Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
”КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”
Факультет менеджменту та маркетингу
Кафедра міжнародной економіки
Д. В. Зеркалов
Цивільний захист
Конспект лекцій
для напряму підготовки 6.030503 «Міжнародна економіка»
для підготовки магістрів за спеціальністю:
8.03050301 – «міжнародна економіка»
Київ - 2011
Лекції № 1. Загальна підготовка
1.1. Терміни «Цивільна оборона» і «Цивільний захист»
Виникнення цивільної оборони, як системи, відбулося у 1931 р. З ініціативи декількох держав французький генерал медичної служби Жорж Сен-Поль заснував у Парижу «Асоціацію Женевських зон» – «зон безпеки» для створення за допомогою двосторонніх і багатосторонніх угод локальних зон безпеки у всіх країнах. Згодом Асоціація була перетворена в Міжнародну організацію цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO). У 1972 р. ICDO одержала статус міжурядової організації.
Цивільна оборона (ЦО) у міжнародному гуманітарному праві (МГП) розглядається як комплекс мір, що приймаються в межах МГП з метою обмежити збитки і страждання, заподіяні цивільному населенню внаслідок драматичного розвитку методів і засобів ведення війни. Вона вписується в загальну систему мер обережності, які визначаються в Додатковому протоколі I 1977 р. до Женевських Конвенцій 1949 р. щодо захисту цивільного населення від наслідків війни. Уже в четвертій Женевській Конвенції про захист цивільного населення під час війни зустрічаються положення, відповідно до яких організаціям цивільної оборони та їх персоналу надається – так само, як і Червоному Хресту й Червоному Півмісяцю, – право продовжувати свою діяльність на окупованих територіях. Протокол I розвиває положення, що стосуються цивільної оборони. Він забезпечує захист, яким користуються ці організації й їхній персонал при виконанні завдань цивільної оборони, поширюючи її дію на всі ситуації міжнародного збройного конфлікту, і передбачає відмітний знак для впізнавання цивільної оборони.
Україна після розпаду СРСР для реалізації прав людини по захисту її життя і здоров’я від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу на підставі Постанови Верховної Ради України «Про Концепцію Цивільної оборони України» (1992 р.) 3 лютого 1993 р. прийняла Закон України «Про Цивільну оборону України» (із змінами протягом наступних років). Згідно ст.1 Закону, «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру». Цивільна оборона України «створюється як складова частина загальної оборони України і державної системи попередження надзвичайних ситуацій та дій у разі їх виникнення…».
У напрямку цивільної оборони була розроблена законодавча і нормативна база, до складу якої увійшли також Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Цивільну оборону України» (1994 р.) і Закон України «Про війська Цивільної оборони України» (1999 р.).
Такій підхід відповідав чинному законодавству України. Так, у Законі України «Про оборону України» (1991 р.) із змінами до 2008 р. било визначено, що «особливий період – період функціонування органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, органів місцевого самоврядування, органів управління у справах цивільної оборони і сил цивільної оборони, а також галузей національної економіки, підприємств, установ та організацій, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні, або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій». Стаття 2. «Основи оборони України» цього Закону визначає, що «оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони».
Цивільна оборона існує в багатьох країнах світу: США, Росії, Нимеччині, Великій Британії, Франції, Ізраїлю і т.д. Вона є важливою складовою діяльності воєнно-політичного блоку НАТО.
Цивільна оборона – це важлива складова загальнодержавних оборонних заходів будь-якої держави, що проводяться в мирний та воєнний часи. Вони спрямовані на вирішення трьох основних завдань: захист населення від уражаючих факторів, які викликаються стихійними лихами, техногенними аваріями (катастрофами), а також від дії сучасних засобів ураження в ході воєнних конфліктів; забезпечення стійкої роботи (живучість) економіки в надзвичайних ситуаціях; проведення рятувальних і невідкладних аварійних робіт з метою ліквідації викликаних ними наслідків.
Закінчення періоду «холодної війни» внаслідок розпаду світової системи соціалістичної співдружності не стало основою для зникнення загрози війн та побудови мирної системи співіснування в світі. Більш того, нова епоха співіснування стала менш передбачуваною, ніж це було в період протистояння двох протиборчих систем, що мали на озброєнні міцну ядерну зброю. З 1990 р. у війнах загинуло майже 4 млн. людей, 90 % з них – некомбатанти.
Разом з тим, світове співтовариство зштовхується з новими загрозами, що мають більш диверсифікований, і менше передбачуваний характер: тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, регіональна нестабільність, фіаско державності, організована злочинність, залежність від енергетичних і продуктових ресурсів і т.п. Ні одна з цих загроз, на відмінність від явної, масованої загрози часів «холодної війни», не має безпосередньо воєнного характеру і не піддається ліквідації суто військовими засобами. Однак, наслідком відбуття кожної із загроз може стати загибель великої кількості населення планети.
У цих умовах значимість системи цивільної оборони зростає і вимагає знаходження її в постійній готовності до дій за призначенням.
При цьому, існуючий рівень розвитку цивілізації поряд із значними можливостями (із тим або іншим успіхом) протидіяти багатьом традиційним небезпекам і загрозам природного й соціального характеру, не завжди забезпечує спроможність своєчасно й ефективно реагувати на високі темпи розвитку техногенної сфери, посилення соціальних протиріч, зростання споживання й залежності від техногенної інфраструктури, що, у свою чергу, стає причинами аварій і катастроф, найчастіше порівнянними за наслідками з природними катаклізмами й локальними війнами.
У таких умовах необхідним стало застосування системного підходу, який передбачає врахування зв’язків і взаємозв’язків явищ і процесів, вжиття дієвих заходів одночасно по низці існуючих проблемних ситуацій і проблем. Це стало однією з передумов створення в світі єдиних державних систем попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій.
Ця тенденція притаманна також і Україні, у наслідок чого було створене Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. У зв’язку з цим був прийнятий і Закон України «Про правові засади цивільного захисту» (2004 р.). Закон «визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту». При цьому під цивільним захистом розуміється «система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період».
Одним з документів, покладених у правову основу цивільного захисту згідно статті 2 Закону, є Закон України «Про Цивільну оборону України». Таким чином, була зроблена поки ще безпідставна спроба формально «поглотити» термін «цивільна оборона», який присутній у інших законодавчих актах та світовій практиці, і замінити його на термін «цивільний захист» без висвітлення механізмів виконання завдань цивільної оборони та її особливостей.
При цьому слід відмітити, що термін «цивільний захист» не має чіткого трактування у практиці його використання. Цивільний захист ґрунтується на допомозі людям у здійсненні їхнього бажання бути почутими, цивільний захист виявляється тісно пов’язаним із принципами соціальної справедливості, цивільними правами й правами людини. Існує декілька моделей цивільного захисту: цивільний захист приватної особи, юридичний цивільний захист, цивільний захист за кошти.
Визначення цивільного захисту з позиції захисту від надзвичайних ситуацій використовує у своєму змісті словосполучення «…запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій… у мирний час і в особливий період». Треба відмітити, що не тільки в Законі України «Про правові засади цивільного захисту», але і в інших літературних джерелах досить часто використовується словосполучення «надзвичайні ситуації мирного і воєнного характеру». Таке формулювання означає тільки те, що надзвичайні ситуації можуть відбуватися як у мирний час, так і в умовах ведення бойових дій, а захист населення від уражаючих факторів надзвичайних ситуацій повинний здійснюватися й у тих випадках, коли вони викликаються впливом зброї або інших засобів противника. Захист же від небезпек, безпосередньо пов’язаних із веденням воєнних дій, відповідно до світової практики, покладений на цивільну оборону.
На теперішній час триває дискусія стосовно змісту терміну «цивільний захист» та сфери його застосування. Є намагання об’єднати дві сфери діяльності в одну – у сфері захисту від наслідків надзвичайних ситуацій і в сфері цивільної оборони, – яке передбачає виникнення можливого позитивного ефекту внаслідок схожості заходів, що визначені для виконання у відповідних ситуаціях. В іншому випадку пропонується в межах визначення цивільного захисту замінити словосполучення «надзвичайна ситуація» на «кризова ситуація», що вимагає тоді розповсюдити цивільний захист і на кризові ситуації політичного, соціального та економічного характеру, які розрізняються між собою. Є пропозиції розглядати цивільний захист, в одному випадку, як комплекс заходів, а в іншому випадку, як систему заходів.
Законодавство деяких республік СНД також використовує термінологію «цивільна оборона» і «цивільний захист».
У законі Республіки Казахстан «Про цивільний захист», наприклад, вказуються такі основні поняття: «цивільний захист» – загальнодержавний комплекс заходів, що здійснюються в мирний та воєнний час, спрямованих на забезпечення захисту населення, об’єктів господарювання і території, який включає в себе заходи Цивільної оборони, попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі ті, що викликані терористичними актами, забезпечення пожежної і промислової безпеки, формування, зберігання і використання державного матеріального резерву; «цивільна оборона» – комплекс заходів, що здійснюються в мирний та воєнний час з метою захисту населення, об’єктів господарювання і території країни від дії уражаючих (руйнуючих) факторів сучасних засобів ураження.
У федеральному законі РФ «Про цивільну оборону» наведено таке визначення: «цивільна оборона» – система заходів щодо підготовки до захисту та захисту населення, матеріальних і культурних цінностей на території Російсько ї Федерації від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або в наслідку цих дій.
У понятійно-термінологічному словнику «Цивільний захист» під загальною редакцією Ю.Л. Вороб’єва наведені визначення для цивільної оборони і цивільного захисту: «цивільний захист» – комплекс заходів щодо підготовки до захисту та захисту населення, земельного, водного й повітряного простору, матеріальних і культурних цінностей у НС природного й техногенного характеру, а також від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій; «цивільна оборона» – система заходів щодо підготовки до захисту та захисту населення, матеріальних і культурних цінностей на території держави від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій.
На жаль, що Україна в площині законодавства зробила у 2008 р. кроки, які не можна вважати як спробу інтегруватися в міжнародні структури. Цивільна оборона, як від особливої діяльності під час війни, був замінений терміном «цивільний захист», який не має однозначного трактування в юриспруденції. Підтвердженням цьому стало внесення змін у 2008 р. у Закон «Про оборону України», у результаті чого термін «цивільна оборона», як такий, був безпідставно виключений із юридичного та практичного використання. Як наслідок – створена правова дихотомія: паралельно існують два Закони України «Про Цивільну оборону Україну» і «Про правові засади цивільного захисту». Це є підтвердженням проблематичності існуючого законодавства, штучно створеного в 2008 р., і штучної «законності» щодо знищення військ цивільної оборони, як таких, взагалі.
Щодо використання термінів «цивільна оборона» і «цивільний захист» у міжнародному праві, зарубіжних країнах та українському законодавстві слід зробити такі висновки:
– «цивільна оборона» є визначальним терміном, який був запропонований для використання ще у ХХ ст., а термін «цивільний захист» є похідним у наслідок зменшення глобальної воєнної небезпеки в світі на прикінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. і зростання кількості й складності надзвичайних ситуацій у мирний час;
– термін «цивільний захист» не має однозначного трактування в державній і світовій юриспруденції, що створює умови для розмиття його змісту;
– на початку ХХ ст. створена і функціонує на правах міжурядової організації (1972 р.) Міжнародна організація цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO), до складу якої входять десятки країн світу;
– започаткована тенденція щодо знаходження підстав і умов для об’єднання «цивільної оборони» і «цивільного захисту»;
– у літературних джерелах існують різні визначення для «цивільної оборони» і «цивільного захисту», враховуючи наявність змістовної схожості;
– цивільна оборона визначалась як складова частина загальної оборони України;
– цивільна оборона, як складова оборони держави, починається, як свідчить світовий досвід, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну;
– цивільний захист реалізується протягом всього часу існування України;
– порушена гармонізація чинного законодавства після прийняття у 2004 р. Закону України «Про правові засади цивільного захисту» та змін 2008 р.
З урахуванням чинного законодавства України, наявності в переліку спеціальностей ВАК спеціальності 21.02.03 «Цивільна оборона» запропоновано за участю вчених Національного університету оборони України паспорт спеціальності з військових і технічних наук.
Паспорт спеціальності 21.02.03 - цивільна оборона
1. Формула спеціальності
Цивільна оборона – галузь науки, яка вивчає теоретичні, науково-технічні, технологічні, економічні, екологічні, соціально-політичні проблеми, які викликають порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території (акваторії) або об'єктів на ній (об'єктів на морі), внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха або небезпечного випадку, що призвели або можуть призвести до неможливості проживання населення на зазначеній території або об'єкті, проведення там господарчої діяльності, загибелі людей або до значних матеріальних збитків.
2. Напрямок наукових досліджень
Створення й розвиток теоретичних, експериментальних, методологічних, технічних, технологічних основ Цивільної оборони. Обґрунтування основ оцінок ризику в повсякденній діяльності людей на окремому об'єкті або регіоні з метою мінімальної можливості виникнення надзвичайних ситуацій, аварій, катастроф та інших небезпечних явищ.
Розробка та створення систем державного та регіонального моніторингу надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру.
Удосконалення існуючих та створення нових методів прогнозів і попередження надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру, небезпечних природних явищ, в тому числі епідемій, епізоотій, епіфітотій.
Розробка математичних моделей надзвичайних ситуацій, створення оптимальних алгоритмів ліквідації наслідків аварій та катастроф, в тому числі пошук і рятування людей на воді.
Оптимізація існуючих та розробка нових методів прогнозів і оцінка збитків, в тому числі матеріального внаслідок аварій, катастроф і надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.
Розробка та створення біотехнічних систем, запобігання й ліквідація наслідків аварійних і надзвичайних ситуацій на транспортних засобах та об'єктах підвищеної небезпечності.
3. Галузь науки, з якої присуджуються наукові ступені: технічні науки.
1.2. Роль, місце і завдання цивільного захисту в структурі заходів щодо забезпечення життєдіяльності населення України
Відповідно до Закону України, прийнятого в лютому 1993 року, і Положення про Цивільну оборону, Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року і Додаткових Протоколів від 8 червня 1977 року громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків катастроф, стихійних лих і можуть вимагати від уряду України, інших органів державної виконавчої влади гарантій щодо забезпечення його реалізації.
Держава як гарант цього права утворює систему органів управління, сил і заходів, способів і дій, об'єднаних і визначених як Цивільна оборона України.
До комплексу дій держави і суб'єктів щодо попередження надзвичайних ситуацій належать відслідковування передумов і вплив можливих подій на їх розвиток, а в разі виникнення надзвичайної ситуації збір, опрацювання, аналіз і передача у встановленому порядку інформації, підготування проектів і прийняття відповідних невідкладних рішень, термінові дії з локалізації і ліквідації надзвичайної ситуації; ослаблення й ліквідація наслідків надзвичайної ситуації; організація компенсації втрат населенню.
Для вирішення цих завдань створена Постійна урядова комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.
Для оперативного реагування на надзвичайні ситуації або їх загрозу відповідно до наказу Міністерства надзвичайних ситуацій України діє оперативна мобільна група (ОМГ).
У 1997 році почалася робота над створенням Кризового центру МНС.
Кризовий центр забезпечує вирішення питань реагування на надзвичайні ситуації техногенного, природного й інших походжень. Він є осередком і центральним елементом Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань концентрації інформації.
Кризовий центр – це перший серйозний крок до організації інформаційно-аналітичної системи. З появою надзвичайної ситуації він стає головним штабом міністерства, що оцінює кризову ситуацію й оперативно втручається у вирішення проблеми, приймає всі ключові рішення, спрямовані на зменшення масштабів лиха, на подолання наслідків НС, насамперед - на порятунок людей, захист навколишнього середовища, зберігання матеріальних цінностей. Зараз цією системою охоплено три міністерства і відомства, які мають найбільше відношення до техногенної екологічної безпеки. Після дослідження системи до неї підключаться урядові підрозділи та інші спеціальні підрозділи. Зрештою інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій зросте до масштабів загальнонаціональної.
Кризовий центр забезпечує інформаційну підтримку прийняття обґрунтованих рішень членами Постійної урядової комісії з питань техногенно-екологічної безпеки (ТЕБ) і НС.
Інспекція цивільної оборони України. Для вирішення завдань у галузі запобігання виникнення надзвичайних ситуацій створюється Інспекція цивільної оборони України, на яку покладається контроль:
за експлуатацією діючих підприємств, споруд і потенційно небезпечних об'єктів, включаючи контроль за наявністю засобів колективного й індивідуального захисту, майна цивільної оборони, систем контролю й оповіщення;
збереженням, транспортуванням, використанням, знешкод жен ням і похованням сильнодіючих отруйних, радіоактивних і вибухонебезпечних речовин, а також здійснення заходів щодо запобігання їх аварійних викидів;
дотриманням будівельних норм і правил інженерно-технічних заходів цивільної оборони, а також техногенної безпеки на хімічно, пожежо- і вибухонебезпечних об'єктах.
Положення про Інспекцію цивільної оборони України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Цивільна оборона України - державна система органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного й військового характерів.
Із вищесказаного випливає, що основне призначення Цивільної оборони:
у мирний час – забезпечення надійного захисту населення й народного господарства від наслідків значних виробничих аварій, катастроф, стихійних лих і створення умов для їх швидкої ліквідації;
воєнний час – разом із Збройними силами й іншими формуваннями та при активній участі всього населення захистити тил країни від впливу сучасних засобів ураження і забезпечити його стійку роботу.
Організаційна структура ЦЗ України визначається її призначенням, роллю і місцем у загальних оборонних заходах країни, а також системою загальнодержавного устрою, структурою органів управління.
Цивільна оборона організована за територіально-виробничим принципом на всій території держави.
Загальне керівництво ЦЗ відповідно до принципу її організації здійснює Кабінет Міністрів України, уряд Криму, центральні, місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.
У містах, районах, селищах, селах керівництво здійснюють виконкоми відповідних місцевих рад.
Начальником ЦЗ України є прем'єр-міністр України. На інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальника ЦЗ виконують керівники відповідних органів державної виконавчої влади, голови виконкомів місцевих рад.
У міністерствах, відомствах, на підприємствах, в установах, організаціях і на об'єктах господарської діяльності (ОГД) начальником ЦЗ є керівник.
Безпосереднє керівництво виконанням завдань ЦЗ поклада^ ється на штаби цивільної оборони, спеціальні підрозділи мініс-терстр й інших центральних органів державної виконавчої влади, що залучаються для виконання завдань із захисту населення та надання йому допомоги в надзвичайних ситуаціях, а також співробітників ЦЗ підприємств, установ й організацій, чисельний склад яких визначається відповідно до Положення про ЦЗ України.
Для проведення заходів органи управління ЦЗ на підприємствах, установах і в організаціях розробляють плани:
розвитку й удосконалення ЦЗ;
дії органів управління й сил ЦЗ в разі надзвичайних ситуацій.
Для надійного і стійкого керування процесами захисту населення в НС і виконання інших функцій застосовується державна система пунктів управління (ПУ):
на державному рівні – захищений ПУ, обладнаний засобами зв'язку, системою життєзабезпечення з цілодобовим чергуванням, розташований поблизу місця дислокації адміністрації Президента, запасний ПУ в заміській зоні (за рахунок держбюджету);
рівні міністерств та інших центральних органів державної влади – запасні ПУ в заміській зоні (за рахунок міністерств, відомств);
обласному рівні й у Республіці Крим - по два запасні ПУ: один у місті, інший – у заміській зоні. Ці пункти обладнуються засобами зв'язку й оповіщення, системами життєзабезпечення;
інших адміністративних рівнях ПУ створюються за місцем дислокації органу, що здійснює керівництво ЦЗ наданому об'єкті, в одному з укриттів ОГД.
При обласних і міських радах утворені постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки й надзвичайних ситуацій, які очолюють заступники голів виконкомів.
Рішення постійної комісії (ПК) є обов'язковими для всіх без винятку підприємств, установ і органів управління, розташованих на території підвідомчої ради, при якій створена ПК. Робота постійної комісії організується разом з органами МВС, СБУ, військкоматів й ін.
Постійна комісія має право:
приймати рішення щодо проведення екстрених заходів для захисту населення;
брати участь у підготовці висновків щодо доцільності розміщення потенційно небезпечних об'єктів, здійснювати контроль за їх діяльністю;
залучати до роботи матеріальні, людські та інші ресурси для запобігання аварій, катастроф і ліквідації наслідків НС.
У разі виникнення НС на ПК покладаються основні завдання:
приведення в готовність підпорядкованих органів управління, сил і засобів ЦЗ;
оцінка обстановки й прогнозування можливих наслідків НС;
прийняття екстрених заходів для життєзабезпечення населення, зниження екологічних й матеріальних збитків.
Цивільна оборона в сучасних умовах
Цивільна оборона у своїй практичній діяльності спирається на людські й матеріальні ресурси всієї країни. Вона є не лише частиною системи соціальних і оборонних заходів, але й всенародною справою.
1. Завдання цивільної оборони:
1. Попередження населення про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження й вживання заходів щодо змен шення збитків у разі аварій, катастроф, значних пожеж і стихійних лих.
2. Оповіщення населення в ході ліквідації наслідків НС, постійне його інформування про обстановку, що складається.
Для виконання цього завдання створена автоматизована система оповіщення й інформаційного забезпечення на базі загальнодержавної мережі зв'язку й радіомовлення, яка поділяється на державну й регіональну.
3. Захист населення від наслідків стихійних лих НС.
З метою виконання цього завдання здійснюється комплекс заходів, що забезпечують укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний захист, а також захист від біологічних засобів ураження.
Підставою для практичного здійснення заходів евакуації є показники стану довкілля в разі НС і відповідне рішення ПК.
Штаби ЦЗ беруть участь у плануванні евакозаходів і всебічно сприяють підготовці евакоорганів до їх роботи.
4. Організація й проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у зонах надзвичайних ситуацій та осередках ураження.
Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків НС, а також:
розвідуванні осередків ураження й визначенні меж цих осередків;
проведенні робіт, пов'язаних із пошуком і порятунком людей;
наданні допомоги потерпілим;
евакуації населення з осередків масових уражень;
забезпеченні громадського порядку в зонах аварій, катастроф;
здійсненні заходів життєзабезпечення населення;
здійсненні санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів тощо.
5. Створення систем аналізу, прогнозування, керування, оповіщення і зв'язку, спостереження й контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх у готовності для стійкого функціонування в умовах НС мирного і воєнного часу.
Організатором діяльності цих систем є Міністерство України з питань НС, основними виконавцями – Держкомгідромет, Міністерство охорони здоров'я й інші центральні органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи й організації, що входять у сферу його управління.
Спеціальні підрозділи названих центральних органів державної виконавчої влади цілодобово й у встановлені терміни інформують штаб ЦЗ України про стан навколишнього природного середовища, подають відомості щодо прогнозів на найближчий час. Про загрозливі явища штаб ЦЗ інформує негайно.
6. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійних лих і у воєнний час.
