правові засади політичної системи інституціональний і функціональний аспект

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Державне право зарубіжних країн

Новіков Олександр В’ячеславович

Конституційне регулювання суспільного ладу в зарубіжних країнах

1.  Конституційно-правові засади політичної системи інституціональний і функціональний аспект.
2.  Різноманітність форм сучасної держави та їх загальна характеристика.
3.  Конституційне-правове регулювання референдуму, плебіцисту і народної законодавчої ініціативи в зарубіжних країнах.
4.  Конституційні принципи економічних відносин в зарубіжних країнах;
5.  Конституційно-правові основи соціального і духовно-культурної сфери.

Суспільний лад – це система політичних, соціальних і духовних та інших відносин життєдіяльності суспільства, які передбачені і гарантовані конституцією та законами.

Суспільний лад – це конкретна історична організація суспільства, зумовлена певним рівнем розвитку виробництва і розподілом матеріальних і духовних благ.

Компоненти суспільного ладу:

1.  Політична система;
2.  Економічна система;
3.  Соціально-духовна система.

З точки зору інституціонального підходу політична система суспільства – це цілісна і упорядкована сукупність державних і недержавних інститутів , відносин і принципів, що покладені в основу політичного життя конкретної країни і беруть участь в ньому.

Основні структурні елементи політичної системи:

1.  Держава у вигляді 3-ох гілок влади;
2.  Політичні партії, підприємницькі структури, профспілки і асоціації;
3.  ЗМІ;
4.  Церква  

З точки зору функціонального аспекту політична система – це принципи та норми, що мають в основі управління діяльності та взаємовідносин державних і недержавних інститутів політичної системи.

Таким чином функціональний аспект політичної системи розкриває особливості політичного режиму відповідної країни.

В демократичних конституціях основними принципами регламентації політичних відносин є:

1.  Влада народу (демократія);
2.  Політичний плюралізм;
3.  Рольова автономія усіх ланок системи;
4.  Змагальність у політичному процесі згідно з принципом можливостей;
5.  Самоврядування колективів;
6.  Верховенства права.

Форма держави визначає структуру і принципи взаємовідносин основних органів держави (парламент, уряд, глава держави, суд). Поділ держави на складові частини і юридичний статус цих частин, а також методи діяльності і характер її прямих та зворотних зв’язків з громадянами.

3-и елементи форми держави:

1.  Форми правління;
2.  Форми державного устрою (територіально-адміністративний поділ)
3.  Політичний (державний) режим.

Форма правління – це елемент форми держави, котрий розкриває організацію верховної державної влади, правовий статус вищих державних органів, принципи взаємовідносин між ними, участь громадян у формуванні цих органів.

1.  Монархія- це форма правління, де глава держави – монарх наділений особливим юридичним статусом, його повноваження мають певний характер (не походять від жодної гілки влади); монарх зазвичай наслідує свій пост і займає його до кінця життя.

Різновиди монархії:

1.  Абсолютна (Оман, Сауд. Аравія, ОАЕ) – вся державна влада зосереджена в руках монарха, і тільки він визначає межі в нормативних актах, котрі дарує своїм підданим.

Ознаки:

1.  Одноособове формування монархом 3-х гілок влади;
2.  Закони видаються від імені монарха;
3.  Адміністративний апарат підлеглий монарху;
4.  Виборні державні органи зазвичай відсутні
5.  Обмежена (конституційна) – форма правління при якій влада монарха здійснюється на основі і в рамках конституції. В залежності від ступеня обмеження розрізняємо дуалістичну і парламентарну монархії. Дуалістична – державна влада поділена між монархом і парламентом, проте влада монарха превалює. (Ліхтенштейн, Іорданія, Морокко). Парламентська монархія – монарх не наділений реальними владними повноваженнями в управлінні державою, але зберігає за собою представницькі функції. (Англія, Японія, Іспанія, Швеція)

Виборна монархія – діють принципи феодальних традицій суспільства (Малайзія, ОАЕ);

Теократична монархія – глава держави є одночасною главою релігійного культу (Ватикан).

1.  Республіка – форма правління у якій вищі органи державної влади обираються та змінюються, при чому тільки парламент обирається виключно народом.

Різновиди республіки:

1.  Президентська;
2.  Парламентська;
3.  Змішана

1.  Президентська республіка (США):
2.  Главою держави є – президент, обирається безпосередньо населенням шляхом проведення прямих або непрямих вборів;
3.  Президент володіє суттєвими конституційними повноваженнями: він є главою держави, є головнокомандуючим збройними силами;
4.  Уряд формується позапарламентським шляхом, члени уряду призначаються та звільняються з посади президентом (в США потрібна формальна згода Сенату);
5.  Існування чіткої системи розподілу влади народу з існуванням системи стримувань і противаг. (парламент не може відправити уряд у відставку, але і президент не може розпустити парламент).

