Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
І. ПИТАННЯ ДЛЯ З’ЯСУВАННЯ
ІІ. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
2. Поняття суб’єктивної сторони визначено:
3. Суб’єктивна сторона складу злочину – це:
4. Ознаками якого елементу складу злочину є мотив і мета?
6. Мотив, мета, вина та емоції є ознаками якого елементу складу злочину?
7. Вина це:
8. В якій наведеній в тестовому завданні 7 відповіді містяться визначення мотиву злочину?
9. В якій наведеній у тестовому завданні 7 відповіді містяться визначення мети злочину?
10. Вкажіть, у якому варіанті відповіді правильно вказані форми вини:
11. Як називається вид вини, якщо особа, яка вчинила злочин усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання?
12. Як за законодавчим визначенням називається вид вини, якщо особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання?
13. Як за законодавчим визначенням називається вид вини, якщо особа, яка вчинила злочин, передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення?
14. Як називається вид вини, якщо особа, яка вчинила злочин, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити?
15. Визначте, під якими номерами відповідей названі ознаки прямого умислу:
16. Визначте, під якими номерами відповідей вказані ознаки злочинної недбалості:
17. Визначте, під якими номерами відповідей вказані ознаки злочинної самовпевненості:
18. Визначте, під якими номерами відповідей вказані ознаки злочинної недбалості:
19. Визначте види умислу:
20. Визначте, під якими номерами відповідей вказані види необережності:
21. Поняття видів умислу і необережності визначаються:
22. У якій відповіді вказаний вид вини?
23. У якій відповіді вказаний вид вини?
24. Вкажіть під якими номерами відповідей вказані різновиди умислу:
25. Вкажіть, під якими номерами відповідей вказані види необережності: (див. відповідь у тесті №24).
26. Вкажіть факультативні ознаки суб’єктивної сторони, які стають обов’язковими і враховуються при кваліфікації вчиненого злочину тільки у випадках, вказаних конкретною статтею (частиною статті) Особливої частини Кримінального кодексу України:
27. Вкажіть обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони складу злочину: (див. відповідь у тесті №26).
28. Вкажіть, під якими номерами відповідей вказані ознаки форм вини, що виражають їх зміст:
29. При вчиненні умисного злочину, який за своєю конструкцією є формальним, особа:
30. При вчиненні злочину з прямим умислом, який за конструкцією є матеріальним, особа: (див. відповідь у тесті № 29).
31. Яка ознака є основним критерієм відмежування одного виду вини від іншого? Вкажіть правильний варіант відповідей.
32. Складна (подвійна) форма вини характеризує:
33. Мотив, мета і емоційний стан особи під час вчинення злочину:
34. Визначте, під якими номерами відповідей вказана юридична помилка:
35. Діяння охоплюються поняттям випадок (казус) якщо, особа, яка його вчинила:
36. Визначте, під якими номерами вказана фактична помилка (див. тест № 34).
37. Поняття випадку (казусу) визначено:
38. Визначте, під якими номерами (номер) правильно вказані ознаки, що характеризують випадок (казус):
39. Інтелектуальна ознака, що впливає на зміст умисної вини, відображає:
40. Вольова ознака, що впливає на зміст умисної вини, відображає: (див. відповідь у тесті № 38.)
41. Злочини, в складах яких мотив і мета є обов’язковими ознаками, вчиняються:
42. Вольова ознака, що визначає зміст злочинної самовпевненості, характеризується тим, що:
43. Визначте, які ознаки характеризують суб’єктивну сторону злочину, передбаченого п.6 ч.2 ст.115 КК України:
44. Випадок (казус) – це:
45. Мотив і мета стають обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони складу злочину і впливають на кваліфікацію вчиненого суспільно небезпечного діяння:
46. Мотив, мета чи емоції враховуються при призначені кримінального покарання (відповіді вказані в тестовому завданні 44).
47. В якості якої ознаки слід врахувати мету збуту в такому злочині як незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст.307 КК України)?
48. Які ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.319 КК України, є обов’язковими?
III. ЗАДАЧІ
1. Під час чергової сварки з Семенчуком, з яким Кучеренко знаходився в неприязних стосунках, останній кинув йому в голову з близької відстані важкий камінь. Від цього удару Семенчук, не приходячи до свідомості, помер.
Якою формою і видом вини характеризується вчинений Кучеренком злочин?
2. Осадчук і Камінський проникли вночі в гараж Лісотехнічного інституту і почали виймати з автомашини ЗАЗ-34 акумулятор. На зауваження Осадчука, що це, мабуть, не інститутська, а приватна автомашина, Камінський відповів "А нам все одно - чия". На другий день при спробі продати викрадений акумулятор Осадчук і Камінський були затримані. Акумулятор був викрадений з автомобіля, який належав на праві особистої власності головному інженерові інституту Макушу.
Розкрийте зміст суб’єктивної сторони вчиненого Осадчуком і Камінським злочину.
Варіант 1. Осадчук і Камінський були затримані зразу ж після того, як проникли в гараж.
Варіант 2. Осадчук і Камінський мали намір вчинити і вважали, що вчиняють крадіжку акумулятора інститутської автомашини, а викрали з приватної.
Варіант 3. Осадчук і Камінський мали намір викрасти і вважали, що викрадають акумулятор з приватного автомобіля, а викрали з інститутського.
3. Старший електромеханік дистанції зв’язку Антощук разом з майстром будівельної дільниці Калініним в приміщенні релейного поста розпивали спиртні напої. До них приєднався черговий електромеханік Крикунов і монтер Басягін. Згодом між Антощуком, Калініним і Басягіним, з одного боку, і Крикуновим з другого, виникла сварка на грунті того, що Антощук запропонував Крикунову здати чергування і йти додому. Оскільки останній знаходився у стані сильного сп"яніння, то він в свою чергу вимагав від Антощука ключа від релейного поста. Сварка перейшла в бійку, під час якої Калінін і Басягін почали бити Крикунова, а потім викинули його з вікна другого поверху. При падінні на землю Крикунов одержав перелом кісток основи черепа, що викликав крововилив, і не приходячи до свідомості, помер.
Визначте форму і вид вини у вчиненому Калугіним і Басягіним злочині.
Варіант. Калінін і Басягін викинули Крикунова з 10 поверху.
4. Думич купався в озері на глибокому місці в 40-50м від берега, тримаючись за наповнену повітрям автомобільну камеру. В цей час до нього підплив незнайомий йому Корягін. Думич попередив Корягіна про те, що він не вміє плавати, і просив не підпливати до нього. Про те, що Думич не вміє плавати попереджала Корягіна і сестра Думича, яка в цей час знаходилась на березі озера. Однак, Корягін, пустуючи схопився руками за камеру, яка від його різкого поштовху перевернулась, а Думич і Корягін опинились у воді. Корягін випірнув і поплив до берега, а Думич, який не міг плавати, потонув. Корягіна було засуджено за умисне вбивство Думича. В апеляційній скарзі адвокат просив перекваліфікувати дії засудженого на ст.119 КК України, посилаючись на те, що Корягін не бажав загибелі Думича, не знав його і не міг здогадуватися, що Думич не вміє плавати, оскільки останній знаходився далеко від берега.
Чи підлягає скарга задоволенню?
Варіант. Корягін був спортсменом розрядником з плавання, і підпливаючи до Думича, вважав, що в разі потреби подасть йому необхідну допомогу. Однак, не дивлячись на вжиті зусилля, врятувати Думича йому не вдалось.
5. Одарич, який працював механіком електростанції, з метою не допустити проникнення сторонніх осіб у свій город, загородив грядку з цибулею оголеним дротом і підключив його до електромережі з напругою 220 вольт. Сусідський підліток, дев'ятирічний Сергій, підійшов до дроту, торкнувся його рукою і був смертельно травмований електрострумом.
Вважаючи, що за ч.1 ст.115 KK України він засуджений безпідставно, Одарич в апеляційній скарзі просив вирок змінити і перекваліфікувати його дії на ст.119 КК України, оскільки він не передбачав можливості настання смертельного наслідку і тому повинен нести відповідальність за вбивство через необережність.
Чи обгрунтована скарга Одарича?
6. Приїхавши в місто, Сейко зупинив вантажну автомашину біля тротуару з тим, щоб висадити пасажира Рудюка. Останній вийшов з кабіни машини і зачинивши дверцята кабіни сказав шоферу: "Їдь". Сейко проїхавши метрів 10 почув крик: "Стій". Виявилось, що Рудюк був задушений правим заднім колесом машини. В ході розслідування було встановлено, що коли Рудюк вийшов з машини і зачиняв дверцята кабіни, у нього з сумки висипались яблука. Рудюк поліз під машину, щоб зібрати їх. В цей момент машина рушила і він попав під колесо.
Як слід вирішити питання про кримінальну відповідальність Сейка?
7. Лисяк, працюючи тренером з плавання у спортивній школі, на порушення правил техніки безпеки не відгородив глибоку частину басейну від мілкої і не дивився за дітьми, внаслідок чого 10 річний Катрич, допущений до занять у групі початківців без медичного огляду, потонув у глибокій частині басейну. При розгляді справи встановлено, що Лисяк фактично залишив дітей в басейні без догляду, відлучившись на 30 хв. у своїх справах.
Ознайомтесь зі ст.119 і cm.135 ч.2 КК України. Визначте форму і вид вини у вчиненому Лисяком злочині.
8. Коли П., що перебував у стані сп'яніння, знаходився на території ринку, до нього підійшов незнайомий йому С., і безпричинно образив його нецензурною лайкою та вдарив пляшкою по голові. У відповідь на це П. дістав з кишені ніж і вдарив ним С. в груди, від чого той впав і тут же на місці події помер.
Ознайомтесь зі cm. 118 КК України. Визначте форму і вид вини в діях П.
9. Під час будівництва гаража Я. розмішував вапняний розчин рукою. Оскільки діти що знаходились за огорожою розташованого поблизу дитячого комбінату, дражнили його, він з метою прогнати їх, махнув рукою в їхній бік. При цьому залишки розчину злетіли з руки і потрапили в око К. Ці ушкодження потягли спричинення К. тяжких тілесних ушкоджень, а саме втрати працездатності більше ніж на 1/3.
Ознайомтесь із ч.1 cm. 121 та cm. 128 КК України. Визначте суб’єктивну сторону вчиненого К. діяння.
10. Гр. О. у своїй квартирі, розташованій на другому поверсі восьмиквартирного будинку самовільно намагався підключити до газової плити балон із зрідженим газом Внаслідок несправності балона, газ витік і згодом загорівся. Стався вибух, яким було пошкоджено майно на 3 800 грн., мешканцям будинку К., С., і В. – заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, а ще шести – легкі. Сам О. дістав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Чи є підстави для притягнення гр. О. до кримінальної відповідальності за cm. 194 KК України?
11. Вироком Кам’янсько-Дніпровського районного суду З. засуджено за ч.1 ст.115 КК України за те, що він в стані алкогольного сп’яніння, під час сварки, що виникла на грунт неприязних стосунків з Б., ударив останнього ножем у груди, чим заподіяв тяжке тілесного ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, внаслідок чого Б. помер у лікарні
Судова колегія Верховного Суду України перекваліфікувала дії З. із ч.1 ст.115 на ст.121 КК України, вказавши в своєму рішенні, що про відсутність умислу на вбивство може свідчити факт того, що 3. ударив Б. під час сварки з ним, після цього відразу ж надав пораненому допомогу, викликав швидку допомогу.
Чи правильне рішення прийняла судова колегія? Обґрунтуйте свою відповідь.
12. Гр. Т. визнаний винним в тому, що в стані сп"яніння він намагався вбити потерпілу К., завдавши їй ножем 17 поранень у життєво важливі органи, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні в момент заподіяння. Як визнав суд, Т. не довів свого наміру до кінця, оскільки йому перешкодили громадяни.
Судова колегія Верховного Суду України за протестом першого заступника голови Верховного Суду змінила кваліфікацію дій Т., вказавши на таке. Як видно із матеріалів справи, суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов висновку, що Т. заподіяв К. тяжкі тілесні ушкодження, але у вироку суд вказав, що завдаючи потерпілій удари ножем в життєво важливі органи, засуджений байдуже ставився до наслідків, які настали від поранень.
Ознайомтесь із ч.1 cm. 115; ч.1 cm. 121 КК України. Визначте форму і вид вини. Обгрунтуйте свою відповідь.
13. Бутиренко, в стані сп’яніння із ревнощів вдарив свою дружину Ольгу кулаком в груди і погрожував вбивством в присутності сусідів, які прибігли, почувши крики. Ольга пішла до сусідів по квартирі. Бутиренко почав вимагати щоб вона вийшла звідти, а потім взяв свою мисливську рушницю, яка знаходилась вдома, і вистрілив у двері кімнати сусідів. Куля пройшла через двері на рівні тіла людини, нікого не зачепивши.
Варіант. Пострілом через двері було поранено Ольгу в ліву руку, внаслідок чого вона лікувалась більше місяця в лікарні.
Визначте форму і вид вини.
14. Слюсар Климов виготовив пістолет під мілкокаліберний патрон. Бажаючи його випробувати, він пізно ввечері кілька разів вистрілив на березі ставка у напрямку протилежного берега. Одним з цих пострілів була вбита дівчинка, яка там шукала свого собаку. Відстань між Каймовим і дівчинкою була більше 200м. - їх розділяли ставок, болото з осокою і очеретом висотою близько 2 метрів, за якими вздовж паркану йшла потерпіла. Климов винним себе визнав частково і пояснив, що нікого вбивати не хотів, дівчинку не бачив і не передбачав, що куля може пролетіти таку відстань.
Суд засудив Климова за умисне вбивство.
Чи правильно вирішено справу?
15. Столярчук посварився з невісткою і вдарив її рукою в обличчя. Невістка не втрималась на ногах, впала і вдарилась головою об бордюр садової доріжки, отримавши перелом зводу черепа, від якого вона того ж дня померла. Столярчука засуджено за умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого. Він оскаржив вирок суду, стверджуючи, що ні вбивати невістку, ні спричиняти їй тілесні ушкодження не хотів.
Визначте форму і вид вини Столярчука.
16. Коли на Багрову, яка хворіла венеричним захворюванням, напали троє хлопців, щоб зґвалтувати, вона їх попередила про те, що вони можуть теж захворіти, заразившись від неї. Після зґвалтування всі троє захворіли на венеричну хворобу. Чи повинна Багрова відповідати за зараження цих осіб венеричною хворобою?
Варіант 1. Багрова не попередила про свою хворобу, боячись, що її можуть вбити.
Варіант 2. Багрова попередила ґвалтівників про свою хворобу, але ті сприйняли це як спробу уникнути зґвалтування.
Варіант 3. Вона сумнівалася про наявність у неї венеричної хвороби і тому не попередила ґвалтівників.
17. Кононов, робітник геологорозвідувальної партії, пішов вранці умитись до річки, що протікала в 200 м. від селища, і на протилежній стороні річки побачив коливання кущів, чорний силует та почув тріск гілля. Думаючи, що в кущах ведмідь, Кононов побіг у будинок, взяв одноствольну рушницю 16 калібра, зарядив патроном і побіг до річки, де він вистрілив в кущі протилежного берега, де .як він вважав, знаходився ведмідь. В кущах був Рукас, якому спричинено поранення печінки і селезінки, від чого він помер на місці події.
Визначте суб’єктивну сторону вчиненого Кононовим діяння. Який вплив на характер суб’єктивної сторони діяння має помилка Кононова? Визначте, що це за помилка?
18. Прус з групою робочих проводив ремонтні роботи на ділянці дороги. Закуривши, він кинув сірник назад, не звернувши увагу на бочку з-під бензину, яка лежала на узбіччі. Після цього він хотів йти, але почувся вибух, на ньому загорівся одяг, потушити який йому допомогли інші робітники. Днище бочки вилетіло від вибуху, при цьому смертельно був поранений Семенюк. Ніхто з робочих, і Прус в тому числі, не знали, яким чином потрапила бочка на цю ділянку дороги і що в ній було. Прус, засуджений за необережне вбивство, просив виправдати його і справу закрити, оскільки він не передбачав і не міг передбачати таких тяжких наслідків.
Чи обґрунтована його скарга?
19. Тракторист Булатенко на тракторі разом з двома своїми синами їхав в поле за соломою. За трактором їхав Уленко на коні, запряженому в сани. В санях разом з Уленко були його 5-річний син і дружина. При обгоні трактора сани полозом наїхали на дерев'яну колоду, від чого сани перекинулись, а дружина Уленко попала під трактор і була задавлена. Як встановлено слідством, на дорозі лежало декілька деревин, які були занесені снігом і помітити їх було неможливо,
Дайте юридичну оцінку події.
20. Білай облив Валову, яка стояла біля плити із відра, вважаючи, що в ньому вода, у відповідь на те, що Валова пустуючи облила його водою. На справді ж у відрі була не вода, а бензин. Бензин спалахнув, Валова отримала опіки. Як встановлено по справі, відро з бензином зберігалось в коридорі Валової разом з іншими такими ж відрами з водою і не відрізнялось від них якимись зовнішніми прикметами.
Охарактеризуйте вчинене діяння з суб'єктивної сторони.
21. Проїжджаючи повз п’яного Пилипчука, що лежав па дорозі. Гаркуша хотів відвезти його додому. Коли він підняв Пилипчука, той нецензурно вилаявся і намагався вдарити Гаркушу. У відповідь на це, обурений Гаркуша вдарив Пилипчука рукою в обличчя, який при падінні вдарився головою об лід і від одержаної при цьому травмі помер. Гаркуша був засуджений за ч.2 ст.121 КК України.
Чи обґрунтований вирок суду?
22. У зв’язку з низькою зарплатою, бухгалтер аптеки Лисовенко подала заяву про звільнення. Не бажаючи втратити хорошого працівника і побоюючись, що аптека взагалі може залишитись без бухгалтера, завідуючий аптекою Крикун зробив наступне. На вакантну в цей час посаду фасувальниці він прийняв Дубровську. При цьому Крикун домовився з нею, що вона буде працювати через день і отримувати половину ставки. Решту грошей Крикун передавав бухгалтерові Лисовенко, яка виконувала обов"язки фасувальниці в ті дні замість Дубровської. В табелі ж виходу на роботу Крикун відмічав, що Дубровська працювала всі дні. Проти Крикуна була порушена кримінальна справа і він був засуджений за ст.366 КК України.
Чи правильно вирішив справу суд? Що таке мотив злочину і яке кримінально-правове значення він має?
23. Студент поліграфічного інституту Щербатюк, бажаючи показати свою майстерність, виготовив купюри вартістю 5, 20, 50, 100 грн. Після того, як його здібності були визнані однокурсниками, він в їх присутності порвав ці купюри і закинув їх в корзину для сміття.
Чи може Щербатюк бути притягнутий до кримінальної відповідальності за cm. 199 КК України?
Що таке мета злочину і яке кримінально-правове значення вона має?
Варіант 1. Підроблені купюри Щербатюк передав для реалізації Яровому, який, однак переплутав їх з справжніми і почав збувати останні.
Варіант 2. Яровий розрахувався в магазині за куплений товар підробленими купюрами не підозрюючи, що вони фальшиві. Підроблені купюри опинилися у Ярового в результаті обманного вручення їх йому на ринку за проданий мед.
24. Ткачук викрав у Фіцура, який будучи напідпитку, дрімав у тролейбусі чоловічу сумку, вважаючи, що там знаходяться гроші. Відкривши її на вулиці, він виявив в ній крім 357 гри. паспорт і посвідчення водія. Гроші Ткачук привласнив, а сумку з вказаними документами Фіцура викинув. Ткачук був засуджений за ч.1 ст.185 і ч.3 ст.357 КК України.
Чи обґрунтовано Ткачук засуджений за ч.3 cm. 357 КК України? Як слід вирішити питання про кримінальну відповідальність Ткачука у випадку, якщо:
а) в сумці виявились не гроші, як це думав Ткачук, а облігації;
б) в сумці знаходились гроші Фіцурового знайомого;
в) в сумці знаходились гроші, видані Фіцурові організацією, в якій він працював, на оплату видатків, пов 'язаних з його майбутнім відрядженням;
г) у сумці грошей взагалі не було.
25. Між братами Максимом і Василем Ребриковими, з одного боку і Косівським – з другого боку, на ґрунті давніх особистих неприязних стосунків, виникла біля клубу села сварка, яка перейшла в бійку. Повернувшись додому Ребрикови домовились вбити Косівського. З цією метою Ребриков Максим взяв рушницю і вони пішли до Косівського. Підійшовши до будинку Косівського, Ребриков Максим передав рушницю братові, який залишився на подвір’ї, а сам зайшов в будинок, щоб викликати Косівського на подвір'я. Косівський в цей час вже спав. Ребриков Максим хотів розбудити його, але дружина Косівського не дозволила турбувати чоловіка. Під час суперечки з Косівською, Ребриков Максим підійшов близько до вікна, а Василь Ребриков, який знаходився на подвір'ї, прийнявши брата за Косівського, вистрілив і вбив його.
Вирішіть питання про кримінальну відповідальність Василя Ребрикова.
Варіант. Василь Ребриков цілився в Косівського, але будучи напідпитку, промахнувся і смертельно поранив брата.
26. З метою помсти за його службову діяльність Мірчук вирішив спалити дачу слідчого Винара. Однак, переплутавши вночі її місце знаходження, він замість дачі Винара спалив дачу гр. Шохіної.
Який вид помилки мав місце в даному випадку і яке це має кримінально-правове значення? Ознайомтесь з ст.194 і ст.378 КК України.
Варіант. Мірчук хотів спалити дачу Шохіної, але в результаті помилки спалив дачу Винара.
IV. ЛІТЕРАТУРА
1. Нормативні акти і практика їх застосування
2. Спеціальна література
V. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНАТЬ
Про судову практику в справах про обман покупців: постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 березня 1973р. №2 із змінами від 25 січня 1974р., 11 липня 1975р., 26 грудня 1975р., 23 грудня 1983р., 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р. //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. Львів, 1998 (далі - Збірник...). - С. 155 -157.
(витяг)
6. Роз'яснити судам, що відповідальність за ст.155 КК України3 настає лише при встановленні в діях винного прямого умислу на вчинення обмірювання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або іншого обману покупців. Склад цього злочину може мати місце як при наявності корисливої заінтересованості винного, так і у випадках, коли обман покупців вчинено з інших мотивів. Мотиви і мета вчиненого обману покупців мають враховуватися судами при визначенні ступеня суспільної небезпечності вчиненого і призначенні винному покарання.
Про питання, що виникли в судовій практиці у справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки: постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 1976р. №4 із змінами від 22 грудня 1978р., 6 липня 1979р., 4 червня 1993., 3 грудня 1997р. //Збірник... . - С. 94-95.
(витяг)
3. Умисним знищенням або пошкодженням державного чи колективного майна шляхом підпалу (ч.2 ст.89 Кримінального кодексу України. Далі - КК)4 є знищення або пошкодження такого майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров'ю людей або заподіяння значних матеріальних збитків. Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало загальної небезпеки (наприклад, спалення речі у печі), не може розглядатись як кваліфікований склад злочину і тягне відповідальність за ч.1 ст.89 КК.
5. Злочин, відповідальність за який встановлено ст.89 КК, може бути вчинено як із прямим, так і з непрямим умислом. Злочин, передбачений ст.220-1 КК, характеризується необережною формою вини.
Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981р. №7 із змінами від 23 грудня 1983р., 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник... . - С. 82 -86.
(витяг)
6. Судам слід усунути з практики недоліки, пов'язані з відмежуванням продовжуваного розкрадання від повторного, неправильною кваліфікацією закінченого розкрадання і замаху на нього, а також розкрадання, пов'язаного з умисним знищенням або пошкодженням іншого державного чи колективного майна. При цьому слід мати на увазі, що:
а) відмежовуючи закінчене розкрадання від замаху на нього, суди повинні виходити з конкретних обставин справи і з'ясовувати, чи мав винний реальну можливість розпоряджатися на свій розсуд або користуватися вилученим майном;
б) продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення державного чи колективного майна, що складається з ряду тотожних злочинних дій, які мають загальну мету незаконного заволодіння майном, що охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин;
в) розкрадання, поєднане з умисним знищенням або пошкодженням державного чи колективного майна, яке належить підприємству, установі, організації або перебуває у їх володінні, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, як розкрадання та умисне знищення чи пошкодження такого майна;
Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини: постанова пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1982р. №7 із змінами від 28 березня 1986р., 4 червня 1993р., З грудня 1997р. //Збірник… . - С. 205 - 208.
(витяг)
6. Суд повинен з'ясовувати ставлення винного до наслідків порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту. Якщо буде встановлено, що винний усвідомлював суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачав її суспільно небезпечні наслідки і бажав їх або свідомо допускав настання цих наслідків, то його дії слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя і здоров'я громадян.
Роз'яснити судам, що відповідно до статей 8 і 9 КК України5 злочини, передбачені статтями 215, 215-2, 215-4, 217 і 246 КК України6, мають розглядатися як вчинені з необережності. 6-1. Судам слід мати на увазі, що згідно з приміткою до ст.215 КК України під транспортними засобами у цій статті та статтях 215-2 і 215-4 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985р. №12 із змінами від 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р. //Збірник... . - С. 166-169.
(витяг)
2. Судам слід глибоко досліджувати обставини справи про перевищення влади або посадових повноважень, звертаючи увагу на повноту, всебічність і об'єктивність попереднього слідства з тим, щоб вирок грунтувався на доказах, ретельно перевірених в ході судового розгляду. При цьому необхідно з'ясовувати всі фактичні обставини, в тому числі посадовий стан і коло повноважень особи, обвинуваченої у перевищенні влади або посадових повноважень, її поведінку до вчиненого злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв'язок із посадовим становищем притягнутої до відповідальності особи та наслідками, що настали.
Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988р. №3 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник… . - С. 248 - 255.
(витяг)
6. Звернути увагу судів на те, що висновки суду не можуть грунтуватися на доказах, які одержані з порушенням процесуального порядку їх збирання, а також на матеріалах попереднього слідства, не перевірених у суді. Визнання обвинуваченим (підсудним) своєї вини має бути всебічно перевірене і може бути покладене в основу обвинувального вироку лише при підтвердженні його сукупністю інших доказів. При зміні підсудним своїх показань, даних на попередньому слідстві, суд повинен ретельно перевірити ті та інші його пояснення, достовірність відомостей про явку з повинною, з'ясувати причину його відмови від попередніх показань і дати їм належнуоцінку.
Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку: постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989р. №8 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник… . - С. 279 – 286.
(витяг)
10. Визнавши неправильним висновок суду про обсяг обвинувачення, форму вини або форму співучасті засудженого у вчиненні злочину, про наявність обтяжуючих відповідальність обставин і вносячи у зв'язку з цим у вирок зміну, суд касаційної інстанції має обговорити питання про пом'якшення міри покарання засудженому і вправі залишити її без зміни, але з наведенням мотивів такого рішення.
Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку: постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990р., №5 із змінами від 4 червня 1993р., З грудня 1997р. //Збірник… .- С. 261-268.
(витяг)
15. Судам слід мати на увазі, що згідно зі ст.334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Якщо підсудний визнається винним у замаху на вчинення злочину, необхідно зазначити причини, з яких злочин не доведено до кінця.
21. Судам слід мати на увазі, що відповідно до ч.4 ст.327 КПК України виправдувальний вирок постановляється:
- за відсутністю події злочину, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або врезультаті дії сил природи тощо;
- за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, алечерез малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність;
- за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.
22. У мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається.
23. Вказати судам на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок, а не повертати справу на додаткове розслідування.
25. Резолютивна частина виправдувального вироку повинна містити рішення суду про визнання підсудного невинним у вчиненні злочину, передбаченого статтею (пунктом, частиною статті) кримінального закону, за якою його було віддано до суду, іззазначенням передбаченої законом підстави виправдання.
Про судову практику в справах про хуліганство: постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991р. №3 із змінами від 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р. //Збірник… . - С. 194-197.
(витяг)
2. Судам слід забезпечити всебічне дослідження зібраних по справі матеріалів про хуліганство, звертаючи увагу на повноту дізнання і попереднього слідства з тим, щоб вирок був обгрунтований на доказах, ретельно перевірених при судовому розгляді. Суди зобов'язані, зокрема, виясняти всі фактичні обставини справи, в тому числі направленість умислу, мотиви, ціль, наслідки і характер дій кожного із учасників хуліганства, а також, чи супроводжувались ці дії порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства. При цьому судам належить привести у вироку докази, що стверджують винність кожного з підсудних у вчиненні хуліганства, а також обгрунтувати кваліфікацію дій кожного з них.
15. Суди повинні розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб, і злочини, передбачені ст.71 (масові безпорядки) та ст.1873КК України7 (організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок). Масові безпорядки передбачають наявність натовпу, який керується різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок. На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст.187-3 КК України можуть виходити не із натовпу, а від окремої групи людей і не супроводжуватись погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями. Дії, передбачені ст.187-3 КК України, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише порушують громадський порядок, нормальну діяльність установ, підприємств і організацій, роботу транспорту або пов'язані з явною непокорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводжуються вчиненим із хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, то вони повинні додатково кваліфікуватися і за ст.206 КК України8
16. Суди повинні відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій. Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватись як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства.
Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. №4 із змінами від 4 червня 1993р., 3 грудня 1997р. //Збірник... . - С. 108-112.
(витяг)
9. Згвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані.
16. Якщо ж з метою приховати згвалтування чи замах на цей злочин було вчинено умисне вбивство потерпілої через деякий час після скоєння зазначеного злочину (за наявності розриву в часі), дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.117 КК9 або ст.17, ст.117 і п."ж" ст.93 КК10 як вбивство з метою приховання раніше вчиненого злочину.
18. У справах про замах на згвалтування суди повинні встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої та з яких причин злочин не було доведено до кінця. У зв'язку з цим потрібно відрізняти замах на згвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).
23. Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви у часі вчинив два або більше акти задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією і тією ж потерпілою, то його дії потрібно розглядати як продовжуваний злочин і кваліфікувати за ч.1ст.118 Кримінального кодексу11.
27. Вчинення добровільного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості, утворює склад злочину, передбаченого ст.120 Кримінального кодексу12, в разі, коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само, коли він міг і повинен був це передбачити. Якщо потерпіла за своїм розвитком не розуміла характеру і наслідків вчинюваних з нею дій (малолітній вік, розумова відсталість, непритомний стан тощо), злочин підлягає кваліфікації як згвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої.
28. Роз'яснити, що з суб'єктивної сторони дії, передбачені ст.121 Кримінального кодексу13, спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті або на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту. Розпутні дії, вчинені безпосередньо перед зґвалтуванням потерпілої, яка не досягла шістнадцятирічного віку, повністю охоплюються ч.3 або ч.4 ст.117 і не потребують додаткової кваліфікації за ст.121 цього Кодексу.
Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992р., №8 із змінами від 3 грудня 1997р. //Збірник... - С. 183 - 189.
(витяг)
14. Під посяганням на життя, передбаченим ст.190-1 КК14, належить розуміти умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у цій статті осіб.
Якщо такі дії вчинені у зв'язку з виконанням суддею або працівником правоохоронного органу службових обов'язків чи у зв'язку з діяльністю члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця, пов'язаною з охороною громадського порядку, вони кваліфікуються лише за ст.190-1 КК.
Якщо цей злочин вчинено особою віком від 14 до 16 років, то залежно від наслідків його слід кваліфікувати за п."в" ст.93 чи за ст.17 та п."в" ст.93 Кримінального кодексу. Замах на умисне вбивство осіб, зазначених у диспозиції ст.190-1 Кримінального кодексу, може бути вчинено тільки з прямим умислом.
Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992р. №12 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник... . – C. 125-136.
(витяг)
5. Крадіжка (таємне викрадення майна) - це таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Грабіж - це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину.
7. Вимагательство - це пред'явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднана як з погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.
8. Відповідно до ст.142 КК України15 під розбоєм слід розуміти відкритий чи таємний (несподіваний для потерпілого) напад з метою заволодіння приватним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
17. При відмежуванні вимагательства від злочинів, передбачених статтями 1558 КК16 і 1982 КК17 треба виходити з того, що при вимагательстві винна особа керується умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого перестати займатися підприємницькою діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду, виконання якої може обмежити законні права (інтереси) підприємця, вчинене належить розглядати як протидію законній підприємницькій діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст.1558 КК. Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.1982 КК. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.
19. Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі в якості хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії належить також кваліфікувати за статтями 17, 19 КК18 і відповідною частиною ст.170 КК України19.
23. Неодноразове вилучення майна (чи заволодіння ним) у одного і того ж потерпілого, якщо воно складалося із ряду тотожних дій, охоплювалося з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, належить розглядати як один продовжуваний злочин.
34. Оскільки корисливий мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочинів, передбачених статтями 140-144 КК України20, посилання у вироку на цю обставину, як на обтяжуючу відповідальність, не допускається. Не можна також враховувати як обтяжуючі ті обставини, які враховані в якості кваліфікуючих ознак при кваліфікації дій винної особи.
37. Судам необхідно неухильно виконувати вимоги п.1 ст.81 КПК України про конфіскацію належних винним особам знарядь злочину. Під знаряддями злочину стосовно корисливих посягань на приватну власність належить розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися їх власником чи особами, у співучасті з якими він вчиняв злочин, для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення чи приховування злочину. Зокрема, транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього вилучення майна чи заволодіння ним, але і коли без їх використання вчинення злочину було неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо). Рішення про конфіскацію таких речових доказів може бути прийнято лише за умови, що вони визнані знаряддями злочину органами попереднього слідства чи судом.
Про підсумки роботи судів за 1992р. та завдання судів, що випливають з Постанови Верховної Ради України від 26 січня 1993р. "Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю": постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 лютого 1993р. №1 із змінами від 3 грудня 1997р. //Збірник… . - С.13.
(витяг)
4. Зобов’язати суди вжити всі залежні від них заходи для забезпечення неухильного виконання вимог ст.2КПК з тим, щоб коєний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Судовий розгляд кримінальних справ повинен максимально сприяти запобіганню викорененню злочинів, охороні прав і свобод громадян, інтересів суспільства, вихованню громадян у дусі неухильного додержання Конституції і законів України.
Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993р. №2 із змінами від 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник... . - С. 68 -75.
(витяг)
4. Під тероризуванням засуджених, що стали на шлях виправлення, передбаченим ст.691 КК України21, слід розуміти застосування насильства або погрози застосування насильства з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких же дій із помсти за виконання громадських обов'язків по зміцненню дисципліни і порядку у виправно-трудовій установі. Тероризуванням слід вважати також глумління і знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкодження виконанню покарання.
5. Організація злочинних угруповань з метою тероризування засуджених, які стали на шлях виправлення, або нападу на адміністрацію чи активна участь у такому угрупованні створюють закінчений склад злочину, передбачений ст.691 КК України, навіть у тому випадку, коли угруповання ще не вчинило намічених злочинних дій. У таких випадках відповідальності підлягають організатори та активні учасники угруповання. Судам належить ретельно з'ясовувати роль і ступінь участі кожного підсудного в злочині з тим, щоб виключити засудження за ст.69-1 КК України інших осіб.
Про судову діяльність в умовах загострення в Україні криміногенної ситуації: постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 вересня 1994р. №9 //Збірник… . – С. 17-19.
(витяг)
3. Особам, які вчиняють посягання на життя та здоров’я людини, її майно, бандитизм, розбої, грабежі, вимагання, розкрадання державного і колективного майна, інші тяжкі злочини і, зокрема, в кредитно-фінансовій та банківських сферах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, та транспорті, особам, які раніше були судимі і продовжують порушувати закони, організаторам, угруповань необхідно призначити передбачені законом суворі міри покарання. Надання відстрочки виконання вироку, умовне засудження, а також призначення покарання нижче від нижчої межі, передбаченої законом, відносно таких осіб, як правило, не повинно застосовуватись.
Про судову практику в справах про бандитизм: постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995р. №9 //Збірник... . - С. 66-68.
(витяг)
2. Під бандою слід розуміти стійку організовану й озброєну групу з двох або більше осіб, яка попередньо об'єдналась для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності.
3.Під організацією банди слід розуміти сукупність дій по об'єднанню осіб для вчинення нападів на громадян або на підприємства, установи, організації. Ці дії можуть полягати в розробленні планів злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину загальних правил поведінки, розподілу ролей, у пошуку можливостей для прикриття діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, у фінансовому забезпеченні злочинної діяльності тощо.
Відповідно до ст.69 Кримінального кодексу України (далі - КК) організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення, незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад.
У тих випадках, коли спрямовані на створення банди дії були вчасно припинені правоохоронними органами або вона не була створена з інших незалежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди.
Про практику призначення судами кримінального покарання: постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995р. №22 із змінами від 3 грудня 1997р. //Збірник... . - С. 49 - 57.
(витяг)
2. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи,зокрема, форми вини, мотиву й цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, кількості епізодів, наявних кваліфікуючих ознак, ролі кожного із співучасників (якщо злочин вчинено групою осіб), тяжкості наслідків, що настали тощо. При нез'ясуванні органами попереднього слідства даних про особу обвинуваченого, які мають істотне значення для кваліфікації вчиненого чи призначення покарання, і неможливості одержати їх у судовому засіданні справу належить повернути на додаткове розслідування.
Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996р. №6 із змінами від 3 грудня 1997р. //Збірник… . - С. 76-77.
(витяг)
5. При вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст.79 КК22, необхідно враховувати такі об'єктивні й суб'єктивні критерії:
- художнє оформлення грошового знака чи державного цінного папера, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення, а саме: відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам'ятник) та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака чи державного цінного папера;
- якість відтворення, котра передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим перебування виготовлених нею грошей чи державних цінних паперів у обігу.
7. У тих випадках, коли очевидна невідповідність грошового знака чи державного цінного папера справжнім виключає їх участь в обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.
10. Виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів може бути кваліфіковано за ст.79 КК лише за наявності в діях винної особи мети збуту.
Збут підроблених грошей чи державних цінних паперів – це умисна форма їх відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг і в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо.
11. Особа, яка в момент одержання грошей чи державних цінних паперів не усвідомлювала, що вони підроблені, а виявивши підробку, збула їх як справжні, повинна нести відповідальність залежно від обставин справи за ст.79 чи ст.143 КК.
12. Дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші чи державні цінні папери з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу, слід кваліфікувати як виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів.
Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина: постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997р. №7 //Збірник… . - С. 25 – 28.
(витяг)
3. Конституційне положення про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком (ч.1 ст.62 Конституції України), покладає на суди всю повноту відповідальності за правильне вирішення кожної справи. У зв'язку з цим судам слід посилити вимогливість до якості дізнання і попереднього слідства в кримінальних справах. У стадії віддання обвинуваченого до суду і в стадії судового розгляду суди повинні з'ясовувати, чи було виконано під час попереднього розслідування справи вимоги процесуального закону, чи не були порушені права підозрюваного, обвинуваченого при затриманні, арешті, проведенні обшуку та чи не були обмежені права потерпілого й інших учасників кримінального процесу.
Про судову практику в справах про необхідну оборону: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002р. №1 //Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №3. – С. 2-4.
(витяг)
3. Суспільно небезпечне посягання на законні права, інтереси, життя і здоров'я людини, суспільні інтереси чи інтереси держави може викликати в особи, яка захищається, сильне душевне хвилювання. Якщо в такому стані вона не могла оцінювати відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, її дії слід розцінювати як необхідну оборону. Правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до нападу особі, відповідальність може настати залежно від наслідків за заподіяння шкоди через необережність. За змістом ст.38 КК до необхідної оборони прирівнюються дії, вчинені під час правомірного затримання та доставлення відповідним органам влади особи, яка вчинила злочин.
4. Згідно з ч.3 ст.36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, а згідно з ч.2 ст.38 КК перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, - умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. У зв'язку з цим кримінальна відповідальність за такі дії настає лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 та 124 КК. Коли при перевищенні меж необхідної оборони чи заходів, необхідних для затримання злочинця, заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення потерпілого життя належить кваліфікувати за ст.124 КК.
7. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання. При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Якщо ж особа в обстановці, що склалася, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту, який потрібно було застосувати, її дії мають розцінюватись як перевищення меж необхідної оборони. У такому разі кримінальна відповідальність можлива лише за статтями 118 і 124 КК. Коли ж особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального посягання, її дії кваліфікуються як заподіяння шкоди через необережність.
Про судову практику у справах про хабарництво: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002р //Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3. - С. 9 - 10.
(витяг)
5. Склад злочину, передбаченого ст.368 КК наявний не лише тоді, коли службова особа одержала хабар для себе особисто, а й тоді, коли вона зробила це в інтересах близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо). При цьому не має значення, як саме фактично було використано предмет хабара.
9. Давання й одержання хабара тісно пов'язані умислами осіб, які вчинюють ці злочини. Якщо особа, вручаючи службовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за давання, а службова особа - за одержання хабара. Дії останньої за наявності до того підстав можуть кваліфікуватись як зловживання владою чи службовим становищем, обман покупців або замовників, шахрайство тощо.
Дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи матеріальні цінності начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати не за ст.368 КК , а за відповідними частинами статей 190 і 364 КК як шахрайство та зловживання владою чи службовим становищем, а за наявності до того підстав - і за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до замаху на давання хабара. Особа, яка в такому випадку передала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає хабар, несе відповідальність за замах на давання останнього.
10. Якщо ж службова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, такі дії належить кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину.
Одержання службовою особою хабара від того, хто діє з метою її викриття і звільняється від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, є закінченим складом злочину і кваліфікується залежно від обставин справи за відповідною частиною ст.368 КК.
11. Дії особи, яка сприяла у вчиненні злочину тому, хто дав чи одержав хабар, або організувала цей злочин, або підбурила до його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть, у даванні чи одержанні хабара. При цьому питання про кваліфікацію дій співучасника потрібно вирішувати з урахуванням спрямованості його умислу виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні і за чиєю ініціативою - того, хто дав, чи того, хто одержав хабар, -він діяв.
14. За змістом закону, не об'єднане єдиним умислом одержання декількох хабарів, кожен з яких не перевищує в 200 (500) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватись як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна їх сума перевищує останній. У зв'язку з цим послідовне одержання одного хабара у великому, а другого - в особливо великому розмірі належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 ст.368 КК
Коли ж умисел службової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих такс або у формі поборів, данини тощо), її дії треба розцінювати як один злочин і залежно від фактично одержаного кваліфікувати за відповідною частиною статті 368 КК.
19. Кваліфікуючі ознаки, які свідчать про підвищену суспільну небезпечність одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір хабара, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка його одержала), належить ставити за вину і співучасникам, якщо ці ознаки охоплювалися їхнім умислом.
23. Свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було дано або одержано хабар. Якщо з тією ж метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 369 чи статей 27 і 368 КК. Те, що давання або одержання хабара відбулось у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто його дав або одержав.
Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами: постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 26 квітня 2002р. //Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №4. – С. 2-9.
(витяг)
11. Під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці. Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).
12. Незаконним придбанням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо.
13. Під незаконним виготовленням холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв потрібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню чи переробленню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей.
16. Незаконний збут холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв полягає в умисній передачі їх іншій особі поза встановленим порядком шляхом продажу, обміну, дарування,сплати боргу тощо.
Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002р. № 4 //Вісник Верховного Суду України. - 2002. -№4. -С. 10-20.
(витяг)
13. При кваліфікації цього злочину за ознакою незаконного введення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм двох і більше осіб (ч.2 ст.314 КК потрібно враховувати, що такі дії повинні охоплюватись єдиним злочинним наміром винного і вчинятись, як правило, в одному й тому ж місці та без значного розриву в часі. У випадках, коли зазначені засоби (речовини) було незаконно введено в організм двох і більше осіб у різні проміжки часу і це не охоплювалось єдиним умислом, має місце повторність даного злочину.
Кваліфікація за ч.3 ст.314 КК за ознакою настання смерті потерпілого можлива тоді, коли встановлено, що це сталося саме внаслідок незаконного введення в його організм проти його волі наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. При цьому дії винного мають характеризуватися прямим умислом щодо насильницького введення в організм людини зазначених засобів чи речовин і необережністю щодо настання смерті. Вони повністю охоплюються ч.3 ст.314 і додаткової кваліфікації за ст.119 КК не потребують. Якщо ж умисел винного був спрямований на позбавлення потерпілого життя, злочинні дії підлягають кваліфікації за ч.1або відповідними пунктами ч.2 ст.115 та ч.2 чи ч.3 ст.314 КК.
14. Дії винного, спрямовані на збудження бажання вжити наркотичний засіб, психотропну речовину або їх аналог у двох осіб і більше, кваліфікуються за ч.2 ст.315 КК тоді, коли вони охоплювались єдиним умислом винного і вчинялись, як правило, в одному й тому ж місці без значного розриву в часі.
Якщо особа, яка схиляла когось до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, збувала ці засоби, речовини споживачеві або брала участь у їх викраденні, незаконному виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту або без такої мети, її дії належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.315 і відповідно ст.307, або ст.308, або ст.309 КК.
16. За змістом ст.317 КК під місцями для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів розуміються будь-які жилі або нежилі приміщення (будинок, квартира, казино, більярдна, лазня, гараж, сарай, склад, горище, підвал, землянка тощо) за умови, що вони визначені для використання із зазначеною метою. Якщо особа поряд з організацією (утриманням) місця чи наданням приміщення для незаконного вживання, виробництва або виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів викрадала ці засоби чи речовини або займалася їх незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням з метою чи без мети збуту, збувала їх або схиляла інших осіб до їх вживання, її дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.317 і відповідно ст.307, або ст.308, або ст.309, або ст.315 КК.
18. Відповідно до ст.15 Закону "Про обіг..." видача лікарем рецепта на право придбання наркотичних засобів і психотропних речовин здійснюється за правилами, встановленими МОЗ.Умисна видача таких рецептів усупереч цим правилам із корисливихмотивів чи в інших особистих інтересах тягне відповідальність за ст.319 КК . Злочин вважається закінченим з моменту незаконної видачі рецепта.
19. Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів може бути вчинено як умисно, так і з необережності. Відповідальність за ст.320 КК несуть як службові, так і інші особи, які у зв'язку з виконанням своїх службових або фахових обов'язків повинні додержувати зазначених правил (зокрема, працівники аптек, а також баз і складів, де зберігаються лікарські препарати, лікувальних закладів, науково-дослідних установ, лабораторій, підприємств, які вирощують наркотиковмісні рослини або виготовляють наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори).
Про практику розгляду судами справ про застосування судами примусових заходів виховного характеру: постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 2002р. №6 //Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 5. – С. 22-28.
(витяг)
17. Під час провадження досудового слідства та розгляду судом справи про застосування примусових заходів виховного характеру крім обставин, зазначених у ст.64 КПК , підлягають з'ясуванню:
а) вік неповнолітнього - число, місяць і рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового запису про народження);
б) стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов'язану із психічним захворюванням, слід з'ясовувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі необхідності призначається експертиза за участю спеціалістів у галузі дитячої та підліткової психології або ж експертів-психіатрів);
в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього, дані про його сім'ю;
г) обставини, що, негативно впливали на виховання неповнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його у злочинну діяльність;
д) ставлення неповнолітнього до вчиненого діяння, а також навчання чи праці.
Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини: постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003р. №2 //Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 1. – С. 37-42.
(витяг)
1. У справах про злочини даного виду суди зобов'язані як установлювати вину підсудних та призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.
2. При призначенні покарання відповідно до статей 65-69 Кримінального кодексу України (далі - КК) суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
3. У разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров'ю, належить з'ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров'ю, потрібно кваліфікувати за статтями КК , що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи умисне заподіяння шкоди здоров'ю, а дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, - за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст.27 КК.
4. Особа, яка добровільно відмовилась від убивства потерпілого або заподіяння шкоди його здоров'ю, підлягає кримінальній відповідальності лише за умови, що фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. У цьому разі інші співучасники злочину відповідно до ч.1 ст.31 КК несуть відповідальність за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. Якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч.2 ст.15 КК як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).
5. Умисне позбавлення життя двох або більше осіб кваліфікується за п.1 ч.2 ст.115 КК за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винногододатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч.2 ст.115 КК.
Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п.1 ч.2 ст.115 КК не має.
6. Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п.2 ч.2 ст.115 КК кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої.
7. Відповідальність за умисне вбивство заручника (п.3 ч.2 ст.115 КК) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала.
8. Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п.4 ч.2 ст.115 КК , якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
9. Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п.5 ч.2 ст.115 КК, умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п.5 ч.2 ст.115 КК.
10. За п.6 ч.2 ст.115 КК як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).
11. Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п.7 ч.2 ст.115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п.7 ч.2 ст.115 і за відповідною частиною ст.296 КК Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на грунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.
12. Відповідальність за п.8 ч.2 ст.115 КК за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.
13. За п.9 ч.2 ст.115 КК настає відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п.9 ч.2 ст.115 КК. Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст.396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п.9 ч.2 ст.115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався. Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні.
16. Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п.12 ч.2 ст.115 КК умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хочай не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.
19. У випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство, керувалась не одним, а декількома мотивами, судам належить з'ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч.2 ст.115 КК яким визначено відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч.2 ст.115 КК, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.
20. Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.115 КК а також без ознак, передбачених статтями 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч.1 ст.115 КК.
22. Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК) суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
23. Потрібно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень аби побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід підносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.У випадках, коли вбивство вчинено або тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями КК що передбачають відповідальність за вчинення зазначених злочинів без пом'якшуючих обставин. Неправомірна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання винного.
26. У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст.119 чи ст.128 КК
Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати віл учинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при ньому на якість, конкретні обставини, які могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відновідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачати).
ЗМІСТ
І. ПИТАННЯ ДЛЯ З’ЯСУВАННЯ 3
ІІ. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 3-17
III. ЗАДАЧІ 17-29
IV. ЛІТЕРАТУРА 24-28
V. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНАТЬ 29-51
Навчальне видання
Прохоренко Антоніна Григорівна
старший викладач кафедри кримінального права і кримінології
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ
Завдання студентам юридичного факультету
для практичних занять і матеріали для їх підготовки
Відповідальний за випуск. – Прохоренко А.Г.
Комптерний набір – Рафальонт С.Р.
Макетування – Смирнова А.О.
Обліково-видавничих аркушів – 2,8
Умовно-друкованих аркушів – 2,5. Тираж – 350.
Надруковано малим видавничим центром юридичного факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка.
79000, м. Львів, вул.. Січових Стрільців, 14.
E-mail: deklaw@law.Franko.Lviv.ua
3 Стаття 225 КК України від 5 квітня 2001р.
4 Стаття 194 КК України від 5 квітня 2001р.
5 Стаття 24 і 25 КК України від 5 квітня 2001р
6 Стаття 286,287,289,291 КК України від 5 квітня 2001р
7 Стаття 294 КК України від 5 квітня 2001р.
8 Стаття 296 КК України від 5 квітня 2001р.
9 Стаття 152 КК України від 5 квітня 2001р.
10 Частина 2 статті115 КК України від 5 квітня 2001р.
11 Стаття 153 КК України від 5 квітня 2001р.
12 Стаття 155 КК Ураїни від 5 квітня 2001р.
13 Стаття 156 КК України від 5 квітня 2001р.
14 Стаття 379 КК України від 5 квітня 2001р.
15 Стаття 186 КК України від 5 квітня 2001р.
16 Стаття 206 КК України від 5 квітня 2001р.
17 Стаття 355 КК України від 5 квітня 2001 р
18 Статті 15, 27 КК України від 5 квітня 2001р.
19 Стаття 369 КК України від 5 квітня 2001р.
20 Стаття 185, 186, 189 – 191 КК України від 5 квітня 2001р.
21 Стаття КК 1960 р. відповідає статті 392 КК України від 5 квітня 2001р.
22 Стаття 199 КК Ураїни від 5 квітня 2001р.