Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
І. М. Школа, В. С. Григорків, В. Ф. Кифяк
Розвиток міжнародного туризму в Україні
Видавництво “Рута”
Чернівці, 1997
І.М. Школа, В.С. Григорків, В.Ф. Кифяк
Розвиток міжнародного туризму в Україні. Чернівці, 1997.
У монографії розглянуто теоретичні аспекти розвитку міжнародного туризму і його вплив на соціально-економічний стан держави. Проаналізовано об’єктивні умови розвитку міжнародного туризму в україні і визначені основні фактори, що формують функціонування туристичного ринку. На прикладі Чернівецької області обгрунтовані можливості ефективного регіонального розвитку туристичної індустрії. Розроблені економіко-математичні моделі функціонування та розвитку міжнародного туризму в Україні.
Робота може бути корисна науковцям, спеціалістам, що займаються орієнтацією та розвитком туризму, та студентам економічних факультетів вузів, які навчаються по спеціальності “Міжнародна економіка”.
Рецензент: Дійсний член Української академії економічних наук та Української екологічної академії наук, канд. екон. наук Євдокименко В.К.
ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1. Соціально-економічна характеристика розвитку міжнародного туризму в Україні
1.1. Методологія досліджень організації і розвитку міжнародного туризму
1.2. Роль міжнародного туризму в соціально-економічному розвитку регіонів
1.3. Об'єктивні умови розвитку міжнародного туризму в Чернівецькій області
РОЗДІЛ 2. Основні умови розвитку міжнародного туризму в Україні
2.1. Аналіз сучасного стану умов розвитку міжнародного туризму в Україні і Карпатському регіоні
2.2. Аналіз факторів формуючих функціонування туристичного ринку
2.3. Діяльність туристичних фірм Чернівецької області по використанню рекреаційно-туристичного потенціалу
РОЗДІЛ 3. Економіко-математичні моделі функціонування та розвитку міжнародного туризму
3.1. Моделі оптимального розміщення туристичнихкомплексів на заданій території
3.2. Оптимальна організація функціонування туристично-рекреаційних систем
3.3. Дослідження попиту та моделювання інтересів окремого туриста
3.4. Імітаційне моделювання туристично-рекреаційних систем
3.5. Про імітаційне моделювання туристично-рекреаційних систем
ДОДАТКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Реформування економіки України стосуються всіх без виключення галузей народного господарства. Її розбудова вимагає активного включення у міжнародний поділ праці, світогосподарські зв'язки. Здійснення реформ відкрило нові можливості для розвитку такої галузі як міжнародний туризм. З прийняттям в вересні 1995 року Закону "Про туризм", держава зобов'язалась створити сприятливі умови для туристичної діяльності і таким, чином подолати кризову ситуацію, в якій опинився туризм нашої країни на початку 90-х років.
Дані експертних оцінок свідчать, що за 1990-1993 р.р.Україна втратила 80% обсягу в'їздного туризму і фактично перетворилась на країну виїздного туризму в усіх його формах.
Приймаючи щорічно близько 250 тис. іноземних туристів, наша держава отримувала надходження до бюджету близько 1% експортної виручки в загальному обсязі торгівлі, в той час як в інших країнах світу це складало 10-36%.
Починаючи з 1992 року в туристичній індустрії почався процес децентралізації і приватизації через оренду і акціовування; почали з’являтись приватні туристичні фірми, діяльність яких йшла в напрямку розвитку виїздного туризму. Після розпаду СРСР, коли розвиток туристичної галузі і особливо міжнародного туризму, був централізований, перед Україною постали питання економічного налагодження міжнародних зв'язків і розвитку туристичвої інфраструктури.
Вперше, Україна заявила про себе, як самостійного партнера на ринку туризму на Варшавському туристичному ярмарку і турсалоні в Познані в 1993 р. В цьому році нею було заключено більш як 300 контрактів, переважно по прийому туристів в країні. Основою відродження галузі стали створення Держкомітету по туризму, розробка законодавчих актів, регулюючих туристичну діяльність, ліцензування підприємств, установ, фірм і компаній сфери туризму. В 1994 році почалася атестація готельно-туристнчних підприємств, організовано перший в Україні Міжнародний турсалон "Україна - 94". В його роботі прийняли участь 79 фірм із 26 країн Європи, Азії, Африки, Північної Америки, а також 226 вітчизняних фірм.
Звичайно, всі ці заходи сприяли підйому сфери туризму в Україні і вже в 1994 р. кількість приїхавших в нашу країну туристів в чотири рази перевищила рівень 1992 р. Але, туристичні ресурси сьогодні використовуються далеко не в повному обсязі.
Дослідження науковців свідчать про те, що одночасна ємність природних ресурсів України з врахуванням можливого навантаження та екологічних вимог складає близько 50 млн. чоловік, в той час як рівень використання внутрішніх рекреаційних ресурсів України фактично дорівнює 7-9%.
Світовий досвід показує, що індустрію туризму можливо розвивати і в період економічних криз, так як витрати на створення одного робочого місця тут в 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4,2 рази вища, ніж в інших галузях господарства. Прикладом тут можуть бути такі країни, як Аргентина, Бразилія, Мексика, Єгипет, Тунис, Перу та інші.
В більшості країн Європи доля туризму в валовому національному продукті займає досить вагому частку: в Іспанії - 4,3%, в Греції - 6,4%, країнах Центральної та Східної Європи більш 7%, Республіці Кіпр - 25%,тощо. В ВНП України, ця частка складає менше 1%. Співвідношення між іноземними туристами і туристами, які від'їжджають з України складає 1:10, в той час, як для позитивного впливу його повинно бути 1:3.
Виходячи з цього, автори поставили за мету вивчити і проаналізувати сучасний стан функціонування і розвитку міжнародного туризму в Україні, визначити основні фактори, що формують попит і пропозицію на туристичному ринку, розробити економіко-математичні моделі для оптимізації його розвитку. За основу прийнято Карпатський регіон, де проживає 6,5 млн. чол. В структурі рекреаційного комплексу цього регіону значне місце займає туристична індустрія. Основу її розвитку складає природно-ресурсна база, історико-культурний потенціал та наявна матеріально-технічна інфраструктура.
Автори висловлюють щиру подяку академіку Української економічної академії наук та Української екологічної академії наук Євдокименко В. К. та чл.-кореспонденту Національної академії наук України, докт. екон. наук, проф. Долішньому М. І., за допомогу і поради при підготовці даної роботи, що сприяло значному покращенню її змісту та методології викладання.
РОЗДІЛ 1. Соціально-економічна характеристика розвитку міжнародного туризму в Україні
1.1. Методологія досліджень організації і розвитку міжнародного туризму
Останні роки двадцятого століття характеризуються глибокими змінами в світовій економіці і міжнародних відносинах. Відбувається подальше зміцнення всестороннього співробітництва Європи та Америки, поглиблюються інтеграційні процеси, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. Складовою частиною цих процесів виступають міжнародні туристичні зв'язки, вплив яких на світове господарство і міжнародні відносини неухильно зростає.
Швидке зростання туристичного руху, його комплексний характер і все більший вплив на самі різні сторони життя сучасного суспільства обумовлюють необхідність теоретичного вивчення і узагальнення складних і різноманітних процесів міжнародних туристичних зв'язків.
На наш погляд, міжнародний туризм є однією з форм міжнародних економічних відносин, історія розвитку яких починається ще за часів А. Сміта і Д. Рікардо. Центральне місце тут належить теорії порівняльних витрат, яка в тій чи іншій формі лежить в основі багатьох сучасних теорій міжнародних економічних відносин. А. Сміт, намагаючись обгрунтувати вигідність світової торгівлі писав: "Якщо якась чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром по більш дешевій ціні, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купляти його в неї на деяку частину продукта нашої власної промислової праці, прикладеної в тій галузі, в якій ми володіємо деякими перевагами" (137).
Значно далі в розв'язанні цього питання пішов Д. Рікардо. Розробляючи вчення про зовнішню торгівлю, він мав на увазі не тільки вирішення проблеми в теоретичному плані, а й виконання чисто практичного завдання. Своїми теоретичними висновками він намагався довести необхідність ведення вільної торгівлі не пов'язаної з будь-якими обмеженнями в умовах якої на його думку, всі країни отримають більшу вигоду від розвитку зовнішньої торгівлі. Суть теорії Д. Рікардо полягає в тому, що кожна країна отримує "вигоду" від розвитку зовнішньої торгівлі, використовуючи різницю в витратах виробництва окремих товарів і послуг в різних країнах. Д. Рікардо доповнив теорію А. Сміта положенням про відносну перевагу в витратах, яке полягає в доцільності спеціалізації країни на виробництві тої продукції чи послуг, по яким вона має найбільші переваги в витратах. На думку Д. Рікардо, для країни невигідно розвивати ті галузі, де витрати виробництва нижчі ніж в інших країнах, але різниця в витратах менша, ніж по продукції чи послугах найбільш продуктивної галузі в даній країні.
В цій теорії є раціональне зерно. Дійсно, країні вигідно продавати ті чи інші послуги, національні витрати виробництва яких відносно менші ніж по іншим товарам та послугам і купувати товари і послуги, витрати виробництва яких в даній країні відносно вищі.
Кардинальні зміни в житті суспільства, викликані бурхливим науково-технічним та соціально-економічним прогресом у 20-ому столітті суттєво трансформували теоретичне осмислення розвитку міжнародних економічних відносин. Ці зміни, в першу чергу, стосуються соціального статусу людини, так як підвищується рівень її життя, скоротився робочий час і збільшився вільний час, розширився освітній рівень, зросли психологічні навантаження на людський організм, більш інтенсивними стали умови праці та ритм життя, погіршився стан природного середовища і т.п. В зазначених умовах у людей відбувається природня трансформація цінносних орієнтацій, що проявляється у потребі відпочинку, спілкування з природою, розвитку духовності і т.п. Ці потреби виступають на одному рівні з матеріальними благами. З цих позицій швидко зростає роль і вага рекреаційної діяльності, як складної виробничої галузі специфічних товарів і послуг, які покликані задовільняти відповідні духовні і матеріальні потреби людей.
Відбувається подальше зміцнення всестороннього співробітництва країн Європи та Америки, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. В результаті цих процесів розширюються і поглиблюються туристичні зв'язки - активна форма спілкування людей. В свою чергу неухильно зростає вилив міжнародного туризму на світове господарство і міжнародні відносини.
Туристичні зв'зки в міждержавних відносинах набувають все більшу вагу, а надходження від міжнародного туризму вже сьогодні становлять одну з найбільш значних частин "невидимого експорту". Подорожі до інших країн, на різні континенти стали для мільйонів осіб популярним способом проведення вільного часу. Минулого року подорожувало понад 475 млн.чол. Міжнародний туризм став найпотужнішою світовою галуззю промисловості: і в експорті посідає третє місце після енергетики та машинобудування.
В багатьох країнах і регіонах туризм вже тепер є основним джерелом прибутків, а за чисельністю працівників індустрія туризму стала найбільшою в світі. У ній зайнято понад 140 мільйонів чоловік, тобто кожний 14-й працюючий.
Надходження з туристичних подорожей у світовому масштабі становлять понад 300 мільярдів доларів США. Найбільші прибутки отримують країни Західної Європи, США.
Незважаючи на збройні конфлікти в різних частинах світу, розвиток туризму триває, а Європа залишається найбільш відвідуваним туристами контингентом - 240 мільйонів чоловік тільки в минулому році.
Половина світових надходжень з туризму припадає власне на Європу. Підраховано, що до 2000 року туризм стане в Західній Європі найбільшою, з огляду на оборот, галуззю економіки, а щорічні надходження становитимуть близько 400 мільярдів доларів США. Серед п'яти найбільш відвідуваних країн світу першою є Франція, далі США, Іспанія, Італія, Австрія.
Іноземний туризм часто виступає як стабілізатор в платіжному балансі окремих краін.
Так, в Австрії надходження від іноземного туризму дозволяють цій країні щорічно покривати приблизно 80% дефіциту платіжного балансу по розрахункам за товари та послуги. В Італії надходження від іноземного туризму збільшують позитивне сальдо платіжного балансу на 120 - 130%. В Швейцарії надходження валюти від іноземного туризму займають по своїм розмірам третє місце після доходів країни від експорту продукції машинобудівної, хімічної та фармацевтичної промисловості. Валютні надходження від міжнародного туризму дозволяють створити резерви іноземної валюти, щоб потім обміняти її на світовому ринку на інші необхідні товари та послуги.
В умовах національного і культурного відродження України на шляху розбудови незалежної держави міжнародний туризм набуває виняткового значення, як важливий фактор міжгалузевих зв'язків, і ринкових відносин у народному господарстві нашої країни. Кожного року Україна приймає понад 250 тисяч іноземних туристів, що становлять 12% від рівня СНД та 0,05 -0,06% від світового рівня, а в сумі доходів відповідно 12,5 і 0,02 -0,03%. Це говорить про те, що питома вага України в міжнародному обміні туристами невелика. Так надходження від туризму в іноземній валюті в 1994 році становить трохи більше 1% експортної виручки всієї торгівлі країни.
Для порівняння відзначимо, що в Іспанії міжнародний туризм дає 17 мільярдів доларів США доходу, що дорівнює 30% від суми доходів щорічного експорту цієї країни. В Італії прибуток від туризму становить - 11%, в Данії - 8%, Австрії - 8% прибутків, які надходять від експорту товарів за кордон (73).
Наведені цифри показують, що в економіці України порівняно з промислово розвинутими країнами, міжнародному туризму належить поки що скромне місце, що не відповідає потенційним можливостям цього виду діяльності, як додаткового джерела надходження валюти в український бюджет.
Міжнародний туризм сьогодні розглядається, як частина сфери міжнародних послуг, прискорений розвиток якої відзеркалює глибоку внутрішню необхідність прогресу продуктивних сил і разом з цим є продуктом такого розвитку.
При розгляді факторів, що визначають підвищення ефективності суспільного виробництва розвитку індустрії туризму, поки що не приділяється серйозної уваги на державному рівні.
В якійсь мірі це пояснюється тим, що серед частини українських економістів склалось враження, що сфера обслуговування, навіть якщо вона поставлена як товарне виробництво, не створює елементів сукупного продукту і національного доходу, створеного в галузях матеріального виробництва.
Такий підхід серйозно заважає розумінню реального економічного змісту експлуатації туристичних ресурсів. Тільки признаючи рівнозначність праці витраченої на створення послуг і праці, що створює продукти, ми зможемо отримати уяву про загальну величину господарських благ, за рахунок яких суспільство задовольнить свої необхідні потреби.
Тільки в цьому випадку підприємства які обслуговують відпочинок, можуть розглядатись як частина особливої галузі економіки і можна ставити питання про порівняння ефективності вкладених коштів в розвиток індустрії туризму і інших сфер господарювання. Сучасна індустрія туризму - складна галузь народного господарства і щоб забезпечити швидкий її розвиток, необхідна широка програма погоджених дій. Саме тому в багатьох країнах світу розвиток туризму розглядають зараз як одне з найважливіших завдань загальнонаціональної програми економічного розвитку.
Не дивлячись на те, ща характерними рисами міжнародного туризму є динамічний його розвиток, а також постійно зростаючий вплив на світову економіку і міжнародні відносини, теоретична проблема розвитку туризму до цих пір відстає від вимог життя.
Швидке зростання туристичного руху, його комплексний характер і все більший вплив на різноманітні сторони життя сучасного суспільства висувають вимоги теоретичного дослідження і узагальнення складних і різносторонніх процесів міжнародних туристичних зв'язків. Багато проблем, які стоять перед туризмом викликають необхідність досліджень в цій області.
Міжнародний туризм багатосторонньо впливає на світову економіку, світогосподарські зв'язки, формування і розвиток міжнародних економічних відносин. Тому економічна наука проявляє все більшу зацікавленість до цієї проблеми.
Цілий ряд економічних досліджень провів російський вчений М.А. Ананьєв. Так в роботі "Міжнародний туризм" він показує, що найбільша кількість туристів в світі відвідують Європу - 74,2%, 16,7% подорожують Північною Америкою, 3,2 - Латинською Америкою, 3,4 - приїздять на Близький Схід, 1,8% - в Африканські країни, 1,7% - Азію та Австралію.
Надходження валюти в % розподіляється наступним чином: в Європейські країни - 62,4%, країни Північної Америки - 16,4 %, Латинської Америки - 11,7%, Африканські країни - 2,5%, Ближній Схід - 2,5%, Азія та Австралія - 4,5%.
Проаналізувавши ці дані приходимо до висновку, що доля Європи по доходах менша ніж по відвідуванню туристів. Це пов'язано в першу чергу з поширенням тут короткочасних поїздок в сусідні країни, в деякій мірі нижчими цінами на туристичні послуги в ряді Європейських країн.
Об'єм надходжень від іноземних туристів по окремих країнах представляє все більш різноманітну картину, обумовлену, як різним рівнем розвитку туризму так і великими коливаннями в розмірах надходження з розрахунку на одного туриста.
В Європейських країнах, наприклад, амплітуда цих коливань складає від 10 до 300 доларів і більше. Але для більшої повноти економічної оцінки долі міжнародного туризму для кожної країни, необхідне також співставлення надходжень іноземних туристів з витратами на поїздки за кордон, власних туристів. Це тим більш важливо, що існує певний зв'язок між приїздом іноземних туристів і виїздом за кордон власних туристів, особливо по окремим видам туризму (наприклад по науково-культурному обміну, спорту, професійному туризму).
В багатьох країнах світу надходження від іноземного туризму являються основним джерелом отримання інвалюти. Окрім безпосередніх витрат на обслуговування іноземні туристи витрачають кошти на придбання автомобілів, аудіо, відеотехніки, сувенірів та інших товарів.
Позитивний вплив на національну економіку має і те, що гроші витрачені іноземними туристами, функціонують в економіці країни як засіб обігу, як засіб нагромадження. Коли турист оплачує рахунок за готель, харчування та інші послуги, внесені ним гроші не залишаються без руху, вони використовуються для оплати цілого ряду послуг інших сфер діяльності.
Так по даним американських спеціалістів сума отримана, наприклад, за обслуговування в готелі, витрачається слідуючим чином: зарплата - 35-40%, адміністративні витрати - 7-10%, комісія турагентам - 5%, ремонт на утримання - 5-7%, податки - 10-12% і інше, а кошти отримані від продажу харчування, ідуть на купівлю продуктів - 35-37%, зарплату - 30-35%, страхування - 3-5%, повернення грошей кредиторам - 6% та інші (138).
Процес створення і споживання послуг в більшості випадків передбачає особистий контакт виконавця послуг і їх споживача, всебічне врахування індивідуальних особливостей та запитів споживача.
Тому процес надання послуг в меншій мірі піддається механізації та автоматизації, ніж виробництво товарів.
За підрахунками американських вчених для обслуговування кожної тисячі туристів, проживаючих в готелях будь-якого району США, необхідно 279 посад в закладах безпосередньо обслуговуючих туристів і 107 посад в галузях побічно пов'язаних з туризмом, а на кожну тисячу туристів, розташованих в кемпінгах - 57 посад в сфері безпосередньо зв'язаній з наданням послуг туристам і 32 посади в допоміжних галузях.
Аналізуючи теоретичні дослідження міжнародного туризму в Україні українські вчені В.С. Кравців, В.К. Євдокименко, М.М. Габрель, М.В. Копач наголошують, що спочатку необхідно вивчити і врахувати досвід багатьох країн світу у цій сфері.
Світовий досвід розвитку міжнародного туризму представляє для нас безумовний інтерес у всіх відношеннях: починаючи з організації обслуговування і закінчуючи питанням економічної ефективності. Досягнуті окремими країнами економічні показники розвитку туризму дійсно вражають. Резонно напрошуються аналогії: чи може Україна, володіючи потужним туристичним потенціалом, зайняти чільне місце серед країн світу - туристичних лідерів?
При всій привабливості такої перспективи мусимо дати об'єктивну відповідь на інше запитання: чи може процвітати туризм в умовах кризової економіки? Не претендуючи на вичерпну і однозначну відповідь відзначимо лише, що існують різні точки зору з цього приводу.
Дехто вважає, що сучасну індустрію можна створити у будь-якій привабливій для туристів країні.
Як приклад наводяться такі країни, як Мексика, Бразилія, Перу, Кенія, Єгипет, Китай, Таїланд і найсвіжіший - Хорватія.
Інші автори досить категорично стверджують, що "самі по собі компоненти природно-кліматичного комплексу країни ще не гарантують безумовного успіху туристичної діяльності. В кінцевому підсумку визначним фактором є рівень економічного розвитку" (55).
На підтвердження цієї думки наводиться ряд факторів політичної стабільності в державі, рівня сервісу та вартості і асортименту послуг.
Робиться однозначний висновок: "Туризму як внутрішньому так і міжнародному, без економіки, що динамічно розвивається, бути не може" (55).
У книзі "Рекреаційна політика в Карпатському регіоні, принципи формування, шляхи реалізації" автори відзначають, що "на сучасному етапі на світовому ринку туристичних послуг сформувались своєрідні країни-монополісти: на долю Франції, США, Іспанії, Італії і Угорщини прпадає майже 40% всіх прибутків від міжнародних туристів, або понад 170 млн. чол. Цікаво, що в 1990 році Австрія прийняла контингент туристів, що в 2,6 раза перевищував чисельність постійного населення країни, в 2 раза більше від свого населення - Угорщина і Швейцарія. Протягом цього ж року населення Гонконгу, Греції, Іспанії, Португалії, Франції фактично подвоювалось за рахунок туристів, які відвідали ці країни" (46).
Таким чином аналіз наведених даних підтверджує тезу про прямий взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку країн і рівнем розвитку туристичної індустрії: 80% світового обсягу туристичних послуг припадає на промислово розвинуті країни.
Багато проблем, які торкаються розвитку міжнародного туризму на Україні висвітлені в багаточисельних і різнопланових працях таких авторів, як М.І. Долішній, В.С. Кравців, П.В. Жук, В. Новіков, Ю. Корягін, В.К. Євдокименко, М.М. Габрель, В. Дергачов, О. Живицький, М. Тараканов, О. Хуторний, В. Тинтулов та інші.
Так В. Новіков, Ю. Корягін у статті "Економічні проблеми іноземного туризму в Україні" підкреслюють що "важливими і малорозробленими проблемами іноземного туризму в Україні є питання його фінансування і кредитування. Останні повинні будуватись на положеннях Гаагської декларації по туризму, яка ухвалена Міжпарламентською конференцією по туризму, фундаторами якої були Міжпарламентська рада і Всесвітня туристська організація. Рекомендації декларації містять три тези, які мають велике значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських державних та інших організацій щодо організації туристичної справи:
• законодавча діяльність повинна зводитись до аналізу, координації спрощення і регулювання розвитку, як внутрішнього такі міжнаролного туризму;
• туризм повинен плануватись державною владою і керівниками туристичної індустрії на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена (екологічних, соціальних, оздоровчих, економічних). Уряду слід забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму; вжити спеціальних заходів для підтримки діяльності туристичних підприємств, особливо дрібних;
Наголос з боку уряду треба зробити на поширені індустрії туризму в різні регіони, на фінансування і стимулювання її розвитку" (73).
Далі автори констатують, що для того щоб іноземний туризм мав історичний позитивний вплив на економіку країни необхідно значно розширити обсяг капіталовкладень у туризм. "Оскільки туристичні підприємства та організації за рахунок власних доходів не спроможні покрити дефіцит капіталовкладень, то для розвитку іноземного туризму необхідні додаткові джерела фінансування.
Значну частину фінансування ресурсів повинна виділити держава і направити їх насамперед на створення базової інфраструктури туризму" (73).
Але дозволимо не погодитись з цією думкою, так як держава на даному етапі не в стані фінансувати розвиток туризму. Та і Закон України "Про туризм" в статті 11 "Джерела фінансування туризму" виключає фінансування туристичної діяльності за рахунок держави.
Тому необхідно розгорнути роботу по залученню іноземних інвестицій, створювати спільні підприємства, вишукувати позабюджетні фонди, розвивати інфраструктуру туризму за рахунок банківських та бюджетних кредитів, благодійних внесків та грошових позик громадян та юридичних організацій.
Велике значення для зміцнення теоретичної основи розвитку міжнародного туризму мають науково-практичні конференції проведені останнім часом в Черкасах, Косові, Трускавці та інших містах України.
Науковці та спеціалісти у своїх доповідях та виступах однозначно підкреслюють, що тільки комплексне розв'язання всіх проблем пов'язаних з розвитком міжнародного туризму в Україні дасть змогу активізувати діяльність такої важливої галузі народного господарства. Так, зокрема, Л.С. Гринів та О.М. Чабанюк у виступі "Фінансова та інвестиційна політика в рекреаційній індустрії" стверджують, що "фінансування за рахунок власних коштів представляється найбільш доцільним у фінансовому забезпеченні галузі. Однак на сьогоднішній день самофінансування суб'єктів господарювання не має перспективи у зв'язку з недосконалою податковою політикою та діючим механізмом ціноутворення" (139).
Н. А. Мікула у виступі "Проблеми формування туристично-рекреаційних вільних економічних зон" наголошує, що "створення таких зон в окремому регіоні на основі "об'єднання зусиль виконавчої влади, підприємців усіх форм власності, державних установ, громадян і іноземних інвесторів" приведе до вирішення проблем соціально-економічного розвитку прикордонних районів України і сусідніх держав на основі розвитку транскордонного співробітництва, приєднання до Європейських конвенцій, міжнародних угод та інших нормативних актів" (139).
Аналіз зарубіжних та вітчизняних досліджень в методиці розвитку міжнародного туризму свідчать, що ця галузь ще не має достатнього комплексного осмислення та наукового обгрунтування. На сьогодні ще не вивчені наслідки впливу функціонування туристичної індустрії країни на макро- та мікрорівневі показники, відсутня модель формування міжнародного туризму, перспективні розрахунки його подальшого розвитку, взаємозв'язку з іншими галузями народного господарства, методика техніко-економічного обгрунтування регіональних форм та видів туризму. Не досліджено також можливість створення спеціальних вільних туристичних зон, як форми інтенсифікації розбудови міжнародного туризму в Україні, Залучення іноземних та внутрішніх інвестицій. Все назване обумовлює необхідність наукових досліджень на рівні держави. Але на сьогодні Закон України "Про туризм" не передбачає державних джерел фінансування на розвиток туризму і регіони вимушені самостійно вирішувати ці проблеми, в тому числі і науково-дослідницькі.
1.2. Роль міжнародного туризму в соціально-економічному розвитку регіонів
Розвиток індустрії туризму все більш наполегливо вимагає наукових досліджень. На Україні створюються наукові підрозділи (лабораторії, відділи і навіть інститут туризму), які розробляють різні аспекти розвитку такої галузі економіки, як туризм.
В цій області складаються два напрямки:
• прикладні дослідження (оцінка попиту з метою виявити можливості залучення туристів в той чи інший район, порівняльна оцінка туристичних ресурсів, розробка проектів комплексного розвитку окремих районів туризму і т. д.);
• теоретичні (загальний аналіз проблем і перспектив розвитку індустрії туризму, аналіз географії туристичних потоків та факторів, що визначають їх інтенсивність, методологія оцінки ресурсів попиту і ефективності капітальних вкладень).
Дослідження туристичного ринку мають економічний і психологічний характер. Економічний аспект дослідження туристичного ринку припускає розрахунок економічного потенціалу регіону, що досліджується, розподілу національного доходу на душу населення, ступінь розвитку окремих галузей економіки. Крім того досліджується політика країни в відношенні розвитку туризму: стимулюються чи обмежується туризм, чи виділяються кошти на будівництво матеріально-технічної бази туризму, чи проводиться відповідна регіональна політика з боку держави.
Психологічний аспект дослідження враховує орієнтацію виробників туристичних послуг на той чи інший вид туризму, причини, які спонукають туристів відвідати ті чи інші туристичні об'єкти, а також найбільш благоприємні для туризму періоди року. Досліджується ефективність впливу реклами на вибір туристами тієї чи іншої країни.
Для проведення досліджень в області туризму часто залучаються експерти різних туристичних організацій, які мають необхідний досвід. Використовуються також матеріали туристичних збірників інформаційних бюлетнів, журналів і т.д.
Крім того, велике значення при психологічному дослідженні має опитування туристів працівниками туристичних фірм. Однак ці узагальнені дані в основному інформаційні та призначені для орієнтування.
Вони лише приблизно показують, що більше всього цікавить туристів. Для отримання реальної оцінки перспектив розвитку туристичної індустрії необхідно проаналізувати всю сукупність факторів, що впливають на збільшення об'ємів туризму або на уповільнення його росту.
Важливим є визначити економічну ефективність розвитку міжнародного туризму для регіонів і держави в цілому. В першу чергу необхідно визначити роль і місце туризму в моделі державної регіональної політики.
Побудова ринкових відносин, формування відкритого ринку, неможливе в умовах централізованого управління. Сьогодні став вже очевидним той факт, що без переносу акцентів ринкових перетворень в регіони, без децентралізації влади очікувати швидких позитивних зрушень неможливо. Відомо, що ефективною влада може бути тільки при оптимальному співвідношенні між централізацією і децентралізацією влади, коли держава бере на себе функції управління тільки стратегічними галузями виробництва, що забезпечують життєздатність держави. В зв'язку з цим виникає об'єктивно-обумовлена проблема "регіоналізації" економічних реформ, що в свою чергу вимагає чіткої державної політики по відношенню до регіонів. Справа в тому, що особливістю регіону є виконання ним не тільки виробничих, а й соціальних функцій. В цьому полягає принципова різниця між структурними ланками народногосподарського комплексу країни у відтворювальному процесі. Якщо галузь чи окреме підприємство є носіями виробничих відносин, то регіон є носієм і відносин з приводу невиробничого споживання. В кінцевому рахунку зміст регіонального відтворювального процесу полягає в забезпеченні добробуту населення, стану його здоров'я, створення незалежних умов для продуктивної праці і відпочинку людей, їх духовного розвитку. Така орієнтація відтворення потребує створення необхідних передумов для зміцнення і розвитку економічної, фінансової, правової бази системи самоуправління регіональних ланок. А це означає, що регіони повинні мати достатньо повноважень у регулюванні господарських і соціальних процесів, забезпечення комплексності їх соціально-економічного розвитку. Тому питання децентралізації влади, розширення соціально-економічних прав і відповідальності регіонів за вирішення своїх проблем має сьогодні стати ключовими в регіональній політиці держави. Ця політика повинна базуватись на забезпеченні практичної реалізації інтересів самої держави на регіональному рівні і одночасно внутрішніх інтересів самих регіонів в межах єдиної економічної системи. Необхідно відмітити, що саме відсутність чіткої, законодавчо визначеної і нормативно закріпленої державної регіональної політики призвела до виникнення загострення негативних явищ і процесів не тільки соціально-економічного, а й політичного характеру. Відсутність налагодженої, дієвої законодавчої бази взаємодії державних і регіональних органів влади, недосконалість фінансово-бюджетної і податкової політики призвели до малоефективних результатів по розширенню економічних прав і свобод регіонів. Масовими стали порушення встановленого порядку бюджетних взаємовідносин між різними рівнями, міжрегіональні зв'язки трансформувалися у форму примітивних бартерних обмінів, регіони почали використовувати не властиві їм і не передбачені діючим законодавством функції. Все це свідчить про необхідність проведення такої державної регіональної політики, яка була б побудована на балансі державних та регіональних інтересів, неухильному виконанні всіма її учасниками встановлених правил взаємовідносин.
Державна політика по відношенню до регіонів має бути спрямована на створення відповідних юридичних та економічних умов для їх саморозвитку на основі ефективного використання природно-ресурсного, національно-економічного, науково-технічного, трудового потенціалу територій з метою задоволення матеріальних і духовних потреб населення, підвищення його життєвого рівня, забезпечення гарантій екологічної безпеки. Така політика має базуватись на всебічному врахуванні регіональних особливостей історичних, природно-кліматичних, географічних, демографічних, соціально-економічних, культурних та інших реальних можливостей адаптації регіонів до нових умов господарювання. Треба виробити прийнятну для держави і регіонів формулу взаємовідносин, побудовану на принципах партнерства, а не протистояння, еквівалентності, а не утриманства, законопослушності, а не анархії. (24).
