тематизації мовних одиниць
Работа добавлена на сайт samzan.net:
3. (аксіом, постулатів, гі-потез) роблять висновки про окремі факти. У мовознавстві частіше використовують індуктивнийметод. До дедуктивного вдаються здебільшого в тому ви-падку, коли досліджують явища, які безпосередньо не мож-на спостерігати, наприклад, механізм сприймання і поро-дження мовлення. Основними методами дослідження мови є описовий,порівняльно-історичний, зіставний і структурний.Описовий МЕТОД. Його мета — дати точний і повнийопис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентари-зації та систематизації мовних одиниць. Так, наприк-лад, якщо необхідно дослідити фонетичну систему якоїсьмови, вчений повинен вичленити з мовлення всі звуки,ідентифікувати їх і подати їх повний список. ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД. Його об'єктом є спорідне-ні мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головнезавдання цього методу — відкриття законів, за якимирозвивалися споріднені мови в минулому. За його допо-могою можна реконструювати (відтворити) давні не за-фіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — зву-ки, слова, їх форми і значення. ЗІСТАВНИЙ МЕТОД. ЙОГО об'єктом є вивчення різних мов —споріднених і неспоріднених. Мета — шляхом зіставленнявиявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специ-фічні (аломорфні) риси зіставлюваних мов у звуковій, слов-никовій і граматичній системах. Так, наприклад, зістав-лення дієслова в українській і англійській мовах виявитьнаявність в українській мові категорії виду. СТРУКТУРНИЙ МЕТОД. ВІН застосовується при дослідженніструктури мови, а його метою є пізнання мови як цілісноїфункціональної структури, елементи якої співвіднесені йпов'язані строгою системою відношень і зв'язків. Струк-турний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвіс-тичного дослідження — дистрибутивній, безпосередніхскладників, трансформаційній і компонентного аналізу.Дистрибутивний аналіз (від лат. distributio "розподіл").Опирається на положення про те, що різні мовні елементимають різне оточення (дистрибуцію) Аналіз за безпосередніми складниками. В його основупокладено поступове членування мовної одиниці (слова,словосполучення, речення) на складники, яке продовжуєть-ся доти, поки не залишатьсянерозкладні елементиТрансформаційний аналіз. Його суть полягає в тому,що основою класифікації мовних одиниць є їх здатність чинездатність перетворюватися (трансформуватися) на іншіодиниціКомпонентний аналіз. Застосовується для опису зна-чень слів. Суть його полягає в розщепленні значення сло-ва на його елементарні смисли, які називають семами,або компонентамиКрім розглянутих, у лінгвістиці застосовують соціо-лінгвістичні (анкетування й інтерв'ювання мовців з ме-16 Загальні питання мовознавстватою вивчення мовної ситуації), психолінгвістичні (психо-лінгвістичні експерименти для дослідження різних мовнихасоціацій), математичні (для виявлення статистичних ха-рактеристик мовних одиниць) та інші методи.
4. Лексико-сємантичнє поле - сукупність парадигматично пов'яза-них лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спіль-ністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметнуй функціональну подібність позначуваних явищЛексико-семантичні поля не є ізольованими об'єднан-нями. Вони пов'язані між собою. Одним із засобів міжпо-льових зв'язків є багатозначні слова, які окремими свої-ми значеннями належать до різних полівЛексико-семантичне поле має ієрархічну будову. Воноскладається з лексико-семантичних груп, а лексико-семантичні групи з менших за обсягом мікросистем — си-нонімічних рядів, антонімічних пар, гіперо-гіпонімів, кон-версивів. Лексико-семантична система мови має польовий харак-тер, тобто її структура організована за принципом поля, вякому є центр із його ядром і периферія. Польова структу-ра лексико-семантичної системи передбачає неодноріднийі нерівноцінний її склад. До лексико-семантичної системимови належать слова, різні за їх семантикою, функціями,важливістю, використанням у мовленні, територіальнимпоширенням, стійкістю в часі, стилістичною характерис-тикою, походженням.
5.Словник - упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заголовних слів, лексикографічно опрацьованих два типи словників : енциклопедичні словники і філологічні.
^ Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.
Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.
Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.
Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.
Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.
Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів
Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.
Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.
Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.
Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.
Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.
Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови
Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення
Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена
Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.
Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів
Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.
6. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основнітипи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, ко-ординація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикан-ня та ізафет. УЗГОДЖЕННЯ — тип синтаксичного зв'язку, за якого гра-матичні значення стрижневого слова повторюються в за-лежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок,то вони повинні бути однаковимиКЕРУВАННЯ — тип синтаксичного зв'язку в словосполу-ченні, коли одні граматичні значення стрижневого словавикликають у залежному слові інші, але конкретно визна-чені (певні) граматичні значення, тобто форма залежногослова повністю зумовлюється стрижневим словом. КООРДИНАЦІЯ — це взаємна супідрядність підмета і при-судка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ніпідрядним), їх взаємна узгодженість. Підмет і присудокГраматикаформально уподібнюються один одному. ПРИЛЯГАННЯ — зв'язок між словами в словосполученні,який виражається позиційно (порядком слів) або інтона-ційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова(прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієсло-ва). Наприклад: рух уперед, слухати уважно, Тяжіння — це узгодження предикативного означення зпідметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений;Учитель ходив замислений; Дівчина слухає вдоволена му-зику. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є пред-мет, виражений підметом, у момент здійснення позначу-ваної присудком дії. ІНКОРПОРАЦІЯ (від лат. in "всередині" і corpus "тіло","єдине утворення") — поєднання слів-коренів, сукупністьяких оформляється службовими елементами. ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дис-тантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Так,зокрема, в німецькій мові перфектна форма минулого ча-су, що утворюється аналітично поєднанням допоміжногодієслова (haben і seiri) та другої форми дієприкметникаІЗАФЕТ (від араб, аль—ідафату "додаток, доповнення,приєднання") — атрибутивне словосполучення, яке скла-дається з двох іменників, перший з яких є означенням,"ле показник зв'язку знаходиться в другому (головному,трижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов.
7. Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністюзагального граматичного значення і його формальних показників. На сучасному етапі використовують
такі три основні критерії: семантичний, морфологічний ісинтаксичний.СЕМАНТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, який передбачає
віднесення до однієї частини мови слів із спільним за-гальним граматичним значенням, як, наприклад, предме-тність, дія, якістьФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНИЙ (МОРФОЛОГІЧНИЙ) КРИТЕРІЙ — кри-терій, за яким до уваги береться своєрідність змінюванняслів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразника-ми певних морфологічних категорій. Так, наприклад, імен-ники змінюються за відмінками і числами, дієслова — заособами і часами, прислівники не змінюються. Форми словарепрезентують морфологічні категорії частин мови. СИНТАКСИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до однієї час-тини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в од-накових синтаксичних позиціях і виконувати однакові син-таксичні функції (йдеться головним чином про первиннісинтаксичні функції). Наприклад, однією з ознак, за якоюрозрізняють іменник і дієслово в українській мові, є зда-тність бути головним компонентом атрибутивної констру-кціїСЛОВОТВІРНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким для кожноїчастини мови виділяють властивий тільки їй набір слово-твірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В укра-їнській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, на-явність яких засвідчує належність слова до групи іменни-ків: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові імен-никовими є суфікси -ship .
8. Синоніми (від гр. synonymos "однойменний") - слова, які маютьзначення, що повністю або частково збігаються. За ступенем синонімічності синоніми поділяють на аб-солютні й часткові.АБСОЛЮТНІ (ПОВНІ) СИНОНІМИ — синоніми, які повністю збі-гаються за значенням, тобто не різняться ні відтінкамизначень, ні емоційним забарвленням, ні сполучуваністю.Вони можуть взаємозамінюватися абсолютно в усіх контекстах. Наприклад: мовознавство і лінгвістика, століття і сторіччя. ЧАСТКОВІ СИНОНІМИ — синоніми, які не повністю збігаються. Вони можуть різнитися відтінками значень, емоційно-експресивним забарвленням, стилістичними функціями. Відповідно серед них виділяють семантичні, стилістичні й семантико-стилістичні синоніми.Семантичні, або ідеографічні (від idea "поняття" іgrapho "пишу"), синоніми — синоніми, які різняться відтінками значень.Наприклад: шлях і дорога (шлях — це велика проїзнадорога, тоді як дорога — будь-яке місце для проїздуСтилістичні (емоційно-ескпресивні) синоніми — синоніми, які різняться емоційно-експресивним забарвленням.Наприклад: їсти і жерти; очасно різняться відтінками значень і стилістичнимзабарвленням, тобто поєднують ознаки першої й другоїгрупи. Наприклад: іти, плестись (повільно, важко; розмовне), перти (інтенсивно; грубе); рос. говорить, разглагольствовать (надто багато; Сукупність усіх синонімів певного змісту називаютьсинонімічним рядом. говорити — казати, мовити, розмовляти, балакати, гомоніти, гуторити, базікати, варнякати, верзти, патякати, плести, плескати.
9. Полісемія (від гр. polysemos "багатозначний") — наявність різнихлексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різнихконтекстів. Лексичне значення - історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Є три типи перенесення: за подібністю, за функцією іза суміжністю.ПЕРЕНЕСЕННЯ ЗА ПОДІБНІСТЮ називається метафоричним (відгр. metaphord "переміщення"). Метафора за своєю суттю єприхованим порівнянням (скороченим порівнянням). Так,за подібністю з'явилися значення "кулястий плід окремих рослин на кінці стебла" в слові головка (головка маку, головка капусти), "відгалуження ріки" в слові рукав{рукав Дніпра), "місце, де сходяться дві зовнішні сторониякогось предмета" в слові ріг {ріг будинку, ріг вулиць),"нерухома відносно корпусу плоска поверхня літака, щопідтримує його в повітрі під час польоту" в слові крило{крило літака). Пор. ще нім. Schlange "змія" і "черга",англ. eye "око" і "вушко голки", neck "шия" і "шийкапляшки", arm "рука від кисті до плеча" і "гілка". Метафоричним є перенесення назв тварин на людей: змія, лисиця, осел тощо.ПЕРЕНЕСЕННЯ ЗА ФУНКЦІЄЮ — перенесення, за якого речі можуть бути абсолютно різні, головне, щоб вони виконувалиоднакові чи подібні функції. Так, наприклад, колись писали гусячим пером. Згодом цю функцію перебрав метлевий предмет, який також було названо пером. Годинником називають не тільки механічний прилад, а й пісочний, водяний, сонячний, бо всі вони виконують одну функцію — визначають час.Функціональне перенесення є різновидом метафоричного, оскільки в його основі лежить також подібність, тільки не за формою, а за функцією.ПЕРЕНЕСЕННЯ ЗА СУМІЖНІСТЮ називається метонімічним (відгр. metonymia "перейменування"). Суміжність може бутипросторовою (уважна аудиторія, школа на канікулах),часовою (літературний вечір), причиново-наслідковою (чудовий переклад, вивчення словотвору).
10. Типологічна класифікація мов - класифікація мов світу на основі виявлення подібностей і відмінностей, що притаманні мовній будові як найбільш важливі властивості мови, але які не залежать від генетичної спорідненості мов. Кореневі мови. У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми: корені й афікси. Слова таких мов являють собою морфологічно неоформлені одиниці типу невідмінюваних слів української мови там, тут, звідки, куди.Кореневими є мови в'єтнамська, бірманська, старокитайська, значною мірою сучасна китайська.
Граматичні відношення між словами в цих мовах передаються інтонацією, службовими словами, порядком слів.Аглютинативні мови До аглютинативних мов належать тюркські й фінно-угорські мовиУ їх будові крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався. Цим вони відрізняються від флективних мов, у яких афікс виступає носієм одразу кількох граматичних значень.
Наприклад, в українській мові, яка належить до типу флективних мов. одна флексія -єй у формі слова (від) людей передає і значення множини, і значення родового відмінка.Флективні мовиВиділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на:синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька. аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови. Полісинтетичні мовиПолісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мові ацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накатл— м'ясо і квя — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм.
11. Основною ф-єю мови є комунікативна і мислетворча. Не випадково один із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав мову "органом, який творить думку"Обидві ці ф-ії дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкува¬ тися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів. Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від головних, вони є ніби уточнен¬ням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з ко¬мунікативною функцією пов'язані такі конкретні функ¬ції: фатична (від гр. рНаібз "розказане"), тобто контактоустановлювальна; репрезентативна (від фр. "представництво") — функція позначення світу ре¬чей; емотивна — функція вираження почуттів, емоцій; експресивна (від лат. ехpresіо "вираження") — функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюнтативна— функція волевияв¬лення; прагматична— юфункція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетич¬на— функція вираження прекрасного, вихо¬вання естетичного смаку;метамовна — функція використан¬ня мови, для опису іншої мови, тобто спеціальної науко¬вої мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо).Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна, або гносеологічна (від гр, "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, аку¬мулятивна. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколиш¬ній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема, у словнику відобра¬жено результати розумової діяльності людства, класифі¬кований і систематизований весь навколишній світЗасвоюючи мову, людина засвоює знання про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, оберігає людину від зайвих по¬милок.Деякі функції, наприклад, інформативна, або референтна, по¬в'язані з обома головними. Інформація спершу осмис-люється (формується і формулюється), а відтакпередає¬ться. Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебу-
ває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обо-
пільним. З одного боку, мова створюється і розвивається
суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства. Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси. Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв'язку. Немає жодної суспільної сфери, куди б не проникала мова. Вплив суспільства на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна — соціолінгвістика.
12. Іменник має граматичне значення предметності, якереалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських, романських, болгарській та ін.) іменнику притаманна граматична категорія означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Співвідносяться із займенниками хто або що. Первинна синтаксична функція іменника — бути в реченні підметом ідодатком.Прикметнику властиве граматичне значення ознаки(якості або властивості). Він граматично залежить від іменника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Іменник може бути без означення, а прикметник тільки з іменником. Залежність прикметника від іменника реалізується у формі узгодження з іменником або, як то маємо ванглійській мові, позиційно. Категорії роду, числа і відмінка прикметника не є самостійними, а залежать відпоєднуваного з ним іменника, що засвідчує граматичнупідпорядкованість прикметника іменнику. Прикметникмає супутні ознаки якісності/відносності і ступенів порівняння. У деяких мовах прикметник формально відрізняється від іменника. Пор.: англ. damp "волога" іdamp "вологий", dark "темнота. Дієслово характеризується граматичним значеннямпроцесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорійособи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна синтаксична функція дієслова — виступати в реченні присудком.Крім власне дієслів, існують ще вербоїди — гібридніслова, які мають ознаки дієслова та якихось інших частин мови. До них належать інфінітив, супін (був у латинській і старослов'янській мовах) та герундій англійськоїмови, в яких поєднані властивості дієслова та іменника, атакож дієприкметник, який має властивості дієслова (стан,вид, час) та прикметника (рід, відмінок), і дієприслівник,в якому поєднані властивості дієслова (вид, стан) і прислівника (виражає дію як ознаку іншої дії). Прислівник має граматичне значення "ознака ознаки"(дуже солодкий, зовні красивий, їхати швидко, зовсімдитина), не змінюється і не має граматичних категорій,крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функціонує в реченні як обставина. Від прислівника може залежати лише прислівник (дуже холодно, надто цікаво,страшно лячно).Числівнику притаманне граматичне значення кількостіабо порядку (місця в ряді). Числівники сполучаються зіменниками і співвідносяться з іменниками {два, п'ять,сто, десятеро), займенниками (багато, мало, декілька),прикметниками (другий, двадцятий). Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семантичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі:1) не називають предмет безпосередньо, а вказують нанього, тобто виконують дейктичну функцію;2) завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом(я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви — зі слухачем,інші займенники відсилають до певних об'єктів);3) характеризуються широким колом об'єктів і мовленнєвою перемінністю значення, тобто завжди мають контекстуально зумовлений зміст. До службових частин мови наленсать прийменники (вдеяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі,частки і сполучники.Проміжну групу між повнозначними і службовими словами становлять модальні слова (безперечно, можливо, здається, нібито, може бути, мабуть, навряд, ледве чи, кажуть, чувати, мовляв тощо). Вони виражають відношення мовця до висловленої думки (здебільшого дають оцінку достовірності факту). У реченні використовуються яквставні слова.Осібне місце посідають вигуки — слова, які служатьдля вираження емоцій (ай, ой, о, ба, тьфу, гай-гай), і сигнали вольових спонукань (ей, алло, циць, брись, стоп). Дляних характерна синтаксична відокремленість: можуть функціонувати як еквіваленти речень або вводитися з речення як свого роду посторонні вкраплення.
13. Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття. На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретнийзміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити добудь-яких форм спілкування), відносною самостійністю(виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю). предикативність та інтонація.Предикативність — співвіднесеність змісту речення зоб'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення трактують як реальний чи можливий, бажаний тощо. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу.Модальність — вираження мовцем свого ставлення дозмісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати,заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба,то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброготощо). Щоб предикативна конструкція стала реченням, вонаповинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації у формуванні речення надзвичайно важлива.
14. Аналітичні способи вираження граматичного значення - це такі способи, які виражають граматичне значення поза слова. До аналітичних способів належить вираження граматичного значення за допомогою службових слів, інтонаціїта порядку слів.СПОСІБ СЛУЖБОВИХ СЛІВ. Службовими словами, які виражають граматичні значення, є артиклі, прийменники,післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, "пусті слова", сполучники та частки. ІАртиклі вживаються в арабській, романських та rep-манських мовах. Вони виконують такі функції:а) виступають засобом
15. . а зміни, зумовлені впливом од-
ного звука на інший, назив, комбінаторними. До комбінаторних змін звуків належать акомодація,асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") — зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків. У слові доза відбуваєтьсяогублення звука [д], а в слові тон — крім огублення [т], звук[о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний)і регресивною (наступний звук упливає на попередній). АСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. assimilatio "уподібнення") — артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає напопередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба]. Асиміляція характерна для багатьох мов: рос. лодка[лоткъ], травка [трафкъ]; лат. scnbo "пишу" — scriptus"написаний", rego "правило" — rectus "правильний"; англ.voiceU [voist], what's [wots], doefshe [dajji]. В англійській мові іменникове закінчення множини і дієслівне закінчення третьої особи теперішнього часу. ДИСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. dissimilatio "розподібнення") — розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова,втрата ними спільних фонетичних ознак. ротилежний асиміляції процес.Наприклад, український займенник хто виник із колишнього кто, де стояли поряд два проривних звуки [к] і[т]. Таке сполучення звуків є важким для вимови, внаслідок чого проривний [т] впливає на однорідний за цієюознакою [к] і розподібнює його, змінюючи його на фрикативний [х]. Сполучення фрикативного [х] із проривним[т] є зручним для вимови. Дієрєза (від rp. diairesis "поділ, розділяння") - викидання звука чискладу в слові для зручності вимови.Наприклад: користний —» корисний, обвласть -» область, згибнути —> згинути, гляднути —> глянути, киднути —> кинути, утопнути —> утонути, солнце —» сонце,сердце -» серце, честний —> чесний; рос. обвращение —> обращение, обвоз —» обоз, обвязать —> обязать, нуждный -»нужный, поздно —> [пдзнъ]. Епентеза (ВІД rp. epenthesis "вставка") - поява у словах додаткового звука.Наприклад: страм із сралг "сором" ("Тепер всяк хампоказує натуру, а нам мовчать? Се був би чистийстрам". — Леся Українка), строк із срок, верства із верста, павук із паук; білор. павука із наука.Особливо поширене явище епентези в говірках та просторічному мовленні: радійо, окіян, константувати; рос.Ларивон, радиво, ндрав тощо.Явище епентези спостерігається також при засвоєннізапозичених слів зі збігом двох голосних.
16. Існують різні класифікації фразеологізмів. Найвідомішою є класифікація фразеологізмів за ступенем злютованості їх компонентів, яку розробив французький мовознавець Ш. Баллі. За цією класифікацією фразеологізми поділяють нафразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічніІ одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.Наприклад: собаку з'їсти "бути майстром у якійсь справі". Тут власні значення слів собака і їсти не відіграютьжодної ролі, бо неможливо пояснити, чому знання й досвідпередбачають поїдання собак.До фразеологічних зрощень належать такі фразеологізми, як: укр. точити ляси (баляндраси) "вести пустірозмови", пекти раків "червоніти від сорому". Фразеологічні ЄДНОСТІ - семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.Значення фразеологічної єдності виникає внаслідок узагальненого переносного значення вільного словосполучення. Це результат образного метафоричного переосмислення словосполучення. Як приклади можна навести такі фразеологічні єдності: зробити з мухи слона "перебільшитищось", пальцем не ворухнути "нічого не зробити", Як бачимо, для фразеологічних єдностей характернасемантична двоплановість. В окремо взятих ізольованих від контексту таких зворотах не можна однозначно встановити їх семантику, бо такі словосполучення можуть уживатися як вільні у прямому значенні і як фразеологічні впереносному, тобто вони є омонімічними. Наприклад: Стоматолог закінчив примірку і поклав зуби на полицю. Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.Наприклад: брати участь, досада бере,розквасити ніс;рос. закадычный друг, уклончивый ответ, щекотливыйвопрос, потупить глаза, одержать победу, нанести поражение; англ. to break silence "порушити мовчання", to makefriends "подружитися"; нім. die Kraft nehmen "позбавитисил", das Wort ergreifen "брати слово".У кожному наведеному звороті всі слова мають своєзначення, але одне зі слів реалізує таке значення, як правило, тільки в цьому звороті.
17. потік мовлення членується на кілька складових залежно від змісту висловлювання. Такими складовими є фраза, такт, склад. Звук. Фраза (ІІ) – найбільша частина потоку мовлення, яка є закінченим смисловим та інтонаційним висловлюванням відділеним від інших таких самих частин паузами. Фраза може складатися з одного речення або поєднувати кілька речень. Вона членується на такти. Такт (І) – частина фрази. Яка виділенна ритмоінтонаційними засобами і не має смислової завершеності. Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.ЕСПІРАТОРНА ТЕОРІЯ (ЕСПІРАТОРНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ). ЗГІДНО Знею склад — це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.Сучасні експериментальні дослідження заперечують цевкорінене в усі шкільні підручники визначення, оскількидоведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити ідекілька складів.ТЕОРІЯ МУСКУЛЬНОЇ НАПРУГИ. Обґрунтована мовознавцямиГраммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад — це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напру-фонетичні одиниці та засоби напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення).СОНОРНА ТЕОРІЯ. Обґрунтована датським мовознавцемО. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю складмає вершину (ядро) і периферію У межах такту виокремлюють фонетичне слово, обєднані одним наголосом повнозначне і неповнозначне слова. Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті,закриті, прикриті і неприкриті склади Такт членується на склади (-) – частина потоку мовлення, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря. Склад поєднує кілька звуків або складається з одного звука. Елементом складу є голосний як складотворчий. Звук – найменша частина потоку мовлення й неподільна звукова одиниця потоку мовлення, утворена за одну артикуляцію.
18. Лексична система, як і мова в цілому, постійно змінюється, причому порівняно з фонологічною і граматичноюсистемами — найшвидше. Одні слова зникають із мови,інші — з'являються. Змінюються й значення слів.Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.ПОЗАМОВНІ (ПОЗАЛІНГВАЛЬНІ) ПРИЧИНИ — це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері культури та ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи іншихзнарядь, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Таким чином, мова в своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.ВНУТРІШНЬОМОВНІ (ІНТРАМОВНІ, ВНУТРІШНЬОЛІНГВАЛЬНІ) причинизміни словникового складу представлені тенденціями доекономії, уніфікації, системності мовних засобів, варіювання номінацій із різними мотивацією, походженням, завданнями експресивно-емоційної та стилістичної виразності.Є чотири типи змін у лексико-семантичній системі:1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) появанових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичнізміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення. Архаїзми (від гр. archaios "стародавній") - застарілі слова, які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику.Розрізняють власне архаїзми й історизми.ВЛАСНЕ АРХАЇЗМИ — слова, які називають предмети та явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжиткуіншими синонімічними словами.Наприклад: чадо "дитина", лицедій "артист", зегзиця"зозуля", десниця "рука. Історизми — слова, які вийшли з ужитку в зв 'язку зі зникненням позначуваних ними понять.Наприклад: війт "сільський староста", осавула"прикажчик у панському будинку", волосний "посадоваособа, яка працювала у волосній управі". Неологізми (ВІД гр. neos "новий" і logos "слово") - нові слова, щовиникли за пам'яті людей, які їх використовують.Наприклад: беркутівець "член спецпідрозділу"Беркут", унсовець "член організації УНСО", посадовець"посадова особа". Розрізняють неологізми лексичні й семантичні.Лексичні НЕОЛОГІЗМИ — абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Усі вищенаведені неологізмиє лексичними.СЕМАНТИЧНІ НЕОЛОГІЗМИ — нові значення в уже наявнихсловах. Жодна культура світу не розвивається в ізоляції, відірвано від інших культур. Контакти народів зумовлюютькультурний обмін, в тому числі обмін слів. Тому в кожніймові, крім "своїх", є "чужі", тобто запозичені слова. Розрізняють матеріальні запозичення і калькування.Матеріальне (лексичне) запозичення — запозичення, за якого зіноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значення й експонент).Наприклад: лазер (англ. laser, що є скороченням, якескладається з перших букв виразу light amplication bystimulated emission of radiation "підсилення світла за допомогою індукованого випромінювання") Калькування (від фр. caique "копія") — копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемнийпереклад іншомовного слова.За калькування переймаються лише значення іншомовного слова та його структура, але не його матеріальний експонент. Так, наприклад, укр. недолік є калькою рос. недочет, самовизначення — калькою самоопределение, займенник — калькою лат. ргопотеп, хмарочос — калькою нім.Wolhenhratzer (Wolke "хмара", kratzen "чесати"); рос. небоскреб — калькою англ. skyscraper {sky "небо", scraper"скребти"),
19. Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Сутність фонетичних законів полягає в регулярностіфонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку ірегулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській, польській і німецькій мовах — це фонетичнийзакон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що коли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вонаохоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки воднакових умовах. . Фонетичні закони діють у певний період і на певній території (в одній мові чи декількох споріднених, але не в усіх).Так, наприклад, закон відкритого складу (принцип висхідної звучності в складі) діяв до половини XI ст., законпалаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голоснимипереднього ряду приблизно з IV ст. до н. є. до IV ст. н. є. Усі фонетичні зміни відбуваються за суворими законами. Навіть їх порушення є закономірними. Усі винятки — результат дії закону, який замінив дію попереднього. Наприклад, в українській мові слово кінець повиннобуло б звучати конець, бо [о] — у відкритому складі. Знання фонетичних законів дає змогу встановити від повідність звуків у різних мовах. Наприклад, українському звукові [і], який виник із індоєвропейського [є], відповідає давньоруський [Ъ], рос. [е], лит. [аі]: *hena цЬна цена — ціна — kaina.
20. Стосовно підрядного зв'язку слід розрізняти два йогорізновиди: сильний і слабкий. Сильний зв'язок виникає втих випадках, коли слово вимагає поширення, тобто колипоширення слова передбачене й зумовлене його лексикограматичними властивостями; без поширення воно не єсамодостатнім. Наприклад: відчути спрагу, добігти до фінішу.За слабкого зв'язку, який визначається тільки частиномовною належністю головного (стрижневого) слова, реалізуються означальні відношення (цікавий захід, книжка студента, одягнутися швидко). Підрядні словосполучення за характером вираженогов них відношення поділяють на: 1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку(великий успіх, радість матері; англ. black negro "чорнийнегр", the farm of the brother "ферма брата", нім. der boseLowe "сердитий лев"). В англійській мові будь-який іменник, що стоїть перед іншим іменником, виконує атрибутивну функцію. Пор.: table tennis " "настільний теніс" "тенісний стіл"; stone wall "камінна стіна", wallstone "камінь із стіни". 2) об'єктні, в яких залежне слово є об'єктом (написати твір, вручити нагороду; англ. to make a report "зробитидоповідь", to send a telegram "послати телеграму"; нім.Beistand leisten "сприяти" (буквально: здійснювати сприяння), den Brief schreiben "писати листа", die Briickeschlagen "будувати міст");3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобтоназиває щось, чого немає в самому стрижневому слові,Словосполучення і речення але пов'язане з ним певним відношенням (швидко текти,купатися в озері, працювати з натхненням; англ. to speakslowly "говорити повільно", to walk in the park "гуляти впарку", нім. schnell laufen "швидко бігти", wachsen imGarten "рости в саду".
21. Мова є системою. Система — це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів. Якщо з системивилучити якийсь елемент, вона не зможе функціонуватиабо її функціонування буде недостатньо ефективним.Уявіть собі, що з нашої мови зник звук [б]. У такомувипадку слова, які мають цей звук, довелося б вимовляти без нього або замість нього вживати найближчий зазвучанням до нього звук [п], що призвело б до непорозумінь.Кожна система має свою структуру. Структура — цеспосіб організації системи, її внутрішня будова. Так, зокрема, мова має чотирирівневу (чотириярусну) будову.Найнижчим рівнем є фонологічний, далі йде морфологічний, відтак лексико-семантичний, і найвищим рівнем єсинтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фонологічний — фонему, морфологічний •— морфему, лексикосемантичний — лексему (слово), синтаксичний — речення. Усі названі рівні становлять собою окремі системи і вивчаються окремими лінгвістичними науками: фонологічний — фонологією, морфологічний — морфологією, лексико-семантичний — лексикологією і синтаксичний — синтаксисом.Мовні рівні не є автономними, незалежними. Вонивзаємопов'язані. Із фонем будуються морфеми, з морфем — лексеми, з лексем — речення. Отже, мова складається з чотирьох систем, які утворюють загальну систему мови.
22. Орфографія (ВІД гр. orthos "правильний" і grapho "пишу") - 1) система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає йопрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання. Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний.ФОНЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП. Суть його полягає в тому, що словапишуть так, як вимовляють.За цим принципом в українській мові пишуться префікси з- і с-. Фонетичний принцип характерний для білоруської,сербської та хорватської орфографій. Пор. білор. воды, алевада, голавы, але галава, стол, . МОРФОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП. ДЛЯ НЬОГО характерне однаковенаписання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції.За морфологічним принципом пишуться слова боротьба, сміється, братський, пісня, агентство, де однаковенаписання морфем зберігається, незважаючи на вимову [бород'ба], [с'м'ііец'а], [брац'киі], [п'іс'н'а], [агёнство]. У російській мові за цим принципом, який, до речі, є в нійосновним, пишуться слова, що закінчуються на приголосний, як, наприклад, лад, род, друг, дуб, раж. ІСТОРИКО-ТРАДИЦІЙНИЙ ПРИНЦИП. Він полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає нізвучанню слова, ні його морфемній структурі.До традиційних написань в українській мові належатьнаписання я, ю, є, ї, щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власнихназвах (Голландія, Руссо, Уатт) і написання без подв-єння іншомовних загальних назв (каса, клас, колектив),а також написання є та и в ненаголошених позиціях таких слів, як левада, леміш, лиман, кишеня. Дуже багато традиційних написань у французькій мові, а для англійської орфографії історико-традиційнийпринцип є основним. ІДЕОГРАФІЧНИЙ, або символічний, ПРИНЦИП (його ще називають диференційними написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань.Так, наприклад, в українській мові є слова компанія ікампанія. Слово компанія вживається тоді, коли потрібновиразити значення "товариство", а кампанія, коли слово маєзначення "сукупність заходів для здійснення в певний період якогось важливого громадсько-політичного або господарського завдання". За ідеографічним принципом пишуться різні закінчення для різних значень у деяких словах.
23. за соціальною важливістю лексику поділяють на активну й пасивну.АКТИВНА ЛЕКСИКА — частовживані (вони ж і загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мовинезалежно від професії, освіти, місця проживання тощо(в, і, на, я, бути, що, він, ви, ти, ми, цей, весь, все, свій,який, такий, один, сказати, тільки, ще, говорити, наш,знати, рік, великий, інший, час, новий, йти, люди, перший,рука, життя, бачити, треба, дуже, день, хотіти (саме втакому порядку за спадом частот наводять частотні словники найчастотніші слова української мови).До активної лексики належать такі тематичні групи:назви спорідненості, назви частин організму людини і тварин, назви свійських і широковідомих диких птахів, назвириб, рослин, явищ природи, часових понять, жител та їхчастин, предметів і процесів харчування, одягу, взуття, почуттів, кольору, смаку, розміру, чисел, усі займенники йшироковживані службові слова.Серед активної лексики виділяється основний словниковий фонд — ядро словника, найбільш необхідні слова.Критеріями основного словникового фонду є три ознаки:ці слова вживаються 1) завжди (в часі), 2) всіма, 3) у всіхвипадках. Основний словниковий фонд дуже стійкий,майже не змінюється. За даними американського вчено-го М. Сводеша, за 1000 років змінюють свою семантикучи зникають із мови 20% слів основного словниковогофонду.ПАСИВНА ЛЕКСИКА — це рідковживані (вузьковживані, нечастотні) слова, якими переважно є застарілі слова (зигзиця, перст, челядь, пастир), слова, які тільки-но з'яви-Лексико-семантична система мовилися в мові (брифінг, кіднепінг, пейджер), а також професіоналізми, екзотизми, жаргонізми й арготизми.Професіоналізми — слова, що їх уживають люди, об'єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників певної професії: забій, вруб-ашина, на-гора (шахтарі); сталеплавильна груша, мартен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач (сталевари); оранка, косовиця, скирдування, силосування (сільські трудівники, Metzler (рейнське) — діалектні назви м'ясника, який у літературніймові позначається словом Fleischer.Екзотизми (від гр. exotihos "чужий, іноземний") — слова, які позначають властиві іншим народам або країнампоняття: гуайява "плодове дерево з тропічної Америки",чинара "дерево з роду платанових, яке росте в СереднійАзії й має символічне значення; традиційне видови-ще, поширене в Іспанії і в деяких країнах Латинської Америки".Жаргонізми (від фр. jargon), або сленгові слова, слова, властиві розмовній мові людей, пов'язаних певноюспільністю інтересів. Наприклад, у студентському мовленніможна почути такі жаргонізми, як хвіст "заборгованість",плавати "слабо знати матеріал", засипатись "не скластиіспит", стипуха "стипендія", автомат "залік за результатом роботи в семестрі", кайф "задоволення"; рос. "одиниця", удочка "задовільно", петрить.
24. Морфема (від гр. morphe "форма") — мінімальна двостороння одиниця мови. Сегментні морфеми - морфеми, які виділяються шляхом сєгментування (членування) лінійної одиниці — слова. Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на
48. До синтетичних способів вираження граматичних значень належать афіксація, чергування, наголос, редуплікація, словоскладення і суплетивізм.
Афіксація - це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів, префіксів, закінчень тощо). Оскільки в мовах світу використовуються різноманітні афіксальні засоби, то в афіксальному способі виділяють такі його різновиди:
а) суфіксація - вираження граматичних значень за допомогою суфіксів. Це один із найбільш поширених способів вираження граматичних значень в індоєвропейських і семітських мовах. Пор. укр. перечитати - перечитувати (недоконаний вид), спати - спатоньки (значення пестливості), гарний - гарніший (вищий ступінь); рос. стучать - стукнуть (доконаний вид), веселий - веселее (вищий ступінь), сололіа - соломина (значення одиничності); нім Arbeit "робота" - Arbeiter "робітник" - Arbeiterin "робітниця", krank "хворий" - Krankheit "хвороба"; англ. write "писати" - writing "який пише";
б) префіксація - вираження граматичних значень за допомогою префіксів. Це основний спосіб вираження лексико-граматичних значень дієслів у індоєвропейській мовній родині: укр. нести - занести, внести, принести, піднести, перенести; рос. читать - прочитать, писать- написать; нім. gehen "йти"- vergehen "проходити", entgehen "відходити"; болг. червен "червоний" - почервен "червоніший";
в) конфіксація - вираження граматичних значень комбінацією з двох афіксів - префікса й суфікса, які, хоча й являють собою дві морфеми, але діють сукупно, разом. У німецькій мові за допомогою конфіксації творяться пасивні дієприкметники: machen "робота" - gemacht "зроблений", schreiben "писати" - geschrieben "написаний", fahren "їхати" - gefahren "який приїхав";
г) інфіксація - вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, вставлених у середину кореня. Лат. vici "переміг" - vinco "перемагаю", fidi "колов" - findo "колю", тагальськ. sulat "письмо" - sumulat "писати";
ґ) трансфіксація - вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать "прошарком" голосних серед приголосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично. Трансфіксація характерна для семітських мов. Дав-ньоєвр. гноб "красти" - ганаб "крав", гонеб "той, що краде; злодій", гануб "украдене"; араб, катаба "написав", кутіба "написаний", катібу "той, що пише", кітабу "написання", уктуб "пиши";
д) нуль-афіксація, тобто відсутність афікса в одній з форм парадигми за наявності афіксів в інших формах. Укр. стіна - стін, робота - робіт; рос. бел - бела, вода - вод, крестьянин - крестьяне. У тюркських мовах нульовий афікс є показником називного відмінка однини іменників: казах, бала "дитина", балага "дитині", балада "на дитині", балалар "діти", балаларга "дітям", балаларда "на дітях".
Говорячи про афіксацію, потрібно розрізняти фузію та аглютинацію. При фузії афікси неоднозначні (пор. стіна, вола, рукава, де закінчення -а виражає називний відмінок однини жіночого роду, родовий відмінок однини чоловічого роду і називний відмінок множини чоловічого роду), нестандартні (стіни, пісні, імена; тут закінчення -и, -і, -а виражають одне й те саме значення називного відмінка множини), основи без афіксів, як правило, не вживаються (двер-і, грабл-і, ручк-и, червон-ий), відбувається ніби сплав основи й афікса (козацький із козак+ськ(ий); рос. проездить - проезжать, лисий - лисьего), причому корінь може змінюватися у фонетичному складі (сон - сні/, друг - друзі).
При аглютинації, що є притаманною тюркським та фіно-угорським мовам, афікси однозначні (казах, -га завжди позначає давальний відмінок, -лар - множину тощо), стандартні, вони механічно приклеюються до основи, причому основа вживається без афікса (am "кінь", бала "дитина", бат "голова") і ніколи не змінює свій фонетичний склад.
Чергування (внутрішня флексія) - засіб вираження граматичних значень, характерний для індоєвропейських мов. Так, зокрема, в українській та російській мовах за допомогою чергування виражається граматичне значення виду (зібрати - збирати, нарвать - нарывать), в англійській та німецькій - часу та числа (sing "співати", "співаю" - sang "співав", drink "пити", "п'ю" - drank "пив"; foot "нога" - feet "ноги", tooth "зуб" - teeth "зуби"; Mutter "мати" - Mutter "матері", Bruder "брат" - Brüder "брати"). Чергування як спосіб вираження граматичних значень часто виступає в слові в поєднанні з афіксацією. Наприклад: рос. спросить - спрашивать, укр. ходити - ходжу; нім. Hand "рука" - Hände "руки", Gast "гость" - Gäste "гості", singen "співати" - gesungen "заспіваний".
Наголос - фонетичний засіб вираження граматичного значення. Таку функцію він може виконувати лише тоді, коли він рухомий і нефіксований. Таким він є в українській, російській, білоруській, болгарській та інших мовах. У цих мовах зміна місця наголосу в парадигмі слова є способом розрізнення форм цього слова. Наприклад: руки (род. відм. однини) -руки (наз. відм. множини), вирізати, насипати, виносити (недоконаний вид) - вирізати, насипати, виносити (доконаний вид). Наголос як граматичний спосіб може поєднуватися з афіксацією: (руки - рукам, ліс - ліси) і з чергуванням: (кричати - крикнути, рос. стучать - стукнуть)"
Редуплікація - повне або часткове повторення кореня, основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною. Вона використовується для вираження множини імен у китайській, японській і корейській, а також в індонезійських, палеоафриканських, ав-стронезійських мовах. Так, наприклад, в індонезійській мові orang "людина" - orangorang "люди", sedulur "друг" - sedulur sedulur "друзі", kuda "кінь" - kuda-kuda "коні"; у китайській жень "людина" - жень-жень
"люди", сін "зірка" - сін-сін "зірки". В українській та російській мовах чітко вираженим граматичним способом повтори зрідка виступають для передачі видових відтінків дієслова (тривалість дії): говориш-говориш, работаешь-работаешь.
У тюркських мовах редуплікація служить засобом вираження найвищого ступеня прикметників. Казахське Кызыл "червоний" - кызыл-кызыл "найчервоніший", жак сы "гарний" - жаксы-жаксы "найкращий". Подібне маємо і в слов'янських мовах, хоча це явище інтерпретується тут як підсилення ознаки. Пор. укр. чистий-чистий, світлий-світлий; великий-превеликий (з префіксацією); рос. белый-белый, синий-синий тощо.
У деяких мовах (переважно тюркських) для вираження збірності використовуються неповні повтори (перший приголосний заміщується губним б, п або м). Наприклад: казахське "верблюд" - туйё-муйё "верблюди та інша скотина", кулак "багач, кулак" - кулак-мулак "кулачня". Таке ж явище спостерігається в українській та російській мовах, однак повтори тут не виступають засобом вираження граматичних значень: тари-бари, тури-мури, фіглі-міглі, ґоґоль-моґоль, шурум-бурум. Зауважимо також, що в сучасних мовах редуплікація найчастіше використовується у звуконаслідувальних словах: укр. і рос. ку-ку, хрю-хрю, тук-тук, хлоп-хлоп; перські хор-хор "хрюкати", таг-таг "стукати"; тамільські кубу-кубу "булькати", сала-сала "шльопати, ляскати".
Словоскладення - поєднання кореневої морфеми з кореневою, внаслідок чого з'являється нове слово. Словоскладення - спосіб передачі тільки дериваційного граматичного значення. Воно нагадує афіксацію, бо тут і там поєднуються морфеми, але при словоскладенні поєднуються тільки кореневі морфеми.
Поєднуватися можуть повні корені й усічені, основи й цілі слова. У мовах світу простежуються дві тенденції складення: 1) механічна (аглютинативна), коли значення складного слова дорівнює сумі значень складових його частин (наприклад укр. стінгазета, рос. профработа, нім. Kopfschmerz "головний біль", Augenapfel "очне яблуко") і 2) органічна (фузійна), коли значення цілого не дорівнює сумі значень складових частин (англ. typewriter = не "шрифт" + "писець", а "друкарська машинка", killjoy = не "убий" + "радість", а "людина, яка псує всім настрій", франц. cachnez = не "ховай" + "ніс", а "шарф, кашне").
Не для всіх мов однаковою мірою характерне складення. Вирізняється зі всіх мов багатством складень німецька мова: Taschenworterbuch "кишеньковий словник", Kaufmann "купець", Handschuh "рукавичка", Wanduhr "стінний годинник", Stundenplan "розклад уроків", Vergißmeinnicht "незабудка".
З історичним розвитком мови один із складових елементів складного слова може втратити своє лексичне значення, перетворитися на суфікс або префікс. Так, німецький суфікс -heit (Schonheit "краса", Wahrheit "правда" тощо) раніше був іменником зі значенням "вид, спосіб", суфікс schaft (Wissenschaft "наука", Gesellschaft "суспільство") означав "властивість, стан, якість". Англійські суфікси -ful (useful "корисний", beautiful "гарний"), 'less (helpless "безпорадний", endless "безкінечний"), -able (suitable "відповідний", companionable "компанійський, товариський", valuable "цінний") ще й тепер мають омонімічні повнозначні слова full "повний", less "менший", able "здатний". В українській мові суфікс ин (киянин, міщанин, селянин тощо) колись був займенником инь із значенням "той, один", через що цей суфікс не виступає в формах множини (кияни, міщани, селяни). У німецькій мові є префікс ein- (einfahren "в'їжджати", einlegen "вкладати", einkaufen "купувати", einschlafen "засинати", eindecken "вкривати") і числівник ein "один".
Суплетивізм-утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ. Наприклад: брати (недоконаний вид) - взяти (доконаний вид), говорити (недоконаний вид) - сказати (доконаний вид); рос. садиться (недоконаний вид) - сесть (доконаний вид), класть (недоконаний вид) - положить (доконаний вид), человек (однина) - люди (множина); нім. Der Mensch "людина" - die Leute "люди".
Суплетивізм як єдиний спосіб вираження граматичних значень характерний для парадигми особових займенників в індоєвропейських мовах: укр. я - мене, вона - її, ми - нас; нім. ich - mich, sie - ihr, wir - uns, англ. / - me, she - her, we - us; фр. je - те.
В індоєвропейських мовах спосіб суплетивізму використовується також при творенні ступенів порівняння прикметників зі значенням "гарний" і "поганий": укр. добрий - кращий, рос. хороший - лучше, нім. gut - besser, англ. good - better, фр, bon - meilleur.
29. Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і не-диференційні (нерозрізнювальні, інтегральні) ознаки. Так, наприклад, фонема <д> характеризується передньо-язиковістю, проривністю, дзвінкістю і твердістю. Ці ознаки відрізняють її від інших фонем: дар - бар (<д> і <б> протиставляються передньоязиковістю/губністю; інші ознаки - дзвінкість, проривність, твердість - у них є спільними); дам - зам (тут <д> і <з> протиставляються лише за проривністю/фрикативністю); дар - тар (<д> і <т> протиставляються за дзвінкістю/глухістю); діда [д їда] - дідя [д'ід'а] (у другому складі <д> і <д'> протиставляються за твердістю/м'якістю). Отже, передньоязиковість, проривність, дзвінкість і твердість фонеми <д> - це ознаки, які служать для розрізнення слів, тобто диференційні.
Диференційні ознаки (від лат. differentia "різниця, відмінність") - ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.
Якщо розглянути в такому ж плані фонему російської мови <г>, то виявиться, що вона має також чотири ознаки: дзвінкість, задньоязиковість, проривність і твердість. Дзвінкість і задньоязиковість фонеми <г> служать для розрізнення слів (гол - кол, гор - бор), а проривність і твердість фонеми <г> такій меті не служать (у російській мові немає жодної пари слів, які б розрізнялися звуками [г] проривним і [у] фрикативним, [г] твердим і [г] м'яким), тобто ці ознаки є недиференційними.
Недиференційні, або інтегральні, ознаки (від лат. integralis "нероздільно пов'язаний з цілістю") - ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.
Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється. Диференційними ознаками фонем можуть бути:
1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість): бір [б'ір] - пір [п'ір], зад [зад] - сад [сад], жал [жал] - шал [шал];
2) ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо): бук [бук] - сук [сук], бар [бар] - дар [дар] ;
8) ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність тощо): дим [дим] - зим [зим], рук [рук]- лук [лук], джміль [джм'іл'] - хміль [хм'іл'];
4) твердість/м'якість: стан [стан] - стань [стан'], син [син] - синь [син'] , п'ят [щат] - п'ять [піат'], вяз [в'аз] - вязь [в'аз'], біла [б'іла]- біля [б'іл'а]; рос. мел [м'эл] - мель [м'эл'], вон [вон] - вонь [вон'], топ [топ] - топь [топ'], кров [кроф] - кровь [кроф'] . У західноєвропейських (німецькій, англійській, французькій та ін.) мовах такої диференційної ознаки немає. В них твердість чи м'якість звуків є інтегральною ознакою;
5) короткість/довгота: англ. sit [sit] "сидіти" - seat [si:t] "місце для сидіння", ship [fip] "корабель" - sheep f fi:p] "вівця", mitt [mit] "рукавичка" - meat [mi:t] "м'ясо", live [livj "жити" - leave [li:v] "покидати", pot [pot] "горщик" - port [po:t] "порт", cut [kAt] "різати" - cart [ka:t] "віз", rid [rid] "звільняти" - read [ri:d] "читати"; нім. im [im] "в" - ihm [i:m] "йому", Bett [bet] "ліжко" - Bett [be:t] "клумба", Riff [rif] "риф" - rief [ri:f] "кликав", Schiff Ції] "корабель" -schief [¡ii] "косий, кривий", Bann [ban] "вигнання, заслання" - Bahn [bam] "дорога"; фр. Paul [pol] "Павло" - pôle [po:l] "полюс", sol [sol] "ґрунт" - saule [so:I] "верба". Із слов'янських мов розрізнення довгих і коротких голосних має чеська мова: pas [pas] "паспорт" -pas [pa:s] "пояс";
в) назальність/неназальність: англ. sin [sin] "гріх" - sing [sin] "співати", thin [Gin] "тонкий" - thing [Oinj "річ", польськ. bok [bok] "бік" - bqk [bok] "ґедзь, овід";
7) відкритість/закритість голосних: фр. fait [fe] "факт" - fee [fe] "фея"; нім. Ähre [е :гз] "колос" - Ehre [е:гз] "честь".
Як довів американський мовознавець Р. Якобсон, у мовах світу існує 12 ознак, які можуть попарно поєднуватися, що дає можливість шляхом їх комбінування утворити 4096 фонем.
30. Граматична форма слова - єдність граматичного значення і засобів його вираження; співвіднесеність певного граматичного змісту з певним граматичним способом у їх єдності. Розрізняють синтетичні (прості) й аналітичні (складні) форми слова.
Синтетичні форми - форми, в яких граматичне значення виражене в межах слова, тобто лексичне й граматичне значення синтезовані в одній формі.
Наприклад: праця (граматичне значення називного відмінка однини жіночого роду виражене закінченням слова -а), важніший (граматичне значення вищого ступеня виражене в межах слова за допомогою суфікса -іш), англ. foot "нога" - feet "ноги" (граматичні значення однини й множини виражені в межах слова за допомогою чергування звуків [и] Й [і:].
Аналітичні форми - форми, в яких лексичне і граматичне значення виражені різними словами: лексичне - самостійним словом, а граматичне - службовим. Наприклад: буду писати (лексичне значення виражене словом писати, а граматичне значення першої особи однини майбутнього часу - службовим дієсловом буду); писав би (лексичне значення виражене дієсловом писав, а граматичне значення умовного способу - за допомогою частки би). Пор, ще: нім. Ich werde schreiben "Я буду писати"; англ. J shall write "Я буду писати", I am writing "Я пишу (в даний момент)", / was writing "Я писав"; more difficult "важніший". Як бачимо, в аналітичних формах службові слова виконують роль словозмінного афікса.
40. Актуальне членування речення — членування речення за змістомна дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки від того, що вже відоме, щоназване мовцем або знаходиться перед очима співбесідників, до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить до того, що мовецьхоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має двізмістові частини: одна з них називає предмет мовлення,інша позначає якусь нову інформацію про нього. Другачастина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щосьстверджує про тему (нове), — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом. Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити начотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповнення, але різне актуальне членування і відповідно різний зміст: Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. Увсіх вищенаведених випадках актуальне членування здійснювалося засобом інтонації. У випадку використання засобу порядку слів тема розміщується на початку фрази, арема — в кінці.До класу ввійшов учитель (відповідь на запитання "Хтоувійшов до класу?").Учитель до класу ввійшов (відповідь на запитання "Щозробив учитель?") Нерідко засобами актуального членування служать вказівні й неозначені займенники (Товариш розказав менітаку історію. Йому допоміг хтось із друзів), видільнообмежувальні частки саме, тільки, лише, навіть, якраз(Про це довідалась саме мати. Тільки батько цього незнав), артиклі (Durch die Strafie ging ein Madchen"Вулицею йшло якесь дівча", A man suddenly entered theroom "В кімнату раптом увійшов якийсь чоловік"; означений артикль виражає тему, а неозначений — рему). В англійській мові, як і в німецькій і французькій, де пануєсуворо фіксований порядок слів, через що він не можебути використаним для актуального членування, такимзасобом є перетворення активної конструкції в пасивну(David loves Margaret-^Margaret is loved by David).
2. Курсовая работа- Феномен партии власти в современной российской политической системе
3. психолог Белянушкина Елена Михайловна Рузаевка 2010 О ПРИНЦИПАХ И МЕТОДАХ РАБОТЫ ПСИХОЛОГА С ОДА
4. Finlnd
5. Варианты ответов Номер правильного варианта ответа
6. Утверждаю Зам
7. . За рубежом реакторов канального типа аналогичным РБМК не строят.
8. Основы экономической теории для студентов 2 курса всех специальностей Понятие экономика
9. Статеве та нестатеве розмноження багатоклітинних організмів
10. Понятие культурного ассимилятор
11. Династический кризис в России в конце XVI начале XVII вв и его преодоление
12. ІОСікорський набув популярності як лікар педагог і громадський діяч
13. ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА 1 Тема 1
14. ТЕМА Половая система совокупность органов обеспечивающих репродуктивную функцию организма или функцию
15. Инфляция- сущность, формы и причины
16. 22.12.2013 Традиционное Красноярск трек традиц Нац.html
17. Утверждаю Зав1
18. Нестабильность тонких пленок под действием внешних сил
19. Контрольная работа- Классификация технологических процессов обработки изделий в машиностроении
20. Бобовые культуры и их значение