Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ ІІ. Військово - економічне співпраця.
Пакт Молотова - Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. про ненапад між СРСР та Німеччиною став політико - юридичною базою для розвитку радянсько-німецьких відносин у 1939–1941 рр. В цей період було підписано ряд важливих договорів що свідчили про подальше співробітництво між СРСР та Німеччиною.
2.1 Взаємодопомога вермахту і Червоної армії на початку війни.
Згідно домовленостей між СРСР та Німеччиною, 17 вересня 1939 р. Червона армія здійснила агресію проти Польщі. Відповідно до секретного протоколу від 20 вересня 1939 р. була встановлена лінія розмежування між радянськими та німецькими військами. У цьому документі обидві сторони погодили між собою, що «для знищення польських банд на шляху просування, радянські та німецькі війська будуть діяти спільно » [11,346]. Показовим прикладом взаємодії вермахту та ЧА під час вересневої кампанії є використання мінської радіостанції для наведення німецької авіації на об’єкти в Польщі ще до вступу ЧА у війну.
Військове співробітництво сторін остаточно було закріплене додатковим секретним протоколом від 28 вересня 1939 р., що став основною частиною договору про дружбу і кордон. Цей документ підписали у Москві Ріббентроп і Молотов. Завершення військових операцій проти Польщі урочисто відзначили спільним парадом військ Німеччини та СРСР у Бресті 22 вересня 1939 р. Сталін особисто у відповідь на привітальну телеграму Ріббентропа з нагоди його 60-ліття написав: «Дякую Вам, пане міністре, за привітання. Дружба народів Німеччини та Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути довгою та міцною» [17,238].
На першому етапі Другої світової війни СРСР та Німеччина здійснювали приховану військову співпрацю. На початку жовтня 1939 р. неподалік Мурманська була утворена німецька військово-морська база. Її активно використовували німецькі військові судна і підводні човни для заправки, ремонту та укриття під час проведення бойових операцій проти Норвегії та Англії. СРСР постачав німців метеорологічними зведеннями, які використовувало «Люфтваффе» під час бомбардування Британських островів [15,455]. Радянський криголам здійснив складний шлях Північним Льодовитим океаном, щоб провести через Берингову затоку німецький рейдер «Шиф-31», що потрапив у Тихий океан і потопив кілька кораблів Сполученого королівства та його союзників. У відповідь, під час радянсько-фінської війни, німці обмежили рух своїх кораблів у Балтійському морі.
Активна співпраця відбувалася і на рівні спецслужб. НКВС та гестапо координували між собою симетричні репресивні акції на окупованих територіях Польщі, відбувалися регулярні обміни населенням. Домовленість про координацію дій між комуністичними та нацистськими спецслужбами була досягнута у грудні 1939 р. під час таємної конференції у Закопаному, де був утворений спільний навчальний центр.
Рушійною силою цієї співпраці було, безумовно, гаряче бажання радянських лідерів створити потужну військову машину. Нарощуючи за допомогою Німеччини військові мускули і вміло підживлюючи реваншистські настрої в Німеччині, Москва після невдач Комінтерну взяла по суті на озброєння, зробивши ставку не на експорт революції, а на чергову світову війну. До цієї війни вона повинна була підійти і підійшла у всеозброєнні [12,187] 1939 став її зоряним часом. І не випадково, що навіть після важких невдач і втрат 1941 р., тих величезних резервів, як матеріальних, так і кадрових, створених в чому за допомогою німців, країні вистачило на те, щоб поряд з нестримним внутрішнім терором витримати і найжорстокішу світову війну.
Військово-промисловий аспект співробітництва позитивним чином позначився на розвитку всієї радянської економіки. Німецькі фахівці брали участь у постановці та інших спеціалізованих галузей радянської військової промисловості, несли із собою зразки високого професіоналізму і виробничої культури. [12,189] Крім утилітарного значення "військово-технічні" контакти безпосередньо впливали на зовнішньополітичну ситуацію. Проте потім верх взяла лінія Литвинова: Москва стала на шлях пошуку альтернативних партнерів, яких вона бачила перш за все в особі ворожих Німеччини Франції та Польщі. Була зроблена політична спроба відразу зрадити забуттю весь Рапалльський період взаємин. Німеччина стала однозначно розглядатися як ворога. Основний максимою зовнішньополітичних дій Москви щодо Німеччини протягом усього наступного періоду (1933 - 1939рр.) Аж до травня 1939р. став принцип "Ворог мого ворога - мій друг"[12,191]. У результаті германофілів у керівництві Радянського Союзу потрапили у двозначне становище, і це при тому, що більшість їх німецьких колег займали керівні пости аж до 1938 р., коли Гітлер провів грунтовне чищення німецького генералітету.
Спираючись На "особливі відносини" з Москвою, Берлін послідовно відновлював свій статус великої держави, поступово домігшись скасування всіх обмежень Версальського договору і вступів на рівних в Лігу Націй. У тій же мірі за рахунок "особливих відносин" з Берліном міцніла і посилювалася Москва, дружби з якою згодом стали шукати та Інші держави. Таким чином, саме військове точніше, військово-політичне співробітництво почалося у період польсько-радянської війни, було основною, "істинної" опорою Рапалльський політики, навколо якої, ретельно її оберігаючи, і групувалися всі політичні та економічні взаємини СРСР та Німеччини.
Але військові відносини не закінчилися в 1933 р. І не випадково німецький військовий аташе Хартман в вересні 1933 р. вжив формулювання, що закінчився період радянсько-німецького військового співробітництва "у його нинішніх формах". Воно тривало і в "пострапалльскій" період. Збереглися і підтримувалися офіційні контакти офіцерів РККА з офіцерами райхсвера, в Німеччині як і раніше здійснювалися закупівлі військових зразків та ліцензій.
І далеко не випадково в світі з прихованим диханням стежили за розвитком радянсько-німецького діалогу в 1939 - 1941 рр.., Коли "пакт Молотова- Ріббентропа", нова дружба, "реанімація Рапалло", здавалося, нерозривно пов'язали Москви і Берліна. І знову зближення набирало обертів насамперед з військової та військово-політичної лінії: ліквідація Польщі, "дружба, скріплена кров'ю", спільний парад у Бресті, передача військових секретів і технологій, постачання зразків озброєнь, стратегічної сировини [13,328].
У німецькому довіднику "Озброєння світу" за 1935 р. у розділі про СРСР зазначалося, що в Червоній Армії були хороші хімвійска, непогано було поставлено хімічна розвідка, захист від газів. Починаючи з 1937 р. в спеціальних доповідях абверу викладалися вичерпні дані про стан хімвійск РСЧА. З них було ясно, що за основними показниками, організації та структурі ці війська не поступалися німецьким. У доповідях контррозвідки вермахту і вже в ході Другої світової війни, робився однозначний висновок про те, що за своїм потенціалом Червона Армія була здатна застосувати хімічну зброю в повному обсязі[17,351].
До початку Другої світової війни німецька армія також мала добре підготовлені, структуровані і збройні хімвійска вермахт був готовий до ведення великомасштабної війни з широким використанням хімічної зброї. Однак Гітлер так і не зважився застосувати його в ході другої світової війни, і в самих критичних для Німеччини ситуаціях на східному фронті.
2.2 Економічне співробітництво.
Німецько-радянське союзництво, «скріплене польською кров’ю», було доповнене серією економічних і торгівельних угод.
Ще 19 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписаний торгово-кредитний договір, що став прелюдією до укладення 11 лютого 1940 р. господарського договору. Останній розцінювався як такий, що «за своїм об’ємом та значенням немає прецеденту в історії світової торгівлі» [4,28]. Важливість цього договору відзначалася у німецькому меморандумі, складеному за результатами економічних переговорів між СРСР та Третім Рейхом: «Попри всі складності під час довгих переговорів, ставало все більш і більш очевидним бажання радянського уряду допомагати Німеччині і твердо зміцнювати політичне взаєморозуміння при вирішенні економічних питань. Для нас договір означає широко відкриті двері на Схід. Закупівля сировини в СРСР та в країнах, які з ним межують, все ще може бути збільшена. Але вкрай важливо виконувати німецькі зобов’язання у межах потрібного… Якщо ми досягнемо збільшення та розширення експорту на Схід до необхідного об’єму, ефект англійської блокади буде суттєво послаблений майбутнім потоком сировини» [4,30].
У Міністерстві господарства Німеччини в Берліні було утворено спеціальне управління з німецько-радянського господарського обігу. Німецькі ділові кола приязно поставилися до можливості розширення торгівлі та обміну з СРСР, традиційним партнером з 1920-х – поч. 1930-х рр.
завдяки активним торгівельним зв’язкам з СРСР на першому етапі Другої світової війни Німеччина успішно долала економічну блокаду з боку Британської колоніальної імперії. До Німеччини постачалася необхідна для військової економіки сировина: нафта, продукти чорної та кольорової металургії (залізна, хромова та марганцева руди, мідь, олово, нікель, цинк, молібен, вольфрам, кобальт), бавовна, фосфати та продовольство (овес, ячмінь, пшениця). Водночас до Країни Рад йшло переважно промислове обладнання та військова техніка: зразки корабельної артилерії, мін, торпед, перископи, зразки останніх моделей літаків, польової артилерії, танків, засобів зв’язку, зразки понад 300 видів станків і машин: екскаваторів, бурових установок, електромоторів, компресорів, насосів, парових турбін, нафтового обладнання тощо [9,188].
10 січня 1941 р. у Москві був підписаний розширений господарський договір, який регулював товарообіг між СРСР і Третім Рейхом до 1 серпня 1942 р. і передбачав збільшення обсягів торгівлі між двома країнами.
Господарська Угода між СРСР і Німеччиною, підписана 10 січня 1941 в Москві Народним комісаром зовнішньої торгівлі СРСР А.І. Мікояном, з німецької сторони - Посланцем Міністерства закордонних справ Німеччини К. Шнурре. Цим документом розв'язувались суперечки навколо кордонів та продовжувалась торгівля сировиною та військовою технікою між Радянським Союзом та Нацистською Німеччиною. Договір продовжував домовленості досягнуті 1939 р. Пактом Молотова - Ріббентропа. Господарська Угода між СРСР і Німеччиною також мала секретні додатки, яки врегулювали проблему територій в Литві, що були розподілені до того між двома країнами. Угода подовжувала економічні відносини між Радянським Союзом та Нацистською Німеччиною, поглиблені торговельним договором 1939 р. та більшим договором 1940 р. [11,377]
Угода виявилася не тривалою. Лише через шість місяців після її підписання Німеччина напала на Радянський Союз, й економічні відносини між двома країнами припинились. Імпортована Німеччиною сировина в проміжку між 1939 та 1941 рр. зіграла велику роль у війні проти Радянського Союзу.
Невелика південно-західна частина Литви, що за Договором між СРСР і Німеччиною від 28 вересня 1939 року відходила до Німеччини, була придбана Радянським урядом, разом з населенням, за 31 500 000 рейхсмарок (7,5 мільйона золотих доларів США). Відповідно до Договору від 10 січня 1941 року передбачалось одну восьму частину суми покрити поставками кольорових металів протягом трьох місяців, а решту — сплатити золотом.
Протягом першого етапу торговельного договору 1940 р. (11 лютого 1940 до 11 лютого 1941) та другого (11 лютого 1941 до розриву відносин), Німеччина отримала велику кількість сировини, зокрема понад:
Було поставлено велику кількість сирої нафти, в німецьких документах в липні 1940 зазначалось, що Радянський Союз поставляв 150 тисяч тон сирої нафти на місяць протягом п'яти місяців в 900 спеціально виділених для цього німецьких вагонах-цистернах[16,216].
Тороговельний договір допоміг Німеччині витримати Британську блокаду. В червні 1940 р. імпорт з Радянського Союзу складав 50% всього німецького імпорту та часто перевищував 70% всього імпорту до розриву договору в червні 1941 р.
Подібна допомога, що надається в умовах оголошеної Великобританією Німеччини економічної блокади, мала для останньої першорядне значення. Незважаючи на те, що відповідні поставки всіляко зривалися і затримувалися, СРСР бездоганно виконував усі умови договору, а радянська преса і пропаганда весь 1940 рік продовжувала представляти Німеччину як "велику миролюбну державу"[12,155]. На думку істориків, причини такої поведінки Союзу криються в повній для нього несподіванки блискавичних перемог Німеччини, здобутих нею в 1940 році. Для СРСР, що розраховував на тривалу війну на заході, така швидка капітуляція європейських держав, що демонструвала величезну міць вермахту, була шоком, у той же час ці перемоги звільняли значний контингент німецьких військ, який відтепер міг бути використаний в інших місцях. Все це змушувало керівництво СРСР йти на будь-які заходи, які могли допомогти уникнути агресії проти нього самого.
Наприкінці жовтня 1940 року в Москву знову прибув Шнурре і почалися переговори про підписання торговельної угоди на черговий рік. Але зважаючи на відставання німецьких поставок в переговорах виникли серйозні труднощі. Відвідавши 25 листопада 1940 разом з Шуленбургом Молотова , Шнурре констатував , що « з основних питань господарські переговори зайшли в глухий кут і всі можливості обох сторін у вирішенні цих питань вичерпані » [12,160].
Завзяті переговори за участю Молотова тривали ще цілий місяць. Нарешті в бесіді з Шуленбургом і Шнурре 21 грудня Молотов констатував , що текст нової угоди повністю підготовлений. Крім того, радянське уряд наполягав , щоб одночасно з торговим угодою було підписано також угоду про кордон між СРСР і Німеччиною на ділянці колишньої литовсько -німецького кордону і врегульовані взаємні претензії, пов'язані з входженням влітку 1940 року Литви , Латвії та Естонії до складу СРСР. У результаті нового раунду складних переговорів були врегульовані і ці питання [4,18].
10 січня 1941 було підписано угоду про взаємні торговельних поставках до серпня 1942 року. Того ж дня були укладені також договір про радянсько - німецькому кордоні від річки Ігоркі до Балтійського моря ; угоду про переселення з Литовської , Латвійської і Естонської РСР німців до Німеччини ; угоду про врегулювання взаємних майнових претензій , пов'язаних з цим переселенням.
За новим торговельної угоди передбачалося , що СРСР буде поставляти Німеччині не тільки кормове зерно , як і раніше угодою , а й пшеницю ( в 1940 році в СРСР був зібраний гарний урожай пшениці). Решта номенклатура товарів залишалася , в основному , колишньою. Німеччина за новою угодою , була зобов'язана поставляти СРСР насамперед зразки військової техніки і промислове устаткування [15,294]. Але якщо радянські поставки до Німеччини за новою угодою повинні були початися з 11 лютого , то німецькі і раніше з деякою затримкою - з 11 травня 1941 року.
За перше півріччя 1941 року в СРСР була відправлена приблизно половина всіх Німецьких поставок , що здійснювалися вересня 1939 по червень 1941 року. Проте здійснення відповідних поставок під загрозою їх припинення при порушенні обумовленого обсягу , напружувало німецьку економіку і ставало для неї все більш скрутним.
З січня 1941 року до початку агресії Німеччини та її сателітів проти СРСР , в СРСР було експортовано німецьких товарів і озброєння на 220 900 000 рейхсмарок , а СРСР направив сировини на 206 100 000 рейхсмарок.
Останній ешелон з радянським зерном пройшов по мосту через Західний Буг на Тересполь за 1 годину 15 хвилин до нападу Німеччини [15,297].
З грудня 1939 по кінець травня 1941 Німеччина імпортувала з СРСР нафтопродуктів 1 млн тонн на 95 млн. німецьких марок , зерна (в основному кормове ) - 1,6 млн тонн на 250 млн марок , бавовни - 111 тис. тонн на 100 млн марок , макухи - 36 тис. тонн на 6,4 млн марок , льону - 10 тис. тонн на 14,7 млн марок , лісоматеріалів - на 41,3 млн марок , нікелю - 1,8 тис. тонн на 8,1 млн марок , марганцевої руди - 185 тис. тонн на 7,6 млн марок , хромової руди - 23 тис. тонн на 2 млн марок , фосфатів - 214 тис. тонн на 6 млн марок , а також інші товари.
За господарському угодою від 11 лютого 1940 СРСР поставив Німеччині товарів на 310 млн німецьких марок , тобто його поставки не досягли рівня , зафіксованого в цій угоді . Плани Німеччини щодо того , що СРСР не зможе скористатися отриманим обладнанням та зразками , не виправдалися. Водночас , в ході « бліцкригу » Німеччина швидко витратила всі нафтопродукти , отримані з СРСР , з'їла що надійшло продовольство , а перемоги домогтися не змогла. Навпаки , СРСР користувався німецькими верстатами та іншим заводським обладнанням протягом усіх чотирьох років війни[15,312] .
Потреби Німеччини в стратегічному сировині і продовольстві покривалися за рахунок внутрішніх і окупаційних ресурсів не повністю, і поставки з СРСР стали значною підмогою .
Залежність від зовнішнього ринку з продовольства становила в середньому 20 %; за деякими категоріями (наприклад , по кормах і зерну ) вона була ще більш значною , а по жирах навіть перевищувала 40 %. Планом продовольчого постачання військового часу передбачалося , що споживання м'яса становитиме 68 % , а споживання жирів - 57 % споживання мирного часу.
У тойже час за розрахунками професора Є. Вермана частка ввезення продуктів харчування в загальному сільськогосподарському виробництві Німеччини. становила 7,5-8 %[11,409].
По промисловій сировині залежність від імпорту становила приблизно 33 %. У металургійній промисловості відношення споживання вітчизняної руди до споживання ввезеної руди виражалося пропорцією 1:3. Для порівняння в 1939 році Швеція поставила Німеччини 10,6 млн. тонн залізної руди , 41 % потреб німецької металургійної промисловості , а в 1943 році , з добутих Швецією 10,8 млн. тонн , до Німеччини було відправлено 10300000 тонн. По ряду кольорових металів залежність від закордону також була надзвичайно великою ; так , наприклад , по свинцю вона дорівнювала 50 % , по міді - 70 % , з олова - 90 % , по алюмінію ( боксити ) - 99 %. Дуже значною залежність була також по мінеральних олив ( 65 %) , по каучуку (понад 85 %) і по сировині для текстильної промисловості (близько 70 %). Згідно з оцінкою військово -промислового штабу , запасів металу мало вистачити в основному на 9-12 місяців , каучуку - на 5-6 місяців війни .
СРСР отримав з Німеччини сотні видів новітніх зразків військової техніки і промислових виробів. Були отримані 35 зразків літаків, гвинти і поршневі кільця для авіамоторів, таксометри, висотоміри, самописці швидкості, система кисневого забезпечення на великих висотах, здвоєні аерофотокамери, прилади для визначення навантажень на керування літаком, радіопеленгатори , літакові радіостанції з переговорним пристроєм , прилади для сліпої посадки та інші прилади для літаків , літакові акумулятори, стенди для випробування моторів, клепальні верстати- автомати , бомбардувальні причепи , комплекти фугасних , осколково- фугасних і осколкових бомб, 50 видів випробувального обладнання та багато інших виробів для авіаційної промисловості .
Для військово -морського флоту були отримані , крім недобудованого крейсера « Лютцов » (у радянському ВМФ - «Петропавловськ », потім « Таллін » ) , який брав участь в обороні Ленінграда , ще 5 кораблів подвійного призначення , гребні вали , компресори високого тиску [16,341].
Були отримані два комплекти важких польових гаубиць калібру 211 -мм , батарея 105 -мм зенітних гармат з боєкомплектом , новітні протитанкові гармати , прилади для керування вогнем , далекоміри , прожектори , 20 пресів для віджиму гільз. Були поставлені зразок середнього танка Т- III , напівгусеничні тягачі , дизель -мотори та інше.
Німецькі фірми виготовили також обладнання для лабораторій , зразки радіозв'язку для сухопутних військ, костюми хімічного захисту , у тому числі вогнестійкі, протигази, фільтропоглотітельние установки, дегазуються речовина , автомашину для дегазації , киснево- регенеративну установку для газосховища, портативні прилади для визначення отруйних речовин , вогнетривкі, антикорозійні та спеціальні корабельні фарби , зразки синтетичного каучуку та ін. Всього військової техніки по господарському угодою було отримано на 81570000 німецьких марок , у тому числі 57500000 по морському відомству - бойові кораблі і їх озброєння та обладнання . Значна частка цих грошей припадала на недобудований важкий крейсер « Лютцов » [13,322].
Основну частину німецьких невійськових постачань становило обладнання для заводів і видобувної промисловості. Було закуплено значна кількість обладнання для нафтопереробної промисловості, нікелевих, свинцевих , міделиварних , хімічних , цементних , сталепроволочно заводів. Було отримано обладнання для рудників , в тому числі бурові верстати і 87 екскаваторів. Німеччина поставила також три вантажопасажирських судна ( « Мемель » , « Палац» , « Пері » ) , танкер , залізо , 15 тисяч тонн високосортної та інструментальної сталі, 58 тисяч тонн сталевих труб , суднобудівний лист, сталеву стрічку , канатну дріт , сталевий трос, дюралюміній , значна кількість кам'яного вугілля (на 52 млн німецьких марок ) та інші матеріали і товари.
Німецькі поставки по господарському угодою були отримані на загальну суму 287 млн німецьких марок. Переконливо число надійшли з Німеччини в 1940-1941 роках металорізальних верстатів - 6430 (тобто приблизно 4300 з розрахунку на рік ) на 85400000 німецьких марок. Для порівняння , а тим самим і оцінки значення цих поставок можна відзначити , що в 1939 році загальна кількість імпортованих Радянським Союзом з усіх країн верстатів склало 3458 , при власному виробництві 58 тисяч шт.
Зразки новітнього німецького озброєння , закуплені в 1940-1941 роках , дозволили оцінити їх можливості і ряд технічних рішень , застосованих в них , були використані радянськими інженерами у вітчизняній військовій техніці. Чималу роль у розвитку радянської промисловості , включаючи оборонну , зіграли закупівлі в Німеччині верстатів та іншого заводського обладнання .
Закуплені матеріали , товари , вироби , заводське обладнання та зразки озброєння сприяли зміцненню оборонної та індустріальної могутності СРСР . Молотов констатував у телеграмі радянському повпред в Лондоні І. М. Травневому від 22 лютого 1940 року, що договір «економічно вигідний для СРСР», так як країна отримує від Німеччини велика кількість верстатів , обладнання та озброєння[14,247] .
Ряд зарубіжних авторів і російських публіцистів у своїх роботах вказують , що даний договір , як і поставлене СРСР в його рамках сировину , мали значний вплив на зростання військової потужності і нацистської Німеччини , а СРСР був важливим сировинним джерелом , що дозволив здійснитися агресивним планам Німеччини.
Таким чином, для Німеччини СРСР у 30-х рр. ХХ ст. виступав, по-перше, як великий ресурс земельного та життєвого простору; по-друге, як міцна воєнна держава, яка може стати на шляху Німеччини до європейської гегемонії. Протягом 30-х рр. ХХст. Прагнення Німеччини не змінювались, але мінялися методи на шляху до цілі.