Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 8: „Злочини у сфері господарської діяльності”
(оглядова лекція)
Базове джерело для опрацювання теми – останнє видання НПК за ред. М.І. Мельника та М.І. Хавронюка (2012) або останнє видання „харківського” НПК (2013).
Опрацювати положення всіх ППВСУ, рекомендованих до даної теми у програмі курсу (див. Практикум), з урахуванням змін та доповнень, внесених до розділу VII ОЧ КК у 2012-13 роках
1. Назва розділу VII ОЧ КК побудована у нетиповий спосіб – вона починається словами “злочини у сфері...”, а не словами „злочини проти...”, що видається не дуже вдалим, оскільки традиційно слово „проти” позначає спрямованість відповідних злочинів проти тих чи інших об’єктів кримінально-правової охорони.
2. Рішення законодавця про віднесення до числа злочинів у сфері господарської діяльності цілого ряду типів суспільно небезпечної поведінки видається неоднозначним з огляду на безпосередній об’єкт останніх. Зокрема мова йде про злочини, передбачені ст.ст. 199, 209, 209-1, 212 КК. Як наслідок, на рівні розділу VII ОЧКК не витримується будь-який із традиційних варіантів співвідношення між родовим об’єктом певної групи злочинів та безпосередніми об’єктами злочинів окремих видів.
3. Характерною рисою норм розділу VII ОЧКК є їх бланкетний характер. З огляду на це при їх застосуванні може мати місце ряд особливих кримінально-правових ситуацій, вирішення яких є має здійснюватись відповідно до наступних орієнтирів (які можуть застосовуватись „за аналогією”):
а) абз. 2 п. 5 ППВСУ від 25.04.2003 №3 (видається, що це положення може застосовуватись за аналогією, незважаючи на втрату чинності ст. 202 КК) – застосування кримінального закону, якщо має місце „прогалина” на рівні регулятивного законодавства;
б) абз 2. п. 6 ППВСУ від 08.10.2004 №15 – застосування кримінального закону у разі суперечностей в регулятивному законі чи актах його тлумачення;
в) рішення КСУ у справі про зворотної дії кримінального закону в часі від 19.04.2000 року – значення змін у регулятивному законодавстві для вирішення питання про дію в часі положень кримінального закону.
4. З суб’єктивної сторони абсолютна більшість злочинів в сфері господарської діяльності вчиняються з умисною виною. При цьому з огляду на традиційні підходи теорії кримінального права, її зміст (умисної форми вини) не включає усвідомлення протиправності вчинюваного діяння, що певною мірою виглядає неоднозначно. Особливо у випадках, коли регулятивне (податкове) законодавство відзначається істотною динамікою, що суттєво нівелює загальноюридичну максиму „Незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення”.
5. З техніко-юридичної точки зору окремі статті розділу VII ОЧ КК мають нетипову побудову (наприклад, ст. 204 КК) – у частинами другою та третьою таких статей „фіксуються” не кваліфікований (особливо кваліфікований) ЮСЗ, а ЮСЗ, що є абсолютно самостійними по відношенню до ЮСЗ, передбачених частинами першими відповідних статей. Як наслідок у випадках, коли в поведінці суб’єкта (одному її прояві) наявні ознаки ЮСЗ, передбачених різними частинами однієї з таких статей, поведінку суб’єкта слід оцінювати за правилами сукупності злочинів.
6. Внесення значної кількості змін та доповнень до розділу VII ОЧ КК призвело до виникнення принаймні двох неоднозначних ситуацій:
а) на сьогодні кримінальна відповідальність за незаконне виготовлення та збут голографічних захисних елементів передбачена як ст. 199, так і ст. 216 КК. Хоча у даному разі важко говорити про цілеспрямоване рішення законодавця, але, по суті, в даному разі має місце т.зв. фактичний спосіб зміни закону (нехарактерний для кримінального права), а відтак – дії суб’єкта у відповідних ситуаціях мають кваліфікуватись за ст. 199 КК;
б) ст. 215 КК до її скасування передбачала кримінальну відповідальність за збут цілого ряду документів, які мають грошовий еквівалент (зокрема, проїзних документів, якщо вони не потребують внесення до них певних змін), а ст. 227 КК – за обман покупців та замовників. На сьогодні відповідальність за такі прояви суспільно небезпечної поведінка передбачена ст. 135-1, 155-2 КАП. У той же час вони, очевидно, можуть розглядатись і як особливі прояви шахрайства. Таким чином, слід говорити про конкуренції норм кримінального (ст. 190 КК) та адміністративного (ст. 135-1, 155-2 КАП) права. З огляду на ч. 2 ст. 9 КАП, наведені ситуації слід кваліфікувати як шахрайство, хоча таке вирішення питання, очевидно, не в інтересах обвинуваченого.
