Стандарти якості навколишнього середовища
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Розділ 10. Екологічний ризик і управління ним.
10.1. Стандарти якості навколишнього середовища.
Нормування якості навколишнього середовища (НС) повинне здійснюватися з метою встановлення граничних норм впливу антропогенної діяльності, що гарантує екологічну безпеку населення, збереження генофонду, забезпечує раціональне використання і відновлення природних ресурсів в умовах інтенсивної господарської діяльності.
ГДК – граничнодопустимі концентрації – нормативи, що встановлюються для шкідливих речовин у розрахунку на одиницю об'єму повітря, води, маси харчового продукту, ґрунту.
ТДК – тимчасово допустима концентрація – нормативи, що встановлюються для недостатньо вивчених речовин. Ці нормативи встановлюються на 2-3 роки. Іноді ТДК характеризуються токсичністю – здатністю речовини викликати порушення фізіологічних функцій організму.
Ступінь токсичності називається токсичною дозою – тобто, кількістю речовини, що викликає токсичний ефект. Чим менше токсична доза, тим вище токсичність. Наприклад, можна отруїтися, випивши 2-3 пляшки нормальної горілки чи 50 грамів денатурату. До летального результату призводить вживання пачки снотворних лік чи 1 млг ціаніду.
ГДВ – гранично допустимі викиди (в атмосферу) – кількість шкідливих речовин, що не повинна перевищуватися під час викиду в повітря на одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на границі санітарної зони не була вище ГДК.
ГДЕН – гранично допустиме екологічне навантаження – застосовується для оцінки рівня забруднення. Може застосовуватися для оцінки рівня забруднення Чорного моря. Якщо ГДЕН за рядом показників перевищить норму, загине екосистема Чорного моря і порушиться екологічна рівновага.
ГДС – гранично допустимі скидання (у водні об'єкти).
ТПВ – тимчасово погоджені викиди і скидання.
Норми ГДК – єдині на території України, екологічні нормативи ГДВ і ГДС – розробляють і вводять державні природоохоронні органи, органи охорони здоров'я в межах своєї компетенції.
Визначення нормативів якості навколишнього середовища і продуктів харчування спирається на концепцію граничного впливу.
Поріг шкідливого впливу – це мінімальна доза речовини, при якій в організмі відбуваються зміни, що виходять за межі фізіологічних реакцій. Наприклад, вживання 50-100 грамів горілки може призвести до запаморочення, порушення орієнтації, зниження реакції і т.д. Таким чином, гранична доза забруднюючої речовини викликає у біологічного вида реакцію, що порушує його стан.
Для контролю за якістю продуктів харчування встановлюється ДЗК – допустима залишкова кількість шкідливих речовин. Це така кількість шкідливих речовин, що при щоденному вживанні продуктів харчування не викликає яскраво вираженої захворюваності чи відхилення в стані здоров'я людини. Наприклад, вживання повареної солі – NaCl - шкідливо для нашого здоров'я, тому що підвищує артеріальний тиск і розвиває нирковокам’яну хворобу. При надмірному вживанні солі ці захворювання виявляються за кілька років, при помірному – через кілька десятиліть) - але виявляються обов’язково. В усіх сигаретах містяться досить шкідливі для здоров'я людини смоли. Більше їх у дешевих цигарках, сигаретах без фільтра, менше – у дорогих. Одні люди викурюють у день 1-2 пачки, інші – 2-3 сигарети. Згодом паління позначиться на роботі серця чи легенів. Але в одних – раніше, в інших – пізніше.
СЗЗ – санітарно-захисні зони – ділянки землі навколо підприємств, що відокремлюють їх від житлових масивів з метою зменшення негативного впливу. Ці зони засаджують кущами і деревами, що мають бактерицидні властивості: береза, тополя, біла акація, дуб, сосна, бузина та ін.
Виділяють 5 класів небезпеки виробництв, у яких ширина СЗЗ може бути від 50 м до 3000 м.
