У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

каспійської майже на 2800км

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2015-07-10

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 5.4.2025

Уральська гірська країна

Східноєвропейська рівнина зі сходу обмежена добре вираженим природнім кордоном – Уральськими горами. Гори ці здавна прийнято вважати межею між двома частинами світу – Європою і Азією.

Уральські гори простягаються з півночі на південь від протоки Югорський Шар до арало-каспійської майже на 2800км. Деякі відхилення простягання Уралу від строго меридіонального пов’язані з особливостями геологічних структур древніми виступами фундаменту Руської плити. Урал розташований між крупними рівнинами – Східноєвропейською, Західносибірською і Туранською низовинами.

Біля Північного полярного кола він має ширину біля 50км, а на півдні – до 300-400км. Урал пересікає тундру, лісову, лісостепову, степову і напівпустельну зони сусідніх рівнин. Слово «Урал» в перекладі означає «пояс».

РОЗДІЛ 1. Оротектонічна характеристика 

1.1 Геологічна будова території та історія геологічного розвитку

В поперечному розрізі схили Уралу асиметричні, і він ділиться на три орографічні частини, що обумовлено різними геологічними структурами: західний макросхил, що поступово спускається до Східноєвропейської рівнини; центральна – осьова гірська полоса; східний макросхил, більш короткий і крутий, ніж західний, місцями тектонічним уступом обривається до Західносибірської рівнини. Уздовж центральної, осьової частини геологічні структури утворюють орографічні хвилеподібні підняття й зниження. Це відбивається на послідовній зміні при піднятих й опущених ділянок:

1. Пай-Хой, розташований між Югорським Шаром і річкою Карою, утворений окремими грядами і пагорбами з висотами до 400-450м.

2. Заполярний Урал простягається від Константинового Камня до Соб-Єлецького перевалу. Це підвищена і розширена частина Уралу, що складається із коротких хребтів і масивів з висотами більше 1000м.

3. Полярний Урал виражений одним хребтом шириною 15-20км. Він проятягається в південно-західному напрямку від Соб-Єлецького перевалу до верхів’їв Хулги. Максимальна висота – гора Пайер (1472м).

4. Приполярний Урал – це найбільш висока частина Уралу, що знаходиться між річками Хулгою і Шугером. Тут знаходиться максимальна вершина усього Уралу – гора Народна (1895м).

5. Північний Урал починається горою Тельпозиз (1617м) і закінчується південніше Конжаковського і Косьвинського Камнів з висотами біля 1500м.

6. Середній Урал – найбільш знижена частина Уралу. Він простягається на південь від гори Юрма. Максимальні вершини нижче 1000м.

7. Південний Урал – від г. Юрма до широтної ділянки річки Урал. Він складається із декількох хребтів з максимальною вершиною Ямантау (1640). Південніше широтного відрізку річки Білої хребти знижуються і переходять в Залаїрське плато.

8. Кряж Мугоджари є південною частиною Уралу і простягається на 450км від широтної течії р. Урал до напівпустень. В середній його частині спостерігається хвиля підняття рельєфу з максимальною висотою гори Великий Боктибай (657м).

Хвилеподібні деформації рельєфу Уралу – підняття і зниження – розвинулись в результаті неотектонічних рухів і тривалої денудації різних геоструктур з строкатим літологічним складом гірських порід.

Меридіональні геоструктури Уралу сформувались в верхньопалеозойському складчастому поясі Євразії (пізнього девону – кінця пермі). Крупні його геологічні структури – антикліналі і синкліналі – послідовно змінюють одна одну при русі з заходу на схід. Кожна із них характеризується своєю історією розвитку, а як наслідок, особливим комплексом гірських порід, розвитком магматизму, поєднанням корисних копалин і морфоструктур ним планом.

Перед уральський крайовий прогин займає Передуралля і підніжжя західного схилу гір. Це перехідна геоструктура, розташована між східним краєм Руської плити і складчастими структурами Уралу, складена палеозойськими слабо дислокованими теригенними і карбонатними товщами: на заході – пермськими, східніше – кам’яновугільними і девонськими. На півночі прогин з’єднується з Печорською, на півдні – з Каспійською синеклізами.

Предуральський прогин розділений поперечними горстоподібними виступам ( біля 500-700м над рівнем моря) на окремі западини (з висотами 280-300м). Так, наприклад, на Південному Уралі Бельська западина відокремлена від більш північної Уфімсько-Солікамської горстом Каратау. На Північному Уралі Північноуральська западина відокремлюється від Воркутинської підняттям Чернишова.

В осадових породах Перед уральського прогину зосереджені поклади нафти, газу, кам’яного і бурого вугілля, солей (калійної та повареної), торфу.

Уралтауський антиклінорій – друга крупна тектонічна структура – утворює осьову, найбільш високу гірську смугу Урал. Він складений протерозойськими і нижньопалеозойськими метаморфічними породами – гнейсами, амфіболітами, кварцитами і метаморфічними сланцями. В антиклінорії розвинені зжаті ізоклінальні складки віялоподібного складу.

На заході антиклінорій закінчується зоною здвигу, а на сході проходить Головний Уральський глибинний розлом, що розділяє дві структурно-фаціальні зони. По розлому перша зона при піднята над другою. Вздовж лінії розлому поширені багато численні інтрузії, що утворюють ізольовані ори і найбільше при підняті масиви (масив Денежкін Камінь та ін.) із основних й ультра основних порід з нікелевим, платиновим орудненням.

Магнітогорсько-Тагильський (зеленокамяний) синклінорій утворює після розлому східний схил Уралу. Це зона зеленокамяного синклінорію. Вона складена осадовими (вапняками, глинисто-кремнеземними сланцями, яшмами) і вулканогенними (основні та кислі) породами силурійського, девонського і кам’яновугільного віку. До цієї зони приурочені поклади мідних руд.

Урало-Тобольський антиклінорій утворює четверту тектонічну структуру Уралу. Антиклінорій відображає в рельєфі також східний схил і виражений тільки в Південному і Середньому Уралі. Він складений сланцевими і вулканогенними породами нижнього палеозою і рифею. Тут широко розвинені гранітні герцинські і більш древні масиви, з якими пов’язані місцезнаходження золота і самоцвітів (топаз, турмалін, аметист і ін.).

Антський (Східно-Уральський) синклінорій утворює п’яту тектонічну зону; ця структура виражена на Південному Уралі. На північ і схід вона поринає під осадову товщу мезозойсько-кайнозойських порід. Синклінорій утворений сильно зім’ятими подрібленими відкладами палеозою, прорваними магматичними породами. В цій зоні розвинені грабени, наповнені мезозойськими вугленосними відкладами. Їх схили утворені ступінчастими скидами; тому в рельєфі поширені уступи.

В Заураллі складчасті уральські структури погружені і перекриті мезозойськими і палеогеновими породами. Четвертинні відклади зустрічаються по всьому Уралу – алювіальні, елювіальні, делювіальні, колювіальні, льодовикові і в передгір’ї Пай-Хоя – морські. В історії розвитку Уралу виділяються три крупних етапи.

Перший етап – палеозойський і до палеозойський. В цей час відбувалося відкладення осаду, формування складчастих гір та інтенсивна вулканічна діяльність. Перша складчастість – байкальська – проявилася в антикліноріях (Урал-Тау і Башкирський).

В нижньому і середньому палеозої в західній частині Уралу відбувалося відкладення теригенно-карбонатих осадів, а в східній проявлялася вулканічна діяльність і формувались потужні осадово-ефузивні товщі. Каледонська складчастість відобразилася тільки в уже створених більш древніх структурах. У верхньому карбоні і пермі розвивалася герцинська (Мариська) складчастість і виникли молоді складчасті гори Уралу.