Необхідність активної раціональної регіональної політики з боку держави обумовлює питання нового економічного регіонування України. Територія України є далеко неоднорідною як в історичному контексті, так і за рівнем соціально-економічного розвитку. Різні регіони відрізняються між собою природними і кліматичними умовами, національним складом населення, системами розселення, напруженістю екологічної ситуації, економічним та науково-технічним потенціалом, системою внутрішніх, міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв'язків, навіть етнічними зв'язками. В результаті сформувався відповідний територіальний поділ праці. Всі окреслені відмінності мають знайти своє відображення в новому економічному поділі праці. Нові підходи, щодо викладеного, знайшли своє часткове відображення в проекті Основ державної регіональної політики. В цьому проекті виділено дев'ять регіонів, серед яких Карпатський. До нього віднесено Закарпатську, Львівску, Івано-Франківську та Чернівецьку області. В цьому регіоні сформувалися індустріально-аграрний тип господарського комплексу з достатньо розвинутою промисловістю і багатогалузевим сільським господарством. Винятком є тільки Львівська область, яка більше наближається до промислово-розвинутих регіонів України. Якщо аналізувати структуру народногосподарського регіону, то провідне місце тут займають галузі машинобудування та металообробка (25%), харчова (28%), легка (16%), лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість (8,6%), що разом складає 77,6% всого господарства.
Внаслідок загальнонаціональної економічної кризи і прорахунків в соціальній політиці попередніх років, просліджується чітка тенденція до загострення соціальної ситуації в регіоні. Це яскраво видно на прикладі різкого погіршення демографічної ситуації, стрімко падає природний приріст населення, що впливає на факт зростаючої смертності, веде до загострення депопуляційних процесів. Наприклад, у Львівській області в 1994 році природній приріст населення становив всього 0,5 чол. на 1000 жителів. За рахунок зростаючих міграційних переміщень вперше за останні десятиріччя чисельність населення області зменшилось на 9 тис. чоловік. Продовжується процес старіння населення: кожний п'ятий мешканець Львівщини - особа пенсійного віку. За останні роки кількість пенсіонерів збільшилась на 5,7%, а загальна чисельність населення - на 1,1%. Це явище характерне і для інших областей регіону. Якщо в найближчі роки ці процеси не будуть зупинені, то будь-які економічні програми втрачають зміст: їх не буде кому і для кого реалізувати.
Останні роки характерні ще й загостренням проблеми зайнятості населення Карпатського регіону, який завжди був трудонадлишковим. Ця ситуація доповнилась появою офіційно зареєстрованих безробітних, чисельність яких у 1993 році становила 0,5% від усього трудоактивного населення, а в 1995 році їх чисельність склала близько 5 млн. чол. Крім того, зберігається досить високий рівень прихованого безробіття, який по експертним оцінкам складає 30-35% (25).
Спостерігається падіння життєвого рівня населення Карпатського регіону, як і по всій Україні. Якщо проаналізувати структуру споживання, то вона характеризується поступовим збільшенням грошових витрат на купівлю товарів і зменшенням питомої ваги послуг. Внаслідок цьго відбувається деформація структури особистого споживання, в якій домінуюче місце займають витрати на продукти харчування, а в їх складі - продукти рослинного походження. Карпатський регіон займає перше місце в країні по споживанню найменш цінного в біологічному відношенні продовольства - хліба і хлібопродуктів.
В більшості розвинутих країн світу питома вага витрат на харчування, одяг та взуття складає 15-20% сімейного бюджету. В обстях Карпатського регіону цей показник в 3,5 - 4,0 рази вищий. В розвинутих країнах така картина спостерігалась 70-100 років тому (46).
З урахуванням соціальних наслідків економічної кризи (інфляція, низька заробітна плата, зростання цін і т.ін.) можна констатувати, що населення Карпатського регіону проживає сьогодні в умовах соціального дискомфорту і наростання соціальної напруги. В Концепції соціально-економічного розвитку областей Карпатського регіону, робиться висновок, що в результаті нераціональної економічної політики і непродуманих дій в регіоні сформувалась деформована економічна система, яка в цілому є непривабливою, екологічно та економічно неефективною. В ньому нагромадилось багато соціально-економічних проблем, гострота і необхідність вирішення яких з усією силою проявилась сьогодні. Це зокрема:
• соціально-економічна структура регіону страждає виробничою однобокістю; майже 3/4 працюючих зайнято у виробничій сфері, що говорить про соціально несприятливий характер регіональної економіки;
• існують відчутні територіальні диспропорції в розвитку продуктивних сил, які проявляються в гіпертрофованому розвитку рівнинної частини, особливо деяких промислових вузлів і соціально-економічною відсталістю гірських районів;
• машинобудування, як одна з профілюючих галузей є глибоко мілітаризованою і через переважно складальний тип виробництва має слабкі внутрірегіональні кооперативні зв'язки, що робить цю галузь вкрай вразливою в кризові періоди;
• промисловість регіону, як і в цілому його господарство є екологонебезпечною, а окремі виробництва і галузі з відсталими технологіями є взагалі несумісні з природою краю;
• орієнтація деяких галузей промисловості, особливо машинобудування, на привізну сировину (комплектуючі) і прискорені темпи розвитку природоексплуатуючих галузей (сірка, ліс, калійні солі, нафта, газ, вугілля) зробили регіональну економічну систему малопридатною до виживання в критичних ситуаціях;
• в регіоні чітко простежується тенденція до різкого погіршення демографічної ситуації: збільшується смертність, падає природній приріст, йде процес старіння населення.
Враховуючи національно-етнографічний менталітет населення краю, існує реальна загроза генофонду нації;
• поступово загострюється соціальна ситуація, пов'язана з проблемами безробіття і зайнятості населення, яку підсилює ще й той факт, що тут вже давно був надлишок трудових ресурсів;
• нанесені в попередні роки екологічні збитки природі, які сьогодні доповнюються марнотратством, безгосподарністю, спричинили значне погіршення стану навколишнього середовища, викликали деградацію унікальної природи Карпат (51).
В результаті проведеного аналізу в концепції сформульована стратегічна мета і пріоритетні напрямки розвитку Карпатського регіону. В найближчий період основними пріоритетними напрямками регіонального розвитку повинні стати:
• рекреаційний комплекс;
• агропромисловий комплекс;
• лісопромисловий комплекс;
• машинобудування;
• невиробнича сфера, особливо в гірській частині;
• охорона навколишнього середовища;
• збереження і відновлення історико-культурної спадщини.
Згідно з даною структурою перспективних напрямків розвитку Карпатського регіону на перше місце поставлено розвиток рекреаційної індустрії, яка органічно зв'язана практично з іншими напрямками. Ми розділяємо такий підхід, так як він враховує наступі особливості Карпатського регіону:
1. Соціально-економічні фактори. В зв'язку з тим, що в гірській частині проживає п'ята частина його населення, вибір місць праці тут обмежений, що характеризується вищим рівнем безробіття, ніж у рівнинних регіонах. В зв'язку з цим, розвиток туристичної індустрії, створення її фізичної інфраструктури (будівництво готелей, будинків відпочинку, санітарно-лікувальних комплексів, засобів зв'язку, шляхів, тощо) не тільки покращить умови проживання, а й дасть додаткові робочі місця. Крім цього, по своїй економічній ефективності туризм складає серйозну конкуренцію традиційним для гірських районів галузям господарства, багато з яких сьогодні є не ефективними і екологічно небезпечними.
2. ІІриродно-ресурсний потенціал. Карпатський регіон має великі запаси лікуальних і мінеральних вод, розвіданих більш як у 800 джерелах і свердловинах. Але вони ще в більшості не освоєні. Так, тільки в Чернівецкій області з розвіданих більш як 60 мінеральних джерел ДКЗ затверджені запаси тільки по одному - Брусницькому. Запаси цього джерела дозволяють організувати курортний комплекс під 2 тисяч місць (перша черга) до 10 тисяч місць (друга черга) для лікування в рік. В області необхідне детальне гідронеологічне обстеження найбільш перспективних джерел мінеральних вод, не маючих затверджених запасів, вивчення лікувальних властивостей цих вод, і в першу чергу в селах Віженка та Черешенка Вижницького району, Щербинці - Новоселицкого, Дихтинець і Селятин - Путильського районів. Перспективним для рекреаційного використання в регіоні є запаси лікувальних грязей, що мають високі лікувальні властивості - біля сіл Брусниця - Кіцманського, Черешенка - Вижницького і Костинці - Сторожинецького районів. Унікальні природні умови Карпатського регіону перетворюють його в потужний регіон міжнародного та регіонального туризму. Це підсилюється тим фактом, що це єдиний в Україні регіон придатний для гірських видів спорту. В цілому рекреаційна місткість території дозволяє щороку приймати 8 млн. туристів і відпочиваючих та 12 млн. екскурсантів і туристів "вихідного дня" (41).
3. Екологічний фактор. Якщо порівнювати екологічну ситуацію Карпатського регіону з Україною в цілому, то природа Карпат зазнала значно менших від техногенних процесів. Відомо, що туристів в першу чергу, приваблюють місця і регіони екологічно безпечні. З другого боку екологорегулююча роль Карпат настільки важлива, що розвиток тут екологонебезпечних галузей неможливий, а альтернативою їм може бути тільки розвиток туризму. Крім цього, в відповідності з наявністю природних ресурсів в регіоні можна розгорнути розгалужену мережу закладів, що спеціалізуються на лікуванні урологічних, гінекологічних, захворювань нервової системи, опорно-рухового апарату, ефективним засобом оздоровлення населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Розглядаючи міжнародний туризм, як одну з форм зовнішньоекономічних відносин України, необхідно відмітити одну із характерних особливостей сучасного стану, яка полягає в глибоких змінах між співвідношенням динаміки можливостей загальнодержавного і регіонального рівнів зовнішньоекономічної активності. Наявна політична і соціально-економічна нестабільність в країні протидіє нині розгортанню світогосподарських зв'язків на загальнодержавному рівні і в той же час зумовлює необхідність більш активної зовнішньоекономічної діяльності регіонів. І тут важливу роль може відігравати розвиток міжнародного туризму, як спеціалізованих вільних економічних зон.
Інтенсифікація попиту у сфері туризму на основі зростання кількості міжнародних економічних, господарчих, наукових та культурних контактів, обумовлених удосконаленням засобів транспорту, зв'язку, розширенням обсягів міжнародної торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язків, підвищенням інтернаціоналізації і глобалізації світового господарства - з одного боку, та посилення конкуренції між туристичними організаціями і підприємствами різних країн в умовах підвищення монополістичного туристичного бізнесу та формування замкнутих інтеграційних туристичних угрупувань (як, наприклад, в межах ЄС), - з другого, обумовили виникнення спеціалізованих вільних туристичних зон (СВТЗ), позитивний досвід створення яких існує в Іспанії, Гібралтарі, на Кіпрі.
Перспектива реалізації потенціалу міжнародного туризму в Україні на основі розвитку СВТЗ грунтується як на певних передумовах, що склалися на її території, так і на характерних властивостях, притаманних локальним ділянкам економічного простору з преференційним режимом функціонування.
По-перше, Україна має значні туристичні ресурси (природно-кліматичні, культурно-історичні, націоально-етнографічні) і можливості для створення ВЕЗ, в яких міжнародний туризм на основі рекреації та оздоровлення буде одним із стуктуроутворюючих факторів.
Вдале поєднання і взаємодоповнення на території України кліматичних, ландшафтних, бальнеологічних і грязьових природних лікувально-профілактичних факторів посилює ефективність їх впливу та підвищує курортологічну цінність до рівня міжнародного значення. Безпосередній інтерес міжнародної громадськості до культурно-історичної спадщини України, яка має безсумнівну історичну цінність, посилюється наявністю значної за кількістю української діаспори в світі. А геополітичні характеристики, що дозволяють Україні стати міжнародним вузлом комунікацій, роблять реальною можливість скористатися наявним тут рекреаційним потенціалом туристів, що проживають далеко за її межами.
Туристичні ресурси України - природні і створені працею людей об'єкти - мають поліфункціональний рекреаційний характер, створюють передумови для організації практично усіх відомих в міжнародній практиці видів туризму.
По-друге, розвиток на території України вільних економічних зон з рекреаційною спеціалізацією може стати інструментом, який дозволить зберегти та зміцнити наявні порівняльні переваги, що підвищують конкурентоспроможність України на світовому ринку туристичних послуг, на основі заходів організаційного, економічного та юридичного характеру, наслідком яких є:
• стабільність економічного комфорту ВЕЗ, незалежна від політичної ситуації в країні;
• гнучкість та висока адаптивність процесу адміністрування;
• податкові, валютні та митні пільги;
• спрощений порядок реєстрації підприємств та земельної аренди;
• спрощений порядок в'їзду та тимчасового перебування іноземних громадян.
З урахуванням специфіки приморських та прикордонних регіонів Азово-Чорноморського басейну та Карпат, перспективними видами ВЕЗ, що будуть поєднувати особливості територіальної та режимної концепції, можуть стати спеціальні ВЕЗ туристичного призначення на основі спеціалізації:
• активного морського відпочинку - південне узбережжя Криму;
• грязьового лікувально-оздоровчого відпочинку - район Одеси, Євпаторія, Феодосія, Саки, Бердянськ, Маріуполь і т.п.;
• бальнеологічного лікувально-оздоровчого відпочинку Трускавець, Моршин, Шалян, Салява, Східниця, Великий Любень і т.п.;
• активного гірського відпочинку - Верховина, Ворохта, Яремча і т.п.
На першому етапі відпрацювання зонального механізму доцільним є створення однофункціональних зон на обмежених територіях невеликої площі, з розширенням позитивного досвіду та формуванням багатофункціональних ВЕЗ різної площі - на другому.
Використання потенціалу міжнародного туризму на основі функціонування вільних економічних зон дозволить забезпечити:
• залучення іноземних інвестицій для створення внутрішньої пропозиції адекватної зовнішному попиту на основі приведення матеріально-технічних ресурсів (матеріально-технічної бази та інфраструктури) регіону у відповідності з міжнародними нормами обслуговування туристів та ліквідації диспропорції між наявним туристичним та матеріально-тежнічним потенціалом;
• апробацію та прискорену адаптацію міжнародного досвіду щодо найбільш ефективних методів управління та організації праці та виробництва в рекреаційному господарстві з метою підвищення гнучкості та адаптивності туристичної пропозиції регіону до кон'юнктури світового ринку;
• ліквідацію диспропорцій соціально-економічного розвитку регіону за рахунок прямих (як безпосереднього джерела значних фінансових надходжень) та опосередкованих (як чинника позитивних структурних зрушень галузевих та інфраструктурних, що підвищують комфортність регіону для потенційних інвесторів) можливостей міжнародного туризму;
• залучення валютних коштів у місцевий та державний бюджет за рахунок експорту туристичних послуг на основі оптимального використання ресурсного потенціалу регіону з урахуванням стратегії його перспективного розвитку та забезпеченням балансу державних та місцевих інтересів.
"Україна має хороші потенційні можливості для розвитку туризму: унікальні природно-кліматичні, національно-етнографічні та історико-культурні ресурси. Загальна площа придатних для туризму і відпочинку природних ландшафтів складає 9,4 млн. га, які й досі ще повністю не освоєні. Налічується понад 125 тисяч пам'яток археології, архітектури, містобудування, історії і мистецтва, сотні музеїв" (140).
Українські економісти В. Новіков та Ю. Корягін в статті "Економічні проблеми міжнародного туризму в Україні" вказують на необхідність значно піднести роль туризму в зовнішніх зв'язках республіки. Це завдання актуалізує проблему розробки і вивчення складних та багатогранних питань розвитку іноземного туризму на території України.
Які ж все-таки фактори обумовлюють швидкий розвиток міжнародного туризму?
Різке зростання міграційних потоків в кінці 20 століття пояснюється рядом причин. Самою головною слід признати розвиток процесу індустріалізації - зміцнення економічних зв'язків між країнами і континентами на основі поглибленого територіального розподілу праці і безпосередньо зв'язаного з ним розширення науково-технічних і культурних зв'язків.
Важливу роль відіграє досягнення науково-технічної революції, особливо в області транспорту. Розвитку міжнародного туризму сприяє певний ріст грошових доходів населення ряду країн, збільшення тривалості відпустки, а також зростаюча втома від життя у великих містах:
"Изучение проблемы показало, что даже в промышленно развитых странах поездки с целью отдыха совершают главным образом жители крупных индустриальных центров" (141).
Важливу роль відіграють і здійснювані в багатьох країнах спеціальні програми розвитку міжнародного туризму: спрощення прикордонних формальностей, відміна обмежень на ввіз валюти, введення єдиної візи на декілька країн (Шенгенська домовленість), будівництво доріг, готелів, широка реклама об'єктів туризму, ціна на туристичні послуги. Розглянемо один з таких факторів, - ціноутворення в міжнародному туризмі. Специфічна особливість туристичних послуг, як товару на світовому ринку заключається не тільки в співпаданні по часу процесу виробництва і споживання, а також в різниці підприємств одного і того ж класу і рівня обслуговування в них.
Ціни на туристичні послуги являють собою грошовий вираз вартості, створений минулою працею закладеною в готелях, транспорті і теперішньою працею обслуговуючого персоналу. Ціна на туристичні послуги відображає необхідну затрату праці, тобто робочий час, який необхідний для їх відтворювання при нормальних умовах праці і при середній в даному суспільстві продуктивності.
В цілому можна сказати, що ціна на туристичні послуги визначається на основі вартості будівництва туристичних баз, затрат на утримання обслуговуючого персоналу, затрат на транспорт, рекламу, пропаганду туристичних послуг і т.п.
Разом з тим перерахувавши всі зазначені витрати ще не можна стверджувати, що наяву структура ціни на туристичні послуги і величина самої ціни. Туристичний ринок відрізняється від ринків інших товарів тим, що якщо на ринку товарів визначальними є показники попиту та пропозицій, то в туризмі особливе значення мають і інші фактори. В першу чергу ціна залежить від економічного і політичного становища країни, свій вплив має сезон, природно-кліматичні умови, якість обслуговування, проведення різних міроприємств.
В даний час економісти багатьох країн світу розробляють різні коефіцієнти, що дали би можливість точніше розрахувати ціни на туристичні послуги.
Якщо при рівних умовах ціни на туристичні послуги виявляються значно вищими ціни виробництва, то можна стверджувати, що наявний об'єм виробництва послуг менший загальної необхідності в них.
В цьому випадку необхідно розширити виробництво цих послуг в даному районі, тоді попит і пропозиції туристичних послуг прийдуть у відповідність і ціна на них знизиться.
Якщо ж ціни на туристичні послуги нижчі ціни виробництва, то це означає, що кількість побудованих туристичних центрів перевищує загальну необхідність.
Якщо який-небудь туристичний район викликає високий попит, але в ньому не існує реальних можливостей задоволення цього попиту, то ціна на туристичні послуги в цьому районі на протязі відповідного періоду буде значно перевищувати ціну виробництва. І навпаки, ціна на послуги в об'ємах низької якості в старих, малопривабливих районах, як правило встановлюється нижче ціни виробництва.
Таким чином, ціна на туристичні послуги виступає не тільки як регулятор рівноваги попиту і пропозиції, але і як активний важіль впливу на виробництво.
Підвищення ціни стимулює будівництво добре обладнаних туристичних об'єктів в нових районах і підвищення якості обслуговування, а зниження ціни може стати причиною закриття нерентабельних готелів, які не користуються попитом.
Важливе значення для розвитку міжнародного туризму мають туристичні ресурси. Україна володіє багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму.
Туристичні ресурси, або іншими словами туристичні пам'ятники являються основною метою подорожей. В силу цих обставин вони обумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та інше. Тому комерційна робота в області туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.
Туристичні ресурси можна розділити на три групи:
1. Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни: музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, зв'язані з подіями Великої Вітчизняної війни, життям і діялністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти.
2. Об'єкти, які демонструють здобутки України в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, народній освіті, медицині, спорті.
3. Природні ресурси: унікальні явища природи, печери, водопади, скали, заповідники, гори, ріки, моря, кліматичні та бальнеологічні курорти.
Більшість регіонів України мають туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями. Визначальним у розвитку міжнародного туризму є засоби активного формування попиту на туристичні послуги.
Економічна література останніх років по питаннях ринкових відносин, розвитку попиту та споживання розкриває закономірність споживання продовольчих і промислових товарів, досліджує фактори, які визначають, попит, розглядає методи отримання вихідної інформації шляхом бюджетних, монографічних і інших досліджень населення, а також з джерел державної статистики.
Важливе місце в аналізі процесів розвитку споживання і попиту зайняли економіко статистичні і математичні моделі.
Розвиток міжнародного туризму та вивчення попиту на туристичні послуги дасть змогу науковим організаціям обгрунтовано вирішити питання про перетворення туризму в галузь народного господарства і розробити державну програму розвитку цієї галузі.
Директивним органам така інформація потрібна для прийняття рішень по даному питанню.
В умовах індустріального розвитку туристичних послуг вивчення попиту стане необхідною ланкою ефективного функціонування індустрії туризму, бо туристичні послуги неможливо складувати і зберігати подібно товарам, вони споживаються разом з виробництвом.
При плануванні освоєння нових туристичних ресурсів не обійтись без інформації, хоча би у вигляді прогнозу про туристичні потоки в заново освоєні регіони.
Проблема туризму та попиту на туристичні послуги тісно пов'язана з проблемою оцінки туристичних ресурсів. Цінність ресурсу в кінцевому рахунку визначається його привабливістю для іноземних туристів, яких цей ресурс може прийняти.
Дослідження розвитку туризму, в тому числі, міжнародного включає вивчення наступних основних питань:
• загальних закономірностей розвитку і формування попиту на туристичні послуги. Ця область дослідження складає частину більш загальної проблеми розкриття закономірностей споживання і попиту. Вона може формулюватись як визначення місткості ринку туристичних послуг і попиту на послуги туризму в різних країнах, різних груп населення з врахуванням впливу соціально - економічних, демографічних, природно - кліматичних і інших факторів;
• широти залученння груп населення в туристичні поїздки;
• структури попиту на туристичні послуги (вивчення попиту на туристичні послуги, окремі види туристичних подорожей і на товари супутні туризму).
• регіональних особливостей розвитку ринку;
• попиту на соціальний туризм;
• попиту на нетрадиційні види туризму (сплав по ріках, кінний туризм та інше);
• ефективності реклами як засобів активного формування і регулювання попиту;
• платіжоспроможності населення тієї чи іншої країни.
Соціологічні опитування груп іноземних туристів, які відвідали Україну в 1994 - 1995 роках по лінії А/О "Супутник" свідчать про те, що попит на туристичні путівки в Україну дуже малий. Головна причина - це непоінформованість, страх перед невідомим, низька якість обслуговування та безпека туристів. Тільки для 10% туристів ціна відіграє вирішальну роль у виборі поїздки, 90% віддають перевагу комфорту, врахуванню індивідуальних потреб, тощо.
Розвиток міжнародного туризму не можливий без створення матеріально - технічної бази (готелі, кемпінги, ресторани).
Готельне господарство України по кількості місць на першому етапі спроможне задовільнити попит на розташування, та створення необхідних умов. Разом з цим, більшість готелів не відповідають вимогам міжнародних стандартів. Їх відсталість є самим вузьким місцем, яке стримує розвиток міжнародного туризму.
Цілу галузь матеріального виробництва продукт якої є важливим ресурсом індустрії туризму представляє організація харчування туристів та національна кухня.
Можливості розширення виробництва продуктів національної кухні на Україні дуже великі, але використовуються вони ще погано.
Між іншим, при самих незначних капітальних вкладеннях національна кухня може стати вагомим джерелом отримання доходів, зокрема іноземної валюти.
Впливаючи на розвиток міжнародного туризму, транспорт виконує дві істотно різних функції: являється засобом доставки туристів до місця відпочинку і засобом розміщення та переїзду всередині країни.
В першому випадку транспорт виступає як "переддень індустрії туризму", в другому - як один з елементів основних фондів цієї галузі.
Авіаційний транспорт виконує головним чином першу функцію, причому його розвиток все в більшій мірі визначає розміри туристичних потоків.
Залізничний та автомобільний транспорт завдяки тому, що Україна знаходиться в центрі Європи, використовується як для доставки туристів в Україну, так і для транспортування по всьому маршруту.
Великий попит у іноземних туристів на морський та річковий транспорт.
Міжнародний туризм - вид зовнішньоекономічної діяльності і тому на його розвиток, і особливо на попит, впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Зокрема, політична невизначеність, економічна нестабільність, і подекуди й ознаки екологічної кризи і, як наслідок, соціально-економічна напруженість в суспільстві негативно позначається на інтенсивності туристичного потоку, як зовні так і в середині країни.
Розвиток міжнародного туризму, як один із факторів становлення економіки України звичайно направлений на залучення валютних надходжень для потреб народного господарства країни. Однак, значення економіки туризму визначається не тільки одним цим показником. Є ряд інших, дуже важливих економічних переваг експорту туристичних послуг. Це по-перше, швидкі темпи росту надходжеь від міжнародного туризму, в результаті чого сума надходжень росте абсолютно і відносно, піднімаючись на більш високе місце в платіжному балансі країни.
По-друге, через міжнародний туризм ми маємо можливість експортувати такі товари та послуги, які в іншому випадку не могли би знайти збуту на іноземних ринках. Туризм, наприклад, являється єдиним каналом продажу за валюту таких послуг, як розміщення в готелі, харчування в ресторані, транспортні послуги, екскурсії, відвідання театрів, музеїв, Карпатських галерей та багато іншого.
Нарешті, послуги і товари продаються іноземним туристам по роздрібним цінам, які значно вищі зовнішньоторгових оптових цін. А якщо до цього додати, що торгівля в ресторанах, барах проводиться з застосуванням високих надбавок до роздрібних цін, то більша ефективність зовнішньої торгівлі туристичними послугами стане ще більш очевидною.
Вказані обставини обумовлюють економічну вигоду, отримувану від іноземного туризму, а отже і його суттєву роль у вирішенні завдань підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни.
Важливою складовою частиною міжнародного туризму є організація поїздок для громадян України за кордон. Окрім соціальної функції виїздний туризм має і економічне значення. Хоча він не приносить валютних надходжень державі, його економічне значення полягає в тому, що громадяни України під час поїздок знайомляться з передовими прогресивними методами роботи, які потім можуть впровадити у себе на виробництві, через бізнес-тури вирішують торгово-комерційні питання, швидко реагують на попит тих чи інших товарів народного споживання, які по іншим причинам перестають вироблятись в Україні, та інші.
Взяти, наприклад, вивіз громадянами України товарів народного споживання, які виробляються на Україні. Держава різними методами обмежує цей вивіз з метою насичення внутрішнього ринку, але на нашу думку цей захід невиправданий:
• покупець заплативши роздрібну ціну за товар і реалізувавши його за кордоном, що до речі не може зробити держава, ввозить до України вільноконвертовану валюту;
• друге: цей же покупець при ввозі товарів народного споживання за межі України сплачує різні митні збори, ставки яких сягають до 50% вартості товару;
• третє: товаровиробник отримавши кошти за реалізовану продукцію вкладає їх знову у виробництво з отриманням нових прибутків та сплатою державі податків;
• і останнє: дешевша в порівнянні з західними зразками аналогічна продукція України поступово завойовує ринок, робить рекламу, що створює сприятливі умови для підписання міждержавних торгівельних угод.
Таким чином виїздний туризм, як невід'ємна частина міжнародного туризму тісно пов'язаний з економікою України, сприяє її піднесенню та розвитку, зміцнює здоров'я та розширює кругозір громадян України. Виїздний туризм сприяє нагромадженню валютних заощаджень у населення країни, які з часом через приватизацію, виробництво та реалізацію якісних товарів, потраплять у державний бюджет.
Необхідно підкреслити, що в сучасну епоху, коли в туристичний рух залучено сотні мільйонів людей, коли в багатьох країнах сформувалась по суті нова галузь господарства по обслуговуванню іноземних та національних туристів, розглядати вплив на економіку тієї чи іншої країни без врахування внутрішнього туризму було би неправомірно, тим більше, що провести чітке розмежування між внутрішнім та іноземним туризмом практично неможливо, так як ці дві сфери діяльності взаємопов'язані, взаємообумовлені.
По своїй природі ці явища однорідні, вони породжені одними і тими ж мотивами, створюють попит на одні і ті ж товари та послуги, взаємно доповнюють одне одного. Практично існує єдина матеріально-технічна база призначена для обслуговування як внутрішніх так і іноземних туристів.
Як правило при будівництві туристичних об'єктів не можна розраховувати тільки на іноземних туристів хоча б тому, що іноземний туризм дуже відчутний до всяких ускладнень як в середині країни, так і міждержавних відносинах.
Внутрішній туризм в умовах уповільненого росту іноземного туризму служить свого роду амортизатором для туристичної економіки, даючи можливість послабити негативну дію, яка відбувається внаслідок простою матеріальної бази туризму.
1.3. Об'єктивні умови розвитку міжнародного туризму в Чернівецькій області
Чернівецька область розташована в західній частині держави поміж передкарпаттям і східної частини Українських Карпат. На заході вона межує з Івано-Франківською, на півночі - з Тернопільською і Хмельницькою, на сході - з Вінницькою областями, на південному сході - з Молдовою, на півдні - частина державного кордону з Румунією.
Територія Чернівецької області, яка займає 8,1 тис. квадратних кілометрів, відрізняється великою різноманітністю природничих умов. Вона ділиться на три частини - рівнинну (поміж річками Дністер і Прут), передгірську та гірську. Прут-Дністровське міжріччя - найбільш рівнинна частина області з хвильовою поверхнею прорізана річними долинами. Середня висота 230 м. В центральній частині міжріччя лежить Хотинська височина (до 515 м.). В західній частині міжріччя розвинуті карстові форми рельєфу. На півдні від Прута розташоване горбисте передгір'я. В середній його полосі виділяється Чернівецька височина (до 537 м. Цецино). Гірська частина розташована в основному в проміжках Покутсько-Буковинських Карпат. Найбільша висота на Півдні - хребти Яровиця (до 1565 м.), Максимець, Томнатик, Чорний Діл, Жупани та ін.
Населення області складає 937,8 тис. чоловік з кількістю 115,8 чол. на 1 кв. км. Більша частина населення проживає в сільській місцевості.
На рівень розвитку, структуру народного господарства, рівень життя населення значно впливають особливості географічного положення області, її історичного розвитку і природно-кліматична своєрідність: близькість до державного кордону, порівняно недовге перебування в складі бувшого СРСР, багатонаціональний склад населення, переважність гірско-рівнинного рельєфу, наявність мінеральних джерел та інше.
Важливою особливістю розміщення виробничих та інфраструктурних об'єктів є їх переважна зосередженість в обласному центрі - м. Чернівці (до 4/5 виробничого потенціалу області).
Клімат Чернівецької області помірноконтинентальний. Середня температура січня - 5,5, в горах - 6, липня на рівнині - від + 17,5 до 19,5, в горах від + 13,5 до 15.
Річна кількість опадів на рівнині - 500-600 мм, в передгір'ї - 700-800 мм, в горах - 800-1200 мм.
В області - 79 річок довжиною більше 10 км. Головні річки: Дністер, Прут з Черемошем і Сірет (басейн Дунаю).
Чернівецька область - рекреаційний регіон багатопрофільного літнього і зимового, гірсько-спортивного і масового оздоровчого відпочинку і бальнеологічного лікування. Область має сприятливі кліматичні умови, а також високий природно-рекреаційний і курортний потенціал, який багато в чому визначає профіль і привабливість для зарубіжних туристів, рекреаційно-туристичних зон. Тут на обмеженій території поєднуються живописні гірські ландшафти та лісові масиви передгір'я, багаточисельні річки і джерела лікувальних мінеральних вод, пам'ятки культури, історії, фольклору та природи. Ліси та гірські полонини багаті мисливською фауною, грибами та ягодами. Все це створює необхідні передумови для розвитку високоефективних рекреаційно-туристичних зон світового рівня.
Кліматичні умови сприяють розвитку рекреаційних занять на протязі 9-10 місяців на рік. Аналіз еквівалентно-ефективних температур свідчить, що з квітня по жовтень на території області встановлюється зона "комфорту", що дозволяє використовувати на курортах клімотерапію. На території області є велика кількість джерел мінеральних вод, які ще мало освоєні.
З розвіданих більш як 60 родовищ лікувальних вод, ДКЗ затверджені запаси тільки по одному - Брусницькому, маючому сірководневі та содові гідрокарбонатно-холодно-натрієві води. Затверджені запаси цього родовища дозволяють організувати курортний комплекс від 2 тисяч місць (перша черга) до 10 тисяч місць (друга черга).
В області необхідно провести детальне гідрогенеологічне обстеження найбільш перспективних родовищ мінеральних вод, що не мають затверджених запасів, вивчення лікувальних властивостей цих вод і передусім, водопроявлень в селах Виженка і Черешенка - Вижницького, Щербинці - Новоселицького, Дихтинець і Селятин - Путильського районів.
Перспективними для рекреаційного використання в регіоні є запаси лікувальних грязей з високими лікувальними властивостями біля сіл Брусниця - Кіцманського, Черешенка - Вижницького та Костинці - Сторожинецького районів. Не дивлячись на високу освоєність території, ландшафтні ресурси області досить значні і складають 606 тис. га. По співвідношенню ресурсів і потенційних потреб в рекреаційних територіях, а також їх взаємного розміщення Чернівецька область відноситься до областей із значним надлишком ресурсів при їх відносно рівномірному розподілі. Це створює сприятливі умови по їх використанню в цілях організації міжнародного туризму.
На території області може бути виділено 7 зон курортно-рекреаційного призначення загальною площею 38,7 тис. га. Рекреаційні ліса складають 28 тис. га.
Річки області, крім ріки Прут, не дивлячись на їх багаточисельність із-за їх природнього характеру (висока швидкість течії, незначна глибина та інш.) в основному малосприятливі для масового відпочинку, що створює можливість організації індивідуальних валютних туристичних маршрутів.
Згідно матеріалам "Концепції" в Чернівецькій області площа території, придатної для організації туризму і відпочинку становить 299,0 тис. га., а питома вага території, яка використовується для відпочинку в теперішній час - тільки 19,6%.
Таким чином, область має достатньо високий природно-рекреаційний потенціал для створення високоефективних рекреаційно-туристичних зон; є всі необхідні умови для їх розвитку, а також для розширення вже існуючої мережі курортно-рекреаційних, лікувально-оздоровчих та туристичних закладів.
На початку 1995 року щільність курортно-рекреаційного фонду в Чернівецькій області становила 0,8 місця на 1 квадратний кілометр (по Україні - 1,1 місця на 1 квадратний кілометр). На території області розміщується 37 установ лікування, масового відпочинку та туризму, які здійснюють курортно-рекреаційне обслуговування як місцевих мешканців адміністративних регіонів, так і приїжджих. Загальна місткість курортно-рекреаційного фонду становить 6,49 тисяч місць, з яких 2,11 тис. місць функціонують цілорічно. Характеристика курортно-рекреаційного фонду наведена в таб. 1.3.1.
Характеристика курортно-рекреаційного фонду Чернівецької області на 1.01.1995
|
Ліжковий фонд |
Питома вага |
||||||
|
Найменування курортно-рекреаційних закладів |
Чисельність закладів (одиниць) |
Всього (тис. місць) |
В т.ч. цілорічних (тис. місць) |
Кількість відпочивавших (тис. чол.) |
Ліжкового фонду % |
Чисельність відпочивавших, % |
Забезпеченість кількістю місць на 1000 га. менканців |
|
Санаторії та пансіонати з лікуванням |
5 |
0,64 |
0,84 |
6,08 |
12,9 |
2,4 |
0,8 |
|
Санаторії-профілакторії |
8 |
0,60 |
0,60 |
8,49 |
9,2 |
3,3 |
0,6 |
|
Будинки відпочинку |
1 |
0,26 |
0,07 |
3,95 |
4,0 |
1,5 |
0,3 |
|
Бази відпочинку |
5 |
0,63 |
- |
2,45 |
9,7 |
1,0 |
0,6 |
|
Туристичні залади |
7 |
1,52 |
0,60 |
229,0 |
23,4 |
89,6 |
1,5 |
|
Табори відпочинку |
11 |
2,64 |
- |
5,69 |
40,8 |
2,2 |
2,6 |
|
Разом |
37 |
6,49 |
2,41 |
255,66 |
100,0 |
100,0 |
6,5 |
Розміщуються рекреаційні заклади по всіх регіонах області не досить рівномірно. Так, зовсім немає ніяких оздоровчих закладів та закладів відпочинку в Герцаївському, Кельменецькому та Путильському районах, хоча природні ресурси для розвитку рекреаційного господарства там є. Так, наприклад, в гірському Путильському районі з різними кліматичними умовами - від помірного клімату на півночі до холодного у південній частині - є висхідні джерела хлоридних натрієвих вод, хлоридної кальцієво-натрієвої води малої мінералізації, слабко-мінералізованої хлоридно-гідрокарбонатної натрієвої з домішками органічних сполук, маломінералізованої гідрокарбонатної магнієво-кальцієвої з органічними сполуками, сірководневої гідрокарбонатної натрієво-кальцевої та інш. Ці види використовуються місцевим населенням.
Немає також ще лікувального застосування хлоридно-натрієвої води типу "Миргородська", яка виявлена в селі Ожеві Сокирянського району. Більшість мінеральних вод до цього часу не знайшло належного застосування. Тут потенційні можливості для розвитку санаторної справи в значній мірі не використані.
Коротко охарактеризуємо існуючий курортно-рекреаційний фонд Чернівецької області.
Санаторії та пансіонати з лікуванням. На сьогоднішній час на теріторії Чернівецької області функціонує п'ять санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, ліжковий фонд яких складає 835 ліжок. В них було оздоровлено 6087 хворих. Три з вказаних сананторіїв розміщуються в Сторожинецькому районі. Вони мають різну лікувальну спеціалізацію: гастроендереологічну (для дітей), туберкульозну (для дорослих), серцево-судинну, а також є профіль лікування опорно-рухового апарату (для дорослих) та нервової системи. Крім того, в Новоселицькому районі розташований санаторій для дітей кардіологічного профілю, а в Чернівцях (теж дитячий) функціонує облтубсанаторій. З всього ліжкового фонду всіх санаторіїв близько половини ліжок існує для лікування туберкульозу легень.
Не дивлячись на наявність лікувальних ресурсів, в області немає санаторіїв, які б спеціалізувались на лікуванні урологічних, гінекологічних, дерматологічних захворювань. Немає також санаторіїв для лікування органів травлення та обміну речовин, органів дихання нетуберкульозного характеру для дорослих. Виходячи з потреб населення у курортному лікуванні, першочерговим в освоєнні повинно бути Брусницьке родовище мінеральних вод, запаси якого затверджені. На його базі можливо влаштувати санітарно-курортне лікування органів кровообігу, опорно-рухового апарату, нервової системи, дерматологічних і гінекологічних захворювань, а також захворювань органів травлення. За даними Львівського інституту регіональних досліджень НАН України, на базі Брусницького родовища можливе будівництво санаторіїв для дорослих, а також "матері та дитини" всього на 2,5 тис. ліжок.
Доцільно провести гідрогеологічні дослідження по визначенню запасів мінеральних вод в Щербинцях, Віженці, Черешенці та затвердити їх Державною Комісією Запасів.
Як вважають фахівці згаданого інституту в Щербинцях можливе будівництво підліткового санаторію на 500 ліжок на лікування системи кровообігу, нервової системи, опорно-рухового апарату та дерматологічних захворювань; в Черешенці - санаторію на 500 місць для лікування органів травлення, опорно-рухового апарату, гінекологічних та дерматологічних захворювань; у Віженці - санаторію на 500 ліжок для лікування органів травлення та обміну речовин, а також урологічних захворювань.
Повне народногосподарське значення має розлив лікувальних вод, який збільшує можливості використання їх з метою лікування. На сьогоднішній день в Чернівецькій області ведеться розлив таких вод як "Кельменецька", "Зеленчанська", "Брусницька" та "Ожевська".
Санаторії-профілакторії. Ня відміну від інших санаторно-курортних закладів санаторії-профілакторії призначені для додаткового лікування та оздоровлення працюючих без відриву від трудової діяльності у вільний від роботи час на протязі 24 днів. Їх організація сприяє значному зниженню захворювань.
На даний час в Чернівецькій області за даними обласного статистичного управління функціонують 8 таких закладів різних промислових підприємств та організацій на 600 місць. За рік в них відпочиває і лікується 8,5 тис. чоловік.
Санаторії-профілакторії - це невеликі лікувально-оздоровчі заклади, в яких в середньому налічується 75 ліжок. Число заїздів в рік від 10 до 14,5. Із 8 існуючих санаторіїв-профілакторіїв 5 розміщуються в м. Чернівці, а інші розташовані в м.м. Сторожинець, Глибока та в с. Стрілецький Кут Кіцманського району. Слід відмітити, що чисельність фактично-оздоровлених в цих рекреаційних закладах в цілому складає 94,6% відносно нормативу.
Будинки відпочинку. На сьогоднішній день в області функціонує 1 будинок відпочинку під назвою "Зелені пагорби", який розміщується у Вижницькому районі. Його ліжковий фонд налічує у місяць максимального розгортання 250 ліжок, з яких 68 цілорічних. Головною причиною слабкого розвитку будинків відпочинку є деяка невідповідність цього типу закладів новим тенденціям у змінах самої структури рекреації, а також в соціально-економічному житті нашого суспільства. Доцільно було б розвивати спеціалізовані будинки відпочинку для молоді, людей похилого віку, а головне сімейних. Це дало б можливість в більшій мірі забезпечити нормативну потребу ліжковим фондом.
Бази відпочинку. Бази відпочинку, а їх всього 5, розміщуються в Заставнівському районі - 3, в Новоселицькому - 1, в Сторожинецькому - 1. Їх загальний ліжковий фонд складає 625 ліжок, а кількість відпочиваючих - 2450 чол. в рік.
На базах відпочинку йде обслуговування як зі строком перебування три і більше днів, так і 1-2 дні. Вони призначені для щорічного та щонедільного короткочасного відпочинку. Це найбільш масова та динамічна форма відпочинку. Її активне формування відмічається особливо за останнє десятиліття, що пояснюється не тільки популярністю сімейного відпочинку, але й потребою в розвитку короткотермінового відпочинку. Але, поки що, рівень обслуговування працюючих на, базах відпочинку характеризується досить низькими показниками, що пояснюється як недостатньою матеріально-технічною базою, так і низькою кваліфікацією кадрів. Крім того спорудження баз ведеться окремими підприємствами кустарними засобами, що призводить до створення дрібних закладів відпочинку, що не відповідає сучасним вимогам рекреаційного будівництва. В 1995 році ліжковий фонд баз відпочинку забезпечив нормативну потребу всього лише на 9,3%
Табори відпочинку. Значно відстають у своєму розвитку і дитячо-оздоровчі заклади - табори відпочинку школярів. При нормі 26,5 ліжок на 1000 мешканців населення в області цей показник складає 2,6 ліжка, що становить забезпеченість нормативної потреби тільки на 9,8 %. Справа в тому, що чисельність для заміських таборів відпочинку школярів за останні роки значно скоротилася. Якщо в 1980 році в області їх функціонувало 37, то зараз залишилось тільки 11 з ліжковим фондом 2635 ліжок.
Заміські табори відпочинку школярів - це виховально-оздоровчі заклади для дітей 7-14 років, які розміщуються частково у власних приміщеннях, а деяких з них - у арендованих. В обслуговуванні дітей у таборах відпочинку зайнято 578 робітників.
Характерною особливістю закладів відпочинку Чернівецької області є низький рівень обертаємості одного ліжка, що пов'язано із сезонним характером їх функціонування.
Туристичні заклади. На території області організацією і управління туристичною діяльністю займається обласне підприємство "Чернівцітурист". В його відомстві туркомплекс "Турист" до складу якого входить готель "Турист" та бюро подорожей і екскурсій; три турбази - "Черемош", "Чернівці", "Буковина"; один притулок та два бюро подорожей та екскурсій (у м. Хотині та Новодністровську).
Загальна мережа всіх туристичних закладів становить 1522 місця, в тому числі цілорічних 599 місць (39%). Співвідношення цілорічних і сезонних місць в області складає приблизно 4 до 6.
Треба відмітити, що таке співвідношення не відповідає науково-обгрунтованим нормативам. Згідно розробкам НДПІ містобудівництва воно для цього регіону повинно бути 8 до 2.
На рівень рентабельності туристичних закладів в значній мірі впливає сезонність їх роботи. Там, де більше функціонує цілорічна мережа, рентабельність вища. Так наприклад, якщо 90 місць буде функціонувати цілий рік, то рентабельність може досягнути 20-25%. Що стосується туристичних баз, то зараз можна відмітити, що цей показник значно нижчий і в середньому становить 6-7%.
Одним з найважливіших показників, які характеризують діяльність туристичних закладів в цілому, є обсяг наданих послуг, від яких залежить стаття додаткового прибутку.
При характеристиці роботи туристичних баз слід відмітити, що по деяких маршрутах не виконуються плани по обслуговуванню туристів, зокрема на високогірських, і також на міських. Причиною такого становища є недостатня реклама Буковинських туристичних маршрутів, недостатнє вивчення попиту на ці маршрути, а також низька комфортність деяких туристичних баз. Так на сезонній турбазі "Буковина" домінують трьох і чотирьох місцеві номери, відсутні сучасні спортивні площадки.
Останнім часом з'явилась тенденція розміщувати туристів у орендованих приміщеннях інших відомств або у приватному секторі. Але орендовані приміщення не можуть замінити спеціалізованих, комфортних туристичних закладів, де створюються всі можливі умови для найефективнішого відпочинку та оздоровлення населення.
Важливими умовами подальшого розвитку екскурсійного обслуговування є оцінка туристичних об'єктів та визначення їх пріоритетності в залежності від їх пізнавальної цінності. Це дасть можливість туристичним закладам ефективніше розподіляти екскурсійні потоки на території області.
Резюмуючи викладене, необхідно відмітити, що Чернівецька область має достатньо великий природно-рекреаційний потенціал і всі необхідні умови для розширення існуючої мережі курортно-рекреаційних, лікувально-оздоровчих та туристичних закладів, а також для створення високоефективних рекреаційних туристичних зон міжнародного класу.
З точки зору індустрії вітчизняного та міжнародного туризму та оздоровлення населення Чернівецька область має наступні наявні переваги:
• невелика площа території, яка дає можливість влаштовувати туристичні поїздки в межах 1-2 доби з урахуванням виїзду в сусідні області;
• добрий автомобільний та залізничний зв'зок з країнами Східної Європи, а також відносно добрий стан дорожньої мережі, яка зв'язує головні пункти туристичного притягування в області та за її межами;
• велика кількість пам'ятників архітектури, природних пам'ятників в області та найближчому її оточенні;
• активна еміграція населення області за кордон в період після встановлення радянської влади, що обумовлює широкі родинні зв'язки;
• велика кількість місць культового паломництва як в Чернівецькій, так і поруч розташованих Хмельницькій і Тернопільській областях.
Для обгрунтування прийняття рішень по розвитку міжнародного туризму та курортно-рекреаційної індустрії на довгостроковий період необхідно зробити комплексну оцінку території Чернівецької області. Комплексна оцінка повинна виявити обгрунтовані передумови та обмеження у часі та просторі різних видів діяльності, встановити внутрішньодержавні та внутрішньообласні відмінності у цих передумовах та обмеження і оптимальний режим використання окремихіериторій, визначити шляхи найбільш ефективного використання природних та економічних ресурсів, охорони та поліпшення навколишнього середовища та інш.
На основі комплексної оцінки території регіонів створюється база для кількісного визначення як соціальних, економічних та екологічних витрат, так і регіональних ресурсів, які не можуть бути зміненими шляхом міжрегіонального перерозподілу готової продукції. Необхідно провести оцінку всього, охопленого природного і соціально-економічного простору, в результаті чого профіль і масштаб майбутнього розвитку, а також необхідно провести оцінку відмінностей в природних і економічних характеристиках окремих частин вивчаємої території, в результаті чого виявляються відносно однорідні по сполученню характеристик території або якщо визначається напрямок функціонального зонування території регіону. У методологічному підношенні комплексна оцінка території регіону повинна враховувати наступні групи факторів:
• природні умови і ресурси (рельєф, грунти, ресурси, сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, ліси та інше);
• сучасний стан економічного розвитку (житловий фонд, система культурно-побутового обслуговування, інженерні і транспортні інфраструктури, рівень благоустрою та інші);
• соціальні умови розміщення (населення, місць праці, місць короткочасного відпочинку);
• екологічні умови (рівень забрудненості повітряного басейну, водних обріїв, забруднення грунтів, наявність електромагнітних хвиль, шум, радіаційне забруднення);
• архітектурно-естетичні умови (наявність заповідників, пам'яток архітектури і містобудування, археології, історії, природи, культури).
В сучасний період спостерігається надзвичайно характерне соціальне явище: з одного боку територія (міст, районів, областей, регіонів) являє собою ресурс досить цінний і необхідний для різноманітних видів людської діяльності, відносне та абсолютне скорочення якого прийняло виняткові масштаби, а з другого боку - поточне, нераціональне, а іноді і безгосподарське її використання і експлуатація.
В Україні за останні 10 років для розвитку міст, промисловості, інфраструктури і т.ін., щорічно відводиться в середньому 45-50 тис.га сільськогосподарських угідь. До 2000 року, відповідно "Зведеної схеми районного планування України" (Дніпроміст, Київ, 1987 р.) для розвитку міст, селищ, промисловості і транспорту очікується відвести додатково 1,2 млн. га сільськугідь.
|
Регіони |
Життєвий простір |
В т. ч. сільськогосподарські угіддя |
З них ріллі |
|
Світ вцілому |
1,0 |
0,9 |
0,3 |
|
Країни СНД |
5,3 |
2,3 |
0,8 |
|
Україна |
1,2 |
0,8 |
0,7 |
|
Уернівецька область |
0,86 |
0,47 |
0,3 |
Шкода від нераціонального використання землі, відведеної під будівництво та інші цілі складає мільярди крб. (ціни 1984 року), а для України ця цифра складає 10 млрд. крб. щорічно.
Найбільш характерними несприятливими джерелами впливу на умови соціально-економічного розвитку територій є: нераціональне використання як селищних територій, так і промислово-складських та рекреаційних, неефективність інженерної інфраструктури та системи транспорту, шкідливі викиди, екологічне розташування природного середовища як наслідок екстенсивного використання територій при видобутку корисних копалин), організаційний і адміністративний розрив між планувальним процесом і установами, що приймають рішення, використання планіровочних методів, які неприйнятні для вирішення господарських проблем, відсутність обгрунтованоно методичного підходу до реалізації наукових і проектних пропозицій; відсутність системи інформації, що дозволяла б швидко реагувати на виникаючі проблеми, складність здійснення контролю над планованим землекористуванням.
Території регіонів виконують дві основні функції: є загальним просторовим базисом будь-якої діяльності, "основою, місцем розташування, територіальною операційною базою" і є головним засобом виробництва, де "земля сама діє у якості знаряддя виробництва".
У цій якості земля (територія регіонів) являє собою цінність, особливий вид природного багатства.
З землею пов'язані наступні види народногосподарської діяльності:
• виробництво сировини для промисловості;
• виробництво продуктів харчування;
• територіальний розвиток населення;
• розвиток рекреаційно-туристичної індустрії;
• розвиток інженерної та транспортної інфраструктури.
Особливу роль комплексна оцінка відіграє для територій
регіонів, які межують з країнами "близького та далекого" зарубіжжя. В цьому випадку необхідно враховувати не тільки розвиток народногосподарського комплексу регіону, узгодженого з розвитком своєї країни, але й його (народногосподарського комплексу) розвиток у зв'язку із структурою народногосподарського комплексу суміжних країн, можливістю сумісної експлуатації (для добробуту цих регіонів) природних ресурсів прикордонних територій, додержання екологічного балансу.
Таким чином, територія та ії якість як зовнішня передумова трудового процесу, багато в чому визначається результатом використання земельного фонду, що дає усі підстави розцінювати останній як вираз попитової цінності землі або ії економічної цінності.
В ситуації, що склалася, важливою умовою раціонального народногосподарського, соціального і планувального розвитку регіонів (його земель) є розробка перспективної планованої організації території регіонів та їх функціональне зонування, яке невідривно пов'язане з розміщенням продуктивних сил на їх території, їх економічним і природним потенціалом. У зв'язку з цим планувальну організацію території регіонів слід розглядати не тільки як завдання економічної та технічної координації за допомогою перспективних територіальних планів, але й як систему ідей і уявлень, творчий задум, суму понять про визначений раціональний народногосподарський комплекс відношення суспільства (людини) до простору (життєвого середовища людини), або як нову інформаційну технологію.
У загальних рисах послідовність робіт з комплексної оцінки і функціонально-планувальної організації території регіону повинна бути наступна:
• комплексна оцінка території регіону;
• аналіз сучасної функціонально-планувальної організації території;
• розробка альтернатив функціонального розвитку території на основі комплексної оцінки території;
• перспектива розвитку народногосподарського комплексу території регіону;
• перспективна планова організація території з врахуванням ефективного взаємозв'язку її функціональних зон і планіровочних елементів;
• розробка структури економічної оцінки земель (на основі комплексної оцінки території і перспективної функціонально планувальної організації території.
Таким чином, комплексна оцінка території є важливим передплановим документом плану соціально-економічного розвитку регіону. Вона виконує роль вихідного матеріалу для вибору варіантів планувальних рішень, розробки моделей його можливого економічного розвитку і, як правило, є необхідною складовою економічної оцінки землі.
При оцінці такого складного організму як регіон, виникає необхідність оперувати і загальними і окремими оцінками. Це пов'язано з тим, що оцінити в цілому територію регіону неможливо, не давши оцінку окремим її властивостям та їх сукупності. Окремі оцінки дозволяють виявити відносний вплив тієї чи іншої властивості території як умови її освоєння. Загальні сукупні оцінки дають можливість за допомогою одного показника визначити оцінку всієї сукупності властивостей, що визначають природні, економічні, містобудівні, соціальні, екологічні та естетичні якості (можливості) окремих територій регіону.
Комплексна оцінка територій регіону являє собою інтегральну оцінку окремих, а зокрема - пофакторних, чи то похідних від окремих природних і антропогенних властивостей території.
При проведенні комплексної оцінки території регіону необхідно дотримуватись наступних умов:
• оцінці підлягає територія регіону і прилеглих до неї;
• оцінка повинна проводитись з позицій дотримання інтересів усіх функціональних зон регіону;
• оцінка повинна проводитись як по сукупності природних, так і по комплексу антропогенних факторів;
• при оцінці об'єкт оцінки (території) і суб'єкт оцінки (вид користування території) виступають на рівних правах.
Таким чином, під комплексною оцінкою території регіону розуміється порівняльна оцінка окремих його складових (інформаційних ділянок) по комплексу природних та антропогенних факторів з точки зору несприятливості цих ділянок для умов мешкання населення і основних (найбільш ефективних) видів господарської діяльності.
Територія Чернівецької області неоднорідна за комплексом природних умов, напрямкам та інтенсивності господарської діяльності, ступеня урбанізації та характеру сільського розселення, цільності дорожньої мережі, ступеня і рівня інженерного обладнання та благоустрію.
Значно впливає на господарську діяльність області її сусідство з Румунією, де вже в існуючий час має місце інтенсивний вантажообмін між Україною, Білорусією та Росією з одного боку, та з Румунією, Болгарією з другого (в районі с. Порубне). Щодо функцій господарського використання території області, то її можна умовно поділити на три функціональні зони:
• зона сільськогосподарського використання території;
• зона цивільного та промислового будівництва (території житлової забудови, промислового виробництва) як існуючі, так і перспективні;
• зона рекреації, місць короткочасного відпочинку, курортологічних та туристичних ресурсів, привабливих ландшафтів та парків.
Ці зони пов'язані в єдиний соціально-економічний комплекс системою транспортних мереж (автозалізничних магістралей, повітряних ліній). Іншими словами: комплексна оцінка території області на мікрорівні повинна відповідати головному постулату Афінської Хартії - "праця, побут, відпочинок і зв'язок" (до останнього відносяться не тільки транспортні, а також інформаційні зв'язки).
Велика кількість та різноманітність чинників комплексної оцінки території (населення, сільгоспугіддя, транспорт, промисловість, рекреація, ліси, корисні копалини та ін.) - обумовили необхідність специфічності методів їх агрегування. Ця мета в даній методиці досягнута за рахунок використання відомого у фахівців методу сумарного показника властивостей, а також методів потенціалів та вірогідної статистики.
Агреговані показники можуть приймати як позитивні так і від'ємні значення, а тому з метою досягнення якісного фону оцінки - всі показники приводяться до позитивних чисел. Найбільш доцільно такі показники розцінювати як розподіл незалежних випадкових перемінних - значення відповідних функцій нормального розподілу Гауса.
Якісне значення агрегованих показників визначається в межах від 0 до 1, тим вище умова комфортності по вимірюваному фактору (розмір громадської цінності).
Нижче подана коротка характеристика факторів щодо проведеної комплексної оцінки території області.
1. Населення. Комплексний демографічний показник який відображає (відносно) господарське використання території. Так в США, ще в 20-30 роках цього сторіччя за допомогою цього показника визначались найбільш активні (в господарському відношенні) території, зони ринків збуту товарів, тощо. В Польщі на основі показника демографічного потенціалу в 1972 - 1974 роках здійснене нове адміністративне районування. В нашому випадку аналіз території щодо щільності розселення, співвідношення міського та сільського населення, питомої ваги працездатного населення та інш. дозволяє визначити ступінь господарської освоєності території.
2. Ступінь розвитку промисловості. Цей показник для Чернівецької області розрахований згідно індексам техногенного навантаження промислових підприємств на території адміністративних районів (дані Інституту географії НАН України).
3. Ступінь розвитку сільськогосподарських територій. Цей показник агрегує якість грунтів (за бонітетом), продуктивність та урожайність сільськогосподарського виробництва по відношенню до середньодержавного виробництва та інш. Використані дані Інституту географії НАН України, Чернівецького філіалу Укрземпроекту.
4. Ступінь розвинутості транспорту області. Показник включає агреговані показники, що характеризують діяльність всіх видів транспорту, враховуючи його навантаженість та пропускну спроможність (дані Інституту географії НАН України).
5. Ступінь розвинутості системи культурно-побутового обслуговування. Агрегований показник, який враховує місцеположення центрів, якість та структуру культурно-побутового обслуговування. Дані територіальних органів, натурні обстеження НДПІ містобудування.
6. Система короткострокового та довгострокового відпочинку. Цей показник дає можливість визначити рекреаційний потенціал територій приміського відпочинку, курортного лікування, туризму (ліси, ріки, бальнеологічні ресурси, передгірські та гірські ландшафти та інше). Таким чином, перелічені агреговані показники лягли в основу комплексної оцінки території області і дали змогу та можливість її функціонального зонування, що в свою чергу дозволило: за умов надання нової якості розвитку території області по якомусь чиннику, можливо скласти перспективну систему моніторінгу та при нагідності - визначити найбільш раціональні варіанти її використання.
Згідно демографічного потенціалу (ZH), найбільш активними в господарському відношенні є території Чернівецької міськради, Хотинського, Кіцманського, Заставнівського, північно-східної частини Сторожинецького, західної частини Новоселицького, північних частин Глибоцького та Герцаївського районів. Показник більше 0.70. Головна планувальна вісь області (по даному чиннику) пролягає вздовж р. Прут, автомобільної та залізничних магістралей. Найбільш перспективними є напрямки розвитку Кам'янець-Подільський - Хотин - Чернівці; Коломия - Івано-Франківськ. Має переваги розвитку і напрямки Тернопіль - Чортків - Кіцмань - Чернівці; Чернівці - Порубне - Сучава (Румунія), що обумовлено перспективою міжнародних зв'язків між Білорусією, Росією, Україною з Румунією та Болгарією. Показники оцінок на територіях адміністративних районів впродовж цієї осі мінімум 0,57.
Оцінка території області щодо індексу розвитку та розміщення промислового виробництва (ZW), дозволила визначити дві такі перспективні території: Чернівецька міськрада та приміська зона; Сокирянсько-Новодністровський район. Середній показник 0,458. В цілому перспективні промислові території в області займають площу більш як 2,0 тис.кв. км. Показник розвинутості будівельної бази (ZB) локалізується в межах перспективних промислових територій, де він більше 0,60, а також розповсюджується на території впродовж залізничної магістралі Чернівці - Івано-Франківськ, в районі міст Хотин та Кам'янець-Подільський. Перспективними районами будівництва є також напрямок м. Чернівці - Порубне.
Оцінка території по якості сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, пасовиська, сіножаті), а також по навантаженню сільського виробництва на територію, дозволила виділити в межах області три функціональні сільськогосподарські зони:
• зона інтенсивного сільськогосподарського виробництва (Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький, Герцаївський, північні частини Сторожинецького та Глибоцького районів. Оцінки більше 0,60. Сюди відноситься більш як 40% території області;
• зона помірного сільськогосподарського виробництва (Кельменецький, Сокирянський райони). Оцінка в межах 0,6-0,8. Займає 31,8% території області;
• зона повільного сільськогосподарського виробництва (Путильський, Віжницький, південі частини Сторожинецького та Глибоцького районів). Оцінка в межах 0,1-0,4. Охоплює територію в 27,1%.
Рекреаційна оцінка (ZR1 та ZR2) виконана в двух варіантах. По першому варіанту - визначається потенціал рекреаційних ресурсів як області так і ії довкілля (Івано-Франківської, Хмельницької, Тернопільської та Вінницької областей, Молдови, Румунії). Другий варіант включає потенціал тільки Чернівецької області. Найбільш потенційно рекреаційними визнані території Путильського, Вижницького та Сторожинецького районів. Показник оцінки більший як 0,9. Дуже важливою для Чернівецької області, яка займає надзвичайно вигідне географічне положення, є оцінка території по транспортним умовам (ZT). Високоактивними територіями в цьому відношенні є території вздовж залізничних та автомобільних магістралей. Поряд з зазначеними перспективними напрямками розвитку транспортних артерій, важливе значення у зв'язку з активізацією в останні роки міжнародних зв'язків, займає напрямок на нівніч-південь, з перетином Чернівців на Порубне. Це буде одна з найважливіших осей розвитку області на найближче десятиріччя, бо вона забезпечить транзит вантажів та пасажирів з Росії, Білорусії, центру України до Румунії, Болгарії, можливо і Греції, і це в свою чергу дає змогу розвитку промислового виробництва. Але для того, щоб активізувати транспортну роботу в цьому напрямку, потрібно провести ряд реконструктивних заходів: будівництво транспортного зв'язку ст. Кельменці - ст. Мамалиґа, потім в районі с. Бояни, перетнути р.Прут та об'єднатися в районі с. Кучу рів з залізничною магістраллю на Порубне.
Важливим напрямком комплексної оцінки території області є визначення ії соціально-функціонального потенціалу. Це найбільш важливий з агрегованих показників, що включає всі соціальні аспекти визначення перспектив розвитку. По цьому показнику найбільш активними є Чернівецька міськрада, і зона її впливу (території Новоселицького, Сторожинецького, Глибоцького, Герцаївського, Заставнівського та Кіцманського районів). Показник оцінки більш як 0,8, що займає 35,9% території області.
На території області є всі передумови створення ще одного потенційного в соціально-функціональному відношенні центру навколо м. Хотина. Оцінка становить більше 0,6.
Таким чином, на основі перелічених пофакторних оцінок (ZH, ZW, ZL, ZB, ZT, ZR1, ZR2, ZF) визначені оцінки по найбільш важливим функціям:
• з метою цивільного та промислового виробництва;
• з метою сільськогосподарського виробництва;
• з метою розвитку туризму та рекреації.
В кожному окремому випадку (ZKG, ZKL, ZKR) відбирались фактори і визначився ступінь їх впливу (негативний або позитивний і їх "вага") на ту чи іншу оцінку. Так для визначення оцінки території для цілей цивільного (житлового, промислового, культурно-побутового і т.д.) будівництва враховувались потенціал населення (ZA), розвинутість промислового і будівельного виробництва (ZW, ZB), транспорту (ZT), якість сільськогосподарських угідь (ZL з від'ємним зпаком), величина рекреаційних ресурсів (ZR2 з від'ємним знаком). "Вага" пофакторних оцінок визначалася за методом "експертних оцінок" (метод "формалізації апріорної інформації").
З метою сільськогосподарського освоєння - пофакторні цінки ZH, ZL, ZT, ZR2; з метою рекреації - ZH, ZR2, ZL,ZT, ZB.
Оцінка території по факторам природних ресурсів (крім рекреаційних) відсутня, так як потенціал їх незначний (або ще недостатньо розвіданий) - в основному ресурси будівельної індустрії.
Дефіцит джерел водозабезпечення (запаси поверхневих та підземних вод) також мало впливають на комплексні показники (ZKG, ZKL, ZKR1), так як показники по водозабезпеченню майже однакові для всієї території області (крім гірських районів), а існуюче використання водних ресурсів відповідає показнику ZH. Дефіцит поверхневих джерел водозабезпечення обумовлений ще й споживанням води р.р Прут і Дністер, як областями України (Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька та Вінницька) так і зарубіжними споживачами - Молдовою та Румунією.
Оцінка для цілей цивільного будівництва (ZKG) дозволила районувати територію області на три підзони.
Підзона інтенсивного цивільного використання, тобто зона де попит (як сьогодні, так і в майбутньому) буде значним (показник ZKG більше 0,6). Таких районів на території області два: м. Чернівці та його зона впливу (південні частини Кіцманського і Глибоцького районів, західні частини Новоселицького і Герцаївського районів); Сокирянський район з його потужною будівельною базою в Новодністровську. Передбачається і розвиток Хотинського району, але цей район відчуває інтенсивний вплив м.Кам'янець-Подільський. Дана підзона займає близько 60% території. До другої підзони можна віднести адміністративні райони Хотинський, Новоселицький (східна частина), Кіцманський і Заставнівський (північні їх частини), Кельменецький; незначні території Сторожинецького (смт. Красноїльськ), Глибоцького, Герцаївського і Вижницького районів. Показник оцінки ZKG - 0,4-0,6. Охоплює територію близько 54%.
До третьої підзони відносяться території, які забезпечені потужними рекреаційними ресурсами, але недостатньо освоєні як у транспортному, так і в промисловому і сільськогосподарському відношенні - Путильський, Вижницький (південна частина), Сторожинецький (західна частина), Глибоцький (південна частина). Показники оцінки ZKG до 0,4 і територія до 20%. Головну проблему освоєння території цієї підзони складають транспортні умови і розвиток спеціального (для цілей рекреації) сільського господарства.
Оцінка території області для цілей сільськогосподарського виробництва (ZKL) також дозволила розділити територію області на три підзони.
Перша підзона (з високими показниками оцінки ZKL - більше 0,7) характерна для більш освоєних територій (м. Чернівці та його зона впливу), 15%. В даній підзоні навіть території з низьким бонитетом (менше 50) будуть мати перспективний суспільний попит (в цій підзоні проживає близько 70% населення, розвину та промисловість, транспорт, будівельна індустрія).
Друга підзона території адміністративних районів Хотинського, Кельменецького, Сокирянського, частин Глибоцького, Герцаївського, Новоселицького, Сторожинецького і Вижницького районів. Показники оцінки ZKL в межах 0,4-0,7, більш як 35% території.
Третя підзона - території з потужним рекреаційним потенціалом -Путильський, Вижницький (південна частина) і Сторожинецький райони.
Показники оцінки ZKL в межах 0,1-0,4 близько 26% території області. Як і по оцінці ZKG, дана підзона (рекреаційна) вимагає спеціального розвитку сільськогосподарського виробництва (парникового господарства) та транспорту. Тільки в такому випадку дана територія може приносити прибуток.
Оцінка території області для цілей рекреації (ZKR) дозволяє районувати ії на дві підзони.
Перша підзона відповідає районам з максимальним значенням рекреаційного потенціалу - Путильському, Вижницькому, Сторожинецькому (західна частина), а також можливе створення активної рекреаційної зони в Хотинському районі. Показник оцінки ZKR більше 0,7 з територією 21,7%.
Інша територія області відноситься до другої підзони з оцінкою ZKR - 0,4-0,6.
На перший погляд може насторожити той факт, що при оцінці рекреаційного потенціалу області ZKR2, значення оцінки більш низьке. Це пояснюється тим, що потенціал першої підзони дуже значний, але попит на реалізацію (тобто будівництво) рекреаційних об'єктів на території цієї підзони через відсутність транспорту, населення і будівельної бази буде різко знижуватись, а тому головною проблемою розвитку даної підзони буде проблема транспорту, будівельної бази і спеціального сільськогосподарського виробництва (парники, оранжереї).
На основі агрегованих оцінок ZKG, ZKL, ZKR (тобто по функціям) нами зроблена комплексна оцінка території області ZK, як сумування рівноімовірних окремих оцінок по функціях.
Згідно оцінок ZK, територія області ділиться на три функціональні зони комплексного господарського використання її території.
Найактивніша функціональна зона області - Чернівецька, де попит на використання землі дуже високий, займає територію районів Заставнівського (південна частина), Кіцманського, Новоселицького (західна частина), Глибоцького (північна частина), Герцаївського (північна частина), Сторожинецького (північна частина). Оцінка ZK дуже велика - більш як 0,8-і займає більше 45% території області. На території цієї, зони переважає промислове будівництво з розвинутим сільським господарством і локальними (але краще обладнаними) місцями короткочасного відпочинку. Друга функціональна зона - Хотинсько - Сокирянська. Це східні райони області - Хотинський, Новоселицький (східна частина), Заставнівський (північна частина), Кельменецький і Сокирянський райони. Показники оцінки ZK - 0,4-0,7, близько 33% території. Для даної зони характерне інтенсивне сільськогосподарське виробництво з локальними вкрапленнями невеликих промислових центрів - Хотин, Кельменці, Сокиряни, Новодністровськ.
Третьою функціональною зоною є Путильська - з активними рекреаційними ресурсами - Путильський, Вижницький, Сторожинецький (південна частина) і Глибоцький (південна частина) райони, показник оцінки ZK до 0,4; длизько 22% території області.
Для даної зони характерна наявність потужного рекреаційного потенціалу з нерозвинутим сільським господарством, промисловістю і транспортом.
За даними оцінки ZK визначились і головні планіровочні вісі області. Головна планіровочна вісь області - вздовж р. Прут і далі по залізничній та автомобільній магістралям по напрямку Коломия - Івано-Франківськ. Друга вісь - напрямок Хмельницький - Кам'янець-Подільський, Чернівці - Порубне.
Слід зазначити активне господарське використання території по напрямку Чернівці - Порубне, що підсилює необхідність більш швидкого освоєння зв'язку Україна - Румунія через Порубне. Розпочалось створення промислового району Хотин - Кельменці - Кам' янець - Подільський.
Фактично, комплексна оцінка території ZK однозначно виділила тільки Путильську зону раціонального використання території (Путильський, Вижницький, Сторожинецький /південна частина/) райони. Чернівецька і Хотинсько-Сокирянська зони вимагають додаткового дослідження, так як суспільний попит на землю для цілей цивільного будівництва і сілськогосподарського виробництва буде дуже великим, особливо в Чернівецькій функціональній зоні, де він буде в 1,3-1,5 рази вищий, ніж у Хотинсько - Сокирянській.
Для більш чіткого виявлення функціонального призначення і використання області виконано додаткове її зонування. В основу даної оцінки як пофакторні взяті показники ZK (по інформаційним районам) і показники потенціалу території для цілей цивільного будівництва (ZW, ZB), для цілей сільськогосподарського виробництва (ZL) і для цілей рекреації (ZR2). За цими новими функціональними оцінками наведені агреговані фактори (для кожної з оцінок) сумувались як рівноправні імовірні величини, тобто намагались посилити значення певного функціонального фактора. Отримані оцінки ZKGG (для цілей цивільного, будівництва), ZKLL (для цілей сільськогосподарського виробництва), ZKRR - для цілей рекреації. Функціональне зонування території області за показниками ZKGG підтвердило правильність комплексної оцінки по ZK. Також для області характерні три функціональні зони - Чернівецька, Хотинсько-Сокирянська і Путильська. Додаткова оцінка виявила необхідність нових меж для м. Чернівці (показник ZKGG більш як 0,95 з територією близько 45 тис. га). Більш чітко вимальовуються обриси перспективних промислових районів (Хотин - Кельменці - Кам'янець-Подільський та Сокиряни - Новодністровськ - Могильов-Подільськ).
Оцінка ZKLL також підтвердила правильність районування території області на три функціональні зони. Але цінність сільськогосподарських територій (угідь) в Чернівецькій функціональній зоні зросла, що підтверджує більшу цінність сільськогосподарських угідь в районах інтенсивного промислового використання території і більшого потенціалу населення (ZH).
Оцінка ZKRR також підтвердила правильність комплексної оцінки ZKRR. Виділені три функціональні зони: Чернівецька, Хотинсько-Сокирянська, Путильська, рекреаційні оцінки яких (ZKRR) вище ніж у комплексній оцінці ZK. Всі вище названі розрахунки приведені в таб. 2.
Показники комплексної (економічної) оцінки території Чернівецької області
ZH – оцінка розміщення населення, ZFW – оцінка розміщення місць прикладання праці, ZFK – оцінка системи КБО, ZR1, ZR2 – оцінка місць короткочасного відпочинку, ZF – соціально-функціональний потенціал області,
ZW – оцнка розміщення промислового ви-ва, ZL – оцінка якості сільгоспугідь,
ZB – оцінка розміщення будівельної бази, ZT – оцінка транспортних умов,
ZKG – оцінка території для цілей цивільного будівництва, ZKR – оцінка території для цілей рекреації, ZKL – оцінка території для цілей сільського господарства, ZKGG, ZKRR, ZKLL – оцінка території з посиленням аспектів функціонального її використання для цивільного будівництва, сільського господарства, реакції, ZK – комплексна оцінка території
|
№ |
ZH |
ZFW |
ZFK |
ZR1 |
ZR2 |
ZF |
ZW |
ZL |
ZB |
ZT |
ZKG |
ZKR |
ZKL |
ZKGG |
ZKRR |
ZKLL |
ZK |
|
1 |
0.011 |
0.061 |
0.125 |
0.847 |
0.950 |
0.058 |
0.217 |
0.072 |
0.154 |
0.033 |
0.173 |
0.611 |
0.164 |
0.013 |
0.728 |
0.005 |
0.060 |
|
2 |
0.047 |
0.147 |
0.163 |
0.795 |
0.911 |
0.114 |
0.254 |
0.072 |
0.191 |
0.132 |
0.215 |
0.609 |
0.182 |
0.025 |
0.705 |
0.007 |
0.086 |
|
3 |
0.195 |
0.524 |
0.359 |
0.679 |
0.805 |
0.360 |
0.348 |
0.074 |
0.292 |
0.092 |
0.298 |
0.580 |
0.204 |
0.060 |
0.636 |
0.012 |
0.131 |
|
4 |
0.170 |
0.237 |
0.322 |
0.724 |
0.869 |
0.223 |
0.304 |
0.076 |
0.244 |
0.092 |
0.268 |
0.603 |
0.204 |
0.049 |
0.683 |
0.011 |
0.124 |
|
5 |
0.066 |
0.182 |
0.207 |
0.789 |
0.904 |
0.144 |
0.242 |
0.076 |
0.157 |
0.073 |
0.205 |
0.601 |
0.180 |
0.021 |
0.698 |
0.007 |
0.078 |
|
6 |
0.419 |
0.750 |
0.535 |
0.743 |
0.887 |
0.544 |
0.428 |
0.108 |
0.214 |
0.616 |
0.436 |
0.676 |
0.373 |
0.426 |
0.788 |
0.103 |
0.489 |
|
7 |
0.475 |
0.519 |
0.453 |
0.481 |
0.595 |
0.481 |
0.474 |
0.138 |
0.406 |
0.750 |
0.538 |
0.590 |
0.383 |
0.549 |
0.574 |
0.143 |
0.511 |
|
8 |
0.696 |
0.778 |
0.722 |
0.429 |
0.521 |
0.712 |
0.573 |
0.290 |
0.410 |
0.779 |
0.621 |
0.507 |
0.506 |
0.782 |
0.503 |
0.472 |
0.687 |
|
9 |
0.045 |
0.168 |
0.237 |
0.833 |
0.936 |
0.135 |
0.213 |
0.072 |
0.147 |
0.033 |
0.182 |
0.610 |
0.172 |
0.016 |
0.719 |
0.006 |
0.068 |
|
10 |
0.471 |
0.463 |
0.454 |
0.529 |
0.587 |
0.459 |
0.448 |
0.141 |
0.304 |
0.110 |
0.420 |
0.516 |
0.294 |
0.188 |
0.501 |
0.050 |
0.243 |
|
11 |
0.077 |
0.929 |
0.869 |
0.495 |
0.587 |
0.850 |
0.732 |
0.485 |
0.650 |
0.394 |
0.659 |
0.562 |
0.590 |
0.874 |
0.635 |
0.771 |
0.782 |
|
12 |
0.941 |
0.881 |
0.863 |
0.372 |
0.437 |
0.863 |
0.544 |
0.504 |
0.649 |
0.846 |
0.721 |
0.584 |
0.667 |
0.949 |
0.548 |
0.880 |
0.879 |
|
13 |
0.610 |
0.603 |
0.514 |
0.316 |
0.354 |
0.592 |
0.550 |
0.634 |
0.673 |
0.763 |
0.610 |
0.481 |
0.598 |
0.771 |
0.437 |
0.789 |
0.683 |
|
14 |
0.876 |
0.673 |
0.795 |
0.358 |
0.406 |
0.830 |
0.930 |
0.997 |
0.756 |
0.837 |
0.748 |
0.464 |
0.841 |
0.976 |
0.537 |
1.000 |
0.931 |
|
15 |
0.849 |
0.903 |
0.831 |
0.422 |
0.454 |
0.837 |
0.411 |
0.997 |
0.698 |
0.846 |
0.624 |
0.552 |
0.844 |
0.948 |
0.569 |
1.000 |
0.917 |
|
16 |
0.528 |
0.622 |
0.545 |
0.365 |
0.389 |
0.577 |
0.411 |
0.672 |
0.443 |
0.697 |
0.506 |
0.470 |
0.587 |
0.568 |
0.432 |
0.725 |
0.563 |
|
17 |
0.655 |
0.745 |
0.666 |
0.505 |
0.511 |
0.677 |
0.295 |
0.670 |
0.460 |
0.751 |
0.519 |
0.563 |
0.653 |
0.739 |
0.564 |
0.842 |
0.723 |
|
18 |
0.791 |
0.817 |
0.731 |
0.512 |
0.517 |
0.758 |
0.323 |
0.957 |
0.407 |
0.993 |
0.555 |
0.565 |
0.837 |
0.912 |
0.611 |
0.995 |
0.893 |
|
19 |
0.818 |
0.680 |
0.687 |
0.357 |
0.445 |
0.710 |
0.358 |
0.926 |
0.477 |
0.564 |
0.546 |
0.518 |
0.714 |
0.795 |
0.525 |
0.939 |
0.764 |
|
20 |
1.000 |
0.999 |
1.000 |
0.333 |
0.358 |
0.964 |
1.000 |
0.861 |
1.000 |
1.000 |
0.878 |
0.507 |
0.844 |
0.997 |
0.513 |
0.996 |
0.976 |
|
21 |
0.929 |
0.828 |
0.834 |
0.453 |
0.479 |
0.829 |
0.871 |
0.912 |
0.569 |
0.886 |
0.732 |
0.505 |
0.844 |
0.976 |
0.594 |
0.994 |
0.938 |
|
22 |
0.726 |
0.845 |
0.786 |
0.428 |
0.452 |
0.768 |
0.550 |
0.933 |
0.432 |
0.843 |
0.581 |
0.491 |
0.781 |
0.869 |
0.546 |
0.985 |
0.827 |
|
23 |
0.316 |
0.334 |
0.311 |
0.385 |
0.478 |
0.343 |
0.293 |
0.423 |
0.211 |
0.209 |
0.326 |
0.444 |
0.353 |
0.093 |
0.402 |
0.134 |
0.175 |
|
24 |
0.451 |
0.371 |
0.323 |
0.328 |
0.362 |
0.412 |
0.462 |
0.808 |
0.352 |
0.819 |
0.486 |
0.430 |
0.631 |
0.536 |
0.409 |
0.837 |
0.549 |
|
25 |
0.751 |
0.772 |
0.519 |
0.547 |
0.553 |
0.682 |
0.527 |
0.951 |
0.330 |
0.698 |
0.534 |
0.513 |
0.792 |
0.841 |
0.621 |
0.989 |
0.822 |
|
26 |
0.898 |
0.814 |
0.732 |
0.456 |
0.460 |
0.796 |
0.723 |
0.998 |
0.533 |
0.562 |
0.634 |
0.471 |
0.817 |
0.923 |
0.564 |
0.998 |
0.973 |
Таким чином, комплексна оцінка території області дозволила виділити три функціональні зони, визначити їх особливості, намітити необхідні шляхи перспективного господарського їх використання:
• Чернівецька зона потребує більш детальної проробки (у масштабі 1:50000) з рішенням питань раціонального пріоритетного її функціонального призначення на основі даних альтернативного використання;
• на основі подальших проробок господарського освоєння території області необхідно виконати нове адміністративне районування іі території;
• Путильська рекреаційна зона потребує оснащення інженерною та транспортною інфраструктурою і розвитку спеціального сільськогосподарського виробиицтва;
• необхідно розглянути і узгодити розвиток господарського комплексу районів Хотин - Кельмеці - Кам'янець-Подільський і Сокиряни - Новодністровськ - Могильов-Подільськ, так як в цих районах формуються інтенсивні технологічні зв'язки;
• найважливішою проблемою Чернівецької області є транспортні зв'язки Хмельницький - Кам'янець-Подільський - Чернівці - Порубне і далі Румунія - Болгарія - Греція.
Дана проблема може вирішити позитивно транспортні зв'язки України, Білорусії, півночі Росії, Прибалтики, можливо Польщі в Румунію, Болгарію, Грецію обминаючи Молдову.
Важливим значенням комплексної оцінки території області (показник ZK) є можливість на її основі визначити структуру платежів за землю як на території міст так і адміністративних районів.
Таким чином, виходячи з потенційних можливостей області можна виділити частину території передгір'я Карпат в західній та південно-західній зонах, де переважаючим є створення міжнародних туристичних центрів, центрів гірськолижного спорту, лікувально-оздоровчих комплексів.
РОЗДІЛ 2. Основні умови розвитку міжнародного туризму в Україні
2.1. Аналіз сучасного стану умов розвитку міжнародного туризму в Україні і Карпатському регіоні
Соціально-економічні зміни, що проходять в Україні останні 5-6 років не минули й туристичну сферу. В ній відбуваються складні й динамічні процеси пошуку нових форм організації і вдосконалення структур управління туризмом.
Реформування форм власності обумовило появу на ринку туристичних послуг величезної кількості суб'єктів туристичного бізнесу. Нові формування, що масово виникли в 1992 - 1994 p.p., в основному орієнтували на відправку туристів за кордон, що в умовах діючого тоді законодавства приносило їм певну економічну вигоду. Але із спадом активності населення, зниженням його доходів, веденням більш суворих митних правил їх діяльність поступово почала згортатись. З середини 1994 року починає простежуватись чітка тенденція до звуження учасників туристичного бізнесу. Частина фірм не витримала конкуренції, частина змінила свій профіль. Для визначення довгострокових туристичних ринків звернемося до історії їх виникнення в Україні. Вивчення історії розвитку туризму в Україні і в Карпатському регіоні свідчить, що ще в 1921 році гурток Львівських аматорів започаткував влаштування туристичних турів у Львові та навколишній місцевості.
В 1922 р. українська туритстична спілка "Чорногора" почала організовувати у Станіславі (Івано-Франківськ) прогулянки і лижні подорожі. Вони забезпечували членів спілки туристичним обладнанням, включаючи топографічні карти, а також будували і здійснювали нагляд за гірськими притулками і хижами. Протягом 1924-1939 років етнографічна і туристична спілка "Плай" продовжували розвиток туристичних маршрутів і гірських баз в Карпатах. Крім того, "Чорногора" видавала свій власний журнал, а "Плай" друкував карти туристичних маршрутів і подорожні записи, написані національними та іноземними авторами. У цей період були також видані путівники по Карпатах. Вони поєднували вичерпну інформацію про історичні і старі туристичні маршрути із великою кількістю етнографічного матеріалу.
За радянські часи український національний туризм наслідував модель туризму із будинками і базами, створеними профспілками і військовими для відпочинку своїх працівників і персоналу. Профспілковий туризм в Україні, контрольований Укрпрофтуром, розвивався дуже швидко; організації сплачували місцевій виконавчій владі тільки 10% прибутку і ці фонди використовувалися на будівництво шляхів та відновлення історичних і культурних пам'ятників. Протягом цього періоду іноземний туризм знаходився під контролем Інтуристу, який монопольно займався іноземними туристами, і "Супутника", організації, яка впорядковувала міжнародний молодіжний туризм. Завдяки тому, що матеріальні ресурси накопичувалися роками, Укрпрофтур, Інтурист і "Супутник" продовжують прикладати значні зусилля для розвитку туризму в Україні на сучасному етапі.
Протягом 1960-х і 1970-х років Карпати стали важливим туристичним регіоном. В середині 80-х років функціонували 60 туристичних організацій і більше ніж 800 туристичних маршрутів, які перетинали чотири карпатські області. До цього часу існує в Карпатах багато профспілкових будинків і баз відпочинку. В 1984 році було видано 25 томів, де описані найбільш привабливі місця і пам'ятки країни. Чотири томи цього дослідження були присвячені Карпатам, хоча із підходом, притаманним радянському періоду: церквами і релігійними символами просто знехтували.
Сучасна туристична діяльність в Карпатах продовжує зосереджуватися на культурі і заняттях на відкритому повітрі, включаючи оздоровчу діяльність на лижних базах, мандрівки у горахі в печери. Сільський туризм, який також має довгу історію в Карпатах продовжує функціонувати, головним чином, в Закарпатській та Івано-Франківській областях, заохочуваний з боку незалежних і підприємливих гуцулів.
Доцільно підкреслити, що для розвитку туризму важливими також є існуючі історичні і культурні зв'язки карпатських областей із сусідніми країнами. Після останнього поділу Польщі у другій половині 18 сторіччя, який здійснили Росія, Австро-Угорщина і Прусія, території сучасних Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської та Закарпатської областей стали частиною Австро-Угорської імперії. Закарпатська область знаходилася під наглядом Чехословаччини до угорської окупації у 1938 році. Починаючи з 1919 до 1939 року Івано-Франківська і Львівська області належали Польщі. З 1918 до 1940 року Чернівецька область належала Румунії. Україна завжди була і продовжує бути привабливою для візитерів з усіх цих колишніх імперій, включаючи СНД.
За останні роки спостерігається значне скорочення індустрії українського туризму. Україна переживає економічну кризу, інфляцію, високі податки, нестабільність законодавчої бази, втрату платіжної спроможності більшості населення. Ці економічні умови продовжують негативно впливати на стан туристичної інфраструктури України, проблемою також є негативний імідж Чорнобильської катастрофи.
Період з 1990 по 1993 рік був особливо жорстоким для українського туризму. По даним проф. Крачило М.П. обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в 4 рази, а кількість неформальних туристичних внутрішніх "екскурсій" - в 23 рази. Кількість іноземних туристів зменшилась на 80 %. Тільки 120 тисяч іноземних туристів було зареєстровано в 1993 році. Економічна криза зменшила і кількість громадян України, які виїжджають у відпустки. Хоча багато працедавцев продовжують посилати своїх робітників в санаторії і будинки відпочинку, розглядаючи це як частину їх винагороди, за останніх декілька років рейтинг карпатського туризму впав до рекордно низького рівня. Сьогодні громадяни України, які мають відповідні гроші, віддають перевагу подорожам за кордон, де ціни є нижчими, а інфраструктура - кращою. На ярмарках в Києві представники професійних туристичних фірм продають тури на Кіпр, до Туреччини та Західної Європи; дуже мало тих, хто продає тури в Україну. Із усіх областей України тільки Львівська має туристичну статистику, яка показує, що кількісь іноземних туристів перевищує кількість українських туристів, що їдуть за кордон.
Але все ж таки, в 1995 році із прийняттям Верховною Радою Закону України про туризм, повільно розпочався новий етап розвитку українського туризму. Сьогодні, туризм розглядається карпатськими посадовими особами і лідерами бізнесу як головний засіб економічного розвитку регіону. Цілком ймовірно, що добре організований туризм може стати як додаткова діяльність до збалансування впливу від різногалузевої діяльності, яка існує сьогодні і засновується на інтенсивному використанні природних ресурсів.
Останні два роки принесли промисловості деяку стабілізацію, хоча-би у зменшенні обсягів падіння виробництва. В 1995 році офіційна статистика зафіксувала покращення ситуації на туристичному ринку: за даними Державного Комітету по туризму в Україну прибуло 1875000 іноземних туристів, що 1,6 разів більше ніж у 1994 році.
Держкомітет по туризму прийняв рішення про створення фонду фінансування розвитку туризму. Гроші, що надходять від податку, який сплачують туристичні фірми використовується на рекламні заходи Комітету, навчання персоналу, будівництво і ремонт готелів, будівництва шляхів і наукові дослідження. За останні місяці використання фондів Міністерство поставило ряд питань. Засоби масової інформації і Уряд вимагали легалізації цих платежів і того факту, що без закону про покарання неплатників, ступінь ефективності фондів дуже низька. Спроби примусити приватні туристичні компанії і готелі платити гроші у цей фонд зазнали поразки.
Опоненти фонду відмічали відсутність будь-яких конкретних результатів від цих коштів.
Зусилля по рекламуванню включають відвідання декількох міжнародних туристичних торговельних ярмарків; виробництво відео для показу визначних пам'яток : місць України та національної їжі, розвиток і підтримання контактів з деякими із п'ятисот іноземних туроператорів. Невідомо, яка майбутня діяльність і туристичні місця будуть розрекламовані Комітетом, хоча найбільш ймовірно це стосується будинків відпочинку і санаторіїв на Чорному морі, можливостей корабельних круїзів. Крім того, планується, що Держкомтуризм приєднається до Всесвітньої туристичної організації (ВТО). Стратегія розвитку постійного туризму розроблена Гаагською Декларацією про туризм і прийнята ВТО у 1989 році встановила чотири принципи, які включають екологічно безпечний і соціально спланований цілісний розвиток, а також введення кількісних економічних і соціальних обмежень на зміни, які спричиняються туризмом. Зокрема, увага зосереджується на розвитку такої діяльності, яка надає прибуток місцевій економіці.
Основні напрямки постійного туризму за визначенням ВТО включають такі позиції:
• зацікавлені групи знаходять спільну мову щодо бачення, як туризм буде розвиватись в регіоні;
• які види діяльності будуть дозволені або особливо визначені;
• досягнення угоди по туристичних зонах, тобто таких де туризм дозволено;
• досягнення консенсусу щодо екологічної, соціальної та економічної політики: стандартів, що будуть дотримуватися в цих зонах чи на територіях.
Комітет запевняє, що за два роки він матиме централізовану комп'ютерну систему і увійде до міжнародної системи подорожей до 1999 року. Поки що невідомо, чи буде ця система використовуватися для полегшення контактів по просуванню і рекламі, чи буде використовуватися лише до управління організацією туристичної діяльності. Комітет також планує відкрити туристичні інформаційні офіси в Болгарії і Канаді.
Працюючи над рекламуванням і просуванням туристичних послуг, Комітет не вносить ніяких пропозицій щодо розподілу ринку збуту між малими або спеціалізованими тур-операторами. Тому невідомо, чи будуть послуги по рекламі і просуванню на ринок поширюватися на приватних операторів.
На сьогодні в Україні не існує розвинутої системи збору, публікації і розповсюдження туристичної інформації для іноземних туристів. Є туристичні карти та путівники по Карпатському регіону на англійській та інших європейських мовах, але дуже мало інформації щодо змін умов і можливостей туризму.
Головним обмеженням для проведення туристичного маркетингу є негативне міжнародне освітлення у засобах масової інформації. Це негативне сприйняття зосереджується головним чином на Чорнобильській катастрофі та на рівні злочинності. Ніде не було заявлено про безпеку туристів, що подорожують по Україні, у контексті Чорнобильської катастрофи.
Держкомтуризм розробив "Національну програму розвитку туризму до 2005 року" в якій рекомендуються політичні зміни, заходи щодо розвитку туризму, включаючи розвиток інфраструктури і приведення у належний стан уже існуючої. Програма рекомендує для розвитку або відновлення наступну інфраструктуру: три міжнародних туристичних готелі; 28 туристичних та готельних комплексів, 84 готелі, мотелі, кемпінги та туристичні бази; чотири автобази; дев'ять спальних корпусів; чотири кафе-клуби; бізнес-центр; туристичне село; сервісний центр; чотири спортивні, риболовецькі і мисливські бази; 466 км автомобільних шляхів; 22 пункти перетину державного кордону.
По більшості проектів перше і друге місце посідають м. Львів і Чернівці. Але розробка проектів не визначає пріоритетів і не забезпечує деталізації щодо того як будуть впроваджуватися політика і рекомендації. В них відсутні аналіз туристичного ринку або економічного обгрунтування.
Масштабність Програми Держкомтуризму робить її виконання неможливим без значних іноземних інвестицій, на отримання яких через відсутність юридичних і фінансових гарантій існують лише мінімальні шанси. В запропонованій Програмі зокрема передбачено:
• децентралізація управління туристичним сектором за допомогою відділів по туризму на обласному рівні і рівні міст;
• створення національної корпорації по туризму з метою об'єднання всіх туристичних підприємств;
• створення стандартів для туристичної галузі із залученням екологічних стандартів;
• визначення загальних підходів до викоритання національних заповідних територій для туристичної діяльності;
• пристосування транспортного і ресторанного сервісу для туризму;
• розвиток стратегії роботи служби і страхування туристів;
• податкову систему, спрямовано спеціально на вдосконалення інфраструктури;
• встановлення контактів з міжнародними організаціями і застосування міжнародних туристичних офісів;
• вдосконалення відносин з представниками влади на міжнародному і місцевому рівнях;
• визначення в загальному плані ступеню відповідальності місцевої влади за розвиток туризму;
• створення ради туристичних організацій, яка буде керувати фондом для розвитку туризму;
• програму забезпечення безпеки для туризму;
• розробку документів для проведення сертифікації готелів і постачальників харчової продукції;
• вказівки щодо ліцензування туристичної діяльності;
• напрямки організації закордонних турів для громадян України;
• угоду про співробітництво між Україною і СНД та іншими зарубіжними країнами;
• багатосторонню угоду із Союзом Чорного моря;
• юридичне співробітництво із Австрією, Туреччиною, Іспанією і Німеччиною щодо туристичного законодавства;
• допомогу у створення малого і середнього бізнесу;
• досягнення домовленості щодо політики цін;
• створення банку Укртур для залучення інвестицій в туризм.
Сьогодні в Україні існує понад 1600 ліцензованих туристичних організацій і компаній, з яких малі приватні підприємства обслуговують 72,9% туристичного ринку, Укрпрофтур - 15%, "Супутник - Україна" - 2,9% і підприємства та організації Держкомтуризму - 9,2%. 20% цих фірм розташовано в гірських районах Карпат. Більшість з малих туристичних фірм займаються організацією шоп-турів до сусідніх країн і має незначне обладнання для бізнесу, або зовсім немає ні обладнання ні транспортних засобів.
