Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 6 Капитал
Термін «капітал» (англ., фр. саріtal ) означає головне майно, головна сума і походить від латинського слова capitalis – головний.
Капітал - це перетворені засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми».
а робочу силу, тобто здатність до праці, або сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє людина і які вона використовує в процесі виробництва. Праця – це функція робочої сили, процес її продуктивного споживання.
Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі умови:
1) її власник має бути вільним у правовому відношенні, мати змогу по своєму розумінню розпоряджатися своєю здатністю до праці.
2) власник робочої сили має бути позбавлений засобів виробництва, а отже і засобів до існування, що змушує його продавати свою робочу силу.
3) наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому мають змогу купувати і використовувати робочу силу.
Робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість.
Таким чином, вартість товару робоча сила визначається вартістю всіх товарів і послуг, необхідних для відтворення здатності до праці людини та утримання членів його сім’ї.
Отже, в умовах товарного виробництва, споживча вартість товару робоча сила полягає в її здатності створювати вартість більшу за вартість самої робочої сили.
Додаткова вартість (т) - це вартість, створена найманим працівником понад вартість його товару робоча сила і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва.
капіталу не змінить своєї вартості.
Частину продуктивного капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва і не змінює величини своєї вартості у процесі виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою (c) (від лат. constant - постійний).
Капітал поділяється на постійний та змінний.
новостворена вартість – на вартість що дорівнює величині змінного капіталу, і додаткову вартість.
Виробництво абсолютної додаткової вартості реалізується шляхом збільшення тривалості робочого дня, а отже, і збільшенням додаткового робочого часу при стабільному необхідному робочому часі.
Виробництво відносної додаткової вартості здійснюється продовженням додаткового робочого часу шляхом скорочення необхідного робочого часу в межах того самого робочого дня.
Надлишкова додаткова вартість виникає в результаті зниження індивідуальної вартості товарів порівняно із суспільною вартістю внаслідок зростання продуктивності праці на підприємствах, які використовують нову техніку і технологію.
Кругообіг капіталу - послідовний рух, протягом якого капітал проходить три стадії (обіг, виробництво, обіг), набуває трьох функціональних форм (грошової, виробничої і товарної) і виконує певні функції. Стадії кругообігу промислового капіталу відображає формула
У кожному кругообігу промисловий капітал послідовно набуває трьох функціональних форм, кожна з яких здійснює власний кругообіг, які представленні формулами:
1) Кругообіг грошового капіталу:
|
2) Кругообіг продуктивного (виробничого) капіталу: |
|
3) Кругообіг товарного капіталу: |
Кругообіг капіталу, називається оборотом капіталу. Він вимірюється часом і швидкістю.
Час обороту капіталу - це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається з двох частин: 1) часу виробництва; 2) часу обігу. Час виробництва включає в себе робочий період, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах, а час обороту - час продажу, придбання продукції та час придбання факторів виробництва.
До основного капіталу відносять будівлі, споруди, машини, обладнання та ін. Вони багато разів використовуються у виробничих циклах і переносять свою вартість на готовий продукт частинами, в міру їхнього зносу.
До оборотного капіталу відносять сировину, допоміжні матеріали, пальне, та ін.. Вони використовуються повністю за один виробничий цикл і протягом нього переносять свою вартість на готовий продукт. До оборотного капіталу належать також вартість робочої сили, яка набирає форми фонду заробітної плати.
Органічна будова капіталу — відношення постійного капіталу до змінного за вартістю, що відображає технічну будову капіталу
Тема 7 Ринок
Ринок - це складне й багатогранне явище. Ринок — система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.
Ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожен вид ринку має свої особливості але всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає збої в роботі інших і системи в цілому.
Найчастіше ринки розділяють за наступними критеріями:
1. За предметом купівлі-продажу: ринок товарів, ринок послуг, капіталу, фінансово-кредитний ринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо.
2. За теріторіальною ознакою ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній може бути національним (весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів), регіональним (ринок окремого територіального підрозділу), локальним (ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів).
3. Ринки бувають збалансовані і незбалансовані. Збалансований ринок, на якому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. В умовах збалансованого ринку забезпечується повна реалізація всіх запропонованих товарів, а також найбільш повне задоволення платоспроможного попиту. Незбалансований ринок - той, на якому немає повної відповідності між попитом і пропозицією. Виокремимо найважливіші функції ринку.
