Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
67.Органи державної влади відображають єдність інтересів і волі народу, яку вони покликані реалізувати. Функціональна єдність системи органів державної влади передбачає спільність їхніх завдань і функцій, у процесі їх реалізації вони діють спільно, тісно взаємодіють між собою. Організаційна єдність системи органів державної влади виявляється в тім, що одні органи обираються або призначаються іншими, одні керують діяльністю інших, одні підзвітні та підконтрольні іншим тощо. Стаття 6 Конституції України, закріплюючи принцип поділу влади, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, визначила також і відповідні види органів у системі органів державної влади України: органи законодавчої, виконавчої та судової влади.
Органи законодавчої влади в демократичних державах - це представницькі законодавчі органи - народні (національні) представництва або легіслатури, які утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, і їхньою основною функцією згідно з принципом поділу влади є законотворчість. Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституювання Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади не означає, що закони в Україні можуть прийматися лише цим органом. Законодавча влада може здійснюватися народом України не тільки через своїх представників у Верховній Раді, а й безпосередньо - всеукраїнським референдумом.
Органи виконавчої влади відповідно до принципу поділу влади утворюються для здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства . До системи органів виконавчої влади Конституція України відносить насамперед Кабінет Міністрів України - вищий орган у цій системі.
Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади:
а) центральних- міністерства, державних комітетів (державних служб) і центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;
б) місцевих - місцевих державних адміністрацій, місцевих органів міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.
Специфічними рисами органів виконавчої влади є те, що вони:
по-перше, формуються призначенням;
по-друге, здійснюють особливий вид діяльності - виконавчу і розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання Конституції та законів України, актів Президента України як безпосередньо, так і шляхом адміністративної правотворчості;
по-третє, здійснюють діяльність на засадах поєднання єдиноначальності й колегіальності
Органи судової влади - суди відповідно до принципу поділу влади здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Конституція України до системи судових органів відносить суди загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України) та Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України). Специфічними рисами органів судової влади є те, що вони:
по-перше, провадять особливу юрисдикційну діяльність –правосуддя
по-друге, суди - це завжди колегіальні органи;
по-третє, свою діяльність суди провадять в особливих процесуальних формах із дотриманням специфічних принципів - гласності в розгляді справ, змагальності й рівноправ'я
Особливе місце в системі органів державної влади України посідає Президент України. Конституція України безпосередньо не відносить Президента України до якоїсь певної гілки влади і закріплює його статус як глави держави, що дає можливість зробити висновок про особливий характер президентської влади як специфічної самостійної гілки влади.Проте це не означає, що Президент України стоїть над усіма іншими гілками влади, які мали б бути йому підпорядковані. Здійснюючи функції глави держави, Президент України бере участь у формуванні інших гілок влади (наприклад, призначає позачергові вибори до Верховної Ради, призначає персональний склад Кабінету Міністрів України і третину суддів Конституційного Суду України) і взаємодіє з ними.
Особливу групу органів державної влади, які також безпосередньо не входять до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, становлять органи прокуратури. Згідно зі ст. 121 Конституції України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять опе-ративно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян
Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду строком на п'ять років за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України (ст. 122 Конституції України). При цьому Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, яка має наслідком його відставку з посади.
68.
Особливості виборів до Верховної Ради України:
Активне право – 18 рік.
Пасивне право – 21 рік.
Виборчий процес включає такі етапи:
1) складання та уточнення списків виборців;
2) утворення виборчих округів;
3) утворення виборчих дільниць;
4) утворення виборчих комісій;
5) висування та реєстрація кандидатів у депутати;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування;
8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;
9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення;
10) припинення діяльності виборчих комісій.
Інші особливості:
- Виборчий процес розпочинається за 120 днів;
- Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента;
- Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.
- Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України.
Особливості виборів Президента України:
Активне право – 18.
Пасивне право – 35.
Виборчий процес включає такі етапи:
1) утворення територіальних виборчих округів;
2) утворення виборчих дільниць;
3) утворення окружних та дільничних виборчих комісій;
4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення;
5) висування та реєстрація кандидатів;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування у день виборів Президента України;
8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України.
У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:
1. повторне голосування;
2. підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України.
Інші особливості:
- Виборчий процес розпочинається за 90 днів;
Висування – само висування або блок чи партія – лише одного кандидата.
- Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років;
- Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими (смерть, імпічмент, відставка, здоров’я) та повторними (2 тур і зняття кандидатами себе з виборів);
- Грошова застава вноситься партією (партіями, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост Президента України у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії в розмірі п'ятисот тисяч гривень
Особливості виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим:
Активне право – 18.
Пасивне право – 18.
Виборчий процес включає такі етапи:
1. утворення виборчих округів;
2. утворення виборчих дільниць;
3. формування складу територіальних виборчих комісій, утворення дільничних виборчих комісій;
4. складання списків виборців, їх перевірка та уточнення;
5. висування та реєстрація кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;
6. проведення передвиборної агітації;
7. голосування у день виборів;
8. підрахунок голосів виборців, установлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів.
У випадках, передбачених законом , виборчий процес включає також такі етапи:
1) повторне голосування;
2) підрахунок голосів виборців, установлення підсумків повторного голосування і результатів місцевих виборів.
Інші особливості:
- Виборчий процес розпочинається за 90 днів;
- Не мають права голосу: військовослужбовці строкової служби, громадяни України, що проживають за кордоном, а також особи, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі.
69.
Останніми роками поняття автономії трактується досить широко -- як процес налагодження відносин між національностями, спільне вирішення і участь у прийнятті рішень.
Звідси, у широкому значенні слова автономія розуміється як надання будь-якій частині держави або окремим її частинам (областям, землям) певної форми самостійності, внутрішнього самоврядування.
Проте, є й нові підходи, згідно з якими можна говорити про розуміння автономії у вузькому значенні слова, залежно від того, компактно чи розрізнено мешкають національні меншини.
Види автономій:
-Автономія культурно-національна(національно-територіальна)
-Автономія територіальна
Культурно національна-це надання права на самоврядування на певній території національним меншинам,які компактно проживають на цій території
Територіальна автономія-надання певним частинам держави права на самоврядування у різних формах
Види автономій за обсягом повноважень:
-амдіністартивна
-політична
Політична автономія означає надання окремій частині держави,населеній переважно представниками якої-небудь нац..меншини,широкому ступеню самостійності і певних атрибутів державності.Для політичної автономії характерна наявність власної системи органів державної влади,що формуються незалежно від центру,власної встановленої центром законодавчої компетенції,власної офіційної мови,можливо-громадянтсва,а також державних символів.Часто політична автономія має конституцію.
Ознаки:
-своє громадянство
-своя конституція
-наявність законодавчого парламенту-місцевого парламенту
Адміністративна автономія надається територіальним одиницям,що володіють істотитними етнічними,географічними або історичними особливостями.Адміністративна автономія не має ознак державної освіти,виражається в наявності системи самостійно формованих органів виконавчої влади і законодавчої влади.Коріннним жителям віддається перевага при формування управлінського апарату автономної одиниці,шкільна освіта.віщання в засобах масової інформації,в судочинстві застосовується місцева мова.
Ознаки:
-Немає законодавчого органу
-відсутнє громадянство
-відсутня конституція
Автономія як конституційно-правова
Категорія
Надання статусу автономії досить часто пов*язують з необхідністю врахувати інтересів національних меншин,що компактно проживають на певній території.У таких випадках автономія є формою реалізації права нації на самовизначення.Автономія може іне мати зв*язку з вирішенням національного питання ,а лише відображати демократичну децентралізацію влади або традиції населення,що історично сформувалися на тій чи інші йтериторії. У будь0якому випадку автономне утворення не має права односторонньо вирішувати питання про виділення на утворення самостійної државм.Проголошуючи автономію для відповідного суб*єкта окстиуційно-правоових відносин законодавець насамперед намагається закріпити особливі конституційно-правоові механізми вироблення та прийняття ними рішень,які б повніше відображали інтереси цих суб*єктів,обґрунтовані гарантії їхніх прав та законних інтересів.Загальновизнаним фактом є те,що органи місц.самоврядування наділені правовою,організаційною та фінансовою автономією.
70.
1917—1920 — Громадянська війна. На території Криму кілька разів змінюють один одного уряди «білих» і «червоних».1917р відбувся розвал Російської імперії.На території сучасної АРК було утворено Кримську народну республіку.
18 жовтня 1921 — утворено Автономну Кримську Радянську Соціалістичну Республіку в складі РРФСР.
