Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План
Вступ……………………………………………………………………………3
Висновок……………………………………………………………………...10
Список використаної літератури
3
Вступ
Правотворчість - це насамперед форма владної вольової діяльності держави, формального нормативного закріплення міри свободи і справедливості, яка включає дослідження, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, котрі виникають у громадянському суспільстві, і спрямована на створення нормативно-правового акта. Правотворчість починається тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, скажімо, закону. В юридичній науці переважає думка, згідно з якою правотворчий процес - це порядок здійснення юридично значущих дій, що процесуально оформлені, юридично опосередковані і носять офіційний характер, з підготовки, прийняття й опублікування нормативного акта. Це організаційно оформлена діяльність держави по зведенню в закон державної волі шляхом виявлення потреб у нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створення відповідно до потреб нових правових норм, заміни і скасування чинних.
4
Правотворчість поділяється на види за суб'єктами й засобами формування норм права. Види правотворчості: за суб'єктами безпосередню правотворчість народу або територіальної спільності - референдум; правотворчість державних органів та їх посадових осіб; правотворчість органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань (які уповноважені державою на встановлення правових норм); правотворчість трудових колективів, за способом формування юридичних норм: встановлення (утворення нових) юридичних норм, санкціонування, тобто надання юридичних властивостей вже існуючим соціальним нормам. Розрізняють правотворчість безпосередню, делеговану та санкціоновану. Найпоширенішими різновидами правотворчості за суб'єктами є: правотворчість держави, що здійснюється компетентними владними структурами; безпосередня правотворчість народу, що реалізується громадянами в рамках референдуму; делегована правотворчість, змістом якої є прийняття нормативно-правого акта недержавним органом за дорученням держави; санкціонована правотворчість, що передбачає прийняття акта недержавним органом з наступним його затвердженням відповідним державним органом.
5
Єдиного акта, який врегулював би правотворчу діяльність, а отже й адміністративну процедуру правотворчості органів публічно управління, на сьогодні, на жаль, не існує. Проте чинне законодавство із цього питання представлено різними актами. Перш за все необхідно згадати Указ Президента України «Про чинне Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України» від 15 листопада 2006 р., який визначає вимоги щодо порядку підготовки та внесення на розгляд глави держави проектів актів Президента України – указів і розпоряджень. Важливим документом у сфері адміністративної правотворчості є також Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України» від 18 липня 2007 р., яка вельми детально визначає порядок підготовки, подання та розгляду проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів. Слід зазначити також, що процедуру з підготовки та видання розпоряджень керівників місцевих органів виконавчої влади врегульовано в Типовому регламенті місцевої державної адміністрації, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р.
6
Конституція України закріплює основні засади законодавчого процесу, який складається з таких стадій:
1) законодавча ініціатива, тобто право офіційно вносити до Верховної Ради України пропозиції чи проект стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які Верховна Рада зобов'язана розглянути по суті. Таке право, згідно ст. 93 Конституції та Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року належить: Президентові України; народним депутатам України; Кабінету Міністрів України. Якщо президент України визнає свій законопроект невідкладним, то він розглядається Верховною Радою позачергово;
2) розробка законопроекту, тобто відповідно до законодавства України розроблення законопроектів здійснюється за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також у ініціативному порядку. Порядок розроблення законопроектів визначається Положенням про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Законопроекти, розроблені громадянами або юридичними особами у ініціативному порядку, вносяться до Верховної Ради України від імені суб'єктів законодавчої ініціативи, чи за їхньою підтримкою з обов'язковим зазначенням усіх авторів. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону або його частини парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, уряду або міністерствам, колективам вчених-фахівців. Законопроект подається із пояснювальною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності його розробки та прийняття, характеристику цілей, завдань та основних положень майбутнього нормативно-правового акту, його місце в системі чинного законодавства, а також очікувані соціально-економічні й інші наслідки його застосування. У разі внесення законопроекту, який потребує фінансових витрат, пов'язаних з його прийняттям і реалізацією, до нього додається
7
фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат, а також оцінка відповідного міністерства. Особливе значення має наукова експертиза законопроекту, тобто діяльність компетентних органів, установ, спеціалізованих експертних організацій, груп або окремих експертів, щодо дослідження й оцінки наукового рівня, юридичних якостей проекту закону, його відповідності встановленим вимогам. Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю. Обов'язковим є оприлюднення проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський референдум;
3) попереднє обговорення законопроекту, тобто прийнятий до розгляду законопроект за участю суб'єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходить попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші комітети надають свої результати обговорення законопроекту;
4) офіційне обговорення законопроекту здійснюється на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому і третьому читаннях. При першому читанні законопроекту Верховна Рада заслуховує доповідь представника суб'єкта права законодавчої ініціативи, співдоповідь ініціаторів, внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є), співдоповідь головного комітету, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, статті, розділи), повноту і послідовність їх викладення. За результатами обговорення Верховна Рада приймає рішення про відхилення законопроекту, передачу його головному комітету на доопрацювання, опублікування для всенародного обговорення і наступне доопрацювання за результатами обговорення, прийняття законопроекту за основу і підготовка його до другого читання. Під час другого читання законопроекту (який є основним)
8
Верховна Рада проводить постатейне обговорення законопроекту та здійснює постатейне голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування частини статті, її підпункти або речення. Під час третього читання законопроекту відбувається прийняття закону в цілому. Крім того, на третє читання одночасно із законопроектом подається проект постанови Верховної Ради України про порядок введення його в дію, зміни чи доповнення до чинних законів, а також план уряду України щодо організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових заходів для введення даного закону в дію;
5) прийняття закону здійснюється на відкритому пленарному засіданні Верховної Ради України шляхом голосування простої більшості голосів народних депутатів України (тобто 50 відсотків + один голос) або кваліфікованою більшістю (тобто двома третинами голосів) залежно від характеру закону. Текст закону, прийнятий Верховною Радою України, у 5денний строк підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його на підпис Президенту України;
6) підписання (промульгація) закону Президентом України здійснюється в установлені Конституцією строки, тобто Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого закону і повертає його зі своїми зауваженнями і вмотивованими пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється у тій же редакції не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України, то вето вважається подоланим і Президент України зобов'язаний підписати закон та офіційно оприлюднити його протягом 10 днів. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув до Верховної Ради закон для повторного розгляду, то він вважається ним схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений,
9
а також у разі якщо Президент України не підписав закон, то він офіційно публікується за підписом Голови Верховної Ради України;
7) оприлюднення (опублікування) закону, тобто підписані Президентом України закони не пізніше як у 15денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню з усіма реквізитами державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: "Офіційний вісник України", "Офіційний вісник Президента України", "Відомості Верховної Ради України", "Голос України", "Урядовий Кур'єр". Опублікування тексту закону в інших засобах масової інформації має виключно інформаційне значення і не спричиняє ніяких юридичних наслідків. Значення цієї стадії полягає в тому, що не оприлюднені та, таким чином, не доведені до відома населення країни закони не застосовуються;
8) набрання законом чинності. Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше непередбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування. Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття законів всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будь-який конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті на всеукраїнському референдумі, не потребують затвердження Верховною Радою України і можуть бути змінені лише іншим всеукраїнським референдумом. Конституційні закони, прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш вищу юридичну силу, ніж звичайні закони. Датою прийняття таких законів вважається день проведення референдуму. Вони набирають чинності у порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.
10
Висновок
Правотворчість – це форма владної діяльності держави, спрямованої на створення нормативно-правових актів, за допомогою яких в чинній юридичній системі запроваджуються, змінюються чи припиняються правові норми.
Слід зазначити, що певні аспекти правотворчої діяльності органів публічного управління встановлюються переважно підзаконними нормативними актами різних рівнів, тому багато вчених вважають, що необхідне прийняття єдиного нормативно-правового акта, який врегулює всі більш значущі питання цієї діяльності. У вітчизняній науці вже більш ніж двадцять років дискутується питання про прийняття закону про нормативно-правові акти. Здається, необхідність прийняття такого акта сьогодні вже ні в кого не викликає сумнівів, поте документ, на жаль, ще й досі знаходиться на стадії розробки.
Список використаної літератури