Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ОПОРНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ
З КУРСУ “ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСКУРСІЙНИХ ПОСЛУГ»
Тема 1. Загальні основи екскурсійного обслуговування.
План
1. Предмет і завдання курсу «Організація екскурсійних послуг».
2. Історія розвитку та сучасний стан екскурсійної справи в Україні.
1. Предмет і завдання курсу«Організація екскурсійних послуг».
Серед предметів спеціального циклу навчальний курс «Організація екскурсійних послуг» є невід’ємною складовою плану підготовки керівників чи організаторів в сфері туризму і має на меті надати студентам широке коло знань з історії, теорії та практики екскурсійної справи; сформувати знання з раціональної організації екскурсійних послуг, надати навички щодо внутрішнього змісту, взаємодії та узгодженості процесів екскурсійних послуг. Студенти повинні не тільки засвоїти ці знання, але й набути певних практичних навичок підготовки і проведення екскурсій, аналізу методів і прийомів, правильної оцінки екскурсійних заходів.
Екскурсознавство - це комплекс питань, що лежать в основі діяльності туристських фірм та екскурсійних установ. Екскурсія є одним з найважливіших туристичних продуктів, бо саме заради екскурсій приїжджають туристи і тільки екскурсовод-фахівець може задовільнити пізнавальну цікавість відвідувачів.
Навчальний курс «Організація екскурсійних послуг» має важливе значення у освітньо - виховній діяльності. Вивчення цього курсу проходить у взаємозв'язку з такими дисциплінами як «Історія України», «Введення в спеціальність», «Географія туризму», «Психологія», «Етика ділового спілкування» і.т.і.
В «Організації екскурсійних послуг» наведені дані з історії екскурсійної справи, музеєзнавства, поняття екскурсії та її ознаки, подається класифікація екскурсій, та особливості проведення екскурсій на різну тематику.
Значна частина учбового часу відведена на організацію практичних занять. Вони мають завдання закріпити теоретичні знання і навчити студентів готувати і проводити екскурсії. Для цього студенти прослуховують навчальні екскурсії (різні теми: музейні, по місту, заміські), аналізують їх. Набувають навичок самостійної творчої роботи при розробці екскурсії ( робота з літературою, вибір об'єктів показу, складання маршруту екскурсії, підготовка документації - текст, методичні розробки).
2. Історія розвитку та сучасний стан екскурсійної справи в Україні
Екскурсійна справа як важливий розділ просвітницької роботи серед населення має понад столітню історію свого розвитку. Екскурсії збуджують інтерес населення до пізнання рідної країни, її історико-культурних та природних пам'яток. Будучи найбільш ефективною формою ознайомлення з видатними пам'ятками давнини і сьогодення, екскурсії є й важливим засобом патріотичного виховання. Важливу роль відіграють екскурсії в реалізації пізнавальної функції туризму. Вони є його невід'ємною частиною, разом з тим залишаючись і окремою формою просвітницько-дозвіллєвої діяльності.
Питання екскурсознавства є актуальним і тепер.
"За останні роки екскурсознавство активно долучалось до всебічного вивчення світового українства як явища історичного, політичного, соціального, культурного, загальнонаціонального", що особливо важливо в умовах відродження української нації.
Основою сучасної методології екскурсійної справи в Україні є об'єктивне і неупереджене висвітлення усіх аспектів сучасного життя, а також історії та культури на основі пошуку нових матеріалів; архівних документів, досліджень, опрацювання наукових праць, ессе, мемуарів і використання їх при створенні екскурсійних маршрутів. Це складає основу науковості екскурсії.
В умовах новітніх підходів до системи освіти та виховання "екскурсійна діяльність потребує усвідомленого соціального замовлення і пріоритетної підтримки з боку держави. Бо майстерно напрацьовані та проведені екскурсії - це і є духовне інвестування у наше майбутнє, накопичення людського капіталу".
Екскурсійна справа базується на трьох основних складових: теорії, методиці та практиці. Розробка методологічних і теоретичних основ екскурсійної справи спричинила появу такої наукової та навчально-практичної дисципліни як "екскурсознавство".
Екскурсознавство - галузь теоретичних знань, яка вивчає "проблеми моделювання ідеальної екскурсії і впливу екскурсії на свідомість людей" , практику підговки, проведення та удосконалення екскурсій, екскурсійну методику, історію екскурсійної справи.
Предметом навчальної дисципліни "Екскурсознавство" є вивчення студентами історичних аспектів виникнення та становлення екскурсійної справи в Україні, сучасного стану, теорії і практики її втілення, методики екскурсійної роботи.
Метою викладання курсу ."Екскурсознавство" є ознайомлення студентів з історичним процесом розвитку екскурсійної справи, теорією і методикою екскурсійної роботи, підготовка кваліфікованих фахівців туристично-екскурсійної сфери, виховання свідомих будівників нової незалежної держави.
Головними завданнями, що мають бути вирішені в процесі викладання дисципліни, є:
-розкриття витоків екскурсійної справи, особливостей вітчизняного екскурсознавства на всіх етапах розвитку, аналіз сучасного стану, перспективи розвитку екскурсійної діяльності;
-вивчення теоретичних основ екскурсійної справи: сутності екскурсії, її основних ознак і функцій, класифікації екскурсії, формування екскурсійної тематики, застосування елементів педагогіки, психології, логіки в екскурсіях;
-опрацювання питань екскурсійної методики, що є сукупністю чітких правил та вимог до екскурсії, сумою методичних прийомів підготовки та проведення екскурсій. Це питання технології створення нової екскурсії, особливостей застосування методичних прийомів показу та розповіді;
вивчення шляхів удосконалення професійної майстерності екскурсоводів, забезпечення якості екскурсійних послуг.
Екскурсознавство є також комплексною науковою дисципліною, що розкриває теорію, методологію і методику екскурсійної діяльності, історію екскурсійної справи, узагальнюючу практику туристично-екскурсійних закладів.
Подальшого наукового підходу потребує наступна проблематика в екскурсійній справі: історичні аспекти розвитку екскурсійної справи; подвижник місце екскурсії у системі національної освіти та виховання; вплив екскурсії на розвиток особистості; соціологічні дослідження в екскурсійній роботі; психофізіологічні аспекти екскурсійної роботи; екскурсія як складова просвітницького руху; екскурсійна справа і туризм: шляхи удосконалення співпраці; професія "екскурсовод": сучасні вимоги до фахової підготовки; методологія створення тематичного екскурсійного туру; екскурсійна методика та її специфіка; удосконалення технології екскурсійної діяльності; сучасні засади розвитку екскурсійної справи в Україні; формування понятійного апарату, розробка екскурсійної термінології; екскурсійні ресурси України; екскурсійний продукт як вид інтелектуальної власності; авторська екскурсія і захист прав її творця; якість екскурсії і засоби її оцінки; розширення спектру мотивації вибору екскурсії як форми дозвіллєвої діяльності; упровадження сучасних інформаційних технологій в екскурсійній сфері тощо. В історії розвитку екскурсійної справи в державі основна увага приділялась методиці підготовки екскурсії і техніці їх проведення, організації екскурсійного обслуговування ї змісту екскурсійного обслуговування населення. У вітчизняній історіографії проблеми екскурсознавства розглядалися в працях учених-екскурсіоністів і педагогів-методистів. Основна увага приділялась методиці підготовки екскурсії і техніці її проведення, організації екскурсійного обслуговування і змісту екскурсійного обслуговування населення. Наукове екскурсознавство бере свій початок з 90-х рр. ХІ Х от. За цей час створено значну історіографію з проблеми, авторами праць були вчені-екскурсіоністи і педагоги-методисти. Найбільш розробленою була шкільна екскурсійна методика, основні положення якої у період до 1917 р. викладено в працях відомих російських і українських педагогів і вчених: Д. Н. Кайгородова, Є. Л. Зв'ягинцева, Б. Є. Райкова, П. А. Тутковського, І. Ф Сумцова, І. Я, Акінфієза, С. Ф. Русової та ін. Про роль і значення шкільних екскурсій одним з перших писав відомий український природознавець-геолог П. А. Тутковський у статті "Про шкільні екскурсії" (1893 р.). У праці Д. Н. Кайгородовз "Конспект дев'яти весняних ботанічних і зоологічних екскурсій в околиці С.-Петербурга" (1893 р.) висловлюються цікаві думки щодо природознавчих екскурсій для учнів. Відомий український літературознавець, етнограф М. Ф.
Сумцов у роботі "До питання про організацію місцевих освітніх
учнівських екскурсій" (1897 р.) наголошував на значенні учнівських
екскурсій, зокрема мистецтвознавчих, виділив як екскурсійні об'єкти
храми м- Харкова та позаміської зони, художню експозицію
міського музею та університетський музей художніх мистецтв, у
тому числі найбагатший нумізматичний кабінет. Автор зазначив
також важливу роль виробничих екскурсій для учнів на фабрики,
заводи тощо. Пізніше, в роботі "На заході та вдома" (1910 р.) він
пропонуватиме включити до екскурсій відвідування храмів м. Суми,
що мають визначну художню цінність; пам'яток Полтави, а як
палкий прихильник творчості Т. Г. Шевченка - батьківщини
великого поета. Екскурсійна діяльність зароджується в Україні у другій половині XIX ст.
Процес становлення і розвитку вітчизняної екскурсійної діяльності був зумовлений піднесенням національно-культур ного відродження українського народу, розвитком освіти і нау кових знань.
Спеціальних державних установ, що здійснювали керів ництво екскурсійною справою, не існувало. Ініціатива в орган ізації екскурсій належала українській інтелігенції: провідним освітянам та науковцям.
Розвиток вітчизняної екскурсійної діяльності пов'язаний з іменами провідних українських діячів: В.І. Петра, В.М. Арто-болевського, М.В. Шарлеманя, С.Ф. Русовоїта інш.
Організацією екскурсій займались і перші туристські організації. Прототипом сучасного бюро подорожей та екс курсій можна вважати Ялтинське відділення Кримсько-Кав-казького гірського клубу (1890-1917рр.).
Виникнення вітчизняної теорії та методики екскурсійної діяльності припадає на другу половину XIX - на початок XX ст.
Для вирішення проблеми підготовки кадрів екскурсо водів завдяки зусиллям громадськості створювались коротко термінові курси підготовки фахівців.
У другій половині XIX — на початку XX ст. екскурсійна діяльність набула значного поширення в Україні, проте ще не мала масового характеру.
Розвиток екскурсійної діяльності в 20— 30-х роках в Ук раїні був тісно пов'язаний із розгортанням культурного будів ництва. Нова влада всі його сфери брала під свій контроль. Але всупереч політичним тенетам, на Україні відбувалося націо нально-культурне відродження. Йшло формування національ ної науки, освіти, музейної справи, краєзнавства, пам'яткоо-хоронної роботи. У всіх цих напрямках активно був задіяний екскурсійний метод.
Упродовж 20-30-х років склалась структура вітчизняних краєзнавчо-екскурсійних закладів, був створений механізм пільгової політики у забезпеченні ефективності їх роботи.
Екскурсійна діяльність зайняла чільне місце в системі освіти України. Екскурсії були невід'ємною складовою навчаль но-виховного процесу і формою позашкільної роботи з учні вською і студентською молоддю. За видами екскурсій найбіль шу питому вагу складали виробничі.
Наукові Комісії Товариства Академії Наук: Комісія Киє ва і Правобережної України, Степової України, Лівобережної України, Культурно-історична Комісія здійснювали екскурсій но-дослідну роботу. Екскурсійній справі приділяли увагу також Київське, Харківське, Одеське, Шепетівське, Полтавське нау кові Товариства, Всеукраїнська Асоціація Сходознавства.
Біля витоків екскурсійної справи стояли такі видатні науковці як М. Грушевський, О. Гермайзе, М. Ткаченко, В. Щербина.
Екскурсійний рух особливо активізувався в період створен ня мережі музеїв: краєзнавчих, художніх, історичних. Вони про водили наукові й освітні екскурсії. їх відвідувало тисячі екскур сантів, число яких постійно збільшувалося, що було пов'язано з проведенням позамузейних екскурсій. Саме в музеях почали ство рюватися й відкриватися перші екскурсійні бюро.
У період «українізації» (1923-1933 pp.) спостерігалось стрімке піднесення краєзнавства. Краєзнавчі дослідження було покладено в основу наукових пізнавальних екскурсійних маршрутів, темати ка яких постійно розширювалася. Екскурсійна справа також зі своєї сторони сприяла розвитку музеєзнавства і краєзнавства, особливо, пам'яткоохоронної роботи. Екскурсанти мали можливість вивчати найвіддаленіші місця України і Союзу, складати кадастри пам'яток історії, культури й природи.
У ЗО-х роках наукові досдідження, музейна справа, краєзнав чий і пам'яткоохоронний рух в умовах міцніючої тоталітарної дер жави поступово згортали свою діяльність. Але саме вони були пере думовою становлення туристсько-екскурсійної справи в Україні в 20-х роках і заклали підґрунтя для її подальшого розвитку.
