Будь умным!

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

ТЕМА 2 ФОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ Мета - актуалізувати раніше вивчені знання або поняття;

Работа добавлена на сайт samzan.net:


ЛЕКЦІЯ 3-4

ТЕМА 2. ФОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Мета :

  1.  актуалізувати раніше вивчені знання або поняття;
  2.  ознайомитися з структурою ресурсів комерційного банку;
  3.  визначити основні види банківських ресурсів;
  4.  ознайомитися з процесом формування ресурсів комерційного банку.

Ключові слова:

банківські ресурси, капітал банку, залучені ресурси, запозичені ресурси, регулятивний капітал банку, основний капітал банку, додатковий капітал банку, резервний фонд, прибуток, субординований борг, депозит, вклад до запитання, контокорентний рахунок, овердрафт, строковий вклад, депозитний сертифікат, простий відсоток, складний відсоток, ощадний вклад.

План:

  1.  Загальна характеристика банківських ресурсів
  2.  Власні ресурси. Капітал банку, його структура і формування
  3.  Залучені ресурси. Формування депозитних ресурсів
  4.  Запозичені банківські ресурси: суть, значення та загальна характеристика
  5.  Управління ресурсами комерційного банку

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1.  Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07.12.2000 №2121-III ; Національний банк України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/B_zakon/law_BBD.pdf.
  2.  Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 № 3480-IV; ВРУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3480-15.
  3.  Аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посібник / за ред. А. М. Герасимовича, Ф. Ф. Бутинця. — Житомир: Рута, 2006. – 599с.
  4.  Банківська безпека / Укоопспілка, Львів. комерц. акад / Уклад.: О.Д. Вовчак; О.Ю. Дячишин. — Л., 2007. — 272 c. — Бібліогр.: с. 239-250. — укp.
  5.  Банківські операції: підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; за ред. д-ра екон. наук А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2004 — 384 с.
  6.  Васюренко О.В. Банківський менеджмент [Текст]: навч. пос. / О.В. Васюренко. − К.: Видавничий центр "Академія", 2001. − 320 с. – ISBN 658-456-782-1.
  7.  Банківська справа: навчальний посібник/ За ред.. проф.. Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314 с. – (Серія «Банки і біржі»).
  8.  Банківський менеджмент: навч. посіб. –[ 4-тє вид., перероб. і доп.].  /           О.А.  Кириченко, І.В., В. І. Міщенка. та ін..  К.: Знання, 2005. – 832 с.
  9.  Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності: [навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц.] / І. М.  Парасій-Вергуненко— К.: КНЕУ, 2003. — 347 с.
  10.  Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку/ Підручник. — [2-ге вид., доп. і перероб]./ Л.О.  Примостка— К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.
  11.  Управління ризиками банків [Текст] : монографія у 2 томах. Т. 1: Управління ризиками базових банківських операцій / [А. О. Єпіфанов, Т. А. Васильєва, С. М. Козьменко та ін.] / за ред. д-ра екон. наук, проф. А. О. Єпіфанова і д-ра екон. наук, проф. Т. А. Васильєвої. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2012. – 283 с.
  12.  Банківські операції: Підручник / За ред. д.е.н., проф. О. В. Дзюблюка. – Тернопіль: Вид-во ТНЕУ «Економічна думка», 2009. – 696 с.
  13.  Банковские операции : практикум / Т.В. Калашникова, А.В. Горох ; Министерство аграрной политики и продовольствия Украины, Харьковский национальный аграрный университет имени В.В. Докучаева. – Харьков : ХНАУ, 2012. - 106 с.
  14.  Левандівський О. Т.  Банківські операції : навчальний посібник / О.Т. Левандівський, П.Е. Деметер. – Київ : Знання, 2012. - 463 с.
  15.  Скоморович О. І. Банківські операції : підручник / І.Г. Скоморович ; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2012. – 531 с.

  1.  Чайковський Я. І. Платіжний оборот і грошовий обіг : навчальний посібник / Я. І. Чайковський ; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Тернопільський національний економічний університет, Факультет банківського бізнесу, Кафедра банківської справи. – Тернопіль : ТНЕУ, 2012. - 335, [1] с.
  2.  Банківські операції : підручник / М.І. Крупка, Є.М. Андрущак, Н.Г. Пайтра ; Міністерство освіти і науки України, Львівський національний університет імені Івана Франка. -  Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – 310, [1].
  3.  Сковира Л. А. Банківські операції : навчальний посібник / Л.А. Сковира. - Київ : Аграрна освіта, 2010. - 371 с.
  4.  Горалько О. В. Банківська діяльність : навчальний посібник / О.В. Горалько, І.С. Козій ; Львівський державний університет внутрішніх справ. – Львів : ЛДУВС, 2012. - 335 с.
  5.  Осадчук С.В.  Гроші та банківська справа : навчальний посібник / С.В. Осадчук ; Національна академія державного управління при Президентові України, Одеський регіональний інститут державного управління. – Одеса : Видавництво ОРІДУ НАДУ, 2011. – 155 с.
  6.  Загородній А. Г. Банківська справа : термінологічний словник / Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Львівська політехніка". - Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2010. - 506 с.
  7.  Основи банківської справи : навчальний посібник / В.В. Іващенко ... [та ін.] ; Міністерство освіти і науки України. – Київ : Кондор, 2010. – 147 с.
  8.  Кузнецова С. А. Банківська система : у схемах і таблицях : навчальний посібник / С.А. Кузнецова, Т.М. Болгар, З.С. Пестовська ; за загальною редакцією С.А. Кузнецової ; Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля.  - Дніпропетровськ : Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, 2012. - 319 с.

1. Загальна характеристика банківських ресурсів.

Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними.

Банківські ресурси класифікуються:

  1.  За економічним змістом:
  •  власні кошти (статутний, резервний та інші фонди),
  •  кошти банків-кореспондентів,
  •  кошти клієнтів на рахунках банків,
  •  грошові заощадження населення, міжбанківські кредити, цінні папери випущенні,
  •  інші ресурси,
  1.  За джерелами утворення:
  •  власні ,
  •  залучені (вклади, депозити),
  •  запозичені, випуск облігацій та міжбанківські кредити).
  1.  За можливістю використання:
  •  постійні,
  •  тимчасові.

 Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

  1.  Власні ресурси. Капітал банку, його структура і формування

Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.

Власний капітал використовують для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається прийнятним, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4 % загальних активів банку.

Капітал банку класифікують за такими ознаками:

1. За організаційно-правовою формою на:

— акціонерний капітал;

— пайовий капітал.

2. За формою інвестування:

—- капітал у грошовій формі;

— капітал у матеріально-речовій формі;

— капітал у формі фінансових активів.

3. За формою власності:

— приватний капітал;

— державний капітал;

— колективний капітал;

4. За резидентністю:

— національний капітал;

— іноземний капітал;

5. За характером використання власниками:

— капітал, що нагромаджується;

— капітал, що споживається.

6. За способом розрахунків:

— банківський капітал;

— нормативний капітал.

7. За джерелами формування:

— статутний капітал;

— резервний капітал;

— нерозподілений прибуток;

— субординований капітал.

8. За характером використання у банківській діяльності:

— робочий капітал;

— неробочий капітал.

Власний капітал банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Власний капітал банку поділяється на калітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто — це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

— рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

— специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

— характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Власний капітал банку виконує такі функції:

  1.  захисна (страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, та покриття поточних збитків банку)
  2.  Забезпечення оперативної діяльності (має значення при створенні банку),
  3.  регулююча (через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому).

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. капітал банку включає основний капітал (І рівень) і додатковий капітал (ІІ рівень).

 Основний капітал складається зі сплаченого і зареєстрованого статутного капіталу і розкритих резервів, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загального фонду покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

  1.  нерозкриті резерви (такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, однак вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);
  2.  резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);
  3.  гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:
  4.  субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через п’ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, уключених у капітал, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п’яти останніх років угоди.

Додатковий капітал не може бути більшим 100% основного капіталу.

Основним видом банківського капіталу є статутний капітал. На момент реєстрації комерційного банку статутний капітал не може бути меншим від 120 млн. грн.

Якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.

Найважливішою складовою банківського капіталу є статутний капітал. Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується відкритою передплатою на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї частки.

Регулятивний капітал – це загальний розмір капіталу І і ІІ рівнів додатково зменшуються на балансову вартість таких активів: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, інвестиції у капітал установ у розмірі 10% і більше їх статуного капіталу , кошти що вкладені в інші КБ на умовах субординованого боргу.

Комерційні банки повинні дотримуватися нормативу регулятивного капіталу (адекватності капіталу). Від банків вимагається підтримувати їх регулятивний капітал (капітал, зважений на ризики) на рівні, що становить не менше 8% зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань.

Якщо рівень регулятивного капіталу банку буде нижчим від встановленого НБУ, комерційний банк зобов’язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення цього рівня, подати на розгляд НБУ план заходів щодо порядку і строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку.

Приклад. Капітал банку (власні кошти) становить 10 млн грн, середньозважений ризик по активах і по забалансових зобов’язаннях — 20%. Регулятивний капітал дорівнюватиме  Різниця між капіталом банку і регулятивним капіталом становитиме 2 млн грн (10 – 8).

Комерційні банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов’язаннями.

Резервний фонд – це грошові ресурси, які банки зобов’язані формувати для покриття непередбачених збитків від банківської діяльності. Розмір відрахувань до резервного фонду відповідно до Положення про порядок формування і використання банками резервного фонду має бути не менше ніж 5% від чистого прибутку банку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу банку. Якщо резервний фонд досягає встановленої Національним банком величини, то відрахування до нього припиняється. У разі використання коштів із резервного фонду відрахування від прибутку на його формування відновлюються.

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього.

Якщо внаслідок діяльності банку розмір регулятивного капіталу зменшився до суми, що є меншою, ніж розмір статутного капіталу, то щорічні відрахування до резервного фонду мають становити 10% чистого прибутку банку до досягнення ними розміру 35% від статутного капіталу банку.

Резервний фонд банку може бути використаний тільки на покриття збитків банку за результатами звітного року згідно з рішенням спостережної ради банку та в порядку, що встановлений загальними зборами його учасників.

Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування та використання грошових коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Механізм формування статутного капіталу залежить від форми організації банку. Відповідно до статті 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки в Україні створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу і кооперативного банку. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то капітал формується відкритою передплатою акцій. При створенні кооперативного банку статутний капітал формується шляхом внесення паїв його учасників.

Статутний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення.

Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного капіталу банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

Статутний капітал банку не може формуватися з непідтверджених джерел.

Статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку та поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення кількості учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Їх розмір не може перевищувати 20% статутного капіталу банку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно 3 власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком.

Із розширенням кола операцій банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу у банку з'являється потреба в збільшенні розмірів статутного капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Зазвичай, банк прагне при додаткових емісіях випускати, насамперед, привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Усі випуски цінних паперів банками — відкритими акціонерними товариствами, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

3. Залучені ресурси. Формування депозитних ресурсів  комерційного банку

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

У світовій практиці усі залучені ресурси за способом акумуляції групуються на:

  •  депозити,
  •  не депозитні залучені кошти.

 Не депозитні залучені кошти – це кошти, які банк отримує у вигляді позики або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Сучасна банківська практика класифікує депозити:

  1.  залежно від категорії вкладника:
  •  депозити юридичних осіб,
  •  депозити фізичних осіб,
  •  міжбанківські депозити.
  1.  залежно від строку і порядку вилучення:
  •  вклади до запитання,
  •  строкові вклади,
  1.  залежно від економічного змісту:
  •  вклади до запитання,
  •  строкові вклади,
  •  ощадні вклади, цінні папери.
  1.  за економічною суттю:
  •  активні (розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках)
  •  пасивні (залучення банками коштів від своїх клієнтів)

Практично усі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання; термінові, або строкові, депозити; умовні депозити.

Основними видами депозитних операцій є:

— вклади (депозити) на вимогу (до запитання) — це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;

— вклади (депозити) строкові — це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк, що можуть бути знятими після закінчення цього строку або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

Вклади (депозити) на вимогу розміщують у банку на поточному рахунку клієнта. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів на вимогу прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що строк повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади на вимогу є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

Умовні вклади (депозити) — це кошти або банківські метали, внесені на інших умовах їх повернення. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) на вимогу.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

— договором банківського рахунку;

— договором "банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обігу.

Процентні ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються банками самостійно. Національний банк України встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) та нараховані за ним проценти:

— у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті;

— у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника, — в іншій іноземній чи в національній валютах;

— у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника, — у національній валюті.

Проценти на вклад (депозит), залучений відповідно до договору банківського вкладу (депозиту), якщо інше не передбачено договором, нараховують від дня, наступного за днем надходження до банку грошових коштів або банківських металів, до дня, який передує поверненню грошових коштів або банківських металів вкладнику або списанню з вкладного (депозитного) рахунку вкладника з інших підстав.

Виплата процентів за вкладом (депозитом) здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.

У разі неможливості одержання вкладу (депозиту) особою, на користь якої внесені грошові кошти або банківські метали, до досягнення нею повнолітнього віку, за умови виникнення форс-мажорних обставин, за яких грошові кошти відшкодовуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, вклади (депозити) повертаються особі, що здійснила цей внесок.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом та контокорентний рахунок.

Контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, який поєднує поточний і кредитні рахунки, де одноразово встановлюється ліміт на суму кредиту.

За режимом функціонування овердрафт подібний до контокорентного. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування ніж контокорентний.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Кореспондентськими рахунками називають рахунки, в яких відображаються договірні відносини між кредитними установами (банками кореспондентами0, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному на підставі кореспондентських угод.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за іншими ознаками. За способом випуску вони поділяються на сертифікати, що випускаються одноразово і серіями, за способом оформлення — на іменні та на пред’явника, за терміном обертання — на термінові та до запитання, за умовами сплати процентів — на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Приклад. Банк випустив векселі на суму 30 тис. грн терміном до 90 днів зі сплатою 12% річних. Отже, купуючи такі векселі, клієнти сплатять банку 30 тис. грн, а продаючи їх банку після закінчення 90-денного терміну, одержать від банку 30,9 тис. грн (30 1 2 90 / 360 100 + 30).

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів.

Приклад. Банк установив ставку за кредитом на рівні 15%, за депозитом — 10% річних. До нього звернулися за позичкою два клієнти. Сума кредитної заявки на рік в обох клієнтів однакова — 800 тис. грн, а залишки коштів на депозитному рахунку різні: в одного клієнта 600 тис. грн, в іншого — 700 тис. грн. Розрив між кредитом і депозитом відповідно 200 і 100. Виходячи з цих умов перший клієнт сплатить банку за користування кредитом 30 тис. грн (15% від 200), а другий — 15 тис. грн (15% від 100).

У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням й сплатою простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладом.

Нарахування  простих відсотків:

В = (СВсК) / (365 *100%),                         (2.1)

В -  сума нарахованих простих відсотків,

С -  сума вкладу,

Вс – відсоткова ставка по депозиту;

К – кількість днів у періоді.

Нарахування складних відсотків:

В = Р (1+R)n                (2.2)

P – сума вкладу,

R – відсоткова ставка

n – кількість періодів(нарахувань).

Приклад. Депозит на суму 500 тис. грн розміщений у банку терміном до одного року зі сплатою доходу щомісяця з розрахунку 15% річних. У цьому разі місячний дохід за простими процентами дорівнюватиме 6,25 тис. грн (500 15 / 12 100).

Дохід за складними процентами (нарахування процента за процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму вкладу нараховується процент і отримана величина приєднується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії вкладу.

Приклад. Депозит на суму 500 тис. грн розміщений на строк до одного року зі сплатою доходу по закінченні строку дії договору виходячи з 15% річних. Нарахування процентів відбувається щомісячно. У цьому разі дохід, при обчисленні його за складними процентами, становитиме: за перший місяць — 6,25 тис. грн, за другий — 6,33 (506,25 15 / 12 100), за третій — 6,41, за четвертий — 6,49 і так далі до 12 місяців із щомісячним приростом на суму 0,08 тис. грн. За рік дохід за складними процентами становитиме 80,28 тис. грн (6,25 12 + 0,08 3 0,08 + … + 11 0,08, або 6,25 12+11 12/2 0,08, або 6,25 12 + 66 0,08 = 80,28).

Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку.

Приклад. Вклад сумою 500 тис. грн прийнятий на строк три місяці під 12% річних. Якщо гроші не зніматимуться з рахунку протягом шести місяців, дохід становитиме 15% річних, протягом дев’яти місяців — 18% річних і одного року — 21% річних. Сплата процентів відбувається щомісячно. У цьому разі дохід вкладника буде щомісячно дорівнювати: у першому випадку 15 тис. грн (500 12 3 / 12 100); у другому — 18,75 тис. грн (500 15 3 / 12 100), у третьому — 22,5 тис. грн (500 18 3 / 12 100), у четвертому — 26,25 тис. грн (500 21 3 /
/ 12 100).

З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.

У банківській практиці використовується три методи визначення кількості днів для розрахунку відсотків:

  1.  Метод «факт/факт» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році;
  2.  Метод «факт/360» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.
  3.  Метод «30/360» - при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці - 30 та у році - 360.

Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так, якщо термін депозитному договору встановлено з 14 травня до 10 серпня, то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується 14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.

4. Запозичені банківські ресурси: суть, значення та загальна характеристика

 

До запозичених капіталів банку належать кошти, отримані:

1) від емісії та продажу облігацій;

2) кредити, отримані в інших банків, у тому числі в НБУ.

Облігації свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом строку дії позики. З настанням строку погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Якщо банк і надалі хоче утримувати у своєму обігу кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переводяться у власний капітал банку. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові проблеми, що виникли в більшості банків останнім часом, а також слабкість вторинного ринку цінних паперів.

Одним із джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, в яких, зазвичай, є надлишок ресурсів. Такі банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських відносин.

Строки запозичення міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими підприємницькій сфері, й пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

Купувати та продавати кредитні ресурси можуть не тільки банки, а й їхні відділення та філії. Проте, це право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НВУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

— проведення операцій на відкритому ринку;

— надання стабілізаційного кредиту;

— здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі та продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

1. Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит овернайт).

НБУ здійснює рефінансування комерційних банків через операції на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб'єктів господарської діяльності та векселів Державного казначейства України, що враховані банком.

Одержані за допомогою тендера кредити НБУ не можуть бути пролонговані й підлягають обов'язковому поверненню.

2. НБУ може надавати стабілізаційний кредит банку, переведеному у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НОВУ. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи. Стабілізаційний кредит НБУ має цільове призначення і для кредитних операцій банку не використовується. Він надається банкам строком до одного або трьох років.

3. НБУ проводить операції на відкритому ринку з купівлі-продажу державних цінних паперів, які перебувають у його портфелі на продаж.

Учасниками біржових і позабіржових торгів із купівлі-продажу державних та інших цінних паперів можуть бути банки. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти.

Одним із засобів рефінансування комерційних банків є операції РЕПО.

РЕПО — фінансова операція, за якої одна сторона продає цінні папери іншій, перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений строк, або на вимогу другої сторони.

Операції РЕПО використовуються як інструмент оперативного управління ліквідністю банківської системи та здійснення НБУ грошово-кредитної політики. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл НБУ на операції за дорученням клієнтів або від свого імені й на депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ в межах визначених на відповідний період основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції "прямого" та "зворотного" РЕПО на визначену суму та на відповідний строк.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій "прямого" РЕПО.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій "зворотного" РЕПО на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Продаж і купівля державних цінних паперів при здійсненні операцій "прямого" і "зворотного" РЕПО відбуваються за ринковою або балансовою оцінкою (у разі відсутності активного фондового ринку).

НБУ може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і через проведення тендера заявок банків на участь в операціях РЕПО. Банки подають до Департаменту монетарної політики НБУ заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі/продажу державних цінних паперів. НБУ, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найбільш привабливими для нього за ціновими параметрами (дешевші при купівлі і дорожчі при продажу), або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінні папери. Після проведення тендера НБУ надсилає банкам, які отримали право на купівлю/продаж державних цінних паперів, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій прямого або зворотного РЕПО.

НБУ залежно від строку може здійснювати такі види операцій прямого та зворотного РЕПО:

— нічне РЕПО (строк дії один день);

— відкрите РЕПО (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін договору може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору);

— строкове РЕПО (строк операцій чітко визначений).

У договорі про здійснення операцій РЕПО, крім інших умов, має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору, на відповідних рахунках у депозитарії. Перерахування коштів з рахунку покупця на рахунок продавця відбувається тільки після здійснення блокування державних цінних паперів.

Банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки перші вирізняються, як правило, вищою надійністю. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

У договорі про міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Звичайно при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку.

При укладенні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).

Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не тільки комерційні банки, а й їхні відділення та філії. Проте це право реалізується лише в системі одного банку, що має філійну мережу.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування комерційних банків:

  •  проведення операцій на відкритому ринку;
  •  надання стабілізаційного кредиту (до 3 років);
  •  здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Міжбанківський кредит банки можуть одержати:

  •  самостійно, шляхом укладання угод,
  •  через фінансових посередників.

У разі якщо, банки самі домовляються про міжбанківський кредит, їх відносини оформляються спеціальним договором. Основна маса міжбанківських договорів укладається в строковій формі:

  •  угоди тод (розрахунки сьогодні),
  •  угоди том (розрахунки завтра),
  •  угоди спот (розрахунки протягом 48 годин),
  •  угоди форвард (розрахунки більше ніж за 48 годин)

щодо організації цього кредитування можна виділити два види оформлення угод:

  1.  разові кредитні угоди,
    1.  генеральні угод.

5. Управління ресурсами комерційного банку

Управління банківськими ресурсами - це діяльність, пов'язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.

Існує два рівні управління ресурсами комерційного банку:

  •  державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням різних фінансових інструментів);
  •  рівень комерційного банку.

До інструментів, які застосовуються НБУ, відносяться:

1. Надання кредитів Національним банком України комерційним банкам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має процентна політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на міжбан-ківський кредит.

2. Операції на відкритому ринку - операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.

3. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:

  •  мінімальний розмір статутного фонду;
  •  співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);
  •  обов'язкові резерви - частина ресурсів, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливості кредитування і депозитної емісії;
  •  показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;
  •  інші показники.

Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах погодження їх з податковою політикою та чинним законодавством. Вилучення ресурсів Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.

В процесі управління ресурсами комерційний банк повинен вирішувати такі завдання:

  1.  Виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів.
  2.  Не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, крім тієї її частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів.
  3.  Підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів збільшує ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку. Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу веде до втрати певною групою акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів та ринкової вартості акцій.
  4.  Забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення якомога «дешевших» ресурсів.
  5.  Забезпечувати взаємозв’язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик за їх строками та сумами.
  6.  Особливу увагу в процесі організації депозитних операцій приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.
  7.  Постійно намагатись, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) коштів на депозитних рахунках були мінімальними (резерв вільних банківських ресурсів визначається як різниця між залишками коштів на поточних та інших депозитних рахунках і величиною позичкової заборгованості).
  8.  Здійснювати заходи щодо розвитку банківських послуг і підвищенню якості та культури обслуговування клієнтів, що буде сприяти залученню вільних грошових коштів.

При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух процентних ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.

У процесі планування використовуються:

  •  макроекономічний аналіз;
  •  інформація від клієнтів.

При управлінні залученими ресурсами комерційні банки використовують такі показники:

PAGE  20




1. 50 шагах от них проведена вторая черта параллельная первой возле которой находится ведущий
2. EY Lw Ernst Young Lw В данной статье представлен краткий анализ основных средств защиты от враждебных слияний
3. Тематическое планирование Тема- ХУДОЖНИК И ПРИРОДА РОДНОГО КРАЯ
4. Тема- Числа в нашей жизни Цели урока Русский язык Ма
5. ГР
6. Восемнадцатый век в истории Великобритании
7. Сурья Намаскар 5 жемчужин Тибета и комплексов на основе простых базовых асан первого уровня
8. Аргументы против легализации проституции
9. Тема 2 Проверил преподаватель- Каменская Е.
10. реферата присутствуют две крайности
11. рефератов и условия получения зачета по дисциплине
12. на тему Розрахунок і конструювання залізобетонних конструкцій х поверхової промислової будівлі Будів
13. Твори Добро В сотрудничестве с Вологодским региональным отделением общероссийского общественного благо
14. тематическим занятиям физической культурой и спортом; развитие дружественных связей между командами; в
15. ~nsuvorovviktorosvoboditel
16. Work in time ~ Нам необходимо сделать эту работу вовремя
17. информация латинское
18. Али-Бей
19. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук До
20. вариант теста для детей 812 лет и взрослых не имеющих высшего образования

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе