Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Кожного року, а особ ливо влітку, буваю в Густині. Була нещодавно знов. Повітря тут зцілю ще — хмілієш вмить до знепритями. Та лагідний ковток склом в серці зас тряє, як в іншу мить встає напівруїна. На ду шу насувається громада-дзвін, карнає вуха, роз риває череп, здіймає сто гін — біль вселенський та кожне слово зпопеля.
В такому розпачі по сунулися в браму, де. ко лись була дзвіниця й це рква Святого Миколая Чудотворця. Пригадується акварель Т. Г. Шевченка, яку зробив він у 1845 році, перебуваючи в Гус тині за завданням Київської археографічної ко місії. Кобзар зарисував тут церкву Петра і Павла, а також, на той час вже Воскресенську церкву над домовиною князя Рєпніна.
Приємно бачити на Свято-Троїцькім соборі наки нутії куполи, цеглою під ведені карнизи. Окреслю ються обриси граціозних бань на церкві Петра і Павла. Подвіря прибране. То тут - то там, поміж ділянками клопочуться черниці: зі слів ігумені їх більше двадцяти. Ось і вона .
Ігуменя Віра, настоятелька Свято-Троїцького жі ночого монастиря Україн ської православної Церк ви Чернігівської єпархії. Відкрито монастир 17 грудня 1993 року. Ведуться рес тавраційні роботи, нажаль далеко не так, як хоті лось би: здається єдиного бракує — брак коштів.
Найкраще збереглася з усіх церков в монастирі Мазепинська церква, що стала усипальницею кня зів. Стоїть собі церковка кріпка, хоч купол на ній зовсім не той, але ж бли щать очиця-вікна! В ній, саме, й служба правиться. По церкві тій обдертенькій можна побачити: де князь Мазепа будував, а де вдова-княгиня Рєпніна.
Ігуменя, да укріпить її Господь у сподіваннях, що в решті-решт здійсяться, провела нас у родову усипальницю князів Рєпніних-Волконських. .
Це незабутнє відчуття!
В розкритій брамі — вхід, досить просторий, склепіння, стіни, східці, все побудоване добротно в камені. Униз, не досить, круто, 16 східців, далі, лі воруч поворот та ще три. Прохід вперед, метрів за шість, під саму церкву, під вівтар, — далі право руч. Запалили свічечки, поглянули один на одно го... Мовчали. Відчулася чиясь присутність, чиєсь помешкання — просторе та сухе. Всього у склепі сім поховальних камер.
Праворуч три замуровані камери, але ж зіпсовані, розбиті вщент мармурові дошки, що вставлені були у архівольт (деталь обля мування поховальної ка мери), з викарбуваними золотом іменами небіжчи ків на них.
На протилежній сторо ні склепу дві поховальні камери, взагалі спустоше ні — нема нічого! Третя - частково розпечатана, в ній видно прах небіжчи ка. Мармурових дошок нема. Останнє, сьоме по ховання, то вже на роз суд Божий, здійснено тут в 1924 році. Чотирнадця тилітній син відомого уче ного, археолога Миколи Омеляновича Макаренка
— Ор, втопився в Удаї коло монастиря під час археологічної експедиції на Прилуччині.
Отож той так: «маємо те, що маємо!»
Нема оспіваної легенди Аустерлицю, немає відча йдушного героя! Є біль пекельний та гіркота, з якою, ковтаю сповідь Гумільова:
«Он умер, да! Но он не
мог упасть,
Войдя в круга планетного
движенья.
Бездонная внизу зияла
пасть,
Но были слабы силы
притяженья.
Не раз в бездонность
рушились миры,
Не раз труба архангела
трубила,
Но не была добычей
для игры.
Его великолепная
могила.»
Нема і вірної його дружини — онуки
гетьмана?!
Ким ми були б при них
і хто ми є?!
Погляньмо один одно му у вічі! Згадаймо ге тьмана з густинської сті ни!
Чи не за нас він Господа
благає?!
Чи ж бо не нам
прощення просить?!
Із рештки мармурових плит, за допомогою ста рих книжок та спогадів мистецтвознавців, більш-менш вдалося встановити-хто ж ще із Рєпніних по коїться у розритій домо вині.
Перша праворуч — най більше вірогідно онук кня зя Миколи Григоровича - князь Петро Васильо вич Рєпнін (1836-1856). Друга праворуч — син Миколи Григоровича, князь Василь Миколайо вич Рєпнін (1806—1880). Закінчив Пажеський кор пус. Служив у Санкт-Пе тербурзі в Міністерстві за кордонних справ Спілку вався з О. С. Пушкіним та частенько зустрічався з ним у домі своєї трою рідної сестри Оленіної. Одружений на дочці гене рал-лейтенанта, колишньо го кавалергарда — Єли заветі Петрівні Балабіній; їх діти: князі Микола, Пе тро, Василь і княжна Ва рвара. Т. Г. Шевченко, взимку 1844 року зробив портрет в овалі онуків князя Рєпніна — Василька та Варвари.
Третя праворуч — кня гиня Єлизавета Петрівна Рєпніна, уроджена Балабіна. похована у 1883 ро ці.
Навпроти цієї поховаль ної камери — третя ліво руч (бо перші дві спусто шені) — княгиня Софія Дмитрівна Рєпніна, урод жена княжна Волконська (1841 — 1875) дружина князя Миколи Васильови ча, що теж, як і дід його був кавалергардом, та ка валером багатьох орденів, зокрема: Святого Олексан дра Невського Святого Володимира 2 класу. З 1905 року обер-гофмейстер, а з 1910 — член Де ржавної Ради. Коли по мер і де поховано його, нам не відомо. На марму ровій дошці, яку розділе но було навпіл, праворуч напис був, коли народила ся, коли померла його, дружина Софія Дмитрів на, ліворуч же відомості про князя Рєпніна М. В., окрім дати смерті його сіятельства. що набагато пережив свою дружину; їх діти: князь Вадим (1870—1912) та княжна Ольга (1872—1951), що була у шлюбі з герцогом Г. Н. Лейхтенберзьким.
Нарешті і останнє, сьо ме поховання, перше ліворуч — Ор Миколайо вич Макаренко.
Княжий рід Рєпніних існує і до нині; відвіду ють Росію.
Свята Густиня, перлина під Прилуками, ледь-ледь підводиться. Підводиться так тяжко, так нешвидко.
Колись, 150 років тому, Густинський монастир теж був у занепаді та відро дився, воскрес!. А скіль ки це разів було за всю історію обителі?!
Від Воскресенської це ркви, від домовини Рєп ніних, від цвинтарна за східною брамою — піде саме і Воскресіння всієї Сзято-Троїцької обителі. Бо ми усі під Богом, під нашим триєдиним Богом — Богом Отцем, і Богом Сином, і Богом Святим Духом!
Бентежать думку увесь час слова блаженної па м'яті єпископа полтавсь кого Гедеона, що вистра ждав оцей священик — цей чоловік, півтораста літ тому назад: «Найкра щий пам'ятник, який тіль ки можна залишити на цій землі, є пам'ятник ві ри, пам'ятник, що свід чить про високу відда ність Богу і змушує на щадків шанувати своїх предків».
Родина князів Рєпніних. 1840-ві роки.
Зліва направо: Василь Миколайович, Варвара Олексіївна, Єлизавета Петрівна (дружина В. М.), кн. Кушельов - Безбородько, Єлизавета Миколаївна, Микола Григорович, лікар Ф. Фішер, Варвара Миколаївна.