95% існуючих туристичних фірм відправляє жителів України за кордон. З них тільки дві фірми спеціалізуються на Карпатах. Обидві компанії "Далі" і Укрпрофтур, розташовані у Києві. В регіоні не існує гідів - організаторів, які спеціалізуються на природному і культурному туризмі. Інші приватні компанії тримають лижні бази головним чином па Драгобраті. Крім того, фірми, що організовують шоп-тури відзначають, що користуються популярністю тури у Румунію, Словаччину і Польщу.
Малі туристичні фірми, що функціонують в Україні, стикаються з великими проблемами. їм бракує кредитних джерел для того, щоб розширювати свій бізнес. Без капіталу оператори не можуть дозволити собі високоякісного західного обладнання, а виробництво більш дешевого російського обладнання зменшилось або зовсім зупинилось. Не існує організованої системи аби стимулювати розвиток ділових контактів у сфері туризму. Оператори посилаються на необхідність мати іноземних партнерів для рекламування своєї діяльності на заході.
Декілька малих регіональних фірм зацікавлені у розвитку досвіду на інших туристичних ринках, таких як пішоходний та культурний туризм. Небагато шоп-тур-операторів сьогодні мають досвід роботи на цих спеціальних ринках, але не мають відповідного обладнання для його забезпечення. Європейські і північно-американські тур-оператори, що займаються пішоходним туризмом, переважно беруть мінімум обладнання, а забезпечення обсягу необхідних їм пристроїв залежить від гіда-організатора на місці. Сьогодні в Україні обладнання для кемпінгів, таке наприклад, як намети, є обмеженим, а нове обладнання, яке можна знайти - дороге або низької якості. Крім того, відсутня система навчання і сертифікації гідів для проведення турів по пам'тниках культури або подорожей на відкритому повітрі. Значні зусилля по розвитку туризму здійснюються на регіональному рівні. Деякі області і міста визначили туризм як найважливіший вид економічної діяльності. Так, наприклад Львівська, Закарпатська і Чернівецька обласні адміністрації активно ведуть пошук можливостей туризму. Так наприклад, працівники туристичного відділу Закарпатської обласної адміністрації спрямували свої зусилля на розвиток санаторію в Околіні і лижних зон в долині ріки Уж на північ від Ужгорода. Вони також вважають, що ця зона може використовуватись для лижного відпочинку при умові покращення маршрутів для пішоходних екскурсій з тим, аби привабити іноземних туристів. Крім цього працівники туристичного відділу працюють з угорськими операторами з метою розвинути зону ринку для туристів, які бажають зупинитися в українсько-угорських сім'ях.
В місті Рахів Закарпатської області розроблені пропозиції, які передбачають стратегію створення Рахівської вільної екологічно-безпечної економічної зони. В цьому документі туризм визначений як галузь, яка має найбільший потенціал; наголошується тут також на туризмі, пов'язаному з територіальними санаторіями. Стимули до розвитку туризму включають зниження податку на 50% для туристичних компаній і звільнення від податку для виробників товарів в зоні.
У Чернівецькій обласній держадміністрації разом з науковцями університету розроблено проект і техніко-економічне обгрунтування спеціальної (вільної) економічної зони туристично-рекреаційного типу "Буковина".
Згідно з цим проектом, основним завданням створення на території Чернівецької області ВЕЗ "Буковина" є забезпечення раціонального використання та забезпечення природних ресурсів туризму і рекреації, формування туристично-рекреаційного комплексу (ТРК) як галузі спеціалізації господарства регіону, прискорення соціально-економічного розвитку Чернівецької області. У відповідності з цим комплекс цілей зонування туристично-рекреаційної зони включає:
• створення економічних умов, які будуть стимулювати розвиток туризму і рекреації на території Чернівецької області;
• покращення використання місцевих природних і трудових ресурсів;
• залучення національних і іноземних інвестицій в розвиток туризму і рекреації;
• створення рівних можливостей розвитку для суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності;
• сприяння розвитку конкуренції та забезпечення дотримання в цій галузі антимонопольного законодавства;
• здійснення державної підтримки розвитку туризму та рекреації на території ВЕЗ.
Основні завдання економічної діяльності суб'єктів ВЕЗ виходять і повністю співпадають з цілями, задачами та спеціалізацією вільної економічної зони у Чернівецькій області. Сюди відносяться:
• формування і розширене відтворення матеріально - технічної бази туризму та рекреації;
• створення туристичного продукту;
• формування ринку спеціалізованих послуг туризму і рекреації;
• створення, розвиток та вдосконалення інфраструктури туризму;
• надання туристичних послуг населенню;
• розвиток внутрішнього і міжнародного туризму.
Адміністрація м. Львова робить спроби відкрити ринок багатонаціональних турів. Вона намагається встановити більш тісні зв'язки з Польщею і вважає що існує ринок для дво-п'ятиденних турів. Завдяки тому, що ця територія має багату єврейську історію, вона розраховує, що місто і область можуть привабити поляків єврейського походження. Туристичні компанії Львівської області постійно відвідують польські туристичні ярмарки (наприклад Просліт). Крім того, Львівський комітет по туризму кооперується із сусідніми країнами з метою організації дво- і багатонаціональних туристичних проектів, що на їх думку обіцяє регіону хороші перспективи.
Сьогодні області мають свої власні децентралізовані можливості для рекламування і сприяння розвитку туризму. Але існує багато обмежень. Обласні і міські туристичні відділи не мають поточних даних про іноземних і внутрішніх тур-операторів, зацікавлених карпатськими перевагами. Ще немає регіональної реклами, яка стосується зокрема парків і заповідних територій. Регіональна статистика по туризму недостатня для того, щоб зробити аналіз потреб, передбачень і планування майбутніх ускладнень розвитку. У відповідності з "Законом про туризм", області були проінструктовані Держкомтуризмом про початок збирання туристичної статистики. Починаючи з липня 1996 року дані про відвідування збираються, головним чином, на митних постах.
На регіональному рівні вже здійснені заходи по сприянню розвитку туристичної індустрії. Так, Львівська область створила відділ організації розваг, туризму і відпочинку як секцію обласного економічного управління. У червні 1996 року був створений інформаційний туристичний центр, спонсований приватними фірмами. Але для впровадження рекламної діяльності більшість областей і міст потребує комп'ютерного обладнання і видавничого програмного забезпечення.
Адміністрація м. Львова включила створення туристичного фонду шляхом введення 20% податку в готелях міста (готельний податок в обсязі 10% завжди впроваджувався в інших містах України). Львів використовує 30% коштів, що надходять від готельного податку і 30% від коштів, які збираються за рахунок окремого рекламного податку на підтримку туристичної діяльності. Гроші з цих двох фондів йдуть на виробництво туристичних інформаційних буклетів.
Туристична організація "Супутник" відзначає, що підвищення цін в готелях обумовлене необхідністю збільшення рекламного податку, зменшило туристичний попит. Мають місце факти, коли декілька груп відмовились від турів до міста через високі ціни і тому невідомо, який довгостроковий вплив буде мати цей податок на кількість відвідувачів. Через те, що міська влада використовувала кошти на діяльність далеку від сприяння і рекламування туризму, сьогодні фонд вичерпано.
Діяльність карпатських приватних підприємств по рекламі і сприянню і розвитку туризму, в основному складається з особистих зусиль. Кількість малих і середніх туристичних фірм, що мають можливості по просуванню і рекламі на сьогодні невелика. Власники невеликів готелів не мають зв'язків з обласною адміністрацією, що стримує можливість отримати гроші із регіонального туристичного фонду. З метою сприяння місцевого туризму, група місцевих підприємців з семи областей України у грудні 1994 року створила Асоціацію Західних областей. Але проіснувавши рік, Асоціація із-за нестатку членських внесків свою діяльність припинила.
Маркетингове дослідження проведене у м. Львові рекомендувало створити Львівську і Західноукраїнську туристичну асоціацію. Асоціцація отримала допомогу від уряду США, який забезпечив її надлишком свого обладнання. Крім того, відзначено, що регіональні організації мають більше шансів на отримання міжнародної донорської підтримки.
Питання ефективного розвитку туристичної індустрії багато в чому залежить від вирішення питань інвестування. Успішне інвестування в туризм визначається економічною здійсненістю проекту, наявністю кваліфікованої робочої сили, існуванням системи відповідної інфраструктури, урядової підтримки інвестування у туризм. Крім того, юридичні вимоги до розвитку туризму повинні створити добрий діловий клімат і гарантувати безпеку інвестицій. Необхідні фіскальні і непрямі податкові пільги.
Уряду необхідно мати довгострокове бачення тих типів туризму, які є бажаними. Наприклад, урядовці повинні визначити яка підтримка буде забезпечена малому і середньому бізнесу, що протистоїть великим масовим туристичним базам відпочинку. Крім того, треба приймати рішення і щодо проектів, які змінюють імідж; наприклад, чи зацікавлена держава в заохоченні проектів, які покращують традиційний імідж території?
Обмеженням щодо розвитку туризму є світова нестача капіталу для готельного і туристичного секторів. П'ять чи десять років тому джерела фінансування були більш доступними, але через сучасні умови, проекти розбудови в Україні будуть вимагати значних місцевих інвестицій. В проектах, зорієнтованих на міжнародне фінансування, слід визначити місцеві ресурси і чітко сформулювати, що необхідно від іноземних інвесторів.
Використання ресурсів ОПІК (Закордонна приватна корпорція США) може забезпечити допомогу в гарантуванні американських інвестицій. Крім того, ОПІК має екологічний фонд, який надає кошти для екотуристичних проектів. МІГА (Міжнаціональне агенство гарантування інвестицій, Світовий Банк) проводило успішну компанію по сприянню інвестиціям в Іорданії і Бразилії і можливо було б корисно поширити їх зусилля в Україні. Відомо, що МІГА має зацікавленість щодо проведення семінарів і компанії по інвестиційному сприянню для Карпатського регіону.
В залежності від розміру проекту, проектанти повинні враховувати, що виконання етапу оцінки здійсненості коштуватиме від 20 до 500 тис. американських доларів. Необхідно впровадити механізм розподілу вартості виконання цих етапів і таким чином полегшити тягар потенційного інвестора. Проекти менших обсягів можуть бути об'єднані у пакет проектів з тим, щоб досягти загальної суми, необхідної для міжнародних фінансових організацій. Деякі представники цих організацій рекомендують поєднувати обладнання для екологічно зорієнтованого постійного туризму із обладнанням для великих готелів. Аналіз показує, що в Карпатському регіоні старі готелі в існуючих зонах відпочинку (наприклад Драгобрат) можуть бути придбані за ціною до 10 тис. доларів США. Місцеві експерти з туризму вважають, що приєднання невеликого готелю до вже існуючих структур є менш складною справою, ніж будівництво нового готелю. Головною проблемою і витратами на будівництві готелю є придбання землі. Земельна площа під вже існуючими готелями, як правило, має таку історію володіння, що її легко перевести в юридичний контекст. Невід'ємною частиною проекту мають бути точні умови будівництва. При цьому бізнесмени застерігають, що старі радянські готелі завжди будувалися погано, і тому відновлення може бути в багатьох випадках більш дорогим, ніж будівництво нового готелю.
Туристична галузь не має і мабуть ближчим часом не матиме коштів не те, що на нове будівництво, а й на реконструкцію наявної матеріальної бази. Відомо, як "обчищають" туристичні підприємства податками. Без закордонних інвестицій і кредитів годі і мріяти про реконстукцію і розширення матеріальної бази. Саме тому через відповідні владні структури слід давати "зелене світло" інвесторам, спільним підприємствам, засновниками яких є учасники туристичного процесу в Україні.
Для вирішення проблем інвестування розвитку інфраструктури туристичної індустрії необхідно розв'язати питання (з відповідними гарантіями) про власність об'єктів з перенесенням акцентів з державного на приватний сектор при контролі з боку держави.
Оскільки зайвих грошей у держави немає, небхідно створити з числа державних та комерційних організацій, підприємств, приватних осіб, іноземців мобільні структури, котрі забезпечили б рух, конструктивні кроки до виконання намірів. Це інвестиційні фонди, асоціації, товариства, ті чи інші лідируючі структури, здатні і зацікавлені реалізувати великі проекти. Іншими словами, включити в роботу такі інвестиційні механізми, яким під силу швидко налагодити справу. Це можливо, коли держава дає відповідні гарантії вкладенням, захищає інвестиції. Вона може підтримувати інвесторів і пільговими кредитами, гарантіями щодо повернення інвалютних кредитів і пріоритетним забезпеченням ресурсів, які контролюються державою і фінансовими та митними пільгами.
2.2. Аналіз факторів, що формують функціонування туристичного ринку
Для задоволення своїх туристичних потреб індивід користується послугами туристичного ринку. Ринок по оцінці Кемпбелла Р. Макконелла і Стенлі Брю, - "це інститут або механізм, що з'єднує разом покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів та послуг" (61). Туристичний ринок як будь-який інший (за виключенням бірж, ярмарків і базарів сільгоспродуктів в населених пунктах) - абстрактне поняття, що характеризується попитом і пропозицією на туристичні товари та послуги. Інакше кажучи - туристичний ринок - сфера реалізації туристичних товарів та послуг.
Співвідношення між попитом і пропозицією на ринку носить характер діалектичної взаємодії в якій "попит визначає пропозицію". При цьому, як відзначають американські економісти Пол А. Самуельсон і Вільям Д. Нордхаус, попит стикається з відповідною пропозицією, так як "економіка не може вирватись за межу своїх виробничих можливостей" (94).
Виходячи з загальноприйнятих визначень попит представляє собою специфічну форму виразу суспільних потреб, забезпечених наявністю грошей у населення, а пропозиція - це платні товари та послуги, призначені для обміну.
Пропозиція на туристичному ринку, перед усім, характеризується явною перевагою послуг, які створюються як в галузях спеціалізованих для задоволення попиту туристів (суперструктура), так і в галузях, які одночасно задовільняють попит місцевого населення.
Величезне значення для задоволення потреб мають розвиток суперструктури і інфрастуктури туризму. Існує інфраструктура загальна і туристична. Загальна інфраструктура охоплює всі елементи, які існують незалежно від туристичного руху: засоби зв'язку, комунікції підприємства торгівлі і культури, комунальне господарство. В багатьох випадках загальна інфраструктура служе цілям задоволення потреб туристів. Але при цьому, необхідний додатковий розвиток інфраструктури в туристичних цілях. В цілому туристичний попит забезпечується на основі використання двох видів ресурсів: природних і створених людиною.
Природні ресурси складають особливості місця туризму (географічне розташування, клімат, рельєф, флора і фауна). Вони можуть підтримуватися діяльністю людини з метою забезпечення доступу природних ресурсів для туриста.
Ресурси створені людиною, поділяються на історичні і сучасні. Історичні ресурси (пам'ятники, музеї) завдяки діяльності людини стають доступними для туриста. Сучасні ресурси - діяльність людей в поєднанні з уречевленою працею, що забезпечує перебування туриста в тому чи іншому районі.
Попит представляє собою деяку частину суспільних потреб, обмежену розмірами доходів населення і рівнем діючих цін. Ступінь задоволення потреб населення має різне значення при різних рівнях його добробуту. Споживач при об'єктивно існуючих обмеженнях (доходи, ціни) намагається оптимально їх задовольнити, критерії якого змінюються в часі і просторі. Саме це дозволяє знайти ефективні шляхи управління попитом. Платіжоспроможний попит виступає як показник признання (або непризнання) населенням, а значить і суспільством, структури товарів, що виробляються і послуг у відповідності з відносним значенням потреб для кожного рівня добробуту.
Поняття попит знаходиться у відповідному діалектичному зв'язку із споживанням. Але попит і споживання не співпадають, так як не всі частини споживання приймають товарний вигляд і не завжди платіжоспроможний попит може бути задоволеним. Туризм можна розглядати як специфічну форму споживання, викликану об'єктивними процесами розвитку і організації продуктивних сил. Особливість туризму як форми споживання викликає і адекватну специфіку попиту на туристичні послуги та товари.
Потреба в туризмі веде, по-перше, до змін поняття добробуту, по-друге, до розвитку нової функції споживання і відповідного йому виробничій діяльності.
Туристичний попит є сума окремих видів попиту на різноманітні матеріальні блага і послуги, які представляє туристичний ринок. Структура туристичного ринку характеризується поділом на три головних підрозділи в залежності від попиту і пропозиції:
1) на транспортні послуги;
2) на послуги і товари, що виступають в комплексі і пов'язані з перебуванням туриста за межами свого постійного місця проживання (ночівля, харчування, тощо);
3) на разові послуги і товари, необхідні туристам для поточного і майбутнього споживання (розваги, лікування, сувеніри, транспортні засоби, тощо).
Всі ці підрозділи ринку знаходяться в нероз'ємній взаємодії, а тому споживання включених в них товарів і послуг характеризується взаємозв'язком, а в деяких випадках і одночасністю.
В середині кожного підрозділу, особливо в третьому, спостерігається подальша диференціація попиту і пропозиції в залежності від особливостей споживання при різних видах туризму (рекреаційний, пізнавальний, лікувальний, науковий і таке інше).
Товари та послуги, що задовільняють рекреаційні потреби людей, тісно пов'язані відносинами субституції (взаємозамінності) і компліментарності (взаємодоповнюваності). Кожний підрозділ ринку характеризується перед усім відносинами субституції, а ринок туристичних товарів і послуг компліментарністю.
В найбільшій ступені субституція характерна для першого і другого підрозділів туристичного ринку. При цьому дія субституції в межах цих підрозділів практично не викликає зв'язків по взаємозамінності між підрозділами. Тим не менше, відсутність субституції поміж підрозділами ринку носить лише відносний характер. Це пояснюється тим, що по-перше, економія в одному підрозділі ринку веде до перерозподілу попиту в другому підрозділі і, по-друге, тим, що витрати понесені в одному із підрозділів, можуть призвести до різкого зменшення попиту в другому підрозділі. Класичним прикладом тут може служити придбання особистих транспортних засобів, яке призведе до того, що багато туристів не приймають участі в першому підрозділі туристичного ринку. Замість придбання транспортних послуг виникає попит на пальне, мастила, гуму, послуги автотехобслуговування. Послуги прокату транспортних засобів також виступають як субституція транспортним послугам.
Розвиток автотуризму веде і до деякого падіння долі другого підрозділу туристичного ринку, що проявляється в користуванні власними засобами ночівлі чи в попиті на дешеві умови розміщення.
Велике значення субституції на туристичному ринку породжує специфічні форми так званої субституційної конкуренції, тобто від сьогочасної до більш далекої можливості зміни одних товарів і послуг на інші, що задовільняють туристичні потреби.
Поряд з субституцією важливе значення для функціонування туристичного ринку має також компліментарність. Придбання на туристичному ринку одних послуг, як правило призводить до необхідності придбання цілого комплексу інших послуг. З цієї точки зору придбання транспортних послуг автоматично призводить до придбання послуг харчування, автообслуговування, розваг, тощо. Відносини субституції і компліментарності охоплюють не тільки основні підрозділи туристичного ринку, а й різноманітні його частини в територіальному аспекті. Необхідно відмітити, що в територіальному аспекті загальне поняття туристичного ринку можливо розглядати в масштабі:
1) мікрорайонного ринку - попит і пропозиція на даний туристичний об'єкт або пункт;
2) районного ринку - попит і пропозиція в даній області або інший територіальній одиниці;
3) національного ринку - попит і пропозиція по всій території даної країни;
4) міжнародного ринку - попит і пропозиція в міжнародному і навіть світовому масштабі.
На думку ряду дослідників, під вивченням попиту на туристичні послуги і товари треба розуміти вивчення впливу основних факторів на зміну обсягу і структури туристичного споживання. До таких факторів вони відносять: доход споживачів, ціну, демографічний аспект, ступінь механізації виробництва і споживання, урбанізацію, а також деякі інші фактори. Найбільш беззаперечним фактором, що впливає на рівень туристичних витрат є рівень доходу одного споживача. Споживач може бути представлений як одна особа, одна сім'я, соціальна і регіональна група, тощо. Доход, як правило, вираховується річний. Поняття доходу вимагає заробітню платню, частину прибутку, ренту, стипендії, пенсії, подарунки. Розвиток туризму неможливо пояснювати тільки збільшенням поточих доходів, тобто отриманих на протязі поточного періоду часу. Набагато важливіше враховувати систематичність і тривалість отримання того чи іншого доходу. Так зокрема, велике значення на формування туристичного попиту має сума нагромадженого споживчого майна населення, що проявляється перед усім в придбанні власного житла, товарів довгострокового користування (автомобілей, холодильників, телевізорів і таке інше, що знаходиться в особистій власності). Таким чином, величина річного доходу не в повній мірі відображає реальні можливості придбання туристичних послуг.
У випадках отримання споживачами дотацій із суспільних фондів споживання, вплив доходу на попит помітно змінюється і проявляється в тому, що споживач з меншими доходами має більш активний попит, ніж споживач з відносно високим доходом. Як підкреслюють деякі вчені, споживач менш чутливий до цін при формуванні свого попиту, ніж до зміни доходу.
Дослідження про залежність між доходами туристів і величиною витрат показують, що по-перше, можливість участі в туристичній подорожі настає тільки при відповідному рівні доходу. По-друге, при зростанні доходу збільшуються відповідні витрати на подорож. Це створює передумови для подорожі в більш віддалені країни, в райони з більш високим рівнем цін. При цьому емпіричні дослідження можуть дати коефіцієнт еластичності попиту в залежності від доходу. По-третє, в зростанні витрат в залежності від доходу туриста також настає критична межа. Іншими словами, в кожній даній країні або районі туристичної подорожі існує максимум витрат на споживача. В принципі, збільшення витрат туристів при зростанні їх доходу може відбуватися тільки в тому випадку, якщо турист обирає більш віддалені країни чи райони з більш високим рівнем цін. Розміри доходу туриста в значній мірі визначають географію його подорожей (1), (5), (31), (45), (109). Тому, оцінюючи контингент туристів в різних країнах по походженню, необхідно враховувати відстань між країною чи регіоном тимчасового і постійного проживання. Як правило, серед туристів з близькорозташованих країн переважають особи з відносно низькими доходами, а по мірі збільшення відстані в туристичному потоці зростає доля осіб з відносно високими доходами. Тому, розглядаючи регіональні (національні) особливості споживачів, необхідно враховувати те, що в кожній країні їх розподіл по доходам буде мати своєрідність.
Таким чином, необхідно враховувати два аспекти вивчення впливу величини доходів на туристичний попит в регіональному розрізі:
1) вплив доходу проживаючих однієї країни (постійного проживання) на туристичні витрати;
2) вплив витрат проживаючих різних країн на туристичні витрати в країні тимчасового проживання.
В кожному районі тимчасового перебування попит на туристичні послуги пред'являють особи з різними доходами. Це в значній мірі пояснює різнобарвність і неоднорідність осіб, що приймають участь в попиті на туристичні послуги. Так, наприклад, як підкреслював В. Хунцикер, серед споживачів, які пред'являють попит на туристичні послуги і товари можна побачити: сучасного Креза, який мандрує на власному літаку або салон-вагоні; туриста-спортсмена з речовим мішком за плечима; важкохворого, для якого лікування в даному туристичному пункті - питання життя і смерті; життєрадісної, повної життя людини яка проводить кінець тижня в екскурсії; гурмана, який цікавиться гастрономічним мистецтвом; любителя природи, який захоплюється її красотами; науковця з професійним відношенням до історичних пам'ятників; захопленого прихильника релігійних культів (3).
Подібна неоднорідність в попиті окремих категорій туристів характерна не тільки для осіб з різними сімейними доходами, а і для туристів з приблизно однаковими матеріальними достатками. Тому вивчення туристичного попиту в залежності від доходів повинно бути доповнено вивченням структури споживачів по соціальному стану.
Другим важливим фактором, що впливає на платіжоспроможний попит є ціни (47), (58), (59), (61), (75), (81), (94), (104), (105), (108), (119), (124).
Цей вплив проявляється в еластичності, тобто зміні попиту в обсязі і структурі, як реакції на рухливість цін. В практиці розвитку туризму можна зустрітися з двома основними формами реакції попиту на ціни.
По-перше, нееластичність (або слабка реакція), тобто практична незмінність попиту при підвищенні або зниженні цін. Крайня нееластичність попиту характерна для більш багатих прошарків суспільства, які не надають серйозного значення тому факту, що збільшення цін привело до відповідного зменшення (або збільшення) їх витрат на туризм. Аналогічна реакція на ціни характерна для важкохворих, що потребують відповідних видів курортного лікування, у фанатичних шанувальників релігійних культів. Особливо нееластичний попит на модні курорти і дорогі туристичні послуги. Більш того, деяких туристів приваблює завдяки дії так званого "ефекта Веблена", який проявляється в тому, що високі ціни є стимулом попиту. Цей ефект, який ще називається "ефектом снобізму", поширений на товари і послуги, які демонструють престиж чи добробут.
По-друге, еластичність попиту, тобто очевидне зменшення чи збільшення попиту під впливом зміни цін. Вплив ціни на еластичність попиту туристів з низькими доходами цілком очевидна. Підвищення ціни може призвести до того, що деякі соціальні групи по доходам можуть відмовитися від туристичної подорожі, скоротити її час і відстань. При цьому можна спостерігати явище, відоме під назвою "парадокса Гюфена", яке характеризується тим, що при збільшенні ціни на одні товари чи послуги на них зростає попит, при одночасному падінні попиту на інші товари і послуги, де зберігається рівень цін. Так, підвищення цін на туристичний комплекс обслуговування в сусідніх країнах в більших розмірах, ніж в віддалених, примушує туристів вибирати близькорозташовані країни, так як подорож у них обходиться в межах матеріальних витрат на туристичні послуги. Аналогічні наслідки можна спостерігати у випадку відмови від споживання більш високоякісних послуг на користь менш якісних, хоча на останні ціни виросли в більшій мірі.
Доходи і ціни - дві основні змінні, які впливають на величину туристичних витрат. Але необхідно розглянути і інші фактори, що впливають на формування туристичного попиту.
Як відомо, важливе значення на розвиток потреб в туризмі має механізація виробництва і споживання. Чим вища ступінь механізації виробництва і споживання, тим більші бажання до зміни образу життя. Звідси виникає бажання до придбання товарів і послуг, що не зустрічаються в місці постійного проживання. Кількісне вивчення цієї закономірності досить складне, так як досі не знайдено надійних агрегованих показників, які характеризують ступінь механізації.
Відповідні труднощі виникають і при намаганні виділення зв'язків між процесом урбанізації та активізації попиту на туристичні товари та послу. Велике значення на туристичну рухомість мають демографічні фактори, що проявляються в збільшенні туристичної рухомості в залежності від віку, статі і сімейного стану. На основі соціологічних досліджень, проведених в Україні, можна зробити висновок, що найбільшу прихильність до активних форм рекреаційної діяльності демонструють особи в віці від 18 до 30 років. Але загальна туристична рухомість сягає свого піку в віці 40-50 років. Крім того, можна відмітити, що холостяки більш рухомі, ніж сімейні люди, а жінки більш активні ніж чоловіки.
Необхідно також підкреслити, що розглядаючи туристичний попит треба враховувати таке характерне для туризму явище як сезонність. Сезонність туризму явище об'єктивне. Воно має декілька особливостей:
1) найбільшу інтенсивність попит на туристичні послуги досягає третьому кварталі;
2) сезонність попиту значно розрізняється по видам туризму. Наприклад, пізнавальний туризм характеризується відносно меншим сезонним коливанням, ніж рекреаційний туризм;
3) різні регіони мають специфічні форми сезонної нерівномірності. Так, вивчення відпочинку населення на морському узбережжі, 11 горах, на березі озера чи річки, в містах свідчать про явну специфіку кожного з них. Тому, можна говорити про специфіку туристичного попиту в визначеному населеному пункті, регіоні, країні в масштабах світу.
Підсумовуючи викладене вище, необхідно підкреслити, що вивчаючи особливості туристичного попиту, неможливо виходити із припущення повного його задоволення. Оцінка ступеня задоволення попиту стосується врахування як об'єктивних так і суб'єктивних факторів. До об'єктивних факторів відносяться такі явища, як неможливість придбати послуги і товари відповідної якості і асортименту по причинам, що виникають із протирічь попиту і пропозиції. Суб'єктивні фактори охоплюють в основному психологічні особливості окремих споживачів.
Поняття туристичного ринку прийнято розглядати в територіальному масштабі. Виходячи з цього і керуючись геополітичними змінами останніх років є раціональним поділити туристичний ринок на наступні територіальні одиниці:
1) Національний ринок (тобто, туристичний ринок України);
2) Міжнародний туристичний ринок в масштабі країн що створилися після розпаду СРСР;
3) Міжнародний туристичний ринок в світовому масштабі. Національний ринок України ділиться на дві частини: ринок внутрішнього туризму і ринок міжнародного туризму. Область нашого дослідження обмежується вивченням національного ринку в сфері міжнародного туризму, формування і функціонування якого залежить від багатьох юридичних, демогріфічних, етнічних та макроекономічних факторів.
Юридичною основою роботи туристичної галузі України є законодавчі акти, де закони "Про туризм", "Про підприємництво", митні закони, укази і постанови прямо чи опосередковано пов'язаних з роботою сфери туризму, займають важливе місце.
Закон України "Про туризм" регулює взаємовідносини між органами державної влади і управління, підприємницькими структурами. В цілому закон регулює організацію туристичної справи в Україні, піднімає розвиток індустрії туризму на рівень, що відповідає сучасним світовим стандартам. Для визначення впливу на функціонування туристичної галузі демографічних факторів використовується інформація про загальну чисельність населення країн світу, його градація за віком, статтю, тощо. В багатьох країнах світу в останнє десятиріччя спостерігається тенденція до збільшення чисельності населення, що свідчить про те, що кількість потенціальних туристів теж збільшується (таб. 2.2.1). Як виявлено, велику потребу в туристичних подорожах мають громадяни густонаселених районів з великим рівнем урбанізації. Виходячи з наведених даних у таб. 2.2.1 і Враховуючи що у світі щорічно доля міського населення збільшується майже на 0,5% можна сказати, що фактор росту урбанізаціїї також є одним із сприяючих мотивів до подорожей.
Сучасний етап розвитку більшості країн світу характеризується високим рівнем розвитку промисловості і сільського господарства, неухильним ростом продуктивності праці, що забезпечується перед усім дією висококваліфікованої робочої сили на основі механізації та автоматизації. Машина заміняє людину на багатьох виробничих процесах і її діяльність все в більшій мірі зводиться до виконання відповідних операцій, які монотонно повторюються кожний день. Таким чином, технічний прогрес приведе з одного боку, до зменшення чисто фізичної втоми при збільшенні нервового напруження. Тому фізична втома відносно невелика і знімається на протязі дня, в той же час як зняття нервової втоми вимагає більш тривалого часу та сучасних форм організації відпочинку. Для зняття такої втоми необхідна радикальна зміна обставин. Потреба в рухливості особливо з'являється тоді, коли заняття людини поза межами підприємства не є достатньо такими, що відрізняються порівняно з заняттями на підприємстві чи в закладі. Внаслідок стандартизації трудових процесів і форм споживання (включаючи відпочинок, розваги по місцю проживання) створюється враження, яке характеризується соціальними психологами, як одноманітність в споживанні. Туризм ліквідує цей одноманітний ряд. Іншими словами - технічний прогрес є одним із факторів, сприяючим потребам в туризмі, як обов'язковому елементу відновлення працездатності.
В 90-х роках склалась трьохсекторна структура міжнародного туристичного ринку:
1) ринок "молодіжного туризму" (15-29 років);
2) ринок "дорослого туризму" (30-59 років);
3) ринок туризму "третього віку" (60 і більше років).
Необхідно зазначити, що не охоплена даним поділом вікова група до 14 років може бути виділена в якості четвертого сектора міжнародного туристичного ринку і названа ринком "дитячого туризму". Керуючись такою віковою сегментацією сформуємо і проаналізуємо структуру населення країн світу. Із таблиці 2.2.2 видно, що вікова група від 30 до 59 років є найбільш представницькою. її питома вага в середньому по країнам світу складає близько 40%. Контингент, із якого формується ринок молодіжного туризму складає 1/4 всього населення. Дві вікових категорій до 14 років і від 60 приблизно однакові. Кожна з них складає приблизно 1/5 загальної кількості населення.
Таблиця 2.2.1
Загальна характеристика населення країн світу
|
Чисельність населення, млн. чол. |
||||
|
1980 р. |
1994 р. |
Чисельність населення, чол./км. |
Рівень урбанізації |
|
СНД і БалтіяАзербайджан Вірменія Білорусія Грузія Казахстан Киргизія Латвія Литва Молдова Російська Федерація Таджикистан Туркменія Україна Узбекістан Естонія |
6,11 3,07 9,61 5,04 14,86 3,59 2,53 3,42 3,97 138,37 3,90 2,83 49,95 15,77 1,47 |
7,12 3,65 10,21 5,42 16,72 4,39 2,66 3,74 4,36 148,33 5,34 3,75 52,1 20,61 1,57 |
82,4 113,3 49,4 78,4 6,2 22,3 41,6 57,2 129,6 8,7 37,4 7,6 87,0 46,3 35,1 |
53,8 68,9 67,0 55,8 57,4 38,0 69,1 68,4 46,9 73,6 31,2 0,0 67,5 40,1 71,3 |
ЄвропаАвстрія Бельгія Великобританія Німеччина Данія Італія Нідерланди Франція Швеція Швейцарія |
7,55 9,85 56,31 - 5,12 56,43 13,15 53,88 8,31 6,33 |
7,81 9,83 57,29 79,75 5,20 57,84 15,05 56,72 8,63 6,60 |
93,1 322,0 235,0 368,0 117,0 192,0 367,0 104,0 19,2 159,8 |
65,0 67,9 79,1 82,2 67,8 51,5 78,0 70,0 80,0 77,0 |
АмерикаКанада США |
24,04 227,74 |
26,84 251,23 |
2,7 26,8 |
76,0 73,5 |
АзіяЯпонія |
17,06 |
123,91 |
333,0 |
75,9 |
|
Австралія |
14,72 |
17,38 |
2,3 |
83,0 |
Як свідчить статистика (табл. 2.2.3), в середньому по різним рівням питома вага жіночого населення вища чоловічого. В вікових категоріях до 14 років і від 15 до 29 років спостерігається переважна частина чоловіків над жінками. Для останніх вікових груп характерна протилежна картина. При цьому, різниця між чисельністю чоловіків і жінок в віці 60 років і більше значна. Це пояснюється більшою, в середньому, тривалістю життя жінок. Питома вага вікових груп жіночого населення розподіляється слідуючим чином: перше місце по чисельності займають жінки в віці 30-59 років (в середньому більш як 38% усіх жінок); друге - 15-29 річні (близько 23%); труте - 60 річні і старше (приблизно 20%); четверте - до 14 років (19%). Що ж стосується структури чоловічого населення країн світу, то в ній на третьому місці знаходиться вікова група до 14 років (в середньому близько 21%), а на четвертому - чоловіки "третього" віку (більш як 15%). Питома вага двох інших вікових груп чоловіків співвідносяться між собою приблизно також, як і у жінок.
|
Таблиця 2.2.2 |
Вікова структура населення країн світу |
Вікові групи |
60 років і більше |
% |
17,87 |
20,08 19,23 20,90 20,36 20,34 18,24 16,77 18,32 23,61 19,17 |
15,08 16,65 |
14,77 |
15,94 |
|
млн. чол |
9,254 |
1,519 1,895 10,433 12,426 1,041 10,399 2,430 10,128 1,976 1,243 |
3,858 40,136 |
17,874 |
2,452 |
||||
|
30-59 років |
% |
39,06 |
37,30 38,05 36,58 40,11 38,68 38,52 38,14 37,52 38,38 45,63 |
37,64 36,47 |
43,04 |
36,02 |
|||
|
млн. чол |
20,225 |
2,822 3,749 18,262 24,478 2,979 21,961 5,527 20,740 3,212 2,959 |
9,632 87,926 |
52,095 |
5,539 |
||||
|
15-29 років |
% |
21,65 |
24,71 23,46 23,50 24,40 22,69 23,35 25,63 23,09 20,66 23,13 |
26,03 25,32 |
20,66 |
25,37 |
|||
|
млн. чол |
11,214 |
1,869 2,312 11,730 14,889 1,161 13,310 3,714 12,764 1,729 1,500 |
6,661 61,038 |
25,004 |
3,901 |
||||
|
до 14 років |
% |
21,42 |
17,92 19,26 19,03 15,13 18,27 19,89 19,45 21,08 17,36 17,52 |
21,28 21,56 |
21,51 |
24,38 |
|||
|
млн. чол. |
11,092 |
1,356 1,898 9,499 9,233 0,935 11,337 2,819 11,652 1,453 1,135 |
5,445 51,982 |
26,033 |
3,749 |
||||
|
Дата наведених даних |
1992 |
01.07.90 31.12.87 30.06.89 01.07.89 01.01.90 01.07.88 01.07.89 01.09.90 30.06.90 01.01.90 |
01.06.90 01.07.90 |
0.10.89 |
30.06.87 |
||||
|
Країни |
Україна |
ЄвропаАвстрія Бельгія Великобританія Німеччина Данія Італія Нідерланди Франція Швеція Швейцарія |
Америка: Канада США |
Азія: Японія |
Австралія |
Таблиця 2.2.3.
Структура населення країн світу по статі
|
Всього чоловік |
Всього жінок |
||||
|
Країна |
Дата наведених даних |
млн. чол. |
% |
млн. чол. |
% |
|
Україна |
992 |
23,729 |
45,82 |
28,056 |
54,18 |
ЄвропаАвстрія Бельгія Великобританія Німеччина Данія Італія Нідерланди Франція Швеція Швейцарія |
01.07.90 31.12.87 30.06.89 01.07.89 01.01.90 01.07.88 01.07.89 01.07.90 30.01.90 01.01.90 |
3,592 4,810 24,330 29,181 2,521 27,708 7,167 26,953 4,132 3,160 |
47,48 48,81 48,73 47,82 49,27 48,61 49,45 48,76 49,37 48,73 |
3,973 5,044 25,594 31,843 2,596 29,297 7,325 28,329 4,237 3,325 |
52,52 51,19 51,27 52,18 50,73 51,39 50,55 51,24 50,63 51,27 |
|
Америка: Канада США |
01.06.90 01.07.90 |
12,652 117,360 |
49,44 48,68 |
12,939 123,718 |
50,56 51,32 |
|
Азія: Японія |
01.10.89 |
59,497 |
49,15 |
61,552 |
50,85 |
|
Австралія |
30.06.87 |
7,675 |
49,91 |
7,703 |
50,09 |
Демографічні фактори: стать, вік, сімейний стан мають великий вплив на туристичну рухомість і формування попиту. На основі соціологічних обстежень, проведених в Україні, можна зробити висновок, що найбільше тяжіння до активних форм рекреаційної діяльності демонструють особи в віці від 18 до 30 років. Але загальна туристична рухомість досягає пікової відмітки у віці 30-50 років. Крім цього, треба зазначити, що холостяки більш активні, ніж сімейні люди, а жінки - активніші ніж чоловіки. Кожній віковій групі властиві свої вимоги до туристичного продукту. Так, представники ринку "молодіжного" туризму і "дитячого" туризму пред'являють, як правило, попит на дешеві туристичні подорожі, не вимагаючи при цьому високого рівня комфорту. Найбільш поширені цілі подорожей це: пізнання нового світу, навчання і інше. Особливістю туристів "третього" віку полягає в тому, що приймаючи рішення про подорож, вони не пов'язані періодом відпустки. Ця вікова категорія навіть надає перевагу подорожам в сезонний період. Для контингенту ринку "дорослого" туризму характерний попит на туристичні подорожі з діловою метою, з метою сімейного відпочинку, тощо. Вимоги до рівня комфортності цієї групи досить високі.
Вирішальне значення на формування масових туристичних потоків має фактор співвідношення робочого і неробочого часу. "Оплачувані відпустки, - відмічається в матеріалах всесвітньої конференції по туризму, - ... щорічно поставляють на туристичний ринок все більш і більш значний контингент туристів" (77). В таблиці 2.2.4 представлені розміри відпусток і кількість вільних днів в різних країнах світу.
Із таблиці 2.2.4 видно, що термін оплачуваних відпусток коливається в значному діапазоні: від 1 до 8 тижнів. Крім цього, треба зазначити, що починаючи з 60-70 років в промислово розвинутих західних країнах намітилась тенденція до поділу відпустки на дві частини. Це дозволяє на протязі року здійснювати дві подорожі і сприяє розширенню періода туристичного сезону.
Таблиця 2.2.4
Тривалість відпусток та святкових днів в деяких країнах світу
|
Країна |
Відпустка, тижнів |
Свята, днів |
Країна |
Відпустка, тижнів |
Свята, днів |
|
Україна |
2,5-6 |
11 |
Італія |
5 |
9 |
|
Австралія |
8 |
11 |
Нідерланди |
4,5 |
9 |
|
Австрія |
4,5 |
14 |
Норвегія |
4,5 |
10 |
|
Бельгія |
4,5 |
9 |
США |
2,5 |
11 |
|
Великобританія |
3 |
8 |
Франція |
4,5 |
10 |
|
Німеччина |
4 |
11 |
Швеція |
5 |
14 |
|
Данія |
4,5 |
11 |
Швейцарія |
5 |
6 |
|
Канада |
4 |
11 |
Японія |
1 |
12 |
|
Ірландія |
3,5 |
8 |
Іспанія |
4,5 |
11 |
Відомо, що туристичні поїздки здійснюються не тільки під час відпусток чи канікул, але і під час свят, які в поєднанні з вихідними днями складають "блок вільного часу", необхідний для туристичної подорожі. Кількість таких короткострокових виїздів з кожним роком збільшується і істотно зростає кількість туристів в цілому. Значний вплив на формування туристичного ринку мають рівень доходів і освіта подорожуючих. Беручи за основу цей принцип розподілу експерти ВТО пропонують сегментувати туристичний ринок на 4 групи, які можливо охарактеризувати слідуючим чином.
В першу групу входять особи з середнім або навіть відносно низьким рівнем доходу. Це, як правило, малі службовці, торгівельники або викладачі початкових шкіл і професійно-технічних закладів. Вибір ними країни подорожі визначається, в основному, рівнем цін. Для даного сегменту нехарактерним є намагання до різкої зміни вражень. Напроти, їх приваблюють умови, що не вимагають міняти свої звички. Останнє стосується як розміщення (воно повинно забезпечувати всі зручності до яких туристи звикли в домашніх умовах), так і харчування, яке повинно бути зорієнтоване на інтернаціональну кухню. Ця категорія туристів, не маючи значних коштів, чутлива до цін на послуги і в той же час досить вимоглива до їх якості. Основний принцип - за свої гроші отримувати все обіцяне. Зупиняючись в готелях невисоких розрядів, вони проявляють інтерес до усяких розваг, які для них є символом "солодкого життя"; нічним клубам, барам, дискотекам.
Незважаючи на те, що пізнавальні цілі не є основним мотивом їх подорожі, вони все ж таки можуть проявляти інтерес до окремих екскурсій, які могли б зробити їх поїздку більш престижною, коли вони розповідають про неї своїм друзям, родичам чи знайомим. Придбання сувенірів для цих туристів повинно слугувати речовим підтвердженням здійсненої подорожі, а тому кожен турист обов'язково купує який-небудь недорогий сувенір.
В міжнародному туристичному обміні цей сегмент туристичного ринку є найбільш багаточисельним, складаючим основу масового туристичного попиту. Він складається із мандрівників на близькі відстані. В зв'язку з цим, даний сегмент туристичного ринку не може скласти основу масового попиту на поїздки в Україну на туристичних ринках західних країн, так як, для жителів більшості розвинутих капіталістичних країн подорож в Україну - це не просто виїзд у сусідню країну, а дальня подорож.
До другої групи відносяться особи з рівнем доходу вище середнього. Це як правило службовці середнього рангу: викладачі гімназій, коледжей, лікарі, підприємці середнього рівня. Частіше всього ці туристи мають вищу або середню спеціальну освіту. Мотивом їх поїздок, в основному, є активний відпочинок, тобто, відпочинок, який дає можливість займатися спортом, здійснювати екскурсії, відвідувати театри, концерти. До даної групи туристів відносяться любителі дальніх мандрівок. Отже, вони можуть проявляти інтерес до подорожей в Україну.
Так як у туристів цього сегменту в більшій мірі превалює пізнавальний інтерес, що вони можуть примиритися з відсутністю комфорту в тому випадку, якщо іншої можливості приїхати в цей регіон у них немає. Так, зокрема, під час подорожі в Україну, вони можуть погодитись з розміщенням у готелях середнього рівня, якщо розміщення в більш комфортабельних готелях неможливе. Але останнє, не означає, що вони взагалі не вимогливі до якості розміщення в готелях.
Другий по чисельності сегмент міжнародного туристичного ринку може складати основу масового туристичного потоку в Україну.
Третій сегмент туристичного ринку складають особи з високим рівнем доходів. Маючи, в основному вищу освіту, вони цікавляться пізнавальними поїздками, прагнучи до змін вражень. Тут представлені дві вікові категорії: "другий і третій" вік. Якщо "третій" вік мандрує в складі групи, то представники "другого" або "середнього" віку надають перевагу індивідуальним поїздкам, або подорожам невеликих груп друзів і знайомих. Цей сегмент цікавлять далекі подорожі терміном 2 -З тижня. Тому поїздки в Україну можуть представляти для них інтерес.
Туристи даної групи сувенірів частіше всього купляють дорогокоштовні вироби, як свідоцтво того, що вони здійснили далеку екзотичну подорож. В Україні вони купляють вишиті в національному дусі скатерки, сорочки, рушники і інші вироби, товари з Петраківським розписом, з інкрустацією.
Цей сегмент туристичного ринку достатньо багаточисельний, але в загальному обсязі міжнародного туризму він не представляє масового потоку.
Четверту групу утворюють високоосвічені люди, що проявляють інтерес до вивчення природи, культури, образу життя, вдачі та звичаїв інших народів. Даний сегмент складають люди різного віку і з різним рівнем доходів, але на подорож вони готові витратити значні кошти, часто за рахунок власних накопичень. Конкретні цілі їх поїздок можуть бути різними. Головне, що їх об'єднує - це потяг до власного досвіду.
Цей сегмент міжнародного туристичного ринку досить малочисельний, але починаючи з 70-х років він значно виріс і сьогодні має постійну тенденцію до подальшого росту. Його представники можуть бути зацікавлені поїздкою в Україну.
З метою вивчення ринку туристичних послуг, пропонуємих населенню різними фірмами і організаціями було проведено соціологічне обстеження жителів Карпатського регіону і м. Києва, присвячене виявленню відношення респондентів до туристичних фірм і їх послугам.
Всього було опитано 1360 чоловік з виборкою, що репрезентує доросле населення по основним соціально-демографічним параметрам. Різниця в результатах значима на рівні 3,5%.
В переліку питань, присвячених аналізу ситууації на ринку туристичних послуг, респондентам пропонувався ряд питань, що стосуються їх відношення до туризму в усіх його формах і видах.
Згідно отриманим даним, в цілому, за останні три роки не користувались послугами туристичних фірм і організацій 83,4% респондентів, а 16,6% - користувалися різними послугами цих фірм. Структура цих послуг склала слідуючу картину: ділові поїздки - 5,1%, шоп-тури - 4,3%, організація відпочинку - 4,9%, екскурсії - 2,1%, інші види послуг - 0,2%. При більш детальному аналізі цього питання (в розрізі статі і віку споживачів даних послуг) ситуація виглядяє слідуючим чином (табл. 2.2.5).
Серед тих, хто користується послугами туристичних фірм для ділових поїздок 84,3% - чоловіки, а для організації відпочинку - 62,8% склали жінки, більше половини тих, хто користується послугами туристичних фірм це люди віком до 30 років, при цьому 57,2% цієї вікової групи надають перевагу організованому відпочинку, 49,6% людей користуються послугами фірм для організації ділових подорожей.
Розглядаючи це питання через призму доходу на одного члена просліджується прямопропорцйна залежність: чим вищий доход тим більша кількість людей користується послугами туристичних фірм і організацій.
Таблиця 2.2.5
Результати опитування за статтю і віком мети туризму
|
Стать |
Вік, років |
||||||
|
Питання |
чоловіки |
жінки |
до 20 |
30-39 |
40-49 |
50-59 |
60 і старше |
|
Чи користуєтесь ви послугами туристичних фірм і організацій |
52,3 |
47,7 |
52,1 |
27,3 |
11,3 |
6,9 |
2,4 |
|
Організація відпочинку |
37,2 |
62,8 |
57,2 |
19,4 |
18,6 |
4,7 |
0,1 |
|
Ділові поїздки |
84,3 |
15,7 |
26,9 |
49,6 |
12,1 |
11,2 |
0,2 |
|
Шоп-тури |
46,6 |
53,4 |
50,3 |
37,5 |
6,2 |
6,0 |
0,0 |
|
Екскурсії |
43,4 |
56,6 |
40,3 |
25,2 |
18,1 |
16,1 |
0,3 |
В такій закономірності немає нічого дивного, так як, при найменшій можливості відпочити "цивілізовано", з гарантованим сервісом, кожна людина намагається довіритися туристичній фірмі, яка спеціалізується на організації відпочинку, екскурсійному обслуговуванню, беручи при цьому на себе, практично всі турботи, починаючи від придбання квитків і оформлення візи до розміщення в готелі.
Але довіритися одній із багатьох туристичних фірм, зробити правильний вибір не так просто, в останні роки кількість туристичних фірм різко виросла (тільки в м. Київ їх близько 250) і всі вони через засоби масової інформації, рекламні проспекти, кліпи, буклети обіцяють прекрасний відпочинок і за найнижчими цінами. По даним О. Козловського рейтинг провідних туристичних фірм на початку літнього сезону по м. Київ складав (таблиця 2.2.6)
Таблиця 2.2.6
|
Які фірми Вам відомі |
Довіряєте цій фірмі |
Якій фірмі надаєте перевагу |
|
|
Назва туристичної фірми |
% до опитаних |
||
|
Гамалія |
36,7 |
19,9 |
3,5 |
|
САМ |
29,6 |
15,9 |
2,6 |
|
Кий Авіа |
23,6 |
12,9 |
2,4 |
|
Супутник-Україна |
17,0 |
10,8 |
2,1 |
|
Україна |
16,2 |
9,0 |
1,9 |
|
Дельта |
13,7 |
7,9 |
1,0 |
|
Київзовніштур |
9,3 |
5,6 |
1,3 |
Те, що 36,7% населення столиці знають туристичну фірму "Гамалія" Говорить не тільки про проведену рекламну компанію, скільки про інтерес проявлений людьми до туризму.
Що стосується людей з вищою освітою, то ця група складає найвищу питому вагу серед тих хто користується послугами туристичних фірм.
Якщо порівняти освітній рівень по видах послуг, то туристи з вищою освітою в 2,3 раза більше користуються послугами по організації відпочинку, в 8,1 рази більше виїзджають в ділові поїздки з допомогою туристичних фірм, ніж туристи з середньою освітою. Наведені дані можуть слугувати туристичним фірмам, на який сегмент треба орієнтуватись, при проведенні рекламної діяльності.
2.3. Діяльність туристичних фірм Чернівецької області по використанню рекреаційно-туристичного потенціалу
Сприятливі кліматичні умови, велика кількість річок, джерел мінеральної води, поєднання мальовничих Прут-Дністровських лісостепових, передгірських і гірських ландшафтів, багаточисельність заповідних територій, пам'ятників історії, природи, архітектури і культури, відносно достатня забезпеченість транспортними сполученнями поряд зі своєрідним етно-культурними особливостями створюють у Чернівецькій області широкі реальні можливості для розвитку міжнародної туристичнорекреаційної діяльності.
Сьогодні на території області намічується 55 закладів туризму і рекреації з різними формами власності, ємність яких становить близько 8.2 тис. місць як мають наступну структуру: 5780 місць або 70% відносяться до рекреаційних закладів (37 установ), та 2464 місць або 30% до туристичних (18 туристичних установ) (таб. 2.3.1*)
Крім цього в області зареєстровано 29 туристичних фірм і установ, які надають туристичні послуги. Сюди відносяться малі підприємства (18), спільні підприємства (2), товариства з обмеженою відповідальністю (6), асоціації (2) та інші установи. Ними в 1995 році надано туристичних послуг на суму 13,8 млн. гривень. Левова частка сум цих послуг належить Чернівецькій асоціації по іноземному туризму "Буковинаінтур" і склала 83,9% від загальної суми наданих туристичних послуг. Ця асоціація надає такі послуги, як міжнародний туризм, зарубіжний туризм, внутрішній туризм, екскурсійні послуги, самодіяльний туризм. За 1995 рік послугами цієї асоціації скористались 5.3 тис. чол., а загальна кількість людей, яким надано туристичні послуги в області склали 82,45 тис. чол. (таб. 2.3.2)
Таблиця 2.3.1.
Заклади туризму і рекреації Чернівецької області
|
Типи закладів |
Кількість одиниць |
Ємність |
Питома вага в сукупній ємності, % |
|
Заклади рекреації: 1. Санаторії 2. Санаторії-профілакторії 3. Будинки відпочинку 4. Бази відпочинку 5. Дитячі оздоровчі табори Разом |
6 8 1 7 15 37 |
1080 500 260 904 3036 5780 |
18,7 7,9 4,5 15,6 46,7 100,0 |
|
Туристичні заклади: 1. Туристичні бази 2. Спортивно-оздоровчі бази 3. Туристичні готелі 4. Готелі Разом |
3 1 4 10 18 |
955 150 878 481 2464 |
38,8 6,1 35,6 19,5 100,0 |
|
Всього |
55 |
8244 |
- |
Таблиця 2.3.2.
Фірми по наданню туристичних послуг (станом на 1.01.1996 р.)
|
Назва |
Характер діяльності |
Обслуговано туристів, тис. чол. за 1995 р. |
Надано послуг на суму тис. гр. за 1995 р. |
|
МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА |
|||
|
1. Малее приватне підприємство “Маки” |
Зарубіжний туризм. Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. Екскурсійна діяльність |
0,5 |
576,6 |
|
2. Мале приватне підприємство “Фантазія” |
Зарубіжний туризм. |
1,0 |
80,0 |
|
3. Мала приватна виробничо-комерційна фірма “Дністер” |
Самодіяльний туризм |
1,3 |
233,4 |
|
4. Мале приватне підприємство “Меридіан” |
Зарубіжний туризм. |
0,7 |
790,0 |
|
5. Мале приватне підприємство “Басвод” |
Зарубіжний туризм. |
5,4 |
1182,5 |
|
6. Мале приватне підприємство туристична фірма “Марічка” |
Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. Зарубіжний туризм. Екскурсійна діяльність. Самодіяльний туризм |
8,2 |
843,6 |
|
7. Мале приватне підприємство “Експрес-тур” |
Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. Зарубіжний туризм. Екскурсійна діяльність. Самодіяльний туризм. |
2,5 |
708,3 |
|
8. Мале приватне підприємство “Електрон-тур” |
Зарубіжний туризм. |
1,3 |
280,0 |
|
9. Мале спільне підприємство “Пілігрім” |
Зарубіжний туризм. |
2,2 |
1358,7 |
|
10. Мале спільне підприємство “Супутник-Сервіс-Чернівці” |
Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. Зарубіжний туризм. Екскурсійна діяльність. Самодіяльний туризм. |
2,5 |
1652,0 |
|
11. Мале приватне підприємство “Тур-92” |
Зарубіжний туризм. Внутрішній туризм. Міжнародний туризм. |
2,0 |
760,0 |
|
12. Мале приватне підприємство турфірма “Буккан” |
Зарубіжний туризм. |
0,2 |
417,0 |
|
13. Мале спільне підприємство “Агро-гравекс-спорт” |
Зарубіжний туризм. Самодіяльний туризм |
0,15 |
32,8 |
|
14. Мале приватне підприємство “Візит” |
Зарубіжний туризм |
0,4 |
403,8 |
|
15. Мале приватне підприємство “Максим” |
Зарубіжний туризм. Туризмом не займаються з 1995 року |
- |
- |
|
16. Мале приватне підприємство “Чернівці-Інтур-ЛТД” |
Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. Екскурсійна діяльність. Самодіяльний туризм. |
2,4 |
258,4 |
|
17. Мале приватне підприємство “Глобус” |
Зарубіжний туризм. З 1995 р. турпослуги не надаються. |
0,7 |
107,0 |
|
18. Мале приватне підприємство “Краяни” |
Зарубіжний туризм. З 1995 р. туризмом не займаються. |
1,5 |
274,3 |
|
СПІЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА |
|||
|
1. Спільне підприємство “Ругвіс” |
Зарубіжний туризм. |
2,4 |
1666,0 |
|
2. Спільне підприємство “Буковина-Байкал” |
Міжнародний туризм. Зарубіжний туризм. Внутрішній туризм |
3,1 |
900,0 |
|
ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ |
|||
|
1. Товариство з обмеженою відповідальністю “Вокзал-сервіс” |
Зарубіжний туризм. Турпослуги не надаються з 1995 р. |
1,1 |
199,3 |
|
2. Дочірнє підпиємство товариства з обмеженою відовідальністю “Круїз” |
Внутрішній туризм. Зарубіжний туризм. Екскурсійна діяльність |
0,2 |
6154,0 |
|
3. Товариство з обмеженою відповідальністю “Ренесанс” |
Зарубіжний туризм. Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. Екскурсійна діяльність |
0,4 |
104,0 |
|
4. Товариство з обмеженою відповідальністю “Меркурій ЛТД” |
Зарубіжний туризм. З 1995 р. туризмом не займаються |
0,1 |
35,0 |
|
5. Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю “Раїса” |
Зарубіжний туризм. Міжнародний туризм. Внутрішній туризм |
0,6 |
388,5 |
|
6. Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернівці-Супутник ЛТД” |
Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. Зарубіжний туризм. Екскурсійна діяльність. Самодіяльний туризм |
4,3 |
2296,0 |
|
АСОЦІАЦІЇ |
|||
|
1. Чернівецька обласна асоціація по іноземному туризму “Буковинаінтур” |
Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. Зарубіжний туризм. Екскурсійна діяльність. Самодіяльний туризм |
5,3 |
116178,8 |
|
2. Чернівецька асоціація “Інтурсервіс” |
Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. |
9,0 |
186,4 |
|
ІНШІ |
|||
|
1. Зовнішньо-економічне комерційне підприємство “Сідвас” |
Зарубіжний туризм. Міжнародний туризм. Внутрішній туризм. |
0,5 |
350,0 |
Всі установи лікування, масового відпочинку та туризму здійснюють курортно-рекреаційне обслуговування як місцевих жителів, так і приїжджих з інших регіонів та із-за кордону.
Для організації міжнародного туризму в області існує 9 міжнародних прикордонних пунктів переїзду (таб. 2.3.3), якими в 1995 році скористувались 1.33 млн. чол. В області продовжується робота по збільшенню прикордонних пунктів пішого переходу.
Таблиця 2.3.3.
Міжнародні прикордонні переїзди (станом на 01.01.1996 р.)
|
Кількість людей, які переїхали кордон |
|||
|
Назва |
Пропускна здатність |
з України |
на Україну |
|
Окремий контрольно-пропускний пункт “Буковина” (ОКПП “Буковина”). ОКПП підпорядковані всі нижче перечислені пункти перепуски |
Всього за 1995 р. через Державний кордон України відправлено 1335158 чол. |
595180 |
739978 |
|
1. Пункт перепустки пасажирів через Держкордон з/д транспортом “Вадул-Сірет” |
2 пасажирські поїзда. Фактично 4 пасажирських поїзди, 660 пасажирів на добу |
114151 |
133028 |
|
Пунк перепустки вантажного з/д транспорту “Багринівка” |
3 вантажних состави. Фактично 6 вантажних состави на добу |
||
|
3. Окремий контрольний кордонний пост аеропорт м. Чернівці |
25-30 рейсів в місяць |
7862 |
7320 |
|
4. Контрольно-пропускний пункт “Порубне” (КПП “Порубне”) Перепуск громадян, вантажного пасажирського автотранспорту |
100 автомашин і 600 чол. на добу. Фактично 500 машин і 2600 чол. на добу. |
378745 |
508845 |
|
5. Пункт спрощеної перепустки через Держкордон “Порубне” (піший перехід) |
600-1200 чол. за тиждень |
37945 |
36685 |
|
6. Пункт спрощеної перепустки через Держкордон “Шепот” (піший перехід) |
600-1200 чол. за тиждень |
2917 |
2493 |
|
7. Пункт спрощеної перепустки через Держкордон “Руський” (піший перехід) |
600-1200 чол. за тиждень |
2703 |
2617 |
|
8. Пункт спрощеної перепустки через Держкордон “Герца” (піший перехід). |
600-1200 чол. за тиждень |
37945 |
36685 |
|
9. Пункт спрощеної перепустки через Держкордон “Красноїльськ” (піший перехід) |
600-1200 чол. за тиждень |
12912 |
12305 |
Щільність курортно-рекреаційного фонду по Чернівецькій області становить 0,8 місця на 1 кв. км., в той час як в цілому по Україні - 1,1 місця. Але розміщуються заклади досить нерівномірно по території, чому сприяє фактор вибірковості території до ресурсного потенціалу та тяжіння до центрів промислового виробництва. Так, з 8 діючих тут санаторіїв-профілакторіїв, 5 розташовані у м. Чернівці. Поки що практично не представлені оздоровчі заклади та заклади відпочинку у Герцаївському, Кельменецькому та Путильському районах, хоча необхідні передумови для організації відпочинку та лікування існують: сприятливий клімат, гірські ландшафти, придатні для туристичних маршрутів, численні джерела лікувальних мінеральних вод. Санаторне лікування в межах Чернівецької області здійснюється у 6 санаторіях на 1080 ліжок для дорослих і дітей, які функціонують цілорічно (табл. 2.3.4). Дитячі санаторії мають різний лікувальний профіль: серцево-судинний, туберкульозний, гастроентерологічний, неврологічний та для лікування опорно-рухової системи. Майже половина, загального ліжкового фонду санаторіїв Чернівецької області орієнтована на лікування туберкульозу легень. Разом з цим, існує відчутний дефіцит закладів по лікуванню урологічних, гінекологічних та дерматологічних захворювань, органів травлення та обміну речовин.
Послуги для відпочинку на території Чернівецької області надають будинки відпочинку, дитячо-оздоровчі табори та санаторії-профілакторії, які збезпечують потреби населення області лише на 5% (260 місць, в тому числі 68 - цілорічного використання). Ситуація, що склалась, не відповідає інтересам області і вимагає здійснення прискореного розвитку різноманітних видів відпочинку шляхом створення спеціалізованих будинків відпочинку, оздоровчих таборів, санаторіїв-профілакторіїв, в тому числі для різних вікових категорій. Туристичне обслуговування на території Чернівецької області здійснюють туристичні бази, туристичні і звичайні готелі та спортивно-оздоровчі табори. Всього на території області діє 3 турбази на 955 місць та 4 туристичні готелі на 878 місць. Виключно готельні послуги надають також 10 районних готелів на 481 місце.
Загальна мережа всіх туристичних закладів області становить біля 2 тис. місць, в тому числі біля 700 місць цілорічного відвідування, що складає 35% від загальної кількості. Співвідношення цілорічних та сезонних місць в туристичних закладах не відповідає науково обгрунтованим нормативам, а існуюча матеріально-технічна база туристичних закладів не задовільняє вимог поточного часу.
Таблиця 2.3.4
Заклади санаторного лікування Чернівецької області
|
Кількість місць |
||||
|
№ п/п |
Установа, місце розташування |
Профіль |
діючих |
можливих |
|
1. |
Санаторій с.м.т. Красноїльськ |
турбекульозний |
215 |
215 |
|
2. |
Санаторій (дитячий), с. Стара Жадова, Сторожинецький р-н |
гастроентерологічний |
100 |
200 |
|
3. |
Санаторій (дитячий), с. Ряпужинці, Заставнівський р-н |
пульманологічний |
165 |
200 |
|
4. |
Санаторій (дитячий), м. Чернівці |
турбекульозний |
350 |
350 |
|
5. |
Санаторій (дитячий), с. Щербинці, новоселицький |
ревматологічний |
50 |
100 |
|
6. |
Санаторій с. Клинівка, Сторожинецький р-н |
загального профілю |
200 |
500 |
Організацією і управлінням туристичної діяльності на території області займається обласне підприємство "Чернівці-турист" у відомі якого знаходяться: туристичний комплекс "Турист" (в складі готелю "Турист" та бюро подорожей та екскурсій), 3 туристичних бази ("Черемош", "Чернівці", "Буковина"), один притулок, 2 бюро подорожей та екскурсій (м. Хотин та м. Новодністровськ).
За останні роки загальна кількість туристичних закладів не скоротилось, але основні економічні показники їх діяльності суттєво погіршились. Так, кількість чоловік, що отримали послуги на туристичних базах, зменшилась за останні чотири роки на порядок, в туристичних готелях - в 2 рази, у звичайних готелях - майже втричі. Спортивні оздоровчі бази не надавали послуг зовсім. Відповідно до цього зменшились прибутки.
Одним із визначальних факторів, що забезпечує ефективне функціонування туристично-рекреаційного комплексу, є рівень господарчого комплексу території, зокрема виробничої і невиробничої сфери. В Чернівецький області виділяються три галузі, безпосередньо пов'язані з формуванням туристично-рекреційного комплексу: легка, харчова і будівельних матеріалов. Легка промисловість представлена більш як 70 підприємстами трикотажного (23%), лляного (27%) та швейного виробництва загальний обсяг їх товарної продукції перевищує 2% українського обсягу. Підприємства легкої промисловості постачають закладам ТРК білизну, спортивне взуття, одяг, художні вироби та інше. У тогівлю надходять також вироби фабрики художніх сувенірів "Буковина", ім.Федьковича (м.Чернівці), ім. Крупської (м. Хотин), коврових виробів (м.Путила).
Для промисловості будівельних матеріалів області, характерна рівномірність розміщення підприємств по території. Вони виробляють будівельні матеріали, що використовуються для спорудження рекреаційних об'єктів. Заводи виготовляють цеглу, черепицю, кераміку, м'яку покрівлю, залізобетонні вироби і бетонні конструкції, асфальт, бетон та інше.
Не менш важливою для регіону і функціонування ТРК є харчова промисловість з профілюючими галузями: м'ясомолочною, цукровою, плодоовочевою, хлібопекарною. Саме сільське господарство і харчова промисловість області найбільш сталі у народногосподарському комплексі країни.
Певні труднощі в забезпеченні продуктами харчування туристично-рекреаційних закладів (особливо гірських районів) створюють ті обставини, що майже половина всієї продукції харчової промисловості виробляється в Чернівцях. Крім Чернівців, значними центрами харчової промисловості є Хотин, Сторожинець, Новоселиця, Вашківці.
Значним фактором формування туристичних і рекреаційних потоків і перевезення туристів і рекреантів у середині туристично-рекреаційного комплексу є транспорт. На його розвиток впливає прикордонне розташування Чернівецької області та реальний попит, що складається з потреб суб'єктів підприємницької діяльності та населення області на послуги транспорту і зв'язку.
Залізничний транспорт обслуговує сполучення в межах регіону (місцеві перевезення у напрямку Коломия - Чернівці - Ларга - Окниця), а також її зв'язок з іншими регіонами України та зарубіжними країнами (напрямок Тернопіль - Чернівці - держкордон з подальшим виходом на Румунію). На залізничних станціях Глибока-Буковинська і ВадулСірет обладнаних перевантажувальними пристроями, здійснюються перевантажувальні операції експортних вантажів з вітчизняної на європейську колію і навпаки - імпортних вантажів з європейської на вітчизняну.
Автомобільний транспорт використовує сітку шляхів, що рівномірно покриває територію Чернівецької області і забезпечує щорічно перевезення більше 50 млн. т. вантажів та 90 млн. пасажирів. Обслуговують пасажирські перевезення 29 автостанцій області. В мережі автомобільних доріг, які проходять по території області, чітко розмежовуються магістальні та місцеві автодороги. Магістральними автодорогами здійснюються міжрайонні, міжобласні транспортні потоки, а також зв'язки з ближнім зарубіжжям. Завдяки створенню єдиної системи управління автодорожними рухом на території Чернівецької області всі районні центри та пункти отримали надійний зв'язок з районами формування рекреаційних потоків. Загальна протяжність автомобільних доріг Чернівецької області досягла майже 3 тис. км, забезпеченість автошляхами, що припадає на 1000 кв. км. території області в 1,3 вища середньодержавного рівня.
Важливе значення для посилення туристично-рекреаційного потенціалу області буде мати реалізація проекту Південної Трансєвропейської автомагістралі, яка через автошляхи Одеса - Кишинів - Брест, Чернівці - Нишанковичі та Порубне - Васильковича, забезпечить зв'язки області зі Східною та Західною Європою. Розвинута транспортна інфраструктура Чернівецької області створює реальні передумбви для формування та функціонування туристично-рекреаційного комплексу. В разі збільшення обсягів вантажно-пасажирських перевезень всі види транспорту мають достатній резерв для підвищення пропускної спроможності.
Зв'язок в регіоні представлений телефонною, телеграфною мережею та поштою. На поточний час у користуванні господарських утворень та громадян знаходяться більше 100 тис. телефонних апаратів, у тому числі в сільській місцевості - 33 тис. Зараз у Чернівцях створено фірму "Букінфоком", яка включена в систему УКРПАК, але для ефективного її використання необхідні значні кошти для створення в області розгалуженої мережі зв'язку. В 1993 р. в Чернівцях зусиллями спільного українсько-американсько-німецько-голандського підприємства УТЕЛ здана в експлуатацію телефонна станція, що дало можливість швидкого телефонного зв'язку практично з усіма країнами світу.
Економічна діяльність у сфері туризму і рекреації полягає в ефективному використанні наявної матеріально-технічної бази ТРК, сприянні її розширеному відтворенню, збільшенні частини виробленого в галузі національного доходу та віддачі інвестованих економічних ресурсів, забезпеченні зайнятості населення та найповнішого задоволення потреб у послугах туризму і рекреації.
Підприємства сфери туризму і рекреації діють, як правило, на засадах самофінансування, самозабезпеченості та мають на меті отримання прибутку. Виняток становлять лише ті заклади, що не є самостійними суб'єктами підприємництва, а входять в якості структурних підрозділів до складу підприємств (об'єднань) та знаходяться на їх балансі. В минулому році в Україні функціонувало 197 самостійних закладів відпочинку одно-дводенного перебування на 16 тис. місць. У санаторіях, закладах рекреації, на туристичних маршрутах і базах лікувались, відпочивали 5084 тис. чол., з яких 4782 тис. користувались тривалим лікуванням і відпочинком, 247 тис. - одно-і дводенним відпочинком, 55 тис. - на туристичних маршрутах вихідного дня, 934 тис. чол. Приймало участь у різноманітних екскурсіях. Порівняно з 1989/1990 pp. кількість самостійних закладів скоротилась на 44 одиниці, та на 20% зменшились їх можливості по обслуговуванню населення. Аналогічна картина має місце і в Чернівецькій області. Виходячи з цього, для підвищення ефективності функціонування туристично-рекреаційного комплексу області необхідно туристичні об'єкти привести до рівня, який допускав би можливість їх відвідування іноземними туристами, а також високий рівеьь рентабельності, а саме:
• збереження природних об'єктів в їх первісному вигляді;
• відтворення пам'ятників історії, культури і культового паломництва;
• регенерація середовища населених місць, в яких або біля яких знаходяться об'єкти відвідування;
• впорядкування території навколо об'єктів відвідування, включаючи зручні під'їзди та підходи;
• організація охорони пам'ятників, регулювання забудови та інші.
Перспективні об'єкти відвідування туристів вимагають проведення наступних заходів:
А) Об'єкти паломництва і культові об'єкти.
1. Місто Чернівці:
• повне відновлення кафедрального православного собору, та собору Параскеви П'ятниці. Поновлення кафедральної синагоги (темиля), організація служби в семінарській церкві Буковинських митрополитів;
• повне відновлення будинку раввінату общини Фрідманів в Садгорі та впорядкування єврейського цвинтаря в Садгорі.
2. Село Біла Криниця Глибоцького району:
• повна відбудова комплексу історичних і культурних будівель;
• впорядкування захоронень першосвятителів та митрополитів;
• будівництво музею культури старообрядництва. Реставрація Успенського собору.
3. Село Репуженці Заставнівського району:
• відновлення, реставрація і впорядкування території діючого монастиря.
4. Місто Вижниця:
• відбудова комплексу раввінату Хагерів та впорядкування єврейського цвинтаря.
Б) Історико-архітектурні пам'ятники.
1. Місто Чернівці:
• проведення комплексних робіт по регенерації історичної частини міста і пристосування її для відвідування туристів;
• створення єдиної системи впорядкування, міський дизайн, рекламу;
• проведення реставраційних робіт в палаці Буковинських митрополитів;
• впорядкування міських та приміських рекреаційних зон;
2. Місто Хотин:
• завершення реставраційних робіт в Хотинській фортеці;
• пристосування частини споруд фортеці під концертний зал та ресторан з національною стравою;
• впорядкування міста та території фортеці;
3. Історико-культурні об'єкти по основних туристичних коридорах:
• впорядкування території, реставрація та відновлення історичних пам'ятників.
В) Пам'ятники природи, заповідники.
1. Зона Буковинських Карпат:
• впорядкування туристичних стежок місць відпочинку;
• обладнання лижних трас, гірськолижних спусків;
2. Дністровський каньон:
• створення річного маршрутного коридору;
• будівництво пристаней та стоянок в найбільш екзотичних природних місцях;
Г) Реабілітаційно-пізнавально-розважальні комплекси.
1. Комплекс на базі карстової печери "Золушка" в с. Подвірне Новоселицького району.
2. Іподром та комплекс розваг біля села Ропча Сторожинецького району.
Всі витрати пов'язані з будівництвом, реставрацією, впорядкуванням та відновленням туристичних об'єктів повинні бути віднесені на рахунок зацікавлених організацій, туристичних фірм, спонсорів та пожертвувань. Так, наприклад: витрати на об'єкти паломництва та культові об'єкти повинні проводитись за рахунок Чернівецького епіскопату, релігійних общин та національних товариств.
Важливе місце тут відводиться туристичним організаціям, які займаються міжнародним туризмом.
Вже на етапі проведення цих робіт необхідно створити спеціальний фонд з обов'язковим відрахуванням усіма туристичними організаціями.
Пропонується наступний порядок вирахування частини прибутку, яка піде в спеціальний фонд:
Відомо, що в кожній туристичній організації прибуток ділиться на економічні фонди (фонд матеріального заохочення, виробничого розвитку та соціального розвитку).
Відношення суми цих фондів до прибутку складає норматив створення економічного фонду:
, (2.3.1)
де Не. ф. - норматив економічного фонду,
Еф - сума економічних фондів,
П - прибуток.
Сума відрахувань в спеціальний фонд визначається, як різниця між прибутком і сумою економічного фонду туристичної організації.
Але для того, щоб туристична індустрія, як в окремо взятому регіоні, так і в цілому по країні зайнялала відповідне місце в економічному розвитку, необхідно вирішити на держівному рівні ряд першочергових завдань. А саме:
• створити службу обліку і охорони ресурсів (складання карт ресурсів кожної області, оцінка цих ресурсів в балах, визначення першочерговості їх освоєння, розробка системи заходів по охороні природних ресурсів і відновленюю пам'ятників культури).
• створити службу обміну попиту та реклами (оскільки особливості географічного положення, природних умов унікальність культурної спадщини і національних моментів визначають необхідність визначення попиту і рекламування в кожному конкретному регіоні);
• розробити національну програму розвитку індустрії туризму кожної області і планів капітального будівництва;
• вирішити питання підготовки туристичних кадрів (курси школи, технікуми, інститути) та управління підприємствами готельного господарства, харчування, виробництва;
• скоординувати роботу туристичних організацій з транспортними агенствами, культурними установами. Особливу увагу необхідно звернути на відношення з місцевим бюджетом;
• підприємства індустрії туризму повинні відраховувати частину прибутку в місцевий бюджет на благоустрій району. В числі першочергових наукових проблем необхідно провест розрахунки необхідності всіх соціальних і вікових груп населення в туризмі, лікуванні і т.д;
• провести оцінку економічної ефективності туризму, рекреаційну оцінку території;
• виявити території найбільш сприятливі для розвитку туризму і лікування;
• розробити класифікацію місць відпочинку по їх значимості, природним умовам, функціональним ознакам;
• виявити методи обгрунтування норм одночасного навантаження на різні природні комплекси.
РОЗДІЛ 3. Економіко-математичні моделі функціонування та розвитку туристично-рекреаційних систем
У даному розділі розглядаються деякі найпростіші моделі функціонування і розвитку туристично-рекреаційних систем (ТРС), які можуть бути використані для аналізу та прогнозування індустрії туризму та рекреації як на регіональному так і на державному та міжнародному рівнях. Всі ці моделі можна також алгоритмічно та програмно реалізувати, що без сумніву має суттєве прикладне значення. Успішне використання та апробація довільної з моделей в значній мірі буде залежати від інформаційного забезпечення, про що не варто забувати.
3.1. Моделі оптимального розміщення туристичних комплексів на заданій території
1.1. Розглянемо деяку територію Т (наприклад, територію Чернівецької області або іншого регіону), яка є привабливою в плані туристичної індустрії. Будемо вважати, що на території Т розміщені m туристично-рекреаційних об’єктів (ТРО), кожний з яких характеризується певним набором рекреаційних характеристик. Для простоти будемо характеризувати і-ий ТРО тільки одним числом і - коефіцієнтом рекреаційної привабливості або рекреаційним потенціалом. Величини і, можна визначити, наприклад, за допомогою методу експертних оцінок. Щоб з’ясувати місця оптимального (або квазіоптимального) розміщення туристичних комплексів (ТК) на даній території Т, карту (або картографічне зображення) території Т покриємо деяким прямокутником II = [а, b] х [с, d]. У системі декартових координат хОу (тобто у векторному просторі R2) можна прямокутник П визначити так:
Запис , означає, що xо є розв'язком задачі
Аналогічний зміст мають і інші записи такого типу.
Очевидно, що прямокутник П містить множину (територію) Т(ТП).
Розіб’ємо прямокутник П (а значить і територію Т) сіткою = х х y, де
Надалі можна вважати, що hх =hу.
Нехай (т) - множина всіх вузлів сітки , які розміщені на території Т. Пронумеруємо всі вузли сітки (т) індексами та позначим через Pj - рекреаційний потенціал j-гo вузла (тобто вузла (xj,yj) (т) в крузі
(x-xj)2+ (y-yj)2 R2,
де R - радіус (в км)).
Величини pj будемо визначати так:
де Іj - множина індексів ТРО, які знаходяться від вузла-центру (xj,yj) на віддалі, яка не перевищує R км.
Стратегія вибору місць розміщення ТК така: туристичні комплект повинні бути розміщені в таких місцях, сумарний рекреаційний потенції і яких є максимальним. Введемо змінні:
якщо для ТК вибрана точка(хj,уj), в іншому випадку;
Тоді модель оптимального розміщення туристичних комплексів на території Т є наступною задачею булевого (дискретного) програмування:
Згідно з розв'язком цієї задачі ТК слід розмістити в точках локальних максимумів рекреаційного потенціала. Доцільність такого вибору підтверджена експертами при вивченні, наприклад, туристичної галузі в Криму [56].
1.2. Задача (2) - (3) є детермінованою задачею. У багатьох випадках є зміст розглядати стохастичні аналоги цієї задачі.
Справді, логічно припускати, що рекреаційні потенціали виділених на території Т ТРО є випадковими величинами, тобто залежними від стану природи . Це означатиме, що і(), є функціями від елементарної події деякого імовірнісного простору [21] (,F,P), де - множина елементарних подій, F - -алгебра подій, Р -імовірнісна міра, визначена на і F.
Зрозуміло, що тоді рекреаційні потенціали Pj, , вузлів сітки (т) також будуть випадковими величинами:
Якщо М[.] - операція математичного сподівання, то, враховуючи (4), можна написати рівність:
Тоді модель оптимального розміщення ТК на території Т зводиться до задачі стохастичного дискретного програмування (задачі планування за середніми):
Зауважимо, що у випадку, коли множина складається з скінченого і невеликого числа елементів, то при визначенні оптимального розміщення ТК можна розглянути також модель планування за варіантами [21].
Задача (6) - (7) та їй подібні належать до класу важливих прикладних стохастичних моделей ризику.
3.2. Оптимальна організація функціонування туристично-рекреаційних систем
Однією з найбільш важливих проблем організації туристично-рекреаційної системи є проблема раціонального використання рекреаційних ресурсів, а також максимальне задоволення інтересів ТРC як окремого бізнесового комплексу.
Нехай ТРС складається з т туристично-рекреаційних об’єктів (ТРО) обслуговування, відвідувачі (рекреанти) яких діляться на п типів. Введемо наступні позначення:
х(j)i - чисельність рекреантів j-гo типу в ТРО і;
= (х (j), ...,х(j)m)' - шуканий вектор числа рекреантів типу j (), розміщених в ТРО обслуговування і ();
A(j) - матриця розміру (m х m), кожний елемент а(j)i'i якої є ймовірність того, що рекреант j-гo типу з ТРО і' переміститься в ТРО і у наступнии період часу;
В(k,j) - матриця розмірності (m х m), кожний елемент якої b(k,j)i'i - цe величина послуг типу k в пункті і', які потрібні відвідувачу j-гo типу який знаходиться в пункті (ТРО) і;
с-(л) = (c1k, ...,cm)' - вектор вмістимості ТРО і для послуг k:-го типу;
К - кількість послуг в ТРС;
d(j)i, - максимальний попит рекреантів j-гo типу на послуги ТРО і.
Тоді модель організації оптимального функціонування ТРС матиме вигляд:
Легко бачити, що в даній моделі максимізується загальна кількість рекреантів ТРС.
Співвідношення (9) стверджують, що число рекреантів кожного типу в ТРС дорівнює сумі тієї частини, яка залишилась там від попереднього періоду і тих, що прибули з інших пунктів.
Обмеження (10) - це обмеженість на вмістимість рекреантів в залежності від послуг, а (11) - це обмеження на попит.
Як відзначено в [123], для такого типу моделей можна розглянути різні критерії функціонування ТРС.
Зауважимо також, що обмеження моделі (8) - (11) теж можна упростити або доповнити іншими обмеженнями, що дає змогу отримати інші варіанти моделей оптимального функціонування ТРС.
Крім вище вказаної розглянемо наступну модель оптимального функціонування ТРС.
Нехай рекреаційний процес в ТРС як процес відновлення фізичних, інтелектуальних та емоціальних сил людини включає множину К послуг та забезпечується L рекреаційними ресурсами (природними ресурсами).
Позначимо через
Р(k)ij - вартість послуги k для одного рекреанта j-гo типу в ТРО з номером і;
x(k)ij - шукана кількість рекреантів j-гo типу в ТРО з номером і, які користуються послугою k;
Кi - множина послуг, які надаються рекреантам в ТРО з номером і (Кi К);
d(k)ij - максимальний попит рекреантів j-гo типу в ТРО з номером і на послугу k К;
r(k,l)ij - витрати рекреаційного ресурсу з номером l на послугу k для одного рекреанта j-гo типу в ТРО з номером і;
- вектор пропозиції рекреаційних ресурсів, які можуть бути використані в рекреаційному процесі даної ТРС.
Очевидно, що власник ТРС буде прагнути максимізувати доход (сумарну вартість) від наданих послуг рекреантам різних категорій при заданих обмеженнях на пропозицію рекреаційних послуг та ресурсів.
Математична модель цієї ситуації матиме вигляд:
де Z - множина цілих чисел.
У моделі (12) - (16) знаходяться ті чисельні величини рекреантів, які забезпечують власнику ТРС досягнення мети.
У математичному плані задача (12) - (16) є задачею цілочисельного лінійного програмування. На основі моделі (12)-(16) інколи є зміст розглянути інші варіанти моделей. Наприклад, коли немає диференціювання рекреантів на типи, модель (12) - (16) упроститься (зменшиться розмірність задачі).
Як відомо [123], проблема розміщення туристично-рекреаційної системи є однією з принципових проблем оптимального проектування регіональних рекреаційних систем. Через те при аналізі та прийнятті рішень органом чи особою, які уповноважені приймати рішення (назвемо їх ОПР) важливими є моделі оптимального розміщення ТРС.
Опишемо одну із цих моделей. Нехай
т - кількість можливих місць розміщення ТРС в заданому регіоні;
п - кількість центрів попиту (наприклад, населених пунктів) на послуги ТРС;
pij - максимально можливий попит на послуги ТРС з номером і в центрі попиту з номером j;
ij - затрати часу на переміщення одного рекреанта з j-гo центру попиту в і-ту ТРС;
Pj - мінімально можливий попит на рекреаційні послуги в пункті попиту j;
Кi - максимально можлива кількість рекреантів в ТРС з номером i;
xij - шукана кількість рекреантів із j-го центру попиту, яких приваблює і-а ТРС;
dij - максимальний попит рекреантів з центру попиту j на i-ту ТРС.
Тоді можна формалізувати наступну модель:
У задачі (17)-(21) кожне з обмежень має чіткий реальний зміст. Задача (17)-(21), в загальному випадку є задачею цілочисельного лінійного програмування.
Що стосується обмеження цілочисельності (тобто (21)), то інколи ним можна знехтувати.
У задачі (17)-(21) мінімізуються сумарні затрати часу на переміщення з пунктів попиту на рекреацію в туристично-рекреаційні системи. Звичайно є зміст також мінімізувати сумарні затрати коштів на переміщення. Для цього досить вважати, що ij - це затрати коштів (вартість) перемішення одного рекреанта з центру попиту j в ТРС і ().
Тоді при тих обмеженнях, що і раніше, модель (17)-(21) матиме дещо іншу інтерпретацію.
Однак в обидвох випадках дана модель оптимізує деякі регіональні економічні показники.
Розвиток індустрії туризму залежить головним чином (при наявності ресурсів) від інвестиційної діяльності. Оптимальне вирішення цієї проблеми можливе з допомогою економіко-математичних методів.
Розглянемо задачу оптимального інвестування галузі туризму та рекреації з їх допомогою. Обмежимось регіональною моделлю (термін регіон тут може вживатись як на макро- так і на мікрорівні). Припустимо. що в даному регіоні знаходиться m туристично-рекреаційних систем (або пунктів), причому для кожної з них пропонується певна множина Мi, () проектів розвитку та функціонування.
Інвестування цих проектів здійснюється деяким регіональним центром інвестицій, який акумулює в собі як державні так і приватні інвестиції. Основним завданням цього центру є збереження певних балансових співвідношень між економічними та екологічними показниками регіону, тобто регулювання допустимих обмежень (допустимої інфраструктури) процесу інвестування в регіоні як економіки в цілому, так і галузі туризму та рекреації.
Оцінка ефективності інвестиційного процесу може бути вибрана по різному. Нижче ми розглянемо в ролі даної оцінки сумарний прибуток від вкладених в розвиток рекреаційних систем інвестицій. Введемо позначення:
cij - прибуток від вкладеної одиниці інвестицій в j-ий проект розвитку i-ої ТРС ();
xij - обсяг інвестицій, вкладених в j-ий проект розвитку i-ої ТРС;
I - загальний обсяг інвестицій, які виділяються для розвитку туризму та рекреації даного регіону.
Тоді одна з найпростіших моделей оптимального інвестування галузі туризму та рекреації даного регіону матиме вигляд:
Зробимо три зауваження. По-перше, замість величини прибутку cij (якщо вона є випадковою величиною) слід брати її середньоочікуване значення, тобто математичне сподівання M[cij], що приводить нас до стохастичного аналогу моделі (22)-(24). По-друге, в багатьох випадках нас не стільки цікавить прибуток від вкладених інвестицій, скільки їх корисність (корисність інвестицій xij є деякою функцією kij(xij). По-третє, обмеження (23) в загальному випадку слід змінити на обмеження-нерівність. Однак, методи розв'язування задачі (22)-(24) в обидвох випадках аналогічні. Зупинимось детальніше на задачі (22)-(24).
Вона є задачею лінійного програмування (транспортного типу). Все ж її можна розв’язати методом динамічного програмування [7,18]. Для цього задачу (22)-(24) будемо розглядати як задачу багатоетапної оптимізації (або задачу оптимального керування дискретним процесом зі скінченим числом етапів).
Перейдемо від двохіндексних змінних xij до одноіднексиних и(l), а від сij - до c(l) . Тоді задача (22)-(24) зведеться до дослідження ефективності вкладених інвестицій спочатку в один проект, а потім в два проекти і т.д., і накінець - в L проектів.
Отримаємо L станів системи, кожний з яких опишемо обсягом інвестицій х(l) вкладених в перших l проектів. Величину u(l) будемо вважати величиною керування на l-му етапі.
Тоді (22)-(24) зведеться до наступної задачі:
Задача (25)-(28) успішно розв'язується методом динамічного програмування. При реальних конкретних даних можна отримати реальний оптимальний розв'язок. Модель (25)-(28), як і їй подібні, входять в систему моделей оптимального керування економікою регіону [19,20].
Повернемось знову до процесу моделювання оптимального інвестування індустрії туризму та рекреації. Насамперед відзначимо, що з позицій регіону (ОПР) варто накласти певні обмеження (знизу та зверху) на величини хij. Це дасть можливість добитись раціонального інвестування всіх проектів розвитку туризму та рекреації у регіоні в цілому, а отже не порушити інфраструктуру цієї галузі.
Таким чином, доповнимо обмеження (23)-(24) обмеженнями:
де величини x*ij та x**ij повинні бути реально узгоджені із загальним обсягом інвестицій I (x*ji x**ij І). Крім того, величини x*ij та x**ij можуть бути як заданими так і шуканими.
У довільному випадку отримаємо нову модель оптимального інвестування туристично-рекреаційної діяльності в регіоні - модель (22)-(24), (29).
У моделях (22)-(24) та (22)-(24), (29) можна вважати, що неявно врахований і екологічний фактор, тобто фактор боротьби із забруденням навколишнього середовища в процесі туристично-рекреаційної діяльності та відновлення екосистеми. Запропонуємо інший (надзвичайно простий) варіант моделі оптимального інвестування туризму та рекреації в регіоні з врахуванням екологічного фактору.
Нехай для кожної i-ої ТРС відомі:
i - доля капіталу, який використовується на розвиток ТРС ();
i - доля капіталу, який використовується на боротьбу із забрудненням, як наслідком рекреаційної дiяльностi ().
Зрозуміло, що визначення величин i, i () - це окрема задача, причому досить складна. Однак, в рамках даної моделі будемо вважати, що ця задача apriori розв’язана. Враховуючи i, та i, кожна i-та ТРС може в даний період визначити мінімально допустимий обсяг капіталу Ii, який потрібний для збереження еколого-економічної рівноваги в районі ТРС.
Отже, обмеження (23)-(24) і (29) слід доповнити обмеженнями:
Звичайно, в реальних моделях обмеження (23)-(24) і (29)-(30) повинні бути узгодженими, тобто допустима множина, яку вони описують, повинна бути не порожньою.
У кінцевому результаті матимемо модель (22)-(24), (29)-(30) - модель оптимального інвестування рекреаційної діяльності в регіоні з врахуванням екологічного фактора.
Одним з важливих економічних показників функціонування довільного туристично-рекреаційного об’єкта (ТРО) як об’єкта, що продукує комплекс послуг, необхідних для задоволення необхідних потреб рекреанта, є рентабельність виробництва послуг.
Побудуємо модель планування максимальної рентабельності в туристично-рекреаційній системі. Позначимо через
т - кількість ТРО, які входять в дану ТРС;
ni - кількість різних послуг, які продукуються в i-му ТРО ();
- питомі витрати туристично-рекреацшного ресурсу l-го виду на виробництво (чи надання) однієї послуги j-гo виду в і-му ТРО;
L - кількість туристично-рекреаційних ресурсів, за допомогою яких в ТРС продукуються різні послуги;
R(l) - максимальна пропозиція l-го ресурсу;
xij - шукана кількість послуг j - го виду, які продукуються в ТРО і;
pij - вартість однієї послуги j-гo виду в ТРО і;
vij - питомі виробничі витрати (в грошових одиницях) на виробництво однієї послуги j-гo виду в ТРО і;
У прийнятих позначеннях модель планування виробництва послуг в ТРС з максимальною рентабельністю формалізується так:
Задача (31)-(33) є задачею дробово-лінійного програмування. Ця задача зводиться до задачі лінійного програмування, тому може бути розв’язана відомими методами [7,18].
Можна також розглянути аналог моделі (31)-(33), в якому всі або деякі змінні хij є цілочисельними. Задача планування виробництва послуг з максимальною рентабельністю в одному ТРО аналогічна до (31) - (33) та співпадає з стандартною задачею дробово-лінійного програмування [7,18].
Заслуговує особливої уваги питання математичного моделювання багатокритеріальних систем, якою власне і є туристично-рекреаційна система.
Порівняно з однокритеріальними моделями, багатокритеріальні моделі відображають внутрішню сутність динамічного процесу розвитку та функціонування ТРС, а також мають, як правило, високий рівень адекватності реальним процесам та системам.
Запропонуємо одну із серії таких моделей. Нехай
xj – об’єм рекреаційного ресурсу j-гo виду, який направляється для продукування послуг в ТРС ();
- мінімально та максимально допустимі об’єми j-гo ресурсу, які забезпечують нормальне функціонування ТРС.
j - доля об’єму j-гo ресурсу, який реально використовується в ТРС ((1 -j) - доля відходів);
сj - прибуток ТРС від реалізації одиниці j-гo ресурсу;
ej - витрати енергії на реалізацію одиниці j-гo ресурсу;
kj - корисність (наприклад, оцінка споживача-рекреанта) від реалізації одиниці j-гo ресурсу;
R - максимальна сумарна ресурсопотужність ТРС.
Тоді матимемо модель:
Очевидно, задача (34)-(39) є трьохкритеріальною задачею лінійного програмування.
Одним із методів розв'язування такої задачі є її зведення до багатопараметричної задачі лінійного програмування [60], яка полягає в максимізації функції
при обмеженнях (37)-(39) та обмеженнях вигляду:
Якщо коефіцієнтам j () арrіоrі задати конкретні значення, то функція (40) буде конкретною згорткою і задача (34)-(39) зведеться до однокритеріальної задачі.
Однак зупинятись на детальному аналізі цих задач та методів їх розв'язування немає змісту. Зауважимо також, що в більш загальному випадку функції прибутку, корисності та витрат енергії можна вважати нелінійними.
В умовах ринкової економіки, коли існує жорстка конкуренція між об'єктами ринку, до яких, зокрема, належать туристично-рекреаційні системи, однією з важливих проблем є проблема розподілу обмеженого ресурсу. Моделювання процесу розподілу обмеженого ресурсу між користувачами (ТРС) ускладнюється тим, що користувачі не зацікавлені в розповсюдженні інформації про свої доходи.
Крім того, користувачем може бути не тільки окрема ТРС чи регіон, а й окрема країна і ін.
Розглянемо одну з найпростіших моделей такого типу. Нехай
R - наявна кількість обмеженого рекреаційного ресурсу;
п - число ТРС - користувачів між якими здійснюється розподіл даного ресурсу;
xj - кількість ресурсу, яку отримує j-тий користувач;
Pj(xj) - функція доходу j-того користувача.
Модель розподілу обмеженого ресурсу має вигляд:
Якщо функції Pj(xj) відомі, то задачу (42)-(44) можна звести до багатоетапної задачі оптимізації (або задачі оптимального керування) і розв’язати відомими методами (наприклад, методом динамічного програмування).
Якщо користувачі не зацікавлені в тому, щоб їх функції Pj(xj), були відомими, то задачу (42)-(44) не можна розв’язати одним координуючим органом.
