Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT7
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Сумський державний університет
Юридичний факультет
Кафедра права
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
«Фінансове право»
на тему:
«Поняття та сутність кошторисно-бюджетного фінансування»
|
Виконала: студентка групи Ю-05 |
|
Рязанець Юлія |
|
Перевірив: асистент каф. права |
|
Чернадчук О.В. |
Суми 2013
ПЛАН
|
ВСТУП………………………………………………………………………………… |
3 |
|
1. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, принципи, об’єкти фінансування…………………………………………………………………………... |
5 |
|
2. Кошторис як індивідуально-плановий акт. Порядок складання і затвердження кошторису……………………………………………………………………………… |
9 |
|
3. Порядок кошторисно-бюджетного фінансування………………………………... |
15 |
|
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………… |
19 |
|
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………… |
20 |
ВСТУП
Актуальність. В умовах трансформації економічної системи України актуальним напрямком наукових досліджень є розробка теоретичних аспектів фінансового механізму функціонування бюджетних установ, який є складовою господарського механізму держави. На сьогоднішній день успішне функціонування бюджетних установ має надзвичайно важливе значення, оскільки вони створюються державою для досягнення соціальних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей стосовно охорони здоров’я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, розв’язання суперечок і конфліктів, надання юридичної допомоги, а також за іншими цілями, спрямованими на досягнення суспільних благ.
Саме за кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній (муніципальній) формі власності, тобто вся бюджетна сфера. Зокрема, на кошторисно-бюджетному фінансуванні перебувають установи та організації, що здійснюють державне управління, міжнародну діяльність, забезпечують національну оборону і правоохоронну діяльність та безпеку держави. За рахунок коштів бюджетів відповідного рівня утримуються установи соціально-культурної сфери: освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури та мистецтва, фізичної культури та спорту тощо. Переважно з місцевих бюджетів утримуються установи житлово-комунального господарства.
Стан наукової розробки. Кошторисно-бюджетне фінансування досліджували такі вчені, як Аржевітін С., Безгубенко Л. М., Бугулов В. М., Гецько В. В., Ковалюк О. М., Пасічник Ю. В., Стефанюк І. Б., Солдатенко О. В., Воронова Л. К., Хімічева Н.І., Шокіна Ю.О., Орлюк О. П., Дем’янишин В. та ін.
Об’єктом дослідження є фінансова система України.
Предмет даної роботи становить кошторисно-бюджетне фінансування як метод фінансового забезпечення.
Мета полягає у розкритті понятті та сутності кошторисно-бюджетного фінансування.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
Методологія. Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:
1. Загальнонауковий: синтез, аналіз та порівняння наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.
У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить двадцять одну сторінку.
1. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, принципи, об’єкти фінансування
Найважливішою умовою ефективного функціонування національної економіки є раціональне та економне використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на утримання галузей невиробничої сфери.
Кожна бюджетна установа забезпечується засобами для виконання встановлених йому показників. Тому зміцнення української держави на сучасному шляху її розвитку нерозривно пов’язується з ефективним використанням фінансових ресурсів, якими володіє держава, та створенням належного правового регулювання цього процесу [17].
Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна установа – це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок державного чи місцевих бюджетів [2].
Основою ефективного функціонування бюджетної сфери є фінансування.
На думку професора Л. Воронової, фінансування – це діяльність держави планового характеру, через яку проводять державні та місцеві видатки. З огляду на це розрізняють коротко-, середньо- і довгострокове, а також річне фінансування [8, с. 328].
Бюджетні установи практично не мають власних доходів і свою діяльність здійснюють за рахунок коштів відповідних бюджетів. Отже, основною формою фінансування бюджетних закладів є бюджетне фінансування, під яким прийнято розуміти безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних установ та організацій.
В. Дем’янишин наводить розширене визначення поняття «бюджетне фінансування». На його думку, воно є сукупністю грошових відносин, які пов’язані з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фонду держави та реалізуються шляхом безповоротного, безвідплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом [9, с. 35]
При цьому О. П. Орлюк виділяє, що бюджетне фінансування має два режими:
бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу [11, с. 435].
Щодо кошторисно-бюджетного фінансування, то, на думку Н. Хімічевої та О. Покачалової, фактично це порядок виділення бюджетних коштів бюджетним установам на основі кошторисів з бюджетної системи для здійснення видатків, пов’язаних з їхньою основною діяльністю і розвитком [16, с. 356].
Серед останніх проведених досліджень варто виділити погляди О. В. Солдатенко. Учений виклав власну позицію щодо поняття кошторисно-бюджетного фінансування, зокрема як сукупності врегульованих нормами права фінансових відносин щодо розподілу, відпуску та використання коштів централізованого грошового фонду держави, які реалізуються через безповоротне й безоплатне надання бюджетних коштів установам (підприємствам, організаціям) на цілі, передбачені їхніми кошторисами доходів і видатків, та на здійснення заходів, зазначених у бюджеті [14, с. 30].
Кошторисно-бюджетне фінансування є формою централізованого виділення з фінансового бюджету фінансових ресурсів у вигляді цільового, безповоротного, безоплатного надання коштів, інвестицій для часткового або повного покриття витрат пов’язаних з потребами поточного утримання установ, що перебувають на бюджетному фінансуванні, на основі спеціального планового документа – кошторису. За рахунок кошторисно-бюджетного фінансування у багатьох країнах утримуються установи соціальної сфери, органи управління, оборони, законодавчої та виконавчої влади.
На кошторисно-бюджетне фінансування поширюються загальні принципи
фінансування:
На думку Н. Хімічева та О. Покачалова, існують ще й спеціальні принципи, притаманні саме кошторисно-бюджетному фінансуванню:
Кошторисно-бюджетне фінансування відбувається виключно в межах наявних коштів на єдиному бюджетному рахунку за дотримання процедур фінансування видатків відповідної бюджетної установи.
В Україні за кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях — у Державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах.
На кошторисно-бюжетному фінансуванні утримуються державні та комунальні:
- установи соціальної сфери;
- освітні установи - школи, середні спеціальні та вищі учбові заклади;
- установи охорони здоров'я — лікарні та поліклініки, здоров пункти, державні та дитячі дошкільні установи;
- установи культури - бібліотеки, будинки культури, дитячі театри, об'єкти фізичної культури;
- установи Міністерства оборони, Національної Гвардії, Прикордонних військ, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України;
- органи законодавчої та виконавчої влади, суди та прокуратура.
Щорічно фінансування даних установ становить від 10 до 15% ВВП і від 20 до 35 % загального обсягу всіх видатків.
Призначення даних установ полягає в задоволенні громадсько-соціальних потреб суспільства, та оскільки вони не беруть участі у створенні валового внутрішнього продукту, необхідно фінансувати їх за рахунок бюджетних коштів на основі кошторису доходів і видатків, де повинні відображатися також і кошти, отримані від здійснення дозволеної діяльності на госпрозрахункових засадах, позаяк державні та місцеві бюджетні установи мають право залучати додаткові кошти, включаючи валютні, добровільні внески фізичних і юридичних осіб тощо. Розмір видатків бюджетних установ, передбачений кошторисом, має обов’язковий характер і не може самостійно змінюватися бюджетною установою, бо фінансово-правове значення кошторису полягає у встановленні правових меж фінансування (надання бюджетних коштів) і їх витрачання (напрями, розміри, строки). Кошторис також є основою для виникнення, зміни та припинення фінансових правовідносин з приводу використання виділених з бюджету коштів. Об’єктами кошторисно-бюджетного фінансування є діяльність бюджетних установ, а суб’єктами – отримувачі бюджетних коштів – бюджетні установи[13, с. 465].
2. Кошторис як індивідуально-плановий акт. Порядок складання і затвердження кошторису
Як зазначалося вище одним із принципів кошторисно-бюджетного фінансування є плановість, тобто наявність фінансово-планового акту, на підставі якого виділяються кошти. Таким плановим документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис.
Згідно зі ст.. 2 п.30 Бюджетного кодексу України кошторис – це основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень[2].
Воронова Л. К. визначає його як основний фінансово-плановий акт, у якому
встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіл [8, с. 187].
На думку Шокіної Ю. О кошторис - це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період чи відповідні заходи. Розрахунки планових витрат здійснюються, як правило, на основі нормативного методу[17].
Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Фінансово-правові відносини за кошторисно-бюджетного фінансування виникають саме з моменту затвердження кошторису бюджетної установи розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, оскільки згідно з чинним законодавством бюджетним установам можуть виділяти бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Саме у цьому вбачається правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового акта, який хоч і не встановлює правових норм, але спрямований на їх виконання і конкретизує ту чи іншу правову норму у розрізі конкретних правовідносин.
Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. При цьому в окремих випадках може надаватися право певного перерозподілу коштів між окремими статтями. Цільове призначення асигнувань дає змогу організації, що здійснює фінансування, контролювати їх раціональне і ефективне використання.
Кошторис складається зі статей, кожна з яких містить однорідну групу видатків, що мають суворо обов’язковий характер, і не підлягає змінам, оскільки відповідно до них розподіляються бюджетні призначення, затверджені законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет [8, с. 353].
Відповідно до п. 1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ кошторис містить дві частини: перша – загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; друга – спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій[3].
Кошториси на основі бюджетної класифікації поділяються на індивідуальні та
зведені. Індивідуальний кошторис – це кошторис окремої бюджетної установи. Зведені кошториси - це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки
Крим, місцевим фінансовим органам та органам Державного казначейства.
Невід'ємна частина кошторису – план асигнувань, який затверджується разом із кошторисом. План асигнувань – це щомісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань упродовж календарного року.
Форму кошторису та плану асигнувань затверджує Міністерство фінансів України.
Бюджетні кошти можуть виділятися лише за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі, визначені затвердженими кошторисами.
Згідно з Порядком складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ початковим етапом складання кошторису є подання Міністерством фінансів, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими органами до головних розпорядників відомостей про граничні обсяги видатків бюджету та надання кредитів з бюджету загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів[3].
Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної зі складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік:
а) встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;
б) розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства та які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;
в) забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), які виконуються ними безпосередньо[3].
Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за економічною класифікацією, повноти врахування доходів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів та інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.
На підставі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, що подають Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для внесення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.
Термін розгляду показників проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня встановлюється головними розпорядниками так, щоб проекти зведених кошторисів могли бути своєчасно оформлені як бюджетні запити.
У проектах кошторисів зазначають планові обсяги, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів[11, c. 467].
Формування доходної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюють на підставі розрахунків доходів, які складають за кожним джерелом надходжень, що плануються на наступний рік.
На підставі цих показників визначають суму доходів на наступний рік з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначають доходи спеціального фонду кошторису планового періоду, для орієнтиру посилаються на рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному в розрахунку.
Обов'язковою є вимога щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей[3].
У кошторисі плануються видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можна передбачати лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат і відсутності заборгованості. Міністерству фінансів надано право визначати на кожний рік порядок урахування в кошторисах обсягів заборгованості, яка виникла внаслідок непогашення бюджетних зобов'язань установ.
Усі показники видатків, які вносяться до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації.
Видатки бюджетних установ за рахунок власних надходжень (спеціальний фонд бюджету) планують у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним і загальним фондами кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, не забезпечених (або частково забезпечених) видатками загального фонду[8, c. 389].
У двотижневий строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування - документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл.
Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів.
Розпорядники свої витрати приводять у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження за штатним розписом, повинна бути приведена у відповідність з визначеним фондом оплати праці, а інші витрати - у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій.
Головні розпорядники у двотижневий термін після одержання лімітних довідок подають Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам уточнені проекти зведених кошторисів та проекти зведених планів асигнувань для складання і затвердження річного розпису асигнувань відповідних бюджетів (розпису асигнувань згідно з бюджетними призначеннями, затвердженими у відповідному бюджеті для загального і спеціального фондів у розрізі головних розпорядників, за повною економічною класифікацією, що відповідає зведенню всіх кошторисів) та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів (розпису асигнувань згідно з бюджетними призначеннями, затвердженими у відповідному бюджеті для загального фонду в розрізі головних розпорядників, за скороченою економічною класифікацією помісячно, що відповідає зведенню всіх планів асигнувань)[3].
Мінфін надсилає для реєстрації, обліку та виконання затверджений річний розпис асигнувань державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету Державному казначейству, яке протягом трьох робочих днів з дня затвердження доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань усіма розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами.
Кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів повинні затверджуються протягом 30 календарних днів із дня затвердження розпису бюджету керівником відповідної вищестоящої установи, за винятком кошторисів окремих установ (якщо законодавством не встановлено інший порядок затвердження[3].
3атвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків у сумі, що перевищує встановлені бюджетні призначення, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
3. Порядок кошторисно-бюджетного фінансування
Особлива частина фінансування по державному бюджету України здійснюється
Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядникам права використання бюджетних коштів в установах банків, визначених чинним законодавством. По бюджету Автономної Республіки Крим, обласним, окружним, міським (крім міст районного підпорядкування) та районним бюджетам фінансування здійснюється відповідно Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовими відділами виконкомів органів місцевого самоврядування шляхом перерахування коштів з рахунків відповідних бюджетів на поточні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів в тих визначених законодавством установах комерційних банків, в яких| відкриті бюджетні рахунки підприємств, що одержують фінансування[13, c. 389].
Розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники закладів підприємств та організацій, яким надається право розпоряджатися затвердженими для них бюджетними асигнуваннями. Найбільша відповідальність за ефективне та цільове використання коштів покладається на головних розпорядників бюджетних коштів, які розподіляють і надають кошти розпорядникам нижчих ступенів.
Після отримання коштів із бюджету на рахунки підприємств головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів (тобто на рахунки розпорядників нижчого ступеня).
Фінансування з бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетів здійснюється відповідними виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Таким чином, у фінансуванні витрат з бюджету беруть участь всі ланки бюджетної системи України[14, c. 31].
Кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється в залежності від їх значущості та підпорядкування.
Найбільшим підрозділом кошторисно-бюджетного фінансування є соціально-культурні заходи. Умовою фізичного існування людини є забезпечення її мінімальних фізіологічних потреб. Проте в сучасному постіндустріальному громадянському суспільстві коло потреб людини для звичайного життя значно розширилося і включає в себе складові як соціальної, так і культурно-духовної сфер. Безперечно, держава не може стояти осторонь як потреб сучасного українського суспільства, так і вимог міжнародної спільноти. До соціально-культурних видатків на основі функціональної бюджетної класифікації можна включити видатки на: 1) соціальний захист і соціальне забезпечення; 2) охорону здоров’я; 3) освіту і науку; 4) духовний та фізичний розвиток.
Соціальний захист і соціальне забезпечення здійснюється у відповідності до Конституції України та спеціалізованого законодавства. Так, статтею 5 Закону України «Про соціальні послуги» передбачено, що основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших
предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Соціальні послуги вміщують наступні види: 1) соціально-побутові послуги; 2) психологічні послуги; 3) соціально-педагогічні послуги; 4) соціально-
медичні послуги; 5) соціально-економічні послуги; 6) юридичні послуги; 7) послуги з працевлаштування; 6) послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями; 8) інформаційні послуги; 9) інші соціальні послуги [4].
Охорона здоров’я в Україні функціонує та фінансується у відповідності до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» [7] та відповідних статей державного і місцевих бюджетів. Відповідно до вже згаданої функціональної класифікації видатків бюджету видатки «Охорона здоров’я (код 0700) складаються з видатків на: 1) медичну продукцію та обладнання; 2) поліклініки і амбулаторії, швидку та невідкладну допомогу; 3) лікарні та санаторно-курортні заклади; 4) санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи і заклади; 5) дослідження і розробки у сфері охорони здоров’я; 6) іншу діяльність у сфері охорони здоров’я.
Освіта в нашій державі фінансується безпосередньо у зв’язку з державними гарантіями на загальнообов’язкову безкоштовну загальну середню освіту, а також забезпечення загального доступу до державної безкоштовної вищої освіти на конкурсних умовах.
Фінансування освіти здійснюється на основі Закону України «Про освіту», згідно статті 61 якого фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування [5]. При цьому
держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі, не меншому 10% національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.
Щодо фінансування науки, як і науково-технічних досліджень, останнім часом, на превеликий жаль, здійснюється за залишковим принципом, а це зумовлює негативні явища втрати наукового потенціалу та зменшення обсягу інноваційної діяльності у державі.. Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 відсотка ВВП України. При цьому видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захищеними статтями видатків Державного бюджету України[13, с. 470].
Фінансування духовного та фізичного розвитку є невід’ємною складовою державної діяльності по забезпеченню формування здорового та високоморального суспільства держави.
Відповідно до функціональної класифікації видатків бюджету видатки «Духовний та фізичний розвиток» (код 0800) складаються з видатків на: 1) фізичну
культуру та спорт; 2) культуру та мистецтво; 3) засоби масової інформації; 4) дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку; 5) іншу діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку.
Оборона є однією із основних функцій держави, яка повинна зберігати свою
структурну цілісність та захищати власне населення і територію від вторгнення зовні, збройних конфліктів та іншої небезпеки. Відповідно до функціональної класифікації видатків бюджету видатки «Оборона» (код 0200) складаються з видатків на: 1) військову оборону; 2) цивільну оборону; 3) військову допомогу зарубіжним країнам; 4) військову освіту; 5) дослідження і розробки у сфері оборони;
6) іншу діяльність у сфері оборони.
Об’єднання видатків на громадський порядок, безпеку та судову владу у бюджетній класифікації є не випадковим, так як саме ці видатки забезпечують правопорядок і внутрішню стабільність у суспільстві через підтримання законності,
забезпечення безпеки шляхом реагування на виникаючі загрози та здійснення правосуддя[13, c. 471].
Функціональна класифікація видатків бюджету передбачає віднесення до видатків «Громадський порядок, безпека та судова влада» (код 0300) видатків на: 1) діяльність і забезпечення громадського порядку, боротьбу із злочинністю та охорону державного кордону; 2) протипожежний захист та рятування; 3) судову владу; 4) кримінально-виконавчу систему та виправні заходи; 5) діяльність у сфері безпеки держави; 6) нагляд за додержанням законів та представницькі функції у суді; 7) дослідження і розробки у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади; 8) іншу діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади.
Фінансування органів державного управління, місцевої влади та місцевого самоврядування є об’єктивно зумовленою необхідністю, так як дані органи не мають власних джерел для покриття видатків на свою діяльність і повністю залежать від коштів відповідного бюджету, з якого вони фінансуються[13, c. 472].
Необхідно одразу вказати, що до органів державної влади та місцевого самоврядування безперечно за структурою державного управління відносяться і розглянуті у попередньому питанні правоохоронні органи і органи безпеки та органи судової влади. Проте, зважаючи на роз’єднання статей їх фінансування бюджетною класифікацією, розгляд цих видатків доцільно проводити окремо, враховуючи ще й те, що дані органи здійснюють управлінські функції, а не займаються охороною громадського порядку чи державною безпекою.
ВИСНОВКИ
З урахуванням викладеного вище, можна зробити висновок, кошторисно-бюджетне фінансування - це сукупність урегульованих нормами права фінансових відносин щодо розподілу, відпуску та використання коштів централізованого грошового фонду держави, які реалізуються через безповоротне й безоплатне надання бюджетних коштів установам (підприємствам, організаціям) на цілі, передбачені їхніми кошторисами доходів і видатків, та на здійснення заходів, зазначених у бюджеті.
Кошторисно-бюджетне фінансування передбачає встановлення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення оптимальних обсягів фінансування видатків для кожного суб’єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.
Фінансування бюджетних установ відбувається на основі кошторису, який є фінансово-плановим актом, затвердженим у порядку та формі, установлених правовими нормами, де зазначається сума коштів, що має надійти протягом календарного року для поточної діяльності та розвитку із вказівкою на джерела доходів, цільове спрямування коштів з постатейним і поквартальним їх розподілом.
Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Складання і затвердження кошторисів здійснюється відповідно до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ.
Особлива частина фінансування по державному бюджету України здійснюється
Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядникам права використання бюджетних коштів в установах банків, визначених чинним законодавством.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради — 1996 — №30- ст.141.
2. Бюджетний кодекс України// Відомості Верховної Ради України від 08.07.2010 № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних
вимог до виконання кошторисів бюджетних установ: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 //[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/228-2002-%D0%BF.
4. Про соціальні послуги: Закон України від 19 червня 2003 року № 966-ІІІ //
Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45.
5. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІ // Відомості
Верховної Ради України. – 1991. – № 34.
6. Про Державний бюджет України на 2013 рік: Закон України від 06.12.2012 №
5515-VI // Відомості Верховної Ради України///[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5515-17.
7. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII// Відомості Верховної Ради України///[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
8. Воронова Л.К. Кучерявенко М.П., Пришва Н.Ю. Фінансове право України : навч. посібник для студ. вищ. навч. закл./Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін. – К. : Правова єдність. - 2009. - 395 с.
9. Дем’янишин В. Бюджетне фінансування та його особливості в сучасних умовах / В. Дем’янишин // Світ фінансів. – 2007. – Випуск 2 (11). – с. 34–48.
10. Кириленко Віталій. Складові елементи структури фінансового механізму державного управління/В. Кириленко// Наука молода №9. – 2008. – с. 23-30.
11. Орлюк О. П. Фінансове право : [навч. посібник]/Орлюк О. П. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
12. Пасічник Ю. В. Бюджетна система : навчальний посібник / Ю. В. Пасічник. К. : Знання-Прес, 2006. – 607 с.
13. Сарана С.В. Фінансове право України: Навч. посібник./ С.В. Сарана – Полтава: Полтавський інститут економіки і права Відкритий міжнародний університет розвитку людини«Україна». - 2008. – 567 с.
14. Солдатенко О. В. До питання кошторисно-бюджетного фінансування / О. В. Солдатенко // Віче. – 2010. – № 17. – с. 30–32.
15. Трубіна М. В.. Фінансово-правовий зміст фінансування видатків на дитячо-юнацький спорт в Україні/ М. В. Трубіна// Фінансове право № 3 (17). - 2011. - с.19-22 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Fp/2011_3/trubina.pdf
16. Химичева Н.И. Финансовое право/Н. И. Химичева. – М. : НОРМА, 2007. – 464 с.
17. Шокіна Ю. О. Особливості реалізації фінансового механізму бюджетних установ/ Ю.О. Шокіна// «Управління розвитком» 3(124). - 2012. - с.120-123 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Uproz/2012_3/u1203sho.pdf.