Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
15
PAGE 15
Лекція 2: Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини
План лекцій:
Фінансово-правові норми — це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядуван ня з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів цент ралізованих та децентралізованих фондів, що виражені у катего ричній формі й забезпечені силою державного примусу.
Фінансово-правові норми визначають права та обов'язки учас ників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони ста ють носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави.
Головна особливість фінансово-правових норм полягає в тому, що вони мають державно-владний, імперативний характер. Держава за їх допомогою приписує правила поведінки юридичним особам, гро мадянам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що ви никають у процесі фінансової діяльності держави.
Сама суть, зміст фінансово-правової норми зумовлює її імпера тивний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сфор мульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допус кає їх довільної зміни, вони повинні точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення за гальнодержавного інтересу, а опосередковано — на забезпечення інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.
У фінансово-правових нормах містяться адресовані суб'єктам гос подарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодав цем платежі до державного та місцевого бюджетів; користувачам бюджетних коштів — розподіляти та використовувати ці кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначен ня, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку, компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у централізованих фондах грошових ресурсів та їх викорис тання відповідно до затверджених фінансових планів.
Отже, сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо ви значених порядку і формі та забезпечене заходами державного при мусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що виникають з приводу мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов'язки їх учасників. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави з регу лювання фінансових відносин.
Права та обов'язки учасників фінансових відносин спрямовані на забезпечення загальнодержавних інтересів. Особливо яскраво це виражається при справлянні податків та обов'язкових зборів, а та кож при фінансуванні загальнодержавних програм та бюджетних установ. Водночас спільний зміст фінансово-правових норм, пов'я заний з реалізацією фінансової діяльності, має різний конкретний вираз, зумовлений різноманітністю фінансових відносин та багато гранністю фінансової системи.
Залежно від способу впливу на учасників фінансових відносин, визначального характеру їх юридичних прав та обов'язків фінансо во-правові норми можна поділити на три види: зобов'язуючі, забо роняючі та уповноважуючі. При цьому незалежно від поділу на види фінансово-правові норми мають категоричний характер, що пояс нюється значенням закріплених правил поведінки учасників фінан сових відносин для держави, зокрема щодо забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування відповідними фінан совими ресурсами.
Зобов'язуючі фінансово-правові норми вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки у сфері цих відносин. Саме у цих нормах пере важно виявляється основний метод фінансово-правового регулюван ня — метод владних приписів. Більшість норм фінансового права є зобов'язуючими. Так, відповідно до ст. 67 Конституції України кож ний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством. Згідно з п. 4. ст. 85 до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бю джету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішень щодо звіту про його виконання. Відповідно до ст. 111 Бюджетного кодексу України. Міністерство фінансів України здійснює контроль за додержанням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше по передбачено законодавством України.
Забороняючі фінансово-правові норми містять заборону на здійснення певних дій, встановлюють обов'язок учасників фінансо вих відносин утриматися від них. Так, ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодек су України містить заборону використовувати емісійні кошти Національного банку України на фінансування дефіциту Державного бю джету України. Бюджетна установа не має права здійснювати запо зичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, пе редбачених законом про Державний бюджет України (ч. З ст. 21 БК України). Слід зазначити, що кількість забороняючих фінансових норм, порівняно із зобов'язуючими, є незначною. Це пояснюється існуючою перевагою зобов'язань, що містяться у приписах уповно важуючих норм. Оскільки у нормі є чітко встановлений припис до держуватися встановлених правил поведінки, немає потреби вста новлювати додаткові заборони.
Уповноважуючі фінансово-правові норми встановлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій у передбачених межах. На відміну від приватних галузей права, фінансове право як публічна галузь також містить незначний перелік уповноважуючих приписів, хоч їх кількість поступово розширюється, що пояснюється поступовим переважанням приватної форми власності, у тому числі у фінансовій діяльності. Такі норми дають можливість учасниками фінансових відносин приймати самостійні рішення, але у чітко визначених межах. Отже, уповноважуючі нор ми також мають імперативний характер, оскільки учасникам фінан сових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Зокрема, згідно зі ст. 143 Конституції України територіальні грома ди села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети, встановлю ють місцеві податки і збори відповідно до закону. За ч. 1 ст. 85 БК України держава може передати Раді міністрів АРК чи органам місце вого самоврядування право на здійснення видатків. У той же час вста новлено обмеження, що така передача може відбутися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України. Певною мірою уповноважуючі фінансо во-правові норми покликані розвивати ініціативу учасників фінан сово-правових відносин, у першу чергу суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяль ності) та органів місцевого самоврядування.
За змістом норми фінансового права можуть бути матеріальни ми та процесуальними. Матеріальні фінансово-правові норми за кріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізич них осіб перед державою та територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто матері альні норми виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Переважна час тина норм фінансово-правового інституту бюджетного устрою є матеріальними за змістом.
Процесуальні (процедурні) фінансово-правові норми визначають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів. Зокрема, цілий інститут фінансового права присвячений виключно процедурним питанням — бюджетний процес. Бюджет ний кодекс встановлює процедуру складання проекту закону про Державний бюджет України, розробку бюджетної резолюції, скла дання бюджетних запитів; розгляд і затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляд та затвердження звітності про виконання державного бюджету.
Водночас бюджетне право є винятком із загальної сукупності фінансових інститутів, що містять, поряд з матеріальними, і проце суальні правові норми. Це стосується як податків та неподаткових доходів, так і видатків бюджетної системи України. На жаль, не всі фінансові норми характеризуються високим рівнем розробки й чіткого додержання встановлених правил поведінки, що досить час то ускладнює можливість задоволення фінансових інтересів держа ви. На практиці часто виникають ситуації, особливо у сфері подат кових відносин, коли наявні колізії у нормативно-правових актах або нечітко виписані правила поведінки тягнуть за собою проблеми у застосуванні фінансово-правових норм їх учасниками.
Структура фінансово-правової норми тотожна будь-якій іншій нормі права. Фінансово-правова норма може містити гіпотезу, дис позицію та санкцію, тобто основні елементи правової норми, хоч далеко не всі фінансові норми є повними за змістом. Однією з особ ливостей фінансово-правових норм є їх розгорнутий обсяг, зокрема порівняно з нормами конституційного права.
Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конкретний вираз.
Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Диспозиція виражена у безумовно визначеній формі і, як правило, є достатньо обтяженою за змістом.
Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. Саме у санкції виражається імператив ний характер приписів у сфері фінансової діяльності. За порушення встановлених умов законодавство передбачає можливість застосування фінансових, адміністративних, дисциплінарних та кримінальних заходів. Тривала наукова дискусія щодо наявності фінансової відповідальності (яка не передбачається Конституцією України) не може не брати до уваги, що фінансові санкції у вигляді штрафів, пені або припинення бюджетного фінансування є обов'язковим наслідком порушення встановлених фінансовою нормою правил поведінки.
Санкціям фінансово-правових норм властивий ряд ознак.
Зокрема, оскільки санкції є одним з видів державного примусу, вони об'єктивно виражаються у нормах фінансового законодавства; застосовуються спеціально уповноваженими органами; їм притаманні імперативність та майновий характер. Метою їх є забезпечення суспільних та державних фінансових інтересів, відшкодування недоотриманих бюджетом та позабюджетними фондами грошових надходжень, додержання фінансової дисципліни.
Санкції фінансово-правових норм за своєю сутністю є економічно-юридичними (майновими), бо невигідність, небажаність перед бачуваних ними заходів полягає у зменшенні майнової сфери пра вопорушника через його грошові фонди й засоби. Ці заходи покликані впливати на економічний стан платників, вони призводять до зменшення сум, що залишаються у їх розпорядженні, скорочують відрахування до фонду економічного розвитку тощо.
Розглядаючи санкції фінансово-правових норм у повному обсязі, в аспекті їх функцій можна виділити таку їх особливість, як поєднання правовідновлювального і штрафного (карального) елементів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дис ципліна, у тому числі порядок нарахування та сплати податків. Отже, санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопо рушенням та відновити становище, що існувало до вчинення правопорушення. Оптимальною є ситуація, коли застосовуються сан кції, що водночас виконують функції компенсаційного та штраф ного характеру.
Фінансова санкція — це штрафний засіб державного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим державним органом до платника податків за вчинення податкового правопорушення у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів при забезпеченні грошових надходжень до бюджету.
У фінансових правовідносинах, як і в будь-яких інших, спостері гається єдність фактичного (матеріального) змісту і юридичної фор ми. Оскільки правовідносини є формою суспільних відносин, врегу льованих юридичними нормами, останні можуть через правовідносини впливати на поведінку людей. Теорія права констатує нерозривний зв'язок, невіддільність правових і фактичних відносин. Правова форма реальних фінансових відносин визначається не тільки змістом даних відносин, а й волею держави, що встановлює для конкретного виду відносин ту чи іншу форму.
Розглядаючи фінансове право як галузь права, можна говорити про його специфіку, що визначається генезисом фінансових відносин, які регулюються нормами фінансового права й становлять предмет цієї галузі. Відомо, що фінанси як економічна категорія, що виражає певну сферу економічних відносин, з'являються на певній стадії історичного розвитку суспільства при виникненні держави та розвинутих товарно-грошових відносин. Внаслідок цих історичних та економічних передумов фінанси формуються в розвинуту систему грошових відносин, що мають свої особливості, які виділяють їх з інших груп суспільних відносин.
Однією з основних особливостей фінансових відносин є те, що вони завжди виступають як грошові відносини. Виділення такої особливості фінансових відносин пов'язано з дією законів вартості та товарно-грошових відносин. Друга особливість фінансових відносин пов'язана з відносно специфічною стадією суспільного відтворення — з відносинами розподілу. Розподільчий характер фінансових відносин закладено у самих функціях фінансів, перш за все у функції створення грошових фондів — централізованого, що зосередився у державному бюджеті, і децентралізованих, до яких належать грошові кошти підприємств, організацій та галузей народного господарства. Розподільчий характер фінансових відносин проявляється і в іншій функції фінансів — спрямуванні коштів цих фондів на задоволення потреб суспільства.
Для фінансових відносин характерною є також їх планомірність, яка нерозривно пов'язана з дією закону планомірного розвитку. Фінансові відносини — це організаційні відносини. Організація фінансових відносин безпосередньо належить до функцій держави, яка шляхом видання нормативно-правових актів стає організатором та координатором економічного життя суспільства у цілому.
Однією з особливостей фінансових відносин є також їх суб'єктив ний склад, який обумовлений генезисом фінансів. У фінансових відносинах одним з суб'єктів завжди виступає держава або уповно важений нею орган державної влади. Наявність такого суб'єкта ви значає державно-владний характер цих відносин, що встановлюєть ся діяльністю держави, яка концентрує фінансові ресурси, необхідні для здійснення своїх функцій. Можна сказати, що фінансові право відносини, які є об'єктивними економічними відносинами, мають імперативний, державно-владний характер перш за все тому, що вони безпосередньо стосуються найголовнішої сфери виробничих відносин — відносин власності.
Отже, сукупність зазначених особливостей фінансових відносин істотно відрізняє їх від усіх інших суспільних відносин та дає змогу визначити предмет регулювання фінансового права як систему спе цифічних грошових відносин, які безпосередньо пов'язані з утворен ням, розподілом і витрачанням державних фондів коштів. Тобто, фінансовим правом регулюються тільки організаційно-майнові відносини, що виникають з владної діяльності держави в особі пов новажних органів щодо утворення і використання нею фондів коштів. Слід визнати, що якщо виникнення фінансових відносин завжди пов'язано з нормативними актами, які видає держава, то вони, на відміну від інших економічних відносин, практично завжди мають правовий характер, тобто початкове є правовими відносина ми. Фінансові відносини існують виключно у формі правовідносин. Якщо фінансові відносини не є правовідносинами, вони будуть по рушенням фінансового законодавства.
Фінансові відносини завжди мають цілісність, системність та фор мальну визначеність, пов'язану з тим, що фінансові правовідносини регулюють чітко визначені зв'язки, які складаються між суб'єкта ми. Фінансово-правові відносини створюють складну та специфіч ну систему правових утворень, які становлять структуру фінансово го права. Загальні принципи побудови системи фінансового права, форми й методи здійснення фінансової діяльності державою, на явність специфічних груп норм всередині цієї системи дають підста ви розглядати фінансове право не лише як самостійну галузь права, а й водночас як підсистему права.
З позицій загальної теорії права підгалузі фінансового права являють собою вужчу групу норм, ніж галузь, адже вони є лише частиною тієї сфери відносин, які регулюються нормами всієї галузі права. Виділення підгалузей та правових інститутів у фінансовому праві зумовлено соціально-економічною специфікою кожної ланки системи фінансів. Відповідно, можна назвати бюджетні, податкові, кредитні, розрахункові та інші відносини.
Фінансові правовідносини у механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції:
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним — суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами.
Суб'єк тивні права являють собою міру належної фінансовому або фінансо во-кредитному органові поведінки для задоволення інтересів держави. Інший учасник наділений мірою дозволеної поведінки, що забез печена його юридичними обов'язками та можливістю застосування імперативу з боку держави. Зокрема, в податкових правовідносинах податковий орган є носієм суб'єктивних прав і наділений мірою на лежної поведінки — здійснення контролю за справлянням податків. У свою чергу платник податків є носієм юридичного обов'язку й на ділений мірою належної поведінки — у встановлених законом випад ках самостійно обчислити суму податку, своєчасно сплатити його до бюджету відповідного рівня й подати податкову звітність.
У процесі регулювання суспільних відносин можуть скластися два основні типи зв'язку між суб'єктивними юридичними правами та обов'язками. Зокрема, коли правове регулювання спрямоване на те, щоб закріпити й упорядкувати дані суспільні відносини, виникають правовідносини «пасивного типу». Певним учасникам надаються права на позитивні дії, а на всіх інших покладаються пасивні обо в'язки — утримуватися від певних дій. Так, до правовідносин пасив ного типу належать фінансові відносини, що закріплюють компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності держави.
З іншого боку, коли правове регулювання спрямоване на те, щоб забезпечити з правової сторони розвиток, динаміку суспільних відно син, виникають правовідносини «активного типу». У цьому разі на певних учасників покладаються активні юридичні обов'язки — здійснення позитивних дій, а зміст суб'єктивного права полягає у можливості вимагати цієї поведінки від зобов'язаної особи. Отже, у змісті правовідносин активного типу головним є юридичні обов'яз ки. Суб'єктивне право іншого учасника полягає у можливості вима гати від зобов'язаної особи виконання обов'язків. Зокрема, право відносинами активного типу є податкові відносини.
Об'єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, які форму ються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових відносин. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціо нування держави, об'єкт фінансових правовідносин завжди буде пов'язаний з інтересом держави.
Суб'єктами фінансових правовідносин виступають юридичні та фізичні особи, які можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. З одного боку, учасником фінансових відносин є суб'єкти, що представляють інтереси держави у сфері держав них фінансів, зокрема Міністерство фінансів, Державне казначей ство, Національний банк тощо, з іншого — суб'єктами є юридичні та фізичні особи, які, виконуючи покладені на них юридичні обо в'язки, сприяють мобілізації або використанню фінансових ре сурсів. Так, суб'єктами фінансових відносин можуть бути як плат ники податків — підприємства, організації, громадяни (у тому числі резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансу ються за рахунок коштів бюджетів відповідних рівнів. Окремі пра вові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб'єктивного складу. Так, учасниками бюджетних відносин можуть бути виключно юридичні особи, громадяни в них не беруть участі.
Для існування фінансових правовідносин необхідні також юри дичні факти, що поділяються на дії та події. Юридичні факти — це життєві обставини, що приводять у дію норми права, в результаті чого настають певні наслідки — виникають, змінюються або припи няються правові відносини.
Дії у фінансових відносинах можуть бути правомірні та неправомірні. Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансовою правовою нормою, поділяються на:
юридичні акти — правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату. Юридичні акти можуть бути індивідуальними. Наприклад, індивідуальним актом є кошторис бюджетної установи, податкова декларація платника податків, акт ревізії, складений контролером Рахункової палати України, тощо;
юридичні вчинки — правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання
суб'єкта відносин. Наприклад, юридичним вчинком буде надання
свідчень посадовою особою платника податків щодо сплати обов'язкових платежів.
Неправомірні дії являють собою поведінку, що не відповідає приписам фінансово-правових норм. Це, зокрема, несвоєчасне подан ня податкової звітності платником податків, нецільове використан ня бюджетних коштів, порушення терміну повернення банківсько го кредиту.
Юридичні факти у вигляді юридичних подій — це обставини, що не залежать від волі їх учасників, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Народження ди тини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподат ковуваного доходу на одну мінімальну заробітну плату, якщо його сукупний доход не перевищує 10 мінімальних заробітних плат.
За наслідками юридичні факти поділяються на правотвірні, правозмінюючі та правоприпиняючі.
Фінансові правовідносини — це врегульовані фінансово-право вими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів.
Характеризуючи фінансове право та правовідносини у сфері фінансової діяльності держави, не слід ототожнювати їх суб'єктів. Предметом регулювання фінансового права виступають відносини у сфері фінансової діяльності. Регулюючи такі відносини, фінансове право визначає права та обов'язки їх учасників — юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у фінансовій діяльності. Отже, такі учас ники виступають суб'єктами фінансового права. Фінансово-правові норми екстраполюються у конкретних суспільних відносинах, які внаслідок правореалізації стають фінансовими правовідносинами.