Підприємства 1 класу небезпеки розділяються на:
А – особливо небезпечні, наприклад АЕС, ширина СЗЗ для них передбачена 3000м;
Б – хімічні, нафтопереробні заводи, целюлозно-паперові комбінати, металургійні комбінати, коксохімічні батареї, родовища з видобутку вугілля, нафти чи газу. Ширина СЗЗ – 1000 м;
Підприємства 2 класу небезпеки – цементні заводи, виробництво акумуляторів, пластмас. Ширина СЗЗ – 500 м.
Підприємства 3 класу небезпеки – виробництво скловати, керамзиту, руберойду, лаків, фарб, ТЕЦ, заводи ЗБВ і асфальтові заводи. Ширина СЗЗ – 300 м;
Підприємства 4 класу небезпеки – ТЕС, заводи з виробництва будівельних матеріалів, машинобудівні заводи. Ширина СЗЗ – 100 м;
Підприємства 5 класу небезпеки – об'єкти харчової, електротехнічної і поліграфічної промисловості. Ширина СЗЗ – 50 м.
10.2. Методи визначення екологічного ризику.
Екологічний ризик (ЕР) – оцінка на всіх рівнях – від локального до глобального – вірогідності появи негативних змін у навколишнім середовищі, викликаних антропогенним чи іншим впливом.
Під екологічним ризиком також розуміють можливу міру небезпеки заподіяння шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за визначений час.
Оцінка екологічного ризику включає:
- вивчення сценаріїв можливих аварій і їхніх наслідків для
навколишнього середовища і населення;
- аналіз запобіжних мір і засобів попередження й обмеження наслідків
аварій;
порядок розрахунку збитку, нанесеного діяльністю підприємства;
деталізацію засобів зменшення цього збитку;
оцінку впливу на середовище залишкового забруднення;
- систему інформування наглядових організацій і громадян про можливу аварію.
Будь-які господарські чи інші рішення повинні прийматися з таким розрахунком, щоб не перевищувати межі шкідливого впливу на навколишнє середовище.
Встановити ці межі складно, тому що пороги впливу багатьох антропогенних і природних факторів невідомі. Тому розрахунки ЕР повинні бути вірогідними і різноманітними, з виділенням ризику для здоров'я людини і природного середовища.
Оцінка припустимого ризику особливо важлива при прийнятті рішень про інвестування.
Якщо з позицій управління безпека – це визначений нормативний стан об'єкта управління (небезпека – відхилення від цього стану), то ризик – це вплив – зовнішній і (чи) внутрішній, котрі призводять чи можуть призвести до відхилення від норми.
До поняття “ризик” входять такі складові:
- можливість відхилення від поставленої мети, заради якої реалізується вибрана альтернатива;
- імовірність досягнення бажаного результату;
- відсутність впевненості в досягненні поставленої мети;
- можливість виникнення небажаних наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворюваність, смертність тощо) при проведенні чи плануванні інших дій в умовах невизначеності для суб'єкта, який ризикує;
- матеріальні, екологічні, моральні та інші втрати, пов'язані з реалізацією вибраної в умовах невизначеності альтернативи;
- очікування загрози, невдачі в результаті вибору альтернативи та її реалізації.
Об'єктивна можливість ризику зумовлена імовірнісним характером багатьох природних, соціальних, технологічних процесів, багатоваріантністю матеріальних та ідеологічних співвідношень, у які вступають суб'єкти.
Стратегія управління ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально припустимого. Так, у Нідерландах, при плануванні промислової діяльності разом із географічними, економічними та політичними картами використовують карти ризику для території країни. Для того, щоб побудувати промислове підприємство та ввести його в експлуатацію, конструктори мають кількісно визначити рівень ризику від його експлуатації та обґрунтувати його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково потрібна карта ризику регіону, у якому розташовується підприємство.
Основою для побудови карт ризику має бути аналіз спільного вияву в просторі та часі екзо - чи ендогенних катастрофічних процесів і картографування окремих видів небезпек. При цьому слід вивчати природні та антропогенні чинники ризику з урахуванням стійкості територій, поєднуючи геологічні та екологічні карти. У міру накопичення інформації застосовані в перших варіантах карт ризику якісні характеристики можуть бути перетворені на кількісні. Кінцевий результат побудови карт ризику – його оцінка та виділення на картах природного потенціалу, тобто здатності ландшафту території до самовідновлення після антропогенного чи стихійного лиха. Розроблено кілька стратегій управління екологічною безпекою:
- - запобігання виникненню катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів;
- - попередження надзвичайних ситуацій у разі, коли неможливо відвернути заподіяну катастрофу (будівництво захисних споруд, дамб, створення підземної інфраструктури, завчасна евакуація населення;
- - пом’якшення наслідків катастроф, впровадження стабілізаційних компенсаційних заходів.
В оцінюванні ризику можна виділити 4 основних напрямки: інженерний, модельний, експертний і соціальний.
Інженерний напрямок - є розрахунком ймовірностей аварій. Основні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов’язані з ними викиди токсичних речовин у навколишнє середовище.
Модельний напрямок. Розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та довкілля при використанні шкідливих хімічних речовин та сполук.
Експертний напрямок. При використанні перших двох підходів для оцінювання ризику часто недостатньо статистичних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. У такому випадку єдиним джерелом інформації є експерти. Перед ними ставитися завдання ймовірного оцінювання наслідків подій, пов'язаних з аналізом ризику.
Соціологічний напрямок дає змогу визначити ступінь ризику окремими групами населення.
Стратегія управління екологічною безпекою має спиратися на концепцію ненульового ризику.
Вона визнає факт недостатності абсолютної безпеки. Ця концепція вимагає не тільки вивчення чинників і джерел підвищеного ризику, а й передбачення перебігу подій, оцінювання наслідків природних і техногенних катастроф. Передбачаючи ймовірність таких катастроф, й очікуваний розмір втрат, можна уникнути в ряді випадків значних катастроф, знаходячи альтернативні рішення.
Ризик є комплексною характеристикою і припускає оцінку можливих негативних наслідків – результатів (NN) для об'єкта управління і варіативну імовірність їхнього настання (Р)
RZ = NN х P (1)
Усі складові, які впливають на ріст ступеня ризику, розділяються на 2 групи: об'єктивні і суб'єктивні.
До об'єктивних відносять передумови, що не залежать безпосередньо від характеристик проекту (наприклад, це зміни політичних, економічних, соціальних і екологічних станів).
До суб'єктивних відносять передумови, що безпосередньо характеризують сам проект: технічне оснащення, кваліфікацію виконавців, організацію виробництва і т.д.
Види аналізу ризику. Аналіз ризику може бути кількісний і якісний.
Кількісний аналіз чисельно визначає розмір окремих ризиків і ризику всього проекту в цілому. Для цього використовується теорія ймовірності і математичної статистики.
Для того, щоб кількісно визначити ризик, необхідно знати всі імовірні наслідки будь-якої дії і його можливі наслідки.
Можливість розвитку того чи іншого сценарію можна визначити:
- - об'єктивним методом: розраховується частота, з якою відбуваються ті чи інші події;
- - суб'єктивним методом: шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює пропозицію щодо визначених результатів і можливостей їхнього прояву.
Відповідно до цього ризик оцінюють за наступними критеріями:
- - очікуване значення результату;
- - розкид результатів
Очікуване значення результату розраховується як середньозважене всіх можливих результатів. При цьому імовірність використовується як частота чи вага відповідного значення:
n
R = Pi х Xi , де (2)
i=1
Pi - можливість i-го результату;
Xi – значення i-го результату;
N – кількість можливих результатів.
Розкид результатів характеризує ступінь відхилення можливих результатів від очікуваних.
Для кількісної оцінки розкиду результатів використовуються показники, що застосовуються в статистиці:
- - середньозважене відхилення;
- - дисперсія;
- - середньоквадратичне відхилення.
Ступінь екологічної небезпеки виробництва визначається за формулою:
Yt = f ( Ut х Vt), (3)
де
Yt – функція екологічного стану;
Ut – обсяг випуску продукції;
Vt – витрати на екологічні заходи.
Крім того, екологічна безпека об'єкта складається не тільки з імовірності аварій, значимості факторів впливу, але й залежить від того, які реципієнти попадають у зону впливу аварії.
Цей фактор визначається місцем розташування об'єкта, кліматичними умовами, доаварійним станом навколишнього середовища.
У цьому випадку екологічну небезпеку аварійної ситуації в регіоні варто визначити як функцію:
Ен = f (P, Pt ), (4)
де:
Ен – екологічна небезпека виникнення аварії на підприємствах регіону;
P – імовірність виникнення аварії на об'єктах регіону;
Pt – фактор ваги наслідків аварії
Імовірність виникнення аварії визначається в залежності:
І = 1 - |1-Pi ( Ui Vi)| , (5)
Pi – імовірність виникнення аварії на i-тому підприємстві (об'єкті);
Vi , Ui – відповідно обсяг випуску продукції і витрат на екологічні заходи;
і – 1,2,3 ...
n - обсяг екобезпеки в регіоні
Фактор значимості наслідків аварії є функцією декількох перемінних
Rt = f ( b, y, C, З ), (6)
де:
b - середньозважене значення показника, що характеризує реципієнтний склад об'єктів у зоні забруднення;
y – комплексний показник кліматичних умов;
C – показник, що характеризує доаварійний стан якості навколишнього середовища;
З – сукупні приведені витрати на екологічну діяльність у регіоні.
Розрізняють 3 складові ЕР:
- 1) оцінка стану здоров'я людини і можливого числа жертв;
- 2) оцінка стану біоти за біологічними інтегральними показниками;
- 3) оцінка впливу забруднених речовин на людину і навколишнє середовище;
Крім оцінки ризику, необхідно організувати і управління ним, що припускає прийняття цілого комплексу рішень:
- - політичних;
- - соціальних;
- - технічних;
- - економічних
спрямованих на зниження величини ризику до прийнятного рівня.
На основі аналізу природних небезпек і уразливості середовища, виконаного разом із проектувальниками, економістами і соціологами, оцінюють ризик і складають карти ризику.
Управління ЕР – процедура прийняття рішень, у якій враховується оцінка ЕР, а також технологічної й економічної можливості його попередження.
Для аналізу ризику, встановлення його припустимих меж у зв'язку з вимогами безпеки і прийняттям управлінських рішень необхідно:
- - наявність інформаційної системи, що дозволяє оперативно контролювати існуючі джерела небезпеки і стан об'єктів можливого ураження, зокрема, статистичні матеріали по екологічній епідеміології;
- - звіти про передбачувану господарську діяльність, проекти, технічні рішення, що можуть впливати на рівень екологічної безпеки, а також програми для вірогідної оцінки пов'язаного з ними ризику;
- - експертиза безпеки і складання альтернативних проектів та технологій, що є джерелами ризику;
- - розробка техніко-економічної стратегії збільшення безпеки і визначення оптимальної структури витрат для управління величиною ризику і її зниження до прийнятного рівня із соціальної, економічної й екологічної точок зору;
- - складання ризикологічних прогнозів і аналітичне визначення рівня ризику, при якому припиняється ріст числа екологічних уражень;
- - вплив на суспільну думку і пропаганда наукових даних про рівні ЕР.
10.3. Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС)
ОВНС є інструментом попередження можливого негативного впливу на НС на стадії планування діяльності.
ОВНС викликає необхідність оцінки всіх можливих екологічних наслідків і впливів на всі складові НС.
Здійснення ефективної ОВНС вимагає залучення науки, експертів, консалтингових фірм і сприяє підвищенню рівня проектних розробок.
Процес ОВНС припускає консультації з громадськістю й іншими зацікавленими сторонами, що створює умови для інформування громадськості і прийняття участі в екологічних рішеннях.
З 1985 року ОВНС стала обов'язковою в країнах ЄС.
ОВНС використовується не тільки стосовно виробничої діяльності, але і для нових речовин, матеріалів, що можуть використовуватися у виробництві і бути екологічно небезпечними. Вона враховує наслідки транспортування, збереження, утилізації тощо.
Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) — процедура обліку екологічних вимог законодавства при підготовці і прийнятті рішень про соціально-економічний розвиток суспільства
ОВНС, зокрема, встановлює необхідність розгляду альтернатив намічуваної діяльності, а також організації суспільних слухань чи інших форм участі громадськості. Процедура ОВНС проводиться найчастіше для проектів, здійснюваних великими компаніями, що піклуються про свій міжнародний імідж, для великих проектів за участю іноземного капіталу, а також для проектів, які фінансуються міжнародними організаціями — ЄБРР, Всесвітнім банком і т.п.
Оцінка впливу намічуваної господарської й іншої діяльності на навколишнє середовище (далі — оцінка впливу на навколишнє середовище чи оцінка впливу) — це процес, що сприяє прийняттю екологічно орієнтованого управлінського рішення про реалізацію намічуваної господарської й іншої діяльності за допомогою визначення можливих несприятливих впливів, оцінки екологічних наслідків, врахування суспільної думки, розробки заходів для зменшення і запобігання впливів.
Важливе місце в системі екологічної оцінки займає поняття екологічного обґрунтування.
Обґрунтування екологічне — сукупність доводів (доказів) і наукових прогнозів, що дозволяють оцінити екологічну небезпеку намічуваної господарської й іншої діяльності для екосистем (природних територіальних комплексів) і людини.
Екологічне обґрунтування планованої господарської й іншої діяльності в перед проектній і проектній документації здійснюється з метою оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище, заходів для запобігання негативного впливу конкретних об'єктів господарської діяльності на екосистеми, зниження його до рівня, регламентованого нормативними документами з охорони навколишнього природного середовища, а також збереження природних багатств і створення сприятливих умов для життя людей шляхом всебічного комплексного врахування всіх переваг і втрат, пов'язаних з реалізацією намічуваної діяльності.
У складі матеріалів, що враховуються, у перед проектній і проектній документації, повинні бути наведені: характеристика природних умов у місці розміщення об'єкта, інформація про історико-культурну спадщину, прогноз очікуваних змін у навколишньому середовищі.
Контрольні запитання
Що таке ГДК, ТДК, ГДЕН? Де вони застосовуються?
Охарактеризуйте кількісні та якісні методи визначення екологічного ризику.
Що таке ОВНС
2. Питання до екзамену1
3. пары Начало- -Окончание час-мин 5 курс специальность ПГС 65
4. начале XX века Социологический анализ движений народничества анархизма социалдемократии
5. Ценные бумаги Ценные бумаги представляют собой документы удостоверяющие права собственности или отношен.
6. Юридический фак
7. тема состоящая из большого числа разнообразных компонентов- компьютеров концентраторов маршрутизаторов к
8. этоприческа которая может менять лицо до неузнаваемости
9. Тема- Современность научных идей М
10. Селекция
11. та мультиплікаційними ефектами
12. Исследование работы устройства защиты типа УЗО
13. Задание 11 Социальный контроль
14. Реферат- Неразъемные соединения
15. Простейшие паразиты человека
16. тема 3 Процесуальні строки та судові витрати
17. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ Загальне питання вимагає як правило короткої відповіді- Так або Ні
18. Покорение космоса
19. культурном сервисе и туризме Учебнометодический комплекс для студентов очной и заочной формы обучени
20. тематика в химии Вычислить массовые доли каждого из элементов в соединении NH42HPO4 [CuOH]2CO3 Вычислить о