Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Тема 6. Менеджмент безпеки правове забезпечення та організаційнофункціональна структура захисту населення

Работа добавлена на сайт samzan.net:


-Тема 6. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та АТО у НС

Тема «Система управління безпекою та захистом у НС в галузі»

Лекція №24

План навчального заняття

1.Система управління безпекою та захистом у НС в галузі, як складова державної системи.

2.Організаційна побудова системи управління безпекою та захистом у НС на підприємстві,

   в установі та організації.  

3.Фінансування заходів з ліквідації наслідків НС, відшкодування збитків постраждалим.

4.Страховий механізм відшкодування збитків від НС.

Ключові терміни і поняття

٭ система управління безпекою та захистом НС;

٭ ЄДСЗР (СЗРНС);

٭ сили і засоби СЗРНС;

٭ режим діяльності СЗРНС;

٭ надзвичайний стан;

٭ об’єкт господарської діяльності;

٭ матеріальна шкода;

٭ моральна шкода;

٭ право на відшкодування;

٭ законодавство України

1.Система управління безпекою та захистом у НС в галузі,

як складова державної системи

                                    1.1. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

             Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійс-нюють різні державні та громадські організації. Серед них відрізняються державні органи загаль-ної, соціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабі-нет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
             Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підпри-ємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров’я, охорони навко-лишнього середовища. 
             Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: 

  1.  Кабінет Міністрів України; 
  2.  Державний комітет України по нагляду за охороною праці;
  3.  міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади; 
  4.  місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.

             Кабінет Міністрів України забезпечує: реалізацію державної політики в галузі охорони праці; затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробни-чого середовища; визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці; визна-чає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці. 
             Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності насе-лення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.
             Державний комітет України по нагляду за охороною праці:

  1.  здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;
  2.   розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
  3.   координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об’єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
  4.  опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров’я систему показників обліку умов і безпеки праці;
  5.   бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод із питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
  6.  одержує безплатно від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої вла-ди, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Рис.       Структура Цивільної оборони України

              Міністерство праці та соціальної політики України:

  1.  здійснює державну експертизу умов праці;
  2.   визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;
  3.   бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці. 

             Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
             Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної вико-навчої влади. 
             Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй що-річній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здо-ров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші пов-новаження, передбачені Конституцією України. 
             Кабінет Міністрів України організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стиму-люють ефективну діяльність у галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охо-рони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охо-рони здоров’я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. 
             Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забез-печення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяль-ність у галузі охорони здоров’я. 
             Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. 
             Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади сані-тарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров’я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України. 
             Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здій-снює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, крите-ріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров’я України. 
             Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний сані-тарний лікар України – перший заступник Міністра охорони здоров’я України, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.
             Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

  1.  здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду; визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров’я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;
  2.  вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров’я населення залежно від стану середо-вища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров’я населення;
  3.   підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
  4.  контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;
  5.   державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;
  6.   видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об’єктів поводження з відходами;
  7.  встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;
  8.   методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.

             Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. 
             Начальником цивільної оборони України є Прем’єр-міністр України, а його заступником – керівник міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслід-ків Чорнобильської катастрофи.
             Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими орга-нами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони. 
           Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування. 
             Кабінет Міністрів України:

  1.  забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
  2.   розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб – за категоріями щодо реалізації заходів із цивільної оборони;
  3.  створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання;
  4.  вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у справах цивільної обо-рони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
  5.   створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної оборони, сил цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
  6.   визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань;
  7.  задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах цивільної оборони та установ цивільної оборони. 

             Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

  1.  забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;
  2.   організовує розробку та здійснення відповідних заходів із цивільної оборони;
  3.   керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони;
  4.  здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом готовності сил і засо-бів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
  5.   координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;
  6.   здійснює оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайної ситуації, забез-печує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;
  7.  здійснює навчання населення, представників органів управління і сил цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;
  8.   організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;
  9.  створює згідно із законодавством підприємства з виробництва спеціальної і аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо. 

           Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища і вико-ристання природних ресурсів в Україні, Міністерство екології та природних ресурсів.
             Міністерство екології та природних ресурсів здійснює координацію всіх природоохорон-них робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціона-льного використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандар-дарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням еко-логічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.
             Міністерство екології має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об’єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресур-сів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.
             Міністерство екології та природних ресурсів працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністер-ством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом з питань геології, Державним комітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України.
             Рішення Міністерства екології та природних ресурсів, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, об’єднаннями, підприємствами та організа-ціями.

1.2. Єдина державна система попередження і дій у надзвичайних ситуаціях

Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, яких зазнають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуацій, - запобігати їх виникненню, а в разі виникнення виконувати заходи, адекватні ситуації, що склалася.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій – це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом’якшення її можливих наслідків.

Запобігання рівня надзвичайних ситуацій,

регламент подання інформації про їх загрозу або виникнення

Зазначені функції запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру в нашій країні виконує Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198.

ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (СЗРНС)

    Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

    Головна мета СЗРНС – забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, захисту населення і територій від наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха. 

    Сили і засоби СЗРНС – військові і спеціальні підрозділи та бази всіх підсистем і ланок системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, призначені або залучені до виконання завдань щодо попередження і запобігання виникненню надзвичайної ситуації та її ліквідації.

    Режим повсякденної діяльності СЗРНС – при нормальній виробничо – промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній і гідро метеорологічній обстановці, при відсутності епідемій, епізоотій та епіфітотій.

    Режим підвищеної готовності СЗРНС – при суттєвому погіршенні  виробничо – промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки, при одержанні прогнозу щодо можливостей виникнення надзвичайних ситуацій.

    Режим надзвичайної ситуації СЗРНС - при реальній загрозі виникнення і під час запобігання та локалізації НС.

   Режим надзвичайного стану СЗРНС – запроваджується в Україні або в окремих її територіях у зв’язку з розвитком надзвичайних ситуацій  згідно з Конституцією України та Законом України “Про надзвичайний стан”.

Надзвичайний стан

Особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені Законом “Про надзвичайний стан” обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов’язки.

 Метою введення надзвичайного стану є:

  1.  якнайшвидша нормалізація обстановки,
  2.  відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб,
  3.  нормального функціонування конституційних органів влади,
  4.  органів місцевого та регіонального самоврядування та інших інститутів громадського суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим.

Надзвичайний стан може бути введено за умов:

► Стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров’ю населення.

► Масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи.

► Блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та управління, місцевого чи регіонального самоврядування.

► Спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

► Посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів.

► Необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Надзвичайний стан на всій території України або в окремих її місцевостях вводиться постановою Верховної Ради України з негайним повідомленням Президента України або Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України.

Під час надзвичайного стану держава може вживати заходів, передбачених Законом “Про надзвичайний стан”, відступаючи від своїх зобов’язань за Конституцією лише настільки, наскільки це вимагається гостротою стану, за умови, що такі заходи не є несумісними з іншими зобов’язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації на основі національності, мови, статі, релігії чи соціального походження.

Рис.    Структура єдиної державної системи (ЄДС НС) попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру

2.Організаційна побудова системи управління безпекою та захистом у НС на підприємстві, в установі та організації.

Об'єкт господарської діяльності — це підприємства (державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. На всіх об'єктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зниження втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи об'єктів та своєчасного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР).

Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник цивільної оборони (НЦО) об'єкта — керівник підприємства, установи та організації.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується відповідним посадовим особам міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого знаходиться об'єкт, а також начальнику ЦО міста (району), на території якого розташований об'єкт. На допомогу начальнику ЦО об'єкта призначається заступник, або декілька. Як правило, призначаються заступники з: інженерно-технічної частини, евакуації, матеріально-технічного постачання.

Заступник начальника ЦО з евакуаційних заходів керує розробленням плану евакуації на кожну можливу надзвичайну ситуацію, організовує підготовку місць для розміщення евакуйованих; керує службою охорони громадського порядку і організовує перевезення робітників та службовців в райони розселення і до місця праці (на об'єкті).

Заступник начальника ЦО з інженерно-технічної частини — головний інженер об'єкта — керує розробленням плану переведення підприємства на особливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах надзвичайних ситуацій, керує аварійно-технічною, протипожежною службами, та службою сховищ і укриттів. Він же здійснює технічне керівництво рятувальними та невідкладними аварійно-відновлювальними роботами в районі лиха, аварії, в осередку ураження.

Заступник начальника ЦО з матеріально-технічного постачання — заступник або помічник директора з постачання — забезпечує накопичення та збереження спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту і транспорту. На нього покладається матеріально-технічне забезпечення: будівництва (пристосування) укриттів, евакозаходів, проведення РІНР та інші заходи.

В склад керівництва Цивільної оборони об'єкта входять також керівники громадських організацій.

При начальникові ЦО об'єкта створюється штаб ЦО — орган управління начальника Цивільної оборони. Склад штабу залежить від значення підприємства. Штаб ЦО комплектується як штатними працівниками ЦО, так і за рахунок посадових осіб, не звільнених від виконання основних обов'язків, та складається із начальників штабу, його заступників (помічників) з оперативно-розвідувальної роботи, бойової підготовки, а також інших спеціалістів (виходячи із специфіки виробництва чи обстановки).

Робота штабу організовується на підставі наказів, розпоряджень та вказівок начальника ЦО об'єкта, старшого штабу та рішень місцевої державної адміністрації (органу виконавчої влади). Начальник штабу є першим заступником начальника ЦО об'єкта. Йому надається право від імені начальника ЦО віддавати накази та розпорядження з питань Цивільної оборони на об'єкті.

Штаб Цивільної оборони здійснює заходи щодо захисту робітників і службовців та забезпечує своєчасне оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій. Організовує і забезпечує безперервне управління Цивільної оборони. Розробляє план дій органів управління і сил ЦО об'єкта з запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та організовує його виконання. Організовує та контролює навчання робітників, службовців з Цивільної оборони та підготовки невоєнізованих формувань об'єкта.

На об'єкті залежно від характеру його виробничої діяльності створюються служби ЦО: оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного та хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна; енергопостачання та світломаскування; аварійно-технічна; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально-технічного постачання та інші. На них покладаються виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні РІНР.

Керівництво службами здійснюють їх начальники, які призначаються наказом начальника ЦО об'єкта, з числа начальників відділів, цехів, на базі яких вони створені. Начальники служб зобов'язані підтримувати в постійній готовності сили та засоби служби, знати політичні, моральні і ділові якості підлеглих і проводити з ними виховну роботу, заняття та навчання. Начальники служб беруть участь у розробленні плану дій органів управління і сил із запобігання і ліквідації НС та самостійно розробляють необхідні документи служб. На них покладається своєчасне забезпечення підлеглих формувань спеціальним майном і технікою.

Служба оповіщення та зв'язку створюється на базі вузла зв'язку об'єкта (диспетчерського зв'язку, електроцеху). На службу покладається: організація своєчасного оповіщення керівного складу, робітників та службовців, населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій; організація зв'язку та підтримування її у постійній готовності. Крім того, служба усуває аварії на мережах і спорудах зв'язку, що знаходяться в осередках ураження, районах лиха.

Медична служба організовується на базі медсанчастини (поліклініки) об'єкта. Начальник служби — головний лікар. Служба забезпечує комплектування, навчання і підтримування в готовності медичних формувань; накопичення запасів медичного майна та медичних засобів індивідуального захисту; медичну розвідку і санітарно-епідемічне спостереження.

Надає медичну допомогу ураженим та евакуйовує їх у лікарняні установи, здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їх сімей у місцях розміщення евакуйованих.

Служба радіаційного і хімічного захисту розробляє і здійснює заходи щодо захисту людей, харчоблоків, складів продуктів від дії радіоактивних та отруйних речовин: створює і навчає формування і установи радіаційного та хімічного захисту; здійснює

контроль за станом засобів індивідуального захисту, приладів і спеціальної техніки. Веде радіаційну та хімічну розвідку, здійснює контроль за опроміненням та зараженням особового складу, проводить заходи щодо ліквідації радіоактивного і хімічного зараження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів охорони та народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об'єкта; підтримування громадського порядку в районах лиха та під час проведення РІНР; сприяє своєчасному укриттю працюючих за сигналами ЦО; контролює дотримання режиму світломаскування.

Служба енергопостачання та світломаскування створюється на базі відділу головного енергетика. Начальник служби — головний енергетик об'єкта. Служба розробляє заходи щодо забезпечення безперебійного постачання газу, тепла, електроенергії на об'єкт. Здійснює оснащення уразливих ділянок енергетичних мереж різного роду системами та засобами захисту. Планує проведення заходів зі світломаскування та підготовчі заходи першочергових відновлюваних робіт. Проводить невідкладні аварійно-відновлювальні  роботи на енергомережах.

Аварійно-технічна служба організовується на базі виробничого, технічного відділів або відділу головного механіка. Вона розробляє і здійснює заходи щодо захисту унікального обладнання, підвищення стійкості основних споруд, спеціальних інженерних мереж і комунікацій; проводить невідкладні роботи по розбиранню завалів, локалізацій і ліквідації аварій на комунікаціях та спорудах об'єкта.