Відповідно, суб'єкти фінансового права можуть виступати зде більшого суб'єктами конкретних фінансових правовідносин. Мож на сказати, що суб'єкт фінансового права та суб'єкт фінансових пра вовідносин певною мірою співвідносяться як загальне і конкретне.
Разом з тим не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єк тами фінансових правовідносин. До уваги необхідно брати правосуб'єктність у фінансовому праві. Суб'єктами права виступають фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності. Понят тя організації або юридичної особи у правовідносинах, у тому числі й фінансових, є досить широким. Для всіх суб'єктів такого роду ха рактерна організаційна єдність, яка й дає підстави називати їх організаціями. Правами юридичних осіб у фінансових відносинах наділені: держава в цілому; державні органи, що діють як окремі утворення в межах встановленої компетенції; органи місцевого самоврядування; підприємства, установи (у тому числі бюджетні), об'єднання тощо. У своїх взаємовідносинах та у відносинах з громадянами юридичні особи виступають як єдиний суб'єкт, внутрішня структура якого не має значення для осіб, що вступають з ним у відносини.
Учасники правовідносин мають бути наділені такою спеціальною юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію, що суперечить встановленим правовим нормам. Право суб'єктність включає правоздатність та дієздатність. Отже, суб'єкта ми фінансового права виступають фізичні або юридичні особи, по ведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності.
Правоздатність — це здатність бути носієм прав та обов'язків. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен громадянин зобов'я заний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановле них законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Дієздатність — це здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки. Аналізуючи податкові правовідносини, слід зазначити, що громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто може реалізувати свої обов'язки зі сплати податків) не раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України — 16 років) і зареєструється у податковій інспекції за місцем проживання як платник податків та отримає ідентифікаційний код.
Отже, громадянин, який є суб'єктом фінансового права, не завжди виступатиме суб'єктом фінансових правовідносин.
Суб'єктивне право існує в конкретних правовідносинах, в які вступає правосуб'єктна особа. Це конкретна форма, в якій визначаються права та обов'язки, що виникли внаслідок вступу правосуб'єктної особи у правовідносини.
Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні особи — підприємства й організації форм власності, громадські організації, установи, тобто колективні суб'єкти та громадяни — індивідуальні суб'єкти.
Держава як суб'єкт фінансового права. Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції – Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності — Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб'єктом безпоредньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, в першу чергу для відносин у сфері
державного кредиту (зокрема, коли Україна отримує кошти у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо).
Колективний та індивідуальний суб'єкти фінансового права. У фінансових правовідносинах бере участь значна кількість колективних суб'єктів фінансового права. Наприклад, Верховна Рада Украї ни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування — сільські, селищні й міські ради відповідно до компетенції, встановленої Конституцією України, затверджують бю джети відповідного рівня й контролюють їх виконання. Кабінет Міністрів України в межах конституційних повноважень розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує вико нання затвердженого Верховною Радою України Державного бю джету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконан ня. Рахункова палата України від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету.
Рада Національного банку України розробляє основні засади грошо во-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Значне коло учасників фінансових відносин — колективних суб'єктів становлять підприємства, установи й організації усіх форм власності. З одного боку, за рахунок коштів Державного або місце вих бюджетів фінансуються бюджетні установи, з іншого — майже всі підприємства й організації є платниками податків, зборів, обо в'язкових платежів. Вони беруть активну участь у відносинах у сфері банківської діяльності.
Індивідуальними суб'єктами фінансового права, як зазначалося, виступають фізичні особи — громадяни України, іноземні громадя ни та особи без громадянства. Визначальною є їх роль у податкових відносинах та кредитно-розрахункових відносинах, у яких беруть участь кредитно-фінансові установи. Зокрема, фізичні особи неза лежно від громадянства зобов'язані сплачувати податки та обов'яз кові платежі до централізованих фондів з доходів, джерело поход ження яких перебуває в Україні. У даному контексті визначальним буде принцип резиденства (перебування на території держави про тягом календарного року сумарно 183 дні). Згідно з чинним законо давством громадяни мають право відкривати рахунки в національній та іноземній валюті у кредитно-фінансових установах, що мають відповідний дозвіл на здійснення валютних операцій.
Отже, суб'єкти фінансового права — це юридичні й фізичні осо би, які мають правосуб'єктність, а суб'єкт фінансових правовідно син — це реальний учасник цих правових відносин.