Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗМІСТ
РОЗДІЛ А. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ…………………………………………. 4
ВСТУП.................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. економічна сутність предмету та об’єкту бухгалтерського обліку.....................................................................6
Загальна характеристика предмету бухгалтерського обліку....................6
1.2 Формування процесу розширеного відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання)..........................................................................................7
Окреме господарство, як основна ланка бухгалтерського обліку..........10
Поняття господарських засобів підприємства та джерел їх утворення.......................................................................................................13
Інвестиції, як уособлені об'єкти бухгалтерського обліку........................17
Особливості формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин..........................................................................................26
Особливості формування господарських засобів підприємства в сучасних умова...............................................................................................28
ВИСНОВКИ......................................................................................................32
РОЗДІЛ Б. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ……………………………………………33
Список використаних джерел.......................................................52
ВСТУП
Питання визнання бухгалтерського обліку наукою постало на теренах України, яка входила до складу Російської Імперії, більше ніж 100 років тому. До цього часу серед науковців не існує згоди з цього питання. Одні стверджують, що бухгалтерський облік є наукою, інші – що це лише прикладна частина науки економіки, галузь застосування наукових знань. Дане питання залишається все ще не вирішеним, оскільки жодна із сторін не може переконати іншу у істинності своїх тверджень. Але разом з тим це питання є досить важливим на сучасному етапі розвитку облікової системи в Україні. Від того, чи визнають бухгалтерський облік наукою, чи ні – залежить майбутнє української системи бухгалтерського обліку. Яка позиція буде домінуючою в якості вихідної точки в розвитку обліку, в такому напрямі він і розвиватиметься. Гіпотезою дослідження є твердження, що статус науки дасть поштовх до більш фундаментальних та концептуальних досліджень в порівнянні із простим вирішенням практичних питань обліку. Проте слід зазначити, що бухгалтерський облік є не лише наукою, а і практичною діяльністю, що зумовлює його особливість. На мою думку, саме це засвідчує актуальність теми дослідження
Метою дослідження є визначення предмету та об’єкту бухгалтерського обліку як науки.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:
розглянути визначення, предмет, об’єкт та основні складові бухгалтерського обліку як науки;
вивчити формування процесу розширеного відтворення;
охарактеризувати окреме господарство, як основну ланку бухгалтерського обліку;
висвітлити поняття господарських засобів підприємства та джерел їх утворення;
розглянути проблеми формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин.
Об’єкт дослідження – процес формування предмету та об’єкту бухгалтерського обліку.
Предмет дослідження – теоретичні та методичні аспекти формування предмету та об’єкту бухгалтерського обліку як науки.
В ході написання курсової роботи використані наступні методи: аналітичний, статистичний та балансовий.
РОЗДІЛ А. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ
економічна сутність предмету та обєкту бухгалтерського обліку
1.1. Загальна характеристика предмету бухгалтерського обліку
Бухгалтерський облік займається не тільки веденням бухгалтерських рахунків, а й включає планування, підготовку бюджетів, контроль і концентрацію уваги керівництва, оцінку, огляд діяльності й аудит. Він здійснюється в масштабах кожної держави. Та найбільш характерним об'єктом його застосування є підприємство - державне, спільне, колективне, приватне, де щоденно відбувається велика кількість господарських операцій, які вносять зміни у склад господарських засобів і їх джерел, за використанням яких необхідний контроль.
Засоби господарства становлять його матеріальну основу. Без знання їх складу, розміщення та джерел утворення неможливо управляти виробництвом. Засоби господарства групуються як за видами й розміщенням, так і за джерелами утворення та за призначенням.
У вітчизняній економічній літературі при визначенні предмета наявні різноманітні підходи, проте найбільш поширені три концепції: кругообігу, процесу розширеного відновлення та фактів господарської діяльності. Конкретизація двох перших на рівні підприємства зводиться, як правило, до того, що найчастіше в традиційній вітчизняній теорії бухгалтерського обліку його предметом вважається стан господарських засобів (майна) підприємства та використання (зміни, факти, процеси) господарських засобів при здійсненні господарської діяльності. Третя концепція пов’язує факти зі змінами у складі господарських засобів та величиною джерел їх формування .
Відтак предметом бухгалтерського обліку є засоби господарства і господарські процеси.
Предметом бухгалтерського обліку є окремі сторони бага тогранного процесу розширеного відтворення: господарські факти, явища і процеси (операції), що зумовлюють рух господарських засобів, а також джерел їх утворення. Предмет бухгалтерського обліку охоплює весь процес відтворення - тобто виробництво, розподіл, обіг та споживання. Так, на цукровому заводі предметом бухгалтерського обліку є процес виробництва, реалізації цукру тощо; на машинобудівельному підприємстві - процес виробництва машин, обладнання тощо та їх відтворення. Таким чином, предмет бухгалтерського обліку вивчає стан і використання засобів підприємства в процесі господарської діяльності та джерел їх утворення.
Об'єктами бухгалтерського обліку підприємства є господар ські засоби й джерела господарських засобів.
Об'єкти бухгалтерського обліку є дуже різноманітними. Це цілий комплекс процесів і операцій, пов'язаних з виробничою та фінансово-господарською діяльністю, збереженням майна, ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Без чітко визначених об'єктів неможлива реалізація предмета бухгалтерського обліку.
Об’єкти бухгалтерського обліку традиційно визначаються як складові його предмета. Мало того, поширене твердження, що поняття „предмет” та „об’єкт” рівнозначні, але об’єкт обліку, як поняття, – це частина предмета, його конкретизація стосовно окремої ланки господарства.
Об'єкти бухгалтерського обліку можна розподілити на активи, зобов’язання, власний капітал.
. Формування процесу розширеного відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання)
Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства — на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно — господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку. Отже, господарські засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх формування є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета [1].
Процес розширеного суспільного відтворення ґрунтується на єдності виробництва суспільного продукту (необхідних суспільству матеріальних благ), його розподілу, обміну (обігу) і споживання. Процес виробництва, тобто створення суспільного продукту, здійснюється у ланках виробничої сфери (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо). В бухгалтерському обліку відображаються матеріальні, трудові та фінансові затрати на виробництво цього продукту. Таким чином, суспільний продукт і затрати на його виробництво є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.
Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу. Частина його спрямовується на відтворення спожитих у процесі виробництва предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх відновлення. Друга частина суспільного продукту спрямовується для оплати праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл суспільного продукту суворо контролюється за допомогою бухгалтерського обліку. В обліку відображаються затрати праці і винагорода, що належить кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.
Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов'язання та розрахунки, що виникають при цьому, є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета. .
Для забезпечення безперервності процесу виробництва створений суспільний продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі купівлі-продажу. Обмін — це процес передачі суспільного продукту від виробника до споживача і є формою взаємозв'язку різних господарюючих суб'єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов'язані з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того, товарно- грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовідносини між постачальниками, покупцями, банками по кредитах, з бюджетом та ін.
Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та розрахунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об'єктами бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.
Із сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання (завершальна стадія розширеного суспільного відтворення). Споживання поділяються на виробниче, невиробниче і особисте. Виробниче споживання характеризує використання частини суспільного продукту у вигляді засобів виробництва (засобів праці і предметів праці) для потреб виробництва (створення матеріальних благ) і в бухгалтерському обліку відображається як органічна частина процесу виробництва. Невиробниче споживання здійснюється у ланках невиробничої сфери, призначених для задоволення потреб суспільства (державне управління й оборона країни, освіта, культура, охорона здоров'я тощо). Суспільний продукт у цій сфері споживається повністю і вибуває із кругообігу засобів у народному гос подарстві. Об'єктами бухгалтерського обліку у невиробничій сфері є бюджетні асигнування, тобто кошти, виділені із державного бюджету для забезпечення діяльності цих ланок народного господарства, і контроль за доцільністю їх використання.
Ознайомлення з основними об'єктами бухгалтерського обліку в процесі розширеного суспільного відтворення дає змогу узагальнити їх і дати визначення предмета бухгалтерського обліку в широкому його розумінні.
Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах, які узагальнюються у грошовому вимірнику, для надання інформації, необхідної для управління і контролю.
В окремих ланках народного господарства (підприємствах, організаціях, установах) об'єкти бухгалтерського обліку визначаються виконуваними ними функціями у процесі суспільного відтворення. Так, на підприємствах виробничої сфери об'єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби та їх використання в процесі постачання, виробництва і реалізації, розрахунково-кредитні відносини, що виникають при цьому, а також фінансові результати діяльності.
Керівництво будь-яким господарством неможливе без добре налагодженого обліку і насамперед — бухгалтерського. Тому кожне господарство має закінчену систему бухгалтерського обліку, який охоплює всі засоби і процеси, забезпечує необхідною інформацією всі рівні управління.
. Окреме господарство, як основна ланка бухгалтерського обліку
Підприємство є основною ланкою господарства країни і в Україні здійснює свою діяльність згідно Закону України “Про підприємства в Україні” (1991 рік). Згідно Закону, підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Підприємства є первинними ланками народного господарства, їхня господарська діяльність відображається в поточному обліку.
Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації [2].
Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:
введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;
користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;
ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;
самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися[3].
Підприємство самостійно:
визначає облікову політику підприємства;
обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;
розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;
затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;
може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.
Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів [4].
Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер):
забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;
організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;
бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;
забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства [4].
. Поняття господарських засобів підприємства та джерел їх утворення
Господарські засоби підприємства — матеріали і фінансові ресурси, які утворюються за рахунок відповідних джерел (внесків засновників, прибутку, позики та ін.). Для ефективного управління аптечними фармацевтичними закладами (ФП) потрібна інформація про господарські засоби, які знаходяться в розпорядженні підприємства, про їх розміщення і функціонування, а також про джерела їх формування і цільове призначення.
Виходячи з цього, господарські засоби розподіляють на групи за складом і розміщенням, за функціональною участю в процесі діяльності, за джерелами формування і цільовим призначенням.
Для управління діяльністю необхідна інформація про господарські засоби, що є наявними у розпорядженні підприємства, їх розміщення та функціонування, а також щодо джерел їх утворення та цільового призначення. Тому господарські засоби підприємства групують:
− за складом і розміщенням;
− за джерелами утворення (формування) та цільовим призначенням.
І. За складом і розміщенням господарські засоби поділяються на засоби виробництва та засоби в сфері обігу.
Засоби виробництва залежно від виконуваної функції в процесі виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці. До засобів праці відносяться необоротні активи, зокрема нематеріальні активи, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи.
Предмети праці складає частина оборотних засобів у вигляді виробничих запасів (сировина, паливо, енергія, запасні частини) та незавершеного виробництва.
До засобів обігу відносяться готова продукція, виготовлена підприємством і призначена для реалізації (набуває форми товару), грошові кошти, що знаходяться в касі підприємства, на поточному, валютному та інших рахунках в банках, та засоби в розрахунках, до яких відноситься заборгованість інших підприємств, організацій та осіб даному підприємству, тобто дебіторська заборгованість.
ІІ. За джерелами утворення (формування) виділяють:
2.1. Джерела власних засобів.
2.1.1. Власний капітал:
а) статутний капітал;
б) пайовий капітал;
в) додатковий капітал;
г) резервний капітал;
д) нерозподілений прибуток;
2.1.2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів:
а) забезпечення виплат відпусток;
б) додаткове пенсійне забезпечення;
в) забезпечення наступних витрат та платежів;
г) цільове фінансування та цільові надходження;
2.1.3. Доходи майбутніх періодів.
2.2. Джерела залучених (позичених) засобів.
2.2.1. Довгострокові зобов’язання:
а) довгострокові кредити банків;
б) інші довгострокові фінансові зобов’язання;
в) інші довгострокові зобов’язання;
2.2.2. Поточні зобов’язання:
а) короткострокові кредити банків;
б) кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;
в) поточні зобов’язання за розрахунками;
г) інші поточні зобов’язання, в тому числі доходи майбутніх періодів, що будуть покриті протягом операційного циклу або 12 місяців з дати балансу [5].
Статутний капітал утворюється за рахунок сукупності вкладень (в грошовому вимірі) власників (учасників) до майна підприємства для забезпечення його діяльності, передбаченої установчими документами (статутом).
Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів товариства і надалі збільшується за рахунок власного прибутку.
Додатковий капітал створюється в процесі діяльності підприємства за рахунок дооцінки активів, вартості безплатного надходження майна від інших юридичних та фізичних осіб та інших джерел.
Резервний капітал створюється за рахунок прибутку підприємства з метою усунення можливих в майбутньому тимчасових фінансових труднощів та забезпечення нормальної роботи підприємства [6].
Нерозподілений прибуток – сума чистого прибутку, що залишається в господарському обороті підприємства після сплати в бюджет та позабюджетні фонди податків та інших обов’язкових платежів і розподілу відповідної суми прибутку між власниками (учасниками) підприємства.
Забезпечення наступних витрат та платежів є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних в майбутньому витрат та платежів.
Цільове фінансування та цільові надходження – джерело коштів, що створюється на підприємствах за рахунок бюджетних асигнувань та позабюджетних фондів, вкладень юридичних та фізичних осіб на цільові заходи (фінансування капітальних вкладень, науково-дослідницькі роботи, соціальні та інші цільові заходи).
Доходи майбутніх періодів – це джерело засобів, отриманих у звітному періоді чи попередніх звітних періодах, які відносяться до доходів майбутніх періодів (наприклад, отримана в рахунок майбутніх періодів орендна плата від орендаторів тощо). Вони підлягають зарахуванню на доходи тих періодів, до яких відносяться.
Довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам за отриманими від них кредитами, строк погашення яких не припадає на звітний період [7, c.21-22].
Інші довгострокові фінансові зобов’язання – сума довгострокової заборгованості підприємства відносно зобов’язання за залученими (позиченими) засобами (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки.
До інших довгострокових зобов’язань відносяться заборгованість за довгостроковими векселями, за фінансовою орендою, відстроченими податковими зобов’язаннями тощо.
До поточних зобов’язань відносяться зобов’язання, що підлягають погашенню за вимогами кредиторів, а також та частина зобов’язань, яка має бути погашена протягом операційного циклу або 12 місяців починаючи з дати балансу.
Короткострокові кредити банків – це сума поточних зобов’язань перед банками за отриманими від них короткостроковими кредитами.
Кредиторська заборгованість за товари, роботи й послуги – це сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за отримані матеріальні цінності та надані послуги.
До поточних зобов’язань теж відносяться поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом та позабюджетних платежів, з оплати праці, зі страхування (соціального страхування, пенсійного забезпечення, страхування майна тощо), з учасниками по нарахованим дивідендам та з інших операцій, а також інші поточні зобов’язання (за векселями виданими, отриманими авансами та іншими розрахунками).
. Інвестиції, як уособлені об'єкти бухгалтерського обліку
Свої необоротні матеріальні та нематеріальні активи підприємства формують зазвичай шляхом їх придбання у постачальників або у процесі виконання сторонніми організаціями будівельно-монтажних, проектних, конструкторських, науково-дослідних та інших робіт. Але, зважаючи на специфічні умови діяльності підприємств, їх виробничий потенціал, ринкові ціни на обладнання та послуги, терміни виконання робіт і інші чинники, підприємства доволі часто власними силами, тобто господарським способом виготовляють нестандартне устаткування, предмети виробничого та господарського інвентарю, виконують роботи з капітального будівництва, монтажу виробничого устаткування, створення комп’ютерних програмних продуктів тощо. Така діяльність підприємства є специфічною складовою частиною його інвестиційної діяльності і вимагає адекватної системи організації бухгалтерського обліку [8, c.45-47].
Термін «капітал» походить від латинського слова capitalis, що означає головний, і вживається у різних аспектах: «майно», «самозростаюча вартість», або нагромаджена праця у різних уречевлених формах. З точки зору представників класичної школи політекономії (А. Сміт, Д. Рікардо) під капіталом розуміється нагромаджена праця (засоби виробництва). К. Маркс поділяє капітал на постійний і змінний. Постійний (основний) — це та частина капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва і позначається буквою С (від лат. constant — постійний). Частину капіталу, що витрачається на придбання робочої сили, Маркс назвав змінним капіталом — V (від англ. variable — змінний) [6]. І. О. Бланк визначає інвестиції, як вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності [7].
Отже, якщо розглядати інвестиції в капітал на рівні суспільства в політекономічному розумінні, то це інвестиції (вкладення) ресурсів в основний капітал.
Якщо розглядати інвестиції в основний капітал на рівні підприємства, а бухгалтерський облік забезпечує збір та обробку даних про господарські операції підприємства, то в обліку, до засобів виробництва (основного капіталу) відносяться активи підприємства, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року або операційного циклу, якщо він довший за рік, тому їх називають необоротні активи. До їх складу входять: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи та довгострокові біологічні активи. Отже, на рівні підприємства капітальні інвестиції — це вкладення ресурсів у вартісному вимірі в необоротні активи.
Капітальні інвестиції слід розглядати, принаймні, в трьох аспектах: відтворювальний, вартісний і технологічний [9, c.89-90].
Важливим для з’ясування економічної сутності капітальних інвестицій є розуміння сутності відтворення необоротних активів підприємства. Як відомо, існує просте і розширене відтворення засобів виробництва. До простого відтворення відноситься заміна зношених та застарілих засобів виробництва, при цьому розмір капітальних інвестицій дорівнює розміру попередньо накопичених амортизаційних відрахувань. До розширеного відтворення відноситься технічне переоснащення підприємства, при цьому збільшуються виробничі потужності підприємства, покращується технологія виробництва, підвищується продуктивність праці.
Розмір капітальних інвестицій на розширене відтворення засобів виробництва перевищує розмір накопичених амортизаційних відрахувань.
Процес відтворення необоротних активів можна продемонструвати за допомогою схематичного рахунку «Відтворення необоротних активів» (рис. 1.1).
За дебетом рахунка «Відтворення необоротних активів» відображаються здійснені капітальні інвестиції, а за його кредитом — нарахування амортизації необоротних активів. При цьому цей процес можна розглядати як у динаміці, так і на певну дату. Якщо оборот за кредитом перевищує оборот за дебетом, то на підприємстві за відповідний період відбулось зношення необоротних активів; якщо обороти рівні, то відбулось просте відтворення засобів виробництва; якщо ж дебетовий оборот перевищує кредитовий — то має місце розширене відтворення засобів виробництва. Кредитове сальдо показує суму, на яку підприємство має гостру необхідність здійснити капітальні інвестиції для забезпечення простого відтворення необоротних активів, а значить і нормального функціонування підприємства в середньостроковому періоді. Дебетове сальдо показує суму, на яку на підприємстві відбулося розширене відтворення засобів виробництва на певну дату. Отже, з точки зору відтворення необоротних активів, капітальні інвестиції — це вартісний вимір відтворення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів [10, c.78].
Відтворення необоротних активів
Рис. 1.1. Відтворення необоротних активів
З вартісної точки зору капітальні інвестиції — це вартість фінансових, матеріальних, трудових, інтелектуальних та інших ресурсів спрямованих на придбання (створення) необоротних активів, що капіталізується.
З технологічної точки зору капітальні інвестиції — сукупність технологічних процесів (будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи, проектно-пошукові, геологорозвідувальні і бурові роботи, пусконалагоджувальні роботи тощо), а також модернізація, модифікація, добудова, реконструкція й технічне переобладнання основних засобів.
Для організації ефективного обліку інвестицій важливе значення має класифікація інвестицій, яку необхідно здійснювати, виходячи з різних критеріїв — об’єкту вкладення, суб’єкту інвестування, характеру участі в інвестуванні, форми власності інвестицій, терміну інвестування, ступеня ризику, регіональної ознаки, форми власності інвестиційних ресурсів, рівня прибутковості, організаційної форми інвестицій і галузевої спрямованості. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок трьох основних груп коштів: власних, позикових ізалучених (рис. 1.2).
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільовихфінансових рішень підприємства тощо [11, с. 347].
Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов’язаного із подорожчанням капітальних витрат.
Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними ізалученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.
Розглянемо їх детальніше.
1. До складу власних джерел належать такі:
1) частина чистого прибутку, що спрямовується на виробничий розвиток (фонд розвитку виробництва);
2) амортизаційні відрахування. Поряд з прибутком важливим джерелом фінансування інвестицій є амортизаційні відрахування, що належать до витрат виробництва та обігу і з яких формується амортизаційний фонд — складова фонду відшкодування. Можливості сформованого амортизаційного фонду як джерела реальних інвестицій на підприємстві залежать насамперед від стабільності рівня цін. Зростаюча інфляція знецінює власні кошти підприємств, накопиченіза рахунок амортизаційних відрахувань, тому одним з найважливіших заходів, спрямованих на підвищення внутрішньої інвестиційної активності, є інфляційний захист амортизаційного фонду шляхом пропорційної індексації балансової вартості основних засобів.
Рис. 1.2. Джерела формування інвестиційних ресурсів
Прискорена амортизація як економічний стимул інвестування може здійснюватися двома способами:
а) штучно скорочуються нормативні терміни експлуатації техніки та устаткування й відповідно збільшуються норми амортизації;
б) без скорочення встановлених державою нормативних термінів використання основного капіталу окремим підприємствам дозволяється протягом кількох років здійснювати амортизаційні відрахування у підвищених обсягах, але зізниженням їх у подальші роки.
Суттєве значення для формування власних інвестиційних ресурсів мають й інші джерела коштів підприємства. Зокрема, до них належать такі:
1) Страхова сума відшкодування збитків, викликаних втратою майна.
2) Раніше здійснені термінові фінансові вкладення, термін погашення яких закінчується в поточному періоді.
3) Реінвестована шляхом продажу частина основних засобів.
4) Іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів [12, с. 47—49].
2. Друга група можливих інвестиційних ресурсів підприємства — позикові джерела, які в сучасній світовій практиці використовують насамперед для фінансування інвестиційних проектів з низьким ступенем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту [13, с. 126].
До складу позикових джерел входять:
1) Довготермінові кредити банків та інших кредитних інститутів. Довготермінові кредити в основні засоби підприємств звичайно називають інвестиційними. Перетворення довготермінових кредитів банків на реальне джерело інвестиційних ресурсів підприємства можливе лише за низької реальної відсоткової ставки за ними, при відстроченні виплат до закінчення освоєння виробничих потужностей.
Останнім часом поряд з традиційними банківськими технологіями — кредитами — з’явилася новаформа — форфейтинг, яку використовують для фінансування насамперед спільних інвестиційних проектів, і фактично вона трансформує комерційний кредит у банківський. Покупець (інвестор), який не має на момент укладання контракту необхідної суми фінансових засобів для оплати угоди з придбання певного об’єкта, виписує продавцю комплект векселів, загальна вартість яких дорівнює вартості об’єкта, що реалізується, з урахуванням відсотків за відстрочення платежу, тобто за наданий комерційний кредит. Терміни платежів за векселями рівномірно розподілені, зазвичай кожний вексель виписують на півроку (хоч за певних умов термінможе бути збільшено і до року).
Отриманий комплект векселів покупець враховує у банку без права обороту на себе (тобто передбачається звільнення продавця від майнової відповідальності у випадку, якщо банк не зможе стягнути з векселедавця вказані у векселях суми) і одразу отримує грошіза реалізований товар. Таким чином, комерційний кредит надає не сам продавець, а банк, який погодився врахувати комплект векселів і тим самим узяти весь ризик на себе. Купівля оборотного зобов’язання відбувається, як правило, зі знижкою.
Проте форфейтинг для інвестора є відносно дорогою формою кредитування, оскільки кредит він отримує в кінцевому підсумку через посередника (банки). Механізм форфейтингу переважно використовується у двох видах операцій: експортних — з метою сприяння надходження наявних грошей експортерові, що наддав кредит іноземному покупцеві, а також фінансових — з метою швидкої реалізації довготермінових фінансових зобов’язань. Використання фортфейтингу вигідне і доцільне, коли підприємству одноразово потрібна велика сума для здійснення інвестицій у придбання нового обладнання тощо з відстроченням платежу на термін від шести місяців до семи років. До того ж така операція вигідна експортерові, бо фортфейтер купує боргові зобов’язання за вирахуванням відсотків на весь термін.
Фінансування інвестицій підприємства може також здійснюватися шляхом отримання іноземних кредитів. Як правило, такі кредити надають так звані фонди допомоги — інвестиційні інститути, які підтримуються іноземними урядами. Ці фонди надають кредити переважно підприємствам, які виготовляють продукцію на експорт або можуть запропонувати ліквідні активи як заставу [14, с. 15].
2) Емісія облігацій підприємства. Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента (облігації мають право випускати підприємства усіх форм власності) відшкодувати номінальну вартість у зазначений у цінному папері термін з виплатою фіксованих відсотків.
3) Цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування.
4) Податковий інвестиційних кредит — це відстрочення сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений термін з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційно-інвестиційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку череззагальне зростання прибутку, що буде отриманий внаслідок реалізації таких програм.
5) Інвестиційний лізинг — довготермінова передача на платній основі майна підприємства, машин та обладнання — є однією з перспективних форм залучення позикових ресурсів. Його можна вважати різновидом довготермінового кредиту, що надається в натуральній формі, тобто як довготермінова оренда різноманітного устаткування і транспортних засобів.
6) Інвестиційний селенг — це порівняно нова форма залучення інвестиційних ресурсів, яка полягає у передачі власником (юридичною або фізичною особою) права користування і розпорядження своїм майном за певну плату. До такого майна можуть належати будівлі, споруди, сировина і матеріали, цінні папери, продукти інтелектуальної праці, кошти фізичних осіб [15, с. 32].
Крім зазначених позикових джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства можна викремити ще такі короткотермінові позикові джерела: короткострокові кредити та позики банків і небанківських фінансових інститутів; товарні (комерційні) кредити, що надаються постачальниками сировини та матеріалів.
3. До складу залучених джерел належать такі:
1) Емісія акцій підприємства. Акція — цінний папір без визначеного терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні акціонерним товариством і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.
2) Емісія інвестиційних сертифікатів розглядається як джерело інвестиційних ресурсів для інвестиційних фондів і компаній.
Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на одержання доходу у вигляді дивідендів. Перевагою розміщення коштів у інвестиційному фонді є те, що всі його учасники отримують однакові дивіденди, незалежно від того, в які підприємства вкладені їхні кошти, а також те, що в інвестиційному фондізнижується до мінімуму ризик втрати майна та доходів навіть у випадку банкрутства одного або кількох підприємств, акціями яких володіє фонд.
3) Безоплатно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування (або спонсорські кошти). Це джерело фінансування інвестицій досить широко застосовується на Заході, проте в Україні через дефіцит бюджетних коштів вітчизняним підприємцям на державне цільове інвестування розраховувати майже не доводиться.
4) Внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів до статутного фонду — має помітний потенціал в Україні. Однак, як недолік цього джерела треба зазначити, що в разі вступу до товариства нового учасника, воно підлягає перереєстрації, а це досить трудомісткий процес.
Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Чим вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, тим більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень [16, с. 28].
Практичне здійснення таких дій зв’язане з вирішенням двох головних завдань:
1) збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного фонду;
2) установлення раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів іформування необхідних виробничих потужностей підприємств.
. Особливості формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин
В умовах ринкових відносин у бюджетних установах, як і у підприємствах виробничого (матеріального) сектора економіки України, виникає специфічний об'єкт бухгалтерського обліку — нематеріальні активи.
У загальному вигляді під нематеріальними активами розуміють умовну вартість об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних майнових прав, визнаних об'єктом власності даної установи (підприємства).
Основні характерні особливості нематеріальних активів:
— відсутність матеріальної (фізичної, речової) структури;
— використання протягом тривалого часу (більше одного року);
— здатність приносити користь підприємству;
— високий ступінь невизначеності щодо можливого у майбутньому прибутку від їх застосування й терміну ефективного використання.
Тобто нематеріальні активи — це затрати установи у заходи, що не створюють матеріальних об'єктів, але тривалий нас повинні приносити певну користь від їх використання. До того часу, доки вони виконують цю свою функцію — приносити користь установі, необхідно відображати їх у бухгалтерському обліку в складі коштів (активів) підприємства (установи).
До нематеріальних активів належать: права на об'єкти промислової власності, авторські права, права користування землею та іншими природними ресурсами, програмне забезпечення ЕОМ, гудвіли тощо.
Для обліку нематеріальних активів у плані рахунків бюджетних установ передбачено активний синтетичний рахунок 12 "Нематеріальні активи", до якого відкривають два субрахунки першого порядку.
На субрахунку 121 "Авторські та суміжні з ними права" обліковуються права установи на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо [17, c.89].
На субрахунку 122 "Інші нематеріальні активи" обліковують всі інші нематеріальні активи, що належать установі, за такими групами:
1) права користування природними ресурсами;
2) права користування майном;
3) права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);
4) права на об'єкти промислової власності;
5) гудвіл;
6) інші нематеріальні активи.
Оприбуткування придбаних нематеріальних активів оформляється відповідними супровідними документами: актами, угодами, рахунками-фактурами тощо. На їх підставі в бухгалтерії оформляються відповідні бухгалтерські проведення за дебетом субрахунків рахунка 12 і кредитом відповідних субрахунків класу З "Кошти, розрахунки та інші активи" або 6 "Поточні зобов'язання". Одночасно робиться запис у дебет відповідного субрахунку класу 8 "Витрати" і кредит субрахунки 401 "Фонд у необоротних активах за їх видами".
Оприбуткування безоплатно одержаних нематеріальних активів відображається за дебетом субрахунків рахунка 12 "Нематеріальні активи" і кредитом субрахунку 401 "Фонд у необоротних активах за їх видами".
Знос нематеріальних активів у бюджетних установах нараховується один раз на рік, перед складанням річного звіту, тобто в останній день грудня, і відображається за дебетом субрахунку 401 "Фонд у необоротних активах за їх видами" і кредитом субрахунку 133 "Знос нематеріальних активів".
Вибуття нематеріальних активів відображається за кредитом субрахунків рахунка 12 та дебетом субрахунку 401 (на залишкову вартість вибуваючих нематеріальних активів) і субрахунку 133 (на суму їх зносу).
Операції на вибуття і переміщення нематеріальних активів відображають в окремому меморіальному ордері № 9 — накопичувальній відомості т.ф. № 438 (бюджет), підсумки якої переносять до книги Журнал-головна [18, c. 67].
В установах, що запровадили автоматизацію обліку, ці операції відображають у відповідних машинограмах згідно з програмним забезпеченням.
Для аналітичного обліку нематеріальних активів доцільно використовувати типові форми інвентарних карток з обліку основних засобів, пристосувавши їх до потреб обліку нематеріальних активів (т.ф. № 03—6 (бюджет) та № 03—9 (бюджет) або "Інвентарний список основних засобів" (т.ф. N9 03—11 (бюджет).
. Особливості формування господарських засобів підприємства в сучасних умова
Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов'язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління цим кругообігом [19, c. 98].
Процес виробництва належить до основної фази кругообігу господарських засобів: у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості випущеної із виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку, так і процес створення продуктів праці - з іншого боку.
Вартість заново створеного продукту відрізняється від вартості продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва до неї входить нова вартість, створена працею робітників - національний дохід.
Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках).
Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення: він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.
У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва продукції. Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають у процесі постачання [20, c.56].
Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва.
Об'єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є: обсяг реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати, пов'язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану продукцію), бюджетом (за і податками), банками (по кредитах) та іншими господарюючими суб'єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже, бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, та й їх результати.
У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у процесі постачання вони із грошової форми перевтілюються у виробничі запаси; у процесі виробництва предмети праці (під дієш засобів праці і самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації продукти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.
Перехід засобів підприємства з однієї форми в іншу називається кругообігом господарських засобів. Кругообіг господарських засобів можна показати за допомогою схеми (рис.1.2).
Рис.1.3 Схема кругообігу господарських засобів
Умовні позначення: Г - грошові кошти; Вз - виробничі запаси; Пп - предмети праці; Зп - засоби праці; Зв - засоби виробництва; Рс - робоча сила; Пв - процес виробництва; Т - готова продукція (товар) за собівартістю; ТІ - готова продукція (товар) за ціною реалізації; Г1 - грошові кошти, що надійшли від реалізації продукції за цінами продажу.
З наведеної схеми видно, що господарські засоби в процесі кругообігу набувають різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є обов'язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності використання господарських засобів має скорочення часу їх перебування у кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого прибутку господарством.
Таким чином, господарські засоби і процеси, пов'язані з виробництвом і обігом суспільного продукту, а також його невиробничим споживанням, є конкретними об'єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності складають його предмет.
ВИСНОВКИ
На підставі розгляду поняття науки та її основних ознаки було доведено, що бухгалтерський облік відповідає усім критеріям науки і виконує усі її функції – опис, пояснення, передбачення, розуміння. Підкреслено специфіку бухгалтерського обліку, яка полягає в тому, що він одночасно є наукою і практичною діяльністю, галуззю застосування наукових знань. Визначено предмет та об’єкт бухгалтерського обліку, що поставало основною метою даної роботи.
Визначено, що особливим об'єктом бухгалтерського обліку є нематеріальні активи. В їхньому складі відображають придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, іншими аналогічними майновими правами. Нематеріальні активи відображають у балансі в сумі витрат на придбання та доведення їх до стану, в якому вони стають придатними для використання згідно із запланованою метою. Відтак первісна оцінка нематеріальних активів - це собівартість їх придбання чи створення.
Отже, предмет бухгалтерського обліку — це вивчення та відображення стану активів (господарських засобів) підприємства, їх використання та результатів роботи підприємства, узагальнених у грошовому вираженні, для задоволення потреб управління підприємством.
Сутність предмета бухгалтерського обліку розкривається через його об'єкти.