості введених новітніх технологій з високим ступенем апроксимації характеристик. Результати дослідження засвідчили, що витрати енергоресурсів на одиницю продукції впродовж 2000-2004 рр. поступово знижувались, проте у 2005 р. зросли настільки, що визначаються як загальна негативна тенденція. У період з 2005 р. по 2006 р. ЕПВ знизилась з 3,1 до 2,9 млн. грн./тис.т у.п. Результати аналізу в цілому показують, що у 2000 р. ЕПВ становила 1,6; у 2004 р. –,9; у 2006 р. –,9 млн.грн./тис.т у.п., це відтворює існуючі зміни в структурі промисловості.
Підвищення ЕЕ за період 1995-2006 рр. отримане внаслідок часткового усунення структурно-галузевих диспропорцій –частка енергоємних галузей скоротилася з 68,0% до 61,4%, з них видобувних –з 16,1% до 8,3% (при підвищенні їх ЕЕ з 1,0 до 1,5 млн.грн./тис.т у.п.). Спостерігалось також зростання частки харчової промисловості з 13,0% до 17,8% при одночасному зростанні її ЕЕ (з 5,2 до 20,2 млн.грн./тис.т у.п.). Проте позитивні тенденції нівельовані деструктивними змінами в машинобудуванні: при підвищенні ЕЕ за цей період з 7,8 до 20,6 млн.грн./тис.т у.п. –втрачена її частка з 14,1% до 12,8%. А зростання частки виробництва електроенергії, газу й води в структурі промисловості з 1,03% до 15,3% при повільному зростанні його ЕЕ з 0,7 у 1995 р. до 1,5 млн.грн./тис.т у.п. у 2006 р. та підвищенні цін на енергоресурси зумовило зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх і внутрішніх ринках.
Діагностика енергоекономічних процесів у видобувних галузях зумовила розробку пропозицій щодо мобілізації резервів для досягнення високого рівня ЕПВ на основі технологічного оновлення, підвищення конкурентоспроможності вуглевидобувних підприємств при запроваджені ЕМ і ЕА, цільових програм ЕЕ. За розрахунками дисертанта при запровадженні міжгалузевих ЗЕЕ з витратами у 19 млрд. дол. США економія становитиме 228 млн. т у. п. При реалізації галузевих ЕЕ проектів потреба в інвестиціях становить 37,8 млрд. дол. США, а питомі витрати на тону зекономленого ПЕР складатимуть 175 дол./т у.п. (відповідний показник у ПЕК дорівнює 248 дол./т у.п.). Доведено, що внаслідок активізації політики ЕЕ, реалізації цільових програм, технологічного оновлення, введення системи обліку енерговитрат у ГМК та обробних галузях, модернізації виробництва в хімічній і нафтохімічній промисловості забезпеченість промислового комплексу власними ПЕР подвоїться.
На основ запропонованого дисертантом методологічного підходу до оцінки ЕПВ, доведено доцільність зосередження зусиль на реалізації програм ЕЕ, а не на збільшенні обсягу генерування енергії чи будівництві нових енергоблоків на АЕС, тому що витратне нарощування генеруючих потужностей з сформуванням відповідної ресурсної бази є економічно та фізично значно складнішим як і у просторі, так і у часі. Розраховано, що для збільшення обсягу випуску високотехнологічної продукції в обробній промисловості та впровадження новітніх технологій у ГМК необхідно 35% інвестицій від фінансових потреб на розширення техніко-технологічної бази ПЕК, а їх результативність при цьому є у 1,52 раза вищою.
З’ясовано, що у зв’язку із надмірною енергоємністю вітчизняної металопродукції (з 1990 р. ЕЕ знизилась з 1,8 до 1,1 млн.грн./тис.т у.п. у 1995 р.,) вже у 1996 р. було втрачено 45,3% ринків її реалізації, які повернути не реально і нині (частка експорту України у світі в 1990 р. становила 9,9%, а у 1995 р. знизилась до 3,6%). Незважаючи на застарілу технологію, первинно закладену низьку якість і високу енергоємність продукції, навіть після падіння обсягу виробництва (1990-1995 рр.) утричі, впродовж 1995-2003 рр. Україна зберігає статус одного з найбільших світових виробників-експортерів чорного металу. Висока енергоресурсомісткість металургійних виробництв при постійному зростанні цін на ПЕР висуває на перше місце необхідність комплексного вирішення проблем ЕПВ (потенціал ЕЕ галузі сягає 34,3%). У загальному обсязі енергоспоживання в ГМК енерговитрати чорної металургії становлять 46,7%, гірничо-збагачувальних підприємств –,0%, феросплавних –,5%. Електроємними є кисневі станції й електросталеплавильні виробництва, основним споживачем тепла –коксохімічні комбінати. Тривалий період ОВЗ у ГМК не оновлювалися, станом на 2006 р. їх зношеність досягла 82%, а виробничі потужності були завантажені лише на 43,2%. У вітчизняному секторі чорної металургії виробництво електросталі посідає 4,2% (у світі 33,8%), за прогресивною технологією безперервного розливу виробляється лише 23,0% продукції (у світі 88,0%). При позиціонуванні результативності національного ГМК у світі (у 2006 р. ЕПВ України становила 0,5 дол. США/кг н.е, а середні світові показники –,5 дол. США/кг н.е) визначено, що наднормові витрати виникають за рахунок використання неконкурентоздатної мартенівської технології (зношеність мартенів становить 86,7%).
У четвертому розділі - „Принципові методичні підходи щодо вирішення національно-господарської проблеми забезпечення енергоефективності” - запропоноване методичне вирішення проблем забезпечення ЕПВ при виконанні визначених в дослідженні функцій підсистемами ПіК та РіВ на основі розроблених дисертантом методик: оцінки СП і його проектування; експрес-діагностики промислових технологій за комплексним інтегральним показником ЕЕ; ранжування й добору нововведень; корегування випереджувального розвитку промисловості та прогнозних макропоказників з підвищенням вимог до ЕПВ; чотирирівневого зустрічного прогнозу; вдосконалення способів контролювання та регулювання діяльності у сфері ЕЕ; комплексного оцінювання технологій генерації енергії.
Модернізація та заміна промислових технологій –найбільш складні завдання, що є рушійною силою забезпечення ЕПВ, тому дисертантом розроблена методика комплексної оцінки ЕЕ технологій, їх експрес-діагностики за факторами „специфічність”, ЕЕ, ресурсомісткість, собівартість продукції на основі узагальнених інтегральних показників, що враховують режимні та циклічні характеристики “система-об’єкт” виробничо-економічної системи у комплексному інтегральному показнику (КІПРЕС), розрахований за формулою (8) з використанням цільової функції мінімізації витрат (8)
Розраховано міні/максні значення ЕПВ, середньо- та довгострокові досягнення у сфері ЕЕ при заміні базових технологій у хімічній промисловості, обчислено прогноз собівартості продукції й обсяги її випуску, енерговитрати та кількість використовуваної сировини за одиницю часу з обґрунтуванням доцільності запровадження новацій.
Розроблено методику оптимізації ЦМВ, її детально опрацьовано з розширенням масштабів застосування в різних галузях та виробництвах для розв’язання оптимізаційних завдань із підвищення ЕЕ, проведено обчислення: оптимальних термінів, необхідних витрат та кількості ЦМВ з розподілом ресурсів за об’єктами. На рис. 4 наведено модель кошти-тривалість („К-Т”) для заміни ТЕС на 5 МС: при фінансуванні інноваційного проекту в обсязі 7,5 млрд.грн. вони будуть введені у 2009 р.; 6,9 млрд. грн. –у 2010 р. і т.д.; але у 2016 р. технології стануть неконкурентоздатними і, як видно з графіка, оптимальний час їх упровадження – р., а витрати –,9 млрд. грн.
В основу запропонованої дисертантом методики чотирирівневого зустрічногопрогнозування макроекономічних показників покладено діалектичну єдність детермінованого й стохастичного аналізу ЕПВ. Вона входить до складу ВСУ-технології ЕЕ при виконанні функцій підсистемами ПіК і РіВ у СЗЕ. Принциповими концепціями, що забезпечують результативне макроекономічне регулювання, є:
1) системно-технологічна теорія, що враховує ознаки інертності енерго- використання та забезпечення, а також визначає максимально можливу ЕПВ при впроваджені технологій світового рівня. У комплексних прогнозних завданнях виокремлено наскрізну статичну фазу прогнозу, що складається з 2-х рівнів економіко-технологічного прогнозу (І та ІІІ –рівні прогнозу „знизу”). Розрахунок здійснюється за ТЕП опорних і прогресивних технологій. Перший вид прогнозу (І рівень) будується за багаторівневими структурними моделями на основі ТЕП базових технологій. Другий вид (ІІІ рівень) –відтворює максимально можливу ЕПВ, але не враховує зовнішню хаотичність екзогенних змін, а базується на „лавиноподібних” технологічних зрушеннях з явними адаптивними властивостями. Його обчислено з використанням упереджувальних показників-індикаторів на основі М-норм. Його виконано з урахуванням основних функціональних залежностей ЕПВ від незалежних змінних та підтверджено використанням функціонального модуля MINgraf, що містить стандартні пакети та Windows-додатки для графічного оформлення результатів моделювання й прогнозування.
Підсумовуючи зазначене, дисертант дійшов висновку, що розроблена багаторівнева система моделей, застосовна в пакеті MINErgo v. 4.1 дає можливість інсталяції додаткових програм для вирішення різнопланових завдань із поступовим елімінуванням помилкових траєкторій розвитку промисловості, а також матеріалізації моделей корекції похибки для звуження відхилень прогнозних показників. Це знижує трудомісткість опрацювання макромоделей економічної поведінки суб’єктів господарювання й надає можливості щодо визначення стратегічних пріоритетів при забезпеченні „балансу інтересів”, що до нині не були поєднані в межах універсальної стратегії забезпечення високого рівня ЕПВ та виживання в критичних умовах. Побудова чотирирівневого ряду виключає такі джерела похибок при: ідентифікації ефекту в моделях впливу незалежних змінних на залежну; передбаченні параметрів, складу й кількості екзогенних змінних; корекції прогнозів і добору центрів управління.
У п’ятому розділі - „Домінанти розвитку ресурсно-функціональної системи забезпечення енергоефективності промислового виробництва” –досліджено й вирішено проблеми щодо визначення та реалізації національної моделі промислового зростання з урахуванням змін у світовій і вітчизняній економіці, що забезпечує конструювання державної політики ЕЕ в Україні у формі стимулювання LS-режимів, підвищення інтенсивності процесів внутрішнього обміну ресурсами в новій формі організації виробництва та управління його ЕЕ й інноваційною діяльністю. Конкретизацію орієнтирів розвитку й закріплення ефектів локалізації зусиль проведено з урахуванням міжнародного досвіду державного регулювання ЕЕ за використання авторегресивних і рекурсивних макромоделей розрахунку ЕПВ, інноваційних витрат та їх частки у ВВП.
Для визначення сутнісних характеристик національної моделі промислового зростання побудовано та проаналізовано прогнозні макроекономічні показники, темпи приросту ЕЕ і ЕПВ, інноваційні витрати у промисловості 23-х країн світу, які проранжовано за 3-ма рівнями ЕЕ: високим, середнім та низьким. Визначення комплексу прогнозних макромоделей здійснене за конструктивними характеристиками „об’єкт-аналог” для приведення економічного розвитку промисловості країн світу до єдиного критерію оцінки ЕПВ. Тенденції приросту ЕЕ за групами країн визначені за агрегованими індикаторами на основі показників їх ЕПВ, інноваційної здатності, технологічної конкурентоспроможності, ВВП на 1 особу, часток енергозатратних галузей у структурі промисловості, сприйнятливості СП щодо деструктивних впливів, досліджених за 14-ма етапами. За останніми обчислений прогноз ЕЕ національної економіки та ЕПВ, згідно з яким у 2080 р. ЕПВ становитиме за моделями країн із високим рівнем ЕЕ 3,8 дол. США/кг н.е.; середнім –,8; низьким –,0 дол. США/кг н.е.