Другий етап – мезозойський і палеогеновий. Цей час переважала тенденція низхідного розвитку рельєфу. В тріасі по лініям розломів опустилася східна частина складчастих утворень і утворився фундамент Західносибірської плити. Як наслідок, відбулося відособлення Уральської гірської країни. По розломам відбувалося вилив лав.

Кіммерійська складчастість відобразилася на східному схилі Уралу бриловими рухами і утворенням простих пологих складок. Високі гори були зруйновані і сформувалися поверхні вирівнювання, на яких утворювалися кори вивітрювання: з ними пов’язані розсипні місцезнаходження корисних копалин. В кінці палеогену на місці Уральських гір простягалася рівнина-пенеплен. Ділянки пенеплена збереглися в сучасному рельєфі: височина Пах-Хой, Середньо уральська височина з останцевими горами, Зауральська рівнина, Південно уральський пенеплен і Мугоджари.

Третій етап – неоген-четвертинний. В результаті неотектонічних рухів виникла складчасто-глибова, омолоджена морфоструктуа сучасного Уралу. Ділянки пенеплену були підняті на різну висоту. Вертикальні переміщення окремих брил відображені в сучасному рельєфі Уралу, особливо в центральній гірській його частині. Тут гори часто мають форму скрині, плосковерхі, з останцями. Молоді тектонічні рухи на Уралі сприяли підняттю до денної поверхні глибинних порід палеозойських структур.

1.2 Рельєф

Полярний Урал – одна із найбільш підвищених частин древніх Уральських гір. Гребені хребтів тут піднімаються до 1100-1300м над рівнем моря, а окремі вершини досягають іще більшої висоти.

Осьова зона Полярного Уралу складена в основному древніми метаморфічними породами, прорваними потужними виливами гранітів і гірського кришталю. Багато гірських хребтів складені кварцитами і кварцитовими конгломератами.

Різноманітність геологічних структур і їх літологічного складу відображається в сучасному рельєфі Уралу. Західний схил і Передуралля складені осадовими породами, карбонатними і гіпсоносними, що передумовило виникнення карстових форм рельєфу.

Центральна гірська смуга складена досить стійкими проти денудації кварцитами. Для неї найбільш характерні масивні, ступінчасті, горстові форми рельєфу, покриті на схилах курумами. На східному схилі Уралу поширені різноманітні метаморфічні і вивержені породи, неоднаково стійкі до процесів денудації. Це сприяло утворенню на великих просторах розчленованого рельєфу типу дрібносопковика.

В четвертий період Урал зазнавав впливу зледеніння. Під час максимального, дніпровсько-самарського зледеніння край льодовикового щита знаходився біля 60º пн. ш. Ймовірно, найбільш високі вершини Уралу піднімалися над льодом у вигляді нунатаків. Південніше льодовикового щита льодовики і групи льодовиків розташовувалися на окремих високих вершинах: Конжаковський Камінь, Таганай і Ямантау. Льодовики тазовського і сартанського зледенінь займали території північніше верхів’їв Печори і ті ж вершини Уралу, де поширені сучасні льодовики, але їх розміри і кількість були значно більше. Широке поширення мали сніжники.

На Уралі виділяють наступні види морфоскульптур: 1) давніх і сучасних льодовикових форм і сучасних нівально-мерзотно-соліфлюкційних процесів в північній половині Уралу; 2) ерозійно-денудаційний і карстовий в південній часині Північного, на Середньому і Південному Уралі.

Основні рельєфоутворюючі процеси тут ерозійні, що створили глибокі, терасовані повздовжні і поперечні долини, і карстові, виражені багато численними формами (печер, воронки, підземні річки і т. д.); нерозчленовані ділянки території утворюють давні середньогірні і низькогірні пенеплени; 3) ари дно-ерозійної денудації на Південному Уралі і в Мугоджарах в сухому континентальному кліматі.

1.3 Корисні копалини

Урал являє собою доволі старий гірськорудний район планети. В надрах його містяться запаси найрізноманітніших корисних копалин. Залізо, мідь, хроміти, алюмінієва сировина, платина, золото, калійні солі, дорогоцінне каміння, азбест – важко перерахувати все, чим багаті Уральські гори. Причина такого багатства в своєрідній геологічній історії. Уралу, яка визначає також рельєф і багато інших елементів ландшафту цієї гірської країни.

РОЗДІЛ 2. Клімат

Урал лежать у глибині. материка, за велику відстань від в Атлантичному океані. Це визначає континентальність його клімату. Кліматична неоднорідність не більше Уралу пов'язана насамперед із великий протяжністю із півночі на південь, від берегів Баренцова і Карського морів до сухих степів Казахстану.

Пояс гір вузький, висоти хребтів відносно невеликі, тому своя особлива гірський клімат на Уралі не формується. Протеьмеридионально витягнуті гори досить істотно впливають на циркуляційні процеси, граючи роль бар'єра по дорозі панівного західного перенесення повітряних мас.

Будучи перешкодою по дорозі руху повітряних мас із Заходу Схід, Урал є прикладомфизико-географической країни, де досить яскраво проявляється впливорографии на клімат. Це вплив насамперед виявляється у кращому зволоженні західного схилу, який перший зустрічає циклони, іПредуралья. За всіх перетинах Уралу кількість опадів західних схилах на 150 — 200 мм більше, ніж східних.

Найбільше опадів (понад 1000 мм) випадає західних схилах Полярного,Приполярного і лише частково Північного Уралу. Це як заввишки гір, продовжує їх становищем на основних шляхах атлантичних циклонів. Південніше кількість опадів поступово убуває до 600 — 700 мм, знову збільшуючись до 850 мм у найбільш високо піднятою частини Південного Уралу. У південної та південно-східної частинах Уралу, і навіть крайньому півночі річна сума опадів не перевищує 500 — 450 мм. Максимум опадів посідає теплий період.

Взимку на Уралі встановлюється сніжний покрив. Його потужність вПредуралье становить 70 — 90 див. У горах потужність снігу зростає заввишки, досягаючи західних схилахПриполярного і Північного Уралу 1,5 — 2 м. Особливо рясні снігу у верхній частині лісового пояса. У Зауралля снігу значно менше. У південній частині Зауралля його потужність вбирається у 30 — 40 див.

У цілому межах Уральській гірської країни клімат змінюється від суворого і холодного північ від до континентального і сухого Півдні. Спостерігаються помітні розбіжності у кліматі районів, західних і східних передгір'їв. КліматПредуралья й західних схилівrop за низкою ознак близький до клімату східних районів Російської рівнини, а клімат східних схилівrop і Зауралля — до континентальному клімату Західного Сибіру.

Район поширення сучасного зледеніння — це найвища частина Уралу із широкою розвитком древніх льодовиковихкаров і цирків, з наявністютрогових долин і шпилястих вершин. Відносні висоти досягають 800 — 1000 м. Альпійський тип рельєфу найхарактерніший для хребтів, лежачих на захід від вододільного, але кари і цирки розташовані, переважно, на східних схилах цих хребтів. Цими ж хребтах випадає і найбільше опадів, але з допомогоюметелевого перенесення і лавинного снігу, яке надходить із крутих схилів, сніг накопичується в негативних формахподветренних схилів, забезпечуючи харчуванням сучасніледнички, що є таким чином на висотах 800 — 1200 м, т. е. нижче кліматичної кордону.

РОЗДІЛ 3. Внутрішні води

По Уралу проходить вододіл між Північним Льодовитим океаном і Внутрішнім (безстічним) Арало-Каспійським басейном. Багатоводні уральські річки несуть свої води в Баренцево, Карське і Каспійське моря. Головний вододіл між річками західного і східного схилів Уралу здвигнутий на схід, тому річки західного схилу довгі, ніж східного. Деякі із них (Чусова, Уфа, Урал, Біла) починаються із більш низьких ділянок східного схилу і перепилюють осьову смугу Уралу. Річкова сітка на Уралі, на думку багатьох авторів, давня, і формування високих річкових терас йшло одночасно з поверхнями вирівнювання і перепилюванням гір. Древні тераси рік Середнього Уралу в генетичному відношенні пов’язують з мезозойською і палеогеновою поверхнею вирівнювання. Для Уралу характерний ортогональний малюнок річкової сітки, тобто чергування повздовжніх широтних відрізків річкових долин з вузькими глибокими, крутостінними поперечними (ріки Печора, Іліч, Шугер, Біла). Така будова річкових долин і малюнка гідрографічної сітки обумовлена неотектонічними рухами геоструктур (в основному підняттями) і їх тріщинуватістю, літо генним складом і історією геоморфологічного розвитку території.

Річки живляться в основному талими сніговими водами (40-80% річного об’єму стоку). Значна частка (від 20 до 40%) припадає на дощове живлення, що пов’язано з меншою висотою снігового покриву і більшою кількістю рідких опадів в порівнянні з твердими. Ґрунтове живлення річок, за винятком карстових рік, має меншу долю (10-25%), так як на півночі Уралу поширена багаторічна мерзлота, а на півдні підземні води залягають глибоко від поверхні.

РОЗДІЛ 4. Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ

 

4.1 Ґрунтово-рослинний покрив

 

Рослинний і тваринний світ Уралу різноманітний, але має багато спільного з тваринним світом сусідніх рівнин. Однак гірський рельєф збільшує це розмаїття, викликаючи на Уралі поява висотних поясів і створюючи відмінності між східним і західним схилами.

Великий вплив на рослинність Уралу зробило заледеніння. До зледеніння на Уралі виростала більш теплолюбна флора: дуб, бук, граб, ліщина. Залишки цієї флори збереглися лише на західному схилі Південного Уралу. З просуванням на південь висотна поясність Уралу ускладнюється. Поступово кордону поясів піднімаються все вище по схилах, а в нижній їх частині при переході в більш південну зону з'являється новий пояс.

Південніше полярного кола в лісах переважає модрина. У міру руху на південь вона поступово піднімається по схилах гір, утворюючи верхню межу лісового поясу. До модрині приєднуються ялина, кедр, береза. У гори Народної в лісах зустрічається сосна і ялиця. Ці ліси розташовані в основному на підзолистих грунтах. У трав'янистому покриві цих лісів дуже багато чорниці.

Фауна уральської тайги значно багатшими фауни тундри. Тут живуть лось, росомаха, соболь, білка, бурундукколонок, летяга, бурий ведмідь, північний олень, горностай, ласка. По річкових долинах зустрічаються видра і бобер. На Уралі розселені нові цінні тварини. У Ільменському заповіднику вдало була проведена акліматизація плямистого оленя, розселені також ондатра, бобер, марал, хохуля, єнотовидний собакаамериканська норка, соболь баргузинский.

На Уралі по відмінності у висотах, кліматичних умов, виділяють кілька частин:

Полярний Урал. Гірська тундра представляє собою сувору картину кам'яних розсипів - курумов, скель і останців. Рослини не створюють суцільного покриву. На тундрово-глейовими грунтах ростуть лишайники, багаторічні трави, чагарники, що стелються. Тваринний світ представлений песцем, лемінгів, білої совою. Північний олень, заєць біляк, біла куріпка, вовк, горностай, ласка мешкають і в тундрі, і в лісовій зоні.

Приполярний Урал відрізняється найбільшими висотами хребтів. Сліди древнього заледеніння тут видно краще, ніж на Полярному Уралі. На гребенях гір - кам'яні моря і гірська тундра, яка нижче по схилах змінюється гірською тайгою. Південна межа Приполярного Уралу збігається з 64 0 пн.ш. На західному схилі Приполярного Уралу і прилеглих районів Північного Уралу утворений природний національний парк.

Північний Урал не має сучасних льодовиків; на ній переважають середньовисотні гори, схили гір покриті тайгою.

Середній Урал представлений темнохвойной тайгою, яку на півдні змінюють змішані ліси, на південно-заході - масиви липи. Середній Урал - царство гірської тайги. Він покритий темнохвойними ялицево-смерековими лісами. Нижче 500 - 300 м їх змінюють модрина і сосна, в підліску яких ростуть горобина, черемха, калина, бузина, жимолость.

Південний Урал найбільш різноманітний за природними умовами. Тут проходить межа двох природних зон - лісової і степової. Більш представлена ​​висотна поясність - від степів до Гольцова тундр.

4.2 Тваринний світ

Тваринний світ Уралу дуже багатий. Багато промислових вдів тварин. Іще в минулому столітті, а також на початку 20-го століття, в дореволюційні роки, в уральських лісах були майже винищені такі високоцінні промислові звірі, як річковий бобер, соболь, видра, лось.

Особливості географічного положення і рельєфу Уральських гір, що визначили основні риси їх природи, вплинули на склад і поширення тварин. Фауна Уралу тісно пов’язана з фауною Східноєвропейської і Західносибірської рівнин.

В тундрах Пай-Хоя і полярного Уралу видовий склад тварин небагато численний, але кількість особин деяких тварин дуже значна. Велика частина тварин відноситься до ендемічних видів і навіть до родів, наприклад, песець, біла сова, обський лемінг, білолобий гусь та ін. Північний олень, вовк, горностай, ласка, заєць-біляк, біла куропатка зустрічаються в тундрі і в лісах. Тундрова куропатка, рогатий жайворонок живуть в тундрі. В тундрі багато комарів, мошки та ін. Невелика кількість видів, що мешкають в тундрі, і їх своєрідність пояснюються дуже суворими умовами існування. В тундрі, навіть гірській, дуже багато гусиних птахів і куликів, тому що багато водойм, і мало горобиних, тому що майже немає квіткових рослин, насіння яких служать ля них основною їжею. Для тундри типові вкрай нерівномірне розподілення тварин по території і дуже сильні коливання чисельності особин в різні роки. Фауна тайги на Приполярному, Північному і Середньому Уралі набагато багатіша від рівнинної тайги. В ній живуть лось, росомаха, соболь, білка, бурундук, колонок, летяга, бурий ведмідь, горностай, ласка, лисиця, заєць-біляк, північний олень та ін. Типові тайгові птахи: рябчик, глухар, сова, чорний дятел, кукша, кедрівка, снігур, щур та ін. По річковим долинам і озерам зустрічаються видра і бобер. Біля водойм живуть водяні землерийки, або кутори – водяні полівки. На Уралі розселені нові цінні тварини. Так, в Ільменському заповіднику була проведена акліматизація плямистого оленя. Широкого поширення набула ондатра. Розселили також бобра, марала, вихухоль, єнотовидну собаку, американську норку і бургузинського соболя. Основні помислові тварини рала – білка і куниця.





1. и его жены Амалии 21 родился сын Зигизмунд
2. Вредители молодняков и борьба с ними
3. Дипломная работа- Электронный измеритель амплитуды УЗ-вибраций
4. ДНКтранспозоны
5. Тонкораспыленная вода- правда и вымысел
6. тематическое планирование п-п
7. Подготовка строительства Специфика управления строительством определяется особенностями строительн
8. Тема- Разработка методики выполнения измерений переменного напряжения сложной формы на выходе резест
9. Акушерство ГЕСТОЗЫ
10. Понятие и сущность исполнения судебных актов по отдельным категориям дел