1. Функція регулювання. 2. Функція стимулювання3. Розподільча функція4. Функція санації. 5. Алокаційна функція. 6. Інформативна функція. 7. Функція інтеграції
Основними суб’єктами ринкових відносин є:
Основні суб’єкти господарської діяльності взаємодіють між собою і здійснюють безперервний кругообіг ресурсів, товарів, послуг.
Кон'юнктура ринку - це сукупність економічних умов, що складаються на ринку в кожний даний момент, від яких залежить процес реалізації. Кон'юнктура ринку визначається економічними показниками, які характеризують стан ринку. Це співвідношення попиту і пропозиції, рівень цін, місткість ринку, платоспроможні можливості споживачів, стан товарних запасів та ін.
Обов’язковими умовами функціонування ринку є конкуренція і вільне підприємництво.
Попит – кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними. Виділяють індивідуальний, ринковий й сукупний попит.
До таких нецінових факторів відносять наступні:
- зміна споживчих переваг, яка може відбуватися внаслідок зміни потреб, моди, під впливом реклами тощо;
- кількість покупців (збільшення кількості покупців підвищує ринковий попит і навпаки);
- доходи споживачів;
- цінові очікування споживачів (очікування зростання цін у майбутньому збільшує поточний попит і навпаки);
- ціни на інші товари.
Пропозиція – це кількість товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.
Зміст закону пропозиції полягас в тому, що чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.
До таких нецінових факторів відносять наступні:
- технологічний прогрес.
- зміна цін на ресурси.
- зміна цін на споріднені товари..
- зміни у бюджетно-податковій політиці.
- цінові очікування підприємців.
- кількість продавців на ринку.
На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості потенційних значень пропозиції та попиту.
Отже, ринковий механізм – це механізм координації діяльності суб’єктів через систему цін.
Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.
Інфраструктура — це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця.
Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює економічне та правове консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, аудит, страхування; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили, здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т.ін. Реалізація цих функцій дає можливість забезпечити більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.
У ринковій інфраструктурі виділяють її окремі елементи, через які реалізуються її функції. Їх можна згрупувати у три блоки:
- організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдінгові і брокерські компанії, ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв’язку;
- фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій;
- науково-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, аудиторські організації.
ТЕМА 8. ПІДПРИЄМНИЦТВО І ПІДПРИЄМСТВА. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ТОВАРОВИРОБНИК.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність людей, націлена на отримання прибутку, яка здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність.
Крім того, підприємництво – комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна літературара виокремлює три головних функції підприємницької діяльності:
1. Ресурсну, яка реалізується у формуванні і продуктивному використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;
2. Організаційну - організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських прав;
3. Творчу – застосування новаторських ідей, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати.
Умови підприємницької діяльності:
Торгове підприємництво пов’язане з доведенням продукту від виробника до споживача. В торговому підприємництві використовуються два види операцій: комісійні та комерційні. Комісійні операції здійснюються від імені клієнта та за його рахунок, а доход підприємця складають комісійні – відсоток від вартості угоди. Комерційні – здійснюються підприємцем від свого імені і за власний рахунок, доход формується як різниця міх ціною продажу і ціною купівлі.
Кредитне підприємництво пов’язане з акумуляцією тимчасово вільних грошових коштів і подальшим використанням їх для надання кредиту на умовах терміновості, платності та повернення. Кредити можуть надаватися як у натуральній (споживчий, комерційний), так і у грошовій (банківський, міжгосподарський) формах.
Підприємство – це відокремлена економічна структура, яка займається виробництвом та реалізацією товарів та послуг.
Основні риси підприємства:
1. Економічна відокремленість, яка містить у собі майнову відокремленість, завершений відтворювальний цикл, наявність самостійних економічних інтересів;
2. Технологічна відокремленість, мається на увазі повністю завершений технологічний цикл виробництва;
3. Юридичне оформлення відокремленості – наявність статуту підприємства, рахунку у комерційному банку тощо;
4. Участь у суспільному поділі праці, яке проявляється через спеціалізацію підприємства як товаровиробника.
1. За сферою діяльності підприємтсва бувають промислові, сільськогосподарськіг, будівельні, транспортні, торгові, посередницькі, лізингові, банковські, туристичні тощо.
2. Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:
Індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику.
Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;
Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;
Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного виробництва, громадської та релігійної організації;
Державне, засноване на загальнодержавній власності;
Комунальне, засноване на власності адміністративно-територіадьних одиниць;
Спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;
Орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам. є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.
3. За розміром виділяють підприємства малі, середні, великі. Основними критеріями віднесення підприємства до тієї чи іншої групи за розміром зазвичай виступають кількість працівників, виторг підприємства за визначений період часу, вартість капіталу.
4. За формою організації розрізняють наступні підприємства:
- одноосібні – засновані і контролюються одним підприємцем;
- господарські товариства – підприємства, в яких дві або більше осіб домовляються проспільне володіння та керування з метою ведення спільноїпідприємницької діяльності. Основними видами господарських товариств є повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, змішане (командитне) товариство, товариство з додатковою відповідальністю.
Повне товариство - товариство, члени якого зберігають повну самостійність, але несуть відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й власним майном.
Товариство з обмеженою відповідальністю - товариство, члени якого несуть відповідальність за діяльність підприємства тільки в межах розмірів своїх внесків.
Змішане товариство - об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб, що поділяються на дійсних членів і членів-вкладників.
Товариство з додаткоаою відповідальністю – товариство, в якому партнери несуть відповідальність не тільки в межах розмірів своїх внесків, а й додатково у розмірі, кратному внеску кожного;
- акціонерне товариство – підприємство з обмеженою відповідальністю його засновників, капітал якого розділений між власниками на паї у вигляді акцій;
- кооперативні – підприємства, в яких об’єднуються засоби та зусилля партнерів з метою виконання господарських функцій. Відмінністю кооперативів від інших господарських товариств є відсутність абсолютної орієнтації діяльності на отримання прибутку. За характером діяльності кооперативи виступають як організації взаємодопомоги і їх діяльність спрямована на безпосереднє обслуговування членів кооперативу;
- державне - це підприємство, яке створюється і контролюється державою.
Невиробничі фонди не мають прямого відношення до виробничого процесу. До них відносяться лікарні, бази відпочинку, спортивні, культурні заклади, які належать підприємству.
Виробничі фонди безпосередньо забезпечують виробничу діяльність підприємства.
У відтворювальному процесі фонди перебувають у різних формах: виробнича (частина фондів, яка втілена у фізичному капіталі та матеріальних запасах), товарна (у вигляді створеного але ще не реалізованого продукту) та грошова (грошові кошти підприємства).
Оборот виробничих фондів - процес їх кругообороту, що постійно повторюється. Оборот виробничих фондів – це не окремий акт, а процес який постійно відновлюється. Тривалість обороту залежить від продукції, яка виробляється. Різні складові основних виробничих фондів мають різний час
Кругооборот виробничих фондів – безперервний рух виробничих фондів , у процесі якого вони послідовно проходить три стадії, набувають на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової.
Стадії руху виробничих фондів:
- перша - виробничі фонди починають свій рух з грошової форми, тобто підприємець володіє капіталом у грошовій формі, але перетворення грошей на грошовий капітал відбудеться лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку;
- друга стадія здійснюється в процесі виробництва, результатом якого є виготовлення товару. Водночас відбувається перетворення продуктивної форми виробничих фондів на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених коштів на засоби виробництва і робочу силу.
- на третій стадії здійснюється реалізація товару і товарний капітал перетворюється на грошовий.
Основні виробничі фонди - частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами. До нього відносять частину авансового капіталу, яка втілюється в засобах праці – споруди, машини, устаткування, інструмент тощо.
Існує два види зношування основного капіталу:
Амортизація основного капіталу – заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на виготовлений продукт. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації.
Оборотні виробничі фонди – частина виробничих фондів, вартість яких входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотних виробничих фондів входять предмети праці, а також капітал, витрачений на робочу силу.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність людей, націлена на отримання прибутку, яка здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність. Сучасна економічна літературара виокремлює три головних функції підприємницької діяльності: ресурсну, організаційну і творчу. Виділяють такі види підприємництва: промислове, торгове, кредитне.
ТЕМА 9. ДОХОДИ ТА ФОРМИ ЇХ ОТРИМАННЯ.
Доходи – це будь-які грошові надходження. В сучасних умовах доход визначає рівень добробуту та можливість задоволення потреб людини. В ції темі будуть розглянуті такі питання, як види доходів та джерела їх отримання. Сьогодні більшість доходів людина отримує у грошовій формі. Тому слід розрізняти доходи номінальні та реальні. Дана тема дає уявлення про такі види доходів як заробітна плата, прибуток, рента.
Основними формами факторних доходів виступають:
Номінальний дохід - це сукупність усіх доходів, одержуваних домашніми господарствами в грошовій формі. Він формується в основному з трудових доходів, доходів від капіталу і трансфертних платежів,
Наявний грошовий дохід утворюється як різниця номінального доходу, прямих податків та обов'язкових платежів. Наявний доход використовується у двох основних напрямах: щодо збереження та споживання.
Реальний наявний доход - це частина наявного доходу, що йде на споживання і відображає кількість товарів і послуг, яку можна придбати на нього з урахуванням величини інфляції.
Функції заробітної плати.
1. Стимулююча – передбачає формування у працівників високоефективних стимулів до праці через механізм впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати, які спонукають до економії робочого часу, зростання продуктивності праці, економії сировини, електроенергії, до раціонального використання техніки.
2. Розподільча функція заробітної плати полягає у тому, що шляхом її підвищення або зниження забезпечується приплив робочої сили у певні галузі, райони народного господарства і відплив з інших, у встановленні оптимальних критеріїв співвідношення оплати праці між сферами, секторами та галузями, всередині окремих галузей.
Заробітна плата поділяється на номінальну та реальну.
3. Соціальна функція заробітної плати має сприяти утвердженню соціальної справедливості залежно від ефективності праці. Всі функції заробітної плати повинні оптимально узгоджуватись.
1. Прибуток - винагорода власника підприємства за надані ним фактори виробництва, тобто прибуток - це доход від факторів виробництва.
2. Прибуток - це винагорода за ризиковану підприємницьку діяльність і технічні удосконалення.
3. Прибуток - це монопольний доход, породжений монопольним становищем товаровиробника.
4. Прибуток - це винагорода за ризик, невизначеність. Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування.
Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:
1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;
2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.
Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем- власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.
Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:
1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;
2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;
3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;
4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;
5) грошові доходи і заощадження населення;
6) грошові нагромадження держави тощо.
10 Тема конкуренция
Конкуренція – це суперництво економічних суб’єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів.
Функції конкуренції
Конкуренція створює умови для ефективного виконання ціною координуючої функції.
Конкуренція виступає як контрольна система ефективності приватного підприємництва.
Конкуренція створює зацікавленість в удосконаленні економічних ресурсів, їх виробничих комбінації, зниження витрат виробництва та його техніко-технологічного оновлення.
Досконала конкуренція – це такий тип конкурентної боротьби. За якої багаточисленні, незалежно діючі виробники реалізують ідентичну (стандартизовану) продукцію і жоден з них не може здійснювати контроль над ринковою ціною товару.
Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між виробниками ідентичної продукції за найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів.
У результаті цього виду конкуренції формується суспільна вартість товару, яка є основою ринкової ціни.
Міжгалузева конкуренція – це боротьба між виробниками окремих галузей за найбільш вигідні сфери виробництва, що виражається в переміщенні матеріальних і трудових ресурсів із галузей з низькою нормою прибутку в галузі з високою.
Основною формою ведення досконалої конкуренції є відкрита цінова конкурентна боротьба, коли виробники намагаються досягти переваг на ринку шляхом продажу своїх товарів за більш низькими цінами.
Недосконала конкуренція - це такий тип конкурентної боротьби, за якого нечисленні або взагалі одиничні економічні суб’єкти досягають переваг на ринку за рахунок встановлення контролю над ринковою ціною.
Монополія має місце тоді, коли на ринку діє єдиний виробник продукції, яка не має близьких замінників.
Олігополія виникає там, де у виробництві й обміні стандартизованої або диференційованої продукції приймають участь від двох до двадцяти фірм.
Монополістична конкуренція характерна для ринків, на яких діє велика (але менша, ніж в умовах досконалої конкуренції) кількість виробників і споживачів диференційованої продукції за досить незначної можливості для кожного з них встановлювати контроль над ринковою ціною.
Нецінова форма конкуренції здійснюється через:
Нечесна конкуренція
Така конкуренція розгортається за використання наступних засобів:
Концентрація капіталу – це спосіб укрупнення капіталу підприємства за рахунок капіталізації додаткової вартості. Централізація капіталу – це спосіб збільшення капіталу за рахунок поглинання або об’єднання у межах одного підприємства капіталів, які раніше функціонували як самостійні.
Картель – це об’єднання ряду підприємств однієї галузі виробництва, за якого його учасники зберігають свою власність на засоби і продукт виробництва. Об’єктом домовленості стають частка випуску продукції для кожної фірми-учасниці картелю і ціна її продажу на ринку.
Синдикат – це форма монополії, за якої об’єднуються підприємства, що випускають однорідну продукцію, не втрачаючи при цьому свою власність на засоби виробництва. Продукція ж, які виробляє кожна окремо взята фірма, реалізується вже як власність синдикату через створену для цього спеціальну торгівельну організацію.
Трест відрізняється від синдикату тим, що за такого об’єднання вже викає сумісна власність групи підприємців на засоби виробництва і, відповідно, вироблену продукцію. На суму капіталу, який було передано до тресту, власники отримують акції і тим самим право на співучасть в управлінні цим об єднанням і отримання частки його прибутку.
Концерн – це об’єднання ряду формально незалежних підприємств шляхом встановлення над ними фінансового контролю через головну фірму. Вона .є власником контрольного пакету акцій концерну і завдяки цьому фактично володіє ним. Концерни набули широкого розповсюдження у формах,
Конгломерат створюється через об’єднання підприємств різних галузей виробництва, які не мають виробничих або технологічних зв’язків.
До негативних моментів функціонування монополізованих підприємств слід віднести такі наслідки їхньої діяльності, як:
З цих причин у кожній країні світу проводиться конкурентна політика – комплекс заходів держави, спрямований на запобігання знищенню або викривленню конкуренції з боку фірм, що володіють ринковою владою.
Конкуренція – це суперництво економічних суб’єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів. Конкуренція в економіці може бути представлена як процес, що набуває різної типології, видової структури та функціональних форм.
ТЕМА 11. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУЧАСНОГО УСТРОЮ СУСПІЛЬСТВА. ДЕРЖАВА ТА ЇЇ ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ.
Мілітаризація економіки – це система заходів з нарощування військової могутності держави.
Міжнародна економічна інтеграція – це процес поєднання транснаціональних монополій з політичною і економічною міцністю національних держав і наднаціональних органів регулювання в єдиний інтернаціональний механізм.
Державне регулювання економіки здійснюється за рахунок проведення економічної політики – системи заходів уряду, які здійснюються у сфері управління економікою з метою надання певної спрямованості економічним процесам у відповідності з поставленими цілями.
Прямі методи державного регулювання пов’язані з використанням адміністративних важелів впливу на економіку і реалізуються у здійсненні органами державної влади прямого примусу економічних суб’єктів до виконання певних дій. Це знаходить свій прояв у прийнятті правових актів, які
Методами державного регулювання економіки називають способи, якими держава впливає на об’єкт регулювання. Зазвичай їх класифікують у
Непрямі методи базуються на економічних засобах впливу. Вони не безпосередньо, а опосередковано через економічні інтереси здійснюють вплив на діяльність економічних суб’єктів.
Адміністративні методи базуються на державній владі, на авторитеті уряду і не пов’язані з засобами фінансового стимулювання, створенням умов матеріальної і моральної зацікавленості у певному виді діяльності. Ці методи
Економічні методи відображають способи впливу держави на перебіг економічних процесів за рахунок створення певних умов, в яких економічна діяльність суб’єктів господарювання стає більш або менш доцільною з точки зору реалізації приватних інтересів. Для реалізації таких методів
Ідеологічні методи ґрунтуються не на фінансових стимулах і адміністративних санкціях, а на авторитеті уряду, його легітимності
ТЕМА 12. СУТЬ І СТРУКТУРА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН.
Міжнародний поділ праці — вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці, в основі якої лежить спеціалізація виробництва різних країн на окремих видах продукції, якими ці країни обмінюються.
Міжнародний поділ праці в межах індустріального технологічного способу виробництва проходив у два етапи.
Формами сучасної міжнародної кооперації є:
Інтернаціоналізація виробництва—це процес установлення та поглиблення стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, діючого у світовому масштабі.
Світове господарство — це сукупність, єдина система національних господарств, об'єднаних міжнародним поділом і кооперуванням праці, які перебувають у певних економічних взаємовідносинах.
Фритредерство — відкритий тип політики, що заохочує або не перешкоджає вивіз і ввіз товарів.
Протекціонізм застосовується тоді, коли виникає необхідність захисту внутрішнього ринку від конкуренції дешевих імпортних товарів. Серед основних форм протекціонізму можна виділити:
Інжиніринг — сфера діяльності по наданню послуг, пов'язаних з проектуванням і будовою різних об'єктів. Обсяг послуг таких фірм сягає від попередніх техніко-економічних досліджень до вводу в дію об'єкта.
Валюта — офіційно визначений грошовий засіб (одиниця) національної економіки чи групи країн.
Конвертованість (оборотність) — режим національної валюти, який характеризується відсутністю обмежень за поточними операціями і ринковим валютним курсом.
ТЕМА 13. ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ.
Глобалізація – всеосяжний процес трансформації світового співтовариства у цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв’язків і взаємозалежностей.