7. Контрабанда (ст. 201 КК):
а) на сьогодні не є кримінально караною контрабанда товарів – такі діяння є адміністративно караними;
б) при кваліфікації контрабанди слід мати на увазі, що поняття „митний кордон України” та „державний кордон України” не є тотожними;
в) звернути увагу на сформульованій у відповідній ППВСУ підхід до вирішення питання про момент визнання контрабанди закінченим злочином. Він не може вважатись універсальним хоча б тому, що не враховує можливості вчинення контрабанди шляхом переміщення товарів поза митним контролем.;
г) у чинному кримінальному законі передбачений ще один різновид контрабанди – див. ст. 305 КК. При цьому, якщо до набрання чинності ЗУ від 15.11.2011 року, ЮСЗ, передбачені ст.ст. 201 та 305 КК були спеціальними, то після декриміналізації контрабанди товарів вони стали суміжними. У випадку, якщо суб’єкт вчиняє контрабанду предметів, передбачених ст.ст. 201 та 305 КК, дії суб’єкта слід кваліфікувати за сукупністю злочинів;
ґ) очевидно, не можуть розглядатися як спеціальні різновиди контрабанди злочини, об’єктивна сторона яких передбачає ввезення на територію України певних предметі – див. ст. 300, 301 КК. Спрощено кажучи, контрабанда охоплює ввезення на територію України певних предметів з порушення вимог митного контролю, а вказані предмети на територію України не можуть ввозитись взагалі.
8. Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК):
а) протидія законній господарській діяльності є двооб’єктним складеним насильницьким злочинів – при його кваліфікації виникає конкуренція „частини” та „цілого” між нормами, що передбачають відповідальність за окремі прояви насильства (зокрема, ст.ст. 121, 122, 125-127, 129 КК), та нормами, передбаченими ч.ч. 2, 3 ст. 206 КК (подолання конкуренції здійснюється відповідно до традиційних орієнтирів);
б) ЮСЗ, передбачені ст. 206 КК, є суміжними щодо ЮСЗ, передбачених ст.ст. 189, 355 КК (детальніше – див. рекомендовані джерела);
в) щодо змісту окремих ознак ЮСЗ, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 206 КК, – див. ППВСУ № 10 від 06.11.2009 року;
г) ЮСЗ, передбачений ч. 3 ст. 206 КК побудований, у тому числі на основі юридичної конструкції „діяння, що спричинило тяжкі наслідки”, - див. Тему 2;
ґ) особливості врахування при кваліфікації ознаки „спричинило велику шкоду” так ж самі, як і ознаки „тяжкі наслідки”;
д) у випадку, якщо протидія законній господарській діяльності поєднується з умисним вбивством, дії суб’єкта додатково кваліфікуються за ст. 115 КК;
е) смерть потерпілого або ТТУ, спричинені необережно охоплюються ч. 3 ст. 206 КК (ознакою „тяжкі наслідки”) та додаткової кваліфікації не потребують (за основним правилом подолання конкуренції „частини” та „цілого”). В окремих НПК вказується, що цією ж ознакою охоплюються й СТТУ, але такий підхід є некоректним.
9. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (далі – легалізація доходів) (ст. 209 КК):
а) за відповідною постановою та НПК опрацювати зміст окремих форм легалізації доходів; в тому числі – з’ясувати, які суб’єкти можуть здійснювати легалізацію доходів в тій або іншій формі;
б) поняття „предикатного” діяння передбачене у п. 1 примітки до ст. 209 КК. Звернути увагу – таким діянням може бути і суспільно небезпечне діяння неосудної особи чи особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності, а так само діяння, що передбачене кримінальним законом іноземної держави та вчинене за межами території України;
в) окрема проблема – відмежування даного злочину від злочину, ЮСЗ якого передбачений ст. 198 КК (опрацювати за НПК за редакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка). Очевидно, критеріїв розмежування може бути декілька, а у найскладніших випадках ним є мета надати доходам легального статусу або створити враження про легальний характер їх походження, хоча безпосередньо у ч. 1 ст. 209 КК така мета й не передбачена.
г) фактично легалізація доходів може являти собою особливий прояв причетності до злочину, хоча у ч. 6 ст. 27 КК вона не згадується.
10. Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (далі – ухилення від сплати податків) (ст. 212 КК):
а) опрацювати за відповідною ППВСУ та за НПК – при цьому з’ясувати можливі способи ухилення від сплати податків;
б) звернути увагу – суб’єкт даного злочину загальний, ним можуть бути і фізичні особи, які не є службовими;
в) в окремих випадках суб’єктом ухилення від сплати податків визнається платник податку, а в яких – податковий агент;
г) звернути увагу на особливості кваліфікації неправомірних дій з майном, що перебуває у податковій заставі – такі дії не кваліфікуються як ухилення від сплати податків;
ґ) за НПК та постановою з’ясувати співвідношення норм ст. 212 КК з нормами ст. 222 КК та обумовлені цим співвідношенням підходи до кваліфікації (очевидно, підходи до кваліфікації, передбачені п. 24 ППВСУ від 25.04.2003 № 3, продовжують зберігати актуальність). Звернути увагу – проф. П. П. Андрушко ще у 2002 році було висловлено думку про те, що норми ст. 212 КК та ст. 222 КК можуть бути як загальними, так і спеціальними по відношенню одні до одних в залежності від суворості їх санкцій;
д) видається, що за наявності відповідних обставин поведінку особи, яка здійснила переміщення товарів чи інших предметів через митний кордон України без сплати митних зборів, мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачений ст. 201 КК та 212 КК (це обумовлено особливостями об’єктивної сторони контрабанди – „переміщення через митний кордон...”, а не „ухилення від сплати митних зборів”);
е) у ч. 4 ст. 212 КК передбачений спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності. Звернути увагу – дане положення кримінального закону має до певної міри некоректний характер в частині визнання обставиною, з якою пов’язується звільнення від кримінальної відповідальності, сплати особою відповідного податку, збору (іншого платежу). Якщо суб’єктом злочину є службова особа, а платником податку – юридична особа, в якій працює службова особа, незрозуміло хто має сплатити податок – сам суб’єкт злочину чи юридична особа.
11. У значній кількості ЮСЗ злочинів у сфері господарської діяльності передбачені ознаки кількісного характеру, що позначають майнову шкоду відповідним суб’єктам – усі ці ознаки мають юридичну природу подібну до ознаки „тяжкі наслідки” (див. Тему 3).
12. Звернути увагу на особливості відмежування окремих злочинів у сфері господарської діяльності від злочинів проти власності – ст.ст. 190 та 199 КК, ст.ст. 191 та 222 КК (див. положення відповідних ППВСУ).
Інші питання (відповідно до програми курсу – див. Практикум) опрацювати самостійно.
Тема 9: „Злочини проти довкілля”
(оглядова лекція)
Базові джерела:
1) ППВСУ від 10 грудня 2004 року №17 „Про судову практику в справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля” (далі – Постанова );
2) останнє видання НПК за ред. М.І. Мельника та М.І. Хавронюка (2012) або останнє видання „харківського” НПК (2013).
1. Традиційна проблема – відмежування цілого ряду злочинів проти довкілля (див., зокрема, ст.ст. 239-1, 239-2, 244, 246, 248, 249 КК) від злочинів проти власності. В узагальненому вигляді критеріями розмежування є наступним – природні багатства (об’єкти рослинного та тваринного віту, корисні копалини, тощо) в їх природньому стані не можуть бути предметами злочинів проти власності, оскільки вони не створені людською працею. Фрагментарними орієнтирами в цьому плані є абз. 5 п. 9 та абз. 5 п. 12 Постанови. Слід відзначити, що в окремих джерелах вищенаведена обставина не береться до уваги – зокрема, П.С. Берзін та А.М. Мірошниченко вважають, що до доповнення КК ст.ст. 239-1, 239-2 відповідні діяння кваліфікувались за ст. 194 КК. Такий підхід видається некоректним, оскільки поверхневий (ґрунтовий) шар за жодних умов не створювався людською працею;
2. З огляду на сказане вище, можна зробити висновок, що у випадках, коли суб’єкт в протиправний спосіб намагається встановити контроль над певною земельною ділянкою як над певною територією, його дії мають кваліфікуватися як злочин проти власності (наприклад за ст.ст. 189, 190, 197-1 КК), якщо ж суб’єкта цікавлять природні властивості землі, а саме – ґрунтовий покрив, його дії мають кваліфікуватися за ст.ст. 239-1, 239-2.
3. Абсолютна більшість норм розділу ОЧ КК мають бланкетний характер. Щодо особливостей застосування норм такого типу – див. положення попередньої теми („за аналогією”).
4. Норми, які передбачають відповідальність за злочини проти довкілля побудовані з використання цілого ряду юридичних конструкцій: а) „діяння, що спричинило істотну шкоду”; б) „діяння, що спричинило тяжкі наслідки”; в) „діяння, що спричинило загибель людей”; г) „діяння, що створило небезпеку для життя чи здоров’я людей (чи для довкілля)” (різновид більш загальної конструкції “делікт створення небезпеки”, структура якої включаю в якості наслідку небезпеку настання певної шкоди); ґ) „діяння, що завдало великої матеріально шкоди”. Спільної особливістю всіх наведених конструкцій є наслідки, які мають реальний характер, тобто інкримінуються суб’єктові виключно в разі їх реального настання (детальніше див. відповідні положення Теми 2, які стосуються конструкції „діяння, що спричинило тяжкі наслідки”).
5. Звернути увагу, що такі ознаки як „істотна шкода” та „тяжкі” наслідки на рівні розділу VIII ОЧ КК мають повністю або, принаймні, частково оціночний характер. Орієнтири, щодо розуміння їх змісту див. п. 5 Постанови.
6. Розуміння змісту ознаки “загибель людей” – традиційне для правозастосовчої практики України – ця ознака охоплює і смерть однієї людини – див. п. 6 Постанови (цей правозастовочий орієнтир неузгоджений з абз. 2 п. 5 Постанови);
7. До певної міри неоднозначним є питання про зміст психічного ставлення суб’єкта до наслідків у межах всіх вищенаведених конструкцій. Видається, що це питання має вирішуватися по-різному:
а) щодо загибелі людей – ставлення може бути лише необережним (див. детальніше Тему 2);
б) щодо тяжких наслідків та істотної шкоди – лише необережне психічне ставлення, якщо мова йде про шкоду для здоров’я людини; та умисний або необережний характер, якщо мова йде про інші прояв шкоди (така особливість обумовлена особливостями безпосереднього об’єкту таких злочинів, змістом об’єктивної сторони та межами санкцій відповідних норм);
в) щодо великої матеріальної шкоди та небезпеки для життя чи здоров’я людей – очевидно може бути як умисне, так і необережне ставлення.