Завдання передбачає заходи, що здійснюються центральними й місцевими органами державної влади, адміністраціями областей, міст, районів, установ і організацій завчасно, а також у разі виникнення НС з метою створення умов для виживання населення, що може виявитися (виявилося) в осередках ураження.
Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімальних потреб громадян, що постраждали від наслідків НС, надання їм побутових послуг і реалізацію соціальних гарантій на час проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, є:
тимчасове розселення громадян у безпечні місця;
організація харчування населення в зонах НС;
організація забезпечення потерпілого населення одягом, взуттям і товарами першої необхідності;
забезпечення медичного обслуговування і санітарно-епідемічного нагляду в місцях тимчасового розселення.
7. Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу ЦЗ, її органів управління і сил, навчання населення вміння застосовувати індивідуальні засоби захисту (ІЗЗ) і діяти в умовах НС. Населення проходить підготовку за групами:
учні середніх шкіл – за програмами під керівництвом учителів;
студенти – за спеціальними програмами.
Особи, не зайняті у сфері виробництва й обслуговування, навчаються вміння застосовувати засоби захисту і діяти в умовах НС за допомогою пам'яток і засобів масової інформації, а також під час загальнодержавного навчання з ЦЗ, яке проводиться за рішенням уряду України.
Сили і засоби цивільного захисту України, їх характеристика і призначення
З метою удосконалення системи попередження й ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, раціонального використання бюджетних коштів, а також наявних сил і засобів різноманітних міністерств і відомств Указом Президента України за № 1005/96 від 28 жовтня 1996 року в Україні створено Міністерство з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України). Цьому Міністерству підпорядкована вся система ЦЗ України, а в разі виникнення НС воно координує діяльність міністерств й інших центральних органів виконавчої влади з вирішення питань щодо захисту населення і територій від НС і ліквідації їх наслідків.
Для цього МНС України залучає не лише сили і засоби медичної служби ЦЗ, але й бригади екстреної медичної допомоги, створені при Міністерстві охорони здоров'я, сили і засоби медичних служб Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Прикордонних військ, Міністерства транспорту України й інших міністерств і відомств.
Завдання військ цивільного захисту – захист населення від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, військових дій, проведення рятувальних та інших невідкладних заходів.
Порядок повсякденного функціонування військ цивільного захисту і їх дії в надзвичайних ситуаціях визначаються Законом України "Про Цивільну оборону України" і Статутом військ ЦЗ МНС, їх ще називають "війська не для війни".
Сьогодні війська ЦЗ МНС у своєму складі містять:
окремі механізовані бригади (3 одиниці);
окрему навчальну бригаду;
окремі мобільні механізовані полки (4 одиниці);
окремі аварійно-рятувальні батальйони (3 одиниці);
об'єднаний загін оперативного реагування;
районний рятувальний координаційний центр;
частини чи підрозділи (3 одиниці).
В Україні війська ЦЗ МНС представлені 14 військовими частинами і 2 підрозділами, що розташовані в містах: Києві; Донецьку; Вінниці; Кіровограді; Керчі; Переяслав-Хмельницькому; Дрогобичі; Мерефі; Краснознаменці; Мелітополі; Верховцеві; Ромнах; Лоскутовці; Мазанці, а також: спеціалізований воєнізований загін швидкого реагування (у Дніпропетровську), державне воєнізоване спеціалізоване аварійно-рятувальне підприємство (у Запоріжжі), спеціалізована воєнізована аварійно-рятувальна частина (у Полтаві).
Спеціалістів для військ ЦЗ готують військові кафедри Київського державного технічного університету будівництва й архітектури, Севастополь ського інституту ядерної енергетики й промисловості, інженерного факультету Подільської державної аграрно-технічної академії.
Відповідно до наказу Міністра МНС за № 23 від 3 лютого 1997 року в разі виникнення надзвичайних ситуацій спеціалізованими формуваннями ЦЗ, їх завданнями й зонами відповідальності вважають:
спеціальну воєнізовану аварійно-рятувальну частину (м. Полтава) – проведення аварійно-рятувальних робіт з ліквідації нафто – і газогорючих фонтанів, фонтанів, що не горять, а також наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру на території України;
спеціальний воєнізований загін швидкого реагування (м. Дніпропетровськ) – проведення аварійно-рятувальних робіт із ліквідації великих виробничих аварій на об'єктах, що виробляють і зберігають сильнодіючі отруйні речовини, а також наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру на території України;
державне воєнізоване спеціалізоване аварійно-рятувальне підприємство (м. Запоріжжя) – проведення локалізації і спеціальних робіт на хімічно-небезпечних об'єктах, нафтопродуктопроводах і спеціальних робіт у разі надзвичайних ситуацій природного характеру на території Запорізької області й інших регіонів України;
центральний воєнізований спеціалізований аварійно-рятувальний загін (м. Київ) – проведення аварійно-рятувальних робіт у разі НС на території України.
Невоєнізовані формування ЦЗ – це основна складова частина всієї ЦЗ, вони створюються в разі виникнення НС в областях, районах, а також на підприємствах, що продовжують свою роботу під час НС.
Комплектування невоєнізованих формувань установлюється законодавчим порядком, з урахуванням завдань штабів ЦЗ.
Порядок використання особового складу невоєнізованих формувань, його матеріального і фінансового забезпечення, а також матеріального стимулювання в мирний час визначають обласні, Київська і Севастопольська міські адміністрації.
Функціональні обов'язки посадових осіб цивільної оборони викладені в Положенні про Цивільну оборону України і в керівних документах по ЦЗ.
Медичних працівників понад усе цікавить у системі ЦЗ її медична служба.
Медична служба цивільної оборони (МС ЦЗ) - спеціальна служба в системі охорони здоров'я, призначена для медичного забезпечення населення в зонах стихійних лих, а також в осередках ураження за умови застосування у воєнний час зброї масового ураження. Підрозділи МС ЦЗ формуються установами Міністерства охорони здоров'я України. В областях –це управління охорони здоров'я, у міських районах – медичні НДІ, лікувальні заклади, СЕС, СП тощо, а в сільській місцевості – ЦРЛ, СЕС.
Силами МС ЦЗ є медичні формування і медичні заклади. Формування МС ЦЗ – рухомі сили служби. Це санітарні пости, санітарні дружини, загони першої медичної допомоги (ЗМП), рухомі протиепідемічні загони (РПЕЗ), бригади спеціалізованої медичної допомоги (БСМД), загони спеціалізованої медичної допомоги (ЗСМД), спеціалізовані протиепідемічні бригади (СПЕБ), інфекційні рухомі госпіталі (ІРГ), групи епідеміологічної розвідки (ГЕР).
За підпорядкованістю формування МС ЦЗ підрозділяються на об'єктові (СП, СД) і територіальні (всі інші формування МС ЦЗ).
До закладів МС ЦЗ належать: головні лікарні, багатопрофільні лікарні, профільні лікарні (травматологічні, терапевтичні, інфекційні тощо). Крім того, до роботи в системі МС ЦЗ залучаються СЕС, заклади служби крові.
Сили і засоби МС ЦЗ в Харківській області представлені 66 загонами першої медичної допомоги, 21 рухомим протиепідемічним загоном і 7 автосанітарними підрозділами. Медичне майно МС ЦЗ зберігається на 6 складах, розосереджених по території області.
Усі формування та заклади МС ЦЗ оснащуються майном і технікою відповідно до Табеля оснащення.
Цивільна оборона зарубіжних країн. Міжнародне співробітництво у сфері цивільної оборони
Законом України передбачене співробітництво з іншими державами у сфері ЦЗ з питань обміну досвідом роботи, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, створення й оснащення сил ЦЗ, спільних дій у випадку транскордонних НС.
Аналіз висновків і практичної діяльності різноманітних органів ЦЗ зарубіжних країн свідчить про перспективність висновку "щодо подвійного призначення" ЦЗ, тобто про захист населення в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.
В Україні як незалежній суверенній державі створена своя система ЦЗ.
Проведено додаткові наукові дослідження з оцінки небезпеки для життєдіяльності населення можливих техногенних і природних катастроф на території України й суміжних з нею держав.
Від техногенних аварій, катастроф, стихійних лих у світі в середньому держави втрачають від 2 до 4% національного валового продукту. Все це обумов лює необхідність тісної міжнародної взаємодії з питань захисту населення в НС.
7 липня 1997 року об'єднаний аварійно-рятувальний загін Дрогобицької окремої мобільної механізованої бригади МНС, фахові рятувальники з Полтавської спеціалізованої воєнізованої частини, шляховики, гідротехніки, комунальники й медики з Львівської області - усього понад 250 осіб - допомагали Опольскому воєводству (Польща) під час боротьби з повінню (рівень води досягав 777 см).
У Росії створене Міністерство в справах ЦЗ, НС і ліквідації наслідків стихійних лих (3 управління, найголовніше з них націлене на забезпечення захисту населення в НС як мирного, так і воєнного часу). Управління системного аналізу призначене для координації робіт, створення і розвитку системи попередження і дії в умовах НС.
З огляду на велику територію Росії і необхідність оперативного реагування на можливі НС там створено 9 регіональних центрів (у Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові, Самарі, Новосибірську, Читі й ін.) для координації дій територіальних органів ЦЗ. Регіональним центрам надані великі повноваження.
У країнах ближнього зарубіжжя ЦЗ побудована за принципом колишнього СРСР.
У країнах дальнього зарубіжжя ЦЗ давно склалася, функціонує й координується Головним комітетом НАТО по розробці планів ЦЗ в надзвичайних ситуаціях. У його склад входить 8 комітетів: планування людських і матеріальних ресурсів, промислових ресурсів, постачання ГММ, морських перевезень й ін.
Представники країн блоку проходять підготовку і широко залучаються для ліквідації НС, навчань, симпозіумів тощо.
27-30 серпня 1997 року на полігоні МО Широкий Лан у Миколаївській області відбулися спільні українсько-американські навчання "Сі Бриз-97".
Організаційна структура ЦЗ НАТО здебільшого однакова. Загальне керівництво діяльністю ЦЗ виведене на визначені міністерства. Організація систем керування ЦЗ передбачає розподіл території країн на округи, підокруги, зони і райони ЦЗ.
У США – 10 округів (від 4 до 8 штатів в одному), Канаді – за кількістю провінцій, ФРН – за кількістю земель, Великобританії – 10 округів, 17 підокругів, 3 зони і 8 районів ЦЗ.
Найбільші системи ЦЗ створені у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, Ізраїлі. У цих країнах добре налагоджене навчання персоналу і населення, виділяються значні асигнування й засоби.
Усебічне міжнародне співробітництво, що намітилося, виявилося в створенні багатьох міжнародних органів для взаємодії систем ЦЗ європейських держав для ліквідації наслідків глобальних надзвичайних ситуацій.
Існує Міжнародна організація цивільної оборони (МО ЦЗ), створена 1959 року, куди входить 42 держави. Сформульовано завдання щодо підвищення захисту людей у НС. Остання конференція закріпила наміри 22 держав співробітничати як на двосторонній, так і на регіональній основі, прийняла Конвенцію про скоординовану допомогу в НС.
Вирішуючи проблеми захисту населення України, необхідно враховувати транскордонні катастрофи, наслідки яких поширюються на декілька держав. Транскордонні надзвичайні ситуації можуть створювати підприємства, АЕС, хімічні та інші об'єкти, розміщені в прикордонних з Україною районах Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, Польщі й інших державах. У разі можливих там аварій і катастроф імовірні їх наслідки й ушкодження території України.
З іншого боку, аварії на деяких об'єктах України (АЕС, хімічних об'єктах) можуть мати наслідки на території суміжних із нею держав.
Підготовка сил і засобів ЦЗ для дії під час НС – необхідна умова безпеки населення.
Відповідно до закону співробітництво з іншими державами у сфері ЦЗ здійснює Президент і Кабінет Міністрів України. Прийнято рішення про участь України в Міжнародній організації ЦЗ й в операціях європейських держав у питаннях надання допомоги в разі стихійних лих.
У сфері розвитку міжнародного співробітництва Україна віддає перевагу реалізації заходів, передбачених програмою "Партнерство заради миру" в розрізі запобігання катастроф, зменшення їх наслідків, реагування і створення можливостей для участі в пошуково-рятувальних і гуманітарних операціях за межами країни.
В Ісландії представницька група спеціалістів МНС України взяла участь у навчаннях, що відбулися на військовій базі НАТО в Кефлавіці в межах програми "Партнерство заради миру" під назвою "Кооперейтив Сейфгард-97". Мета навчань - виробити взаємодію міжнародних сил, що залучаються на рівні частин і штабів із комбінованим використанням спецтехніки і засобів зв'язку під час пошуково-рятувальної операції разом із Цивільною обороною й урядом Ісландії. У цьому відношенні показовими були міжнародні навчання "Сі Бриз-97" на території України за участю формувань МНС. Це міністерство одночасно проводило міжнародний семінар: "Аеромедична евакуація й рятувальні операції в надзвичайних ситуаціях". Ці заходи дуже збагатили національний і міжнародний досвід в організації і проведенні рятувальних операцій, переконали нас у слушності обраної стратегії у сфері міжнародного співробітництва.
МНС України вважає за доцільне продовжити взаємодію в межах "Чотиристороннього комітету ООН з міжнародного співробітництва по Чорнобилю". Для інтеграції України в загальноєвропейські структури особливе значення має співробітництво в межах програм Ради Європи, Європейської Комісії, Центральноєвропейської ініціативи. Значні можливості відкриваються перед МНС завдяки підписанню Президентом Указу "Про приєднання України до Частково відкритої угоди Ради Європи". Невід'ємною часткою співробітництва з ЧВУ РЄ стало створення під егідою МНС України Європейського центру техногенної безпеки ТЕ8ЕС у Києві. Виходячи з економічної доцільності, продовжується робота з Міжнародною радою з надзвичайних ситуацій СНД, Радою з проблем соціального захисту СНД.
Лекції № 2. Основи цивільного захисту населення
План
Надзвичайні ситуації в Україні та їх класифікація
Характерною рисою розвитку земної цивілізації є збільшення небезпеки її загибелі. Сьогодні на нашій планеті посилюється глобальна системна криза, яка проявляється у погіршенні екології, зміні кліматичнихумов, збільшенні кількості і масштабів природних і техногенних катастроф, терористичних актів та інших соціальних і політичних небезпек.
Тільки за останні 20 років від стихійних лих, промислових аварій і катастроф постраждало у всьому світі понад 1 млрд. людей, в т.ч. 5 млн. загинуло, а матеріальний збиток становить трильйони доларів.
За останні роки щороку в Україні стається в середньому 350 надзвичайних ситуацій.
Від надзвичайних ситуацій (НС) щорічно в Україні гине більше 70 тис. осіб, населення і держава зазнають значних матеріальних збитків. Так, наприклад, у 2008 році внаслідок НС техногенного та природного характеру державі було завдано збитків на суму понад 4,7 млрд. грн, що у 5,7 раз перевищує показники 2007 року і майже в 11 разів втрати від НС 2006 -го. При цьому понад 4,6 млрд. грн. складають збитки від НС природного характеру.
Надзвичайні ситуації класифікують за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат і матеріальних збитків.
Згідно зі змінами, які вносяться в Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001, затверджений наказом Держстандарту України від 19.11.01 р. № 552, уточнені види надзвичайних ситуацій та їх зміст.
Види надзвичайних ситуацій (залежно від характеру походження, що можуть зумовити виникнення НС на території України)
|
техногенного характеру |
природного характеру |
соціального характеру |
воєнного характеру |
Надзвичайна ситуація техногенного характеру – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті внаслідок транспортної аварії (катастрофи) пожежі, вибуху, аварії з викиданням (загрозою викидання) небезпечних хімічних, радіоактивних та біологічно небезпечних речовин, раптового руйнування споруд; аварії в електроенергетичних системах, системах життєзабезпечення, системах телекомунікацій, на очисних спорудах, у системах нафтогазового промислового комплексу, гідродинамічних аварій тощо.
Надзвичайна ситуація природного характеру – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, повязане з небезпечним геофізичним, геологічним чи гідрологічним явищем, деградацією грунтів чи надр, пожежею у природних екологічних системах, зміною стану повітряного басейну, інфекційноюзахворюваністю та отруєнням людей, інфекційним захворюванням свійських тварин, масовою загибеллю диких тварин, ураженням сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками тощо.
Надзвичайна ситуація соціального характеру – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті спричинене протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування, або пов’язане із зникненням (викраденням) зброї та небезпечних речовин, нещасними випадками з людьми тощо.
Надзвичайна ситуація воєнного характеру – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті спричинене застосуванням звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якого виникають вторинні чинники ураження населення, що визначаються окремими нормативними документами.
Рівні надзвичайних ситуацій (НС)
Згідно з Порядком класифікації НС техногенного та природного характеру за їх рівнями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.04 № 368 залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, кількості постраждалих і загиблих, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначають такі рівні надзвичайних ситуацій
державний регіональний місцевий об’єктовий
Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями здійснюється для забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідвацією їх наслідків.
Для визначення рівня НС розглядаються слідуючі фактори:
– територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації наслідків НС;
– кількість людей, які загинули або постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації;
– розмір заподіяних (очікуваних) збитків (розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідківа НС техногенного і природного характеру, затвердженої постановою КМУ від 15.02.2002 р. № 175);
Надзвичайна ситуація державного рівня – це ситуація:
– яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;
– яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1% від обсягу видатків відповідних бюджетів (НС державного рівня за територіальним поширенням);
– яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі – особи, яким внаслідок дії уражальних чинників джерела НС завдано тілесне ушкодження або які захворіли, що призвело до втрати працездатності, засвідченої в установленому порядку) чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);
– внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати;
– збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
– яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.
Надзвичайна ситуація регіонального рівня – це така ситуація:
– яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1% обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (НС регіонального рівня за територіальним поширенням);
– яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
– збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Надзвичайна ситуація місцевого рівня – це така ситуація:
– яка вийшла за межі території потенційно небезпечного об’єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта;
– внаслідок якої загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
– збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
Надзвичайна ситуація об’єктового рівня – це така ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.
Необхідно зазначити, що надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із зазначених критеріїв, наведених вище.У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає визначених вище критеріїв, рівень надзвичайної ситуації визнається на ступінь менше (для дорожьо-транспортних пригод – на два ступеня менше).
Віднесення надзвичайної ситуації, яка виникла на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, до державного та регіонального рівня за територіальним поширенням або за сумарними показниками її наслідків не є підставою для віднесення надзвичайної ситуації до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць. Віднесення надзвичайної ситуації до державного та регіонального рівня для зазначених адміністративно-територіальних одиниць здійснюється окремо за критеріями та правилами, зазначеними вище.
Остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації з подальшим відображенням його у даних статистики, зокрема у разі відсутності відомостей у повному обсязі стосовно розвитку надзвичайної ситуації, приймає МНС з урахуванням експертного висновку (за наявності) регіональної комісії зпитань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБта НС).
Гарантом захисту населення від НС є держава. Згідно із законом України "Про цивільну оборону України" кожен громадянин має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха. Уряд України, міністерства та інші органи виконавчаї влади і місцевого самоврядування, керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання повинні забезпечити реалізацію цього права. Держава, як гарант цього права, створила систему цивільної оборони (ЦО).
Конкретні заходи щодо вирішення завдання цивільної оборони знайшли відображення в Положенні про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 р. № 299.
Цивільна оборона України організована і функціонує за територіально-виробничим принципом. Територіальний принцип полягає в тому, що розподіл проведення заходів цивільної оборони за обсягом та відповідальністю за їх виконанням на території областей, міст, районів і сільських місцевостей здійснюється відповідно до адміністративного поділу території України.
Виробничий принцип полягає в тому, що організація і функціонування цивільної оборони здійснюється в усіх галузях від міністерств та інших центральних органів до об’єктів (підприємств, установ, організацій) незалежно від форм власності і господарювання.
Системоутворюючі елементи ЦО:
– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади до повно важень якого віднесено питання ЦО – Міністерство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС);
– органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов‘язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у НС;
– органи повсякденного управління процесами захисту населення від НС у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування;
– сили і засоби призначені для виконання завдань ЦО;
– фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачених на випадок НС;
– системи зв‘язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
– курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців та населення з питань ЦО;
– спеціалізовані служби ЦО.
Спеціалізовані служби цивільної оборони створюються у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністра ціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків НС та проведення спеціальних робіт.
Види спеціалізованих служб:
енергетики;
захисту сільськогосподарських тварин і рослин;
інженерні;
комунально-технічні;
матеріального забезпечення;
медичні;
оповіщення і зв’язку;
протипожежні;
торгівлі і харчування;
технічні;
транспортного забезпечення та інші.
Для проведення евакуації, інших заходів в умовах НС на базі місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій створюються евакуаційні комісії.
Керівництво Цивільною обороною України здійснюють:
– Кабінет Міністрів України;
– міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
– Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (АРК);
– місцеві державні адміністрації;
– керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання.
Органи управління Цивільною обороною:
– Міністерство з питань надзвичайних ситуацій;
– в областях, м. Києві та м. Севастополі при держадміністраціях – управління з питань НС та цивільного захисту населення;
– у райдержадміністраціях, у міських райдержадміністраціях є відділи чи управління з питань НС та цивільного захисту населення;
– на підприємствах, установах і організаціях – штаби ЦО та НС.
Для забезпечення своєчасного запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру Кабінет міністрів України постановою від 03.08.1998 р. № 1198 створив Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру (ЄДС НС).
ЄДС НС об’єднала діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, державні підприємства, установи та організації для нагляду за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організації проведення робіт із запобігання НС техногенного і природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.
Склад єдиної державної системи запобігання
і реагування на надзвичайні ситуації техногенного
і природного характеру (ЄДС НС):
– органи управління;
– сили і засоби попередження та реагування на НС;
– системи забезпечення;
– добровільні рятувальні формування (зареєстровані на території України та мають національний сертифікат на проведення аварійно-рятувальних робіт)
Для координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо безпеки та захисту населення і територій, реагування на НС техногенного і природного походження, створені постійно діючі комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС).
Комісії з ТЕБ та НС створюються при виконавчих органах влади на державному, регіональному, районному (міському) і об’єктовому рівнях. У своїй діяльності вони керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінета міністрів України, Положенням про Державну комісію з питань ТЕБ та НС та іншими нормативно-правовими актами.
Основні завдання комісії з ТЕБ та НС полягають у :
– координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов‘язаної з функціонуванням єдиної державної системи запобігання і реагування на НС;
– участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;
– організації та керівництві проведенням робіт при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій національного і регіонального масштабів у т.ч. з транскордонним впливом.
Згідно з прийнятими і введеними в дію законодавчими і іншими нормативно-правовими актами, зокрема, законом України "Про правові засади цивільного захисту (2004 р.), указами призидента України "Про заходи щодо удосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій" від 27.01.2003 р. №47/2003, «Про державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів Державної пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 р.» від 19.12.2003 р. № 1467/2003 та іншими його указами проводиться реформування цивільної оборони України.
Сутність реформування – об’єднати органи управління і сили цивільної оборони, пожежної охорони, аварійно-рятувальні сили, матеріально-технічні ресурси в єдину державну систему цивільного захисту.
Реформування цивільної оборони України на сьогодні з юридичної точки зору не завершено.
Згідно з існуючою законодавчою базою в Україні одночасно функціонує три системи протидії надзвичайним ситуаціям. Система цивільної оборони, Єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру і Єдина системи цивільного захисту (ЦЗ) (табл. 1).
Таблиця 1
Система протидії НС в Україні (згідно з існуючою законодавчою базою)
|
Система цивільної оборони (ЦО) |
Єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру (ЄДС НС) |
Єдина система цивільного захисту (ЦЗ) |
|
Має завдання на мирний і воєнний час |
Завдання виконує тільки в мирний час |
Завдання ЦЗ збігаються із завданнями ЦО і ЄДС НС і виконуються в мирний час і в особливий період |
|
Органи управління одні й тіж |
До органіва управління та сил єдиної системи ЦЗ входять тіж органи управління та сили, що входять до систем ЦО та ЄДС НС |
|
|
– |
комісії з ТЕБ та НС всіх рівнів |
|
|
Одні і ті ж сили |
||
|
невоєнізовані формування |
невоєнізованих формувань нема |
|
|
Будується за територіально-виробничим принципом |
– |
– |
|
– |
Має підсистеми: функціональні та територіальні |
|
|
– |
Однакові рівні функціонування (державний, регіональний, місцевий, об’єктовий) |
|
|
– |
Режими функціонування:
|
|
|
Правова база |
||
|
Закони України: |
||
|
1. Конституція України |
||
|
2. «Про цивільну оборону України» |
||
|
– |
3. «Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру» |
|
|
– |
4. «Про правові засади цивільного захисту» |
|
|
– |
5. «Про правовий режим надзвичайного стану» |
|
|
6. «Про захист людини від іонізуючого випромінювання» і ін. |
||
|
Постанови Кабінету Міністрів України: |
||
|
1. «Про затвердження Положення при цивільну оборону України» |
||
|
2. «Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру» та ін. |
На розгляді Уряду знаходиться розроблений МНС проект Кодексу цивільного захисту України, прийняття якого дозволить усунути протиріччя в існуючий законодавчій базі, сформувати економічні і організаційні засади ЦЗ, впорядкувати структуру Єдиної державної системи ЦЗ.
Кодекс цивільного захисту України прошел обговорення в засобах масової інформації, зокрема, на сторінках журналів «Безпека життєдіяльності» та «Надзвичайна ситуація». Розроблено проект Концепції реалізації державної політики у сфері ЦЗ на період до 2025 року.
Єдина державна система цивільного захисту населення і територій – це сукупність органів управління, сил і засобів центральних і місцевих органів виконовчої влади, органів місцевого самоврядування на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.
Для завершення створення в Україні єдиної системи цивільного захисту Урядом затверджена Державна цільова соціальна програма розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки.
Реалізувати програму передбачається у 2 етапи. Протягом першого етапу (2009-2010 роки) планується створення сил швидкого реагування і доукомплектування технікою, спеціальним обладнанням, приладами і засобами індивідуального захисту сил цивільного захисту.
Другий етап (2011-2013 роки) Державної цільової соціальної програми розвитку цивільного захисту передбачає створення у складі МНС сучасних центрів управління під час надзвичайних ситуацій. Планується запровадження системи моніторингу, прогнозування і запобігання надзвичайним ситуаціям, створення банку даних про потенційну загрозу надзвичайних ситуацій транскордонного характеру. Окрім того, передбачено переоснащення авіації МНС сучасною технікою багатоцільового призначення з урахуванням вимог міжнародних стандартів. Авіаційні підрозділи матимуть медичне обладнання для надання невідкладної медичної допомоги і транспортування постраждалих до лікувальних закладів. На об'єктах підвищеної небезпеки будуть створені локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і системи оповіщення населення.
Цивільний захист – це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації наслідків НС, які загрожують життю та здоров‘ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.
Правова основа цивільного захисту:
1. Конституція України (основний закон);
– «Про цивільну оборону України»;
– «Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру»;
– «Про правові засади цивільного захисту»;
– «Про правовий режим надзвичайного стану»;
– «Про аварійно-рятувальні служби»;
– «Про пожежну безпеку»;
– «Про об‘єкти підвищеної небезпеки»;
– «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;
– «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань»;
– «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;
– «Про правовий режим територій, що зазнали радіактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Міжнародні договори України та інші законодавчі акти.
Мета цивільного захисту:
реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;
подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Завдання цивільного захисту:
– розвиток національної економіки у напрямках, які виключають можливість виникнення НС;
– збирання та аналітичне опрацювання інформації про НС;
– прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначених на основі прогнозу потреби в силах і засобах, необхідних для запобігання їм та ліквідації їх;
– здійснення нагляду і контролю у сфері ЦЗ;
– розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері ЦЗ;
– розроблення планів здійснення запобіжних заходів у сфері ЦЗ;
– створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання НС;
– розроблення та виконання науково-технічних програм, які спрямовані на запобігання НС;
– оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне та достовірне інформування про обстановку, що складається і вжиті заходи для запобігання НС;
– організація захисту населення і територій, організація психологічної та медичної допомоги потерпілим від НС;
– проведення невідкладних робіт для ліквідації наслідків НС та організація життєзабезпечення постраждалого населеня;
– забезпечення готовності сил і засобів ЦЗ до запобігання НС, реагування на них та ліквідації їх наслідків;
– надання оперативної допомоги населенню з використанням засобів ЦЗ при виникненні НС;
– навчання населення та організація тренувань способам захисту при виникненні НС;
– міжнародне співробітництво у сфері ЦЗ.
Виконання завдань цивільного захисту покладено на єдину державну систему цивільного захисту, яка складається із підсистем: функціональних і терито ріальних та має чотири рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.
Функціональні підсистеми єдиної системи ЦЗ створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов‘язаної із запобіганням НС та захистом носелення і територій в разі їх виникнення.
У надзвичайних ситуаціях органи управління, сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об‘єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечить законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної системи захисту.
Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем єдиної системи ЦЗ визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими відповідними центральними органами виконовчої влади за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань ЦЗ.
Територіальні підсистеми єдиної системи ЦЗ створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання та ліквідації наслідків НС техногенного, природного та військового характеру в межах відповідних територій і включають територіальні органи управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань ЦЗ та відповідні комісії техногенно-екологічної безпеки і НС.
Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності територіальних підсистем єдиної системи ЦЗ визначаються положеннями, які затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань ЦЗ за погодженням із Радою міністрів АРК, відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Сили і засоби ЦЗ: особовий склад і працівники органів та підрозділів ЦЗ, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння та індивідуального захисту, інше майно, призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф техногенного, природного, та військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Сили цивільного захисту:
– оперативно-рятувальна служба ЦЗ;
– державна авіаційна пошуково-рятувальна служба;
– державна спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба;
– пожежно-рятувальні підрозділи;
– формування рятування на воді;
– аварійно-відновлювальні формування,спеціальні служби міністерств і відомств;
– комунальні аварійно-рятувальні служби та формування місцевих органів влади;
– служби цивільної оборони та невоєнізовані формування об‘єктів господарювання;
– формування особливого періоду;
– підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.
Як зазначив у своєму виступі на розширеному засіданні Колегії МНС за підсумками роботи у 2009 році міністр МНС «…З метою подальшого підвищення рівня готовності Оперативно-рятувальної служби ЦЗ та реагування на НС створено 7 регіональних центрів швидкого реагування, а також авіаційний протипожежний підрозділ, який уже залучається до ліквідації лісових пожеж на території України.
Суттєві зрушення відбулися в технічному переоснащенні рятувальних сил. Вперше за роки існування МНС його підрозділи забезпечені новітніми зразками аварійно-рятувальної та іншої спеціальної техніки на загальну суму більш ніж 671 млн.грн. На ці кошти закуплені та направлені в регіони 619 одиниць техніки різного призначення».
Організація системи цивільного захисту України наведена на схемі 1.
Єдина система цивільного захисту населення і територій (ЄСЗ) від НС здійснює:
1) оповіщення та інформування:
2) спостереження і лабораторний контроль;
3) укриття у захисних спорудах;
4) евакуацію;
5) інженерний захист;
6) медичний захист;
7) психологічний захист;
8) біологічний захист;
9) екологічний захист;
10) радіаційний та хімічний захист.
Режими функціонування єдиної державної системи цивільного захисту:
– повсякденна діяльність;
– підвищена готовність;
– надзвичайна ситуація;
– надзвичайний стан;
– воєнний стан.
Цивільний захист на підприємстві, в установі, організації (далі – об’єкті) організується з метою своєчасної підготовки об’єкта до захисту від наслідків НС та оперативного проведення рятувальних і інших невідкладних робіт.
Згідно зі ст. 8 закону України "Про цивільну оборону України" "Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством".
На об’єктах підвищеної небезпеки (радіаційно-, хімічно-, вибухонебезпечних) створюються локальні системи виявлення загрози виникнення НС і оповіщення працівників цих об’єктів та місцевого населення, що проживає в зоні можливого ураження (згідно з законом України "Про цивільну оборону України" власники таких об’єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах). Відповідно до затвердженої Державної цільової соціальної програми розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки, вищеназвані локальні системи мають бути створені до 2013 року на всіх об’єктах підвищеної небезпеки.
Відповідальність за цивільний захист об’єкта несе керівник цього об’єкта, він є начальником ЦЗ об’єкта і підпорядковується своєму старшому начальнику (міністерства чи відомства), а в оперативному відношенні начальнику цивільного захисту міста чи району.
Начальник цивільного захисту об’єкта несе відповідальність за:
– створення, організацію, підготовку і дієздатність системи цивільного захисту на підпорядкованому об’єкті;
– забезпечення захисту персоналу (а на об’єктах підвищеної небезпеки і за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах) під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру;
– організацію і здійснення заходів щодо попередження НС, а у разі їх виникнення – за мінімізацію збитків від них;
– створення і організацію роботи системи оповіщення на об’єкті;
– створення і організацію роботи комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, а також евакуаційної комісії об’єкта;
– постійну готовність органів управління і невоєнізованих формувань об’єкта до функціонування в мирний і воєнний час;
– фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів у сфері цивільного захисту;
– підготовку і навчання персоналу до дій у НС.
Наказом начальника ЦЗ об‘єкта призначаються заступники (як варіант – з евакуації, інженерно-технічної частини, з матеріально-технічного постачання, з оперативних питань).
Органом управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту об‘єкта є штаб цивільної оборони та надзвичайних ситуацій (штаб ЦО та НС) (далі – штаб ЦО).
Штаб ЦО очолює начальник штабу, який є першим заступником начальника ЦЗ об‘єкта. До складу штабу входять заступники начальника штабу і необхідні спеціалісти. Штаб комплектується як штатними працівниками ЦЗ об‘єкта так і посадовими особами підприємства, не звільненими від виконання своїх основних обов‘язків.
Начальник штабу ЦО відповідає за безпосередню організацію та функціонування сил і засобів цивільного захисту під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру. Він має право віддавати розпорядження з питань цивільної оборони, захисту від НС техногенного, природного та воєнного характеру від імені начальника цивільного захисту об’єкту.
Начальник штабу ЦО несе відповідальність за:
– організацію своєчасного оповіщення і збору персоналу об’єкта;
– організацію роботи і узгодженість дій створених на об’єкті органів управління і структурних підрозділів цивільного захисту;
– розробку планової документації з питань цивільного захисту, її своєчасне уточнення і коригування;
– стан готовності особового складу невоєнізованих формувань цивільного захисту до дій за призначенням;
– своєчасне доведення до виконавців рішень начальника цивільного захисту та організацію контролю за їх виконанням;
– організацію збору і аналізу інформації щодо вірогідного виникнення надзвичайних ситуацій, відпрацювання пропозицій щодо захисту персоналу (а на об’єкті підвищеної небезпеки і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об’єкті) від їх наслідків;
– виконання заходів, спрямованих на підвищення стійкості роботи об’єкта в воєнний час та при виникненні надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру;
– організацію взаємодії з місцевими органами державної влади, підрозділами МНС України, аварійно-рятувальними службами тощо;
– організацію спеціальної підготовки і підвищення кваліфікації персоналу у сфері цивільної оборони, захисту від надзвичайних ситуацій.
Обов’язки начальника цивільного захисту та начальника штабу ЦО об’єкта при різних режимах функціонування єдиної системи цивільного захисту наведено в табл. 2.
Таблиця 2
Обов'язки начальника цивільного захисту об'єкта та начальника штабу
ЦО об’єкта при різних режимах функціонування єдиної системи
цивільного захистиу
|
Обов’язки начальника ЦЗ об’єкта |
Обов’язки начальника штабу ЦО об’єкта |
|
У режимі повсякденної діяльності: |
|
|
– знати вимоги законодавчих і нормативно-правових актів держави у сфері захисту персо налу (а на об'єкті підвищеної небезпеки і насе лення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об'єкті) від надзвичайних ситуацій техногенного, природ ного та воєнного характеру; – постійно удосконалювати особисту підготовку; – спланувати і забезпечити здій-снення відповідних заходів щодо захисту працівників усіх структурних підрозділів об'єкта (а на об'єкті підвищеної небезпеки і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об'єкті) і навколишнього природного середовища під час виникнення НС; – організувати підготовку і навчання персоналу з питань ЦЗ, дій під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природ ного чи воєнного характеру; – забезпечити готовність до використання за призначенням органів управління, сил і засобів цивільного захисту щодо попередження і лікві дації надзвичаних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру; – організувати розробку і своєчасне коригування плану дій органів управління та сил цивільного захисту щодо попередження та ліквідації наслідків НС у мирний та воєнний час. – керувати плануванням та здійсненням евакозаходів на випадок надзвичайних ситуацій як мирного, так і воєнного часу; – забезпечити весь персонал об'єкта засобами індивідуального і коллективного захисту, іншим майном цивільного захисту; – впроваджувати нові методи прогнозування, оцінки обстановки, розрахунків сил і засобів, прийняття і реалізації рішення з використанням комп'ютерної техніки із сучасним програмним забезпеченням при моделюванні і виникненні надзвичайних ситуацій на об'єкті; – організувати забезпечення структурних підрозділів об'єкта сучасними засобами оповіщення і зв'язку; – створити і підтримувати в належному стані матеріальні і фінансові резерви для забезпечення діяльності органів управління і сил цивільного захисту при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру. |
– забезпечити готовність систем зв‘язку та оповіщення; – забезпечити підготовку органів управ лі ння та невоєнізованих формувань цивіль ного захисту (НФЦЗ) до дій за призначе нням; – керувати розробкою плану цивільного захисту від надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу; – спланувати та організувати здійснення підготовки та підвищення кваліфікації персоналу об‘єкта з питань цивільного захисту від НС мирного та воєнного часу; – приймати участь у діяльності комісії з питань ТЕБ та НС і евакуаційної комісії об‘єкта; – забезпечити розробку і виконання органі заційних, фінансових, інженерно-технічних заходів щодо підвищення стійкості роботи об‘єкта за умовами надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу; – своєчасно подавати перед-бачені звіти, донесення та інші документи; – удосконалювати навчально-матеріальну базу з питань цивільного захисту. |
|
У режимі підвищеної готовності: |
|
|
– здійснити прогнозування і моделювання обстановки, що склалася, при можливості – з використанням програмного забезпечення, відп ра цювати пропозиції щодо нормалізації ситуації; – перевірити стан системи оповіщення і збору керівного складу, органів управління цивільного захисту персоналу об'єкта (а на об'єкті підвищеної небезпеки і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об'єкті); – встановити постійний звязок і взаємне інфо рмування про ситуацію, що склалася, з місце вими органами державної влади, підрозділами МНС України, аварійно-рятуваль ними служба ми тощо; – організувати спостереження і контроль за станом навколишнього середовища і прилеглої до об'єкта території; – при виникненні НС, що загрожує життю і здоров'ю персоналу і підопічних об'єкта, здійс нити їх екстренну евакуацію в безпечний район; – вжити заходів щодо захисту навколишнього середовища і підвищення сталості функціону вання об‘єкта; – привести органи управління і невоєнізовані формування цивільного захисту (НФЦЗ) у стан готовності до використання за призначенням; – організувати перевірку служб життєзабез печення об‘єкта, їх готовності до дій відповідно до обстановки, що прогнозується; – доповісти про обстановку і проведені заходи вищестоящому керівництву. |
– забезпечити дублювання одер-жаного сигналу оповіщення або інформації про загрозу чи виникнення НС і доведення їх до керівництва, невоєнізованих формувань ци ві льного захисту, усього персоналу об‘єкта (а на об'єкті підвищеної небезпеки і насе ле ння, що проживає в зоні можливого ура ження від наслідків аварії на цьому об'єкті); – організувати збір і аналіз інформації про ситуацію, що склалася та підготувати проект відповідного рішення начальника цивіль ного захисту; – забезпечити збір і початок роботи комісії з питань ТЕБ та НС, інших створених органів упоравління цивільного захисту; – запровадити на об‘єкті цілодобове оперативне чергування; – започаткувати виконання розділу плану, що стосується дій при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного або воєнного характеру; – здійснити підготовчі заходи щодо захисту персоналу об‘єкта (а на об'єкті підвищеної небезпеки і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об'єкті); – забезпечити доведення розпоряджень начальника цивільного захисту, органів упра в ління ци-вільного захисту до виконавців; – проконтролювати виконання заходів, передбачених календарним планом дій при виникненні надзвичайних ситуацій техно ген ного, природного та воєнного характеру; – забезпечити своєчасне подання відповід них звітів і донесень до вищестоящего керівництва. |
|
У режимі надзвичайної ситуації |
|
|
1. Усвідомити й оцінити обстановку, прийняти відповідні оперативні рішення, поставити завдання голові комісії з питань ТЕБ та НС, керівникам інших органів управління та невоєнізованих формувань цивільного захисту: – на забезпечення своєчасного оповіщення персоналу об‘єкта (а на об'єкті підвищеної небезпеки і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об'єкті); – на організацію дій НФЦЗ об‘єкта щодо локалізації і ліквідації НС; – на проведення рятувальних та інших невідкладних робіт; – на організацію меддопомоги постраждалим і евакуацію їх у лікувальні заклади; – на забезпечення контролю за заходами безпеки при веденні рятувальних, аварійно-відновлюваль-них та інших невідкладних робіт; – на забезпечення безперервного керування заходами щодо ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; – на організацію своєчасного коригування планів дій щодо ліквідації наслідків НС; – на організацію спостереження за станом навколишнього середовища і джерелом небезпеки; – на евакуацію персоналу у безпечні райони. 2. Доповісти вищестоящому керівництву про місце, час, причину, вид НС, завдані збитки, наслідки, вжиті заходи. |
– забезпечити негайне доведення одержанного сигналу оповіщення чи інформації про виникнення надзвичайної ситуації до керівництва, невоєнізованих формувань цивільного захисту, усього персоналу об‘єкта (а на об'єкті підвищеної небезпеки і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об'єкті); – прийняти негайні заходи щодо захисту персоналу (а на об'єкті підвищеної небезпеки і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об'єкті) об‘єкта; – організувати здійснення рятувальних, аварійно-відновлювальних та інших невідкладних робіт; – забезпечити функціонування за призначенням органів управління та невоєнізованих формувань цивільного захисту; – організувати практичне вико-нання плану ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного, природного чи воєнного характеру та їх наслідків; – приймати участь у діяльності комісії з питань ТЕБ та НС і евакуаційної комісії об‘єкта; – забезпечити розробку наказів, розпоряд жень і вказівок начальника цивіль ного захи с ту та органів управління цивільного захисту; – забезпечити своєчасне подання відпо відних звітів і донесень до вищестоящого керівництва. |
На великому об‘єкті для організації і проведення заходів захисту від НС на базі відповідних структурних підрозділів (відділів, цехів тощо)об‘єкта, в залеж ності від характеру його виробничої діяльності створюються служби цивільного захисту:
– оповіщення і зв‘язку;
– протипожежна;
– аварійно-технічна;
– сховищ і укриттів;
– медична;
– охорони громадського порядку;
– протирадіаційного та протихімічного захисту;
– харчування та торгівлі;
– автотранспортна;
– матеріально-технічного постачання та інші.
На невеликому об‘єкті служби ЦЗ не створюються, а їх функції при необхідності виконують структурні органи управління цього об‘єкта. Керівники цих служб (керівники підрозділів на базі яких створені ці служби) відповідають за постійну готовність сил і засобів, за забезпечення підлеглих формувань спеціальними засобами (засобами індивідуального захисту, спецобладнанням, апаратурою, приладами, технікою тощо), за навчання діям у надзвичайних ситуаціях.
Для виконання завдань цивільного захисту на об‘єкті створюються невоєнізованні формування. Вони поділяються на формування загального призначення (наприклад, рятувальні загони, команди, групи) і формування служб (команди, групи, дружини, ланки, пости).
Невоєнізовані формування – це завчасно підготовлені до дій у НС групи робітників та службовців об‘єкта, які об‘єднані в окремі загони, команди, дружини, ланки, групи, пости зі спеціальною технікою, приладами та майном, без звільнення їх від основної роботи.
Лекції № 3. Забезпечення заходів і дій
в межах єдиной системи цівільного захисту
Фінансування заходів з ліквідації наслідків НС, відшкодування збитків постраждалим
Матеріальне забезпечення цивільного захисту – це комплекс організаційних, інженерно-технічних, правових та інших заходів, спрямованих на безперервне постачання органів управління і сил цивільного захисту, а також населення, що потерпіло внаслідок надзвичайних ситуацій.
Потреба цивільного захисту у матеріальних ресурсах, техніці і спеціальних видах майна задовольняється Держкомресурсів та Мінекономіки цільовим призначенням на замовлення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і розподіляється ним відповідно до замовлення штабів Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових з'єднань і частин цивільної оборони.
Реалізація матеріальних ресурсів, спеціальних видів майна цивільного захисту за номенклатурою, встановленою Держкомресурсів і Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій, здійснюється Держкомресурсів, іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, які мають власну систему матеріального постачання.
Задоволення потреби цивільного захисту в інших видах матеріальних ресурсів і майна забезпечується постачальницькими органами Уряду Криму, обласних, Київської та Севастопольської державних адміністрацій, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями.
Забезпечення спеціалізованих і невоєнізованих формувань цивільного захисту матеріальними засобами проводиться за нормами, які затверджуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для постачання населення і невоєнізованих формувань цивільного захисту спеціальним майном в Республіці Крим, областях, містах, на підприємствах, в установах і організаціях створюється мобілізаційний резерв. Номенклатура, обсяг, джерела фінансування та термін зберігання спеціального майна цивільного захисту у мобілізаційному резерві визначаються Урядом Криму, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, підприємствами після погодження з Держкомресурсів.
Контроль за накопиченням та зберіганням спеціального майна цивільного захисту здійснюється відповідними органами державної виконавчої влади.
Для матеріального забезпечення рятувальних та інших невідкладних робіт у надзвичайних ситуаціях Держкомресурсів утворює резервний фонд майна та засобів, розпорядником якого є начальник Цивільного захисту України.
Аналогічний фонд утворюється на територіальних рівнях і його розпорядником є відповідний начальник цивільної оборони.
Передбачені Законом пільги, компенсації та гарантії особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та членам їх сімей надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Використання спеціальних фінансових та матеріальних резервів під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій
Матеріальні резерви для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру створюються заздалегідь з метою екстреного використання їх у разі виникнення надзвичайних ситуацій.
Зазначені резерви створюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування.
Порядок створення і використання матеріальних резервів для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій визначається Кабінетом Міністрів України
Страховий механізм відшкодування збитків від НС.
Порядок надання фінансової допомоги та схема опрацювання звернень щодо виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.
Поняття державного резерву, його склад, призначення.
Державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
До складу державного резерву входять:
мобілізаційний резерв – запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги;
запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;
запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.
Державний резерв призначається для:
забезпечення потреб України в особливий період;
надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів;
подання гуманітарної допомоги;
забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Єдина система державного резерву України
Державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України (далі – система державного резерву).
Структура системи державного резерву і порядок управління державним резервом визначаються Кабінетом Міністрів України.
Запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження. Передача майна, необхідного для забезпечення зберігання матеріальних цінностей державного резерву і закріпленого за цими підприємствами, установами і організаціями, у тому числі в оренду, здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України, іншого майна – на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, відповідно до законодавства.
Підприємства, установи і організації системи державного резерву є режимними об'єктами, охорона і пожежна безпека яких проводиться відомчою воєнізованою охороною. Підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що виконують згідно з договором з центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, не входять до системи державного резерву.
Фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), поновленням матеріальних цінностей державного резерву.
Утримання і розвиток системи державного резерву здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву.
Фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.
Фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Фінансування витрат на капітальне будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення підприємств, установ і організацій системи державного резерву, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Фінансування заходів з цивільної оборони здійснюється також за рахунок відповідно державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування згідно з законодавством України.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування відраховують кошти на проведення заходів щодо навчання та захисту населення і територій, включаючи витрати на утримання і підготовку територіальних органів управління у справах цивільної оборони та формувань цивільної оборони, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, згідно з законодавством України.
Фінансування заходів з цивільної оборони, що потребують капітальних вкладень (включаючи будівництво захисних споруд, складів для зберігання техніки та майна цивільної оборони, створення пунктів управління, систем зв'язку та оповіщення), здійснюється відповідно до загального порядку фінансування капітального будівництва.
Фінансування мобілізаційної підготовки здійснюється відповідно за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ і організацій.
З державного бюджету відповідно до закону фінансуються заходи та роботи з мобілізаційної підготовки, які мають загальнодержавне значення.
З місцевих бюджетів фінансуються заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення.
За рахунок коштів підприємств, установ і організацій фінансуються заходи та роботи з мобілізаційної підготовки, що здійснюються за ініціативою самих підприємств, установ і організацій згідно з мобілізаційними планами.
Видатки на здійснення заходів з мобілізаційної підготовки та мобілізації провадяться відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Забезпечення фінансування єдиної державної системи
Єдина державна система фінансується за рахунок державного та місцевих бюджетів, позабюджетних коштів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, центральних органів виконавчої влади, коштів державних підприємств, установ та організацій, страхових фондів та інших джерел.
Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій створюються:
на загальнодержавному рівні:
резервний фонд Кабінету Міністрів України – для фінансування витрат, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій загальнодержавного рівня (за рахунок видатків Державного бюджету України);
запаси матеріальних ресурсів – для проведення першочергових робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій (за рахунок державного матеріального резерву, що створюється згідно із законодавством);
на регіональному рівні:
регіональний резерв фінансових ресурсів – відповідно до законодавства;
на місцевому рівні:
місцевий резерв фінансових ресурсів – відповідно до законодавства;
на об'єктовому рівні:
запаси матеріальних та фінансових ресурсів – за рахунок власних коштів державних підприємств, установ та організацій.
Обсяги матеріальних та фінансових ресурсів визначаються органом, що їх створює.
Якщо для локалізації або ліквідації надзвичайної ситуації необхідні матеріальні та фінансові ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості, місцева або об'єктова комісія звертається за допомогою до відповідної регіональної комісії, яка, приймаючи рішення щодо надання необхідної допомоги, бере на себе відповідальність за координацію дій або керівництво роботою з ліквідації цієї ситуації.
У разі нестачі матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайної ситуації регіонального або загальнодержавного рівня за клопотанням центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій зазначені ресурси можуть бути виділені їм в установленому законодавством порядку з державного матеріального резерву і резервного фонду Кабінету Міністрів України.
Номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення
Номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Порядок розробки номенклатури матеріальних цінностей державного резерву і норм їх накопичення, у тому числі незнижуваного запасу, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.
Мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим на основі пропозицій центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, Міністерства оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, іншими зацікавленими органами виконавчої влади.
Щорічні обсяги поставок матеріальних цінностей до державного резерву відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України рівнів накопичення в першочерговому порядку плануються під час формування замовлень на поставку продукції для державних потреб та забезпечуються відповідними коштами за рахунок Державного бюджету України на поточний рік та коштами, отриманими від реалізації матеріальних цінностей державного резерву, що підлягають освіженню, позичанню та розбронюванню.
У разі потреби Кабінет Міністрів України приймає рішення про закупівлю і закладення матеріальних цінностей до державного резерву понад встановлені обсяги і норми накопичення для їх цільового використання, у тому числі за міжнародними договорами, з визначенням джерел додаткових коштів для цих закупівель.
Норми резервування та фінансування системи державного резерву на випадок НС
Запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може збері гатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.
Перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.
Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зведені відомості про номенклатуру і рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву є державною таємницею, розголошення якої тягне за собою відповідальність у встановленому законом порядку.
Використання матеріальних ресурсів з державного, оперативного, регіонального та місцевого резерву
Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється:
у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною;
у порядку тимчасового позичання;
у порядку розбронювання;
для надання гуманітарної допомоги;
для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
у разі настання особливого періоду.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.
Якщо відпуск матеріальних цінностей з державного резерву провадиться у порядку позичання, одержувач (позичальник) - підприємство, установа або організація на основі контракту (договору) подає гарантійне зобов'язання про повернення матеріальних цінностей до державного резерву. В контракті (договорі) повинно бути передбачено спосіб забезпечення зобов'язання одержувача (позичальника) у вигляді застави або банківської гарантії.
За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.
Реалізація матеріальних цінностей з державного резерву, що підлягають розбронюванню, здійснюється на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відпуск матеріальних цінностей із державного резерву для надання гуманітарної допомоги здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відпуск матеріальних цінностей із незнижуваного запасу провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з Верховною Радою України.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій провадиться центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, за поданням міністерств, інших органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на які покладено функції щодо координації робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України. Витрати на відпуск цих матеріальних цінностей, враховуючи
їх вартість, відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на ці цілі Державним бюджетом України.
Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в разі настання особливого періоду провадиться згідно з Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Координація організації торгівлі продуктами харчування і товарами першочергового вжитку для постраждалого населення
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади забезпечують відповідно до затверджених положень про них виконання функцій щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.
Мінагропром, Держкомрибгосп
Організація і здійснення заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі – надзвичайні ситуації) на об'єктах, які входять до складу галузі.
Здійснення контролю за забрудненням угідь радіоактивними і токсичними речовинами. Забезпечення раціонального ведення сільськогосподарського виробництва на забруднених територіях.
Забезпечення безпеки харчової сировини і готової продукції.
Організація і координація роботи з епізоотичного, фітопатологічного і токсикологічного контролю, ліквідації епізоотій і епіфітотій.
Забезпечення оперативного одержання інформації про надзвичайні ситуації, її опрацювання і оповіщення суб'єктів господарської діяльності про небезпеку.
Організація виробництва кондиційних продуктів харчування для постачання постраждалому населенню.
Забезпечення участі сил і засобів (у межах їх тактико-технічних можли вос тей) у проведенні аварійно/пошуково/-рятувальних та інших невідкладних робіт у районі виникнення надзвичайної ситуації.
Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі - єдина державна система):
захист сільськогосподарських тварин і рослин;
сили і засоби запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах агропромислового комплексу, рибного господарства;
створення резервів продовольчих і кормових ресурсів.
Мінекономіки, Мінфін, МЗЕЗторг, Держкомрезерв, Укрстрахнагляд
Координація роботи з розміщення об'єктів на території України з урахуванням вимог техногенної безпеки (Мінекономіки).
Забезпечення в установленому порядку фінансування робіт із запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, надання допомоги постраждалому населенню в межах асигнувань, що передбачаються на цю мету у Державному бюджеті України (Мінфін, Мінекономіки).
Створення страхових і резервних фондів, запасів матеріальних засобів, а також незнижуваних ресурсів продуктів харчування та непродовольчих товарів першочергового вжитку, необхідних для реагування на надзвичайні ситуації.
Координація організації торгівлі продуктами харчування і товарами першочергового вжитку для постраждалого населення (МЗЕЗторг).
Прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій (Мінекономіки).
Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем єдиної державної системи:
забезпечення цільових видів страхування, страхових резервів (Укрстрахнагляд, Мінфін, Мінекономіки);
створення фінансових резервів (Мінфін, Мінекономіки);
створення резервів матеріальних ресурсів (Держкомрезерв, Мінекономіки).
Порядок підготовки матеріалів, на підставі яких надається експертний висновок щодо рівня НС
Експертний висновок про рівень надзвичайної ситуації вважається підставою для здійснення відповідних заходів щодо реагування на надзвичайні події. Він є сукупністю процедур аналізу надзвичайної події, ідентифікації причин її виникнення, визначення масштабів її наслідків та економічних збитків. Експертний висновок є обґрунтовуючим матеріалом (документом), який готує МНС України (територіальні органи з питань цивільного захисту) і подає Мінекономіки (уповноваженому місцевому органу) для підготовки розпорядження Кабінету Міністрів України (голови державної адміністрації) про виділення коштів з резервного фонду державного (місцевого) бюджету для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Експертний висновок щодо оцінки збитків, завданих сільськогосподарським товаровиробникам, та необхідних для їх відшкодування коштів здійснюється Мінагрополітики.
Рекомендований Порядок підготовки матеріалів, на підставі яких надається експертний висновок щодо рівня надзвичайної ситуації, визначає процедуру підготовки центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтувань щодо обсягів економічних збитків від надзвичайних ситуацій для підготовки експертного висновку про рівень надзвичайної ситуації, яка сталася.
Порядок розроблений на підставі вимог постанов Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 р. N 140 "Про порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків", від 15 лютого 2002 р. N 175 "Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", від 29 березня 2002 р. N 415 "Про затвердження Порядку використання коштів резервного фонду бюджету" від 25 жовтня 2002 року N 1591 "Про внесення зміни до Порядку створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків", від 24 березня 2004 р. N 368 "Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями", від 27 липня 2005 р. N 647 "Про внесення змін до Порядку використання коштів резервного фонду бюджету", інших нормативно-правових актів.
Економіка катастроф
В останні роки з'явилася економічна теорія, відповідно до якої стихійні лиха де-факто позитивно впливають на стан економіки країни, що постраждала. Логіка економістів, що підтримують цю теорію, ґрунтується на простому припущенні: якщо якесь стихійне лихо привело до руйнувань, це неминуче стає причиною початку «будівельного буму» у постраждалому районі.
Нині ця теорія одержала продовження: нове дослідження показало, що катастрофи «отупляють» економіку постраждалої країни.
Перше серйозне дослідження, автори якого виявили сприятливий вплив катастроф на економіку, було опубліковано в 2005 році економістами з Університету Вісконсіна (США) і Міського Університету Нагої (Японія) – книга називається «економічний Розвиток і Вплив Природних Катастроф». Автори книги доводили, що найменші втрати від природних катаклізмів несуть держави, що мають більш освічене і заможне населення, відкриту економіку, складну фінансову систему та невеликі державні витрати.
Наявність цих якостей дозволяє мінімізувати збиток від катастроф і розподілити його по всіх жителях країни: наприклад, за рахунок страхових виплат потерпілим або отриманих ними пільгових кредитів і дотацій. При цьому, катастрофи приводять до кількох позитивних наслідків: вони збільшують продуктивність праці і підстьобують темпи зростання економіки, більше того, постраждалі країни і регіони більш охоче використовують передові технології.
Таким чином, катаклізми фактично виконують функції «творчого руйнівника» (економічна теорія «творчого руйнування» говорить, що іноді бізнес виступає в ролі руйнівника – наприклад, зносячи квартал старих будинків – що приводить до позитивних наслідків: пожвавлення ділової активності, появи більш сучасних будинків, поліпшення житлових умов для населення і т.п.).
Вивчення даних по декількох десятках держав, що страждали від посух, повеней, землетрусів, вивержень та ін. показало, що від катастроф виграють тільки високорозвинені країни – малорозвинені тільки програють. Малорозвинені держави, що стали жертвами катастроф, різко скорочують імпорт високих технологій та їхній технологічний розвиток сповільнюється.
За даними вчених, катастрофи відносно незначно впливають на темпи зростання ВВП – вони пояснюють це тим, що влада, бізнес і населення звичайно готові пережити подібне нещастя, оскільки їхня країна, наприклад, знаходиться в сейсмонебезпечній зоні. Однак реального зростання ВВП також не відбувається.
Справа в тому, що навіть якщо темпи економічного зростання прискорюються, рівень життя населення щонайменше не росте, а іноді й знижується. Подібне відбувалося з багатьма країнами світу. Наприклад, під час Другої Світової війни ВВП США ріс украй швидко, але американці не стали жити краще, у порівнянні з епохою Великої Депресії – випущені американськими заводами танки, літаки і патрони не впливали на їхній добробут.
Структура бізнес-плану інвестиційного проекту
Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.
Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:
кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
майнові права інтелектуальної власності;
сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
інші цінності.
Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.
Інвестиційне проектування – це розробка комплексу технічної документації, що містить техніко-економічне обґрунтування (проектне креслення, пояснювальні записки, бізнес-план інвестиційного проекту й інші матеріали), а також докладний кошторис, що визначає вартість всього інвестиційного проекту. Будь-який інвестиційний проект проходить три головні фази свого розвитку: передінвестиційна фаза, інвестиційна фаза та експлуатаційна або оперативна фаза. Планування проекту здійснюється у передінвестиційній фазі за наступною структурою:
аналіз інвестиційних можливостей,
аналіз альтернатив проекту та попереднє визначення,
попереднє ТЕО,
бізнес-план.
Бізнес-план – це документ, що описує всі основні аспекти майбутньої діяльності підприємства, в тому числі і інвестиційної, аналізує всі проблеми, які можуть виникнути, а також визначає способи розв’язання цих проблем. Бізнес-план вважається інструментом для отримання кредиту, але він виконує функції набагато глибші:
виявлення завдань бізнесу,
сприяння виробленню стратегії та оперативної тактики для досягнення цілей бізнесу,
створення системи вимірювання результатів діяльності,
надання інструментів для управління бізнесом,
виявлення альтернативних напрямків розвитку.
У бізнес-плані повинні бути відображені наступні питання:
1) загальна характеристика підприємства: активи і основний капітал, форма власності, ступінь самостійності, наявність збутових підприємств, дочірніх підприємств та філій, рівень сертифікації продукції;
2) науково-технічний потенціал підприємства, характеристика основного технологічного обладнання та технологій;
3) характеристика допоміжних виробництв (складське, транспортне);
4) організація управління, праці, професіонально-кваліфікаційний склад;
5) фінансове забезпечення, основні результати фінансової діяльності попереднього року, оцінка сучасного стану, проектна модель фінансового забезпечення;
6) досвід зовнішньоекономічної діяльності, включаючи експортні поставки;
7) у висновках до проекту робляться основні висновки, вказуються його недоліки, оцінюється ймовірність здійснення та оцінюється ефективність проекту, що оцінюється.
Підходи до розробки та викладення бізнес-плану диференціюються залежно від характеру інвестиційного проекту.
Структура бізнес-плану:
1. Резюме (коротка характеристика інвестиційного проекту). Із цього розділу інвестор повинен зробити висновок про відповідність проекту його інвестиційній діяльності та інвестиційній стратегії, а також потенціалу наявних інвестиційних ресурсів; чи влаштовує його проект за періодом реалізації та термінами повернення вкладеного капіталу.
Резюме повинно включати: викладення концепції інвестиційного проекту; ступінь розробки інвестиційного проекту; необхідну суму інвестиційних ресурсів у національній валюті на момент розробки бізнес-плану; період здійснення інвестицій до початку ефективної експлуатації об’єкта; період окупності об’єкта, що проектується; для іноземних інвесторів повинні викладатися основні положення державного та правового регулювання даного бізнесу в Україні.
2. Характеристика галузі, в якій реалізується інвестиційний проект: відповідність галузевої спрямованості інвестиційного проекту завданням структурної перебудови економіки України; тенденції розвитку попиту на продукцію галузі; рівень розвитку ринкових відносин у галузі; середній рівень прибутковості капіталу в галузі.
3. Характеристика продукту (послуг): особливості та привабливість для споживачів (клієнтів); достоїнства та переваги порівняно з іншими продуктами (послугами); оцінка конкурентоспроможності за основними якісними ознаками, рівнем цін, гарантіями та послугами після продажу; – прогнозований загальний період життєвого циклу продукту та можливість його подальшого удосконалення; – за окремими, принципово новими продуктами необхідно обумовити необхідну форму правового захисту (патент, авторське право, торговий знак).
4. Розміщення об’єкта: дозволить оцінити інвестиційну привабливість регіону; розглянути потенційні переваги його конкретного місцезнаходження з позицій наближення до факторів виробництва або ринків збуту; ринкова оцінка земельного наділу, на якій знаходиться об’єкт, і територій, що до нього прилягають.
5. Аналіз ринку (найбільш складний розділ при розробці бізнес-плану). Охоплює не тільки поточний, але і прогнозований стан даного ринку: характеристика потенційних покупців (клієнтів) даного продукту (послуги), їх особливості та можлива чисельність у рамках даного регіону, оцінка нинішнього обсягу попиту (продажу) на продукт чи послугу на цьому ринку; з урахуванням чисельності оптових і роздрібних покупців та характеристики сучасного стану попиту прогнозується можливий обсяг продаж у межах інвестиційного проекту, що розглядається; оцінка рівня та динаміки цін на продукцію; оцінка сучасного та прогнозного рівня конкуренції на внутрішньому ринку.
6. Запланований обсяг та структура виробництва продукту (здійснення послуг): обґрунтовується загальний обсяг випуску продукції (надання послуг) у середньому за рік при виході об’єкта інвестування на проекту потужність; проводяться розрахунки за окремими асортиментними групами продукту (послуги); запланований обсяг та структура виробництва продукції (послуг) розраховується: у кількості одиниць (або інших одиницях виміру).
7. Забезпечення випуску продукції (послуг) основними факторами виробництва: забезпечення випуску продукції (послуг) основними видами сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів; забезпечення випуску продукції (послуг) сучасною технологією; забезпечення випуску продукції (послуг) сучасним обладнанням; забезпечення випуску продукції (послуг) відповідними виробничими приміщеннями та об’єктами виробничої інфраструктури; аналіз забезпечення випуску продукції (послуг) кадрами відповідної кваліфікації.
8. Стратегія маркетингу. Розробляється як самостійний розділ бізнес-плану в наступних випадках: при виході на ринок з принципово новим видом продукції (послуг); при впровадженні на інших регіональних ринках; при високому рівні конкуренції на відповідному товарному ринку (ринку послуг) даного регіону.
9. Управління реалізацією інвестиційного проекту: визначається організаційно-правова форма реалізації проекту. Бажано представити схему організаційної структури управління об’єктом на стадії його експлуатації (у випадку, якщо проект пов’язаний із створенням нової компанії); можливість реалізації інвестиційного проекту самостійно чи необхідність залучення підрядника чи субпідрядника; у випадку залучення підрядника чи субпідрядника в бізнес-плані відображаються його характеристики: наявність досвіду роботи в даній галузі та з аналогічними інвестиційними проектами, рівень технологічного і кадрового забезпечення, ділова та фінансова репутація.
10. Оцінка ризиків та їх страхування. Розглядаються наступні ризики: затримки початку реалізації проекту; несвоєчасного закінчення будівельно-монтажних робіт за проектом; суттєвого збільшення кошторисної вартості проекту; невиходу на заплановані показники зовнішньоекономічної діяльності у зв’язку із зміною експортної політики держави; зниження запланованого рівня ефективності діяльності та збільшення періоду окупності капіталу у зв’язку з державним регулюванням рівня цін, посиленням податкового регулювання. Відповідно до оцінки рівня окремого ризику викладають найбільш доцільні форми їх страхування: розробка відповідних профілактичних заходів для їх запобігання; розподіл негативних фінансових наслідків ризиків серед інвесторів та учасників, що залучені до реалізації проекту; створення відповідних резервних фондів; зовнішнє страхування найбільш суттєвих ризиків; отримання документальних гарантій захисту від окремих видів ризиків від місцевих органів самоуправління.
11. Фінансовий план. Це найбільш важливий розділ бізнес-плану, головний критерій прийняття інвестиційного проекту до реалізації. Складається із декількох етапів. Для оцінки фінансової спроможності проекту необхідно спрогнозувати обсяг продаж, порівняти його з витратами за проектом та визначити джерела покриття можливих витрат. Під час прогнозування обсягів реалізації враховується: час на збут – середній час між закінченням виробництва продукту і відвантаженням у днях; затримка платежів – середній час між відвантаженням та оплатою товару в днях; частину продажів за фактом – показує, який процент від суми реалізації продається з оплатою за фактом відвантаження; частину продажу у кредит – показує, який процент від суми реалізації продається з оплатою в кредит; – частину продажів з авансом – показує, який процент від суми реалізації продається з передоплатою. Фінансовий план включає наступні відносно самостійні розділи (модулі): план прибутку; податковий план; баланс грошових потоків; прогноз бухгалтерського балансу; розрахунок показників ліквідності і рентабельності; розрахунок показників ефективності проекту.
По метеріалам статті С. П. Мосова, д. військ. н., професора, експерта ВАК України з питань національної безпеки у журналі «Пожежна безпека: теорія і практика» №6, 2010.
Порушення нормальних умов життєдіяльності – це відсутність питного водопостачання, водовідведення, електро-, газо- і теплопостачання (в осінньо-зимовий період) та/або така зміна технічного стану житлового будинку (приміщення), внаслідок якої він став аварійним або не придатним до експлуатації, та/або зміна території (об’єкта), внаслідок якої проживання населення і провадження господарської діяльності на території (об’єкті) є неможливим.
Особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
PAGE 1