Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 9. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: МЕТА ТА РЕЗУЛЬТАТИ
Економічне життя можна розглядати з різних позицій: окремої особи, підприємства, галузі. Але економічний аналіз на цьому рівні не дає повної картини або загальної схеми структури економіки і зв’язків між її складовими елементами. Щоб з’ясувати загальне економічне положення, захистити економіку від шкідливого впливу інфляції чи економічного спаду, забезпечити постійне покращення умов життя тощо, об’єктом аналізу повинна бути національна економіка в цілому.
Властивості економіки як єдиного цілого, економічного життя в широкому розумінні є об’єктом аналізу одного з розділів економічної теорії – макроекономіки.
9.1.Національна економіка: зміст, ознаки та мета функціонування
Визначаючи сутність національної економіки, необхідно перш за все усвідомити, що мова йде не про економіку тієї чи іншої національності, а про економіку окремої країни. В економічній думці найпоширенішим є визначення національної економіки як народного господарства та його раціонального ведення.
Народне господарство – продукт історичного розвитку, поглиблення суспільного поділу праці, усуспільнення виробництва; являє собою сукупність всіх галузей і регіонів країни, поєднаних в єдиний організм різноманітними економічними зв’язками. Це сфера діяльності людей з виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і духовних цінностей, яка формує цілісність господарської діяльності у визначених межах часу та простору.
За будь-яких умов національна економіка як цілісний організм має свої ознаки:
- наявність тісних економічних зв’язків між господарськими суб’єктами на основі поділу праці;
- загальне економічне середовище, яке створюється єдиним законодавством, загальною грошовою одиницею, загальною фінансовою системою;
- наявність загального економічного центру, який виконує регулюючу і координуючу функції за допомогою заходів економічної політики;
- територіальна визначеність.
В економічній науці існує безліч підходів до визначення внутрішньої структури національної економіки. Один з них пов’язаний з визначенням ключових секторів економічної діяльності та взаємозв’язків між ними через функціональні та статистичні взаємозв’язки. З метою аналізу причинно-наслідкових залежностей в національній економіці вона розділяється на чотири сектори:
Розуміння національної економіки буде неповним без визначення її суб’єктів, або господарських (інституційних) одиниць. Господарськими (інституційними) одиницями є такі економічні одиниці або економічні агенти, які можуть самостійно володіти товарами та активами, відповідати за своїми зобов’язаннями і від власного імені здійснювати операції з іншими агентами. При цьому, операціями називають економічні потоки, що відповідають діям інституційних одиниць.
Відповідно до методики ООН розрізняють два типи інституційних одиниць – фізичні особи (домашні господарства) та юридичні особи (фірми). Юридичні особи, в свою чергу, поділяються на виробничі та урядові установи.
Кожен із суб’єктів національної економіки переслідує свої економічні інтереси, які завжди виражають відповідний рівень та динаміку задоволення потреб і визначають мету життєдіяльності.
З’ясовуючи мету функціонування національної економіки, необхідно зауважити, що у філософії мета визначається як передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямована діяльність. Як безпосередній мотив, мета спрямовує і регулює діяльність, пронизує практику як внутрішній закон, якому людина підпорядковує свою волю. Виражаючи активний бік людської свідомості, мета повинна бути у відповідності з об’єктивними законами, реальними можливостями навколишнього світу і самого суб’єкта.
До якої ж мети прагне національна економіка?
Відповідаючи на це питання, потрібно добре усвідомити, що національна економіка функціонує не ізольовано. На її життєспроможність впливають різні внутрішні та зовнішні фактори, такі як війни, стихійні лиха, циклічність економічного розвитку тощо.
Незалежно від економічної ситуації, національна економіка завжди прагне до стабільності, ефективності та справедливості. Відповідно до цього виділяють декілька макроекономічних цілей національної економіки, головними серед яких є:
9.2. Головні макроекономічні показники та їх вимірювання
Головні взаємозв’язки між секторами економічної діяльності найчіткіше визначаються через систему національних рахунків (СНР).
Система національних рахунків – це міжнародно погоджена схема для підбору, опису та ув’язки головних потоків статистичної інформації, які виражені в макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропорції економічного розвитку.
В загальних рисах СНР являє собою сукупність рахунків, побудованих по типу бухгалтерських балансів. Кожен запис фігурує двічі: по витратній статті та по доходній. Важливо також зазначити, що в СНР виробниками національного доходу виступають практично всі учасники виробництва матеріальних благ та надання послуг.
СНР є орієнтиром для більшості країн світу при складанні макроекономічної звітності, аналізі поточної економічної ситуації та обґрунтуванні прогнозів економічного розвитку. СНР має наступні характеристики:
Базою обліку в СНР є інституційна одиниця. Рахунки в межах СНР можуть відображати:
потоки, які визначають діяльність інституційної одиниці за деякий проміжок часу. Цей вид операцій відповідає на запитання: “Хто робить що?”;
запаси, які характеризують залишкову величину деякого показника на даний момент часу. Цей вид макроекономічних операцій відповідає на запитання: ”Який результат?”
Одним з головних макроекономічних показників, що характеризують результати економічної діяльності, є валовий внутрішній продукт (ВВП).
ВВП (валовий внутрішній продукт) – сукупна вартість кінцевої продукції, виготовленої на території даної країни за певний проміжок часу (за рік), незалежно від того, знаходяться фактори виробництва у власності громадян даної країни чи належать іноземцям. Кінцевими товарами та послугами є ті з них, які купуються протягом року для кінцевого споживання і не використовуються з метою проміжного споживання. Вони не можуть використовуватись для виробництва інших товарів та послуг. Наприклад, тканина у роздрібній торгівлі – кінцевий продукт, навіть тоді, коли з неї потім буде пошита сукня. А тканина на швейній фабриці – проміжний продукт, оскільки вона використовується для виробництва кінцевого продукту – сукні, яка буде реалізована через торгову мережу.
В статистиці деяких країн (наприклад, США та Японії) за головний макроекономічний показник може бути прийнятий як ВВП, так ВНП (валовий національний продукт). В кількісному відношенні різниця між ними незначна: для розвинених країн, як правило, 1 – 3 %, проте є країни, для яких ця різниця досить відчутна.
На відміну від ВВП, ВНП характеризує вартісний обсяг кінцевих товарів та послуг, виготовлених в економіці за певний проміжок часу з використанням факторів виробництва, що є у власності громадян даної країни (резидентів), в тому числі і на території інших країн.
Таким чином, ВНП відрізняється від ВВП на суму так званих факторних доходів від використання ресурсів даної країни за кордоном (переведений в країну прибуток від вкладеного за кордоном капіталу, наявної там власності, заробітна плата громадян, що працюють за кордоном) за мінусом аналогічних вивезених з країни доходів іноземців.
Існує три способи розрахунку ВВП (ВНП):
При розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВВП: домашніх господарств, фірм, держави та іноземців (витрати на наш чистий експорт). Це можна записати наступною формулою:
ВВП = C + I + G + Nx, де
С – особисті споживчі витрати, які включають витрати домашніх господарств на товари тривалого використання та поточного споживання, на послуги, за виключенням витрат на купівлю житла;
І – валові внутрішні приватні інвестиції, які включають виробничі капіталовкладення або інвестиції в основні виробничі фонди (основний капітал); інвестиції в житлове будівництво; інвестиції в запаси (зростання запасів враховуються зі знаком “+”, зменшення – зі знаком “-“. Валові інвестиції можна подати як суму чистих інвестицій та амортизації. Чисті інвестиції завжди тотожні “народженню капіталу”, тобто чистому приросту устаткування, будівель тощо.
G – кінцеві витрати органів державного управління, які включають витрати на придбання економічних ресурсів та виготовленої продукції для потреб держави, наприклад, на будівництво та утримання шкіл, доріг, утримання армії та державного апарату управління тощо. До цих витрат не включаються так звані трансфертні платежі - виплати держави, які не пов’язані з рухом товарів та послуг, тобто допомога, пенсії, виплати соціального страхування тощо.
Nx – чистий експорт товарів та послуг за кордон, розрахований як різниця експорту та імпорту.
Наведене вище рівняння ВВП називають ще головною макроекономічною тотожністю. Серед компонентів ВВП найбільшими бувають витрати споживачів (С), а наймінливішими – інвестиційні витрати (І).
При підрахунку ВВП виробничим методом підсумовується вартість, додана на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.
Додана вартість – це різниця між вартістю продукції, виготовленої фірмою, та сумою виплат іншим фірмам за придбану сировину, матеріали тощо, тобто за проміжну продукцію. Наприклад, при урахуванні вартості хліба треба запобігти одночасного обліку борошна, з якого він випікається, зерна, з якого виготовляється борошно. Інакше буде спостерігатись “подвійний облік”. Компоненти тіста: борошно, зерно у нашому прикладі являють собою так звані проміжні продукти. Величина ВВП у цьому випадку являє собою суму доданої вартості всіх фірм-виробників даної продукції: виробників зерна, борошна, хліба, підприємств роздрібної торгівлі.
Для економіки в цілому сума всієї доданої вартості повинна дорівнювати вартості кінцевих товарів та послуг.
Розрахунок ВВП за доходами відображає первинні доходи домашніх господарств, підприємств та державних установ, які складають національний доход (НД). Відповідно способу одержання доходів виділяють наступні види факторних доходів:
ВВП = НД + непрямі податки на бізнес-фірми + амортизація (зношуваність основного капіталу) – чисті надходження доходів від решти світу.
Непрямі податки на бізнес являють собою різницю між цінами, за якими купують товари споживачі, і фірмовими цінами продажу (податок на додану вартість, акцизи, мита, податки на монопольні види діяльності).
Чисті факторні доходи із-за кордону дорівнюють різниці між доходами, одержаними громадянами даної країни за кордоном, і доходами іноземців, одержаними на території даної країни.
Враховуючи попередній аналіз, можна виразити взаємозв’язок між ВВП і ВНП. ВНП = ВВП + чисті факторні доходи із-за кордону.
Крім ВВП та ВНП існує ціла низка взаємопов’язаних показників доходу і продукту. Для більш точного виміру національного виробництва використовують показник чистого національного продукту (ЧНП), який враховує лише чисті інвестиції, тобто не враховує амортизацію:
ЧНП = ВНП – А, де А – амортизаційні відрахування.
Єдиним компонентом ЧНП, який не відображає поточного вкладу економічних ресурсів, є непрямі податки на бізнес. Таким чином, загальний показник витрат факторів виробництва (НД) можна одержати, віднявши від ЧНП непрямі податки на бізнес.
З точки зору власників факторів виробництва НД – це зароблений доход. Проте вони, по-перше, повинні робити внески на соціальне страхування, сплачувати податки і спрямовувати деяку частину доходу у виробництво (нерозподілений прибуток), по-друге, можуть одержувати доходи, які не мають відношення до використаних факторів виробництва (трансферти). З цих причин особистий (одержаний) доход (ОД) не співпадає з національним доходом.
ОД = НД – податки на прибутки корпорацій, нерозподілені прибутки корпорацій, виплати на соціальне забезпечення
+ трансфертні платежі і проценти, що виплачуються окремим особам.
Віднявши від ОД прибутковий податок з громадян та деякі неподаткові платежі державі одержимо особистий доход, яким громадяни можуть розпоряджатись – доход розпорядження.
При підрахунках єдиної суми ВВП використовують ринкові ціни на товари та послуги. Але це нагадує вимір за допомогою гумової лінійки, оскільки ціни іноді зростають досить швидко, як це відбувалось, наприклад, в Україні в період загострення економічної кризи: батон “Нарізний” у травні 1991 р. коштував 22 коп., у травні 1992 р. – 3,30 крб., у травні 1995 р. – 26 тис. крб., а у травні 1996 р. – 60 тис. крб. Щоб виправити “помилку”, яка була допущена при вимірюванні ВВП такою “еластичною лінійкою”, використовують індекс цін.
Номінальний ВВП (ВНП)
Реальний ВВП (ВНП) = ------------------------------------
Індекс цін
Таким чином, реальний ВВП відображає ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах. І як такий він є значно точнішою, у порівнянні з номінальним ВВП, характеристикою функціонування економіки.
Індекс споживчих цін (ІСЦ) показує зміни середнього рівня цін “кошика” товарів та послуг, що споживає середня сім’я міста. Склад споживчого кошика фіксується на рівні базисного року.
Ціна ринкового кошика даного року
ІСЦ = --------------------------------------------------------- х 100
Ціна аналогічного кошика базисного року
Індекс даного типу не враховує змін у структурі вагів поточного періоду в порівнянні з базисним, що деякою мірою спотворює результат. Наприклад, ІСЦ, де використовується споживчий кошик базисного року, не враховує змін у структурі споживання в поточному періоді, тобто можливу заміну дорогих благ дещо дешевшими в умовах зростання цін.
Індекс цін – неявний дефлятор ВВП, або дефлятор ВВП, розраховується на основі використання набору благ поточного періоду.
Номінальний ВВП (ВНП)
Індекс (дефлятор) ВВП (ВНП) = ---------------------------------
Реальний ВВП (ВНП)
9.3. ВВП та суспільний добробут
Виходячи з попереднього аналізу, можна зробити висновок, що ВВП та інші показники, розраховані на його базі, виступають важливими характеристиками функціонування національної економіки. Широко розповсюджена думка, що між реальним ВВП та суспільним добробутом обов’язково повинен існувати позитивний взаємозв’язок. Тобто, чим вищий рівень виробництва, тим ближче суспільство до “гарного життя”.
Економічна наука визначає добробут як забезпеченість населення матеріальними та духовними благами і послугами. Рівень матеріального добробуту залежить перш за все від досягнутого ступеня розвитку продуктивних сил і розміру тієї частки НД, яку населення одержує для задоволення своїх потреб.
Для поглибленого розуміння категорії “добробуту” в економічній літературі розрізняють загальний добробут та економічний добробут, що дає змогу визначити залежність загального добробуту від економічного. При цьому під економічним добробутом розуміють сукупність таких задоволених і незадоволених потреб, які можуть бути виміряні за допомогою грошей. Проте добробут суспільства залежить не лише від матеріального вдоволення потреб, які оцінюються у вартісній формі. Відомий англійський економіст А.Пігу в розробці своєї теорії добробуту приділяв значну увагу етичній стороні економічного життя суспільства. Так, на думку вченого, огрубляючий вплив поганих побутових умов на людину є не менш важливим, ніж пряме невдоволення потреб.
Поряд з цим, використовуючи ВВП (ВНП) для оцінки добробуту нації, необхідно враховувати, що існують деякі причини, за якими ці показники можуть спотворювати реальний обсяг виробництва, а деякі фактори збільшення обсягу виробництва негативно впливають на добробут суспільства. Наприклад, деякі товари та послуги, виготовлені в поточному році, не поступають на ринок, а значить, не мають ринкової ціни (послуги, якими користуються власники своїх же будівель, споживання сільськогосподарськими підприємствами частини власної продукції). Ринкової вартості не мають і послуги державних службовців (послуги міліції, пожежників, працівників державного апарату), хоча в ВВП враховуються витрати на виробництво даних послуг.
Крім цього, ВВП (ВНП) не включають:
а) купівлю проміжних товарів;
б) купівлю-продаж товарів, що вже були у вжитку (перепродаж автомобіля, будинку тощо);
в) чисто фінансові операції (купівлю-продаж цінних паперів);
г) трансфертні виплати (допомога по безробіттю, соціальна допомога тощо);
д) товари та послуги, які виготовляються та споживаються в межах домашніх господарств (ремонтні роботи самого власника будинку, робота домогосподарки, тощо).
Необхідно також зауважити, що розширення тіньової економіки, особливо в перехідній економіці, і неможливість врахування її масштабів, приводить до заниження даних про виробництво ВВП. Крім того, в перехідній економіці, виникають проблеми в розрахунку ВВП (ВНП), пов’язані з недосконалістю системи обліку діяльності зростаючої чисельності дрібних виробників.
Таким чином, система національного рахівництва не відображає повністю добробуту населення. Вона також не враховує збільшення вільного часу, оплачуваних відпусток та святкових днів. Крім того, ВВП (ВНП) як кількісний показник не відображає покращення або погіршення якості товарів, а цей фактор особливо важливий у зростанні добробуту.
Майже завжди виробництво і зростання ВВП супроводжується забрудненням навколишнього середовища, що спричиняє негативний вплив на добробут суспільства.
Більшість економістів вважає, що справедливий розподіл сукупного обсягу виробництва, буде сприяти підвищенню економічного добробуту. Проте ВВП, вимірюючи обсяг сукупного виробництва, не відображає змін у складі та розподілі продукції.
Найпоширенішою є думка, що найбільш ґрунтовною характеристикою економічного добробуту виступає розрахунок ВВП на душу населення. Проте, якщо разом із зростанням ВВП буде зростати і кількість населення, то життєвий рівень у розрахунку на душу населення буде стабільним, а іноді і знижуватись. Поряд з цим, дві країни можуть мати однаковий показник ВВП на душу населення, та різний рівень цін, а значить і різну купівельну спроможність доходу.
Однакові показники ВВП на душу населення можуть доповнюватись іншими показниками: рівнем освіти населення, тривалістю життя, калорійністю харчування тощо, які є обов’язковими при визначенні добробуту нації. Часто відмінності між країнами за цими показниками пов’язані із ступенем диференціації доходів населення.
9.4. Загальна макроекономічна рівновага: модель сукупного попиту та сукупної пропозиції
Для визначення та пояснення реального ЧНП і рівня цін використовують модель загальної рівноваги, яка визначається через рівень сукупного попиту і сукупної пропозиції.
Сукупний попит (АD) – це сума всіх витрат на кінцеві товари та послуги, вироблені в економіці. Він відображає зв’язок між обсягом сукупного випуску, який готові придбати економічні агенти, та загальним рівнем цін в економіці.
В структурі сукупного попиту можна виділити:
Графічно модель сукупного попиту може бути подана у вигляді спадної кривої, що відображає кількість товарів та послуг, які споживачі готові придбати при кожному можливому рівні цін (Рис.9.1). Вона дає такі комбінації обсягу випуску і загального рівня цін в економіці, за яких товарний та грошовий ринки знаходяться в рівновазі.
Рівень
цін
С *
В *
АD
Реальний обсяг виробництва
Рис. 9.1.Крива сукупного попиту
На динаміку ВВП, що споживається (купується), впливають цінові та нецінові фактори. Дія цінових факторів реалізується через зміну в обсязі сукупного попиту на товари та послуги і графічно виражається рухом вздовж кривої АD. Наприклад, зростання рівня цін викличе зменшення величини сукупного попиту і переміщення вздовж кривої з точки В в точку С. Найпростіше ця залежність виражається через рівняння кількісної теорії грошей: MV = PY, звідси Р = MV / Y або Y = MV / Р, де
М –грошова маса;
V – швидкість грошового обігу;
P – рівень цін в економіці (індекс цін);
Y – реальний обсяг випуску.
Від’ємний кут нахилу кривої АD пояснюється наступним: чим вищий рівень цін, тим менші реальні запаси грошових засобів M / Р, а значить, менша кількість і товарів та послуг, на які є попит.
Обернена залежність між величиною сукупного попиту і рівнем цін пояснюється також ефектом відсоткової ставки, ефектом багатства та ефектом імпортних закупок.
Ефект відсоткової ставки свідчить, що за даного обсягу грошової маси більш високий рівень цін підвищить попит на гроші, збільшуючи тим самим відсоткову ставку і зменшуючи обсяг закупок споживчих товарів та устаткування.
Ефект багатства, або реальних касових залишків свідчить, що інфляція скорочує реальну вартість або купівельну спроможність фінансових активів з фіксованою вартістю, якими володіють домогосподарства, і примушує їх тим самим зменшувати витрати на споживання.
Ефект імпортних закупок передбачає, що існує обернена залежність між зміною рівня цін в Україні в порівнянні з іншими країнами та зміною чистого експорту в українському сукупному попиті.
До нецінових факторів сукупного попиту відноситься все, що впливає на споживчі витрати домашніх господарств, інвестиційні витрати фірм, державні витрати, чистий експорт: добробут споживачів, їх сподівання, податки, відсоткові ставки, субсидії та пільгові кредити інвесторам, коливання валютних курсів, умови на зовнішніх ринках тощо.
Нецінові фактори обумовлюють зміну сукупного попиту, переміщуючи криву АD вліво чи вправо.
Сукупна пропозиція (АS) – це обсяг сукупного випуску за будь-якого можливого рівня цін. Графічно модель сукупної пропозиції може бути подана кривою, яка виражає пряму залежність між рівнем цін та обсягом виробництва (Рис. 9.2).
При аналізі сукупної пропозиції необхідно взяти до уваги дискусію, яка ведеться в економічній науці, відносно природи та форми цієї кривої. Важливо також зрозуміти, що форма кривої сукупної пропозиції відображає зміни витрат виробництва на одиницю продукції в умовах, коли змінюються обсяги національного виробництва.
В сучасній економічній літературі виділяють три відрізки кривої АS (Рис.9.2).
Класична модель описує поведінку економіки в довгостроковому періоді. Аналіз сукупної пропозиції в класичній теорії базується на наступному:
Р вертикальний, або
класичний відрізок
Зростаючий, або
проміжний
відрізок
горизонтальний, або
кейнсіанський відрізок
Y
Рис. 9.2. Крива сукупної пропозиції
Кейнсіанська модель розглядає функціонування економіки на порівняно коротких відрізках часу. Кейнсіанський відрізок горизонтальний, оскільки економіка функціонує в умовах неповної зайнятості факторів виробництва, а тому розширити виробництво можна без збільшення витрат на одиницю продукції і підвищення рівня цін.
На проміжному відрізку, коли у виробництві з’являються вузькі місця і використовуються менш ефективне устаткування та менш кваліфікована робоча сила, витрати на одиницю продукції зростають. Тому на цьому відрізку за умови розширення реального обсягу національного виробництва повинні зростати ціни.
Головні нецінові фактори сукупної пропозиції включають:
За рівних умов зміни одного з цих факторів приводять до змін витрат на одиницю продукції при різних обсягах національного виробництва і тим самим до змін у положенні кривої сукупної пропозиції.
Перетин кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає рівноважний обсяг виробництва та рівень цін в економіці.
Р
AD AS
P*
Y* Y
Рис.9.3. Макроекономічна рівновага в моделі АD-AS
Різкі зміни сукупного попиту та сукупної пропозиції – шоки – призводять до відхилення обсягу випуску та зайнятості від потенційного рівня. Шоки з боку попиту можуть виникати, наприклад, внаслідок різкої зміни пропозиції грошей або швидкості їх обертання, різких коливань інвестиційного попиту тощо. Шоки пропозиції можуть бути пов’язані з різкими стрибками цін на ресурси (наприклад, нафтовий шок), зі стихійним лихом, яке впливає на втрату частини ресурсів і можливе зменшення потенціалу, з посиленням активності профспілок, зі змінами в законодавстві і, наприклад, пов’язаним з цим значним зростанням витрат на охорону навколишнього середовища, тощо.
Підводячи підсумки, необхідно зауважити, що загальна модель АD-AS є основою для подальшого аналізу макроекономічних проблем національної економки.