тема правових норм які регулюють відносини щодо забезпечення громадян у старості у разі непрацездатності в

Работа добавлена на сайт samzan.net:

4. Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини щодо забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги сім’ї, а також тісно пов’язані з ними процедурні та процесуальні відносини.

Право соціального забезпечення, як галузь права, включає широку, внутрішньо узгоджену сукупність правових норм, які містяться в різноманітних нормативних актах. Не зважаючи, що вона не кодифікована, хоч в цьому є нагальна потреба, як будь-яка інша самостійна галузь права, вона також має свій набір вихідних загальних положень - предмет, метод, принципи та цілі, які розкривають своєрідність і специфіку правового регулювання.

Право соціального забезпечення як навчальна дисципліна — це спеціально відібрана правова інформація, за допомогою якої у студентів формуються знання про форми і види загальнообов'язкового державного соціального страхування, соціального забезпечення, соціальної допомоги та соціального захисту і вміння й навички використання цих знань у їхній практичній діяльності.

Як навчальна дисципліна право соціального забезпечення передбачає формування в студентів знань про предмет однойменної галузі права, тобто ознайомлення їх зі змістом основних нормативних актів, які регулюють суспільні відносини у сфері соціального забезпечення та захисту. Вони повинні знати не лише систему права та законодавства, механізм правового регулювання у сфері соціального захисту населення, стан застосування норм права соціального забезпечення, а й уміти орієнтуватись у системі чинного соціального законодавства та застосовувати його на практиці в процесі реалізації особисто чи іншими особами права на той чи інший вид соціального забезпечення.

18. Поняття суб'єктів права соціального забезпечення та їх властивості

Суб'єктами права соціального забезпечення є особи, які виступають носіями передбачених законом прав та обов'язків у сфері соціального захисту.

Щоб стати суб'єктом права соціального забезпечення, особа повинна бути наділена правоздатністю та галузевим правовим статусом. Правоздатність у сфері соціального забезпечення є складовою загальної правоздатності, яка належить до природних властивостей людини. Отже, правоздатність — це не сукупність прав і обов'язків, що ними наділена особа, а така властивість, яка передбачає можливість мати будь-які права та обов'язки. Правоздатність належить до соціально-правових властивостей особи й існує тому, що у суспільстві наявним є право, завдяки дії якого особа і є правоздатною.

Іншою властивістю, яка характеризує суб'єкта права, є галузевий правовий статус. Це певна сукупність закріплених у Конституції та законах основних прав і обов'язків осіб у сфері соціального захисту. Правовий статус суб'єктів права соціального забезпечення характеризується тим, що в основу галузевого правового статусу одних суб'єктів покладено суб'єктивне право на соціальне забезпечення, яке виникає з

настанням соціального ризику. А основу галузевого правового статусу інших суб'єктів цієї галузі становить обов'язок надавати соціальне забезпечення. Тобто, суб'єктами права соціального забезпечення вважаються правоздатні особи, які в силу свого галузевого правового статусу виступають носіями відповідних прав та обов'язків.

Суб'єктів права соціального забезпечення необхідно відмежовувати від суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин передусім тому, що не всі суб'єкти права соціального забезпечення можуть бути суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин. Наприклад, Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. передбачено надання допомоги дітям-інвалідам. Однак реалізовують це право їх батьки або законні представники, що беруть безпосередню участь у правовідносинах із відповідними органами соціального захисту. Тим самим діти-інваліди є суб'єктами права соціального забезпечення, а учасниками (суб'єктами) правовідносин з приводу реалізації належних їм прав виступають батьки або законні представники.

Крім того, щоб стати учасником (суб'єктом) правовідносин, особа повинна володіти так званою правосуб'єктністю1. її визначають як здатність особи бути суб'єктом правових відносин. При цьому, щоб бути учасником соціально-забезпечувальних правовідносин, особа повинна мати ще й галузеву правосуб'єктність.

Така правосуб'єктність є складним явищем і охоплює галузевий правовий статус, правоздатність і дієздатність за правом соціального забезпечення. Окрім властивостей, що характеризують суб'єктів права соціального забезпечення (правоздатність та галузевий правовий статус), правосуб'єктність доповнюється ще й третім елементом — дієздатністю.

За визначеннями, що подаються в загальній теорії права, дієздатність полягає у здатності особи своїми діями набувати прав і виконувати обов'язки. Іноді до складу право-суб'єктності зараховують ще й деліктоздатність, що визначається як здатність відповідати за вчинені правопорушення. Оскільки ж відповідальність є різновидом юридичного обов'язку, то деліктоздатність, відповідно, належить до дієздатності, а тому виділяти її у складі правосуб'єктності немає необхідності.

Отже, наявність дієздатності перетворює суб'єктів права на суб'єктів правових відносин. На відміну від правоздатності, вона є юридичною властивістю особи, оскільки встановлюється законодавством. Дієздатність, як здатність своїми діями набувати та здійснювати права і самостійно виконувати обов'язки, передбачає можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними. Очевидно, що така можливість не є вродженою властивістю людини. Вона приходить з віком, досвідом та знаннями, що набуваються особою. Тому момент виникнення дієздатності визначається у відповідності із законодавством для всіх громадян. Переважно це відбувається встановленням відповідних норм у галузевому законодавстві.

З приводу моменту виникнення дієздатності фізичних осіб за правом соціального забезпечення існує декілька відмінних позицій серед науковців. М. Л. Захаров та Е. Г. Тучко-ва вважають, наприклад, що дієздатність фізичних осіб за правом соціального забезпечення настає одночасно з виникненням права на відповідний вид забезпечення, а тому момент її виникнення залежить від виду соціально-забезпечувальних правовідносин1. Тобто в одних випадках дієздатність громадян виникає одночасно із цивільною (наприклад, право на будь-який вид державної соціальної допомоги особа може реалізувати з моменту досягнення повноліття), в інших — з трудовою (право на соціальну допомогу у системі

загальнообов'язкового державного соціального страхування може бути реалізоване з моменту укладення трудового договору), ще в інших — з досягненням певного віку (право на пенсію за віком особа може реалізувати, досягнувши 60 років — чоловіки і 55 років — жінки).

Видається, що виникнення дієздатності не може залежати лише від настання юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення права на відповідний вид соціального забезпечення. На наявність дієздатності громадян за правом соціального забезпечення впливають вік та психічне здоров'я громадянина. Це єдині чинники, що визначають здатність усвідомлювати особою значення своїх дій і керувати ними.

Інші вчені (Б. І. Сташків, О. Г. Чутчева) вважають, що дієздатність за правом соціального забезпечення настає з досягненням особою певного віку1. Очевидно, що такий підхід до проблеми дієздатності є найбільш прийнятним. Саме вік особи, визначений законодавством щодо права на певні види соціального забезпечення, і є тим критерієм, за наявності якого вона має можливість брати участь у правовідносинах. Тобто для права соціального забезпечення не існує якогось одного вікового критерію (наприклад, як це існує у цивільному праві — 18 років). Тут дієздатність може виникати як з 18-річного віку, так і з іншого віку, визначеного законом.

20. Термінологічне поняття «соціальні ризики» використовується у різних сферах та напрямах наукових досліджень (політика, економіка, національна чи інформаційна безпека, юриспруденція тощо). Однак, незважаючи на інтенсивний розвиток науки ризикології, вченими досі не запропоновано єдиного загальноприйнятого визначення цього соціального явища. Зрештою, й саме поняття «соціальний* розглядається у літературі в широкому (як такий, що властивий суспільству)1 та вузькому (пов'язаний з основними умовами життєдіяльності людини) значенні. І саме це, останнє, вузьке трактування соціального ризику застосовується правом соціального забезпечення для позначення обставин, які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані із соціально-економічними чинниками в державі.

У вітчизняній правовій літературі термін «соціальний ризик» як підставу виникнення права на соціальне забезпечення вперше запропонувала Н. Б. Болотіна2.

Теорія соціального ризику не є новою для галузевої літератури. Ще у 20-х роках минулого століття її обґрунтовува ли М. А. Вігдорчик1, М. О. Семашко2, В. М. Догадов3. Вони вважали, що з настанням соціального ризику особа отримує право на соціальне забезпечення.

Інститут соціального ризику став предметом досліджень і сучасних вчених. Так, В. Д. Роїк соціальний ризик визначає як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості працівників внаслідок втрати заробітку та внаслідок втрати працездатності (професійні та загальні захворювання, нещасні випадки як на виробництві, так і поза ним)4. Таке визначення соціального ризику заслуговує на увагу, однак є не зовсім придатним для характеристики соціального ризику як інституту права соціального забезпечення. Обґрунтовуючи поняття «соціального ризику» саме так, автор обмежує коло потенційних суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин («тільки працівники»), і звужує до того ж перелік підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення («втрата зарплати внаслідок втрати працездатності»). Очевидно, за нинішніх умов, крім соціально-економічних причин, не менш важливе значення мають деякі інші підстави здійснення державою функції соціального забезпечення: фізіологічні (наприклад, потреба соціального забезпечення дитини-інваліда) та демографічні (соціальне забезпечення сімей з дітьми). Більше того, доволі поширений тепер соціальний ризик «безробіття» також не охоплюється запропонованою вченим дефініцією.

Т. 3. Гарасимів однією з характерних ознак соціального ризику за правом соціального забезпечення називає втрату особою працездатності5. Однак вона є всього лише однією з об'єктивних причин втрати особою засобів до існування.

Інші причини (неможливість знайти належну роботу, втра" годувальника) залишились поза увагою автора.

Більш досконалим можна вважати визначення соціально го ризику, яке пропонує 0. Є. Мачульська. Вона, зокрема, визначає його як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості особи внаслідок відсутності заробітку з об'єктивних соціально значимих причин та у зв'язку з додатковими витратами на утримання дітей чи інших членів сім'ї, а також для задоволення потреб у медичних чи соціальних послугах1.

З урахуванням наведених варіантів поняття «соціальний ризик» можна виділити характерні для цього явища ознаки, які відображають природу соціального ризику як інституту права соціального забезпечення.

Отже, соціальні ризики — це зазвичай явища об'єктивного характеру. їх настання не залежить від волі особи та не є наслідком дій останньої. Негативні наслідки соціальних ризиків не можуть бути усунуті нею самостійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин.

Наслідками настання соціальних ризиків є обмеження чи порушення життєдіяльності людини, що зумовлює "її соціальну та матеріальну незахищеність.

Важливою ознакою соціальних ризиків є те, що вони потребують закріплення у законодавстві саме як обставини, внаслідок настання яких особа може потребувати допомоги держави чи суспільства.

Нарешті, настання соціального ризику є потенційно можливим для кожної людини. Вони обов'язково або як правило трапляються чи можуть трапитися за певних обставин.

Таким чином, соціальний ризик — це соціально значима обставина об'єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їхніх сімей) не здатні самостійно себе утримувати, а тому потребують додаткового матеріального захисту з боку держави.

21. Фонди соціального страхування - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Фонди соціального страхування - державні заклади, які створюються для здійснення державних програм соціального страхування.

До підсектору фондів соціального страхування відносяться Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

1.Про Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) створений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" і є правонаступником Фонду соціального страхування України.

Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, що затверджена правлінням Фонду.

У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, а також Статутом Фонду.

Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд є некомерційною самоврядною організацією і належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фонду, стабільної діяльності Фонду.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомога по вагітності та пологах;

допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ, організацій, утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільного обслуговування.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі представниками від держави, застрахованих осіб і роботодавців.

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень Фонду.

Нагляд за діяльністю Фонду здійснює Наглядова рада Фонду, яка діє на громадських засадах.

Наглядова рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів Фонду.

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління.

Виконавча дирекція підзвітна правлінню Фонду та здійснює діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду та його відділень є виконавчі дирекції відділень в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Виконавчі дирекції відділень підзвітні правлінням відділень та виконавчій дирекції Фонду і здійснюють свою діяльність від імені Фонду в межах і в порядку, передбачених статутом Фонду та положенням про виконавчі дирекції відділень Фонду.

2.Державний фондзагальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття (далі — Фонд) створений для фінансування програм зайнятості населення, управління страхуванням на випадок тимчасової незайнятості, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів для надання соціальної допомоги. Основою системи соціального захисту на випадок безробіття є внески від підприємств до Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на контрактній основі, включаючи тих, хто працює неповний робочий день чи тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Основні завдання Фонду:

- професійна орієнтація населення;

- навчання звільнених та безробітних;

- сприяння працевлаштуванню, надання безвідсоткової позики безробітним для здійснення підприємницької діяльності;

- створення центрів профорієнтації, навчально-матеріальної бази для підготовки і навчання працівників;

- організація додаткових робочих місць;

- відшкодування витрат Пенсійному фонду, пов'язаних Із достроковим виходом на пенсію.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2001 р. Фонд із 2001 р. формувався за рахунок страхових внесків роботодавців, найманих працівників та осіб, які добровільно беруть участь у цьому виді страхування, надходжень від застосування штрафних санкцій тощо. Крім того, передбачено асигнування з Державного бюджету на соціальні виплати незастрахованим особам.

 Стаття 15. Фонд соціального страхування від нещасних випадків

    Страхування від  нещасного  випадку здійснює Фонд соціального
страхування  від  нещасних  випадків  -  некомерційна   самоврядна
організація,  що  діє на підставі статуту,  який затверджується її
правлінням.

    Фонд соціального  страхування   від   нещасних   випадків   є
юридичною  особою,  має  печатку  із  зображенням Державного Герба
України   та   своїм   найменуванням,   а   також   емблему,   яка
затверджується його правлінням.

    Фонд соціального  страхування  від  нещасних випадків набуває
прав  юридичної  особи  з  дня  реєстрації  статуту у центральному
органі  виконавчої  влади,  що  реалізує державну політику у сфері
реєстрації  (легалізації)  статутів  фондів  загальнообов’язкового
державного соціального страхування.

    Фонд соціального    страхування    від    нещасних   випадків
знаходиться у місті Києві.

    Стаття 16. Управління Фондом соціального страхування від
               нещасних випадків

    Управління Фондом   соціального   страхування   від  нещасних
випадків   здійснюється    на    паритетній    основі    державою,
представниками застрахованих осіб і роботодавців.

    Безпосереднє управління  Фондом  соціального  страхування від
нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

22. ПОЛОЖЕННЯ 
про Пенсійний фонд України

1. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).

{Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

{Абзац другий пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

2. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

3. Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску;

{Абзац другий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

{Абзац третій пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати;

забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;

ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів;

забезпечення надходжень від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою,   забезпечення ведення реєстру застрахованих осіб;

{Абзац восьмий пункту 3 в редакції Указу Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України.

4. Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань:

1) вивчає та аналізує ситуацію у сфері пенсійного забезпечення, забезпечує проведення щорічних актуарних розрахунків фінансового стану системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

2) розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України, складає звіт про його виконання та подає їх у встановленому порядку Міністру для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення;

3) організовує роботу з формування, автоматизованого оброблення інформації в системі Пенсійного фонду України;

{Підпункт 3 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

4) здійснює заходи щодо забезпечення доступу до даних реєстру застрахованих осіб;

{Підпункт 4 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

5) організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах, районах у містах, а також управлінь у містах та районах (далі - територіальні органи) щодо:

{Абзац перший підпункту 5 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 525/2012 від 30.08.2012}

забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами актів законодавства про пенсійне забезпечення;

{Абзац другий підпункту 5 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

{Абзац третій підпункту 5 пункту 4 виключено на підставі Указу Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

забезпечення надходжень від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства, забезпечення ведення реєстру застрахованих осіб;

{Абзац четвертий підпункту 5 пункту 4 в редакції Указу Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

здійснення контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством;

{Абзац п'ятий підпункту 5 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів;

{Абзац шостий підпункту 5 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

застосовування фінансових санкцій, передбачених законом;

призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;

забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;

обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;

надання страхувальникам та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством;

6) забезпечує проведення конкурсного відбору банків, які здійснюють виплату та доставку пенсій;

7) вживає відповідно до законодавства та міжнародних договорів України заходів до переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

8) здійснює у межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, інших коштів, призначених для виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;

9) аналізує та прогнозує надходження коштів від сплати єдиного внеску, організовує взаємодію та обмін інформацією з Міністерством доходів і зборів України та іншими державними органами з питань нарахування та сплати єдиного внеску, персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску, розрахунку показників середньої заробітної плати працівників для призначення пенсії;

{Підпункт 9 пункту 4 в редакції Указу Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

10) подає в установленому законодавством порядку Міністерству пропозиції щодо зміни розміру єдиного внеску та щодо розподілу коштів від його сплати, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

11) подає Міністерству пропозиції щодо застосування законодавства про ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та разом із Міністерством дає роз'яснення з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій;

{Підпункт 11 пункту 4 в редакції Указу Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

12) встановлює і підтримує міжнародні зв'язки з міжнародними організаціями, за погодженням із Міністром укладає угоди з відповідними органами іноземних держав про співробітництво у сфері пенсійного забезпечення та з інших питань, що належать до компетенції Пенсійного фонду України;

13) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

14) вносить пропозиції Міністерству та іншим центральним органам виконавчої влади щодо розроблення прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України, Міністерству доходів і зборів  України - щодо ведення обліку сплати єдиного внеску, формування та подання звітності в частині ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;

{Підпункт 14 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

15) проводить у межах своїх повноважень інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення;

16) готує звітність, передбачену законодавством;

17) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Пенсійний фонд України Президентом України.

5. Пенсійний фонд України з метою організації своєї діяльності:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Міністерства та в установленому порядку подає їх Міністру;

2) здійснює в установленому порядку добір кадрів в апарат Пенсійного фонду України та на керівні посади в головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, формує в установленому порядку кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців апарату Пенсійного фонду України;

3) забезпечує в межах повноважень здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням в апараті Пенсійного фонду України, його територіальних органах;

4) організовує планово-фінансову роботу в апараті Пенсійного фонду України, його територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

5) виконує у межах повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

6) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Пенсійного фонду України;

7) забезпечує у межах повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці та інформації з обмеженим доступом, контроль за її збереженням в апараті Пенсійного фонду України;

8) забезпечує у межах своїх повноважень виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

9) організовує ведення діловодства та архіву в апараті Пенсійного фонду України відповідно до встановлених правил.

6. Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право:

1) залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, вчених, представників інститутів громадянського суспільства (за згодою) для розгляду питань, що належать до компетенції Пенсійного фонду України;

2) одержувати в установленому законодавством порядку безоплатно від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідні для виконання покладених завдань інформацію, документи і матеріали, зокрема від органів статистики - статистичні дані;

3) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами;

4) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до компетенції Пенсійного фонду України;

5) проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, призначенням пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, та отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема, письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок;

{Підпункт 5 пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

6) вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від фізичних осіб - підприємців усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядок їх використання;

{Підпункт 6 пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

7) вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ і організацій, фізичних осіб - підприємців копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховуються страхові внески, або порушення порядку використання коштів Пенсійного фонду України;

{Підпункт 7 пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

8) проводити перевірку цільового використання коштів Пенсійного фонду України;

9) звертатися до господарських судів із заявами щодо порушення справ про банкрутство у випадках та порядку, передбачених законами;

{Підпункт 9 пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

10) порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

{Підпункт 10 пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

11) звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків;

{Підпункт 11 пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 141/2013 від 18.03.2013}

12) одержувати кредити в установах банків у порядку, визначеному законодавством.

7. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

8. Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, з органами місцевого самоврядування, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, підприємствами, установами, організаціями, а також всеукраїнськими об'єднаннями профспілок, всеукраїнськими об'єднаннями роботодавців.

9. Пенсійний фонд України у межах своїх повноважень, на основі і на виконанняКонституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства та доручень Міністра видає акти організаційно-розпорядчого характеру, які Голова правління Пенсійного фонду України підписує та організовує і контролює їх виконання.

Проекти нормативно-правових актів Пенсійного фонду України погоджуються з Міністерством.

Нормативно-правові акти Пенсійного фонду України підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

10. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Голова правління Пенсійного фонду України має двох заступників, у тому числі одного першого.

{Пункт 10 доповнено новим абзацом згідно з Указом Президента № 1078/2011 від 29.11.2011}

Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, і звільняються з посад Президентом України.

11. Правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;

2) затверджує за погодженням із Міністром річний план роботи Пенсійного фонду України, заходи щодо реалізації основних напрямів та пріоритетних цілей його діяльності відповідно до визначених завдань;

3) приймає у межах своїх повноважень постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;

4) заслуховує звіти керівників головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про результати їх діяльності;

5) затверджує положення про територіальні органи Пенсійного фонду України;

6) затверджує статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України, контролює додержання їх вимог;

7) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України.

Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше двох третин від його складу. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

24.

25. Процедурні правовідносини у сфері соціального забезпечення

Процедурні правовідносини — це суспільні відносини, що складаються на підставі процедурних норм права соціального забезпечення між фізичною особою (особами), з одного боку, та компетентним органом, з іншого, з приводу реалізації та захисту належного людині права на конкретний вид соціального забезпечення.

До характерних для процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення належать риси, які:

виникають у сфері соціального захисту населення і стосуються реалізації права фізичних осіб на конкретний вид соціального забезпечення. Специфіка норм матеріального права

визначає особливості процедурних правовідносин у цій сфері;

є похідними по відношенню до матеріальних правовідносин, мають підпорядкований службовий характер, їхнє функціональне призначення полягає у забезпеченні реалізації матеріальних правовідносин, в усуненні будь-яких перешкод на їхньому шляху. Вони є відносно самостійними, оскільки за їхньою допомогою не завжди реалізуються норми матеріального права (у разі встановлення відсутності умов для надання того чи іншого виду соціального забезпечення);

як правило, існують у правовій формі. Вони виникають, змінюються і припиняються відповідно до норм процедурного права. Державні органи можуть надавати матеріальне забезпечення тільки на підставі норм права, які передбачають і порядок його отримання, а отже, і модель можливих процедурних відносин;

мають владний характер, оскільки одним із обов'язкових суб'єктів цих правовідносин є орган, наділений владними повноваженнями щодо фізичної особи, яка претендує на певний вид соціального забезпечення. Без його рішення особа не зможе реалізувати свого матеріального права;

складаються заради чужого інтересу, який закладений у матеріальному правовідношенні. Для суб'єкта, який наділений владними повноваженнями у процедурному правовідношенні

(органи соціального захисту населення), застосування норми матеріального права не має ніяких наслідків, що випливають безпосередньо із цієї норми;

мають подвійну юридичну природу. Вони опосередковують процес реалізації норм матеріального права і є результатом реалізації норм процедурного права;

виникають, як правило, на підставі юридичних фактів-дій. Події (досягнення пенсійного віку, втрата працездатності, смерть годувальника та ін.) є лише підставою для звернення до органу соціального забезпечення (вчинення певної дії);

складаються не з одного, а з багатьох процедурних правовідносин, які в сукупності дають можливість реалізувати конкретне матеріальне право у сфері соціального забезпечення;

здійснюються у чіткій послідовності відповідно до стадій провадження у справі. Спочатку виникають процедурні право відносини з приводу звернення до органу соціального забезпечення, а пізніше у зв'язку з підготовкою і розглядом матеріалів та прийняттям рішення у справі;

є однією з правових гарантій забезпечення реалізації матеріального права на певний вид матеріального забезпечення. Процедурні норми детально регламентують механізм здійснення права на соціальне забезпечення. Особлива увага звертається на строки розгляду компетентними органами заяв і клопотань фізичних осіб.

Юридичними передумовами виникнення, зміни і припинення процедурних правовідносин є процедурні норми, процедурна дієздатність учасників цих відносин, процедурні юридичні факти.

Без норми права не може виникнути процедурне правовідношення. Такі процедурні норми регламентують права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі; містять гарантії реального здійснення суб'єктивного права на певний вид соціального забезпечення; визначають форму вчинення зобов'язаними органами необхідних дій і форму основних документів, які є результатом цих дій, встановлюють порядок оскарження суб'єктивного права особи у сфері соціального забезпечення.

Другою передумовою участі у правовідносинах є наявність процедурної дієздатності. Правоздатність є загальною властивістю суб'єктів будь-яких матеріальних правовідносин. У процедурних правовідносинах вона ніякої ролі не відіграє. Тому при аналізі матеріальних правовідносин розкривається зміст правоздатності, а при висвітленні процедурних правовідносин — дієздатності. Остання свідчить про можливість брати участь у правовідносинах з реалізації матеріального права. Недієздатна особа має матеріальне право, але участь у його реалізації бере не вона, а її законний представник як учасник процедурних правовідносин. Таким чином, під процедурною дієздатністю розуміють здатність особи своїми діями здійснювати процедурні права і виконувати процедурні обов'язки у сфері соціального забезпечення.

Процедурні юридичні факти — це такі конкретні соціальні обставини, які ведуть до виникнення, зміни чи припинення процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення. Вони фіксуються у встановленій законодавством процедурній формі, тобто належним чином оформляються і засвідчуються. Як правило, на процедурні правовідносини впливає не один юридичний факт, а сукупність їх. Юридичні факти-події, що породжують матеріальні правовідносини, можуть виступати приводом до вчинення дій, які є юридичними фактами процедурних правовідносин.

Структурними елементами процедурних правовідносин є суб'єкти, об'єкти і зміст.

Суб'єктами процедурних правовідносин виступають, з одного боку, фізичні особи, а з іншого, — органи соціального забезпечення чи орган, до компетенції якого входить встановлення фактів, що мають юридичне значення для права соціального забезпечення. Найчастіше суб'єкти матеріальних і процедурних правовідносин з боку фізичних осіб збігаються, але бувають випадки, коли інтереси носія матеріального права у процедурному правовідношенні представляє його законний представник. У цих правовідносинах, крім органу соціального забезпечення як суб'єкта матеріального правовідношення, можуть брати участь і інші органи, уповноважені встановлювати передбачені нормами права соціального забезпечення життєві обставини.

Об'єктом процедурних правовідносин є рішення компетентного органу про встановлення факту, що має юридичне значення для права соціального забезпечення, або про призначення чи надання конкретного виду соціального забезпечення, а також рішення за результатами розгляду спору у сфері соціального забезпечення в позасудовому порядку. Об'єктами процедурних відносин не можуть бути ні предмети зовнішнього світу, ні матеріальні чи духовні блага та цінності. Об'єктом цих правовідносин є юридичне благо у формі позитивного рішення уповноваженого органу.

Під змістом процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення розуміють сукупність суб'єктивних прав, юридичних повноважень і юридичних обов'язків та реальну поведінку учасників цих правовідносин. Основу процедурних правовідносин складають право фізичних осіб вимагати від компетентного органу вчинення певної юридичної дії та обов'язок цього органу вчинити такі дії у встановлені законом строки й у встановленому законом порядку.

У процедурних правовідносинах межі можливої поведінки його учасників окреслені не лише предметом такої поведінки, а й тим, як, яким чином, у якій послідовності, та в який час можна вчиняти певні юридичні дії. Фактична поведінка має здійснюватися строго відповідно до її правової моделі. До процедурних повноважень компетентного органу входять його права й обов'язки в процесі розгляду і вирішення справ у сфері соціального забезпечення населення.

До основних процедурних прав фізичних осіб при розгляді їхніх справ органами соціального забезпечення належать, зокрема, такі: 1) робити запити; 2) подавати клопотання про запрошення свідків, призначення експертизи, витребування додаткових доказів, надання копій документів, що є у справі, тощо; 3) ознайомлюватися з матеріалами справи і робити виписки з них; 4) давати усні та письмові пояснення; 5) мати представника; 6) брати участь у дослідженні доказів у справі; 7) виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача; 8) отримувати інформацію про хід розгляду справи; 9) оскаржувати рішення компетентного органу. Особа користується й іншими процедурними правами, які дають можливість оперативно, всебічно, повно та об'єктивно розглянути її справу. Разом з тим фізична особа зобов'язана добросовісно користуватися наданими процедурними правами, з'являтися на виклик компетентного органу, подавати документи, які відповідно до закону є необхідними для провадження у справі.

Орган, що розглядає справу у сфері соціального забезпечення, має право отримувати від установ, організацій та підприємств незалежно від форм власності інформацію та документи, необхідні для розгляду і вирішення справи; запрошувати фізичну особу для дачі письмових і усних пояснень по суті справи, а також інші права, що випливають з його компетенції. Цей орган зобов'язаний: 1) роз'яснювати зацікавленим особам їхні процедурні права й обов'язки, сприяти належній реалізації їх; 2) роз'яснювати можливі наслідки вирішення справи (наприклад, переведення з одного виду пенсії на інший); 3) вирішувати у встановлені строки питання про задоволення поданих клопотань або про відмову в задоволенні їх із зазначенням мотивів відмови; 4) повідомляти особу про результати розгляду справи і роз'яснювати їй порядок оскарження прийнятого рішення; 5) давати відповіді особі на її запити і приймати рішення щодо її клопотань; 6) приймати громадян в установленому порядку та надавати їм консультації; 7) облаштовувати місця приймання громадян технічними та іншими засобами для надання необхідної інформації, наприклад, зразками документів, контактними телефонними відомостями про місце знаходження посадових осіб, відповідних служб тощо.

Процедурні правовідносини у праві соціального забезпечення можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Так, залежно від виду соціального забезпечення, на реалізацію якого спрямовані процедурні правовідносини, виділяють:

1) процедурні правовідносини в пенсійному забезпеченні; 2) процедурні правовідносини у зв'язку з призначенням грошових допомог і компенсацій; 3) процедурні правовідносини, які виникають у зв'язку з наданням натуральної допомоги, соціальних послуг і пільг.

За формою соціального забезпечення розрізняють: 1) процедурні правовідносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування; 2) процедурні правовідносини у сфері державного соціального забезпечення та державної соціальної допомоги; 3) процедурні правовідносини у сфері недержавної соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення.

За цільовим призначенням процедурні правовідносини поділяються на такі види: 1) щодо встановлення юридичних фактів;

2) з приводу реалізації права на конкретний вид соціального забезпечення; 3) відносно розгляду в позасудовому порядку справ з питань забезпечення фізичних осіб певними видами соціального забезпечення.

З урахуванням стадій застосування компетентним органом норм права соціального забезпечення виділяють: 1) процедурні правовідносини в стадії встановлення й аналізу фактичних даних справи; 2) процедурні правовідносини в стадії вибору й аналізу норм права соціального забезпечення; 3) процедурні правовідносини у стадії прийняття рішення.

26. Процесуальні правовідносини в соціальному забезпеченні здебільшого виникають внаслідок подання громадянином, право якого порушено, до компетентного органу скарги (або позовної заяви в разі звернення до суду з позовними вимогами) на дії або рішення органів чи посадових осіб, які призначають або надають той чи інший вид матеріального забезпечення чи соціального обслуговування.

Враховуючи той факт, що процесуальні відносини по вирішенню спорів, які виникають між суб’єктами соціально-забезпечувальних правовідносин, й досі урегульовуються переважно нормами адміністративного, адміністративно-процесуального та цивільного процесуального галузей права, дисертант, разом з цим, обгрунтовує доцільність віднесення згаданих правовідносин до системи правовідносин з соціального забезпечення, виходячи, наприклад, з таких міркувань:

зазначені правовідносини є похідними від матеріальних або процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення, оскільки спори, що в них вирішуються, виникають з приводу застосування чи реалізації матеріальних чи процедурних норм права соціального забезпечення;

щонайменш одним з учасників зазначених процесуальних правовідносин виступає суб’єкт права соціального забезпечення (наприклад, громадянин або сім’я, які мають право на конкретний вид соціального забезпечення і право яких порушується); другим учасником може виступати вищий в порядку підлеглості відповідний орган соціального забезпечення чи захисту (що розглядає скаргу та вирішує спір);

одним з суб’єктів названих правовідносин здебільшого виступають особи, які відносяться до соціально вразливих верств населення, мають особливий правовий статус (зокрема, інваліди, престарілі особи, безробітні, діти-сироти тощо), а тому зумовлюють певну специфіку змісту правових норм, що регулюють відповідні процесуальні відносини;

нині існуючі норми адміністративного, адміністративно-процесуального та цивільного процесуального права не враховують всієї специфіки процесуальних правовідносин, які виникають у сфері соціального забезпечення, а значить є недостатніми для їх належного правового регулювання, що, в свою чергу, обумовлює невідкладну потребу у створенні спеціальних процесуальних норм у праві соціального забезпечення.

27.

28.

Вислуга років — це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

У юридичній літературі вислуга років визначається як тривалий, виміряний рядом років період трудової чи державної діяльності, що створює за певних умов право на відповідні конкретні види пільг і переваг (грошові виплати, пенсії, додаткові відпустки).

Пенсія за вислугу років — це щомісячні виплати з Пенсійного фонду та інших джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком (винагородою) особам, які мають установлений законом спеціальний стаж (вислугу років).

За своїми ознаками й цілями пенсії за вислугу років найбільш близькі до пенсій за віком: тут також вимагається певний стаж роботи (служби), а в деяких випадках — вік. Найчастіше ці пенсії призначаються незалежно від віку.

Цілі пенсійного забезпечення за вислугу років — встановлювати пенсії за вислугу років окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких веде до втрати професійної працездатності чи придатності до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначене законодавством. Це окремі категорії працівників, перелік яких установлено в статтях 54 і 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також в інших спеціальних нормативних актах.

Відповідно, законодавство вирізняє чотири категорії громадян:

1.  військовослужбовці та службовці (працівники) органів внутрішніх справ;
2.  працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу;
3.  державні службовці, судді, працівники прокуратури та митних органів;
4.  окремі категорії працівників (спеціалістів) національної економіки.

Першій із зазначених категорій пенсії призначаються за наявності певної вислуги років служби незалежно від віку, інколи — в сукупності з віком та іншими обставинами (хворобою, скороченням штатів військових формувань).

У другій групі умовами призначення пенсій за вислугу років є наявність певного стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) і припинення до часу звернення за пенсією роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.

У третій групі право на пенсію виникає за наявності вислуги років (спеціального стажу на зазначених посадах і досягнення пенсійного віку). 
У четвертій групі умовами призначення пенсій за вислугу років є встановлена законодавством робота (професія, спеціальність), її тривалість, а також досягнення певного віку чи незалежно від віку.

Згідно із статтями 52, 54, 55 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення» до цієї групи належать:

1.  працівники освіти, охорони здоров'я і соціального захисту;
2.  спортсмени — заслужені майстри спорту і майстри спорту міжнародного класу, члени збірних команд України;
3.  артисти театрально-концертних та інших видовищних установ, підприємств і колективів;
4.  робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо забезпечують організацію перевезень та безпеку руху на залізничному транспорті, в метрополітенах;
5.  плавсклад суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості;
6.  механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах;
7.  водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайняті в технологічних процесах на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланців, руди, порід;
8.  працівники геологорозвідувальних експедицій;
9.  працівники, безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві.

Тривалість вислуги років перелічених категорій працівників різна. Вона встановлюється окремими списками професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років. Списки затверджує Кабінет Міністрів України. У більшості випадків вислугу років встановлено в половинному розмірі від загального трудового стажу для чоловіків і жінок зі знижкою віку на 5 років.

Правила нарахування розміру пенсій за вислугу років визначено як загальним пенсійним законодавством, так і іншими нормативними актами про статус і соціальний захист окремих категорій працівників.

Це залежить від виду спеціального стажу, що його мають працівники. Можна назвати два способи нарахування пенсій за вислугу років. 
В одних випадках пенсії за вислугу років (спеціалістам галузей національної економіки та іншим категоріям працівників) розраховуються так само, як і пенсія за віком (за стаж роботи — 25 років у чоловіків і 20 — у жінок).

В інших випадках пенсія за вислугу років нараховується у вищих диференційованих відсотках до заробітку, посадових окладів (80-90% винагороди у державних службовців, суддів, прокурорських працівників).

Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, достатньо широке і виходить за рамки дії закону про пенсійне забезпечення. Крім цього нормативного акта, є ціла низка інших законів, які регулюють даний вид пенсійного забезпечення, а саме Закони України: 
- «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. №2262-ХІІ; 
-  «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723-ХІІ; 
-  «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. №2790-ХІІ; 
- «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. №2862-ХІІ; 
- «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991р. №1789-ХІІ; 
- Митний кодекс України тощо.

29. Докази трудового (страхового) стажу. Встановлення стажу за показаннями свідків

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. ( Пункт 2 в редакції Постанови КМ N 497 ( 497-2002-п ) від 11.04.2002 )

Документи, що підтверджують трудовий стаж

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток N 1).

(Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1788 ( 1788-2003-п ) від 20.11.2003 )

Для підтвердження часу творчої діяльності членів творчих спілок та інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, приймаються довідки про період сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

До 1 квітня 1992 р. час творчої діяльності членів Спілки письменників, Спілки художників, Спілки композиторів, Спілки кінематографістів, Спілки театральних діячів, а також інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок України, але об'єднані відповідними професійними комітетами, підтверджується довідками (виписками з постанов) секретаріатів правлінь творчих спілок України про встановлення творчого стажу.

Для підтвердження військової служби, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: (Абзац перший пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 726 ( 726-2006-п) від 25.05.2006, N 859 (859-2007-п) від 26.06.2007)

- військові квитки;

- довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, Держкомкордону, Головного управління командуючого Національною гвардією, Управління охорони вищих посадових осіб України, орг

анів управління інших військових формувань, що утворюються Верховною Радою України, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужби; (Абзац третій пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 726 (726-2006-п) від 25.05.2006, N 1658 (1658-2006-п) від 29.11.2006, N 859 (859-2007-п ) від 26.06.2007)

- довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Час перебування в партизанських загонах і з'єднаннях у період Великої Вітчизняної війни встановлюється за довідками штабів партизанського руху або архівів (за місцем діяльності партизанських загонів і з'єднань).

Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок військових комісаріатів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток N 2).

Для підтвердження служби в органах внутрішніх справ приймаються довідки, які видаються в порядку, що визначається МВС (додаток N 3).

Час служби у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і гірничорятувальних частинах встановлюється за правилами, передбаченими пунктом 3 цього Порядку.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Тривалість тимчасової непрацездатності, яка розпочалася в період роботи, встановлюється на підставі довідок, виданих за місцем цієї роботи.

Час догляду за інвалідом I групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі:

- акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду;

- документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для інвалідів I групи і дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей-інвалідів).

Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду на підставі відомостей, одержаних від органів управління житловим фондом, сільських, селищних Рад народних депутатів, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їхніх сусідів, інших даних. (Абзац четвертий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 497 ( 497-2002-п ) від 11.04.2002 )

Документами, які підтверджують перебування на інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів праці та соціального захисту населення або Пенсійного фонду та інші документи. (Абзац п'ятий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 497 ( 497-2002-п ) від 11.04.2002 )

Документами, які підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження або виписка із паспорта чи довідка органів управління житловим фондом та інші.

Час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).

Час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні підтверджується довідками органів внутрішніх справ і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури, дізнання та слідства про припинення кримінальної справи чи довідки суду про винесення виправдувального вироку).

Робота в'язнів підтверджується довідкою органів внутрішніх справ і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток N 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, військово-навчальних (навчальних) закладів, підприємств, установ і організацій в порядку, що визначається Міноборони.

При цьому для дружин військовослужбовців, звільнених з дійсної військової служби до 1 січня 1990 р., період проживання з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, які видаються військовими комісаріатами.

Період проживання в м. Ленінграді в період його блокади в роки Великої Вітчизняної війни з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р. установлюється на підставі довідки органу управління житловим фондом, виписки з домової книги або поквартирних списків, прописної картки, довідки про термін евакуації з м. Ленінграда, евакуаційного посвідчення, мобілізаційного розпорядження тощо.

Робота у м. Ленінграді в період його блокади встановлюється на загальних підставах.

Для підтвердження часу перебування на окупованій території України та інших держав у період Великої Вітчизняної війни приймаються довідки сільських (селищних), міських Рад народних депутатів або їхніх виконкомів та районних державних адміністрацій.

Час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, примусово вивезених з тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, підтверджується будь-якими документами того часу, в яких містяться необхідні відомості.

У разі відсутності таких документів приймаються довідки, видані архівними установами, органами державної безпеки, розвідувальними органами або внутрішніх справ за місцем прибуття зазначених осіб до України, а також Службою розшуку Національного комітету товариства Червоного Хреста України. (Абзац другий пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 726 (726-2006-п ) від 25.05.2006)

Підтвердження трудового стажу показаннями свідків

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на трудову пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

За відсутності документів про час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, примусово вивезених з тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, проживання в м. Ленінграді в період його блокади з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р. зазначені періоди можуть бути встановлені на підставі показань одного або більше свідків, які мають у своєму розпорядженні відповідні документи (довідки, видані архівними установами, органами Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки або внутрішніх справ за місцем прибуття зазначених осіб до України, евакуаційні посвідчення, мобілізаційні розпорядження тощо).

(Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 726 (726-2006-п) від 25.05.2006)

Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5). (Абзац перший пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 920 (920-2006-п) від 05.07.2006)

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Додатково в довідці наводяться такі відомості:

- стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції;

- стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування;

- стосовно жінок, які працюють на вирощуванні, збиранні та післязбиральному обробленні тютюну, - про зайнятість на перелічених роботах протягом повного сезону.

У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном. (Пункт 20 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ N 920 (920-2006-п) від 05.07.2006)

За відсутності трудових книжок у осіб, які працювали у громадян за договорами (домашні робітниці, няні, секретарі, друкарки, стенографістки, сторожі, садівники, шофери та ін.), час їх роботи в домашньому господарстві підтверджується довідками профспілкових організацій, за участю яких було укладено трудовий договір між наймачем і працівником, або трудовими договорами з відміткою про їх виконання.

За відсутності у профспілкових організаціях відомостей про укладення договору про роботу у окремих громадян для підтвердження стажу приймаються довідки, видані наймачем, а у разі його смерті - одним із подружжя або іншим членом сім'ї, який проживав разом з ним у даний період (крім тих родичів, які в цей час були неповнолітні), та довідки про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Справжність підпису особи, яка видала довідку про роботу, засвідчується в установленому порядку.

Аналогічно підтверджується і стаж роботи пастухом за трудовим договором з колективом громадян - власників худоби. У тих випадках, коли трудовий договір було укладено за участю виконкомів сільських, селищних Рад народних депутатів, до уваги беруться видані ними довідки.

Стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими МЗС (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).

Правила підтвердження трудового стажу

Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою.

24. Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.

У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до трудового стажу на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.

Якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

У тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.

30. державні соціальні стандарти - встановлені  законами,  іншими
нормативно-правовими  актами  соціальні  норми  і нормативи або їх
комплекс,  на базі  яких  визначаються  рівні  основних  державних
соціальних гарантій;

 Стаття 4. Система і класифікація соціальних нормативів

    За характером   задоволення   соціальних   потреб   соціальні
нормативи поділяються на:

    нормативи споживання  -  розміри  споживання  в  натуральному
виразі  за  певний  проміжок  часу  (за рік,  за місяць,  за день)
продуктів харчування,  непродовольчих товарів поточного споживання
та деяких видів послуг;

    нормативи забезпечення   -   визначена  кількість  наявних  в
особистому споживанні предметів  довгострокового  користування,  а
також  забезпечення  певної  території  мережею  закладів  охорони
здоров'я,    освіти,     підприємств,     установ,     організацій
соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та
житлово-комунальних послуг;

    нормативи доходу - розмір особистого доходу  громадянина  або
сім'ї,  який  гарантує їм достатній рівень задоволення потреб,  що
обраховується  на  основі  визначення  вартісної  величини  набору
нормативів споживання та забезпечення.

    За рівнем  задоволення  соціальних потреб соціальні нормативи
поділяються на:

    нормативи раціонального  споживання  -  рівень,  що  гарантує
оптимальне задоволення потреб;

    нормативи мінімального   споживання  -  соціально  прийнятний
рівень споживання продуктів харчування,  непродовольчих товарів та
послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

    статистичні нормативи - нормативи,  що визначаються на основі
показників фактичного споживання  або  забезпеченості  для  всього
населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

31.

32.    Розділ II
                  СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ
             СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ І НОРМАТИВІВ ТА
                    ГАРАНТІЇ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

    Стаття 7. Державні соціальні стандарти у сфері доходів
              населення

    Державні соціальні   стандарти   у  сфері  доходів  населення
встановлюються з метою визначення  розмірів  державних  соціальних
гарантій  у  сфері оплати праці,  виплат за обов'язковим державним
соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних
виплат  і  державної  соціальної допомоги та їх розмірів,  а також
визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

    Стаття 8. Державні соціальні нормативи у сфері соціальних
              послуг

    Державні  соціальні  нормативи  у  сфері  надання  соціальних
послуг  встановлюються  для визначення розмірів державних гарантій
соціальної  підтримки  осіб,  які  перебувають у складних життєвих
обставинах.

    З цією метою визначаються:

    перелік,  види  та обсяги соціальних послуг, які надаються за
рахунок державного та місцевого бюджетів і страхових фондів;

    норми  та  нормативи  надання  соціальних  послуг особам, які
перебувають у складних життєвих обставинах;

    показники якості соціальних послуг.

    Стаття 9. Державні соціальні нормативи у сфері
              житлово-комунального обслуговування

    Державні соціальні  нормативи  у  сфері  житлово-комунального
обслуговування   встановлюються   з   метою  визначення  державних
гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати
за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію
конституційного права громадянина на житло.

    До їх числа відносяться:

    гранична норма   оплати    послуг    з    утримання    житла,
житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

    соціальна норма     житла     та    нормативи    користування
житлово-комунальними послугами,  щодо оплати  яких  держава  надає
пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

    показники якості надання житлово-комунальних послуг.

    Стаття 10. Державні соціальні нормативи у сфері транспортного
               обслуговування та зв'язку

    Державні соціальні   нормативи    у    сфері    транспортного
обслуговування та зв'язку включають:

    норми забезпечення транспортом загального користування;

    показники якості транспортного обслуговування;

    норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

    Стаття 11. Державні соціальні нормативи у сфері охорони
               здоров'я

    До державних соціальних нормативів у сфері  охорони  здоров'я
включаються:

    перелік та   обсяг   гарантованого  рівня  медичної  допомоги
громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

    нормативи надання  медичної  допомоги,  що  включають   обсяг
діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

    показники якості надання медичної допомоги;

    нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення
лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

    нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

    нормативи забезпечення медикаментами державних і  комунальних
закладів охорони здоров'я;

    нормативи санаторно-курортного забезпечення;

    нормативи забезпечення  харчуванням у державних і комунальних
закладах охорони здоров'я.

    Стаття 12. Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення
               навчальними закладами

    До державних   соціальних  нормативів  у  сфері  забезпечення
навчальними закладами включаються:

    перелік та  обсяг   послуг,   що   надаються   державними   і
комунальними    закладами    дошкільної,    загальної   середньої,
професійно-технічної та вищої освіти;

    нормативи граничного    наповнювання    класів,    груп    та
співвідношення   вихованців,   учнів,   студентів  і  педагогічних
працівників у навчальних закладах;

    норми матеріального  забезпечення  навчальних   закладів   та
додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів.

    Стаття 13. Державні соціальні нормативи у сфері
               обслуговування закладами культури

    До державних соціальних  нормативів  у  сфері  обслуговування
закладами культури включаються:

    перелік та обсяг безоплатних послуг,  які надаються населенню
закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

    показники якості   надання   населенню   послуг    закладами,
підприємствами, організаціями та установами культури;

    нормативи забезпечення  населення закладами,  підприємствами,
організаціями та установами культури.

    Стаття 14. Державні соціальні нормативи у сфері
               обслуговування закладами фізичної
               культури та спорту

    До державних соціальних  нормативів  у  сфері  обслуговування
закладами фізичної культури та спорту включаються:

    перелік та обсяг безоплатних послуг,  які надаються населенню
закладами фізичної  культури,  спорту,  а  також  дитячо-юнацькими
спортивними школами;

    нормативи забезпечення  населення закладами фізичної культури
та спорту.

    Стаття 15. Державні соціальні нормативи у сфері побутового
               обслуговування, торгівлі та громадського
               харчування

    До державних  соціальних  нормативів   у   сфері   побутового
обслуговування, торгівлі та громадського харчування включаються:

    нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

    показники якості надання побутових послуг;

    нормативи забезпечення   торговельною  площею  та  місцями  у
закладах громадського харчування;

    показники якості та  безпеки  товарів  і  послуг  підприємств
громадського харчування.

    Стаття 16. Гарантії забезпечення державних соціальних
               стандартів і нормативів

    Держава гарантує забезпечення  основних  потреб  громадян  на
рівні  встановлених  законом  державних  соціальних  стандартів  і
нормативів.

33.  Прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт

Відповідно до ст. б Закону України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом в України є прожитковий мінімум. На його основі визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум (лат. тіпітит — найменша кількість, тіпітитз — найменший) — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Правову основу встановлення, затвердження і врахування при реалізації державою конституційної гарантії на достатній життєвий рівень становлять норми Конституції України, законів України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії», «Про прожитковий мінімум» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14 квітня 2000 р. № 656.

При обчисленні розміру прожиткового мінімуму враховуються дві складові його обсягу: фізіологічна (вартісне вираження матеріальних цінностей, необхідних для існування особи) та соціальна (набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя). У світовій практиці фізіологічні витрати становлять 85-87 % загального прожиткового мінімуму1.

Міжнародному досвіду відомо декілька способів визначення прожиткового мінімуму: статистичний, соціологічний, ресурсний, комбінований, відносний та нормативний.

Статистичний метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів 10-20 % найменш заможних громадян держави.

Суб'єктивний, або соціологічний, підхід базується на проведенні соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод хоч і виражає справжні потреби людей, та, як правило, не відповідає реальним економічним можливостям держави.

Ресурсний метод уже виходить із економічних можливос тей держави та застосовується у найбільш розвинутих дер жавах.

Комбінований метод дозволяє визначати вартість харчування за нормами, житлово-комунальні послуги — за фактом, а непродовольчі товари — за їх відсотковою часткою у загальних витратах особи.

Відносний метод, або метод обчислення медіанного доходу, переважно використовується у державах з розвинутою ринковою економікою. Так званий медіанний дохід — це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в державі (практично він відповідає середньодушовому доходу населення). Так, у США, Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40 % від медіанного до ходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії — 50 %, а у Порт галії та Ірландії — 60 %.

У переважній більшості держав для встановлення велич ни прожиткового мінімуму використовується нормативни метод для обчислення мінімального споживчого кошику. Наприклад, у Болгарії існує аж 6 варіантів обчислення споживчих кошиків залежно від складу сім'ї (працюючі, пенсіонери чи діти). У Литві прожитковий мінімум визначається на основі потреб сім'ї з 4 осіб: хлопчик 14 років, дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів передба чає понад 50 їх видів і становить 45-50 % мінімального споживчого бюджету.

Розрахований у такий спосіб прожитковий мінімум визначає межу бідності (стан нужденності) для надання соціальної допомоги найуразливіїним верствам населення.

В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо диференційовано для тих, хто належить до основних соціальних та демографічних груп:

а) для дітей віком до 6 років;

б) для дітей віком від 6 до 18 років;

в) для працездатних осіб;

г) для осіб, які втратили працездатність.

Такий поділ зумовлений особливостями людського організму та потребами його залежно від віку, стану, активності.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, щорічно затверджується за поданням Кабінету Міністрів України Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України. Вартісна величина прожиткового мінімуму на одну особу на місяць визначається Законом про Державний бюджет на відповідний рік. Прожитковий мінімум періодично переглядається залежно від зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи.

Складовими елементами величини прожиткового мінімуму є набір продуктів харчування, набір непродовольчих товарів та набір послуг.

Основними принципами формування набору продуктів харчування є:

— забезпечення дитини повноцінним харчуванням для
розвитку здорового організму;

1.  забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку;
2.  задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітного, відновлення у необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила;
3.  підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку.

Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами влаштування побуту.

Цей елемент величини прожиткового мінімуму теж формується за певними принципами. А саме:

— забезпечення збереження здоров'я та підтримання
життєдіяльності організму людини;

1.  урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення;
2.  урахування культурно-побутових потреб особистості.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, здоров'я та ін.

Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг з урахуванням таких принципів:

1.  задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем;
2.  задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я;
3.  визначення житлово-комунальних послуг (з водопостачання, теплопостачання, газопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг;
4.  урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.

Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум використовується для:

1.  загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та створення відповідних державних соціальних програм;
2.  встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям із дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат;
3.  визначення права на отримання соціальних допомог;
4.  визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування тощо;
5.  встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
6.  формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Для оцінки рівня життя у регіонах, створення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за раху-

нок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування можуть затверджуватися регіональні прожиткові мінімуми. Розмір такого прожиткового мінімуму не повинен перевищувати основного, що встановлений у державі.

Прожитковий мінімум не є абсолютним державним соціальним стандартом для всіх видів соціального забезпечення громадян в Україні. Забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму вважається визначальним для основних видів матеріального соціального забезпечення та досягається сукупністю всіх видів забезпечення, що становлять зміст суб'єктивного права на соціальне забезпечення. Сьогодні в Україні особа може отримувати декілька видів соціального забезпечення одночасно. А тому при отриманні доходу у розмірі декількох прожиткових мінімумів може трапитися ситуація, що не відповідає логіці програм соціальної допомоги, по-перше, а по-друге, — перевищує конституційну гарантію, за якою допомога має бути не нижче одного прожиткового мінімуму.

Деякі види соціального забезпечення не завжди можуть узгоджуватися з розміром прожиткового мінімуму (наприклад, деякі соціальні пільги чи соціальне обслуговування непрацездатних). Тим не менше, прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт визначає право особи на вказані види соціального забезпечення. Воно настає лише у тому разі, якщо сукупний її дохід не перевищує розміру прожиткового мінімуму.

Попри всю свою значимість, прожитковий мінімум не є єдиним державним соціальним стандартом в Україні. Крім нього, широко використовується інший вагомий показник — рівень забезпечення прожиткового мінімуму. Він визначається як реальний державний соціальний стандарт, що слугує критерієм для визначення особи нужденною. Щорічно цей мінімум закріплюється у законі про Державний бюджет та використовується для призначення державних соціальних допомог. Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» рівень забезпечення прожиткового  мінімуму  для  призначення

допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» встановлюється для працездатних осіб у сумі 110 гривень, непрацездатних осіб — 155 гривень, інвалідів — 165 гривень.

55. У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить Допомога на поховання пенсіонера.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення” — за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, — члени їхніх сімей.

Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом. Як уже зазначалося, нині накопичувальна пенсійна система ще не діє. Вона має бути упроваджена з часом законом про запровадження перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Особи, які не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених цим Законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Як зазначалося вище, окрім базового пенсійного закону, пенсії надаються також на основі інших законів окремим категоріям осіб.

57. Пенсійне забезпечення військовослужбовців

 

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Особам, які мають право на пенсію за цим Законом, гарантовано встановлення пенсій на рівні не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, за певних умов, призначення пенсій за вислугу років, по інвалідності та в разі втрати годувальника. 

Так, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

 

Розміри пенсії за вислугу років

Пенсії за вислугу років призначаються в розмірі, зокрема:

- особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше:

за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

- особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України:

за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення; 

- особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей":

за вислугу 20 років - 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 3 проценти за кожний повний рік вислуги понад 20 років, але не більше ніж 65 процентів відповідних сум грошового забезпечення. 

Максимальний розмір пенсії за вислугу років, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

 

Пенсії по інвалідності

Пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються в таких розмірах:

а) інвалідам війни I групи - 100 процентів, II групи - 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку);

б) іншим інвалідам I групи - 70 процентів, II групи - 60 процентів, III групи - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).

При цьому мінімальні розміри по інвалідності встановлюються:

- інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі 120 відсотків, II групи - 110 відсотків, III групи - 105 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; 

- іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі 110 відсотків, II групи - 105 відсотків, III групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; 

- інвалідам з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби - у розмірі 110 відсотків, з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України і державної пожежної охорони - 120 відсотків, а з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України і державної пожежної охорони - 130 відсотків відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених для інвалідів з числа солдатів і матросів строкової служби. 

 

Пенсії в разі втрати годувальника

Пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

- членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час - 40 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. В таких же розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

- сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.

При цьому пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не можуть бути нижче розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

 

Надбавки та підвищення до пенсій

До пенсій за вислугу років та по інвалідності, що призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (у тому числі до обчисленої в мінімальному розмірі), нараховується:

- надбавка непрацюючим пенсіонерам (інвалідам), які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї (стаття 30), - на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому надбавка нараховується тільки на тих членів сім'ї, які не одержують пенсійні виплати із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомогу на дітей одиноким матерям. За наявності права одночасно на пенсію, на зазначені види допомоги і надбавку до пенсії по інвалідності на непрацездатного члена сім'ї, то за вибором пенсіонера може бути призначено пенсію, державну соціальну допомогу або нарахованона цього члена сім'ї надбавку. За наявності в сім'ї двох або більше пенсіонерів, кожний непрацездатний член сім'ї, який перебуває на їх спільному утриманні, враховується для нарахування надбавки тільки одному з пенсіонерів за їх вибором;

- державна соціальна допомога на догляд у порядку і на умовах, передбачених Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам".

 

Пенсії за вислугу років, по інвалідності та у разі втрати годувальника ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

 

Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення", з 1 січня 2012 року інвалідам війни та учасникам бойових дій, у яких щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в інвалідів війни I групи - 285 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 255, III групи - 225, учасників бойових дій - 165 відсотків, виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.

 

Особам, які мають статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи нараховуються надбавки і підвищення в порядку, встановленому Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

 

Перерахунок пенсій

Статтею 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45.

Згідно із Порядком, перерахунок раніше призначених пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з 1 січня 2008 року було змінено структуру грошового забезпечення військовослужбовців та збільшено їх посадові оклади, що стало підставою для проведення перерахунку пенсій військовим пенсіонерам.

Після вказаної дати рішень Уряду щодо збільшення розміру грошового забезпечення військовослужбовців не приймалось і, відповідно, підстав для перерахунку розмірів пенсій "військовим" пенсіонерам не було.

Проте, розмір грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу зростав за рахунок підвищення розміру премії, який визначається за наказом керівника відповідного органу. Це призвело до диспропорції в розмірах пенсій "військових" пенсіонерів залежно від року звільнення з військової служби та виходу на пенсію.

З метою усунення вказаної диспропорції, 23 квітня 2012 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за № 355 "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - постанова).

Згідно із постановою з 1 липня 2012 року установлено підвищення до пенсій, призначених до зазначеної дати відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім пенсій, призначених військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, у розмірі 11 відсотків пенсій, обчислених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону, розмір якого з 1 вересня збільшено до 23 відсотків і з 1 січня 2013 року збільшено до 35 відсотків.

При цьому постановою передбачено, що розміри пенсій, обчислені відповідно до цього Закону з урахуванням доплат до попередніх розмірів пенсій згідно із пунктом 4 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45, та підвищень, передбачених абзацом першим цього пункту, не можуть перевищувати розміри пенсій, обчислені відповідно до Закону виходячи з грошового забезпечення, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", за відповідними посадами військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу станом на 1 квітня 2012 року.

Для визначення розміру підвищення, яке встановлюється до пенсій, відповідними міністерствами, зазначеними у пункті 2 постанови, до органів Пенсійного фонду України оформлено та подано довідки про розмір грошового забезпечення, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", станом на 1 квітня 2012 р.

15 жовтня 2012 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за № 952 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355", згідно із якою підвищення до пенсії у разі втрати годувальника встановлюється незалежно від дати її призначення, якщо годувальнику було призначено пенсію відповідно до Закону до 1 липня 2012 року.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 355 органами Пенсійного фонду України з липня, вересня 2012 року та січня 2013 року проведено відповідні перерахунки пенсій військовим пенсіонерам.

59.  Держава встановлює    для   наукових   (науково-педагогічних)
працівників,  які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на
рівні,  що  забезпечує  престижність  наукової  праці  та стимулює
систематичне оновлення наукових кадрів.

    Пенсія     науковому    (науково-педагогічному)    працівнику
призначається  за  наявності  страхового  стажу,  необхідного  для
призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі,  передбаченого
абзацом першим  частини  першої  статті  28  Закону  України  "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"  (  1058-15  ),
після  досягнення  чоловіками  віку  62  роки  за  наявності стажу
наукової роботи не менш як 20 років,  жінками -  пенсійного  віку,
встановленого  статтею  26 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15  ),  за  наявності  стажу
наукової   роботи  не  менш  як  15  років.  До  досягнення  віку,
встановленого цим  абзацом,  право  на  пенсію  за   віком   мають
чоловіки -  наукові  (науково-педагогічні)  працівники  1955  року
народження і старші після досягнення ними такого віку:

    60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року;

    60 років  6  місяців  - які народилися з 1 січня 1953 року по
31 грудня 1953 року;

    61 рік - які народилися з 1 січня  1954  року  по  31  грудня
1954 року;

    61 рік  6  місяців  -  які  народилися з 1 січня 1955 року по
31 грудня 1955 року.

Пенсії     науковим     (науково-педагогічним)    працівникам
призначаються  в  розмірі  80  відсотків  від сум заробітної плати
наукового  (науково-педагогічного)  працівника,  яка  визначається
відповідно  до  статті 23 цього Закону та частини другої статті 40
Закону   України   "Про   загальнообов'язкове   державне  пенсійне
страхування"  (  1058-15  )  та на яку відповідно до законодавства
нараховується  збір  на  обов'язкове державне пенсійне страхування
(внески).

    {  Частину  четверту  статті  24 виключено на підставі Закону
N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    Для  обчислення пенсії враховується заробітна плата наукового
(науково-педагогічного) працівника за основним  місцем  роботи  за
весь    період    страхового    стажу    на    посадах   наукового
(науково-педагогічного) працівника, починаючи з 1 липня 2000 року.
За  бажанням  пенсіонера  та  за  умови  підтвердження довідки про
заробітну плату  первинними  документами  у  період  до  1   січня
2016 року  або  в  разі  якщо  період  страхового стажу на посадах
наукового (науково-педагогічного) працівника,  починаючи з 1 липня
2000   року,   становить  менш  як  60  календарних  місяців,  для
обчислення пенсії також враховується заробітна плата  за  основним
місцем  роботи за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу
на посадах наукового (науково-педагогічного) працівника підряд  до
1 липня 2000 року незалежно від перерв.

{  Частина п'ята статті 24 в редакції Закону N 3668-VI ( 3668-17 )
від 08.07.2011 }

    За вибором особи,  яка звернулася за пенсією,  з періоду,  за
який  враховується  заробітна   плата   для   обчислення   пенсії,
виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови,  що
зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків  тривалості
наукового стажу.

    У всіх випадках період, за який враховується заробітна плата,
з урахуванням виключення,  передбаченого цим Законом, не може бути
меншим ніж 60 календарних місяців.

    Перелік посад   наукових  (науково-педагогічних)  працівників
підприємств,  установ,  організацій,  вищих  навчальних   закладів
III-IV  рівнів  акредитації,  перебування  на  яких  дає  право на
призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі  виходу  на
пенсію  (  257-2004-п  ) відповідно до цієї статті, затверджується
Кабінетом  Міністрів  України  з урахуванням положень статей 22-1,
22-2 цього Закону.

    Різниця між  сумою  пенсії,  призначеної  за цим Законом,  та
сумою пенсії,  обчисленої відповідно до інших законодавчих  актів,
на яку має право науковий працівник, фінансується:

    для наукових   (науково-педагогічних)  працівників  державних
бюджетних  наукових  установ,  організацій  та  вищих   навчальних
закладів  III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного
бюджету;

    для наукових   (науково-педагогічних)    працівників    інших
державних  підприємств,  установ,  організацій та вищих навчальних
закладів  III-IV  рівнів  акредитації  -  за  рахунок  коштів  цих
підприємств,  установ,  організацій  та  закладів,  а також коштів
державного бюджету  в  порядку,  визначеному  Кабінетом  Міністрів
України.  При  цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим
(науково-педагогічним) працівникам  оплачується  з  розрахунку  на
одну  особу  50  відсотків  різниці  пенсії,  призначеної  за  цим
Законом;

    для наукових (науково-педагогічних)  працівників  недержавних
наукових установ,   організацій   та   вищих  навчальних  закладів
III-IV рівнів  акредитації  -  за  рахунок  коштів  цих   установ,
організацій та закладів.

     Для обчислення   заробітку   під   час   призначення  пенсії
науковому   (науково-педагогічному)   працівнику    застосовується
середня заробітна плата працівників,  зайнятих у галузях економіки
України, у тому числі в сільському господарстві, за три календарні
роки,  що передують року звернення за призначенням пенсії. Середня
заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України,
у  тому  числі в сільському господарстві, визначається центральним
органом  виконавчої  влади,  що реалізує державну політику у сфері
статистики.

{ Частина десята статті 24 в редакції Закону N 3668-VI ( 3668-17 )
від  08.07.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI
( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

    При цьому заробіток для обчислення пенсії в усіх випадках  не
може   перевищувати  граничну  суму  заробітку  (доходу),  з  якої
справляється збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

    Пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до
законодавства про індексацію грошових доходів населення.

    У  разі коли величина середньої заробітної плати в Україні за
даними  центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику  у сфері статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня
кожного  року  розмір пенсії підвищується у порядку, встановленому
частиною  другою статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ).

{  Частина  тринадцята  статті  24 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

    При визначенні    середньомісячного    заробітку     наукових
(науково-педагогічних) працівників  недержавних  наукових установ,
організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації
для  обчислення  пенсії  враховується  заробітна  плата,  яку вони
отримували під час перебування на посадах,  зазначених у  Переліку
посад  наукових  (науково-педагогічних)  працівників  підприємств,
установ, організацій,  вищих  навчальних  закладів  III-IV  рівнів
акредитації,  перебування  на яких дає право на призначення пенсії
та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до
цієї  статті,  затвердженому  Кабінетом Міністрів України,  розмір
якої не перевищував:

    для керівників,  заступників керівників недержавних  наукових
установ,  організацій  -  максимального  розміру посадового окладу
(ставки)   керівника,   заступника   керівника   науково-дослідної
установи  Національної академії наук України з урахуванням доплати
за науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно  із
законодавством,  обчислених  із  зазначеного максимального розміру
посадового  окладу  (ставки),  а   для   керівників,   заступників
керівників  недержавних  вищих  навчальних  закладів III-IV рівнів
акредитації - максимального  розміру  посадового  окладу  (ставки)
ректора,  проректора  відповідного  державного  вищого навчального
закладу  III-IV  рівнів  акредитації  з  урахуванням  доплати   за
науковий  ступінь  та  надбавки  за стаж наукової роботи згідно із
законодавством,  обчислених із зазначеного  максимального  розміру
посадового окладу (ставки);

    для інших  наукових працівників недержавних наукових установ,
організацій,  закладів - максимального розміру  посадового  окладу
(ставки)   старшого   наукового   співробітника  науково-дослідної
установи Національної академії наук України з урахуванням  доплати
за  науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно із
законодавством,  обчислених із зазначеного  максимального  розміру
посадового окладу (ставки), а для науково-педагогічних працівників
недержавних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації  -
максимального розміру посадового окладу (ставки) аналогічних посад
відповідного державного вищого навчального закладу  III-IV  рівнів
акредитації  з урахуванням доплати за науковий ступінь та надбавки
за стаж наукової роботи згідно із  законодавством,  обчислених  із
зазначеного максимального розміру посадового окладу (ставки).

    Положення цієї  статті  поширюються  також  на пенсіонерів із
числа наукових працівників,  яким пенсія  призначена  до  набрання
чинності цим Законом.

    Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам відповідно
до цього Закону призначається  з  дня  звернення  за  призначенням
пенсії    та    за    умов    звільнення    з   посади   наукового
(науково-педагогічного) працівника, за винятком осіб, які працюють
за  строковим трудовим договором (контрактом),  що укладений після
досягнення пенсійного віку.

    Пенсіонерам,  які  після  призначення  пенсії  відповідно  до
цього   Закону   працювали   за   строковим   трудовим   договором
(контрактом)    на    посадах    наукових   (науково-педагогічних)
працівників і набули  не  менш  як  24  місяці  страхового  стажу,
проводиться перерахунок пенсії з урахуванням стажу наукової роботи
після  призначення  пенсії.  Перерахунок  пенсії  здійснюється  із
заробітної  плати наукового (науково-педагогічного) працівника,  з
якої обчислена пенсія,  або  із  заробітної  плати,  визначеної  в
порядку,  передбаченому частинами третьою - сьомою цієї статті, із
застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу),  який
враховувався   під   час  призначення  (попереднього  перерахунку)
пенсії.

{  Частина  сімнадцята  статті  24  в  редакції  Закону  N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    Право на   призначення  пенсії  відповідно  до  цього  Закону
поширюється  також  і  на  осіб,  які  на  момент   звернення   за
призначенням    пенсії    працюють   на   будь-яких   посадах   на
підприємствах,  в установах,  організаціях усіх форм власності  та
мають  стаж  наукової  роботи,  передбачений  частиною другою цієї
статті.

    При виході     на     пенсію     з      посади      наукового
(науково-педагогічного)  працівника  відповідно  до  цього  Закону
науковому  (науково-педагогічному)  працівнику  видається  грошова
допомога  в  розмірі  шести  місячних посадових окладів (ставок) з
урахуванням  надбавок  і  доплат  за  наявності  стажу  роботи  на
посадах,      зазначених     у     Переліку     посад     наукових
(науково-педагогічних)    працівників    підприємств,     установ,
організацій, вищих  навчальних закладів III-IV рівнів акредитації,
перебування на яких дає право на  призначення  пенсії  та  виплату
грошової  допомоги  у  разі  виходу  на  пенсію відповідно до цієї
статті ( 257-2004-п ),  затвердженому Кабінетом Міністрів України,
не менше:

    для чоловіків - 12,5 року;

    для жінок - 10 років.

    Пенсія по  інвалідності  внаслідок  трудового   каліцтва   чи
професійного   захворювання,   а   також   унаслідок  каліцтва  чи
захворювання у  зв'язку  з  Чорнобильською  катастрофою  науковому
(науково-педагогічному) працівнику призначається в таких розмірах:

    інвалідам I  групи  - 80 відсотків заробітної плати наукового
(науково-педагогічного) працівника;

    інвалідам II групи - 60 відсотків заробітної плати  наукового
(науково-педагогічного) працівника;

    інвалідам III групи - 40 відсотків заробітної плати наукового
(науково-педагогічного) працівника.

    Науковим   (науково-педагогічним)  працівникам,  які  визнані
інвалідами I,  II і III груп, призначається пенсія по інвалідності
в  розмірі  пенсії  наукового  (науково-педагогічного)  працівника
незалежно   від   віку   за   наявності   стажу  наукової  роботи,
передбаченого частиною другою цієї статті,  та  страхового  стажу,
передбаченого  статтею  32 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне  страхування"  (  1058-15  ),  а особам із числа
інвалідів  з  дитинства  -   незалежно   від   часу   встановлення
інвалідності.

{  Частина  двадцять  перша  статті 24 в редакції Закону N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    Пенсія в    разі    втрати     годувальника     призначається
непрацездатним      членам      сім'ї      померлого     наукового
(науково-педагогічного) працівника  (годувальника),  які  були  на
його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від
того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:

    80 відсотків   пенсії    наукового    (науково-педагогічного)
працівника - на трьох і більше непрацездатних членів сім'ї;

    60 відсотків - на двох непрацездатних членів сім'ї;

    40 відсотків - на одного непрацездатного члена сім'ї.

    До непрацездатних    членів    сім'ї    померлого   наукового
(науково-педагогічного) працівника  належать  особи,  зазначені  в
статті   36   Закону  України  "Про  загальнообов'язкове  державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ).

    Право на  призначення  пенсії  відповідно  до  цього   Закону
поширюється  на  всіх  осіб,  які  вийшли  на  пенсію  до набрання
чинності цим Законом та мають стаж наукової  роботи,  передбачений
частиною другою цієї статті.  Призначення пенсій таким працівникам
здійснюється відповідно до частин третьої - сьомої цієї  статті  з
дня  звернення  за  призначенням  пенсії  та за умови звільнення з
посади наукового (науково-педагогічного) працівника,  за  винятком
осіб,  які  працюють за строковим трудовим договором (контрактом),
що укладений після досягнення пенсійного віку.

    Право на  призначення  пенсії  відповідно  до  цього   Закону
поширюється   також   на  непрацездатних  членів  сім'ї  наукового
(науково-педагогічного)  працівника,  який   помер   до   набрання
чинності   цим   Законом.   Пенсія   встановлюється   в  розмірах,
передбачених частиною двадцять другою цієї статті.

    Заява  про призначення (перерахунок) пенсії та інші необхідні
документи  подаються  до  центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері пенсійного забезпечення, або до
уповноваженого  ним  органу  чи  уповноваженій  особі особисто або
через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності,
посвідченої  нотаріально. Перелік необхідних документів та порядок
їх  подання  визначаються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує  формування  державної  політики  у  сфері  соціального
захисту   населення,   за   погодженням   із  центральним  органом
виконавчої  влади,  що  забезпечує формування державної політики у
сфері науки.

{  Статтю  24 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2745-VI
(  2745-17  )  від  02.12.2010; частина двадцять шоста статті 24 в
редакції Закону N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

    Для осіб,   які   працюють   на   посадах,   що   згідно   із
законодавством належать до посад державного службовця,  попередній
стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях,
закладах,  зараховується  до  стажу державної служби незалежно від
наявності перерв у роботі, а для осіб, які працювали (працюють) на
посадах  наукових  (науково-педагогічних) працівників,  попередній
стаж державної  служби  зараховується  до  стажу  наукової  роботи
незалежно від наявності перерв у роботі.

    Пенсія, призначена відповідно до цієї статті, в період роботи
на  посадах, які дають право на призначення пенсії в порядку та на
умовах,  передбачених  цим Законом, законами України "Про державну
службу"  (  3723-12  ), "Про прокуратуру" ( 1789-12 ), "Про статус
народного  депутата  України" ( 2790-12 ), виплачується в розмірі,
обчисленому  відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове
державне  пенсійне  страхування" ( 1058-15 ), а після звільнення з
таких  посад  - у розмірі, обчисленому відповідно до цього Закону.
Максимальний  розмір  пенсії  (з  урахуванням надбавок, підвищень,
додаткової  пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі
заслуги  перед  Україною,  індексації  та  інших доплат до пенсії,
встановлених  законодавством,  крім  доплати  до  надбавок окремим
категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не
може  перевищувати  десяти прожиткових мінімумів, установлених для
осіб, які втратили працездатність. { Частина статті 24 із змінами,
внесеними  згідно  із Законом N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 -
зміну  визнано  неконституційною згідно з Рішенням Конституційного
Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

{  Щодо  дії  частини  статті  24  додатково  див.  Закон  N 489-V
(   489-16   )   від   19.12.2006,  Рішення  Конституційного  Суду
N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) від 09.07.2007 }
{  Частина  статті  24 в редакції Закону N 3668-VI ( 3668-17 ) від
08.07.2011 }

     Достроково призначена пенсія  з  урахуванням  підпункту  "г"
частини  першої  пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість
населення" ( 803-12 ),  пункту "в" частини другої статті 12 Закону
України  "Про  загальні  засади  подальшої експлуатації і зняття з
експлуатації  Чорнобильської  АЕС  та  перетворення   зруйнованого
четвертого енергоблока  цієї  АЕС  на екологічно безпечну систему"
( 309-14  )  і  статті  21  Закону  України  "Про  основні  засади
соціального  захисту  ветеранів  праці  та інших громадян похилого
віку в Україні" ( 3721-12 )  у  період  до  досягнення  пенсійного
віку,   встановленого   частиною  другою  цієї  статті,  працюючим
пенсіонерам не виплачується.

{  Статтю  24 доповнено новою частиною згідно із Законом N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    Науковим працівникам,  які  зробили вагомий внесок у розвиток
науки,  можуть встановлюватися державні стипендії, а для підтримки
наукової  молоді  -  стипендії  для  молодих  учених відповідно до
законодавства.

    Науковим працівникам,  які мають науковий  ступінь  кандидата
або  доктора  наук,  для забезпечення умов для наукової діяльності
надається в установленому законодавством  порядку  додаткова  жила
площа у вигляді кімнати (кабінету) або в розмірі до 20 кв. метрів.
Зазначена додаткова жила площа оплачується в одинарному розмірі.

    Окремим     категоріям     наукових    (науково-педагогічних)
працівників   (за   переліком,  затвердженим  центральним  органом
виконавчої  влади,  що  забезпечує формування державної політики у
сфері  науки,  президіями  Національної  та національних галузевих
академій   наук)  науковими  організаціями  та  установами  можуть
надаватися службові жилі приміщення.

{ Частина тридцять друга статті 24 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

    Дія цієї       статті       поширюється      на      наукових
(науково-педагогічних) працівників наукових установ та організацій
недержавної форми власності, які пройшли державну атестацію згідно
із цим  Законом,  недержавних  вищих  навчальних  закладів  III-IV
рівнів  акредитації,  що  діють  відповідно до Закону України "Про
вищу освіту"  (  2984-14  ),  міжнародних  наукових   організацій,
відкритих   на   території   України   відповідно  до  міжнародних
договорів,  установчі   документи   яких   затверджено   Кабінетом
Міністрів  України,  а  також  на  наукових (науково-педагогічних)
працівників наукових установ і вищих  навчальних  закладів  III-IV
рівнів   акредитації,   що   належали   партійним  та  громадським
організаціям колишніх Української РСР,  інших  республік  СРСР  та
СРСР.

61. Стаття 30. Умови призначення пенсії по інвалідності

    1. Пенсія  по  інвалідності  призначається  в  разі  настання
інвалідності,    що   спричинила   повну   або   часткову   втрату
працездатності внаслідок загального  захворювання  (в  тому  числі
каліцтва,  не пов'язаного з роботою,  інвалідності з дитинства) за
наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

    2. Пенсія  по  інвалідності призначається незалежно від того,
коли настала інвалідність:  у період  роботи,  до  влаштування  на
роботу чи після припинення роботи.

    3. Пенсія  по   інвалідності   від   нещасного   випадку   на
виробництві  та професійного захворювання призначається відповідно
до Закону  України  "Про  загальнообов'язкове  державне  соціальне
страхування  від  нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ).

    Стаття 31. Групи інвалідності

    1. Залежно від ступеня втрати  працездатності  визначено  три
групи інвалідності.

    Причина,  група,  час  настання  інвалідності, строк, на який
встановлюється       інвалідність,       визначаються      органом
медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

    2. Органи  Пенсійного фонду та застрахована особа мають право
в  установленому  законом  порядку   оскаржити   рішення   органів
медико-соціальної експертизи.

    Стаття 32. Страховий стаж, необхідний для призначення
               пенсії по інвалідності

    1.  Особи,  визнані  інвалідами,  мають  право  на  пенсію по
інвалідності,  залежно від групи інвалідності, за наявності такого
страхового   стажу  на  час  настання  інвалідності  або  на  день
звернення за пенсією:

    для інвалідів I групи:

    до досягнення особою 25 років включно - 1 рік;

    від 26 років до досягнення особою 28 років включно - 2 роки;

    від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 3 роки;

    від 32 років до досягнення особою 34 років включно - 4 роки;

    від 35 років до досягнення особою 37 років включно - 5 років;

    від 38 років до досягнення особою 40 років включно - 6 років;

    від 41 року до досягнення особою 43 років включно - 7 років;

    від 44 років до досягнення особою 48 років включно - 8 років;

    від 49 років до досягнення особою 53 років включно - 9 років;

    від 54  років  до  досягнення  особою  59  років  включно   -
10 років;

    для інвалідів II та III груп:

    до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;

    від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;

    від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;

    від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;

    від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;

    від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;

    від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;

    від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;

    від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;

    від 43   років  до  досягнення  особою  45  років  включно  -
10 років;

    від 46  років  до  досягнення  особою  48  років  включно   -
11 років;

    від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;

    від 52   років  до  досягнення  особою  55  років  включно  -
13 років;

    від 56  років  до  досягнення  особою  59  років  включно   -
14 років.

    Особи, визнані  інвалідами  після досягнення пенсійного віку,
передбаченого статтею 26 цього Закону,  мають право на  пенсію  по
інвалідності  за наявності страхового стажу,  зазначеного в абзаці
першому частини першої статті 26 цього Закону.

{  Частина перша статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом
N  3057-IV ( 3057-15 ) від 03.11.2005; в редакції Закону N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    2. Якщо інвалідність настала в період  проходження  строкової
військової  служби,  то пенсія по інвалідності призначається особі
незалежно від наявності страхового стажу.

    Стаття 33. Розмір пенсії по інвалідності

    1.  Пенсія  по  інвалідності  залежно  від групи інвалідності
призначається  в таких розмірах: інвалідам I групи - 100 відсотків
пенсії  за  віком;  інвалідам  II  групи  - 90 відсотків пенсії за
віком;  інвалідам  III  групи  -  50  відсотків  пенсії  за віком,
обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

    2.  Непрацюючі інваліди II групи за їх вибором мають право на
призначення  пенсії  по  інвалідності  в  розмірі пенсії за віком,
обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності
такого страхового стажу:

    у  жінок - 20 років, а у чоловіків - 25 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 46 років включно;

    у  жінок  -  21 рік, а у чоловіків - 26 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 48 років включно;

    у жінок - 22 роки,  а у чоловіків - 27 років,  якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 50 років включно;

    у жінок - 23 роки,  а у чоловіків - 28 років,  якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 53 років включно;

    у жінок - 24 роки,  а у чоловіків - 29 років,  якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 56 років включно;

    у жінок - 25 років,  а у чоловіків - 30 років, якщо їм вперше
встановлено інвалідність у віці до 59 років включно.

    Непрацюючі інваліди   II   групи,  визнані  інвалідами  після
досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону,
та  інваліди  III  групи  за їх вибором мають право на призначення
пенсії по інвалідності  в  розмірі  пенсії  за  віком,  обчисленої
відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового
стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього
Закону.

{  Статтю 33 доповнено частиною другою згідно із Законом N 2153-IV
(   2153-15   )  від  04.11.2004;  в  редакції  Закону  N  3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }
{  Дія статті 33 поширюється на інвалідів, які вийшли на пенсію до
набрання чинності Законом N 2153-IV ( 2153-15 ) від 04.11.2004 }

    Стаття 34. Період, на який призначається пенсія
               по інвалідності

    Пенсія   по   інвалідності   призначається   на   весь  строк
встановлення інвалідності. Інвалідам, які досягли пенсійного віку,
встановленого  статтею  26  цього  Закону,  пенсії по інвалідності
призначаються  довічно.  Повторний огляд цих інвалідів провадиться
тільки за їх заявою.

{  Частина перша статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    Стаття 35. Строк виплати пенсії по інвалідності в разі
               зміни групи інвалідності або відновлення
               працездатності

    1. У  разі  зміни  групи інвалідності пенсія в новому розмірі
виплачується з дня зміни групи інвалідності.

    Якщо особа   визнана   інвалідом   нижчої    групи,    пенсія
виплачується  за  попередньою  групою  до  кінця  місяця,  в якому
змінено групу інвалідності.

    У разі визнання особи,  яка пройшла повторний огляд, здоровою
пенсія   виплачується   до   кінця  місяця,  по  який  встановлено
інвалідність.

    2.  У разі якщо особа не з'явилася в органи медико-соціальної
експертизи  на  повторний  огляд  у  визначений  для  цього строк,
виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця,
наступного  за  місяцем,  у якому вона мала з'явитися на повторний
огляд.

    3. У разі  якщо  строк  повторного  огляду  медико-соціальної
експертизи  інвалідом  пропущено  з  поважних  причин  або  в разі
визнання його  знову  інвалідом  виплата  пенсії  по  інвалідності
відновлюється з дня,  з якого припинено виплату, до дня повторного
огляду,  але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної
експертизи  визнає її за цей період інвалідом.  При цьому якщо під
час  повторного  огляду  інваліда   переведено   на   іншу   групу
інвалідності   (вищу  або  нижчу),  пенсія  за  зазначений  період
виплачується за попередньою групою інвалідності.

    Якщо виплату пенсії інвалідові було  припинено  у  зв'язку  з
відновленням  здоров'я  або якщо він не отримував пенсії внаслідок
нез'явлення на повторний огляд без  поважних  причин,  то  в  разі
наступного  визнання  його  інвалідом  виплата  раніше призначеної
пенсії поновлюється  з  дня  встановлення  інвалідності  знову  за
умови,  що  після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти
років.  Якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову
на загальних підставах.

    Органи медико-соціальної  експертизи  зобов'язані повідомляти
територіальні органи Пенсійного  фонду  в  порядку,  встановленому
законодавством,   про  результати  повторного  огляду  осіб,  яким
призначена пенсія по інвалідності,  та про нез'явлення цих осіб на
зазначений огляд.

63. Стаття 2. Система недержавного пенсійного забезпечення

    1. Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова
частина  системи  накопичувального  пенсійного  забезпечення,  яка
ґрунтується  на  засадах добровільної участі фізичних та юридичних
осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних
накопичень  з  метою  отримання учасниками недержавного пенсійного
забезпечення  додаткових   до   загальнообов'язкового   державного
пенсійного страхування пенсійних виплат.

    2. Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

    недержавні пенсійні фонди;

    страхові   організації,   які   уклали  договори  страхування
довічної  пенсії  з  учасниками фонду, страхування ризику настання
інвалідності  або  смерті  учасника  фонду;

    банківські установи,   які   уклали  договори  про  відкриття
пенсійних депозитних рахунків;

    вкладники    та    учасники    пенсійних   фондів,   учасники
накопичувальної  системи  пенсійного  страхування;

    вкладники пенсійних депозитних рахунків;

    учасники недержавного пенсійного забезпечення;

    засновники пенсійних фондів;

    роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;

    саморегулівні організації суб'єктів,  які надають  послуги  у
сфері недержавного пенсійного забезпечення;

    органи державного  нагляду  і  контролю  у сфері недержавного
пенсійного забезпечення;

    адміністратори пенсійних фондів;

    компанії з управління активами;

    зберігачі;

    аудитори;

    особи, які  надають  консультаційні  та   агентські   послуги
відповідно до цього Закону.

    3. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

    пенсійними фондами  шляхом укладення пенсійних контрактів між
адміністраторами пенсійних  фондів  та  вкладниками  таких  фондів
відповідно до цього Закону;

    страховими    організаціями    шляхом   укладення   договорів
страхування довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику
настання  інвалідності  або  смерті  учасника  фонду відповідно до
цього  Закону  та  законодавства  про  страхування;

    банківськими установами  відповідно  до   цього   Закону   та
законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів
про  відкриття  пенсійних  депозитних  рахунків  для   накопичення
пенсійних  заощаджень  у межах суми,  визначеної для відшкодування
вкладів   Фондом   гарантування   вкладів   фізичних   осіб,    що
встановлюється згідно із законом.

НЕДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ
                       ПЕНСІЙНИМИ ФОНДАМИ

    Стаття 6. Недержавні пенсійні фонди та їх види

    1.  Пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновника
(зборів  засновників)  та  не  мають на меті одержання прибутку на
користь одноосібного засновника або для його подальшого  розподілу
між засновниками.

    2. Недержавне  пенсійне  забезпечення  є для пенсійних фондів
виключним видом діяльності.  Провадження пенсійними фондами  іншої
діяльності, не передбаченої цим Законом, забороняється.

    3.  Активи  пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до
пенсійного  фонду  (пенсійних  внесків)  та  інших  надходжень  до
пенсійного фонду.

    4. За  видами  пенсійні фонди можуть утворюватися як відкриті
пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні
фонди.

    Пенсійним фондам    забороняється   змінювати   їх   вид   та
найменування,   зазначені   у   статуті  пенсійного  фонду,  після
включення  до  Державного  реєстру фінансових установ Національною
комісією,   що   здійснює  державне  регулювання  у  сфері  ринків
фінансових  послуг.

    5.  Дозволяється  приєднання  та  злиття  декількох пенсійних
фондів  одного  виду.  У  разі  злиття  чи  приєднання   декількох
пенсійних  фондів  одного виду новоутворений пенсійний фонд (фонд,
до якого здійснюється приєднання) повинен бути того  самого  виду,
що й фонди, які злилися чи приєдналися.

    Забороняється передача  майна,  прав та обов'язків пенсійного
фонду іншим,  ніж недержавні пенсійні  фонди  юридичним  особам  -
правонаступникам  у  зв'язку з припиненням пенсійного фонду шляхом
злиття або приєднання.

    Припинення пенсійного фонду шляхом поділу або перетворення  в
інший вид пенсійного фонду забороняється.

    Особливості проведення  приєднання та злиття пенсійних фондів
встановлюються  Національною  комісією,   що   здійснює   державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

    6. Пенсійний  фонд  має власне найменування,  в якому повинні
бути зазначені вид фонду,  слова "недержавний пенсійний фонд"  або
"пенсійний фонд",  та  яке відрізняється від найменувань будь-яких
інших пенсійних фондів, створених на території України.

    Слова "недержавний пенсійний фонд"  та  "пенсійний  фонд"  не
можуть  використовуватися у назвах юридичних осіб,  що створюються
не за цим Законом,  за винятком використання слів "пенсійний фонд"
Пенсійним фондом України та його органами, а також підприємствами,
установами й організаціями, що перебувають в управлінні Пенсійного
фонду України.

    7.  Органами  управління пенсійного фонду є збори засновників
та рада пенсійного фонду (рада фонду).

    Створення інших   органів   управління    пенсійного    фонду
заборонено.

    8. Пенсійний   фонд   для   забезпечення   своєї   діяльності
користується послугами осіб,  визначених цим Законом,  на підставі
відповідних договорів, які укладаються з цими особами радою фонду.
Пенсійний  фонд має користуватися послугами з адміністрування лише
одного адміністратора.

    9. Пенсійний фонд не може  брати  на  себе  зобов'язання,  не
пов'язані  з  діяльністю  з  недержавного пенсійного забезпечення.
Пенсійний фонд не несе відповідальності за  зобов'язаннями  третіх
осіб  і не має права передавати свої зобов'язання перед учасниками
та вкладниками фонду третім особам,  крім  випадків,  передбачених
цим Законом.

    10. Пенсійний фонд не несе відповідальності за зобов'язаннями
держави,  а держава не  несе  відповідальності  за  зобов'язаннями
пенсійного фонду, що зазначається у кожному пенсійному контракті.

    11.    Бюджетна   установа   має   право   бути   засновником
корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до
вже  створених пенсійних фондів лише у разі,  якщо створення таких
фондів  або  здійснення  пенсійних  внесків  передбачено  законами
України,   рішеннями  Кабінету  Міністрів  України  або  рішеннями
відповідних місцевих рад.  Заснування такими бюджетними установами
відкритих пенсійних фондів забороняється.  Кошти,  перераховані до
будь-якого пенсійного фонду будь-яким вкладником,  не є  власністю
держави або органів місцевого самоврядування.

    12. Пенсійний фонд не може  бути  проголошений  банкрутом  та
ліквідований за законодавством про банкрутство. Порядок створення,
функціонування та ліквідації пенсійних фондів, а також особливості
їх реєстрації як фінансової установи визначаються цим Законом.

68. ПЕНСІЙНІ ВИПЛАТИ НЕДЕРЖАВНОГО
                    ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

{  Назва  розділу  IX  в редакції Закону N 4225-VI ( 4225-17 ) від
22.12.2011 }

    Стаття 60. Види пенсійних виплат пенсійного фонду

{  Назва  статті  60  в  редакції Закону N 4225-VI ( 4225-17 ) від
22.12.2011 }

    1. Пенсійні   фонди   відповідно   до   цього  Закону  можуть
здійснювати такі види пенсійних виплат:

    1) пенсія на визначений строк;

    2) одноразова пенсійна виплата.

    2.  Розміри  пенсійних  виплат  визначаються  виходячи  з сум
пенсійних  коштів,  що обліковуються на індивідуальному пенсійному
рахунку  учасника  фонду, тривалості виплати та формули розрахунку
величини   пенсії   на   визначений   строк  згідно  з  методикою,
затвердженою   національною   комісією,   що   здійснює   державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

    3. Пенсійні   виплати   здійснюються   у   грошовій  формі  в
національній валюті України.

    4. Адміністратор планує обсяг грошових коштів, необхідних для
здійснення   пенсійних   виплат   учасникам  фонду  відповідно  до
укладених пенсійних контрактів,  та  надає  відповідну  інформацію
особам, що здійснюють управління пенсійними активами цього фонду в
порядку, визначеному договором про управління активами.

    Стаття 61. Умови та строки здійснення пенсійних виплат
               пенсійними фондами та за рахунок пенсійних коштів,
               накопичених на пенсійних депозитних рахунках у
               банку

{  Назва  статті  61  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом
N 4225-VI ( 4225-17 ) від 22.12.2011 }

    1. Підставами  для  здійснення  пенсійних  виплат  пенсійними
фондами є:

    1) досягнення учасником фонду  пенсійного  віку,  визначеного
відповідно до цього Закону;

    2) визнання учасника фонду інвалідом;

    3) медично     підтверджений    критичний    стан    здоров'я
(онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду;

    4) виїзд  учасника  фонду  на  постійне  проживання  за  межі
України;

    5) смерть учасника фонду.

    2.  Пенсійний  вік,  після досягнення якого учасник фонду має
право  на  отримання  пенсійної  виплати,  визначається  за заявою
учасника  фонду,  форма якої встановлюється національною комісією,
що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,
крім   випадків,   коли   пенсійний   вік  визначається  пенсійним
контрактом  відповідно  до  закону,  що  встановлює обов'язковість
відрахувань   на  недержавне  пенсійне  забезпечення  для  окремих
категорій громадян.

    Пенсійний  вік,  що  визначається  учасником фонду, може бути
меншим  від  пенсійного  віку,  який  надає  право  на  пенсію  за
загальнообов'язковим  державним  пенсійним  страхуванням,  але  не
більш  як на 10 років,  якщо інше не визначено законом.  Пенсійний
вік,  що визначається  учасником  фонду,  може  бути  більшим  від
пенсійного    віку,    який    надає    право    на    пенсію   за
загальнообов'язковим  державним  пенсійним  страхуванням.  { Абзац
другий  частини  другої  статті  61  в  редакції  Закону N 4225-VI
( 4225-17 ) від 22.12.2011 }

    У заяві учасника фонду,  де визначається дата  настання  його
пенсійного   віку   з   дотриманням  обмежень,  встановлених  цією
частиною,  учасник фонду зобов'язаний зазначити  вид  обраної  ним
пенсійної виплати. Заява подається адміністратору пенсійного фонду
не  пізніше  ніж  за  два  місяці  до  настання  пенсійного  віку,
визначеного учасником фонду.

    Учасник фонду  має право змінити визначений ним пенсійний вік
шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніше  ніж  за  15
робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку.

    3. У  разі  набуття учасником фонду права на отримання пенсії
по  інвалідності  за  загальнообов'язковим   державним   пенсійним
страхуванням  виплата  пенсії  за  рахунок коштів пенсійного фонду
допускається раніше  настання  пенсійного  віку,  визначеного  цим
Законом.  У  цьому  випадку учасник фонду має право визначити свій
пенсійний вік після настання інвалідності без урахування обмежень,
встановлених   частиною   другою  цієї  статті,  та  подати  заяву
адміністратору.

    4. Виплата пенсії на визначений  строк,  що  здійснюється  за
рахунок  коштів пенсійного фонду,  розпочинається з дня досягнення
учасником фонду віку,  визначеного в його  заяві,  із  здійсненням
першої виплати протягом 45 робочих днів.

    Одноразова пенсійна виплата здійснюється за умов,  визначених
статтею 65 цього Закону.

    5.   Відмова  або  затримка  в  здійсненні  пенсійних  виплат
забороняється, крім випадків, передбачених законом. У разі відмови
або  затримки  пенсійних  виплат учасник фонду має право оскаржити
дії   осіб,  які  здійснюють  пенсійні  виплати,  до  національної
комісії,   що   здійснює   державне  регулювання  у  сфері  ринків
фінансових  послуг,  або  до  суду.  Порушення  строків здійснення
пенсійних   виплат   є   підставою   для   застосування   санкцій,
встановлених законом.

    6. Пенсійні виплати з пенсійного фонду здійснюються незалежно
від  отримання виплати за загальнообов'язковим державним пенсійним
страхуванням або з інших джерел.

    7.   Пенсійні  фонди  не  мають  права  здійснювати  пенсійні
виплати за рахунок страхових внесків,  крім  випадків  одноразової
пенсійної  виплати  учаснику  накопичувальної  системи  пенсійного
страхування  відповідно  до  статті   56   Закону   України   "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ).

{  Статтю 61 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    8.  У  разі  визнання  учасника фонду інвалідом обліковані на
його  індивідуальному  пенсійному  рахунку  пенсійні активи можуть
бути використані за його вибором для здійснення виплати пенсії  на
визначений   строк   на  умовах,  передбачених  цим  Законом,  або
здійснення  одноразової  пенсійної  виплати  незалежно  від   суми
коштів, необхідної для призначення пенсії на визначений строк.

{ Статтю 61 доповнено частиною восьмою згідно із Законом N 4225-VI
( 4225-17 ) від 22.12.2011 }

    9. Пенсійні   кошти,   накопичені   на  пенсійних  депозитних
рахунках  у  банку,  використовуються  виключно   для   здійснення
учаснику недержавного пенсійного забезпечення пенсійної виплати на
визначений строк або одноразової пенсійної  виплати,  або  у  разі
досягнення  пенсійного віку,  визначеного відповідно до закону,  -
для укладення договору страхування довічної пенсії з  обраною  ним
страховою   організацією  чи  на  інші  виплати,  передбачені  цим
Законом.

    Порядок використання пенсійних  коштів,  що  акумульовані  на
пенсійних  депозитних  рахунках  у  банках учасниками недержавного
пенсійного забезпечення для здійснення пенсійних виплат відповідно
до цього Закону, встановлюється Національною комісією, що здійснює
державне  регулювання  у  сфері  ринків  фінансових   послуг,   за
погодженням з Національним банком України.

    Стаття 62. Порядок укладення та оплати договору страхування
               довічної пенсії за рахунок пенсійних коштів
               учасника фонду

    1. Довічні пенсії (довічні ануїтети)  виплачуються  учасникам
фондів  страховими  організаціями,  з  якими  ці  учасники  уклали
договір страхування довічної пенсії,  за рахунок грошових  коштів,
перерахованих страховій організації.

    2. Договір   страхування   довічної  пенсії  укладається  між
учасником фонду та страховою організацією згідно із законодавством
про  страхування з урахуванням вимог,  передбачених цим Законом та
пенсійним контрактом,  після настання пенсійного віку, визначеного
учасником фонду відповідно до цього Закону.

    Для укладення  договору  страхування  довічної пенсії учасник
фонду подає страховій організації довідку адміністратора про обсяг
належних йому пенсійних коштів.

3.  Учасник  фонду  повідомляє  адміністратора про обрану ним
страхову  організацію та подає письмову заяву про перерахування до
цієї страхової організації належних йому пенсійних коштів. Учасник
фонду,    крім   учасника   накопичувальної   системи   пенсійного
страхування,  має право перерахувати до страхової організації свої
пенсійні  кошти  повністю  або  частково.  { Абзац частини третьої
статті  62  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

     Учасник накопичувальної системи пенсійного  страхування  має
право  при  досягненні  пенсійного віку,  передбаченого статтею 26
Закону  України   "Про   загальнообов'язкове   державне   пенсійне
страхування" ( 1058-15 ),  укласти  договір  страхування  довічної
пенсії на умовах та в порядку,  встановлених законами України "Про
загальнообов'язкове  державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) та
"Про  страхування"  (  85/96-ВР  ).  {  Частину  третю  статті  62
доповнено  абзацом  другим згідно із Законом N 3668-VI ( 3668-17 )
від 08.07.2011 }

    У разі  відстрочення  часу  призначення   пенсії   за   віком
відповідно  до  Закону  України  "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування"  ( 1058-15 ) учасник накопичувальної системи
пенсійного  страхування  має  право  укласти  договір  страхування
довічної   пенсії   з   більш  пізнього  строку,  визначеного  ним
відповідно до статті 29 Закону  України  "Про  загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), але не пізніш як через
10 років   після   досягнення   пенсійного   віку,   встановленого
статтею 26   Закону   України  "Про  загальнообов'язкове  державне
пенсійне   страхування"   (   1058-15   ).   При   цьому   учасник
накопичувальної   системи   пенсійного   страхування  зобов'язаний
повідомити адміністратора про відстрочення часу призначення пенсії
за  віком.  {  Частину  третю  статті  62 доповнено абзацом третім
згідно із Законом N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    Учасник фонду,   який  є  учасником  накопичувальної  системи
пенсійного страхування, може використати кошти, обліковані на його
індивідуальному  пенсійному  рахунку у фонді,  для доповнення суми
коштів,  облікованих  на  накопичувальному  пенсійному  рахунку  у
Накопичувальному  фонді,  у випадку,  передбаченому абзацом третім
частини першої статті 56 Закону України  "Про  загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ). { Частину третю статті
62  доповнено  абзацом  четвертим  згідно  із  Законом  N  3668-VI
( 3668-17 ) від 08.07.2011 }

    4. Страхова  організація  розраховує  розмір довічної пенсії,
який зазначається  в  договорі  страхування  довічної  пенсії,  на
основі актуарних розрахунків згідно з сумою,  що визначена особою,
яка  укладає  договір,  та   довідкою,   виданою   адміністратором
пенсійного фонду,  про наявність у такої особи цієї суми пенсійних
коштів.  У разі перерахування до  страхової  організації  грошових
коштів для оплати договору страхування довічної пенсії у сумі,  що
не відповідає сумі, визначеній у заяві особи, яка придбає довічний
ануїтет,   розмір   довічної   пенсії  повинен  бути  скоригований
відповідно до актуарних  розрахунків  протягом  трьох  днів  після
отримання грошових коштів від пенсійного фонду.

    У разі   коли  несвоєчасно  сплачені  вкладником  на  користь
учасника фонду  пенсійні  внески  надійшли  до  фонду  після  дати
перерахування   страховій   організації  належних  цьому  учаснику
пенсійних  коштів,  адміністратор  пенсійного  фонду  зобов'язаний
перерахувати суму несвоєчасно отриманих пенсійних внесків учасника
фонду до страхової організації,  з якою зазначений  учасник  фонду
уклав договір страхування довічної пенсії.  При цьому у додатку до
договору страхування довічної  пенсії,  який  є  невід'ємною  його
частиною,  визначається новий розмір довічної пенсії відповідно до
оплаченого договору страхування довічної пенсії,  встановлений  на
дату включення зазначеного додатка у договір страхування.

    5. Страхова організація зобов'язана надати учаснику фонду,  з
яким  укладено  договір,  письмове  повідомлення  про  надходження
грошових  коштів  від  пенсійного фонду та їх розмір протягом семи
робочих днів після їх отримання,  а також про скоригований  розмір
довічної пенсії у разі проведення такого коригування.

    6. Для   забезпечення   виплати   довічної  пенсії  страховою
організацією адміністратор зобов'язаний на підставі заяви учасника
фонду  про  перерахування  пенсійних  коштів страховій організації
забезпечити  перерахування   відповідній   страховій   організації
пенсійних  коштів,  що  належать  учаснику  фонду,  протягом п'яти
робочих днів після отримання заяви.

    7. Пенсійні кошти  перераховуються  страховій  організації  у
сумі,  визначеній  в  заяві  учасника  фонду,  виходячи  із  суми,
облікованої на індивідуальному пенсійному рахунку  учасника  фонду
на день настання визначеного ним пенсійного віку.

    У разі  несвоєчасного перерахування пенсійних коштів учасника
фонду  страховій  організації  адміністратор  за  власний  рахунок
сплачує  учаснику  фонду пеню в розмірі подвійної облікової ставки
Національного банку України в розрахунку на 1 день  від  суми,  що
підлягає перерахуванню, за кожний день прострочення платежу.

    Порядок  обчислення  суми  пенсійних коштів, їх перерахування
встановлюються   національною   комісією,   що  здійснює  державне
регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

    8.   У   разі   коли   сума  пенсійних  коштів,  що  підлягає
перерахуванню    страховій   організації,   не   досягає   розміру
мінімальної  суми пенсійних накопичень, встановленого національною
комісією,   що   здійснює  державне  регулювання  у  сфері  ринків
фінансових   послуг,  учасник  фонду  (а  в  разі  його  смерті  -
спадкоємці)  має  право  отримати  належні  йому пенсійні кошти як
одноразову пенсійну виплату.

    9. Страхова  організація  зобов'язана   відшкодувати   збитки
особі,  з  якою  укладено  договір  страхування  довічної  пенсії,
пов'язані  з  недотриманням  страховою  організацією  умов   цього
договору, згідно із законом.

    10. Порушення  адміністратором або страховою організацією,  з
якою укладено договір страхування довічної  пенсії,  встановленого
пенсійним  контрактом  або  договором  страхування довічної пенсії
порядку оплати договору страхування або виплати відповідної пенсії
не  може  бути  підставою  для будь-якого обмеження права учасника
фонду на належні йому пенсійні кошти та обумовлені виплати.

    Стаття 63. Пенсія на визначений строк

    1. Виплата   пенсії   на   визначений   строк    здійснюється
адміністратором пенсійного фонду:

    1) за  бажанням  учасника фонду,  який має право на отримання
пенсійних виплат відповідно до його заяви;

    2) на вимогу учасника фонду (з дня виникнення у  нього  права
згідно  з  умовами  пенсійного  контракту  на страхування довічної
пенсії,  якщо придбання довічного ануїтету може негативно вплинути
на розмір пенсійних виплат).

    Пенсія на  визначений строк розраховується виходячи із строку
не менш як десять років від початку здійснення першої виплати.

    2. Протягом  періоду  виплати  пенсії  на  визначений  строк,
установленого   частиною  першою  цієї  статті,  учасник  фонду  у
будь-який час може:

    1) перейти до іншого  пенсійного  фонду  з  метою  подальшого
отримання пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до якого
перейшов учасник фонду,  продовжує виплату такої  пенсії  протягом
строку, що залишився;

    2) укласти  із  страховою  організацією  договір  страхування
довічної пенсії з оплатою такого  договору  за  рахунок  пенсійних
коштів,  які  обліковуються  на  його  індивідуальному  пенсійному
рахунку в пенсійному фонді.

    3. Для отримання пенсії на  визначений  строк  учасник  фонду
подає адміністратору заяву.

    У разі  укладення  договору  про виплату пенсії на визначений
строк з іншим пенсійним фондом учасник фонду подає  адміністратору
обраного   пенсійного   фонду   копію  виписки  з  індивідуального
пенсійного рахунку та копію заяви про переведення коштів до іншого
фонду  адміністратору  пенсійного  фонду,  в  якому накопичувалися
пенсійні  кошти  учасника  фонду.  {  Абзац другий частини третьої
статті  63  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 4225-VI
( 4225-17 ) від 22.12.2011 }

    На підставі  поданої заяви учасника фонду такі пенсійні кошти
повинні  бути  перераховані  до  обраного  ним  пенсійного   фонду
протягом п'яти робочих днів після отримання заяви.

    У разі  порушення  зазначеного  строку  адміністратор сплачує
учаснику  фонду  пеню  в  розмірі   подвійної   облікової   ставки
Національного  банку  України  в  розрахунку  на  1 день від суми,
належної  до  перерахування, за кожен день прострочення платежу, у
порядку  (  z1670-04  ),  визначеному  національною  комісією,  що
здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

    Стаття 64. Вимоги до договору про виплату пенсії
               на визначений строк

    1. Істотними   умовами   договору   про   виплату  пенсії  на
визначений строк є:

    повне найменування пенсійного фонду та  адміністратора,  який
здійснюватиме виплату пенсії, адреса, банківські реквізити, дата і
номер свідоцтва про державну реєстрацію;

    дані  паспорта  громадянина України або паспортних документів
іноземця  учасника  фонду  та  реєстраційний  номер його облікової
картки   платника   податків  (ідентифікаційний  номер  Державного
реєстру  фізичних  осіб - платників податків та інших обов'язкових
платежів),  а  у  разі  відсутності  останнього  -  серія  і номер
паспорта   учасника   фонду   чи   іншого  документа,  визначеного
Національною  комісією,  що  здійснює державне регулювання у сфері
ринків  фінансових послуг; { Абзац третій частини першої статті 64
в  редакції  Закону  N  4225-VI  (  4225-17  )  від 22.12.2011; із
змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 5492-VI ( 5492-17 ) від
20.11.2012 }

    тарифи адміністративних  витрат,  пов'язаних   з   виконанням
зобов'язань за таким договором;

    обраний пенсійний вік учасника фонду;

    умови, періодичність   та   тривалість   виплати   пенсії  на
визначений строк;

    права і обов'язки сторін договору;

    відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне
виконання умов договору;

    порядок зміни та розірвання договору;

    порядок розрахунку  залишку належних учаснику фонду пенсійних
коштів у разі зміни або розірвання договору;

    порядок надання інформації,  визначеної у частині другій цієї
статті.

    Договір може містити інші умови за згодою сторін.

    2.  На  початку  кожного  фінансового року особі, яка отримує
пенсію  на  визначений  строк,  обов'язково  надається  виписка  з
індивідуального пенсійного    рахунка   такої   особи,   визначена
частиною сьомою статті 52 цього Закону.

    Отримувач пенсії  на  визначений  строк  має  право  вимагати
надання  виписки  з його індивідуального пенсійного рахунка станом
на будь-яку дату.  У цьому разі така виписка надається за  рахунок
отримувача   пенсії,   крім  випадків,  коли  вона  необхідна  для
укладення  договору  страхування  довічної  пенсії.   Максимальний
розмір  плати  за  надання  виписки  з  індивідуального пенсійного
рахунка  на  письмову  вимогу  отримувача  пенсії   встановлюється
Національною  комісією,  що  здійснює державне регулювання у сфері
ринків фінансових послуг.

    У разі смерті отримувача  пенсії  особі,  яка  має  право  на
отримання належної їй суми пенсійних коштів,  виписка, передбачена
у  цій  частині,  надається  безоплатно  станом  на  день   смерті
отримувача пенсії.

{  Частина друга статті 64 із змінами, внесеними згідно із Законом
N  3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011; в редакції Закону N 4225-VI
( 4225-17 ) від 22.12.2011 }

    3. Договір про виплату пенсії на визначений строк укладається
у письмовій формі.  При цьому обов'язковою умовою  є  ознайомлення
особи,  яка укладає договір,  з пам'яткою,  що містить роз'яснення
основних положень договору про виплату пенсії на визначений строк,
складеною відповідно до вимог, встановлених національною комісією,
що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

    4.   Розмір   пенсії  на  визначений  строк  обчислюється  за
методикою,   затвердженою   національною   комісією,  що  здійснює
державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

    5. Адміністратор  за  власний  рахунок  відшкодовує   збитки,
завдані учасникам фонду внаслідок надання недостовірної інформації
або перерахування ним неповної суми  пенсійних  коштів  до  іншого
пенсійного   фонду,   страхової   організації   або  на  пенсійний
депозитний рахунок.  Адміністратори не несуть відповідальності  за
недостатність  суми  перерахованих  пенсійних  коштів,  якщо  вона
виникла  внаслідок  порушення  порядку  сплати  пенсійних  внесків
вкладником фонду.

    6.  Інвестування  активів,  з  яких  виплачується  пенсія  на
визначений строк, здійснюється відповідно до вимог цього Закону.
{  Частина шоста статті 64 в редакції Закону N 4225-VI ( 4225-17 )
від 22.12.2011 }

    7. Адміністратор,  що  здійснює  виплату пенсії на визначений
строк,  зобов'язаний   відшкодувати   особі,   з   якою   укладено
відповідний договір,  збитки,  завдані внаслідок недотримання умов
договору, згідно із законом.

    8.  Національна  комісія,  що здійснює державне регулювання у
сфері  ринків  фінансових  послуг,  за  погодженням з Національною
комісією  з  цінних  паперів  та   фондового   ринку   має   право
встановлювати   додаткові   вимоги   до   обліку   та  особливості
інвестування пенсійних активів та коштів,  призначених для виплати
пенсії на визначений строк.

{ Частина восьма статті 64 в редакції Закону N 4225-VI ( 4225-17 )
від 22.12.2011 }

    9. Порушення встановленого порядку здійснення виплати  пенсії
на   визначений  строк  не  може  бути  підставою  для  будь-якого
обмеження права учасника фонду на належні йому пенсійні  кошти  та
пенсійні виплати.

    Стаття 65. Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово

    1. Пенсійна   виплата   може   здійснюватися  адміністратором
одноразово на вимогу учасника фонду в разі:

    1) медично   підтвердженого   критичного    стану    здоров'я
(онкозахворювання,   інсульт   тощо)   або  настання  інвалідності
учасника фонду;

    2) коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату
настання  пенсійного  віку  учасника фонду не досягає мінімального
розміру  суми  пенсійних  накопичень,  встановленого  національною
комісією,   що   здійснює  державне  регулювання  у  сфері  ринків
фінансових послуг;

    3) виїзду  учасника  фонду  на  постійне  проживання  за межі
України.

    2. Пенсійна  виплата  здійснюється   одноразово   спадкоємцям
учасника   фонду  адміністратором  у  випадках,  передбачених  цим
Законом.

    Для отримання пенсійної виплати,  що здійснюється одноразово,
учасники  фонду,  а  у  разі  смерті  учасника  - його спадкоємці,
подають адміністратору заяву та документи,  які підтверджують їхнє
право на отримання цієї виплати.

    3. Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, визначається
виходячи  із  суми  пенсійних   коштів,   які   обліковуються   на
індивідуальному  пенсійному рахунку учасника фонду на день подання
заяви на отримання такої виплати.

    Пенсійна виплата,  що  здійснюється  одноразово,  провадиться
протягом  п'яти  робочих днів після отримання відповідної заяви та
необхідних документів.

    4. У разі порушення строку, визначеного частиною третьою цієї
статті,   адміністратор  за  власний  рахунок  сплачує  отримувачу
пенсійної виплати,  що здійснюється  одноразово,  пеню  в  розмірі
подвійної   облікової   ставки   Національного   банку  України  в
розрахунку  на  1  день  від суми, що підлягала виплаті, за кожний
день  прострочення  платежу,  у  порядку ( z1670-04 ), визначеному
національною  комісією,  що  здійснює державне регулювання у сфері
ринків фінансових послуг.

69.70. Соціальна допомога - один з видів соціального забезпечення. Вперше поняття допомоги було досліджене В.С.Андреєвим. На його думку, допомоги - це всі, крім пенсій, грошові виплати аліментарного характеру з фондів для непрацездатних, які являють собою підтримку громадянам у встановлених законом випадках.

Характерні риси соціальної допомоги: підтримка громадян у встановлених законом випадках та виплата допомоги з фондів для непрацездатних, аліментарний характер допомоги.

Законодавством встановлено такі види соціальних допомоги:

1.Допомога сім’ям з дітьми:
допомога у зв’язку з вагітністю та пологами,
допомога при народжені дитини,
допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,
допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування,
допомога одинокій матері,
допомога при усиновленні дитини.

2. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям;
3. Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;
4. Допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу на догляд за ним;
5. Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива;
6. Компенсаційні виплати на догляд за інвалідом І групи або престарілим старше 80 років;
7. Компенсаційні виплати фізичним особам, які надають соціальні послуги;
8. Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію та інвалідам;
9. Тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме;
10. Державна соціальна допомога на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошове забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом "гроші ходять за дитиною";
11. Одноразова винагорода жінкам, яким присвоєно почесне звання України "Мати-героїня".

71. Стаття 1. Право сімей з дітьми на державну допомогу

    Громадяни України,  в  сім'ях  яких виховуються та проживають
неповнолітні діти,  мають право на державну допомогу у випадках та
на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

    Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в
Україні,  а  також  особи,  яких  визнано  в Україні біженцями або
особами,  які  потребують  додаткового  захисту,  мають  право  на
державну   допомогу  нарівні  з  громадянами  України  на  умовах,
передбачених   цим   Законом,  іншими  законами  або  міжнародними
договорами  України, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України.

{  Частина друга статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами
N  177-IV  (  177-15  )  від 26.09.2002, N 5290-VI ( 5290-17 ) від
18.09.2012 }

    У разі,  коли міжнародним договором України передбачено  інші
правила,  ніж  ті,  що  містяться  у цьому Законі,  застосовуються
правила, встановлені цим договором.

    Порядок призначення і виплати  державної  допомоги  сім'ям  з
дітьми  (  1751-2001-п  )  та  перелік  документів, необхідних для
призначення  допомоги  за  цим  Законом,  встановлюється Кабінетом
Міністрів України.

    Роботу  щодо призначення та виплати державної допомоги сім’ям
з  дітьми  організовує  центральний  орган  виконавчої  влади,  що
забезпечує   формування   державної  політики  у  сферах  трудових
відносин, соціального захисту населення.

{  Статтю  1 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 5462-VI
( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

    Стаття 2. Поняття і терміни, що вживаються у цьому Законі

    У цьому  Законі  поняття  і  терміни  вживаються   у   такому
значенні:

    дитина - особа віком до 18 років (повноліття),  якщо згідно з
законом вона не набуває прав повнолітньої раніше;

    сім'я з   дітьми   -   поєднане   родинними   зв'язками    та
зобов'язаннями  щодо  утримання  коло  осіб,  у  якому виховуються
рідні,  усиновлені діти, а також діти, над якими встановлено опіку
чи піклування;

    малозабезпечена сім'я  з  дітьми - сім'я,  яка з поважних або
незалежних від неї  причин  має  середньомісячний  сукупний  доход
нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї;

    прожитковий мінімум  для  сім'ї  - визначена для кожної сім'ї
залежно від її складу сума прожиткових мінімумів,  розрахованих  і
затверджених відповідно   до   Закону   України  "Про  прожитковий
мінімум" ( 966-14 ) для осіб,  які належать до основних соціальних
і демографічних груп населення.

    середньомісячний сукупний   доход   сім'ї   -   обчислений  у
середньому за  місяць  доход  усіх  членів  сім'ї  з  усіх  джерел
надходжень  протягом шести місяців,  що передують місяцю звернення
за призначенням державної соціальної допомоги.

    Стаття 3. Види державної допомоги сім'ям з дітьми

    Відповідно до цього Закону призначаються такі види  державної
допомоги сім'ям з дітьми:

    1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

    2)  допомога  при народженні дитини; { Пункт 2 частини першої
статті  3  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N  107-VI
( 107-17 ) від 28.12.2007 }

    2-1)  допомога при усиновленні дитини; { Частину першу статті
3  доповнено пунктом 2-1 згідно із Законом N 573-VI ( 573-17 ) від
23.09.2008 }

    3) допомога   по   догляду   за  дитиною  до  досягнення  нею
трирічного віку;

    4)   допомога  на  дітей,  над  якими  встановлено  опіку  чи
піклування;

    5) допомога на дітей одиноким матерям; ( Частину першу статті
3  доповнено  пунктом  5  згідно  із Законом N 49-IV ( 49-15 ) від
04.07.2002 - набирає чинності з 1 січня 2003 року )

    Місцеві органи    виконавчої    влади,    органи    місцевого
самоврядування,  підприємства, установи, організації та об'єднання
громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові
види допомоги  та  встановлювати  доплати  до  державної  допомоги
сім'ям з дітьми.

(  Стаття  3  із  змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 208-IV
( 208-15 ) від 24.10.2002 )

    Стаття 4. Джерела покриття витрат на виплату
              державної допомоги сім'ям з дітьми

    Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми
здійснюється  за  рахунок  коштів  Державного  бюджету  України  у
вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

    Порядок покриття витрат,  передбачений частиною  першою  цієї
статті,  не  стосується  виплат допомоги у зв'язку з вагітністю та
пологами жінкам з числа військовослужбовців Збройних Сил  України,
Державної  прикордонної  служби  України,  Служби безпеки України,
Служби  зовнішньої  розвідки  України,  військ  цивільної оборони,
інших  військових  формувань, а також Державної спеціальної служби
транспорту  та  з  числа  осіб  начальницького  і  рядового складу
органів  внутрішніх  справ і Державної служби спеціального зв'язку
та  захисту  інформації та Державної кримінально-виконавчої служби
України.  Покриття  витрат  на  виплату зазначеного виду державної
допомоги  цим категоріям жінок здійснюється за рахунок відповідних
бюджетів. { Частина  друга  статті 4 із змінами, Законами N 662-IV
( 662-15 )  від  03.04.2003, N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005,
N  3428-IV  (  3428-15 ) від 09.02.2006, N 1180-VI ( 1180-17 ) від
19.03.2009, N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009 }

    Стаття 5. Органи, що призначають і здійснюють
              виплату державної допомоги сім'ям з дітьми

    Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми,  крім допомоги у
зв'язку  з  вагітністю  та  пологами жінкам,  зазначеним у частині
другій статті 4 цього  Закону,  призначають  і  виплачують  органи
соціального захисту   населення   за   місцем  проживання  батьків
(усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

    Допомога у  зв'язку  з   вагітністю   та   пологами   жінкам,
зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначається і
виплачується за місцем основної роботи (служби).

    Стаття 6. Термін розгляду документів для призначення
              державної допомоги сім'ям з дітьми

    Документи, необхідні   для   призначення  державної  допомоги
сім'ям з дітьми,  подаються особою,  яка претендує на  призначення
допомоги,  самостійно.  За  наявності  письмової заяви особи,  яка
претендує на призначення допомоги,  але за станом здоров'я  або  з
інших   поважних  причин  не  може  самостійно  зібрати  необхідні
документи,  збір зазначених документів покладається на органи,  що
призначають допомогу.

    Документи, необхідні   для   призначення  державної  допомоги
сім'ям з дітьми,  розглядаються органом,  що призначає та здійснює
виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.

    Про призначення  державної  допомоги  чи  про  відмову  в  її
наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього
рішення орган,  що призначає і здійснює виплату державної допомоги
сім'ям  з  дітьми,   видає   чи   надсилає   заявникові   письмове
повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

72. Стаття 3. Право на державну соціальну допомогу

    Право на  державну  соціальну  допомогу мають малозабезпечені
сім'ї, які постійно проживають на території України.

    Стаття 4. Порядок надання державної соціальної допомоги

    Заява про надання  державної  соціальної  допомоги  подається
уповноваженим    представником   сім'ї   до   місцевої   державної
адміністрації  або  до  виконавчого  комітету  сільської, селищної
ради.  Виконавчий  комітет  сільської, селищної ради передає заяву
про  надання  державної  соціальної допомоги до місцевої державної
адміністрації.

{  Частина  перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

    У заяві  дається згода сім'ї на збір інформації про неї,  про
її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону.

    До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

    документ, що посвідчує особу;

    довідка про склад сім'ї. До складу сім'ї включаються чоловік,
дружина;  рідні,  усиновлені  та  підопічні діти цих осіб віком до
вісімнадцяти  років, а також діти, які навчаються за денною формою
навчання    у    загальноосвітніх,   професійно-технічних,   вищих
навчальних закладах I-IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти
трьох  років  і  які не мають власних сімей; неодружені повнолітні
діти,  які  визнані  інвалідами  з  дитинства  I  та  II  груп або
інвалідами  I  групи  і проживають разом з батьками; непрацездатні
батьки  чоловіка  та  дружини,  які  проживають  разом  з  ними  і
перебувають  на  їх  утриманні  у  зв'язку  з  відсутністю власних
доходів;  особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і
здійснює  догляд  за  ним; жінка та чоловік, які проживають однією
сім'єю,  не  перебувають  у  шлюбі,  але мають спільних дітей. При
цьому  до  складу сім'ї включаються незалежно від місця проживання
(перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою
навчання    у    загальноосвітніх,   професійно-технічних,   вищих
навчальних закладах I-IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти
трьох  років  і  не  мають  власних  сімей.  До  складу  сім'ї  не
включаються   особи,   які   перебувають   на  повному  державному
утриманні;  {  Абзац  третій  частини  третьої статті 4 в редакції
Закону  N  208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002; із змінами, внесеними
згідно  із  Законом N 796-VI ( 796-17 ) від 24.12.2008; в редакції
Закону N 3133-VI ( 3133-17 ) від 15.03.2011; із змінами, внесеними
згідно із Законом N 3597-VI ( 3597-17 ) від 06.07.2011 }

    декларація про  доходи  та майно осіб,  які входять до складу
сім'ї (в декларацію не включаються  державна  соціальна  допомога,
призначена  відповідно  до  цього  Закону;  нарахована субсидія за
спожиті  житлово-комунальні  послуги;   сплачені   членами   сім'ї
аліменти);

    довідка про наявність та розмір земельної частки (паю).

    Форми заяви,  довідки про склад сім'ї,  декларації про доходи
та  майно  встановлюються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує   формування   державної  політики  у  сферах  трудових
відносин, соціального захисту населення.

    Місцеві  державні  адміністрації  для мети цього Закону мають
право  користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому
числі й інформацією органів доходів і зборів.

{  Частина  п'ята статті 4 в редакції Закону N 5462-VI ( 5462-17 )
від  16.10.2012, із змінами, внесеними згідно із Законом N 406-VII
( 406-18 ) від 04.07.2013 }

    Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення,
якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

    Рішення  про призначення державної соціальної допомоги чи про
відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією
протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття
дня   надсилається  уповноваженому  представнику  малозабезпеченої
сім'ї.

    Центральний  орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту
населення,   організовує   роботу   щодо  призначення  та  виплати
державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям.

{  Статтю  4  доповнено новою частиною згідно із Законом N 5462-VI
( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

    Рішення про  відмову  в наданні державної соціальної допомоги
має  бути  вмотивованим  і  містити   роз'яснення   порядку   його
оскарження.

    Порядок  призначення та виплати державної соціальної допомоги
(   250-2003-п   )  встановлюється  Кабінетом  Міністрів  України.
(   Статтю  4  доповнено  частиною  згідно  із  Законом  N  208-IV
( 208-15 ) від 24.10.2002 )

    Стаття 5. Розмір державної соціальної допомоги

    Розмір  державної соціальної допомоги визначається як різниця
між   прожитковим  мінімумом  для  сім'ї  та  її  середньомісячним
сукупним  доходом,  який  обчислюється  за методикою, встановленою
центральним  органом  виконавчої  влади,  що забезпечує формування
державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту
населення,  але  цей  розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків
прожиткового мінімуму для сім'ї.

( Частина перша статті 5 в редакції Закону N 208-IV ( 208-15 ) від
24.10.2002 )

    До стабілізації  економічного  становища  в  Україні   розмір
державної соціальної  допомоги  визначається  з  урахуванням рівня
забезпечення прожиткового мінімуму.

    Рівень забезпечення  прожиткового   мінімуму   встановлюється
виходячи з  реальних  можливостей  видаткової  частини  Державного
бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про
Державний бюджет України на відповідний рік.

    Для  кожної  дитини  (крім  дитини-інваліда),  яка входить до
складу малозабезпеченої сім'ї,  рівень  забезпечення  прожиткового
мінімуму    збільшується   на   10   відсотків,   а   для   кожної
дитини-інваліда, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, для
кожної дитини, яка утримується матір'ю (батьком, усиновителем), що
не перебуває у шлюбі,  і запис про батька (матір)  цієї  дитини  у
Книзі  реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за
вказівкою матері (батька), для кожної дитини, в якої один або обоє
батьків є інвалідами I або II групи, - на 20 відсотків.

{   Статтю  5  доповнено  частиною  згідно  із  Законом  N  208-IV
(  208-15 ) від 24.10.2002 - набуває чинності з 01.01.2003 року; в
редакції  Законів  N 1045-IV ( 1045-15 ) від 09.07.2003, N 3133-VI
( 3133-17 ) від 15.03.2011 }

    Для громадян, які одержали статус особи, що проживає і працює
(навчається) на території населеного пункту,  якому надано  статус
гірського,  рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується
на 20 відсотків.

{   Статтю  5  доповнено  частиною  згідно  із  Законом  N  208-IV
( 208-15 ) від 24.10.2002 - набуває чинності з 01.01.2003 року }

    {  Частину  шосту  статті  5  виключено  на  підставі  Закону
N   107-VI   (   107-17   )   від   28.12.2007   -  зміну  визнано
неконституційною    згідно   з   Рішенням   Конституційного   Суду
N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

    Стаття 6. Строки призначення державної соціальної допомоги

    Державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

    Одиноким особам,  визнаним за результатами  медико-соціальної
експертизи   непрацездатними,   які   не  мають  інших  джерел  до
існування,  державна соціальна допомога може  бути  призначена  на
строк визнання особи непрацездатною.

    Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших
джерел  до  існування,  державна  соціальна  допомога  може   бути
призначена довічно.

    Зазначені у  частинах  другій  та  третій  цієї  статті умови
застосовуються також при призначенні державної соціальної допомоги
непрацездатному  подружжю  при  відсутності осіб,  зобов'язаних їх
утримувати відповідно до закону.

    Стаття 7. Умови, за яких державна соціальна допомога не
              призначається, зменшується її розмір або
              припиняється виплата

    Державна соціальна  допомога  не  призначається  у  випадках,
коли:

    працездатні члени  малозабезпеченої  сім'ї  не  працюють,  не
служать,  не вчаться за денною формою навчання у загальноосвітніх,
професійно-технічних,   вищих   навчальних  закладах  I-IV  рівнів
акредитації протягом трьох місяців,  що передують місяцю звернення
за  призначенням  державної соціальної допомоги (крім осіб,  які в
установленому  порядку  визнані  безробітними  та  за  інформацією
центрів  зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо
сприяння своєму працевлаштуванню;  осіб,  які доглядають за дітьми
до  досягнення ними трирічного віку або за дітьми,  які потребують
догляду  протягом   часу,   визначеного   у   медичному   висновку
лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення
ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами I групи
або  дітьми-інвалідами  віком  до 18 років, за інвалідами II групи
внаслідок  психічного  розладу,  а  також  за особами, які досягли
80-річного  віку);  {  Абзац  другий  частини  першої  статті 7 із
змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 3526-VI ( 3526-17 ) від
16.06.2011 }

    з'ясовано, що малозабезпечена сім'я має додаткові джерела для
існування,  а  також  хто-небудь  із її складу протягом 12 місяців
перед  зверненням  за  наданням  державної   соціальної   допомоги
здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звернення
перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім'ї;

    у власності  чи  володінні  малозабезпеченої  сім'ї  є  друга
квартира (будинок)  за  умови,  що  загальна площа житла перевищує
21 квадратний  метр   на   одного   члена   сім'ї   та   додатково
10,5 квадратного  метра  на  сім'ю,  чи  більше одного автомобіля,
транспортного засобу (механізму);

    у власності чи володінні малозабезпеченої сім'ї (крім  сімей,
що  складаються лише з дітей та осіб,  які досягли 65-річного віку
або є інвалідами I та II групи,  та сімей, в яких є діти-інваліди)
є земельна ділянка площею понад 0,6 га,  крім випадків,  коли така
земельна ділянка з незалежних від сім'ї причин не приносить дохід.

    За  наявності  обставин,  передбачених  у частині першій цієї
статті,  державна соціальна допомога може бути призначена місцевою
державною  адміністрацією  на підставі рішень районних, районних у
містах  Києві та Севастополі державних адміністрацій та виконавчих
комітетів  міських і районних у містах (у разі їх створення) рад у
разі,  якщо:  {  Абзац  перший частини другої статті 7 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

    у складі сім'ї є інвалід;

    у малозабезпеченій  багатодітній  сім'ї  виховуються троє або
більше дітей віком до 18 років (якщо  діти  навчаються  за  денною
формою навчання у загальноосвітніх,  а також професійно-технічних,
вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації,  але  не  довше
ніж до досягнення ними 23 років);

    неможливість отримання   будь-яких   джерел   для   існування
пов'язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів  сім'ї.
Рішення  про  призначення  державної  соціальної  допомоги у таких
випадках приймається на підставі обстеження  матеріально-побутових
умов сім'ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги.

    Призначена державна  соціальна допомога може бути зменшена до
50 відсотків її розміру у разі невикористання  сім'єю  можливостей
знаходження додаткових джерел для існування.

    Якщо сім'єю   навмисно   подано   недостовірні  відомості  чи
приховано  відомості,  що   вплинули   або   могли   вплинути   на
встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення
її розміру,  виплата  призначеної  державної  соціальної  допомоги
припиняється  з місяця,  в якому виявлено порушення.  На наступний
строк державна соціальна допомога може бути призначена  не  раніше
ніж через шість місяців починаючи з першого числа місяця виявлення
порушення.

{  Стаття  7 в редакції Закону N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002;
із змінами, внесеними згідно із Законами N 3365-IV ( 3365-15 ) від
18.01.2006, N 1000-V ( 1000-16 ) від 03.05.2007; в редакції Закону
N 796-VI ( 796-17 ) від 24.12.2008 }

    Стаття 8. Перерахунок розміру державної соціальної допомоги

    Розмір призначеної      державної     соціальної     допомоги
перераховується за заявою уповноваженого представника сім'ї.

    У разі затвердження нового  рівня  забезпечення  прожиткового
мінімуму розмір призначеної допомоги перераховується без звернення
уповноваженого представника сім'ї.

(  Стаття 8 в редакції Закону N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002 )

    Стаття 9. Виплата державної соціальної допомоги

    Державна соціальна допомога виплачується  раз  на  місяць  за
місцем  проживання  уповноваженого  представника  сім'ї державними
підприємствами зв'язку  чи  перераховується  на  особовий  рахунок
уповноваженого представника сім'ї в банківській установі.

    Не отримана   своєчасно   з  вини  сім'ї  державна  соціальна
допомога може бути отримана в наступному місяці,  але  не  пізніше
місяця після закінчення строку, на який вона призначена.

    Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу,
що її призначає чи виплачує, не допускається.

    При переїзді сім'ї  в  іншу  місцевість  виплата  призначеної
державної  соціальної  допомоги  за  попереднім  місцем проживання
припиняється.

    Стаття 10. Порядок оскарження рішення про надання
               державної соціальної допомоги

    Скарга   на  рішення  місцевої  державної  адміністрації  про
призначення  державної  соціальної  допомоги  чи  про відмову в її
наданні  може  бути подана до вищестоящого органу виконавчої влади
або до суду.

73.

ДОПОМОГА ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ

    Стаття 10. Право на допомогу при народженні дитини

    Допомога при  народженні  дитини  за  цим  Законом  надається
одному з батьків дитини (опікуну).

    Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю
дитини.  

    Стаття 11. Умови призначення допомоги при народженні дитини

    Допомога  батькам  при  народженні  дитини  призначається  на
підставі  свідоцтва  про  народження  дитини.  Опікунам  зазначена
допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

    У  разі  народження  (встановлення опіки) двох і більше дітей
допомога  надається  на кожну дитину.

    Допомога  при  народженні дитини призначається за умови, якщо
звернення  за  її  призначенням  надійшло  не  пізніше  дванадцяти
місяців  з  дня  народження  дитини.  

    У разі народження  мертвої  дитини  допомога  при  народженні
дитини не призначається.

    Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:

    позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

    відібрання дитини  в  отримувача  допомоги  без   позбавлення
батьківських прав;

    тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;

    припинення опіки  або звільнення опікуна від його повноважень
щодо конкретної дитини;

    нецільового використання коштів і незабезпечення  отримувачем
допомоги  належних  умов  для  повноцінного утримання та виховання
дитини;

    у разі виникнення інших обставин.

    Стаття 12. Розмір допомоги при народженні дитини

    Допомога при  народженні  дитини  нараховується  виходячи   з
розміру  прожиткового  мінімуму  для  дітей  віком до шести років,
установленого на день народження дитини.

    Допомога при народженні дитини надається у сумі,  кратній  30
розмірам  прожиткового  мінімуму,  -  на першу дитину;  кратній 60
розмірам прожиткового мінімуму,  - на другу  дитину;  кратній  120
розмірам  прожиткового  мінімуму,  -  на  третю  і  кожну наступну
дитину.  Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному
розмірі  прожиткового  мінімуму при народженні дитини,  решта суми
допомоги  на  першу  дитину  виплачується  протягом  наступних  24
місяців,  на другу дитину - 48 місяців,  на третю і кожну наступну
дитину - 72 місяців рівними  частинами  у  порядку,  встановленому
Кабінетом Міністрів України.

74.  ДОПОМОГА НА ДІТЕЙ ОДИНОКИМ МАТЕРЯМ

    Стаття 18-1. Право на допомогу на дітей одиноким матерям

    Право  на  допомогу  на  дітей одиноким матерям мають одинокі
матері (які не перебувають у шлюбі),  одинокі усиновлювачі, якщо у
свідоцтві про  народження  дитини  або  документі  про  народження
дитини,  виданому  компетентними  органами  іноземної держави,  за
умови його  легалізації  в  установленому  законодавством  порядку
(рішенні  про  усиновлення  дитини),  відсутній  запис  про батька
(матір) або запис про батька  (матір)  проведено  в  установленому
порядку  органом  державної  реєстрації  актів цивільного стану за
вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

    Право на допомогу на дітей  одиноким  матерям  (батькам)  має
мати  (батько)  дітей  у  разі  смерті  одного  з батьків,  які не
одержують на них пенсію в разі втрати годувальника  або  соціальну
пенсію.

    Якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі
смерті  одного  з  батьків  зареєстрували   шлюб,   то   за   ними
зберігається право на отримання допомоги на дітей,  які народилися
чи були усиновлені до шлюбу,  якщо такі діти  не  були  усиновлені
чоловіком (дружиною).

    Жінка, яка  має дітей від особи,  з якою вона не перебувала і
не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне
господарство,  разом проживає і виховує дітей,  права на одержання
допомоги,  встановленої на дітей одиноким  матерям,  не  має.  При
реєстрації  цією  жінкою шлюбу з особою,  від якої вона має дітей,
допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

    Стаття 18-2. Умови призначення допомоги на дітей
                 одиноким матерям

    Допомога   на   дітей   одиноким   матерям  призначається  за
наявності витягу  з  Державного  реєстру  актів  цивільного  стану
громадян  про  державну  реєстрацію  народження  дитини,  виданого
відділом державної реєстрації актів цивільного стану,  або довідки
про  народження,  виданої виконавчим органом сільської,  селищної,
міської  (крім  міст  обласного  значення)  ради,  із  зазначенням
підстави  внесення відомостей про батька дитини до актового запису
про народження дитини відповідно до абзацу першого частини  першої
статті 135  Сімейного  кодексу України ( 2947-14 ),  або документа
про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в
якому  відсутні відомості про батька,  за умови його легалізації в
установленому законодавством порядку.

    Допомога на дітей одиноким  матерям  призначається  незалежно
від  одержання  на  дітей  інших видів допомоги,  передбачених цим
Законом.

    Стаття 18-3. Розмір допомоги на дітей одиноким матерям

    Допомога  на  дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам,
матері  (батьку)  у  разі смерті одного з батьків, які мають дітей
віком  до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання
у загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних
закладах  I-IV  рівнів  акредитації, - до закінчення такими дітьми
навчальних  закладів,  але  не  довше  ніж  до  досягнення ними 23
років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками
прожиткового    мінімуму   для   дитини   відповідного   віку   та
середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу
за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового
мінімуму для дитини відповідного віку.

    Допомога  на  дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам,
матері  (батьку)  у  разі смерті одного з батьків призначається на
кожну дитину.

    Стаття 18-4. Умови, за яких виплата допомоги на дітей
                 одиноким матерям припиняється або
                 призупиняється

    Виплата допомоги  на   дітей   одиноким   матерям   (батькам)
припиняється у разі:

    позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

    позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду;

    скасування рішення  про  усиновлення дитини або визнання його
недійсним;

    реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку;

    надання неповнолітній особі повної цивільної  дієздатності  у
випадках, передбачених законом;

    смерті дитини;

    смерті отримувача допомоги.

    Виплата допомоги   на   дітей   одиноким   матерям  (батькам)
призупиняється у разі:

    тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;

    відібрання дитини  в  отримувача  допомоги  без   позбавлення
батьківських прав;

    тимчасового працевлаштування дитини.

    У разі припинення дії обставин,  передбачених частиною другою
цієї статті,  виплата допомоги поновлюється  за  письмовою  заявою
отримувача допомоги до органу,  який призначає допомогу, з місяця,
що настає за місяцем, в якому припинилася дія зазначених обставин.

    Припинення або призупинення виплати допомоги здійснюється  на
підставі відомостей про обставини,  зазначені у частинах першій та
другій цієї статті,  з місяця,  що настає за місяцем, в якому було
виявлено зазначені обставини,  за рішенням органу,  який призначив
допомогу.

75. Державна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам 2013

Кому надається допомога

Державна соціальна допомога надається інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам віком до 18 років. За допомогою має звернутися один із батьків, усиновитель, опікун або піклувальник.

Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається одному  з  батьків,  усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання),  не проходять службу,  не  займають виборну посаду і фактично здійснюють  догляд за дитиною-інвалідом.

Надбавка  на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років також  призначається одному   з  батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці  без  збереження  заробітної  плати,  у разі якщо дитина-інвалід  потребує домашнього  догляду,  і  вони  фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Одинокій матері (одинокому батьку)  надбавка  на  догляд  за  дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.

Куди і коли звертатися за допомогою

Для отримання допомоги необхідно звернутись до відділу соціального захисту населення по місцю проживання (реєстрації).

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються  органом  медико-соціальної експертизи.

Важливо: Інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам,  які  мають одночасно право на державну соціальну допомогу,  на  пенсію  та  на  державну соціальну допомогу згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», призначається за вибором інвалідів з дитинства (законних представників інвалідів  з дитинства,  визнаних  недієздатними,  та дітей-інвалідів) державна соціальна допомога або пенсія чи державна   соціальна  допомога  згідно  із  Законом  України  «Про державну соціальну допомогу особам,  які не мають права на пенсію, та інвалідам».

При цьому якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід  має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і  державну  соціальну  допомогу, ці виплати призначаються одночасно.

 

Перелік документів необхідних для отримання допомоги

Для отримання допомоги необхідно передусім пред’явити паспорт або інших документ, який підтверджує особу. Крім того необхідно надати:

-  Заяву, яка складається по формі, затвердженою Міністерства соціальної політики України;

- документи про вік і місце проживання інваліда з дитинства або дитини-інваліда;

- документи про  місце  проживання батьків, усиновителів, опікуна  або  піклувальника, який  подав заяву;

- довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку.

Якщо з заявою звертається опікун або піклувальник, то подається також копія рішення  органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування.

Один із непрацюючих батьків, усиновителів, опікун або піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом  віком  до 18 років,  додатково подають довідку про те, що вони не працюють, видану за місцем проживання.

 

Розмір державної допомоги

Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

-          інвалідам з дитинства I групи -  100  відсотків  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

-          інвалідам з  дитинства  II  групи — 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

-          інвалідам  з  дитинства III групи — 60 відсотків прожиткового мінімуму  для осіб, які втратили працездатність;

-          на дітей-інвалідів   віком   до   18  років  -  70  відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на 01 січня 2013 р. становить – 894 грн, на 1 грудня 2013 р. – 949 грн.

 

Надбавка на догляд за дитиною─інвалідом підгрупи А встановлюється в розмірі:

на дитину─інваліда підгрупи А віком до 6 років — прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;

на дитину─інваліда підгрупи А віком від 6 до 18 років — прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років

Надбавка на догляд за іншою дитиною-інвалідом встановлюється в розмірі:

на дитину-інваліда віком до 6 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;

на дитину-інваліда віком від 6 до 18 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років

 

Нагадаємо, що розмір прожиткового мінімуму для дитини:

-           до 6 років на 01 січня 2013 р. складає – 972 грн., з 01 грудня 2013 р. – 1032 грн.;

-          від 6 о 18 років  на 01 січня 2013 р. складає – 1210 грн., з 01 грудня 2013 р. – 1286 грн.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства призначається на весь час  інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

На дітей-інвалідів державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений  у  медичному  висновку, але  не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 18-річного віку.

 

Умови припинення та поновлення виплати допомоги

Виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку    переогляду інвалідом  з  дитинства   або дитиною-інвалідом, а  в  разі   визнання   знову   інвалідом   або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.

Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної  соціальної   допомоги  поновлюється  з  дня  зупинення виплати,  але  не більш  як за 3 роки, за умови, що за цей період його визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. При цьому, якщо при переогляді   інваліда   з  дитинства  переведено  до  іншої  групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.

У разі  припинення  виплати  державної  соціальної   допомоги внаслідок нез’явлення   на  переогляд  без  поважних  причин,  при наступному визнанні інвалідом з дитинства  або  дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною-інвалідом.

Виплата у повному  розмірі  державної  соціальної  допомоги інвалідам  з  дитинства в разі  влаштування  їх до відповідної установи  (закладу)  на  повне  державне  утримання  або  зняття з повного  державного  утримання  відповідно  припиняється  або відновлюється  з  першого числа місяця,  наступного за місяцем,  у якому виникли ці обставини.

У разі влаштування  дитини-інваліда  віком  до  18  років  до відповідної  установи  (закладу)  на  повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину-інваліда у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця,  наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

76. Допомога на поховання – 2013

Процедура призначення

Кому надається допомога

Для застрахованих осіб

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»  допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім’ї, які перебували на її утриманні, крім поховання пенсіонерів , безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві.

До членів  сім’ї застрахованої особи, а також членів сім’ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка);

2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків — за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів з денною формою навчання — до 23 років;

3) батька, матері;

4) діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім’ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Для прикладу, якщо померла Ваша мама чи батько, які вже не працювали, і були на Вашому утриманні, то Ви маєте право на отримання цієї  допомоги.

Потрібно зазначити, що допомога надається застрахованій особі, члену її сім’ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

Важливо сказати, що звернутися за призначенням допомоги на поховання можна в будь-який час (оскільки терміни давності для звернення за допомогою не встановлені). При цьому розмір допомоги визначатиметься виходячи з дати смерті, а не на дату звернення за нею.

Для безробітних

Статтею 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснили поховання.

Потрібно зазначити, що у разі смерті безробітного інваліда або особи, яка перебувала на його утриманні, за вибором осіб, які здійснювали поховання, виплачується допомога на поховання за Законом  України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» або допомога на поховання чи відшкодування витрат на поховання за іншими законодавчими актами.

Допомога на поховання виплачуються, якщо звернення щодо її отримання надійшло не пізніше 6 місяців після смерті безробітного.

Для пенсіонерів

Відповідно до статті 53 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера.

При цьому не має значення  вік та вид пенсії, яку отримував пенсіонер, оскільки в деяких випадках для призначення пенсії вік особи, якій має бути надана пенсія, не враховується: пенсія по інвалідності, пенсія за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та інші. Крім того, деяким особам скорочено пенсійний вік на 5 або 10 років: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці, водіям місцевого пасажирського транспорту тощо.

 

Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві

Статтею 21 Закону №1105 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності» передбачено, що у разі смерті потерпілого Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань зобов’язаний у встановленому законодавством порядку:

1) своєчасно і в повному обсязі виплатити одноразову допомогу особам, що перебували на утриманні померлого;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг.

 

Для осіб, які не досягли пенсійного віку на момент смерті, не працювали, не переубвали на службі, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні

Постанова КМУ «Про затвердження порядку надання допомоги на поховання деяких категорій осіб виконавцю волевиялення померлого або особі, яка зобов’язалася поховати померлого» № 99 від 31.01.2007 року передбачає що допомога надається за останнім місцем проживання померлого з коштів місцевого бюджету.

Допомога на поховання надається в день звернення за нею протягом шести місяців після смерті особи, у розмірі встановленому на день смерті.

 

Куди звертатися за допомогою

Для застрахованих осіб

Допомога на поховання надається за основним місцем праці застрахованої особи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.

Для безробітних

Допомога на поховання повинна бути виплаченою у центрі зайнятості за місцем його реєстрації безробітного за рахунок коштів Фонду соціального страхування України на випадок безробіття.

Для пенсіонерів

За допомогою на поховання пенсіонера необхідно звернутися до органів Пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера (незалежно від того — знаходився він у трудових відносинах на момент настання смерті чи ні).

Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві

Допомога на поховання для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві виплачується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Для осіб, які не досягли пенсійного віку на момент смерті, не працювали, не переубвали на службі, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні

За допомога на поховання необхідно звернутися до місцевих органів влади за останнім місцем проживання померлого.

 

Перелік документів необхідних для отримання допомоги

Для застрахованих осіб.

Допомога на поховання застрахованої особи призначається сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану.

Допомога на поховання члена сім’ї застрахованої особи призначається застрахованій особі на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану, та довідки з місця проживання про перебування померлого члена сім’ї на утриманні застрахованої особи.

Довідку про перебування померлого чоловіка на Вашому утриманні надає ЖЕК за місцем проживання. За отриманням такої довідки Ви також можете звернутися до відповідного управління житлово-комунального господарства, виконавчого органу райради (міськради).

Надання ЖЕК довідок про перебування особи на утриманні передбачено ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 р. N 1105.

Для безробітних

Допомога на поховання виплачується на підставі заяви та документів, які:

підтверджують факт смерті безробітного чи особи, яка перебувала на його утриманні (довідка про смерть);

засвідчують факт перебування особи на утриманні безробітного;

засвідчують особу, яка здійснила поховання (паспорт або інший документ, що посвідчує особу).

Для пенсіонерів

Допомога на поховання виплачується на підставі заяви та документів, які:

підтверджують факт смерті безробітного чи особи, яка перебувала на його утриманні (довідка про смерть);

засвідчують особу, яка здійснила поховання (паспорт або інший документ, що посвідчує особу).

Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві

Для одноразової допомоги — довідка про середню заробітну плату померлого за останні 6 календарних місяців роботи.
Для відшкодування витрат на поховання — оригінали платіжних документів (чек, квитанція тощо) про витрату коштів під час поховання померлого

Для осіб, які не досягли пенсійного віку на момент смерті, не працювали, не переубвали на службі, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні

Допомога на поховання виплачується на підставі заяви, паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу виконавця волевиялення померлого або особи, яка зобов’язалася поховати померлого та довікди про смерть.

 

Розмір допомоги на поховання

Для застрахованих осіб

Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка перебувала на її утриманні, надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму.

Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 16.11.2011 № 55 «Про встановлення розміру допомоги на поховання» по страхових випадках, які настали з 1 січня 2012 року, допомога на поховання надається за рахунок коштів Фонду у розмірі 2200 гривень. По теперішній час розмір допомоги залишається незмінним.

Для безробітних

Допомога на поховання у разі смерті безробітного виплачується особам, які здійснили поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.

Для пенсіонерів

У разі смерті пенсіонера  особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві

Одноразова допомога розраховується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань виходячи з середньої заробітної плати померлого. Витрати на поховання здійснюються в межах норм.

Потрібно зазначити, що на підставі п. 6 Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 р. №826, розмір і процедура проведення і обліку витрат на поховання і пов’язаних з цим ритуальних послуг встановлюються правлінням Фонду для обласних управлінь його виконавчої дирекції на диференційованій основі відповідно до фінансових можливостей і місцевих умов за поданням виконавчої дирекції Фонду. Граничні розміри витрат на поховання потерпілого і пов’язаних з цим ритуальних послуг затверджені постановою правління Фонду від 6 березня 2006 року N 13.

Для осіб, які не досягли пенсійного віку на момент смерті, не працювали, не переубвали на службі, не зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні

Розмір допомоги на поховання встановлюється органом місцевого самоврядування виходячи з вартості ритуальних послуг.

Допомога на поховання за рахунок коштів підприємства

Матеріальна допомога на поховання померлого працівника може бути надана за розсудом роботодавця.

Відповідно до Податкового кодексу України допомога може надаватися роботодавцем померлого платника податків як у грошовій формі, так і у вигляді оплати послуг сторонніх організацій (ритуальних послуг, оплата автотранспорту). Для її отримання необхідна заява, копія свідоцтва про смерть і наказ роботодавця.
У разі виплати допомоги роботодавцем своєму працівнику на поховання померлого родича або поховання колишнього працівника (не за останнім місцем роботи), сума допомоги підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними щодо призначення і виплати допомоги на поховання

1. Закон України від 09.07.2003 р. №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

2. Закон України від 18.01.2001 р. №2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням».

4. Закон України від 02.03.2000 р. №1533-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

5. Закон України від 23.09.99 р. №1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності».

77. Стаття 6. Право на отримання соціальних послуг

    Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України,
а  також  іноземці  та  особи  без  громадянства, які проживають в
Україні  на  законних підставах та перебувають у складних життєвих
обставинах,  у  тому  числі  особи, на яких поширюється дія Закону
України  "Про  біженців  та  осіб,  які потребують додаткового або
тимчасового захисту"

Стаття 7. Порядок надання соціальних послуг

    Суб'єкти,  що  надають  соціальні  послуги,  здійснюють  свою
діяльність  відповідно  до статутних документів, цивільно-правових
договорів  (для  фізичних  осіб  -  підприємців), в яких визначено
перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, за
наявності  відповідної  підготовки  їх  працівників, з дотриманням
державних  стандартів  соціальних послуг, етичних, правових норм і
принципів   надання   соціальних   послуг.   Критерії   діяльності
суб'єктів,   що   надають   соціальні  послуги  (  1039-2012-п  ),
встановлюються Кабінетом Міністрів України.

{  Частина  перша статті 7 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 )
від 15.03.2012 }

    Суб'єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах
можуть залучати  для  виконання  цієї  роботи  інші  підприємства,
установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів.

    Перелік   соціальних   послуг  (  z1614-12  )  затверджується
центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.
{  Статтю  7  доповнено новою частиною згідно із Законом N 4523-VI
( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

    Соціальні послуги  можуть  надаватися  як  за  плату,  так  і
безоплатно.

    Соціальні  послуги  державними  та комунальними суб'єктами, а
також   іншими   суб'єктами,   що  надають  соціальні  послуги  із
залученням  бюджетних  коштів,  в  обсягах,  визначених державними
стандартами  соціальних  послуг,  безоплатно  надаються:  {  Абзац
перший  частини  п'ятої  статті  7  в  редакції  Закону  N 4523-VI
( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

    громадянам, які не здатні до самообслуговування у  зв'язку  з
похилим  віком,  хворобою,  інвалідністю  і  не мають рідних,  які
повинні забезпечити їм догляд і допомогу;

    громадянам,  які перебувають у складних життєвих обставинах у
зв'язку   з   безробіттям   і  зареєстровані  в  державній  службі
зайнятості  як  такі,  що  шукають  роботу, бездомністю, стихійним
лихом,  катастрофами,  особам, яких визнано біженцями або особами,
які  потребують  додаткового  захисту, якщо середньомісячний дохід
цих  осіб  нижчий,  ніж  встановлений прожитковий мінімум; { Абзац
третій  частини  п'ятої  статті  7  в  редакції  Закону  N 4523-VI
(  4523-17  )  від  15.03.2012;  із  змінами,  внесеними згідно із
Законом N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012 }

    дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації
у зв'язку з інвалідністю,  хворобою,  сирітством, безпритульністю,
малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.

    Особам,   крім  зазначених  у  частині  п'ятій  цієї  статті,
соціальні  послуги  в  обсягах, визначених державними стандартами,
можуть  надаватися із встановленням диференційованої плати залежно
від  доходу  таких  осіб  у  порядку  ( 1184-2012-п ), визначеному
Кабінетом Міністрів України.

{  Частина  статті  7  в  редації Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від
15.03.2012 }

    Соціальні   послуги   понад   обсяги,   визначені  державними
стандартами,  надаються  за  плату. Порядок регулювання тарифів на
соціальні   послуги   (   268-2005-п  )  встановлюється  Кабінетом
Міністрів України.

{  Частина  статті  7  в  редації Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від
15.03.2012 }

    Фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються
і  виплачуються  компенсаційні виплати в порядку ( 558-2004-п ) та
розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

    { Статтю 8 виключено на підставі Закону N 1759-VI ( 1759-17 )
від 15.12.2009 }

    Стаття 9. Порядок і умови отримання соціальних послуг

    Для отримання  соціальних послуг,  що надаються державними та
комунальними суб'єктами,  особа, яка їх потребує, має звернутися з
письмовою  заявою  до місцевого органу виконавчої влади або органу
місцевого самоврядування.

    Для отримання соціальних послуг,  що  надаються  недержавними
суб'єктами,  особа,  яка їх потребує,  звертається до відповідного
суб'єкта, що їх надає.

    У разі якщо особа,  яка потребує соціальних послуг,  за віком
або  станом  здоров'я  неспроможна самостійно прийняти рішення про
необхідність їх надання,  таке рішення  може  прийняти  опікун  чи
піклувальник,   органи   опіки   та   піклування   відповідно   до
законодавства.

    Стаття 10. Основні права отримувачів соціальних послуг

    При одержанні соціальних послуг громадяни мають право на:

    поважливе і гуманне ставлення з боку  суб'єктів,  що  надають
соціальні послуги;

    вибір установи   та   закладу,   а  також  форми  соціального
обслуговування;

    інформацію щодо  своїх  прав,  обов'язків  та  умов   надання
соціальних послуг;

    згоду на соціальні послуги;

    відмову від соціальних послуг;

    конфіденційність інформації  особистого  характеру,  що стала
відомою суб'єкту, який надає соціальні послуги;

    захист своїх прав  і  законних  інтересів,  у  тому  числі  в
судовому порядку.

    Стаття 11. Основні права та обов'язки осіб, що надають
               соціальні послуги

    Особи, що надають соціальні послуги, мають право на:

    профілактичний огляд і обстеження при прийнятті на роботу  та
диспансерний нагляд за рахунок роботодавця;

    захист професійної  честі,  гідності та ділової репутації,  у
тому числі в судовому порядку;

    підвищення кваліфікації у встановленому  порядку  за  рахунок
роботодавця;

    забезпечення спеціальним   одягом,   взуттям  та  інвентарем,
велосипедами і проїзними квитками або виплату грошової компенсації
за їх придбання;

    при виконанні      службових      обов'язків     першочергове
обслуговування  на  підприємствах,  в   установах,   організаціях,
зокрема підприємствах зв'язку, технічного обслуговування і ремонту
транспортних  засобів,  служби  побуту,   торгівлі,   громадського
харчування,    житлово-комунального    господарства,   міжміського
транспорту.

    Особи, що надають соціальні послуги, зобов'язані:

    сумлінно надавати соціальні послуги особам, які перебувають у
складній життєвій ситуації;

    керуватися у  своїй  діяльності  основними принципами надання
соціальних послуг;

    поважати гідність громадян;

    не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян,
які одержують соціальні послуги;

    надавати особам,  які  обслуговуються,  повну  інформацію про
зміст і види соціальних послуг;

    зберігати в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання
своїх обов'язків, а також ту інформацію, яка може бути використана
проти особи, що обслуговується.

    Стаття 12. Структура сфери надання соціальних послуг та
               управління нею

    Сфера надання  соціальних послуг заснована на використанні та
розвитку  всіх  форм  власності  і  складається  з  державного  та
недержавного секторів.

    До державного сектору входять суб'єкти,  що надають соціальні
послуги і знаходяться  в  державній  власності,  управління  якими
здійснюється центральними органами виконавчої влади.

    Комунальний сектор  включає  установи  та заклади комунальної
власності,  які  надають  соціальні  послуги   і   знаходяться   в
підпорядкуванні органів місцевого самоврядування.

    Управління державним  та  комунальним  секторами здійснюється
відповідними  органами  виконавчої  влади  та  органами  місцевого
самоврядування.

    До недержавного   сектору   також   відносяться   громадські,
благодійні,  релігійні організації та  фізичні  особи,  діяльність
яких  пов'язана з наданням соціальних послуг.  Управління сектором
здійснюється в порядку, визначеному законодавством та відповідними
статутами.

    Державні та   комунальні   заклади  і  установи,  що  надають
соціальні послуги,  не підлягають приватизації і  не  можуть  бути
перепрофільовані на інші види діяльності.

    Порядок створення,  діяльності,  реорганізації  та ліквідації
установ і закладів,  що надають соціальні  послуги  незалежно  від
форм власності, визначається законодавством України.

    Науково-методичне забезпечення   сфери   надання   соціальних
послуг здійснюється органами державного управління.

80.  Стаття 7. Порядок надання соціальних послуг

    Суб'єкти,  що  надають  соціальні  послуги,  здійснюють  свою
діяльність  відповідно  до статутних документів, цивільно-правових
договорів  (для  фізичних  осіб  -  підприємців), в яких визначено
перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, за
наявності  відповідної  підготовки  їх  працівників, з дотриманням
державних  стандартів  соціальних послуг, етичних, правових норм і
принципів   надання   соціальних   послуг.   Критерії   діяльності
суб'єктів,   що   надають   соціальні  послуги  (  1039-2012-п  ),
встановлюються Кабінетом Міністрів України.

    Суб'єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах
можуть залучати  для  виконання  цієї  роботи  інші  підприємства,
установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів.

    Перелік   соціальних   послуг  (  z1614-12  )  затверджується
центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.

    Соціальні послуги  можуть  надаватися  як  за  плату,  так  і
безоплатно.

    Соціальні  послуги  державними  та комунальними суб'єктами, а
також   іншими   суб'єктами,   що  надають  соціальні  послуги  із
залученням  бюджетних  коштів,  в  обсягах,  визначених державними
стандартами  соціальних  послуг,  безоплатно  надаються:  

    громадянам, які не здатні до самообслуговування у  зв'язку  з
похилим  віком,  хворобою,  інвалідністю  і  не мають рідних,  які
повинні забезпечити їм догляд і допомогу;

    громадянам,  які перебувають у складних життєвих обставинах у
зв'язку   з   безробіттям   і  зареєстровані  в  державній  службі
зайнятості  як  такі,  що  шукають  роботу, бездомністю, стихійним
лихом,  катастрофами,  особам, яких визнано біженцями або особами,
які  потребують  додаткового  захисту, якщо середньомісячний дохід
цих  осіб  нижчий,  ніж  встановлений прожитковий мінімум;

    дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації
у зв'язку з інвалідністю,  хворобою,  сирітством, безпритульністю,
малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.

    Особам,   крім  зазначених  у  частині  п'ятій  цієї  статті,
соціальні  послуги  в  обсягах, визначених державними стандартами,
можуть  надаватися із встановленням диференційованої плати залежно
від  доходу  таких  осіб  у  порядку  ( 1184-2012-п ), визначеному
Кабінетом Міністрів України.

    Соціальні   послуги   понад   обсяги,   визначені  державними
стандартами,  надаються  за  плату. Порядок регулювання тарифів на
соціальні   послуги   (   268-2005-п  )  встановлюється  Кабінетом
Міністрів України.

    Фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються
і  виплачуються  компенсаційні виплати в порядку ( 558-2004-п ) та
розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

81. Соціальне обслуговування - система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Соціальне обслуговування здійснюється:

за місцем проживання особи (вдома);

у стаціонарних інтернатних установах та закладах;

у реабілітаційних установах та закладах;

в установах та закладах денного перебування;

в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;

у територіальних центрах надання соціальних послуг;

в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Соціальне обслуговування

Основними засадами соціального обслуговування є цілісність і збалансованість державних, громадських і приватних програм, серед яких найважливіше місце посідають служба планування сім'ї, працевлаштування молоді, пенсійного забезпечення, соціального страхування на випадок втрати роботи; організація життєдіяльності інвалідів, а також соціально-побутова та гуманітарна допомога інвалідам з дитинства, праці, війни, малозабезпеченим, багатодітним сім'ям, неповнолітнім матерям, одиноким матерям та сім'ям, які виховують дітей-інвалідів, іншим категоріям молоді (купівля продуктів, прибирання квартири, приготування та доставка їжі, супроводження до медичного закладу); надання гуманітарної допомоги (їжі, одягу, взуття, медикаментів) молоді з числа інвалідів, жертвам жорстокого поводження; організація роботи благодійних закладів, їдалень, соціальних притулків для тимчасового мешкання жінок, які зазнали насильства, та осіб без постійного місця проживання.

Види та форми соціального обслуговування:

1. Соціально-психологічна експертиза для визначення проблем і кризових станів різних категорій молоді, оцінювання психолого-педагогічних технологій корекції розвитку особистості.

2. Консультативно-медична робота, що передбачає комплекс заходів з інформаційного та медичного обслуговування, створення позитивно спрямованої програми життєдіяльності особистості.

3. Соціальна освіта, яка має на меті підвищення загальнокультурного рівня різних категорій молоді, умов залучення її до соціального життя, засвоєння та оволодіння його цінностями.

4. Психолого-педагогічна корекція, основне завдання якої — здійснювати заходи попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.

5. Соціальне обслуговування молоді здійснюється у порядку, визначеному законодавством, шляхом надання соціальних послуг: гарантованих державою безкоштовних фізкультурно-оздоровчих послуг; добору роботи і працевлаштування відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, професійної орієнтації та перепідготовки; забезпечення освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку; добродійних послуг для задоволення духовних, культурних, естетичних, виховних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних та інших потреб.

82. соціальне обслуговування сімей,  дітей та  молоді  -  система
соціальних заходів,  спрямованих на сприяння,  підтримку і надання
послуг сім'ям,  дітям та молоді з метою подолання або  пом'якшення
життєвих  труднощів,  підтримку соціального статусу та повноцінної
життєдіяльності;

Стаття 8. Соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді

    Соціальне обслуговування сімей,  дітей та молоді здійснюється
в порядку,  визначеному законодавством,  шляхом надання  комплексу
соціальних послуг сім'ям, дітям та молоді, що передбачає:

    надання психологічних  послуг  з проведення психодіагностики,
психологічної  корекції,   психологічної   реабілітації,   надання
методичних порад;

    формування здорового   способу   життя,  збереження  здоров'я
сімей, дітей та молоді;

    інформування з питань працевлаштування та сприяння в цьому;

    соціальну адаптацію,  соціальний  супровід   дітей-сиріт   та
дітей, позбавлених батьківського піклування;

    задоволення матеріальних потреб сімей,  дітей та молоді,  які
перебувають   у   складних   життєвих   обставинах,   згідно    із
законодавством;

    захист прав та інтересів осіб, посередництво у представництві
інтересів сімей, дітей та молоді;

    виявлення, підтримка талановитих дітей та молоді;

    поширення просвітницьких   та    культурно-освітніх    знань,
об'єктивної  інформації  про  види  соціальних послуг,  формування
відповідального ставлення суспільства до соціальних проблем.

83.  реабілітація  інвалідів  -  система  медичних, психологічних,
педагогічних,        фізичних,        професійних,       трудових,
фізкультурно-спортивних,  соціально-побутових заходів, спрямованих
на  надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених
або  втрачених  функцій  організму  для  досягнення  і підтримання
соціальної  та  матеріальної  незалежності,  трудової адаптації та
інтеграції   в   суспільство,   а   також  забезпечення  інвалідів
технічними  та  іншими  засобами реабілітації і виробами медичного
призначення;  

Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію.

Соціальна адаптація — це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.

Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.

Соціально-побутова адаптація — пристосування індивіда до нових умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Особливо це стосується осіб, які проходять реабілітацію у спеціалізованих закладах, відірвані від сім'ї і звичайного способу життя.

Економічна адаптація здійснюється зазвичай в нових соціально-економічних умовах життя і стосується всіх цільових груп населення. У такому випадку держава законодавчо регулює її механізми на різних рівнях соціального захисту населення через надання пільг, субсидій, допомог тощо. У більш вузькому розумінні слова соціальна адаптація здійснюється в умовах безробіття шляхом працевлаштування, перекваліфікації чи підвищення кваліфікації, а також надання допомоги з безробіття, соціально-психологічної підтримки і допомоги. Економічна адаптація залежить від задоволення фізіологічних потреб людей (якісне харчування, одяг тощо).

Комунікативна адаптація зумовлює пристосування індивіда до нових взаємозв'язків і взаємостосунків, розвиток соціальних навичок і умінь, соціальної компетенції. Особливо це стосується позитивної адаптації осіб з адиктивною поведінкою, клієнтів, які зазнали посттравматичного стресу, пережили екзистенційні проблеми тощо. Комунікативна адаптація виявляється ефективною тільки в умовах включення індивіда в нормальне соціальне середовище зі збереженням власної індивідуальності та унікальності. Люди, які зазнали інвалідності, потребують прийняття свого стану і формування активної життєвої позиції, орієнтації на власні збережені можливості й потенціал. Соціальна адаптація необхідна при введенні людини в різні сфери суспільних взаємовідносин, розширенні чисельності контактів, формуванні диференційованої поведінки відповідно до її потреб і особливостей психічного стану.

Регулятивна адаптація пов'язана з життєвими циклами людини, переходом від одного віку до іншого, перебігом різних життєвих подій і змін, що потребують формування нових якостей характеру, рис особистості та вимог до суспільства, яке має забезпечувати гідне існування громадян. Особливо важливою соціальна адаптація виявляється для статево-рольових взаємовідносин і взаємостосунків на різних вікових стадіях життя людини. Регулятивна адаптація пов'язана із задоволенням потреб у безпеці й повазі.

Самореалізація — рівень задоволення духовних потреб особистості, реалізації творчого потенціалу. Соціальна адаптація до нової життєвої ситуації чи умов життя здійснюється через активізацію сильних сторін особистості, самореалізацію в трудовій діяльності чи творчості, розширення кругозору і світогляду, подолання екзистенціальних проблем.

Відповідно до умов, які її викликають, розрізняють такі види соціальної адаптації клієнтів соціальних служб: соціальна адаптація до статусу "клієнт соціальної служби"; соціальна адаптація до реабілітаційного соціального фону, який створює соціальна служба; соціальна адаптація до нових соціальних взаємозв'язків і взаємостосунків; допомога в соціальній адаптації до нових умов праці, проживання, відпочинку тощо.

Соціальна реабілітація — комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності. Цей процес націлений не тільки на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, але і самого соціального середовища, що зазнало негативних змін внаслідок соціальних причин.

Принципи соціальної реабілітації: етапність, диференційованість, комплексність, наступність, послідовність, безперервність у вжитті реабілітаційних заходів, безкоштовність для найбільш нужденних (інвалідів, пенсіонерів, біженців та ін.).

У межах соціально-реабілітаційної діяльності виділяють різні види: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціально-побутовий, соціально-правовий.

У практичній соціальній роботі реабілітаційна допомога надається різним категоріям населення. Залежно від цього визначаються і найважливіші напрямки реабілітаційної діяльності. До таких напрямків зараховують: соціальну реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими фізичними можливостями; людей похилого віку; військовослужбовців, які брали участь у війнах і військових конфліктах; реабілітацію осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі та ін.

Соціальна реабілітація націлена на сприяння позитивним змінам у житті індивіда чи соціальної групи. Як технологія соціальної роботи соціальна реабілітація проводиться завдяки законодавству і сформованим підходам в практиці роботи соціальних служб: реалізація програм і проектів, діяльність реабілітаційних центрів, реабілітація як система підтримки найбільш соціально уразливих верств населення.

Соціальна реабілітація інвалідів — це система відновлення соціальних взаємозв'язків, соціального статусу, працездатності через комплекс соціально-медичних, соціально-психологічних і соціально-правових заходів.

Соціальна реабілітація інвалідів проводиться органами охорони здоров'я, реабілітаційними центрами, соціальними службами для молоді та іншими організаціями й установами, до компетенції яких входять завдання з соціальної реабілітації інвалідів різних груп інвалідності та вікових категорій. Соціальна реабілітація тісно пов'язана із соціальним забезпеченням і страхуванням. Зміст реабілітаційних заходів визначається специфікою організації та установи, яка його проводить.

84.

85. Поняття та ознаки соціальних пільг, їх класифікація

Чинне законодавство не містить визначення соціальних пільг, хоч сам термін вживається і в літературі, і в правових актах доволі часто. Загалом правова база, якою регулюються відносини забезпечення громадян державними пільгами, налічує понад 25 законів Верховної Ради України та актів Кабінету Міністрів України.

Спроба обґрунтувати юридичну природу пільг, визначити їх була зроблена науковцями різних галузевих дисциплін — трудового, цивільного, адміністративного, фінансового та інших правничих наук. Майже всі вони виходять з того, що державними пільгами є повне або часткове звільнення громадян від виконання обов'язку чи надання їм додаткових прав.

Для характеристики соціальних пільг важливо виділити їх основні ознаки.

По-перше, пільги спрямовуються на більш повне задоволення інтересів суб'єктів, полегшення умов їх життєдіяльності. Метою встановлення пільг є соціальний захист, поліпшення становища окремих категорій громадян.

По-друге, вони є своєрідним відхиленням від єдиних положень нормативного характеру та виступають способом юридичної диференціації прав громадян, елементом їх спеціального правового статусу. Так, для певних категорій громадян вста новлені правила, які полегшують вступ до навчальних закладів, гарантують безплатний проїзд у громадському транспорті, зменшують розмір оплати житлово-комунальних послуг тощо.

По-третє, соціальні пільги виступають правомірними винятками виконання особою обов'язків, передбачених законодавством.

І, по-четверте, вони закріплюються переважно у законах, якими визначаються особливості спеціального правового статусу певних категорій громадян.

Незважаючи навіть на ці єдині для всіх соціальних пільг ознаки, система їх є доволі неоднорідною.

Зазвичай пільги виділяють за їх галузевою належністю. [ Провідну роль за таким поділом відіграють пільги у сфері соціального захисту населення. Одні з них надаються громадянам, які з огляду на життєві обставини потребують особливої уваги до себе. За своєю природою ці пільги є частиною дер- ~ жавної системи соціального забезпечення. Інший вид пільг і пов'язаний із службовим статусом особи чи видом її трудової З діяльності. З урахуванням цих двох спрямувань державних | пільг можна виділити соціальні та професійні пільги.

Необхідність такого розмежування зумовлена науковою та законодавчою дискусією щодо доцільності збереження чи скасування державних пільг та визначення політики держави щодо їх забезпечення. Проблема полягає у тому, аби визначитись: збереження державних пільг є обов'язком чи правом держави щодо певних суб'єктів, яким такі пільги призначені? З цього приводу навіть було порушено справу, яку розглядав Конституційний Суд України про визнання неконституційними положення законів України «Про Державний бюджет на 2001 рік» та «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»1. Вказаними законами призупинялась дія всіх пільг громадян. Можливо, саме розмежування пільг на соціальні та професійні дозволить обґрунтувати природу цих пільг та визначити роль держави щодо їх забезпечення.

Соціальними пільгами є ті, що надаються для життєзабезпечення громадян у зв'язку із зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги належать до видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є: 1) настання соціального ризику за обставин, передбачених у законодавстві; 2) наявність у особи особливих заслуг перед державою, пов'язаних з такими публічними подіями державного чи міжнародного значення, як воєнні дії, техногенні катастрофи, стихійні лиха тощо.

Отже, соціальна пільга — це законодавче звільнення (повне чи часткове) особи від виконання нею свого обов'язку або надання їй додаткових прав при настанні соціального ризику чи за наявності у такої особи значних заслуг перед державою, пов'язаних з певними публічними подіями.

Соціальні пільги є додатковим видом соціального забезпечення; вони надаються незалежно від того, одержує особа пенсію, допомоги чи заробітну плату. їх роль полягає у забезпеченні додаткової підтримки особам, у яких пенсія та заробітна плата є меншими від прожиткового мінімуму. Соціальні пільги спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Збереження соціальних пільг є обов'язком держави. Вона повинна забезпечити громадянам доходи не нижче від базового державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму. Якщо ж сукупний дохід громадян перевищує вартісну величину прожиткового мінімуму, держава звільняється від такого обов'язку.

На відміну від соціальних, професійними вважаються пільги, які не залежать від настання соціального ризику і пов'язані з професійною діяльністю їх одержувачів. Вони нада-

ються державою з метою матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій (наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів внутрішніх справ, медичним працівникам тощо) та є додатковим стимулом, заохоченням таких працівників до належного виконання ними своїх трудових обов'язків або компенсацією за відповідні умови праці. Професійні пільги не є видом соціального забезпечення, а отже, не можуть бути предметом нашого розгляду. Збереження професійних пільг — це лише право держави, а не її обов'язок.

Як засвідчують розрахунки Ради з вивчення продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом — 31 % населення; за професійною ознакою — 13,8 % .

Система соціальних пільг в Україні (у кількісному еквіваленті) є доволі розвиненою. Проте рівень соціальної захищеності населення все ще залишається недостатнім. До недоліків сучасної державної системи соціальних пільг можна віднести:

1)   відсутність системного нормативно-правового акта, яким би комплексно визначались підстави, суб'єкти, види та механізм надання соціальних пільг;

2)  недосконалість механізму надання пільг, оскільки реально ними можуть скористатися не всі, хто має на них право (наприклад, правом безоплатного проїзду міським транспортом користуються лише пенсіонери, які проживають у місті; натомість сільські жителі таку пільгу практично використовувати не можуть);

3)  відсутність спеціальної системи моніторингу доходів сімей, а тому важко визначити тих осіб, яким забезпечення є найбільш необхідним;

4)   підприємства та організації, на які покладається обов'язок надання пільг, не мають єдиної методики обчислення фактичної вартості окремих видів пільг та методики обліку наданих пільг. Відсутня також статистична звітність щодо фактичної вартості пільг та стану їх фінансування.

Усі соціальні пільги, передбачені чинним законодавством, поділяються на окремі види. При цьому критерії такого поділу є найрізноманітнішими.

Зокрема, диференціація соціальних пільг у законодавстві здійснюється за суб'єктами, яким вони надаються. Передбачено надання пільг: ветеранам війни; ветеранам праці; особам, які мають особливі заслуги перед державою; багатодітним сім'ям; особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; дітям-сиротам; реабілітованим особам, пенсіонерам, інвалідам, дітям-інвалідам та ін.

За терміном надання соціальні пільги можна класифікувати на: постійні, що надаються впродовж тривалого часу; тимчасові, що надають на певний обумовлений період. Окремо виділяють так звані надзвичайні пільги. Вони надаються у зв'язку з певними обставинами.

За ступенем персоніфікації соціальні пільги поділяють на одноособові (наприклад, пільга щодо оплати медикаментів, забезпечення санаторно-курортним лікуванням) та сімейні (пільга на оплату житлово-комунальних послуг). З огляду наперіодичність виплати виділяють одноразові (забезпечення спецавтотранспортом) та щомісячні (оплата житла) пільги.

І нарешті, за змістом усі соціальні пільги можна поділити на: житлово-комунальні, медико-реабілітаційні, транспортні, соціально-побутові, пенсійні та соціально-трудові.

86. На сьогодні не існує єдиного підходу до розуміння змісту, правової природи державних пільг в Україні. Разом з тим система їх неоднорідна. Потрібно розрізняти пільги, що надаються громадянам за життєвих обставин, які зумовлюють необхідність особливої уваги до людини, тобто є частиною державної системи соціального забезпечення, та пільги, які пов'язані зі службовим статусом особи чи видом її трудової діяльності. Тому всю систему державних пільг поділимо на соціальні та професійно-побутові пільги.

 

Під соціальними необхідно розуміти такі пільги, які пов'язані із життєзабезпеченням громадян та зумовлені зниженням рівня їх доходів нижче прожиткового мінімуму або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги можна розглядати як один із видів соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг є настання соціального ризику за обставин, передбачених законодавством. Аналіз міжнародної практики та національного законодавства показав, що такими обставинами є непрацездатність, втрата годувальника, хвороба, безробіття, часткове безробіття.

 

На підставі вищенаведеного спробуємо дати визначення соціальних пільг. Це - передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку або надання додаткових прав при настанні соціального ризику.

 

Професійно-побутовими вважаються такі пільги, які пов'язані з професійною діяльністю їх одержувачів і які надаються державою з метою матеріально-побутового забезпечення працівників окремих професій (наприклад, пільги військовослужбовцям, суддям, службовим особам органів внутрішніх справ, медичним працівникам тощо). На відміну від соціальних пільг, професійно-побутові не є видом соціального забезпечення, а отже, не належать до предмета нашого дослідження.

За змістом усі соціальні пільги можна поділити на:

 

1) житлово-комунальні (звільнення або зменшення плати за житло, комунальні послуги; першочергове або позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов; надання бюджетних кредитів та позик на індивідуальне житлове будівництво; безкоштовний ремонт жилих будинків (квартир), що перебувають у їх власності, або компенсація витрат на його проведення при виконанні власними силами відповідно до Положення про систему технічного обслуговування, ремонту, реконструкції; безоплатна приватизація житла незалежно від розміру загальної площі);

 

2) медико-реабілітаційні (безоплатне або пільгове придбання ліків; безоплатне або пільгове санаторно-курортне лікування та виплата компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне лікування);

 

3) транспортні (право безкоштовного проїзду всіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту);

 

4) соціально-побутові (право на безоплатне або пільгове встановлення телефонів; безоплатне або пільгове користування телефоном);

 

5) пенсійні (надбавки до трудової чи соціальної пенсії; зменшена вимога щодо необхідного трудового чи страхового стажу особи);

 

6) соціально-трудові (право на позаконкурсне зарахування до вищих навчальних закладів при одержанні позитивних оцінок; право позачергового працевлаштування за спеціальністю; переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату та на працевлаштування у випадку ліквідації підприємства; підвищений розмір допомоги в разі тимчасової непрацездатності; використання щорічної відпустки у зручний для них час і т.п.).

87. Старіння населення є однією з глобальних проблем сучасного світу. Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я до людей похилого віку належить населення віком від 60 до 74 років, до старого — від 75 до 89, а до довгожителів — 90 років і старше. Соціологи називають ці періоди життя людей "третім віком", а демографи вводять поняття "третього" (60—75 років) і "четвертого" (понад 75 років) віків.

У розвинутих країнах, де процес старіння громадян проходить як мінімум протягом трьох десятиліть, частка осіб похилого віку становить від 15 до 20 %. У країнах, що розвиваються, простежується зниження народжуваності та початок активного старіння населення.

Концептуальні погляди ООН на місце і роль людей були відображені в Принципах ООН щодо людей похилого віку, прийнятих Генеральною Асамблеєю у 1991 р. Ці принципи зумовлюють забезпечення людей похилого віку:

· продуктами, житлом, одягом і медичним обслуговуванням; можливістю займатися діяльністю, яка приносить дохід, жити у безпечних умовах із урахуванням особистих нахилів і стану, який змінюється, перебувати якомога більше в домашніх умовах; можливістю брати участь у розробці політики, яка торкається їх благополуччя, і створювати власні рухи та асоціації;

· доглядом і турботою з боку сім'ї і общини, медичним обслуговуванням з метою підтримки чи відновлення оптимального рівня фізичного, психічного й емоційного благополуччя і попередження захворювань; можливістю отримувати соціальні та правові послуги, послуги закладів опіки і піклування; можливістю користуватися у будь-якому соціальному закладі правами людини і основними свободами, включаючи повну повагу гідності, переконань, потреб і особистого життя, а також права приймати рішення щодо догляду та якості життя;

· можливістю всебічної реалізації свого потенціалу, тобто доступу до суспільних цінностей в галузях освіти, культури, духовного життя і відпочинку;

· можливістю вести гідний і безпечний спосіб життя, тобто не зазнаючи експлуатації, фізичного чи психологічного насилля, а також мати право на справедливе поводження незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу.

Люди старшого віку розглядаються світовим співтовариством як позитивний фактор, а не як тягар. Сучасне розуміння старіння поєднує ідеї повноправної участі престарілих і старих людей в житті суспільства і турботи про них. Коли люди старшого віку відіграють активну, творчу і корисну роль і відчувають турботу про себе, молодші покоління бачать, що їх може очікувати у майбутньому.

Стратегія міжнародного співтовариства відображена в Міжнародному плані дій з проблем старіння (1983 р.), в матеріалах Всесвітньої конференції з проблем старіння (1952р.)і глобальних цілях з проблем старіння до 2001 p., прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН в 1992 р. Особливі інтереси людей похилого віку знайшли відображення в конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП):

· про мінімальні норми соціального забезпечення і встановлення прожиткового мінімуму (1952 p.);

· про основні цілі й норми соціальної політики (1962 p.);

· про професійну орієнтацію і професійну підготовку в сфері розвитку людських ресурсів (1975 p.);

· про трудящих людей похилого віку (1980 р.).

У заключних документах (Декларації і Програмі дій) Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах соціального розвитку, яка проходила в Копенгагені в—12 березня 1995 p., глави держав і урядів взяли на себе зобов'язання забезпечення більш сприятливих умов стійкого соціального розвитку, а також виявлення особливої уваги до їхніх турбот і потреб престарілих.

В Україні соціальне забезпечення людей похилого віку здійснюється через систему пенсійного забезпечення, передбаченого законодавством (Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-12). У законі гарантується право на трудові пенсії за віком, соціальні пенсії та інші види пенсій для окремих категорій громадян.

Право на пенсію за віком мають:

· чоловіки — після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;

· жінки — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Пенсії визначаються за віком на пільгових умовах, особлива увага приділяється пенсійному забезпеченню окремих категорій працівників: зайнятих на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії, громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Спеціальні умови пенсійного забезпечення створені для інвалідів, учасників війни, сімей загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; багатодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства та інших категорій громадян.

Розміри пенсій за віком

Пенсії за віком призначаються в розмірі 55 % заробітку (ст. 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 % заробітку, але не менш як на 1 % мінімального розміру пенсії. Працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом "а" ст. 13 і ст. 14 закону, за кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах, пенсія збільшується на 1 % заробітку. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості. Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв'язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості. Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом "а" ст. 13 і ст. 14 закону, чотирьох мінімальних пенсій за віком. Розмір пенсії за віком не може перевищувати 75 % заробітку, за винятком мінімальних пенсій, підвищених за роки роботи понад 25 років у чоловіків і 20 у жінок, а працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом "а" ст. 13 і ст. 14 цього закону, 85 % заробітку. З метою коригування рівнів пенсій провадиться їх перерахунок з огляду на рівень заробітної плати відповідних категорій працівників.

Люди похилого віку мають право на пенсію при неповному стажі роботи, на надбавки до пенсії за віком. Пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.

88. Згідно чинного законодавства, зокрема ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»: дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Дітям війни надаються такі пільги:
- право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;
- використання чергової відпустки в зручний для них час;
- одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
- виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
- першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;
- безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;
- право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання.
Також дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні": інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.
Даний закон встановлює наступні види пільг та соціального забезпечення для цієї категорії осіб:
- послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби (протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, у тому числі крісла-коляски з електроприводом, автомобілі, індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові і голосоутворювальні апарати, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони та факси для письмового спілкування, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) надаються інвалідам та дітям-інвалідам безплатно або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного висновку;
- інваліди, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, діти-інваліди мають право на безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування;
- інваліди першої і другої груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50 відсотків їх вартості;
- інваліди і діти-інваліди за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками;
- інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту;
- інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.
Пільги, передбачені вищезгаданим законом, зберігаються за інвалідами та дітьми-інвалідами незалежно від виду виплачуваної пенсії або допомоги, призначеної замість пенсії.

Головний спеціаліст відділу документування,
контролю виконання та звернень громадян

Стаття 5. Пільги дітям війни

    Дітям війни надаються такі пільги:

    право на   переважне   залишення  на  роботі  при  скороченні
чисельності або штату працівників;

    використання чергової  відпустки  в  зручний  для  них   час;
одержання  додаткової  відпустки  без  збереження заробітної плати
строком до двох тижнів на рік;

    виплата допомоги по  тимчасовій  непрацездатності  в  розмірі
100 відсотків  середньої  заробітної  плати  незалежно  від  стажу
роботи;

    першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального
житлового будівництва, садівництва та городництва;

    безплатний проїзд   усіма   видами   міського   пасажирського
транспорту,  автомобільним транспортом загального  користування  в
сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського
сполучення та автобусами  приміських  маршрутів  у  межах  області
(Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;

    право на  25-відсоткову  знижку  при  платі  за  користування
комунальними  послугами  (газом,  електроенергією  тощо)  у  межах
середніх норм споживання;

    діти війни,  які  є  інвалідами,  мають  право на стаціонарну
медичну   допомогу   в   госпіталях   ветеранів   війни    та    у
військово-медичних закладах    охорони    здоров'я   (госпіталях).
Госпіталізація проводиться при відповідних показаннях та наявності
вільних місць.

    Стаття 6. Державна соціальна підтримка дітей війни

    Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону
України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального
захисту") (   3551-12   )  до  пенсії  або  щомісячного  довічного
грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що
виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі
надбавки, встановленої для учасників війни.

    Ветеранам війни,  які мають право на отримання підвищення  до
пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної
соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до
цього  Закону  та  Закону  України  "Про  статус  ветеранів війни,
гарантії їх соціального  захисту"  (  3551-12  )  дане  підвищення
провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

 Стаття 7. Фінансування витрат, пов'язаних із застосуванням
              цього Закону

    Фінансове забезпечення   державних    соціальних    гарантій,
передбачених   цим   Законом,   здійснюється   за  рахунок  коштів
Державного бюджету України.

89. Усі громадяни, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до встановлених категорій мають право на пільги та компенсації.
   Постраждалі I—IV категорій мають право на:
   - безплатне придбання ліків за рецептами лікарів;
   - безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них);
   - позачергове щорічне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні (для постраждалих І та ІІ категорій путівки надаються безкоштовно, для ІІІ — пільгова путівка або компенсація 70 % її вартості, для VІ категорії — пільгова путівка або компенсація 50 % її вартості). Відповідно до ст. 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” виплата компенсації за путівку передбачена тільки для І категорії постраждалих та дітей;
   - переважне право залишення на роботі у разі реорганізації виробництва;
   - вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів, професійних навчально-виховних закладів з обов’язковим наданням гуртожитку на час навчання для тих, хто не має житла, гарантована виплата стипендії, підвищеної на 100 %. Особи, які закінчили середні навчальні заклади з відзнакою, приймаються до вузів без екзаменів (за результатами співбесіди). Вони навчаються за рахунок держави;
   - позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення.
   Більший рівень пільг визначений для постраждалих І і ІІ категорій:
   - знижка плати за житло в розмірі 50 %;
   - безкоштовне користування всіма видами міського та міжміського транспорту (крім таксі, в якому менше 9 посадочних місць) (ліквідатори І та ІІ категорій);
   - пільгове встановлення та користування телефоном (для І категорії, для сімей, які мають дитину-інваліда, якщо інвалідність пов’язана з Чорнобильською катастрофою);
   - звільнення від сплати податків і мита всіх видів.
   Стаття 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначає пільги для потерпілих дітей та їх батьків.
   Діти, до вступу їх до школи (до 8 років), перебувають на повному державному забезпеченні: їх безплатно утримують у державних дошкільних закладах освіти. Вони забезпечуються санаторно-курортними путівками за місцем роботи одного з батьків. Потерпілі діти віком до 10 років забезпечуються путівками разом з одним із батьків за умови, що останні належать до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
   Допомога на догляд за потерпілою дитиною до досягнення нею трьох років виплачується у подвійному розмірі допомоги, передбаченої законодавством України. Лікарняні листки по догляду за хворою дитиною віком до 14 років оплачуються у розмірі 100 % заробітку незалежно від страхового стажу.
   Учні середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студенти коледжів та технікумів (училищ), розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також евакуйовані із зони відчуження, діти, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, і ті, які проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, отримують безплатне харчування. Дітям, які не харчуються в зазначених навчальних закладах, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація.
   Одному з батьків час догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею 12 років зараховується до стажу роботи.
   Громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безплатно забезпечуються житлом, як правило, у спеціально збудованих для них селищах, будинках, квартирах.
   Громадяни, які самостійно переселяються або переселилися відповідно до законодавства, включаються до спеціальних списків для позачергового житла (крім м. Києва та курортних місцевостей).
   Особи, які після відселення або самостійного переселення повернулися на території радіоактивного забруднення, права на повторне одержання житла не мають.
   Особи, які евакуйовані в 1986 році за межі України і бажають повернутися в Україну, мають право переселитися на жилу площу близьких родичів з наступним першочерговим забезпеченням житлом як такі, що не мають житла. Громадяни, що не мають на території України близьких родичів або не бажають переселятися на їх жилу площу, включаються виконкомами місцевих Рад народних депутатів за обраним місцем проживання (крім м. Києва та курортних місцевостей) до окремих від інших категорій списків для першочергового одержання житла.
   Ця пільга може бути використана один раз.
   У разі евакуації надаються такі компенсації:
   - виплата одноразової допомоги у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на кожного члена сім’ї;
   - оплата вартості проїзду, витрат на перевезення майна залізничним, водним, автомобільним транспортом;
   - збереження зарплати за час зборів та переїзду (не більше 14 днів);
   - першочергове влаштування на роботу.
   Відповідно до ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачуються компенсації у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (30, 40, 50 % мінімальної зарплати відповідно до зони). Працюючим на територіях радіоактивного забруднення провадиться доплата (3, 2, 1 мінімальна зарплата).
   Компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та сім’ям за втрату годувальника здійснюються у вигляді одноразової виплати у таких розмірах [2, ст. 48]:
   - інвалідам І групи — 60 мінімальних заробітних плат;
   - інвалідам ІІ групи — 45 мінімальних заробітних плат;
   - інвалідам ІІІ групи — 30 мінімальних заробітних плат;
   - дітям-інвалідам — 10 мінімальних заробітних плат;
   - сім’ям, які втратили годувальника, — 60 мінімальних заробітних плат;
   - батькам померлого — 30 мінімальних заробітних плат.
   Виплати здійснюються з мінімальної зарплати, яка склалась на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника протягом одного місяця з дня настання вказаного випадку.
   На кожного непрацездатного члена сім’ї померлого годувальника, який був на його утриманні (крім дітей), призначається щомісячна компенсація в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком незалежно від одержуваної пенсії.
   Громадянам, які відмовляються переселятися із зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх подальшого проживання в радіоактивно забруднених зонах припиняється виплата пільг та компенсацій.
   На даний час в Україні збереглися і діють всі пільги та компенсації, зазначені в Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Але фактично на практиці значна частина пільг не діє у зв’язку з тим, що фінансування зазначених програм не закладено у Державному бюджеті України.

Особливості пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС

   Спеціальною юридичною підставою для пільгового пенсійного забезпечення є Чорнобильська катастрофа.
   До основних нормативно-правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, відносяться Закони України “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи” та іншими документами.
   На сьогодні законодавством установлено коло громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначено їхній статус, категорії потерпілих і заходи соціального захисту. Важливим питанням є встановлення пільгових умов пенсійного забезпечення громадян, потерпілих у цій катастрофі.
   Постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 49 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, встановлюються такі пенсії:
   - державна пенсія;
   - додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю.
   Додаткова пенсія призначається після виникнення права на державну пенсію. Її розмір залежить від категорії постраждалих:
   - для першої категорії: інвалідам І групи — 100 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІ групи — 75 % мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам та хворим на променеву хворобу внаслідок катастрофи на ЧАЕС — 50 % мінімальної пенсії за віком;
   - для другої, третьої та четвертої категорій: 30 %, 25 %, 15 % мінімальної пенсії за віком.
   Державна пенсія
   Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
   Пенсії за віком надаються із зменшенням пенсійного віку (ст. 55).
   Пільги щодо обчислення стажу роботи:
   1) час роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зоні відчуження зараховується до трудового стажу: до 1.01.1988 року — в потрійному (один місяць служби у військовій частині зараховується за три місяці вислуги), а з 1.01.1988 до 1.01.1993 — у полуторному розмірі;
   2) право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до I—IV категорій, за умови стажу роботи не менше як: чоловіки 20 років, жінки 15 років із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж, але не вище 75 % заробітку;
   3) громадянам I—IV категорій надається статус ветерана праці за умови наявності у них трудового стажу на 10 років більшого за названий (жінкам — 25, чоловікам — 30 років).
   4. Постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС надаються пільги у обчисленні середньомісячного заробітку. За бажанням заявника середньомісячний заробіток може обчислюватися за будь-які 12 місяців поспіль роботи на територіях радіоактивного забруднення. Якщо особа пропрацювала на забруднених територіях менше 12 місяців, середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців. Якщо особа пропрацювала на вказаних територіях менше одного місяця, пенсія може обчислюватись із заробітку за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі.
   Особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, а також в евакуації населення на добровільній основі і стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено відповідними документами, пенсія у зв’язку з інвалідністю за їх бажанням обчислюється з п’ятиразового розміру мінімальної заробітної плати. Розміри пенсій у зв’язку з інвалідністю (І категорія) і у зв’язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не можуть бути нижчими:
   - І група інвалідності — 10 мінімальних пенсій за віком;
   - ІІ група інвалідності — 8 мінімальних пенсій за віком;
   - ІІІ група інвалідності — 6 мінімальних пенсій за віком;
   - Дітям інвалідам — 3 мінімальні пенсії за віком.
   Порядок обчислення пенсії в разі втрати годувальника та по інвалідності визначається КМУ.
   Громадяни, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, переогляд у МСЕК проходять залежно від рівнів розладу функцій організму через 3—5 років. При стійких незворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності будь-яких видів реабілітаційних заходів, а також після досягнення пенсійного віку, в тому числі й на пільгових умовах, група інвалідності встановлюється безстроково. Громадянам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня і внаслідок цього стали інвалідами І або ІІ групи, інвалідність встановлюється безстроково незалежно від віку. За бажанням інвалідів їх переогляд проводиться в будь-який час.
   Якщо під час чергового переогляду в МСЕК громадянам не підтверджено будь-яку групу інвалідності, то їм гарантується працевлаштування чи перекваліфікація.
   На тих громадян, які відмовляються переселятися із зон обов’язкового відселення у побудоване для них житло, у період їх подальшого проживання в радіоактивно забруднених зонах не поширюються пільги, що стосуються зменшення пенсійного віку.

90.

1. Реферат- Программа-имитатор
2. стресс в переводе с английского означает напряжение
3. Конфликты в Российском обществе
4. тематической статистикой и логикой
5. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук Харків ~ 1999 Дис
6. Основные тенденции развития современной мировой и отечественной культуры
7. на тему- ТЕОРИИ СУЩНОСТИ ЮРИДИЧЕСКОГО ЛИЦА Исполнитель- студент очной формы обучения группы Д5735 Узунов В
8. 03 ~хірургія А В Т О Р Е Ф Е Р А Т дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медични
9. 20122013 у.г. магистры ЭЭМ602 Международные финансы Финансовая глобализация- понятие предпосылки развит
10. Цены на нефть - снижение неизбежно, но не скоро
11. Методические рекомендации по разработке и оформлению письменной экзаменационной работы Введение
12. Государственный сектор в экономике России- современное состояние и перспективы развития
13. на тему- ldquo;Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
14. ЛМЗ Кафедра оборудования и технологии производства металлоконструкций Методы получения заготовок
15.  Расшифруйте анаграммы лингвистических терминов- ивербаубрата формагрома дорожкапанизуве филатав
16. а одному иону водорода в кислотноосновных или ионообменных реакциях или одному электрону в окислительново
17. ладачив які читають лекції і ведуть практичні заняттяпо кожній групі потоку та їх електронна адреса
18. Зависимость эволюции растений от изменения концентрации углекислого газа в атмосфере
19. Коробка подач радиально-сверлильного станка
20. Средняя общеобразовательная школа п

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе