Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
34
Інститут української мови
УДК 811.16:81-112+81’
Спеціальність 10.02.03 –слов’янські мови
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий консультант – академік НАН України,
доктор філологічних наук, професор
МЕЛЬНИЧУК ОЛЕКСАНДР САВИЧ
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
БАГМУТ АЛЛА ЙОСИПІВНА,
Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри cлов’янської філології;
член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор
ТКАЧЕНКО ОРЕСТ БОРИСОВИЧ,
Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, завідувач відділу загального мовознавства;
доктор філологічних наук, професор
СМОЛЬСЬКА АДЕЛАЇДА КОСТЯНТИНІВНА,
Одеський національний університет
ім. І.І.Мечникова, професор кафедри загального і слов’янського мовознавства.
Провідна установа – кафедра словацької філології Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України, м. Ужгород.
Захист відбудеться “11” грудня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.
Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України (м. Київ-1, вул. Грушевського, 4).
Автореферат розіслано “6” листопада 2003 року
Учений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат філологічних наук І.А.САМОЙЛОВА
Актуальність дослідження. Сучасний етап у розвитку лінгвославістики характеризується тим, що на передній план у порівняльних студіях слов’янських мов висуваються проблеми, пов’язані з дослідженням лексики. Пріоритетне значення, що його набуває розробка лексичної проблематики, відображає тенденцію 3Щось таке у Степанова –укрупнення однинць аналізу?до укрупнення та ускладнення тих одиниць, що залучаються до міжмовного зіставлення, стаючи об’єктом компаративного аналізу. Завдання реконструкції праслов'янської мови дедалі більше охоплюють, поряд із кореневими та афіксальними морфемами, також і слово як таке, тобто взяте в єдності його форми та змісту. Встановлення зв'язків відновлюваних праформ у площині формальної та семантичної похідності природним чином веде до того, що об'єктом реконструкції стають уже не окремі слова з їхніми значеннями, а лексикон праслов'янської мови як система. Усі ці зміни дають підстави говорити про реальне існування поліхронічної (В.В.Німчук3) лексикології слов’янських мов, одним із завдань якої є вивчення цілісних лексичних систем із максимальним заглибленням у давнину. З іншого боку, у теоретико-методологічному плані дослідження появи та розвитку споріднених мов дедалі більше набуває комплексного характеру, перетворюючись із суто компаративної на компаративно-типологічну дисципліну і збагачуючись за рахунок теоретичного апарату зіставно-типологічного мовознавства, наслідком чого є поглиблення характеристики закономірностей розвитку споріднених мов та застосування типологічних критеріїв для створення й оцінки гіпотетичних побудов, пов’язаних із відновленням не засвідчених мовних одиниць та їхніх угруповань.
Генетичні (етимологічні, історико-етимологічні) гнізда як угруповання слів, об’єднаних походженням від спільного етимона (праслов’янського кореня), становлять евристичну модель, що є спрямованою на саме такий, комплексний компаративно-типологічний підхід до системного аналізу лексики споріднених мов та їхнього прамовного підґрунтя. Гніздовий підхід є порівняно новим різновидом студій, присвячених висвітленню генези, функціонування й розвитку слов’янського слова. Існують вагомі підстави вважати, що застосування цього підходу вже довело свою ефективність, що було, зокрема, зазначено на ХІІ Міжнародному з’їзді славістів у Кракові (1998). Гніздовий метод як жоден інший дає змогу з’ясувати внутрішню логіку еволюції уявлень, образів та ідей, пов’язаних із давніми коренями. Простежуючи сукупну лексичну реалізацію цих коренів, відстежуючи їхнє функціонування у просторі й часі, у паростках та розгалуженнях похідних слів, дослідник дістає можливість встановити й проаналізувати їхній семантичний потенціал і в цей спосіб відкрити шляхи й саму внутрішню логіку діяльності мови як засобу епістемічного освоєння дійсності, її осмислення й витлумачення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця концептуально пов’язана з науковим проектом Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні проблеми філології" НДР № 02БФ044-01, а також із напрямком студій з походження, розвитку та функціонування слов’янських мов, що розробляється на кафедрі полоністики Інституту філології.
Метою дисертації є комплексне компаративно-типологічне висвітлення трьох великих генетичних гнізд слов’янської лексики з коренями псл. *pek-, псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-, об’єднаними провідним семантичним компонентом "(культурно засвоєний) високотемпературний вплив/процес". Таке висвітлення передбачає як історико-етимологічну, так і зіставно-типологічну характеристику досліджуваних гнізд, а також опрацювання теоретичних та методологічних аспектів гніздового підходу у плані дослідження угруповань генетично спорідненої лексики, зосереджених довкола семантично пов’язаних етимонів.
Відповідно до цієї мети у дисертації розв’язано такі завдання:
1) встановлено групи слів із відповідними коренями в усіх слов’янських мовах (зокрема виділено етимологічно неясні слова, які гіпотетично можуть містити дані корені);
) проаналізовано зв’язки формальної та семантичної похідності, що існують між цими словами, і в такий спосіб встановлено ієрархічну структуру досліджуваних гнізд у їхній історично засвідченій частині;
) визначено історико-етимологічне підґрунтя кожного з гнізд;
) встановлено морфонологічний характер етимонів, зокрема висвітлено стосунки між наявними кореневими варіантами;
) реконструйовано гнізда на рівні праслов’янської мови, спираючись на історично засвідчений лексико-дериваційний та лексико-семантичний матеріал й інші релевантні мовні та екстралінгвістичні, особливо культурно-історичні, відомості; відновлено не лише власне праформи, а й їхнє значення, зокрема лексико-семантичну структуру вихідних щодо гнізд одиниць і, крім того, не тільки зв’язки формальної похідності, а й стосунки семантичної мотивації;
) простежено ареальний розподіл рефлексів праформ та їх варіантів; досліджено з проспективного погляду формування семантичної структури гнізд, встановлено особливості семантичної рефлексації пралексем;
) з’ясовано інші системні відношення (синонімії, гіпо- та гіперонімії тощо), які існують в семантичній структурі гнізд;
) подано історико-типологічну характеристику досліджуваних гнізд, зіставляючи за різними параметрами як гнізда в цілому, так і їхні окремі компоненти, причому зіставлення може бути як між-, так і внутрішньогніздовим; в останньому випадку зіставляються і споріднені гнізда в межах макрогнізда;
) простежуючи паралелі у виникненні та розвитку лексичних компонентів гнізд, а також їхніх окремих формальних та семантичних характеристик, встановлено закономірності історико-типологічного характеру;
) використовуючи компаративні, історико-типологічні й екстралінгвістичні відомості, запропоновано етимологічне витлумачення випадків непрозорої вмотивованості та слів, належність яких до аналізованих гнізд не встановлена або дискусійна.
Об’єктом дослідження в реферованій дисертаційній роботі є три гнізда генетично спорідненої лексики слов’янських мов, згрупованої довкола коренів псл. *pek-, псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-, спільною для яких є семантична риса функціонально орієнтованого високотемпературного впливу/процесу, пов’язана з вираженням низки ключових понять матеріальної й духовної культури.
Предметом праці є склад та структура цих гнізд, їхнє праслов’янське підґрунтя та внутрішні й зовнішні особливості їхньої еволюції в слов’янських мовах, а також структурно-типологічні відношення між ними, зокрема моделі значеннєвого розвитку коренів із вихідною термічною семантикою.
Методами, які застосовано в дисертаційному дослідженні, є:
Як матеріал дисертації використано тлумачні, історичні, термінологічні, діалектологічні, ономастичні й перекладні словники слов’янських мов, лінгвістичні атласи, діалектологічні картотеки, картотеку Праслов’янського словника (Краків); використано також етимологічні словники та дослідження з порівняльно-історичної граматики й лексикології слов’янських мов, діалектологічні й ономастичні розвідки. Робоча картотека нараховує близько 20 тис. карток.
Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній вперше в слов’янському мовознавстві об’єктом гніздового підходу виступають історико-етимологічні угруповання лексики з коренями псл. *pek-, псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-. Запропоновано оригінальне комплексне компаративно-типологічне дослідження не одного, а цілої низки гнізд із семантично пов’язаними коренями, а також і теоретико-методологічні засади такого дослідження. Уперше реконструйовано об’ємний фрагмент словникового складу праслов’янської мови, взятий у його лексико-дериваційному та лексико-семантичному аспектах, встановлено породжувальний потенціал відповідних етимонів та простежено його розгортання як цілісних семантичних структур гнізд.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження отримані здобувачем самостійно, а всі наукові роботи написано без співавторів.
Теоретичне значення. Дисертація має значення для розроблення теоретичних та методологічних проблем порівняльно-історичної лексикології й етимології слов’янських мов, зокрема для реконструкції словникового складу праслов’янської мови та дослідження його подальшої історичної еволюції, а також для вдосконалення й поширення теорії та практики застосування гніздового методу у вивченні лексики споріднених мов. У загальномовознавчому плані аналіз особливостей структурної організації гнізд становить інтерес і з погляду дослідження вияву системності мови в діахронічному аспекті її існування. Матеріали дисертації є важливими для подальшого розвитку зіставно-типологічного вивчення слов’янських мов і для опрацювання теоретико-методологічного апарату таких студій як у цій царині, так і стосовно інших мовних груп і сімей.
Практичне значення. Результати дисертації прислужаться для укладання словника праслов’янської мови та етимологічних і гніздових словників окремих слов’янських мов. Спостереження й висновки, що містяться в ній, можуть бути використані для створення зведених описів слов’янської лексики в працях компаративного, історико-дериваційного та типологічного спрямування. Матеріалами дисертації можна скористатися, читаючи такі курси та спецкурси, як "Порівняльно-історична граматика слов’янських мов", "Історико-типологічна характеристика слов’янських мов", "Слов’янська етимологія", "Історія українського слов’янознавства", а також для написання відповідних підручників та посібників.
Апробація положень і висновків дисертації відбувалася на засіданнях кафедр слов’янської філології та полоністики й на наукових конференціях професорсько-викладацького складу філологічного факультету (нині Інституту філології) Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1987-2002), на Ш Міжнародних мовознавчих зустрічах (Ополє,1989), на засіданнях Семантичного семінару в Інституті Польської філології у Варшавському університеті (Варшава, 1996), на науковому зібранні співробітників Інституту славістики ПАН (Варшава, 1997), а також на ХІІ Міжнародному з’їзді славістів (Краків, 1998), на конференціях "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ 1990, 1993, 1996, 2002, 2003), на конференціях "Гуманісти й гуманістика в країнах Центральної й Східної Європи в кінці ХХ ст." (Варшава,1998), "Контакти польської мови на південно-східному пограниччі: на честь 65-ліття з дня народження проф. Я.Рігера" (Варшава, 1999), "2000-ліття християнства та філологічні науки" (Київ, 2000), "Історія слов’ян у світлі лексики: пам’яті проф. Ф.Славського" (Краків, 2001), "Східні слов’яни: Україна –між мовою й культурою" (Краків, 2001), "Мова і культура" (Київ, 1998-2003), "Наукові читання, присвячені пам’яті акад. Л.Булаховського" (Київ, 1995-2002), "Наукова спадщина проф. С.В.Семчинського й сучасна філологія" (Київ, 2001), "Наукові читання, присвячені пам’яті акад. О.С.Мельничука: до 80-ліття з дня народження" (Київ, 2001), "В.І.Даль і сучасні філологічні дослідження" (Київ, 2002), "Актуальні проблеми українського словотвору: до 95-ї річниці проф. І.І.Ковалика" (Івано-Франківськ, 2002), "Теоретичні та методологічні засади сучасної діалектології" (Житомир, 2002), "Актуальні проблеми сучасного слов’янського, германського та романського мовознавства" (Рівне, 2003), "Проблеми зіставної семантики" (Київ, 1995, 2003) та ін.
Публікації. Результати дисертації викладено в 44 публікаціях, серед яких індивідуальна монографія "Слов’янська лексика в історико-етимологічному висвітленні (Гніздовий підхід)" (30 д.а.) і 25 статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові, решта –у збірниках статей і тез, що є додатковою апробацією результатів дослідження.
СТРУКТУРА Й ОБСЯГ ДИСЕРТАЦІЇ. Дисертаційна робота загальним обсягом 485 сторінок складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (226 позицій), списку використаної літератури (460 позицій) та одного додатку —індексу реконструйованих праформ (с. 471-485).
У Вступі визначено об’єкт та предмет дисертації, обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й основні завдання дослідження, подано характеристику його теоретико-методологічного апарату, висвітлено теоретичне та прикладне значення праці, наведено відомості про апробацію її результатів, вказано на особистий внесок здобувача в розробку відповідної проблематики.
Розділ 1. "Теоретичні та методологічні проблеми зіставно-компаративного дослідження слов’янської лексики у контексті історико-етимологічних гнізд" присвячено висвітленню загальних теоретичних та методологічних питань, пов’язаних із місцем та роллю гніздового підходу в дослідженні лексики споріднених (передовсім слов’янських) мов.
Гніздовий підхід формується як окремий самостійний різновид дослідження генетично спорідненої лексики достатньо пізно, у другій половині ХХ століття; проте є вагомі підстави вважати, що він уже довів свою ефективність. Серед фахівців-мовознавців, які успішно застосовували його, назвемо Р.М.Козлову, В.Т.Коломієць, В.П.Шульгача, О.П.Карпенко, Я.Влаїч-Поповіч, Я.Ванякову та ін. Особлива заслуга у розвиткові теорії й практики гніздових досліджень в індоєвропеїстиці належить О.С.Мельничукові, а в царині славістики –Ж.Ж.Варбот.
Виникнення концепції генетичного гнізда може вважатися закономірно зумовленим двома співвідносними чинниками: специфікою та особливою складністю структурної організації лексичних (як лексико-семантичних, так і лексико-дериваційних) систем окремо взятих мов, з одного боку, та різноманітністю тих взаємостосунків та взаємозв’язків, які існують між лексичними системами споріднених мов, з іншого. Етимологічне гніздо розглядається як система генетично споріднених слів, причому ця система включає як ті лексичні одиниці, що історично є більш чи менш широко засвідченими в групах споріднених мов, так і ті, що відносяться до реконструйованої прамови. Як такі, генетичні гнізда є ієрархічно впорядкованими в діахронічній та синхронічній площинах сукупностями лексичних формацій, котрі виступають у лексичній системі як утворення проміжного характеру, будучи водночас і її безпосередніми складниками, і тими мікросистемними угрупованнями, які об'єднують генетично, зокрема дериваційно, пов'язані слова. Вивчення етимологічного гнізда полягає у встановленні, описі та аналізі його конституентів та їхніх відношень (фонетичних, морфонологічних, морфологічних, лексико-граматичних, лексико-семантичних та словотвірних, зокрема більш або менш прозорих та зовсім непрозорих, зв'язків формальної та/чи семантичної деривації). Гніздо як багаторівнева одиниця лексико-дериваційної системи є також об’єднанням словотвірних парадигм, типів та категорій. Між лексичними гніздовими конституентами виникають семантичні відношення (відносної чи цілковитої) синонімії, антонімії, вужчого або ширшого значеннєвого паралелізму в лексико-семантичній структурі лексем і в мотиваційних моделях, а також стосунки гіпо- та гіперонімії й навіть вторинної паронімічної пов’язаності. Проявом цілісності й стійкості структури історико-етимологічного гнізда в площині поліхронії є відтворюваність певних дериваційних (значеннєвих і формальних) зв’язків, а також семантичних, зокрема синонімічних, відношень на різних часових зрізах. Ця багатоаспектність, зокрема хронологічна багатошаровість історико-етимологічного гнізда, а також його структурна різноплановість та ускладненість виступають чинником, що зумовлює потребу в опрацюванні та застосуванні комплексного підходу до його дослідження. Гніздовий підхід у порівняльно-історичній лексикології виникає саме як відповідь на зазначену потребу; відповідаючи природі порівняльно-історичного методу, він разом із тим збагачує цей останній концепціями та методами зіставно-типологічної лінгвістики, що відповідає сучасній тенденції до поєднання порівняльно-історичного та зіставно-типологічного підходів у вивченні споріднених мов (іншим проявом цієї ж тенденції у компаративній лексикології є порівняльно-типологічні дослідження лексико-семантичних мікросистемних утворень). Елементи міжмовного зіставлення, наявні в аналізі окремо взятих гнізд, перш за все підпорядковуються завданням суто компаративного характеру, а саме, реконструкції складників та структури (формальної й семантичної) гнізда прамови й відтворенню його історичної еволюції в окремих мовах із простеженням цієї еволюції за такими генетико-типологічними координатами, як співвідношення процесів розходжень та зближень у плані історії успадкованих елементів прагнізда, зокрема їх збереження чи втрати, а також процесів самостійного подальшого розвитку (інноваційних змін, більш-менш індивідуальних або, навпаки, аналогічних) та взаємовпливів (у тому числі й з боку інших споріднених та неспоріднених мов і, крім того, ще й таких, що мають місце у площині окремо взятої мови, у процесі взаємодії її різних ідіомів).
Роль зіставно-типологічного методу в межах гніздового підходу є ще більшою, коли об’єктом останнього є ряд гнізд, які групуються навколо генетично не пов'язаних, але семантично співвідносних, рівно- або близькозначних етимонів. Спільність за вихідним значенням можна розглядати як семантичний (концептуальний) інваріант групи гнізд, який водночас є одиницею семантичної системи (пра-)мови, що реалізується в ряді дискретних варіантів –лексичних морфемах і словах із цими морфемами в тому чи іншому морфонологічному, афіксальному та лексико-граматичному оформленні. Таким чином, структуру значеннєво більш або менш близьких гнізд можна розглядати як результат варіювання конкретного або ж абстрактного вихідного семантичного інваріанта в процесі історико-дериваційної еволюції одиниць, які його реалізують, а компаративно-типологічне висвітлення цієї структури має, таким чином, брати до уваги збіги й відмінності в мовній "біографії" семантичного інваріанта, маніфестованого групою коренів, відтворюючи його варіативний ономасіологічний і дериваційний потенціал і простежуючи реалізацію цього потенціалу в утворенні формальних і семантичних похідних, пов'язаних з окремими коренями за згаданими генетико-типологічними параметрами.
Розділ 2. "Історико-етимологічне гніздо з коренем псл. *pek- у слов’янських мовах" присвячено комплексному дослідженню складу й структури угруповання слов’янської лексики, похідної від кореня псл. *pek-. Гніздо являє собою моноцентричну структуру з на загал послідовним відтворенням е кореневого; її осердя становить дієслово псл. *pekti. Є й випадки ізольованого о-вокалізму (псл. *čelopokъ, *opoka, *potъ); до рефлексів *opoka (за Л.В.Куркіною, з *o(b)poka < *o(b)pekti "осідати"), крім стcл. опока "скеля, камінь" і под., відносимо топоніми пол. Opocza, Opoczno та укр. діал. опач "черепашка Venepuris". Прямі та префіксальні відповідники псл.pekti відрізняються від інших "термічних" вербативів позначенням культурно засвоєного й спеціалізованого високотемпературного впливу, котрий виступає засобом одного з трьох різновидів кулінарної обробки –печіння (а також смаження), евентуально виражаючи й інші термічні кулінарні процеси (рос. діал. пекти "кип’ятити молоко", болг. пекa "гнати горілку"). Відзначаються й позакулінарні технологічні семантичні варіанти (що, як і інші вторинні значеннєві різновиди псл. pekti, мають обмежене поширення): "випалювати черепицю, цеглу, посуд" (болг., схв., слн.), "вибілювати полотно на сонці" (блр. діал.), "діяти розжареним інструментом", "застосовувати з лікувальною метою високу температуру". Ствердіння, спікання як наслідок дії високої температури префіксально-рефлексивні континуанти й деривати цього дієслова виражають і поза технічною сферою та зв’язком із вогнем, позначаючи вплив спеки на землю, згортання крові, шлункову констипацію; пор. також пол. діал. zapieka "напівзасохле дерево з твердою деревиною" і схв. запећи се, печем се "запектися; зажитися на світі (про людину)". Значення фізичної затверділості є підставою для вираження затятості (укр. запеклий, пол. zapieklony). Риса термічного впливу мотивує й значення впливу жару від вогню, розпечених предметів чи сонця і, з іншого боку, морозу, сприйняття цього впливу й подібні негативні відчуття (від їдких речовин, укусів комах, печії й под.), а також наслідки зазначеного впливу (пор. укр. діал. пекно "пляма" < "випалене місце"). Унікальним є значення рос. діал. пекать, пекчи "світити (про місяць)". Негативно конотований сенс болю породжує значення "страждати", "бити", "допікати", а ознака насиченості теплового впливу –значення інтенсивності почуття; позитивно маркованими є вербативи типу болг. изпека се "навчитися" й слова, що виражають вдалий результат (укр., пол., влуж., болг., але пор. антонімічне рос. спечься). Важливою є семантика турботи, опіки, що її практично послідовно виражають продовження псл. *pekti sę, а також псл. *o(b)pekati sę (з вужчим ареалом поширення).
Характер семантичної структури гнізда псл. *pekti виявляється на загал співвідносним із семантичною рефлексацією цього дієслова: систему значень вихідного вербатива в цілому відтворюють його деривати. Серед останніх виділяються такі тематичні групи: назви печі та її частин, господарського начиння, пічників та пекарів, кулінарні назви, позначення внутрішніх органів людини, станів людської психіки та явищ людських стосунків, назви тварин і рослин, іменні лексеми, пов'язані з діловодством і друком тощо.
Однією з найчисленніших і найстаріших є група кулінарних назв (суфіксальні та префіксально-суфіксальні субстантиви). Їх профілююча модель представлена засвідченими в усіх основних ареалах Славії континуантами псл. *pečivo, які групуються за такими семантичними рубриками: назви процесів виготовлення страв (напр., укр. оце увесь хліб одного печива), назви сировини (напр., пол. pieczywo "борошно для хліба"), найменування результатів готування кулінарної продукції (напр., схв. пецйво "булочні вироби"); в усіх випадках здебільшого йдеться про вироби з тіста (є окремі позначення печеного й смаженого м’яса). У межах назв, утворених від основи псл. *реčеп-, встановлюються три основні моделі, ймовірно, праслов'янського походження: *pečen'а (східно- й зах.-слов., крім луж.), *реčепь (заг.-слов., крім укр., мак. і слн.) і *pečenъka (заг.-слов). Їх провідною рисою є позначення печеного/смаженого м'яса (блр. печеня, слц. pečeňa, схв. пèчēње, проте пор. чес. pecen "буханець хліба", слц. pečeň "тс."), а у континуантів псл. *pečenъka –й печених чи сушених овочів та фруктів. Рефлекси псл. *реčепь і *pečenъka виявляють також значення "печінка (iecur)", евентуально "інші внутрішні органи" (пол. wątroba, чес. játra, слц. jatra демонструють зворотний семантичний розвиток, пор. псл. *ǫtr- "внутрішній"), а також "цей орган тварин або птахів як страва". Ці значення послідовно виступають лише на східнослов'янському терені, де їх виражають інновації, що витіснили друс. тро. Аналогічну модель мотивації виявляє словін. povarka "нирка" < кашуб. *po-vařёc "поварити" (Г. Поповська-Таборська). До менш поширених моделей належать іменники з основою pečen- і суфіксами з елементом -с- (напр., псл. *pečenica) й утворення з варіантним суфіксом -ikъ (псл. *pečenikъ) тощо.
Префіксальні похідні псл. *pekti переважно позначають борошняні вироби: це деривати відповідних дієслів із префіксами vy- (східнослов.), pre- (східнослов., слн.), po- (укр., блр., схв.); формації з префіксом o(b)- та суфіксальними елементами -k-, -c- (укр., рос., чес., слц.); майже виключно російські одиниці з префіксом при- та різноманітними значеннями ("хлібець; начинка; посипка; збільшення у вазі"), винятком є лише блр. діал. прыпеканікі "деруни"; утворення з префіксом roz- (рос., чес.); деривати з префіксом za- позначають не лише страви, але й спиртні напої (укр. запікана, запіканка, рос., блр. запеканка ).
Ці іменники, незважаючи на різноманітність їхніх значень та характер зв’язку зі змістом твірної основи, здебільшого виражають кулінарні вироби, виготовлені за допомогою сухого жару. Очевидно, саме у цьому й полягала вихідна семантика псл. *pekti, яке протиставлялося псл. *variti –позначенню приготування страв у гарячій рідині (за винятком розтопленого жиру), пор. стпол. uwarzony w wodzie, upieczony w ogniu. Пара псл. *pekti –*variti охоплювала основні засоби термічної обробки харчової сировини й лежала в основі праслов'янської фразеологічної формули, вихідним значенням якої було узагальнене вираження їжі як такої.
Значно меншою є група віддієслівних nomina agentis, здебільшого вмотивованих значенням випікання хліба. Найпоширенішою назвою такого фахівця є утворення з суфіксом типу -аr- з будовою суто слов’янського характеру, котрі, проте, розглядаються як такі, що виникли під впливом нім. Bäcker "пекар" (свн. becker, дсакс. bäkkert). Питомими термінами були стсл. печьць, друс. печець, укр. печільниця, чес. pekoun та рос. діал. заст. печея "куховарка". Кілька розрізнених позначень пекаря походять від назви печі (болг. пещник, cхв. пèћāр, чес. pecnař < pecný pekař). Загальнослов’янськими є позначення печі типу укр. піч (< псл. *pektь "піч" < іє. *pekw-ti-). Ця реалія здавна була характерною рисою матеріальної культури слов’ян, відіграючи роль центрального складника помешкання, свідченням чого є численні етнографічні матеріали, а також і мовні факти, пор. семантичну форму укр. діал. пічкуга "хатина" чи, у плані аналогії, значення лат. focus, укр. вогнище, пол. оgnisko, рос. очаг. Функціональний аспект печі як місця перетворення сирого, нечистого у варене, засвоєне корелює з її характером як об’єкта на межі свого (позитивного) та потойбічного (чужого). Водночас конотації печі мають й іманентно-мовне походження через її вторинне паронімічне зближення з однокореневим словом печаль.
Важливим є питання про співвідношення печі й печери як слів та реалій. Загальнослов’янські лексеми типу укр. печера, згідно з думкою більшості етимологів, є генетично пов’язаними з псл. *pečera (< *pektь-era). На нашу думку, зв’язок відповідних праформ слід витлумачувати, виходячи з того, що первісною піччю був фізіогенний об’єкт, заглиблення природного походження, що отримувало функціонально вмотивовану назву; використання вторинної семантики заглиблення (у березі або дні річки) виявляє низка назв птахів та риб (укр. діал. печурічка "ластівка берегова", пол. piecuszek "вівчарик весняний", схв. пèћинāр "назва птаха й риби"). Співвіднесеність "піч (чи її частина)" –"печера (камінь)" підтверджує "перехресна" семантична рефлексація псл. *pečera (пор. укр. діал. печера "отвір, де печеться хліб") та *pektь (пор. стсл. пешть "піч, печера", слн. peč "скеля, камінь"). Є підстави розглядати співвідношення *pektь –*pečera і як опозицію слів за ознакою відкритого/закритого розташування вогнища.
Групою слів, тематично й дериваційно пов’язаних із псл. *pektь чи *pekti, є найменування частин печі та хатніх артефактів. Псл. *pektь виступає як твірне для реконструйованих *pečьkъ, *pečьnica, *pečišče та *pečin(ъk)a і їхніх продовжень, що позначають "фундамент печі; припічок", "духовка; кахель", "простір всередині й довкола печі; рештки печі", "випалена у печі глина; дерев’яне вугілля; жила солі у породі" тощо. Префіксально-суфіксальні похідні *zapektь, *zapektьje, *zapektьkъ(-ka) (головно східно- та зах.-слов.) мають загальне значення "простір між піччю й стіною". Деривати з префіксами o(b)-, pod-, pri- та суфіксами з елементами -n-, -ьk-, -ka- тощо позначають запічок, припічок, місце під піччю, фундамент печі, нішу в печі. Рефлекси віддієслівних утворень із суфіксом -(d)l(о)- (часом з елементами -k-/-c-) *pekъlьkъ /*pekъlъko /*pekьlьcь (півн.-слов.) позначають деталі печі та пов’язане з піччю начиння; праформа *pekъdlo /*pekydlo (нлуж. pjecydło "піч; діжка для хлібного тіста") відновлюється як (діалектне) позначення архаїчного різновиду печі, згодом витіснене інновацією *pektь. Ізольованими утвореннями є назви господарських пристроїв та начиння, пов’язаних із куховарінням. Групу назв осіб, які будують печі або доглядають за ними, представляють моделі *pečarь (зах.- та півд.-слов.), *pečьnikъ (східнослов.) та розрізнені утворення (напр., укр. діал. пічкур, рос. діал. печеклад).
Ми поділяємо думку, згідно з якою назви гриба Agaricus campestris типу укр. печериця належать до аналізованого гнізда. Ці назви характеризуються варіативністю консонантної структури кореня (pek-/peč-/čep-), а також суфіксальною (псл. *pečerъka, *pečerica, *pečura) і семантичною варіативністю, позначаючи й інші гриби та гриби взагалі.
Похідні з афективно-етичним значенням відображають видозміну семантики псл. *pekti (sę) за універсальною схемою "фізичне" > "психічне". Позначеннями тяжких переживань є псл. *pečalь (східно- й півд.-слов.), поодинокі утворення, а також похідні прикметники й дієслова; семантику опіки (турботи) передають рефлекси псл. *peka, *peča, *pečьlivostь, *o(b)pe(ĕ)ka, *pečalь (та його суфіксальні різновиди й пізніші розрізнені формації), а також nomina agentis на позначення опікуна та похідні nomina essendi (деякі суміщають значення "туга" та "турбота").
Спеку та її наслідки позначають кореневі чи суфіксальні девербативи (псл. *pekъ, *peka, *pekota; сюди ж укр. діал. печище "випалене сонцем місце", рос. діал. печина "тс.") та нечисленні похідні від псл. *jьzpekti, *pripekti, *upekti (блр. спякота, схв. припек, слц. діал. upek).
Псл. *pečatь, що має різні й не обов'язково взаємовиключні етимологічні пов’язання, ми все ж відносимо до аналізованого гнізда як назву знаряддя для випікання знаків. Його безпосередні й дериваційні континуанти, варіативні у плані граматичного роду, виражають різні за ареальною віднесеністю значення ("замок, перстень, печатка, знак, відбиток, друк, миропомазання").
Прикметникові утворення з коренем *pek- є ад’єктивізованими дієприкметниками (рефлекси псл. *pekǫtj- , псл. *zapeklъ(jь), псл. *pečenъ(jь)) та похідними прикметниками (псл. *pekъlivъ(jь), укр. пікний, рос. пёкный). Прямий зв’язок із первинним "кулінарним" значенням твірної основи властивий рефлексам псл.*pečenъ(jь), його префіксальним корелятам *jьzpečenъ(jь), *zapečenъ(jь) та поодиноким континуантам деяких інших ад’єктивних утворень: рос. пекучий (про (с)печений хліб), укр. пíкний, рос. пёкный (лише про піч та діжу для хлібного тіста). Абстраговане значення відтворюють у прямому та переносному сенсі продовження псл. *pekǫtj-, *pečenъ(jь), *pekъlivъ(jь), *zapeklъ(jь). Серед похідних ад’єктивів із семою "опіка, догляд" виділяються віддієслівні (зокрема псл. *pečьlivъ(jь)) й відсубстантивні (напр., псл. *pečьnъ(jь) < *peka + -ьn-) формації.
Розділ 3. "Історико-етимологічне макрогніздо з коренями псл. *vьr- (*vir-) / *var- у cлов’янських мовах" подає поглиблену історико-морфонологічну, дериваційну та значеннєву характеристику слов’янської лексики, похідної від псл. *vьrěti та псл. *varъ. Це макрогніздо не є гомогенним: деривати в його межах групуються насамперед довкола двох вихідних етимонів, псл. *vьr-, що є коренем статального дієслова псл. *vьrěti, та псл. *var-, кореня псл. *variti, вторинного каузатива на -iti (іншими кореневими різновидами є псл. *vir-, що має вужчу рефлексацію, та псл. *vor- представлений одиничними прикладами).
В основному значенні безпосередніх рефлексів псл. *vьrěti "кипіти, вирувати, пінитися, виливатися; варитися" (заг.-слов.; східнослов’янські загалом вийшли з ужитку) культурно маркований компонент є периферійним. До значень різних за поширеністю вторинних семантичних та префіксальних різновидів належать "скипатися", "прикипіти", "потіти", "в’янути від спеки, морозу", "відчувати печію", "ферментувати", "кишіти", "труситися (про землю)". У стосунку до людини ці рефлекси використовуються для вираження позитивних і (переважно) негативних почуттів та для передачі напруженості, збудженості тощо (пор. також фразеологізм болг. вря и кипя "вміла, досвідчена людина").
Похідні віддієслівні субстантиви з процесуальним значенням реконструйовано у вигляді псл. *vьrěnьje (переважно півд.- та зах.-слов.) і псл. *vьrětьje (пор. теж мак. вриеж).
Псл. *vьrǫtj-, основа акт. дієприкметника тепер. ч. від псл. *vьrěti, вирізняється нерівномірністю атестацій і відображається й у ад’єктивізованому вигляді, виражаючи значення "гарячий", "жаркий", "пристрасний". Схв. vruć "родючий" демонструє індивідуальний розвиток ("земля на прогрітому місці" > "сприятлива для вирощування рослин земля" > "родючий ґрунт"), а його субстантивізований відповідник має значення, характерні для "термічних" етимонів ("сильний удар в обличчя", "лихоманка", "горілка 13з медом та перцем"). До віддієприкметникових формацій належить і незначна група дериватів із суфіксом -ьn- (чес. vroucný "гарячий, пристрасний", слц. vrucny "тс.", схв. vrućni, vrućan "гарячий, спекотний; полум’яний") і одиничне слово з суфіксом -iv-, схв. заст. рідк. vrućiv "горючий, здатний нагріти". Кілька дієслів утворено від похідних ад’єктивів: мак. вруќи "гріти, грітися", серб. врýћити "нагрівати" та схв. vrúćiti (se) "зігрівати, робити теплим". Псл. *vьrętj-, фонетичний варіант псл. *vьrǫtj-, міг утворитися як регулярна дієприкметникова форма від псл. *vьrěti з парадигмою типу *vьr'ǫ, *vьrišь. Його рефлекси та деривати (серед іншого, топонімічні, пор. давньолуж. Wrentin) (пол., слц., болг., схв., строс., влуж., нлуж.) виражають дієприкметникові й ад’єктивні значення. Вторинні субстантиви з суфіксом –ъkъ від псл. *vьrǫtj- / *vьrętj- у їх нейотованому та (зрідка) йотованому варіантах включають реконструйовані З. Голомбом та К.Полянським псл. *vьrǫtъkъ, а також псл. *vьrętъkъ. Їхні апелятивні й онімні відповідники позначають (теплі чи незамерзаючі) джерела, продовження другого з них –і окріп; пор. також схв. vrućńak "місце в землі, де зимують змії".
Псл. *vьrělъ(jь) реконструюється як акт. дієприкметник мин. ч. із суфіксом -l- (чес., слц., болг., схв., слн.); у сучасних ідіомах його континуанти мають статус прикметників, виражаючи "термічне" значення й переносні значення співвідносних дієслів.
Похідні іменники від двох основних різновидів ад’єктивів, континуантів псл. *vьrǫtj- та *vьrělъ(jь), складають більшість cлів на позначення високої температури. Субстантиви з основою *vьrǫtj- та суфіксом -(n)ostь є в кількох мовах, які, втім, репрезентують усі головні мовні ареали Славії; суто термічне значення властиве схв. vrućost (< vruć ) "спека; пристрасть" та vrućnost (< vrućni ) "тс."; ментально-емотивний зміст "щирість, душевне тепло, відданість" виражають чес. vroucnost та слц. vrúcnosť, а "діловитість, бравість" –укр. заст. вручість. Континуанти псл. *vьrǫt(j)- із суфіксом -ina (півд.-слов.) мають значення "спека" (строс. врутина є варіантом старослов’янської форми). Дериватам основи псл. *vьrěl- "гарячий, нагрітий" (зах.- та півд.- слов.) притаманні ті ж словотвірні різновиди, що й похідним псл. *vьrǫtj-. Семему "висока температура як патологічна ознака" виражає група похідних від основи псл. *vьrǫtj- із суфіксом -ica (півд.-слов., крім болгарської).
Велику й складну групу утворюють субстантиви на позначення водних об’єктів (псл.*vьrědlo, *virъ, *jьzvorъ і деякі інші). Псл. *vьrědlo/*vьridlo, утворені за допомогою суфікса -dlo (зах.- та півд.-слов.), переважно позначають джерела й, образно, витоки, початки. Синонімічні відповідники, слн. vrélec, мак. діал. врéла̌ц (також топонім пол. Wrzelowiec), як і мак. вруля "джерело в озері" та схв. вру̏ља "тс." (з вокалізмом -у- за аналогією до мак. вруток, схв. врутак), є відад’єктивними утвореннями. Псл. *virъ (заг.-слов.) ми кваліфікуємо як кореневий субстантив з ізольованим довгим вокалізмом, співвідносний з псл. *vьrěti. Його континуанти –це апелятиви (зокрема географічні терміни, здебільшого на позначення виру) й гідроніми; фіксуються й індивідуальні вторинні семантичні варіанти: "витке волосся - у коня, зубра, людини" (пол., чес., рос.), "шум", "велика кількість" (чес.), "калюжа" (болг.), "загата", "судина для води" (схв.) тощо. До похідних назв водних об’єктів належить псл. *jьzvorъ з ізольованою о-вокалізацією (< псл. *jьzvьrěti), що має апелятивні та топонімічні континуанти з дифузною семантичною рефлексацією по всій слов’янській території (напр., болг. извор "джерело, ключ; виток річки", укр. діал. ізвір "притока; гірська річка; скупчення сильних джерел; яр, улоговина, нетрі"). Паралельною формацією є псл. *jьzvirъ з вокалізмом кореня у стадії подовження, послідовно засвідчений лише у південнослов’янських мовах зі значенням "джерело". Окремо виділяємо синонімічні назви-континуанти праформи *jьzvorъ, які продовжують префіксальну морфему без ініціального голосного елементу (*jьz- > z-) (лише українські та польські атестації, зокрема укр. діал. звор/звір "яр, великий непрохідний ліс з яругами й вертепами; гірська долина, гірський ручай"; пол. діал. zwór (можливо, з укр.) "сухе річище поміж горами в Карпатах; гірська ущелина").
Дієслівні похідні від кореня *vir-, реконструйовані авторами Праслов’янського словника як псл. *viriti (sę), vir'ǫ, *virati, virajǫ, *virovati, virujǫ, та їх продовження важко відмежувати від формально (а часом і семантично) подібних елементів гнізда псл. *ver-/vor-/vьr- "гнути, зв’язувати, рухати". Результатом взаємного тяжіння і взаємодії цих гнізд є утворення генетично змішаного характеру, етимологічне витлумачення яких у межах лиш одного гнізда виявляється проблематичним або недоцільним, натомість необхідним є аналіз у контексті морфо-семантичної сфери (Ж.Ж.Варбот). Тут неприйнятними є як жорстке розмежування, так і безумовна ідентифікація; реконструкція псл. *virati не викликає сумніву з огляду на схв. заст. vȉrati "бити з-під землі, випливати (про воду)", але невиправданим є об’єднання 15цього дієслова з схв. діал. vȉrati "рости, буяти, вдаватися", а тим більше беззастережне включення до числа цих континуантів рос. діал. вирáть "жбурляти без мети; плести (лапті, кошики, сіті); зшивати, з’єднувати сіті" й т.д.
Континуанти осердя гнізда псл. *var-, дієслова псл. *variti, в усіх слов’янських мовах (у польській це архаїзм) мають кулінарне значення "варити, кип’ятити", часом позначаючи готування їжі взагалі або ж конкретного продукту у промисловості (пор. укр. варити цукор); досить поширеною є й семема "скипатися; зсідатися". "Варене" протиставляється "печеному" як позначення різновиду кулінарної обробки (виражаючи й сукупність виготовлених страв); в опозиції до "сирого" "варене" виражає протиставлення природного й не засвоєного обробленому й придатному до вжитку. У позакулінарній сфері побутових технологій 15окремі продовження й похідні псл. *variti позначають процеси й об’єкти (часом архаїчні), пов’язані з виварюванням 15та відбілюванням білизни, золінням шкіри; їхнє паронімічне зближення з ім’ям Варвара індукує ці календарні звичаї та прикмети. Іще давнішими є "технологічні" різновиди, які зводяться безпосередньо до семантики іє. *u̯er- "горіти, палити15"; це "варити (залізо тощо)" (заг.-слов.) і терміни типу мак. вари "кувати (про метал)", схв. vár "розжарений шматок заліза", а також друс., строс. изваритися "бути опаленому, згоріти" й строс. варити горшки "випалювати вироби з глини". У значеннях 15рос. діал. заварать "заклепати15", рос. діал. завара "заклепка" можна вбачати вплив омонімічного гнізда псл. *vьr-/ver-/vor- "закривати, з’єднувати".
Наступна зона значень продовжень псл. *variti пов’язана з явищами в організмі й психіці людини та в довкіллі (у т.ч. й суспільному). Семема "перетравлювати" ( > "розумово засвоювати") виникла під впливом архаїчного способу приготування м’яса у підвішеному над вогнем шлунку тварини (М.Войтила-Швєжовська). Рису термічного впливу відтворюють варіанти на позначення дії сонця, спеки, жару (й морозу –пол. mróz zwarzył pączki –чи хімічних речовин) , пор. складне за походженням блр. діал. уваўрэць "упріти, розпаритися", а також пол. obwar "іржастий грибок", кашуб. obara "екзема, виразки" (за В.Борисем, із первісного "ошпарене місце на шкірі"). По-різному мотивуються позначення негативних 16(друс. възварити "посварити", пол. zwarzyć "зіпсувати настрій" –пор. укр. скиснути –схв. váriti "спричиняти зло"; болг. варам (се) "обманювати", чес. заст. wařiti se "тривожитися ") і позитивних явищ (чес. vařiti s kým "порозумітися") (фразеологізми типу укр. каші на звариш виникають на підставі колективного, зокрема ритуального, приготування їжі). Рос. варить "кишіти (про натовп)", варка (завараха і под.) "сум’яття, сварка, заколот", блр. заваруха " сварка, бійка" семантично співвідносяться з рос. завируха "заметіль; сум’яття; непосида", укр. завірюха "заметіль; (перен.) заворушення" та под., належними до тієї частини гнізда псл. *vьrěti, для якої є характерною взаємодія й "розмита" межа з гніздом псл. *ver- "вертіти, зв’язувати" (пор. і пол. діал. zawieruszka "зимова шапка з вухами, які зав’язуються"). Завдяки конотаційній рисі "інтенсивність дії" східнослов’янські рефлекси псл. *variti здатні виражати такі вторинні значення, як "бити16 (людину чи предмет, напр., дзвони)": укр. приварити; рос. діал. жварить, жварнуть "вдарити, зачепити" 16це приклад як взаємодіють у формальній площині синонімічні гнізда(< варить/варнуть + жарить/жарнуть) (останнє теж уживається в подібному значенні), блр. діал. жвірнуць "швидко рухатися, бігти"; "вистрілити"; "добре пиляти (про пилку)", "лити (про дощ)".
Велика група кулінарних назв охоплює кореневі й афіксальні субстантиви. Рефлекси псл. *varъ (заг.-слов.) означають "окріп" (півн.-слов.); "кількість/міра речовини, отримана за одне варіння" (східно- й зах.-слов.; унікальним є вокалізм рос. діал. вор "одна варка чогось"); назви страв та харчових субстанцій (східнослов.). Обмежене коло субстантивів засвідчує псл. *varь із м’якою фіналлю основи. У межах кореневих імен виділяються три групи назв із позакулінарним технологічним змістом, пор. болг., мак., схв. вар "вапно"; півд.-слов. ковальські терміни типу болг. заст. варь "шлак, окалина; розтоплене залізо" та східнослов. назви шевської смоли. Семантично індивідуальним є чес. var, vary "гарячі лікувальні джерела". Моційними відповідниками псл. *varъ/*varь є іменники псл. *varа/*varjа з різнорідною, але в цілому кулінарною рефлексацією (східно- та зах.-слов.), проте пор. рос. вара "дим пожеж; випари на низьких місцях". Численні загальнослов’янські відповідники псл. *varivo мають значення "те, що вариться (страва чи пійло для худоби); узагальнена назва (вареної) страви", "назви варених страв", "варіння як кулінарна технологія", "кількість сировини для одноразового приготування страви", "кількість звареного за раз", "запас продуктів для варіння"; "види городини" (< "(сирий) продукт, призначений для варіння"); унікальним є рос. діал. варево "пристрій для варіння їжі в печі". Іншими різновидами є продовження дієприкметникової основою на -en- та численні афіксальні (головно суфіксальні) утворення (псл. *varenina (всі основні ареали), псл. *varenika (*vareniсa) (східно-півд.-слов. ізоглоса); *varina (схв., влуж.); *varenьcь (рос. на позначення молочної страви); *varenь (усі основні ареали); *varenikъ (головно як східно- й півд.-слов. позначення борошняних виробів; (рос.) молочні вироби й одяг з домашньої тканини; (строс.) коштовний камінь). Окремою тематичною групою є назви (горілчаних) напоїв (укр. варенуха, варена, блр. варануха, рос. діал. варанок, схв. varȅnik, пол. warzonka, warząchew, чес. vařenka; укр., рос. (у)звар). Префіксальні похідні представлені групами іменників із префіксами jъz-, na-, ob-, od-, pod-, pre-, pro-, roz-, vy-, za- та ін., які є дериватами відповідних префіксальних дієслів.
Похідні nomina agentis охоплюють назви діячів, які виготовляють певні субстанції й займаються термічною обробкою металу; серед них не зафіксовано загальнослов’янської назви кухаря. Найчисленнішими є віддієслівні іменники зі спільним суфіксальним елементом -l-, досить строкаті у плані свого змісту (пор., зокрема укр. варильник "робітник, який варить клей, фарбу", рос. розм. варило "зварник", чес.заст. wařil(ka) "кухар(ка)", схв. variļa "тс."). Нечисленними є агентиви з суфіксом -ьc- (-ec-); девербальні іменники, головно з суфіксом -ičь, більш характерні для західнослов’янських мов.
Nomina loci об’єднують: 1. назви місць, де варять певні субстанції (пиво, цукор, сіль, селітру) –континуанти реконструйованих у праці псл. *varьnica / *varenica та їхній формальний різновид із суфіксом –ьka, псл. *varъnja/*varъna і розрізнені утворення; 2. позначення фізіогенних гідрооб’єктів, зокрема ті, що відтворюють псл. *jьzvarъ, напр., пол. діал. zwar(k)a "сильний вир у річці в тому місці, де знаходиться камінь або деревина" (пор. континуанти псл. *jьzvorъ); а також субстантиви типу влуж. wary, чес. úvar, vejvar "болото; вологе місце на полі", vývar "місце під греблею", vývařisko, vývařiště "тс.; місце, звідки вибивається джерело", мак. варило "вир, водоверть"; сюди ж пол. wywary "ями з водою", яке ми виявили в романі Ст. Жеромського "Попіл". Ця група лексем є зоною взаємодії у межах макрогнізда між гніздами псл. *vьrěti 17та *variti, де зовнішній вплив збігався в напрямку з імпульсами з боку внутрішнього семантичного потенціалу; зазначимо, що у стосунку пол. zwar(k)a можна припустити й вплив із боку гнізда псл. *ver-/vor- "крутити, обертати".
Функціонально важливою групою є назви 17предметів кухонних пристроїв і начиння. Східнослов’янські рефлекси псл. *varъnica (заг.-слов.) у цілому пов’язані зі солеварінням, південнослов’янські здебільшого позначають печі для випалювання вапна, і лише західнослов’янські є співвідносними з кулінарією. Псл. *varъnikъ (*varьnikъ?), віддієслівний іменник з інструментально-агентивним значенням (інакше нейотований варіант псл. *varьnica) має західно- та півд.-слов. рефлекси (перші позначають казан, горщик). Є також суфіксальні похідні, *var'akъ/*varakъ (чес., слц.). Серед численних інших регіонально обмежених формацій, зокрема східнослов’янських, різноманітних за формою й змістом, виділяються дериваційні паралелі, пор. позначення казанчика укр. діал. вари(і)йка, блр. діал. варэйка, рос. діал. вария, болг. діал. варêйка (< псл. *varěja, *varějьka). Семантичним різновидом цих рефлексів є назва великої ложки (ополоника, копистки); тут синонімічними відповідниками є північнослов’янські продовження діалектизму псл. *var’exa (можливими є варіанти з -ixa, -axa, -oxa, -uxa).
Кілька іменників позначають високий ступінь теплоти як такий, а також пристрасність і под.; це головно продовження псл. *varъ ( пор. друс. варъ "спека" й унікальне "пожежа") і т. д.. Інші формальні різновиди представляють лише кілька префіксальних утворень.
Моделі ад’єктивних утворень репрезентують продовження псл. *varъkъ(jь) (східно- та півд.-слов., що виражають узагальнене термічне значення, а також швидкість), псл. *varіvъ(jь), *varъlіvъ(jь), *varъnъ(jь) (із множинною мотивацією на підставі псл. *variti й *varъ), псл. *varenъ(jь) (заг.-слов.) віддієслівний прикметник або ж регулярний пасивний дієприкметник мин. ч., псл. *varętj- (дієприкметникова основа, присутня і в похідних зі значенням "окріп", пор. рос. діал. вараток, варя́тóк, блр. діал. вараток < псл. *varętъkъ, аналогічне до синонімічних *vьrętъkъ та *kyp'ętъkъ) та деякі інші. Крім того, засвідчені утворення з формантами -čьn-, -lьn-, -it-, -ov-, -ist- (останній здебільшого в окресленнях печі).
Розділ 4. "Історико-етимологічне макрогніздо з коренями псл. *kyp- / *kvap- / *kop- у слов’янських мовах" містить комплексний аналіз угруповання слов’янської лексики, похідної від псл. *kypěti (*kypiti, *kypnǫti, *kyprěti), псл. *kvapiti (sę) й псл. *kopъ. Рефлексами варіантних індоєвропейських коренів *ku̯ep- / *ku̯ōp- / *ku̯əp /*kup- /*kūp- y праслов’янській мові є псл. *kyp- / *kvap- / *kop-, кожний з яких утворює своє гніздо в межах поліцентричного макрогнізда.
Псл. *kypĕti (*kypiti), *kypjǫ "вирувати, кипіти, бурхати, варитися" є немотивованим первісним утворенням з архаїчної групи статальних дієслів. Його загальнослов’янські континуанти на загал є синонімічними продовженням псл. *vьrěti, відрізняючись від них ареально: для східнослов. мов характерними є передовсім продовження псл. *kypěti, а для західно- та півд.-слов. –відповідники псл. *vьrěti (цей розподіл чітко відтворюють зокрема похідні назви окропу, в тому й деривати псл. *variti). Рефлекси псл. *kypěti (непрефіксальні) мають і значення варіння як способу приготування їжі, а також певних станів не нагрітої рухомої рідини. Інноваційним є вираження ними (й балтійськими когнатами) значення витікання (первісно збігання). Ареально обмеженими є семантичні варіанти на позначення скипання й утворення осаду (пор. укр. прикипати), згортання крові, намерзання льоду, а також ферментації вина (у півд.-слов. мовах) і тіста; рефлекси псл. *kyp- у цьому останньому значенні засвідчують також форми з -nǫ- (< псл. *ky(p)nǫti). Індивідуально-мовними є семантичні варіанти "гнити, псуватися (про картоплю в буртах)" (блр.) та "блищати (про зірки)" (рос.). Серед переносних провідним є значення "бути у великій кількості; кишіти" (пор. укр. діал. кипшіти < кишіти + кипіти) (за типовою моделлю "текти" > "бути в достатку"). Риса "інтенсивність термічного процесу" реалізується у виразах типу блр. работа кіпела, чес. kypěti zdravím та більш індивідуальних укр. закипіти "бути побитим" (пор. рос. експр. накипенивать "лупцювати"), рос. діал. кипом кипеть "сильно гавкати" та пол. kipieć "тікати (про зайця)". Переносні значення в усіх основних ареалах виражають явища зі сфери людських почуттів (з амбівалентною чи –переважно –негативною конотацією).
Субстантиви з коренем псл. *kyp-, рефлекси псл. *kypěnьje/*kypjenьje, *kypěžь, *kypьnь, *kypělь, *kypętъkъ, *kypętьnь / *kypętьn'a, *kypętjь(ka), *kypętь, *nakypъ /*nakypь, представляють різні за своєю розповсюдженістю моделі, а також розрізнені формації, що відтворюють семантичний спектр твірних одиниць, виражаючи значення "кипіння", "окріп", "вир", "об’єкти білого кольору", "спека", "мороз", "негашене вапно", "нафта", "накип, осад" та ін. Рефлекси псл. *kypъtь позначають наріст на язику у тварин, обрубок, ніготь, можливо, не без паронімічного 19впливу з боку компонентів гнізда псл. *kup- .
Прикметники з коренем псл. *kyp- –це ад’єктивовані дієприкметники (псл. *kyp'ętjь-, *kypjętjь-, *kypǫtj-, *kyp'ǫtj-, *kypělъ(jь)), а також власне ад’єктиви, псл. *kypivъ(jь) і *kypьlivъ(jь).
Псл. *kyprъ(jь) є віддієслівним ад’єктивом (заг.-слов.), енантіосемічна рефлексація якого мотивується образом сирого тіста: пор. семеми "пухкий" (стсл., зах.-слов., друс., укр.) і рос. киприяны "тісто, що не підійшло"; "гарний, ошатний" (болг., мак.) і "хворобливий, виснажений" < "брезклий" (влуж., нлуж.); пор. і чес. заст. kyprý "палкий, щирий", блр. діал. кіпр "некастрований кабан", болг. кипря се "надиматися, напинатися". Субстантивні похідні від псл. *kyprъ у південно- та зах.-слов. (лужицьких) мовах відображають значення твірних, відтворюючи їх ареальний розподіл. В усіх мовних ареалах Славії фіксуються й різні фітоніми з цією основою, напр. укр. кипрій, пол. діал. kiprzyca, схв. kiprej, kiprovina.
Псл. *kvap- представляє інший, порівняно з псл. *kyp-, морфонологічний варіант кореня іє.*ku̯ōp- з подовженням о-вокалізму. Фактитив псл. *kvapiti, на відміну від псл. *kypěti, не є первинним вербативом, а має вторинний характер походження від іменника псл. *kvapъ, континуанти якого представлені в українській та деяких західнослов’янських мовах і в той чи інший спосіб мотивуються образом кипіння (укр. квап "поспіх; рідке тісто, рідка лемішка; гуща; корм для свиней з картоплі та борошна ", чес. kvap "поспіх; пух", пол. kwap "пух", ukwap "котяча лапка (рослина з покритим пушком листям)").
У прямих продовжень псл. *kvapiti (sę) (східно- та зах.-слов., стсл., слн.). провідним є семантичний варіант "поспішати"; унікальним є кашуб. překvaṕic "переливатися через вінця". Ад’єктивні утворення з коренем псл. *kvap- включають віддієслівні прикметники псл. *kvapьnъ(jъ) та псл. *kvapьlivъ(jь) і формації дієприкметникового характеру, що представлені у східно- й зах.-слов. мовах та поділяють загальну рису швидкості.
Псл. *kopъtь, субстантив із суфіксом -ъtь, генетично пов’язаний з іє. *ku̯ep- / *ku̯ōp- / *ku̯əp-, є результатом суфіксальної розбудови первісного, ймовірно, діалектного, кореневого імені псл. *kopъ з обмеженою рефлексацією (чес. kop "сажа, кіпоть", рос. коп "дим"); має відповідники у східно- та зах.-слов. мовах, напр., рос. копоть "сажа; (діал.) дрібний сніг; туман, який ускладнює видимість". Рос. діал. арх. копоть "прудкість (коня)" й укр. копотіти "швидко бігти" та рос. копотеть "тс." пов’язуємо з даним гніздом через властиву термічній лексиці рису "інтенсивність" і уявлення про летючість, швидкість диму (пари). До цього макрогнізда відносимо й ряд слів на позначення безсніжних (із розіпрілою землею) місць (пол. kopno "земля, не покрита снігом", укр. копінь "тс.", кіпний (кіпна дорога "брудна від розталого снігу"), генетично пов’язуючи їх із дієсловами слн. kopéti "пріти (про борошно і под.)", kopiti se" паритися20", але не відкидаючи можливості одночасної паронімічної взаємодії з псл. *kopati "копати".
До вторинних одиниць, утворених від псл. *kopъtь, належать псл. *kopъtьnъjь, статальне й фактитивне дієслова псл. *kopъtěti і *kopъtiti (sę) та їх продовження із семою "інтенсивність процесу" (укр. докіптити "дослідити", рос. коптеть "довго й терпляче щось робити", копотуха "хазяйновита й ощадлива господиня", копотиха "допомога дівчат і жінок під час тіпання льону", болг. коптя "терпіти", мак. докопчува "схоплюватися", схв. кòптети "скніти, старатися").
Іменник псл. *koprъ реконструюється як назва кропу пахучого (Anethum graveolens L.); східнослов’янські атестації свідчать і про псл. *kropъ. Вони пов’язуються з іє. *ku̯ep- / *ku̯ōp- / *ku̯əp- "парувати, випускати дух, пахнути". Сюди ж належать і назви рослини Urtica, що виводяться з псл. *kopriva; зв’язок останнього з псл. *koprъ (назвою пахучої рослини) встановив ще Ф.Міклошич; обґрунтоване припущення про вплив із боку слів типу кропити та окріп (В.Махек, В.Меркулова) не примушує відкинути більш ранньої версії. Таким чином, убачаємо тут взаємонакладання 20впливів кількох мовних одиниць, що вирізняються матеріальною подібністю (k-p-r, k-r-p) і вираженням неоднакових мотиваційних ознак, здатних, проте, забезпечувати номінацію того самого денотата.
Серед похідних згадаємо стчес. kopřivčě, чес. kopřivník, пол. koprzywnik, pokrzywnik, блр. діал. крапіўнік, які позначають байстря (пор. пол. żegawnik "тс." < żegawka "кропива"): хащі кропиви були притулком для закоханих..
Спільним для продовжень псл. *koprъ і. *kopъtь є мотивація за їх посередництвом назв пташок пол. kopciuch "горихвістка" (пор. аналогічну внутрішню форму слц. dymochvost "тс."), укр. кропив’янка "славка", діал. покривник "тс.", підкропивник "Silvia communis", рос. крапивник "Motacilla troglodytes".
Розділ 5. "Структурно-типологічна характеристика слов’янських історико-етимологічних гнізд зі спільним вихідним значенням високотемпературного процесу (гнізда псл. *pek-, псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop- на тлі гнізд псл. *gō̌r-/*žē̌r-, псл. *žē̌g-/*žī̌g-, псл. *pel- /*pō̌l-)" присвячено цілісній зіставно-типологічній характеристиці усієї дослідженої групи гнізд; при цьому з метою отримання ширших узагальнень було використано матеріали, пов’язані з групою слов’янських гнізд зі спільним значенням горіння. Ці групи є спорідненими семантично, бо їхні етимони поділяють вихідне значенням високотемпературного процесу, але корені псл. *gō̌r-/*žē̌r-, *žē̌g-/*žī̌g-, *pel- /*pō̌l- позначають горіння як таке, а не термічний вплив у культурно-адаптованому та функціонально-орієнтованому вигляді (джерелом цього впливу, особливо в історичній перспективі, виступає саме вогонь). Гнізда розрізняються за наявністю морфонологічних різновидів кореневої морфеми: найбільш гомогенним, однорідним є гніздо псл. *pek-; найбільшу варіативність натомість мають корені псл. *vьr-/vir-/ver-/vor-/var- і *žьg-/žig-/žeg-/žag-. Конституенти кожного гнізда обох груп поділяються на два типи формацій: до першого належать первинні дієслова (псл. *žerěti (*žerti), *žegti, *polěti, *pekti, *vьrěti, *vorěti, *kypěti, *kypiti) та кореневі субстантиви, другий представляють похідні від утворень першої групи іменники та прикметники, а також відсубстантивні та відад'єктивні дієслова. (псл. *gorěti (*gorti), *goriti, *gorati, *garati, *žarěti/*žalěti, *žьgati, *žigati, *žegati, *žagati, *žьgnǫti, *žegosati, *žegriti, *žegliti, *paliti, *polati, *palati, *plěti, *variti (sę), *varivati, *virěti, *virati, *virovati, *kypnǫti, *kyprěti, *kvapiti, *kopъtěti, *kopъtiti). Одні з них являють собою ітеративи на -ati, часом із аблаутними варіантами основ, інші є експресивними формаціями, ще інші утворені за допомогою елементів-поширювачів основ, приміром, -r-, -l-; деякі походять від дієслівних основ через іменний ступінь. Серед первинних дієслів псл. *žerěti, *polěti, *vьrěti, *vorěti та *kypěti є статальними й відповідно неперехідними, a *žegti та *pekti –первинними каузативами (рефлекси останніх евентуально виявляють і статальне використання); виникають окремі вторинні каузативи (*goriti "палити").
Деякі дієслова реконструюються зі значенням, більш-менш опосередковано співвіднесеним із вихідною семантикою етимона (*kyprěti "рости, підходити (про тісто)", *kypriti "робити пухким, м’яким (зокрема про землю)", *kvapiti 21"кипіти; інтенсивно рухатися"). Продовження власне "термічних" вербативів виражають і такі динамічні ознаки, в яких джерелом високотемпературного впливу виступає не лише вогонь у його стихійному чи утилітарному різновидах, але й інші джерела, фізіогенні (напр., сонце) й антропогенні. Для дієслів горіння властиві такі вторинні "технологічні" семантичні різновиди: "горіти (спалювати) для отримання тепла й світла"; "випалювати ліс для одержання орної землі", "виготовляти деревне вугілля", "добувати дьоготь", "виготовляти спиртні напої", "спалювати тіла померлих", "мітити випалюванням предмети, дерева, худобу", "гасити вапно". Слов’янські кореляти псл. *pekti, виявляючи здатність позначати печіння, варіння, смаження й готування їжі взагалі, тяжіють до вираження дії сухого тепла (і нагрівання з жиром), а рефлекси псл. *variti найпослідовніше позначають нагрівання рідини (для приготування їжі та отримання різних субстанцій). Відповідники псл. *kypěti 21та *vьrěti поєднують лексико-семантичні варіанти "кипіти" й "бурхати, вирувати" (другий сприймається як образна видозміна першого), позначаючи на південнослов’янському терені й процес ферментації вина. "Термічні" варіанти дієслів обох гнізд виявляють деякі збіги: значення "засмагати на сонці" у рефлексів псл. *pekti (sę), *gorěti, *paliti (sę); "мати хворобливий стан з підвищеною температурою" у рефлексів псл. *variti, *vьrěti, *gorěti, *paliti; "викликати опіки на шкірі", "випалювати скляні й керамічні вироби", "виготовляти цеглу, черепицю", "варити смолу", "випалювати, гасити вапно", "виготовляти міцні напої", "катувати вогнем", "лікувати теплом, струмом" у континуантів дієслів псл. *pekti, *variti, *žegti, *paliti.
На загал проаналізованим дієсловам властива багатозначність; зокрема, вони здатні виходити за межі "термічної" семантики; ця остання виявляє багатогранну смислову зарядженість, виступаючи в ролі внутрішньої форми розгалужених систем "позатемпературних" похідних значень, які виявляють низку типових схем розвитку, зафіксованих щонайменше у двох гніздах, належних до обох гніздових груп чи однієї з них або ж до макрогнізда (з евентуальною диференціацією та конкретизацією твірної й похідної семантики, а також із різним ареальним поширенням). Одні з цих семантичних варіантів ("гнити", "псуватися від морозу", "тверднути", "бити", "поспішати", "зазнавати болю", "ображати" тощо) залишаються у сфері позначень матеріальних явищ (носіями відповідних динамічних ознак можуть бути неживі предмети, об’єкти живої природи і людина). Інші входять у сферу емоційно-етичної семантики, пор. моделі "горіти, пекти, варити" > "сумувати, псуватися (про настрій)", "горіти22, пекти" > "хвилюватися, опікуватися". Між гніздами з семантикою функціонально спрямованого термічного впливу та семантикою горіння існує диференціація: дієслівні конституенти других переважно позначають відповідні афективні стани як позитивно конотовані чи оцінно амбівалентні, а семантичні різновиди культурно маркованих дієслів тяжіють до представлення феноменів із негативною конотацією. По лінії семантичних рубрик, пов’язаних із людськими стосунками, розподіл позитивної та негативної маркованості виявляється прямо протилежним.
Низка мовних і позамовних показників, зокрема таких, як архаїчний характер відповідних одиниць та денотатів22Чи про це - про запозичення - десь є у роботі? тощо, дає вагомі підстави співвідносити деякі з цих переходів (приміром, "горіти" > "гнити", "горіти, пекти" > "бити") з праслов’янським періодом. Існує чимало семантичних різновидів, зафіксованих лише в окремих гніздах; їхня мовна поширеність також буває різною, але здебільшого обмеженою. Ступінь унікальності семантичного розвитку теж може бути різним, напр., "світитися" є типовим для більшості аналізованих гнізд, але співвіднесеність цього процесу з блискавкою спостерігається лише в гнізді псл. *pal-, із місяцем –у гнізді *pek-, із зірками –в гнізді *kyp-. Рефлекси дієслів культурно маркованої термічної семантики виявляють більше випадків індивідуальної значеннєвої еволюції.
Більшість реконструйованих ад'єктивів, що входять до складу обох груп гнізд, становлять суфіксальні девербативи. Деякі із суфіксів (-iv-, -ъn-) фіксуються в межах кожного з досліджуваних гнізд, вживання інших (напр., -av-, -ъk-, -liv-, -čiv-, -ist-) виявилося обмеженим або й навіть одиничним (-r- в *kyprъ23(jь)).
Для досліджених дієслівних коренів є характерною нерівномірна їх сполучуваність із наведеними формантами: ширша у коренів псл. *var-, *gor-, *žar-, *žeg-, *pal-, вужча у решти. Всередині окремих гнізд також встановлюється різна ареальна поширеність деяких типів ад’єктивних дериватів. У межах усіх гнізд виділяються прикметники, що утворилися шляхом ад'єктивації активних дієприкметників теп. ч. (цей процес, розпочавшись, імовірно, у праслов'янський період, продовжувався з різним ступенем інтенсивності в окремих слов'янських мовах), причому відкаузативні рефлекси відрізняються від статальних рефлексів більшою насиченістю 23відповідної ознаки (пор., напр., укр. гарячий –пекучий, пол. gorący –palący); лексико-семантичні варіанти ад'єктивів є різною мірою співвідносними з прямим термічним значенням, а також і з переносними різновидами твірних одиниць; тут існують і випадки більш-менш ізольованого характеру ("білий", "чорний", "пістрявий", "м’який, пухкий", "ніздрюватий", "легкий", "несподіваний", "старий", "гарний, чепурний", "багатий, надмірний" та ін.). Деякі суфікси виявляють словотвірно-семантичну спеціалізацію.
Субстантиви становлять найчисленнішу групу в межах окремих гнізд і в їх сукупності, включаючи кореневі й афіксальні субстантиви, мотивовані дієсловами (здебільшого), ад’єктивами й іменниками, й групуючись довкола ряду семантичних рубрик, у цілому відтворюючи відповідні різновиди твірних чи співвідносних одиниць. Певні рубрики виявляються спільними для всіх гнізд; значно більша їхня кількість є властивою лише для одного з двох гніздових угруповань. Назви спеки (одна з найтиповіших рубрик) виявляють різні дериваційні моделі, при цьому немає жодної, однаково властивої всім слов'янським мовам, що свідчить про діалектний характер відповідних праформ. Істотна група кулінарних назв найширше представлена у гніздах *pek- та *var-; профілюючими тут є похідні від псл. *pečivo й *varivo (найменування процесів приготування страв, сировини й харчових виробів); розширені 23афіксальними елементами основи псл. *реčеп- та *varen- (серед перших назви випічки й м’ясних страв та рефлекси псл. *реčепь(-ka) з вторинним значенням "iecur"), найменування окропу, спиртних напоїв. Значно рідшими є назви органічних і технічних речовин (смоли, вапна, нафти, болотяного залізняку, кам’яної солі, глини, піску, сажі). Різні за часом та поширеністю утворення назви інструментів і пристроїв притаманні обом гніздовим угрупованням (головно гніздам псл. *var- і *pek- та *žē̌g-/*žī̌g-); особливе місце належить позначенню печі, що, виникнувши як функціонально вмотивована назва місця (спершу фізіогенного, а потім антропогенного) для вогнища, стало підґрунтям назв об’єктів не лише пов’язаних із піччю, а й, причому раніше, суто природних (печер, скель). Типологічною особливістю групи гнізд зі значенням горіння є терміни підсічно-вогняного (вирубного) господарства, що позначають також і болото, луку; ці останні семеми є спільними для обох груп. Для гнізд псл. *var-/*vьr- та *kyp- типовим є позначення гідрооб’єктів, умотивованих значенням "вирувати; текти", евентуально "кипіти"; семантична риса тепла реалізується й у деяких "неводяних" назвах місць із цими коренями. Типовими (передусім для гнізд із семантикою горіння) є назви рослин (кропиви, гірчиці, горицвіту, зніту тощо), що мотивуються смаком, характером тактильного відчуття, забарвленням, запахом і под.; назви грибів мотивуються їх використанням як печеної страви (рефлекси псл. *pečerъka, *pečerica, *pečur(ъk)a) і як трута (укр. жагва, пол. żagiew і т.д.), подібністю за формою (укр. печіночник) та кольором чи за місцем (укр. пожарниці). Провідною мотиваційною ознакою для назв птахів є кольористична; певні орнітоніми та іхтіоніми мотивуються назвою печери. Субстантиви відтворюють і перехід від навколишнього світу до людини. Спільним (щоправда, різною мірою) для іменників усіх гнізд є назви хвороб та їх симптомів (укр. запалення, пол. kipry "кон'юнктивіт", слн. vreńe "тиф", пол. zgorzel "гангрена", рос. діал. жегуха "кропивниця", пол. płonica "скарлатина" тощо). Важливою для гнізд із коренями псл. *pek-, *gor-, *žьg-, *var- є група назв негативних станів людської психіки (рефлекси псл. *реčаlь у східно- й півд.-слов. мовах; укр. горе, болг. гореч, рос. діал. жгода, слц. žehra "обман", болг. жиг "сум, нещастя", слц. var, vara "нервовий стан, роздратованість", болг. діал. възвара "хвилювання" і под.). Вирізняється низка похідних від псл. *pekti sę "турбуватися": псл. *рečеnьjе (рос., пол.), псл. *peča ( рос., блр., пол., чес., влуж., нлуж., слн.) тощо.
ВИСНОВКИ. 1. Основним і вихідним завданням гніздового підходу є генеалогічна класифікація лексики, оскільки лексичні гнізда в будь-якому своєму різновиді (історико-етимологічному, історико-дериваційному, словотвірному) становлять угруповання генетично споріднених словесних одиниць. Виконання цього завдання у повному обсязі, тобто поділ відповідного лексичного інвентарю між гніздами (за винятком генетично ізольованих лексем) природно пов’язувати з лексикографічними джерелами, натомість на долю (індивідуальних) монографічних праць залишається розгляд одного чи принаймні декількох гніздових утворень.
. Якщо пов’язувати конкретний вияв мовного існування з рівнем ідіолектів, то в такому разі гнізда, співвіднесені з ідіомами вищих рівнів, неминуче матимуть абстрактний характер. Тим більше це стосується історико-етимологічних гнізд, які розглядаються на матеріалі не однієї мови, а цілої групи споріднених мов: такі гнізда є діаглотичними, діахронічними та діатопічними, а також і діациклічними (тобто належними до різних культурно-історичних циклів). Ця абстрактність гнізд не стає на заваді їхній онтологічній реальності. Гніздова класифікація лексики, тобто її розподіл між гніздами та всередині цих останніх, спирається на реальні, а не умовно відібрані критерії у відповідності з тим, що словесні гнізда, як і будь-які інші генетичні структури, є у високому й навіть найвищому ступені природними мовними формаціями.
. Як гніздова класифікація словникового складу в цілому, так і окреслення меж та структури окремо взятого гнізда дає змогу простежити й відтворити дійсну картину історичної еволюції й функціонування конкретного кореня та слова як породжувальної одиниці. Унікальність евристичних можливостей, що їх надає гніздовий підхід у порівняльно-історичній лексикології, розкривається у протиставленні одиничності конститутивного для гнізда утворення, тобто кореневої морфеми, з одного боку, та вимоги по можливості якнайповнішого чи принаймні послідовного врахування та висвітлення лексичної, лексико-дериваційної та лексико-семантичної реалізації цієї морфеми за сукупністю релевантних параметрів, з іншого. Конструюючи генетичне гніздо як цілісну й водночас поділену на складники системну формацію, котра є належністю різних мовних ідіомів, від наймасштабніших до ідіолектів, і водночас існує понад часовою плинністю та змінністю й понад межами ареалів та сфер цих останніх, –відтворюючи таке узагальнене й, з іншого боку, конкретне, глобально цілісне й водночас внутрішньо різноманітне системне угруповання мовних одиниць, фахівець-філолог отримує можливість побачити роботу творчого механізму мови як суверенного партнера людини у процесах інтелектуального засвоєння дійсності.
. Завдання встановлення складу й структури гнізда, визначальне для будь-яких праць, здійснюваних у рамках гніздового підходу, у компаративістичних студіях набуває особливого значення як таке, що є підпорядкованим більш загальній меті відтворення єдності та змінності гнізда у часі й просторі, у його різномовних і різнокультурних проявах, зокрема, в ареальних зв’язках рефлексів та їхнього прамовного підґрунтя. Простежуючи життя давніх коренів у паростках і розгалуженнях похідних, відтворюючи їхню первісну багатозначність, ми відтворюємо й ту первісно задану перспективу сприйняття й осягнення дійсності, яка знаходить свій вияв в аналізованих утвореннях. Відновлюючи єдність гнізда, фіксуючи чи реконструюючи метаморфози первісної одиниці на подальших ступенях її дериваційного й семантичного розвитку, зокрема, пов’язуючи деетимологізовані, позірно генетично ізольовані й масивні утворення з їхнім твірним підґрунтям, ми бачимо, як відображається праформа у своїх безпосередніх та опосередкованих континуантах, у який спосіб залишається одиниця історично тотожною своєму першообразу, визначаючись ним й у свою чергу визначаючи свої подальші втілення.
. Явищем, до певної міри співвідносним із семантичною еволюцією етимона у похідних одиницях, є варіативність ономасіологічного використання формальних дериваційних моделей. Трапляється так, що ці значеннєві варіанти виявляються рознесеними між різними ідіомами, у межах яких відповідні слова виступають як однозначні (історико-етимологічне витлумачення подібних випадків передбачає оцінку можливості віднесення до рівня праслов’янської мови не лише реконструйованої праформи як такої, а й тих чи інших семантичних різновидів її континуантів).
. Залучення до розгляду не одного, а відразу кількох історико-етимологічних гнізд, споріднених у плані свого вихідного значення, є врешті-решт зумовленим саме міркуваннями, пов’язаними власне з таким інтегральним баченням семантики гнізда. Тут, однак, пошуки єдинороздільної смислової цілісності набувають ще масштабнішого характеру, а спостереження й висновки, зроблені у комплексному компаративно-типологічному евристичному контексті, є ще ширшими й водночас конкретнішими, а також доказовішими. Вивчення гнізд із близькозначними (семантично близькоспорідненими) коренями ставить складніші завдання, ніж дослідження гнізд із синонімічними (семантично тотожними) етимонами, оскільки різниця у співвідношеннях між вихідними кореневими елементами відображається й у різниці співвідношень, зокрема взаємодії, між належними до різних гнізд вторинними утвореннями.
. Для гнізд із синонімічними етимонами характерним є ідентичне функціонування коренів у ролі внутрішньої форми й, отже, широко розповсюджений паралелізм семантичного розвитку та, як його наслідок, синонімія одно-, а також і різногніздових похідних, через що протиставлення цих останніх може набувати характеру додаткової міжідіомної дистрибуції (тобто такої, коли в якомусь одному ідіомі (провідним) засобом вираження відповідного значення є лише одна з семантично еквівалентних одиниць, а в іншому –інша). Альтернативою такому співвідношенню є спеціалізація і відтак диференціація спільного значення.
. Натомість взаємообмеження, взаємодоповнення й взаємоконкретизація, що спостерігаються в стосунках між гніздами із близькозначними етимонами, реалізуючись у відношеннях значеннєвої еквівалентності, відбуваються і в межах певних ширших, абстрактніших семантичних та логіко-поняттєвих категорій шляхом диференційованого вираження цих останніх. І хоч синонімія тут також є, міжгніздовий паралелізм у розвитку вторинних формацій яскраво виявляється у формі ширшої аналогії, а не тотожності значень; водночас він може охоплювати як різнокореневі утворення, так і утворення з варіантними коренями, належні до різних гнізд у межах макрогнізда.
. Збіги й розбіжності в семантичній структурі досліджених гнізд є пов’язаними з характером відповідних етимонів та вихідних для гнізд лексичних одиниць, а також із діалектним членуванням праслов'янського мовного ареалу та з амбівалентністю, зокрема аксіологічною, тієї ролі, яку відіграють вогонь і тепло та співвідносні з ними реалії і яку відображає багатозначність ряду конституентів гнізд. Фіксація спільного у структурі й розвитку семантично пов’язаних гнізд зумовлює й необхідність виявлення їхньої характерологічної специфіки: так, гніздо з коренем псл. *pek- базується на ідеї сухого жару, що ж до решти аналізованих гнізд, то вони в той чи інший спосіб первинно співвідносяться з рідиною.
. Індивідуальна специфіка проаналізованих гніздових утворень виявляється пов’язаною і з формальною гомогенністю чи, навпаки, варіативністю генетичного первісного компонента гнізда, що у свою чергу відображається в гомо- та гетерогенності самого гнізда, у відсутності чи наявності в його первинній зоні кількох гніздових угруповань, зосереджених довкола кореневих варіантів. Перший випадок представлений гніздом псл. *pek-, яке відзначається "щільністю" своєї семантичної структури, її майже суцільною орієнтованістю на специфічно людський світ, на середовище, творцем та центром якого є сама людина. Натомість до другого випадку належать макрогнізда псл. *vī̌r-/*vō̌r- та псл. *kyp-/*kvap-/*kop-, для яких є характерною "багатовекторність" семантичної структури. Макрогніздо псл. *vī̌r-/*vō̌r-, при своїй загальній спрямованості на позначення об’єктів та явищ, пов’язаних із рідиною, водночас виявляє співвіднесеність гнізд-складників відповідно з фізіогенним та антропогенним довкіллям. У макрогнізді псл. *kyp-/*kvap-/*kop- риси, присутні у синкретичному образі кипіння, по-різному і, крім того, різною мірою відтворюються семантичними домінантами відповідних гнізд, даючи в результаті найбільшу серед усіх досліджених у праці гнізд семантичну різнорідність твірних та похідних.
. Гетерогенність гнізд водночас може співіснувати з синонімічним зближенням та семантичним паралелізмом утворень з альтернативними коренями (не кажучи вже про синонімію та значеннєву подібність однокореневих дериваційних різновидів).
. Можна констатувати, що спільним для всіх трьох описаних (макро)гнізд, є загальний напрям семантичної еволюції від природи до людини, від природного до синтетичного середовища, від царини матеріальних явищ до сфери, пов’язаної з внутрішнім світом людини (цю загальну скерованість супроводять, проте, спорадичні явища протилежної орієнтації, такі, як мотивація назв суто природних об’єктів за допомогою культурно маркованих найменувань тощо); цікаво, що у слів з морально-етичної сфери від коренів культурно маркованого термічного впливу ця конотація є здебільшого негативною, на відміну від лексем із коренями з первісною семантикою горіння.
. Структурно-семантичні стосунки між гніздовими конституентами виявляють такі загальні типи, як стосунки за подібністю/суміжністю, стосунки генералізації/конкретизації тощо. Водночас трапляються випадки множинної екстралінгвістичної мотивації, приклади різної, прямої чи опосередкованої і навіть і подвійної співвіднесеності зі змістом твірної основи і т.д..
. Максимально послідовне проведення засади системності у висвітленні близькозначних історико-етимологічних гнізд вимагає, крім їх суто генетичної та зіставно-типологічної характеристики, також й урахування відношень синонімії (близькозначності), антонімії та паронімії між ними та їхнім внутрішньосистемним оточенням. Такий аспект розгляду виходить за межі даної праці (а можливо, й індивідуальних досліджень взагалі як такий, що вимагає великих колективних зусиль). Проте в нашій роботі питання про взаємовідносини гнізда та його мовного середовища розглядається у зв’язку з випадками взаємопроникнення гнізд з омонімічними коренями, прикладами суміщення та взаємодії матеріально подібних різно-, а також й однокореневих, але різногніздових (у межах спільного макрогнізда) лексем і, нарешті, у стосунку до випадків вторинного паронімічного внутрішньо- чи зовнішньогніздового переосмислення. Деякі такі випадки, пов’язані з конституентами гнізд псл. *vī̌r-/*vō̌r- та псл. *kyp-/*kvap-/*kop-, може, слід розглядати як свідчення генетичної спорідненості на глибших хронологічних зрізах.
. Гніздовому підходові до вивчення генетичних гнізд є притаманними як ретроспективний, так і проспективний погляди на досліджуваний матеріал. Висвітлення гніздових угруповань з етимонами, належними до праслов’янського рівня, є підпорядкованим завданню реконструкції та аналізу лексичної системи праслов’янської мови як підґрунтя сучасних слов’янських мов (було реконструйовано близько 250 пралексем). Але водночас ці формації постають перед нами у своїй зверненості до майбутнього, даючи уявити й передбачити шляхи подальшого розвитку лексики слов’янських мов.
Результати дослідження викладено в таких публікаціях:
Черниш Т.О. Компаративно-типологічне дослідження слов’янської лексики в контексті етимологічних гнізд із близькозначними коренями (псл. *pek-, псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.03. –слов’янські мови. –Інститут української мови НАН України, Київ, 2003.
У дисертації здійснено комплексне компаративно-типологічне дослідження групи слов’янських історико-етимологічних гнізд, згрупованих довкола коренів із семантичною ознакою "(культурно засвоєний) високотемпературний процес" (псл. *pek-, псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop- ) і вживаних на позначення низки ключових культурних концептів. Розроблено теоретико-методологічні основи гніздового підходу, об’єктом якого виступають угруповання генетично споріднених слів зі значеннєво пов’язаними етимонами. Реконструйовано відповідний фрагмент лексико-дериваційної системи праслов’янської мови, простежено внутрішні та зовнішні (ареальні) особливості його еволюції в слов’янських мовах, реалізовано багатоаспектну структурно-типологічну характеристику розглянутої групи гнізд на тлі слов’янських гнізд зі спільним вихідним значенням горіння, встановлено основні моделі значеннєвого розвитку коренів із вихідною термічною семантикою.
Ключові слова: слов’янські мови, етимологія, діахронія, гніздо, корінь, реконструкція, континуант, дериват, семантика, типологія.
Аннотация
Черныш Т.А. Компаративно-типологическое исследование славянской лексики в контексте этимологических гнезд с относительно равнозначными корнями (псл. *pek-, псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-). –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.03. –славянские языки. –Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2003.
Диссертация посвящена комплексному компаративно-типологическому исследованию группы славянских историко-этимологических гнезд с корнями, объединенными ведущей семантической чертой "(культурно адаптированный) высокотемпературный процесс". Показана закономерность возникновения гнездового подхода к изучению лексики родственных языков в рамках общей тенденции сближения сравнительно-исторического и сопоставительно-типологического языкознания. Разработаны теоретические и методологические основы разновидности гнездового подхода, ориентированного на исследование совокупностей гнездовых группировок, объединенных общим значением или ведущей семантической чертой их этимонов.
В диссертации описана и проанализирована формально-деривационная и смысловая структура гнезд с корнями псл. *pek-, псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop-. Исследование проводилось одновременно в ретроспективном и проспективном плане. Путем последовательного учета и анализа всех доступных источников фактического материала был реконструирован объемный фрагмент лексико-деривационной системы праславянского языка, составляющий генетическое основание соответствующих гнезд, и раскрыты внутренне- и внешнеязыковые особенности его рефлексации; установлены особенности ареальной дистрибуции непосредственных континуантов и производных, в частности, ряд изоглосс, объединяющих рефлексы по определенным параметрам и их совокупностям. Исследованные в работе гнезда семантически противопоставляются как дифференцированные по агрегатному характеру термической среды (воздействие сухого жара –воздействие кипящей жидкости, чаще всего воды) и, в меньшем масштабе, по культурной маркированности. Они также различаются по характеру морфонологической вариативности их этимонов и, соответственно, по степени их гетерогенности, выражающейся в наличии в их структуре генетических гнезд более низких уровней обобщенности; поэтому генетические группировки вокруг корней псл. *vī̌r-/*vō̌r-, псл. *kyp-/*kvap-/*kop- квалифицируются как макрогнезда. В историко-деривационном плане в гнездах выделяются первичные лексические компоненты (глаголы и существительные) и значительно преобладающие производные элементы (вторичные глаголы различного происхождения, отглагольные и отыменные существительные и прилагательные; среди последних также адъективизированные причастия). Со степенью гетерогенности гнезда соотносятся и степень разнородности его семантики: гнездо псл. *pek- характеризуется в этом плане наибольшей "плотностью" семантической филиации исходного кулинарного значения корня; составляющие гнезда макрогнезда псл. *vī̌r-/*vō̌r- соотносятся соответственно с физио- и антропогенной средой, а в макрогнезде псл. *kyp-/*kvap-/*kop- семантические доминанты составляющих гнезд по-разному отражают черты синкретического образа кипения, результатом чего является наибольшая семантическая разнородность производящих и производных единиц. Структура трех гнезд отличается общей направленностью смыслового развития от природы к человеку, от естественной к синтетической среде, от материального к духовному (со спорадическими явлениями противоположного характера). Это отражается в семантической структуре первичных для гнезд глаголов; совокупность их производных в своих тематических категориях воспроизводит систему значений упомянутых производящих единиц, обозначая ряд ключевых концептов материальной и духовной культуры. Тематические рубрики производных субстантивов включают наименования кулинарных изделий (и некоторых других производимых веществ), кухонного (и другого технического) инвентаря, помещений для соответствующих производственных процессов, высокой температуры (жары, болезненного жара, жжения), растений и животных, элементов рельефа, в частности гидрообъектов, феноменов морально-этической сферы (эмоций, межличностных отношений и чувств) и др. В диссертации проанализированы также и другие релевантные связи и отношения, существующие в пределах отдельно взятых гнезд, а также между тремя гнездами и, наконец, между ними и некоторыми другими гнездами, в частности, семантически близкими к ним генетическими группировками с общим значением горения и гнездами с фонетически подобными (паронимическими) корнями; в частности, прослеживаются отношения большей или меньшей внутри- и межгнездовой синонимии и деривационной полисемии, равно как и соотношение синонимии и ареальной дистрибуции синонимических соответствий и деривационных типов и моделей. Установлен ряд историко-типологических моделей смыслового развития для корней с общим значением термического воздействия и со значением функционально ориентированного высокотемпературного процесса.
Ключевые слова: славянские языки, этимология, диахрония, гнездо, корень, реконструкция, континуант, дериват, семантика, типология.
Summary
Chernysh T.O. A comparative-typological study of Slavonic lexicon within the framework of word families with semantically related roots (Common Slavonic *pek-, *vī̌r-/*vō̌r-, *kyp-/*kvap-/*kop-). –Manuscript.
Dissertation submitted for Doctor of Sciences (Philology) degree: speciality 10.02.03. –Slavonic languages. – Institute of the Ukrainian Language at the National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 2003.
The dissertation subject matter is a unified comparative-typological exploration of a group of Slavonic word families with roots sharing the principal semantic feature "(culturally adopted) thermal process" and expressing a number of key cultural concepts. Theoretical and methodological foundations of a word family approach have been worked out focusing on genetically related word groups with semantically related etymons. A fragment of Common Slavonic lexico-derivational system underlying corresponding word families is reconstructed, and peculiarities of its language-internal and external (areal) of its evolution in Slavonic languages are established. The group of word families is characterized from a structural-typological viewpoint against the background of Slavonic word families with the common initial meaning of burning. A number of models of sense development of roots with initial thermal meaning are found.
Key words: Slavonic languages, etymology, diachrony, word family, root, reconstruction, continuant, derivative, semantics, typology.
Цточнити; додати, шр чим більша гетерогенність (морфоноолгічна варіативність), тим більша здатність до поєджання, поза гнізом до паронімічної взаємодії
Тут би підкреслити що це типологічні явища…
ким?
Співвіднесеність фактитивності твірної основи і наявністю назв інструментів серед її похідних
Множинна внутрішньогніздова мотивація схв. варница; парноімічне зближення св. Варвари й варіння… - внутрішньогніздові сем відношення й зв’язки і щось подібне з печивом с. 82 у висновки
зменшити ять у дисертації
про це у висновки
тут є певна аналогія з негативним та похитивним впилвом високої температури
тут певна аналогія з позит та неагт впливом температури
про це також у висновках
перед навзами місць?
Теж згадати у ваисновках
у вивсновки
висновеи
чи є в тексті реконструкція значення квапіті?
Проглянути відповідні місця у попередніх главах
Чи дає "горіти" значення "опікуватися"?
Жегрити жагрити –чи це інше?
інтенсивністю
розширювані?