В зв’язку з цим були розроблені так звані алгоритми децентралізованого розв'язування даної задачі, які не вимагають обміну інформацією між учасниками - користувачами [60].
3.3. Дослідження попиту та моделювання інтересів окремого рекреанта
Розглянуті вище моделі (наприклад, (12)-(16) або (8)-(11)) відображають інтереси власника ТРС.
Зрозуміло, що актуальною задачею є також вивчення (або моделювання) інтересів (зокрема, економічних) окремого рекреанта. Нехай, як і раніше, ТРС включає в себе m пунктів рекреації (ТРО). Позначимо через J -множину послуг, які надає ТРС в цілому, а через Jі() - множину послуг, які надаються в ТРО і (). Очевидно, Ji J,. Будемо вважати, що деякий потенційний рекреант має намір брати участь в рекреаційному процесі даної ТРС. Вивчимо поведінку рекреанта з позицій його інтересів.
Приймемо позначення:
si - деяка середньоочікувана вартість переміщення рекреанта від місця знаходження М до пункту рекреації і ();
di'i - середньочікувана вартість переміщення рекреанта між рекреаційними пунктами і' та і (можна вважати, що dii = 0, , a di'i=dii' i', , i' i
ciji. - середньоочікувана вартість послуги ji, Ji в пункті і;
Рі - середньоочікувана вартість переміщення рекреанта з пункту і в пункт М після завершення рекреаційного процесу (часто Pi, та si, можуть співпадати);
Далі припустимо, що рекреанту потрібен набір N J кількістю n послуг, які є в даній ТРС (тобто в множині J), але повного набору послуг N немає в кожному окремому ТРО з номером і(). Така ситуація є цілком реалістичною і не потребує окремих обгрунтувань. В цьому випадку рекреант вимушений користуватись деякою підмножиною пунктів рекреації, які є в даній ТРС.
Якщо брати до уваги економічний критерій, то стратегічна поведінка рекреанта полягає в тому, щоб мінімізувати сумарну вартість рекреаційного процесу та вартість переміщення його з пункту М в ТРС та назад з ТРС в пункт М.
Враховуючи прийняті вище позначення , цю вартість (середньоочікувану) можна виразити так:
Математична модель, яка реалізує пошук оптимальної стратегії рекреанта, має вигляд:
Задача (45)-(51) є задачею булевого програмування.
Обмеження (46) в цій задачі стверджує, що рекреант переміщується з пункту М в один з пунктів рекреації.
Аналогічно (47) - це обмеження: рекреант повертається в пункт М з одного з пунктів рекреації.
Зміст обмеження (48) наступний: для рекреанта кожна послуга j N задовольняється тільки в одному з пунктів рекреації.
Обмеження (49)-(51) - це обмеження на дискретність шуканих змінних.
Зауважимо також, що обмеження (46)-(48) можна замінити на обмеження - рівності. Інколи є зміст розглянути інші аналоги моделі (45) - (51).
Актуальним для окремого рекреанта є також раціональний (оптимальний) розподіл фінансових ресурсів (наприклад, грошей) на послуги, які можуть надаватись рекреанту в даному пункті рекреації (тобто ТРО).
Нехай
s - максимальний обсяг фінансових ресурсів, які рекреант може виділити на задоволення послуг рекреаційного процесу;
п - кількість послуг в даному рекреаційному пункті;
ci - вартість однієї послуги i-го виду ();
хi, - шукане число послуг i-го виду, якими користується рекреант;
ki - корисність однієї i-тої послуги (це може бути деякий ваговий коефіцієнт, яким оцінюється значущість i-тої послуги або в більш загальному випадку - значення деякої функції корисності рекреанта).
Тоді розумна поведінка рекреанта полягатиме в тому, щоб при заданих фінансових обмеженнях максимізувати сумарну корисність свого рекреаційного процесу.
Модель такої поведінки має вигляд:
Інколи обмеження на цілочисельність можна зняти (або частково зняти, коли допустима цілочисельність тільки окремих змінних).
Величини kі можна також замінити їх математичними сподіваннями і розглядати стохастичний аналог моделі (52)-(55).
Зауважимо, що можна побудувати багато інших моделей, які описують оптимальну поведінку окремого рекреанта, однак зупинятись на цьому в рамках даної праці ми не будемо.
3.4. Вивчення попиту на рекреацію
В системі економіко-математичних моделей туристично-рекреаційних процесів важливе місце належить моделям попиту на рекреацію. Наслідком багатьох наукових досліджень попиту на рекреацію стали різні підходи, напрями та моделі.
Так, наприклад, при прогнозуванні кількості потенційних рекреантів даної ТРС широко використовуються так звані гравітаційні моделі. Походження назви "гравітаційна модель" базується на припущенні: закони взаємодії між сукупностями людей є аналогічними до закону гравітаційного тяжіння.
Класичним прикладом моделі такого класу моделей є наступна. Нехай
Kij - кількість рекреантів j-ої ТРС, які прибули з і-го пункту попиту на рекреацію;
nij - ємність (максимальна можлива вмістимість) j-тої ТРС;
mi - чисельність населення i -го пункту попиту;
rij - віддаль між і-тим пунктом попиту та j-тою ТРС.
Тоді
(56)
де k, m,n,r - деякі розрахункові коефіцієнти.
Наприклад, в [136] k = 20,3; m = 1,11; п = 0,71; r = 1,53.
Модель (56) досить проста, причому вона ефективно використовувалась для віддалей rij від 100 до 150 миль.
Для інших віддалей вона виявилась малоефективною. Дослідники вважають, що формула (56) переоцінює число коротких рекреаційних поїздок і недооцінює число довгих, оскільки в ній не врахований фактор психологічної інерції людей [123]. Останній фактор був врахований в наступній моделі [133]:
(57)
де а, b - також деякі розрахункові коефіцієнти.
Інерція залежить в основному від величини а. При rij < а величина ln (rij/a) є від’ємною, що посилює негативну дію віддалі на попит. Якщо rij > а то ln {rij/a) > 0, що ослабляє вплив фактору відстані.
Відома також [134] гравітаційна модель оцінки потоків рекреантів для міжнародного туризму:
(58)
Kij - число туристів , які прибувають з країни і в країну j;
Pj - оцінка популярності країни з номером j у туристів;
mi, - чисельність населення країни і;
di - національний доход на душу населення країни і;
Sij - величина, яка оцінює спільність або спорідненість країн і та j (наявність спільного кордону, спільна або споріднена мова та інш);
rij - відстань між країнами і та j;
,,, - коефіцієнти еластичності відповідних змінних.
У моделі (58), як і в інших гравітаційних моделях параметри знаходяться різними методами, зокрема за допомогою проб і помилок, експертним методом і інш.
Зауважимо, що простота гравітаційних моделей є їх основною позитивною характеристикою. В зв’язку з цим такого типу моделі часто використовуються при вивченні соціально-економічних процесів.
Звичайно, діапазон методів вивчення попиту на рекреацію не обмежується тільки гравітаційним моделюванням. Він є значно ширшим.
Особливої уваги заслуговують кореляційно-регресійні методи та моделі, які є традиційно популярними в галузі математичного моделювання. При вивченні рекреаційних процесів є абсолютно природним прагнення побудувати регресійну модель залежності рекреаційного попиту від факторів, що формують його.
Враховуючи ту обставину, що кореляційно-регресійним методам та моделям присвячена обширна література, ми не будемо детальніше зупинятися на цьому питанні.
Цікавими як на теоретичному, так і практичному рівнях є ймовірнісні методи моделювання попиту на рекреацію. Наприклад, в [135] побудований біноміальний розподіл, який описує вплив відстані від населеного пункту (пункту попиту на рекреацію) до ТРС на кількість відвідувань. Ймовірність п відвідувань рекреаційної системи
(59)
де N - попит на рекреацію населеного пункту, розміщеного на відстані d від ТРС;
v - параметр (його зміст такий: якщо відстань d збільшиться на d, то ймовірність невідвідування ТРС одним рекреантом збільшиться на vd).
У [135] ставилась також задача оцінки потенційного попиту N. Одна з отриманих оцінок мала вигляд:
N = nevd
Для вивчення та моделювання попиту на рекреаційні послуги, крім вказаних вище, можна запропонувати також багато інших методів та підходів (як відомих, так і нових).
Нижче опишемо запропонований одним з авторів загальний підхід до проблем вивчення попиту на рекреацію. Він базується на неокласичній теорії споживання [83] і пов’язаний з раціональним вибором споживачем рекреантом рекреаційних послуг при заданих функції корисності та фінансово-бюджетному обмеженні.
Нехай величини S, xi, ci () мають той самий зміст, що і в моделі (52)-(55). Узагальнимо дану модель. Для цього знімемо обмеження (55) і будемо вважати, що відома функція корисності споживача к(х1,...,хп). Тоді модель раціонального споживання рекреаційних послуг для окремого споживача-рекреанта матиме вигляд:
У моделі (60)-(62) ціни ci() та капітал (або доход) рекреанта протягом певного періоду часу вважалися сталими. Нехай ці величини є змінними, тобто
(c - множина або область зміни ).
Зрозуміло, що s1,s2 0 та, множина С складається тільки з невід’ємних векторів .
Тоді процес прийняття рішень для рекреанта ускладнюється, оскільки він повинен аналізувати сукупність задач (60)-(63).
Якщо функція корисності k (х1,...,хп) є двічі неперервно диференційованою та строго вгнутою (строго опуклою вверх), то при кожному фіксованому s [s1, s2] і С задача (60)-(62) має єдиний розв’язок * = (x1*,...,xn*)'.
Враховуючи обмеження (63), можна стверджувати, що оптимальний розв'язок задачі (60) - (62) є деякою функцією від параметрів та S.
Функцію
називають функцією попиту споживача (рекреанта). Складність побудови такої функції залежить від стуктури обмежень на параметри та S.
Слід відзначити також, що в більш загальному випадку, коли функція корисності не є строго вгнутою, розв’язок задачі (60) - (62) є неоднозначним. Тоді може існувати не єдиний оптимальний (бажаний) набір рекреаційних послуг , а деяка множина X* таких наборів. В цьому випадку рекреант повинен мати деяку допоміжну множину критеріїв вибору рішення. Описаний вище метод визначення функції попиту можна використати при вивченні попиту на рекреацію як окремого рекреанта так і довільного пункта попиту на рекреаційні послуги.
3.5. Про імітаційне моделювання туристично-рекреаційних систем
Реальні економічні системи, до яких належать, зокрема туристично-рекреаційні системи є досить складними. Вони поєднують в собі різноманітні виробничі та економічні комплекси, адміністративні, транспортні, торгові та інші організації. До того ж, всі ці об’єкти можуть бути розміщені в різних природних, еколого-економічних та соціальних середовищах. Взаємозв'язки (як економічні так і структурні та соціальні) між об’єктами, ендогенні та екзогенні впливи на систему, як правило, не вдається адекватно описати на мові математики, а якщо це стає можливим - то модель системи є надзвичайно складною і громіздкою. Дослідити таку модель формалізованими (наприклад, математичними) методами часто не вдається. Більше того, адекватна модель складної системи є багатокритеріальною і, як правило, інформаційно не забезпеченою. Це породжує нові складності. В зв’язку з цими та деякими іншими причинами для організації, функціонування та керування складними туристично-рекреаційними системами використовуються методи імітаційного моделювання, які базуються на проведенні машинних експериментів з моделями (як формалізованими так і неформалізованими) систем. Машинна імітація (як метод моделювання) включає наступні етапи [56]: 1) постановка задачі; 2) розробка моделі ТРС; 3) планування експерименту на ЕОМ; 4) проведення експерименту (машинна апробація моделі); 5) аналіз результатів імітації. Кількість проведених на ЕОМ експериментів завжди обмежена. Тому за допомогою імітаційних експериментів бажано дослідити тільки найбільш репрезентативні допустимі варіанти. Після вибору таких варіантів процес прийняття рішень виходить за рамки імітаційних експериментів, оскільки в ньому використовуються різні методи і моделі, що створюють так звану імітаційну систему. Під імітаційною системою розуміють комплекс засобів аналізу складних проблем прийняття рішень, що є продуктом поєднання: 1) математичного (формалізованого) дослідження; 2) отриманих на ЕОМ результатів імітаційних експериментів; 3) неформалізованого (або інтуїтивного) дослідження, яке здійснює особа яка приймає рішення (ОПР). Отже, імітаційна система акумулює в собі системний підхід до вивчення і моделювання економічних систем. Такий підхід є особливо актуальним при організації та розумному (оптимальному та раціональному) керуванню сучасними туристично-рекреаційними комплексами. Не зупиняючись тут на конкретних імітаційних моделях та експериментах, зауважимо, що більшість з описаних вище моделей можуть бути ускладнені (або упрощені) і використані в імітаційних експериментах. Акцентуючи на цьому, ми закінчимо описання даного розділу книги.
ЛІТЕРАТУРА
1. Азер В. И. Введениев економику иностранного туризма. - МВК главн. упр. по иностранному туризму при Совмине СССР, 1975.
2. Академия рынка: Маркетинг. Пер. с фр. (А. Дайан, Ф. Букерель, Р. Ланкар и др.). Науч. ред. А. Г. Худокерлюв. - М.: Економика, 1993.
3. Барчукова Н. С. Международное сотрудничество государств в области туризма. - М.: Международные отношения, 1986.
4. Бернар К. Лекции по експерементальной паталогии, 1937. - С. 10.
5. Барсученко Э. И. Валютный рынок и валютный режим деятельности преприятий. - К.: Укр ИНТЭИ, 1992.
6. Буравченко А. О. Гаврилишин I. П. Туризм і ринок праці. Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму. Тези доп. Всеукраїнської наук, практ. конф. Част. 1. - Київ-Косів, 1994.
7. Богаенко І. М. Григорків В. С, Рюмшин М. О. Математичне програмування. Навчальний посібник. -Київ, вид-во "Логос", 1996. -266 с.
8. Бюлетень туристичної інформації №1. - К.: Київ. Техн. готел. госп.,
1994.
9. Бюлетень туристичної інформації №3, (5). - К.: Київ. Техн. готел. госп., 1995.
10. Вахнеев А. Н., Шавишвили Л. Ф. Розничные цены. - М.: Финансы и статистика, 1990.
11. Воронай Л. І., Куниця М. О. Українські Карпати. - К.: Рад. школа, 1966.
12. Всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму". Тези доповідей та повідомлень. Част. 1. - К.: Укр. ін-т туризму, 1994. - С. 17.
13. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. - К. Об'єднання науково-виробничих ініціатив "LIBRA", 1993.
14. Генсирук С А., Нижник М. С., Возняк Р. Р. Рекреационное использование лесов. - К.: Урожай, 1987.
15. Географічна енциклопедія України. - К.: "Українська Радянська енциклопедія" ім. М. П. Бажана, Т. 1, 1989.
16. Географічна енциклопедія України. - К." Українська Радянська енциклопедія" ім. М. П. Бажана, Т. 2, 1990.
17. Гринів Л.С. Методологія і методика визначення нормативної ціни природних курортних ресурсів та платежів за їх використання. Препринт, наук. доп. - Львів, 1992.
18. Григорків B.C., Бойчук М.В. Практикум з математичного програмування: Учбовий посібник для студентів економічних спеціальностей вузів. - Чернівці, вид-во "Прут", 1995. - 244 с.
19. Григорків B.C. Модель управління економікою регіону. - В кн. проблеми економічної політики у ВЕЗ: Мат. міжн. наук. - практ. конф. Ч. 3. - Чернівці, 1995, с 73-74.
20. Григорків B.C. Моделювання раціонального інвестування економіки регіону в умовах неповної інформації. В кн. Організаційно-економічне забезпечення функціонування локальних (точкових) ВЕЗ в Україні. Наук. доп. Ч. 1. - Чернівці, 1996. - С 100-102.
21. Гольштейн Е. Г., Юдин Д. Б. Новые напрвления в линейном програмировании. - М.: Изд-во "Советское радио", 1966. - 524 с.
22. Дегтев Ю. В. Туристические рынки капиталистических стран. - М.: ИПК Госкоминтуриста СССР, 1987, с. 10.
23. Добровольська А. Б. Активізація міжнародного туризму в Україні на основі розвитку вільних економічних зон (Проблеми економічної політики у ВЕЗ). - Матеріали міжн.наук. - практ.конф. Ч. З, 1995.
24. Долішній М. І. Евдокименко В. К. Регіональна політика, методи ії реалізації (Проблеми економічної політики у ВЕЗ). Матеріали міжн. наук. - практ. конф. Ч. 1, 1995.
25. Долішній М. І., Кравців В. С. Карпатський регіон у контексті державної економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку. /Економіка України, №8 , 1995.
26. Долішній М. І., Кудельман М. С, Ткаченко К. К. і др. (Карпатський рекреаційний комплекс). - К.: Наукова думка, 1984.
27. Евдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. - Чернівці, вид-во "Прут", 1996. - 287 с
28. Евстигнеев Е. Н., Ковалев В. В. Автоматизированная система обработки економической информации в торговле. - М.: Економика, 1991.
29. Ермошенко Н. Н., Крицук Т. А., Скворцов Н. Н. Модели перехода к рыночному хозяйству. - К.: УкрНИИНТИ Госэкономики УССР, 1991.
30. Жук П. В., Кравців В. С. Рекреаційний потенціал Українських Карпат і перспективи його використання (Українськи Карпати: проблеми і перспективи. Матеріали міжн. наук. - практ.конф. - Львів, 1993.
31. Зачиняев П. М., Фалькович М. С. География международного туризма. М.: Мысль, 1972.
32. Зверев А. В. Финансы внешнеекономических связей. - М.: Международные отношения, 1990.
33. Здравоохранение медицинской науке Украинской ССР. - Под ред. Романенко А. Е. В 3-х томах. Т.1. Здравоохранение в Украинской ССР. Пути и шаги развития. - К.: Здоров'я, 1987.
34. Илларионова А. Бывшие союзные республики в мировой системе економических координат. Вопросы економики. - М.: Пресса, 1992, № 4-6. - С. 122-143.
35. Исмаев Д. К. Основы стратегии и планирования маркетинга в иностранном туризме. - М. Высшая школа, 1994.
36. Исследования по общей теории. Под ред. Садовського В. Н. И Юдина Е. Г. - М.: Прогресс, - 1969. - С. 520.
37. Калита Н. С, Кожузоввский И. С. Ценообразование в условиях рынка. К.: УкрНИИНТИ Госекономики УССР, 1991.
38. Казанская Н. С, Ланина В. В., Марфенин И. Н. Как сохранить природные леса? Природа, 1974, № 10.
39. Квартальков В. А., Федорченко В. К. Туризм социальный: история и современность. - К.: Вища школа, 1989.
40. Коряцкий Л. М., Смаль И. В. Научно-методические аспекты економики географического исследования территориально-рекреационных систем (Методологические проблемы современной географии). Сб. науч. Трудов. - К.: Наукова думка, 1993.
41. Кравців В. С, Жук П. В. Концептуальні основи перспективного розвитку рекреаційної індустрії в Карпатах. /Економіка України. -1993, № 12, - с 61.
42. Кравців В. С. Соціально-економічні мотиви вибору стратегії розвитку туризму в Карпатському регіоні. /Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму. - Тези доп. Всеукр. наук. - практ. конф. Ч. 1. -Київ, 1994.
43. Кравців В. С. Рекреаційне освоєння Карпат у контексті регіональних і державних інтересів. /Проблеми соціально-економічної географії Західного регіону України. - К, 1993.
44. Кравців В. С. Головокружіння на чужих вершинах. /Зелені Карпати, 1994, № 1-2.
45. Крачило М. П. Економічні аспекти розвитку туризму в Україні в контексті світового досвіду. /Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму. Тези доп. Всеукр. наук. - практ. конф. 4.1. - Київ-Косів, 1994.
46. Кравців В. С, Евдокименко В. К., Габрель М. М., Копач М. В. Рекреаційна політика в Карпатському регіоні: принципи формування, шляхи реалізації. - Чернівці, вид-во "Прут", 1995.
47. Котлер Ф. Основы маркетинга. Пер.с англ. /Общ. ред. и вст. ст. Е. М. Пеньковой. - М.: Прогресс, 1990.
48. Крачило М. П. География туризма. - К.: Вища школа, 1987.
49. Кузик С. П., Касянчук 3. О. Оцінка туристської придатності території Карпат. //Карпати. Український міст в Европу: проблеми і перспективи. Тези доп. міжн. наук. - практ. конф. - Львів, 1993.
50. Кифяк В. Ф. Економічні проблеми розвитку міжнародного туризму (Проблеми економічної політики у ВЕЗ). Мат. міжн. наук. - практ. конф. Ч. 3. - Чернівці, 1995.
51. Концепція соціально-економічного розвитку Карпатського регіону - Львів, 1994.
52. Концепція розвитку туризму, санітарно-курортного лікування і відпочинку на Львівщині. - Львів, 1992.
53. Каталог грязевых месторождений СССР. - М., 1970.
54. Курорти Карпат. - Львів, 1978.
55. Легорнев С. Ф., Лайл К., Хьюв Д., Хебиб Р. Туризм в економике открытого типа /Вест. Моск. ун-та. Сер. 6, Економика, 1994, № 2.
56. Лемешев М. Я., Щербина О. А. Оптимизация рекреационной деятельности. - М.: Економика, 1985. - С. 160.
57. Лола А. М. Реальные системы расселения в СССР и проблемы их преобразования. Обзор. - М.: ВНИИИС, 1982.
58. Литвиненко Я. В. Ціни на споживчі товари. Навчальний посібник. - К.: Торг. - екон. ін-т, 1992.
59. Львов Ю.А. Основы економики и организации бизнеса. - С. - Петербург: ГМП "Формика", 1992. - С. 47-207.
60. Ляшенко И. Н., Михалевич М. В., Утаулиев Н. У. Методы еколого-економического моделирования. - Нукус: Билум, 1994.-236 с.
61. Макконел Кемпбел Р., Брю Стенли Л. Економикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т. Пер. с англ. - М.: Республика, 1992.
62. Маркс К., Енгельс Ф. Соч. Т. 12. - С. 718.
63. Математическая економика на персональном компьютере. М. Кубонева, М. Табата, Ю. Хасебе. Под. ред. Кубонева М. - М.: Финансы и статистика, 1991.
64. Мамутов В. К., Алюша А. И., Дементьева Т. М. и др. Рекреация: социально-економические и правовые аспекты. - К.: Наук. думка; 1992.
65. Мацола В. І. Рекреаційні ресурси Закарпатської області та їх економічна оцінка.
66. Методические рекомендации по проектированию перспективных типов учреждений туризма гостиничного типа для молодежи. /НИЛЕПОИСИ. - М.: Стройиздат, 1988.
67. Мироненко Н. С, Твердохлебов И. Т. Рекреационная география. -М.: Изд-во МГУ, 1981.
68. Население и трудовые ресурсы. Справочник. /Сост. А. Г. Новицкий. - М.: Мысль, 1990.
69. Народне господарство Української РСР 1989. Статистичний щоденник. Держкомстат УРСР, В. В. Самченко - К.: Техніка, 1990.- С 463.
70. Народне господарство України 1991. - К.: Статистика, 1992.
71. Недашковская Н. Ю. Рекреационная система Советских Карпат. К.: Вища школа, 1983.
72. Немоляева М. Э. Маркетинг в иностранном туризме. - М.: ВКШ по иностранному туризму, 1991.
73. Новіков В., Корячій Ю. Економічні проблеми іноземного туризму в Україні. Економіка України, 1992, №7.
74. Недельман В. І. Перебудови розвитку Карпатського регіону в Европейському контексті. /Карпато-Український міст в Европу: проблеми і перспективи. Тези доп. міжн. наук. - практ. конф. - Львів, 1993.
75. Основы внешнеэкономических знаний. /Под ред. И. П. Фаминского, 2-е изд. перер. и доп. - М.: Международные отношения, 1994.
76. Общая теория статистики. Учеб. для Вузов. /В. С. Козлов, М. Эрлих и др. /М.: Статистика, 1975.
77. Паславський І. Бог і Україна. - Дзвін, 1990, № 10. - С. 100-107.
78. Памятники истории и культуры Украинской ССР. - К.: Наукова думка, 1987.
79. Перспективы развития туризма в Европе в 1980-1990 годах. (Приложение к Бюллетеню туристской информации, №7). - М.: Отдел коньюктуры, 1982.
80. Пи. П. Туризм как экономический феномен. //Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. - Реф. журнал. Сер. 2.: Экономика, 1994, №2.
81. Пиндайк Р., Рубиншвельд Д. Микроэкономика: Сокр. пер. с англ. /Научная редакция В. Т. Борисович, В. М. Полтерович, В. И. Данилов и др. - М.: Экономика, Дело, 1992.
82. Пособие выезжающим за границу. - К.: Украинский филиал фирмы "CONTO", 1991.
83. Пономаренко О. I, Перестюк М. О., Бурим В. М. Основи математичної економіки. - К.: Інформтехніка, 1995. - 320 с.
84. Проблеми регіональної політики. З т. наук, праць НАН України. Ін-т регіональних досліджень. - Львів, 1995.
85. Природа Закарпатської області. - Львів.: В-во ЛДУ, 1972.
86. Природа Львівської області. - Львів.: В-во ЛДУ, 1972.
87. Природа Українських Карпат /Під ред. Геренчука К. І. - Львів: В-во ЛДУ, 1968.
88. Процветающий туризм возможен и при слабой экономике. "Известия" 27.01.95.
89. Радзиевская Л. Ф., Волощенко С. И. Уроки рискового бизнеса. -К.: УкрИНТЭИ, 1992.
90. Регіональна науково-практична конференція "Історико-культурна спадщина Середнього Подніпров'я: виявлення і вивчення пам'яток засобами туризму". Тези доп. та повід. - К.: Укр-й ін-т туризму, 1994.
91. Рекламно-информационная деятельность и изучение спроса в области международного туризма. - Сб. науч. трудов. Випуск 6. -М.: Пробл. НИ лаб. по иностранному туризму, 1984.
92. Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи. 36. наук. ст. - К.: ІВЦ "Словянський діалог", 1995.
93. Савченко А., Пухтаевич Г. Теория рыночной экономики и практики перехода Украины к рынку. /Экономика, №1. - К.: "Преса України", 1993.
94. Самуэльсон П. Экономика. Т. 2. Пер. с англ. - М.: "Прогресс", 1992.
95. Современный маркетинг. /В. Е. Хруцкий, И. В. Кориева, Е. Э. Автухова. Под ред. В. Е. Хруцкого. - М.: Финансы и статистика, 1991.
96. Соціально-економічні проблеми управління розвитком регіонів в умовах трансформації економіки. 36. наук, праць НАН України. Ін-т peг дослідж. - Львів, 1994.
97. Садовський В. Н. Обоснование общей теории систем. - М.: Наука, 1974.
98. Социальная гигиенаи организация здравоохранения. Под ред. Серенко А. Ф. и Ермакова В. В. 2-е изд. - М.: Медицина, 1984.
99. Сернів Я. І. З історії українського мандрівництва. /Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму. - Тези доп. Всеукр. наук. - практ. конф. 4.1. - Київ-Косів, 1994.
100. Сокол Т. Г. Матеріальна база іноземного туризму в Україні: проблеми розвитку. /Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму. Тези доп. Всеукр. наук, - практ. конф. 4.1. - Київ-Косів, 1994.
101. Статистика международного туризма. - М.: Отдел коньюктуры Госкоминтуриста, 1990.
102. Стаукас В. П. Градостроительная организация районов и центров отдыха. - Л.: Стройиздат, 1977.
103. Степанова Т.Н., Горда О. В., Буханевич А. Е. Новые формы сотрудничества и валютно-финансовые проблемы в международных економических отношениях. - К.: УкрНИИНТИ, 1991.
104. Твилдиани Ю. К. Спрос и предложение. - М.: Экономика, 1987.
105. Теория и практика ценообразования. Обзорная информаци. Выпуск 6. - М.: НИИ по ценообразованию Госкомцен ССР, 1989.
106. Теоретические основы рекреационной географии. - М.: Наука, 1975.
107. Тиора Т., Фрай Дж. Проектирование структур баз даных: В 2-х кн. - М.: Мир, 1985.
108. Торней Ральф. Индексы потребительских цен. Методологическое руководство. /Межд. орган, труда. Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 1993.
109. Туристкие маршруты. /Сост. Качанов В. С. - М.:Профиздат, 1987.
110. Уваров В. Д., Борисов К. Г. Международные туристические организации. Справочник. - М.: Международные отношения, 1990.
111. Україна. Путівник. /Під ред. О. Зінкевич, В. Гула. - К.: Смолоскип, 1993.
112. Україна 95. - К.: Міністерство статистики України, 1996.
113. Україна в цифрах у 1992 році. - К.: Техніка, 1993.
114. Фомин С. С, Новицкий В. Е. Проблемы формирования единого европейского рынка. - К.: УкрНИИНТИ, 1992.
115. Хайман Д. Н. Современная микроекономика: анализ и рименение. Т. 1,2. - М.: Финансы и статистика, 1992.
116. Хауке О. Землеустроительные заметки. /Вестник землеустройства и переселения, 1982, №5.
117. Ходарков Л. Ф. Комплексный анализ как основа торговой политики в иностранном туризме. - М.: ИПК Главинтуриста, 1979.
118. Ходорков Л. Ф. Мировое гостиничное хозяйство. - М.: ВКШ по иностранному туризму, 1991.
119. Хоскинг А. Курс предпринимательства. Практическое пособие. Пер. с англ. - М.: Международные отношения, 1993.
120. Хорев Б. С. Проблеми городов. Изд. 2-е. - М.: Мысль, 1975 - С.428.
121. Царгородцев Г. И. Здоровье - общественное богатство. /Философские проблемы медицины. Вып. 2, №5. - М.: Знание, 1967.
122. Школа I. М., Козменко В. М. Міжнародні економічні відносини. -Чернівці: Рута, 1996. - 203 с.
123. Щербина О. А. Экономико-математические модели развития и размещения рекреационных систем. - Экономика и математические методы. Т. XVIII, 1982, вып. 2.
124. Экономика и организация международного туризма. - М.: Экономика, 1984.
125. Георгиев Д. и Энев Н. Икономика и организация на туризма в НРБ. Варна, 1965.
126. Wjzld Tzavel and Tourizm Rewiw, 1992, p.6. Richard Walch. Rekreation Economic Decisions, Comparind costs and Benefits, 1986.
127. Wyrzykowski J. Geograficze uwarunkowama rjzwoju turystyki w Polsce. - Wroclaw, wyd: PWN, 1986.
128. Krapf K. Les etudes du marche et ekonomie touristigue Ljzanna. -Montreux, UIOOT, 1961.
129. Ekonomist Intellidence Unit "International Tourism Development to 1990".
130. Statistical Handbook 1993. - The World Bank Washington, D.C., 1993.
131. Atlas & Hotel Guide Europe, Best Western, 1993.
132. A.Penz Outdoor Recreation Areas: Capacity and the Formulation of Use Policy. Management Sci., 1975, v. 22, №2.
133. Wolf R. I. The inertia model. - Journal of Leisure Reseeearch, 1972, 4, №4.
134. Gearing C. E., Swart W.W., Var T. Planning for Tourism Development. Quantitative approaches. N.Y.: Praeger Publishers, 1976.
135. Tapiero C.S., Dayan I. Assessing the Probable Demand for Recreational Facilities - a Stochastic Process Approach. Management Science Applications to Leisure Time Operations (ed. Ladany S.P.). Amsterdam, North Holland, 1975.
136. Crampton L.I. The Gravitation Model. A tool for travel market analyses. - Revue du tourisme, 1965, 20, №3.
137. Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів. -М. 1962. - С 333.
138. Ананьев М. А. Международный туризм, 1968. - С. 119.
139. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (жовтень 1995 р.). - Трускавець, 1995.
140. Гаврилишин І. П. Туризм України: проблеми і перспективи, 1994р. - С 3-4.
141. Олдак П. Г. Индустрия туризма - одно из ведущих направлений развития современной экономики. Проблемы развития индустрии туризма.
142. Концепція курортно-рекреаційних ресурсів України та їх використання НДПІ містобудівництва, 1992. - Київ.