1941—1944 — окупація Криму нацистською Німеччиною та Румунією. Зовнішні відеофайли
Крим. Квітень 1942 року
1944 — депортація кримськотатарського народу (18 травня), вірмен, болгар і греків (26 червня)
1945 — скасування автономії, створення Кримської області.
1948 — указом Президії ВС РРФСР місто Севастополь виділено в окремий адміністративно-господарський центр (місто республіканського підпорядкування).
19 лютого 1954 — Кримську область передано зі складу РРФСР до складу УРСР. Передачу приурочено до святкування 300-річчя Переяславської Ради. Місто Севастополь, як місто республіканського підпорядкування, передано не було.
1978 — прийнято конституцію УРСР, що в ній місто Севастополь вказано як місто республіканського підпорядкування УРСР.
12 лютого 1991 — за результатами всекримського референдуму (відбувся 20 січня 1991), що бойкотували кримські татари, Кримська область перетворена в Кримську АРСР у складі УРСР
АБО:
18 жовтня 1921 року утворено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі СРСР. Проте 30 червня 1945 року Кримську АРСР було перетворено на кримську область у складі РРФСР. Цій події передувала депортація жителів певних національностей із Кримського півострова. У зв’язку з чим, фактично, зникла необхідність існування автономії, оскільки за етнічним складом населення півострову стало більш однорідним. Після депортації населення з Криму на півострові відчувався брак робочої сили, тому було прийняте рішення про переселення з УРСР 9 тисяч колгоспників до Криму. У зв’язку з цим ще у 1944 році Микита Сергійович Хрущов запропонував включити півострів до складу УРСР [6, 92]. Але у Москві різко виступили проти цього [7, 54]. Сподівання Микити Сергійовича Хрущова були реалізовані лише через 10 років. Рада Міністрів РРФСР після розгляду питання про доцільність передачі Криму УРСР дійшла висновку про доцільність цього кроку. Президія Верховної Ради РРФСР мотивувала свої дії спільністю економіки, територіальною близькістю, тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримською областю і УРСР, а також згодою Президії Верховної Ради УРСР. 13 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради УРСР висловила «сердечну подяку Президії Верховної Ради Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки за цей великодушний, благородний акт братнього російського народу» [8, 76]. А вже 19 лютого 1954 р. було одноголосно затверджено Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області до складу УРСР. А 26 квітня 1954 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР. І як зазначає О.В. Андрощук, в офіційних документах жодним чином згадана подія не пов’язувалась із святкуванням 300-річчя возз’єднання України з Росією.
Про необхідність відновлення автономії Криму мова зайшла вже у 1989 році. 28 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла документ, у якому було зазначено, що «відновлення прав кримськотарського народу не можна здійснити без відновлення автономії криму шляхом утворення Кримської АРСР у складі УРСР». У документі йшлося, що це відповідало б інтересам як татар, так і представникам інших національностей [9; 63].
Вже 20 січня 1991 р. у Криму було проведено загальнокримський референдум про відновлення автономії. У цьому референдумі взяло участь 81,37 % від осіб, які були занесені до переліку учасників. Із них «за» проголосувало 93,26 %.
Пройшло не багато часу і 28 січня 1991 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла постанову «Про звернення Кримської обласної Ради народних депутатів про поновлення Кримської АРСР». Після цього це питання було винесене на розгляд Верховної Ради УРСР. 12 лютого 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки» [10].
Проте В.І. Кичун переконаний, що відновлення у 1991 році автономії було зумовлено виключно політичними процесами. Фактично – це лише данина історії та свого роду спокута за провину влади перед кримськотатарським населенням, яке після Другої світової війни було депортоване за межі Кримського півострову, – стверджує автор. Інших передумов для створення автономії на території Криму не було, – переконаний автор [11, 59]. А от Н.В. Корольова-Борсоді стверджує, що вирішення проблем депортованих народів, які повернулися на свою історичну батьківщину до Криму, і передусім кримських татар, потребувало надання Криму особливого статусу шляхом створення багатонаціональної територіальної автономії .
71.
На нашу думку, при вирішенні питання
щодо місця Конституції автономії в системі
джерел конституційного права України слід
виходити з ряду критеріїв.
1. За Конституцією України (п. 3 ст. 85),
лише Верховній Раді України належить пра-во приймати закони. Відповідно ж до поло-жень ч. 1 ст. 135 та п. 37 ст. 85 Конституції
України, Конституцію Автономної Республі-ки Крим приймає Верховна Рада Автоном-ної Республіки Крим, а Верховна Рада Укра-їни лише затверджує її або зміни до неї за-коном.
Отже, Конституцію Автономної Республі-ки Крим не можна відносити до будь-яких
законів, у тому числі, й органічних, бо це
нормативно-правовий акт Верховної Ради
Автономної Республіки Крим. Підтримуючи
тезу В.Ф. Опришко про те, що всі норматив-но-правові акти Автономної Республіки
Крим є підзаконними [14], Конституцію Ав-тономної Республіки Крим, як акт Автоном-ної Республіки Крим, слід також вважати
підзаконним актом. До того ж, Верховна Ра-да Автономної Республіки Крим не є
суб’єктом права законодавчої ініціативи у
Верховній Раді України, бо, відповідно до
ст. 93 Конституції України, воно належить
Президентові України, народним депутатам
України та Кабінету Міністрів України. Отже,
подаючи прийняту на своєму засіданні Кон-ституцію Автономної Республіки Крим, Вер-ховна Рада Автономної Республіки Крим
виносить на розгляд Верховної Ради Украї-ни не законопроект у порядку законодавчої
ініціативи, а інший акт, який, відповідно, не
може бути в майбутньому Законом України.
Слід звернути увагу, що, відповідно
до п. 37 ст. 85 Конституції України, до пов-новажень Верховної Ради України належить
затвердження законом Конституції Автоно-мної Республіки Крим та змін до неї. Питан-ня розробки, прийняття та внесення змін до
Конституції Автономної Республіки Крим
належать до виключної компетенції Верхо-вної Ради Автономної Республіки Крим.
Верховна Рада України, у свою чергу, має
лише повноваження щодо затвердження
Конституції автономії або змін до неї. От-же, парламент України, виконуючи перед-бачені п. 37 ст. 85 Конституції України пов-новаження, приймає окремий акт у формі
закону, який, у свою чергу, надає чинності
іншому акту, котрим в цьому випадку висту-пає Конституція Автономної Республіки
Крим.
2. На думку Г.О. Мурашина та В.І. Цокла-на місце акта в ієрархії джерел права відпо-відає тому місцю, яке посідає в системі
суб’єктів народовладдя суб’єкт, що створює
це джерело [15; 16]. Конституція Автономної
Республіки Крим є завершеним, самостій-ним актом представницького органу Авто-номної Республіки Крим – Верховної Ради
Автономної Республіки Крим. У зв’язку з
тим, що в ієрархії органів влади вище місце
займає Верховна Рада України, акт прийня-тий Верховною Радою Автономної Респуб-ліки Крим має меншу юридичну силу, ніж
акти, що приймає парламент.
3. Як відомо, закон – це нормативно-правовий акт, що приймається в особливо-му порядку та має вищу юридичну силу і
виражає державну волю з ключових питань
суспільного життя. До того ж, закони при-ймаються в особливому порядку вищими
органами влади або безпосередньо наро-дом шляхом референдуму [17]. Закони з
погляду їх юридичних якостей мають вищу
юридичну силу. Це, зокрема, означає те, що
закони не підлягають затвердженню з бо-ку будь-якого іншого органу [17]. У нашому
випадку, якщо розглядати Конституцію Ав-тономної Республіки Крим як закон, то се-ред перелічених вище ознак до Конституції
автономії має стосунок лише одна: Консти-туція Автономної Республіки Крим прийма-ється в особливому порядку. Всі інші пере-лічені характерні ознаки закону при засто-суванні їх до Конституції Автономної Респу-бліки Крим спростовуються.
Так, досліджуючи природу Конституції
Автономної Республіки Крим, В.І. Цоклан та
В.Л. Федоренко дійшли висновку, що за
своєю сутністю Конституція Автономної Ре-спубліки Крим виражає політичну волю та
законні інтереси багатонаціонального на-
селення Автономної Республіки Крим, сан-кціоновані в солідарному порядку державою
в особі Верховної Ради України [18]. Отож
стосовно Конституції автономії відпадає те-за про вираження цим актом державної волі,
бо воля держави – це закріплені в нормати-вно-правових актах інтереси всього насе-лення країни, а не її складової.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 135
Конституції України, Конституцію Автоном-ної Республіки Крим приймає Верховна Ра-да Автономної Республіки Крим. За законо-давством України, цей орган не є вищим
органом влади в державі, це представниць-кий орган її складової, адміністративно-територіальної одиниці – Автономної Рес-публіки Крим.
Зазначене вище положення ч. 1 ст. 135
Конституції України закріплює, що Консти-туцію Автономної Республіки Крим затвер-джує Верховна Рада України. Отже, спрос-товується наступна ознака Конституції Ав-тономної Республіки Крим як закону – зако-ни не підлягають затвердженню з боку
будь-якого іншого органу.
4. У Рішенні Конституційного Суду Украї-ни від 16.01.2003 р. № 1-рп/2003 р. [5] було
зазначено, що Закон України “Про затвер-дження Конституції Автономної Республі-ки Крим” у системі нормативно-правових
актів за юридичною силою займає таке
саме місце, як і інші закони України, зокре-ма, “Про місцеве самоврядування в Україні”,
“Про столицю України – місто-герой Київ”.
Згідно з положенням ст. 2 Закону України
“Про затвердження Конституції Автономної
Республіки Крим”, Конституція Автономної
Республіки Крим набирає чинності одночас-но з набранням чинності цим Законом. Тоб-то Конституція Автономної Республіки Крим
органічно пов’язана із Законом про її за-твердження тим, що лише після затвер-дження Верховною Радою України вона на-буває чинності, але це два самостійні акти.
Тому не можна автоматично змішувати різні
за юридичною природою акти, зводити їх до
одного, визначаючи таким способом Кон-ституцію Автономної Республіки Крим зако-ном.
5. Слід звернути увагу, що в самому тек-сті Конституції Автономної Республіки Крим
чітко простежується ієрархія нормативно-правових актів. Так, ч. 1 ст. 2 Конституції
Автономної Республіки Крим встановлює,
що правовою основою статусу і повнова-жень Автономної Республіки Крим, Верхов-ної Ради Автономної Республіки Крим і Ра-ди Міністрів Автономної Республіки Крим є
Конституція України, закони України, Кон-ституція Автономної Республіки Крим. Кон-ституція автономії зазначена в переліку як
окремий, інший на відміну від Конституції
України та законів України акт.
Отже, базуючись на цих критеріях, мож-на зазначити, що Конституція Автономної
Республіки Крим є підзаконним норматив-но-правовим актом локального характеру,
який був прийнятий на виконання норм Кон-ституції України, законів України, актів Пре-зидента України і Кабінету Міністрів України.
У свою чергу, Закон України “Про затвер-дження Конституції Автономної Республі-ки Крим” можна вважати ординарним зако-ном, який надає акту Автономної Республіки
Крим юридичної сили.
По-третє, в системі актів Автономної
Республіки Крим Конституція Автономної
Республіки Крим має вищу юридичну силу.
Саме так було встановлено в п. 1.3. Рішення
Конституційного Суду України від 16.01.2003 р.
№ 1-рп/2003 [19]. Правові акти органів Ав-тономної Республіки Крим не можуть супе-речити Конституції Автономної Республіки
Крим, в іншому випадку, згідно з ч. 4 ст.
4 Конституції Автономної Республіки Крим,
вони не мають юридичної сили [20]. Вища
юридична сила Конституції Автономної Рес-публіки Крим полягає не лише в обов’яз-ковій відповідності їй їнших актів автономії,
а й в первинності Конституції АРК, яка є ба-зою для здійснення нормотворчої діяльності
всіма суб’єктами влади АРК.
По-четверте, норми Конституції Ав-тономної Республіки Крим мають пряму
дію (ч. 3 ст. 4 Конституції Автономної Рес-публіки Крим).
По-п’яте, специфічною рисою Консти-туції Автономної Республіки Крим порівня-но з іншими актами автономії є особливий
порядок її прийняття, набуття чинності
та внесення змін. Відповідно до ч. 1 ст. 135
Конституції України, Конституцію Автоном-ної Республіки Крим приймає Верховна Ра-да Автономної Республіки Крим, а затвер-джує Верховна Рада України не менш як
половиною від конституційного складу Вер-ховної Ради України.
Тривалий час питання щодо форми та,
відповідно, юридичної сили правового акта,
яким має бути затверджена Конституція Ав-тономної Республіки Крим, було в центрі
уваги багатьох наукових дискусій. Така про-блема була зумовлена тим, що Конституція
України, закріпивши в ч. 1 ст. 135 положен-ня про обов’язковість затвердження Консти-туції Автономної Республіки Крим Верхов-ною Радою України, не визначила при цьо-му яким саме актом Верховної Ради України
має бути затверджена Конституція автономії,
що, у свою чергу, породжувало припущення,
що цим актом могла бути й постанова пар-ламенту. Частково це питання вирішив Кон-ституційний Суд України, який у своєму Рі-шенні від 16.01.2003 р. № 1-рп/2003, зокрема
в п. 1.3, зазначив, що: “Верховна Рада Укра-їни акт затвердження Конституції Автоном-
ної Республіки Крим визначила саме у фо-рмі закону України, а не постанови. Це від-повідає конституційним засадам демокра-тичної, правової держави, якою проголоше-но Україну (ст. 1 Конституції України), і є
логічним продовженням формування зако-нодавчої бази щодо вирішення питань адмі-ністративно-територіального устрою Украї-ни”. У принципі цим положенням Конститу-ційний Суд лише закріпив існуючу вже прак-тику здійснення Верховною Радою України
повноважень щодо визначення конституцій-но-правового статусу Автономної Республі-ки Крим, бо прийнята 21.10.1998 р. Верхов-ною Радою Автономної Республіки Крим
Конституція Автономної Республіки Крим
фактично і так була затверджена Законом
України від 23.12.1998 р. № 350-ХІV. Пізні-ше форма правового акта, яким мала за-тверджуватися Конституція автономії або
зміни до неї, була закріплена на конститу-ційному рівні. Так, Законом України “Про
внесення змін до Конституції України” від
08.12.2004 р. № 2222-ІV було доповено
ст. 85 Конституції України п. 37, за яким пе-редбачено, що до повноважень Верховної
Ради України належить затвердження зако-ном Конституції Автономної Республіки
Крим та змін до неї.
Відповідно до п. 37 ст. 85 Конституції
України, п. 3 Закону України “Про затвер-дження Конституції Автономної Республіки
Крим” [21] та ч. 1 ст. 27 Конституції Автоно-мної Республіки Крим встановлено, що змі-ни до Конституції Автономної Республіки
Крим приймаються Верховною Радою Авто-номної Республіки Крим і затверджуються
Законом України. Слід звернути увагу, що,
відповідно до положень ст. 48 Конституції
Автономної Республіки Крим, лише за Вер-ховною Радою Автономної Республіки Крим
визнається виключне право щодо зміни
Конституції Автономної Республіки Крим.
Тобто населення автономії позбавлено пра-ва прямого впливу на зміст положень Кон-ституції автономії. Хоча в деяких випадках
населення Автономної Республіки Крим в
обов’язковому порядку все ж таки й залуча-ється до вирішення питання про внесення
змін до положень Конституції Автономної
Республіки Крим (у разі якщо зміни стосу-ються обмежень статусу і повноважень Ав-тономної Республіки Крим, Верховної Ради
Автономної Республіки Крим і Ради Мініст-рів Автономної Республіки Крим, визначе-них Конституцією України і законами Украї-ни), але таке рішення не має обов’язкового
характеру для Верховної Ради Автономної
Республіки Крим. Бо, відповідно до п. 2
ст. 48 Конституції Автономної Республіки
Крим, такі зміни можуть вноситися Верхов-ною Радою Автономної Республіки Крим на
підставі рішення консультативного респу-бліканського (місцевого) референдуму. Згі-дно з ч. 1 ст. 30 Регламенту Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, зміни і допов-нення до Конституції Автономної Республіки
Крим приймаються більшістю голосів від її
загального складу (100 депутатів Верховної
Ради Автономної Республіки Крим) [22].
Конституція Автономної Республіки Крим
набирає чинності одночасно з набранням
чинності Закону “Про затвердження Консти-туції Автономної Республіки Крим” (п. 2 за-значеного Закону).
У разі необхідності внесення змін до
Конституції автономії Верховна Рада Авто-номної Республіки Крим приймає на своєму
засіданні відповідну постанову і направляє її
Верховній Раді України, яка, у свою чергу,
на підставі зазначеної постанови приймає
Закон про внесення змін до Конституції ав-тономії. Основне призначення цього Зако-ну – затвердити, або повернути Конституцію
АРК чи зміни до неї на доопрацювання до
Верховної Ради АРК.
Верховна Рада України, приймаючи За-кон про затвердження змін до Конституції
Автономної Республіки Крим, не може пе-редбачати в ньому будь-які додаткові нор-ми. У разі ж виникнення необхідності врегу-лювання на законодавчому рівні будь-яких
правовідносин, пов’язаних зі статусом Авто-номної Республіки Крим, Верховна Рада
України має прийняти окремий Закон або
внести зміни до чинних законів, але в жод-ному випадку не може передбачати в Законі
про внесення змін до Конституції автономії
будь-яких додаткових норм, стосовно яких
Верховна Рада Автономної Республіки Крим
не приймала жодних рішень.
Текст Конституції Автономної Республіки
Крим разом із Законом “Про затвердження
Конституції Автономної Республіки Крим”
або Закон “Про внесення змін до Конституції
Автономної Республіки Крим” мають бути
опублікованим в офіційних виданнях Верхо-вної Ради України та набувати чинності з
дня його опублікування (такий порядок об-народування Конституції автономії встанов-лений згідно з п. 5 Закону “Про затверджен-ня Конституції Автономної Республіки
Крим”) [23]. Крім того, відповідно до п. 6 По-ложення “Про порядок опублікування та
вступу в силу нормативно-правових актів Вер-ховної Ради Автономної Республіки Крим та
Ради Міністрів Автономної Республіки Крим”,
затвердженого Постановою Верховної Ради
Автономної Республіки Крим від 21.04.1999 р.
№ 471-2/99, після затвердження Конституції
Автономної Республіки Крим, змін і доповнень
до неї, вони публікуються також в офіційних
виданнях Верховної Ради Автономної Респуб-ліки Крим, а саме: у “Збірнику нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим” та
газеті “Крымские известия” [24].
Отже, ускладнення процедури затвер-дження, опублікування та набуття чинності
Конституцією Автономної Республіки Крим
або змін до неї зумовлюють її особливе міс-це в системі нормативних актів Автономної
Республіки Крим.
По-шосте, за формою установчий акт Ав-тономної Республіки Крим знайшов втілення у
вигляді Конституції, що являє собою єдиний
кодифікований нормативно-правовий акт.
Як відомо, складовою форми норматив-но-правового акта є його структура, під якою
прийнято розуміти спосіб організації та впо-рядкування нормативного матеріалу. Саме
структура акта, що в цьому випадку висту-пає джерелом конституційного права Украї-ни, відображає його зміст, дає уявлення про
основні питання, що підлягають конститу-ційно-правовому регулюванню [23].
Конституція Автономної Республіки Крим
за своєю структурою складається з преам-були і п’яти розділів.
Преамбула Конституції Автономної Рес-публіки Крим є вступною частиною до осно-вного тексту Конституції автономії. За обся-гом вона складається з одного речення, яке
містить інформацію історичного та предста-вницького характеру. Зокрема, у преамбулі
зазначено, що Конституція Автономної Рес-публіки Крим прийнята відповідно до Кон-ституції України і Закону України “Про Вер-ховну Раду Автономної Республіки Крим”
від 10.02.1998 р. Саме ці два акти виступи-ли правовою базою для прийняття Верхов-ною Радою Автономної Республіки Крим
Конституції автономії та підтверджують її
легітимний характер, а в структурі преамбу-ли Конституції належать до положень істо-ричного характеру. У другій частині преам-були Конституції автономії зазначено, що
Верховна Рада Автономної Республіки Крим
прийняла Конституцію автономії керуючись
інтересами кримчан – це положення закріп-лює представницький характер не лише
другої частини преамбули, але в цілому всі-єї Конституції Автономної Республіки Крим.
Основна частина Конституції Автономної
Республіки Крим складається з п’яти розді-лів, що містять у собі дев’ять глав, які, у
свою чергу, поділяються на 48 статей.
Розділ І “Загальні положення” складаєть-ся з чотирьох глав: Глави 1 “Конституційні
основи статусу та повноважень Автономної
Республіки Крим, принципи і гарантії Авто-номної Республіки Крим”, яка містить
шість статей, Глави 2 “Територія, символи і
столиця Автономної Республіки Крим”, яка
містить дві статті, Глави 3 “Забезпечення
прав і свобод громадян України, прав націо-нальностей в Автономній Республіці Крим”,
яка містить сім статей, Глави 4 “Забез-печення безпечних і здорових умов життя
населення. Охорона навколишнього приро-дного середовища”, яка містить дві статті.
Розділ ІІ “Повноваження Автономної Ре-спубліки Крим” складається з однієї глави:
Глави 5 “Основні повноваження Автономної
Республіки Крим”, яка містить три статті.
Розділ ІІІ “Верховна Рада Автономної Рес-публіки Крим, Рада Міністрів Автономної Рес-публіки Крим. Правосуддя і прокуратура в Ав-тономній Республіці Крим” складається з трьох
глав: Глави 6 “Верховна Рада Автономної Рес-публіки Крим”, яка містить 14 статей, Глави 7
“Рада Міністрів Автономної Республіки Крим”,
яка містить чотири статті, Глави 8 “Правосуддя
та органи прокуратури в Автономній Республіці
Крим”, яка містить три статті.
Розділ ІV “Місцеве самоврядування в Ав-тономній Республіці Крим” складається з
однієї глави: Глави 9 “Здійснення місцевого
самоврядування в Автономній Республіці
Крим”, яка містить шість статей.
Розділ V “Гарантії статусу і повноважень
Автономної Республіки Крим” не поділяєть-ся на глави, на відміну від попередніх розді-лів, і складається з однієї статті.
По-сьоме, за походженням Конституція
Автономної Республіки Крим є актом пред-ставницького органу влади Автономної
Республіки Крим, бо була прийнята на дру-гій сесії Верховної Ради Автономної Респу-бліки Крим 21.10.1998 р.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про
Верховну Раду Автономної Республіки Крим”
від 10.02.1998 р. [26], Верховна Рада Авто-номної Республіки Крим є представницьким
органом Автономної Республіки Крим, що
здійснює свої повноваження з метою спри-яння реалізації прав та інтересів населення
автономії.
По-восьме, за територією дії Консти-туція Автономної Республіки Крим є нор-мативно-правовим актом, дія положень
якого поширюється лише на територію
Автономної Республіки Крим. Відповідно до
положення п. 6 ст. 4 Конституції Автономної
Республіки Крим, нормативно-правові акти
Верховної Ради Автономної Республіки
Крим є обов’язковими для виконання на те-риторії Автономної Республіки Крим.
По-дев’яте, за часом дії Конституція
Автономної Республіки Крим має постій-ний характер, бо не містить положень, які
обмежували б дію Конституції Автономної
Республіки Крим в часі або зазначали б по-дію, з настанням якої дія Конституції Авто-номної Республіки Крим припиняється.
IV. Висновки
Отже, особлива юридична природа Кон-ституції Автономної Республіки Крим надає їй
специфічних рис та ознак, що в системі дже-рел конституційного права України відокрем-люють її та надають вищої юридичної сили в
системі актів Автономної Республіки Крим
72.
Стаття 136.Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Верховна Рада Автономної Республіки Кріт у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.
Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.
Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.
Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.
Згідно з ч. З цієї статті повноваження, порядок формування, діяльність Ради міністрів АРК визначається насамперед Конституцією та законами України. Так, 10 лютого 1998 р. було прийнято Закон України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», відповідно до якого вона є однопалатною і складається зі 100 депутатів. Принагідно слід зазначити, що, виступаючи як представницький орган, Верховна Рада АРК не має між тим ознак парламенту. На цьому наголошено у рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2001 р. стосовно Регламенту Верховної Ради АРК.
Депутати обираються на основі загального,рівного, і прямог овиборчог оправа шляхом таємного голосування. Строк повноважень 5 років. ВР АРК є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її загального складу.
Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим попереднього скликання припиняються з моменту відкриття першої сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим нового скликання.
Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути припинені Верховною Радою України достроково на підставах і в порядку, визначених Конституцією України.
Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим
Депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18 років, проживає в Україні не менше п'яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради Автономної Республіки Крим громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку
Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які працюють на постійній основі, не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.