Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Процес формування ІЦ є однією з найважливіших процедур ІМ і складовою всіх планових розрахунків в інноваційній сфері. ІЦ пов'язані з місією фірми, стратегіями, життєвим циклом інновацій та організації в цілому та є орієнтиром інноваційної діяльності на задані періоди.
Для формулювання цілей інн. розвитку необхідно дотримуватись певних правил:
o формування цілі повинно починатися з дієслова в неозначеній і наказовій формі, що характеризує виконання дій ("розробити", "покращити", "підвищити")
o цілі повинні бути вимірювальними;
o цілі повинні мати науковий, технічний, економічний, соціальний або політичний характер і бути орієнтованими на вирішення виробничих, кадрових, соціальних, екологічних, технічних тощо завдань розвитку організації;
o цілі мають бути достатньо точно орієнтованими в часі з позиції досягнення певних результатів;
o цілі мають бути затвердженим як управлінське рішення і зафіксованим письмово в певному документі.
У великих організаціях для формування системи цілей використовується модель дерево цілей, в якій інноваційні цілі становлять певний ієрархічний рівень.
Дерево цілей являє собою упорядковану ієрархію цілей, що відображає їх внутрішні взаємозв'язки і субпідрядність, основний зміст якої полягає в переході від глобальної (основної) цілі до сукупності менших за значимістю підцілей. Дерево цілей має кілька рівнів (3-4), їх кількість визначається конкретними умовами, рівнем інформації, складністю об'єкта, кваліфікацією експертів, ресурсними можливостями, необхідною точністю прогнозу. Правила формування дерева цілей:
- загальна ціль повинна містити описання кінцевого результату;
- при розгортанні загальної цілі в ієрархічну структуру виходять з того, що реалізація підцілей кожного наступного рівня є необхідною і достатньою умовою в досягненні цілі попереднього рівня;
- підцілі кожного рівня мають бути незалежними і не витікати одна з одної;
- фундамент дерева цілей повинні складати завдання, що являють собою формулювання робіт, які можуть бути виконані певним способом і у встановленні строки;
- кількість рівнів декомпозиції залежить від масштабів і складності поставлених цілей, від організаційної структури;
- важливим моментом цілеполягання є моделювання не тільки ієрархії цілей, а й їх динаміки в аспекті розвитку за певний період.
2.Які завдання виконує інноваційний менеджмент
Основним завданням інноваційного менеджменту, як складової стратегічного управління організацією, є визначення основних напрямів її науково-технічної і виробничої діяльності в таких сферах: розробка й запровадження нової продукції; вдосконалення й модифікація продукції, яка виготовляється, надання їй більшої оригінальності; зняття з виробництва застарілої продукції; залучення до виробничої діяльності нових ресурсів і нових технологій; освоєння нових методів організації виробництва та праці тощо. Для реалізації цих завдань інноваційний менеджмент передбачає:
• розробку планів і програм інноваційної діяльності;
• обгрунтування проектів створення нових продуктів;
• формування і проведення єдиної інноваційної політики в усіх підрозділах організації;
• ресурсне забезпечення інноваційних програм і проектів;
• створення організаційних форм управління реалізацією інноваційних проектів.
Слід зауважити, що корисність інновації сприймається вищим менеджментом організації і рядовими її членами по-різному. Завдяки стратегічному мисленню генеральних менеджерів вони можуть багатоаспектно оцінювати наслідки інновації, прогнозуючи в кінцевому підсумку її спроможність зміцнювати конкурентні позиції. Водночас значна частина тих, кого безпосередньо стосуються зміни, хотіла б відчути переваги роботи по-новому вже сьогодні, не чекаючи, поки інновація дасть віддачу в майбутньому. Тому система стимулів інноваційних процесів має охоплювати компоненти так званого поточного стимулювання і стимулювання за результатами роботи всієї організації. Зокрема, активно сприяють реалізації нововведення стимули, зорієнтовані на дотримання запланованих термінів впровадження. Ці стимули мають більшу силу для виконавців, тих, хто змушений опановувати нові види діяльності, залучатися до нових організаційних взаємовідносин тощо.
Виходячи із викладеного вище, основним завданням інноваційного менеджменту, як складової оперативного управління організацією, є вивчення економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних чинників, що впливають на її здатність здійснювати інноваційну діяльність, а також розробка ефективних форм організації цієї діяльності.
Таким чином, об'єктом інноваційного менеджменту є інноваційні процеси і їх перебіг в організації, а предметом дослідження — новації та інновації (нововведення).
До основних функцій, які відображають зміст інноваційного менеджменту як процесу, належать:
1. Прогнозування.
2. Формування інноваційних цілей (планування).
3. Організація.
4. Координація (керівництва).
5. Мотивація і стимулювання.
6. Контроль.
Функція прогнозування (грец. prognosis - передбачення) в інноваційному менеджменті спрямована на прогнозування науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміють науково обґрунтовану думку про можливі зміни техніко-економічного, технологічного, соціального стану об'єкта управління в цілому і його окремих частин. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні нововведень.
Процес формування інноваційних цілей є однією з важливих процедур інноваційного менеджменту і складовою всіх планових розрахунків в інноваційній сфері.
Організація. Сутність цієї функції в інноваційному менеджменті полягає в забезпеченні виконання планових завдань і об'єднання людей, які спільно реалізують інноваційні плани, програми, проекти на базі відповідних правил і процедур. До останніх належить створення органів управління, відповідної організаційної структури управління, встановлення взаємозв'язків між підрозділами, розподіл інформації за підсистемами менеджменту.
Функція організації забезпечує раціональне поєднання в просторі та часі всіх елементів інноваційного процесу, що вможливлює найефективніше виконання планових завдань і визначає умови, у яких вони будуть виконуватись. Це важливо, оскільки організація потребує гнучкості і динамічності залежно від тематики НДДКР
Функція координації в інноваційному менеджменті означає процес узгоджування діяльності всіх ланок системи управління, апарату управління підрозділів НДДКР і окремих спеціалістів. Координація забезпечує єдність відносин суб'єкта й об'єкта управління.
Функція контролю полягає в перевірці організації інноваційного процесу, плану виконання створення новинок, реалізації інновацій. Методи контролю широко варіюють залежно від типу виробництва і продукції, що випускається. Завданнями інноваційного контролю є: збір і систематизація інформації про стан інноваційної діяльності та її результати;оцінка одержаних результатів діяльності;аналіз причин відхилення і чинників, які впливають на результат діяльності;підготовка і реалізація рішень, які спрямовані на досягнення намічених цілей розвитку та подолання відхилень.
Існує великий арсенал методів прогнозування, найвідоміші з яких: екстраполяція, експертні оцінки, написання сценаріїв, методи Дельфі, Монте-Карло, колективної генерації ідей та ін.
Метод Дельфі - це метод прогнозу, під час використання якого у процесі дослідження виключається безпосереднє спілкування між членами групи і проводиться індивідуальне опитування експертів з використанням анкети для з'ясування їхньої думки стосовно майбутніх гіпотетичних подій. Назву цей метод дістав від відомого з часів античності оракула з Дельфійського храму (Дельфійський оракул).
Головна позитивна особливість цього методу полягає в тому, що він дає змогу уникати дії психологічних чинників, таких як, наприклад, тиск з боку іншої особи, особиста антипатія до будь-кого, надзвичайна увага до думки певних осіб і т. д. Метод Дельфі вважається найефективнішим у прогнозуванні майбутніх подій.
Методи експертних оцінок поділяють на індивідуальні та колективні.
Індивідуальні бувають двох типів: оцінка типу «інтерв'ю» та аналітичні (найпоширеніші з останніх — морфологічні — виявлення різних варіантів поведінки об'єкта прогнозування та метод складання аналітичних оглядів).
Серед колективних методів розрізняють:
Метод комісії передбачає проведення групою експертів дискусії для вироблення заг. думки щодо майбутньої поведінки прогнозованих об'єктів. Недолік цього методу — інерційність (консервативність) поглядів експертів щодо прогнозованої поведінки об'єкта.
Досконалішим методом колективної оцінки є дельфійський метод. Він передбачає відмову від прямих колективних обговорень. Дебати заміняють програмою індивідуальних опитувань, які здебільшого проводять у формі таблиць експертної оцінки. Відповіді експертів узагальнюють і передають їм назад (іноді разом з новою інформацією про об'єкт), після чого експерти уточнюють свої відповіді. Таку процедуру повторюють кілька разів, поки не досягають прийнятної збіжності всіх висловлених думок. Оцінки Е.о.м., як правило, перетворюють на кількісну форму.
Наступним етапом розвитку методу експертних оцінок є метод «прогнозованого графа». Суть його полягає в побудові на основі експертних оцінок і наступного аналізу моделі складної мережі взаємозв'язків, які виникають під час розв'язування перспективних науково-техн. проблем. При цьому забезпечується можливість формування багатьох різних варіантів науково-техн. розвитку, кожний з яких у перспективі веде до досягнення мети розвитку прогнозованого об'єкта (галузі, сфери тощо). Наступний аналіз моделі дає змогу визначити оптимальні (за певними критеріями) шляхи досягнення мети.
До менеджерів інноваційної сфери належать:керівники творчих груп виконавців;
керівники лабораторій, відділів і функціональних служб;керівники виробничих підрозділів;менеджери різного рівня, які координують діяльність різних підрозділів інноваційної діяльності та зовнішніх партнерів; керівники інноваційних підприємств, фірм у цілому.
Праця менеджерів-інноваторів має творчий характер, потребує різноманітних знань, схильності до аналітичної діяльності,уміння концентруватися у визначений час на окреслених проблемах. Оскільки основним предметом праці менеджера є науково-технічна й управлінська інформація, то обов'язковою умовою його ефективної роботи є знання сучасної наукової парадигми відносно інформаційної технології, морально-етичних,екологічних і соціальних проблем.
В інноваційному менеджменті розрізняють три категорії вимог до професіональної компетенції менеджера-інноватора: знання теорії та практики у сфері управління; комунікативність і вміння працювати з людьми; компетентність у галузі спеціалізації інноваційного процесу чи інноваційного підприємства.
Виділяються такі загальні риси інноваційних ме-неджерів:
Проблемне бачення світу, здатність розпізнавати проблеми там, де для інших усе зрозуміло. Уміння сприймати, розуміти і використовувати погляди,які відрізняються від особистих або протилежні їм. Експрезентність - здатність робити правильні висновки в умовах дефіциту інформації. Розвинена психологічна саморегуляція, що визначає ставлення до проблем і їх оцінювання.
Здатність до імітації функцій різних членів колективу. Інноваційність і безінерційність мислення, здатність вийти за межі формального, традиційного, звичного.
Передовий досвід провідних фірм світу, які успішно здійснюють інноваційну діяльність, дають змогу сформувати достатньо загальне коло управлінських завдань інноваційного менеджера. Це:
створення та стимулювання інноваційного клімату на під-приємстві; розвиток творчого мислення, творчої активності розробників інновацій; створення гнучких організаційних структур; підготовка вибраних сегментів ринку до інноваційного продукту; забезпечення ефективності й економічності інноваційних процесів; підготовка виробництва та просування на ринки
інноваційного продукту; організація обміном інформацією між відповідними підрозділами НДЦКР для більш тісних контактів і взаєморозуміння під час розроблення інновацій.
Характер завдань менеджера залежить від різновиду інно-ваційної сфери його діяльності, а також від предметної сферифункцій, закріплених за ним у конкретній організації. Склад предметних функцій суттєво змінюється залежно від його ієрархічного рівня. Чим вищий ієрархічний рівень менеджера,тим важливішу роль у його діяльності відіграють функції і завдання стратегічного напряму та системної організації інновацій.
6. Процес прийняття рішень в інноваційному менеджменті.
Процес прийняття рішень в інноваційному менеджменті являє собою циклічний процес, у якому вихідна інформація про стан інноваційної діяльності в організації трансформується в напрямі впливу на об'єкт управління з метою приведення його в бажаний стан. Процес прийняття рішення складається з певних стадій і фаз, як це показано на рис. 6.10.
При визначенні проблеми рішення мова йде про якомога точніший й об'єктивніший аналіз фіксованого стану об'єкта управління на основі збирання вичерпної інформації маркетингових досліджень ринку, аналітичних оглядів діяльності конкурентів, патентної інформації та ін. Важливим витоком інформації для поточних рішень є планово-звітна документація про хід виконання інноваційних проектів.
Оцінка ситуації потребує порівняння фактичного стану інноваційної діяльності з потребами зовнішнього середовища і можливостями організації. Наявність розбіжностей означає загрозу виникнення проблеми, з якою зіштовхнеться підприємство за даних умов, і необхідність її вирішення.
7. Як взаємодіють основні функції в системі інноваційного менеджменту?
До функцій, які відображають зміст інноваційної діяльності, належать:
- прогнозування(передбачення); - формування інноваційних цілей; - планування;
- координація; - організація; - стимулювання (активізація); - контроль.
Названі функції окреслюють предметні сфери управлінської діяльності, кожна з яких спрямована на вирішення специфічних і різноманітних питань взаємодії між окремими підрозділами фірми, що потребують здійснення великої кількості конкретних заходів.
Прогнозування. Функція прогнозування (від грец. prognosis — передбачення) в інноваційному менеджменті спрямована на розроблення прогнозів науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Для складання прогнозу про майбутній стан об'єкта необхідні наукові дослідження закономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, соціальних потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності.
Формування інноваційних цілей. Процес формування інноваційних цілей є однією з важливих процедур інноваційного менеджменту і складовою всіх планових розрахунків в інноваційній сфері.
Планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обгрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяльності відповідно до прийнятих прогнозів та цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту ринку. Функція планування охоплює весь комплекс заходів як з розроблення планових завдань в інноваційному процесі, так і з упровадження їх практично
Координація. Функція координації в інноваційному менеджменті означає процес узгоджування діяльності всіх ланок системи управління, апарату управління підрозділів НДДКР і окремих спеціалістів. Координація забезпечує єдність відносин суб'єкта й об'єкта управління.
Організація. Сутність цієї функції в інноваційному менеджменті полягає в забезпеченні виконання планових завдань і об'єднання людей, які спільно реалізують інноваційні плани, програми, проекти на базі відповідних правил і процедур. До останніх належить створення органів управління, відповідної організаційної структури управління, встановлення взаємозв'язків між підрозділами, розподіл інформації за підсистемами менеджменту.
Стимулювання. Функція стимулювання в інноваційному менеджменті виявляється в спонуканні працівників до зацікавленості в результатах своєї праці зі створення і реалізації інновацій.
Контроль. Функція контролю — одна з важливих функцій інноваційного менеджменту. Вона полягає в перевірці організації інноваційного процесу, плану виконання створення новинок, реалізації інновацій.
8. У чому полягає полягає особливість управління інноваціями на фірмаї Японії і США ?
США та Японія — економічні супердержави, що виробляють майже 40 % усього світового ВНП. Японія стала єдиною країною у світі, яка коли-небудь атакувала США.
Лідируючі позиції японських промислових компаній визначаються чинниками інноваційного управління, до яких належать:
1. Розширене фінансування прикладних досліджень і дослідно-конструкторських розробок нових технологій, всебічне заохочення винахідництва та наукової діяльності.
2. Оригінальна система виробничого менеджменту й ефективність стилю керівництва, націленого на взаємодію з персоналом усіх рівнів.
3. «Кайдзен» — синтез — концепція тотальної якості.
Головною особливістю управління японських компаній на відміну від компаній США є те, що їх мета полягає не в тому, щоб одержати прибуток у максимально короткий строк, а в тім, щоб забезпечити постійне довгострокове зростання.
Згідно з багатьма теоріями, поширеними на Заході, успіхи Японії приписують особливим національним якостям — схильності до узгоджених дій («консенсусу») на всіх рівнях від приватного (особистого) до загальнонаціонального, як природжений колективізм і патерналізм. У результаті вся японська нація об'єдналась в «Japan incorporated» — Акціонерну Компанію Японії, підкоривши свої особисті інтереси загальнонаціональним цілям.
важливою для фірм є технологія виробництва, яка впливає на створення доданої вартості. Крім того, одним з вирішальних моментів є покращання технології у процесі щоденної виробничої активності та створення нових товарів на основі ефективних досліджень і наукових розробок.
Як свідчать дані, розміри витрат на НДДКР японських промислових підприємств наближаються до рівня США. Японські фірми надають великого значення творчій ініціативі працюючих і заохочують новаторський процес під гаслом «Винахідництво — це життя інженера».
Велику увагу приділяють створенню глобальної сітки патентування. Жорстка конкуренція іде за те, хто швидше запатентує свою продукцію не тільки у себе в країні, а й у світі (як правило, в США). Японські фірми широко використовують комплексний підхід до інноваційної діяльності, починаючи від організації виробництва, наприклад, система «точно в строк», яка була розроблена компанією «Тойота» і тепер використовується в США та в інших країнах, і до «тотального контролю якості». НДДКР, дизайн, інжиніринг і промислове виробництво були інтегровані в один циклічний виробничий процес.
У табл. 6.5 наведені основні риси японського й американського стилів управління інноваціями.
Керівники американських і європейських компаній підходять до управління інноваціями (фірмою в цілому) перш за все з позицій прибутковості, увага приділяється тільки значним інноваціям.
9. Яку роль відіграють гуртки якості у створенні інновацій? Наведіть приклади.
Гуртки якості відіграють велику роль не тільки в підвищенні якості виробів і ефективності праці, а й у розвитку поліпшуючих інновацій.
Наприклад, у компанії з виробництва факсимільних апаратів «Мацусіта Денкі» (більш відома під маркою «Панасонік») працює понад 300 робітників, 200 з яких є основними і працюють неповний день. Усі 200 основних робітників займаються в гуртках якості (від 5 до 15 чоловік у групах). Гурток працює кожні півроку над однією темою, успіхи у вивченні якої відмічаються на стенді, на якому зображені семиступінчасті піраміди. Вивчення теми проходить шлях від обговорення (1-й ступінь) до конкретних результатів утілювання нововведення (7-й ступінь).
Крім того, існує система пропозицій, якою передбачено, що кожний робітник зобов'язаний подати 20 раціоналізаторських пропозицій на рік. У цьому змаганні беруть участь уже і тимчасові робітники. На стенді поряд з пірамідами намальовані грона винограду, ягоди яких замальовуються з надходженням пропозицій від робітника.
Крім гуртків якості, існують інші види активізації малих груп робітників. Так, компанія «Нісан кемікалс» започаткувала рух «Аі», що означає скорочення від англійського виразу «all ideas», тобто втягнення усіх робітників у генерування нових ідей і раціоналізаторських пропозицій. Результатом є те, що типовна група з 5—6 робітників щорічно вносить в середньому три пропозиції, які впроваджуються на фірмі.
Ще приклад, компанія «Хітачі денсі» ще в 1979 р. започаткувала рух під назвою «досягти вершини», який передбачав активність працюючих у вдосконаленні якості, у розробленні інноваційних пропозицій. Слід зазначити, що гуртки якості добре прижились в Китаї, Південній Кореї та інших південноазіатських країнах, на багатьох японських підприємствах США, Великобританії. Проте впровадження цієї системи на західних підприємствах, як правило, закінчувалось невдачею. Причина — у невідповідності гуртків якості західній системі менеджменту. Японський менеджмент розглядає участь усіх робітників у діяльності фірми, незалежно від результатів, як визначальний чинник у досягненні успіху. Олімпійський принцип — головне не перемога, а участь — у кінцевому підсумку однаково веде до перемоги.
У всьому світі відома японська система тотального контролю якості (TQC). Вона достатньо описана в літературі. Головним принципом цієї системи є щоденні зусилля всіх робітників компанії, спрямовані на покращання якості праці, підвищення її продуктивності, зниження витрат виробництва, створення нових продуктів і гарантування їхньої якості.
10. Система Кайдзен , її вплив на інн. діяльність
Кайдзен - японська філософія чи практика, яка фокусується на безперервному вдосконаленні процесів виробництва, розробки, допоміжних бізнес-процесів і управління, а також усіх аспектів життя.
«Кайдзен» у бізнесі - постійне поліпшення, починаючи виробництвом і закінчуючи вищим керівництвом, від директора до рядового робітника. Покращуючи стандартизовані дії і процеси, мета кайдзен - виробництво без втрат. Вперше філософія кайдзен була застосована в ряді японських компаній (включаючи Toyota) в період відновлення після Другої світової війни, і з тих пір поширилася по всьому світу.
Ця концепція полягає у запровадженні безперервних змін з метою удосконалення, тобто удосконалення маленькими приростами за довший період часу. Кайзен може розглядати як процес, так і стратегію, мета якої – безперервна і тривала досконалість, яка, однак, не вимагає великих інвестицій і фундаментальних змін.
Кайзен змушує працівників стати обізнаними з метою повнішого використання їх навичок, поліпшення виробничого процесу, успішнішого ведення бізнесу. Основний намір впровадження цієї системи – стимулювати творчі роздуми, які вимагають нового погляду на шаблонні завдання, і визначити сфери, які потребують удосконалення.
Сьогодні вважається, що “Кайзен” загальним терміном для цілого діапазону сучасних тенденцій. Багато з них мають японське коріння, хоча зараз успішно використовуються в усьому світі: TPM, TQC, гуртки якості, система інноваційних пропозиції, Kanban, JIT, система “нуль дефектів”, трудова дисципліна, розвиток продукту тощо.
Часовий вектор системи безперервного удосконалення спрямований на безперервне удосконалення інновацій. Реінженіринг розглядається як метод, що викликає радикальне перетворення, і застосовується в основних сферах функціонування підприємства Особливостями, що відрізняють Кайзен від типових інновацій і реінженірингу, є такі: короткострокова реалізація, низькі витрати, використання доступного потенціалу людських ресурсів, стимулювання творчого потенціалу. Джерело змін – інформація про виробничий процес, його аналіз і здійснення на його основі удосконалень Інший критичний аспект, який становить основну відмінність цих двох підходів до інновацій – участь працівників у реалізації змін.
Враховуючи принципи Кайзен, необхідно звернутися до кожного – від вищого керівництва до працівників найнижчої ланки. Участь усіх працівників і увага до найменших дрібниць у виробничому процесі – головні відмінності Кайзен від західного підходу у напрямку до удосконалення
11. Організаційні заходи фірм США для підвищення ефективності інн. діяльності
Управління організацією будується так, що зміни стають нормою.Вище керівництво в новаторській організації – головна ру- шійна сила інновації. Це потребує перебудови відносин між ним і рештою колективу.
За організаційною схемою новаторська орга- нізація може залишатися традиційною, формальною, водночас виникають нові відносини, сфокусовані на логіці ідей.
Вище керівництво регулярно зустрічається з молодшим персоналом на нарадах, де уточнюються можливості розроблення і реалізації інноваційних ідей.Пошук інновацій потребує окремої організаційної системи поза поточним виробництвом. Тому інноваційна діяльність виокремлюється в організаційні підрозділи.
Основна перевага американської організації інноваційної діяльності полягає в децентралізації дослідних підрозділів, незважаючи на диверсифікованість компанії. Централізовано тільки прийняття стратегічних інноваційних рішень – інвестування мільярдних коштів на НДДКР, розроблення нового продукту, нового проекту. Такі стратегічні питання не можна делегувати вниз. Крім того, децентралізація ефективна з точки зору мотивації персоналу, швидкої винагороди за досягнення, у протилежному разі люди залишать організацію.
Японці більше орієнтовані на компанію (фірму, довічний найм), тому потреба в тій мотивації, яку дає децентралізація, в них менша. У США грошова винагорода і загроза її втрати необхідні для мотивації керівництва відділенням: у цьому випадку відповідальність має бути чітко визначена, щоб було ясно, до яких результатів керівництво має прагнути.
У Японії грошова винагорода відіграє менш важливу роль і керуючий відділенням не може бути позбавлений її, тому влада повинна бути централізованою.
12. Як розвивається інноваційний менеджмент в Україні ? Наведіть приклади .
За останні роки в Україні створено умови для розвитку інноваційної діяльності– сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, а також створено умови для розвитку відповідної інфраструктури. Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал, інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо.
Cтан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії. В цілому в Україні створена важлива законодавча база для здійснення і розвитку інноваційної діяльності (близько 70 документів), але все ж за кількістю і якістю нормативних законодавчих актів вона поступається подібним системам у розвинутих країнах світу. Формування в Україні інноваційної моделі економічного зростання потребує сприяння держави у створенні та ефективному функціонуванні інноваційної інфраструктури, особливо на міжгалузевому та регіональному рівнях.
Створення інфраструктури інноваційної діяльності, комерціалізація результатів НДДКР, збереження розвинутої мережі малого інноваційного підприємництва є одним із небагатьох шляхів відновлення економіки, розвитку науки і освіти.
За оцінками експертів, в Україні налічується близько 40-60 територій, де доцільно створювати технополіси та технопарки. Хоча на даний час процес створення цих інноваційних організаційних структур, незважаючи на досить потужний науковий і промисловий потенціал та перспективність розвитку для багатьох регіонів України, знаходиться ще на початковій стадії і має досить несистематичний і епізодичний характер.
Україна має в 2004 р. було прийнято «Стратегія економічного та розвитку України в 2004-2015 роки», реалізуючи яку українські вчені розпочали виробленні концепції інноваційної моделі розвитку.
До сучасним труднощам по дорозіинноватизации економіки України можна віднести такі:
1. Не сформована єдина національна стратегічна лінія инноватизации економіки, невисокий рівень використання стратегічного арсеналу методів наукового планування, прогнозування, оптимізації, системного аналізу, програмно-цільового управління.
2. Низька ефективність самої структури управління інноваційними і науково-технічними процесами, розглянута задминистративно-орга-низационной погляду
3. Занадто низькі темпи формування ринку інновацій.
13. У чому полягає сутність інноваційного процесу ? Його відмінність від НТП ?
Інноваційний процес – сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються у процесі реалізації інновацій; процес послідовного перетворення ідеї натовар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, − процес комерціалізації технологій. Розрізняють різні типи інноваційного процесу:
Тип 1. «Інновація − прорив». генерацію кардинально нових знань (зазвичай це сфера фундаментальних досліджень); впровадження (виробництво); поширення інновацій у базовій сфері; поширення інновацій на суміжні галузі; оцінку ефекту й ефективності інновацій.
Тип 2. «Інновація – удосконалення». вибір якостей (процесів), що потребують удосконалення на основі аудиту будь-якого об’єкта та визначення проблем, які необхідно вирішити;
Тип 3. «Інновація – модифікація». з’ясування потреби у модифікації; вибір і конкретизацію параметру, який необхідно модифікувати.
Науко́во-техні́чний прогре́с — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.
НТП — це більш широке поняття, ніж інноваційний процес (інколи називають його інноваційним розвитком). Обгрунтованіше розглядати інноваційний процес (інноваційний розвиток) як важливу змістовну складову НТП. Результатом цього процесу є інновації, втілені в кардинально нові або істотно вдосконалені продукти, технології, соціальні послуги, організаційно-економічні рішення, що призводять до істотних змін у виробничій і/або в соціальній сферах.
Особливістю інноваційного процесу є те, що ця складова НТП на відміну від інших, де не створюються інновації, охоплює фундаментальні і прикладні дослідження, розробку і проектування, а також виробництво (безпосереднє створення) нового продукту, технології тощо.
Як бачимо, суть інноваційного процесу зводиться до створення інновацій і доведення їх до стану, придатного для практичного використання. Отже, інновації — це обов’язково новини, але, як бачимо, не всі новини є інноваціями. Адже результат НТП — це не лише ті новини, що призводять до значних змін у виробництві та соціальній сфері і якими є інновації, але й ті вдосконалення, що справляють менш істотний вплив на кінцеві результати виробництва і соціальну практику.
15. У чому полягає сутність наукової, науково – технічної, інноваційної діяльності та маркетингу в інноваційному процесі ?
Інноваційний процес – сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються у процесі реалізації інновацій; процес послідовного перетворення ідеї натовар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, − процес комерціалізації технологій.
Науко́ва дія́льність — це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання та використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.
Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій.
Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання. Наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах є невід'ємною складовою освітньої діяльності і здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти.
При здійсненні наукової і науково- технічної діяльності важливу роль відіграють типові структури інноваційної діяльності :
Науково-технологічний центр - форма інтеграції науки і виробництва (співробітництва наукових, навчальних закладів із промисловими фірмами), суть якої полягає у перетворенні наукових ідей на науково-технічну продукцію.
Технопарки. Основою їх функціонування є взаємодія наукових, науково-дослідних центрів, конструкторських і виробничих підрозділів у реалізації наукових ідей, здійсненні науково-технічних розробок.
Технополіси. Як центри новітніх технологій технополіси створюють переважно у відсталих регіонах із метою їх прискореного розвитку завдяки поєднанню потенціалів державної політики, науки, фінансово-кредитних установ, венчурного капіталу.
Бізнес-інкубатор (лат. іпсиbо - висиджую) - організаційна структура, діяльність якої спрямована на створення сприятливих умов для заснування і розвитку малих підприємств через надання необхідних їм послуг і ресурсів.
Венчурні фірми (ризик-фірми). У своїй діяльності вони орієнтуються на практичне використання ще не апробованих технічних і технологічних новинок, що часто породжує відчутні економічні ризики.Такі підприємства не повертають вкладені у них кошти і не сплачують на ці кошти відсотки.
Інноваційна діяльність — вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт, введений на ринок, в новий чи покращений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до соціальних послуг.
З використанням практично всіх видів інформації маркетингове забезпечення інноваційної діяльності фірми здійснюється за кількома напрямками. Воно є основою для активної участі служби маркетингу у створенні нового товару. Маркетингове забезпечення здійснюється за такими послідовними етапами.
Етап оцінювання та відбору перспективних ідей нових товарів. Ця діяльність зосереджується на детальному вивченні найстійкішого елементу ринку — потреб
— за такими складовими:
1) з’ясовується, хто готовий сплачувати гроші для задоволення певної потреби, тобто визначаються головні чинники сегментування майбутнього ринку;
2) вивчаються перспективи потреби та альтернативи її задоволення;
3) здійснюється аналіз ідеї майбутнього товару на можливу наявність соціально негативних чинників, які могли б перешкоджати його збуту;
4) вивчається готовність ринку для сприйняття товару, що створюється на засадах нової ідеї, а також можливості проникнення майбутнього виробу (крім традиційних) у нові сфери використання;
5) вивчається відповідність ідеї товару загальногалузевим тенденціям;
6) беруться до уваги загальні можливості ресурсного забезпечення матеріалізації нової ідеї;
7) оцінюється відповідність головних властивостей нового товару вимогам і уявленням споживачів щодо його споживчих цінностей
16. який вплив чинить розвиток інноваційного процесу на конкурентну боротьбу на світових ринках. Наведіть приклад
Світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва також здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеці- алістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми — усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розробляється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає» [8].
Метою інноваційного процесу є підвищення ефективності господарської діяльності шляхом оновлення технологій, товарів, управління та інших складових організаційної системи.
До складу інноваційного процесу входить сім елементів, об’єднання яких в єдиний ланцюг утворює структуру інноваційного процессу:
До цих елементів відносяться:
• ініціація;
• маркетинг інновації (вивчається попит на новий продукт або операцію, визначається кількість або об’єм їх випуску, якщо вони лімітуються визначаються споживацькі якості і товарні характеристики).
• випуск (виробництво) інновації;
• реалізація інновації;
• просування інновації.
• оцінка економічної ефективності інновації;
• диффузія інновації (являє собою розповсюдження уже освоєної інновації в нових регіонах і новій фінансово-економічній ситуації).
В умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум, два господарюючих суб’єкти: виробник (винахідник) та споживач (користувач) нововведення.
Для перетворення простого інноваційного процесу в товарний необхідними є дві фази:
1) створення новизни та її поширення;
2) дифузія нововведення.
На першій фазі створюються передумови реалізації корисного ефекту нововведення. На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведень, а також між виробниками та споживачами.
Поширення нововведень — це інформаційний процес, форма та швидкість якого залежить від потужності комунікаційних каналів, особливостей сприйняття інформації господарюючими суб’єктами, їх здібності до практичного застосування цієї інформації.
17.опишіть особливості внутрішньо організаційної моделі інноваційного процесу на підприємстві
Як свідчить табл. 3.2, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, від 25 до 39 % усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існування.
Темпи поширення нововведень позитивно пов'язані з прибутковістю і негативно — з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.
На третьому етапі внутрішньоорганізаційного інноваційного процесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення проводиться його попередній вибір. У табл. 3.3 наведено 18 характеристик, які справляють найбільший вплив на формування настанов керівництва і персоналу щодо відбору нововведення. Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).
18.якими критеріями керується підприємство при виборі нововведень. Охарактеризуйте їх
На практиці оцінка інноваційних проектів суб'єктів господарювання проводиться на основі критеріїв, що враховують основні фактори впливу на їх ефективність
Критерії оцінки інноваційних процесів:
-Науково-технічні –Ринкові –екологічні –виробничі -соціально-економічні
Науково-технічні критерії враховують:
◊ перспективи впровадження науково-технічних рішень;
◊ патентну чистоту продукції і патентоспроможність технічних рішень, що використовуються;
◊ перспективність застосування очікуваних результатів у майбутніх розробках.
До виробничих критеріїв належать: забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устаткуванням; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом; екологічні вимоги.
Ринкові критерії передбачають: відповідність проекту потребам ринку; комерційний успіх від провадження проекту; рівень реклами для просування запропонованого продукту на ринок; конкурентоспроможність продукції за ціною та якістю, захищеністю від старіння тощо.
Економічні критерії містять дані про: необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту.
Соціальні та екологічні критерії визначають: вплив реалізації проекту па рівень зайнятості населення; вилив виробничих процесів, задіяних у реалізації проекту, на навколишнє природне середовище тощо.
Оцінювання інноваційного проекту здійснюється визначенням:
1) міри відповідності ринковій та інноваційній стратегіям підприємства, тобто наскільки ідея (задум) і завдання проекту збігаються з цілями і стратегіями розвитку підприємства.
2) рівня наукової новизни (коефіцієнта новизни), а саме, здійснюється зміна стану інноваційного продукту від виникнення інноваційного задуму до обґрунтування можливості і доцільності створення самого продукту.
3) стану розвитку виробництва, якому передує підготовка до освоєння нового продукту; виготовлення та приймання виробів настановної серії; проведення кваліфікаційних (настановних) іспитів; сертифікація типу продукції за зразками настановної серії.
4) рівня потреби в інноваціях.
5) обсягів інвестицій.
6) рівня інноваційного ризику.
19.які чинники впливають на успіх або провал нововеддень. Наведіть приклади
Визначенню чинників успішності й невдач нововведеньприсвячено чимало досліджень у Європі, США, Японії, висновкияких дають схожі результати.
На успішність нововведень впливають такі чинники:
У конкретному середовищі організації (фірми,підприємства) намагаються першими вийти на ринок з новимпродуктом (технологією), щоб отримати додаткові прибутки увигляді інтелектуальної ренти, оскільки з дифузією інновації попит на неї зменшується.
Більшість аналітиків гадають, щовідсоток невдалих нововведень зростатиме, оскільки цьомусприяють такі чинники:
Таким чином, невдачі - це невід'ємна частина інновацій-ного процесу. Менеджерам необхідно постійно аналізувати причини, які ведуть до фіаско нововведень, що дасть змогу уникнути багатьох проблем або значно знизити ризики.
20. що є джерелом та причинами інноваційних ідей\
У науковій літературі існує велика кількість підходів до цієї проблеми [але більшість дослідників схиляється до думки, що головними причинами і джерелами інноваційних ідей є:
• потреби ринку, попит споживача;
• конкурентна боротьба на ринку, бажання одержати конкурентні переваги та максимізувати прибуток;
• підвищення престижу підприємства;
• пошук вирішення проблем, які виникають під час діяльності фірми;
• наслідування іншим організаціям, які впроваджують нову технологію;
« бажання працівників поліпшити свою майстерність у конкретній діяльності;
• реалізація знань творчої особистості;
• поради консультантів у будь-який період реорганізації фірми;
• наукові відкриття, інтернаціоналізація науки;
• винахідництво;
• інтуїтивне уявлення про те, що нововведення може поліпшити діяльність організації.
Серед зовнішніх мотивів важливу роль відіграє система управління організацією, яка може пригнічувати талант або сформувати умови для його розквіту, розроблення та запровадження ним творчих ідей у життя. Крім цього, зовнішніми мотивами творчої активності є:
• попит у сферах споживання і виробництва на нові товари та послуги;
• досягнення науки і техніки.
Внутрішні мотиви спонукають творчих працівників до задоволення таких особистих потреб, як:
• самовираження шляхом реалізації свого потенціалу;
• належність до професійної групи (інженерного корпусу, науковців, винахідників);
• визнання іншими членами організації, суспільства професіоналізму, компетентності, значущості особистості;
• матеріальна незалежність і впевненість у майбутньому;
- забезпечення особистої безпеки.
Проте внутрішніх і зовнішніх мотивів недостатньо для синтезу оригінальної інноваційної, технічно здійсненної ідеї. Крім відповідних організаційних умов, необхідні індивідуальні якості дослідника, і перш за все натхнення, захопленість процесом творчості в пошуку рішень інноваційних ідей. Ніяке управління не зможе пробудити творчу силу, якщо немає натхнення і відсутні здібності до творчої діяльності.
21.Які сфери аналізу, що є джерелом інноваційних ідей, виділив П.Друкер.
На думку П.Друкера, систематичний інноваційний процес полягає у цілеспрямованому й організованому пошуку змін і в систематичному аналізі цих змін як джерела соціальних й економічних нововведень.
Перші чотири джерела інноваційних ідей (області змін) він відносить до внутрішніх, тому що вони перебувають у рамках організації, у межах галузі промисловості або сфери послуг (такі джерела доступні для працюючих у даній організації або в даній галузі).
Останні три джерела належать до зовнішніх, тому що вони мають своє походження поза даною організацією або галуззю. Однак між всіма джерелами немає чітких границь, вони можуть взаємно перетинатися.
При виборі інноваційної ідеї і ухваленні рішення про впровадження якої-небудь інновації необхідно з'ясувати такі моменти:
22.Основна мета політики України в галузі державного регулювання.
В умовах сучасного високоінтегрованого господарства роль державного регулювання об'єктивно залишається досить значною. Особливого значення вона набуває в перехідний до ринкової економіки період.
Активізація державного регулювання економіки забезпечується використанням низки основних принципів:
Державне регулювання стає вкрай необхідним з урахуванням тих реалій, в яких відбувається реформування економіки України. До основних із них належать:
Конкретні функції державного управління досить чітко визначились у процесі практичної їх реалізації розвиненими країнами світу. Як свідчить аналіз відповідного досвіду, держава має забезпечити:
Все це свідчить про те, що держава реалізує свої функції з управління національною економікою, здійснюючи багатоцільову, різноспрямовану діяльність. Отже, потрібна впорядкована система заходів, дій держави, які в сукупності є загальнодержавною макроекономічною політикою.
23.Принципи державної інноваційної політики.
Відомо, що інновація означає нововведення, а інноваційна політика держави - це вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою прямих та опосередкованих важелів правового та економічного регулювання задля розвитку науки і техніки та інноваційних процесів.
Реалізація інноваційної політики дозволить вирішити двоєдине завдання: максимально задовольняти розумні потреби суспільства і при цьому витрачати обмежені виробничі ресурси.
У світі існує дві основні моделі інноваційної політики, які залежать від головного вектору її руху. Перша - це інноваційна політика, орієнтована на виконання науково-технічних програм і проектів загальнонаціонального значення. Головною метою є сприяння розвитку галузей, що мають пріоритетне значення для країни. Друга - орієнтована на поширення науково-технічних знань.
Згідно із законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.
Основними принципами державної інноваційної політики є:
- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
- створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;
- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологїй, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
- сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;
- інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;
- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.
Слід зазначити, що забезпечення єдності стратегічного і поточного державного регулювання є також важливим принципом. Мета цього принципу - збереження економічного і соціально-стратегічного курсу держави, який закладається до програми реалізації реформ, національних, цільових програм.
24.Складові системи соціально-економічних нормативів.
Соціально-економічні норми і нормативи — один із найважливіших засобів державного регулювання. Вони є базовим елементом при розробленні територіальних планів, а також при обґрунтуванні плану розвитку країни загалом.
Система соціально-економічних норм і нормативів, що регулюють процес споживання, охоплює норми і нормативи:
У кризових умовах передбачаються мінімальні норми споживання товарів на душу населення, зокрема основних харчових продуктів, виробів легкої промисловості, мінімальні нормативи забезпечення населення та середні терміни використання предметів культурно-побутового та господарського призначення. Ці показники розробляють і затверджують відповідні органи з метою використання в ході підготовки планів соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.
У кризових умовах нормативи споживання платних послуг є взаємопов'язаною системою оцінювання рівнів споживання їх окремих видів на душу населення. Основою їх визначення є науково обґрунтовані мінімальні потреби. Такі нормативи подаються за видами послуг по Україні і затверджуються законодавчими органами з метою подальшого використання у плановій роботі. Крім того, вони мають бути диференційовані в розрізі областей країни.
Нормативи споживання платних послуг установлюють на основі певних методичних підходів: виходячи із сучасних уявлень про рівні та якість обслуговування населення; розробляючи в середньому на душу населення України; ураховуючи обмеження щодо грошових доходів населення, а також можливостей їх реалізації для оплати послуг.
Для розроблення нормативів споживання товарів і платних послуг застосовуються такі методи.
Нормативний метод. Передбачає мінімальні норми харчування, забезпеченості товарами тривалого використання, нормативи розвитку мережі установ комунально-побутового та соціально-культурного обслуговування населення, нормативи охоплення населення чи окремих його контингентів різними видами платних послуг.
Статистичний метод. На початковій стадії розроблення нормативів здійснюють аналіз із метою виявлення закономірностей споживання товарів і платних послуг за їх видами
Евристичний метод. Для формування рівня раціонального споживання платних послуг використовують експертні оцінки із залученням матеріалів соціологічних досліджень.
25.Види цільових комплексних програм.
Цільові комплексні програми (ЦКП) розробляються з метою досягнення соціально-економічної мети на основі підвищення ефективності суспільного виробництва за рахунок коштів бюджету України.
Державні цільові програми класифікуються за масштабами розробки та реалізації, своєю спрямованістю та строками реалізації.
За масштабами розробки та реалізації державні цільові програми поділяються:
- на загальнодержавні програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів;
- програми для розв'язання окремих проблем розвитку економіки, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць.
За своєю спрямованістю державні цільові програми є таких видів:
- економічні, метою яких є розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв;
- програми регіонального розвитку, що мають державне значення;
- наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук;
- науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукомісткої та конкурентоспроможної продукції;
- соціальні, що передбачають розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти;
- національно-культурні, спрямовані на розв'язання проблем національно-культурного розвитку, збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних потреб людини;
- екологічні, метою яких є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків;
- оборонні, що розробляються з метою посилення обороноздатності держави;
- правоохоронні, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби із злочинністю та державної безпеки.
За строками реалізації державні цільові програми класифікуються:
- на довгострокові, термін реалізації яких від 10 до 20 років;
- середньострокові, термін реалізації яких від 1 до 10 років;
- короткострокові, термін реалізації яких до 1 року.
26. функції податкових заходів щодо інноваційної діяльності
Основним важелем, найважливішим засобом державного впливу на соціально-економічний розвиток країни та на інноваційні процеси є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувалися державою як найдієвіший засіб регулювання економічних процесів. Податки є складовою фіскальної політики держави: вирішення тих або інших економічних проблем через державний бюджет завдяки певній системі оподаткування та урядових видатків.
На інноваційну діяльність, яка визначає вихідний момент підприємництва, впливають усі податки й платежі, пов'язані з виробничо-господарською діяльністю в цілому. Визначають такі функції податків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу та контрольну.
Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для її діяльності. У цьому полягає фіскальна функція податків.
Стимулююча функція полягає в тому, що податкові заходи держави (у більшості випадків — податкові пільги) можуть стимулювати виробництво найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково- технічного прогресу, підтримувати режим енерго- й матеріалозбереження у виробництві. Наданням додаткових податкових пільг для нових інвестицій держава може заохочувати оновлення основного капіталу.
Регулююча функція полягає в тому, що через податки та податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку,
податки скорочують фінансові можливості підприємця як покупця засобів
27. роль держави у сфері інноваційної діяльності
Регулювання інноваційної діяльності, відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», може здійснюватися на різних рівнях управління державою різними державними структурами — від Верховної Ради до органів виконавчої влади на місцях, їх участь у регулюванні інноваційних процесів обумовлена тими функціями, які вони виконують у загальній системі управління економікою країни.
Верховна Рада України. Визначає єдину державну політику в сфері інноваційної діяльності, створюючи законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності, затверджуючи пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначаючи обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності в межах Державного бюджету України.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради. Відповідно до їх компетенції затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з відповідних бюджетів; визначають кошти відповідних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм; доручають органам державного управління їх фінансування через державні інноваційні фінансово-кредитні установи у межах коштів, виділених у цих бюджетах, і контролюють їх фінансування.
Представницькі органи місцевого самоврядування. Затверджують місцеві інноваційні програми; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів; контролюють фінансування місцевих інноваційних програм і діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.
Кабінет Міністрів України. Ф-ції: забезпеченні реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності; підготовці та поданні Верховній Раді України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприянні створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створенні спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. : здійснення заходів єдиної науково-технічної та інноваційної політики; підготовка і подання до КабМінУ пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; реєстрація інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів; організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.
Центральні органи виконавчої влади. Здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності.
28. інноваційні ризики
Інноваційний ризик — це імовірність утрат, що виникають при вкладанні підприємством коштів у виробництво нових то-варів (послуг), які, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку. Інноваційний ризик виникає за таких умов:
• при впровадженні більш дешевого методу виробництва товару чи послуги порівняно уже з тим, що використовується. Подібні інвестиції будуть приносити підприємству тимчасо-вий надприбуток доти, поки воно є єдиним власником даної технології. У подібній ситуації підприємство зіштовхується лише з одним видом ризику — можливою неправильною оцінкою попиту на вироблений товар;
• при створенні нового товару (послуг) на старому устат-куванні. У цьому випадку до ризику неправильної оцінки по-питу на новий товар чи послугу додається ризик невідповідності якості товару (послуги) у зв’язку з викорис-танням старого устаткування;
• при виробництві нового товару (послуги) за допомо-гою нової техніки і технології. У даній ситуації інноваційний ризик включає в себе ризики: того, що новий товар (послуга) може не знайти покупця; невідповідність нового обладнання і технології необхідним вимогам для виробництва нового това-ру (послуги); неможливості продажу створеного устаткуван-ня, тому що воно не підходить для виробництва іншої про-дукції у випадку невдачі.
Класифікація інноваційних ризиків
|
Класифікаційна ознака |
Види ризиків |
|
За сферами прояву |
- економічний - політичний - екологічний - соціальний - технологічний - інші |
|
За масштабами впливу |
- у масштабах країни - регіональний - галузевий - ризик окремих господарюючих суб'єктів |
|
За суб'єктами інноваційної діяльності |
- ризик інвестора в новації - ризик одержувача інвестицій - ризик споживача - ризик суспільства в цілому - інші |
|
За формами інвестування в новації |
- реального інвестування - фінансового інвестування |
|
За джерелами інвестування Новацій |
- ризик інвестування з внутрішніх джерел - ризик інвестування за рахунок позикових коштів - ризик інвестування за рахунок залучених коштів |
|
За механізмами інвестування Новацій |
- ризик реінвестування прибутку - ризик інвестування за рахунок амортизаційних відрахувань - ризик інвестування за рахунок інвестиційних позик і кредитів - ризик венчурного фінансування новацій - ризик інвестування за рахунок облігацій підприємства |
29. які основні типи організаційних структур найчастіше використовуються при здійсненні інноваційних процесів в організації
Американські фахівці вирізняють такі види організаційних структур за ознакою:
• Структура, організована за галузями науки (сферами знань) і техніки —
функціональна структура. Структура, організована за продуктовою чи технологічною ознаками (тематичний тип НДДКР (фазна). Комбіновані структури (системно-компонентні) структури). Структура, організована за проектами (проектна). Структура, організована за стадіями
1. При функціональній структурі підрозділи НДДКР поділяються на сектори, відділи, які займаються певною (іноді дуже вузькою) галуззю науки.
Найважливіша перевага цієї структури полягає в тому, що в одному підрозділі можуть бути створені злагоджені групи висококваліфікованих фахівців.
Недолік полягає в тому, що функціональна форма організації управління спричиняє певну ізольованість окремих сфер НДДКР.
2. Структура, організована за продуктовою чи технологічною ознакою
(тематичний тип структури) надійно орієнтує служби ІІДЦКР на вимоги і проблеми виробництва, збуту і змушує працівників НДДКР орієнтуватися на кінцевий результат. Основні переваги такої структури в тому, що підвищується особиста відповідальність керівництва і творчих спеціалістів за своєчасне та якісне виконання роботи відповідно до теми; збільшується ймовірність появи принципово нових ідей. недоліки. труднощі в підвищенні кваліфікації персоналу; виникає нерівномірність завантаження лабораторного устаткування й експериментальної бази.
3. Проектна структура застосовується в тих випадках, коли основним завданням є одночасне виконання кількох проектів, що потребує залучення фахівців різних галузей науки. Проектна структура полегшує планування, контроль, оцінку проекту як за науковими, так і комерційними критеріями. Основним недоліком цієї організаційної структури є дефіцит часу у науковців для вивчення і вирішення перспективних завдань та проведення фундаментальних досліджень.
4. Фазна структура, або структура, що організована за стадіями НДДКР і передбачає таку форму розподілу праці, коли створюються підрозділи
теоретичних і пошукових досліджень, інженерно-технологічних розробок,
проектування, створення дослідних зразків і т. д. Недоліком цієї структури є відсутність гнучкості, особливо в разі частої зміни продукції, що випускається.
5. На практиці часто застосовуються комбіновані (системно-компонентні) організаційні структури. Вони створюють найкращі можливості для швидкого та якісного виконання всього комплексу робіт НДДКР. До таких комбінованих структур належить матрична структура, яка поєднує в собі ряд ознак як продуктового (тематичного), так і функціонального порядку. Головною перевагою матричної організаційної структури є її гнучкість, коли робітник може виконувати дві функції, наприклад, бути керівником проекту й одночасно виконувати в ньому значний обсяг робіт.
30. які основні форми інноваційного процесу використовують фірми. розкрийте їх зміст
Інноваційний процес є процесом появи нововведень, їх освоєння, а також процесом їх поширення в галузях народного господарства і промисловості. Інноваційний процес – комплексний, керований процес, спрямований на створення, упровадження і використання принципово нової або модифікованої новини, що задовольняє конкретні суспільні потреби і дає економічний, технічний або соціальний ефект.
Виділяють такі форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний), розширений.
Простий внутрішньоорганізаційний (натуральний) інноваційний процес припускає створення і використання нововведення усередині однієї і тієї ж організації. Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.
При простому міжорганізаційному (товарному) інноваційному процесі інновація є предметом купівлі-продажу між творцями (виробниками) і споживачами інновацій. Розширений інноваційний процес припускає подальше поширення інновацій за рахунок появи нових виробників нововведень.
31. Хто такі інтрапренери? Яку рольову функцію вони виконують в організації НДДКР?
Інтрапренер" - це спеціаліст і керівник, орієнтований на вирішення внутрішніх інноваційних проблем. Його завдання- організація пошуку ідей, використовуючи, наприклад, метод мозкового штурму, створення атмосфери творчості, залучення співробітників до інноваційного процесу. Інтерпренери, як правило, творчі особистості з різно-сторонніми знаннями і широким колом інтересів.
Під інтрапренерством розуміється розвиток духу підприємництва усередині існуючого підприємства, яке полягає в створенні відповідних передумов для розвитку новаторських підприємницьких ідей, зокрема:
Його можна розглядати як діяльність з виробництва і реалізації товарів (надання послуг) на основі інтеграції підприємницьких можливостей людей і підприємства.
Метою інтрапренерства є підвищення ефективності підприємства за рахунок:
Розвиток інтрапренерства має забезпечити ефективну діяльність підприємства і сприяти в здоланні економічних бар'єрів. Для цього необхідно створити атмосферу пошуку, заохочення висунутих ідей, пропозицій і нових рішень тощо. Проте, як і будь-яке інше явище, інтрапренерство має поряд з позитивними і негативні риси.
Переваги (+) 1) Доступність фінансів.
Недоліки (-)
32. Назвіть завдання з удосконалення організаційної структури інноваційного процесу.
Організаційна структура управління - це система оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між окремими структурними одиницями, що входять до її складу, і людьми, які в них працюють.
Інноваційне підприємство в наш час повинно бути підприємством підприємницького типу. Для формування в підприємницькій організації внутрішньогосподарських відносин потрібно:
Перехід на інноваційно-підприємницький тип господарювання потребує, щоб кожний його підрозділ став колективним підприємцем, а кожний співробітник зорієнтований на спільну участь у підприємницькій діяльності. Такий підхід вимагає виконання таких завдань:
33. Порівняльна характеристика джерел формування інформаційної бази інноваційного розвитку.
Для прийняття адекватних управлінських рішень в інноваційній діяльності необхідні дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам. Як наслідок, процес підготовки та складання звітів щодо інноваційної діяльності повинен бути організований відповідно до законодавства та забезпечувати користувачів повною, об’єктивною, неупередженою інформацією про стан інноваційної діяльності окремого підприємства, регіону та країни в цілому. Інформаційні бази можуть формуватись із:
Основними з боку держави при формуванні інформаційної бази виступатимуть встановлені форми звітності. На даний момент в Україні діє 2 таких форми (про це в наступному пункті). Варто зазначити, що вони є не досконалими і потребують опрацювання, але їх наявність є дуже позитивною рисою. Окрім цього інформацію з боку держави береться від усіх гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової, які діють у напрямі управління інноваціями. Точніше кажучи інформація формується завдяки Законам України, актам, указам, постановам, проектам, грантам, тощо.
Стосовно комерційних організацій, то основою для інформаційної бази інноваційної діяльності виступає діяльність фізичних та юридичних осіб, які керуються власне всім тим, що видає державний апарат. Якщо держава є більш таким науковим, теоретичним складовим, то комерційні організації в свою чергу апробовують все те, що видала держава. Тут мала б простежуватись чітка взаємодія влади із підприємцями, але на жаль, наша країна ще не доросла до такого рівня, і все це знаходиться поки на дуже примітивній стадії впровадження. Окрім того, інформаційну базу цього суб’єкта формують: статут, вимоги, методи управління, переговори, комунікації, листування, договори, проекти, гранти (але тут з боку користувача, тоді як в держави збоку засновника), тощо.
Громадський сектор дещо подібний у своїх формуваннях інформаційної бази до комерційних організацій. Проте, він має більше неофіційної інформації, більше її використовує, так як законодавство для громадських організацій та об’єднань ще більш «тугіше» і нерозробленіше ніж для комерційних.
34. Структура інформаційної бази управління вибором напрямів і варіантів інноваційного розвитку.
Проблема вибору напрямків інноваційного розвитку, що здійснюється конкретним суб’єктом господарської діяльності, вимагає наявності максимально повного обсягу релевантної інформації (сукупності теоретичних знань, відомостей, у тому числі практичних навичок, що постійно поновлюються [3]), що формує інформаційну систему (базу). Її функції щодо збору, збереження, накопичення, обробки, аналізу і систематизації здійснюється з метою:
Інформаційна база для ВНІР повинна містити різні види знань і відомостей [1]:
Алгоритм вибору напрямків інноваційного розвитку підприємств
Вибір напрямків інноваційного розвитку пов’язаний зі збором, аналізом і обробкою значного обсягу інформації. Тому з метою подальшого формування інформаційного забезпечення кожного етапу і полегшення опрацювання інформації на рис. 4.6 подано алгоритм вибору напрямків інноваційного розвитку підприємств.
так
ні
Внутрішні можливості відповідають зовнішнім?
Етап 2 Критеріальна оцінка і попередній вибір
перспективних напрямків інноваційного розвитку
так
ні
так
Етап 3 Економічне обґрунтування вибору напрямків розвитку
ні
так
Чи доцільним є внесення коректив?
Напрямки інноваційного розвитку відповідають критеріям оптимальності ?
ні
ні
так
Етап 1 Оцінка відповідності
внутрішніх можливостей
підприємства зовнішнім
Чи доцільним є подальше внесення коректив?
Остаточний вибір і деталізація інноваційного проекту (проектів)
Внесення коректив
або вибір іншого напрямку
Внесення коректив або вибір інших напрямків
Внесення коректив
у можливі напрямки
інноваційного розвитку або вибір інших
Чи економічно обґрунтованим є вибір?
?
?
?
?
?
1
2
3
7
4
5
6
8
9
10
11
12
35. Поясніть сутність підходу до оптимізації обсягу інформації для прийняття обґрунтованих рішень з вибору варіантів розвитку, а також до визначення граничної вартості додаткової інформації.
Незалежно від джерела інформації рекомендується така послідовність дій щодо формування системи інформаційного забезпечення для оцінки проектів інноваційного розвитку суб'єктів господарювання [11]:
1 Виділити стадії процесу обґрунтування, кожну з них поділити на етапи.
2 Для кожного з виділених етапів сформулювати цілі, виділити комплекс завдань, вирішення яких веде до досягнення поставлених цілей.
3 Визначити критерії, за якими буде оцінена ефективність проведення робіт кожного етапу.
4 Для кожного з етапів виділити види інформації, необхідної для вирішення поставлених завдань (відомості про споживачів, конкурентів, торговельних і збутових посередників, дані про загальноекономічні умови господарювання, відомості про правові аспекти конкретних видів діяльності і т. п.).
5 Визначити джерела інформації і методи її збору, установити їх кількісні та якісні характеристики. Наприклад, для збору інформації методом опитування - категорії опитуваних, їхню кількість, територію опитування, час опитування, періодичність опитування і т.п. ; для аналізу друкованих джерел - назви видань, глибину огляду (кількість років, за які буде зібрана інформація), обсяг одного джерела і періодичність видання, кількість джерел і т. п.
6 Визначити час, терміни і періодичність збору інформації і встановити, хто буде здійснювати її збір, обробку й аналіз і якими методами.
7 Розрахувати витрати на збір, збереження, обробку й аналіз інформації.
8 Визначити джерела й умови фінансування процесу формування інформаційної бази.
9 Зібрати інформацію.
10 Виконати аналіз зібраної інформації.
11 Подати отримані результати.
Як показники визначення якісних характеристик ефективності інформації для управління процесами інноваційного розвитку можуть бути використані такі коефіцієнти [5]:
- коефіцієнт повноти інформації
- коефіцієнт суперечності інформації
- коефіцієнт точності інформації
- коефіцієнт своєчасності надходження інформації
Крім оцінки ефективності інформації, необхідно визначити кількість дійсно необхідної інформації (Кгр), а також граничну (допустиму) вартість інформації (ВІгр), тобто максимальну суму, яку можна за неї заплатити. Для цього [15] необхідно порівняти очікувані граничні вигоди (ГВ) з очікуваними витратами (ОВ) на її отримання.
Якщо граничні вигоди від купівлі інформації перевищують очікувані витрати (ГВ>ОВ), то таку інформацію можна придбати, а якщо ж навпаки (ГВ<ОВ), то від придбання такої інформації слід відмовитись, оскільки очікуване значення результату в умовах невизначеності перевищить значення в умовах визначеності, тобто навіть при абсолютно точному прогнозі зменшить величину результату.
Гранична вартість повної інформації у роботі [21] розраховується за формулою
,
де ВІгр- гранична вартість повної інформації, грн;
Рі - очікуваний результат в умовах повної інформованості, грн;
Рн - очікуваний результат в умовах неповної інформованості, грн.
Якщо вартість інформації буде перебільшувати граничну (ВІ>ВІгр), то таку інформацію купувати не варто, бо її придбання зменшить величину результату, а якщо (ВІВІгр), то таку інформацію слід придбати.
Не менш важливою є необхідність збору (придбання) інформації, яка буде містити дійсно необхідні відомості. Для цього визначають ефективність пошуку інформації за допомогою показників повноти (Ппв) і похибки пошуку (Ппх) [15]:
,
,
де Кр – обсяг виданої релевантної інформації;
Крм – обсяг релевантної інформації в інформаційному масиві;
Кз – загальний обсяг інформації, яка є в розпорядженні особи, що ухвалює рішення.
Обсяг інформації [14, 15] може розраховуватися кількістю документів або ж у стандартних одиницях, взятих для вимірювання кількості інформації: байт, Кбайт, Мбайт тощо.
Ефективність пошуку інформації перебуває у прямо пропорційній залежності з повнотою пошуку і обернено пропорційній – з похибкою пошуку, тобто ефективність пошуку зростає зі збільшенням показника повноти і зменшенням показника похибки. Однак збільшення повноти пошуку, а відповідно і його ефективності призводить до зростання вартості інформації, тому необхідно знайти значення повноти пошуку, яке б задовольняло особу, що ухвалює рішення, і витрати на його досягнення не повинні перевищувати граничну вартість інформації.
Накопичення інформації є доцільним до того часу, доки витрати на її одержання не перевищують очікувані вигоди від володіння нею.
41. Основні положення методичного підходу до оцінювання інноваційного потенціалу підприємства.
Інноваційний потенціал організації — це міра її готовності виконати завдання, що забезпечують досягнення поставленої інноваційної мети, тобто міра готовності до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегічних змін. Саме завдяки інноваційному потенціалові організація може оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища, вносячи необхідні зміни до свого внутрішнього середовища. Тому оцінка інноваційного потенціалу є необхідною операцією процесу розробки стратегії.
Оцінку загальної готовності підприємства до сприйняття інновацій можна здійснювати за допомогою матриці інноваційного потенціалу, де ресурси підприємства визначаються як засоби, необхідні для досягнення цілей опанування нововведень та їх реалізації. Із взаємодії всіх складових матриці отримують нові характеристики, які не є властивими для кожного окремого елементу матриці, і свідчать про додаткові можливості підприємства, що створює поле інноваційної діяльності, формуючи інноваційний потенціал та зони ймовірного опору інноваційним змінам.
Система показників, необхідних для комплексної оцінки інноваційного
потенціалу підприємства, повинна відповідати наступним вимогам:
— включати показники, що характеризують інноваційний потенціал з усіма
складовими;
— забезпечувати можливість порівняння показників, які використовуються для
аналізу на різних підприємствах;
— спрямовуватися на виконання підприємством поточних та перспективних завдань;
— узгодженість з існуючою на підприємстві звітністю;
— витрати на збір та обробку інформації згідно з обраною системою показників
повинні бути мінімальними.
Загалом оцінку інноваційного потенціалу підприємства доцільно здійснювати у
наступній послідовності:
— аналіз структури інноваційного потенціалу; — виявлення ступеня використання внутрішніх інноваційних можливостей підприємства; — оцінка рівня інноваційних можливостей підприємства.
Висновок 1. Система оцінки показників інноваційного потенціалу — це інтегральна сукупність наявних і прихованих ресурсів, запасів, можливостей, що можуть виявлятися за умов взаємодії і взаємообумовленості збалансованих підсистем і елементів.
2. Методика оцінки інноваційного потенціалу підприємства повинна бути практичною, гнучкою, базуватися на доступному математичному апараті та відповідати сучасному розвитку інноваційної діяльності вітчизняних підприємств.
42. Розкрийте суть програмно – цільового менеджменту інноваціями.
З метою підвищення ефективності планування інноваційної діяльності доцільним є використання методу програмно-цільового управління, коли роботи з виконання інноваційного проекту організаційно виділяються із загального потоку робіт.
Характеризуючи даний метод, необхідно зазначити, що він є насамперед лише одним з різновидів засобів управління і передбачає реалізацію функцій управління: планування, організацію, облік, регулювання і контроль діяльності з реалізації інноваційних процесів. Специфіка даного методу виявляється через специфіку виконання в його рамках цих функцій управління.
Програмно-цільове управління - один із видів управління, в основі якого лежить орієнтація діяльності на досягнення цілей, передбачених програмою. При програмному управлінні в основу ставиться не організаційна структура, що склалася, а управління елементами програми, програмними діями.
Отже, програмно-цільове управління – це метод управління, при якому керівництво розробляє цілі управління і механізми реалізації цих цілей, строки і стан проміжних значень процесу.
Основою програмно - цільового методу управління являється сукупність заздалегідь намічених шляхів, способів і дій, виконання яких забезпечить досягнення поставлених цілей.
Головна формула програмно - цільового методу управління звучить так: цілі програми – задачі, які необхідно вирішити для досягнення програмних цілей та засоби, які забезпечать практичну реалізацію (рис. 1).
Рис. 1. Формула програмно-цільового методу управління
До головних переваг програмно – цільового методу управління можна віднести:
Отже, використання програмно-цільового методу управління дасть можливість розробити комплексний підхід до розвитку інноваційної діяльності на підприємстві з всіма соціально - економічними процесами, які в ньому протікають. Також дозволить поєднати цілі, задачі інноваційної розвитку з необхідним об’ємом ресурсів для вирішення поставлених задач.
43. Як здійснюється ресурсне планування інноваційної програми
В управлінні інноваційним проектом планування (програмування, детальна програма) посідає основне місце, втілюючи організуючий початок усього процесу реалізації проекту. Основна мета планування - інтеграція всіх учасників проекту на виконання комплексу робіт, що забезпечують досягнення кінцевих результатів проекту.
План реалізації інноваційного проекту являє собою детальний, розгорнутий у часі, збалансований за ресурсами і виконавцями, взаємозв'язаний перелік науково-технічних, виробничих, організаційних та інших заходів, спрямованих на досягнення загальної мети чи вирішення поставленого завдання.
Техніко-економічний (ресурсний) план являє собою план ресурсного забезпечення інноваційного проекту (матеріально-технічного, інтелектуального, інформаційного, грошового) і визначає склад та потребу в ресурсах, терміни постачання, потенційних постачальників і підрядчиків. Особливим видом ресурсів є кошти (фінансові ресурси). Планування витрат повинне здійснюватися таким чином, щоб вони могли задовольнити потреби у фінансових ресурсах протягом усього часу здійснення проекту. Для цього складається бюджет проекту.
Бюджет інноваційного проекту - це план, виражений у кількісних показниках, що відображає витрати, необхідні для досягнення поставленої мети. Загальний бюджет показує витрати коштів на проект рік за роком протягом усього періоду часу його здійснення. При цьому бюджет першого року з поквартальною і помісячною розбивкою визначається достатньо точно, а бюджети майбутніх років можуть змінюватися зі зміною цін. На загальному бюджеті ґрунтуються плани окремих виконавців. Бюджет проекту має двояке значення: по-перше, це план дії, а по-друге, інструмент для керівництва і контролю.
Правильно складений бюджет проекту має метою вирішення двох основних завдань:
1) забезпечення такої динаміки інвестицій, що дозволила б виконати проект відповідно до тимчасових і фінансових обмежень;
2) зниження обсягу витрат і ризику проекту за рахунок відповідної структури інвестицій і максимальних податкових пільг.
Техніко-економічне планування проекту передбачає: вивчення зовнішніх і внутрішніх можливостей; підготовку програми випуску продукції, розробку фінансової документації, оцінку витрат виробництва, розрахунки капітальних витрат, потреб в оборотному капіталі, річних надходжень від діяльності підприємства; вибір конкретного інвестора; оцінку ризику, пов'язаного з розробкою і реалізацією проекту; оцінку ефективності проекту та формування умов припинення його реалізації; складання відповідних бюджетів, розроблення системи мотивування працівників, які здійснюють інноваційну діяльність.
44. У чому полягає методика вартісного аналізу інноваційної програми
Зайві витрати залишаються поза увагою дослідників насамперед тому, що вони не є об'єктом аналізу у традиційних методах зниження собівартості. Найбільш ефективним засобом виявлення скорочення чи повного усунення зайвих економічно невиправданих витрат є вартісний аналіз , метою якого є виявлення шляхів зниження матеріальних і трудових витрат за рахунок удосконалення конструкцій, технології, організації за збереження чи поліпшення споживчих якостей виробів. Причому передбачається не просто краще використання ресурсів за допомогою більш ефективних способів виробництва й експлуатації продукції, а цілеспрямована, керована державними органами розробка і реалізація системи заходів, що створює умови для постійної появи нових ідей і варіантів рішень різних техніко-економічних завдань.
Іншими словами, ціль вартісний аналіз на стадії проектування нової продукції полягає в обґрунтуванні оптимального варіанта конструкції й організаційно-економічних рішень, що забезпечують виконання нею заданих функцій з мінімальними витратами.
Вартісний аналіз — це метод системного дослідження виробу, процесу, структури, напрямків підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Сутність його полягає в досягненні найкращого оптимального співвідношення між споживчою вартістю виробу (процесу, структури) і витратами на його створення та використання. Це передбачає вирішення таких завдань, як зниження собівартості продукції, що випускається, підвищення її якості, зменшення експлуатаційних і транспортних витрат, підвищення продуктивності праці, зниження матеріали-, трудо-, енерго-, фондомісткості продукції, заміна дефіцитних дорогих матеріалів, усунення проблемних місць і диспропорцій.
Методика вартісного аналізу має широкі можливості оптимізації конструкторських, технологічних і організаційних рішень. Однак через свій евристичний характер він не дозволяє відразу відшукати оптимальних рішень. Тому на стадії підготовки виробництва нових виробів вартісний аналіз проводиться кілька разів (до 5—в). Причому кожен наступний цикл проведення вартісного аналізу деталізує і доповнює попередній на основі відповідних цілей і завдань. Вони залежать від рівня новизни розроблювального виробу, його функціонального призначення та ін. У результаті здійснюється поліпшення попередніх рішень і їхня оптимізація, що досягається шляхом ретельного аналізу функції виробу, зіставлення їхньої важливості (значимості) з витратами на виконання, виявлення і ліквідацію непотрібних функцій і визначення найбільш економічних способів реалізації всіх функцій, що залишилися. Виявлення непотрібних функцій і позбавлення від них сприяє виключенню витрат, пов'язаних з їхньою реалізацією.
45.Як організовується менеджмент інноваційної програми
Як показано раніше, планування забезпечує учасникам програми розуміння цілей і опис робіт, які повинні бути виконані,створює основу для розподілу робіт між учасниками програми і призначення ресурсів.
Мета організацїїменеджменту програмою включає:
Для забез-печення ефективноївзаємодії необхідно:
Лінійні менеджери повинні забезпечувати програму ресур-сами відповідно до їх життєвого циклу таким чином, що мене-джер програми може бути впевнений у доступності необхіднихресурсів. У рамках програми взаємодіють різні організації йокремі виконавці:
Для забезпечення ефективної взаємодії повинно бути чітковизначено:
Рівні відповідальності і влади повинні бути чітко визначеніне тільки для постійних членів програми, й для виконавців чи ор-ганізацій, що підтримують програму на окремих стадіях.
Організація програми включає визначення ключових фахівців, відповідальних за ухвалення рішення, а також повинна залучати різні ресурси на різних стадіях розробки програми у відповідності з такими трьома принципами:
У будь-якому випадку концепція й організаційна структурапрограми повинні бути погоджені зі стратегічним планом розвит-ку організації та структурою організації виробництва.
В організаційній структурі програми можуть бути виділенітри основні рівні:
Нарівні концептуального планування її управління програмиосновну роль відіграють менеджери вищої ланки організації, щоприймають рішення щодо цілей і пріоритетів програм, обсягів фі-нансування і ресурсного забезпечення. Цей рівень менеджментувідіграє ключову роль на передінвестиційній стадії програми, ко-ли приймаються рішення щодо програми в цілому.
На стадії планування і запуску програми управлінські рі-шення стосуються стратегії досягнення цілей програми, і центрменеджменту переміщується на стратегічний організаційний рі-вень.
На стадії реалізації програми основна маса управлінськихрішень стосується оперативного планування, технічної реалізаціїі тактики виконання завдань. Головну роль на стадіях виконаннявідіграє організація роботи команди програми.
Важливим засобом стимулювання творчої активності персоналу є виплата винагороди не тільки за пропозиції, що дають помітний ефект, але і за ті, що свідчать про творчий підхід та ініціативність автора, якщо навіть вони не мають значної цінності.
Яскравим прикладом формування заробітної плати з використанням різних методів стимулювання інноваційної активності є японські підприємства. На японських підприємствах прагнуть підтримувати творчий тонус своїх інженерних і наукових кадрів, використовуючи поєднання оперативного мікростимулювання з гарантованою перспективою просування по службі і зростання заробітної плати. Слід зазначити, що підвищення заробітної плати на японських підприємствах залежить від багатьох чинників. Це ставлення робітника до праці, його здібності, кваліфікація, посадовий статус, здатність до співробітництва з колегами. Навіть у межах одного статусу розміри щорічних надбавок залежать від виявленої активності працівника, кількості поданих інноваційних ідей, що є значним стимулом для працюючих.
52.Яку роль відіграє держава в стимулюванні винахідницької діяльності?
З метою заохочення творчості будь-якої людини від ученого до робітника, світова практика накопичила і застосовує широкий спектр організаційних інструментів як на макро-, так і мікрорів-нях. Серед них важливими є:
• правовий захист інтелектуальної власності;
• розвиток патентної системи;
• удосконалення системи управління новим знанням;
• послаблення формалізації організаційної структури і розширення повноважень кваліфікованого персоналу в прийнятті рішень на робочому місці;
• раціональна організація праці та гнучкі режими роботи;
• організація проведення загальнонаціональних конкурсів винахідництва і новаторства;
• модифікація поведінки персоналу, створення відповідного соціально-психологічного клімату в колективі, державі.
Стимулювання винахідницької активності здійснюється на всіх рівнях управління — від уряду до підприємства. Центральне місце в правовому полі регулювання винахідництва посідають правові аспекти охорони інтелектуальної власності — конституційні та федеральні закони, укази, постанови міністерств і відомств, різні цивільно-правові договори та ін.
У сфері інноваційної діяльності держава застосовує стимули двох видів - позитивні та негативні. До перших (позитивних) належать пільги та переваги, що надаються суб'єктам інноваційної діяльності з метою їх заохочення до здійснення такої діяльності. Негативні стимули у формі відповідальності за порушення вимог інноваційного законодавства та умов договорів інноваційного характеру спрямовані на захист публічних інтересів у цій сфері, а також законних приватних інтересів суб'єктів інноваційної діяльності та тих її учасників, що належать до інноваційної інфраструктури.
Фінансова підтримка за рахунок держави може надаватися у таких формах:
а) повного безвідсоткового кредитування пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів держави;
б) часткового безвідсоткового кредитування інноваційних проектів за рахунок коштів держави;
в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;
г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;
д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України "Про страхування".
53.Як забезпечити дієве стимулювання творчої активності на підприємстві?
Стимулювання (стимул) — це засіб, за допомогою якого здійснюється мотивація.
Люди, що мають справу з розробкою і впровадженням нової техніки та продукції, вирізняються серед інших категорій працівників високим рівнем освіти та інтелектуального розвитку. Для них характерне аналітичне мислення, підвищене почуття власної гідності, самостійність і незалежність. Виходячи з цього, стимулювання інноваційної праці має свої специфічні особливості, а саме: використання великої кількості матеріальних і нематеріальних, організаційних і психологічних стимулів, орієнтованих на задоволення потреб вищого рівня; надання процесу стимулювання в інноваційній сфері постійного характеру, а не одиничної тимчасової кампанії.
Успіх інноваційного процесу залежить від того, у якій мірі безпосередні учасники — персонал, зайнятий в інноваційному процесі, — зацікавлені у швидкому й економічно ефективному впровадженні результатів НДДКР у виробництво. Тут визначну роль відіграють методи й форми стимулювання їх праці з боку організації. Слід зазначити, що завдання стимулювання науково-технічної праці досить складне через його специфіку. Виникає необхідність підвищувати активність персоналу в пошуку нових знань, нових ідей, стимулювати прийняття нестандартних рішень і підтримувати атмосферу творчості.
Таким чином, в основі сучасного підходу до стимулювання праці в інноваційній сфері лежать такі завдання керівників організацій:
» максимально активізувати творчі здібності кожної особистості;
• спрямувати цю активність у русло досягнення конкретних інноваційних і економічних результатів.
Завдання менеджерів по суті зводиться до того, щоб створити умови, у яких би в найбільшій мірі міг розкритися творчий потенціал працівника та виникла б стійка потреба в напруженій і результативній праці. При цьому керівнику важливо брати до уваги ситуації, в яких здійснюється стимулювання, враховувати не тільки особисті здібності працівників, а і їх особисті мотиви: потреби, інтереси, пріоритети.
В основу стимулювання інноваційної активності компанією покладено такі принципи:
- розкріпачення ініціативи;
- усебічна підтримка новаторства вищим керівництвом;
- простота і чіткість патентних процедур;
- швидкість і гласність розгляду заявок;
- заохочення подання як індивідуальних, так і групових заявок (нагородження, присвоєння почесних титулів і звань; публікація результатів у бюлетенях).
54.Який механізм стимулювання творчої активності існує на підприємствах України?
Методи стимулювання творчої активності робітників на підприємствах України умовно можна поділити на три групи: прямої дії, опосередковані, негативного стимулювання
|
Методи прямого стимулювання |
Опосередковані (непрямі) методи стимулювання |
Методи негативного стимулювання |
|
Розмір заробітної плати; надбавки; премії; винагороди; пільги; страхування |
Придбання акцій компаній; оплата членства у наукових товариствах та участі у наукових конференціях, семінарах тощо; надання права самостійного вибору наукової тематики досліджень; вільне спілкування між співробітниками у робочий час; зміна статусу підрозділу і керівництва; заохочення до роботи в команді |
Право керівництва на звільнення або переведення спеціаліста на нижчу посаду; зміна заробітної плати в бік зменшення; позбавлення пільг |