Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
26
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ імені Т.Г.ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ
ЗОЗУЛЯ НАТАЛІЯ ЮРІЇВНА
УДК 882.092
ЛЮДИНА, ПРИРОДА, ЦИВІЛІЗАЦІЯ
У ТВОРЧОСТІ Л.ЛЕОНОВА 50-х – початку 90-х pp.
10.01.02 – російська література
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ – 2001
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки, Міністерство освіти і науки України
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Оляндер Луїза Костянтинівна,
завідувач кафедри історії зарубіжної літератури Волинського державного університету ім. Лесі Українки.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук
Мазепа Наталія Ростиславівна,
провідний науковий співробітник-консультант Інституту літератури
імені Т. Г. Шевченка НАН України;
кандидат філологічних наук, доцент
Кисельова Людмила Олександрівна,
доцент кафедри історії російської літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, кафедра російської літератури, Міністерство освіти і науки України.
Захист відбудеться 28 травня 2001 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 26.178.02 при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ-1,
вул. М.Грушевського, 4).
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
Автореферат розісланий 27 квітня 2001 p.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О. І. Гайнічеру
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження визначається тим, що леоновська художньо-філософська концепція взаємодії людини, природи, цивілізації, яка у Л. Леонова складалася протягом усієї його життєтворчості, до цього часу не була повністю дослідженою в багатьох аспектах. Причиною є те, що пройшло лише 6 років, як письменник завершив свій життєвий і творчий шлях, підсумком якого став його роман-заповіт "Пирамида" (1994). І тільки тоді з'явилася можливість оглянути леоновський доробок у його цілісному вигляді. Склалися передумови для осягнення всієї творчості письменника як цілісного явища (і як єдиного тексту) крізь призму його останнього роману, спираючись на закони "зворотного читання". Деякі кроки в цьому напрямку були зроблені в дисертаціях російських дослідників О. Богачової та Н. Сорокіної.
Цілісно-системний погляд на життя людини та її місце у світі, характерний для літератури другої половини XX ст., зумовив необхідність розгляду творчості Л. Леонова в широкому літературному контексті. Письменники, яких зближують типологічні риси у створених ними художньо-філософських концепціях світу, враховували не лише соціологічний, а й біологічний фактор на конкретному історичному етапі розвитку людства; їхній системний підхід у творчості визначається метафоричністю образів – російський ліс, піраміда у Л. Леонова; Цар-риба, крапля у В. Астаф'єва; Матьора, пожежа у В. Распутіна; Світязь у В. Лазарука; Гілея у М. Зарудного; Орлова балка у М. Руденка тощо. У творах цих письменників проблема взаємодії людини, природи, цивілізації почала розумітися як екологічна, хоча її художні рішення, що характеризуються планетарною масштабністю, віддзеркалювали і свої національні особливості. Таким чином, зіставлення творів Л. Леонова насамперед з екологічною прозою 80-90-х pp. дає змогу встановити, що його романи "Русский лес" і особливо "Пирамида" знаменували новий етап у розвитку цієї прози та стали значним внеском у суспільні процеси на шляху до ноосфери.
У теоретико-естетичному та історико-літературному планах у сучасному леонознавстві на високому науковому рівні висвітлені питання типології, художньої майстерності Л. Леонова, його творчої еволюції тощо. Проте аналіз критичних та літературознавчих робіт (Н. Грознової, Т. Вахитової, В. Ковальова, І. Крука, М. Малиновської, В. Химич, В. Хрульова та ін.) свідчить, що, незважаючи на значні досягнення сучасного леонознавства, пізнання глибини художнього та філософського бачення Л. Леонова ще не завершено в його цілісності.
Отже, вибір дисертаційної теми обумовлений її актуальністю, суспільною і літературною значимістю, а також відсутністю в сучасному літературознавстві спеціальних робіт, присвячених цілісному дослідженню концепції взаємодії людини з природою і цивілізацією у творчості Л. Леонова 50-х – початку 90-х років та розгляду її в широкому літературному контексті.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація пов'язана з загальним напрямком досліджень кафедри історії зарубіжної літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки "Закономірності літературного процесу XX ст.". Тему дисертації погоджено з Науково-координаційною радою НАН України при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
Мета дисертаційної роботи – дослідити зміст і засоби зображення взаємовідношення людини з природою і цивілізацією у творчості Л. Леонова 50-90-х pp. у широкому літературному контексті. Мета зумовила постановку і вирішення таких завдань:
- простежити розвиток поглядів Л. Леонова на людину, природу, цивілізацію через художньо-естетичний, морально-філософський і соціальний аспекти його творчості 50-х – початку 90-х pp.;
- розглянути художньо-філософські картини світобудови в творчості письменика в 50–80-ті pp. крізь призму роману "Пирамида";
- охарактеризувати діалогічність художнього мислення письменника, специфіку відображення ним долі людської особистості у світі: між природою і цивілізацією ("Русский лес"), долі людства як творіння природи і цивілізації ("Пирамида"); з'ясувати роль кіносценарію "Бегство мистера Мак-Кинли" та розділів з "нового роману" в еволюції світогляду Л. Леонова;
- простежити вплив різноманітних життєвих конфліктів і колізій на художню структуру леоновських творів про людину, природу, цивілізацію;
- розглянути різнопланову специфіку леоновського сюжету (земного і космічного);
- розкрити через образну систему роману "Пирамида" взаємодію людини і влади;
- визначити семантику образів-символів "обителі" і "землі обітованої" в романі "Пирамида";
- проаналізувати зміст і роль підтексту в романі "Пирамида";
- провести порівняльний аналіз романів "Русский лес" і "Пирамида" Л. Леонова та екологічної прози 80-90-х pp. XX ст.
Об 'єктом дисертаційного дослідження стали вибрані твори Л. Леонова 50-х – початку 90-х pp., які втілюють об'ємну і складну концепцію життя. Особлива увага приділена романам "Русский лес" та "Пирамида". Ці твори розглянуто в широкому контексті літератури, який допомагає висвітлити характерні особливості леоновської художньо-філософської концепції світу. Проаналізовано твори російських та українських письменників (Ф. Досто-євського, В. Розанова, Є. Замятіна, С. Залигіна, В. Лазарука та ін.), а також інших авторів світової літератури, які різною мірою порушують проблеми людини, природи, цивілізації (Р. Абернати, С. Лема, Г. Манна та ін.).
Предметом дослідження є леоновська художньо-філософська концепція взаємозв'язку людини, природи, цивілізації, відображена у творах письменника 50-90-х pp.
Методи дослідження. Методологія дослідження базується на поєднанні системного аналізу з історико-соціальним, порівняльним та типологічними методами. Системний підхід дає можливість дослідити творчість письменника в широкому контексті літератури XX ст. в діахронному і синхронному планах. Порівняльно-типологічний метод дає змогу виявити спільні риси екологічної прози, яка виникла у другій половині XX ст.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що автор дисертації, спираючись на поетику творчості Л. Леонова, здійснює цілісний аналіз його художньо-філософської концепції природи, людини, цивілізації, яка в завершальному вигляді постала в романі "Пирамида".
У дисертації вперше розглянуто в контексті літератури, культури і цивілізації художній та історико-естетичний аспекти світобудови у творчості письменника 50-90-х pp.; досліджено зображення "співвідношення реальної і можливої долі людини"*
і людства в їхніх взаємозв'язках із Системою та цивілізацією у творчій спадщині Л.Леонова 50-90-х pp.; визначено діалогічність художнього мислення письменника; схарактеризовано ноосферне бачення автора в романі "Пирамида"; проаналізовано художнє висвітлення Л. Леоновим проблеми людини і влади в його останньому романі-заповіті; виявлено нові смислові аспекти образу-символу "пирамида" в однойменному романі; розкрито символічне значення образів "обитель", "земля обітована"; простежено сюжетні особливості, художньо-філософський підтекст і систему образів роману "Пирамида"; проведено розгорнутий порівняльний аналіз леоновських романів "Русский лес" та "Пирамида" з екологічною прозою 80-90-х pp. XX ст.
Практичне значення дисертації. Матеріали та результати роботи можуть бути використані у вузівських курсах історії російської літератури, спецкурсах та спецсемінарах, під час вивчення російської літератури в школах та інших навчальних закладах, підготовці науково-методичних посібників.
Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на спільному засіданні кафедр історії зарубіжної літератури та теорії літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки. Основні засади дисертації були викладені на XLI, XLII наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів ВДУ, міжнародній науковій конференції “Суспільство- знавчі науки і відродження нації" (Луцьк, 1997), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 80-річчю від дня смерті В. Розанова "Творчість Василя Розанова в контексті культури Срібного віку" (Дрогобич, 1999), міжвузівській науковій конференції "Русская литературная классика XX века: В. Набоков, Л. Леонов, А. Платонов" (Саратов, 1999), а також відображені у 9 публікаціях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку основної використаної літератури (181 позиція). Загальний обсяг тексту дисертації – 170 сторінок (без урахування бібліографії).
У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, проаналізовано критичні і літературознавчі роботи, вивчення проблеми у леонознавстві, виявлено нові аспекти дослідження творчості письменника, визначено об'єкт дослідження, його мету, завдання, теоретико-методологічні основи та методи аналізу, розкрито новизну, практичну значимість роботи.
У першому розділі – "Художньо-філософська картина світобудови у творчості Л. Леонова 50-80-х pp." – досліджена еволюція поглядів Л. Леонова на людину, її місце на планеті, вирішення питання збереження світу в 50-80-х pp.
У першому підрозділі – "Діалогічність художнього мислення письменника" – на фактичному матеріалі розкрита специфіка художнього мислення письменника, яке визначається як діалогічне.
Леоновське світосприймання, його діалогічність, виходячи за межі конкретного твору, пов'язує між собою твори різних жанрів та їхні варіанти у творчості письменника. Діалогічність простежено в двох редакціях роману "Вор", у варіантах фрагментів роману "Пирамида", а також у полеміці між романами "Русский лес" та "Пирамида". Особливість художнього мислення Л. Леонова полягає в тому, що воно містить непримиренність протилежних точок зору, різноспрямованість голосів самого життя і визначає аналітичність думки письменника.
У його твори, які можна вважати своєрідним "зведенням" багатоманітних конфліктів епохи – драматичних, а часом і трагічних, –вводяться різні, часто протилежні вирішення кардинальних проблем буття, що відтворюється через полемічні судження героїв і автора про людей, цивілізацію та Всесвіт. Суперечності морального, духовного, філософського і соціального планів характеризують усю творчість письменника, зокрема романи "Барсуки" (1924), "Соть" (1930), "Скутаревский" (1932), "Дорога на океан" (1935), "Русский лес" (1953) та в концентрованому вигляді його останній романі "Пирамида" (1994).
Діалогічність як прийом у романі "Вор" розкриває деградацію внутрішнього "Я" Митьки Вєкшина, його тернистий шлях до прірви бездуховності, відірваності від людства. Леоновська діалогічність спрямована на цілісне сприйняття епохи, на пошуки людиною гармонії та істини у світі і в самій собі.
Внутрішня сутність Вєкшина характеризується невпевненістю, що веде до нерозуміння ним сенсу свого існування, яке він обмірковує. Зображуючи долю Митьки Вєкшина, письменник розкриває подвійний конфлікт – дві його лінії на рівні художнього твору, що визначає і діалогічність думки письменника: з одного боку, "літературне" розгортання конфлікту, яке змальовує Фірсов у своїй повісті про Митьку; з другого, – більш реальний, ніби самоплинний розвиток подій, що визначає справжню сутність героя в його егоїстичному ставленні до цілого світу. "Літературний" фірсовський конфлікт, віддзеркалений у створеному письменником у "клетчатом демисезоне" творі, у свою чергу викликає в його автора внутрішній спротив, якийсь опір. "Літературний" варіант конфлікту, що змальовує Фірсов, має щасливий фінал, як і взагалі перший варіант роману "Вор" (1927). У другому варіанті Л. Леонов зумисно проводить паралельно іншу лінію, далеку від ідеалізації, показуючи реальне завершення історії Вєкшина, що розкриває певну зміну авторської концепції людини в порівнянні з її висвітленням у творах 20-30-х pp. У діалогічному сприйнятті письменника деградація людини супроводжується нищівною відсіччю в ній позитивного начала і веде її до безславного кінця. Таким чином, життєвий конфлікт, що виявляється в суперечності взаємовідносин людини з цивілізованим світом, та художній – "реальний" – конфлікт леоновського твору максимально зближуються у своїй гостроті. Діалогічна система оповіді письменника, де зовнішні події показані і через зображення мінливого внутрішнього світу героїв, стала для Л. Леонова мистецьким інструментом у всебічному художньому дослідженні живого життя та конфліктності існування цивілізації.
Якщо розглядати творчість Л. Леонова як єдиний текст, у якому кожний твір зберігає свою завершеність, можна сказати, що діалогічність художнього мислення письменника визначає і певний зв'язок між різними його творами і героями. Так, у другій редакції роману "Вор" вміщено "Эпилог", де ліричний герой твору, письменник Ф. Ф. Фірсов, котрий висловлює і думки автора, через багато років зустрічається в себе вдома з героїнею своєї повісті Машею Доломановою, яка є одночасно і героїнею роману Л. Леонова. Після згадок про долі деяких персонажів повісті відвідувачка запитує Фірсова про його подальші творчі плани. "Так, простенькая одна девчушка... поповна. Но тоже с разными завихреньями вкруг нее, — нехотя признался Фирсов". Ця відповідь героя перегукується з романом Л. Леонова "Пирамида". Отже, Маша Доломанова ("Вор") вступає в непрямі діалогічні відносини з Дунею Лоскутовою ("Пирамида"). Це про неї Маша передбачливо говорить: "...чокнутая вроде меня". Л. Леонов ніби зводить разом цих двох жінок бажанням Доломанової доторкнутися пальчиком "той волшебной точки над стопкой исписанной бумаги, откуда она взялась сама"* Доходимо висновку, що письменник не лише переглядає варіанти одного твору, а й на новому рівні – в "Пирамиде" – продовжує осмислювати певний тип персонажів.
У загостренні протиріч у творчості художника слова значну роль відіграють як об'єктивні фактори – обставини життя Л. Леонова та суспільства, так і суб'єктивні – шукання–розвиток індивідуальності. Глибина художнього мислення письменника ґрунтується на прозорливому відчутті небезпеки через помилки минулого і сучасного, через розуміння суперечностей між вірою в можливості раціонального підходу до природи, визначення її взаємозв'язку з людиною і цивілізацією та сумнівами в кінцевому результаті розвитку цивілізації. Формування цих протиріч відбувається поступово. Коли в романі "Русский лес" досить виразно звучать природоохоронні мотиви, що поєднуються із твердою вірою в людський розум, то в "Пирамиде" більшої сили набирають апокаліптичні мотиви, основані на сумнівах і розгубленості перед лицем суспільних процесів кінця XX ст.
Встановлено, що в останній період творчості Л. Леонова особливо загострюється суперечність правомірності божественного створення людини, суперечність у трактуванні того, що переважає в людині – Добро чи Зло. Відповідно до цього в основному і складається діалогічність художнього мислення письменника. Порівнявши ранні твори митця – романи 20–30-х років – з творами другої половини XX ст., визначено, як кардинально змінюються акценти у вирішенні цієї суперечності. Тому показовою є перша і друга редакції роману "Вор", а також боротьба між двома крайніми силами в романі "Русский лес" – Граціанський як зле начало в суспільстві та Вихров як начало добре. Доведено, що в романі "Пирамида" це питання вирішується на новому, більш складному рівні.
У другому підрозділі дисертаційної роботи – "Людська особистість у світі: між природою і цивілізацією ("Русский лес")" – роман "Русский лес" розглянуто як частину замислу – етапний твір про кризу земної цивілізації. Аналіз здійснено крізь призму роману "Пирамида" і вчення В. Вернадського про ноосферу.
У творах Л. Леонова 50-х pp. трагічні мотиви в передбаченні майбутнього не звучать так гостро, як у романі "Пирамида". Проте необхідно зазначити, що, починаючи з цього часу, у творчості письменника змінюється в порівнянні з попереднім періодом ідейно-філософська спрямованість його художніх пошуків. Він усе частіше звертається до актуальної проблеми взаємозв'язку людини, природи і цивілізації, протиставляючи ідеальну модель
світобудови, яку вбачає в самій природі, дисгармонії взаємовідношень у суспільстві. Звернувшись до основ буття людини, які автор вбачає в природі, її гармонійності, Л. Леонов розглядає моральні категорії життя, що визначають Добре і Зле начало людства. У романі "Русский лес" через ставлення до навколишнього середовища розкрито моральну сутність – позитивну і негативну – окремої людини і суспільства в цілому; виявлена залежність від цього окремої людської долі – щасливої чи нещасної.
Письменник довів, що щаслива чи нещасна доля значною мірою залежить від внутрішнього багатства індивіда, його взаємин з природою. Акцент у романі робиться на відтворенні вчинків окремої особистості, діалектиці її почуттів, мислительної діяльності, тобто тих явищ, які сприяють відкриттю системи ціннісних орієнтацій та емоційно-оціночних уявлень. Особливо значна роль відводиться розкриттю підсвідомих відчуттів, що глибоко висвітлюються через думки героїв, їх вчинки, а також образи природи, яка персоніфікується і взаємодіє з персонажами, віддзеркалюючи їх внутрішні стани.
Письменник контрастно змальовує два типи особистостей: з одного боку, людей, які не спроможні сприймати прекрасне, мати глибокі та щирі почуття (Книшев, Граціанський, Андрєйчик, Єйчик, Чик та ін.); з іншого – людей, котрі здатні заглибитись у світ природи та зрозуміти його і себе в ньому (Поля Вихрова, Серьожа, Іван Вихров, Олена Іванівна, Варя Чернєцова та ін.). Граціанський і такі, як він стали проявом темної сторони людства. Відповідно до цього роман виводить реципієнта на новий рівень узагальнення, розкриваючи співвідношення людей першого типу з силами Зла. У дисертації це співвідношення детально вивчено через зіставлення сил Зла романів "Русский лес" та "Пирамида".
Супротивниками Зла виступають люди такого типу, які стають символами життя, віри в можливість перемоги розумного, Доброго начала. Риси героя часу притаманні Івану Вихрову, який є носієм ноосферної свідомості. Ноосферний тип мислення дає змогу Івану Матвійовичу відчувати свою нероздільну єдність з життям природи. Відповідно до цього в дослідженні акцентується увага на співвіднесенні духовних світів і життєвих шляхів Івана Вихрова та Никанора Шаміна ("Пирамида"), що змальовується письменником через ремінісценції із "Русского леса" та опису спільності в баченні світу обома персонажами.
У дисертації доведено, що роман "Пирамида" дає можливість глибше виявити ноосферне мислення героїв роману "Русский лес"; підкреслює життєстверджуючий їх характер, підсилює значення образу природи-дзеркала, в якому відображена складність людської натури: здатність її водночас до доброго і злого, прекрасного і потворного, піднесеного і ницого, радісного і трагічного.
У третьому підрозділі – "Картина світу в кіносценарії "Бегство мистера Мак-Кинли" та в розділах з "нового роману" – окреслено і охарактеризовано зміну світоглядної позиції Л. Леонова, його розуміння буттєвості.
Якщо в "Русском лесе" автор ще оптимістично оцінює завтрашній день, то в наступних творах погляд на майбутнє письменника стає більш песимістичним. Проблему екології він починає розглядати не лише в ракурсі розумного природовикористання, а й у зв'язку зі значним накопиченням у світі зброї, здатної в найкоротший термін знищити життя на планеті. У кіноповісті "Бегство мистера Мак-Кинли" Л. Леонов ідею знищення всього живого пов'язує з темою війни, яку він розробляє гостріше, ніж у попередніх творах. Тема війни тут набуває планетарного масштабу і пов'язується з передбаченнями автора про її катастрофічні наслідки. Водночас у творі підкреслюється наявність у людині сил для подолання складних обставин життя: катастроф не лише природних, а й суспільно значимих – воєн. У кіноповість автор вводить апокаліптичні картини майбутнього, які знаходять своє яскраве відображення в його романі-заповіті "Пирамида", окремі розділи з якого побачили світ ще задовго до виходу самого твору ("Последняя прогулка" (1979), "Мироздание по Дымкову" (перша редакція – у 1974, друга – у 1984), "Спираль" (1987)). Леоновські фрагменти роману вже тоді могли бути підґрунтям того, щоб скласти уявлення про концепцію світобудови, створену письменником.
Досліджуючи мікрокосмос душі людини, Л. Леонов змальовує нерозривний зв'язок цього мікрокосмосу зі значно більшою і сильнішою стихією – Всесвітом, тобто макрокосмосом. Письменник переконує, що людина, вступивши у нерівну боротьбу із середовищем значно вищого порядку, прирікає себе на вимирання, внаслідок чого на Землі зникне ще один вид живої природи, ще одна маленька, мікроскопічна частинка безмежного космічного простору, не підвладного ніяким законам, крім основного закону Всесвіту. На цьому взаємозв'язку природної нерівності наголошує автор: "В земных печалях та лишь и представлена нам крохотная утеха, чтобы на необъятной карте сущего найдя исчезающе-малую точку, шепнуть себе: "Здесь со своей болью обитаю я."*Другий розділ дисертації – "Художньо-філософська картина світо-будови у творчості Л. Леонова початку 90-х pp. (роман "Пирамида")" – присвячений розгляду художньо-філософських поглядів Л. Леонова на взаємодію людини і цивілізації як цілісної концепції світу, що знайшла відображення в творчості письменника. Проаналізований останній його роман "Пирамида".
У першому підрозділі другого розділу – "Доля людства і цивілізація в романі "Пирамида" – визначений планетарний підхід Л. Леонова до долі людства як вищого творіння природи, аналізується етичний бік цього питання. Охарактеризована ноосферна свідомість у романі, що створює інтелектуальний пласт роману. Фантасмагоричний пласт, який розкриває (у поєднанні з іншими пластами) багатовимірність світобачення автора, розглянуто у зв'язку з темою протиборства Добра і Зла.
Лише після виходу роману "Пирамида" стає зрозумілою глибина думки Л. Леонова, який зумів охопити глобальні проблеми людини та цивілізації як мікрокосмосу в їхніх взаємозв'язках з макрокосмосом.
У дисертації розглянуто питання долі людства як творіння природи і цивілізації, що визначає філософсько-етичний підхід Л. Леонова до життя, переважно на двох рівнях твору: інтелектуальному та фантасмагоричному. Розкрито діалогічність авторської думки, зокрема через публіцистичний пласт романної оповіді.
Інтелектуальний пласт у романі "Пирамида" створює ноосферна свідомість. Вона допомагає визначити конфліктність існування людини як мікрочастини Всесвіту, що віддзеркалюється у вчинках героїв, їхніх думках, різноманітних подіях їхнього життя. На цьому фоні досліджується проблема протиборства сил Добра і Зла, вирішення якої залежить значною мірою від планетарної наукової думки. Письменник доводить, що від того, в ім'я якої сили діє наука, в кінцевому результаті залежить доля усього, що створене розумом, й усього живого на землі. Одним з найбільших зол автор вважає те, що окремі люди (гід Вадима Лоскутова по засекреченому об'єкту, сусід професора Філуметьєва – "колхозний доцент", сексот Афінагор та ін.) деградують, втрачають свою індивідуальність. Саме в них злі сили, що в романі уособлені в образах Шатаницького, Сталіна, Мінтая Міносовича, котрі стоять біля вершин влади, знаходять підтримку у цілеспрямованому здійсненні соціальних перетворень, що неминуче ведуть людство до краху. Якщо одні знеособлені індивіди лише сліпо підпорядковуються чужій волі, деяким з них автор навіть не дає імен, то інші діють у відповідності з своїми споживацькими, викривленими потребами (Юлія Бамбалські, кінорежисер Сорокін та ін.) і тим лише зміцнюють віру в падіння духовності і торжество сил Зла. З цими персонажами у Л. Леонова пов'язаний мотив "темноти-порожнини", близький до платонівської концепції людини.
Антиподами виступають ті герої твору, що символізують собою вище інтелектуальне, а відповідно і Добре начало цивілізації і Всесвіту в цілому (Дуня Лоскутова, о. Матвій Лоскутов, Никанор Шамін, професор Філуметьєв, Вадим Лоскутов, комісар Сорокін, ангел Димков та ін.). Вони і у тяжких умовах здатні відкривати для інтелекту безмежні можливості творчості, а отже, і можливості розумного перетворення світу. Письменник зображує цих персонажів у пошуку свого місця на землі, у пошуку відповідей на важливі питання сучасності.
Піднятий у романі спектр проблем, розглянутий у дисертації на рівні інтелектуального пласта, дає змогу зробити висновок, що Л. Леонова, як і його героїв, турбують наслідки інтелектуальної і технічної могутності людської цивілізації. Тому письменник, розглядаючи різні варіанти можливої долі людства, досліджує саму людину в її внутрішній суті як істоту ірраціональну. Він бачить у ній жителя трьох світів – божественного, природного і диявольського. Більшість його героїв, звичайних людей, перебуваючи у природному середовищі, піддаються впливу двох крайніх світів, і цей вплив залежить від внутрішнього "Я" кожного конкретного індивіда. У романі "Пирамида" вплив двох крайніх світів – диявольського і божественного – відбувається і на зовнішньому рівні, що створює атмосферу химерності існування людини. Фантасмагоричні картини, які виникають внаслідок дій божественних (ангел Димков) і диявольських (Шатаницький, Мінтай Міносович та ін.) сил, пронизують твір і виявляють зашифрованість багатьох положень.
На основі взаємодії двох пластів твору – інтелектуального і фантасмагоричного – при безпосередньому впливі публіцистичного, що створюється завдяки постійній присутності автора-оповідача, Л. Леонов розглядає проблему "вільного" вибору між Добром і Злом, який є відносним: Добрі сили – ангел Димков – інертні у своєму ставленні до інших; Злі сили – активні, вони діють підступно, створюють щоразу певні умови, спрямовані на перевірку людської стійкості до різноманітних спокус. Автор у романі невпинно проводить думку про перевагу у світі злого начала, яке полягає у людській нетерпимості, бездуховності, жадоби наживи тощо, що неминуче веде до краху. Таку думку він висловив ще у передмові до твору: "...наблюдаемая сегодня территориальная междоусобица среди вчерашних добрососедей может вылиться в скоростной вариант, когда обезумевшие от собственного кромешного множества люди атомной метлой в запале самоистребления смахнут себя в небытие – только чудо на пару столетий может отсрочить агонию*.
Аналіз взаємодії різних пластів роману дав змогу визначити два рівні сюжету твору – земний і космічний. Етапи "космічного" сюжету моделюють шляхи вирішення головного, за Л. Леоновим, завдання людства – знайти розумний спосіб відведення катастрофи, тобто подолання смерті, придбання засобів для здобуття безсмертя. Зміст "земного", конкретно-історичного сюжету складає доля "природної" людини. Досліджуючи цю долю, Л. Леонов шукає можливості росту людської свідомості в розумінні реальної мети існування.
Розгляд роману Л. Леонова "Пирамида" в контексті світової літератури кінця XIX – поч. XX ст. дає можливість визначити традиційне та індивідуальне у підході письменника до філософського осмислення долі людства. Особливо цікавим у цьому плані стає зіставлення "Пирамиды" з художнім доробком В. Розанова ("Уединенное", "Опавшие листья"), який, створивши оригінальну концепцію людини, висловив думки-передчуття про трагічний кінець ще на початку XX ст. Такі літературні паралелі дають змогу встановити незмінність людської психології при зміні інформаційного і технологічного становища цивілізації.
У другому підрозділі другого розділу – "Обитель життя як поривання до вищих рівнів буття" – в контексті світової літератури розкрито тему пошуку "землі обітованої", з'ясовані особливості вирішення її відповідно до різних форм свідомості героїв роману "Пирамида".
Доведено, що "земля обітована" в романі асоціативно пов'язується з поняттям "обителі життя" – пориванням до вищих рівнів буття. Це поняття є концептуально важливим для визначення ідейної позиції героїв твору та його автора.
У Л. Леонова образ "землі обітованої" стає виміром людської гідності. Поліфонізм зображення "землі обітованої", а отже, і "обителі життя" віддзеркалює різноманітні підходи до цієї проблеми та виявляє ставлення до неї автора. Розкриваючи певні метаморфози "райського життя", які відбуваються у свідомості персонажів роману, автор показує два антагоністичні типи світогляду: він може бути високим, духовним, що характеризує о. Матвія, Вадима, Дуню Лоскутову, Никанора Шаміна, професора Філуметьєва та ін., або низьким, викривленим, що притаманний Юлії Бамбалські, Дюрсо, Сталіну, Шатаницькому та ін. Отже, образ "землі обітованої" – "обителі життя" людини – має в романі, з одного боку, символічний характер, а з іншого, – сатиричний. Автор у такий спосіб розвіює ілюзорність уявлень про "райське життя", що дає змогу встановити певні зв'язки з романами-антиутопіями.
Зіставлення роману Л. Леонова "Пирамида" з романом-антиутопією Є. Замятіна "Мы" стало можливим внаслідок певної спільності в трактуванні поняття "суспільна піраміда" як символу тоталітарної системи суспільства. Створюючи образ "землі обітованої", обидва письменники виходять насамперед з цього поняття. Проаналізувавши замятінський та леоновський образи, які набувають різних модифікацій у творах, зроблено висновок, що між ними існують певні асоціативні зв'язки. Проте ідея всезагального щастя в романах "Мы" та "Пирамида" знаходить різне художнє втілення: Є. Замятін зображує життя неіснуючої Єдиної Держави, а Л. Леонов спирається на реальну дійсність, в яку він вводить, коли це необхідно, фантастичні елементи. Під час аналізу образу "землі обітованої", для більш глибокого розуміння змісту образу, проведено паралель з творами світової літератури ("Земля обетованная" Г. Манна, "Повернення з зірок" С. Лема, "Стол, покрытый сукном и с графином посередине" В. Маканина), які містять схожі проблеми. На основі цього зіставлення визначено, що Л. Леонов надає ширшого розуміння поняттю "земля обітована", виводячи його на рівень філософського узагальнення в планетарних і навіть всесвітніх масштабах.
"Земля обітована" та "обитель", зливаючись у романі "Пирамида" в один образ, стають символами найвищого прагнення людства – жити в гармонії зі світом.
У третьому підрозділі – "Проблема людини і влади в образній системі роману" – досліджено зображення Л. Леоновим образу життя в умовах тоталітарного режиму і розкриття ним взаємин між владою і людиною. Проаналізовано леоновське розуміння глибинних джерел розвитку національної самосвідомості; визначено роль традицій Ф. Достоєвського.
Характер конфліктності взаємовідношення людини і влади визначено в процесі аналізу еволюції Вадима Лоскутова, його "пошуку-розвитку", а також через розгляд ситуативної поведінки героїв. Долю особистості в умовах тоталітаризму Л. Леонов частково досліджує і через долю професора Філуметьєва, який був безпосередньо пов'язаний з Вадимом Лоскутовим. Зазначимо, що введення у твір професора Філуметьєва не є випадковим: він, як і автор-оповідач, представник старої інтелігенції, що здатна з вершин свого досвіду реально оцінювати соціальні процеси, вже перебував на межі "подведения итогов"* життя.
У дисертації з'ясована ключова роль сцени зустрічі Вадима Лоскутова і Філуметьєва на квартирі професора в структурі роману. Доведено, що саме вона дає змогу глибше осягнути життєву позицію героїв і ставлення їх до влади. Цей фрагмент тексту має два рівні – зовнішній і глибинний. На зовнішньому рівні зображено подію-привід: "попович", який написав повість про часи фараона Хеопса, прийшов до ученого ніби для того, щоб почути компетентну наукову думку щодо достовірності історичних фактів та художніх якостей твору. На глибинному рівні в ході діалогу розкриваються істинні мотиви приходу Лоскутова. Він хотів дізнатися, чи зможе його повість вплинути на свідомість вождя. Самотність, сумніви героя на цей час досягли критичної точки, і необхідний був лише "поштовх", щоб остаточно розвіялися марні сподівання, а також зросла впевненість в антигуманній спрямованості існуючої системи влади. Таким поштовхом і стали погляди професора.
Визначення конфлікту між людиною і владою, леоновське трактування якого пов'язане з поняттями свободи та несвободи особистості, проведено паралельно з аналізом легенди про Великого інквізитора Ф. Достоєвського ("Братья Карамазовы"). Такий підхід дав можливість встановити діалогічний зв'язок між романами "Пирамида" Л. Леонова та "Братья Карамазовы" Ф. Достоєвського, а також розкрити конфліктність у співіснуванні людини і влади, та впливу останньої на розвиток цивілізації. Смислова взаємозалежність розглянутих ситуацій (зустрічі Христа і Великого інквізитора в "Братьях Карамазовых" та Димкова і Сталіна в "Пирамиде") виявляє глибинний рівень змістовно-підтекстової інформації художнього твору і дає можливість реципієнту ретроспективно сприймати всю творчість Л. Леонова.
Леоновська художньо-філософська концепція людини, природи, цивілізації, яка остаточно склалася в його останньому романі "Пирамида", стала концентрованою формою поглядів митця, в основі яких лежить діалектичне сприйняття життя з усіма його суперечностями. Слід підкреслити, що вона за своєю суттю близька до концепцій письменників, які працюють у жанрі екологічної прози і виражають особливе ставлення до людини і цивілізації, що відповідає новому, ноосферному типу свідомості.
У третьому розділі - "Л. Леонов і екологічна проза кінця 80-х –початку 90-х pp. XX ст." – розглянуто особливості художніх пошуків сучасних письменників, які або ідуть у річищі леоновської традиції, або співзвучні з нею. Визначено філософські і психологічні аспекти романів С. Залигіна ("Экологический роман", "Свобода выбора. Роман без сюжета"), В. Лазарука ("Світязь") та ін., що допомагає краще висвітлити художньо-філософську позицію Л. Леонова та її значення.
Встановлено, що С. Залигін продовжує леоновські традиції у різно-аспектному охопленні екологічної проблеми: екології природи, моральної екології людини і екологічно правильного і розумного розвитку цивілізації.
Його "Экологический роман", незважаючи на основний песимістичний настрій твору, більш близький з леоновським "Русским лесом", ніж з "Пирамидой". Особливо це стає відчутним, якщо порівняти образи головних героїв – Івана Матвійовича Вихрова (Л. Леонов, "Русский лес") та Миколи Петровича Голубєва (С. Залигін, "Экологический роман"). Коли проводиться паралель між цими образами, то мається на увазі насамперед їхня типологічна схожість.
Самовідчуття самотності, яке автор розкриває через особливість сприйняття світу сучасниками Голубєва, їх "антиприродності" ("Ну а Голубев как думал один, так один и думал"), зближує героя С. Залигіна, як і Івана Вихрова Л. Леонова, з В. Вернадським, який є єдиним у своєму роді унікумом, бо "науке трудно создавать Вернадских, потому что он – ее целое"*. Таким чином, антиномія "природний"–"антиприродний" пов'язується з поняттям "ноосфери".
У Л. Леонова поняття "ноосфери" не визначається, і навіть не вживається таке слово. Проте герою притаманне ноосферне бачення світу, яке випливає з відчуття його причетності до природи як єдиного гармонійного організму. В "Экологическом романе" С. Залигіна ноосферне бачення реалізується в авторській концепції людини "природної", здатної зрозуміти зміст природи і не суперечити йому. Голубєв, маючи ноосферне мислення, спирається на основні положення праць В. Вернадського про ноосферу.
С. Залигін протиставляє в романі різко протилежні типи мислення, що характеризують героїв-антиподів – Вернадського і Сталіна. Паралельно за роками розглядаючи їхню діяльність, письменник визначає драматизм і безглуздість існування людства як "что-то роковое". Тому герой відчуває себе безсилим будь-що змінити, він втомлюється боротися з дійсністю. Якщо у Л. Леонова Вихров ще намагається віднайти гармонію і заглиблюється у світ природи, то у С. Залигіна Голубєв, повністю спустошений, хоче померти. Лише збіг обставин примушує його продовжувати жити, хоча це вже не повнокровне життя, а животіння. Єдине, що тепер хвилює героя, не думки про Всесвіт, ноосферу, а проблема виживання заради дітей. Але й діти – це байдуже майбутнє. Отже, Голубєв вмирає духовно.
Мотив смерті постійно присутній у творі. Це частково ріднить "Экологический роман" С. Залигіна з романом "Пирамида" Л. Леонова, де мотив смерті стає важливим для розуміння смислових координат твору. У Л. Леонова він пов'язаний з глобальною проблемою боротьби Добра і Зла, у С. Залигіна - з проблемою протистояння теж протилежних начал -"природності" і "антиприродності". Проте в обох авторів мотив смерті визначає одне з концептуальних положень творів: він вказує на антигуманні методи в будівництві царства Божого "на земле без участия Бога"**. Символіка смерті втілена у конкретних образах: у Л. Леонова – це спорудження монументу вождя, що обернулося загибеллю його творців, будівництво нового суспільства
*Залыгин С. Экологический роман // Новый мир. – 1993. – № 12. – С. 79.
**Залыгин С. Экологический роман // Новый мир. – 1993. – № 12. – С. 76.
з неминучим знищенням неугодних системі; у С. Залигіна – це П'ятсот перше будівництво, де загинула маса людей – як добровольців, так і засуджених – жертв репресій періоду сталінізму.
В іншому романі "Свобода выбора. Роман без сюжета", який більш близький за постановкою основної проблеми буття людини у світі з романом Л. Леонова "Пирамида", С. Залигін досліджує, як впливає влада на життя і свідомість людства. На основі зіставлення романів "Пирамида" та "Свобода выбора. Роман без сюжета" зроблено висновок: Л. Леонов не вказує так явно на взаємозв'язок між діями влади і екологією, як це робить С. Залигін. У Л. Леонова такий взаємозв'язок виникає в підтексті і випливає з глибинного змісту твору.
У 80-90-х pp. XX ст. в одному руслі з С. Залигіним виступають В. Распутін (повість "Пожар" (1985)), А. Ким (романи "Белка" (1984), "Отец-лес" (1989)), В. Астаф'єв (оповідання "Улыбка Волчицы" (1987)) та ін. Твори цих письменників близькі між собою і з творами Л. Леонова другої половини XX ст. ідеями єдності і взаємозв'язку мікро- і макрокосмосу, періодичної пов-торюваності життєвого циклу не лише на планетарному рівні, а й у масштабах Всесвіту. Характерною особливістю їх світогляду стає відчуття трагізму епохи, що знаходить своє втілення в апокаліптичних мотивах окремих творів.
Якщо говорити про роль Л. Леонова в літературному процесі, то недостатньо буде спиратися лише на російську літературу, бо вона перебуває у тісному взаємозв'язку з іншими слов'янськими літературами, а особливо з українською.
Твір українського письменника В. Лазарука "Світязь" з романом "Русский лес" Л. Леонова поєднують схожа художньо-філософська концепція світу, спільні проблеми: взаємодія людини і природи, людини і цивілізації, людини та історії, життя і смерті та деякі шляхи їх розв'язання.
Обидва автори розкрили філософські глибини народного життя, передбачаючи назрівання екологічної катастрофи, яку вони розглядають не лише як екологію природи, але і як екологію душі.
Обидва письменники використовують прийом ретроспекції: оповідь про сучасність і в "Русском лесе", і в "Світязі" постійно перемежовується з розділами про минуле; розробляють систему художніх символів, що базуються на образах природи. Значення символу набувають національні образи: у Л.Леонова – російський ліс, у В. Лазарука – українське озеро Світязь як уособлення рідного краю. Важливо підкреслити, що митці через національне йдуть до планетарного і космічного мислення.
Жанрові особливості визначають відмінності в їх структурі: у творі В. Лазарука, на відміну від леоновського "Русского леса", чітко виявляються два основні плани: документальний та художній.
В. Лазарук, досягаючи діалектичної єдності цих планів, будує свою концепцію людини і світу.
На основі аналізу творів письменників 80-90-х pp. зроблено висновок, що творчість Л. Леонова знаходить певний відгук у національних літературах через близькість з його художньо-філософською концепцією взаємозв'язку людини, природи і цивілізації. Кожний письменник по-своєму вирішує глобальні екологічні проблеми кінця XX ст., але всіх їх єднає біль і турбота за майбутнє свого народу і планети в цілому.
У Висновках підбиваються підсумки дисертаційного дослідження, підкреслюється загальнолюдське значення проблем, поставлених Л. Леоновим, його входження в контекст світової літератури.
Дослідження леоновської цілісної концепції світобудови, змістових домінант його творчості доводить, що письменник у своїх творах насамперед піднімає проблему сенсу життя людини, її місця у Макрокосмосі і через це значною мірою осмислює питання взаємоіснування природи і людини, яка створює цивілізацію.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1 .Розбіжність між ангелоїдом Димковим і людством як передчуття краху світу (за романом Л. Леонова "Пирамида")// Молодіжний наук. вісник: Філолог науки. - Вин. 1. - Луцьк, 1998. - С. 7-12 (0,3 др.а.).
2. Образ Вадима Лоскутова в структурі роману Л. Леонова "Пирамида"// Науковий вісник ВДУ: Філологічні науки. - Вин. 6. - Луцьк, 1999. - С. 165-168 (0,35 др.а.).
3. Ноосферна свідомість у романі Л. Леонова "Пирамида"// Філологічні студії. - Луцьк, 1999. - № 1. - С. 12-15 (0,4 др.а.).
4. Роль і місце авторського вступу в структурі роману В. Лазарука "Світязь'7/ Науковий вісник ВДУ: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - Вип.1.- Луцьк, 1998.- С. 35-38 (0,3 Др.а.).
5. Художньо-філософське осмислення образу природи в романі В. Лазарука "Світязь'7/ Науковий вісник ВДУ: Філологічні науки. - Вип. 1. -Луцьк, 1997. - С. 127-129 (0,3 др.а.).
6. Екологічний роман В. Лазарука "Світязь": художньо-філософський конфлікт та способи його розв'язання// Суспільствознавчі науки та відродження нації. Збірник наукових праць. Кн.1. - Луцьк, 1997. - С. 145-149 (0,25 др.а.).
7. "Людський документ" у структурі роману В. Лазарука "Світязь'7/ Наукові записки аспірантів: 36. наук. праць. - Вип. 1./ Редкол.: В. С. Зубович (відпов. редактор) та ін. - Луцьк, 1997. - С.25-28 (0,3 др.а.).
8. Людина в творах В. Розанова "Уединенное" та Л. Леонова "Пирамида"/ Творчість Василя Розанова в контексті культури срібного віку: матеріали Всеукраїнської конференції, присвяченої 80-річчю від смерті філософа. - Дрогобич: Вимір, 1999. - С. 13-17 (0,4 др.а.).
9. Доля людини в екологічному романі В. Лазарука "Світязь" (1987)// "Роде наш красний...": Волинь у долях краян і людських документах. -Т. 3. - Луцьк: Вежа, 1999. - С. 147-151 (0,4 др.а.).
Зозуля Н. Ю. Людина, природа, цивілізація в творчості Л. Леонова 50-х - початку 90-х pp. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02- російська література.- Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2001.
У дисертації вперше в українському літературознавстві цілісно досліджується концепція людини, природи, цивілізації у творчості Л. Леонова другої половини XX ст.; розглядається творча індивідуальність письменника, його художньо-філософська та етико-естетична позиція в широкому літературному контексті; розкривається діалогічність леоновської думки; визначається семантика образів-символів землі обітованої, обителі, піраміди роману "Пирамида"; простежується вплив різноманітних життєвих конфліктів і колізій на художню структуру творів митця; характеризується ноосферне мислення Л. Леонова, що проявляється через типізацію окремих особистісних рис створених автором персонажів, планетарну і космічну масштабність його роздумів.
Ключові слова: літературний контекст, образ-символ, структура, конфлікт, ноосферне бачення, людина, природа, цивілізація, національні особливості.
Zozulya N.Y. Human Being, Nature, Civilization in the Creative Work of L.Leonov in the 50-s - the beginning of the 90-s. Manuscript.
Thesis for the Candidate Degree in Philology by speciality 10.01.02 -Russian Literature. - The Taras Shevchenko Institute of Literature. National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.
In the thesis for the first time in the Ukrainian Literature Science the conception of the human being, nature and civilization in creative work of L. Leonov in the second half of the XXth century is systematically investigated; the creative personality of the writer, his artistic-philosophical and ethic-aesthetic position in the wide literature context is analyzed. The dialogue form of Leonov's thought is revealed. The semantics of character-symbols of the inhabited earth, an abode and the pyramid of the novel "Pyramid" is defined. The influence of various life conflicts and collisions on the fiction structure of the master's works is observed. Leonov's new spherical thinking which is displayed through typical identification of some personal traits, characters created by the author, planet and cosmic scope of his meditation, is characterized.
Key words: literature context, character symbol, structure, conflict, new spheric viewing, human being, nature, civilization, national peculiarities.
Зозуля Н. Ю. Человек, природа, цивилизация в творчестве Л. Леонова 50-х- начала 90-х гг. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02- русская литература.- Институт литературы им. Т.Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 2001.
В диссертации впервые в украинском литературоведении целостно исследуется художественное воплощение концепции человека, природы, цивилизации в творчестве Л. Леонова второй половины XX ст. Творческая индивидуальность писателя, его художественно-философская и этико-эстетическая позиция рассматриваются в литературно-философском контексте, определяется близость и взаимосвязи с традицией таких мыслителей, как Н. Бердяев, В. Вернадский, Ф. Достоевский, Е. Замятин, Г. Манн и др.
В процессе анализа произведений раскрывается особенности и специфика леоновского художественного диалогического мышления. Диалогичность в своей полемичности преображает все творческое наследие писателя в единый текст, выходя за рамки конкретного произведения и повязывая различные жанры в творчестве Л. Леонова. Сущность ее обусловлена драматизмом XX в., обострением противоречий современности. В соответствии с этим в работе прослеживается влияние различных жизненных конфликтов и коллизий на художественную структуру леоновских произведений.
Впервые авторская концепция человека, природы, цивилизации рассматривается с позиции завершенности творчества писателя сквозь призму романа "Пирамида" и учения В. Вернадского про ноосферу. Проводится анализ особенностей ноосферного видения Л. Леонова через типизацию отдельных черт, что характеризуют персонажей, через осмысление планетарной и космической масштабности его размышлений. Расстановка образов-антиподов в соответствии с их восприятием мира и отношением к настоящему и будущему создает определенную парадигму -истинная наука и лженаука. На фоне этой парадигмы рассматривается главный конфликт леоновских произведений - противостояние добрых и злых сил.
Семантический анализ основной смысловой доминанты романа "Пирамида" образа-символа пирамида проводится в параллели с исследованием специфики двухпланового сюжета романа - космического и земного. Акцентируется внимание на различии трактовок этого образа в зависимости от того, на каком уровне сюжета его рассматривать. Определяется степень влияния характера понимания пирамиды на образную систему произведения и создание целостной картины мира.
Особое место в диссертации отведено рассмотрению полифоничных образов-символов земли обетованной и обители, которые в тексте ассоциативно связываются между собой единым смыслом и становятся в романе “Пирамида” своеобразным внутренним мерилом сущности человека.
Отдельный акцент в научной работе сделан на возникновении мотива пустоты-темноты, который дает смысл небытию, нежизни. Этот мотив близок платоновской концепции человека.
Исследование развития взглядов Л. Леонова на человека, природу, цивилизацию через художественно-эстетический, морально-философский и социальный аспекты его творчества 50-х - начала 90-х гг. свидетельствует, что писатель обладает сознанием космического уровня, в котором совмещаются идеи общих усилий представителей науки и искусства, которые направлены на сохранение Земли и приближение ноосферы.
Работа характеризуется нетрадиционным подходом к осмыслению леоновских жизненных и творческих дилемм, так называемым "обратным" чтением и рассмотрением произведений русского писателя.
Ключевые слова: литературный контекст, образ-символ, структура, конфликт, ноосферное виденье, человек, природа, цивилизация, национальные особенности.
* Тарасов Б. Непрочитанный Чаадаев, не услышанный Достоевский (христианская мысль и современное сознание). – М.: Academia, 1999. – С. 133.
* Леонов Л. Вор: Роман. – М.: ИПО ВКП Профиздат, 1991. – С. 608.
* Леонов Л. Пирамида. Роман-наваждение в 2-х т. - М.: Голос, 1994. - Т. 1. - С. 7.
* Леонов Л. Пирамида. Роман-наваждение в 2-х т. - М.: Голос, 1994. - Т. 1. - С. 6.
* Леонов Л. Пирамида. Роман-наваждение в 2-х т. - М.: Голос, 1994. - Т. 2. - С. 214.