За моделлю країн із середнім рівнем ЕЕ у 2030 р. показник ЕПВ України дорівнюватиме 4,13 дол. США/кг н.е (сучасний рівень ЕПВ Угорщини, Польщі, Канади), що вимагає цілеспрямованих дій із відтворення обсягів СП. Значно менших успіхів, продовжуючи балансувати в координатах „стійкість-нестійкість” при нарощуванні імпортних поставок ПЕР і генеруючих потужностей, можна досягти за моделями-аналогами країн із низьким рівнем ЕЕ. За прогнозом, у 2030 р. ЕПВ становитиме 3,28 дол. США/кг.н.е, що відповідає сучасному рівню РФ, Литви і Латвії. Розрахунками підтверджено, що дублювання традиційних для розвинутих держав моделей макроекономічного регулювання, несумісних з реаліями вітчизняної економіки, унеможливлюють реалізацію НЕІ. Тому й досягнення у 2030 р. ЕПВ у межах 1,71–,79 дол. США/кг. н.е. за макромоделями країн із високим рівнем ЕЕ є сумнівним успіхом, оскільки величини ЕПВ у 12 дол. США/кг н.е. (сучасний рівень Швейцарії) Україна може досягнути лише у 2360 р. Дистрибутивно-лаговий прогноз ЕЕ за 2-ма узагальненими трендами 1995–рр. та 2001–рр. засвідчив невисокі показники ЕПВ України. У 2030 р. ЕПВ України становитиме 2,2-2,5 дол. США/кг н.е., а у 2080 р. –,5-5,4 дол. США/кг н.е.
Аналіз масштабів інноваційних зрушень упродовж 1995-2006 рр. у промислових комплексах країн світу став основою для обчислення відповідних витрат у національній промисловості, їх частки у ВВП для підвищення ЕЕ. Прогноз ЕПВ залежно від обсягів інноваційних витрат за побудованими економетричними моделями визначив такі орієнтири: щорічно до 2030 р. загальний обсяг витрат на введення інновацій у промисловості повинен складати 4068,7–,6 млн. грн. (щорічний приріст частки 7,4%). Побудовані модельні вирішення забезпечили розрахунок необхідних для досягнення оптимальної у 2030 р. ЕПВ (на рівні 9,9 дол. США/кг н.е.) темпів щорічного зростання інноваційних витрат на рівні 7,7-19,1%, для національного господарства в цілому –,3-7,4%.
За здійсненими дисертантом розрахунками оптимальне співвідношення частки промисловості в загальному споживанні ПЕР в національній економіці становить 28-30%. Щорічні витрати на новації повинні бути не меншими ніж 250,1 млн.дол США., а з урахуванням темпів зростання ЕПВ в країнах ЄС та в США, потреба в інноваційних витратах становитиме 1008,3 млн. дол. США, а частка фінансування наукових розробок ЕЕ проектів повинна становити 1,8% ВВП.
Підбиваючи підсумки розділу, можна твердити, що розвиток національної економіки не слід підганяти під моделі та темпи економічно високорозвинутих країн, бездумно копіюючи важелі впливу й політику ЕЕ. Гаслові економіко-енергетичні реформи в промисловості при відкритих дверях для вторгнення західного капіталу й інформаційно-культурного проникнення зумовлюють прогресуючу втрату енергоекономічного суверенітету України. Це доведено розрахунком зростання ризикозахищеності енергоекономічних процесів при запровадженні СЗЕ у промисловості та механізмів забезпечення результативності за аналогом Японії у 2,3 раза, США –,97, Німеччини –,99, Великобританії –,8 раза за показником-індикатором сили сукупного впливу деструктивних факторів (УПІССВДФ).
У шостому розділі –„Органічне функціонування і результативність багатокомпонентної системи забезпечення енергоефективності” –обчислено ймовірні мінімальні та максимальні зміни прогнозних енергоекономічних показників національної промисловості в цілому, а також за видами економічної діяльності з урахуванням розвиненості вітчизняного СП, перевірено їх з використанням програмного забезпечення MINERgo v.4.1; обґрунтовані рекомендації щодо зміни пріоритетів за результатами прогнозу ЕПВ, галузей та національної економіки в цілому до 2080 р.; подані емпіричні свідчення й підтвердження щодо вірогідності прогнозу ЕПВ на основі каузальних методів, теорії коінтегрування, поєднання різних наукових підходів до моделювання та оптимізації; здійснено комбінацію різних типів прогнозів для гарантованого нівелювання відхилень курсу урядової макроекономічної політики на параметри модельних вирішень; розроблені цільові програми ЕЕ з обґрунтуванням обсягу державної підтримки базових галузей. Техніко-економічний прогноз енергоекономічних показників до 2030 та до 2080 рр. з урахуванням щільності та напрямів зв’язків різноспрямованих факторів впливу забезпечує одержання якісно/кількісних оцінок ЕПВ. Результатам прогнозування притаманні нелімітовані межі, орієнтовані на замкнений цикл забезпечення ЕПВ, при цьому міжгалузеві зв’язки трактуються як зовнішні умови діяльності промисловості (галузі), виключають сценарний розвиток подій, не визначаються „замовником”, а їх кількісне значення не враховується довільно.
За розробленими в даному розділі макромоделями обчислені максимальні (12) й мінімальні (13) досягнення промисловості у сфері ЕЕ, врахований вплив зовнішніх факторів (14), розрахована ЕПВ при ресурсних обмеженнях (15), визначена потреба в ресурсах для досягнення оптимальної ЕПВ (16). Міні/максні значення ЕПВ у 2030 р. становитимуть 1,72-4,18 дол. США/кг н.е. Це потребує не менш ніж 2664,1 млн.дол. США інноваційних витрат за рік (щорічний їх приріст до 2030 р. –,7%), а для досягнення максимальної ЕПВ необхідно щорічно 6402,4 млн.дол. США (приріст до 2030 р. –,7%). У 2080 р. ЕПВ становитиме 3,5 дол./кг.н.е. за умови інноваційних витрат в межах 6780,6 млн.дол. США та 13,9 дол. США/кг н.е. при щорічному впроваджені інновацій на суму 181961,5 млн.дол. США (приріст витрат у період 2030-2080 рр. відповідно 9,9 та 19,9%).
Здійснений прогноз став основною для визначення пріоритетів промислового зростання, обчислення необхідного обсягу інвестицій на розвиток наукоємних виробництв. Але до 2030 р. межі структурної перебудови зберігатимуть деструктивну інерцію сучасної промислової політики –ймовірне зростання частки енергоємних галузей становитиме 62,8-63,1%, а в разі поглиблення політичної кризи в державі, відмові від введення ЕЕ технологій –зросте до 68,95%. Тому матеріалізацію методологічних засад щодо вирішення проблем ЕПВ, їх експериментальну перевірку (табл. 4) здійснено за сценаріями: 1) запровадження СЗЕ у промисловості упродовж найближчих 6-ти місяців; 2) одночасне введення СЗЕ та авторської моделі промислового зростання з функцією мінімізації енерговитрат; 3) реалізація в Україні інноваційної моделі економічного розвитку; 4) збереження структурних диспропорцій і тенденцій у сфері ЕЕ. Стартовою лінією оптимізації останніх є відмова від малорухливої нежиттєздатної моделі сталого економічного розвитку та „наслідування” різнопланових політик провідних країн, а опорою –запровадження структури-атрактора. Складність приведення прогнозів до єдиного базису настроювання функцій ПіК та РіВ зводилась до кількісного врахування реальних загроз ЕПВ і передумов щодо зміни державно-політичних орієнтирів. Стійку рівновагу моделей зростання/спаду ЕПВ (країн-експортерів/імпортерів) отримано при врахуванні в енергоекономічних комплексах (ГСТ-, ТТП-, ГСТП-, ГСТТП-структурах) обсягів видобутку власних ПЕР та випуску ВТП і витрат на їх трансформацію, кількості введення нових генеруючих потужностей, змін у структурі енергоспоживання та ціноутворення, часток енерго- та наукоємних галузей.
За алгоритмом замкненої природи за 17-ма етапами виконано трансформацію опорної конструкції та описання стратегії еволюції СЗЕ, етапів її реалізації, для чого використано методику кореляційно-регресійного аналізу з побудовою матриць парних коефіцієнтів кореляції на основі сформованих в розділах 2 - 5 трендів 97-ми макропоказників. За виокремленими 24 з 97 змінними розроблено та класифіковано комплекс стратегій еволюції СЗЕ з формуванням Комплексної програми та етапів її реалізації до 2030 р. За програмою визначено основні виміри та напрями імплементації політики ЕЕ у промисловості з розподілом ресурсів, зусиль і переліком заходів у галузях, об’єктів концентрації зусиль та обсягу інвестицій на відродження енергоємних виробництв. Дисертантом запропоновані п’ять розділів
Дисертантом побудовано структурно-логічну схему функціонування СЗЕ у промисловості за 9-ма складноорганізованими блоками, її дослідно-виробнича перевірка та результатів оберненого зв’язку із загальною економічною системою виключила ознаки абстрактності та гіпотетичності структури-атрактора. А впровадження ВСУ-технологій ЕЕ та цільового програмного забезпечення на різних рівнях управління у вугільній промисловості та ГМК, хімічній і харчовій промисловості, машинобудуванні доводить необмеженість масштабів застосування інтегральної концепції управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ. На основі функціональних залежностей ЕПВ від кількості впроваджених ЕЕ технологій, обсягів інноваційних витрат, темпів приросту ВВП від обсягів інвестицій та енергоспоживання у промисловості дисертантом побудовано модель агрегованого показника-індикатора надійності ЕБ України (АПІНЕБУ), а для обчислення прогнозів макропоказників сформовано критеріальну площину його порогових значень (рис. 6). З рисунку видно, що сучасний рівень ЕБ становить 0,93, що майже відповідає значенню „підтримка надійності ЕБ”, обчислено, що при запровадженні СЗЕ у промисловості він зросте до 2,01.
Перевагою запропонованих дисертантом Комплексної програми ЕПВ та прогнозів на основі чотирирівневої методики зустрічного прогнозування над вже відомими в науці, є можливості: об’єктивної кількісної оцінки реальних відхилень ЕПВ від базисного (“ідеального”) стану з урахуванням множини факторів різноспрямованого впливу на інноваційно-інвестиційну діяльність; формування реальних цілей у сфері ЕЕ та напрямів реалізації політики у промисловості; обчислення вимог до рівня ЕЕ технологій та встановлення певних параметрів з використанням МЛП; проектування розвитку СП; розрахунок ефекту від введення генеруючих потужностей; адаптація положень теорії та методології управління ЕПВ до змін державної політики; корегування стратегічних пріоритетів і форм партнерських стосунків в енергетичній сфері. Зазначене зумовило створення наукового фундаменту для проектування нових форм організації виробництва та стратегічного управління його ЕЕ та опрацювання базових положень теорії ЕПВ, реалізація яких розрахована на тривалу історичну перспективу. Рекомендовано реальні програми та обґрунтовано конкретні заходи щодо забезпечення техніко-технологічного й інноваційно-інвестиційного розвитку промисловості як принципової умови вирішення проблем ЕПВ. Запропоновано детальні інструкції та положення щодо використання цільового програмного продукту як завершеної сукупності універсальних засобів для збирання, оброблення й представлення інформації у оптимальній для сприйняття формі.
Висновки
У дисертаційній роботі теоретично узагальнене та запропоноване нове вирішення важливої наукової та національно-господарської проблеми щодо сформування адаптивної СЗЕ у промисловості на базі сучасної парадигми пізнання характеру, динаміки багатокомпонентних систем з доведенням до практичної реалізації стратегії її розвитку на основі інтегральної концепції управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ. Подані нові науково обґрунтовані розробки вирішення проблем формування СЗЕ, визначені методичні та прикладні аспекти підвищення ЕПВ з використанням механізмів, організаційно-економічного інструментарію відповідно до розробленої дисертантом інноваційно-інвестиційної моделі промислового зростання, адекватної реальним соціально-економічним процесам в країні. Результати дослідження дали змогу дисертантові дійти ряду теоретичних та науково-практичних висновків, основними з яких є такі:
. Доведено, що проблема забезпечення ЕПВ залишається недостатньо дослідженою як у плані економічної теорії, так і з точки зору економіки й управління національним господарством. Більшість представників класичної наукової думки не вважає дану проблематику невід'ємною структурно-функціональною складовою набуття економіки ознак системної стійкості, якісно нового стану енергоефективності та розвитку системи ЕБ як чинників економічної безпеки держави. Дисертантом обґрунтована необхідність запровадження нової форми організації виробництва для досягнення високого рівня ЕПВ і реалізації інноваційно спрямованої української моделі промислового зростання. Визнано, що забезпечення ЕПВ на рівні отримання соціально-економічного ефекту є новим напрямом наукового осмислення сутнісних основ теорії ЕЕ.
2. Удосконалено понятійно-категоріальний апарат теорії економіки та управління національним господарством у сфері забезпечення ЕЕ. ЕПВ визначається як багатоаспектна категорія, що є відношенням обсягу випуску продукції та витрат енергоресурсів на їх виробництво. Розкриття поняття „ЕПВ” здійснене з урахуванням ступеня віддачі перетворених енергоресурсів у вихідні результати –продукцію та реалізацію заходів, здійснених виробником чи споживачем енергоресурсів, що забезпечує раціональне використання енергії на одиницю продукції, гарантує ліквідацію негативного впливу на їх обсяги і якість. Напрям „енергозбереження” класифіковано як окреме диверсифіковане джерело енергії, а економії ПЕР надано статус „товару”. ЕПВ визначене як здатність промисловості мобілізовувати та використовувати сукупність можливостей, факторів і чинників забезпечення ЕЕ для досягнення економічної стабільності, вирішення завдань щодо підвищення конкурентоспроможності у режимі звичайного/надзвичайного стану, реалізації превентивних заходів щодо упередження цінових коливань на імпортні енергоресурси, створення умов для раціонального використання власного СП, забезпечення інноваційного розвитку.
У межах теоретико-концептуального підходу до вирішення проблем ЕЕ запропоновано вихідне категоріальне поняття теорії ЕПВ, яким є „СЗЕ”, що визначається як сукупність складових багатокомпонентної системи та їх потенційних можливостей, структурованих відповідно до виконання специфічних функцій з управління замкнутим циклом забезпечення.
3. Розроблені основні наукові положення моніторингу енергоекономічних процесів, що реалізуються перманентно у замкнутому циклі із підвищенням вимог до ЕПВ. Їх перевагами є: підвищення ЕЕ економіки, отримане за рахунок системного ефекту від впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на ЕПВ; урахування ТПВ і соціальних стандартів якості життя; можливого зростання випуску наукоємної продукції з урахуванням фактичного СП. Дисертантом запропоновані таблиці ранжування пріоритетів, щільності та рівня впливу й ієрархічності складових потенціалів, що характеризують сучасну структуру СП. Кінцевим результатом формування СП стало математичне описання всієї сукупності елементів і взаємозв’язків між ними. За використання зазначених підходів отримано об'єктивну оцінку стану і перспектив ЕПВ за групами потенціалів, визначено її роль у процесах забезпечення соціально-економічного розвитку країни.
4. Запропоновано нові упереджуючі показники-індикатори ЕЕ, скупість (25) яких сформовано з 4-х блоків та обчислено за авторською методикою на основі багатофакторних інтегральних показників та М-норм як універсальних критеріїв оцінювання й порівняння. Обґрунтовано економічну сутність кожного з гетерархічної сукупності показників-індикаторів ЕЕ з розрахунком меж їх змін і відповідним ранжуванням значень, що забезпечує організаційно-економічне підґрунтя, окреслює ключові компоненти й засоби реалізації стратегій СЗЕ. Система агрегованих показників-індикаторів енергоефективності дозволяє здійснити об’єктивний аналіз і прогноз ЕПВ, обрати варіанти організаційних і техніко-технологічних рішень, опрацювати модель розвитку промисловості. Запропоновані методичні підходи, моделі, система показників побудовані на авторській методиці формалізації завдань із використанням єдиного критерію оцінки, вагомості його впливу на добір траєкторії та темпів промислового зростання при групуванні економетричних, енергоекономічних і стохастичних моделей у комплекси модельних структур. Для оцінювання ЕПВ, альтернативою числовій системі, при багатофакторному кількісному порівнянні варіантів нововведень запропонований визначений автором центрований, суб’єктно-орієнтований простір, побудований на множині М-норм (середньоквадратичних значень, використовуваних абсолютних, відносних чи агрегованих інтегральних показників).
5. Оцінено ЕПВ України (на 01.01.07 становить 3,02 млн. грн./тис. т у.п.) та за галузями з деталізацією рівнів енергоспоживання енергоємних виробництв. Із переліку галузей переробної промисловості найбільш енергоефективною є легка (40,3 млн. грн./тис. т у.п) та харчова (23,7 млн. грн./тис. т у.п) промисловість, достатньо високий рівень ЕЕ має машинобудування (22,7 млн.грн./тис. т у.п). Визначено, що найбільшими споживачами енергоресурсів серед виробництв є ГМК (ЕПВ=1,5 млн.грн./тис.т у.п) і паливна промисловість (ЕПВ=1,3 млн.грн./тис.т у.п), у чорній металургії –доменні та прокатні виробництва. Висока енергоємність металургійних комбінатів при постійному зростанні цін на ПЕР висуває на перше місце проблеми ЕЕ, потенціал енергоефективності цієї галузі сягає 30%. У загальному обсязі енергоспоживання ГМК частка витрат металургійних підприємств становить 46,7%, гірничорудних –% та феросплавних –,5%. Енергоємність металургійної продукції є наслідком використання недосконалих технологій, застарілого обладнання, недовантаження агрегатів, відсутності економічного стимулювання та організаційних умов забезпечення ЕЕ. Виявлені достатні умови оптимальності енергоекономічних процесів для забезпечення оптимальної ЕПВ, ЕЕ видобувних галузей.
6. Представлено авторські способи вирішення проблем ЕПВ за рахунок застосування методик: експрес-діагностики промислових технологій, комплексного оцінювання енергоекономічних процесів, оптимізації ЦМВ та ЦОПТ, добору технологій генерування енергії, чотирирівневого прогнозу та контролювання динаміки ЕПВ, корегування довгострокового розвитку та макропоказників, науково обґрунтованого визначення національної моделі промислового зростання на основі узагальнених інтегральних показників та адаптивних моделей ЕЕ, що враховують залежність факторів впливу та чинників забезпечення ЕПВ. Розробку національної моделі промислового зростання та прогноз макроекономічних показників здійснено на основі авторської методики зустрічного прогнозу за економіко-статистичною й економіко-технологічною фазами. Розрахунки експериментально перевірено розробленим прикладним інструментарієм, який складається з Узагальнених таблиць порогових значень критеріальних показників і образів їх площин; матриці кореляції між показниками для визначення центрів докладання зусиль; графічних та математичних образів „лінійки ЕЕ”; моделей „К-Т”, ЦОПТ та ЦМВ. На основі експериментальної перевірки доведена доцільність поєднання різних напрямів моделювання, методів прогнозування та оптимізації для побудови ймовірнісного прогнозу з використанням економетричних, енергоекономічних і стохастичних моделей, що зумовило створення цільового пакету програмного забезпечення MINErgo v.4.1 у складі 4-х комплексних функціональних блоків, інформаційно-методичної бази (ІМБ) та блока-симулятора.
7. Розроблено комплекс економетричних методів, що забезпечують визначення відсотка адекватності агрегованих та узагальнених моделей щодо фактичних даних, ступеня довіри прогнозам. Поєднано різні напрями прогнозування для обчислення порогових значень ЕПВ на основі М-норм та узагальнених інтегральних показників. Особливістю універсальних модельних вирішень є те, що при математичному описанні економічного зростання розкриваються функціональні залежності, доповнюється склад чинників забезпечення ЕЕ, враховується позитивний/негативний ефект від введення новацій, кількісно окреслюються верхня та нижня межі макропоказників (міні/максні) у певний період упередження. Дисертантом розвинутий оптимізаційний підхід у моделюванні шляхом використання методу коінтегрування та побудови альтернативного критерію оцінки й порівняння (М-норми) за системою бінарних, моно- позитивних/негативних розв’язок для отримання сталих математичних рішень.
8. За авторською методикою, на основі розробленого алгоритму діагностики промислового виробництва, його структури, макроекономічних показників, темпів приросту ЕЕ та інноваційних витрат у промисловості окремих країни світу, побудовано адаптовану до сучасних умов економічного розвитку національну модель промислового зростання. Досліджено певну сукупність промислових комплексів (23) країн світу та їх потенціал енергоефективності, за показниками-індикаторами ЕЕ ІV гетерархії. Їх проранжовано за 3-ма рівнями ЕЕ: високим, середнім та низьким. Опрацювання добору прогнозних макроекономічних моделей здійснено за характеристиками „об’єкт-аналог” промислового виробництва для приведення рівня енергоекономічного розвитку країн до єдиного критерію оцінки, за яким ЕПВ України у 2006 р. становила не 0,9 дол. США/кг н.е., а 3,01 дол. США/кг н.е. (сучасний рівень Литви, Угорщини, Канади). Для побудови української моделі промислового зростання використано макроекономічну модель країн із середнім рівнем ЕЕ, за якою у 2030 р. показник ЕПВ України може дорівнювати 4,13 дол. США/кг н.е. (сучасний рівень ЕЕ Угорщини, Польщі, Канади). Показник-індикатор потенційної (теоретичної) ЕЕ України (1,05) свідчить про можливість досягнення прогнозованої величини, при цьому щорічні темпи приросту інноваційних витрат у національній економіці повинні становити 6,5%, а у промисловості –в інтервалі 9,9-19,9%.
9. Обґрунтовано доцільність зміни характеру державної політики енергоефективності щодо впорядкування взаємодії складових сформованої СЗЕ. Внаслідок її реалізації якість структурно-функціональної оптимізації енергетичного потенціалу забезпечить збалансований розвиток промисловості й вирішення проблем ЕПВ. Така впорядкованість може бути досягнутою за рахунок нівелювання деструктивних факторів впливу на ЕПВ. Було також забезпечено внутрішньо узгоджену взаємодію елементів адаптивної СЗЕ під впливом механізмів формування структури-атрактора. Удосконалено структуру та зміст державних механізмів забезпечення органічності й результативності функціонування СЗЕ (державно-політичного, структурно-функціональної оптимізації, організаційного, нормативно-правового, фінансово-економічного). Їх формування представлено як покрокову процедуру реалізації стратегічних цілей промисловості з метою досягнення оптимальної ЕПВ. Зіставлення розробленої концептуальної моделі промислового зростання із експериментальними даними пов’язує у реальному русі до збалансованого розвитку виробництво (об’єкт), ресурсно-функціональні механізми забезпечення його ЕЕ (регулятор), сукупність завдань і засобів досягнення високого рівня ЕЕ (цілі).
Обчислено, що запровадження адаптивної СЗЕ в Україні гарантовано знизить сприйнятливість промисловістю дисипативних загроз у 1,84 раза. Врахування макрозакономірностей і адаптація механізмів забезпечення результативності політики ЕЕ відповідних за структурою національній промисловості країн світу, дасть можливість удвічі підвищити ЕПВ, знизити ризики у промисловому зростанні України у 2,3 раза. Доведено, що розвиток національної економіки не слід „підганяти” під макромоделі та темпи високорозвинутих країн світу, бездумно копіюючи важелі впливу на енергетич-
ну та виробничо-економічну системи.
10. За результатами експертної перевірки результатів впровадження методики чотирирівневого прогнозування ЕПВ у стабільних економічних системах обґрунтовано необхідність реформування державної системи стратегічного управління національним господарством загалом і промисловістю, зокрема. Комплексний прогноз енергоекономічних показників засвідчив пріоритетний вплив на ЕПВ структури промисловості, використовуваних технологій, фінансування, видів і термінів упровадження інновацій. Отримано прогнозні міні/максні значення ЕПВ у 2030 р., які становлять від 1,72 до 4,18 дол. США/кг.н.е. Це потребує не менш, ніж 2664,1 млн.дол. США інноваційних витрат у рік (щорічний приріст складатиме 4,7%), а при максимально можливому рівні ЕПВ необхідно 6402,4 млн.дол. США (щорічний приріст повинен становити 8,7%). У 2080 р. міні/максні значення ЕПВ можуть досягнути значень від 3,5 до 13,9 дол./кг.н.е. (інноваційні витрати складуть від 6780,6 до 181961,5 млн.дол. США. Відтак, необхідне щорічне зростання передбачається в межах від 9,9 до 19,9%, а приріст частки інноваційних витрат у ВВП має становити 6,6 - 7,4%). Межі структурної перебудови до 2030 р. зберігатимуть властивості сучасної промислової політики з наявними деструктивними змінами: ймовірне зростання частки енергоємних галузей становитиме від 62,8 до 63,1%, а при поглибленні політичної кризи в державі, відмові від введення ЕЕ технологій –зросте до 68,95%.
11. Запропонований комплекс стратегій розвитку СЗЕ в промисловості, встановлено порогові межі відхилень енергоекономічних показників за умов запровадження розробленої структури-атрактора. Використано матриці кореляційних зв’язків для класифікації стратегій і підстратегій макроструктури. За результатами аналізу визначені параметри моделі управління СЗЕ, шляхи її імплементації, дисипацію ресурсів і генеральну стратегію еволюції; розроблено етапи та пріоритетні заходи щодо відродження енергоємних галузей з обґрунтуванням конкретних заходів із ЕЕ.
12. Визначені умови і критерії забезпечення ефективності дії структурно-логічних схем, методичних розробок щодо корегування розвитку нової генерації СЗЕ при нерівномірному промисловому зростанні або коеволюції, невідповідності технологічному укладу загальної економічної системи з використанням заснованих на прийнятій концепції методів: оцінки результативності СЗЕ, подовження її ЖЦ, заміни конструкції та інформативніших ознак, визначення центрів докладання зусиль, локалізації загроз, що посилюють фактори набуття промисловістю нової системної якості на рівні продукування ЕЕ характеристик. За результатами впровадження методик та авторського програмного продукту розроблено методи побудови образу нелінійної СЗЕ. Доведено, що її запровадження та розростання у наступному десятилітті не викликає сумніву, слід зважати й на експериментальні дані, й на сучасні особливості рефлексії у суспільній свідомості „принципових” кроків України з балансуванням у політичних, а не в економічних координатах ”вигідно-не вигідно”, у переліку яких орієнтири досягнення високого рівня ЕПВ не мають абсолютної переваги.
13. Основні наукові результати дослідження дають підстави запропонувати практичні рекомендації для державних органів виконавчої влади, міністерств, відомств, керівників підприємств і об’єднань різних форм власності, а саме: 1) сформувати умови для запровадження СЗЕ у промисловості, перетворюючи у безперервний процес діагностику та прогнозування (з урахуванням СП), контроль за відхиленнями, корегування загальних/специфічних вимог до діяльності галузей, оптимізацію стратегії управління ЕЕ і розвитком структури-атрактора; 2) запровадити удосконалену систему моніторингу енергоекономічних процесів у національному господарстві за розробленими показниками ЕЕ; 3) ввести сучасний прикладний інструментарій оцінювання/прогнозування ЕПВ (узагальнені таблиці критеріальних значень, „лінійки ЕЕ” та їх математичні, графічні й просторові образи) в ІМБ тих сфер економічної діяльності, матеріального виробництва, що не охоплені кількісною статистикою щодо висвітлення показників в СНР; 4) запровадити в СНР розроблену автором систему упереджуючих показників-індикаторів ЕЕ для обґрунтування управлінських рішень на макрорівні, використати ймовірнісний прогноз ЕПВ; 5) використовувати універсальні програмно-інформаційні елементи та М-норму як критерій оцінювання для проведення тендерів на закупівлю новітніх технологій, підвищення ефективності білінгових систем з узгодженням інтересів зацікавлених сторін у межах НЕІ, підвищення ЕПВ; 6) переглянути орієнтири й показники, визначені Енергетичною стратегією та Стратегією соціально-економічного розвитку України, Державними програмами розвитку промисловості до 2020 р. згідно з побудованими прогнозами, визначеними пріоритетами, етапами реалізації Стратегії розвитку СЗЕ; 7) забезпечити масштабне використання пакету програмного забезпечення MINErgo v.4.1 в комплексі з методиками оцінки, діагностики, оптимізації ЦМВ та ЦОПТ, проектування СП для: створення безперервно діючої системи моніторингу й прогнозу, зіставлення об’єктів економічної діяльності, аналізу ЕПВ, ранжування і добору нововведень; 8) застосовувати замкнутий неперервний підхід для формування й опрацювання ключових компонент у Державних програмах прогнозування науково-технологічного, соціально-економічного та інноваційного розвитку України.
перелік опублікованих праць за темою дисертації
Монографії
Статті у наукових фахових виданнях
8. Микитенко В. В. Инновационные подходы к развитию системы энергетической безопасности Украины // Проблеми науки. –. –№ 8. –С. 24 –.
Статті у інших наукових виданнях
Матеріали наукових конференцій
анотація
Микитенко В. В. Формування системи забезпечення ефективного використання енергоресурсів у промисловості. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук зі спеціальності 08.00.03. –Економіка та управління національним господарством. –Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. –Київ, 2007.
Дисертацію присвячено вирішенню теоретико-методологічних і прикладних проблем формування системи забезпечення енергоефективності у промисловості в умовах ресурсних обмежень, розглянутих з позицій запровадження моделі інноваційно спрямованого промислового зростання.
Подано визначення категорій „енергоефективність”, „СЗЕ”. Розроблено базові положення теорії ЕПВ на основі інтегральної концепції управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ. Досліджено проблеми ЕПВ, сформовано структуру-атрактор, визначено функції її підсистем.
Запропоновано методологію формування результативної СЗЕ за єдиним критерієм оцінки, методики на основі агрегованих показників-індикаторів ЕЕ: чотирирівневого прогнозу, проектування стратегічного потенціалу, ранжування новацій, добору моделі промислового зростання, експрес-діагностики технологій, трансформації СЗЕ та визначення центрів прикладення зусиль.
Запроваджено ВСУ-технологію ЕЕ та прикладний інструментарій: узагальнені таблиці, „лінійки ЕЕ” та їх математичні, графічні, просторові образи; моделі ЦОПТ і ЦМВ, пакет програм MINERgo v.4.1, матриці кореляції.
Обґрунтовано національну модель промислового зростання за темпами приросту ЕПВ країн із середнім рівнем ЕЕ. Побудовано, експериментально перевірено прогноз макроекономічних показників та СП промисловості до 2080 р. Розроблено еволюційну стратегію СЗЕ, Комплексну програму ЕПВ до 2030 р. із визначеними фокусами прикладення зусиль.
Ключові слова: енергоефективність промислового виробництва, система забезпечення енергоефективності, агреговані показники-індикатори, М-норма, модель промислового зростання, „лінійка енергоефективності”, чотирирівневий прогноз, MINERgo v.4.1, Комплексна програма енергоефективності промислового виробництва.
аннотация
Микитенко В. В. Формирование системы обеспечения эффективного использования энергоресурсов в промышленности. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.03. –Экономика и управление национальным хозяйством. –Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины. –Киев, 2007.