Служба сховищ і укриттів створюється на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельних бригад (цехів). Вона займається: відпрацюванням розрахунків укриття робітників, службовців, населення; забезпеченням готовності сховищ і укриттів та контролем за правильністю їх експлуатації; організацією будівництва захисних споруд. На її особовий склад покладається забезпечення своєчасного заповнення сховищ і укриттів за сигналами оповіщення ЦО. Крім того, служба бере участь у рятувальних роботах при розкритті завалених сховищ і укриттів.

Транспортна служба створюється на базі транспортного цеху (гаража). Вона розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення перевезень евакуйованих; організовує перевезення сил і засобів до осередку ураження (в районах лиха); готує транспорт для перевезення людей, евакуації уражених і для інших цілей ЦО; проводить роботи щодо знезараження транспорту.

Служба матеріально-технічного постачання створюється на базі відділу матеріально-технічного постачання об'єкта. Вона розробляє план матеріально-технічного постачання; своєчасно забезпечує формування усіма видами оснащення і продовольства; організовує ремонт техніки і різного майна, підвезення його до ділянок (місць) робіт, зберігання та облік; забезпечує продуктами та предметами першої необхідності персоналу як на об'єкті так і в місцях розселення (евакуації).

                                                   Рис.   Управління безпекою праці

     

              На невеличких об'єктах господарської діяльності служби ЦО не створюються, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурні органи управління цих об'єктів.

3.Фінансування заходів з ліквідації наслідків НС, відшкодування збитків постраждалим.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 4 лютого 1999 р. N 140

Київ

          «Про порядок фінансування робіт із запобігання і
          ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків»
{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ  N 108 ( 108-2007-п ) від 31.01.2007
N 638 ( 638-2011-п ) від 15.06.2011 }

З метою  впорядкування  фінансового   забезпечення   заходів, пов'язаних  із  ліквідацією  надзвичайних  ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, удосконалення системи обліку та  контролю  за  цільовим  використанням коштів Кабінет Міністрів України  п о с т а н о в л я є:
        1. Затвердити Порядок фінансування  робіт  із  запобігання  і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків (додається).
{Пункт 2  виключено  на  підставі  Постанови  КМ  N  638 ( 638-2011-п ) від 15.06.2011 }
{Пункт   3  виключено  на  підставі  Постанови  КМ  N  638 ( 638-2011-п ) від 15.06.2011 }

Віце-прем'єр-міністр України                     С.ТІГІПКО
Інд. 33

                                ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 4 лютого 1999 р. N 140

ПОРЯДОК
фінансування робіт із запобігання і ліквідації
надзвичайних ситуацій та їх наслідків

{ У тексті Порядку  слово "загальнодержавного"  замінено  словом "державного" Постановою КМ N 108 ( 108-2007-п )  від 31.01.2007 }

        1. Цей Порядок  визначає  механізм  фінансового  забезпечення заходів  щодо  запобігання  надзвичайним  ситуаціям техногенного і природного  характеру,  ліквідації  зазначених  ситуацій   та   їх наслідків,  удосконалення системи обліку коштів, що виділяються на ці цілі, та контролю за їх використанням.
        2. Терміни,  що  вживаються  у  цьому  Порядку,  мають   таке значення:

  1.  надзвичайна ситуація  -  порушення  нормальних  умов  життя і діяльності людей на об'єкті  або  території,  спричинене  аварією, катастрофою,  стихійним  лихом  або іншими чинни-ками,  що призвело (може призвести) до загибелі людей та/або матеріальних втрат;
  2.  ліквідація надзвичайної  ситуації   -   проведення   в   зоні надзвичайної  ситуації  та  при-леглих  до  неї  районах  силами  і засобами єдиної державної  системи  запобігання  і  реагування  на надзвичайні  ситуації  техногенного  та  природного характеру усіх видів  рятувальних  і  невідкладних  робіт,  а  також  організація життєзабезпечення потерпілого населення та рятувальників;
  3.  ліквідація наслідків   надзвичайної   ситуації  -  проведення визначеними підприємствами,  установами та організаціями згідно із затвердженим планом робіт,  програмою комплексу аварійно-відновних та  інших  робіт,  спрямованих  на   повне   усунення   негативних наслідків, спричинених надзвичайною ситуацією.
             3. Фінансування   заходів   щодо  запобігання  виникненню  та ліквідації наслідків надзви-чайних ситуацій залежно  від  їх  рівня здійснюється   Радою   міністрів   Автономної   Республіки   Крим, центральними та  місцевими  органами  виконавчої  влади,  органами місцевого  самовря-дування  відповідно  до  законодавства на основі затверджених планів робіт, програм.
            Фінансування здійснюється   виходячи   з    обсягу    коштів, передбачених  у  відповідних бюджетах,  а також за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що потерпіли від надзвичайних ситуацій.
             4. Фінансування заходів щодо ліквідації надзвичайних ситуацій на об'єктах усіх форм  власності  здійснюється  відповідно  до  їх рівнів:
  4.   об'єктового рівня  -  за  рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій,  на  території  яких  виникла  надзвичайна ситуація;
  5.  місцевого і  регіонального рівнів - за рахунок власних коштів підприємств,  установ та організацій,  на території  яких  виникла надзвичайна  ситуація,  і додатково - за рахунок районних резервів (місцевий рівень) та резервів Ради міністрів Автономної Республіки Крим,  обласних,  Київської  та Севастопольської міських державних адміністрацій  (регіональний  рівень),  створе-них  відповідно   до законодавства;
  6.  державного  рівня - за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом  на  ці  цілі, в тому числі, частково, з резервного фонду державного  бюджету.  {  Абзац  четвертий  пункту  4  із  змінами, внесеними  згідно  з  Постановою  КМ  N  638  (  638-2011-п  ) від 15.06.2011 }
            5. Додаткові  кошти  для  фінансування  заходів  з ліквідації надзвичайних ситуацій відпо-відного  рівня  або  їх  наслідків  (за умови вичерпання зазначених джерел фінансування) можуть виділятися на  підставі  клопотання  відповідного  органу  виконавчої  влади, зокрема:
  7.  об'єктового рівня -  за рішенням органу виконавчої влади, у сфері управління якого  знахо-диться  об'єкт,  районної  державної адміністрації, виконавчого комітету міської ради;
  8.  місцевого рівня  - за рішенням центральних органів виконавчої влади,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки  Крим,   обласних, Київської  та  Севастопольської  міських  державних адміністрацій, міськвиконкомів; регіонального  і  державного  рівнів  -  за рішенням Кабінету
    Міністрів України.
            Разом з  клопотанням  до органу виконавчої влади вищого рівня подаються документи,  що  містять  обгрунтування  необхідності  та обсягів  виділення  додаткових коштів,  акти обстеження,  висновки комісій,  кошторисна   документація   з   висновками   відповідних експертів.
             6.  Проекти  рішень  Кабінету Міністрів України про виділення коштів  з  резервного  фонду  державного бюджету для проведення заходів з ліквідації надзвичайних  ситуацій  регіонального та
    державного  рівнів та їх наслідків подає Міністерство економічного розвитку і торгівлі.    { Пункт  6  в  редакції  Постанови  КМ  N  638 ( 638-2011-п ) від 15.06.2011 }
            7. Кошти,  виділені  на  ліквідацію  надзвичайних   ситуацій, використовуються для:
  9.  проведення пошуково-рятувальних,  аварійно-відновних та інших невідкладних робіт з метою усунення безпосередньої загрози життю і здоров'ю людей, що виникла внаслідок цих ситуацій;
  10.  надання згідно   із   законодавством   матеріальної  допомоги потерпілим внаслідок надзви-чайних ситуацій; розгортання та  утримання  тимчасових  пунктів  проживання  і харчування потерпілих;
  11.  проведення евакуаційних заходів;
  12.  забезпечення дій   рятувальних   та   інших  підрозділів  або організацій, залучених до ліквідації надзвичайних ситуацій.
            8.  Органи  виконавчої влади, які отримали кошти з резервного фонду бюджету для фінансу-вання  заходів  із  запобігання  та ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків,  звітують про їх
    використання в установленому порядку.    {Пункт 8 в редакції  Постанови  КМ  N  638 ( 638-2011-п ) від 15.06.2011 }

                                         

          Як відшкодовують матеріальну шкоду?
            Цивільний кодекс України передбачає два способи відшко-дування майнової шкоди:

  1.  відшкодування в натурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов'язок надати річ такого ж роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.)
  2.  або повне відшкодування завданих збитків.

             Вибір конкретного способу відшкодування належить потерпілому. Якщо відшкодувати шкоду в натурі неможливо або це не відповідає інтересам потерпілого, то збитки відшкодовують шляхом виплати відповідної грошової компенсації. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
             Під збитками розуміють: понесені потерпілим витрати; вартість знищеного чи пошкодже-ного майна; нестримані доходи.

           У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позова-ми по відшкодуванню шкоди" від 27 березня 1992 р. перед-бачено, що у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі потерпілому збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості на час розгляду спра-ви про втрачене майно або робіт, які необхідно виконати, щоб усунути негативні наслідки неправомірних дій особи, яка завдала шкоду.
         Захищаючи інтереси потерпілого власника в умовах інфляції, Пленум Верховного Суду України в Постанові "Про судову практику в справах по позовам про захист права

приватної власності" від 22.12.1995 р. у п.12 підкреслює, що

коли виконання рішення суду буде затримано з вини боржника і за цей час ціни на майно збільшаться, кредитор вправі пред'явити з цих підстав додаткові вимоги про відшкодування збитків.

             У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодуванню шкоди" від 27 березня 1992 р. передбачено, що у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі потерпілому збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості на час розгляду справи про втрачене майно або робіт, які необхідно виконати, щоб усунути негативні наслідки неправомірних дій особи, яка завдала шкоду.
Захищаючи інтереси потерпілого власника в умовах інфляції, Пленум Верховного Суду України в Постанові "Про судову практику в справах по позовам про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. у п. 12 підкреслює, що коли виконання рішення суду буде затримано з вини боржника і за цей час ціни на майно збільшаться, кредитор вправі пред'явити з цих підстав додат-кові вимоги про відшкодування збитків.
             На практиці найбільш поширений спосіб відшкодування шкоди — відшкодування завда-них збитків.

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

            1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

             2. Збитками є:

  1.  втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
  2.  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

             3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбаче-но відшкодування у меншому або більшому розмірі.

             Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

             4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Моральна шкода та порядок її відшкодування

             Поняття моральної шкоди. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)” від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немай-нового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, запо-діяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

             Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведін-кою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкод-женням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

             У п. 3 вище згаданої постанови зазначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юри-дичній особі потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з принижен-ням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

             Приниженням честі, гідності фізичної особи та ділової репутації фізичної та юридич-ної особи. На жаль, наш законодавець не дає офіційного тлумачення правового поняття “прини-ження” честі, гідності та ділової репутації. Проте у п. 6 Інформаційного листа Вищого господар-ського суду України “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законо-давства про інформацію ” від 28.03.2007 р. № 01-8/184 зазначено, що приниженням ділової репу-тації суб’єкта господарювання (підприємця), тобто фізичної чи юридичної особи, є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької ) діяльності у зв’язку з чим знижу-ється вартість його нематеріальних активів.

             На підставі аналізу вище наведеного положення можна зробити висновок, що під прини-женням честі та гідності фізичної особи потрібно розуміти поширення недостовірної інформації про таку особу, членів її сім’ї або близьких родичів, внаслідок чого вона зазнала фізичних чи душевних страждань.

             Умови відшкодування моральної шкоди. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вер-ховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з’ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв’язку між шкодою і протиправним діянням запо-діювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

             Особи, які мають право на відшкодування моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди має фізична особа, честь, гідність та ділову репутацію якої принижено, або юри-дична особа у зв’язку з приниженням її ділової репутації.

             Проте у ст. 49 Закону України “Про інформацію” зазначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репу-тації вправі вимагати в суді лише спростування недостовірної інформації та не мають права вима-гати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді.

             Ким відшкодовується моральна шкода і чи є вина обов’язковою умовою такого вішкодування? За загальним правилом моральну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної чи юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

             У сфері інформаційної діяльності існують також певні особливості відшкодування моральної шкоди. Так, на підставі аналізу ст.21 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні ” відповідальною за поширення відомостей друкованим ЗМІ, що можуть завдати шкоди інтересам інших осіб (зокрема, й у випадку відшкодування моральної шкоди), є редакція цього засобу або інша установа, що виконує її функції. В разі поширення зазначеної інформації позов до видавця друкованого ЗМІ не може бути задоволено, крім випадків, коли установчими документами цього засобу передбачено поєднання особою функцій видавця і редакції.

             У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації, як відповідачі залучаються автор, орган засобу масової інформації, а у випадках, визначених законом, службова особа цього органу. Такі особи несуть солідарну відповідальність за заподіяння шкоди на підставі ст. 1190 ЦК України. У разі, коли позивач не бажає залучити до справи когось з вище названих осіб, то решта відповідачів зобов’язані відшкодувати ту частину шкоди, яка відповідає ступеню їх вини.

             Відповідно до ст.17 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів ” від 23.09.97 р. (зі змінами та доповненнями) у разі заподіяння моральної шкоди засобом масової інформації та журналістом на них покладається солідарна відповідальність з урахуванням міри вини кожного.

             Порядок відшкодування моральної шкоди. Моральна шкода відшкодовується винною особою добровільно або за рішенням суду. При цьому не має значення чи була заподіяна потер-пілому майнова шкода та чи вона відшкодована. При цьому також не враховується розмір такого відшкодування.

             Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. За загаль-ним правилом така шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не передбачено законом чи договором.

             При відшкодуванні моральної шкоди в судовому порядку її розмір визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Також при визначенні розміру завданої моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості. У своєму рішенні суд повинен навести мотиви визначення відповідного розміру такої моральної шкоди.

             У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному спів -відношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Суд у своєму рішенні повинен навести мотиви визначення саме такого розміру моральної шкоди.

             Чи може бути особа звільнена від відповідальності за відшкодування моральної шкоди та в яких випадках? Так, може. Фізична та юридична особи звільняються від відповідаль-ності, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їх вини, за винятком випадків відшкодування такої шкоди без вини, про які йшлося вище.

             У ст. 47-1 Закону України „Про інформацію ” зазначено, що ніхто не може бути притяг-нутий до відповідальності за оціночні судження. Під оціночними судженнями в контексті цієї статті потрібно розуміти висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Такі суд-ження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

             Також особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

Згідно з ст. 17 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” журналіст та (або) ЗМІ звільняється від відповідальності за поширення інфор-мації, що не відповідає дійсності, а звідси й від відповідальності за відшкодування моральної шкоди, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

4.Страховий механізм відшкодування збитків від НС

             Існуюча система відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій (НС) в Україні є мало-ефективною, хоча у процесі господарської діяльності таких ситуацій виникає все більше. Це веде до наростання в суспільстві проблем соціально-економічного характеру. Виникає потреба у фор-муванні системи заходів щодо попередження та ліквідації НС шляхом удосконалення економічно-го механізму відшкодування збитків, серед складових якого найефективнішим є страхування, яке дозволяє регулювати і компенсувати збитки.

              Сучасні підходи до розвитку страхування від техногенних збитків у системі екологічного страхування досліджував Г.М. Плосконос, страхування техногенних збитків, як новий сегмент на ринку екологічного страхування в Україні вивчав М.І. Бублик, розвиток ринку фінансових послуг щодо відшкодування техногенних збитків розглядав П.Г. Ільчук.

              Дана тема є надзвичайно актуальною, оскільки НС природного та техногенного характеру щорічно завдають великих збитків економіці кожної країні, тому більшість підприємств за кордо-ном страхують свою діяльність від виникнення НС та завдання шкоди навколишньому природно-му середовищу (НПС). На сьогоднішній день проблема формування системи відносин між страхо-виком і страхувальником щодо запобігання збитку та його відшкодування у випадку аварійного забруднення НПС залишається не вирішеною. Основним джерелом фінансування заходів з попе-редження НС, подолання наслідків та компенсації збитків є національний прибуток, окрім того в Україні значно зростає частка фінансування даних заходів за рахунок страхових компаній, міжна-родних організацій.

            Відсутність в Україні екологічної експертизи приватизаційних проектів призводить до зни-ження вартості об'єктів, що приватизуються, і значно підвищує ступінь екологічного ризику в кра-їні, адже це створює вигідні умови для експорту в Україну екологічно небезпечних підприємств, технологій, екологічно забрудненої продукції. Тому, як один із методів перебудови ринкової економіки можна запропонувати новий вид екологічного страхування — страхування від техно-генних збитків. Даний вид страхування є певною системою відносин, що виникають у процесі антропогенної (виробничої) діяльності, між страховиком і страхувальником щодо запобігання збитку та його відшкодуванню у випадку настання НС і включає як відшкодування збитків майну і населенню, так і шкоди, завданої НПС.

              Екологічне страхування безпосередньо пов'язане із відшкодуванням збитків за умови виникнення забруднення НПС (хоч і внаслідок НС). Проте наслідками НС може і не бути забруд-нення НПС, а настання прямих матеріальних збитків (руйнування будівель, споруд, обладнання транспортних засобів продукції, сировини, матеріалів тощо), що належить до страхування за виді-ленням небезпек ієрархічно непов'язаних між собою. Крім цього, внаслідок НС можливе заподі-яння безпосередньої шкоди здоров'ю та життю людей, що належать до іншої підгалузі страхування — страхування від нещасних випадків. Навіть найменша НС може призвести до виникнення під-приємницьких ризиків, тобто до переривів у виробництві, виникненні простоїв, недопоставок продукції тощо, що пов'язане із галуззю страхування підприємницьких ризиків. Переважно техно-генні НС завдають відчутних моральних збитків особливо від втрати рідних і близьких. Отже, у випадку страхування збитків, завданих НС техногенного характеру, виникає потреба у цілій низці страхових пакетів, з різних галузей страхування, що є обтяжливим для страхувальника. Штрафи за забруднення НПС у країнах Західної Європи є досить високими, тому власники екологічно-небез-печних підприємств не тільки використовують у своїй роботі очисні споруди, але й надають пере-вагу страхуванню на випадок аварії. Тоді, коли на підприємстві відбувається аварія, то підприєм-ство не тільки платить штраф, але й отримує страхове відшкодування. Таким чином, даний підхід доцільно застосувати в Україні при страхуванні від техногенних збитків.

              Тому вітчизняні вчені пропонують розробити таку систему страхових послуг, де основними суб'єктами страхування будуть:

  1.  господарюючі суб'єкти — безпосередні користувачі природних ресурсів;
  2.  громадяни України;
  3.  органи державної влади або їх представники.

             Дана система буде припускати формування спеціально резервованих ресурсів у вигляді матеріальних і грошових засобів, за рахунок яких проводитиметься відшкодування втрат. Призна-чені для цієї мети резерви мають стати сукупним страховим фондом техногенного страхування. Серед джерел поповнення сукупного страхового фонду від техногенних збитків можуть бути:

1)   засоби державного бюджету;

2) засоби регіональних і місцевих бюджетів;

3) засоби державних позабюджетних екологічних фондів;

4) засоби резервів, що створюються господарюючими суб'єктами самостійно через самостра-

   хування;

5) страхові внески громадян і суб'єктів господарської діяльності в страхові компанії.

              Отже, страхування від техногенних збитків є перспективним сегментом ринку майнового страхування. Воно є економічно вигідним, адже сума страхового платежу є значно меншою, ніж сума, яку страхувальники повинні будуть зарезервувати для відшкодування можливих збитків.      Тобто вони матимуть в обороті більшу суму грошових коштів і, відповідно, більший потенціал для отримання прибутку. Для страхових компаній за об'єктивного підходу до оцінки ризиків та розра-хунку можливих збитків, що можуть бути завдані НС, ця діяльність також є прибутковою. Надан-ня цих страхових послуг фізичним та юридичним особам дозволить розширити ринок страхування і посилити страховий захист майнових прав та інших інтересів фізичних та юридичних осіб.

16




1. Берлин~Амстердам БрюссельПрагаЛьвов Июнь Июль
2. Воскресенье
3. ТЕМА 8 ПРОЦЕСС ПРИНЯТИЯ И РЕАЛИЗАЦИИ УПРАВЛЕНЧЕСКИХ РЕШЕНИЙ
4.  Укажите ряд синонимов
5. Тема- Технологія формних процесів ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИЧНОЇ ГУСТИНИ ТА ПОКАЗНИКА ПОГЛИНАННЯ ПРОЗОРИХ МАТЕР
6. Правовые аксиомы
7. своему от критического пессимизма до крайнего оптимизма
8. Тема лекции- Источники артефактных ошибочных выводов Статистическая ошибка на этапе обработки да
9. I Введение II Историческая обстановка на Руси накануне начала княжения Александра Невского III
10. КАРЕЛЬСКАЯ ФЕДЕРАЦИЯ ОЯМА КИОКУШИНКАЙ КАРАТЭДО
11. История происхождения водки
12. Кризис банковской системы России 1998 года, его причины и последствия
13. і Озбройтеся своїм інстинктом дослідника і насолодитеся пошуками та перебуванням красивих місць які станут
14. Правовое регулирование сделок
15. Формирование временных представлений у детей младшего школьного возраста с выраженными нарушениями интеллекта
16. В этой связи предпринят комплекс мер по облегчению доступа и функционирования зарубежного капитала в Болга
17. і 1980 жыл~ы м~ліметтерге ~ара~анда д~ние ж~зінде 5661 тіл бар оларды~ 1400ден астамы б~л к~нде ~лі тілге айнал~а
18. Психолог в школе и работа с родителями
19. различных средах со скоростью зависящей от плотности среды
20. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе