Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
ЗАРЕМБА Олеся Сергіївна
УДК 02:655–054(477)(437)”1919/1939”
ВИДАВНИЧО-БІБЛІОТЕЧНА ІНФРАСТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ В ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНІ МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ
Спеціальність 07.00.08. – книгознавство,
бібліотекознавство, бібліографознавство
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і мистецтв України, м. Київ.
Науковий керівник доктор історичних наук, професор
Дубровіна Любов Андріївна,
Національна бібліотека України
імені В.І. Вернадського, директор Інституту рукопису
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Віднянський Степан Васильович,
Інститут історії України НАН України,
завідувач відділу всесвітньої історії і
міжнародних відносин
кандидат історичних наук
Чепуренко Янна Олексіївна,
Національна бібліотека України
імені В.І. Вернадського,
завідувачка відділом пошуку та обліку документів Фонду Президентів України
Провідна установа Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та спеціальних історичних наук, м. Київ.
Захист відбудеться “26” грудня 2002 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського за адресою: 03039, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 3.
З дисертацією можна ознайомитися у читальному залі літератури з бібліотекознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 3.
Автореферат розіслано “25” листопада 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат економічних наук Чекмарьов А.О.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В умовах національного відродження й державотворення в Україні актуалізувалося вивчення української еміграції як історичного, політичного, соціологічного та культурного явища з метою включення її в контекст цілісної концепції історичного шляху українського народу. У статті 11 Конституції України зазначено: “Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції і культури”. Саме тому культура української еміграції в кожній країні проживання, в тому числі і в Чехо-Словаччині, де в 20–30-х. роках. ХХ ст., завдячуючи так званій “російській акції” чехословацького уряду, утворився один з найбільших і найдієвіших європейських еміграційних осередків, потребує нових підходів до вивчення, переосмислення її значення в українській науковій думці.
Одним із малодосліджених явищ в історії українського книгознавства та бібліотекознавства залишається видавничо-бібліотечна інфраструктура української еміграції в Чехо-Словаччині між двома світовими війнами, що певною мірою визначала та суттєво впливала на розвиток науки, культури і освіти та процеси етнокультурної ідентифікації, створювала умови для етносоціальної згуртованості українців. Науковий інтерес становить діяльність еміграційних українських видавництв, бібліотек, наукових громадських об’єднань та організацій, що не лише забезпечували внутрішньо комунікаційний процес, але поширювали інформацію про українську наукову думку, культурно-освітню діяльність серед інших народів світу. Зацікавлення книговидавничою, бібліотечною, громадсько-освітньою діяльністю видатних учених, громадських і політичних діячів української еміграції в ЧСР зумовлено високою практичною цінністю досвіду їх організаційно-видавничої та організаційно-бібліотечної діяльності. В той же час подальший розвиток українського суспільства вимагає удосконалення видавничої та бібліотечної інфраструктури. Оскільки теоретичне осмислення проблеми функціонування книжкової та бібліотечної справи перебуває в Україні лише на початковому етапі, доцільним і необхідним постає глибоке вивчення здобутків у цьому напрямі української еміграції в ЧСР у міжвоєнний період.
Актуальність теми дослідження продиктована також необхідністю створення цілісної наукової історії української книжності. Сучасний етап розвитку книгознавства і бібліотекознавства, вивчення історії книжкової та бібліотечної справи української еміграції, персоналій створює можливості проникнути в історію української бібліології під іншим кутом зору, демократизувати і гуманізувати цю науку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з основними напрямами Державної програми “Повернуті імена” (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 1996 р. за № 5317/96), плану науково-дослідної роботи Центру пам’яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури “Пам’ятки України в контексті європейської культурної спадщини” (затвердженого постановою Бюро Відділення історії, філософії та права НАН України від 6 грудня 2001 р., протокол № 10, п.1).
Дисертаційне дослідження пов’язане з науковими темами кафедри бібліотекознавства Київського національного університету культури і мистецтв – “Бібліотечна україністика” та кафедри організації видавничої справи, поліграфії і книгорозповсюдження Національного технічного університету України “КПІ” – “Вивчення попиту населення на українську книжку”.
Об’єктом дослідження є видавничо-бібліотечна інфраструктура української еміграції в Чехо-Словаччині у міжвоєнний період.
Предмет дослідження – книжкова діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині між двома світовими війнами.
Хронологічні межі дослідження розпочинаються від 1918 року, коли після закінчення Першої світової війни постала незалежна Чехо-Словацька республіка, в якій розпочався процес української еміграції. Створилася видавничо-бібліотечна інфраструктура, яка сприяла розвитку освіти, науки і культури українців, збереженню національної ідентичноті. Закінчується дослідження 1939 р., коли на території ЧСР ця інфраструктура припинила свою діяльність. Це було зумовлено дезорганізацією громадських, наукових, освітніх, політичних і культурних структур, викликаною нацистською окупацією східно- і західноєвропейських країн, тобто початком Другої світової війни.
Метою роботи є – на широкому документальному матеріалі, донедавна майже недоступному, здійснити комплексний аналіз процесу розвитку видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в Чехо-Словаччині, з’ясувати роль українських вищих навчальних закладів, наукових і громадських формувань у розвитку книговидання і книгорозповсюдження в хронологічних межах досліджуваного періоду.
Основними завданнями дослідження є:
– провести аналіз науково-теоретичної розробки проблеми та стан її джерельного забезпечення;
– виявити основні чинники, що впливали на діяльність видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР у міжвоєнний період, та визначити у зв’язку з цим рівень її соціальної активності;
– дослідити роль еміграційної видавничо-бібліотечної інфраструктури у збереженні національної ідентичності українців;
– охарактеризувати напрями діяльності українських еміграційних бібліотек;
– здійснити аналіз мережі українських видавництв в ЧСР та їх книговидавничого репертуару;
– окреслити роль українських громадських організацій у розвитку видавничо-бібліотечної інфраструктури;
– виявити внесок науковців, громадсько-політичних та культурно-освітніх діячів у розвиток видавничо-бібліотечної інфраструктури;
– розширити фактологічну і джерельну базу дослідження.
Методологічною основою є комплексний підхід до вивчення предмета, який грунтується на принципах історизму та наукової об’єктивності. В ході дослідження було використано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, структурно-системний, статистично-аналітичний методи. Для реалізації дослідницьких завдань застосовувались також спеціальні методи книгознавчого та бібліотекознавчого аналізу.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
– досліджено маловідомі сторінки історії українського книговидання та книгопоширення;
– вивчено видавничо-бібліотечну інфраструктуру української еміграції в ЧСР у міжвоєнний період, чим заповнено суттєву прогалину у вітчизняній історіографії;
– переосмислено значення та подано оцінку бібліотечній діяльності еміграції в Чехо-Словаччині в період між двома світовими війнами;
– визначено структурну, тематичну та типологічну специфіку видавничої мережі та книжкового репертуару українських еміграційних видавництв;
– виявлено основні чинники, що впливали на соціальну активність видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР та встановлено залежність її функціонування від державно-політичних орієнтирів Чехо-Словаччини;
– показано роль еміграційних українських громадських організацій у забезпеченні функціонування видавництв та бібліотек;
– проаналізовано внесок окремих особистостей (науковців, письменників, політиків, культурно-освітніх і громадських діячів) у становлення та розвитк видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР;
– зібрано значний архівний і бібліографічний матеріал, введено до наукового обігу оригінальні фактичні дані, що дозволило розширити фактологічну та джерельну базу дослідження.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що воно сприяє подальшій поглибленій науковій розробці такого феномена як українська еміграція. Отримані в дослідженні результати використовуються у навчальних курсах “Історія бібліотечної справи” та “Історія української бібліографії”, що викладаються у Київському національному університеті культури і мистецтв, а також його філіалах у містах Калуші, Миколаєві, Ужгороді, у Національному технічному університеті України “КПІ” при вивченні курсів “Історія української книги” та “Історія світової книги”. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці спеціальних та узагальнюючих праць з історії української книги та історії бібліотечної справи України, персонологічних досліджень української еміграції, а також при написанні підручників, навчальних посібників, підготовці спецкурсів у вузах.
Матеріали дисертації використовуються на кафедрах бібліотекознавства, книгознавства та видавничої діяльності Київського національного університету культури і мистецтв, на кафедрі організації видавничої справи, поліграфії і книгорозповсюдження Національного технічного університету України “КПІ”, у навчально-виховному процесі та науково-дослідницькій роботі студентів, аспірантів, пошукувачів.
Слід відзначити світоглядний аспект теми, її важливість для навчально-виховного процесу, покликаного поєднувати підготовку фахівців з вихованням патріотизму та національної свідомості.
Апробація роботи. Основні положення викладено у 10-ти персональних публікаціях – фахових періодичних виданнях, збірниках наукових праць, матеріалах міжнародних та всеукраїнських конференцій, а також у виступах на вузівських, науково-практичних конференціях: “Russian, Ukraine and Belorussian Emigration between the World Wars in Czechoslovakia. Results and Perspectives of Contemporary Researh. Holdings of the Slavonic Library and Pragne Archives” (Internation. conf., Praha, August 14-15, 1995); Бібліотека у демократичному суспільстві (Міжнар. наук. конф. Київ, 21-23 листоп., 1995 р.); “Бібліотека. Інформація. Суспільство” (Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 20-22 жовт., 1998 р.); “Пріоритетні напрями розвитку інформаційної сфери в нових соціально-економічних умовах” (Наук.-практ. конф., Київ, 23-24 квіт., 2000 р.); “Культура і сучасність: проблеми, тенденції, трансформації” (Наук.-практ. конф., Київ, 23-25 квіт., 2001 р.); “Професійний бібліотечний рух: на зустріч змінам бібліотечно-інформаційного середовища” (Наук.-практ. конф, Київ, 21-22 березн., 2001 р.); “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень” (Всеукр. наук. конф., Київ-Донецьк, 2001 р.).
Структура дисертації підпорядкована логіці дослідження, його меті та основним завданням. Дисертаційне дослідження обсягом 175 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (305 назв).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об’єкт і предмет, сформульовано мету і завдання, обгрунтовано хронологічні межі, наукову новизну і практичне значення дослідження, з’ясовано зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” подається історіографічний огляд проблеми та аналізується виявлена джерельна база, дано визначення базового терміна дослідження. Зокрема, видавничо-бібліотечна інфраструктура української еміграції в ЧСР у міжвоєнний період у дослідженні розглядається як сукупність установ та видів діяльності, що забезпечували процеси комунікації та утворення інформаційного середовища з метою збереження національної ідентичності, розвитку української освіти, науки і культури.
Історіографію даної проблеми можна умовно поділити на кілька груп. До першої належать праці, написані в еміграції учасниками видавничого і бібліотечного руху, які містять значний фактичний матеріал і становлять інтерес для сучасних дослідників. Певною мірою завдання української еміграції щодо видання української книги, її створення та розповсюдження викладені С. Петлюрою у праці “Сучасна українська еміграція та її завдання”(1923). Варто виділити грунтовне дослідження С. Наріжного “Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами”.Ч.1. (Прага, 1942), в якій аналізуються причини динамічного утворення видавництв та розвитку бібліотечної мережі, подаються їх кількісні параметри та персонологічні характеристики найбільш відомих видавців та діячів книги, які прагнули поширити свій вплив і на етнічні українські землі з метою її національного відродження. Водночас деякі факти потребують уточнень з урахуванням новоявлених фактичних даних та засобів їх тлумачення. Це ж саме стосується і надрукованої в Києві у 1999 р книги “Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919–1939 рр. (Матеріали, зібрані С. Наріжним до частини другої)”.
З точки зору фактичного матеріалу привертають увагу праці визначного діяча української книги С. Сірополка, який у своїх публікаціях висвітлював напрями еміграційного українського книговидання, сприяв утворенню бібліотек та організації їх діяльності. У працях Л. Биковського йдеться про діяльність української еміграції по створенню бібліотек, організації громадського книгокористування, а також містяться пропозиції про відкриття кафедр книгознавства, бібліотекознавства та бібліографії в українських вищих навчальних закладах ЧСР.
До другої групи належать праці українських радянських дослідників, які замовчували або висвітлювали культурно-просвітню, видавничу та бібліотечну діяльність української еміграції з класових позицій, під ідеологічним кутом зору, розглядаючи як “буржуазно-націоналістичну”.
Після проголошення незалежності України, коли відкрилися спецзбережники, розширився доступ до архівних та бібліотечних фондів України і Чехо-Словаччини, актуалізувалося вивчення української еміграції в ЧСР. Цьому значною мірою сприяла виставка в Україні (1991) українських та російських друків з фондів Слов’янської бібліотеки у Празі “Еміграція з СРСР у міжвоєнній Чехословаччині: внесок в науку і культуру”, що свідчила не лише про плідну наукову і культурно-освітню діяльність, але й про розвиток книжкової та видавничої справи української еміграції між двома світовими війнами.
Третю групу становлять праці сучасних вітчизняних вчених, які на основі вивчення і узагальнення нових документів та матеріалів, критичного аналізу заідеологізованої літератури підготували грунтовні дослідження різних напрямів діяльності української еміграції. Так, досліджувалися: суспільно-політичні рухи (В. Трощинський, В. Потульницький, С. Віднянський, В. Лемак, І. Ліхтей, М. Палінчак), державно-соборницькі ідеї (І. Дробот), перебування військовополонених та інтернованих українців у таборах Чехо-Словаччини (М. Павленко, І. Срібняк), українська таборова преса, що видавалась українською еміграцією (Н. Сидоренко), державно-правове будівництво в Першій Чехо-Словацькій республіці (Ю. Бисача).
Найбільший інтерес в рамках досліджуваної теми становлять праці С. Віднянського, який на новій джерельній базі, використовуючи сучасні методи і нові підходи, дослідив основні напрями культурно-освітньої і наукової діяльності української еміграції в ЧСР у міжвоєнний період, виявив наслідки діяльності Українського вільного університету в Празі як для розвитку української, так і світової наукової думки. Культурологічний доробок української еміграції цього періоду знайшов своє висвітлення і у працях Н. Лисенко, Н. Миронець, В. Ульяновського та С. Ульяновської, О. Федорука. Діяльність освітніх закладів, що було створено з ініціативи української еміграції, досліджувалась М. Євтухом та В. Кемінем, науково-педагогічна діяльність висвітлена О. Галагай, О. Сухомлинською, Б. Ступариком, Р. Кірою.
Певною мірою активізації досліджень української еміграції в Чехо-Словаччині сприяла міжнародна наукова конференція “Russian, Ukraine and Belorussian Emigration between the World Wars in Czechoslovakia. Results and Perspectives of Contemporary Researh. Holdings of the Slavonic Library and Pragne Archives” (Praha, 1995), на якій українські історики С. Віднянський, В. Даниленко, Т. Ківшар, Н. Миронець. О. Реєнт, В. Трощинський, В. Чишко та письменники О. Лупій, В. Чередниченко, М. Хорунжий репрезентували результати наукових досліджень.
У рамках обраної теми становлять інтерес культурологічні дослідження М. Мушинки, зокрема книжкової колекції Музею визвольної боротьби України в Празі, а також публікації з теми інших зарубіжних українців – Б. Зілинського, М. Лабуньки, В. Маркуся, Н. Неврлого, рівно як і праці чеських та словацьких науковців з історії української еміграції – І. Вацика, В. Вебера, Л. Гарбульової, А. Моравкової, З. Сладека, С. Тейхманова, Р. Махаткової.
Зазначені праці не вичерпують переліку публікацій, що стосуються різних напрямів обраної теми, оскільки вона є багатоаспектною і системною, проте ці дослідження становлять суттєвий історіографічний доробок покладений в основу опрацювання теми. Значна частина публікацій потребує доповнень і уточнень фактів та явищ відповідно до сучасного розвитку історико-книгознавчої та історико-бібліотекознавчої думки. Українська еміграція в Чехо-Словаччині міжвоєнного періоду як історичне, соціально-політичне та культурне явище досліджувалась українськими вченими, але праця узагальнюючого характеру, в якій би розглядалась сукупність питань, пов’язаних із формуванням та розвитком видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції, що сприяла утворенню, накопиченню і трансляції ідей загальнонаціонального рівня, відсутня в українській історіографії.
Джерельною базою є комплекс архівних матеріалів, а також опублікованих документів, що були використані при здійсненні дослідженя. Варто відзначити фонди Центрального держаного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), в основу яких було покладено колекцію документальних матеріалів під умовною назвою “Празький український архів”, де зберігаються протоколи засідань видавництв, їх статути, статистичні відомості про еміграційне книговидання і книгорозповсюдження, документи, що висвітлюють наукову та культурно-освітню діяльність української еміграції. Особливо корисними стали звіти про засідання, наради, фінансову діяльність Українського вільного університету в Празі (ф. 3859), Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі, (ф. 3972), Українського інституту громадознавства (соціологічного) в Празі (ф. 3793), Українського історико-філологічного товариства в Празі (ф. 4372), Товариства охорони українських історичних пам’яток за кордоном (Прага) (ф. 4009), товариства “Музей визвольної боротьби України” в Празі (ф. 4026).
Залученні до наукового обігу нові документи громадських структур української еміграції в Чехо-Словаччині, що зберігаються в фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) і містять чимало інформації про стан книжкової справи еміграції. Особливо цінним виявився ф. 269 – “Громадські організації української еміграції“, документи якого дають змогу простежити видавничу та бібліотечну діяльність української еміграції, яку провадили громадські організації і товариства.
Окрему групу архівних джерел складають фонди особового походження – провідних книгознавців, бібліотекознавців, видавців, культурно-освітніх діячів, зокрема, С. Сірополка, С. Русової, С. Наріжного (ЦДАВО України, ф. 4433, 3389, 4432), Є. Вирового, С. Наріжного (ЦДАГО України, ф. 268), Б.Грінченка (ф. 170 НБУВ). Зокрема важливим джерелом стала інформація про українські наукові та культурні установи, що міститься у виданому довіднику “RuskЗ a ukrajinskЗ emigrace v џeskoslovanske republice 1918–1938” (Praha, 1995) та бібліографічному покажчику у трьох частинах “PrЗce ruskО, ukrainske a bОloruskО emigrace vydanО v џeskoslovensku, 1918–1945 (Bibliografie s biografickzni udaji o avtorech) (Praha 1996), в якому подано бібліографію праць української наукової та культурної еміграції ЧСР міжвоєнного часу.
Суттєвий конкретно-історичний матеріал почерпнуто із архіву С. Сірополка у Празі. Важливим доповненням до архівних джерел стали збірники опублікованих документів і матеріалів з історії України, статистичні збірники, а також бібліографічні покажчики, зокрема, праці П. Зленка “Бібліографічний покажчик наукових праць української еміграції 1920–1931” (Прага, 1932) та Д. Козицького “Матеріали до бібліографії української пластової літератури” (Прага, 1935), що містять з виключною повнотою відомості про видання української еміграції.
У ході дослідження використовувалися часописи, періодична преса, матеріали наукових та науково-публіцистичних журналів (“Книголюб”, “Українське книгознавство”, “Книжка”.,“Тризуб”, “Літературно-науковий вістник”, “Вісти Музею Визвольної Боротьби України в Празі”, ”Календар Просвіти”, “Славянская книга”). Важливим джерелом для вивчення проблеми були еміграційні видання, що вийшли друком в Чехо-Словаччині у досліджуваний період. Певну цінність становлять мемуари та спомини безпосередніх учасників видавничо-бібліотечного руху, що також аналізуються у дослідженні.
Вивчення цих джерел дало можливість грунтовніше дослідити тогочасну видавничо-бібліотечну інфраструктуру української еміграції вЧСР.
У другому розділі “Видавнича і бібліотечна діяльність навчальних та наукових закладів української еміграції в ЧСР” проаналізовано діяльність цих установ по організації видавничо-бібліотечної інфраструктури та окреслено основні тенденцій її розвитку.
Перший зарубіжний український вищий навчальний заклад – Український вільний університет у Празі (УВУ)розпочав видавничу діяльність вже в першому навчальному році – 1922/23 р. вийшли друком підготовлені професорсько-викладацьким складом УВУ навчальні видання з історії українського права (Р. Лащенко), римського (К. Лоцький), міжнародного (М. Лозинський), вічевого (С. Дністрянський), церковного права (О. Лотоцький), української історіографії (Д. Дорошенко), історії українського мистецтва (Д. Антонович), з етики (І. Мірчук), географії (С. Рудницький) з хімії (І.Горбачевський), політичної економії (О. Тимошенко). Варто відзначити великий обсяг та високий поліграфічний рівень видань, що фактично започаткували українську навчальну книгу з відповідних галузей знань. Привертає увагу також перший том “Наукового збірника Українського Вільного Університету в Празі” (1923), в якому вміщено результати наукових досліджень професорів і доцентів УВУ. Широта наукової проблематики збірника засвідчувала різноманітність та глибину наукових розробок українських учених у галузі правознавства, археології, ботаніки, етнографії.
Через відсутність потрібних коштів УВУ не зумів розгорнути широку видавничу діяльність, але лише за перші (1922–1923 рр.) було видано понад 20 видань обсягом більше 300 друк. арк. У 1926 р. професорсько-викладацьким складом було підготовлено близько 70 монографічних досліджень, зокрема “Огляд джерел до української історії” Д. Дорошенка, який в одному зі своїх листів зазначав “кому потрібні ми, тріски великого зрубаного лісу” (ІР НБУВ, ф. 170, спр. 317, арк. 22).
Активний початковий період видавничої діяльності УВУ пізніше гальмувався фінансовими та політичними складнощами, проте силами професорсько-викладацького складу було видано підручники, грунтовні праці вчених УВУ в галузі української літературно-наукової критики (Л. Білецький), логіки та філософії (Д. Чижевський), української архітектури (В. Січинський), українського театру (Д. Антонович), кооперативного права (В. Старосольський), статистики (Ф. Щербина). Видавнича дільність УВУ сприяла активізації наукової і науково-педагогічної роботи української еміграції, оприлюдненню наукового доробку української інтелектуальної еліти.
Бібліотека УВУ розпочала працю із 150 одиниць виданнь, а на початок 1939 р. її книжковий фонд налічував понад 10 тис. од., значну частину яких становили праці з філософських і гуманітарних наук, а також суспільних, природничих, довідкових та бібліографічних видань. Невеликі фінансові субсидії, виділені урядовими структурами ЧСР, не задовольняли потреби бібліотеки, тому пожертвування були основним джерелом її комплектування.
Важливим джерелом поповнення бібліотеки був обмін друками з навчальними закладами, науковими установами як ЧСР, так і УРСР. Програми та навчальна література з усіх курсів, що викладались в УВУ, розсилалися по багатьох навчальних та культурно-освітніх закладах, зокрема слов’янських держав. В обмін на ці видання бібліотека УВУ отримувала літературу, збагачуючи таким чином свої фонди. Особливо інтенсивно надходили книги зі Слов’янської бібліотеки в Празі та Української академії наук в Києві.
Видавнича діяльність Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (УВПІ) розпочалася із заснування видавничої комісії, з якої пізніше утворилось видавниче товариство “Сіяч”. У видавництві вийшли друком три наукові збірки, підготовлені професорсько-викладацьким складом УВПІ, а також “Драгоманівський збірник”, присвячений дослідженню наукової і практичної діяльності визначного українського вченого і громадського діяча М. Драгоманова. Впродовж 1924–1927 рр. вийшли навчальні посібники і підручники з нової історії Європи (О. Шульгина) загальної біології (А. Старкова), музикознавства (Х. Якименка), теорії і практики дошкільного виховання (С. Русової), загальної (А. Гончаренко) та шкільної гігієни (В. Гармашова), аналітичної геометрії (С. Іваненко). Оскільки видавниче товариство “Сіяч” не могло задовольнити потреби студентів і викладачів у друкованій продукції, частина праць друкувалась в УГВФ, де УВПІ мав власну фундацію. Отже, видавнича продукція УВПІ була представлена виданнями як навчальної, так і наукової літератури з відповідних галузей знань та предметів, що вивчалися студентами.
Навчальні і наукові протреби викладачів та студентів значною мірою забезпечувала бібліотека УВПІ, що постала одночасно із заснуванням вищого навчального закладу. Основними джерелами утворення книжкового фонду були пожертви як від окремих осіб, так і установ. В результаті дарів і книгообміну в бібліотеці знаходились книги з автографами визначних вчених, громадських і культурних діячів. Досліджуючи тематичний склад бібліотеки УВПІ з’ясувалось, що найбільшу кількість в її фонді становили видання з літератури та літературознавства, суспільних наук, мистецтва і спорту, історичних та географічних, точних наук, релігійні і філософські видання. Зважаючи, що навчальною книгозбірнею користувались і особи, які не працювали і не навчались в інституті, можемо вважати, що бібліотека певною мірою виконувала функції публічної, користування нею було безкоштовним, більшість видань, крім рідкісних і цінних, можна було позичати додому. На час ліквідації УВПІ (1933) фонди бібліотеки становили близько 11 тис. томів, в складі яких були видання, відсутні в інших празьких книгозбірнях. Після закриття навчального закладу фонди було розподілено між Слов’янською бібліотекою у Празі та українською гімназією в Модржанах. Зокрема, гімназія отримала частини зоологічних, ботанічних, хімічних, геологічних та фізичних колекцій. У 1937/38 навчальному році книжковий фонд бібліотеки гімназії складав понад 16,5 тис. прим., що розподілялись між викладацькою та учнівською книгозбірнею.
У дослідженні виявлено, що за період з 1923 по 1933 р. бібліотека УВПІ сприяла підготовці висококваліфікованих педагогів, постійно поповнюючи свої фонди як за рахунок купівлі, так і з різного виду пожертв. Її робота активізувалась, коли існувала матеріальна підтримка від уряду ЧСР, а жертовна праця українських вчених і педагогів, які здійснювали наукову, викладацьку і педагогічну діяльність, не змогла утримати навчальний заклад з його видавництвом і бібліотекою після істотних політичних змін щодо української еміграції, що сталися на початку 30-х років ХХ ст.
Чималу видавничо-інформаційну роботу провадив український інститут громадознавства (з 1931 р. – соціологічний) у Празі (УІГ). Він розпочав видавничу діяльність на базі Українського громадського комітету. Оскільки одним із завдань УІГ було видання неперіодичних та періодичних видань, то на кінець 1928 р. УІГ було видано 15 книг і брошур в т.ч. праці М. Шаповала, І. Івасюка, М. Мандрила. Вийшли також два випуски хроніки інституту, шість випусків збірника наукових праць “Суспільство”, що вміщували переважно статті з української, чеської, російської, італійської соціології, міжнародного права, статистики, а також світовий господарський атлас, грунтові, сільськогосподарські карти, підручники з економічної географії. УІГ співробітничав з УГВФ щодо видання наукових праць. На початку 30-х років УІГ здійснив видання 22-х книг, серед яких варто відзначити праці з загальної та української соціології (М. Шаповал) економіки (І. Івасюк), історії (С. Шелухін), а також побачили світ три числа наукового збірника “Народознавство”, в якому вміщено статті Л. Білецького з проблем української літературно-наукової критики, А.Животка – з історії українських часописів, Н. Григоріїва – з історії державно-національних традицій. Однією з автономних структур інституту був Український робітничий університет, який тільки у 1931 р. видрукувував 110 лекцій, зокрема А. Животка, С. Шелухіна, М. Шаповала, М. Мухіна.
УІГ започаткував бібліотеку, що налічувала близько 500 назв переважно енциклопедичної, історичної, економічної, правової, соціологічної філософської та політологічної літератури. У серпні 1925 р. до УІГ було передано бібліотеку УГК у кількості близько 200 томів. БібліотекаУІГ поповнювалася за рахунок пожертв та меценатства і на початок 1926 р. тільки з питань соціології налічувала 4400 назв.
Значну бібліотечну діяльність здійснював Український національний музей-архів, завданнями якого було зібрання пам’яток доби української революції (1917–1921). З 1930 р. фонди бібліотеки інституту та Українського музею-архіву було передано до Українського історичного кабінету у Празі, бібліотека якого налічувала понад 10 тис. книжок з історії релігії, громадянської війни, селянських рухів, міжнародного руху, історії КП(б) України, профспілкового руху, наукового соціалізму, військової справи, соціології, освіти, історії України. За мовним складом переважали українські видання, поряд із російськими, чеськими, німецькими. Український соціологічний інститут попри фінансові і кадрові складнощі здійснив підготовку і видання понад 50 праць соціологічного характеру, важливим досягненням якого також було утворення фундаментальної спеціалізованої бібліотеки, що сприяла науковим дослідженням закладу.
Значною мірою формуванню видавничої мережі української еміграції ЧСР сприяла діяльність Української господарської академії в Подєбрадах (УГА), де студенти і викладачі утворили “Видавниче Товариство при Українській господарській академії в ЧСР”, що поставило своїм завданням об’єднати українську еміграцію для видання підручників та навчальної літератури. Вже в листопаді 1922 р. було видано 27 назв, серед яких переважали праці з точних та суспільних наук. В.Чародіїв підготував праці з ботаніки; В. Наницький здійснив переклад підручника В.Плюсса з проблем лісництва; В. Королів-Старий – з проблем зоології та ветеринарії; Ф. Щербина – зі статистики; В. Тимошенко – з економічної географії; І. Шовгенів – з аналітичної геометрії. Виходили також тексти лекцій з математики, фізики, мінералогії, тваринництва.
В УГА було започатковано вузівську бібліотеку, за рекомендаціями відомого бібліотекознавця Л. Биковського. Установа розпочала роботу, коли її книжковий фонд складався як з куплених, так і подарованих примірників. Коштів, виділених з бюджету УГА не вистачало, тому пожертви від окремих осіб та установ сприяли поповненню фондів бібліотеки, які складалися перевжно з соціально-економічної та інженерно-агрономічної літератури. У бібліотеці УГА було виокремлено відділ підручників, оскільки вони складали значну частину фонду; окремий відділ становили депоновані праці, в яких зберігалися дипломні роботи випускників УГА. Бібліотекою користувалися лише слухачі та професори УГА; для ширшого доступу користувачів була створена “Бібліотека Товариства абонентів книгозбірні УГА”, фонд якої складався переважно з творів красного письменства, літературної періодики. Після ліквідації бібліотеки (грудень, 1935) більша її частина надійшла для зберігання до бібліотеки Чехо-Словацької хліборобської академії в Празі, а інша перебувала у складі Українського технічно-господарського інституту в Подєбрадах (УТГІ), зокрема словники і довідники, дублети. Пізніше для бібліотеки було закуплено книжки і утворено окрему бібліотеку у складі 6 тис. томів, яка існувала до початку Другої світової війни. В дослідженні зазначено, що бібліотека УГА–УТГІ була однією зі спеціальних вузівських бібліотек, що сприяла підготовці фахівців в галузі технічних наук та сільського господарства.
У третьому розділі “Значення діяльності громадських організацій української еміграції в ЧСР по утворенню національного інформаційного середовища” досліджено напрями діяльності громадських установ по книговиданню та книгорозповсюдженню. В ЧСР існувала значна кількість українських громадських осередків і майже кожний з них створював бібліотеку, організовував видавничу діяльність. З метою активізації досліджень в галузі книгознавства, бібліотекознавства та бібліографознавства, вивчення та узагальнення досвіду видавничої і бібліотечної діяльності в галузі української книжки було створено Українське товариство прихильників книги (УТПК) на чолі із визначним українським бібліотекознавцем С. Сірополком. За перших п’ять років свого існування (1927–1931) товариство провело близько 40 засідань, на яких було обговорено майже 70 доповідей, крім того, підготовлено і видано “Звіти УТПК” за кожний рік діяльності. УТПК брало участь у різного роду виставках, зокрема надавало допомогу в організації книжкової виставки на Другому Українському науковому з’їзді у Празі, підготувало і провело одну з найбільших виставок української графіки у Празі. УТПК підтримувало творчі зв’язки з українськими бібліографічними установами та бібліотеками України (Книжковою палатою, Українським науковим інститутом книгознавства), з Бібліотекою ім. Симона Петлюри у Парижі, спостерігались постійні зв’язки з товариством “Просвіта” у Львові, вченими Варшави, з чеськими книгознавцями.
За період своєї діяльності УТГК створило невелику бібліотеку книгознавчих та бібліофільських видань, збірку фахових українських і чеських часописів.
У дисертації відзначається значний внесок в розвиток національного інформаційного середовища Українського історико-філологічного товариства (УІФТ). У червні 1924 р було видано літографським способом “Справоздання Українського історично-філологічного товариства в Празі за перший рік його діяльності”. Згодом вийшло перше число “Праць українського історично-філологічного товариства” в Празі, що містили доповіді, прочитані на засіданнях у 1924–1925 рр. Другий том “Праць” (1933) видано на пошану голови УІФТ Д. Антоновича за підтримки Бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі та Українського наукового інституту у Варшаві, в якому подані доповіді членів УІФТ С. Смаль-Стоцького, М. Антоновича, В. Біднова, Д. Дорошенка, О. Лотоцького, В. Садовського, О. Шульгина, С. Наріжного, С. Сірополка. Пізніше деякі доповіді з цього видання були випущені окремими брошурами та у вигляді відбитків. За період 1924–1938 рр. УІФТ видало 47 праць з археології, мистецтвознавства, архітектури, літератури, переважно це були тексти прочитаних на засіданнях доповідей, а також звіти, справоздання, праці. УІФТ об’єднувало творчі сили української еміграції під час зібрань, щотижневих наукових засідань, підтримуючи зв’язки з науковими та видавничими установами в багатьох країнах світу.
Позитивну роль у виявленні та зборі українських архівних документів, книг, їх охороні та збереженню відігравало Товариство охорони українських історичних пам’яток за кордоном; воно налагоджувало зв’язки з установами щодо збереження архівних фондів, рідкісних і цінних видань, зокрема стародруків. Крім того, товариство з метою охорони національних, в тому числі і книжкових пам’яток, співпрацювало з багатьма українськими інституціями за межами ЧСР. Серед численних наукових і культурних установ, громадських організацій української еміграції ЧСР воно відіграло суттєву роль в збереженні архівних документів, національної книжкової спадщини.
Вагомий внесок у створення значної колекції українських книг, зібраних зі всіх країн світу, де мешкали українці, належить бібліотеці товариства “Музей визвольної боротьби України” в Празі (МВБУ). Це зібрання містило колекцію манускриптів, рукописів і листування українських письменників та вчених, мало надзвичайно рідкісні і цінні видання, існувала також коштовна колекція церковних книг. На початку 30-х років бібліотеки українських товариств військових, культурних та наукових організацій припиняли або скорочували свою діяльність, а їх книжкові фонди надходили до бібліотеки МВБУ, що мала переважно меморіальний характер.
Основним джерелом поповнення фондів були пожертви. Найбільшими жертводавцями були Є. Вировий, О. Лотоцький, С. Смаль-Стоцький, Ф. Слюсаренко, В. Щербаківський. В другій половині 30-х років ХХ ст. в бібліотеці було виокремлено авторську книгозбірню, головне завдання якої полягало у максимально повному зібранні праць всіх сучасних авторів українців і україністів. В цій бібліотеці зберігалися не лише друковані, але й недруковані праці, укладалась бібліографія.
Активізації утворення видавничої мережі української еміграції в ЧСР сприяв УГВФ. За короткий термін було видано праці з математики, техніки, всесвітньої історії, сільського господарства, українського театру, краєзнавства та мистецтвознавства. За весь період існування УГВФ вийшло друком 40 наукових, науково-популярних книг, а також підручників. Товариство активно розповсюджувало свої видання через книгарні як в різних державах світу, так і в УРСР.
Інформацію про друковані твори, епістолярію, що знаходилася в родинних колекціях, архівах та приватних бібліотеках української інтелігенції за кордоном поширював Союз українських журналістів і письменників на чужині. Основними формами його діяльності були прилюдні засідання та збори, де йшлося про творчість українських письменників, поетів, журналістів, охорону їх творчої спадщини. Союз сприяв виданню наукових, науково-популярних, художніх творів та популяризації їх серед української еміграції, приділяючи увагу також придбанню української літератури, що виходила поза межами Чехо-Словаччини. Союзу не вдалося відкрити власне видавництво, але його члени публікували твори в українських еміграційних видавничих осередках. З метою розповсюдження українських друків Союз утворив власну книгарню. Цей громадський осередок сприяв поширенню інформації про українські друковані та рукописні твори.
ВИСНОВКИ
1. Доведено, що історіографія проблеми формування видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР між двома світовими війнами має складний і суперечливий шлях. Якщо на першому етапі йшлося переважно про публіцистичний характер висвітлення теми самим учасником цих подій, то на другому відбувалось або замовчування, або з’являлись ідеологічно заангажовані праці, оскільки історична наука була політизованою, що суперечило природі наукового пошуку. Лише в останніх роках з’явились дослідження українських та зарубіжних авторів, в яких на новій джерельній базі висвітлено складне історичне явище, яким є еміграція та її книжкова діяльність. Встановлено, що джерельна база достатня для розв’язання, сформованих у дослідженні завдань.
2. Підкреслено, що основними чинниками, які забезпечували діяльність видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР були економічні, суспільно-політичні, та державно-культурні, вони впливали і визначали діяльність цієї структури, що мала специфічну функцію конструювання самосвідомості української еміграції в ЧСР. Інфраструктура української еміграції характеризується різними рівнями соціальної активності – високим – (1920–1925), коли спостерігався інтенсивний розвиток видавничої та бібліотечної мережі української еміграції в ЧСР; середнім – (1926–1929), для якого характерне поступове закриття українських видавництв та бібліотек, зменшення кількості назв та накладів українських видань; низьким – (1930–1939), що позначається згортанням діяльності українських вищих шкіл, громадських організацій, бібліотек та видавництв, що призвело до різкого зменшення українських друків в ЧСР, зумовлене як економічною кризою в Європі, так і обмеженими фінансовими можливостями української еміграції в ЧСР; кризовим – що характеризується припиненням діяльності видавництв та видавничих осередків, бібліотек.
3. Видавничо-бібліотечна інфраструктура української еміграції в ЧСР сприяла збереженню її національної ідентичності як суб’єкта історичного процесу, вона стала механізмом соціального оприлюднення та укорінення національних властивостей у різноманітних формах засобів масової комунікації. В процесі примусової адаптації людей до умов тривалого перебування на чужих землях національне інформаційне середовище сприяло створенню соціокультурної єдності, збереженню етнічної ментальності, яка в свою чергу дозволяла етнічній спільноті протистояти в певній мірі натиску з боку чужих носіїв культури, а також уповільнювала асиміляцію.
4. Бібліотеки української еміграції як інформаційні заклади сприяли трансляції національної інформації, утворенню соціального середовища, в якому важлива роль належала “інформаційній” свідомості, а також формуванню соціально-історичної та територіальної бібліотечної мережі з включенням її в загальнодержавний та загальноосвітній інформаційний простір.
5. Видавнича мережа української еміграції складалась переважно із видавництв громадських, приватних та видавничих товариств, що сприяли поширенню українського друкованого тексту, в межах якого відбивався та втілювався пізнавальний досвід української інтелектуальної еліти. Книговидавничий репертуар української еміграції в ЧСР у міжвоєнний період було представлено переважно навчальними і науковими виданнями, майже з усіх галузей знань виходили наукові праці українських вчених, що були результатами багаторічних досліджень, наукові видання представлені працями, науковими записками, що репрезентували доробок українских наукових колективів.
6. Українські громадські структури сприяли розширенню видавничо-бібліотечної діяльності, застосовуючи різні форми і методи організації інформаційного процесу. В рамках громадських організацій визначався соціальний статус особистості, який є показником загального та професійного розвитку, політичної, наукової та громадської активності, самореалізації. Відбулося обєднання індивідів на основі групових інтересів, що є вирішальним для їх самоідентифікації. В ході комунікативної взаємодії особистостей традиції мовні та друкованого слова зберігались і відтворювались за рахунок міжособистісного спілкування (збори, лекції, доповіді), та діяльності (книговидавничої, книгопоширюючої, бібліотечної).
7. Найактивнішу роль в організації видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР між двома світовими війнамивідігравали визначні громадські, політичні та культурно-освітні діячі: мовознавець і філолог С. Смаль-Стоцький, педагог і бібліотекознавець С. Сірополко, видавець і письменик В. Королів-Старий, бібліотекознавець і книгознавець Л. Биковський, історик мистецтва і театру Д. Антонович, музикознавець Ф. Стешко, публіцист М. Шаповал, історик церкви і джерелознавець В. Біднов, науковий і практичний доробок в галузі книжкової справи яких потребує подальшого вивчення
Список опублікованих праць за темою дисертації:
1. Заремба О. Новоявлені документи про голод в Україні (з празьких архівів) // Київ. старовина. – К., 1996.- № 6. – С. 107–113.
2. Заремба О. Книжкова колекція Товариства “Музей Визвольної боротьби України” у Празі (1925–1945) // Бібл. планета. – 2001.– № 2 (12). – С. 36–37.
3. Заремба О. Українське історико-філологічне товариство в Празі (1920–1940) // Бібл. планета. – 2001. – № 3 (13). – С. 30–32.
4. Заремба О. Українське товариство прихильників книги у Празі // Вісн. Кн. палати. – 2001.– № 8. – С. 21–23.
5. Заремба О. Краєзнавча та бібліотечна діяльність Дмитра Антоновича в Празі // Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень // Х Всеукр. наук. конф. з істор. Краєзнавства. – К.– Донецьк. – С .215–217.
6. Заремба О. Українська книга як джерело збереження національної ідентичності // Бібліотека. Інформація. Суспільство : Зб. наук. пр. – К., 1998 – С. 94–97.
7. Заремба О. Товариство охорони українських історичних пам’яток за кордоном (м. Прага) // Вісник українського товариства охорони пам’яток історії та культури.– 2001. – № 2. – С. 46-51.
8. Заремба О. Журнал “Українська книга“ як джерело української бібліології // Перші книгознавчі читання / Зб. наук. пр.–К., 1997.– С. 138–144.
9. Заремба О. Видавнича справа української еміграції у 20–30-х роках ХХ ст. // Бібліотека у демократичному суспільстві : Зб. матеріалів Міжнар. наук. конф. – К., 1995 – С. 193-194.
10. Zaremba O. Ukrainian publishing in Czech Republic // Russian, Ukrainian and Belorussan Emigration Between the Word Wars in Czechoslovakia. Results and Perspectives of Contemporary Research. Holdings of the Slavonic Library and Prague Archives. – Praha, 1995. – Р. 915 – 917.
Анотація
Заремба Олеся Сергіївна. Видавничо-бібліотечна інфраструктура української еміграції в Чехо-Словаччині між двома світовими війнами. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.08 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Київ, 2002.
Дисертація присвячена комплексному аналізу видавничо-бібліотечної інфраструктури української еміграції в ЧСР у міжвоєнний період. Із залученням широкого документального матеріалу виявленні чинники, що впливали на діяльність видавництв та бібліотек, визначена структурна, тематична й типологічна специфіки книжкового репертуару українських видавництв ЧСР. Встановлено залежність функціонування видавничо-бібліотечної інфраструктури українців від державно-політичних орієнтирів ЧСР, а також виявлено рівні її соціальної активності. Досліджено діяльність еміграційних українських громадських організацій в галузі розвитку книжкової справи. Виокремлено внесок українських учених, громадських і політичних діячів у розвиток видавничо-бібліотечної інфраструктури.
Ключові слова: видавничо-бібліотечна інфраструктура, українська еміграція в Чехо-Словаччині, бібліотека, видавництво, видавнича діяльність, бібліотечна діяльність
Аннотация
Заремба Олеся Сергеевна. Издательско-библиотечная инфраструктура украинской эммиграции в Чехо-Словакии между двумя мировыми войнами. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.08 – книговедение, библиотековедение, библиографоведение. Национальная библиотека Украины имени В.И. Вернадского. – Киев, 2002.
Диссертация посвящена комплексному анализу издательско-библиотечной инфраструктуры украинской эммиграции в ЧСР в междувоенный период. На широком документальном материале выявлены условия, которые влияли на деятельность издательств и библиотек, определена структурная, тематическая и типологическая специфики книжного репертуара украинских издателей ЧСР. Установлено зависимость между функционированием издательско-библиотечной инфраструктуры украинцев и государственно-политическими ориентирами ЧСР а также выявлена ее социальная активность. Показана роль эммиграционных украинских организаций в развитии книжного дела, а также вклад украинских ученых, политических деятелей в развитие издательско-библиотечной инфраструктуры.
Ключевые слова: издательско-библиотечная инфраструктура, украинская эммиграция в Чехо-Словакии, библиотека, издательство, издательская деятельность, библиотечная деятельность.
Аnnotation
Olesija S. Zaremba. Publishing-and-Library infrastructure of the Ukrainian Emigration of Czechoslovakia Between two Word Wars. – Manyscript.
Dissertation for the degree of Candidate of Historical Science on speciality 07.00.08. of Book Science, Library Science, Bibliographic Science. The V.I. Vernadsky National Library of Ukraine – Kyiv, 2002.
The dissertation is devoted to the complex analysis of a publishing-and-library infrastructure of the Ukrainian emigration of Czechoslovakia in the period between two Word Wars. On a wide documentary materials, the researcher depicts main factors, which influenced library and publishing infrastructure in emigration – economical, social and political, state and cultural. This infrastructure’s function was to create self-consciousness of the Ukrainian emigration. Its social activity had different levels: high (1920-1925) with intensive development of publishing houses and labraries of Ukrainian emigration; middle (1926–1929) when Ukrainian publishing houses and labraries have been closing, fewer books were published etc; low (1930-1939) when Ukrainian higher educational establishments were closed, NGOs, libraries and publishing houses seized their activities. All that led to the underestimation of Ukrainian books. The reason for that was the economic crisis in Europe and lack of financial resources of the Ukrainian emigration.
It was proved in the dissertation that library and publishing infrastructure of the Ukrainian emigration in Czech-Slovakia helped to preserve its national identity as a subject of historical process. National information environment helped to create social and national entity, preserve ethnic mentality in the conditions of forced adaptation towards long staying in a foreign country.
Libraries of the Ukrainian emigration as information institutions disseminated national information, influenced the social environment with its cultural, historic and local library network.
Publishing houses of NGOs and private groups formed the publishing network of the Ukrainian emigration. The majority of publications made manuals for students, although scientific works in all fields of knowledge by Ukrainians researchers also have been published.
In dissertation the role of Ukrainian civic institutions in developing of library and publishing activities was examined. Personal communication interactions helped to preserve the language and printed word traditions by the means of personal communication (lectures, meetings, papers) and activities, such as book publishing, book distributing, and library.
Key words: publishing and library infrastructure, Ukrainian emigration in Czech-Slovakia, information institutions, libraries, publishing houses, period between two World Wars.
Підписано до друку 23.11.2002 р. Формат 60х90/16.
Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.
Тираж 100 прим. Зам. № 192.