Тема- Держава і право Стародавнього Сходу 2 год
Работа добавлена на сайт samzan.net:
ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ
Лекція 1
Тема: Держава і право Стародавнього Сходу (2 год.)
Мета заняття: освітня - вивчення особливостей державного і правового розвитку давніх східних держав; уяснити особливості державного устрою у Стародавніх Єгипті, Вавилоні, Індії та Китаю; розвиваюча - вироблення навичок аналізу правових документів на прикладі законів Хаммурапі та законів Ману; виховна - виховання почуття неприпустимості різниці в правах населення держави у зв’язку з походженням (при вивченні законів Хаммурапі); сприяння вихованню почуття неприпустимості антигуманних, жорстоких покарань.
План
1. Виникнення держави і права.
2. Держава і право Стародавнього Єгипту.
3. Держава і право Стародавнього Вавілону. Законник Хаммурапі.
4. Держава і право Стародавнього Китаю.
5. Держава і право Стародавньої Індії. Закони Ману.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: первісна демократія, рада старійшин, ном, фараон, джаті, кенбет, таліон, авілум, мушкенум, вардум, патесі-лугаль, ордалій, ван, сян, гун, варна, каста, брахман, кшатрій, вайшья, шудра, драхма, чандал, раджа, парішад.
1. Уяви про етап становлення держави в значній мірі гіпотетичні. Точно відомо, що головною передумовою появи держави були якісні зміни, що відбулися внаслідок неолітичної революції, тобто переходу від привласнюючої економіки (збиральництво, мисливство) до відтворюючої (землеробство та скотарство). Наслідки неолітичної революції: 1) поява надлишків, які розподілялися в залежності від соціальної ролі в колективі (вождям та старійшинам – більше), що призвело до майнової нерівності; 2) продуктів стало більше та людські колективи стали більш сталими; 3) людина стала осілою, і окремі колективи вже контролювали певні території.
Первісна демократія як форма організації суспільних відносин в общині вже перестала відповідати її потребам. Дрібні колективи – общини – об’єднуються в племена, союзи племен. З’являються органи племінного самоврядування, ускладнюються їх функції. Відбувається виділення управлінської діяльності. Встановлюється військова демократія як сходинка між первіснообщинним ладом та державою. Друга її назва - «протодержава», тобто організація, яка ще не є державою, але вже виконує її функції. На цьому ж етапі з’являється і право.
2. Періодизація історії Давньоєгипетської держави налічує 5 етапів. На першому, що починається в ХХХ ст.до н.е., створюється протодержава, яка у ХХVIII ст.до н.е. вже перетворюється на сильну рабовласницьку державу. У ІІІ ст. до н.е. Єгипет стає частиною спочатку держави О.Македонського, а у І ст.до н.е. – Римської імперії.
Державний лад Стародавнього Єгипту. Єгипет був абсолютною централізованою монархією. Голова держави – фараон, джаті – перший помічник фараона. В адміністративному плані держава поділялася на номи, на чолі яких стояли призначувані фараоном номархи. Існувала і розгалужена чиновницько-бюрократична система. Велику роль в системі державного управління Єгипту відігравали переписувачі.
Соціально-класова структура населення може бути представлена у вигляді піраміди. На верхівці стояли фараон та його родичі, далі йшли жерці, номова аристократія, чиновники, привілейованими категоріями були воїни, переписувачі. Непривілейоване вільне населення - селяни, ремісники. Повністю безправними були раби. Джерела рабства – боргова кабала, полон, купівля на рабських ринках.
Давньоєгипетське право. Джерелами права були правові звичаї, укази фараона, вже мали місце перші кодифікації (закони Бокхора). Головні галузі давньоєгипетського права: право власності, зобов’язальне право, шлюбно-сімейне право, кримінальне право. В шлюбно-сімейному праві жінка зберігала певні права. Кримінальне право мало класовий характер.
3. Давньовавілонська держава існувала у ХХ-XVI ст. до н.е., за формою правління була абсолютною монархією. Голова держави - патесі-лугаль,його помічник - нубанду, глави областей, що призначалися монархом -шакканакум. Зберігалися залишкиів общинного самоуправління на місцях.
