Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
11
Лекція № 8
Тема: Темперамент. Характер.
План:
Поняття про темперамент
На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кож ної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які
позначаються на її житті, поведінці, діяльності.
Фізичні індивідуальні особливості — це конституція організму, його фізіологічні процеси — гуморальні, ендокринні, нервові. У кож ному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогене зом, тобто походженням і розвитком людини.
Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спосте режливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями — музичними, образотворчи ми, спортивними, художньо-літературними.
Індивідуально-психологічні особливості — неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на грунті яких за життя за лежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.
Проте природжені біологічні особливості не визначають фатально індивідуальних якостей особистості. Багатьма спеціальними психо логічними та фізіологічними дослідженнями доведено, що природже не змінюється залежно від умов життя і виховання. І. Павлов у відомій "Відповіді фізіолога психологам" зауважував, що завдяки надзвичай но великій пластичності вищої нервової діяльності ніщо в ній не зали шається нерухомим, непіддатливим, а все завжди може бути досягну те, змінюватися на краще, аби тільки були створені відповідні умови.
Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових які настають з дозріванням або старінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкість реакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін. Разом з тим з віком під впливом життя та виховання індивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразли вою чи "товстошкірою", вольовою чи безвільною, сміливою чи бо язливою. На деяких вікових етапах розвитку людини, наприклад у підлітковому віці, вікові та індивідуальні особливості важко диферен ціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити як прояв індивідуальних рис і вікових особливостей. А в навчально-ви ховній роботі важливо відрізняти вікове від індивідуального, щоб правильно визначити необхідні виховні заходи.
Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву за лежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.
У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуаль ний підхід до дітей. А. Макаренко рекомендував вихователям завжди пам'ятати, що люди — дуже різноманітний матеріал для виховання, і було б неймовірним верхоглядством намагатися втиснути його в за гальні для всіх рамки.
Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диферснційна пси хологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, засто сування психологічних закономірностей завжди мають опосередко вуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії.
Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальни ми умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізич ної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.
Темперамент (від лат. Іетрегаге — змішувати в належних співвідно шеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) харак теризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реа гують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші —спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективне реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній враз ливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.
Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини да ли підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.
Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньо грецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. Ьитог — рідина, соки організму — кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погля ду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. §ап§іш — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. рЬ1е@та — слизь, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. сЬоІе — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. гпеїах — чорний, похмурий та сЬоІе— жовч, перевага в ор ганізмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту до сить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини — Гіппократ — у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче.
Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темпе рамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну пси хологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки — справжня доброчинність-у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків — почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.
Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темпе рамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, неве ликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а вели кому діаметру та товстим стінкам його судин — меланхолійний; флег матичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.
Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічно го складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропону вав власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, ат летичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.
Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту, а також системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чин никами, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнору вати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні пси хози, невмотивовані настрої, психостенії та ін.
Типи темпераментів
У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кож ному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.
Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостат ню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.
Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врів новаженість холерика може виявитися за відсутності належного вихо вання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.
Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегма тика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.
Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної актив ності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка мо жуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж до хворобли вості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.
Зв'язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності стисло наведено в таблиці.
Характеристика темпераментів
|
Зв'язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності |
|||
|
Холерик Сангвінік Флегматик Меланхолік |
Сильний Сильний Сильний Слабкий |
Неврівноважений Врівноважений Врівноважений Неврівноважений |
Рухливий Рухливий Малорухливий Інертний |
Основні властивості темпераменту
Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певні властивості, які позитивно або негативно по значаються на його проявах. Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, Резистентність, екстравертованість та інтровертованість.
Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосу ються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші став ляться до них спокійно, байдуже. Відомий радянський психолог Б. Ананьєв вважав, що сензитивність пов'язана з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вва жається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як по тенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для пев ної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом. Сензитивність, на думку Б. Ананьева, — порівня но стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервової системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності.
Реактивність — це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше — в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реакції при успіхах або невдачах у будь-якій діяльності позначаються на різних особли востях темпераменту. Реактивність як особливість темпераменту виразно виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії (пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шоко вих реакціях (реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких харак терна або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.
Пластичність виявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяль ності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності ви щої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостат ня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набирають позитивних якостей.
Ригідність — особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність вияв ляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці —у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності.
Резистентність — міра здатності опиратися негативним або не сприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні люди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обста винам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна брава да), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатними продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трап ляється, незважаючи на втому, важкі умови праці.
Екстравертованість та інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтро вертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як власти вості темпераменту — це прояви динамічних, а не змістових сторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервових процесів і у зв'язку з ними імпульсивність, гнучкість по ведінки, ініціативність. В інтровертованого типу переважають слаб кість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до само аналізу, а тому йому властиві ускладнення соціальної адаптації.
Фізіологічне підґрунтя темпераменту
Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості про цесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи.
1. Сильний, врівноважений, але рухливий — жвавий тип.
2. Сильний, врівноважений, але інертний — спокійний, але малорух ливий тип.
3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над галь муванням — збудливий, нестриманий тип.
4. Слабкий тип.
Окреслену типологію нервової системи І. Павлов пов'язував з темпераментом. Користуючись термінологією темпераментів Гіппо крата, він писав, що сангвінік — палкий, врівноважений, продуктив ний тип, але лише тоді, коли у нього є багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик — врівноважений, наполегливий, продуктив ний працівник. Холерик — яскраво бойовий тип. задерикуватий, лег-к^ й швидко збуджується. Меланхолік — помітно гальмівний тип нервової системи, для представників якого кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, не безпечне.
Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викли кати психопатологічні прояви — неврастенію у холерика та істерію у меланхоліка. У золотій середині, за виразом І. Павлова, стоять сан гвінічний та флегматичний темпераменти —їх врівноваженість є про явом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.
Однак пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо. Центральна нервова сис тема функціонує у взаємозв'язку з ендокринною та гуморальною сис темами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спри чинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка викликає зниження імпульсивності, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння, кастрація — помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту. Молодецтво підлітків, їхні не-вмотивовані вчинки — це динамічні прояви темпераменту під впливом статевого дозрівання.
Роль темпераменту в діяльності людини
Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не ли ше до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку осо бистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а от же, до темпераменту людини.
Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рух ливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.
Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, мо нотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджає встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одно манітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у діяльності, постійно викликає потяг до нового, модного.
Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей ви щої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістового боку діяль ності. Шляхом вправляння можна досягти певного рівня гальмуван ня, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії — сила, врівноваженість, рухливість — не усува ють повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інерт ності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшо го втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, над мірній збудливості, втраті самовладання.
Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від ти пу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпера менту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.
1. Поняття про характер
Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в тем пераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяль ності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дис ципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид осо бистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психо логічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнен ня цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості,
Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психо логічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.
Термін "характер" (від грецьк. спагакіе'г — "риса", "прикмета", "відбиток"). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у "Характеристиках" описав з по зицій мораліста 31 тип людських характерів —людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або мораль но-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.
Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відо мо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.
Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяль ності, суспільних відносинах.
Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.
Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передба чати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдя ки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарак терні спричинили його занепад.
Структура характеру
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особис тості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокрем лення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сут ності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював не обхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, писав він, — ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вису ваються на перший план, а які — ледве виявляються, затираються.
Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому про відні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст ха рактеру особистості визначається суспільними умовами життя та ви ховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізують ся по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
• спрямованість;
• переконання;
• розумові риси;
• емоції;
• волю;
• темперамент;
• повноту;
• цілісність;
• визначеність;
• силу.
Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Во на виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінно му ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.
Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принципо вості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досяг нення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не влас тиві.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостереж ливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапають ся за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумо ва ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.
Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть ви являтись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому став ленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого харак теру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохит ним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди — слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні на полягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.
Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навко лишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка ре акцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі пере конання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.
Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру — спрямо ваність, інтелект, емоції, воля, темперамент — інтегративне вияв ляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері зага лом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.
Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його струк турних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.
Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У без характерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх вияв лення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх устано вок особистості.
Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і не залежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за до сягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості дору чення. На людину з визначеним характером можна покладатися, до ручаючи їй важливі справи — вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невиз-наченим характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.
Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх дола ти. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.
Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста — характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте сдність характеру не виключає того, що в різних си туаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазна чені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступли вою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру за лишається і саме у цьому виявляється.
Основні акцентуації характеру
Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості, не терпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди ви являють відповідальність і розсудливість при розгляді справ. Часто страждає від надуманої несправедливості інших по відношенню до себе. У зв’язку з цим проявляє настороженість і недовірливість у ставленні до людей, чутливий до образ, підозрілий, мстивий, довго переживає образи. Для нього характерна зверхність, часто виступає ініціатором конфліктів. Прагне досягнути високих показників у будь-якій справі, за яку береться, і проявляє велику наполегливість у досягненні своїх цілей.
Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому фор малізмі при вирішенні справи, в дотриманні "букви", хоча це й шко дить справі, у міркуванні типу "коли б чого не трапилося". Такі люди є важкими на підйом, довго переживають травмуючи події. У конфлікти вступають рідко, будучи у них скоріше пасивною, ніж активною стороною. У той же час сильно реагують на будь-який прояв порушення порядку. На роботі поводить себе як бюрократ, виставляючи до оточуючих багато формальних вимог. Пунктуальний, акуратний, особливу увагу приділяє чистоті та порядку, скрупульозний, добросовісний, орієнтований на високу якість роботи, схильний до частих самоперевірок, сумнівів у правильності виконаної роботи. З задоволенням уступає лідерство іншим людям.
Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують оче видне: "це неможливо", "я цього не розумію". За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів. Вирізняються підвищеною здатністю до витіснення, демонстративності поведінки, живістю, рухливістю, легкістю у встановленні контактів. Ними рухають прагнення до влади, потреба у визнанні, жага постійної уваги до своєї персони, бажання влади, похвали; перспектива бути непоміченим його мучить. Вони демонструють емоційну лабільність, високу пристосованість до людей, схильність до інтриг при зовнішній м’ягкості манери спілкування. Можуть дратувати своєю самовпевненістю, і високими домаганнями, самі провокують постійно конфлікти, але при цьому активно захищаються. Здатний захопити інших неординарністю мисленні і вчинків.
Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей е загостре но емоційними, афективними. Їм притаманна висока контактність, балакучість, влюбливість. Такі люди часто сперечаються, але не доводять справу до відкритих конфліктів. Вони прив’язані до друзів і близьких, мають здатність до співпереживання, гарний смак, проявляють яскраві і щирі почуття. Можуть бути панікерами, здатні до хвилинних настроїв, легко переходять від стану захоплення до суму, рухливі та імпульсивні.
Тривожні (боязливі) характери в усьому чекають небезпеку, виявляють підви щену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від не безпечного, поступитися навіть слабшому, втікти від нього, якщо він чимось погрожує. У таких людей рано формується почуття обов’язку, відповідальності, високі моральні і етичні вимоги. Почуття власної неповноцінності вони намагаються замаскувати шляхом самоствердження через ті види діяльності, у яких вони можуть більшою мірою розкрити свої здібності. Притаманні їм з дитинства образливість, чутливість, сором’язливість заважають зблизитися з тими, з ким їм хочеться. Саме слабке місце характеру представників цього типу – залежність від ставлення до них оточуючих. Рідко вступають у конфлікти, дружелюбні, самокритичні.
Збудливий тип характеризується підвищеною імпульсивністю, інстинктивнісю, низькою контактністю у спілкуванні, грубістю, схильністю до конфліктів у яких активною, провокуючою стороною буде він сам. Дратівливий, запальний, часто змінює місце роботи, не вживається у колективі. Він може бути владним, вибираючи для спілкування більш слабких людей.
Гіпертимний тип проявляє велику рухливість, комунікабельність, балакучість, має вираженість жестів, міміки, пантоміміки, самостійність, схильність до озорства, відсутність відчуття дистанції у спілкуванні з іншими. Скрізь вносять багато шуму, люблять компанії однолітків, прагнуть ними керувати. У них майже завжди гарний настрій, хороше самопочуття, високий життєвий тонус, нерідко квітучий вигляд, гарний апетит, здоровий сон. Це люди з завищеною самооцінкою, веселі, легковажні, поверхові і, поряд з тим, діловиті. Їм притаманні спалахи гніву, дратування, особливо, коли вони зустрічають сильну протидію або терплять невдачу. Не досить серйозно ставляться до своїх обов’язків, важко переносять умови жорсткої дисципліни, монотонну діяльність, вимушену самотність.
Дистимні особистості вирізняються серйозністю, часто мають подавлений настрій, слабку волю, повільні. Для них є характерним песимістичне ставлення до майбутнього, занижена самооцінка, низька контактність, небагатослівність у бесіді, навіть мовчазність. Такі люди – індивідуалісти, зазвичай уникають шумних компаній, ведуть замкнутий спосіб життя. Добросовісні, цінують тих, хто з ними дружить і готові їм підкорятися. У них загострене почуття справедливості, а також уповільнене мислення.
Емотивний тип дещо схожий на екзальтований, але його прояви не такі бурхливі. Для представників цього типу характерні емоційність, чутливість, тривожність, боязкість, глибокі реакції у сфері тонких почуттів. Найбільш сильно виражена риса – гуманність, співпереживання іншим людям чи тваринам, м’якосердечність, вони радіють чужим успіхам. Вразливі, сльотливі, люблять життєві події сприймати серйозніше, ніж інші люди. Ці люди рідко вступають у конфлікти, образи носять у собі, не виплескують їх назовні. Їм притаманні загострені почуття обов’язку, гарні виконавці.
Циклотимний тип характеризується зміною радісних і сумних станів. Йому притаманні часті переміни настрою, а також залежність від зовнішніх подій. Радісні події викликають у таких людей жагу діяльності, підвищену балакучість, появу різних ідей, сумні – подавленість, уповільненість реакцій і мислення, так же часто змінюється їх манера спілкування з оточуючими людьми.
Семінар № 8
Тема: Темперамент. Характер.
План:
Питання для усного опитування:
Питання для самостійного опрацювання:
Тематика рефератів:
Література: