Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
УДК 378.147: 371. 134
І.Ф. Шумілова
докторант кафедри загальної
педагогіки та педагогіки
вищої школи Харківського
національного педагогічного
університету ім. Г.С. Сковороди
Теоретичні основи формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей
Анотація
У статті розглянуті питання формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей. Проаналізовано наукові дослідження з проблеми загальної культури особистості. Автор статті визначає основні напрями у дослідженні формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей.
Ключові слова: загальнокультурна компетентність, загальнокультурна компетентність майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей; системний, суб’єктно-діяльнісний, аксіологічний, культурологічний, компетентнісний, соціально-педагогічний підходи.
Аннотация
В статье рассмотрены вопросы формирования общекультурной компетентности будущих учителей гуманитарных специальностей. Проанализированы научные исследования по проблеме общей культуры личности. Автор статьи определяет основные направления в исследовании формирования общекультурной компетентности будущих учителей гуманитарных специальностей.
Ключевые слова: общекультурная компетентность, общекультурная компетентность будущих учителей гуманитарных специальностей; системный, субъектно-деятельностный, аксиологический, культурологический, компетентностный, социально-педагогический подходы.
Shumilova I.F. The theoretical basis for the formation of general cultural competence of future teachers of humanities
Аnnotation
The questions of the formation of the overall cultural competence of future teachers of humanities. Analyzed research on the general culture of the individual. The author defines the main directions in the study of the formation of the overall cultural competence of future teachers in the humanities.
Keywords: general cultural competence, overall cultural competence of future teachers of humanities; system, subject-activity, axiological, cultural studies, competence, social and pedagogical approaches.
Постановка проблеми. Сучасні зміни, які відбуваються в різних сферах, зокрема в освіті, вимагають підготовки компетентних професіоналів, здатних працювати за спеціальністю на рівні світових стандартів, готових до неперервної освіти, що передбачає досягнення нової якості освіти, якості, яка відповідає вимогам нової системи суспільних стосунків і цінностей.
Вихідні концептуальні положення професійної підготовки фахівців ґрунтуються на засадах: Закону України „Про вищу освіту” (2002 р.); Указів Президента України „Про забезпечення дальшого розвитку вищої освіти в Україні” (2008 р.), „Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні” (2010 р.); Національної доктрини розвитку освіти (2002 р.); Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012−2021 роки (2011 р.); Національної рамки кваліфікацій України (2011 р.); галузевого стандарту вищої освіти України тощо.
Аналіз сучасних наукових досліджень засвідчує, що в теорії і практиці вищої педагогічної освіти накопичено значний досвід, який може стати основою вдосконалення науково-методичної системи забезпечення формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей, а саме:
Мета статті полягає у визначенні теоретичних підходів до вирішення проблеми формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей.
Виклад основного матеріалу. Особливого значення проблема якісної підготовки учителів гуманітарних спеціальностей набуває у зв’язку з їхньою майбутньою багатофункціональною діяльністю, участю у розвитку суспільства, в цілому, формування духовної, педагогічної культури, активної громадянської позиції молоді, наукового світогляду, зокрема. Адже гуманітарні науки – суспільні науки, а саме: історія, філологія, політекономія є невід’ємною складовою загальнолюдської культури [23, С. 354]. Вони відрізняються від соціальних, природничих, технічних наук і включають такі предмети, як: мова, література, музика, філософія, виконавчі види мистецтв, релігія, образотворче мистецтво. Це також інші суміжні дисципліни, що час від часу включаються до гуманітарної галузі знань, що допомагають зрозуміти людську природу, освіченість, а саме: археологія, краєзнавство, культурологія та історія, які частіше відносять до соціальних наук.
В „Українському педагогічному словнику” С.У. Гончаренко, зазначається, що традиційно до гуманітарних предметів належать предмети з галузей філологічних, філософських, історичних, економічних, юридичних, педагогічних наук, різних видів мистецтва, культури тощо [4, С. 159]. Останнім часом відбувається активний процес наповнення гуманітарним змістом не лише гуманітарно-суспільних предметів, а й математичних і природничо-наукових [10, С. 159].
У статті „Специфика гуманитарных наук и тезаурусная концепция” автори Луков Вол. А., Луков Вал. А., надаючи перевагу характеристиці атрибутивним рисам наук, що відносяться до гуманітарних, концентрують увагу на їх змісті, які спрямовані на вивчення людини, її природи та сутності. А також на формі, „в какой такое значение предстаёт”. Так, за змістом атрибутивні риси гуманітарних наук представлено у Вікіпедії. „Гуманітарні науки – дисципліни, які вивчають людину у сфері її духовної, розумової, моральної, культурної і суспільної діяльності. За об’єктом, предметом і методологією вивчення часто ототожнюються або пересікаються з суспільними науками, протиставляючись при цьому природничим та точним наукам на підставі критеріїв предмету і методу. Якщо в інших науках важлива конкретність, то в гуманітарних, якщо і важлива така точність, наприклад опис історичної події, то і важлива багатогранність і навіть безмежність такого твору (опису), так, щоб, по можливості, кожна людина знаходила у ньому щось своє, отримуючи при цьому певне естетичне задоволення” [6].
На думку науковців, за формою відображення „Гуманітарні науки – слабо формалізуються, „неточні”, ті, що не володіють чіткою аксіоматикою науки (на відміну від природничих наук); до них відносяться у першу чергу філософія, економіка, соціологія, психологія, філологія, правознавство та ін.” [6].
Отже, гуманітарна галузь знань має відношення до суспільства взагалі, буття і свідомості людини, зокрема. В.М. Гриньова, представляючи систему видів знань майбутнього вчителя і надаючи характеристику кожному з них, зазначає, що гуманітарні знання – знання, котрі допомагають сформувати професійно-етичного ставлення до дійсності [5, С. 111].
У ході теоретичного навчання професії майбутні учителі гуманітарних спеціальностей повинні засвоїти систему знань, яка забезпечить майбутню педагогічну діяльність. Необхідно пов’язати між собою опорні знання з різних предметів професійно-педагогічного, спеціально-гуманітарного циклів таким чином, щоб на їх основі у процесі навчання студенти оволоділи низкою теоретичних, методичних знань зі спеціальності, тобто тих предметів, які вони будуть викладати у школі. Згідно „Державного стандарту початкової загальної освіти” та „Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти” це предмети освітніх галузей знань початкової, основної і старшої школи „Мови і літератури”, „Суспільствознавство” [8; 9].
Підготовка педагогічних працівників за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр здійснюється згідно „Переліку напрямів (спеціальностей) та їх поєднання з додатковими спеціальностями і спеціалізаціями для підготовки педагогічних працівників за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, спеціаліста, магістра”, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 58 від 27.01.2007 р. У документі зазначається, що у педагогічних та класичних університетах, педагогічних коледжах (училищах) підготовка педагогічних працівників здійснюється за галузями наук: „Освіта” (за напрямами „Дошкільна освіта”, „Початкова освіта”, „Технологічна освіта”, „Корекційна освіта”, „Соціальна педагогіка”, „Фізичне виховання”, „Здоров’я людини”); „Гуманітарні науки та мистецтво” (за напрямами „Музичне мистецтво”, „Образотворче мистецтво”, „Iсторія”, „Філологія”);
„Природничі науки” (за напрямами „Хімія”, „Біологія”, „Географія”, „Математика”, „Фізика”). Підготовка педагогічних працівників освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр галузь знань „Гуманітарні науки”, шифр 0203 здійснюється за напрямами підготовки „Iсторія” 6.020302, „Філологія. Українська мова і література” 6.020303, „Філологія (мова і література із зазначенням мови)” 6.020303 [22].
Підготовка педагогічних працівників за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста, магістра здійснюється згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 9 листопада 2010 р. № 1067 „Про введення в дію переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 787. Зокрема, підготовка професіоналів за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста з присвоєнням кваліфікації вчителя галузь знань „Гуманітарні науки”, шифр 0203 здійснюється за напрямами підготовки „історія”, спеціальність 7.02030201; „філологія”, спеціальність „українська мова і література” 7.02030301, „мова і література (із зазначенням іноземної мови)” 7.02030302 [20].
Актуальність проблеми професійної підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей, у рамках нашого дослідження це вчителі історії, української мови і літератури, мови і літератури (із зазначенням іноземної мови) визначається, насамперед, соціальним замовленням суспільства. А саме, постає закономірне питання: які знання, уміння, навички та досвід, що формують професійні властивості фахівця для якісного виконання ним професійних функцій, педагог вищого навчального педагогічного закладу повинен сформувати у сучасних соціально-економічних умовах. І, що має змінитися у змісті, структурі і функціях підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей до професійно-педагогічної діяльності.
В останнє десятиліття в усьому світі вимоги до результату загальної і вищої професійної освіти формулюються виключно в категорії компетентності. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1341 було затверджено „Національну рамку кваліфікацій” – системний і структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів з метою введення європейських стандартів та принципів забезпечення якості освіти з урахуванням вимог ринку праці до компетентностей фахівців; забезпечення гармонізації норм законодавства у сфері освіти та соціально-трудових відносин; сприяння національному і міжнародному визнанню кваліфікацій, здобутих в Україні; налагодження ефективної взаємодії сфери освітніх послуг та ринку праці. Згідно документу „компетентність/компетентності – здатність особи до виконання певного виду діяльності, що виражається через знання, розуміння, уміння, цінності, інші особисті якості” [21].
У цьому відношенні категорія „загальнокультурна компетентність” набуває особливого значення. Адже набуття цієї компетентності майбутніми вчителями гуманітарних спеціальностей, у процесі професійної самореалізації впливає на успішність їх педагогічної діяльності в цілому. Непересічний інтерес до цієї категорії засвідчено в документах ООН, ЮНЕСКО, Європейської Ради (Стокгольм, 2001р.).
Загальнокультурна компетентність входить до загального переліку ключових компетентностей, визначених українськими педагогами, стосується сфери розвитку культури особистості та суспільства в усіх її аспектах, що передбачає формування культури міжособистісних відносин, оволодіння вітчизняною і світовою культурною спадщиною, принципами толерантності, плюралізму і дозволяє особистості аналізувати і оцінювати найважливіші досягнення національної, європейської та світової науки і культури, орієнтуватися в культурному та духовному контекстах сучасного українського суспільства; застосовувати засоби й технології інтеркультурної взаємодії; знати рідну й іноземні мови, застосовувати навички мовлення та норми відповідної мовної культури, інтерактивно використовувати рідну й іноземні мови, символіку та тексти; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей, для розроблення й реалізації стратегій і моделей поведінки та кар’єри; опановувати моделі толерантної поведінки та стратегії конструктивної діяльності в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між народами, різноманітності світу й людської цивілізації (За матеріалами дискусій, організованих в рамках проекту ПРООН „Освітня політика та освіта „рівний-рівному”, 2004 р.) [16, С. 86].
Обговорення питання „загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей”, призводить до необхідності визначити значущі проблеми, вирішення яких необхідні при розкритті його сутнісних характеристик, а саме:
Таким чином, практика вищої педагогічної школи вимагає розв’язання проблеми цілеспрямованого формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей.
Актуальність вказаної проблеми підсилюється наявним незадовільним станом формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей. Це підтверджується й результатами проведених нами опитувань 420 студентів старших курсів Бердянського державного педагогічного університету, зокрема, Інституту філології і соціальних комунікацій та соціально-гуманітарного факультету, станом на 2011/12, 2012/13 навчальні роки. Так, переважна більшість респондентів (73 %) не мали чіткого уявлення про сутність загальнокультурної компетентності, недостатньо усвідомлювали її значущість для майбутньої професії вчителя.
Загальнокультурна компетентність виокремлюється у переліку вимог державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти та органічно входить до переліку ключових компетентностей, формування яких – першочергове завдання вчителів гуманітарних спеціальностей [8; 9]. Однак, результати вивчення шкільної практики засвідчують протилежне. Вчителями освітніх галузей знань „Мови і літератури”, „Суспільствознавство” основна увага на уроках приділяється формуванню в учнів знань та умінь з навчальних дисциплін, а питання оволодіння учнями загальнокультурною компетентністю традиційно знаходиться на другорядному плані, що не дозволяє його ефективно вирішувати.
Із 250 опитаних учнів 5–11 класів загальноосвітніх шкіл міста Бердянська, тільки 19 % усвідомлюють значення вивчення іноземних мов у процесі навчання. 25 % із загальної кількості респондентів на питання: „Яке значення має оцінка важливих досягнень національної, європейської і світової науки і культури в інтелектуальному розвитку особистості та її поведінки, зокрема?” відповіли, що це відображається на загальному розвитку особистості, не виокремлюючи духовних потреб. І 56 % – опитаних учнів, нажаль, не розуміють своєї громадянської позиції в житті суспільства.
Як відмічають російські вчені В.А. Любичанківський, С.М. Богуславська, О.В. Нагорна у статті „Интеграция естественнонаучного и гуманитарного компонентов культуры личности как фактор преодоления отрицательных последствий этноцентризма”: „Проблемы, стоящие перед человечеством на пороге ХХI века, нельзя решить, если не будет понимания, терпимости и дружбы между всеми нациями, расами и религиями. Причём расцвет всех культур усиливает интеллектуальный потенциал человечества. „Цепь” культур тем сильнее, чем больше в ней многообразных элементов. И только многообразие культур способствует решению глобальных проблем, стоящих перед человечеством” [17]. Що на нашу думку дуже важливо враховувати у підготовці майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей, тому що наявність гуманітарного компоненту в освіті і суспільстві відкриває безмежні можливості реалізації особистості в соціумі. А кому, як ні вчителю-гуманітарію, випадає ця шляхетна місія? Саме тому організація навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи України, на нашу думку, має відбуватися з урахуванням вивчення і поваги, сформованих культурно-історичних традицій людей інших культур.
Отже, практика вищої педагогічної школи вимагає розв’язання проблеми формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей як одного з провідних факторів забезпечення їх фахової підготовки.
Аналіз джерельної бази дослідження дозволив констатувати, що на сьогодні не існує єдиного усталеного визначення поняття „загальнокультурна компетентність майбутніх вчителів гуманітарних спеціальностей”, що пояснюється різними концептуальними підходами до встановлення його змісту, можливостями охарактеризувати його на різних етапах їх професійної підготовки. За змістом ця категорія багатогранна, саме тому її слід розглядати у професійно-педагогічному, соціально-гуманітарному аспектах. А це у свою чергу передбачає розгляд можливостей оволодіння майбутніми вчителями гуманітарних спеціальностей професійними знаннями, уміннями, досвідом, стосунками, якостями, які допомагають реалізувати їх у діяльності і поведінці.
Провідною ідеєю концепції дослідження є розуміння сутності загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей як прояв соціально-професійного розвитку і є консолідуючим фактором розбудови української державності. Формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей характеризується як цілеспрямований і керований процес, який розпочинається ще у загальноосвітній школі, продовжується у вищому педагогічному навчальному закладі й надалі набуває неперервності, і, продовжується у подальшій професійній діяльності вчителя.
Основою забезпечення високого рівня загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей є методолого-теоретичне обгрунтування її сутності та розробка моделі науково-методичної системи забезпечення процесу її формування в умовах вищого педагогічного навчального закладу.
Провідна ідея дослідження ґрунтується на положенні про те, що формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей педагогічного ВНЗ доцільно розглядати як систему методологічного, теоретичного та технологічного забезпечення усвідомлення загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей на основі комплексної реалізації системного, суб’єктно-діяльнісного, аксіологічного, культурологічного, компетентнісного, акмеологічного, соціально-педагогічного підходів.
Концепція формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей включає три взаємопов’язаних концепти, які сприяють реалізації головної ідеї дослідження: методологічного, теоретичного і технологічного.
Методологічний концепт відображає взаємозв’язок і взаємодію різних підходів до вивчення проблеми формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей у сучасній системі освіти, а саме:
Теоретичний концепт визначає систему філософських, психолого-педагогічних, історико-педагогічних, професійно-педагогічних, загальнокультурних ідей, концепцій, вихідних категорій, основних понять, дефініцій, оцінок без яких неможливе розуміння сутності явища, що досліджується. Формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей як процес має свою мету, завдання, принципи і передбачає оволодіння студентами знаннями про загальну культуру, сформованість знань, умінь, ціннісних і соціальних орієнтацій, настановлень, професійних, особистісно-важливих якостей і здібностей.
Технологічний концепт передбачає розробку й упровадження технології формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей.
Висновки. У формуванні загальнокультурної компетентності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей у процесі професійної підготовки доцільно використовувати наступні підходи: системний, суб’єктно-діяльнісний, аксіологічний, культурологічний, компетентнісний, соціально-педагогічний. Розглянуті підходи не можуть існувати окремо, тому що вони взаємозалежності і доповнюють один одного.
У подальших наукових розвідках ми плануємо розкрити сутність поняття „загальнокультурна компетентність майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей”.
Литература:
2. Бондаревская Е.В. Методологические проблемы становления педагогического образования университетского типа / Евгения Васильевна Бондаревская // Педагогика. – Москва : Педагогика, 2010. – № 9. – С. 73–84.
Анкета учасника:
Прізвище Шумілова
Ім’я Ірина
По батькові Федорівна
Посада, місце роботи/навчання (викладач, аспірант, магістрант, студент)
Докторант Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди
Доцент кафедри педагогіки вищої школи, управління навчальним закладом та методики викладання суспільствознавчих дисциплін Бердянського державного педагогічного університету
Організація, ВНЗ (повна назва)
Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди
Секція 12 Педагогічні науки
Адреса, телефон, e-mail
Шумілова Ірина Федорівна
вул.Горбенко б. 11, кВ. 24
м.Бердянськ, Запорізької обл.
71112