Диссертация посвящена вопросам теоретико-методологических и прикладных проблем формирования системы обеспечения энергоэффективности в промышленности в условиях ресурсных ограничений, рассмотренных с позиций реализации инновационной модели промышленного развития.
Предложено определение категорий „энергоэффективность” (ЭЭ), „система обеспечения энергоэффективности” (СОЭ), выявлены проблемы обеспечения энергоэффективности промышленного производства (ЭПП). Разработаны базовые положения теории ЭПП на основе интегральной (при синхронизации структурно-функциональной и системно-технологической теорий) концепции управления замкнутым циклом обеспечения ЭЭ. Концепция предусматривает формирование адаптивной многокомпонентной системы на основе системно-комплексного, ресурсно-функционального, объектно-целевого и синергетического подходов.
Проведена типизация структурных единиц СОЭ, в её составе: целевые, функциональные и общего управления ЭПП. Целевая единица включает подсистемы: обеспечения, трансформации, повышения технико-организационного уровня производства, прогнозирования и контроля, регулирования и взаимодействия. При комбинировании теоретических подходов к проектированию СОЭ определены закономерности её эволюции, построена структурно-логическая схема исследования, обоснована целесообразность внедрения структуры-атрактора для нивелирования рисков, достижения ЭПП.
Разработана методология формирования сложных систем, система агрегированных показателей-индикаторов ЭЭ с использованием единого критерия оценки, обоснована их экономическая сущность и рассчитаны пороговые значения.
Проведена оценка ЭПП и отраслей промышленности, с углубленным экономическим анализом энергоёмких производственно-экономических систем, уровня развития стратегического потенциала (СП) и мобилизации резервов для обеспечения ЭЭ.
Разработана методика количественной оценки инноваций на основе многомерной М-нормы в качестве универсального критерия оценки результативности СОЭ с количественным сравнением векторных величин в многомерном субъекно-ориентированном пространстве среднеквадратичных значений для расчета максимально возможной ЭПП. Определены и обоснованы организационно-экономические подходы к оценке влияния ключевых сфер промышленности на повышение ЭПП с классификацией факторов макроэкономического развития, сгруппированных по характерным признакам. Разработан квалиметрический инструментарий оценки и прогноза ЭПП, исследования эффективности СОЭ, выбора нововведений: таблицы критериальных значений; универсальные модели „время-деньги”; „линейки ЭЭ” (их математическое, графическое и пространственное отображение), матрицы корреляций.
Представлены авторские способы решения проблем ЭПП на основе реализации методик: экспресс-диагностики технологий, комплексной оценки ЭПП, оптимизации ЦМП и ЦОДТ, выбора технологий генерирования энергии, четырёхуровневого прогноза и контроля ЭПП, регулирования долгосрочного развития, выбора модели промышленного развития на основе обобщенных интегральных показателей и адаптивных моделей ЭЭ. Их реализация осуществляется на основе экономико- статистической и технологической фаз при прогнозе. Доказана целесообразность использования различных направлений моделирования, методов прогнозирования и оптимизации для построения алгоритма целевого пакета программного обеспечения MіNErgo v.4.1 с использованием эконометрических, энергоэкономических и стохастических моделей. В его основе –структурная схема методики четырёхуровневого встречного прогноза мини/максных значений макроэкономических показателей для расчета динамики ЭПП. Разработана методика определения оптимизационной модели промышленного развития, основанная на характеристиках "объект-аналог" промышленного производства ряда иных стран мира, на её основе рассчитаны макроэкономические показатели Украины до 2080 г. с установлением возможных и критических значений ЭПП и инновационных затрат, темпов их роста, ресурсно-отраслевой структуры экономики.
По результатам моделирования определены доминанты эволюции национальной промышленности в аналитической форме макроэкономических функций: максимизации выпуска продукции и технологического обновления при минимизации энергопотребления по темпам роста ЭПП стран со средним уровнем ЭЭ. Рассчитаны реальные темпы роста ЭПП, энергоэкономических показателей, инвестиций на реструктуризацию отечественной промышленности до 2080 г. Экспериментальная апробация прогнозов обеспечила фундаментальность авторской Комплексной программы ЭПП.
Прогноз в соответствии с четырмя сценариями развития событий положен в основу стратегии эволюции СОЭ, классификации новых генераций структур-атракторов и траекторий развития энергоэкономической системы.
Ключевые слова: энергоэффективность промышленного производства, система обеспечения энергоэффективности, агрегированные показатели-индикаторы, М-норма, модель промышленного развития, линейка энергоэффективности, четырехуровневый прогноз, MіNErgo v.4.1., Комплексная программаЭПП.
SUMMARY
Victoriya V. Mikitenko –Formation of Power Resources Effective Utilization System in Industry. - Manuscript.
The dissertation on approval of scientific degree Doctor of Economic Sciences in specialty 08.00.03 - Economics and National Economy Management. – The Council for Ukraine Productive Forces study of National Academy of Sciences Ukraine. –Kyiv, 2007.
The dissertation is devoted to theoretical-methodological and applied problems of formation an effective system of power resources utilization in the industry in conditions of resources restriction considered from positions of introduction the innovatively-directed industrial growth model.
The substance of such categories as "energy efficiency (EE)" and "system of energy efficiency maintenance (SME)" are revealed. Basic positions of the industrial production energy efficiency of (IPE) theory on the basis of concept of management by the closed cycle of maintenance of EE are investigated. The problems of IPE are researched, the structure-attractor is formed and the functions of its subsystems are determined. Methodology of formation productive SME by common criterion of estimation; methodics on the basis of aggregated parameters-indicators of EE and M-Norm are worked out: four-lever forecast, designing of the strategy potential (SP), rangering of novations, a choice of model of industrial growth, express-diagnostics of technologies and transformations of SEM. MSM-technology of EE and practical means are introduced such as: generalized tables, “rulers of EE” with their mathematical, graphic, imaginative shapes; models of CRPT and COM, software package MINErgo v.4.1 and matrixes of correlation. The forecast of macroeconomic parameters and SP of the industry till 2080 are built and experimentally tested. The evolutionary strategy of SME and Complex program of IPE with centers of applying efforts are worked out.
Key words: energy efficiency of industrial production, system energy efficiency maintenance industry, common criterion, aggregated indicators, M-Norm, MSM-technology of EE, model of industrial growth, “rulers of EE”, four-lever forecast, MINErgo v.4.1, Complex program of IPE.