Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Ужгородський національний університет
Юридичний факультет
Реферат на тему:
Парадокс правового біхевіоризму трактату Геделя-Вітгенштейна
Ужгород 2009
Зміст
Розділ І. Загальна характеристика
Розділ ІІ. Парадокс основних чинників
Список використаних джерел та літератури
Розділ І. Загальна характеристика
З погляду права, поведінка може бути правомірною, юридично нейтральною, протиправною.
Поведінка суб'єктів права, що відповідає вимогам норм права в загальному вигляді, є правомірною, а та, що порушує їх — неправомірною. Соціальна природа правомірної поведінки в суспільстві обумовлена сутністю і соціальним призначенням права.
Особливо важливе значення має вивчення умов формування правомірної поведінки, чому в чималому ступені служать активна спрямованість і творчий характер держави і права. Без наукового осмислення природи правомірної поведінки неможливе плідне дослідження причин, форм здійснення правопорушень, а також засобів їхнього запобігання і методів боротьби з ними.
Про правомірну поведінку суб'єктів права можна говорити лише тоді, коли їхні дії відповідають ідеальної моделі, закріпленій в нормі права. Соціальною сутністю правомірної поведінки є її корисність і необхідність для суспільства.
Правомірна поведінка — це дотримання норм права з метою досягнення соціально-корисного результату, це відповідність поведінки вимогам норм права, тобто суб'єктивним правам і суб'єктивним юридичним обов'язкам, що виникають на їхній основі.
У юридичній літературі часто правомірна поведінка характеризується як суспільно корисне, що одержує позитивну оцінку з боку суспільства і держави, тобто необхідне і бажане.1
У працях по теорії держави і права правомірна поведінка розглядається також в зв’язку з розглядом питання про прояви юридичних фактів у житті людей – як поведінка, яка відповідає приписам законодавства, не порушує правових норм, здійснюється в рамках правопорядку, - однак, з суттєвим уточненням: правомірна поведінка виражається у формі як дії, так і бездіяльності людей, заснованої на свідомому виявленні їх волі.2
Необхідність правомірної поведінки міститься в нормах права, насамперед у зобов'язуючих чи тих, що забороняють, а бажаність поведінки відбивається як в уповноважуючих, так і в заохочуючих, рекомендаційних нормах, тому що держава зацікавлена в такому варіанті поведінки (наукова і художня творчість, підвищення своєї кваліфікації і т.д.) і всіляко його підтримує.
У деяких працях по теоретичним проблемам держави і права особливо підкреслюється масовість, суспільна корисність даного соціально-правового явища, його необхідність і бажаність для держави, суспільства, громадян, дається суспільно-політична характеристика правомірної поведінки, досліджуються мотиваційні засоби для її спонукання. 3
Форми правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права, власне кажучи, збігаються з ними цілком. Іншими словами, правомірна поведінка означає реалізацію правових розпоряджень, а в залежності від їхнього характеру виступає у формі дотримання, виконання, використання, застосування права. Дотримання заборон, виконання обов'язків, використання наданих прав, застосування права спеціальними суб'єктами - суть правомірної поведінки.4
У ряді праць трактування поняття правомірності поведінки дається досить широко: вважається, що все, що не заборонено, правомірно. Югославський юрист Р. Лукич вважає, наприклад, що відмінність між двома видами поведінки, регульованої правом, “виникає лише тоді, коли з’являється необхідність примусового застосування санкції.
В тому випадку, якщо суб’єкт, якому адресована санкція, сам виконує її приписи, його поведінка нічим не відрізняється від поведінки, передбаченої диспозицією”.5
При дослідженні проблеми правомірної поведінки є ще один дуже істотний аспект — це механізм його формування, аналіз якого дає відповідь на питання, чому в тій чи іншій ситуації суб'єкт діє правомірно.
Безсумнівно, що форма правомірної поведінки в кожному конкретному випадку індивідуальна, зв'язана зі специфікою мотивів, цілей. Однак загальними якостями, властивими усім формам, є:
— свідоме дотримання правових приписів з метою досягнення визначеного позитивного результату;
— уникнення несприятливих наслідків, що можуть наступити за порушення правових норм.
Іноді мотиви правомірної поведінки визначаються спеціальною метою — зміцнити законність і правопорядок. Особливе значення вивчення цих мотивів має, наприклад, у практичній діяльності виправно-трудових установ, коли необхідно з'ясувати, чому засуджений діє правомірно: на основі знання права, позитивного відношення до норм, що регламентують його поводження, на основі переконання, що формується, чи з почуття страху, бажання одержати додаткові пільги, переваги тощо.
Суспільна необхідність правомірної поведінки виражається у вигляді прав і обов'язків, закріплених у законі. Реалізувати своє суб'єктивне право — значить зробити в активній формі ті дії, що допускаються правом, виконати юридичний обов'язок, тобто виконати активні дії, дотриматись юридичного обов'язку чи утриматися від здійснення яких-небудь дій.6
Структура правомірної поведінки являє собою єдність чотирьох елементів: суб'єкта, об'єкта, суб'єктивної й об'єктивної сторін.
Суб'єктами виступають фізичні чи юридичні особи, визнані такими у встановленому державою порядку. Об'єктами правомірної поведінки є предмети матеріального світу чи поведінка суб'єктів.
Об'єктивна сторона включає всі елементи, що характеризують правомірне діяння як акт зовнішньої дії, тому що про помисли і почуття конкретних осіб можна судити лише по одній ознаці — їх діям. Правомірні вчинки суб'єктів відрізняються один від одного, а також від протиправних і юридично нейтральних саме своєю зовнішньою стороною.
Суб'єктивна сторона правомірного діяння відбиває його внутрішню сторону. Її характеризують насамперед мотиви, з яких виходять правомірно діючі учасники суспільних відносин, а також мети, на яку спрямовані їхні дії чи бездіяльність.
Таким чином, правомірна поведінка Геделя — це засвоєння особою і відтворення нею у своєму діянні всіх соціальних норм суспільства, свідоме, вольове поводження, спрямоване на досягнення особистого чи суспільного блага.7
Види правомірної поведінки можна класифікувати за різними підставами. У залежності від зовнішнього прояву (волевиявлення) вони виступають у вигляді дій чи бездіяльності, пов'язаних з активною чи пасивною формою поведінки.
Форми реалізації права збігаються з формами правомірної поведінки (дотримання, виконання, використання, застосування).
На наш погляд, зазначені три форми реалізації права досить повно охоплюють всі ті правомірні дії особи, які стають необхідними для реалізації права.
В зв’язку з цим слід відмітити, що питання про форми реалізації права залишається предметом дискусії в юридичній літературі, як і питання про те, що включати в реалізацію об’єктивного і суб’єктивного права.
В даній роботі поведінка розглядається як вираження правомірної діяльності особи, виражаюче реалізацію норм об’єктивного права, як дозволену поведінку особи в рамках її суб’єктивного права.8
У залежності від суб'єкта правомірної поведінки розрізняють діяння громадян, державних органів, громадських організацій, а по галузевій приналежності норм виділяють вчинки адміністративно-правові, цивільно-правові, державно-правові і т.п.9
Правомірна поведінка пов'язана з правовою активністю — внутрішньо усвідомленим, цілеспрямованим, суспільно корисним, ініціативним діянням суб'єктів у сфері права.
Об'єктивна сторона правової активності містить не просто суспільно корисне, цілеспрямоване, що має позитивний результат діяння, а головне, ініціативне з боку суб'єкта діяння. Суб'єктивна ж сторона характеризується не тільки усвідомленням потреб і інтересів ініціативної діяльності, але і готовністю до неї.
Основними рисами правомірної поведінки, що визначають її соціальну цінність виступають її масовість і суспільна корисність, а також дисциплінованість, добровільність і усвідомленість, впевненість і відповідальність особи в своїх діях, її активність у виконанні обумовлених правом дій.
Суть даного виду поведінки визначається характером суспільних відносин, що охороняються державою за допомогою права. Звідси правомірність у вчинках – це юридичне вираження соціальної прийнятності, суспільної корисності певних видів поведінки людей, що являє собою реальність юридичних гарантій прав людини, а також високий рівень законності і стійкість правопорядку в цілому.10
Правомірна поведінка у всіх її різновидах виступає важливою передумовою гармонічного розвитку особистості, розкриття її творчих та інтелектуальних здібностей, формування моральних якостей.
Здійснення правомірних вчинків прямо пов'язане з рівнем реалізації законності і забезпеченням стабільності суспільних відносин.
Розділ ІІ. Парадокс основних чинників
Біхевіорестична правосвідомість є особливим елементом правової дійсності. Головною ознакою правосвідомості, що ставить її в особливе становище серед усіх інших явищ правової дійсності, виступає те, що вона є формою суспільної свідомості, хоч і специфічною. Між правом і правосвідомістю існують суттєві відмінності.
Якщо право за своїми особливостями є інституційним утворенням, то еврестична правосвідомість виступає субстанцією – це лише уявлення про право, судження про необхідність юридичної структури взаємовідносин людей, а також явища соціально-психологічного характеру, що стосуються правової сфери (емоції, настрої тощо). Тому правосвідомість функціонує не через інституційний механізм, а через загальну правову оцінку соціальної практики і випливаючої з неї вольову спрямованість поведінки людей. Дещо іншим є і соціальне призначення, роль правосвідомості. У вигляді правової ідеології вона входить важливим компонентом до правової системи. Її “місія полягає в тому, щоби забезпечити оптимальне духовне, соціально-психологічне становище для функціонування права, взаємодіяти з ним.
Отже, біхевіорестична правосвідомість – це сукупність уявлень і почуттів, які виражають ставлення людей до права, правових явищ, діяльності юридичних установ у суспільстві.
Структура еврістичної правосвідомості є складною і включає до себе як раціональні (правова ідеологія), так і емоційні елементи (оціночний, інформаційний і вольовий).
Правова ідеологія відображає переважно наслідки абстрактного мислення. Вона включає до себе концептуально оформлені ідеї і поняття про необхідність і роль права, про його забезпечення, удосконалення, методи і форми втілення в життя. Провідними в сучасній правовій ідеології виступають ідеї: невід’ємних прав і свобод людини, закону як акта вищої юридичної сили; законності; охорона права державою і пов’язаність самої держави правом.11
Емоційні елементи правосвідомості разом становлять правову психологію. У ставленні до права людина керується не лише раціональним мисленням, а й емоціями. З цієї точки зору, правова психологія складається з трьох елементів:
Необхідно також визначити види правосвідомості. Так М.Н. Марченко виділяє такі види правосвідомості:
а) буденна правосвідомість – це масові уявлення людей, їх почуття, настрої з приводу правової сфери у суспільстві, які виникають безпосередньо з умов життя людей, їх життєвого досвіду;
б) професійна правосвідомість – це сукупність уявлень, понять, ідей, традицій, що формуються з приводу правової дійсності у професіоналів-юристів на основі спеціальних юридичних знань;
в) теоретична правосвідомість – це система поглядів осіб, які науково досліджують функціонування правової системи.13
Таким чином, як ми бачимо, правосвідомість має важливе значення для формування правомірної поведінки осіб. Вона здійснює свій вплив на всіх рівнях (буденному, професійному і теоретичному), що є безперечно важливим фактором для забезпечення масовості прояву правомірної поведінки серед населення.
Крім цього, слід також звернути увагу і на таке явище, як правова культура. Правова культура за своїм змістом виступає свого роду юридичним багатством, яке виражається в досягнутому рівні регулятивних властивостей права, нагромаджених правових цінностей, тих особливостей права, юридичної техніки, котрі належать до духовної культури, до правового прогресу.
Саме поняття правової культури складається з таких елементів:
Розрізняють чотири стани правової культури:
А) ідеолого-психічний стан;
Б) нормативний стан, який фіксується сукупністю правових норм;
В) поведінковий стан, що вказує на характер правових дій;
Г) об’єктивний стан, який закріплює наслідки правової діяльності. 14
Отож, загалом можна сказати, що правова свідомість і рівень правової культури в тій чи іншій країні визначають характер правової поведінки, як безпосередні чинники її формування.
По мірі здійснення в повсякденному житті легітимних положень про закріплення правової основи державного і суспільного життя як одного із головних напрямків подальшого розвитку і поглиблення демократії більш нагальним стає завдання викорінення всього того, що мішає нормальному функціонуванню і розвитку нашого суспільства, формування у громадян поведінки, що відповідає вимогам правових норм, забезпечення точного і неухильного виконання законів усіма і всюди.
Розгляд аксіоматичної поведінки як результату реалізованого права веде до більш активного вивчення соціальної поведінки особи у сфері правового регулювання, його суспільно корисних взірців.
В основі даного процесу лежить необхідність виявлення і врахування всіх умов і факторів, що сприяють правовій соціалізації особи, створенню належного психологічного клімату для масової правомірної поведінки, що визнається найважливішим напрямком науки про державу і право.
В зв’язку з цим велике значення всебічне вивчення суб’єктивних факторів, що впливають на людину при формуванні її відношення до права, а зокрема дослідження соціальних, інформаційних, соціально-психологічних аспектів становлення правової поведінки, обумовленості вибору людиною певного варіанту поведінки в конкретній життєвій ситуації, процесу закріплення у свідомості людей важливих мотивів, спонукаючих їх діяти в повній відповідності із законом.
Список використаних джерел та літератури
1 Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.9
2 Лемак В.В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – Ужгород, 2008. – С.207-208
3 Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков, 2007. – С. 247-248
4 Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.,2005. – С.237
5 Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.9 Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.9
6 Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы . – М.,2004. – С.34
7 Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.,2005. – С.237
8 Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков, 2007. – С. 247-248
9 Лемак В.В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – Ужгород, 2008. – С.207-208
10 Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы . – М.,2004. – С.36
11 Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.,2005. – С.237
12 Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков, 2007. – С. 247-248
13 Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы . – М.,2004. – С.34
14 Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. - №10. – С.10