У радянський період екскурсійна справа розвивалась, відби ваючи в тематиці екскурсій досягнення Радянської держави у будівництві розвинутого соціалізму.
Комуністична партія Радянського Союзу постійно конт ролювала і спрямовувала розвиток екскурсійної діяльності. За 40 післявоєнних років було прийнято понад 70 партійних і уря дових постанов із питань туристсько-екскурсійної діяльності.
Суспільно-політичні події країни завжди були великим стимулом у розвитку екскурсійної роботи, розширенні екскур сійної тематики, що знаходило практичне втілення у створенні нових екскурсійних маршрутів.
В умовах загострення ідеологічної боротьби між соціаліз мом і капіталізмом радянська політична система відводила екс курсійній діяльності особливе місце. Екскурсійні установи по винні були активно допомагати партійним організаціям у комп лексному вирішенні завдань комуністичного виховання різних груп населення, особливо молоді, добиватись, щоб екскурсії ста ли важливим і ефективним засобом ідейно-виховної і культур но-масової роботи, активною формою усної політичної агітації, ідеологічного впливу на маси.
Важливим завданням в екскурсійній роботі було дотри мання основних принципів партійної пропаганди: партійності, науковості, зв'язку з життям, дохідливості, класового підходу до явищ суспільного життя, непримиренності до буржуазної ідеології і моралі.
Екскурсовод — головна особа екскурсії — розглядався як боєць ідеологічного фронту.
3 90-х років XX ст. екскурсійна діяльність в Україні розви вається як складова туристичної галузі самостійної незалежної держави.
Зазнала кардинальних змін тематика екскурсійних марш рутів, спрямованих на вивчення історико-культурної спадщини українського народу.
3 метою створення цілісного комплексу екскурсійних мар шрутів розроблено Національну систему туристсько-екскурсій них маршрутів «Намисто Славутича».
Проте екскурсійна діяльність у сучасній Україні ще не набула обсягів колишніх радянських часів.
Недостатньо залучаються до екскурсій школярі, студенти, сільські трудівники. Туристські фірми у більшості орієнтуються на виїзний туризм, більш прибутковий.
Потребує вдосконалення система підготовки та пере підготовки кадрів екскурсоводів.
Питання методики організації та проведення учнівських екскурсій розкриваються в роботі І. Я. Акінфієва "Учнівські екскурси в Катеринославі11 (1900 р.). В Іншій праці "Як влаштовувати екскурсії з учнями" (1914 р.) Акінфієв розвинув ці питання, наголошуючи на тому, що необхідно вчити дітей спостерігати і бачити, з також на ґрунтовній підготовці вчителя-керівника екскурсії. У книзі російського педагога-екскурсіоніста Б. Є. Райкова "Шкільні екскурсії, їх значення та організація" (1910 р.) були чітко сформульовані основні принципи методики проведення шкільних екскурсій, переважно з природничо-наукової тематики, а також інших предметних екскурсій з урахуванням програмних вимог школи того часу. Праця Б. Є. Райкова ретельно вивчалася й українськими педагогами, в тому числі С. Ф. Русовою, яка також присвятила статтю "Шкільні екскурсії і їх значення" (1911 р.) методиці організації та проведенню екскурсій. На її думку, шкільні екскурсії корисні для розвитку мови, для поглиблення знання з природознавства, географії, геометрії і взагалі для всебічного розвитку особистості. С. Русова радила влітку і навесні проводити більше екскурсій у поле, б л;с: запроваджувати такі свята як обжинки, косовиці жита, маку тощо.
Щодо класифікації екскурсій, то С. Русова підтримувала думку Д. Соколова, який поділяв їх на дві групи: антропо-географічні та історичні. С. Русова додає ще гуманітарні екскурсії, мету яких вбачає у тому, щоб "дати учням свідомий погляд на громадське життя в його історичному розвитку та в сучасному становищі". Про значення екскурсій, методику їх організації та проведення говорить вона і в праці "Методика початкової географії" (1918 р.) З праць російських і українських педагогів можна довідатися ми й про піонерів учнівських екскурсій в Україні. У роботі Н. Арепьєва "Загальноосвітні екскурсії в середній школі" (1900 р.) подаються відомості про директора Житомирської чоловічої гімназії Сидорова та викладача природознавства Катеринославського реального училища Акінфієва. У роботі Івана Абрамова "Край Тараса Бульби" (1902 р.) викладено матеріали про керівників шкільними екскурсіями: вчителя Кременецького двокласного училища Дороша, мешканця Почаева і знавця місцевої старовини Феодосія Семенова. Російський дослідник А. Бєлгородський у роботі "Учнівські екскурсії; короткий історичний начерк, значення і організація їх" (1916 р.) приділив увагу шкільним екскурсіям, виділив значну екскурсійну діяльність українських педагогів: директора Києво-Печерської гімназії В. !. Петра та директора Сумського реального училища А. С. Ґрицая. Автор торкнувся також питань методики організації екскурсій і вимог до їх керівників, звернув увагу на історію екскурсійної справи.