Парламентська республіка (ФРН, Італія, Греція)

Ознаки:

1.  Парламент наділений законодавчими та установчими функціями і правом контролю за урядом, головною установчою функцією парламенту є формування уряду на парламентській основі. Президент лише формально призначає уряд, але він діє відповідно до рішення парламенту, а запропонована президентом кандидатура прем’єра, або склад колегіального уряду мусить одержати «вотум довіри» в парламенті. Вотум недовіри призводить або до розпуску уряду, або до дострокових парламентських виборів;
2.  Глава держави – президент наділений лише представницькими повноваженнями і правом спів підписом НПА. Президент обирається непрямими виборами населення (парламентом в Італії, чи виборчою колегією в ФРН);
3.  Вся виконавча влада належить уряду котрий опирається на парламентську більшість.

Напівпрезидентська республіка (змішана республіка) (Франція, Польща, Болгарія)

Ознаки:

1.  Президент обирається прямими виборами населення;
2.  Президент наділений рядом важливих конституційних повноважень:
3.  Є главою держави;
4.  Є фактичним главою виконавчої гілки влади;
5.  Є верховним головнокомандувачем;
6.  Виконує функцію загальнонаціонального арбітра.
7.  Уряд існує як самостійний орган виконавчої влади, котрий працює під загальним керівництвом президента. Уряд призначається президентом, але потребує довіри парламенту. Оголошення вотуму недовіри може спричинити, або відставку уряду, або розпуск парламенту президентом.

Теократична республіка – конституційно закріплена участь духовенства в управлінні держави. Теократична республіка Іран.

Дуалістична республіка (Швейцарія) 

Форма державного устрою

Форма державного устрою – це принцип поділу держави на окремі частини юридичний статус цих складових частин і принципи взаємовідносин між центральними та регіональними державними органами.

Конфедерація – це міжнародно-правове об’єднання суверенних держав з військовою, політичною чи економічною метою. (ОАЕ, Швейцарія)

Унітарна держава – це єдина, ціла держава складові частини котрої не наділені політичною самостійністю.

Ознаки:

1.  Правовий статус адміністративно-територіальних утворень визначається центральною владою;
2.  Центральна влада контролює діяльність органів державної влади на місцях;
3.  Єдина конституція і єдина правова система;
4.  Єдине громадянство;
5.  Єдина система вищих органів держави;
6.  Єдина судова система.

Три різновиди Унітарних держав:

1.  Централізована унітарна держава (Польща, Болгарія, Судан);
2.  Відносно децентралізована унітарна держава (Франція);
3.  Децентралізована унітарна держава. (Великобританія).

Федерація – це союзна держава, котра складається з декількох державних утворень, що наділені особливим політико-правовим статусом.

Ознаки:

1.  Суб’єкти федерації наділені значною політичною самостійністю;
2.   Територія федерації складається з території суб’єктів. Суб’єкти не наділені правом сецесії – це право добровільного виходу зі складу федерації;
3.  Суб’єкти федерації не наділені суверенітетом і не являються суб’єктами міжнародного публічного права;
4.  Допускається існування поруч із загально федеральною конституція суб’єкта федерації;
5.  Дворівневе громадянство;
6.  Паралельно із федеральною системою державних органів влади існує система органів влади суб’єкта федерації;

Найважливішим питанням є розмежування компетенції між союзом та його членами.

1.  Виключна компетенція союзу;
2.  Виключна компетенція суб’єкта федерації;
3.  Сумісна компетенція суб’єкта та федерацій;
4.  Залишкова компетенція.  

Політичний (державний) режим

Демократичний

Ознаки:

1.  Багатопартійність;
2.  Розширена участь народу в управлінні державними справами;
3.  Визнання принципів конституційності і законності при дотриманні верховенства конституції;

Різновиди демократичного режиму:

1.  Ліберальна демократія (режим невтручання) – обмеження волі держави, адміністративно-поліцейськими функціями,  невтручання в економічне і соціальне життя суспільства. (США)
2.  Соціальна демократія – держава в своїй діяльності керується інтересами всього суспільства і активно регулює розподіл економічних благ. (ФРН, Швеція)

Авторитарний

Ознаки:

1.  Ліквідація центральних і місцевих представницьких органів;
2.  Відмова від принципу розподілу влад, посилення ролі виконавчої гілки влади;
3.  Збільшення об’єму конституційних повноважень в руках формально легітимного глави держави чи уряду;
4.  Відмова від принципів конституційності та законності;
5.  Широке використання каральних методів;
6.  Схильність до запровадження власної форми правління.

Різновиди авторитарного політичного режиму:

1.  Тоталітарний режим (комуністичний, фашистський)
2.  Військово-диктаторський режим;
3.  Монократичний режим;
4.  Клерикальний режим;
5.  Конституційно-авторитарний режим;
6.  Авторитарний режим особистої влади. (Лівія, КНР)

Референдум – це звернення до виборчого корпусу, для кінцевого рішення законодавчого чи конституційного питання.

Плебісцити – це різновид референдуму, це опитування населення про політичну долю території на котрій воно проживає.

Народна законодавча ініціатива – це право, що надається законом встановленого числом виборців пропонувати парламенту прийняти, змінити або відмінити конституцію, закон чи інший НПА.

Проект закону можуть занести в нижню палату парламенту Австрії – 100 тис. виборців.

В Іспанії – 500 тис. виборців, Швейцарія – 100 тис. виборців.

Конституційні принципи економічних відносин.

Конституційне регулювання економічних відносин відбувається на основі двох економічних моделей:

1.  Ринкова (ліберальна) – характерним є посилення ролі держави в сфері регулювання економічних відносин. В Європейських країнах є більш вираженою, а в США основна увага приділяється не конституційним а фінансовим методам регулювання.

Ознаки:

1.  Рівноправ’я всіх форм власності.

На конституційному рівні право приватної власності було вперше закріплено в ст.. 17 Декларації Прав і свобод 1789 р.

1.  Соціальна (КНР, КНДР, Куба) – характерна чіткою градацію форм власності при чому державна власність захищена на конституційному рівні краще ст.. 7 Конституції КНР 1982 р. приватна власність не допускається (КНДР), або чітко обмежується і контролюється (Китай).

Конституційно-правові основи соціального і духовно-культурної сфери.

На відміну від ліберально-демократичних , соціалістичні конституції закріплюють соціальну структуру суспільства і відкрито підтримують окремий клас.

Доктринальна – це опирається на теорію Марксизму-Ленінізму згідно з котрою класова боротьба є головним фактором суспільного розвитку.

В країнах з ліберальною моделлю розвитку, - конституційно закріплюється соціальних характер держави. (ст.. 20 Конституції ФРН 1948 р.)

Відбувається регулювання цілих сфер соціальних відносин:

1.  Відносини між працею і капіталом:
2.  Право на ведення колективних переговорів, та заключення угод між робітником і роботодавцем (Конституція Італії ст.. 39)
3.  Право на участь в управлінні підприємством (ст.. 46 конституція Італії 1947 р.)
4.  Право на соціальних конфлікт, котре реалізується у формі страйку чи локауту (ст.. 28 Конституції Швейцарії 1999 р.)
5.  Відносини пов’язані із самим індивідом, якістю його життя і оточення:
6.   Конституційна охорона життя та здоров’я (ст.. 32 Конституції Італії);
7.  Право на працю;
8.   Право на освіту;
9.  Відносини між групами людей котрі відрізняються за етнічними, релігійними та мовними ознаками, закріплюється основний конституційний принцип – рівноправ’я:

Тема №3: Конституційні моделі організації і діяльності органів державної влади зарубіжних країн.

План:

1.  Конституційно-правові засади організації проведення виборів і визначення результатів голосування в зарубіжних країнах;
2.  Конституційно-правові засади парламенту і парламентаризму;
3.  Глава держави і уряд як конституційно-правові інститути;
4.  Конституційний контроль в зарубіжних країнах;
5.  Місцеве управління в зарубіжних країнах.

Вибори – це основна форма волевиявлення населення це форма реалізації народного суверенітету як одного з основних конституційних принципів.

Виборче право (політичне право) :

1.  Об’єктивне значення – це сукупність норм що регулює порядок формування органів публічної влади та посадових осіб;
2.  Суб’єктивне значення – це право громадян обирати (активне право) та право бути обраним (пасивне виборче право).

Принципи виборчого права загальність, рівність, принцип прямого голосування.

Стадії виборчого процесу:

1.  Призначення дати проведення виборів;
2.  Утворення виборчих округів та дільниць;
3.  Утворення органів які займаються організацією проведення виборів;
4.  Реєстрація виборців (здійснюються місцевими виборчими комісіями);
5.  Висування кандидатів та їх реєстрація (подача спеціальної заяви скріпленої підписами виборців), (подача офіційної петиції від імені партії чи групи виборців);
6.  Передвиборна боротьба (агітаційна компанія);
7.  Голосування;
8.  Підрахунок голосів;
9.  Встановлення підсумків голосування.

Виборча система:

1.  Порядок організації та проведення виборів заснованих на принципах виборчого права;
2.  Сукупність державно-правових норм на основі яких розподіляються мандати у виборчому окрузі.

Мажоритарна виборча система:

1.  Обраним вважається кандидат, який отримав більшість голосів виборців
2.  Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (переможець на виборах має отримати більше половини голосів виборців 50% + 1 голос) вибори президента в латино американських країнах.
3.  Мажоритарна виборча система відносної більшості ( США, Канада, Індія, Великобританія) переможцю достатньо зібрати більше голосів ніж іншому претенденту, але не обов’язково більше половини.

Пропорційна виборча система:

1.  Це система визначення результатів голосування за якою голосування здійснюється за партійними списками кожен список отримує місця у виборному органі пропорційно кількості отриманих голосів виборців. (Італія, Австрія, Бельгія)
2.  Розподіл депутатських мандатів за пропорційною системою здійснюється у відповідності до встановленої відразу після виборів виборчої квоти (100 тис. голосів виборців поділили на 4 мандати = 25 тис. квоти).

Різновиди пропорційної системи:

1.  Система жорстких списків: розташування кандидатів у списку здійснюється партією, а виборець голосує за весь список;
2.  Система гнучких списків: всередині списку виборець цифрами помічає свої преференції на проти прізвище кандидата (Швеція).
3.  Панашування:  це одночасне голосування за кандидатів з різних партійних списків (Швейцарія).

Змішана виборча система:

1.  Поєднання пропорційної та мажоритарної виборчої системи. (ФРН нижня палата німецького парламенту).

Загороджувальний пункт – це обов’язкова умова участі партії в розподілі мандатів згідно з якою партія має набрати мінімальний встановлений законом відсоток голосів виборців.  

Парламент – це вищий виборний колегіальний загальнонаціональний представницький орган держави котрий наділений нормотворчими, фінансовими, контрольними та установчими повноваженнями.

Парламентаризм – це система організації та функціонування верховної державної влади, яка характеризується розподілом законодавчих і виконавчих повноважень при привілейованому становищі парламенту;

Характерною ознакою парламентаризму є контроль парламенту за виконавчою гілкою влади, привілейоване положення депутатів та їх юридична незалежність від виборців.

Структура:

1.  Однопалатні;
2.  Двопалатні
3.  Федерація;

В двопалатних парламентах відрізняється спосіб формування палат та їх легіслатура (термін повноваження).

Зазвичай нижні палати формуються прямими виборами за пропорційною виборчою системою, а верхні палати формуються шляхом призначення, або шляхом проведення прямих чи непрямих виборів.

Структурні елементи зарубіжних парламентів:

1.  Партійні фракції; Німеччина (15 депутатів), Франція (14 депутатів)
2.  Керівні органи, або одноособова голова – спікер, або колегіальний орган (призидіум, колегія);
3.  Парламентські комісії і комітети (постійні та тимчасові), слідчі та ревізійні комісії, галузеві комісії.

В залежності від об’єму законодавчої компетенції закріпленою в конституції парламенти можна поділити на:

1.  Парламенти з абсолютно необмеженою законодавчою компетенцією можуть приймати рішення з будь-яких питань (Великобританія, Японія, Італія);
2.  Парламенти з абсолютно обмеженою законодавчою компетенцією, переважно це парламенти федерацій, конституції котрих розмежовує права федерації та суб’єктів;
3.  Парламенти з відносно обмеженою законодавчою компетенцією, рамки обмеженої законодавчої компетенції гнучкі в конституції прописується сумісна законодавча компетенція федерацій та її суб’єктів. (ФРН, Індія) також діють в унітарних державах де є автономні утворення. Об’єм законодавчих прав парламенту невизначено, але в законі є перелік питань що входять до компетенції цих автономних утворень. (Данія, Іспанія, Фінляндія)

Фінансові повноваження:

1.  Прийняття державного бюджету;
2.  Встановлення податків та асигнувань на державні потреби;
3.  Контроль за використанням бюджетних коштів.

Повноваження в області оборони та зовнішньої політики:

1.  Зарубіжні парламенти наділені виключними компетенція ми війни та миру;
2.  Зазвичай парламенти ратифікують та денонсують міжнародні угоди;

Судові функції:

1.  Зазвичай повноваженнями судових органів парламенти не наділені;
2.  Імпічмент – право парламентів притягати до судової відповідальності президентів та високопосадовців.

Основні форми парламентського контролю:

1.  Обговорення основних напрямів урядової політики чи бюджету;
2.  Парламентські запити;
3.  Контрольна діяльність постійних та спеціальних слідчих комісій чи посадових осіб що призначаються парламентом;
4.  Вираження недовіри урядові в цілому чи окремим міністрам (парламентарні, змішані республіки);
5.  Депутатські запити (усні, письмові, та інтерпеляцію);
6.  Існування рахункових палат та ревізорів.

Імунітет депутата – це недоторканість особи-депутата, від арешту по притягненню до відповідальності без згоди відповідного представницького органу.

Індемнітет депутата:

1.  Це звільнення депутат від відповідальності за голосування у парламенті, або за висловлювання які пов’язані з його професійною діяльністю;
2.  Це грошова винагорода, яку отримує депутат за свою професійну діяльність з метою забезпечення його матеріальної незалежності.

Імперативний чи вільний мандат:

Глава держави як конституційно-правовий інститут.

Глава держави – це офіційна особа, яка посідає формально вище місце в структурі державних інститутів і одночасно здійснює функцію представництва самої держави в цілому.

Главою держави є або виборний президент або монарх.

Монарх:

1.  Влада монарха не походить від жодної з гілок державної влади чи виборчого корпусу;
2.  Монарх не несе політичної, парламентської відповідальності за свої дії як глави держави чи як формального глави виконавчої гілки влади; (інститут контра сигнатури)
3.  Зазвичай монарх отримує у спадок свою посаду; (існує три системи престолонаслідування:)
4.  Салічна (Бельгія, Норвегія, Японія) тільки чоловіки за правом первородства;
5.  Кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція) перевага у чоловіків, але право визнається і за жінками;
6.  Австрійська (Нідерланди) жінки мають право, але лише коли відсутні претенденти чоловічої статі.
7.  Право на особисті пільги права та привілеї (право на титул, право на державне утримання за цивільним листом, непідсудність у цивільних та карних справах).

Президент:

1.  Виборність посади президента;
2.  В парламентарних республіках президент обирається або внутрішньо парламентським шляхом або колегією виборщиків сумісно із парламентарями;
3.  В президентських республіках загальними виборами населення;
4.  Об’єм конституційних повноважень залежить від різновиду республіканської форми правління;
5.  В парламентарних республіках президент не має урядової влади, активної участі в управлінні державними справами не приймає, наділений представницькими функціями.
6.  Напівпрезидентські республіки – президент призначає прем’єра може розпустити парламент не потребуючи контрасегнатури уряду;
7.  Є арбітром у вирішенні конституційно-правових конфліктів;

Президентські республіки:

1.  Впливає на законодавчий процес;
2.  Володіє регламентарною владою;
3.  Є верховним головнокомандуючим;
4.  Чільник виконавчої гілки влади.

Повноваження глави держави у напівпрезидентської республіки:

1.  Представницькі функції (виступ перед парламентом чи нацією, та представництво держави на міжнародному рівні);
2.  Повноваження глави держави в області державного управління, що безпосередньо залежать від форми правління і проявляються в його можливості формувати уряд.
3.  Повноваження в сфері законодавчої діяльності найсуттєвішим об’ємом конституційних повноважень наділений глава держави в напівпрезидентських республіках – ( право дострокового розпуску парламенту, право скликання позачергових та надзвичайних сесій, право повернення законопроекту до повторного розгляду, право передачі законопроекту в органи конституційного нагляду)
4.  Право законодавчої ініціативи.

В цілому об’єм цих конституційних повноважень залежить від розстановки політичних сил в парламенті.

В президентських республіках президент:

1.  Не має права скликати та розпускати парламент, але має права вето;
2.  Право на видання главою держави власних НПА.

Зовнішньополітичні повноваження:

1.  Верховне представництво у міжнародних відносинах;
2.  Призначення керівника відомства іноземних справ і дипломатичних представників країни за кордоном;
3.  Підготовка та підписання міжнародних угод;
4.  Оголошення війни чи укладення миру що здійснюється зазвичай на основі рішення парламенту чи уряду.

Повноваження у судовій сфері:

1.  Призначення на вищі судові посади;
2.  Здійснення права помилування;
3.  Головування вищих консультативних зборах котрі займаються дисциплінарними, та адміністративними питаннями суддівського корпусу.

Зазвичай уряди здійснюють верховне політичне керівництво та загальне управління справами держави.

Класифікація зарубіжних урядів:

1.  Колегіальний орган;
2.  Може бути представлений однією особою.

За партійним складом розрізняють:

1.  Однопартійні уряди (Великобританія, Канада);
2.  Коаліційні уряди (Італія, ФРН)
3.  Безпартійні уряди (жодна політична сила не є домінуючою у парламенті, а утворити коаліційний уряд неможливо).

Способи формування урядів:

1.  Формування уряду на парламентській основі виходячи із розстановки політичних сил у парламенті; (республіки)
2.  Позапарламентській спосіб. (президентські республіки, монократичні режими, дуалістичні монархії)

Парламентарні монархії та республіки

1.  Прем’єр формально призначається главою держави.
2.  Прем’єр формує склад уряду та представляє його разом із програмою урядової діяльності на затвердження парламенту потребуючи парламентської інвеститури ( голосування вотуму довіри)
3.  Після отримання інвеститури парламенту глава держави власним актом призначає уряд, вирішальне значення має розстановка політичних сил у парламенті;

Напівпрезидентські або змішані республіки (Франція)

1.  Прем’єр та члени уряду за поданням прем’єра призначаються президентом самостійно, якщо співпадає парламентська та президентська більшість, а якщо не співпадає то уряд формує лідер партії парламентської більшості. (режим співіснування)
2.  Президентська республіка, глава держави сам є носієм урядової влади, хоча може потребувати формальної згоди парламенту.

Повноваження урядів:

1.  Політичне керівництво – визначення і керівництво загальнодержавною політикою;
2.  Повноваження у сфері загального управління – координація діяльності всіх міністерств, особлива роль прем’єра;
3.  Законодавча сфера – власна регломентарна влада, право на видання актів делегованого законодавства, право законодавчої ініціативи.

Парламентська (політична) відповідальність уряду – це солідарна відповідальність уряду за його політичний курс та управлінську діяльність.

В країнах з парламентською формою правління уряд залишається чинним поки він підтримується парламентською більшістю.

Відмова у довірі виражається в суворій юридичній формі шляхом застосування спеціальної парламентської процедури. (вотум недовіри, резолюція догани).

Між внесенням резолюції догани уряду та постановою її на голосування передбачений часовий інтервал (Франція – 2-і доби)

За цей час досягається компроміс між урядом і парламентською більшістю.

Резолюція догани голосується абсолютною більшістю голосів.

Конструктивний вотум недовіри (ФРН) – щоб відправити уряд у відставку треба абсолютною більшістю голосів парламентарів обрати нового Канслера.

Місцеве самоврядування.

«Європейська хартія місцевого самоврядування»

Теорії становлення місцевого самоврядування:

1.  Державницьке, місцеве самоврядування діє через регулювання державних органів, яка лише виконує потреби місцевого значення;
2.  Громадівська, місцеве самоврядування як незалежну, автономну систему державної влади;
3.  Змішана (теорія муніципального дуалізму) місцеве самоврядування вирішує питання місцевого значення у яке держава не втручається, тобто власні повноваження місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування можуть вирішувати будь-які питання місцевого рівня, та які не вилучені із відання держави.

Муніципальні системи:

1.  Англо-саксонська система:
2.  Значна автономія органів місцевого самоврядування;
3.  Відсутність на місцях державних органів;
4.  Виборність окремих посадових осіб;
5.  Позитивного правового регулювання;
6.  Континентальна модель:
7.  Поєднання самоврядування на місцевому рівні і прямого державного управління;
8.  Відбувається значна адміністративна опіка та судовий контроль над місцевим самоврядуванням.
9.  Іберійська система: (Португалія, Мексика, Іспанія)
10.  Близька до континентальної моделі;
11.  Місцеві органи обираються населенням, але потребують закріплення вищих органів державної влади;
12.  Радянська модель: (Куба, Китай, Корея)
13.  Централізація влади на місцевому рівні;
14.  Підпорядкування органів місцевого самоврядування;
15.  Поєднання виконавчих і представницьких органів;
16.  Відсутність самостійності місцевих органів під час реалізації владних повноважень.
17.  Змішана система:

Типи моделей муніципального управління:

1.   Сильна рада слабкий мер, характерна для окремих територіальних утворень Франції, США, Іспанія;
2.  Сильний мер і слабка рада, характерна для Італії, Німеччини;
3.  Рада – менеджер, (професіонал в рамках своєї професії);
4.  Комбінована форма 2 і 3 тип, поширена у США, коли менеджера обирає мер.
5.  Комісійна форма поширена в США, Великобританії – управління на місцевому рівні здійснює комісія, залежно від кількості населення.

Вдосконалення:

1.  Проведення місцевих реформ;
2.  Укрупнення меж муніципалітетів;
3.  Проведення функціональних реформ пов’язаних із перерозподілом компетенці;

Формування міжнародних стандартів у локальної демократії.

Тема: Судова система в США

Верховний суд США:

Призначається губернатором штату за згодою легіслатури штату на строк від 7 до 14 років.

Наділені правом конституційного контролю.

Конституційні принципи американського федералізму і місцевих органів влади.

За конституцією США – є федерацією котра об’єднує 50 штатів федеральний округ Колумбія.

А також включає асоційовані острівні самоврядні території: Гуам, та Вірджинські острови, а також Пуерто-ріко зі статусом держави що вільно приєдналася.

За способом утворення США договірна федерація, а за статусом суб’єктів практично симетрична федерація.

Асиметричність проявляється в тому що в США за межами штатів але у складі федерації  перебуває федеральний округ Колумбія та асоційовані території (існують власні органи державної влади, котрі приймають закони на основі Конституції США та федерального законодавства не мають представників у верхній палаті сенату, а в палаті представників мають делегата з правом дорадчого голосу)

Конституція США 1787 р. чітко розмежовує компетенції федерації та штатів та розділ 8 ст. 1 Конституції формулює виключну компетенцію федерального конгресу, а розділ 10 ст.1 містить пряму заборону певних дій штатів.

За межами встановленої компетенції штати реалізують свої повноваження відповідно до поправки №10 до Конституції США. (принцип залишкової компетенції)

Крім того існує сфера співпадаючих компетенції федерації та штатів:

1.  Оподаткування;
2.  Соціальне забезпечення;
3.  Регулювання діяльності банків.

Пріоритет федеральної влади прямо закріплено в Конституції у формі клаузули про верховенство ст.. 6 де говориться що Конституція США та закони прийняті для її виконання, а також договори прийняті від США є Верховним правом країни.

Система місцевого самоуправління.

В США відсутня єдина система місцевих органів влади і кожен штат вправі вирішувати це питання відповідно до встановленого ним же адміністративно-територіальної системи.

Всі штати, крім род-айленда та конектикума поділяють на графства їх в країні більше 3-ох тисяч, система самоуправління в графствах встановлюється конституцією та законами штатів. Виділяють 2-і основні форми рад графств:

1.  Рада комісіонерів – населення обирає 3-5 членів ради котрі керують всією практичною роботою;
2.  Рада контролерів – представництво у раді виборних посадових осіб муніципальних утворень котрі входять в графства.

При радах створюються апарат чиновників котрі здійснює реальне управління в графстві. Особливістю американської системи місцевого самоврядування є тауни та тауншіпи – це самоврядні общини котрі входять до складу графств (16-ть тис.) і воні розповсюджені в деяких штатах нової Англії, а також в шатах Нью-Йорк, Вісконсін, Мінісота .

Основний орган управління – таун-мітинг котрий скликається мешканцями 1 раз на рік, приймає бюджет, обирає раду та конкретних посадових осіб.

Формою місцевого самоврядування є спеціальні округи в США ( 10-тис), вони утворюються легіслатурами Штатів для управління в конкретних сферах (шкільна сфера, транспортна, водо забезпечення, житлового будівництва).

Адміністрація та ради таких округів виборні та користуються певною автономією

В американських містах проживає 2/3 населення США. Статус міста надається легіслатурою штату а єдині критерії відсутні. Великі міста мають власну хартію, котра закріплює деякі традиційні привілеї та автономію, міста керуються муніципалітетами, котрі нагадують систему управління приватними корпораціями.

У великих штатах таких як Техас чи Іліноіс їх більше 1000, а в маленьких штатах Родайленд – 8.

Виділяють 3-и основні системи управління містами:

1.  Система «рада-мер»; 50% міст – населення обирає однопалатну раду склад ради від 5-50 чоловік, котра видає акти і є міні парламентом, котрий скликається раз на місяць. Паралельно населенням обирається мер, котрий уособлює виконавчу владу, іноді може бути і головою ради. Повноваження мера дуже суттєві «право вето, право подачі бюджету», але він може бути усунений з посади голосуванням виборців, рішенням суду, рішенням ради чи постановою губернатору штату;
2.  Система «рада управляючи» ; 40% міст – управляючий є главою адміністрації але не обирається населенням, а призначається радою з числа досвідчених менеджерів, відповідно рада може завжди його звільнити. Допускається існування обраного населенням мера котрий наділяється суто представницькими функціями;
3.  Комісійна форма міського самоуправління; 10 % міст – відсутній розподіл влад законодавча та виконавча влада зосереджена в руках єдиної комісії, склад комісії від 5 до 7 чоловік, котрі обираються населенням міста на 2-4 роки, кожен член комісії очолює певне управління в муніципалітеті, діє безконтрольно і може бути обраним головуючим в комісії.

Президент Бразилії на відміну від президента США наділений значно більшими конституційними повноваженнями (характерна риса більшості латино-амереканських країн).

Ст.. 84 Конституції Бразилії відносить ці повноваження до виняткових (право самостійно призначати державних міністрів формуючи колегіальний уряд, право підписувати та друкувати закони, право вето, право підписання міжнародних угод з їх подальшою ратифікацією парламенту)

Федеральний верховний суд Бразилії згідно із ст.. 92 Конституції  є одним з вищих судів федеративної республіки Бразилія на ряду із вищим судом правосуддя, основною функцією котрого є конституційний контроль за законами та іншими атами союзу та штатів.

Тема: Конституційні основи парламентського верховенства і відповідального управління у Великобританії і Канаді.

Історія парламентаризму в Англії бере свій початок з підписання Королем Іоаном Безземельним Великої Хартії вольностей 1215 р.

Представництво громад починається з 1265 року, але верховенство палати громад у законодавчий сфері офіційно встановлюється Білем про права 1689 р. Вестмінстерський статут 1330 р. розділяє парламент на верхню та нижню палати.

Парламент Великобританії має необмежену законодавчу компетенцію ( зараз вона частково обмежена членством у ЄС)

Парламент складається з корони, палати лордів та палати громад.

Діяльність палати лордів урегульована парламентськими актами 1911 р. 1958 р. 1963 р. 1999 р.

До палати Лордів входять:

1.  Духовні лорди; (вищі ієрархи англіканської церкви, довічні пери Відповідно до акта про Перів 1958 р. – призначалися монархом за поданням прем’єра за особисті заслуги перед Вітчизною)
2.  Ординальні лорди з апеляції – найвидатніші юристи країни.

Законодавча компетенція палати Лордів обмежується Білем про права 1689 р. але вона наділена правом відкладального вето (фінансові дії можуть бути за ветовані на 1-н місяць, а інші білі не більше ніж на 1-н рік). Проте вето може бути подолано палатою громад на наступній сесії простою більшістю голосів.

Палата громад обирається рівним загальним, таємним виборчим правом відповідно до мажоритарної системи відносної більшості. (акт про парламент 1911 р.)

Очолює палату спікер котрий є політично нейтральним депутатом палати.

Функції палати громад:

1.  Законодавча; - прийняття публічних білей.
2.  Фінансова – прийняття державного бюджету та інших фінансових білів.
3.  Контрольна – контроль за діяльністю уряду згідно з принципом відповідального правління.

Доктрина парламентського верховенства у Великобританії була розроблена у 19-тому ст.. Дайсі. Саме ця доктрина протидіє появі у Великобританії формальної кодифікованої конституції і має 2-і характерні ознаки:

1.  Великобританії відсутня формальна кодифікована конституція і розподіл законів за їх юридичною силою та жорсткістю;
2.  Великобританії відсутній інститут конституційного контролю, тому що він також порушує принцип верховенства британського парламенту;

Режим міністеріалізму проявляється в тому що хоча колегіальний уряд і є політично відповідальним перед парламентом, але члени уряду є членами парламенту відтак Уряд здійснює реальним вплив на парламент наступним чином:

1.  Складає порядок денний засідання парламенту;
2.  Визначає процедуру розгляду Білів;
3.  Регулює час проведення дебатів;
4.  Режим міністеріалізму пов'язаний з існуванням 2-о партійної системи і однопартійного уряду.

В Канаді парламентська система існує з 1791 р. Об’єднана асамблея провінції Канада була скликана 1841 р.  відповідно до акта про Союз 1840 р.

Необхідність створення ефективного і дієво парламенту розумів Британський парламент добре пам’ятаючи наслідки громадянської війни у США.

Наслідком цього стає прийняття Британським парламентом 29 березня 1867 р. Акту про Британську північну Америку. Розділ 4 цього акта називався «Законодавча влада» і повністю стосувався питань пов'язаний з парламентом Канади (ст.. 17 Акта) формує структуру канадського парламента:

1.  Корона
2.  Верхня палата (сенат);
3.  Палата громад 

1. 4 г
2. на тему- Основные концепции стратегического управления Препод
3. Для более быстрой фиксации текста сначала использовались глиняные и натертые воском дощечки на которых п
4. Культура России 2001 2005 год
5. ДИПЛОМНАЯ РАБОТА Прикорневая химическая завивка Содержание
6. I. Имеет овоидную форму размеры 10'2003'07 мкм
7. культура типи функції
8.  Неплатежи в современной экономике России
9.  Понятие и виды общей собственности
10. Тема 5 Занятие 2 Практикум ~ тестирование на предмет НПУ
11. Гиппократ и Гиппократов сборник
12. Органы местного самоуправления Москвы и Санкт-Петербурга
13. ВОСТОЧНЫЙ ВОПРОС В ИСТОРИИ МЕЖДУНАРОДНЫХ ОТНОШЕНИЙ ЕГО СУЩНОСТЬ
14. Смысл ISBN 5940510183 МГППУ Рецензенты- Академик РАО профессор В
15. а Задача рассеяния- постановка задачи граничное условие амплитуда рассеяния
16. 1915 Творческий путь Это ~ композитор молодого поколения.
17. Рак почки
18. Правопонимание
19. ліття його дружини зібралася вся сім~я- п~ять синів донька і дід
20. Портрет Дориана Грея

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе