Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Додатки
1. "Болонський процес": його місце у сучасних процесах соціально-економічного та культурного розвитку європейського співтовариства
1.1 Політична життєдіяльність сучасного суспільства і Болонський процес
У останнє десятиріччя стають все більш звичними словосполучення "європейська інтеграція" та "глобалізація". На жаль, сприйняття цих понять та проблем, які вони визначають, на основі поверхневого тлумачення засобами масової інформації не завжди є адекватним. Після розпаду СРСР Україна є державою, на яку впливають найбільш сильні та активні субєкти міжнародної політичної, правової, економічної та культурної діяльності. Це, з одного боку, США, а з іншого –європейське співтовариство. Термін "глобалізація" фактично позначає ні що інше, як експансію США в усіх сферах життедіяльності людства. Процесам так званої "глобалізації" протистоять процеси європейської "інтеграції" в різних формах їхнього розгортання. Однією із складових європейської інтеграції є Болонський процес. Термін "Болонський процес" позначає комплекс форм міждержавної діяльності на рівні уряду, міністерств освіти та науки, так званих "Міністерств по справам Європи", ЮНЕСКО, інших позаурядових організацій, спрямованих на виробку загальних для всіх європейських країн методів управління системою вищих навчальних закладів. "Болонський процес, - підкреслює В. Кремінь, - спрямований на перетворення Європи на найбільш конкурентноспроможній і розвинутий простір у світі". (В.Кремінь: “Інтеграція системи освітньої та навчальної діяльності є фактором, якій впливає на хід політичного протистояння між США ї Європою: "Європа знань" тепер уже широко визнана").
(Інши конструктивні агенти розпочатої реформи такі: Асоціація європейських університетів; Європейська асоціація університетів (EAU), створена в Болоньї 2000 року; Національні студентські спілки Європи (ESIB); Європейська асоціація міжнародної освіти (EAIE); Конфедерація спілок ректорів ЄС; Союзи ректорів Данії, Іспанії; Асоціація студентів Австрії; Французький національний фонд освіти у сфері управління (FNEGE); Асоціація політичних інститутів Фінляндії; Європейське товариство інженерної освіти (SEFI); Європейська асоціація вищих навчальних закладів - коледжів, політехнічних інститутів та вищих навчальних закладів професійної освіти (EURASHE); Генеральна дирекція ЄС з освіти та культури; Університет у м. Саламанка; Європейська мережа організації контролю якості (ENQA); робочі групи мережі NARIС/ENIC за підсумками Болонської декларації тощо).
1.2 Економічна життєдіяльність сучасного суспільства і Болонський процес
Швидке розгортання на протязі останнього десятиріччя Болонського процесу має свої економічні причини. Заходи, зв’язані з проведенням зустріч, конференцій фінансуються не тільки з державних фондів, але й підтримуються багатьма монопольними виробничими кампаніями, промисловими підприємствами, крупними фірмами. Ця щедрість має свою глибоку мотивацію: сфера матеріального виробництва зацікавлена в кадрах з вищою освітою –висококваліфікованій інтелектуальній робочій силі. Вартість робочої сили фахівців з вищою освітою в державах Заходу завжди висока в порівнянні з робочою силою робітників. На сьогодні, крім того, існує глибока диференціація в оплаті труда фахівців в залежності від того, якій навчальний заклад вони закінчили і який мають тип диплома. Очікується, що зближення форм організації навчальної діяльності вищих навчальних закладів в деякій мірі приведе до подолання їхнього традиційного розподілу на "престижні" і "непрестижні". Диплом загальноєвропейського зразку позначає юридичну рівність дипломованих фахівців в правах при прийомі на роботу і право на рівну оплату. Внаслідок цього здійснюється вирівнювання оплати інтелектуальної робочої сили і в цілому зниження її вартості для підприємців.
Щодо особливостей вітчизняного варіанту розвитку процесів матеріальної оцінки вартості інтелектуальної робочої сили, то, за нашим поглядом, вони в перший період трансформації діяльності вищої школи виявляються зовсім по-іншому. Внаслідок особливостей нашої економічної системи та механізму адміністративно-бюрократичного управління оплатою труда фахівців, існуючого протиріччя між рівнем оплати праці робітників розумового та фізичного труда є можливим очікувати підвищення рівню оплати інтелектуальної робочої сили.
2. Особливості вітчизняної системи вищої освіти та розмаїття систем вищої освіти в європейських державах
К початку 21-го століття в Європі склалися такі різноманітні та несумісні національні системи вищої освіти (і організації шкільного навчання теж), що саме для європейського співтовариства проблема їх інтеграції є більш гострою, ніж для України та Росії.
До Великої Жовтневої соціалістичної революції на території України, як і Росії взагалі, існувало декілька типів шкільної та післяшкільної освіти. Тільки система навчальної освіти складалась із приблизно 60-ти типів навчальних закладів, які мали різні устави ти програми, рівень викладання, освітній ценз вчителів, відомчу належність. (Це були, наприклад, сільські одно- та двокласні училища Міністерства народної просвіти, церковноприходські школи та школи писемності Святішого Синоду, міські училища під керуванням Попечителів навчальних округів, учбові заклади в казачьх войсках, училища для дітей залізничників. Приватні школи також находились під керуванням Міністерства народної просвіти. Існували також літні школи для ліквідації безписемності під керуванням земських управ тощо. В системі середніх навчальних закладів центральне місце займали чоловічі класичні гімназії, закінчення яких давало право для вступу до університетів. "Другосортним" типом середнього навчального закладу були реальні училища. Крім того, існували військові гімназії, кадетські корпуса, жіночі міністерські гімназії, гімназії і інститути для жінок відомства імператриці Марії, духовні, комерційні училища, та ін.
Основу системи вищої освіти в Росії та Україні добі імперіалізму складали державні навчальні заклади (всього –, з яких 65 були державними, 59 –громадянськими та приватними). Державні заклади були підвладними різним міністерствам, Головним управлінням, Святішому Синоду, Канцелярії по закладам імператриці Марії Федорівни, та фінансувались казначейством. Середи недержавних вищих навчальних закладів перебувала значна кількість жіночих Інститутів та Курсів, з 1912 р. прирівняних до розряду університетів, так звані Народні університети, та ін.
В Україні в 1914–1914 рр. існувало 27 вищих навчальних закладів. Спеціалістів вищої кваліфікації готували Київський, Харківський, Одеський університети, Київські Політехнічний та Комерційний інститути, Фребелівський педагогічний інститут, Консерваторія, Вищі жіночі курси, Київсько-Могілянська духовна академія; Харківській Технологічний та Ветеринарний інститути, Жіночий медичний інститут, Вищі жіночі курсі Спілки жінок-робітниць, Вищі сільгосподарчі курси; Ніжинський історико-філологічний інститут, Єкатеринославський Вищий гірничий інститут, Глухівський, Полтавський і Федорівський вчительські інститути.
В 1940–1941 рр. на території Украйни існувало 173 вищих навчальних заклади, в 1963–1964 рр. –вищій навчальний заклад. [ Див.: 34; 100 - 137, 318 –].
На території Радянського Союзу ще з перших років існування радянської влади була створена єдина загальнодержавна система управління, програмного забезпечення та контролю якості знань. Відповідно з Декретом від 9 листопаду 1917 р. було створено Державну комісію з просвіти. Управління навчальними закладами на місцях було передано Радам робочих, солдатських та селянських депутатів. 11 грудня 1917 р. було прийнято постанову "Про передачу справи виховання та освіти із духовного відомства до відому Народного Комісаріату з просвіти". Всі учбові заклади, які находилися в веденні церкви, перетворювалися на світські та переходили в ведіння Наркомпросу. 5-го червня 1918 р. було прийнято декрет СНК про передачу в ведення Наркомпросу всіх інших навчальних та загальноосвітніх , а також професійних навчальних закладів. [ Див.: 32, 334 –].
Саме тоді покладено начало створенню системи загальнодержавной єдиної, уніфікованої початкової та середньої школи, а також процесу послідовної державної централізації управління та контролю за ідеологічним, світоглядним, науковим змістом навчальних програм у вищій школі. К 1991 р. всі вищі навчальні заклади Радянського Союзу (і, відповідно, України) працювали в умовах єдиного централізованого програмного та методичного забезпечення та контролю. Ця система в Україні частково була руйнована в період з 1992 по 1995 р, коли в звязку з розгортанням трансформаційних процесів пострадянського періоду розпочалось швидке стихійне формування нових форм організації навчання на всіх його ступенях. Але в наступній період система державного управління та контролю неухильно здійснюється її розбудова.
Нині в Україні діють 1003 державних вищих навчальних заклади, з яких понад 300 є університетами. Крім того, існує розвинута система вищих навчальних закладів недержавної форми власності. Щорічно до вищої школи на навчання поступають 408 тисяч осіб. (При тому ця цифра за % останніх років зросла вдвічі). За кошти держави навчаються 50 % студентів. Професорсько-викладацький корпус –це 78 тисяч викладачів, із яких 12 % - доктора наук, професори.
В Європі сьогодні існує не менш ніж 10 різних моделей вищої освіти. Вони дуже різні по формам власності та управління, строку навчання, складу дисциплін, які вивчаються студентами одного і того же фаху. Так, в Австрії термін навчання складає від 3 до 5 років. Вісі виші навчальні заклади є державними; навчання безкоштовне.
В Великої Британії система вищої освіти створена університетами 3-х типів. К 1-му відносяться Оксфордський, Кембріджський і Даремський, які мають систему коледжів-інтернатів, кожний з яких в свою чергу є автономною корпорацією с правами самоуправління. 2-й тип складають установи Лондонського університету. Це федерація 62 інститутів, "шкіл", коледжів, вищих політехнічних училищ з правами автономності. 3-ій тип створено так званими новими, або провінційними, університетами, які не мають в своїх структурах внутрішніх федеративних елементів. Термін навчання –роки, на медичних факультетах –роки. Управління всіх університетів автономне, вони підвладні тільки парламенту.
В Шотландії та Ірландії також існує 3-х річний термін навчання.
В Іспанії існують дві паралельних системи навчання –державна та приватна, яка находиться в веденні католицької церкви. Державні школи іменуються інститутами, приватні –колегіумами. Випускники католицьких колегіумів приймаються до університетів без іспитів. Але і державна система контролюється церквою. Із 12 державних університетів одним із старіших є знаменитий Саламанкський університет, на базі якого здійснюються в останні рок відповідні конференції, звязані з Болонським процесом.
В Італії існують також державні і приватні університети з терміном навчання від 4 до 6 років. Централізоване управління державними навчальними закладами та контроль над приватними здійснює Міністерство народної просвіти.
В Нідерландах зберігається сильний вплив на всі рівні системи освіти з боку церкви, але єдинім законним державним органом управління навчальними закладами є Міністерство освіти, мистецтв та науки. Вищу освіту дають державні, муніципальні, "вільні" релігійні (протестантський та католицькій) університети та фахові інститути. Термін навчання складає від 4 до 7 років.
В Німеччині не існує федерального просвітницького законодавства та органа управління освітою. Органом регуляції та методичних консультацій є постійна Конференція міністрів культів, яка відає процесами просвіти і має Секретаріат з 3-ма комітетами: по вищій школі і науковим закладам, по середній і професійній школі і по культурі. В межах окремих земель управління здійснюється Міністерствами освіти або культів, в землях-городах –управління Сенату. Термін навчання в університетах складає 4 –років. Навчання в університетах безкоштовне, яке було введено внаслідок загостреної потреби держави в кадрах вищої кваліфікації.
У Франції державна система просвіти відповідно зі законодавством відокремлена від церкви. Але існують і приватні навчальні заклади, більшість з яких є католицькими. При цьому держава фінансує і приватні заклади. В державних же навчальних закладах існують посади духовників для здійснення релігійного виховання учнів. Коледжами у Франції називаються неповні середні школи. Середня школа називається ліцеєм. Також існують професійні технічні коледжі та ліцеї. Навчання у всіх типах державних навчальних закладів безкоштовне. Керує всіма навчальними закладами Міністерство національної освіти. Територія Франції розподілена на 19 навчальних округів (Академій). До кожного з яких входить по декілька департаментів. Головою Академії є ректор, якій є водночас ректором місцевого університету або деканом одного з його факультетів. Вища освіта дається в університетах і так званих "великих школах". Крім державних, існують також 5 католицьких університетів. Термін навчання складає від 3 – до 5 –років.
Після закінчення університетів випускник може готуватися та складати іспит на звання агреже –викладача ліцею, або два роки веде наукову роботу і отримує після її захисту ступень доктора університету. Після захисту дисертації іншого виду присуджується вища вчена ступінь –державна ступінь доктора наук.
Також у Франції існує розгалужена сіть "великих шкіл" - фахових вищих навчальних закладів, які знаходяться у веденні окремих міністерств та відомств. Туди, як правило, приймають осіб із практичним стажем роботи за фахом, існують значніконкурси.
Особливе місце середи вищих навчальних закладів займає Коллеж де Франс. В цьому закладі найкращі вчені держави викладають всі сучасні науки гуманітарного і природничого циклу. Коллеж де Франс користується широким самоуправлінням, не має стабільних державних навчальних планів та програм. Вхід на лекції вільний. По закінченні цього закладу не складаються іспиті, не видаються дипломи, не присвоюються вчені ступені. Слухачі, які регулярно навчалися, отримують про це довідку.
Розмаїття європейських систем вищої освіти доповнюється ще і такими рисами. Ступінь бакалавра мають тільки 3 із європейських країн, магістра – 4 країни. В Швеції існує 2 різних типи документів, які видаються після закінчення університетів, в Німеччині і Нідерландах – по 5 типів, в Великобританії, Італії –до 14 типів, у Франції –до 23 типів.
Значні відмінності існують в системах оцінювання якості знань. Так, у Франції та в Португалії діє 20-бальна шкала від 1 мінімального до 20 максимальних балів, в Німеччині –-ти бальна від 5 мінімальних до 1 максимального, в Іспанії і Нідерландах –-ти бальна від 1 до 10.
Після прийняття Сорбоннської декларації відбулися гарячі дискусії з проблем сумісності та гармонізації у вищій освіті. Було багато збентежених відгуків з приводу прийняття системи вищої освіти, що передбачає 3-, 5- і 8річні терміни навчання, хоча формально Декларація цього не рекомендувала. Також висловлювались занепокоєння щодо намагань нав'язати єдину модель, яка загрожуватиме різноманіттю вищої освіти Європи. Ситуація з відмінностями національних систем освіти настільки складна, що може кваліфікуватися як хаос. Неспівпадіння ступенів, інституцій і систем є єдиною найбільшою перепоною мобільності європейської вищої освіти. Не існує 3-, 5- і 8-річної моделі вищої освіти. Багато країн мають одно-, дворічні програми, перші ступені (традиційні або нововведені), що передбачають навчання протягом 3-4 років.
Деякі країни проводять взаємно погоджені реформи вищої освіти. Вони віддають перевагу коротшим навчальним циклам (скорочення тривалості занять, впровадження перших ступенів у системи, де цього не було), двоступеневим структурам (впровадження навчальних циклів на здобуття ступеня "бакалавр" і "магістр" замість довготривалих навчальних циклів, що передбачають здобуття кваліфікації тільки після 5, 6 або навіть 7 років навчання), розвитку системи заліків, зовнішньому оцінюванню, більшій автономії у поєднанні з більшою підзвітністю. Іншою тенденцією є розмивання кордонів між університетом і неуніверситетським сектором (надання деяким інституціям університетських прав, установлення тісніших зв'язків між двома секторами).
Не існуєє стандартної 8-річної моделі навчання для здобуття ступеня "доктор наук". Але дуже поширений 5-річний цикл навчання для одержання ступеня "магістру". Також не існує готової для запозичення зовнішньої моделі здобуття вищої освіти. Як наслідок, Європі слід створювати свою власну модель, яка відповідатиме її культурним та освітнім потребам.
3. Основні історичні етапи "Болонського процесу"
Хронологію Болонського процесу прийнято вести від 1997 року, коли під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання переліку кваліфікацій, які присвоюються на території Європи в системі вищій освіти при закінченні навчального закладу. Ця конвенція була підписана 43 країнами (Україною в тому числі).
25 травня 1998 р. в Парижі міністри освіти 4-х країн (Франції, Італії, Великої Британії і Німеччини) підписали так звану Сорбонську декларацію. Європа "повинна стати також в Європою знань", - стверджувалося в цьому документі. Людство неухильно йде "до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової карєри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих вони мали б перевагу перед іншими людьми". ("Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти"). В декларації були визначені таке завдання для спільноти вищих навчальних закладів:
- створення відкритого європейського простору вищої освіти, якій має стати більш конкурентноспроможнім на світовому ринку освітніх послуг;
- створення системи вищій освіти, в котрій для міжнародного порівняння і еквівалентності повинні існувати два основних цикли: доступеневий і післяступеневий;
- досягнення новизни і гнучкості системи через використання семестрів і кредитів аналогічно схемі ECTS. Це забезпечує перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в університетах, і тих, хто хотів би одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя;
- студенти доступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифіковних програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій. Перший цикл відповідає сумірному рівневі кваліфікації;
- у післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої;
- студенти обох циклів мають заохочуватися до навчання принаймні на протязі одного семестру в університетах поза межами своєї власної країни;
- водночас усе більша кількість викладацького і дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної;
- прогресивна гармонізація всіх ступенів і циклів навчання досягається через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і діалог із усіма зацікавленими особами;
- всі європейські університети закликаються обєднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.
В березні 1999 р. в м. Веймар (Німеччина) відбулась зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації і оцінки у вищий школі.
В травні 1999 р. опубліковано звіт "Тенденції у вищій освіті –", підготовлений Конфедерацією Рад ректорів країн, які входять в Євросоюз (EU), при фінансовій підтримці EU.
- 19 червня 1999 р. в м. Болонья (Італія) відбулася Перша зустріч європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту, було прийнято спільну декларацію. В цій декларації підтверджено необхідність підтримувати рішення, які було зазначено в Сорбонської декларації, та поглиблювати координацію спільної діяльності. Для створення Зони європейської вищої освіти визначено такі цілі:
19 –вересня в Берліні відбулася 3-я Конференція міністрів вищої освіти. Були визначені завдання:
Після циклу зустріч і семінарів 29 –березня 2001 р. в м.Саламанка (Іспанія) (див. додаток 1 "Хронологія подій Болонського процесу") відбулася Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, на якій прийнято спільний документ.
Таким чином, Болонський процес завдяки істотним досягненням на протязі 4-х років сиає дедалі відчутнішою реалією для всієї Європи та її громадян.
Станом на 2003 рік до Болонської співдружності входять такі країни:
4. Концептуальні положення Болонського процесу
Центральними теоретичнимі поняттями, які опрацьовуються в документах Болонського процесу, є поняття європейського простору вищої освіти та навчання протягом усього життя.
Заключне комюніке зборів спостерігачів за Болонським процесом у Празі 2001 року підкреслило, що "навчання протягом усього життя" є важливішою метою, для досягнення якої і створюється "європейський простір вищої освіти". Навчання протягом усього життя складається із послідовних вікових фаз навчання, починаючи з дошкільного і до після пенсійного. Навчання протягом усього життя включаєть в себе усі існуючи види формального та неформального навчання. Цей задум виконується завдяки поєднанню загальної та професійної освіти.. Структура навчання протягом усього життя має бути розвиненою так, щоб будь-хто міг вибирати навчальне середовище, роботу, регіон та країну як для вдосконалення своїх знань, умінь та компетенцій, так і для наступного працевлаштування.
Важливою умовою реалізації навчання протягом усього життя є розвиток заликової системи кредитів, яка дозволяє оцінювати та впізнавати дипломи та сертифікати, отримані у школі, університеті та в інших структурах навчання. У цьому випадку взаємозалік кваліфікацій між школами, університетами та роботою може бути забезпечений. Із продовженням навчання та подальшим тренуванням, звичайно, збільшується бажання змагатися та використовувати нові технології, які є основними досягненнями стратегічних цілей Європи. Як наслідок, європейські країни матимуть суспільство з конкурентноздатною системрою вищ освіти і будуть спроможні змагатися за лідерство (Рада Європи, Ліссабон, березень 2000 року). У жовтні 2000 року Європейська комісія присвятила цьому питанню окремитй меморандум та роком пізніше опублікувала звернення двох членів комісії - Вів'єн Редінг (освіта та культура) та Анни Діамантопоулоу (соціальні зв'язки).
Всі основні організаційні та управлінськи завдання Болонського процесу є органічно звязаними з вихідною теоретичною концепцією. Це:
- прийняття зручніх та зрозуміліх градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій;
- введення двоступеневої структури вищої освіти;
- використання єдиної систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;
- напрацьовання, підтримка і розвиток європейськіх стандартів якості із застосуванням порівнянних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;
- усування існуючіх перепонів для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.
На всіх етапах Болонського процесу підтверджувалось, що цей процес є добровільним, полісуб'єктним, таким, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; є багатоваріантним, гнучким, відкритим, поступовим.
Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх <за> і <проти> для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає.
5. Болонський процес" в Україні. Правові, організаційні та методичні проблеми його розгортання в вітчизняних умовах
Україна намагається ввійти як активнимй субєкт в науковий і оссвітній простір Європи. Тому формулюються концепції щодо модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Засобоми масової інформації повідомлено, що під час Четвертого саміту Болонського процесу, який заплановано провести 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія), Україною також буде підписано акт о вступі до Болонського процесу.
Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування. Висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління. Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система, в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на Європейському ринку праці. Це зобов'язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності.
Водночас участь системи вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі..
Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон "Про вищу освіту" та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися до "прилаштування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій.
Тому очікується ще один цикл перебудови діяльності вищої школи. Потрібен аналіз і оцінка:
В цілому ж, як вважає міність освіти та науки В.Кремінь, законодавче порле української вищої школи сприяє приєднанню до Болонського процеса. На правовому рівні сформовані положення про: вибірність ректороа і керівників структурних підрозділів, самоуправління вищіх навчальніх закладів, вплив на процеси управління вузами студентства і громадськості, створення пільгових умов щодо фінансування вищіх навчальніх закладів. Ці кроки сприяють зростанню демократизма та автономності украйнських вузів. Крім того, пропонуються зміни до закону "Про вищу освіту" відносно документів, які отримують студенти після закінчення навчання у вузі, підвищення статусу гнаглядових Рад, прозорості процесів управління. Закони України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Національна доктрина розвитку освіти" пройшли експертизу Ради Європи, комісії експертів безпосередньо в українських університетах і коледжах знайомились із практикою впровадження задекларованих законодавчих норм.
Але проведений аналіз показав, що система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:
7. Система ECTS та особливості її впровадження в вітчизняну вищу школу
Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадженна кредитно-модульної системи ECTS.
ECTS (European Communiti Course Credit Transfer System - Європейська система трансферу оцінок) - це методична система, яка пропонує спосіб вимірювання та порівняння навчальних досягнень студентів і переведення їх з одного інституту до іншого. Спочатку система виникла під впливом програми Erasmus (1989-1996 рр.) та тестувалася протягом шести років як пілотна схема, де було задіяно 145 інститутів вищої освіти в усіх країнах - учасницях ЄС та ЄЕС. Із дня впровадження Інституційного контракту в програмі Socrates-Erasmus усі європейські університети можуть брати участь в ECTS. Як ефективний інструмент створення взаємозаліку та управління академічним впровадженням, система ECTS підтримує європейську мобільність. Переведення створено наданням деталізованої інформації з курсу навчання. Важливі засоби, які використовували у роботі ECTS та управлінні академічним визначенням, подано в інформаційному пакеті, договорі про навчання та дублікаті офіційних документів. Можливість використання ECTS у професійному навчанні обговорюється.
У рамках реалізації проекту ERASMUS було апробовано передумови створення системи ECTS в масштабі Співтовариства. Було створено шестирічну добровільну експериментальну структуру. Студенти, які вивчили ту чи іншу навчальну дисципліну в будь-якій з країн ЄС, мали можливість одержати залік у своїй альма-матер. В експерименті взяли участь 48 вищих навчальних закладів з усіх країн ЄС за п'ятьма напрямами (дисциплінами): інженерна механіка, історія, медицина, менеджмент, хімія.
Вищі навчальні заклади експериментують із застосуванням системи ECTS на основі національних систем, а не замість їх. Багато суперечок виникає з приводу розширення та поглиблення практики використання системи, особливо щодо накопичення кредитних одиниць. Існують побоювання, що надто квапливе поширення ECTS може призвести до зниження якості освіти. Проте чимало вищих навчальних закладів Європи вважають свої національні системи сумісними з ECTS (але більшою мірою для переведення академічних кредитів, аніж для їх акумулювання). У цих випадках мова йде або про можливості звичайного переведення національних систем в ECTS, або про пряме застосування власне системи ECTS. Визнано переваги цієї системи для введення модульної організації освітнього процесу.
Система ECTS зв’язана з впровадженням кредитної системи розробки академічних планів навчання та робочих програм з навчальних дисциплін. Кредитна система - це систематичний (формалізований та стандартизований) спосіб описання освітньої програми з доданням кредитів до її компонентів. Опис кредитів у системах вищої освіти може базуватися на різних параметрах, таких як обсягнавчальной роботи, результати навчання та контактні (аудиторні) години.
В основу система ECTS покладено визначення обсягу роботи студентів, потрібного для участі у програмі. Вона орієнтована на спеціалізовані умови вивчення результатів навчання та вимірювання необхідної компетенції. ECTS запропонували у 1989 року в структурі Еrasmus, а нині вона є складовою програми Socrates. ECTS - це єдина кредитна система, яку успішно протестували та використали у всій Європі. Ця система допомагає визначити періоди навчання за кордоном, збільшує якість і кількість студентської мобільності в Європі. Нещодавно ECTS доповнено накопичувальною системою, якою користуються в роботі окремого навчального закладу, а також на регіональному, національному та європейському рівнях. Її впровадженняя передбачається одним з головних положень Болонської декларації.
ECTS полегшує ознайомлення зі змістом навчальнорй програми, порівняння навчальних програм для студентів як місцевих, так і іноземних. ECTS підвищує мобільність студентів і академічне визнання освіти, з її допомогою університети створюють і порівнюють між собою навчальні програми. ECTS можна використовувати у будь-яких програмах і методах.
ECTS засновано на конвенції про 60 кредитних заходів з обсягу робіт студентів за один академічний рік. Обсяг робіт студентів за повний робочий час навчальної програми в Європі становить переважно 36-40 тижнів на рік, у такому випадку один кредит становить від 24 до 30 робочих годин. (В Європейських вищих навчальних закладах робочий час вимірюється астрономічними годинами, на відміну від України, де використуються так звані умовні академічні години, тривалість яких 45 реальних астрономічних хвилин). Обсяг робіт - це час, за який пересічний студент отримає необхідний результат навчання.
Кредит також підсумовує результат навчання. Результати навчання - це інформація, яка свідчить про те, яку суму знань, вмінь та навичок інтелектуальної та практичної діяльності студент буде мати після закінчення визначеного термину навчання, короткого чи тривалого. Кредити в ECTS можна отримати після закінчення відповідної роботи та оцінки здобутого результату.
Розміщення кредитів ECTS протягом офіційного циклу програми навчання. Повний обсяг робіт, потрібний для закінчення першого рівня циклу, становить 3-4 роки (тобто 180 або 240 кредитів). Студентський обсяг робіт в ECTS включає час, проведений на лекціях, семінарах, час для самостійних робіт, підготовки до іспитів, їх складання тощо.
Кредити поширюються на всі компоненти навчальної програми (модулі, курси, дисертаційні роботи). Також вони відображають обсяг робіт, потрібних для засвоєння кожного з необхідних компонентів, включених у навчальну програму, відносно всього обсягу робіт, потрібного для закінчення повного строку навчання.
Документальне засвідчення про рівень та обсяг засвоєних студентом знань здійснюється на локальному або національному рівні, до яких додається ECTS рівень. Відповідно до шкали рівнів ECTS студентів оцінюють за статистичною базою. Тому статистичні дані - це перший крок представлення студента для прийняття до ступеневої системи ECTS. За прохідним балом визначають, на який ступінь буде зараховано студента. В системі ECTS визначені такі статистичні рівні успішності студентів: А (найкращий) - 10 % студентів, які завершили окремий навчальний курс (навчальний семестр, рік) , В - 25 %, С - 30 %, D –%, E - 10 %.
Висновок про погані результати навчання (FX та F за системою ECTS ) не обов'язково вносити до залікового документу.
Документи, потрібні для вступу вищого навчального закладу до ECTS :
Тим вищим навчальним закладам, які виконують вимоги ECTS у першому та другому циклах рівнів програм, присуджують знак ECTS. Знак підвищує статус такого закладу, поскільки свідчить про його визнання в ролі субєкта європейської та міжнародної співпраці. Для отримання вищим навчальним закладом знаку ECTS комплектується інформаційний пакет (курсовий каталог) (он-лайн або копія на дискеті в одному чи декількох буклетах) двома мовами (або тільки англійською для програм, які викладаються англійською), документація про використання кредитів ECTS, зразки договорів про навчання, копії документів і докази офіційного академічного визнання.
До диплома про вищу освіту прикладається Додаток до диплома. Він являє собою стандартний опис сутності, рівня, контексту, змісту і статусу знань, здобутих і успішно засвоєних випускником. Додаток до диплома забезпечує взаємозалік і керування академічними та професійними визнаннями кваліфікацій ( при видачі дипломів, атестатів, сертифікатів тощо). Знак додатка до диплома присуджують вищому навчальному закладу, який видає додаток до диплома всім випускникам першого та другого циклів програм. Модель додатка було розроблено Європейською комісією, Радою Європи та ЮНЕСКО (SEPES).
Відповідно з наказом Міністерства освіти і науки України № 48 від 23.01.2004р. було затверджено "Програму" та "Тимчасове положення про експериментальну організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців". Термін проведення експерименту: перший етап (2003 - 2004 роки) передбачає розроблення навчально-методичних матеріалів, змісту освіти, форм організації навчального процесу тощо, їх апробація в експериментальних групах, визначених напрямів підготовки, спеціальностей. Другий етап (2005 - 2008 роки) передбачає внесення коректив до експериментальних матеріалів та їх апробація на більшому масиві учасників експерименту.
В звязку з єксперіментом предложено використання системи нових термінів в процесі організації та управління навчальним процесом:
Формами організації навчального процесу в умовах КМСОНП є: лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, всі види практик та консультацій, виконання самостійних завдань студентів та інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.
Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.
Література
Додаток 1
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
|
Дата |
Місце |
Подія проведення |
|
25 травня року |
Париж, Франція |
Прийняття Спільної декларації чотирма міністрами, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію |
|
Березень року |
Веймар, Німеччина |
Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті |
|
Травень року |
Копенгаген, Данія |
Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті -1» на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у EU, і при фінансовій підтримці ЄС |
|
18-19 червня року |
Болонья, Італія |
Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації |
|
8-10 лютого року |
Лісабон, Португалія |
Семінар «Акредитація / Надання законної сили» |
|
14-15 лютого року |
Берлін, Німеччина |
Національний семінар із питань Болонського процесу |
|
16-17 лютого року |
Гельсінкі, Фінляндія |
Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу» |
|
1-3 березня року |
Упсала, Швеція |
Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження |
|
2-4 березня року |
Мальме, Швеція |
Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта» |
|
10 березня року |
Антверпен, Бельгія |
Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу |
|
10-12 березня року |
Антверпен, Бельгія |
Семінар студентів Європи «Втілення в життя Болонської декларації» |
|
13-14 березня року |
Белград, Югославія |
Національний семінар із проблем Болонського процесу |
|
22-25 березня року |
Ґетеборґ, Швеція |
Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі |
|
29-30 березня року |
Саламанка, Іспанія |
Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа |
|
9 квітня року |
Стокгольм, Швеція |
Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі |
|
21 квітня року |
Брюссель, Бельгія |
Зустріч Ради Асоціації європейських університетів |
|
26 квітня року |
Брюссель, Бельгія |
Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу |
|
Квітень року |
Гельсінкі, Фінляндія |
Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті - II» при фінансовій підтримці ЄС і ETF |
|
6-8 травня року |
Хальмстад, Швеція |
Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн |
|
10-16 травня року |
Братислава, Словаччина |
Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі |
|
17 травня року |
Прага, Чехія |
Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу |
|
18-19 травня року |
Прага, Чехія |
Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту |
|
Червень року |
Рига, Латвія |
-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі» |
|
5-8 грудня 2001 року |
Тампере, Фінляндія |
-а щорічна конференція ЕАІЕ, здебільшого присвячена Болонському процесові |
|
1-2 березня року |
Брюссель, Бельгія |
Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв'язаних з ними наук; компетенція випускників |
|
21-23 травня рік |
Грац, Австрія |
Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій |
|
19-20 вересня 2003 рік |
Берлін, Німеччина |
Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту. |
Додаток 2
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ та спеціальних термінів які використуються в документах Болонського процесу
АСЕ - Admissions Officers and Credential Evaluators (англ.). Співробітники університетів, що займаються прийомом документів при зарахуванні й обліком кредитів (перезарахуванням раніше вивчених дисциплін) - професійна секція ЕАІЕ..
CRE - Standing Conference of Rectors, Presidents & Vice Chancellors of the European Universities (англ.). Постійна конференція (асоціація) ректорів, президентів і віце-канцлерів європейських університетів (із штаб-квартирою в Женеві, Швейцарія).
DG - Directorate-General (франц.). Генеральна дирекція (назва підрозділів EC).
ЕАІЕ - European Association for International Education (англ.). Європейська асоціація міжнародної освіти.
EAIR - European Association for Institutional Research (англ.). Європейська асоціація інституційних досліджень.
EC - European Commission (англ.). Європейська комісія (організація EU із штаб-квартирою в Брюсселі, Бельгія).
ECTS - European Credit Transfer System (англ.). Європейська система перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості) [підпрограма програми EC ERASMUS, а також схема перезарахування об'єму вивченого матеріалу і термінів навчання за кордоном, розроблена в рамках цієї підпрограми].
ENIC - European National Information Centre on Academic Recognition and Mobility (англ.). Європейський національний інформаційний центр з академічного визнання та мобільності [мережа центрів, створених у європейських країнах за рекомендацією Рад Європи і ЮНЕСКО].
ENQA - European Network of Quality Assurance in Higher Education (англ.) Європейська мережа забезпечення якості у вищій освіті.
ERASMUS - European Community Action Scheme for the Mobility of University Students (англ.). Схема дій Європейського співтовариства для мобільності студентів університетів (програма EC, підрозділ програми SOCRATES, що стосується вищої освіти).
ETF - European Training Foundation (англ.). Європейський фонд (практичної) підготовки.
EU - European Union (англ.). Європейський союз.
EUA - European University Association (англ.) Асоціація європейських університетів.
EURASHE - European Association of Institutions in Higher Education (Polytechnics and Colleges) (англ.). Європейська асоціація вищих навчальних закладів (політехнікумів і коледжів).
HRK - Hochschulrectorenkonferenz (нім.). Конференція (асоціація) ректорів (а також президентів) університетів (та інших вищих навчальних закладів).
LEONARDO - Leonardo da Vinci: a New Vocational Training Policy for the Union (англ.). Леонардо да Вінчі: нова політика в (практичній) підготовці для (Європейського) Союзу [програма EC з розвитку початкової і середньої професійної освіти].
NARIC - National Academic Recognition Information Centre (англ.). Національний інформаційний центр із академічного визнання (документів про освіту) [мережа організацій у європейських країнах, створена в рамках програми EC SOCRATES].
SOCRATES - СОКРАТЕС {лат. Socrates - Сократ, древньогрецький філософ}. [Програма академічної мобільності EC, що містить, зокрема, підпрограму ERASMUS].
TEMPUS - Trans-European Mobility Programme (Scheme) for University Studies (англ.). Програма (схема) трансєвропейської (академічної) мобільності для університетського навчання (між країнами Центральної і Східної Європи і країнами - членами Європейського співтовариства) [програма EC].
Додаток 3
Шкала оцінювання ECTS
|
Оцінка ECTS |
Відсоток студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки |
Визначення |
|
А |
ВІДМІННО –відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок |
|
|
В |
ДУЖЕ ДОБРЕ –вище середнього рівня з кількома помилками |
|
|
С |
ДОБРЕ –в загальному правильна робота з певною кільткістю грубих помилок |
|
|
D |
ЗАДОВІЛЬНО –непогано, але зі значною кількістю недоліків |
|
|
Е |
ДОСТАТНЬО –виконання задовільняє мінімальні критерії |
|
|
FX |
- |
НЕЗАДОВІЛЬНО –потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік (дозволяється повторне складання іспиту) |
|
F |
- |
НЕЗАДОВІЛЬНО –необхідна серйозна подальша робота (повторне складання не дозволяється, є обов’язковим повторне вивчення даної дисципліни) |
Шкала оцінювання успішності студента за рекомендаціями КМСОНП
(вітчизняна 4-бальна система оцінювання знань в порівнянні зі шкалою ECTS і зі 100-бальною шкалою)
|
За шкалою ECTS |
За національною шкалою |
За 100-бальною шкалою |
|
А |
відмінно |
– |
|
ВС |
добре |
– |
|
DE |
задовільно |
– |
|
FX |
незадовільно з можливістю повторного складання |
– |
|
F |
незадовільно з обов’язковим повторним курсом |
– |
FX означає: “незадовільно” –необхідно виконати певну додаткову роботу для успішного складання;
F означає: “незадовільно” –необхідна значна подальша робота.