Соціальна структура населення була своєрідною. Вільне населення поділялося на два стани: авілумів (повноправних) та мушкенумів (неповноправних). Їх правове становище розрізнялося ставленням до них закону та розміром повинностей, що покладалися на них. Становище рабів – „вардум” – було найгіршим.
Закони царя Хаммурапі – найдавніша кодифікація права, що дійшла до нашого часу. Вони нараховують 282 статті, викладені у казуальній формі. Головні напрямки, врегульовані законами Хаммурапі, - право власності, зобов’язальне право, шлюбно-сімейне, кримінальне. У шлюбно-сімейнопу праві жінка не була безправною, хоча і мала значно менше права, аніж єгиптянка. В кримінальному праві не згадуються державні та релігійні злочини, оскільки вони завжди каралися смертною карою. Метою покарання була відплата, тому при визначенні покарання за злочини проти особи використовувався принцип таліону. Але вид покарання залежав від станової належності злочинця і потерпілого.
4. Стародавня Індія – ранньорабовласницька монархія з пережитками первісної демократії. Тому поряд з владою верховного монарха – раджі - існували органи влади, з якими повинен був рахуватися раджа, це придворна рада – паришад та сабха – народні збори.
Свої особливості мала і соціальна структура Індії. Вільне населення поділялося на варни – особливі стани, не рівні за своїми правами та обов’язками. Існувало чотири варни: брахмани, кшатрії, вайшьї, шудри. Позаварновою верствою населення були недоторкані, до яких належали діти від міжварнових шлюбів та представники зневажливих професій.
Давньоіндійське право демонструє зв’язок права, релігії та моралі. Головним пам’ятником давньоіндійського права вважаються Закони Ману, що були створені брахманами у ІІ ст. до н.е. – І ст.н.е. Форма викладення правових норма в Законах Ману - віршована, на відміну від Законів Хаммурапі, тут практично немає суто правових статей, оскільки закони мають релігійне забарвлення. Головні галузі права у законах: право власності, договірне право, шюбно-сімейне право, кримінальне право. Жінка за цими законами була повністю безправною. Кримінальне право було досить розвиненим: відомі були форми провини, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, поняття рецидиву. Але водночас зберігалися пережитки родових відносин: принцип таліону, колективна відповідальність. Метою покарання була відплата, характер покарання залежав не тільки від злочину, але й від варни злочинця (право було класовим).
5. Утворення Давньокитайської держави прискорило завоювання одного племені (Ся) іншим ( племенем Шан). Китай був рабовласницькою монархією з елементами східної деспотії. Голова держави – ван, з 4 ст. приймає титул імператора. Перший міністр - сян, три головних радники царя – гуни. Країна поділялась на області, якими керували чжухоу.
Спочатку децентралізована, з пережитками родового ладу, держава посилилася завдяки реформам Шан Яна у 4 ст.до н.е. Сутність реформ: було узаконено вільний продаж землі, примусово роздрібнені великі патріархальні родини, встановлено новий адміністративний поділ, введено податок з оброблюваної землі, реорганізовано армію та введено там жорстку дисципліну, застосовано кругову поруку до цивільного населення.
Соціальна структура населення Давнього Китаю: благородні (знать, чиновництво, великі землевласники та купці), „добрі люди” – вільні селяни та ремісники, „підлі люди” - раби, орендарі, наймані робітники.
Вплив на давньокитайське право двох філософських течій – конфуціанства та легізму. Перша визнавала головним засобом підтримання справедливого порядку додержання моральних норм, друга – суворість закону. На початку н.е. від протиборства ці дві системи переходять до взаємозлиття. Найдавніша кодифікації китайського права – Уложення про покарання (Х ст.до н.е.). Характеристика галузей права близька до такої в інших давньосхідних державах.
Лекція 2
ТЕМА: Державний устрій Стародавнього Риму (2 год.)
Мета заняття: освітня - уяснити сутність реформ Сервія Туллія у порівнянні з реформами Солона; розвиваюча - виробляти вміння аналізувати державний механізм на прикладі Римської аристократичної республіки і державних інститутів і закладів імператорського Рима; виховна - виховувати почуття поваги до додержання законності в державі.
План
1. Соціальний і державний лад "царського" періоду.
2. Республіканський період історії Рима.
3.Суспільний і державний лад Рима в період монархії.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: патриції, плебеї, інститут клієнтели, сенат, куріатні коміції, авгури, понтифіки, пролетарії, центурія, сецесія, магістрати, консули, претор, цензор, еділ, трибун, диктатор, тріумф, овація, колони, принципат, домінат, нобілітет, пекулій.
- Давньоримська державність налічує три періоди свого розвитку: 753-509 рр.до н.е. – царський період; 509-27 рр.до н.е. – період республіки; 27 р.до н.е.-476 р. – період імперії.
Система управління в царський період була досить простою. На чолі держави стояв рекс – цар, який був ще не монархом, а родоплемінним вождем, воєначальником. Рекс обирався сенатом – радою старійшин. Від родоплемінного ладу зберігалися народні збори, або куріатні коміції. Посадові особи – помічники царя: префект міста, вершницький трибун, військовий трибун. Значну роль в управлінні містом відігравали колегії жерців, що свідчить про сакральний характер влади.
Особливості соціального ладу царського періоду заключались в тому, що вільне населення було нерівноправним: громадянами вважались тільки патриції, тільки вони мали політичні права та право на землю. Плебеї не вважалися громадянами та були позбавлені політичних прав. Завдяки своїй боротьбі за права, що велась протягом трьох століть, вони поступово зрівнялись в правах з патриціями. Першим кроком на цьому шляху були реформи Сервія Туллія.
Сутність реформ: 1) наділення плебеїв правами громадян і розподіл всіх громадян по розрядах за майновою ознакою; 2) надання кожному розряду певної кількості центурій – військово-політичних одиниць (перші розряди отримали найбільшу кількість центурій); 3) створення нового виду народних зборів – центуріатних коміцій, в яких кожна центурія мала один голос; 4) поділ Риму на територіальні округи – триби замість племінного поділу. Таким чином, було знищено залишки родового ладу, і місце людини в суспільстві стало залежати не від походження, а від майнового становища.
2. Соціальний лад Риму в період республіки вже мав інший характер, оскільки поділ на патриціїв та плебеїв вже не відігравав значної ролі. Все населення поділялось на такі верстви: громадяни, латини, перегрини, лібертини, раби.
Державний лад Римської республіки. На відміну від Афінської, Римська республіка була аристократичною. Головними ланками управління були народні збори, сенат та магістратури.
Різновидами народних зборів були центуріатні, трибутні та куріатні коміції. Їх повноваження відрізнялися, найбільше повноважень (обрання вищих посадових осіб, судова влада, прийняття законів) мали центуріатні, найменше ( формальне введення магістратів на посаду, затвердження заповітів) - куріатні. Сенат з ради старійшин перетворюється на орган, членів якого призначали особливі магістрати - цензори. Компетенція сенату була значною: він керував поточною політикою, відав культами, бюджетом, займався дипломатичними відносинами, керував провінціями. Посадовими особами, що займалися поточним управлінням, були старші та молодші магістратури; старші (консули, цензори, претори) обиралися центуріатними зборами з патриціїв, молодші (едили, квестори, народні трибуни) – трибутними з плебеїв. Всі магістрати займали свої посади протягом року. Екстраординарною магістратурою був диктатор, що призначався першим консулом за згодою сенату на півроку, але мав надзвичайну владу.
Причини кризи республіканської форми правління та переходу до імперії: 1) розвиток рабовласництва та приватної власності і поява стану нобілів, яке підтримувало ідею монархії; 2) збільшення кількості пролетарів, які готові були йти за тим політичним діячем, який обіцяв найбільший матеріальний успіх; 3)римські республіканські заклади склалися як органи управління містом і виконувати свої функції відносно величезної держави вже не могли; 4) змінився характер римської армії (стала професійною), яка стала знаряддям політичних ігор.
3. В розвитку імперії виділяють два етапи: принципат та домінат. Принципат – перехідна форма від республіки до абсолютної монархії. Місце принцепса в системі управління таке ж, як і в імператора, але зберігаються республіканські установи і формально влада принцепса є виборною. Але по суті діє принцип: „Що угодно принцепсу – має силу закону”. Сам принцепс займає всі посади: він є консулом, претором, цензором, народним трибуном, диктатором. Поступово знищуються залишки республіканської форми правління: народні збори втрачають судову владу та право обирати магістратів. Вибори принцепса, здійснювані сенатом, стають формальністю. В 284 р. на зміну принципату приходить домінат – необмежена монархія. Ліквідується сенат та магістратури. Поточне управління здійснюється чиновниками, яких призначає домінус.
На етапі імперії було проведено два цикли реформ. Реформи Діоклетіана: введення тетрархії (спільне правління чотирьох імператорів), реформа армії( її поділ на прикордонну та мобільну), адміністративна реформа (введення системи провінція-діоцеза), економічні перетворення (введення єдиного поземельно-подушного податку, повноцінної золотої монети, максимуму цін та зарплат). Реформи Костянтина: узаконення християнства, закріпачення колонів, відновлення сенату.
В 395 р. Римську імперію було розділено на Західну(столиця – Рим) та Східну (столиця – Константинополь). В 476 р. відбулося падіння Західної Римської імперії під натиском варварів. Східна ж, під назвою Візантійська, проіснувала ще близько 1000 років.
Лекція 3
Тема: Середньовічна держава і право Росії (2 год.)
Мета заняття: освітня - формування поняття централізованої держави, станово-представницької монархії і абсолютної монархії на прикладі Росії ХIII-ХVIII ст.; розвиваюча - закріплення навичок порівняльного аналізу, виховна - виховувати почуття патріотизму при розгляді історії спорідненої слов’янської держави.
План
1. Утворення централізованої держави і станово-представницької монархії в Росії (XV- середина XVII ст.)
2. Перші кодифікації російського права XV- XVII ст.
3. Абсолютна монархія в Росії (кінець XVII-XVIII ст.)
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: холопи, рядовичи, опала, Боярська Дума, прикази, дяки, вотчина, помістя, опричнина, фіскали, колегії, сенат, синод, Табель про ранги.
- Політичне об’єднання російських земель навколо Москви. в основному було завершене при великому князі Івані ІІІ (1462-1505 рр.), коли і склалася Руська централізована держава. Цьому сприяло і звільнення від залежності з боку Золотої Орди (1480 р.). Поступово зменшується кількість удільних князівств.
Соціальна структура населення 15-16 ст. Бояри та дворяни – дві категорії феодалів. Різниця між ними полягала в тому, що бояри були великими феодалами, що мали вотчинні спадкові землі. Дворяни ж за службу великому князю або боярину отримували помістя, яке у спадок не переходило. Духовенство було привілейованим станом, не сплачувало податків, звільнялося від військової служби. Міське населення іменувалося „посадські люди”, мало певну ієрархію: гості, гостина сотня, суконна сотня, чорна сотня. Селяни в основній масі втрачали волю, їх основними категоріями були старожилці (виконували повинності у повному обсязі) та новоприходці (мали певні пільги від феодала), половники (працювали за половину врожаю) та срібники (працювали за відсотки). Повністю безправними були холопи, існувало кабальне та обільне (повне) холопство.
Завершення централізації відбувається за часів Івана Грозного (1538-1584 рр.). Прийняття ним титулу царя сприяло піднесенню престижу верховної влади та зміцненню міжнародного становища держави. Серед органів центральної влади окрім Боярської думи велику роль починають відігравати Земські собори – станово-представницькі органи, в яких брали участь бояри, дворяни, духовенство та представники посадського населення. Станово-представницькими органами на місцях були земські та губні ізби. Органами галузевого управління стають прикази – Посольський, Помісний, Казенний, Розбійний, Стрілецький. З’являються територіальні прикази – Казанський, Нижегородський, Сибірський.
Інші реформи Івана Грозного також були спрямовані на посилення центральної влади. Військова реформа ввела обов’язкову військову службу для дворян, створювалось ополчення з селян та посадських людей, вводились професійні загони козаків та стрільців. Фінансова реформа створювала єдину грошову загальнодержавну систему та вводила прямі та непрямі податки. Комплексною реформою зі зміцнення центральної влади була опричнина. Завдяки своїй політиці Івану Грозному вдалося завершити процес централізації.
- Головними джерелами російського права в 15-17 ст. стають великокняже законодавство, “вироки” Боярської думи, постанови Земських соборів. З’являються нові складні форми законодавства – загальноросійські кодекси: Судебник 1497 р. та 1550 р., Соборне укладення 1649 р.
Судебник 1497 р. називають великокнязівським, його головною метою було розповсюдження юрисдикції великого князя на всю територію централізованої держави. Судебник також встановлював, як повинен проходити суд, закріплював правило Юрієва дня, ліквідував правові суверенітети окремих земель.
Судебник 1550 р. розширював коло питань, що регулювалися центральною владою. Закріплювався становий принцип покарань, холопи стають суб’єктами злочину. Визначаються суб’єктивні ознаки злочину, розробляються форми провини. Розроблено своєрідну форму судового процесу – обліхування, яку застосовують до підозрюваних у злочині. Вводиться поняття крамоли – антидержавного діяння.
Соборне укладення 1649 р. визначало статус глави держави – царя як самодержавного та спадкового монарха. Значне місце в ньому займало судове право. Диференціювалося дві форми судового процесу – „суд” та „розшук”. „Суд” використовувався при цивільному судочинстві та кримінальним малозначним справам, „Розшук – по найбільш серйозним кримінальним справам. Диференціювалися ролі суб’єктів злочину, визначалися стадії злочину, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини. Визначено було систему злочинів та покарань. Покарання мали класовий характер.
- На межі 17-18 ст. в Росії починає складатися абсолютна монархія, цей процес завершується при Петрі І. Російський абсолютизм мав певні особливості: а) співпав з розвитком кріпосництва; б) спирався в основному на дворянство, а не буржуазію; в) мав патріархальний характер.
Значну роль у встановленні абсолютизму мали реформи Петра І. Указ про єдиноспадкування та Табель про ранги стали документами, що сприяли розвитку стану дворянства, на який і спирався Петро І. Було проведено реорганізацію владних структур: ліквідовано Боярську думу та створено Сенат, відбулася заміна приказів колегіями Для підпорядкування церкви царській владі створено Синод. Реформи місцевого управління передбачали поділ держави на губернії на чолі з губернаторами, створення в містах органів міського самоврядування.
Джерела права в період абсолютної монархії: укази імператора, маніфести та жалувані грамоти, статути. Показовим в цьому плані є Військові артикули як своєрідний кримінально-процесуальний кодекс. Вони містять головні принципи кримінальної відповідальності, поняття злочину, провини, мети покарання, необхідної оборони. Замість казуальних норм з’являються абстрактні формулювання.
Лекція 4
Тема 15. США: виникнення і конституційний розвиток ( 2 год.)
Мета заняття: освітня - вивчення головних етапів утворення американської державності; розвиваюча - закріплення навичок аналізу правових документів на прикладі документів, що визначають державний устрій США, виховна - виробляти розуміння історично прогресивної ролі єдності нації в процесі державного будівництва.
План
1. Війна за незалежність. Виникнення США. Декларація незалежності 1776 р.
2. Конституція США 1787 р. Білль про права 1789 р.
3. Громадянська війна Півночі і Півдня. Другий цикл виправлень до Конституції США.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: аболіціонизм, закон про гомстеди, лойялісти, республіканці, конфедерація, "чорні кодекси", "Реконструкція Півдня".
1. Перші англійські колонії в Північній Америці почали створюватися наприкінці 15 ст. На початку 18 ст. вже існувало 13 колоній. Колоністами ставали пуритани, що спасалися від переслідувань, бідняки, під час Англійської революції - прихильники течії, що програла.
Наслідки колоніальної влади Англії для населення колоній були вкрай негативними. Англія перешкоджала економічному розвитку колоній, розглядаючи їх лише як сировинний придаток, не давала їм політичних прав
“Бостонське чаювання” стало поштовхом до початку війни за незалежність, що велась у 1775-1783 рр. Населення колоній розділилось на патріотів та роялістів. У війні колоністи повинні були вирішити декілька завдань: добитися свободи підприємництва, визнання політичних прав, створити самоврядування.
Прийняття Декларації незалежності стало важливим кроком на шляху до формування держави. Головні положення цього документу: 1) принцип народного суверенітету; 2) визнання природних прав людини – життя, свобода, прагнення до щастя; 3) право народу на революцію; 4) визнання колоній незалежними державами.
Для перемоги над Англією повинно було об’єднати сили 13 нових незалежних держав. І в 1781 р. було прийнято Статті конфедерації, що проголосили створення союзу американських штатів. Це сприяло завершенню війни за незалежність та визнанню Англією незалежності американських колоній. Війна за незалежність вважається першою американською революцією за своїми рушійними силами, керівництвом, кінцевій меті.
2.Завершення війни вимагало більш міцного державного союзу і переходу до федерації, оскільки потрібно було створити єдиний внутрішній ринок, посилити військову міць країни для оборони та захопленні нових земель, забезпечити отримання податків. Цей союз було закріплено Конституцією1787 р. Вона втілювала в життя принцип поділу влад. Законодавча влада належала Конгресу, що складався з двох палат: Сенату (по два сенатори від штату) та Палати представників (обиралася загальним голосуванням). Виконавчу владу представляв Президент, що виконував і функції голови уряду. Вища судова влада належала Верховному суду, членів якого призначав Президент за згодою Сенату. Система стримувань і противаг, що містилася в Конституції, не давала жодній гілці піднятися над іншими.. Т.ч., США були класичною президентською республікою.
Штати отримали менше прав, аніж за Статтями конфедерації: вони мали свої законодавчі збори, конституції, поліцію, власне цивільне, кримінальне та процесуальне право. Тобто, США перетворились на федерацію.
Значення прийняття Конституції було дуже великим, але вона мала ії недоліки: зберігала рабство, не визнавала індіанців громадянами США і, що було найпоганішим, не закріплювала прав та свобод. Тому штати, ратифікуючи її, вимагали доповнити Конституцію. Перші поправки до Конституції, що отримали назву Білля про права 1789 р., закріпили демократичний режим. Головні положення Білля про права заключалися в наступному: проголошувалася свобода слова, друку, релігії, зборів; народ мав право носити зброю та створювати ополчення; закріплювалась недоторканість особи, житла, майна; вводився суд присяжних як по кримінальних, так і по цивільних справах; закріплювалися досить широкі процесуальні права обвинуваченого; заборонялося накладати надмірні штрафі та призначати жорстокі покарання; розмежовувалась компетенція Союзу та штатів тощо. Після прийняття Біллю про права було закріплено на конституційному рівні демократичний режим.
3. У першій половині 19 ст. розширювалась територія США за рахунок купівля земель, захоплення у більш слабких сусідів, витіснення індіанців. Зберігалось дві тенденції розвитку американських штатів: вільний Північ та рабовласницький Південь. Північні штати прагнули до скасування рабства, оскільки безплатна рабська праця була конкурентом вільній праці фермерів Півночі. Виникає аболіціонізм як рух за скасування рабства. Але у першій половині ХІХ ст. більшість владних структур контролювалася Півднем.
Остаточний розрив північних та південних штатів був пов’язаний з обранням А. Лінкольна, прихильника скасування рабства, американським президентом у 1860 р. 11 південних штатів створили Конфедерацію південних штатів, що означало розкол держави та початок громадянської війни в США в 1861 р.
Спочатку хід війни був несприятливим для армії Півночі. Поразки призвели до прийняття президентом Лінкольном декларації про скасування рабства та гомстед-акту. Ці документи сприяли збільшенню кількості добровольців у армії Півночі. В результаті ініціатива перейшла до неї, і в 1865 р. і війна завершилася поразкою Півдня.
Після війни відбувається прийняття нових поправок до Конституції США, які закріпили скасування рабства, рівність перед законом всіх громадян США та надання виборчих прав всім чоловікам. Враховуючи ці поправки, Громадянська війна вважається другою буржуазною революцією в США. Наслідки війни для США: ліквідація рабства, зміцнення федерації, расистські настрої на Півдні.
Лекція 5
Тема: Провідні західні держави після другої світової війни (2 год.)
Мета заняття: освітня - шляхом порівняння головних характеристик буржуазних держав у другій половини ХХ ст. визначити головні тенденції розвитку держави післявоєнного періоду; розвиваюча - закріплення навичок аналізу правових джерел, виховна - виховання почуття поваги правоздатності населення і окремого громадянина.
План.
1. США в повоєнний період.
2. Основні тенденції розвитку Великої Британії після другої світової війни.
3. Четверта і П'ята республіки у Франції.
4. Утворення ФРН. Боннська конституція.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: Закон Тафта-Хартлі, закон Маккарена-Вуда, "маккартизм", Федеральне бюро розслідувань, Рада національної безпеки, делеговане законодавство, Національні збори, Рада республіки, бундесрат, бундестаг.
1. Перші повоєнні роки ознаменувалися для США поправіння внутрішньої політики: було прийнято ряд антиробочих та антикомуністичних законів. Закон Тафта-Хартлі (1947 р.) ускладнив проведення страйкової боротьби, закон Маккарена-Вуда (1950 р.) проголошував комуністичну партію по суті антиконституційною. Було розгорнуто кампанію з „перевірки лояльності” американців, розпочався період маккартизму, що знаменував собою антикомуністичні настрої.
З початку 60-х рр. антидемократичний характер внутрішнбої політики США слабшає. Починають прийматися поправки до Конституції США, що стосуються виборчої системи та знаменують її демократизацію: право обирати президента отримали виборці столичного округу Колумбія; заборонялося обмежувати виборчі права за несплату податків; виборчий вік знизився до 18 років.
Основні зміни в державному механізму відбувались по таких напрямках: збільшення ролі лобі та придання лобістським організаціям офіційного статусу; подальша централізація державної влади, збільшення повноважень виконавчої влади.
В партійній системі після другої світової війни поступово зникає велика різниця між республіканською та демократичною партіями. Зараз кожна з них виражає інтереси не окремих класів, а інтереси угруповань, що суперничають у боротьбі за владу та домінують в економіці та політиці.
2. В партійній системі Великобританії після другої світової війни також відбувалися зміни: скорочувалась кількість голосуючих за консерваторів та лейбористів, зростало значення національних партій (Шотландська національна партія, Партія „Вільний Уельс”, ірландська партія Шинн фейн. Закріплюється офіційний статус за опозицією шляхом формування „тіньового кабінету”.
Виборчі реформи, що проводилися у Великобританії після другої світової війни, сприяли демократизації виборчого права. Було скасовано подвійний вотум, вік голосуючих знизився з 21 до 18 років, виборчі права отримали британці, що мешкали за кордоном.
Зміни в державному устрої Великобританії свідчили про демократизацію держави. Відбувалось посилення виконавчої влади через так зване „делеговане законодавство”, що супроводжувалося бюрократизацією державного апарату та збільшенням кількості чиновників. Спостерігається скорочення впливу парламенту на міністрів, вводиться інститут омбудсмену. В парламентів зменшується роль палати перів на користь палати общин. Створюються законодавчі органи на місцевому рівні: шотландський парламент, Національна асамблея Уельсу, Законодавча асамблея Північної Ірландії.
Зберігається інститут королівської влади, який навряд чи можна вважати суто формальним. Монарх має дуже важливі прерогативи: жоден законопроект не стає законом без санкції монарха; тільки королева може скликати та розпустити парламент, призначити прем’єр-міністра, пожалувати титул пера.
Після війни у Великобританії спостерігається посилення державного регулювання економіки: було націоналізовано Англійський банк, вугільну та газову промисловість, частину електростанцій, цивільної авіації. Бцуло проведено інші заходи з посилення державно-монополістичного регулювання. Ці заходи співпадали з періодом перебування при влади лейбористів. В пери оди правління консерваторів спостерігаються протилежні тенденції.
3. Після другої світової війни відбувається проголошення Четвертої республіки у Франції. Конституція 1946 р. перетворює Францію на парламентську республіку. Парламент складався з двох палат: Національних зборів та Ради республіки. Закони приймали Національні збори, Рада республіки могла пропонувати тільки рекомендовані поправки. Президент був головою виконавчої влади, але реально безпосереднє державне управління очолювала Рада міністрів. Роль президента при призначенні її голови була формальною. Уряд був відповідальним перед Національними зборами.
Політична криза 1958 р., пов’язана з алжирським питанням, призвела до прийняття Конституції П’ятої республіки 1958 р. Франція перетворювалась на президентсько-парламентську республіку. Зміна повноважень президента та парламенту призвела до того, що ключовою фігурою в поточному управлінні став президент. Змінився і склад парламенту: верхньою палатою став Сенат, чиї права зрівнялися з нижньою палатою. Новим конституційним органом стала Конституційна рада, що створювалась з 9 чоловік (трьох пропонував президент і по три кожна палата парламенту). Конституція П’ятої республіки діє у Франції і зараз.
4. Створення у 1949 р. ФРН було пов’язано з завершення другої світової війни і політикою держав антигітлерівської коаліції відносно Німеччини. Німеччину було розділено на 4 зони окупації, а сепаратна політика США, Англії та Франції призвела до того, що на західних зонах окупації було створено ФРН, а на східній – НДР. У 1949 р. було прийнято Боннську конституцію, за якою ФРН ставала парламентською республікою. Повноваження президента були незначними, він обирався Федеральними зборами. Велику роль відігравав парламент, що складався з двох палат –Союзної ради (бундесрату) та бундестагу. Головним законодавчим органом був бундестаг, але верхня палата мала право абсолютного вето при зміні конституції та перерозподілі території. Держава будувалась на принципах федералізму і була федерацією з 10 земель. Об'єднання Німеччини у 1990 р. призвело до збільшення кількості земель до 15.
Таким чином, розвиток провідних західних держав після другої світової війни демонструє спільні тенденції: демократизацію політичного розвиту, посилення виконавчої влади.
2. хвост атомной энергетики У атомщиков имеется в ходу словечко
3. Финансы предприятий ~ основная составляющая Курсовая работа
4. Київський картоннопаперовий комбінат Асортимент продукції виробляємої на комбінаті Поліграфічне в
5. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук Харків 'р
6. Общая структура учебной ЭВМ Моделируемая ЭВМ включает процессор оперативную ОЗУ и сверхоперативную п
7. тема России. СМИ как медиаполитическая система1 В популярной на Западе книге Герберта Альтшулла Аг
8. Реферат- Интернет об интернете
9. Разноспоровость у высших растений
10. ЗАТВЕРДЖУЮ
11. Управление качеством специализация Управление качеством в сфере быта и услуг УТВЕРЖ
12. Тема Сущность и необходимость денег Фамилия студента Боженко
13. суммарная коротковолновая радиация сумма прямой и рассеянной радиации; ~ альбедо отражательная способ
14. тема показників фінансової статистики9 1
15. Тюменский государственный нефтегазовый университет О
16. введение прививочного препарата имеет преходящий и слабовыраженный характер проявляется в течение первых д
17. Тема 3 Організація захисту прав споживача у світі
18. Обитель преподобного Григория Святой Горы
19. 26 сентября 2013 г
20. по теме Личная гигиена пациентов дисциплине Основы сестринского дела подготовлено с учетом требований