правова думка першій пол
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Західноєвропейська політико-правова думка першій пол. 19 ст.
- Англійський лібералізм Джеремі Бентама, Джона Мілля.
- Французький лібералізм Б. Констана, А. Де Токвіля.
- Соціалістичні вчення: Ш. Фур’є, А. Сен-Сімон, Р. Оуен.
- Філософський і юридичний позитивизм.
- Англійський лібералізм Джеремі Бентама, Джона Мілля
Найбільшим впливовим і інтелектуальним напрямком політичної думки в Європі став лібералізм. Його соціальна основа: підприємці, люди вільних професій, університетська професура, всі, хто сповідував ідеали особистої свободи, приватну ініціативу, конституціоналізм, самоврядування, панування права, невтручання держави в економічне життя. Нарешті теоретичним відображенням втілених у новому законодавстві принципів громадянського суспільства став філософський та юридичний позитивізм як специфічна форма філософського та юридичного світогляду. Місце критики феодального права з позиції природно-правової теорії зайняла апологія нового діючого позитивного права, можливостей наукової організації суспільства.
Родоначальник теорії утилітаризму (utilitas – користь) Ієремія (Джеремі) Бентам (1748-1832 рр.) – англ. Юрист, філософ, соціолог, ідеолог лібералізму. У 13 років став студентом Оксфордського ун-ту, у 18 – магістром права. У 1785 р. відвідав Росію, з 1786-1787 рр. жив в Україні. Автор багатьох законопроектів та політико-правових творів, виданих у 11 томах “Принципи законодавства”, “Про судові докази”, “Тактика законодавчих зборів” та інших:
- принцип корисності – основний збудник людської діяльності, критерій її оцінки. Принцип користі лежить в основі розуму і закону;
- корисність – властивість, яка приносить благодіяння, вигоду, задоволення, добро, щастя, що попереджає шкоду, страждання, зло чи нещастя;
- загальна користь – гармонізує індивідуальні і суспільні інтереси і є метою розвитку суспільства.
Критикує теорію природного права. “Природні невідчужувані права ніколи не існували, громадяни, вимагаючи їх, просили б тільки анархії” (критика французької Декларації прав людини і громадянина”). Зміст природного права метафізичний, невиразний й усіма тлумачиться по-різному. Суспільний договір – фікція, адже держави створюються насильством і звичкою.
Остаточний висновок – право не можна відділяти від закону. Право, протиставлюване закону, “є найбільшим ворогом розуму і найстрашнішим руйнівником уряду”, тобто держави. Слідом за Гоббсом він вважав право виразом волі суверена: право – це веління і заборони, установлені державою і забезпечені санкцією”. Поза волінням суверена не має ніяких прав особистості, єдина мета законодавця – задоволення і безпека особистості.
Такий прагматичний підхід складає особливість його теорії утилітаризму. Інтерес особистості – це єдино реальний інтерес, необхідними умовами його реалізації – наділення індивідів правами особистої безпеки, честі, власності, правом одержання допомоги у випадку нужди.
Тому немає прав без обов’язків, отже обмеження свободи неминучі. “Установлення прав, накладання обов’язків, охорона особистості, життя, честі, власності, засобів до існування і навіть охорона самої свободи інакше неможливі, як на шкоду свободі”.
Створюючи обов’язкі, закон обмежує свободу. Тим самим – він – зло, оскільки пов’язаний із застосуванням покарання (страждання). Але без нього неможливо забезпечити безпеку.
Тому необхідно визначити межі таких обмежень. Такі межі – моральні обов’язки:
- правила розсудливості: законодавець не повинен регулювати дії і відносини, де люди можуть шкодити тільки собі (пияцтво, розпуста, марнотратство і т.п.), адже це приведе лише до дріб’язкової регламентації, ускладнення законодавства;
- не слід втручатися в діяльність підприємців, їх відносини з робітниками, де мораль визначає умови договору, виходячи з взаємної користі сторін;
- не можна брати під захист трудові відносини, брати під захист найману робочу силу.
Отже – прихильник вільної конкуренції, противник регламентації господарського життя. З позицій утилітаризму пропонував реформувати право, зробити законодавство ясним і доступним. Спростити законодавчий процес, прискорити кодифікацію, демократизацію судової процедури.
Теорія утилітаризму була розвинута його послідовником Джоном Міллем (1806-1873 рр.) – англ. філософ, логік і економіст, син економіста і філософа Джеймса Мілля, який товаришував з Бентамом. “Система логіки”, “Утилітаризм”, “Представницьке правління”.
Спочатку він продовжував ідеї утилітаризму, до речі саме він і ввів цей термін “утилітаризм”. Однак поступово вводить в етику поряд з принципом егоїзму принцип альтруїзму. Вищий прояв моральності, доброчинності – ідеальне благородство, що знаходить вираження в подвижництві людини заради щастя інших, у самовідданому служінні суспільству. Але ж принципу альтруїзму може слідувати лише вільна людина.
У трактаті “Свобода” сформульовано принцип: мета заради якої суспільство має право втручатися у свободу дій свого співчлена, є обопільний (обоюдний) захист. Влада суспільства полягає в тому, щоб попередити заподіяння шкоди іншій особі. Таким чином, людина відповідальна за свої вчинки перед суспільством лише остільки, оскільки образ її дій стосується інших осіб. Поки дії індивіда стосуються тільки особисто його самого, свобода дій людини повинна за законом вважатися необмеженою. Тому суспільство повинно забезпечувати:
- Принцип особистої свободи людини, включає внутрішню сферу свідомості (свободу совісті, думки і почуття, поглядів і симпатій), свободу особистих нахилів і занять, свободу способу життя, волю діяти, не зустрічаючи спротиву навколишніх (окружающих). Людство виграє набагато більше, якщо воно надасть кожному свободу жити за власним його розумінням, ніж стане примушувати кожного жити по розумінню інших.
- Індивідуальність. Найголовніша умова індивідуального і суспільного прогресу. “Індивідуальності повинна бути відведена та частина життя, у якій зацікавлений сам індивід, а суспільству …- та частина, що головним чином торкається інтересів суспільства. Одна кожен, хто користається заступництвом суспільства, зобов’язаний винагороджувати його, дотримуватись відомих правил поведінки до інших людей”.
Встановлює межі втручання держави в діяльність індивіда “…якщо є імовірність, що справу, яка має бути зроблена, кожен окремий індивід зробить краще…”. Головна небезпека втручання держави в суспільства полягає в тому, що “люди звикають усі свої сподівання і побоювання за майбутнє покладати на піклування уряду і поступово перетворюються з діяльних і самостійних людей у прихвоснів уряду чи якої-небудь партії, що прагне забрати у свої руки урядову владу”. Народ заражається утриманством, соціальною пасивністю, що призводить до взаємної деградації – особистості, суспільства, держави.
Таким чином, функції держави “обширніше у відсталого народу, ніж у передового”.
Для свободи найкращою формою добре влаштованої і правильно функціонуючої державності, її ідеальний тип – представницьке правління із чітким розмежуванням компетенції влади.
- Французький лібералізм Б. Констана, А. Де Токвіля
Бенжамен Констан (1767-1830). “Про свободу у древніх в її порівнянні зі свободою у сучасних людей”, “Курс конституційної політики”.
Відокремлює особисту і політичну свободу. Давні народи (греки, галли, римляни) знали лише політичну свободу, при якій існує повне підпорядкування індивіда авторитету співтовариства. Як громадянин, індивід залишався рабом у приватному житті, але користувався колективною свободою. В сучасному світі формується особиста, громадянська свобода, як певна незалежність індивідів від державної влади. Як “торжество особистості над владою”, а політична свобода виступає лише її гарантом, умовою і засобом удосконалення і розширення.
Зміст свободи:
- право кожного підкорятися лише тільки законам;
- …висловлювати свою думку, вибирати свою справу і займатися нею;
- …розпоряджатися своєю власністю, навіть зловживаючи нею;
- свобода пересування;
- право на об’єднання з іншими індивідами (для обговорення своїх інтересів, для відправлення культу, проведення дозвілля і т.д.);
- право кожного впливати на здійснення правління.
Гарантом особистої свободи є право, але воно не є абсолютною цінністю. Закон тоді перестає бути законом, коли він, по-перше має зворотну силу, по-друге, предписує дії, що суперечать моралі.
Проблема забезпечення індивідуальної свободи, політичним і правовим механізмам її захисту, турбувала й Алексиса де Токвіля (1805-1859). “Про демократію в Америці” - його бачення майбутнього всесвітньо-політичного становища “Пророк рівності”, “пророк епохи мас”. 30-роки 19 ст. пише – “Дві с кола відомих світових держав, ще молоді потуги, США і Росія, будуть визначати долю двох півкуль світу”. До них перейде політична активність, вони перебуватимуть в постійному протистоянні, бо спонукою для дії американця є свобода, а для росіянина – служіння, перший має за мету приватний інтерес, а другому вона уявляється у всепроникній владі суспільства над людиною.
Прагнення дати відповідь на питання розвитку демократії, дослідження її теоретичних і практичних аспектів. Дійшов висновку: занепад аристократії і поступ людства до свободу, рівності, демократії історично неминучі. Демократія – суспільний лад, протилежний феодальному, не знаючий класових меж і втілюючий принцип народовладдя, свободи і рівності.
Принцип народовладдя найбільш повно втілено в США, тут суспільство діє досить самостійно, управляючи собою само. Головне – прості американці усвідомлюють нескладну істину: “щастя кожного залежить від загального процвітання”, а громадські почуття здатні долати егоїзм, зберігати і зміцнювати в суспільстві свободу.
Недоліки і слабкості американської демократії: недосконалість і неповноту законів, сваволю блюстителів закону; правителі тут не завжди чесні і розумні, а громадяни освічені і свідомі. Талановиті люди, як правило, стороняться влади, зосереджуючись на досягненні багатства. Внаслідок – державні посади часто обіймають “люди почесні, обивателі”, проте принцип виборності і частої змінюваності чиновників значною мірою компенсує ці недоліки демократії і безперервний процес управління “в цілому приносить користь”.
Але серцевина демократії – принцип рівності. Любов американців до рівності навіть більша ніж до свободи. Свобода не пов’язана виключно з демократичним режимом держави, зате виключною рисою останнього є “рівність умов існування”, стартових можливостей громадян, віра в їх невичерпаність. Рівність не вимагає ні жертв, не зусіль, свобода ж вимагає від людини більших зусиль, пов’язаних з необхідністю бути самостійною, робити свій власний вибір, відповідати за його наслідки. Егоїзм та самоізоляція індивідів – небезпечні для демократії. “Нема нічого важчого, ніж жити вільними”, тому сучасна демократія можлива лише за єдності рівності й свободи.
- Соціалістичні вчення: Ш. Фур’є, А. Сен-Сімон, Р. Оуен.
У противагу лібералам, що вітали нові політичні явища, прагнули до зміцнення конституційних основ держави, поступового руху у побудові громадянського суспільства, прихильники радикальних і швидких перетворень суспільства і держави розробляли проекти соціалістичного майбутнього.
Загальним для соціалістичного напрямку є:
- неприйняття та різка критика капіталізму, що розвивається, його пророків;
- прагнення піднятися над гострим антагонізмом класів і облагодіяти все суспільство в цілому;
- недооцінка державних і правових інститутів у суспільних перетвореннях, ключова роль приділялася колективістським началам у суспільній і господарський сфері життя, моральним принципам.
Французький соціаліст Шарль Фур’є (1772-1837) – “Теорія чотирьох рухів і загальних доль” – пишався тим, що відкрив загальні закони “чотирьох рухів” – соціального, тваринного, органічного і матеріального, які в суспільстві діють через гру різноманітних людських пристрастей. Зрозуміти їх і відкрити для них нові можливості – значить знайти єдино вірний спосіб переходу до нового суспільства.
Пройшовши у своєму розвитку ряд фаз і історичних циклів, людство вступило в період цивілізації. Сучасна цивілізація – “соціальне пекло”, “тиранія приватної власності стосовно мас”. Вихід з цієї нерівності – в заснуванні землеробської асоціації. Подібно давньомакедонським військовим загонам (“фалангам”), вони вторгнуться в старезний прогнилий лад цивілізації і зруйнують його. Це автономні утворення за пристрастями та прихильностями (від 800 до 1600) людей. Це автономні соціальні утворення, у внутрішнє життя яких не вправі втручатися центральна влада. Життя регулюється лише нормами, установленими добровільно і колективно. Самим головним і єдино корисним правом людини вважається право на працю.
Анрі де Сен-Сімон (1760-1825) – формує проект майбутньої промислової системи на концепції історичного процесу. Останній четвертий період христянства в який зараз переходить суспільство повинен відповідати інтересам величезної більшості населення, де восторжествує принцип божественної моралі “усі люди повинні вбачити одне в одному братів, вони повинні любити одне одного і допомагати одне одному”. Введення нової “позитивної” стадії історії, не вимагає руйнування традиційних державно-правових форм. Зберігаються інститути монархії, уряду і представницьких установ, але вся повнота світської влади зосереджується в парламентський Раді промисловців і вчених. Вона перетворить країну в єдину централізовану промислову асоціацію, де виникне три великих класи: хлібороби, фабриканти і торговці.
Промисловці установлять тверду централізацію виробництва, дисципліну, захистять його від марних витрат енергії і матеріальних засобів. Тим самим відпадає необхідність в обтяжливих для суспільства різного роду політичних інститутах із усіма численними установами і посадами. Політика і управління буде зведена до простого адміністрування. Це надасть людям найбільшу міру суспільної й індивідуальної свободи, які будуть жити відповідно до Божественної моралі.
Роберт Оуен (1771-1858 рр.) “Новий погляд на суспільство, або Досліди про принципи утворення людського характеру”, “Про новий моральний світ” – основний закон природи людини, який відкриває шлях до розумного устрою він бачить у людському характері. Якщо людина – продукт середовища, то в недоліках і пороках людей, в усіх соціальних лихах винне соціальне середовище. Так капіталістичні відносини і приватна власність породжують жадібність і ненависть, темряву і неуцтво народу, покалічені людські характери і долі.
Осередком розумної суспільної системи повинна стати комуна – “селище спільності”, коли їх стане багато, вони утворять федерацію, а в майбутньому – міжнародну федерацію. Усі члени суспільства будуть сприйматися як одна родина, рівність, щирість, доброзичливість, порядок і придбання знань тощо. Вводиться раціональна і гуманна система навчання, в результаті відпаде необхідність у заохоченнях і покараннях. Способом здійснення свого проекту вважав освіту, пропаганду, наочний приклад. Групи його послідовників існували в Англії, Франції, США і в інших країнах.
2. Тема 63- Категорирование наружных технологических установок по пожарной опасности Вопрос 1
3. TEL-DSC или кн 2182 DIST FREQ задействовать режим телефонии с помощью регулятора установить требуемый уровень гр
4. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук.2
5. Переработка отходов производства полимерных труб
6. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА По дисциплине Механика материалов и конструкций студенты заочной формы обучения
7. Доврачебная помощь при травмах собак.html
8. Правопонимание
9. Отцов и детей в изображении Тургенева
10. Тюменский государственный нефтегазовый университет Технологический институт Методические ука
11. А специалитет в июне 2010 года
12. Цель и задачи хозяйственного учета на современном этапе
13. Тема 4 Конституционный статус личности Индивид общество государство
14. Лабораторная работа 39 поглощение радиоактивного излучения ~
15. заключающийся на небесах союз был чисто фиктивным И вообще мрачноватый красавец Алекс не относился к типу
16. Що робити нарис утопічного соціально ~ політичного устрою Н
17. Предмет экономической теории Задача любой науки состоит в анализе реальных процессов фактов выявлении
18. на тему- Дослідження умов зорової праці на робочих місцях Мета роботи- вимірювання освітлення
19. Статья 1. Предмет регулирования и цели настоящего Федерального закона Настоящий Федеральный закон в соот
20. Предмет контракта и объем поставки 1