Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЄВГЕН СТАНКОВИЧ
(нар. 1942)
Одним із найбільш різносторонніх за своїми творчими інтересами і жанровим обсягом серед митців, які прийшли в нашу культуру наприкінці 60-х – на початку 70-х років, може по праву вважатися народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Євген Федорович Станкович. Його життєвий шлях не надто багатий зовнішніми подіями, натомість творчий розвиток напрочуд інтенсивний.
Він народився 19 вересня 1942 р. в мальовничому містечку Свалява, що на Закарпатті. Музикою займався з дитинства. Після школи вчився в Ужгородському музичному училищі по класу віолончелі. На той час (50-і роки) там працювали досвідчені педагоги, дехто з них здобув фахову освіту у великих західноєвропейських культурних центрах – Будапешті, Празі, Берліні. Після училища Є.Станкович навчався на композиторському відділенні спочатку у Львівській консерваторії під керівництвом С.Людкевича, а згодом - у Київській в класі Б.Лятошинського та М.Скорика. Своє навчання він завершив у 1970 р., і вже його дипломна робота, “Симфонієта”3, де він сміливо “обіграв” “чужі” теми з творів Й.С.Баха, Р.Вагнера та здійснив сміливу мандрівку по далеким епохам і національним школам, змусила заговорити всіх шанувальників мистецтва про появу нового яскравого імені, нової зірки на художньому небосхилі. Разом з тим саме цей перший твір засвідчив як нахил молодого автора до симфонічної музики, так і його послідовні естетичні переконання: він одразу намагався “присвоїти” найважливіші композиторські здобутки попередніх епох і інших національних шкіл, але не абстраговано, а відповідно до українських духовних традицій, зумів індивідуально і яскраво перевтілити їх на суто національному грунті.
Після закінчення консерваторії молодий митець працює у київському видавництві “Музична Україна”, сприяючи популяризації національної музичної культури, а водночас і сам дуже багато та інтенсивно творить. Врешті творчість настільки захоплює його, що з 1976 року він повністю переходить на творчу роботу, залишаючись, однак, дуже активним громадсько-культурним діячем. Деякий час – від 1991 р. до 1994 р. – він перебуває на посаді голови Спілки композиторів України, всіляко сприяючи всесвітньому визнанню української композиторської школи та виконанню шедеврів національної музики за кордоном. На початку 90-х років розпочинає плідну педагогічну працю на кафедрі композиції Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського (нині – Національна музична академія ім. П.Чайковського).
Його мистецькі обрії вражають широтою охоплення різних настроїв, вражень, гостротою світовідчуття. Вже сам перелік творів свідчить про невичерпну багатогранність духовного світу композитора. В його доробку - фольк-опера “Цвіт папороті”, де піднімаються національні обрядові традиції різних віків - від язичництва до повстанських рухів ХVІІІ ст., і два балети - “Ольга” (з княжої доби) та “Прометей”.
Одинадцять симфоній включають у себе, мабуть, всі можливі різновиди жанру. Це і монументальний багаточастинний оркестрово-вокальний цикл на вірші П.Тичини (Третя симфонія “Я стверджуюсь”), і близька до поеми, побудована на мотивах українських пісень, одночастинна симфонія № 4 “Lyrica” (“Лірична”), і хорова симфонія-реквієм “Бабин Яр”, і так звані камерні симфонії, (одна з них, № 3, отримала в 1985 р. номінацію від ЮНЕСКО4 в числі кращих десяти музичних творів світу); і камерна вокальна симфонія на вірші О.Пушкіна, і одинадцятичастинний цикл для струнного оркестру з філософською латинською назвою “Dictum”.
Якщо ж додати сюди й численні твори для віолончелі, улюбленого інструмента композитора, солоспіви, п’єси для солістів і ансамблів різного складу, музику для кінофільмів і театру, то стане зрозумілим масштаб його творчих інтересів. Для стилю Є.Станковича характерна яскрава драматичність, зіткнення протилежних, контрастних образно-емоційних “полюсів”, таких як страждання і радість, чисто побутові, пісенно-танцювальні мотиви - і суворі наспіви церковного походження, спокійна задума - і раптовий вибух енергії. Охопити весь спектр почуттів і подій, “вписати” явища національної культури у всесвітній мистецький контекст, передати напруженість і стрімкість нашої неспокійної доби - ось ті духовні цілі, які ставить перед собою і здебільшого успішно вирішує наш видатний сучасник.
В останні роки композитор часто перебуває за кордоном, зокрема в Німеччині, Швейцарії.
Серед його творів:
Твори Станковича звучали в концертних залах Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Югославії, Китаю, Філіпін та країнах Східної Європи. В січні 1992 року Євген Станкович був головою жюрі Першого Міжнародного фестивалю сучасної музики в Канаді. Композиції Станковича були записані в багатьох країнах, в тому числі такими компаніями, як Мелодія, Аналекта, ЕйЕсВі та Наксос.
Указом Президента України Віктора Ющенко № 28/2009 від 16 січня 2009 року за визначний особистий внесок у примноження світової скарбниці музичного мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність на ниві збагачення національної культури композитору, голові правління Національної спілки композиторів України Євгену Федоровичу Станковичу присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1980). Народний артист УРСР (1986). Лауреат премії імені М. Островського (1976). Лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка (1977). Лауреат премії Міжнародної трибуни композиторів ЮНЕСКО (1985). Лауреат премії конкурсу Європейського радіо (1979). Лауреат міжнародних премій за музику до кінофільмів. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (19.09.2002, за значні особисті заслуги перед Українською державою в галузі розвитку музичного мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (16.09.2002, за значний особистий внесок у відродження та розвиток українського музичного мистецтва, вагомі творчі здобутки, високий професіоналізм).
3 Симфонієта - букв. “маленька симфонія”, різновид симфонічного жанру, який передбачає більш камерний склад оркестру та лірико-зосереджений образний стрій.
4 ЮНЕСКО - міжнародна організація при ООН, що відповідає за розвиток і підтримку науки, освіти, культури та мистецтва.