8. У випадках, коли злочини проти довкілля призводять до шкоди життю чи здоров’ю людини, питання про її оцінку має вирішуватися з урахування правил конкуренції „частини” та „цілого”. При цьому можливі випадки, коли співвідношення норм розділу VIII ОЧ КК та інших розділів (наприклад ч. 2 ст. 239 КК та норм ст. 119 КК), з огляду на зміст їх санкцій, фактично зумовлює необхідністю кваліфікації дій суб’єкта за сукупністю злочинів. При цьому відповідно до абз. 1 п. 13 ППВСУ №7 від 4 червня 2010 року кваліфікація дій суь’єкта має здійснюватися лише за нормою-„цілим”. При вирішенні навчальних задач та завдань можливо використовувати будь-який варіант кваліфікації, оскільки в даному випадку положення ППВСУ № 7 має досить чітко виражений елемент некоректності, та до певної міри не узгоджується з її ж абз. 2 п. 11.
9. Звернути увагу – при кваліфікації злочину незаконного полювання можливе необережне психічне ставлення суб’єкта до місця вчинення злочину (заповідник або інша територія та об’єкти природно-заповідного фонду). Таким чином, у даному випадку має місце „аномальна” для кримінального права України ситуація – кримінальна відповідальність передбачається за вчинення необережного злочину з формальним ЮСЗ.
Тема 10: „Злочини проти громадської безпеки”
1. Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки. Систематизація ЮСЗ злочинів проти громадської безпеки.
2. Бандитизм: характеристика ЮСЗ.
3. Характеристика ЮСЗ, злочинів передбачених ст.ст. 262 – 264 КК.
4. Особливості ЮСЗ злочинів терористичного характеру;
5. Особливості ЮСЗ деяких інших злочинів проти громадської безпеки (ст.ст. 255, 256, 260 КК).
Джерела:
1. НПК за редакцією П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка – ст. 258-270 КК;
2. НПК за редакцією С.С. Яценка – ст. 255-257 КК (звернути увагу – текст НПК був підготовлений до прийняття ППВСУ №13, а тому у всіх випадках, коли його положення не узгоджується з правозастосовчими орієнтирами, пріоритет мають одержувати останні);
3. ППВСУ № 13 від 23.12.2005 року;
4. ППВСУ № 3 від 26.04.2002 року.
1. Громадська безпека, як певна соціальна цінність за КК 2001 року охороняється як самостійній родовий об’єкт. Основними відмінностями такого підходу до кримінально-правової охорони громадської безпеки порівняно з КК 1960 року, є:
а) глава X ОЧ КК 1960 року у своїй назві, окрім вказівки на громадську безпеку, містила також вказівки на громадський порядок та народне здоров’я. У зв’язку з цим питання про те, чи є громадська безпека родовим об’єктом кримінально-правової охорони за КК 1960 року в літературі вирішувалося неоднозначно;
б) за КК 1960 року до злочинів проти громадської безпеки відносилися т. зв. транспортні злочини. У чинному КК вони виділені в окремі структурні складові (розділ XI ОЧ КК).
Основними сутнісними характеристиками громадської безпеки як певної соціальної цінності є :
а) вона являє собою стан захищеності не окремої особи, а відповідних складових людського суспільного життя. Як наслідок, посягання на громадську безпеку спричиняють або створюють загрозу спричиненню шкоди невизначеному колу осіб;
б) складовою громадської безпеки є певний як правило чітко визначений порядок створення та функціонування так званих джерел підвищеної небезпеки. У даному випадку цей термін охоплює не лише його вузьке (цивільно-правове) значення. У широкому розумінні джерелами підвищеної небезпеки є й різноманітні злочинні об’єднання.
Безпосередні об’єкти окремих видів злочинів проти громадської безпеки являють собою певні компоненти (складові) громадської безпеки як соціальної цінності, що в науковій та навчальній літературі традиційно описується за допомогою шаблону – „громадська безпека в частині...”. У багатьох випадках елементом ЮСЗ злочинів проти громадської безпеки є предмети, що за своїми фізичними властивостями можуть спричиняти шкоду невизначеному колу осіб (зброя, радіоактивні матеріали, ядерно-вибуховий пристрій, тощо).
Питання для самостійної роботи
Чи можна визнати злочинне об’єднання (наприклад, банду) предметом злочину (зокрема, бандитизму)?
У крим пр літ злоч обмежен традиційно відносяться до джерел підвищенної небезпеки(у данному випадку мова іде про суто крим пр розуміння, яке є ширшим за цив правове) і власне цим обумовлюється той факт , що злочини, об'єктивна сторона яких, спрощенно кажучи, полягає у ств та участі у відповідних злочинних об'єднаннях відносяться до числа злочинів проти громадської безпеки, як і злочини, що полягають у незаконному поводженні зі зброєю. У зв'язку з цим видається цілком обґрунтованою постановка питання про те, що предмето злочинів юсз яких передбачено260, 255, 257, 258-3 кк принаймні у формі створення злоч об'єднання певного виду (злочинна орг, банда, тощо). Разом з тим у наукових та науково-практичних джерелах такий підхід не поділяється.
Тобто банда є предметом(прим автора).
З об’єктивної сторони більшість ЮСЗ злочинів проти громадської безпеки є формальними. Окремі ЮСЗ є матеріальними або формально-матеріальними. Звернути увагу – ЮСЗ окремих злочинів проти громадської безпеки побудовані з використанням специфічних конструкцій, в яких наслідок має прихований характер і набуває досить своєрідної форми – юридичний факт незаконного виготовлення зброї, як результат процесу її виготовлення, юридичний факт створення озброєної банди як результат дій по її організації тощо. До певної міри у цьому вбачається аналогія з юридичною конструкцією „розкрадання” (див. відповідні положення Теми 7).
З суб’єктивної сторони більшість злочинів проти громадської безпеки вчиняються умисно, вид умислу – прямий. Разом з тим ЮСЗ кваліфікованих різновидів злочинів проти громадської безпеки можуть допускати і необережне ставлення до наслідків. Значна частина злочинів проти громадської безпеки вчиняється з спеціальною метою. Суб’єкт даної групи злочинів, як правило, загальний.
Більшість злочинів проти громадської безпеки мають кваліфіковані різновиди. При побудові їх складів використовуються переважно „традиційні” кваліфікуючі ознаки („вчинення злочину повторно”, „вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб”).
Питання для самостійної роботи
У чому своєрідність „механізму” утворення кваліфікованих ЮСЗ, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 262 КК?
Особливості побудови кваліфікованого юсз на рівні ст.262 кк, полягають у наступному
А) окремі із кваліфікуючих ознак по суті являють собою нові(порівняно щ ч1 ст262 КК) форми вчинення злочину (розбій та заволодіння ... Шляхом зловживання службовим становищем)
Б) поєднання кваліфікуючих ознак з ознаками основного юсз - набуває нетипового х-ру, ззовні складається враження, що певні кваліфікуючі ознаки не можуть взаємодіяти з певними ознаками основного юсз та між собою.
З огляду на вищесказане потребує певного уточнення кримінально правовий зміст ч.2,3 ст262 КК
А) ознака вчинення злочину повторно повинна поширюватись на будь які форми вчинення злочину передбаченого ст. 262 з огляду на прложення ст.32 КК;
Б) очевидно так само має вирішувативась пит щодо ознаки "вчинення злочину орг группою" - у данному випадку системному тлумвченню ч.3 ст262 КК, слід віддавати пріорітет перед догматичним(формально-логічним) тлумаченням;
В) ознака "насильство що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого" однозначно прив'язана до такої форми вчин злоч передб ст262 КК - вимагання. При інкримінув суб'єкту будь якої іншого виду злоч цю ознаку ставити йому не можна.
Традиційним критерієм систематизації ЮСЗ злочинів проти громадської безпеки є специфіка відповідних „джерел підвищеної небезпеки”. За цим критерієм виділяють:
а) злочини пов’язані зі створенням та функціонування злочинних об’єднань (до цієї групи традиційно відносять і всі злочини терористичного характеру, хоча в цьому є певний елемент некоректності);
б) злочини пов’язані з незаконним поводження зі зброєю, бойовими приписам вибуховими речовинами, пристроями чи радіоактивними матеріалами;
в) злочини пов’язані з порушенням правил, що забезпечують громадську безпеку;
г) інші злочини проти громадської безпеки.
Питання для самостійної роботи
У чому сумнівність віднесення до числа злочинів проти громадської безпеки злочину, ЮСЗ якого передбачені ст. 270-1 КК?
Позиція законодавця щодо визнання злочину щодо умисного знищення чи пошкодження об'єктів жкг щодо злочинів проти гром безпеки видається не досить переконливою з огляду на місце у системі ОЧ ст 194-1.
За своїм суспільним значенням об'єкти електроенергетики та об'єкти жкг навряд чи істотно відрізняються, а ознака " що спричинило небезпеку для життя чи здоров'я людей на рівні ч.1 ст 270-1 навряд чи може бути непереборним агрументом накористь визнання умисного знищення чи пошкодження об'єктів жкг злочин проти громадської безпеки - бридична конструкція "делікт створення небезпеки" використ законодавцем і при побудові юсз злочинів, що посягають на інші соц цінності (аніж громадська безпека) - наприклад злочини проти довкілля чи злочини проти виробництва.
2. За чинним КК ЮСЗ бандитизму передбачає три форми даного злочину – організація озброєної банди, участь в ній, участь у вчинюваного нею нападі.
Організація озброєної банди
а) поняття „організація” видається до певної міри невдалим, оскільки воно може бути витлумачене двозначно – як характеристика певного процесу, і як характеристика певного процесу, що завершився результатом. Можливо коректнішим було б використання замість нього поняття „створення” (воно за будь-яких умов позначає результативний процес).
Звернути увагу – на рівні ст. 257 КК законодавець не диференціював відповідальність за участь в створенні озброєної банди та за участь у вже створеній банді, хоча на рівні ст. 260 КК реалізовано протилежний підхід;
б) юридичний факт організації (створення) озброєної банди, очевидно, має розглядатися як своєрідний наслідок діяльності відповідних суб’єктів;
в) момент визнання банди організованою (створеною) у найбільш спрощеному вигляді може бути сформульованим таким чином – „коли злочинне об’єднання набуло ознак озброєної банди”;
г) до певної міри неоднозначними є конкретизовані орієнтири ППВСУ № 13 щодо визнання організації озброєної банди закінченою:
- відповідно до абз. 1 п. 17 цієї ППВСУ момент закінчення організації озброєної банди пов’язується, в тому числі, з розробкою плану першого нападу (це є своєрідним відображенням підходів Пленуму ВСУ до моменту визнання створеними організованою групи та злочинної організації (див. п.п. 9, 10 ППВСУ № 13). У той же час з буквального тлумачення ч. 3, 4 ст. 28 КК випливає, що обов’язковими ознаками організованої групи і злочинної організації (а відтак – і озброєної банди) є наявність єдиного плану функціонування злочинного об’єднання. При цьому вимог, щодо обов’язкового існування у межах цього загального плану планів конкретних злочинів, закон не передбачає. Видається, що суб’єкти, які створюють організовану групу чи злочинну організацію повинні погодити лише видову специфіку принаймні двох перших злочинів, які вони планують вчиняти, але не конкретні обставини їх вчинення. Спрощено кажучи, така домовленість обов’язково повинна передбачати, що буде вчинено дві крадіжки, а не те, що буде вчинено дві крадіжки з конкретних квартир. Такий підхід повинен бути визначальним при вирішення навчальних задач та завдань.
Отже, наявність або відсутність плану першого нападу не повинна братися до уваги при вирішенні питання про те, чи завершено створення озброєної банди. Водночас наявність такого плану є підставою для інкримінування суб’єктам, які брали участь у його розробці, готування до злочину певного виду (розбою, вимагання, тощо). Окрема проблема – чи можна інкримінувати таким суб’єктам ознаку „вчинення злочину організованою групою”. Відповідь на це питання видається позитивною за умови, якщо на момент розробки плану вчинення нападу наявна мінімальна кількість осіб характерна для організованої групи;
- Питання для самостійної роботи
Яким чином слід тлумачити друге речення абз. 2 п. 19 ППВСУ № 13:
а) чи обов’язково всі члени організованої групи/злочинної організації повинні знати про факт заволодіння зброєю;
б) чи взагалі обов’язкове здобуття зброї під час нападу, про який згадується в цьому орієнтирі, для визнання організації банди закінченою?
Для інкримінування суб'єктам, які беруть участь в організації закінченого бандитизму у цій формі не вимагається знання кожного з них про момент здобуття хоча б одним із спільників вогнепальної чи холодної зброї, достатньо, щоб кожен із спільників дав чітку та конкретну згоду бути учасником злочинного об'єднання яка відповідає законодавчим ознакам банди.
Абз2 п19 ПВСУ #19 очевидно слід розуміти таким чином - у ньому іде мова про так би мовити результативний напад під час якого прынаймні один із членів банди хоча б на мінімальний період часу встановив контроль на відповідною одиницею зброї. Інакше тлумачення цього орієнтиру -"наприклад банду слід вважати створеною чи була здобута зброя - буде не узгоджуватись з заг моментом коли орг озброєної банди слід вважати закінченою.
- з огляду на абз. 1 п. 23 ППВСУ № 3, заволодіння членами організованої групи або злочинної організації несправною зброєю не є показником озброєності групи чи організації. Лише з моменту приведення такої „зброї” у придатний до використання стан група чи організація стає бандою;
Питання для самостійної роботи
У чому відмінність кримінально-правової оцінки невдалої організації озброєної банди за ППВСУ № 13 та НПК за редакцією С.С. Яценка?
Звернути увагу - у ППВСУ #13 будь яка невдала орг озброєної банди має кваліфікуватись як замах на бандитизм ( очевидно першої форми), у той же час у НПК за ред Яценка пропонується диференційований підхід до таких ситуацій: якщо на момент припинення організаційної діяльності по ств банди спільники вже створили організовану группу їх дії кваліфікуються як замах на бандитизм. Якщо ж орг группу не було створено - скоєне слід кваліфікувати, як готування до бандитизму у першій формі
ґ) у випадках, якщо організація озброєної банди набуває форми злочину іншого виду дії суб’єкта мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів (наприклад, за ст. 257 та ст. 262 КК). Правозастовчі орієнтири – абз. 1 п. 10, абз. 1 п. 12 ППВСУ № 7 від 4 червня 2010 року.
Звернути увагу – тривалий час (у радянський та пострадянський період) банда розглядалася як особливе злочинне об’єднання, яке не завжди характеризувалося ознаками, що на сьогодні притаманні хоча б організованій групі. Зокрема, бандою визнавалося й об’єднання, яке складалося із двох осіб, і об’єднання, яке було створене для вчинення одного нападу, який потребував тривалої підготовки. У постанові № 13 Пленум ВСУ до певної міри спробував „узгодити” вказані вище підходи правозастосовчої практики із законодавчим розумінням організованої групи та злочинної організації. Як підсумок, у цілому ряді положень ППВСУ № 13 зазначається, що організована група, злочинна організація (у тому числі, банда) можуть створюватися для вчинення одного злочину (нападу), який потребує довготривалої підготовки (наприклад – угон літака або розбійний напад на установу банку, яка перебуває під посиленою охороною). Очевидно, надавши таке тлумачення поняттю організованої групи та поняттю злочинної організації Пленум ВСУ вийшов за межі своєї компетенції – фактично він створив нове, відмінне від законодавчого розуміння організованої групи та злочинної організації. У даному випадку, очевидно, не можна говорити навіть про поширювальне тлумачення кримінального закону. При вирішенні навчальних задач та завдань кримінально-правова оцінка злочинних об’єднань створених для вчинення одного злочину, що потребує довготривалої підготовки, може здійснювати як за підходом ППВСУ № 13, так і за буквальним законодавчим підходом (в обґрунтуванні слід зазначити про протилежний підхід порівняно до того, який був застосований при оцінці ситуації).
Участь в озброєній банді
1. Щодо змісту цієї форми бандитизму – див. п. 23 ППВСУ № 13;
2. У даному правозастосовчому орієнтирі фактично не сформульовано чітких критеріїв відмежування даної форми бандитизму від пособництва у бандитизмі, яке полягає в сприянні функціонуванню озброєної банди. Формулювання „членство... в банді” виглядає надто некоректним. Видається, що підставами для визнання особи учасником озброєної банди можуть бути:
а) наявність у неї усвідомлення того, що вона вчиняє певні дії в інтересах озброєної банди;
б) ознайомлення такої особи з планом діяльності та функціонування озброєної банди;
в) наявність у неї постійних контактів принаймні з декількома іншими учасниками озброєної банди;
г) наявність постійного „доходу” від діяльності озброєної банди.
Поєднання наведених вище критеріїв дозволяє більш-менш точно відмежовувати учасників озброєної банди від осіб, що вчиняють пособництво у бандитизмі.
3. До певної міри неоднозначним є написання ЮФО тих суб’єктів, які сприяють функціонування озброєної банди, не будучи її учасниками. У ППВСУ № 13 зазначено, що дії таких осіб кваліфікуються як пособництво у бандитизмі. Разом з тим виникає питання – про пособництво у якій саме формі бандитизму йде мова. Очевидно, за логікою Пленуму ВСУ йдеться про пособництво в участі в озброєній банді. Однак такий варіант ЮФО містить серйозний елемент умовності.
4. Суб’єкти, які вчиняли дії по організації озброєної банди, з моменту завершення організації „автоматично” „перетворюються” на її учасників, відтак їх поведінка має кваліфікуватися з інкримінування їм двох форм бандитизму.
5. Досить неоднозначно виглядає ситуація, коли наявна у членів банди зброя стає непридатною для її використання. Якщо орієнтуватись на абз. 1 п. 23 ППВСУ № 3, такі предмети перестають бути зброєю, а відтак – організована група чи злочинна організація втрачає ознаку озброєності. З іншого боку, якщо члени злочинного об’єднання планують у подальшому відремонтувати зброю, такий висновок видається передчасним. При вирішенні навчальних задач та завдань можна орієнтуватись на будь-який підхід, але на рівні обґрунтування слід застерегти про вказану проблему.
Участь у нападі вчинюваному озброєною бандою
1. Щодо поняття нападу вчинюваного озброєною бандою – див. п. 24 ППВСУ № 13.
2. Звернути увагу – друге речення п. 24 ППВСУ № 13 фактично являє собою конкретизацію тієї складової першого речення цього пункту, в якій іде мова про створення загрози застосування зброї. Таким чином, на думку Пленуму ВСУ, поняттям нападу в складі бандитизму охоплюються, в тому числі, й ситуації, коли при вчиненні злочину з боку членів озброєної банди було відсутнє реальне використання бойових можливостей зброї або погроза використання її бойових можливостей. Наприклад, як напад, вчинений озброєною бандою, слід кваліфікувати ситуацію, коли члени озброєної банди вчиняють крадіжку і при цьому хоча б один з них має при собі зброю, яку готовий застосувати у разі, якщо інші особи спробують перешкодити вчиненню злочину.
Окрема проблема (досить типова для ОЧ КК) – співвідношення понять погроза зброєю та загроза застосування зброї. Ці поняття мають неоднаковий кримінально-правовий зміст. Детальніше дивись Теми 4, 13.
3. Щодо особливостей кваліфікації участі в нападі осіб, які не є учасниками озброєної банди – див. п. 25 ППВСУ № 13;
4. Досить неоднозначно може вирішуватися питання момент закінчення цієї форми бандитизму. Відповідно до ст. 30 КК – самого факту участі члена організованої групи чи злочинної організації у підготовці до вчинення злочину певного виду достатньо, щоб кваліфікувати його дії за відповідною статтею (частиною статті ОЧКК), без посилання на статті ЗЧ КК. У зв’язку з цим виникає питання про те, чи можна пов’язувати момент третьої форми бандитизму з підготовкою до вчинення нападу? Відповідь на це питання очевидно видається негативною. Як випливає з п. 25 ППВСУ № 13 під участю у нападі Пленум ВСУ розуміє саме безпосередню участь у нападі (виконанні об’єктивної сторони злочину певного виду). Таким чином, момент закінчення форми бандитизму фактично збігається з початком виконання об’єктивної сторони злочину, в якому „втілюється напад”. У той же час при оцінці дій членів озброєної банди, які лише забезпечували підготовку нападу, очевидно мають враховуватися положення ст. 30 КК – тобто таким суб’єктам також має інкримінуватись третя форма бандитизму;
5. Оскільки за підходами ППВСУ № 13 банда зажди являє собою організовану групу чи злочинну організацію, з огляду на ч.ч. 3, 4 ст. 28 КК нападом може вважатися лише такий акт спільної злочинної діяльності у підготовці або вчиненні якого брали участь не менше 3-х членів озброєної банди;
6. При написані ЮФО для даної форми бандитизму обов’язково слід уникнути альтернативних характеристик, які стосуються нападу, що вчиняється озброєною бандою – в ЮФО має бути зазначено, які з перерахованих у ст. 257 КК об’єктів нападу фігурують у відповідній правозастосовчій ситуації;
7. Звернути увагу на особливий підхід щодо кваліфікації нападів, які вчиняються озброєною бандою, - п. 26 ППВСУ № 13. Традиційно теорією кримінального права та правозастосовчою практикою бандитизм розумівся як складений злочин – у зв’язку з цим, якщо напади, що вчинялися озброєною бандою, являли собою злочини менш тяжкі, аніж бандитизм, вони поглиналися ним, а якщо вони каралися так само або більш суворо – дії суб’єктів кваліфікувалися за сукупністю злочинів. П. 26 ППВСУ № 13 фактично перекресли цей уставлений підхід – на думку Пленуму ВСУ, якщо у ст. 257 КК не конкретизовані видові ознаки нападу, будь-який напад вчинений озброєною бандою кваліфікується за сукупністю зі ст. 257 КК.
Пізніше такий підхід був покладений Пленумом ВСУ в основу універсального правила оцінки кримінально-правових ситуації такого типу – див. абз. 1 п. 12 ПППВСУ №7 від 04.06.2010 року.
Озброєність як ознака банди
1. Щодо змісту цієї ознаки банди – див п. 18, 20 ППВСУ № 13.
2. Питання для самостійної роботи
Який елемент ЮСЗ характеризує ознака „озброєність” на рівні ст. 257 КК?
Традиційно у НПК зазначається, що зброя є предметом бандитизму. Такий підхід видається не дуже корректним - всі три форми бандитизму так, або внакше позначають незакончене поводження зі зброєю, але прицьому кожна з форм данного злочину не зводиться до цих дій, а тому видається не дуже корректним уподібнювати всі три форми бандитизму з типовими ситуаціями, коли відповідний юсз включає в себе такий елемент, як предмет злочину:
А) незаконне заволодіння предметом;
Б) завдання шкоди предмету;
В) незаконне створення предмету;
Г) вчинення незаконних операцій з предметом.
Відтак слід говорити що на рівні ст 257 КК ознака озброєність харатеризує об'єктивну сторону бандитизму - а саме - зміст кодної із її форм. Тобто формулювання "організація озброєної банди" слід розуміти як сукупну х-ку суспільно небезпечного діяння суб'єкта.
3. Звернути увагу на своєрідний підхід оцінки незаконного поводження членів озброєної банди зі зброєю – див. п. 21 ППВСУ №13. У спрощеному вигляді цей підхід може бути сформульований таким чином: якщо зброя незаконно „потрапляє” в банду або „вибуває” з її володіння, дії суб’єктів кваліфікуються за сукупністю злочинів; незаконне поводження та будь-які інші дії зі зброєю, коли вона перебуває у володінні банди, охоплюється складом бандитизму.
Питання для самостійної роботи
Якими універсальними правозастосовчими орієнтирами можна обґрунтувати обидва наведені вище правила?
Передбачені у п.21 ППВСУ #13 очевидно є конкретними втіленнями більш загальними (універсальними) правилами кваліфікації
А) випадки, коли незаконні дії щодо зброї вчиняються на єтапі організації озброєнної банди підпадають під тип кримінально правовоії ситуації суміжної з конкуренцією частина і цілого див. абзац 1 п10 ППВСУ#7 від 4.06 2010 р і кваліфікуються відповідно до загального правила передбаченого в цьому ж правозастосовчому орієнтирі.
Б) випадки коли незаконні дії щодо зброї так би мовити не виходять за межі створенної озброєнної банди очевидно є відображеням того самого типу кримінально правової ситуації, але правило щодо їх крим пр оцінки зафіксоване в ППВСУ #13 являє собою конкретний приклад реалізації правила-вийнятку передбаченого в абз 2 п10 ППВСУ #7
В) у випадках коли зброя так би мовити вибуває з банди, очевидно слід говорити про звичайну реальну сукупність злочинів,