В українській історіографії з єкскурсознавства звертає на себе увагу робота Ґ. Потапенка "Екскурсії в середніх навчальних закладах Одеського навчального округу у 1915-1916 навчальному році",(1,917 р.), в якій автор одним з перших розробив класифікацію екскурсій за тематикою: географічних, історичних, природничих, релігійних, мистецтвознавчих; навіз статистичні дані і розробив Діаграми про участь в екскурсійному процесі різних типів навчальних закладів (жіночих і чоловічих гімназій, реальних училищ).
Важливе місце в історіографії єкскурсознавства йорадянського періоду посідають архівні матеріали, які містяться у звітах попечителів навчальних округів. Крім того, значна література про організацію і методику проведення екскурсій публікувалася у педагогічних часописах: "Русская школа", "Світло", а також у спеціалізованих туристично-екскурсійних часописах: "Русский екскурсант", "Зкскурсионньій вестник", "Школьньїе зкскурсии и школьньій музей", "Русский турист".
Теоретичні питання екскурсознавства розроблялися й у радянський період.
У період 20-30-х рр. XX ст. починає створюватися радянська екскурсійна школа, набуває розвитку екскурсійна методика. У цей період починають розроблятися основні питання екскурсійної теорії і методики. Цьому сприяли праці російських і українських авторів.
Розробляються поняття екскурсії, екскурсійного методу тощо.
Так, М. П. Анциферов у роботі "Про методи та типи історико-культурних екскурсій" (1923 р.) визначає сутність екскурсійної справи і гідізма, відмінності між ними; сутність поняття екскурсії. В іншій роботі "Теорія і практика екскурсій з суспільствознавства" (1928 р.) Анциферов відмічає інтенсивність розвитку екскурсійної справи, акцентує увагу на роботі керівника екскурсійних груп, подає розроблену ним екскурсійну програму.
Визначення екскурсій, їх класифікацію за формою проведення дають А. Д. Петров ("Масові екскурсії" - 1924 р.), Б. Є. Райков ("Методика і техніка екскурсій11 - 1927 р.).
Особливе місце посідає робота вченого-екскурсіоніста Е. А. Герда "Екскурсійна справа" (1928 р.), в якій автор розглядає основні поняття цієї дисципліни. Основам теорії екскурсійної справи приділив увагу й М. Погребецький ("Туризм і краєзнавство" - 1929 р.).
Також на початку 1930-х рр, з'являються спеціалізовані праці, в яких розглядається специфіка екскурсійної роботи в окремих населених пунктах. Так, цій проблемі присвячена праця В. С. Клігмана ("Організація екскурсійної роботи в місті" - 1931 р.), в якій визначено основні завдання екскурсійної роботи в місті, наводяться цікаві думки щодо підготовки екскурсійних кадрів, основні вимоги до, організації екскурсійної роботи, роботи екскурсійного міського закладу, врахування диференційованого підходу до екскурсійного обслуговування різних категорій населення. Питання екскурсознавства розглядалися також у періодичних виданнях, часописах: "Рабочий клуб", "Культробітник", "Культфронт", "Крьім, Общественно-научньїй и зкскурсионний журнал" тощо.
Отже, у 1920-30-х рр. були закладені підвалини розвитку екскурсійної теорії і методики.
Проте не можна обійти мовчанкою той факт, що ці роботи писалися в умовах міцніючого більшовицького тоталітарного режиму. Подекуди незаслужено критикувалися здобутки "буржуазного Єлскурсознавства", принижувалися заслуги попередніх дослідників цієї проблеми, а іноді відомі екскурсіоністи просто ошельмовузапкся, як то у роботі М. Години "Екскурсії та туризм в шкільній та піонерській роботі" {1932 р.); "правоопортуністичні погляди лроф. Райкова, Герда, й їнш., ліберальні настанови Менжинської, ... аполітичний підхід Закса, лівозакрутницькі настанови в дусі колишнього проф. Кайгородова!'1 тощо.
Подальший розвиток екскурсознавства значною мірою залежав від загального ставлення партійно-державного керівництва до гуманітарних проблем, зокрема до краєзнавчого вивчення рідного краю, що зумовило припинення існування цих напрямів. їх подальший розвиток накреслюється тільки після завершення Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., коли зростає інтерес до подорожей та екскурсій.
Розквітом "екскурсійної справи вважають 70-80-і рр. XX ст. Саме в ці роки були розроблені теоретичні та методичні засади радянського єкскурсознавства.
Проблемам екскурсознавства присвячені роботи російських екскурсіоністів Р. О. Дьякової. Б. В. Ємельянова, П, С. Пасічного "Оснозьі зкскурсоведения" (1985 р.), робота білоруського екскурсісніста Н. А. Гецевич "Основьі зкскурсоведения4 (1988 р.).
Провідну роль у розробці методологічних та теоретичних основ екскурсійної справи зіграло Головне екскурсійне управління ЦРТЕ. Одним з активних розробників теорії і методики екскурсійної справи був начальник екскурсійного управління Борис Васильович Ємельянов. Його праці "Основьі зкскурсоведения" (1981-1985 рр.); "Методика подготовки и проведений зкскурсии" (1980 р.), "Организация работьі зкскурсионного учреждения" (1979, 1987); [:Зкскурсионное обслуживание населення" {1983 р.}, "Профессиональное мастерство зкскурсозода" (1986 р.) тощо сприяли розвитку теорії і методики. В одній із своїх останніх робіт "Зкскурсоведение" (2000 р.) Ємельянов докладно розкрив основні питання екскурсозназства: екскурсійної теорії, методології та методики, професійної майстерності екскурсовода.
У 70-80-х рр. XX ст. багато аспектів екскурсійної методики та організації екскурсій вивчались і узагальнювались у документах Української республіканської ради з туризму та екскурсій (постановах, методичних рекомендаціях, листах, узагальненні досвіду конкретних організацій, екскурсоводів тощо).
Питання удосконалення екскурсійної методики розглядалися на семінарах-практикумах, науково-методичних конференціях, при проведенні конкурсів на кращу екскурсію тощо.
Отже, за радянський час теоретичне і практичне вивчення екскурсійної справи досягло значного рівня, було створено струнку систему теорії і методики екскурсійної справи, визначено місце та роль екскурсоводів. На цій основі створено низку організацій, що займалися екскурсійно-методичною роботою.
Звичайно, ця система була розрахована на функціонування в умовах комуністичного суспільства, виконання завдань ідеологічного спрямування, на виховання суспільства в дусі комуністичної ідеології. Проте тогочасні теоретичні положення, методика підготовки та проведення екскурсій тощо можуть бути враховані і в нових умовах.
Екскурсознавство як наукова і навчально-практична дисципліна не втрачає свого значення і з здобуттям Україною незалежності. Тепер особливо зростає потреба молоді у вивченні свого краю, ліквідації "білих плям" в історії, виявленні нових історичних осіб, життя і діяльність яких замовчувались у минулі часи. Безпосереднє ознайомлення з місцями історичних подій, історико-культурною спадщиною може дати екскурсія, яка наповнює екскурсантів сумою емоційних вражень.
Екскурсознавство як навчальна дисципліна має важливе значення в сучасних умовах для підготовки фахівців туристичної галузі- Близько 40 навчальних закладів в Україні займаються підготовкою кадрів, у спеціалізованих вузах викладається ця дисципліна. Розробка навчальних посібників з проблем екскурсознавства, в яких критично використовуються позитивні здобутки минулого і порушуються питання нового висвітлення екскурсійної теорії і методики, має важливе значення в сучасних умовах. Деякі починання накреслюються і в Україні (Науменко Г. П. "Методика організації безперервного навчання екскурсоводів11 -1991 р.).
Певні здобутки в розвитку наукового екскурсознавства досягнуті в розробці питань історії екскурсійної справи. В Україні історія екскурсійної справи починає досліджуватися з 90-х рр. XX ст. Екскурсійна справа в Україні періоду кінця ХіХ - поч. XX ст. досліджувалась у працях С. В. Грибанової, в Криму - у працях А. А. Непомнящєго, А. Д. Попова Окремі відомості про розвиток екскурсійної справи цього періоду в західноукраїнських землях подаються в роботах Я. В. Луцького, А. Козицького Період УНР та УД висвітлюється в роботі С. Б, Грибанової.
20-30-і рр. XX ст. репрезентовані у працях О. М. Костюкової, Л. В. Яковлевої, С. В. Ґрибанової, В. О. Савчука. На жаль, цей період не досліджений у Західній Україні.
Період 1960-80-х рр. у розвитку туристично-екскурсійної справи досліджували С. І. Попович, Т. Г. Сокол, В. А. Зінченко.
Окремі аспекти екскурсійної діяльності розглядаються у працях І. М. Чзгайди, Л. Г. Нечипорчука.
Відомості про сучасний стан туристично-екскурсійної діяльності містяться в роботах Г. П. Науменка, М. В. Ґрицика. Є всі підстави сподіватися, що екскурсознавство в Україні посяде помітне місце серед гуманітарних дисциплін.
Екскурсійна діяльність зароджується в Україні у другій половині XIX ст.
Процес становлення і розвитку вітчизняної екскурсійної діяльності був зумовлений піднесенням національно-культур ного відродження українського народу, розвитком освіти і нау кових знань.
Спеціальних державних установ, що здійснювали керів ництво екскурсійною справою, не існувало. Ініціатива в орган ізації екскурсій належала українській інтелігенції: провідним освітянам та науковцям.
Розвиток вітчизняної екскурсійної діяльності пов'язаний з іменами провідних українських діячів: В.І. Петра, В.М. Арто-болевського, М.В. Шарлеманя, С.Ф. Русовоїта інш.
Організацією екскурсій займались і перші туристські організації. Прототипом сучасного бюро подорожей та екс курсій можна вважати Ялтинське відділення Кримсько-Кав-казького гірського клубу (1890-1917рр.).
Виникнення вітчизняної теорії та методики екскурсійної діяльності припадає на другу половину XIX - на початок XX ст.
Для вирішення проблеми підготовки кадрів екскурсо водів завдяки зусиллям громадськості створювались коротко термінові курси підготовки фахівців.
У другій половині XIX — на початку XX ст. екскурсійна діяльність набула значного поширення в Україні, проте ще не мала масового характеру.
Розвиток екскурсійної діяльності в 20— 30-х роках в Ук раїні був тісно пов'язаний із розгортанням культурного будів ництва. Нова влада всі його сфери брала під свій контроль. Але всупереч політичним тенетам, на Україні відбувалося націо нально-культурне відродження. Йшло формування національ ної науки, освіти, музейної справи, краєзнавства, пам'яткоо-хоронної роботи. У всіх цих напрямках активно був задіяний екскурсійний метод.
Упродовж 20-30-х років склалась структура вітчизняних краєзнавчо-екскурсійних закладів, був створений механізм пільгової політики у забезпеченні ефективності їх роботи.
Екскурсійна діяльність зайняла чільне місце в системі освіти України. Екскурсії були невід'ємною складовою навчаль но-виховного процесу і формою позашкільної роботи з учні вською і студентською молоддю. За видами екскурсій найбіль шу питому вагу складали виробничі.
Наукові Комісії Товариства Академії Наук: Комісія Киє ва і Правобережної України, Степової України, Лівобережної України, Культурно-історична Комісія здійснювали екскурсій но-дослідну роботу. Екскурсійній справі приділяли увагу також Київське, Харківське, Одеське, Шепетівське, Полтавське нау кові Товариства, Всеукраїнська Асоціація Сходознавства.
Біля витоків екскурсійної справи стояли такі видатні науковці як М. Грушевський, О. Гермайзе, М. Ткаченко, В. Щербина.
Екскурсійний рух особливо активізувався в період створен ня мережі музеїв: краєзнавчих, художніх, історичних. Вони про водили наукові й освітні екскурсії. їх відвідувало тисячі екскур сантів, число яких постійно збільшувалося, що було пов'язано з проведенням позамузейних екскурсій. Саме в музеях почали ство рюватися й відкриватися перші екскурсійні бюро.
У період «українізації» (1923-1933 pp.) спостерігалось стрімке піднесення краєзнавства. Краєзнавчі дослідження було покладено в основу наукових пізнавальних екскурсійних маршрутів, темати ка яких постійно розширювалася. Екскурсійна справа також зі своєї сторони сприяла розвитку музеєзнавства і краєзнавства, особливо, пам'яткоохоронної роботи. Екскурсанти мали можливість вивчати найвіддаленіші місця України і Союзу, складати кадастри пам'яток історії, культури й природи.
У ЗО-х роках наукові досдідження, музейна справа, краєзнав чий і пам'яткоохоронний рух в умовах міцніючої тоталітарної дер жави поступово згортали свою діяльність. Але саме вони були пере думовою становлення туристсько-екскурсійної справи в Україні в 20-х роках і заклали підґрунтя для її подальшого розвитку.
У радянський період екскурсійна справа розвивалась, відби ваючи в тематиці екскурсій досягнення Радянської держави у будівництві розвинутого соціалізму.
Комуністична партія Радянського Союзу постійно конт ролювала і спрямовувала розвиток екскурсійної діяльності. За 40 післявоєнних років було прийнято понад 70 партійних і уря дових постанов із питань туристсько-екскурсійної діяльності.
Суспільно-політичні події країни завжди були великим стимулом у розвитку екскурсійної роботи, розширенні екскур сійної тематики, що знаходило практичне втілення у створенні нових екскурсійних маршрутів.
В умовах загострення ідеологічної боротьби між соціаліз мом і капіталізмом радянська політична система відводила екс курсійній діяльності особливе місце. Екскурсійні установи по винні були активно допомагати партійним організаціям у комп лексному вирішенні завдань комуністичного виховання різних груп населення, особливо молоді, добиватись, щоб екскурсії ста ли важливим і ефективним засобом ідейно-виховної і культур но-масової роботи, активною формою усної політичної агітації, ідеологічного впливу на маси.
Важливим завданням в екскурсійній роботі було дотри мання основних принципів партійної пропаганди: партійності, науковості, зв'язку з життям, дохідливості, класового підходу до явищ суспільного життя, непримиренності до буржуазної ідеології і моралі.
Екскурсовод — головна особа екскурсії — розглядався як боєць ідеологічного фронту.
3 90-х років XX ст. екскурсійна діяльність в Україні розви вається як складова туристичної галузі самостійної незалежної держави.
Зазнала кардинальних змін тематика екскурсійних марш рутів, спрямованих на вивчення історико-культурної спадщини українського народу.
3 метою створення цілісного комплексу екскурсійних мар шрутів розроблено Національну систему туристсько-екскурсій них маршрутів «Намисто Славутича».
Проте екскурсійна діяльність у сучасній Україні ще не набула обсягів колишніх радянських часів.
Недостатньо залучаються до екскурсій школярі, студенти, сільські трудівники. Туристські фірми у більшості орієнтуються на виїзний туризм, більш прибутковий.
Потребує вдосконалення система підготовки та пере підготовки кадрів екскурсоводів.
Література
Географічна енциклопедія України.У 3-х томах.- Київ, 1989 .
Гецевич А.Е. Основы экскурсоведения, Минск., 1992
Гілецький Й. Географія Івано - Франківської області. - Івано - Франківськ, 2006.
Гуцульщина: історико - етнографічне дослідження. - Київ: Наукова думка. 2005
Гуцульщина: перспективи її соціально - економічного і духовного розвитку . 2006
Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр. // Правове регулювання туристської діяльності в Україні : зб. нормат.-правових актів / під заг. ред. проф. В. К. Федорченка. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 32-39.
Ємельянов Б. В. Основы экскурсоведения, М., 1999
Закон України "Про природно-заповідний фонд"// Відомості Верховної Ради. - 1992. -№34.
Закон України "Про туризм"//Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31.
Зорин И.В. Энциклопедия туризма: Справочник / И.В. Зорин, В.А. Квартальнов. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 368 с.
Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. посіб. для студ. вузів. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2003. – 300 с.
Любіцева О.О. Методика розробки турів. Навчальний посібник. – К.: «Альтерпрес», 2003. – 104 с.
Пелипейко І. Пам’ятки природи Косівщини.- Косів, 2005
Полєк В.. Майданами та вулицями Івано-Франківська.-Львів, «Світло і тінь», 1994.
Положення про отримання дозволу екскурсоводами/гідами-перекладачами // Новости турбизнеса, № 17(19), сентябрь, 2004.
Посадова інструкція екскурсовода, гіда-перекладача (додаток № 1 до Порядку проведення екскурсійної діяльності у м. Києві) // Новости турбизнеса, № 8(10), апрель, 2004.
Рутинський М.Й. Музеєзнавство: навч. посіб. / Рутинський М.Й., Стецюк О.В. – К.: Знання, 2008. – 428 с.
Федорченко В. Екскурсія – невід’ємний складник туризму// Краєзнавство. Географія. Туризм. –2000. - № 46. – с. 1-2.