Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Лазуренко Валентин Миколайович
УДК –- 058. 244.6 (477) “”
ЗАМОЖНЕ СЕЛЯНСТВО УКРАЇНИ
В УМОВАХ НЕПУ
07.00.01 - історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Донецьк –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Черкаському інженерно-технологічному інституті Міністерства освіти і
науки України
Науковий керівник - доктор історичних наук, професор
Морозов Анатолій Георгійович,
завідувач кафедри новітньої історії та права
Черкаського державного університету
ім. Богдана Хмельницького
Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор,
Заслужений працівник народної
освіти України
Тригуб Петро Микитович,
завідувач кафедри історії та філософії Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська Академія”
кандидат історичних наук, доцент
Нікольський Володимир Михайлович,
доцент кафедри історії України
Донецького національного університету
Провідна установа –Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна
Міністерства освіти і науки України (м. Харків)
Захист відбудеться “20 ”грудня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корп., ауд. 32
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)
Автореферат розісланий “19”листопада 2001 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сучасні трансформаційні процеси в аграрному секторі економіки України стимулюють зростання значного інтересу як дослідників-фахівців, так і широкої громадськості до специфічних особливостей перебігу аграрних перетворень, що мали місце в українському селі в добу непу і які багато в чому схожі із нинішніми.
Відхід від кріпацько-колгоспної системи господарювання на селі, яка проіснувала понад сім десятиліть, та надання селянству можливості вільно господарювати, працювати на себе, а в кінцевому разі покращувати добробут українського народу, його держави, розгортання приватної ініціативи закономірно приведе до появи заможного селянства. Цей процес інтенсивно розвивався в 20-ті рр., в період нової економічної політики.
В умовах існування самостійної незалежної української держави дослідження історії України CC століття буде неповним без якісно нового висвітлення тієї важливої соціально-економічної ролі, яку відігравало в житті села доколгоспного періоду заможне селянство.
Сучасні трансформаційні процеси в аграрно-промисловому комплексі України, які активно розгорнулись після виходу у світ 3 грудня 1999 р. Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", ще раз підкреслили важливість і актуальність дослідження ролі й значення міцних селянських господарств за умов недостатньо розвинутого товарного виробництва.
Нововведення в аграрному секторі народного господарства, що мали місце в 20-ті роки, і ті, які впроваджуються нині, мають у своїй основі досить багато спільного. Їх об'єктивне вивчення, врахування досвіду минулого, який мав як позитивні, так і негативні наслідки, має не лише пізнавальне, але і важливе практичне значення. Без його детального й критичного аналізу важко уникнути ускладнень на шляху ефективного реформування сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційної роботи тісно пов'язана з програмою досліджень Науково-дослідного інституту селянства Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницького та Інституту історії України НАН України: “Історичні форми ментальності, соціально-економічного та громадського самоврядування українського селянства”. Поряд з цим дисертаційне дослідження є складовою частиною держбюджетної науково-дослідної теми “Державотворчі процеси в Середньому Подніпров'ї в контексті творення історії України” (держ. рег. № 0199U003996), що дало змогу всебічно вивчити соціально-економічне життя селянства в період непу. Результати дослідження можуть залучатися в якості складової частини навчального посібника з аграрної історії,до вузівської та шкільної програм.
Об'єктом дисертаційного дослідження є та група українського селянства 20-х рр. XX ст., яка в результаті ефективного, раціонального господарювання зараховувалась радянською владою до розряду заможного, її місце та роль в соціально-економічному та політичному житті УСРР.
Предметом дослідження є процес функціонування економічно міцних заможних селянських господарств, соціальні, економічні та політичні особливості їх буття в українському радянському суспільстві доколгоспного періоду, їх взаємовідносини з державними структурами.
Хронологічні межі дослідження 1921 - 1929 рр., тобто час запровадження, реалізації та згортання нової економічної політики.
Географічні межі дослідження відповідають тогочасним кордонам УСРР.
Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі комплексного вивчення джерельної бази дослідити соціально-економічне та суспільно-політичне життя заможного селянства в роки непу.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:
У ході вирішення поставлених завдань автором були використані спеціально-історичні методи:
1) історико-порівняльний (дуже важливо шляхом порівняння встановити особливості становища заможного селянства в порівнянні з іншими соціальними групами села);
) статистичний (в роботі фігурує велика кількість фактів і статистичних зведень, що потребує їхньої систематизації);
) типологічний (слід виділити типові явища та дослідити їх на різних етапах непу);
) генетичний (велике значення має вивчення специфічних витоків особливого соціально-економічного становища заможного селянства в добу непу).
Наукова новизна дисертації полягає в наступному. По-перше, у новому підході до проблеми, який дозволив відійти від усталених у радянській історіографії стереотипів висвітлення даної теми. По-друге, здійснена спроба комплексного, об'єктивно-реалістичного, вивчення специфічних особливостей життя селянства в 20-ті роки XX ст., яке в результаті ефективного, раціонального виробництва та достатньої прибутковості своїх господарств піднялось на високий економічний рівень розвитку і правомірно термінологічно повинно визначатися як заможне селянство. По-третє, пропонується сучасне бачення як спільних, так і відмінних соціально-економічних ознак різних прошарків селянства України доколгоспного періоду. На їх основі й визначається поняття “заможне селянство”.
Теоретичне значення запропонованої дисертації полягає в можливості її використання в якості складової частини навчального посібника з аграрної історії України для студентів, аспірантів, включені до вузівської та шкільної навчальних програм.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його зміст, висновки та положення можуть бути використані органами державної влади в ході реалізації програми сучасних аграрних перетворень.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії України Черкаського інженерно-технологічного інституту, кафедр історії України та новітньої історії та права Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького.
Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти знайшли відображення у доповідях і повідомленнях автора на Другій міжнародній конференції "Наука і освіта '99" (Дніпропетровськ - Черкаси, січень 1999 р.); на Третій міжнародній конференції "Наука і освіта '2000" (Дніпропетровськ - Черкаси, січень 2000 р.); на науковій конференції, присвяченій пам'яті українського історика, правознавця, громадського й політичного діяча Андрія Яковліва (Черкаси, травень 2000 р.); на ІІІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси –Мліїв, травень 2001 р.).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових робіт загальним обсягом 4,2 др. арк. Результати дослідження викладено у п'яти статях, одна з яких написана у співавторстві із А.Г.Морозовим, одній доповіді на аграрному симпозіумі, та двох повідомленнях на наукових конференціях. В названих вище працях висвітлено як загальну концепцію дисертації, так і окремі її положення та специфічні питання.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Дисертація містить 18 таблиць, загальним обсягом 9 сторінок. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 217 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені предмет та об'єкт дослідження, хронологічні та територіальні межі, мета і завдання дослідження, наукова новизна та практичне значення.
У першому розділі - “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження”проаналізована фахова література з визначенням рівня наукової розробки теми, показана ступінь інформативності залучених джерел, обґрунтовані методологічні засади дослідження.
Історіографію обраної теми умовно поділено на три основні етапи та ряд підетапів. 1) - період 20-х років, коли з'явились перші праці, в яких досліджувались соціально-економічні аспекти історії українського селянства перших пореволюційних років і, зокрема - заможного; 2) –власне радянський, період від початку колективізації і до 1990 року. Виходячи з особливостей висвітлення життя селянства, визначений період можна умовно розділити на декілька підетапів. Перший –це 30-ті –початок 50-х рр., коли власне будь-яка відверто не сфальсифікована розробка питань соціально-економічної диференціації села доколгоспного періоду в той чи інший спосіб розвінчувала офіційно визначену колективістську міфологему і практично була припинена. Другий –це період “хрущовської відлиги”(ІІ п. 50-х –І п. 60-х рр.). Третій підетап –це хронологічний проміжок ІІ п. 60-х –І п. 80-х рр. Незважаючи на значно вищий рівень фахової майстерності, дослідження цього етапу, в порівнянні з роботами доби “відлиги”відчутно програють внаслідок тиску пануючої у тогочасному радянському суспільстві “сусловської ідеології”. Четвертий підетап розпочався в другій половині 80-х рр., коли в радянському суспільстві було започатковано перебудовчі процеси, які привели до об'єктивності та реалізму у висвітленні історичних процесів, і відкидання, хоч і з певними застереженнями усталених радянських стереотипів мислення; 3) сучасна історіографія.
Проблемі визначення специфічних ознак заможності присвячена значна кількість літератури 20-х рр. XX cт. Так, зокрема, В. Богушевський у 1925 р. подав досить оригінальну концепцію визначення економічних критеріїв заможності селянства1.
Цікавим дослідженням є робота Л. Кріцмана, який виділив близько десятка специфічних ознак заможності селянства, вважаючи його носієм прогресу в сільському господарстві2.
Господарсько-економічні процеси, які мали місце в господарствах економічно міцного селянства розглядав авторитетний на той час партійний публіцист А. Попов3.
Вагоме значення мають численні публікації заступника Наркомзема УСРР В. Качинського4. Концентруючи увагу на степовій зоні УСРР керівник Наркомзему наголошував на виключному значенні заможних селянських господарств у тогочасному сільськогосподарському виробництві. Питання визначення критеріїв селянської заможності в роки непу знайшли своє відображення в працях та статтях А. Хрящової5. В її роботах усе селянство, яке за ступенем економічного розвитку, на нашу думку, слід віднести до заможного поділялося на три групи - "заможне", "експлуататорське" і "куркульське". Натомість Я. Яковлєв тогочасне міцне селянство розподіляв на дві групи: "заможне" і "багате"6.
Ґрунтовний аналіз цілого комплексу економічних питань, тісно пов'язаних із функціонуванням заможного селянського господарства в складі аграрного комплексу української радянської держави був виконаний М. Гуревичем7 та відомим фахівцем у галузі сільськогосподарського кредиту А. Дідусенком8. Науковці зробили спробу пошуку економічних критеріїв, за якими слід визначати заможне селянство.
Значну увагу цій проблемі приділяв у 20-ті рр. і відомий економіст-аграрник О. Шліхтер9. Характеризуючи економічно міцне селянство України, він вживав термін "заможне", а не загальноприйняте "куркульське".
Важливе значення для дослідження даної проблеми мають праці не лише дослідників, але і практичних керівників державних установ 20-х рр. XX ст.: М. Скрипника, П. Любченка, В. Батуринського, І. Батюка, М. Вольфа, М. Гершонова, Б. Колесникова, Г. Тремля, І. Смілги, Е. Дешка, С. Дубровського, ____________________
Богушевський В.О. О деревенском кулаке или о роли традиций в терминологии // Большевик. –. –№9 –. –С. 59–.
2 Классовая дифференциация крестьянства в современной советской деревне (Доклад Л. Крицмана, прочитаный 17 ноября 1925 года) // Весник Коммунистической Академии. ––. –№14. –С. 184–.
3 Попов А. Расслоение деревни (опыт обследования одной волости) // Под знаменем коммунизма. –Л., 1925. –№2. –С. 55–.
4 Качинский В. Молодая поросль фермерства в украинской степи // Хозяйство Украины. –. –№6. –С. 98-106. Його ж. Наша сельскохозяйственная кооперация // Украинский экономист. –. –июля.
5 Хрящова А. К вопросу об изучении расслоения крестьянства // На аграрном фронте. –. - №1. –С. 80-85.; Її ж. Группы и классы в крестьянстве. –-е изд. - М.: Изд-во ЦСУ СССР, 1926. –с.
6 Яковлев Я.А. О путях закрепления союза рабочих и крестьян // На аграрном фронте. –. - №1.- С. 11-14.; Його ж. Об ошибках хлебофуражного баланса ЦСУ и его истолкований. –-е изд. - М.: Изд-во Комакадемии, 1926. –с.
7 Гуревич М.Б. К вопросу о дифференциации сельского хозяйства Украины: Очерк I. –Х., 1925. –с.; Його ж. К вопросу о дифференциации сельского хозяйства Украины: Очерк второй / ЦСУ УССР. –Х., 1925. –с.; Його ж. Питання сучасного селянського господарства України. –Харків: Вид-во ЦСУ УСРР. –. –XX . –82 с.
8 Дідусенко А. Система сільськогосподарського кредиту на Україні (1923 - 1928 р.р.). - Харків: Всеукраїнське сільськогосподарське видавництво "Радянський селянин", 1929. - 120 с.
9 Шліхтер О. Українське сільське господарство за 10 років (підсумки радянської аграрної політики) // Український агроном. –. –№10–. –С. 8–.
К. Хоменка, В. Якиманського, М. Бєлоніна та М. Гаражі, О. Одінцова10. В їх роботах, присвячених аналізу загальних проблем та перебігу соціально-економічних процесів на селі, значне місце посідають і сюжети, пов'язані із визначенням особливостей соціально-економічного становища заможного селянства.
Для ґрунтовного висвітлення проблеми важливе значення має аналіз концепцій та матеріалів, що містяться у ряді творів лідера всеросійського більшовизму В. Леніна11.
Отже, історіографія 20-х рр. характеризується неоднозначністю точок зору щодо визначення об'єктивних соціально-економічних критеріїв заможності доколгоспного селянського господарства.
В 30-ті рр. об'єктивна розробка питань сутності соціальної диференціації села в умовах дрібнотоварного виробництва стала відверто заважати курсу на суцільну колективізацію і практично була припинена.
До розкриття всебічних аспектів життя різних груп українського селянства доби непу, а в цьому контексті зверталась увага і на соціально-економічне становище заможного селянства, дослідники повернулись вже у післясталінський період. В цей час з'являються роботи Ю. Полякова, П. Загорського та П. Стояна, П. Бакуменка, Б. Бабія, В. Голікова, В. Цибульського, Є. Талан, П. Денисовця, А. Полоза, Є. Євсєєва, М. Ксьонзенка, Л. Яковлєвої, Ю. Бокарьова, І. Рибака12, а
________________________________________
Скрыпник М. Обзор современного состояния сельскохозяйственных колективов // На аграрном фронте. –. - №5-6. –С. 119-128.; Любченко П. Всеукраїнські збори уповноважених сільськогосподарської кооперації // Сільський господар. –. –№5. –С. 28.; Батуринский Д.К. К вопросу о совхозной политике // На аграрном фронте. –. - №1. –С. 68-77.; Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні. –Х.: Книгоспілка, 1925. –с.; Вольф М. К аграрной политике на Украине // На аграрном фронте. - 1925. - №11-12. –С. 45-50.; Гершонов М.М. Крестьянские семейные разделы на Киевщине // Местное хозяйство. –К.- 1924. –Январь, №4. –С. 95-101.; Колесников Б. Деревня: Куда она идет. Очерки. –Х.: Пролетарий, 1925. –с.; Тремль Г.А. О едином сельскохозяйственном налоге на Украине в 1924/1925 гг. //Хозяйство Украины. –. - №1-2. –С. 61-67.; Смилга И.Т. Пять лет новой экономической политики // Плановое хозяйство. –. - №3. –С. 47-59.; Дешко Е. Кооперація на Україні. –Х., 1927. –с.; Дубровський С. Расслоение крестьянства и задачи партии в деревне // На аграрном фронте. –. - №11-12. –С. 23-41.; Хоменко К. Наем и сдача живого и мертвого инвентаря на Украине // На аграрном фронте. –. - №7. –С. 139-154.; №8-9. –С. 179-193.; Якиманський В.А. Бюджети селян у 1923-1924 рр. –Х.: Вид-во ЦСУ УССР, 1927. –с.; Бєлонін М., Гаража М. Характеристика землевпорядження на Україні. - Харків, 1928. - 136 с.; Одінцов О. Сільське господарство, хлібозаготівля та сільськогосподарська кооперація. –Х., 1928. –с.
11 Ленін В.І. Первісний начерк тез по аграрному питанню / Для Другого з'їзду Комуністичного інтернаціоналу // Повне зібрання творів. –Т. 41. - К.: Вид-во політичної літератури України, 1974. - С. 162–.; Його ж. Про продовольчий податок (значення нової політики і її умови) // Повне зібрання творів. - Т.43. - К.: Вид-во політичної літератури України, 1974. - С. 187 –.; Його ж. Лист у Політбюро ЦК РКП(б) про тези Є.О. Преображенського “Основні принципи політики РКП у сучасному селі”// Повне зібрання творів. - Т.45. - К.: Вид-во політичної літератури України, 1974. - С. 39 –.
12 Поляков Ю.А. Переход к непу и советское крестьянство. –М.: Наука, 1967. –с.; Загорський П.С., Стоян П.К. Нариси історії комітетів незаможних селян України. –К.: АН УРСР. Ін-т історії, 1960. –с.; Бакуменко П.І. Українська РСР в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.). –К.: Вид-во КДУ, 1960. – 106 с.; Бабій Б.М. Українська Радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.). –К.: Вид-во АН УРСР, 1961. –с.; Голиков В.А. Важнейший этап развития сельскохозяйственной коопереции в СССР (1921-1929 гг.). –М.: Сельхозиздат, 1963. –с.; Цибульский В.А. Налоговая политика в деревне в первые годы нэпа // Вопросы истории. –. - №10. –С. 46-59.; Талан Є.П. До питання про суспільно-політичне життя на селі в Українській РСР (1925 –рр.) // Український історичний журнал (далі –У.І.Ж.). –. –№1. –С. 36–.; Денисовець П.М. Диференціація селянства України в умовах непу та її вплив на виробниче кооперування села // (1921 –рр.) // У.І.Ж. –. –№1. –С. 57–.; Полоса А.И. Кредитование крестьянских хозяйств в доколхозной деревне (по материалам юга Украины, 1923-1927 гг.) // Финансы и кредит. –. –Вып. 8. –С. 77-83.; Євсєєв Є.Т. Практичне здійснення податкової політики на Україні в 1925-1929 роках // Питання історії народів СРСР. –. –Вип. 14. –С. 84-93.; Його ж. Економічні заходи Компартії України по зміцненню бідняцько-середняцьких господарств (1925 –рр.) // У.І.Ж. –. –№1. –С. 92–.; Ксьонзенко М.І. Результати аграрних перетворень на Україні після Великої Жовтневої Соціалістичної Революції // У.І.Ж. –. - №4. –С. 77-87.; Яковлєва Л.В. Комітети незаможних селян у боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади на Україні. ( До 60-річчя створення КНС // Архіви України. –. - №3. –С. 40-45.; Бокарев Ю.П. Бюджетные обследования крестьянских хозяйств 20-х годов как исторический источник. –М.: Наука, 1981. –с.; Рибак І.В. Організація селянської взаємодопомоги в 1925 –рр. // У.І.Ж. –. – №2. –С. 55–.
також Г. Капустян, Н. Рогаліної, Л. Беренштейна, О. Ганжі, В. Верстюка13.
Проте майже всі вищезазначені науковці при визначені соціально-економічних параметрів заможності українського селянства змушені були керуватись офіційно встановленими соціальними критеріями. Однак незважаючи на це ряд з них, відходячи від офіційного термінологічного визначення доколгоспоного заможного селянства як "куркульства", знайшли змогу подати власні термінологічно-понятійні визначення сутності заможного селянства.
Серед повоєнних істориків-аграрників варто виділити роботи Б. Мигаля14, який сформулював достатньо об'єктивне, як на той час, визначення критеріїв селянської заможності в добу непу.
Особливу увагу в цей період привертають роботи відомого дослідника селянського господарства доколгоспного періоду В. Калініченка15, які стали новим кроком до об'єктивного вивчення соціальної диференціації доколгоспного українського селянства.
Важливим етапом в історіографії постсталінського періоду стали наукові праці В. Данілова16. Дослідник, не зважаючи на політичні обставини, намагався підходити до проблеми майнового розшарування доколгоспного селянства України. Так, зокрема, він намагався уникати вживання загальноприйнятого стереотипу “куркуль”, замінюючи його такою дефініцією як “заможно-куркульські”групи.
Ряд важливих аспектів функціонування заможних селянських господарств періоду непу розглядається Ю. Борисовим, Л. Гордоном, Е. Клоповим, В. Наумовим, Л. Куріном17 наприкінці 80-х рр.
Новий етап в досліджені проблеми об'єктивного визначення критеріїв заможності доколгоспного селянства був започаткований у 90-ті рр., коли Україна стала на шлях незалежності і з'явилась реальна можливість без наперед заданих ідеологічних стереотипів мислення подавати науковому й громадському загалу реалістичну картину становища селянства України і, зокрема, економічно заможного селянства. В 1990 р. побачила світ ґрунтовна монографія С. Ляха18. В ній автор при аналізі доколгоспного селянства виділяє критерії селянської заможності. Основним науковець вважав використання в господарстві найманої робочої сили.
___________________________________________
Капустян Г.Т. Суспільно-політична активність селянства (1924-1925 рр.) // У.І.Ж . - 1985. - № 10. - С. 87-92.; Рогалина Н.Л. Социальная динамика советского доколхозного крестьянства: классовое расслоение, социальные перемещения (1921 –гг.). –М.: Наука, 1986. –с.; Її ж. Социальная динамика советского крестьянства 1920-х годов // История СССР. –. - №1. –С. 136-151.; Беренштейн Л.Ю. Великий Жовтень і соціалістичні перетворення в сільському господарстві України // У.І.Ж. –. –№12. –С. 64–.; Ганжа О.І. Боротьба з куркульством на Україні в 1921-1923 рр. // У.І.Ж. –. - №5. –С. 109-117.; Верстюк В.Ф. В.І. Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї // У.І.Ж. –. –№12. –С. 29–.
14 Мигаль Б.К. Класова боротьба в українському селі навколо питань землеустрою (1921-1925 рр.) // Вісник Харківського університету. Історична серія. Вип. 3. –. - №35. –С. 22-27.; Його ж. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовний період (1921-1925 рр.). - Х.: Вид-во при Харк. держ ун-ті, 1974. - 168 с.
15 Калініченко В.В. Відчуження надлишків землі в куркульських господарствах Лівобережної України: (1920-1923) // Вісник Харківського університету. Історія. –. - №201. –Вип. 12. –С. 38-44.; Його ж. Крестьянская поземельная община на Украине в доколхозный период // Вестник Харьковского университета. –. - №226. –С. 3-12.; Його ж. Крестьянское хозяйство Украины накануне перехода Советской страны к нэпу // Вестник Харьковского университета. –. - №2296. –С. 26-34.
16 Данилов В.П. О характере социально - экономических отношений советского крестьянства до коллективизации сельского хозяйства. - М.: Институт истории АН СССР, 1961. - 60 с.; Його ж. Советская доколхозная деревня: социальная структура, социальние отношения. –М.: Наука, 1979. –с.
17 Борисов Ю.С. Эти трудные 20-30-е годи // Страницы истории советского общества: Факти, проблемы, люди. - М.:Политиздат, 1989. - С. 121-157.; Гордон Л.А., Клопов Э.В. Форсированый рывок конца 20-х и 30-х годов: исторические корни и результаты // Страницы истории советского общества: Факти, проблемы, люди. - М.:Политиздат, 1989. - С. 157-173.; Наумов В., Курин Л. Нэп: суть, опыт, уроки // Урок дает история. –М., 1989. –С. 91-106.
18 Лях С.Р. Наймана праця в сільському господарстві України в умовах непу. - К.: Вища школа, 1990. - 127 с.
Запропоновані у 80-х рр. В. Калініченком наукові ідеї, думки, знайшли своє відображення на початку 90-х рр. у глибоко змістовній, аналітичній монографії "Селянське господарство України в доколгоспний період (1921-1929 рр.)"19. В цьому фундаментальному дослідженні подаються цікаві матеріали щодо визначення критеріїв заможності тогочасного селянського господарства. До досліджуваних нами заможних груп українського селянства автор відносить як дрібнокапіталістичне селянське господарство, так і заможне середняцьке.
Побіжно проблема визначення об'єктивних критеріїв, за якими слід виділяти сільського заможника знайшла відображення в роботах В. Верстюка20.
Питанням експропріації у заможних селянських господарств України наприкінці 20-х рр. присвячена низка ґрунтовних публікацій Є. Шаталіної21. Дослідниця акцентує увагу на жорстокості радянської влади по відношенню до заможних груп селянства у реалізації політики "ліквідації куркульства як класу".
Значний внесок у розробку питання участі заможного селянства України в роботі сільськогосподарської кооперації у доколгоспний період та визначенню його характерних соціально-економічних рис, зробили у першій половині 90-х рр. у своїх ґрунтовних монографіях А. Морозов та В. Марочко22.
Окремі сюжети з питань ролі та місця заможного селянства в суспільно-політичному житті села відображені в публікаціях сучасних дослідників М. Венера, В. Адамського та О. Мельничука23.
Принципово новий підхід до визначення соціально-економічних критеріїв селянської заможності в роки непу започаткувала відома дослідниця О. Ганжа24. Вона акцентує увагу, насамперед, на невирішеній до цього часу проблемі термінологічного визначення більш заможних, тобто економічно зміцнілих за роки непу селянських господарств. На її думку вживання терміну "куркуль" є історично неправильним і некоректним.
Якісно новим рівнем наукового осмислення міжвоєнного періоду історії України позначені праці С. Кульчицького25. Весь комплекс сучасних робіт автора спрямований на критичне переосмислення усталених стереотипів та усунення штучних, але все ще живучих аксіом, які тривалий час насаджувались у суспільній свідомості тоталітарною системою щодо існування в селянському середовищі доби непу деструктивних по відношенню до селянства соціальних груп.
Із встановленням незалежності України в широкому науковому обігу з'являються чисельні праці істориків діаспори. Серед них виділяються роботи Т. Гунчака та О. Субтельного, в яких науковці висловлюють схоже розуміння проблеми соціальної диференціації селянства доколгоспного періоду: в українському селі періоду непу існувало економічно міцне трудове, а відповідно _____________________________
Калініченко В.В. Селянське господарство України в доколгоспний період (1921 –рр.). –Харків: Основа, 1991. –с.
20 Верстюк В.Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). –К.: Наук. Думка, 1992. –с.
21 Шаталіна Є.П. Експропріація селянських господарств в Україні у 1929 - 1932 рр. //У.І.Ж. - 1992. - №3. - С. 109-123.
22 Морозов А.Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу непу. –Черкаси: НДІТЕХІМу, 1993. –с.; Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.). –К.: М.Р. Коts Publishing, 1995.- 224 с.
23 Венер М. Лицом к деревне: советская власть и крестьянский вопрос (1924-1925 гг.) // Отечественная история. –. - №5. –С. 86-107.; Адамський В. Земельна реформа в контексті традицій і ментальності українського селянства // Розбудова держави. –. -№10. –С. 41-44.; Мельничук О. Боротьба за владу на селі в 1920 –роках: Сільські ради проти комнезамів // Нова політика. –. - №2. –С. 35-36.
24 Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму ( 1917 - 1927 рр. ). - К.: Ін-т історії НАН України, 2000. - 208 с.
25 Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя ( 1919 - 1928 ). –К.: Основи, 1996. –с.; Його ж. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). –К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. –с.
заможне селянство, яке раціонально вело власні високопродуктивні господарства26.
Вирішенню поставлених в роботі завдань допомагає широка джерельна база. За походженням і змістом вона поділяється на наступні групи.
До першої групи належать неопубліковані архівні матеріали та збірники документів. Для написання дисертації використовувались, насамперед, документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Найповніше використаним в даному архіві був фонд 1 (ЦК КП(б) України), який містить величезний масив конкретних статистичних, інформаційних та аналітичних документів, що відображають дійсний стан соціально-економічного й суспільно-політичного життя на селі в 1921-1929 рр. В роботі широко використані також і фонди Центрального державного архіву вищих органів влади й органів державного управління України (ЦДАВО України). Серед них фонд 27 - Народного комісаріату землеробства УСРР та фонд 290 - Всеукраїнського союзу сільськогосподарської кооперації "Сільський господар".
Друга група - статистичні матеріали. Вони дозволяють всебічно проаналізувати соціально-економічний розвиток заможного селянства в роки непу.
Вивченню проблеми соціально-економічного становища заможного селянина в системі сільськогосподарської кооперації допомагають "Відчити всеукраїнського союзу сільськогосподарської кооперації "Сільський господар"", річні звіти систем кооперації, а також офіційна статистика Центрального Статистичного Управління України про становище кооперації на Україні27.
Цінні відомості про податкову політику та практику радянської держави щодо економічно зміцнілого в доколгоспний період селянства, містяться в збірниках документів спеціально присвячених проблемі селянського оподаткування в Україні28. Глибшому розкриттю політики радянської держави по знищенню провідного економічного становища заможного селянства в аграрному секторі, допомагають збірники статистики про стан сільського господарства України29. Визначенню кількості заможного селянства наприкінці 20-х рр. допомагає статистичний збірник "Україна. Статистичний щорічник. 1929"30 .
Третю групу джерел складають документи вищих партійних органів. Для об'єктивного розуміння сутності курсу більшовицької партії на суспільно-політичну та соціально-економічну ізоляцію заможного селянства України цінними є стенографічні звіти з'їздів ВКП(б) та КП(б)У, всесоюзних та українських партконференцій, пленумів ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У, матеріали спеціальних партійних нарад, пленумів та сесій ВУЦВК, на яких вирішувались подальші кроки радянської влади у напрямку трансформації аграрного
____________________
26 Гунчак Т. Україна: перша половина xx століття: Нариси політичної історії. - К.: Либідь, 1993. - 288 с.; Субтельний Орест. Україна: історія. - К.: Либідь, 1993. - 720 с.
27 Сільський господар. Відчит за 1926-27 операційний рік (1 жовтня 1926 р. - 1 жовтня 1927 р.). Частина Перша. - Харків: Сільський господар, 1928. - 39 с.; Сільський господар. Відчит за 1926-27 операційний рік (1 жовтня 1926 р. - 1 жовтня 1927 р.). Частина Друга. - Харків: Сільський господар, 1928. - 68 с.; Кооперація на Україні в 1925-26 роках. Статистика України. –Х.: ЦСУ, 1929. –XXVI, 178 с.; Кооперація на Україні в 1926-1927 році. Статистика України. –Х.: ЦСУ, 1929. –XXXII, 126 с.; Річний звіт системи бурякової кооперації за 1928 рік. - Х.: Укрбуряксоюз, 1929. –с.
28 Сельськохозяйственный налог 1924/25 г. и источники его выполнения. –Х., 1925. - Вып.9. –с; Сельськохозяйственный налог на Украине в 1928 / 29 гг. –Х., 1929. –с.
29 Государственная статистика УССР: (Ее достижения и перспективы). 1921-1925 гг. –Х.: ЦСУ УССР, 1925. –с.; Сдвиги в сельском хозяйстве СССР между XV и XVI партийными съездами: Стат. сведения по сельскому хозяйству СССР за 1927 - 1930 гг. - М.; Л.: Соцэкгиз, 1932. - 216 с.
30 Україна: Статистичний щорічник. 1929. –Х.: ЦСУ УРСР. - XXII, 1929. –с.
сектора економіки держави та нові підходи у ставленні до заможного селянства31.
До четвертої групи належать як загальні партійні видання, так і видання наркоматів УСРР, аналіз яких дає змогу з'ясувати об'єктивні причини політики більшовиків, спрямованої на суспільно-політичну та соціально-економічну ізоляцію заможного селянства32.
П'ята група - матеріали періодичних видань 20-х рр. в яких розкривається тогочасна атмосфера в селянському середовищі у зв'язку з переходом до колективізації.
Шостою групою джерел є довідкові та енциклопедичні видання. Повніші відомості з даної проблеми містяться в таких виданнях як: "Енциклопедія Українознавства", "Історія селянства Української РСР", "Історія Української РСР. В 2-х томах", "Історія Української РСР. Короткий нарис", "Радянська енциклопедія історії України", "Нариси історії Комуністичної партії України", "Малий словник історії України", "Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства: Навчальний посібник", "Історія України", "Сторінки історії Компартії України".
Наукову достовірність результатів дослідження забезпечують порівняльний, критичний аналіз та синтез використаних джерел.
У другому розділі - “Соціально-економічні критерії заможності селянського господарства України в добу непу”аналізуються погляди вчених на визначення показників заможності селянського господарства в 20-і та післявоєнні роки, а також подається позиція союзного та українського партійно-радянського керівництва 20-х років щодо цього.
Визначити реальні соціально-економічні параметри заможного господарства в добу недостатньо розвинутого товарного виробництва об'єктивно досить складно. Не сформульовано навіть єдиного термінологічного визначення, яке б давало чітку характеристику заможного господарства. Даному типу господарства давались різні визначення: “куркульське”, “глитайське”, “міцне”, “багате”, “велике”, “дрібнокапіталістичне”, “господарство сільської буржуазії”, “великоексплуататорського”тощо.
В науковій літературі розрізняються три типи господарств заможних селян (“куркулів”): а) дореволюційні “куркулі”; б) “куркулі радянські”; в) “куркулі”за назвою, а в дійсності –середняки і навіть бідняки, що чинили опір насильницькій колективізації.
Перехід до непу об'єктивно полегшив для заможного селянства відхід на хутори, оренду землі та залучення сторонньої (найманої) робочої сили. Наслідком непу стала поява на селі нової верстви –“радянських”заможних селян. В другій половині 20-х рр. їх кількість становила 3 –% від загальної кількості всіх селянських господарств України.
____________________
31 КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. 1898-1970. - М.: Политиздат, 1970. -Т.2. (1917-1924). - 543 с.; Пятнадцатий съезд ВКП(б). Декабрь 1927 г. Стенографический отчет. –М., 1961. –Ч. 2. –с.; КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. 1898-1970. - М.: Политиздат, 1970. - Т.4. (1927-1931). - 583 с.; Коллективизация сельского хозяйства. Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства. 1927 - 1935 гг. - М.: Изд-во АН СССР, 1957. - 575 с.; Труды 1-го Всеукраинского съезда работников по коллективизации сельского хозяйства 25-28 февр. 1923 г. –Х.: Изд. отд. НКЗ, 1923. –с.; Закон о комитетах незаможных селян: Постановление Всеукраинского Центрального исполнительного комитета Советов от 13 апр. 1921 г. (Издан Всеукр. Центр. исполн. ком. 13 апреля 1921 г.). –Х., 1921. –с.; Расслоение села и задачи партии: Материалы Всеукраинского совещания по работе на селе. (15-17 апреля 1924 г.) (ЦК КП(б)У). –Х., 1924. –с.; Партия и село: Материалы Всеукраинского совещания по работе на селе (1-5 декабря 1924 г.) (КП(б)У). –Х., 1925. –с.; Всеукраїнский Центральний Виконавчий Комітет. Сесія 4-та, 8-го скликання. –Х., 1925. - 53 с.
32 Сельское хозяйство Украины. –Х.: Изд-во Наркомзема УССР, 1923. –с.; Коллективизация сельского хозяйства на Украине. –Х.: Рад. Селянин, 1925. –с.
В період розгортання непу економічно стале, забезпечене худобою та реманентом селянство загальноприйнятно називали “заможним”, а не куркульським, оскільки термін “куркуль”у цей час був синонімом “контрреволюціонеру”.
Докладний аналіз значного комплексу статистичних, інформаційних, довідкових, аналітичних матеріалів, які протягом 1921 –рр. направлялися у відділи ЦК КП(б)У дає підстави твердити, що термін “куркуль”і термін “заможник”у різні періоди вживалися в згаданих документах із різним значенням. Починаючи з 1921 і по 1923 рр. термін “куркуль”використовували на позначення економічно сильних селянських господарств. Починаючи з 1924 р. в більшості обіжників ЦК КП(б)У термінологічно вживається термін “заможний”селянин. У 1927-1929 рр. паралельно вживаються два терміни на позначення економічно сильних груп селянства: “заможне”і ”куркульське”.
Впродовж доколгоспної доби, в партійних колах так і не були чітко визначені критерії, за якими селянина можна було б віднести до групи заможників. Яким чином відрізнити експлуататора-куркуля від заможного селянина чи старанного трудівника, однозначну відповідь на це питання не могло дати навіть вище союзне та українське партійно-радянське керівництво. Хоча у вищих партійних колах, особливо в середній період непу, зазначалось, що так звані “куркулі”в селі відсутні, їх лише можна підшукати по резолюції XІІІ з'їзду. Наголошувалось також на тому, що будь-який старанний середняк розглядався місцевими комуністами як “куркуль”.
В травні 1927 р. вперше за десять років радянської влади комісією Раднаркому СРСР було затверджено методику визначення соціальної структури населення СРСР. Відповідно до неї все сільське населення було поділено на 4 групи: пролетарі, бідняки, середняки та куркулі. Зважаючи на тогочасну політичну позицію щодо одноосібних прибуткових господарств дана комісія вважала, що політичний термін “куркуль”найбільш відповідає визначенню сутності заможних прошарків селянства.
Особисте бачення кількісних і якісних ознак групи господарств, яких зараховували до так званої куркульської групи визначила ще в I-й п. 20-х рр. для внутрішнього користування і Компартія України. Головною ознакою куркуля, на відміну від середняка, на думку керівництва КП(б)У, було те, що окрім сільського господарства куркуль займається різного роду торгівельними справами, лихварством, підрядами, постачаннями, переробними підприємствами, на яких використовує найману працю, експлуатацію великих сільськогосподарських машин тощо. Разом із тим вище партійне керівництво виділило три основних типи куркуля: перший –той, який не веде сільського господарства або веде з незначним посівом і худобою і живе за рахунок одного чи декількох із вище перелічених джерел; другий –той, який веде середнє селянське господарство, але при цьому має додаткові прибутки того ж порядку; третій –має велике сільське господарство, переважно з орендованою землею, із великою кількістю худоби і з використанням найманих робітників.
В 1925 р ЦК КП(б)У поділив українське село на три економічні групи: заможну, середняцьку і незаможну. Поряд з уживанням терміну “заможне”селянство в документах вищих інстанцій Компартії України зустрічаємо використання синонімічного визначення даної групи селян –“багате”, яка ототожнювалась з так званим “куркульством”. Дане селянство, за її даними, складало в цілому по Україні близько 5-7%, піднімаючись у найбільш землезабезпеченому степовому районі до 10-13%”.
Вперше офіційні параметри так званих “куркульських”господарств на Україні з'явились у постанові Раднаркому УСРР “Про ознаки куркульських господарств, на які поширюються правила кодексу законів про працю УСРР”від 13 серпня 1929 р.
Поява в 1927 –рр. чітко визначених кількісних характеристик для “куркульства”пояснюються не науковими досягненнями у розв'язанні питання про соціально-економічне розшарування селянства, а виключно потребою термінового виконання науковцями політичного замовлення правлячої більшовицької партії, яка на той час вже взяла курс на згортання непу та на проведення суцільної колективізації.
До кінця не визначеною в тогочасних вищих партійних колах залишалась проблема яким чином провести градацію між заможним селянином та “експлуататором-куркулем”. Це спонукало до продовження дискусії та пошуку загальноприйнятних критеріїв градації селянських господарств, особливо їх заможної частини. В 20-ті роки в обговоренні цієї проблеми брали участь В. Богушевський, М. Гуревич, А. Дідусенко, В. Качинський, Л. Кріцман, А. Хрящова, О. Шліхтер, Я. Яковлєв та інші. В післявоєнний період до даної проблеми звертались В. Адамський, Л. Беренштейн, М. Венер, В. Верстюк, С. Водотика та І. Мазур, В. Данілов, П. Денисовець, Є. Євсєєв, М. Ксьонзенко, О. Мельничук, Б. Мигаль, І. Рибак, Н. Рогаліна, Є. Талан. Відчутному прогресу в напрямку реалістичного висвітлення селянської заможності доби непу в 90-ті роки сприяли ґрунтовні наукові праці С Кульчицького, О. Ганжі, В. Калініченка, С. Ляха, В. Марочка, А. Морозова, Є. Шаталіної.
Процес соціальної диференціації у доколгоспному селі розглядався і в узагальнюючих працях з історії України, комуністичної партії, селянства України тощо. В них стандартно виділялись три групи селянських господарств: “бідняцькі”, “середняцькі”, “куркульські”. Останнє, зрозуміла річ, подавалось з виключно “класових”позицій.
Отже є підстави подати наступні параметри заможного селянського господарства періоду непу: накопичення в результаті активної господарської діяльності значних грошових капіталів і, звичайно ж, сплата податків з прибутку; наявність у власному користуванні надлишків засобів виробництва; добра забезпеченість господарства чоловічими робочими руками; використання у власному господарстві сторонньої робочої сили (посезонної, а в окремих випадках - постійної); наявність надлишків зернової та іншого роду продукції; заможна селянська родина складалася приблизно із семи членів; наявність достатньої кількості земельних угідь (від 6 га і більше); переважання грошової плати над натуральною за оренду землі; наявність у господарстві робочої худоби (від 3-х голів і більше); використання у власному господарстві сільськогосподарської техніки; вкладання грошових коштів в купівлю племінних порід худоби; прагнення до збільшення власних земельних наділів; виділення значних площ під зернові посіви; здача в оренду іншим групам селянства робочої худоби та сільгоспреманенту, кредитування; наявність у власному користуванні спеціальних підприємств для переробки сільськогосподарської продукції тощо.
У третьому розділі –“Ставлення радянської влади до заможних груп українського селянства”аналізуються особливості радянської політики по суспільно-політичній та соціально-економічній ізоляції заможного селянства. Зокрема, акцентується увага на специфічних умовах участі даної категорії селянства у формуванні місцевих органів влади. Розглядається податкова політика радянської держави щодо економічно міцного селянства.
Провідна роль у боротьбі проти заможних груп селянства відводилась комітетам незаможних селян (КНС), які проводили боротьбу двома шляхами: адміністративним та засобами компромату. Антизаможницькі заходи проводили в життя також осередки КП(б)У, осередки комуністичної спілки молоді України, волосні виконкоми, батраки.
В роки непу курс на ліквідацію заможних груп села став превалюючим у практичній діяльності більшовицької партії.
Кампанія боротьби з куркульством супроводжувалась заходами по штучному розколу селянства, що породжувало антагоністичні тенденції у тогочасному селянському середовищі. В результаті такої політики окремі верстви біднішого селянства намагалися максимально поліпшити своє господарське становище за рахунок вилучення у заможних господарств частини сільськогосподарського інвентарю, робочої худоби, землі.
В тогочасному селянському середовищі існував і так званий “злісний куркульський елемент”. Він проявлявсь у формі опору досить чисельних груп селянства небажаним суспільно-політичним та соціально-економічним заходам радянської влади, її брутальному, здебільш некомпетентному втручанню в життя села.
В складних життєвих умовах заможні селяни виробили власну економічну політику. Аби зберегти власне господарство від розкуркулення вони вдавались до таких явищ як сімейні розділи. Це допомагало не допускати конфіскації у них землі, господарських будівель, сільськогосподарського реманенту. З цією метою заможне селянство вступало і до новоутворених колективних господарств.
По відношенню до заможного селянства України поширеним явищем продовжував залишатись “червоний бандитизм”(сукупність незаконних, а то і суто кримінальних дій радянської влади на місцях).
Заможне селянство приймало активну участь у діяльності осередків “Просвіти”, що, звичайно, не могло не турбувати більшовицький режим. Для того щоб позбутися в особі “Просвіти”ідеологічного конкурента більшовики, не маючи змогу подолати її ідеологічно, пішли на пряму заборону цієї масової організації.
Більшовицька влада всіляко обмежувала членство заможного селянства в машинно-тракторних товариствах.
В період 1925-1927 рр. політика більшовиків по відношенню до заможного селянства, головним чином, зводилась до його економічного підкорення. Проголошений XV з'їздом ВКП(б) (грудень 1927 р.) рішучий наступ на заможне селянство поклав початок тотальної колективізації, із її насильницько-репресивними методами по відношенню до нього. В грудні 1929 р. було виголошене нове стратегічне гасло більшовицької партії - перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу.
Особливого піку репресії до заможних прошарків українського села досягли під час хлібозаготівельних кампаній II п. 20-х рр. Під час їх проведення селяни змушені були вдаватися до відкритих форм ігнорування радянських методів їх проведення. Вони відмовлялися продавати (здавати) хліб державі. В загальному контексті подій вони власним прикладом активізували до опору й інші групи селянства.
У відповідь на це економічно міцне селянство не рідко застосовувало не законно-правові дії, такі як терористичні акти, підпали колгоспних приміщень, погрози місцевому сільському керівництву, побиття тощо.
Потрапивши у безвихідь, заможні селяни передавали частину власних земельних запасів сільським радам, поширеним було явище навмисного нищення ними власного сільгоспреманенту. Певна частина заможного селянства залишала все своє нажите власною працею майно і виїжджали в невідомому напрямку. Фіксувались випадки виїзду не витримавших радянсько-більшовицького тиску й переслідування за межі Радянського Союзу.
З метою забезпечення більшовицького впливу в органах місцевої влади на селі заможне селянство виключали зі списків та позбавляли виборчих прав.
Заможні селянські групи, проводячи агітаційну передвиборчу кампанію, намагались довести людям помилковість та малоефективність політики радянської влади в аграрному секторі економіки, зокрема, та у всій державі в цілому. Заможне селянство завойовувало громадський авторитет окрім красномовства і фактом свого великого економічного потенціалу.
У ході передвиборчих кампаній партійні організації штучно створювали напругу в суспільстві, акцентуючи увагу на небезпеці для селянського середовища в разі проходження заможного селянства до керівних органів місцевих рад. В боротьбі за виборні місця в керівні органи влади на початку 20-х рр. заможне селянство спиралося на певні групи середняків. Спостерігалась їх підтримка зі сторони бідніших груп села, сільської інтелігенції, церковних рад.
Під час перевиборів до Рад в II п. 20-х рр. в середовищі заможного селянства з'являється ідея доцільності створення організацій “селянських союзів”("спілок") на Україні.
Радянська держава всіма доступними засобами намагалась максимально використати економічний потенціал заможних господарств. Внаслідок цього заможне селянство змушене було вдаватися до різних господарських хитрощів.
В 1927 р. найбільш заможне селянство на Україні становило 4 відсотки. Однак вони виплатили третину від загальної суми сільськогосподарського податку. В 1928/29 році заможне селянство сплатило 17% усієї суми запланованого податку.
Податковий тиск на заможне селянство України призвів до того, що воно змушене було ліквідовувати або приховувати частину своїх засобів виробництва.
В 1928 р. заможне селянство продавало по низьких цінах до 35% свого урожаю і сплатило 45% від загальної суми податку. З прийнятою у січні 1928 р. радянським урядом постанови про введення самооподаткування сільського населення на культурні потреби села в сумі 30 млн. крб., основна частина цієї суми стягувалась із заможного селянства.
В результаті жорстокого податкового тиску кількість заможних господарств в II п. 20-х рр., що використовували у власному господарстві сторонню робочу силу, зменшилась з 75,3% до 46,8%, а їхні посіви скоротилися на 18,7%.
В кінці серпня 1930 р. президія ВУЦВК, керуючись постановою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. "Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" затверджує рішення, яке вже не завуальовано, а абсолютно офіційно стало початком політики так званого "розкуркулення". За статистичними даними за весь період "розкуркулення" (1930-1932 рр.) з території України було депортовано близько вісімсот п'ятдесят тисяч селян, близько трьохсот п'ятдесят тисяч втекло із села до міста, а близько п'ятсот п'ятдесят тисяч переховувалося на території інших сіл.
У четвертому розділі –“Заможний селянин в системі радянської сільськогосподарської кооперації”досліджено суть комуністичного підходу до участі заможного селянства в діяльності сільськогосподарської кооперації та специфічні особливості його участі в її керівних органах.
Особливе місце в роки непу у процесі відновлення активної діяльності сільськогосподарської кооперації відводилося заможному селянству. З економічної точки зору їх роль у сільськогосподарській кооперації була вирішальною.
Заможне селянство найбільш тяжіло до товариств фахової кооперації, і насамперед до буряківничої, хмелярської та молочної, участь у якій давала досить високі прибутки.
Ґрунтовне статистичне обстеження (1923 р.) 15 кооперативних спілок України виявило, що на той час членами кооперативних товариств було всього 5% заможних господарств. На початку 1924 р. в кооперації вони вже складали 9%. ЦК КП(б)У відверто тенденційно подавали факти, які свідчили, що на місцях зустрічаються сільськогосподарські кооптовариства, які складались переважно із заможних селянських господарств.
З'ясовано, що найбільш активно заможне селянство залучалось до участі в роботі сільськогосподарської кооперації протягом 1924-1926 рр. Їх залучали насамперед для того, щоб найповніше використати наявні в них ресурси для розвитку системи кредитної кооперації. На 1 червня 1925 р. на Україні успішно діяли 5,5 тис. сільськогосподарських кооперативних товариств. Заможні селяни складали в них 5,8%. У 1926 р. різними видами сільськогосподарської кооперації було охоплено майже 50% від загальної кількості існуючих на той час заможних селянських господарств. За даними на 1926/27 операційний рік воно приймало активну участь у всіх видах сільськогосподарських кооперативних товариств: сільськогосподарських кредитових, молочарських, скотарських, садово-городніх, виноградних, пасічницьких, бурякових, хмелярських, насіннєвих, меліоративних, машинно-тракторних. Загалом разом взяте міцне та вищесереднє, а відповідно заможне селянство, становило у всіх видах сільськогосподарських кооптовариств у 1927 р. - 18,5%.
р. став для заможного селянства початком поступового зменшення його участі в роботі спеціальних (фахових) сільськогосподарських товариств. Також зменшився його відсоток і в складі членів сільськогосподарських кредитних товариств.
Курс радянської влади на залучення заможного селянина до сільськогосподарської кооперації, в той же час передбачав недопущення його до її керівних органів: правлінь, наглядових рад, ревізійних комісій.
Напередодні суцільної колективізації відбувалось тотальне усунення заможних селян від керівництва кооперацією.
Розв'язуючи поставлені в дослідженні завдання, автор дійшов до наступних висновків:
Відтворити сьогодні енергійного, культурного, щиро люблячого землю, а отже, патріотично налаштованого селянина-власника, підприємця, є завданням величезної історичної ваги, бо це означає вдихнути нове життя в сільське господарство України –надійну основу подальшого добробуту її народу.
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА
1. Заможне селянство України доби непу. Сучасне бачення тогочасних критеріїв селянської заможності // Історія України: Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). –Випуск 13. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. –С. 401 –(0,7 др. арк.).
2. Дискусії про визначення об'єктивних параметрів заможного селянського господарства України в добу непу // Історія України: Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). –Випуск 14. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. –С. 287 –(0,9 др. арк.).
3. Вплив заможного селянства України на діяльність сільськогосподарської кооперації у доколгоспний період (1921-1929 рр.) // Національний університет "Києво-Могилянська Академія". Миколаївська філія: Наукові праці. - Т. 8. Історичні науки. - Миколаїв, 2000. - С. 104 –(0,5 др. арк.).
4. Заможне селянство України напередодні колективізації // Вісник Черкаського Університету. Серія: Історичні науки. - Випуск № 21, 2000. - С. 88 –(у співавторстві з А. Г. Морозовим) (0,5 др. арк.).
5. Особливості ментального сприйняття заможним селянством України соціально-економічних процесів на селі в 20-30-ті рр. ХХ ст.// Вісник Черкаського Університету. Випуск № 21, 2000. - С. 75 –(0,3 др. арк.).
6. Особливості участі заможного селянства України у виборчому процесі у 1921-1923 роках // Український селянин: Праці Науково-дослідного інституту селянства / Інститут історії України НАН України. –Черкаси, 2001. –Вип. 3. –С. 236 –(0,7 др. арк.).
7. Соціальна стратиграфія селянських господарств України в доколгоспний період (1921-1929 рр.) // Яковлівські читання. Матеріали наукової конференції пам'яті Андрія Яковліва (1872-1955). - Черкаси, 2000. - С. 65 –(0,5 др. арк.).
8. Визначення соціально-економічного стану селянських господарств України в добу НЕПУ // Матеріали Другої міжнародної конференції "Наука і освіта '99". - Дніпропетровськ-Черкаси, 1999. - С. 49-50 (0,1 др. арк.).
АНОТАЦІЇ
Лазуренко В.М. Заможне селянство України в умовах непу. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 –історія України / Донецький національний університет. –Донецьк, 2001.
Дисертацію присвячено дослідженню широкого кола суспільно-політичних і соціально-економічних проблем, що стосуються функціонування в роки непу економічно міцних, а відповідно - заможних селянських господарств. На основі комплексного вивчення архівних та опублікованих джерел виділено соціально-економічні критерії заможності селянського господарства в добу непу. Розкрито специфіку ставлення радянської влади до заможних груп українського селянства та досліджено особливості їх участі в роботі сільськогосподарської кооперації.
Ключові слова: сільське господарство, заможне селянство, радянська влада, тоталітаризм, репресії, грошові кошти, тяглова сила, посівні площі, виборні органи, кооперація.
Лазуренко В.М. Зажиточное крестьянство Украины в условиях нэпа. –Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 –история Украины / Донецкий национальный университет. –Донецк, 2001.
Диссертация посвящена исследованию широкого кола общественно-политических и социально-экономических проблем, которые касаются функционирования в годы нэпа экономически крепких, а соответственно - зажиточных - крестьянских хозяйств. На основе комплексного изучения архивных и опубликованных источников выделены социально-экономические критерии зажиточности крестьянского хозяйства в период нэпа. Раскрыта специфика отношения советской власти к зажиточным группам украинского крестьянства и исследованы особенности их участия в работе сельскохозяйственной кооперации.
Установлено, что зажиточное крестьянство –это наиболее экономически стабильное, прибыльное, рациональное и перспективное трудящееся крестьянство, которое в условиях функционирования рыночных механизмов, вследствие самоотверженной работы, земледельческого дарования и предпринимательского таланта в экономическом плане было выше, в сравнении с другими группами крестьянства.
Отмечено, что зажиточное крестьянство являлось важным элементом социально-экономической структуры села и играли значительную роль в подъеме продуктивных сил сельского хозяйства Украины. Оно играло ведущую роль в работе сельскохозяйственной кооперации, прежде всего в высокотоварных специализированых товариществах и кредитных союзах.
Показано, что советское государство всеми доступными средствами старалось максимально использовать экономический потенциал зажиточных хозяйств. Главная ставка большевистского режима делалась на налоговую политику. Именно хозяйства зажиточных крестьянских групп становились главным объектом наибольшего налогового давления.
Экономически крепкое крестьянское хозяйство никак не вписывалось в ортодоксальную коммунистическую доктрину с ее отношением к крестьянству, как к классу отжившего, за самой сутью своей оппозиционного ультрарадикальной интерпретации марксизма-большевизму. Самым фактом своего относительно независимого от советской власти существования зажиточный крестьянин-собственник объективно бросал вызов тоталитарному режиму. Все это побуждало к тому, что на протяжении 20-х гг. зажиточное крестьянство испытывало от советского государства беспрерывные притеснения и встречало постоянные преграды на пути своего хозяйственно-экономического развития.
В дисертации сделан вывод о том, что политика правящей партии по отношению к зажиточному крестьянству Украины в особенности в второй половине 20-х гг. сводилась к его полному политическому, экономическому и моральному подчинению. Своего пика борьба с зажиточными группами украинского села достигла во время хлебозаготовительных кампаний второй половины 20-х гг. Накануне сплошной коллективизации понятие "кулак" окончательно утратило всякое социально-экономическое значение, и превратилось в карикатурно-идеологический жупел откровенной борьбы большевистского режима с крестьянством. Под него подпадали все крестьяне недовольные политикой крепнущего тоталитарного режима.
Зажиточное крестьянство было признанным носителем экономического и научно-технического прогресса в сельском хозяйстве. Это проявлялось в приобретении ним современных сельскохозяйственных машин с механическими двигателями, разведении племенных пород скота, внедрение новых высокоурожайных сортов зерновых и технических культур.
Ключевые слова: сельское хозяйство, зажиточное крестьянство, советская власть, тоталитаризм, репрессии, денежные средства, тягловая сила, посевные площади, выборные органы, кооперация.
Lazurenko V.M. Prosperous peasants of Ukraine under couditions of New Economic Policy (NEP). –Manuscript.
Thesis for a Candidate's degree on speciality 07.00.01 –History of Ukraine / Donetsk National University. - Donetsk, 2001.
The paper is dedicated ty the investigation the number of socio political and socio economical problems that deal with functioning of economically strong and accordingly prosperous farms during the period of New Economic Policy (NEP) in the Soviet State. On the scientific proof of archive and published scourses the author points out socio economical criteria of farm prosperity during NEP. He shows the special attitud of the Soviet authorities to the section of prosperous peasants. Their activity in the work of agricultural cooperation is investigated as well.
Key words: agriculture, prosperous peasantry, Soviet power, totalitarizm, repression, money means, draught means, areas under crops, elective bodies, cooperation.