Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 2. Організація розрахункових відносин підприємств
Грошові потоки за джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Внутрішні, ті що надходять з різних джерел підприємства.
Аналіз руху грошових коштів свідчить, як формувалися потоки грошей в минулому, але важливо прогнозувати рух грошових потоків, визначити обсяг необхідного фінансування у наступному році.
60-70% фінансових ресурсів підприємство стримує з внутрішніх джерел (доходи від різної реалізації).
Від цих надходжень залежить своєчасність і повнота сплати зобов’язань. Джерела надходжень (акції, цінні папери, депозит, валютні операції, пайові внески, лізингові операції, надання позик).
За рахунок цих джерел здійснюються відшкодування авансових у виробництво фінансових ресурсів, за рахунок прибутку створення фондів, які є джерелом для нового циклу виробництва, вдосконалення та розширення виробництва.
У грошовому обороті підприємства виділяють розрахунки:
Основними є надходження грошових потоків від продажу продукції, що надходять на поточні рахунки і оприбутковуються в касі підприємства.
Поточна фінансова діяльність підприємств, пов’язана з товарними та нетоварними операціями, супроводжуються грошовими розрахунками та оформленням відповідної документації. Розрахункові відносини, пов’язані із придбанням основних засобів, сировини, матеріалів, з реалізацією виробленої продукції, виплатою заробітної плати, оплатою податків та інших обов’язкових платежів і зборів, отриманням та погашенням кредитів.
Сукупність всіх грошових розрахунків, що здійснюються як готівковою, так і в безготівковому порядку являють собою грошовий оборот підприємства.
Для збереження грошових засобів і здійснення безготівкових розрахунків підприємства відкриваються різні рахунки в комерційних банках і використовують різні види платіжних документів, що передбачає детальне вивчення технології шляхом застосування платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, платіжних вимог, чеків, акредитивів, векселів тощо.
Від повноти і своєчасності грошових надходжень підприємства залежить своєчасність розрахунків з бюджетом, цільовими фондами, фінансово-кредитними установами.
У сукупному грошовому обороті переважають безготівкові розрахунки. Їх переваги: прискорення розрахунків; економія витрат на перевезення; облік і зберігання коштів; зменшення потреби на виготовлення готівки.
Правою основою безготівкових розрахунків у господарському обороті України є Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в національній валюті" згідно до постанови НБУ № 22 від 21.01.04 р., готівкових – "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” згідно постанови НБУ № 454 від 13.12.06 р., а також Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України № 259 від 23.07.2002.
Безготівкові розрахунки – це перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача. Безготівковий оборот здійснюється за допомогою банківських установ, де відкриваються рахунки суб”єктам господарювання.
Кошти з рахунка власника списуються за розпорядженням його власника, крім випадків безспірного списання та безакцептного списання коштів.
Для відкриття поточних рахунків у банк надаються такі документи:
Для відкриття рахунків в іноземній валюті надаються ті ж самі документи.
Підприємству можуть відкривати бюджетні, кредитні та депозитні рахунки.
Форми безготівкових розрахунків за товарними операціями і господарськими договорами можна класифікувати так:
за рахунок коштів клієнта (при посередницькій діяльності)
Безготівкові розрахунки здійснюються за такими принципами: обов’язкове зберігання грошових коштів на банківських рахунках; здійснення платежів через установи банків; здійснення розрахунків з постачальниками після відвантаження покупцеві товару; списання коштів з розрахунку за згодою платника; строковість платежів; вільний вибір суб’єктом господарювання форм розрахунків; невтручання банків у договірні відносини; відстрочка платежу за згодою сторін; економічна відповідальність за порушення розрахункової дисципліни.
Безготівкові розрахунки мають сприяти нормальному кругообігу коштів, забезпечувати безперебійний хід реалізації продукції; своєчасність розрахунків; не допускати кризи платежів; забезпечувати існування мінімального розриву між одержанням продукції та її оплатою.
Безготівковий обіг обслуговують такі види документів: комерційні (рахунки-фактури, їх реєстри, товарно-транспортні документи, сертифікати якості, страхові поліси тощо); платіжні (чеки, векселі) та розрахункові (платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, акредитив).
Будь-який платіжний або розрахунковий документ має обов'язкові реквізити, які мають бути заповнені у відповідності із встановленими вимогами, без виправлень та підчисток.
Банківська установа зобов'язана забезпечувати списання і зарахування коштів на рахунках своїх клієнтів в день одержання розрахункових документів; здійснювати платіж при виконанні умов постачальником; здійснювати платіж при наявності згоди платника на списання коштів з його рахунків; зараховувати кошти на рахунок одержувача після списання відповідних сум з рахунку платника.
В Україні застосовуються форми розрахунків: платіжне доручення, вимога-доручення, чеки, акредитиви, векселі, платіжні вимоги, інкасові доручення.
Платіжне доручення – найбільш розповсюджена універсальна форма розрахунків, що забезпечує простий та швидкий документообіг. Приймається банком до виконання протягом 10 календарних днів з дати виписки. Застосовують при розрахунках за товари, послуги, з бюджетом, банками, страховими компаніями, а також для попередньої оплати.
Платіжна вимога-доручення – комбінований розрахунковий документ, що складається з 2-ох частин: верхня – вимога заповнюється постачальником про оплату відвантаженого товару, нижня – доручення заповнюється покупцем при згоді оплати. Виписує постачальник в 3 примірниках з копіями відвантажуванням документів передає покупцю. При згоді оплати покупець заповнює нижню частину. Банк перераховує кошти і передає йому відвантажувальні документи.
Застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності. Можуть бути з акцептом чи без акцепту. Відмова від акцепту має бути мотивована, наприклад порушенням умов договору тощо. Ця форма розрахунків підвищує відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків, бо розрахункові документи пересилаються постачальником платнику, обминаючи банк. Ця форма недостатньо поширена. Недоліком є недостатня гарантія платежу, несвоєчасна оплата та відмова від акцепту сповільнює рух грошових коштів.
У випадках безспірного та безакцептного стягнення коштів використовуються платіжні вимоги і інкасові доручення. Це може бути на підставі рішень судів, інших державних та недержавних органів, а також недоїмки платежів до бюджету.
Чеки застосовуються у розрахунках між юридичними і фізичними і між юридичними особами. Розрахунки здійснюються на основі виданої банком чекової лімітованої книжки. Застосовуються розрахункові та грошові чеки. Розрахунковий чек містить письмове доручення власника рахунка банку-емітенту про сплату чекодавцю зазначеної в чеку суми коштів. Вони використовуються для безготівкових розрахунків підприємств та фізичних осіб з метою зменшення розрахунків готівкою. Розрахунковий чек пред’являється в банк для оплати протягом 10 календарних днів.
Чекова форма прискорює розрахунки, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.
Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення одного банку іншому здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар. Банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов’язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) або надати повноваження виконуючому банку здійснити цей платіж. Виконуючий банк може виступати банком-платником або авізним (давати розпорядження про списання відповідної суми).
Види акредитивів:
а) покритий (депонований в банку постачальника);
б)непокритий (гарантований), оплата за яким гарантується банком-емітентом за рахунок видачі кредиту;
в) відзивний може бути змінений чи анульований банком-емітентом без повідомлення бенефіціара (постачальника);
г) безвідзивний – міняється чи анулюється тільки за згодою постачальника, на користь якого був відкритий.
Термін дії і порядок розрахунків встановлюється договором за згодою сторін.
Розрахунки акредитивами широко використовуються в іногородніх та міжнародних економічних відносинах. Для постачальників форма є надійною, бо гарантує платіж. Недоліком для покупців є те, що кошти вилучаються з обороту , що негативно впливає на фінансовий стан.
Вексельна форма розрахунків дозволяє відстрочити платіж між кредитором і боржником з оформленням цінного паперу – векселя, який є письмовим безумовним зобов’язанням, що дає право його власнику вимагати повернення зазначеного у векселі боргу у відповідний строк і у відповідному місці.
Найбільш поширені простий та переказний векселі. Простий – виписується і погашається боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов”язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Переказний вексель (тратта) регулює відносини трьох учасників: кредитора (трасанта),боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента) або першого векселедержателя на користь якого виставляється вексель. Переказний вексель містить наказ трасату – боржнику векселедавця сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред’явнику тратти. Ремітент є власником переказного векселя. Переказні передаються іншій особі через індосамент (надпис).
Індосамент безоборотний – де векселедавець робить напис "Без обороту на мене". Це дозволяє уникнути пред’явлення до нього претензій у разі не оплати.
Індосамент бланковий – без вказання особи, котра стає власником векселя, - це цінний папір на пред’явника або Індосамент іменний – з вказанням прізвища особи, до якої переходять права за векселем.
Індосамент обмежувальний – коли забороняється подальше передавання векселя або вексель передається на інкасування.
Індосамент ордерний – де вказується конкретна особа за чиїм наказом вексель підлягає сплаті і котра згодом має здійснити індосамент.
Індосамент цільовий – вказано мету передавання векселя "Для депонування" (напис має характер доручення).
Доміцільований вексель вказує, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою –доміцілянтом у визначеному місці, який він не несе відповідальності в разі неоплати за векселем.
Інкасування векселя – виконання банком доручення власника векселя щодо стягнення платежу з боржника.
Основні операції з векселями: облік векселя та видача вексельного кредиту.
Облік (дисконт) векселя) банком – операція по видачі пред’явнику векселя суми боргу до настання терміну платежу з утриманням відповідної плати. Юридичне оформлення передбачає, що індосамент ставиться на ім’я банку.
Коли банк купує вексель до настання терміну платежу плата або дисконт розраховується за формулою:
.
де t – середній термін обертання коштів у розрахунках;
Т- тривалість днів року – 365;
H – номінальна вартість боргу.
Сума боргу, яку отримує власник векселя від банку за проведену операцію визначається як різниця між сумою боргу за векселем та дисконтом.
Операції по обліку векселя можуть супроводжуватися видачею вексельного кредиту (вексель виступає заставою).
Особлива увага приділяється вивченню таких нетрадиційних розрахунків як клірингові, факторингові, вексельні, шляхом планових платежів. Окремо розглядаються розрахунки, що застосовуються при зовнішньоекономічній діяльності підприємств.
Кліринг є системою безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та надані послуги шляхом заліку взаємних вимог, механізм якого передбачає погашення в рівних сумах взаємних вимог і зобов'язань боржників і кредиторів, а на різницю здійснення платежу. Застосовується широко у міжбанківських розрахунках та при зовнішнішньо-торгівельних операціях.
Факторинг є нетрадиційною банківською послугою, яка заключається у
купівлі банком у клієнта дебіторських рахунків. Плата за факторингові
операції включає комісійні банку та позиковий процент за користування
кредитом і розраховується за формулою:
,
де t – середній термін обертання коштів у розрахунках;
Т- тривалість днів року – 365;
H – номінальна вартість боргу;
k- комісійні банку.
Планові платежі передбачають перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача не за кожне відвантаження, а шляхом періодичного перерахування покупцем коштів відповідно до умов укладеного договору. Ці платежі застосовуються між двома підприємствами, що мають постійні односторонні господарські зв'язки, в яких одна сторона виступає тільки постачальником, інша - тільки платником, наприклад, такі розрахункові відносини можуть бути встановлені між молокозаводом та постачальниками сировини — сільськогосподарськими підприємствами.
Набувають розповсюдження у безготівкових розрахунках пластикові картки, які дозволяють зв'язатися з емітентами через електронний термінал банку.
За економічним змістом розрізняють кредитові та дебетові картки.
Кредитові картки пов'язані з відкриттям кредитної лінії у банку в межах встановленого ліміту. Дебетові картки призначені для одержання готівкових коштів у банкоматах або покупки товарів з розрахунком через електронні термінали.
Існують різновиди пластикових карток: індивідуальні, корпоративні, приватні кредитні картки, картки для купівлі через термінали, картки для банківських автоматів.
З метою прискорення розрахунків підприємства можуть застосовувати програмно-технічний комплекс "Клієнт-банк". Система "Клієнт-банк" забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку з урахуванням проведених платежів та передачу повідомлень у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту. Така форма розрахункових відносин юридично оформлюється договором.
Готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна;
Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення – виплати заробітної плати, видачі під звіт, дивідендів, пенсій, грошової допомоги та матеріального заохочення.
Готівку з власного банківського рахунку підприємство також може отримувати для розрахунків за сировину і матеріали, але не більше 10 тис. грн. за один робочий день.
Касові операції – операції підприємств між собою та з фізичними особами, що пов’язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій в книгах обліку.
Розрахунки готівкою оформляються відповідними касовими документами: касовий або товарний чек, прибутковий та видатковий касовий ордер, касова книга, квитанції, податкові та товарно-транспортні накладні тощо.
Для ведення касових операцій обслуговуючий банк визначає підприємству ліміт залишку готівки в касі, а якщо ліміт не встановлено, то вся готівка, крім одного неоподаткованого мінімуму доходів громадянина, має здаватися до установ банку для зарахування на поточні рахунки.
Ліміт розраховують на основі середньоденного надходження готівки до каси або видачі з каси (залежно від режиму роботи, відстані від банків).
Готівкові грошові кошти, отримані підприємством для виплати заробітної плати, стипендій, дивідендів в банку, можуть зберігатися в касі понад установлений ліміт протягом трьох робочих днів.
Контроль за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою здійснюють органи ДПА України, КРС України, МВСУ, фінансові органи та установи комерційних банків.
Повнота та своєчасність розрахунків залежить від фінансового стану підприємства і в той же час впливає на його стан.
Підприємство повинно здійснювати розрахунки за товарними операціями та фінансовими зобов’язаннями у встановлені строки і в повному обсязі.
Внаслідок порушення розрахунково-платіжної дисципліни виникає заборгованість, тобто значна частина оборотних засобів підприємств виводиться з обігу на невизначений час. В зв’язку з цим кожне підприємство має вести облік дебіторської заборгованості та управляти нею, щоб зменшити можливість зростання безнадійних боргів і забезпечувати збільшення інвестиційних можливостей підприємства
За порушення розрахунково-платіжної дисципліни до підприємств застосовуються фінансові санкції у вигляді пені, штрафів, неустойок у встановленому розмірі.
Санкції передбачені за порушення договірних умов (договірні санкції) застосовуються у формі сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаних зобов’язань.
За прострочення платежів згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань від № 543/96-ВР22.11.96 р. підприємства сплачують на користь отримувача коштів пеню в розмірі, встановленому договором, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (10, 25 %) що діяла в період, за який стягується пеня. Платники мають самостійно нарахувати пеню і подавати банку платіжне доручення на її перерахування.
За умов несвоєчасної сплати податків і платежів до бюджету платник сплачує пеню в розмірі 120% від облікової ставки НБУ, що була найвища протягом виникнення заборгованості і штраф.
За правильність нарахування пені відповідає банк отримувача коштів. Банк несе відповідальність за несвоєчасне зарахування коштів на рахунки клієнтів, за порушення сплачується пеня визначена договором на розрахунково-косове обслуговування, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період виникнення пені.
Підприємства, яким помилково зараховані кошти, мають в п’ятиденний строк повернути їх власникам.
За порушення норм з урегулювання обігу готівки до суб’єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у таких розмірах:
▪ за перевищення ліміту – у подвійному розмірі суми виявленого надлишку готівки за кожний день;
▪ за часткове або повне неоприбуткування готівки в касах – в п’ятикратному розмірі відповідної суми;
▪ за перевищення термінів використання виданої під звіт готівки, або за відсутності повного звіту – у розмірі 25% від суми виданої готівки;
▪ за здійснення розрахунків без оформлення покупцем платіжних документів ( товарний або касовий чек, квитанції до касового ордеру) – у розмірі оприбуткованих сум;
▪ за використання отриманої в банку готівки не за цільовим призначенням – у розмірі витраченої суми;
▪ за невстановлення установами банків лімітів готівки з банків стягується штраф в п’ятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожен випадок.
Контрольні запитання до теми 2
Тема 3. Зміна вартості грошових платежів у часовому інтервалі
Про те, що з плином часу вартість грошей зменшується свідчить таке прислів’я: краще синиця в руках, ніж журавель в небі. Адже, якщо ми маємо певну суму грошей сьогодні, то їх інвестування принесе власнику прибуток. З часом гроші зменшують свою вартість через інфляцію, яка, в свою чергу, зменшує купівельну спроможність грошової одиниці, через ризик, який створює непевність у майбутньому чи будуть повернені інвестовані гроші разом з прибутком, розмір якого також через несприятливі обставини може відрізнятися від оголошеного, через схильність до ліквідності. Інвестори, що вкладають гроші в низько ліквідні активи, також вимагають за це отримання більшого доходу. Таким чином, концепція, що вартість грошових ресурсів більша сьогодні, ніж завтра, є провідною в теорії фінансів.
Велика група фінансово-банківських розрахунків ґрунтується на системі правил розрахунків зміни вартості грошей при передачі їх однією юридичною чи фізичною особою в користування на певний час іншій особі, або при відстрочені платежу за позиками.
Фінансова та інвестиційна діяльність агропромислових підприємств пов’язана із здійсненням платежів, які мають разовий або періодичний характер. Зокрема, до періодичних платежів належать – надходження доходів від інвестицій, погашення кредиту, виплата пенсій тощо.
Потік платежів з однаковими надходженнями через рівні проміжки часу називають фінансовою рентою або ануїтетом, який характеризується такими параметрами:
А – член ренти, що дорівнює розміру разового платежу;
n - строк ренти від початку першого періоду до кінця останнього;
t - період ренти або часовий інтервал між двома послідовними платежами;
r - звичайна процентна ставка;
d - дисконтна або облікова процентна ставка.
За кількістю нарахувань процентів розрізняють ренти з щорічним нарахуванням, з нарахуванням m -раз на рік, з неперервним нарахуванням.
За величиною члена ренти вони бувають постійні (з однаковим платежем) і змінні, за ймовірністю поділяються на вірні і умовні (вірні підлягають безумовній оплаті. Платежі в кінці кожного періоду називають звичайними або відстроченими, або рентами постнумерандо, платежі на початку періоду, що настав, називають рентами пренумерандо.
Платежі для розрахунків з кредиторами називають рентою погашення, а пов’язані з інвестуванням капіталу – рентою розміщення.
Фінансові ресурси, які приймають участь у фінансово-інвестиційних операціях мають часову цінність, тобто змінюють свою вартість під впливом дії таких факторів як інфляція, ризик, ліквідність. Тому вартість цих ресурсів пов’язується з тривалістю використання (або вкладення) та величини процентної ставки, яка визначається як відношення доходу за фіксований проміжок часу до початкової суми за одиницю часу.
Основне завдання при вивченні теми освоїти обчислення, які залежать від сум, строків платежів і процентних ставок.
Завдання фінансиста полягає в ефективному розподілі грошових потоків у часі з метою нарощення капіталу.
Правила обчислення грошових ресурсів, які приймають участь у фінансово-інвестиційних операціях, використовують способи нарахування простих і складних процентів. При цьому база нарахування простих процентів залишається незмінною і ґрунтується на арифметичній прогресії, а складних – передбачає їх капіталізацію, тобто база нарахувань постійно зростає, і ґрунтується на геометричній прогресії.
У фінансових операціях коефіцієнт дисконтування може використовуватись як звичайна процентна ставка (математичне дисконтування) або облікова процентна ставка (банківське дисконтування). Математичне дисконтування передбачає утримання проценту в кінці визначеного періоду (формули розглянуті вище), а банківське дисконтування – передбачає утримання відсотку на початку періоду і віднімається від суми позики (банківський дисконт).
Проста (звичайна) процентна ставка при простому нарахуванні %:
F = P (1+nr) або ,
P=F (1-nd) або.
Співвідношення між звичайною і обліковою процентними ставками дорівнює:
Проста (звичайна) ставка при складному нарахуванні відсотків:
F = P (1 + r)n або
P = F (1 -d)n або
Співвідношення між звичайною і обліковою процентними ставками складає:
Формула розрахунку звичайної процентної ставки:
F-P/P
Формула розрахунку облікової процентної ставки:
F-P/F
З метою обрахування дохідності фінансово-інвестиційних операцій визначають майбутню вартість грошових вкладень (F) з врахуванням періоду часу і процентної ставки за формулою:
F = P (1 + r)n,
Де Р – початковий депозит;
(1 + r)n – процентний фактор майбутньої вартості грошей.
Якщо платіж є фінансовою рентою, то її майбутня вартість (Fа) дорівнює:
де А – разовий рентний платіж;
(1+r)n-t – процентний фактор майбутньої вартості ануїтету.
Теперішня вартість (Р) є основою порівняння прибутковості різних інвестиційних проектів за певний період, це вартість майбутніх грошових надходжень з поправкою на ставку дисконту або ставку капіталізації. Дисконтна ставка (d) – це ставка, що застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати інфляцію і ризик, пов’язані з фактором часу. Чим більший ризик, тим вища ставка дисконту.
Формула обчислення теперішньої вартості разового платежу:
,
де - процентний фактор теперішньої вартості грошей.
Розрахунок теперішньої вартості фінансової ренти (Pa) здійснюється за формулою:
де - процентний фактор теперішньої вартості фінансової ренти.
Якщо рента довічна, то розрахунок теперішньої вартості (Ps) здійснюється за формулою:
де S- розмір постійного платежу.
Основні формули для фінансових обчислень:
;
;
3. Нарахування складного відсотка m–раз на рік:
4. Нарахування складного відсотка, якщо n 1 року:
,
де - період нарахувань в днях;
- тривалість днів в році (365).
5. Нарахування складного відсотка на неціле число років:
,
де - ціле число років;
- частина року в днях.
6. Нарахування складного відсотка на неціле число років m-раз на рік:
.
7. Теперішня (приведена) вартість грошового потоку:
.
8. Майбутня вартість строкової фінансової ренти (ануїтету) при методі нарахування постнумерандо (на кінець періоду):
.
.
9. Майбутня вартість строкової фінансової ренти (ануїтету) при методі нарахування пренумерандо (на початок періоду):
.
10. Теперішня вартість строкової фінансової ренти (ануїтету) при методі нарахування постнумерандо (на кінець періоду):
.
11. Теперішня вартість строкової фінансової ренти (ануїтету) при методі нарахування пренумерандо (на початок періоду):
.
12. Теперішня вартість довічної ренти:
де S- розмір разового платежу.
Контрольні запитання до теми 3
часом ?
Тема 4. Грошові надходження підприємств
2. Доходи від операційної діяльності
3. Вплив цін на формування доходів підприємства та планування виручки від реалізації продукції
4. Грошові надходження від позареалізаційних операцій та фінансово-інвестиційної діяльності.
5. Розподіл виручки від реалізації продукції (робіт, послуг)
1.Склад і характеристика грошових надходжень підприємств
Найважливішою стороною діяльності підприємств є забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва і обігу, своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування доходів і прибутку.
Грошові надходження – це фінансові ресурси, які надходять на банківські рахунки або в касу підприємства. Їх ще називають вхідними грошовими потоками.
За джерелами грошові надходження агропромислових підприємств можна поділити на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх належать надходження від реалізації продукції основного і підсобного виробництва, надлишку сировини, матеріалів, основних засобів, нематеріальних активів тощо. До зовнішніх джерел відносяться надходження коштів, що мобілізуються на фінансовому ринку. Структура грошових надходжень залежить від сфери діяльності, виробничого напрямку та організаційно правової форми підприємства. Практично нині майже 80-90% фінансових ресурсів агропромислові підприємства одержують за рахунок внутрішніх джерел, хоча у світовій практиці на їх частку припадає 60-70%.
Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку грошові надходження класифікують за видами діяльності підприємств (рис. 1):
1) доходи від операційної діяльності;
2) доходи від фінансово – інвестиційної діяльності;
3) доходи від іншої звичайної діяльності;
4) доходи, пов’язані із надзвичайними подіями.
Доходи від основної операційної діяльності включають дохід від реалізації продукції або надання послуг.
Доходи від іншої операційної діяльності включають:
доходи від реалізації оборотних активів; доходи від реалізації іноземної валюти; доходи від операційної оренди; доходи від операційних курсових різниць; доходи від списання безнадійної кредиторської заборгованості; одержані пені, штрафи, неустойки; одержані гранти, субсидії, субвенції, дотації.
Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності включають: доходи від спільної діяльності; доходи від інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства; одержані дивіденди; одержані відсотки за облігаціями; одержані відсотки від депозитних операцій; одержані відсотки від фінансової оренди.
Доходи від іншої звичайної діяльності включають: доходи реалізації фінансових інвестицій; доходи від реалізації та ліквідації основних засобів та інших необоротних автивів; доходи від реалізації нематеріальних активів; доходи від не операційних курсових різниць; доходи від безоплатно отриманих оборотних активів; доходи від індексації необоротних активів і фінансових інвестицій.
Доходи від діяльності, пов’язаної із надзвичайними подіями включають відшкодування збитків, внаслідок реалізації цих подій.
За характером формування грошові надходження поділяються на регулярні і дискретні (отримані від разових господарських операцій).
Зовнішеі грошові надходження мобілізуються на фінансовому ринку і включають: кредити і позики, надходження з бюджету, надходження від емісії акцій та облігацій, відшкодування страхових компаній.
Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.
2. Доходи від операційної діяльності
Реалізація продукції – це кінцева стадія кругообороту коштів підприємства, яка є його важливим показником. Вона свідчить про завершення процесу виробництва та доведення продукції до споживача. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між постачальниками, посередниками і покупцями.
Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням того, що вона за споживчими властивостями, за якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців.
Види господарської
діяльності підпри-
ємства
Операційна
Фінансово-інвестиційна
Інша звичайна
діяльність
Діяльність, пов’язаної із надзвичайними
подіями
Види грошових надходжень
Доходи від основної діяльності:
від реалізації продукції та надання послуг
Доходи від іншої операційної діяльності:
-від реалізації оборотних активів;
-від реалізації іноземної валюти;
-від операційної оренди;
-від операційних курсових різниць;
-від списання безнадійної кредиторської заборгованості;
-одержані пені, штрафи, неустойки;
-одержані гранти, субсидії, субвенції, дотації
Доходи від :
-спільної діяльності;
-від інвестицій в асоційовані і
дочірні підприємства;
-одержані дивіденди;
-одержані відсотки за облігаціями;
-одержані відсотки від депозитних операцій;
-одержані відсотки від фінансової оренди
Доходи від :
-реалізації фінансових інвестицій;
-від реалізації та ліквідації основних засобів та інших необоротних автивів;
-від реалізації нематеріальних активів;
-від не операційних курсових різниць;
-від безоплатно отриманих оборотних активів;
-від індексації необоротних активів
і фінансових інвестицій
відшкодування збитків
Рис.1. Класифікація грошових надходжень за видами господської діяльності
На практиці в Україні використовуються два методи визначення моменту реалізації продукції:
а) метод нарахувань - продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності);
б) касовий метод - кошти одержано на рахунок постачальника за реалізовану продукцію.
В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості. Проте, у зв’язку з недостатнім розвитком ринкових відносин в Україні і згідно з діючим господарським законодавством, бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що, певною мірою, викривляє реальний стан справ.
Підприємство може розпоряджатися грошовими надходженнями від реалізації продукції або надання послуг з моменту:
При здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій зобов’язання підприємства виникають з моменту:
Виконання операцій з ввезення товару на митну територію фіксується з моменту:
Основну частину грошових надходжень аграрного підприємствазабезпечує дохід (виручка) від реалізації продукції. Виручка – це сума коштів, що надійшла на поточний рахунок підприємства або оприбуткована в касі за реалізовану продукцію. Як економічна категорія вона відображає фінансові відносини між постачальником і споживачем продукції. Особливістю сільськогосподарських підприємств з сезоним характером виробництва є нерівномірне надходження її протягом року.
Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від таких факторів:
· кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;
· рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.
Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки. А сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків реалізованої продукції на початок і кінець року. В свою чергу обсяг товарної продукції залежить від розмірів виробництва та рівня товарності продукції. Особливо це стосується сільського господарства, де частина виробленої валової продукції використовується для відтворення виробництва або внутрішньогосподарських потреб і не набуває товарної форми. Асортимент реалізованої продукції неоднозначно впливає на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції частки асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.
Прямий вплив на розмір виручки справляє і рівень відпускних цін. У сво. чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропозиція на ринку.
3. Вплив цін на формування доходів підприємства та планування виручки від реалізації продукції
За умов ринкової економіки існують ринкові,що формуються від впливом попиту і пропозиції, фіксовані і регульовані державою ціни.
Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою) переважно на послуги та товари першої необхідності, рівень яких обмежується державою (газ, електроенергія, бензин та ін.). Регульовані ціни встановлюються обмеженням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад, хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються також індикативні ціни – мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозиції або за домовленістю сторін – постачальників і споживачів.
Установлюючи ринкові ціни виробник орієнтується на ціну, що склалася на ринку, виходячи з якої він визначає її собівартість і рівень рентабельності (прибуток), яку він може отримати при відповідному рівні виробничих витрат. Ціна продукції включає також непрямі податки: акцизний збір (для підакцизної продукції), податок на додану вартість та мито.
Ціна виробника (Цв) визначається, як:
де - собівартість реалізованої продукції, грн;
- можливий прибуток, грн;
- рівень рентабельності, %.
На ціну виробника нараховується ставка ПДВ (СПДВ) і визначається ціна з ПДВ (ЦПДВ):
.
При визначенні ціни підакцизного товару нараховується спочатку на ціну виробника ставка акцизу (Сакц) і визначається ціна з акцизом (Цакз):
.
Ціна з ПДВ (ЦПДВ) визначається для підакцизної продукції шляхом нарахування на ціну з акцизом ставки ПДВ:
.
Роздрібна ціна визначається за формулою:
,
де - ставка торгової націнки, %.
Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються оптові та роздрібні ціни. Відвантаження продукції посередникам здійснюється оптом або партіями за оптовими цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.
За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію.
Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого розрахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.
Виручку від реалізації кожної номенклатури продукції визначають за формулою:
де – виручка від реалізації, грн;
Ор – обсяг реалізованої продукції, т;
Ц – ціна реалізації кожного виду за одиницю продукції, грн.
Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску продукції у плановому періоді, додаючи залишки продукції на початок планового періоду і віднімаючи залишки на кінець планового періоду.
Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:
Ор = Зп + Т – Зк,
де Ор – обсяг реалізації у плановому періоді;
Зп – залишки кожного виду продукції на складі та відвантаженої на початок планового періоду;
Т – випуск товарної продукції у плановому періоді;
Зк – залишки кожного виду продукції на складі на кінець планового періоду.
Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, в тому числі з урахуванням попиту і пропозиції.
Агропромислові підприємства реалізують продукцію, виконують роботи чи надають послуги за різними каналами згідно з договорами. Так, продаж зерна, цукрових буряків та соняшнику за регіональним контрактом здійснюється за біржовими цінами. Продукція овочівництва, садівництва, технічних культур і тваринництва продається переробним заводам за договірними цінами на колгоспному ринку чи у фірмовому магазині, сільськогосподарська продукція продається за вільними цінами ринку або за цінами, що встановлюються підприємством. Продукція, що виділяється на громадське харчування, відпускається за собівартістю або за цінами, що встановлюються самим підприємством, але не нижче собівартості.
Продаж продукції в рахунок грошової оплати праці працівників здійснюється за цінами, що встановлюються господарством, але не вище ринкових цін.
Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого розрахунку, а для підрахунку виручки від реалізації продукції іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків продукції, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними, вільними цінами і за собівартістю.
Отже, виручка від реалізації продукції є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Її розмір і строки надходження впливають на фінансовий стан і платоспроможність підприємства.
Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування авансованих фінансових ресурсів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу виручки приділяється особлива уваги. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а і своєчасність та повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку відбивається на фінансовому результаті діяльності підприємства.
Особливістю сільськогосподарських підприємств є нерівномірне надходження виручки від продажу продукції протягом календарного року, що пов’язано із строками збирання врожаю та реалізації продукції рослинництва. Продукція тваринництва реалізується в основному регулярно протягом року, але і тут мають місце значні коливання в надходженні коштів по періодах року.
Окрім виручки від реалізації продукції основної діяльності на фінансовий стан підприємств впливають грошові надходження від іншої реалізації, до якої належить виручка від продажу продукції підсобних та допоміжних виробництв.
Обсяг виручки від реалізації продукції переробних виробництв визначається добутком кількості реалізованої продукції (муки, крупи, консервів, соків, вина тощо) на ціну реалізації. Ціною реалізації в цьому випадку може бути ціна ринку, договірна ціна, або ціна, що встановлена підприємством.
Грошові надходження від позареалізаційних операцій та фінансово-інвестиційної діяльності.
Позареалізаційна операція - це діяльність підприємства, безпосередньо не пов’язана з реалізацією продукції /робіт, послуг/ та матеріальних і нематеріальних активів.
Грошові надходження від реалізації зайвих і непотрібних основних засобів і матеріальних запасів визначають за цінами їх реалізації. Основні засоби, що були в експлуатації повинні реалізовуватися за договірними цінами, які не нижчі від їх залишкової балансової вартості (різниця між первісною балансовою вартістю і зносом). Виробничі запаси продаються також за договірними ринковими цінами.
До позареалізаційних доходів відноситься також прибуток минулих років, виявлений у звітному та погашення дебіторської заборгованості, списаної як безнадійна.
З переходом на ринкові засади господарювання зростає роль доходів, отриманих підприємством від фінансової і інвестиційної діяльності. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій з цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.
Важливим напрямком фінансової діяльності агропромислових підприємств за ринкової економіки є раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективного інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.
Купуючи акції чи облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки тимчасово вільні фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на виконання термінових зобов’язань. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках, або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов’язаннях).
Перш, ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансовий стан та фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, тобто рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Дивіденд являє собою прибуток на цінні папери (акції та облігації) в грошовій формі або у формі акцій чи облігацій.
Сума дивідендів на звичайні акції залежить від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства, частки прибутку, що розподіляється між акціонерами, номінальної вартості акцій і їх кількості, що знаходиться у власності акціонера.
Не рекомендується давати згоду на придбання цінних паперів, маючи лише неперевірену інформацію про фінансовий стан справ підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції підприємств, які не публікують звітів про свої доходи. Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.
Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі прибутки, якщо при цьому забезпечується стабільність і низький ризик.
Грошові надходження від продажу акцій і облігацій інших підприємств визначаються як різниця між курсом акцій чи облігацій на фондовому ринку на момент продажу і їх курсом на момент придбання.
Сільськогосподарське підприємство має право здавати в оренду землю, нерухоме та рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну винагороду. Відносини орендодавця і орендатора регулюються договором про оренду, який укладається на засадах добровільності і повної рівноправності сторін.
Важливе місце в орендних відносинах займає орендна плата. Орендна плата – це плата орендатора орендодавцю за строкове володіння і використання землі або майна, переданого в оренду. Орендна плата може включати: амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна (їх розмір залежить від встановленого розподілу обов’язків по відтворенню орендованого майна; при оренді землі амортизаційні відрахування не здійснюються); плату за землю; кошти, що передаються орендатором орендодавцю для ремонту об’єктів по закінченню строку їх оренди; прибуток від оренди майна згідно договору оренди, але не нижче банківського проценту.
Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-лізингодавець), лізингоодержувач, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.
Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду.
За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору лізингоодержувач може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю, або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду.
Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в лізинг.
Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору. Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.
Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть зберігатися на депозитних рахунках в комерційних банках під обумовлений відсоток.
Грошові надходження за депозитну операцію знаходяться в прямій залежності від суми депозиту, процентної ставки і терміну вкладення і визначаються як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю депозиту.
До інвестиційної діяльності відносяться доходи, отримані від здійснення форвардних і ф’ючерсних операцій.
Форвардна операція – господарча операція суб’єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) форвардної угоди, тобто зобов’язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва з визначенням часу у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення форвардної угоди. Розрахунки за форвардною операцією з продукції сезонного виробництва здійснюються у термін, що перевищує 30 календарних днів з моменту укладання форвардної угоди.
Ф’ючерсна операція – господарча операція суб’єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) ф’ючерсної угоди; тобто зобов’язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації.
Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності є важливим джерелом грошових доходів і прибутку агропромислових підприємств.
У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов’язання, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, то він зобов’язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству.
4.5. Розподіл виручки від реалізації продукції (робіт, послуг)
Реалізація продукції і надходження виручки є завершальною стадією кругообороту фінансових ресурсів підприємства, яка має велике значення для його нормальної діяльності. Несвоєчасне надходження коштів призводить до фінансових труднощів, які негативно відбиваються на роботі підприємств.
Виручка від реалізації продукції відіграє важливу роль у відтворювальному процесі матеріального виробництва як одна з ланок нового кругообороту коштів підприємства. За рахунок доходу від реалізації продукції:
1) сплачуються податки, збори та інші обов’язкові платежі до бюджету;
2) відшкодовується вартість спожитих в процесі виробництва засобів виробництва. Загальна їх вартість представляє собою фонд відшкодування, в якому уречевлена минула праця виступає матеріальною основою простого відтворення і обов’язковою умовою розширеного відтворення;
3) створюється валовий доход агропромислового підприємства., як різниця між доходом від реалізації продукції, непрямими податками і вартістю спожитих засобів виробництва. В цій частині валового продукту втілена заново створена вартість на підприємстві, від величини якої залежать можливості розширеного відтворення.У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці та чистий дохід.
Розподіл виручки здійснюється за таким алгоритмом:
Виручка (доход) від реалізації продукції
(с+v+m+n)
Розподіл виручки можна представити у вигляді схеми (рис.2.).
Податки, збори і платежі до бюджету (n)
Валовий доход (m+v)
Фонд відшкодування (с)
Чистий дохід
Інші
витрати
Матеріальні затрати
Амортизаційні відрахування
Фонд оплати праці
Рис 2. Розподіл виручки (доходу) від реалізації продукції
Таким чином, виручка від реалізації продукції, виконаних робіт і наданих послуг є одним із важливих джерел фінансових ресурсів агропромислових підприємств. Виручка створює економічні умови для нового виробничого циклу. Розмір і строки надходження виручки прямо впливають на фінансовий стан і платоспроможність агропромислових підприємств.
Питання для самоконтролю до теми 4
Тема 5. Оцінка фінансового стану підприємства
Об’єктивна і своєчасна оцінка фінансового стану потрібна для розробки планів та прогнозів, фінансового оздоровлення підприємств, прийняття управлінських рішень щодо забезпечення достатнього рівня платоспроможності підприємства, а також вона являє інтерес для постачальників-партнерів підприємства, кредиторів та інвесторів з метою мінімізації їх ризиків.
Аналіз фінансового стану дає відповідь на 2 основні питання:
Метою оцінки фінансового стану для внутрішніх користувачів цієї інформації є знаходження резервів підвищення дохідності та прибутковості, зміцнення комерційного розрахунку і виконання фінансових зобов’язань.
Фінансовий стан – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою оціночних показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. На фінансовий стан впливають результати його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності.
Збільшення обсягів реалізації продукції за умов прибуткової діяльності позитивно вплине на фінансовий стан, за умов збиткової діяльності буде генерувати більші збитки.
Виробничо-фінансова діяльність суб’єктів господарювання АПК має забезпечувати систематичне надходження і ефективне використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової, касової, орендної, кредитної і договірної дисципліни, фінансову платоспроможність і стабільність, раціональне співвідношення між власними і залученими грошовими засобами має забезпечувати максимальну норму прибутку на інвестований капітал.
В цьому полягає об’єктивна необхідність і практична значущість регулярної і всебічної оцінки фінансового стану аграрного підприємства, якій належить суттєва роль в забезпеченні фінансової стабільності на ринку товарів і послуг.
Основними завданнями оцінки фінансового стану є:
Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є фінансова звітність, зокрема:
Ця інформація є відкритою або публічною, проте кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, тарифи, ліміти, систему оцінки та регулювання операційної і фінансової діяльності – така інформація є комерційною таємницею.
Ґрунтовній оцінці фінансового стану має передувати проведення експрес-аналізу (або читання) балансу або швидка оцінка шляхом розрахунку невеликої кількості показників. Результатом такої оцінки є висновок про стійкий, нестійкий або кризовий фінансовий стан підприємства та доцільність проведення поглибленого аналізу.
Баланс характеризує фінансовий стан підприємства на конкретну дату і відображає ресурси підприємства в грошовій оцінці за їх складом і напрямами використання – з однієї сторони (актив балансу), за джерелами їх фінансування – з другої сторони (пасив балансу). Іншими словами активи підприємства відображають інвестиційні рішення, що приймаються підприємством за період його функціонування. Принциповими є поділ активів та пасивів на довгострокові та короткострокові. Структуру оборотних засобів важливо поділити за ступенем ліквідності (найбільш ліквідні, швидко ліквідні та низько ліквідні).
Основні показники для проведення експрес-аналізу
Зменшення валюти балансу свідчить про скорочення господарського обороту, що може спричинити неплатоспроможність. Випереджаючі темпи зростання суми інвестованого капіталу порівняно з темпами зростання обсягів виробництва, виручки та чистих прибутків свідчить про погіршення використання засобів. Збільшення суми позичених джерел фінансування свідчить про зростання фінансових ризиків, що негативно позначиться на фінансовій стабільності підприємства. Співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості має наближатися до одиниці, відхилення від цього значення є свідченням проблем з платоспроможністю. Підприємство не повинно допускати простроченої заборгованості.
Освоєння існуючих методик фінансового стану включає розрахунок показників оцінки майнового стану; ліквідності; платоспроможності або фінансової стійкості та структури капіталу; ділової активності; прибутковості; використання акціонерного капіталу.
До показників оцінки майнового стану відносять: коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів, питому частку активної частини основних засобів, коефіцієнт вибуття основних засобів. Ця група показників характеризує стан основних засобів та майновий потенціал підприємства.
Показники фінансової стійкості та структури капіталу характеризують співвідношення між власним та залученим капіталом, фінансову незалежність та ступінь фінансового ризику Це коефіцієнт автономії або фінансової незалежності, коефіцієнт стабільності, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт фінансового лівереджу, коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами,. коефіцієнт маневренності власного оборотного капіталу.
Показники ліквідності характеризують структура активів за ступенем ліквідності). До 1 класу ліквідності відносять грошові кошти та їх еквіваленти, до 2 класу –короткострокові фінансові вкладення (КФВ) та чиста дебіторська заборгованість, до 3 класу – запаси і витрати (крім витрат майбутніх періодів та незавершеного виробництва) та інші види дебіторської заборгованості, до 4 класу – більшість необоротних активів, витрати майбутніх періодів, незавершене виробництво.
Показники платоспроможності характеризують можливість підприємства розраховуватись за своїми зобов’язаннями. До них відносять: коефіцієнти абсолютної ліквідності; проміжної ліквідності та коефіцієнт покриття загальний; наявність власного оборотного капіталу та коефіцієнт маневреності власного оборотного капіталу.
Група показників ділової активності характеризує ефективність використання підприємством фінансових ресурсів та швидкість їх обертання. До цієї групи належать коефіцієнти оборотності активів; оборотності власного капіталу, оборотності оборотних активів; оборотності дебіторської та кредиторської заборгованості. Коефіцієнти оборотності характеризують кількість оборотів відповідних активів на рік. Тривалість одного обороту можна розраховувати як відношення тривалості року (365 днів) до відповідного коефіцієнту обертання) в днях.
Показники рентабельності або прибутковості характеризують фінансові результати господарювання. До них відносять коефіцієнти: рентабельності продажу, рентабельності основної діяльності; рентабельності власного капіталу та рентабельності активів.
Група показників використання акціонерного капіталу використовується для оцінки ринкової активності акціонерних товариств. До цієї групи відносять коефіцієнти: балансової вартості акцій; прибутковості акцій; доходності на звичайну акцію, рентабельності акцій: дивідендних виплат; котирування акцій.
Можливі декілька типів фінансового стану: абсолютна фінансова стійкість, нормальна фінансова стійкість, нестійкий (порушена платоспроможність, та кризовий фінансовий стан.
Абсолютна фінансова стійкість характеризується таким станом, коли:
запаси і витрати =власному оборотному капіталу.
В практичній діяльності підприємств такий стан буває досить рідко
Нормальна фінансова стійкість відповідає фінансовому стану, коли:
запаси і витрати = власному оборотному капіталу + довгострокові кредити.
Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі та фінансувати свою діяльність на принципах розширеного відтворення, здійснювати прибуткову діяльність свідчить про його стійкий фінансовий стан.
Нестійкий фінансовий стан характеризується погіршенням платоспроможності, але зберігається можливість відновлення фінансової рівноваги. При ньому:
запаси і витрати = власному оборотному капіталу + довгострокові кредити + кредиторська заборгованість.
Таким чином, фінансова стійкість підприємства відображає такий фінансовий стан, який характеризується перевищенням надходжень капіталу над його витратами, забезпечує вільне маневрування фінансовими ресурсами та їх ефективне використання, сприяє безперебійному процесу виробництва й реалізації продукції. Вона відображає збалансованість грошових та товарних потоків, доходів і витрат, засобів і джерел їх фінансування, оптимальних пропорцій власного і залученого капіталу.
Таблиця 1
Алгоритм розрахунку фінансових показників (коефіцієнтів)
|
Показник |
Формула розрахунку |
Нормативне значення |
|
1 |
2 |
3 |
|
1. Показники майнового стану підприємства |
||
|
1.1. Коефіцієнт зносу основних засобів |
Знос Перв.балансова вартість ОЗ на к.р. |
Зменшення |
|
1.2. Коефіцієнт оновлення основних засобів |
Балансова вартість ОЗ, що надійшли Перв.балансова вартість ОЗ на к.р. |
Збільшення |
|
Продовження таблиці |
||
|
1.3.Коефіцієнт питомої частки активної частини |
Балансова вартість активної част. ОЗ Перв.балансова вартість ОЗ на к.р. |
Збільшення |
|
1.4. Коефіцієнт вибуття основних засобів |
Балансова вартість ОЗ, що вибули Перв.балансова вартість ОЗ а п.р. |
Повинен перевищувати коефіцієнт оновлення основних засобів |
|
2. Показники платоспроможності підприємства |
||
|
2.1. Коефіцієнт покриття загальний |
Оборотні активиПоточні зобов’язання |
1,0-2,0 |
|
2.2. Коефіцієнт швидкої ліквідності |
Грошові кошти+ЧДЗ.+КФВПоточні зобов’язання |
0,5-0,8 |
|
2.3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності |
Грошові кошти та їх еквівалентиПоточні зобов’язання |
0,1-0,25 |
|
2.4. Власний оборотний капітал (в грошових одиницях) |
Оборотні активи - поточні зобов’язання |
Збільшення |
|
2.5. Маневреність власного оборот-ного капіталу |
Грошові кошти та їх еквівалентиВласний оборотний капітал |
Збільшення |
|
3.Показники фінансової стійкості та структури капіталу підприємства |
||
|
3.1. Коефіцієнт автономії або фінан- сової незалежності |
Власний капітал Валюта балансу |
> 0,5 |
|
3.2. Коефіцієнт фінансової залежності |
Залучений капітал Власний капітал |
< 1- зменшення |
|
3.3. Коефіцієнт фінансової стабільності |
Власний капітал Залучений капітал |
> 1,0 |
|
Продовження таблиці 1 |
||
|
3.4. Коефіцієнт забезпеченості власними оборот-ними засобами |
Власний оборотний капіталОборотні засоби |
> 0,1 |
|
3.5. Коефіцієнт маневреності власного оборотного капіталу |
Власний оборотний капіталВласний капітал |
> 0 - збільшення |
|
3.6. Коефіцієнт фі- нанкового лівереджу |
Довгострокові зобов”язанняВласний капітал |
< 1- зменшення |
|
||
|
4.1. Коефіцієнт оборотності активів |
Чистий дохід від реалізації продукції Середньорічна вартість активів |
Збільшення |
|
Продовження таблиці |
||
|
4.2. Коефіцієнт оборотності власного капіталу |
Чистий дохід від реалізаціїї Середньорічна вартість власного капіталу |
Збільшення |
|
4.3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (КЗ) |
Собівартість реалізованої продукціїСередньорічна вартість КЗ по покупцях |
Збільшення |
|
4.4. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (ДЗ) |
Чистий дохід від реалізації продукції Середньорічна вартість чистої ДЗ (по покупцях) |
Збільшення |
|
4.5. Тривалість одного обороту дебіторської заборгованості (днів) |
Тривалість періоду (365)Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості |
Зменшення |
|
4.6. Тривалість одного обороту кредиторської заборгованості (днів.) |
Тривалість періоду (365)Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості |
Зменшення |
|
4.6. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів і витрат |
Собівартість реалізованої продукціїСередньорічна вартість запасів і витрат |
Збільшення |
|
4.7. Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) |
Чистий дохід від реалізації продукції Середньорічна вартість основних засобів |
Збільшення |
|
Продовження таблиці 1 |
||
|
5. Показники рентабельності або прибутковості підприємства |
||
|
5.1. Коефіцієнт рентабельності активів |
Прибуток від операційної діяльн. Середньорічна вартість активів |
> 0 - збільшення |
|
5.2. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу |
Чистий прибуток Середньорічна вартість власного капіталу |
> 0 - збільшення |
|
5.3. Коефіцієнт рентабельності основної діяльності |
Валовий прибуток Собівартість реалізованої продукції |
> 0 - збільшення |
|
1 |
2 |
3 |
|
5.4. Коефіцієнт рентабельності продажу |
Валовий прибуток Чистий дохід від реалізації продукції |
> 0 – збільшення |
|
6. Показники використання акціонерного капіталу |
||
|
6.1. Коефіцієнт при- бутковості 1 акції |
Чистий прибуток Число акцій в обороті |
> 0 – збільшення |
|
Продовження таблиці |
||
|
6.2.Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу (АК) |
Чистий прибуток Середньорічна вартість АК |
> 0 – збільшення |
|
6.3.Коефіцієнт балансової вартості акцій |
Середньорічна вартість власн. капіт. Середньорічна вартість АК |
> 0 – збільшення |
|
6.4.Коефіцієнт котирування акцій |
Курсова ціна акції Номінальна вартість акції |
> 0 – збільшення |
|
6.5.Коефіцієнт дивідендних виплат |
Сума сплачених дивідендів Чистий прибуток |
> 0 – збільшення |
Вважається допустимим, якщо кредиторська заборгованість не перевищує запаси і витрати.
Для кризового фінансового стану характерно, що запаси і витрати не забезпечуються всіма джерелами, - підприємство перебуває на межі банкрутства.
Фінансова стабільність підприємства – це підтримання його фінансової стійкості протягом тривалого часу. Має різні рівні – стабілізації та економічного зростання. Вона виступає результатом кваліфікованого управління факторами, що визначають результати фінансово-господарської діяльності.
Тема 6. Формування і розподіл прибутку підприємства
Прибуток має економічну, фінансову, юридичну, бухгалтерську та податкову сутність. Прибуток – це основний узагальнюючий показник фінансових результатів виробничо-господарської діяльності
Прибуток як економічна категорія являє собою частину заново створеної вартості продукції, виробленої і реалізованої, яка залишається після відшкодування всіх витрат виробництва. Підприємство одержує прибуток після того як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту капіталу і набере грошової форми. На практиці прибуток ототожнюється з чистим доходом, проте в теоретичному плані між ними є різниця в тому, що прибуток визначається по виробленій і реалізований продукції (або товарній), а чистий дохід – по всій виробленій (або валовій). З економічної точки зору розрізняють маржинальний прибуток як різниця між ціною і умовно-змінними витратами
З бухгалтерської точки зору прибуток є величиною доходу, одержану як різниця між виручкою від реалізації продукції та собівартістю реалізованої продукції, інших витрат та збитків. Збиток – це перевищення витрат над доходами. Зарубіжний науковець з бухгалтерського обліку Бедфорд вважає, що зміст облікового прибутку можна сприймати через розуміння методу та алгоритму його визначення. Фінансист Альфред Кінг також визначає прибуток як продукт обліку, що виступає теоретичною оцінкою за штучними правилами та нормами.
Таким чином, ґрунтуючись на зарубіжному досвіді, можна виділити два методи визначення прибутку:
У вітчизняній практиці застосовують прямий розрахунок (або його різновид по асортиментний розрахунок) та економічний (або аналітичний).
Прибуток як показник фінансової діяльності підприємства складається з фінансового результату від реалізації продукції, позаоборотних активів та іншого майна і доходів від фінансово-інвестиційної діяльності, зменшених на суму витрат по цих операціях. У фінансовому словнику прибуток визначається як перевищення сукупних доходів над сукупними витратами. Обчислюють його як різницю між валовим виторгом (без непрямих податків) і витратами на виробництво і реалізацію продукції
Прибуток від реалізації продукції входить до складу виручки, проте обсяг прибутку на відміну від виручки, яка регулярно надходить на розрахунковий рахунок, визначається за певний період на основі бухгалтерського балансу. Прибуток є частиною заново створеної вартості продукції, виробленої і реалізованої, яка залишилася після відшкодування всіх витрат.
Прибуток виражає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, негативний фінансовий результат виражається в отриманні підприємством збитку, який є перевищенням суми відсотків підприємства над сумою доходів і відображається в балансі. Розділ пасиву "Власний капітал" зменшується на суму балансового збитку та збільшується на суму балансового прибутку.
Прибутки і збитки у звіті про фінансові результати поділяються за видами діяльності, внаслідок якої вони виникають: прибутки (збитки) від основної, операційної, фінансово-інвестиційної, звичайної діяльності та пов’язані з надзвичайними подіями..
Визначення фінансового результату від звичайної діяльності включає розрахунок валового прибутку (збитку) і фінансового результату від операційної діяльності.
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності та прибутку (збитку) від фінансово-інвестиційної діяльності.
Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного доходу, витрат і податків з надзвичайного прибутку.
Алгоритм розрахунку валового прибутку (або прибутку від основної діяльності):
Алгоритм розрахунку фінансового результату від операційної діяльності:
Алгоритм розрахунку фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування:
Алгоритм розрахунку фінансового результату від звичайної діяльності:
Алгоритм визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду:
В зв’язку з вищезазначеним використовують такі показники прибутку:
Прибуток від реалізації продукції (валовий прибуток)
Прибуток від операційної діяльності:
Прибуток від фінансово-інвестиційної діяльності;
Прибуток від звичайної діяльності;
Чистий прибуток.
Всі показники в прямій і модифікованій формі містяться у звіті про фінансові результати. Валюта балансу включає лише нерозподілений прибуток або непокритий збиток.
Оподатковуваний прибуток визначається за даними податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським. Методика розрахунку собівартості і валових витрат також різна через різні обліки.
Важливою стороною вивчення теми є вивчення впливу факторів на фінансові результати господарювання та обґрунтування шляхів зростання прибутку.
На фінансовий результат господарювання впливають внутрішні і зовнішні фактори. До внутрішніх належать: обсяги реалізації продукції, виручка від реалізації, канали реалізації, рівень собівартості продукції, забезпеченість ресурсами та ефективність їх використання, продуктивність праці. Зовнішні фактори впливу включають: державне регулювання цін та тарифів, порядок формування витрат, що включаються у собівартість, порядок визначення прибутку, що оподатковується, рівень оподаткування, розміри штрафних санкцій.
Найбільший вплив на розмір прибутку здійснюють витрати, які класифікуються за економічними елементами або сукупністю однорідних витрат та за статтями калькуляції. Також розрізняють умовно-змінні витрати, які змінюються пропорційно до обсягу випуску продукції, та умовно-постійні витрати, до яких, як правило, відносять загальногосподарські, загально виробничі, амортизацію.
Виробничу собівартість визначають за такими статтями калькуляції:
Витрати, пов’язані з операційною діяльністю:
не включаються до складу виробничої собівартості.
Фінансові витрати, які включають витрати на проценти за користування кредитами, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою, суму дисконту, зменшують розмір чистого прибутку.
Щоб проаналізувати ефективність роботи суб’єкта господарювання необхідно отриманий прибуток порівняти з понесеними витратами. При цьому витрати виступають у двох аспектах:
як поточні, що входять до собівартості продукції;
як авансований капітал.
Співставлення прибутку з понесеними витратами характеризує рентабельність основної діяльності, з авансованим капіталом – характеризує норму прибутку на капітал.
Зіставлення валового прибутку (П) з понесеними витратами (С) характеризує рівень рентабельності виробництва продукції(Р):
Норма прибутку (Нп) характеризує зіставлення прибутку від звичайної діяльності (Пзв. д.) до оподаткування з авансованим капіталом:
де - середньорічна вартість капіталу.
Зростання прибутку можна досягти шляхом збільшення обсягів виробництва більш рентабельної продукції; розширення асортименту та поліпшення якості продукції; підвищення продуктивності праці, зниження затрат виробництва, грамотної стратегії договірних відносин та цінової політики, використання ресурсного потенціалу з найбільшою віддачею; найбільш раціонального розподілу і використання одержаного прибутку, прискорення оборотності капіталу.
Планування прибутку здійснюється методом прямого рахунку та аналітичним (або економічним) методом. Найчастіше використовують метод прямого рахунку, який передбачає наявність таких даних:
При цьому слід розрізняти плановий обсяг прибутку в розрахунку на товарний випуск (Птв) і прибутку, що планується на обсяг реалізованої продукції(Прп):
Птп = Цтп (безПДВ) – Сб тп;
Прп = Пз п.р. + П тп – П з к.р,
де П з п.р. обчислюють як добуток собівартості цих залишків на середній рівень рентабельності продукції на підприємстві в попередньому році;
П з к.р. обчислюють як добуток собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в плановому році.
Різновид прямого рахунку (по асортиментне планування) застосовується при широкому асортименті продукції.
В сучасних умовах метод прямого рахунку можна використовувати для планування на дуже короткий період ( в яких ціни і зарплати не змінюються). Неможливо застосовувати при річному і перспективному плануванні.
Аналітичний (або економічний) метод планування прибутку здійснюється окремо за порівнюваною і не порівнюваною товарною продукцією. Порівнювана продукція, що випускається в базовому році, який передує плановому, тому відомі її фактична собівартість і обсяг випуску. За цими даними визначають базову рентабельність (Рб):
Рб = (П очікув : С бтп б.р.) *100%.
Алгоритм розрахунку:
П ±С б ± Ц1 ± Ц2± Ці,
де Ц1 – зміна ціни за рахунок асортименту;
Ц2 – зміна ціни за рахунок якості;
Ці – зміна ціни за рахунок інших факторів.
Цей метод на відміну від попереднього показує вплив факторів на величину прибутку, але не враховує вплив всіх змінних умов господарювання на фінансові результати і не забезпечує їх достовірність через умови господарювання, які постійно змінюються.
Прибуток від непорівнюваної продукції розраховується з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.
Розподіл прибутку отриманого підприємством здійснюється в 2 етапи. На 1-ому етапі частина прибутку вилучається в бюджет для формування фінансових ресурсів держави. На 2-ому етапі здійснюється розподіл чистого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств після сплати податків. Чистий прибуток спрямовується на поповнення статутного та резервного фонду, на виплату дивідендів та інші цілі.
Дивідендний дохід в сільськогосподарських підприємствах розподіляється на земельні і майнові паї, і на трудовий внесок.
Існують три варіанти розподілу дивідендного доходу. Перший варіант є зрівняльним, коли дохід поділяється на три рівних частини; другий – дохід розподіляється пропорційно до структури собівартості, тобто на трудовий внесок виділяється частина, яка дорівнює питомій вазі заробітної плати у структурі собівартості, решта спрямовується на земельні і майнові паї; третій варіант – це розподіл відповідно до структури виробничого потенціалу, тобто за вартісною оцінкою землі, майнового і трудового внеску розраховуються дивідендні ставки і визначається розмір дивідендного доходу на земельний, майновий пай та трудовий внесок.
Реінвестування прибутку – це спрямування його на збільшення власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.
Реінвестований прибуток = Чистий прибуток – Дивіденди сплачені.
Це називається відкрите самофінансування.
Реінвестований прибуток відображається в пасиві як приріст нерозподіленого прибутку та резервного капіталу, на цю суму збільшується розмір власного капіталу і відповідно зростають доходи власників підприємства.
Контрольні запитання до теми 6
Тема 7. Оподаткування підприємств
Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.
Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися у формі податків та зборів.
З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання (рис. 5.1).
Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:
1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.
2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).
3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).
4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.
5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.
6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.
У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.
У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.
Підприємства-суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:
прямі податки або прибутково-майнові [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок на нерухоме майно (нерухомість)];
непрямі податки (на споживання) (податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито].
До загальнодержавних податків, що сплачують юридичні особи відносять податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито].
Місцеві податки і збори включають: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок і 3 збори
два податки (комунальний податок і податок з реклами);
Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.
Податок на прибуток
Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Чистий дохід на рівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.
Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.
Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.
Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об'єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулююча функція щодо виробництва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна роль.
Досвід України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про брак чіткої державної концепції податкової політики. Протягом 1991-1997 pp. неодноразово змінювався об'єкт оподаткування. У цей період об'єктами оподаткування послідовно були:
1991 р. - прибуток; 1992 р. - валовий дохід; 1993 р. (перший квартал) - прибуток; 1993 (з другого кварталу) - 1994 pp. - валовий дохід; 1995-1997 pp. (до 1 липня) - прибуток що визначався коригуванням балансового прибутку; з 1 липня 1997 р. до теперішнього часу - прибуток, що визначається через коригування валового доходу.
Така непослідовність у визначенні об'єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створювали значні труднощі для платників податків і справили негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності в цілому. Період оподаткування прибутку підприємств 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) pp. був найтривалішим і свідчив про певну стабілізацію податкової системи.
2 грудня 2010 р. було прийнято Податковий Кодекс України, розділ 3, який регулює оподаткування прибутку підприємств, набирає чинності 1.04.2011 р. Загалом нові правила оподаткування застосовують стосовно доходів та витрат, що отримані й проведені розпочинаючи з указаної дати.
Базова ставка оподатковування прибутку підприємств 16% почне діяти з 1 січня 2014 р. На перехідний період ставка буде змінюватися:
з 1 квітня 2011 р. по 31 грудня 2011 р. – 23 відсотки;
з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. – 21 відсоток;
з 1 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р. – 19 відсотків;
Прибуток від страхової діяльності юридичних осіб (страхування життя) оподатковують за ставкою 0%.
Доходи нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України оподатковуватимуть за ставками 0, 4, 6, 12, 16 і 20%.
Прибутки нерезидентів, отримані у вигляді доходів від безпроцентних (дисконтних) облігацій чи казначейських зобов’язань, оподатковуються за ставкою 16%.
Страхова діяльність у межах договорів із обов’язкових видів страхування, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь фізичних осіб – нерезидентів, а також за договорами страхування у межах системи міжнародних договорів "Зелена карта" за ставкою 0 відсотків;
у межах договорів страхування ризиків за межами України, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь нерезидентів, крім ризиків, зазначених в абзаці другому цього пункту, за ставкою 4 відсотки суми, що перераховується, за власний рахунок страховика у момент здійснення перерахування такої суми;
в інших випадках за ставкою 12 відсотків суми таких виплат за власний рахунок у момент здійснення перерахування таких виплат.
Резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами про такого резидента, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.
Об’єктом оподаткування є:
1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.
2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню.
Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
прямих матеріальних витрат;
прямих витрат на оплату праці;
амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);
В оподаткуванні прибутку сільськогосподарських підприємств з 1.01.99 р. відбулися суттєві зміни з прийняттям Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", які в певній мірі врахували специфіку аграрної галузі. Спочатку термін його дії був з 1.01.99 по 1.01.2004 р. Зараз термін його дії продовжено до 31.12.209 р.
Платниками фіксованого сільськогосподарського податку виступають сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та власності, які мають земельні угіддя і займаються виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а їхній валовий дохід від операцій з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний період перевищує 75 % (з 1.01.04 р.) загальної суми валового доходу. Підприємства, які не зареєстровані платниками цього податку, сплачуть податок на прибуток на загальних підставах.
Це загальнодержавний податок, який є різновидом земельного податку, джерелом сплати якого є витрати виробництва, він не залежить від фінансових результатів господарювання і тому сплачується навіть в разі наявності збитків з 1.01.04 сплачується тільки в грошовій формі.
В склад фіксованого сільськогосподарського податку включено такі податки і збори ( з 1.01.2005 р.): податок на прибуток, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, комунальний податок, збір на геологорозвідувальні роботи; плата за придбання торгового патенту; збір за спеціальне водокористування (для с.г. потреб). Окремо сільськогосподарські підприємства сплачують ПДВ, прибутковий податок з громадян, внески до Пенсійного та інших соціальних фондів, за забруднення навколишнього середовища.
Об’єктом оподаткування виступає одиниця площі сільськогосподарських угідь, або земель водного фонду, переданих товаровиробнику у власність або наданих у користування, у тому числі на умовах оренди.
Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:
Для гірських та поліських районів ставки для земельних угідь зменшені відповідно до 0,09,; 0,03 .
Передбачене щорічне індексування грошової оцінки землі на рівень інфляції.
Податок сплачується протягом поточного року щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал: І квартал – 10%; ІІ квартал – 10%; ІІІ квартал – 50%; IV квартал – 30%.
З введенням цього податку податкове навантаження на сільськогосподарські підприємства знизилось у середньому втричі.
ВПЛИВ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ НА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ
Практика оподаткування використовує кілька видів непрямих податків - універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. У цьому разі застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.
Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки.
В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), мито. Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.
На рис. 5.9 зображено структурно-логічну схему формування цін реалізації товарів з урахуванням непрямих податків. Слід звернути увагу, що є особливості у визначенні бази (об'єкта) для обчислення окремих видів непрямих податків залежно від сфери діяльності, умов придбання товарів.
У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів. Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Об'єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз. Ця форма використовувалась нетривалий час в останній період існування Радянського Союзу, але поширена в інших країнах. Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Цей податок широко і протягом тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався у Радянському Союзі. Ставки податку з обороту були диференційовані за видами товарів.
Податок на додану вартість. Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:
а) 17 відсотків;
б) 0 відсотків.
За податковими зобов’язаннями з ПДВ, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року 17 відсотків.
Операції, визначені як об’єкт оподаткування, крім операцій, що не є об’єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких
застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 17 (20) %., яка є основною.
Податок становить 17 (20) відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
За нульовою ставкою оподатковуються операції з:
- експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства;
-та окремих видівпостачання товарів:
Обчислення суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету ПДВБ здійснюється шляхом віднімання від суми податкового зобов’язання ПЗ суми податкового кредиту ПК:
Податкове зобов’язанняПодаткове зобов’язання являє собою суму ПДВ, одержану (нараховану) платником податку в звітному (податковому) періоді. При позитивному значенні суми, вона підлягає сплаті до бюджету, при від’ємному - платник має право на її відшкодування з бюджету.
Дата виникнення податкових зобов’язань
Датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства (ст. 209)
Резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства і є сільськогосподарським підприємством може обрати спеціальний режим оподаткування.
Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку для інших виробничих цілей.
Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану за операціями з постачання сільськогосподарських товарів/послуг, то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню.
При вивезенні сільськогосподарських товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту сільськогосподарське підприємство виробник таких товарів/послуг має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) постачальникам товарів/послуг, вартість яких включається до складу виробничих факторів. Таке відшкодування здійснюється в загальному порядку.
Сільськогосподарське підприємство суб’єкт спеціального режиму оподаткування здійснює оподаткування операцій з продажу (постачання) сільськогосподарської продукції за ставкою 17 (20)%.
У разі експорту сільськогосподарської продукції застосовується 0% ставка податку.
Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності, які відповідають визначеним критеріям, але не обрали спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського, лісового господарства та рибальства, і на загальних підставах вважаються платником податку на додану вартість, за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну власного виробництва, а також за молочні продукти, молочну сировину та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції.
Тимчасово, до 1 січня 2015 року, сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі (шкури, субпродукти, м’ясо-кісткове борошно), у повному обсязі спрямовується до спеціального фонду державного бюджету.
Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було б неправильно заперечувати регулюючу функцію непрямих податків. На суму непрямих податків відповідно зростає ціна товарів, що впливає на їх виробництво й реалізацію. Реальними платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи - суб'єкти господарської діяльності; організації, установи, що не е суб'єктами господарювання. Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних доходів. Відтак більше податків сплачують ті категорії населення, що більше споживають товарів, мають більш високі доходи.
Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів підприємництва. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб'єкти підприємництва, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами), а отже вони є платниками непрямих податків до бюджету.
При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах. По-перше, він пов'язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб'єктам підприємницької діяльності.
По-друге, цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб'єктів підприємства, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Відтак необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати у бюджет.
На фінансову діяльність та фінансовий стан суб’єктів господарювання впливає непряме оподаткування, зокрема ПДВ.
На етапі придбання товарно-матеріальних цінностей та оплати виконаних робіт і отриманих послуг сплата ПДВ здійснюється за рахунок оборотних засобів суб’єктів підприємництва, тобто має місце іммобілізація оборотних коштів. Чим триваліший період між формуванням вхідного ПДВ та його відшкодуванням, тим гірше це впливає на фінансовий стан підприємств (це період іммобілізації оборотних коштів підприємства). Час іммобілізації залежить від часу списання коштів з його банківського рахунка за придбані товари і часу зарахування коштів за реалізовану продукції, а також від часу отримання відшкодування з державного бюджету. ( компенсація чи зарахування у наступні платежі в бюджет.
Суб’єкти господарювання не є платниками цього податку, їх функції зводяться до перерахунку податку в бюджет.
Механізм сплати ПДВ такий: на першому етапі визначається розмір ПДВ у складі реалізованої продукції (податкове зобов’язання), на другому етапі розмір ПДВ, сплаченого суб’єктом господарювання в складі придбаних для господарської діяльності матеріальних ресурсів (податковий кредит); на третьому етапі підприємства перераховують до бюджету ПДВ, який визначається як різниця між податковим зобов’язанням і податковим кредитом.
Внаслідок того, що відбувається перевищення сплати ПДВ (податковий кредит) над його надходженням (податковим зобов’язанням) створюється мінусова різниця, яка не має фінансового джерела покриття, це є основним недоліком цього податку, бо вилучаються власні кошти підприємства
При оподаткуванні ПДВ нараховуються дві ставки – 20% і 0%. Застосування 0% ставки дає змогу включити до суми податкового кредиту сплачений ПДВ за придбаними товарами, використаними для продажу товарів, які обкладаються за 0% ставкою.
Контрольні запитання до теми 7
]
Тема 8. Оборотні засоби та їх організація на підприємстві
Оборотні засоби є однією із складових частин майна підприємства. Їх стан та ефективність використання – одна з головних умов успішної його діяльності. Основні чинники впливу – висока інфляція, неплатежі, кризові явища
Оборотні засоби виступають авансованою вартістю у грошовій формі в оборотні фонди та фонди обігу підприємства. Вони не споживаються, вони авансуються. Відшкодовується авансована вартість у процесі одного кругообороту, після чого оборотні засоби вступають у наступний цикл виробництва. В процесі їх кругообороту оборотні засоби приймають форму виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції або грошову, продуктивну та товарну форми.
Кругооборот оборотних засобів починається з авансування вартості у грошовій формі на придбання сировини, матеріалів, палива, робочої сили. Здійснюється перехід оборотних засобів із сфери обігу у сферу виробництва. В процесі виробництва продуктивна форма переходить у товарну. І на третій стадії, реалізації виробленої продукції, оборотні засоби переходять із сфери виробництва у сферу обігу, змінюють товарну форму на грошову. Цією стадією завершується кругооборот оборотних засобів. Причому авансована вартість на кожний даний момент кругообороту знаходиться одночасно в різних формах: грошовій, продуктивній, товарній. В процесі одного кругообороту оборотні засоби відшкодовуються і вступають в наступний.
Вивчення суті оборотних засобів тісно пов’язано з їх складовими: оборотними фондами і фондами обігу . Між цими категоріями існують суттєві відмінності. Якщо оборотні фонди приймають продуктивну форму, то оборотні засоби можуть приймати різні форми
Так можна зазначити, що авансована вартість у грошовій формі в оборотні фонди та фонди обігу виступає оборотними засобами
В той час як оборотні фонди – це продуктивна форма, вони повністю споживаються в процесі виробництва і переносять свою вартість на готовий продукт, вони безпосередньо приймають участь у створенні нової вартості, тоді як оборотні засоби – не прямо, а опосередковано
Особливість кругообороту оборотних засобів в аграрних підприємствах накладає відбиток на їх організацію. Ці особливості зумовлені тим, що кошти авансуються на тривалий час; процес виробництва пов’язаний із живими організмами; оборотні засоби нерівномірно вкладаються у виробничий процес, і та частина, яка вкладається у першій частині виробничого циклу знаходиться в кругообороті більше часу, ніж та, що вкладається в кінці; своєрідне вивільнення авансованих коштів (особливо в рослинництві).
Процес організації оборотних засобів включає: склад і структуру, визначення потреби; обґрунтування джерел формування; розпорядження і маневрування, відповідальність за збереження та ефективне використання.
Склад оборотних засобів являє собою їх розміщення по окремих елементах, що в сукупності утворюють оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 1). Структура є відношенням окремого елемента оборотних виробничих фондів і фондів обігу до загальної суми оборотних засобів.
Оборотні виробничі фонди включають виробничі запаси, молодняк на вирощуванні і відгодівлі, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. До оборотних засобів відносять деякі види основних засобів: дорослу птицю, звірів, кролів, бджіл. Фонди обігу включають готову продукцію, кошти в розрахунках, грошові кошти.
Приблизно 80% оборотних засобів обслуговують сферу виробництва, 20% - сферу обігу. На структуру оборотних засобів впливає виробнича спеціалізація підприємства.
Оборотні засоби можна класифікувати за такими ознаками: роллю і місцем у процесі відтворення; за ступенем планування; за джерелами формування; за ступенем ліквідності.
Норматив власних оборотних засобів – це економічно обґрунтована мінімальна величина оборотних коштів на плановий період, при якій може нормально здійснюватись виробництво. Нормативи мають виробниче і фінансове значення. Виробниче – це встановлення необхідної норми запасів у днях, фінансове значення полягає у визначенні джерел покриття оборотних засобів.
За можливістю планування оборотні засоби поділяють на
Рис. 3. Склад і розміщення оборотних засобів
.
нормовані та ненормовані. До нормованих оборотних засобів відносяться всі види оборотних виробничих фондів і значна частина фондів обігу, до ненормованих – оборотні засоби, які не впливають безпосередньо на забезпечення агропромислового виробництва (грошові кошти).
У процесі нормування визначають індивідуальні і сукупний нормативи оборотних засобів, який є сумою індивідуальних. Нормування здійснюється по окремих елементах оборотних засобів
Нормування виробничих запасів. Визначення планової потреби в виробничих запасах передбачає визначення індивідуальних норм запасів за окремими видами. Норматив оборотних засобів обчислюється в грошових одиницях або відсотках, норма – в днях
На обсяг запасів впливають обсяги їх фактичного споживання і тривалість знаходження в обороті. Приклад нормування виробничих запасів наведено в табл. 1.
Норматив по тваринах на вирощуванні і відгодівлі розраховується добутком норми оборотних засобів на кількість голів на кінець року по плановому обороту стада. Норму обчислюють окремо по кожному виду шляхом сумування фактичної собівартості однієї голови на початок року по кожній віковій групі та окремих видах тварин і витрат на їх утримання в плановому році.
Таблиця 1.
.Визначення нормативу оборотних засобів по сировині та матеріалах
|
Квар-тали |
Спожито (витраче-но) (С) |
Дні в обороті |
Разом (Д) |
Формула |
Розрахунок, грн. |
|
I |
5690 |
334 |
1900460 |
Дк = 85350 х 365 = 31152750 |
|
ІІ |
9710 |
245 |
2378950 |
k = 10506880 : 31152750 = 0,34 |
|
ІІІ |
21310 |
153 |
3260430 |
Мt = 10506880 : 85350 = 123 |
|
ІV |
48640 |
61 |
2967040 |
Нр = 123 х 0,34 = 42 = 85350 : 365 = 234 |
|
|
Разом |
85350 |
X |
10506880 |
Н = 234 х 42 = 9828 Н(%) = 9828 : 85350 х 100 = 11,5 |
Потребу у власних оборотних коштах по незавершеному виробництву під урожай майбутнього року визначають добутком планової собівартості одиниці незавершеного виробництва на плановий обсяг робіт на кінець року і підсумком всіх витрат. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві рослинництва визначається добутком запланованого на кінець року витрат на коефіцієнт їх сезонності.
Аналогічно визначають норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві тваринництва з поправкою лише на те, що коефіцієнт сезонності приймається за одиницю.
Визначення нормативу оборотних засобів по незавершеному виробництву промислового підсобного підприємства або ремонтної майстерні з сезонним характером виробництва розраховується згідно з прикладом наведеним в таблицях 2 і 3.
Таблиця 2.
Визначення нормативу оборотних засобів по незавершеному виробництву промислового підсобного підприємства при сезонному виробництві
|
№ п/п |
Показник |
Сума, грн. |
|
1. |
Bapтість незавершеного виробництва на початок планового року |
50000 |
|
2. |
Витрати на річний обсяг продукції в минулому році |
850,000 |
|
3. |
Співвідношення вартості незавершеного виробництва до витрат на виробництво продукції в минулому році, % |
5,9 |
|
4. |
Заплановані витрати на річний обсяг виробництва продукції |
950000 |
|
5. |
Вартість незавершеного виробництва на кінець планового року |
56000 |
|
6. |
Коефіцієнт сезонності витрат |
0,45 |
|
7. |
Норматив (5600 х 0,45) |
25200 |
Таблиця 3.
Визначення нормативу оборотних засобів по незавершеному виробництву ремонтної майстерні
|
№ п/п |
Показник |
Сума, грн. |
|
1 |
2 |
3 |
|
1. |
Вартість незавершеного виробництва на початок планового року |
2200 |
|
2. |
Витрати на річний обсяг продукції в минулому |
65000 |
|
3. |
Співвідношення вартості незавершеного виробництва до фактично виконаного обсягу робіт, % |
3,4 |
|
4. |
Витрати, що плануються на річний обсяг робіт по капітальному та поточному ремонту |
68000 |
|
Продовження таблиці 3 |
||
|
1 |
2 |
3 |
|
5. |
Bapтість незавершеного виробництва на кінець планового року |
2300 |
|
6. |
Коефіцієнт сезонності витрат |
0,65 |
|
7. |
Норматив (2300 х 0,65) |
1495 |
За норматив оборотних засобів по витратах майбутніх періодів приймаються залишки витрат на кінець планового року, алгоритм розрахунку яких наведений в табл.4.
Таблиця 4.
Визначення нормативу оборотних засобів по витратах майбутніх періодів
|
№ п/п |
Показник |
Сума, грн. |
|
1. |
Витрати майбутніх періодів на початок планового періоду |
14000 |
|
2. |
Витрати майбутніх періодів, що передбачені в плані |
36000 |
|
3. |
Витрати майбутніх періодів, що входять у собівартість планового року |
33000 |
|
4. |
Норматив оборотних засобів (ряд 1 + ряд 2 - ряд 3) |
17000 |
Норматив оборотних засобів по запасах готової продукції визначається, виходячи із частки середніх мінімальних залишків готової продукції, які визначаються відповідно до прикладу, наведеному в табл. 5, у річному обсязі реалізації за минулий рік, що приймається за норму на плановий рік. Добуток планового обсягу реалізації продукції (табл.6) на норми запасу виступає нормативом по запасах готової продукції.
Таблиця 5.
Визначення середніх мінімальних залишків готової продукції, грн.
Місяці |
Фактичні залишки |
Залишки нижче середніх |
|
1 |
2 |
3 |
|
І |
3200 |
3200 |
|
II |
2550 |
|
|
III |
2850 |
|
|
IV |
2940 |
|
|
1 |
2 |
3 |
|
V |
- |
- |
|
VI |
2550 |
- |
|
VII |
2850 |
- |
|
VIII |
2940 |
2950 |
|
IX |
4190 |
4190 |
|
X |
6920 |
- |
|
XI |
8260 |
- |
|
XII |
7080 |
- |
|
ВСЬОГО |
40940 |
18680 |
|
У середньому |
4550 |
3113 |
Таблиця 6.
Визначення нормативу оборотних засобів по запасах готової продукції
|
№ п/п |
Показник |
Сума, грн. |
|
1. |
Середні мінімальні залишки готової продукції |
3113 |
|
2. |
Фактично реалізовано продукції за звітний період |
49410 |
|
3. |
Норма оборотних засобів, % (ряд 1 : ряд 2 х 100) |
0,63 |
|
4. |
Плановий обсяг реалізації продукції |
520000 |
|
5. |
Норматив (ряд 4 х ряд 3 : 100) |
3276 |
Норматив оборотних засобів по розрахунках із покупцями розраховується згідно з прикладом, наведеним у табл.7
Таблиця 7.
7.Визначення нормативу оборотних коштів по розрахунках із покупцями
|
№ п/п |
Показник |
Сума, грн. |
|
1. |
Фактичний обсяг реалізації продукції, робіт, послуг |
494110 |
|
2. |
Середньодобовий обсяг реалізації |
1350 |
|
3. |
Середня періодичність надходження коштів на розрахунковий рахунок (днів) |
20 |
|
4. |
Вилучення коштів господарства в розрахунках (ряд. 2 х ряд. 3) |
27000 |
|
5. |
Норма вилучення коштів у розрахунках (ряд. 4 : ряд. 1 х 100) |
5,5 |
|
6. |
Плановий обсяг продукції |
520000 |
|
7. |
Норматив оборотних коштів на плановий рік (ряд 6 х ряд 5 : 100) |
28600 |
Нормативна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутного фонду, відрахувань від чистого прибутку до фондів спеціального призначення, бюджетних асигнувань, приросту сталих пасивів.
Сталі пасиви належать до коштів, які прирівнюються до власних, постійно знаходяться в господарському обороті підприємства, але йому не належать. До сталих пасивів відносять мінімальну заборгованість по заробітній платі працівникам, відрахування на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців.
До залучених джерел фінансування належать: короткострокові кредити та позики, всі види кредиторської заборгованості (нормальної).
Раціональне формування джерел та принципи використання власних і залучених оборотних коштів впливає на ефективність використання всього авансованого капіталу, фінансові результати та фінансовий стан господарювання.
З метою оцінки ефективності використання оборотних засобів застосовуються показники обертання та віддачі (табл.8).
Таблиця 8.
Показники ефективності використання оборотних засобів
|
№ п/п |
Показник |
Формула розрахунку |
|
|
Коефіцієнт обертання (ko) |
|
|
|
Тривалість обертання (О) |
|
|
|
Коефіцієнт віддачі (kв) |
|
|
|
Коефіцієнт завантаження (kз) |
|
|
|
Забезпеченість власними оборотними засобами (Рk) (або робочим капіталом) |
При прискоренні обертання оборотних засобів із обороту вивільнюється частина грошових засобів, що обраховується добутком фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на величину зменшення тривалості обертання.
Причому вивільнення оборотних засобів може бути абсолютним і відносним. Абсолютне – це пряме скорочення потреби в оборотних засобах проти попереднього періоду при збільшенні обсягу продукції.
При відносному вивільненні сума оборотних засобів залишається незмінною або незначно зростає у плановому році при збільшенні обсягів виробництва.
Контрольні запитання до теми 8
Тема 9. Кредитування господарської діяльності підприємств
Кредитна система сприяє розвитку виробництва, забезпечуючи його необхідними фінансовими ресурсами на умовах платності, строковості, забезпечення повернення, цільового використання.
Основними об’єктами короткострокового кредитування в оборотні засоби є: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція, платіжні операції з постачальниками.
Кредиторами підприємств можуть бути банки, підприємства (комерційний кредит), держава, міжнародні фінансово-кредитні установи.
Особливості аграрного сектору визначають необхідність специфічного кредитного забезпечення галузі. Сезонність зумовлює об’єктивну потребу в значних обсягах; нерівномірність вкладання і вивільнення коштів потребує подовження терміну надання короткострокового кредиту до 1,5 року, виробництво пов’язане з живими організмами потребує своєчасного надходження кредитів; специфічність застави – низьколіквідне майно, майбутній урожай; низький рівень рентабельності потребує низьких процентних ставок.
Залучення кредитів прискорює рух грошових ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.
Потреба в короткостроковому кредитуванні розраховується за формулою:
де ПОЗ – потреба в оборотних засобах;
ВОЗ – власні оборотні засоби;
ПОЗ – поповнення оборотних засобів за рахунок прибутку;
КЗ – зменшення кредиторської заборгованості.
Надання кредитів міжнародними фінансово-кредитними установами здійснюється, як правило, в рамках кредитних ліній. Кредитна лінія є згодою банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми без додаткових спеціальних переговорів.
Банки можуть надавати такі різновиди короткострокових кредитів як овердрафт, контокорент, кредит під облік векселів.
Овердрафт є різновидом короткострокового кредиту, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.
Контокорент – це поєднання позичкового рахунку з поточним, він може мати як дебетове, так і кредитове сальдо. Відсотки за користування контокорентним рахунком є найвищими в банківській практиці.
Кредит під облік векселів надається банком пред’явнику шляхом їх скупки до настання терміну зобов’язань за ними, сплачуючи пред’явнику номінальну вартість за мінусом дисконту.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, де визначається розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати, забезпечення, строк користування кредитом тощо.
Кредитний договір містить такі розділи:
Фінансово-банківська установа аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризики неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.
Кредитоспроможність є здатністю позичальника в певному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.
В Україні оцінка кредитоспроможності позичальником здійснюється на основі методик, визначених кожним комерційним банком окремо. При цьому банками враховується ділова репутація та забезпеченість власними коштами не менше як на 50%.
Порядок погашення кредиту – це спосіб погашення основної його суми та відсотків.
Небанківське комерційне кредитування є товарною формою надання кредиту, кредиторами виступають юридичні особи – постачальники. Об’єктом комерційного кредиту виступають реалізовані товари, виконані роботи та послуги. Погашення комерційного кредиту здійснюється шляхом сплати боржником за векселем.
Плата за комерційний кредит менша, ніж за банківський.
Від доступності кредитних ресурсів для сільськогосподарських товаровиробників значною мірою залежить нарощування обсягів виробництва.
З 2000 року державою було введено пільгове кредитування з частковою компенсацією процентної ставки. Пільговий кредит – це така позика, плату за яку частково компенсує держава, сплачуючи частину відсотків за кредитами комерційних банків та кредитних спілок.
За позики в національній валюті держава сплачує 10% річних, тобто 10% від процентної ставки, яку кредитор встановлює за користування кредитом. Наприклад, якщо плата за кредит становить 19% річних, то за користування позикою на пільгових умовах підприємство буде сплачувати лише 9%.
Контрольні запитання до теми 9
підприємств ?
Тема 10. Фінансове забезпечення відтворення основних засобів
Основними засобами в податковому обліку вважатимуть матеріальні активи, що призначені платником податку для використання в його господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 грн і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання яких із дати введення в експлуатацію становить понад один рік (п. 14.1.138 ПКУ). Проте у 2011 році буде діяти старий вартісний критерій по віднесенню матеріальних активів до основних засобів – 1000 грн.
Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово по мірі зносу. Відтворення основних засобів здійснюється через інвестиції. Розрізняють просте та розширене відтворення.
У процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості. Часткове перенесення їх вартості на готову продукцію здійснюється через нарахування амортизаційних відрахувань та нагромадження їх у грошовій формі. Коштами амортизаційного фонду можна маневрувати, оскільки в натуральній формі основні виробничі засоби поновлюються протягом тривалого часу.
Просте відтворення здійснюється в двох формах:
Джерелом фінансування виступає нарахована сума амортизації.
Джерелом розширеного відтворення виступає частина створеного додаткового продукту.
Показники використання та забезпечення підприємства основними засобами можна об’єднати в три групи:
Розрізняють два види зносу: моральний і фізичний. Фізичний – це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, моральний знос виникає внаслідок старіння і появи більш ефективних машин та устаткування.
Якщо вирахувати з первісної (відновлювальної) вартості основних виробничих засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних засобів.
1. Показники ефективності використання основних засобів
|
Показник |
Формула розрахунку |
Характеристика |
|
|
1 |
2 |
3 |
|
|
Балансова вартість основних засобів Вартість виробленої продукції |
Характеризує забезпеченість підприємства основними засобами |
|
|
Балансова вартість основних засобів Середньорічна чисельність працівників |
Показує забезпеченість основними засобами одного працівника |
|
|
Залишкова вартість основних _____виробничих засобів________ Вартість майна |
Характеризує питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна |
|
|
Сума зносу основних виробничих __________засобів_______________ Балансова вартість основних виробничих засобів |
Показує ступінь зносу основних виробничих засобів |
|
|
1 – коефіцієнт зносу |
Відображає частину основних засобів, придатну для експлуатації |
|
|
Вартість введених в експлуатацію __основних виробничих засобів____ Балансова вартість основних виробничих засобів |
Показує частку введених нових основних засобів у загальній їх вартості |
|
|
Вартість виведених з експлуатації _основних виробничих засобів____ Балансова вартість основних виробничих засобів |
Характеризує інтенсивність вибуття основних виробничих засобів |
|
|
Різниця між вартістю введених і виведених основних виробничих _____________засобів____________ Балансова вартість основних виробничих засобів |
Показує ступінь збільшення основних засобів у звітному році проти минулого |
|
|
Вартість виробленої продукції Балансова вартість основних виробничих засобів |
Відображає вартість виробленої продукції на 1 гривню основних виробничих засобів |
|
|
Прибуток підприємства х 100% |
Визначає ефективність використання основних виробничих засобів |
|
|
Балансова вартість основних виробничих засобів |
Придбані (самостійно виготовлені) основні засоби зараховуються на баланс платника податку за первісною вартістю.
Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:
суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;
суми ввізного мита;
суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);
витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;
витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;
фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;
інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб вартість об’єкта основних засобів, яка амортизується, збільшується на суму всіх виробничих витрат, що пов’язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних засобів, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі якщо платник податку зареєстрований платником податку на додану вартість, незалежно від джерел фінансування.
Існує поняття ліквідаційної вартості – це дохід від реалізації повністю амортизованого основного засобу.
Сума нарахованої амортизації дорівнює вартості фізичного зносу основних засобів.
Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань встановлених законодавчо.
Амортизаційні відрахування входять до складу валових витрат. Зростання амортизаційних відрахувань знижує розмір оподатковуваного прибутку і величину податку, зменшує прибуток від реалізації товарної продукції. Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також методів нарахувань амортизації.
Норма амортизації – це відношення щорічної суми амортизаційних відрахувань до балансової вартості, що амортизується.
Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів, включаючи витрати на придбання племінної худоби, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення, самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, проведення всіх видів ремонту та інших видів поліпшення основних фондів, а також витрати на капітальні поліпшення землі: іригація, осушення, збагачення та інші.
Не підлягають амортизації: придбання і відгодівля продуктивної худоби, вирощування багаторічних плодоносних насаджень, придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу, витрати на будівництво та утримання споруд благоустрою й житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів; на будівництво та утримання автодоріг загального користування, витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.
Згідно з Податковим кодексом України:
Податковий облік необоротних активів частково підпорядкували бухгалтерським правилам. При цьому, амортизацію включили до собівартості виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг) або до інших витрат. Залежно від того, де використовують необоротний актив.
Амортизації підлягають (ст. 144 ПКУ):
витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;
витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;
витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;
витрати на капітальне поліпшення землі, не пов’язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;
капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об’єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об’єкту;
сума переоцінки вартості основних засобів;
вартість безоплатно отриманих об’єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об’єктів.
Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:
утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;
ліквідацію основних засобів;
придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами – платниками податку;
витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.
Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:
витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;
витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;
витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів;
вартість гудвілу;
витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.
Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. Методи нарахування амортизації
Усі основні засоби та інші необоротні активи з метою податкового обліку поділили на 16 груп, а нематеріальні активи на 6. класифікація та наповнення таких груп практично повністю збігається з передбаченими в П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи». Відповідно облік вартості, що амортизують, вестимуть за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів або нематеріальних активів (п. 146.1, пп.. 145.1.1 ПКУ). Групового обліку більше не буде. На пооб’єктний облік платники повинні перейти з 1.04.11 р.
Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації.
|
Групи |
Мінімально допустимі строки корисного використання, років |
|
група 1 – земельні ділянки |
|
|
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом |
15 |
|
група 3 – будівлі, |
20 |
|
споруди, |
15 |
|
передавальні пристрої |
10 |
|
група 4 – машини та обладнання |
5 |
|
з них: |
|
|
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень |
2 |
|
група 5 – транспортні засоби |
5 |
|
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі) |
4 |
|
група 7 – тварини |
6 |
|
група 8 – багаторічні насадження |
10 |
|
група 9 – інші основні засоби |
12 |
|
група 10 – бібліотечні фонди |
|
|
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи |
|
|
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди |
5 |
|
група 13 – природні ресурси |
|
|
група 14 – інвентарна тара |
6 |
|
група 15 – предмети прокату |
5 |
|
група 16 – довгострокові біологічні активи |
7 |
Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом таких строків:
|
Групи |
|
|
група 1 – права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище); |
відповідно до правовстановлю-ючого документа |
|
група 2 – права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); |
відповідно до правовстановлю-ючого документа |
|
група 3 – права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; |
відповідно до правовстановлю-ючого документа |
|
група 4 – права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; |
відповідно до правовстановлю-ючого документа, але не менш як |
|
група 5 – авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; |
але не менш як |
|
група 6 – інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) |
відповідно до правовстановлю-ючого документа |
Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс) і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:
очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
фізичний та моральний знос, що передбачається;
правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.
Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в пункті 145.1 цієї статті.
Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації).
Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.
Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів: (пп. 145.1.5 ПКУ).
1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;
2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);
4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;
5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.
6. Амортизація об’єктів груп 9, 12, 14, 15 нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5.
Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.
На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.
Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.
Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.
Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.
Визначення вартості об’єктів амортизації
Облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту, поліпшення таких засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду), як окремий об’єкт амортизації.
Амортизація об’єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації.
Амортизаційні відрахування розрахункового кварталу за кожним об’єктом основних засобів визначаються як сума амортизаційних відрахувань за три місяці розрахункового кварталу, обчислених із застосуванням обраного платником податку методу нарахування амортизації відповідно до кожної групи основних засобів.
Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.
Сума витрат, що пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені.
Платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:
Кі = [I(а-1) - 10]:100,
де І(а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.
Збільшення вартості об’єктів основних засобів, що амортизується, здійснюється станом на кінець року (дату балансу) за результатами якого проводиться переоцінка та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.
Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:
де Аі – амортизація і-го року, Б – первісна балансова вартість; Ві – виробіток в і-му році (маш.-год., т/км); НВ – норматив виробітку обладнання за весь період його служби.
де Аs – сума накопиченої амортизації за попередній період; На – норма амортизації.
Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством, які розглядалися вище.
Витрати на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих основних засобів і на створення нових називаються капітальними вкладеннями, або однією з форм інвестицій (реальні інвестиції).
Джерелами фінансування капітальних вкладень виступають:
У господарській практиці застосовують два способи капітальних вкладень: підрядний і господарський, або поєднання цих способів.
Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту, який складається на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об’єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів.
Підприємства протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів відносити до валових витрат у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. Усі витрати на ремонт, у тому числі і ті, що перевищують 10%, відносять на збільшення балансової вартості основних засобів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1 і вони підлягають амортизації.
Контрольні запитання до теми 10
відрахувань ?
Тема 11. Фінансове планування і прогнозування
8. Платіжний календар та порядок його складання
Фінансове планування є науково обґрунтованим процесом визначення джерел створення і напрямів використання фінансових ресурсів з метою забезпечення стабільного економічного та соціального розвитку держави або конкретного підприємства.
У ринкових умовах особливо зростає роль перспективного, поточного та оперативного фінансового планування та виявлення резервів підвищення рентабельності агропромислових підприємств.
Фінансове планування здійснюється на таких принципах: порівняння витрат з дохідності і термінами їх окупності; досягнення максимального рівня рентабельності і норми прибутку; збалансування ризиків, фінансування довгострокових витрат найбільш раціональним методом тощо.
Процес фінансового планування передбачає визначення детального обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами перетворення в продуктивний капітал у плановому періоді.
Основою перспективного планування є найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, фінансова стратегія підприємства.
Фінансова стратегія визначає фінансову політику підприємства за основними напрямами фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна та інвестиційна політика.
Фінансова стратегія розроблена з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших форс-мажорних обставин.
Процес формування фінансової стратегії підприємства здійснюється поетапно в такій послідовності:
Основою перспективного фінансового планування є прогнозування, що на відміну від планування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.
Результатом перспективного фінансового планування є розробка прогнозу звіту про прибутки та збитки; прогнозу руху грошових коштів; прогнозу балансу активів та пасивів.
Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; встановлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями; визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання, виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів, контроль за формуванням та використанням платіжних засобів.
У фінансовому плануванні використовується балансовий метод, який передбачає балансування підсумкових показників доходів і витрат та визначення конкретних джерел покриття для кожної статті витрат. При цьому використовуються різні методичні прийоми.
Нормативний прийом передбачає розрахунок потреби господарського суб’єкта у фінансових ресурсах та джерелах їх покриття на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів (ставки податків, зборів, внесків, тарифні ставки, норми амортизаційних відрахувань та оборотних коштів).
Розрахунко-аналітичний прийом передбачає розрахунок планових показників на підставі аналізу фактичних фінансових показників та індексів їх зміни в плановому році.
Прийом оптимізації планових рішень полягає у розробці варіантів планових розрахунків з метою вибору найоптимальнішого.
Критерієм оптимізації може виступати:
Методичні прийоми економіко-математичного моделювання дозволяють вибрати найоптимальніший варіант.
З метою вирішення виробничих і комерційних завдань підготовки інвестиційних проектів, які потребують вкладення коштів розробляється бізнес-план.
Фінансовий план є найважливішим елементом бізнес-плану. Він включає: прогноз обсягів реалізації продукції; прогнозний баланс грошових надходжень і витрат, прогнозний баланс активів та пасивів підприємства, розрахунок точки беззбитковості.
Загальноприйнятого стандарту фінансового плану немає, але можна запропонувати таку типову форму (табл.1).
Поточне фінансове планування є складовою частиною перспективного плану, або його конкретизацією. Поточний фінансовий план складається з розбивкою по кварталах, або по місяцях (табл.2).
Таблиця 1
1.План доходів і витрат грошових коштів на 200___ р.
(Фінансовий план)
Статті доходів і витрат |
Рядок |
Розрахунок |
1 |
2 |
3 |
|
І. Надходження |
||
|
А. Від основної діяльності |
||
|
1. Доходи під реалізації продукції, робіт, послуг |
1 |
|
|
2. Інші операційні доходи |
2 |
|
|
Підсумок по розділу А |
3 |
|
|
Б. Від фінансових операцій |
||
|
1. Доходи від участі в капіталі |
4 |
|
|
2. Дивіденди і процент одержані |
5 |
|
|
3. Доходи від інших фінансових операцій |
6 |
|
|
Підсумок по розділу Б |
7 |
|
В. Від іншої звичайної діяльності |
||
|
1. Доходи від реалізації фінансових інвестицій |
8 |
|
|
2. Доходи від реалізації необоротних активів |
9 |
|
|
3. Доходи від реалізації майнових комплексів |
10 |
|
|
4. Інші доходи від звичайної діяльності |
11 |
|
|
Підсумок по розділу В |
12 |
|
|
Г. Від надзвичайних подій |
||
|
1. Відшкодування збитків від надзвичайних подій |
13 |
|
|
2. Інші надзвичайні доходи |
14 |
|
|
Підсумок по розділу Г |
15 |
|
|
Всього надходжень |
16 |
|
|
II. Витрати |
||
|
А. За основною діяльністю |
||
|
1. Витрати на реалізовані готову продукцію, роботи, послуги |
17 |
|
|
2. Адміністративні витрати |
18 |
|
|
3. Витрати на збут |
19 |
|
|
4. Інші операційні витрати |
20 |
|
|
Підсумок по розподілу А |
21 |
|
|
Б. За фінансовими операціями |
||
|
1. Витрати від участі в капіталі |
22 |
|
|
2. Проценти за користування кредитами |
23 |
|
|
3. Інші фінансові витрати |
24 |
|
|
Підсумок по розділу Б |
25 |
|
|
В. За іншою звичайною діяльністю |
||
|
1. Витрати за реалізованими фінансовими інвестиціями |
26 |
|
|
2. Витрати за реалізованими необоротними активами |
27 |
|
|
3. Витрати за реалізованими майновими комплексами |
28 |
|
|
Підсумок по розділу В |
29 |
|
|
Продовження таблиці 1 |
||
|
Г. За надзвичайними подіями |
||
|
1. Витрати від стихійного лиха |
30 |
|
|
2. Витрати від техногенних аварій |
31 |
|
|
3. Інші надзвичайні витрати |
32 |
|
|
Підсумок по розділу Г |
33 |
|
|
Усього витрат |
34 |
|
|
Фінансовий результат |
35 |
р. 16 - р. 37 |
|
ІІІ. Податок на прибуток |
36 |
|
|
Результат від основної діяльності |
37 |
р. 3 - р. 21 |
|
Результат від фінансових операцій |
38 |
р. 7 - р. 25 |
|
Результат від іншої звичайної діяльності |
39 |
р. 12 - р. 29 |
|
Результат від надзвичайних подій |
40 |
р. 15 - р. 33 |
Метою поточного фінансового планування є контроль за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок і витрачанням їх у процесі господарської діяльності.
Оперативне фінансове планування полягає у складанні та виконанні платіжного календаря (поквартально з розбивкою по місяцях, а місяць по декадах). У платіжному календарі фіксуються всі види грошових надходжень і платежів незалежно від джерел та напрямів використання, тобто грошовий оборот за певний проміжок планового періоду.
Важливе місце в оперативній фінансовій роботі підприємства займає своєчасне погашення кредиторської, стягнення дебіторської заборгованості.
Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає змогу використати наявні резерви для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, допомагає контролювати платоспроможність підприємства.
Контрольні запитання до теми 11