РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук Київ 2004

Работа добавлена на сайт samzan.net:

46

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ТКАЧ Дмитро Іванович

УДК 339.924(477)(048)

Політичні трансформації в Угорській Республіці на рубежі ХХ–ХХІ століть

(у контексті демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи)

Спеціальність 23.00.02 — політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теоретичних та прикладних проблем політології

Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Рудич Фелікс Михайлович, завідувач відділу теоретичних та прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Горбатенко Володимир Павлович, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України;

доктор політичних наук, професор Макаренко Євгенія Анатоліївна, завідувач кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

доктор політичних наук, професор Онищенко Ірина Григорівна, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету м. Київ.

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, Міністерства освіти і науки України, кафедра політичних наук.

Захист відбудеться 15 червня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, пр. Кутузова, 8, кім. 202. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Автореферат розісланий 07 травня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук       Ю.А.Левенець 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наприкінці 80-х років у результаті так званих “оксамитових революцій” практично в більшості країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) відбулася зміна політичних систем. Своєрідна ланцюгова реакція руйнації тоталітарної системи, яка декілька десятиліть панувала на теренах ЦСЄ, перекинулася і на Радянський Союз. Імперія, яка ще в 70-х роках ХХ століття уявлялася непорушною, за декілька років фактично перестала існувати. Нові держави, які виникли на руїнах колишнього СРСР, всі країни ЦСЄ переживають складні процеси соціально-економічних, політичних та й значною мірою духовних трансформацій. Більшість із них задекларували перехід від тоталітарного суспільства до демократичного, від адміністративно-командної, планово-розподільчої до ринкової економіки, від частини єдиної імперії (наприклад, Україна у складі СРСР) до самостійної державності, від ідеологічної одностайності, моністичності до ідейного і політичного плюралізму, від однієї домінуючої церкви до багатьох конфесій та ін. Цей процес виявився більш довготривалим і складним, ніж прогнозувався фахівцями – політологами та політичними діячами на самому його початку, але іншого шляху, найімовірніше, не було і немає: сподівання певних суспільних сил повернутися в минуле видалися марними і навряд чи доцільними.

Аналіз розвитку постсоціалістичних суспільств свідчить, що для них притаманні як загальні, спільні, так і специфічні риси й особливості політичного розвитку, що дає змогу визначити основні тенденції та напрями політичних трансформацій і одночасно виокремити специфічне і відмінне у такому розвитку. Однак ці дослідження досить складні, що є об’єктивно обумовленим. Коли у країнах ЦСЄ розпочинався процес принципово нових трансформацій, у їх суб’єктів та учасників не було жодних орієнтирів, зразків або принципів, які можна було б взяти за основу, приступаючи до докорінного реформування окремо взятого конкретного суспільства. Намагання значної частини політологів “утиснути” вивчення сучасного політичного життя колишніх соціалістичних країн у звичну, напрацьовану систему координат для традиційного “до - й постсоціалістичного” політичного аналізу європейських суспільств, виявилися не досить результативними, а точніше – спрощеними. Марксистсько-ленінська теорія свого часу, як відомо, робила спробу обґрунтувати неминучу зміну капіталізму соціалізмом. Однак наукових розробок щодо перетворення тоталітарних суспільств з адміністративно-командною системою управління  і планово-розподільчою системою господарювання на демократичні країни з економікою вільного ринку не існувало та й не могло існувати. І справа тут не тільки в тому, що постсоціалістичне суспільно-політичне буття не відповідало і не відповідає дефініціям відомих західних політологічних тлумачень і методологічних підходів. Сама непередбачувана політична реальність стану цих країн часто зводить нанівець реальне значення застосування нагромаджених у більш розвинених суспільних формаціях політологічних знань і усталених сентенцій і, як наслідок, надмірно ускладнює можливість точно розкрити поняття та концептуальні засоби для визначення характеру, змісту й особливостей постсоціалістичних перетворень.

Не створили необхідного нового наукового інструментарію, смислового критично-об’єктивістського простору і наявні спроби інтелектуальних запозичень з інших суспільних дисциплін, які здійснюються і по сьогодні з метою заповнити вакуум у сучасному політологічному дискурсі. Однак світова політологічна думка не може не зважати на сам факт несподіваного краху соціалізму, окремих його модифікацій у різних регіонах планети. Оцінка цього визначального явища ХХ ст. важлива не тільки з позиції пояснення того, що сталося, а й з реальної потреби прогнозування розвитку надзвичайно суперечливих та неоднозначних політичних трансформацій у постсоціалістичному світі загалом і особливо в конкретних країнах, зокрема в Угорській Республіці. Тож природно, що політологічна наука зосередила свої зусилля на спільних характеристиках та особливостях політичних змін, на стадіях соціалістичних перетворень, становленні та варіантах розвитку політичних систем, трансформації політичної влади і політичної еліти, а також на вивченні феномену тотальної корупції, інших негативних проблем, притаманних трансформаційним процесам. Хоч в історичному плані ці країни, зокрема ЦСЄ, пройшли незначний за часом шлях, досягнуте можна спробувати проаналізувати вже тепер й узагальнити тенденції їх розвитку, що дисертант й намагався зробити стосовно Угорської Республіки.

Досвід сусіднього нам народу є цікавим та корисним для тих народів і країн, які йдуть шляхом політичних та економічних трансформацій і поставили за мету розбудову демократичної держави з ринковою економікою. Саме всім вище перерахованим і зумовлена актуальність обраної теми даного дисертаційного дослідження.

Процеси, які відбуваються в Угорщині, тією чи іншою мірою, хоча і з відповідними відмінностями, повторюються в Україні. З цього погляду результати дослідження є актуальними для використання кращого, що нагромаджено угорцями, в українській суспільно-політичній практиці та стосовно запобігання, уникнення помилок, яких припускалися наші сусіди під час трансформаційного періоду. Зрештою, політичні та соціально-економічні перетворення, які відбуваються нині в Угорщині, потрібно реально брати до уваги в процесі розвитку українсько-угорських відносин, у виробленні Україною своєї регіональної, євроатлантичної та європейської політики. Останнє ще точніше актуалізує вивчення означеної в дисертації проблематики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження розробляється в рамках науково-дослідної роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України і безпосередньо пов’язана з науковими програмами відділу теоретичних та прикладних проблем політології “Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні” (2002–2004 рр.) (Держ. реєстраційний номер 01020002865). Результати напрацювань, особистої участі автора в цих дослідженнях оприлюднювалися на наукових зібраннях, публікувалися в спеціальних виданнях у вигляді статей і тез наукових доповідей за підсумками міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференцій, круглих столів, дискусій тощо.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи необхідність здійснення комплексних наукових досліджень з питань політичних трансформацій в Угорській Республіці на рубежі ХХ–ХХІ століть у контексті демократичних перетворень, що мають місце в постсоціалістичних країнах ЦСЄ, і спираючись на результати, яких досягла вітчизняна та зарубіжна політична наука, метою дисертації є встановлення закономірностей генези політичної системи Угорської Республіки загалом та її основних складових – зміни форми державного устрою та управління, системи розмежування функцій влади, стратегічні пріоритети країни в зовнішній політиці, місце та роль Угорської Республіки в новій Європі.

Не претендуючи на вичерпне висвітлення усіх аспектів досліджуваної теми, автор визначив та обрав для себе такі основні дослідницькі завдання:

• проаналізувати сучасний стан історіографії, теоретично-методологічних засад у галузі вивчення політичних трансформацій в Угорщині новітнього часу;

• узагальнити висновки вчених-політологів, транзитологів, істориків, фахівців інших галузей знань щодо змісту й перспектив розвитку демократичних процесів в Угорщині; 

• класифікувати й систематизувати наявні концепції розбудови на демократичних засадах всіх гілок влади угорської держави, утвердження правової держави, створення громадянського суспільства;

• здійснити аналіз ефективності інтеграційної стратегії Угорщини щодо вступу до НАТО та ЄС;

• визначити роль і місце угорської етнонаціональної ідентичності у відносинах із сусідніми країнами і особливо Україною; 

• встановити етапи, закономірності та перспективи подальшого розвитку українсько-угорських відносин; 

• здійснити порівняльний аналіз результатів розвитку політичних інститутів, громадянського суспільства Угорщини з відповідними інституціями України;

• використовуючи метод експертної генерації ідей, вибудувати політологічну модель місця, ролі та значення Угорської Республіки в новій Європі.

Об’єкт дослідження: суспільство перехідного періоду на етапі об’ємної і комплексної трансформації на шляху від тоталітарної  до демократичної системи.

Предмет дослідження: політичні трансформації в Угорській Республіці на рубежі ХХ–ХХІ століть в контексті  демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи.

Методологія та методи дослідження.  При здійсненні дисертаційної роботи автор виходив з вимог загальнонаукових та філософських принципів пізнання – детермінізму, системності, синергетики та історизму – і  доречності використання міждисциплінарного підходу як методу комплексного аналізу політичних процесів. Дисертант використовував такі методи: кількісний, конфліктологічний, символічний, інтеракціонізм, структуралізм, постмодернізм, емпірико-аналітичний та структурно-функціональний методи. У більшості розділів  використано також метод порівняльного аналізу.

Хронологічні рамки дослідження визначені такими політичними подіями, як розпад Організації Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги, дезінтеграція СРСР та Югославії, проголошення та становлення незалежності України. Аналіз угорської внутрішньої та зовнішньої політики за період 1989–2003 рр., охоплений дисертаційним дослідженням, дає змогу зробити відповідні висновки й узагальнення щодо ефективності, дієздатності сформованої стратегії трансформації, дієвості політико-правових механізмів та інструментів її здійснення. Однак комплексний аналіз причин зміни суспільно-політичної системи, що відбулася в Угорщині на межі 80–90-х років, потребує звернення і до періоду 40-х та 50-х років, бо саме в цей період формувалися історичні, політичні, економічні, соціальні й гуманітарні передумови майбутнього краху соціалізму в Угорщині.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

• вперше у вітчизняній політологічній науці комплексно досліджено реальні політичні процеси переходу постсоціалістичної держави (Угорської Республіки) з одного стану (соціалістичного) до іншого (демократичного, що базується на верховенстві права та ринковій економіці). На прикладі Угорської Республіки, в контексті порівняльного аналізу з аналогічними перетвореннями в країнах ЦСЄ, зокрема й в Україні, виявлено багатоманітність, характерні особливості складових, які в остаточному плані спричинили  розбудову демократичної угорської держави, забезпечили її успішне входження в європейську спільноту;

• узагальнено теоретичний доробок угорських, українських, західних та східних, зокрема російських дослідників трансформаційних процесів в Угорщині наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть. Систематизовано новітні концепції, які впливають на розробку політики Угорщини щодо подальшого розвитку демократії, громадянського суспільства, правової держави, захисту прав національних меншин, що дало змогу дійти висновку про необхідність збереження в перехідний період за державою провідної ролі в підтримці принципово важливих, визначальних демократичних перетворень. Практично йдеться про те, що держава добровільно передає частину своїх функцій та повноважень громадянському суспільству як на рівні центральної, так і на рівні місцевої влади. У свою чергу, ці узагальнення дають можливість запропонувати і, власне, запровадити в політологічному дискурсі поняття “позитивної дискримінації держави стосовно громадянського суспільства” ( мається на увазі, що держава заради розвитку демократії добровільно частину своїх функцій делегує громадянському суспільству ) як обов’язкової умови демократичної спрямованості політичного процесу в перехідний період загалом;

• на прикладі політичних трансформацій Угорщини новітньої доби  обґрунтовано необхідність політичної структуризації постсоціалістичного суспільства, а на цій основі і парламенту, створення парламентської більшості та формування нею уряду. Відповідальність політичної сили – партії чи коаліції партій, які створили в парламенті більшість, за дію свого уряду створює основу для ефективної взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади, що у свою чергу є запорукою успішного здійснення політичних та економічних реформ, успішної інтеграції країни в євроатлантичні та європейські структури. Зроблено спробу порівняння зазначеної угорської практики суспільних трансформацій з відповідними перетвореннями, що мають місце в Україні;

• систематизовано і критично осмислено типологізацію основних моделей розвитку постсоціалістичних країн на перехідному етапі залежно від їх успіхів у реалізації політичних і економічних реформ;

• зроблено концептуальний висновок про те, що Угорщина як держава-кандидат на вступ до Євросоюзу із самого початку процесу інтеграції сконцентрувала свої зусилля на беззастережному й чіткому виконанні вимог ЄС до країн-аплікантів, а саме забезпечення відповідності політичного устрою в країні ознакам демократії, які визначено у фундаментальних документах Євросоюзу, створення соціально орієнтованої ринкової економіки. На досягнення цієї стратегічної мети і була спрямована діяльність Державних Зборів, уряду, органів місцевого самоврядування Угорської Республіки за широкої підтримки громадянського суспільства;

• вперше в українській політичній науці зроблено комплексний аналіз переговорного процесу про вступ до Євросоюзу держави ЦСЄ, а саме Угорщини, доведено необхідність адаптації більшості національних законодавчих актів до законодавства ЄС ще на етапі передвступних переговорів, визначено етапи інтеграції УР до ЄС. Встановлено, що проведення переговорів між ЄС і державами-кандидатами, об’єднаними у так звану Вишеградську групу, узгодження спільної євроінтеграційної політики  позитивно  вплинуло на вступ цих країн до Євросоюзу. І перше, і друге є  актуальним для України, на чому наголошується в дисертації, і якщо перше стосується тільки нашої держави, то друге пропонується врахувати в рамках розбудови співпраці країн ГУУАМ;

• визначено актуальні завдання українсько-угорських відносин на найближчі 3-5 років та  окреслено проблеми і невирішені питання, які мають місце у двосторонніх відносинах і за певних умов можуть почасти негативно вплинути на подальший їх розвиток. Запропоновано шляхи розв’язання означених проблем;

• здійснено порівняльний аналіз становища та соціальної ролі угорської національної меншини в Україні та української меншини в Угорщині як державотворчого фактору. В контексті угорської етнонаціональної ідентичності проаналізовано міждержавні відносини Угорщини із сусідніми державами, що має принципове значення для характеру цих взаємин;

• вперше в українській політології побудовано ф’ючерну модель місця та ролі Угорської Республіки в новій Європі.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що положення й висновки дисертації можна використати в підготовці узагальнюючих політологічних праць з теоретичних і прикладних питань політичної трансформації постсоціалістичних країн, а також праць із суміжних дисциплін. Матеріали дисертації можуть бути використані також при розробці спецкурсів з політології, державного управління, новітньої історії та історії міжнародних відносин у вищих навчальних закладах. Робота має практичне значення для дипломатів, особливо тих, хто працює в країнах ЦСЄ, працівників органів виконавчої, законодавчої влад і місцевого самоврядування, які займаються зокрема українсько-угорськими економічними, гуманітарними, військово-політичними, прикордонними зв’язками, для політиків та політологів, викладачів інших дисциплін суспільно-політичного циклу. Значну частину результатів дослідження, викладених у дисертації, було впроваджено в розробку концепції відносин України з країнами ЦСЄ, зокрема з Угорщиною. Цей документ розроблявся і був затверджений свого часу в МЗС України. Автор також брав безпосередню участь у розробці базових українсько-угорських документів, у роботі з підготовки засідань змішаних українсько-угорських комісій з торговельно-економічного співробітництва і захисту прав нацменшин.

Наукову апробацію та впровадження основних положень і результатів дисертаційного дослідження здійснено в персональній монографії “Сучасна Угорщина в контексті суспільних трансформацій”: Монографія / Ін-т політ. і етнонац. дослідж. НАН України. — К.: МАУП, 2004. — 480 с., в 31 наукових статтях, 26 з яких опубліковані у виданнях, визначених ВАК України фаховими. Результати дослідження заслуховувались на засіданнях відділу теоретичних та прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-теоретичних, науково-практичних конференціях та “круглих столах”. Серед них: ГУУАМ: проблеми та  перспективи розвитку транспортно-комунікаційних коридорів. ІІ Міжнародна науково-практична конференція, м.Ялта, 4-5 червня 2000 р.; Діалог цивілізацій: нові принципи організації світу. Всесвітня конференція, Київ, 24 травня 2002 р.; Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації, м.Київ, 23 травня 2003 р.; Наукова доповідь “Політика безпеки Угорської Республіки”, Центр ім. Вудро Вільсона, м.Вашингтон, США, жовтень 2002 р.; Міжнародна конференція з питань євроінтеграції, м.Варна, Болгарія, 24–25 січня 2003 р.; Конференція ОБСЄ з проблем расизму, ксенофобії, дискримінації і нетерпимості, м.Відень, Австрія, 4-5 вересня 2003 р.; “Розвиток і зміцнення громадянського суспільства, забезпечення основних прав людини і громадянських свобод”. Міжнародна науково-практична конференція, м.Київ, 13-14 квітня 2004 р.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 360 сторінок, 26 сторінок списку літератури, 5 сторінок додатків. Список використаних джерел містить 360 позицій. Додатки містять 9 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, розкрито зв’язок з певними науковими програмами, визначено мету, сформульовано основні завдання дослідження, розкрито його методологічну основу, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію.

У першому розділі — “Теоретико-методологічні засади дослідження”, що складається з трьох взаємопов’язаних підрозділів, розкрито теоретико-методологічний та фактологічний аспекти наукового аналізу проблем політичних трансформацій постсоціалістичних країн. Проаналізовано історіографію проблеми, сформульовано категоріально-понятійний апарат аналізу перехідних суспільств, запропоновано методологію дослідження політичних процесів у постсоціалістичних країнах безпосередньо в аспекті порівняльного аналізу. Дисертант зазначає, що політичні трансформації, які вже понад чотирнадцять років тривають в Угорській Республіці, перебувають у центрі уваги дослідників різних галузей знань, а найперше – угорських та зарубіжних політологів, істориків, економістів. Важливою темою наукової дискусії протягом цього періоду була переоцінка соціалістичного минулого країни, спроба пояснити феномен суспільних трансформацій у сучасній Угорщині. Угорські  вчені  Т. Валух,   Д. Дьарматі,   І. Пето,   М. Палашік,   З. Рірр,    Г. Фоглеін,      Е. Стандеішкі та інші в своїх працях обґрунтовано доводять, що одразу після Другої світової війни СРСР різними способами насаджував марксистсько-ленінську ідеологію та впроваджував соціалістичну політику в Угорщині. Я. М. Райнер, Е. Нідерхаусер у першу чергу розглядають події цих років в Угорщині в контексті перетворень, які відбувалися в Центральній та Східній Європі, та роблять висновок про те, що дії радянської адміністрації, яка “керувала” процесом насильного впровадження соціалізму в цих країнах, викликали у населення регіону обурення, яке час від часу виливалося  й у збройний опір.

Особливу увагу угорські вчені приділяють при цьому вивченню та поясненню суті подій революції 1956 року. Комплексному дослідженню цієї важливої теми присвячена велика кількість праць істориків, політологів, юристів, представників інших галузей знань. Це зокрема праці Ч. Бекеша, Т. Бецка, П. Жіманді, Т. Хернаді та інших угорських вчених.

Угорські політологи докладно розглядають також період власної вітчизняної історії після революції 1956 року, який тісно пов'язаний з діяльністю відомого політичного і громадського діяча Я. Кадара. Серед проблем, які викликають особливий інтерес угорських дослідників цього періоду їх вітчизняної історії, є спроба керівництва Угорської соціалістичної робітничої партії (УСРП) здійснити економічну реформу в країні у 60-х роках. Через певні політичні, ідеологічні, економічні причини ці спроби реформування не могли набути свого логічного завершення, бо вже тоді потрібні були суттєві політичні зміни. Додамо, зміни радикального, справді трансформаційного характеру, які, власне, мали місце згодом.

Ключовим елементом розбудови демократичної правової держави в постсоціалістичній Угорщині угорські вчені здебільшого визначають створення багатопартійної системи. Логічним продовженням наукових розвідок багатопартійної системи в Угорщині є дослідження ролі та місця парламентаризму в політичній системі угорського суспільства.  Різноманітні аспекти діяльності Державних Зборів Угорщини вивчали і вивчають політологи М. Біхарі, Ж. Енеді, Л. Кері, А. Корошені, Б. Покол,          П. Шмідт, Г. Тока та ін. В умовах парламентсько-президентської республіки надзвичайно цікавим, на думку угорських політологів, є інститут президентства в Угорщині, правова компетенція якого, згідно з нормами Основного Закону Угорської Республіки, є до певної міри обмеженою, та все ж забезпечує президенту країни дієві функції гаранта Конституції. Угорські дослідники політичних постсоціалістичних трансформацій дуже ретельно, починаючи з 1990 року, відстежують діяльність уряду країни, його історичну та структурну детермінованість, соціальні потреби трансформаційного періоду, відповідальність, а також конкретні аспекти роботи. І це зрозуміло, адже в умовах Угорщини уряд має надзвичайно великі повноваження; а головне – несе відповідальність за створення необхідних умов для економічного процвітання і демократичного розвитку країни. Угорські науковці здійснюють постійний моніторинг реформування та діяльності органів місцевого самоврядування. Серед питань, що з перших трансформаційних років постали перед угорськими політологами, чільне місце посідає становлення та подальший розвиток правової держави, громадянського суспільства в Угорщині.

Особливістю новітніх досліджень угорського суспільства є їх прикладний характер. Вирішенню науково-дослідних завдань формування сучасної демократичної правової держави, забезпеченню прав і свобод громадянина в Угорщині присвячено наукові праці вчених, які  автор  використовує  у  відповідному  розділі  монографії. Це, в першу чергу, Я. Кіш, Т. Палне,  Я. Рац, А. Шайо.

Політологічна картина трансформаційних перетворень в Угорщині була б не зовсім повною без висвітлення досліджень угорськими науковцями різноманітних аспектів процесів рекрутування і ротації політичної та економічної еліти у новітній період.  До найбільш фундаментальних праць, де розглядається ця проблематика, можна віднести праці А. Бозокі, Л. Леньдєла,  Т. Сіра.

З перших років розбудови нової Угорщини важливою темою наукової дискусії угорських вчених є обґрунтування засад зовнішньої політики країни, основними елементами якої була і є інтеграція у євроатлантичні та європейські структури, розвиток дружніх відносин із сусідніми країнами і захист прав угорської меншини, яка проживає за кордоном.  Ці три взаємопов’язані проблеми є найбільш визначальними у внутрішній і зовнішній політиці Угорської Республіки.

Певну увагу дослідженням політичних трансформацій в Угорській Республіці приділяють   і   російські   науковці,  зокрема  О. Богомолов,  В. Бредова, С. Глінкіна,       А.  Дриночкін,  Б. Желіцкі,    А. В. Забелін,   І. А. Казьмін,   Ю. Монич,   Д. Пяцоло,          М. А. Усієвич та ін. Характерною рисою більшості праць названих науковців є дослідження політичних та економічних трансформацій у країнах ЦСЄ, у тому числі і в Угорщині, розширення НАТО, ЄС за рахунок країн ЦСЄ, а також те, як Росія повинна узгоджувати свої геополітичні інтереси в центрально-східноєвропейському регіоні з урахуванням  нового статусу країн цієї частини Європи.

Політичні перетворення, що дотепер відбуваються в Угорщині, досить широко відображено і в дослідженнях західноєвропейських та американських політологів-міжнародників, істориків, соціологів, правознавців. Найширшим при цьому є аналіз угорської тематики в контексті наукових розвідок трансформацій, які відбуваються в країнах Центральної та Східної Європи. Як правило, ці дослідження здійснюються вченими — вихідцями із постсоціалістичних країн, що цілком природно.

У багатьох оригінальних наукових розвідках розглядається власне досвід у цій царині Угорської Республіки. Західну політичну думку цікавить насамперед становлення демократії в Угорщині. Цій темі присвячено праці Адаір Біанка Л., Бозокі А., Бунце Валеріє, Чанді Маріа, Гриллі ді Кортона Піетро. Політичні перетворення в угорському суспільстві досліджували політологи Арато Андрев, Батт Джуді, Кох Террі, Фурлонг Анді; діяльність уряду — Вашш Ласло, Фітцмауріце Джон; формування та становлення постсоціалістичної еліти, громадянського суспільства — Гілл Граме, Хіглей Джон, Пакулскі Яан, Веселовскі Влодзіміерз. Великий інтерес до проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції Угорщини  виявляють і такі  західні  вчені, як  Р. Кеохане,        П. Тейлор, С. Хаггард, С. Хоффман, А. Фішлоу та ін.

В українській політичній науці, якщо порівнювати з іншими країнами, проблематика політичної трансформації в Угорщині досліджена, однак недостатньою мірою. Протягом останнього десятиріччя з'явилося лише кілька політологічних та історичних праць, де розглядаються проблеми угорського реформаційного процесу загалом. Серед них насамперед потрібно назвати дисертаційне дослідження Е. Кіш, в якому вивчається діяльність інститутів влади Угорщини у 60–80-х роках ХХ ст. Цей автор також аналізує політичні трансформації в Угорщині в контексті загальноєвропейської інтеграції на зламі тисячоліть у розділі монографії “Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний та прикладний аспекти”. Українсько-угорським відносинам присвячена монографія О. Задорожнього “Україна – Угорщина: міст до наступного тисячоліття”, яка носить скоріше науково-публіцистичний характер. Український дослідник Лущаг В.І. проаналізував системну кризу тоталітарного режиму в Угорщині в період 1949 – 1956 років.

Більш докладно українські вчені досліджують політичні трансформації, які відбуваються в країнах Центральної та Східної Європи, зокрема і в Угорщині.  В цьому контексті розглядаються політика країн ЦСЄ щодо європейської та євроатлантичної інтеграції, визначення  впливу входження країн регіону до НАТО та ЄС на  стан національної безпеки, економічного розвитку цих держав. Досліджуються також  процес становлення в країнах ЦСЄ  демократичних політичних інститутів, формування національної політичної та економічної еліт, розвитку громадянського суспільства,  побудова та ствердження правової держави. Як правило у цих роботах досвід країн ЦСЄ використовується для обґрунтування тих чи інших пропозицій щодо реформування українського суспільства (Бабкіна О.В., Горбатенко В.П.,  Дергачов О.П., Ковальова О.О., Курас І.Ф., Макаренко Є.А., Михальченко М.І., Пасько Я.Л., Рудич Ф.М., Якушик В.М., Яровий В.І. та ін.).

Велику увагу українські науковці приділяють етнополітології, міжнаціональним відносинам, національним меншинам. Серед наукових досліджень, які допомогли дисертанту розібратися у цій складній, принципово важливій для вивчення політичних трансформацій в Угорщині темі слід  назвати роботи Євтуха В.Б., Кураса І.Ф., Левенця Ю.А., Майбороди О.М., Нагорної Л.П., Оніщенко І.Г., Панчука М.І., Шаповала Ю.І., Шкляра Л.Є.

Джерельну базу дослідження становлять Конституція, закони Угорщини,  інші політико-правові акти щодо політичних трансформацій в Угорщині, інтеграції країни до НАТО та Європейського Союзу, відповідні документи і матеріали комітетів Державних Зборів Угорщини, міністерств внутрішніх справ, зовнішньої політики, Державного управління у справах національних меншин Угорщини, інших органів влади, відповідальних за здійснення  політичних реформ у країні. Розширенню джерельної бази сприяло використання дисертантом офіційних періодичних видань ОБСЄ, Євросоюзу, аналітичної служби ЄС “Євробарометр”, Всесвітнього банку, публікацій міжнародних неурядових дослідницьких організацій. Важливими інформаційними джерелами стали статистичні матеріали угорського та українського державних комітетів статистики, а також результати соціологічних досліджень угорського центру ТАРАКІ, матеріали угорської, української та зарубіжної преси. До наукового вжитку запроваджено архівні матеріали МЗС України, а також документи із поточного архіву Посольства України в Угорській Республіці, значну кількість наукової, спеціальної літератури, зокрема виданої угорською мовою.

Спираючись на історіографічний аналіз матеріалу, дисертант розкрив методологію міждисциплінарного підходу до дослідження трансформаційних процесів, обґрунтував вибір  системи понять і методів дослідження.

У другому розділі – “Генеза політичної системи Угорської Республіки”, який складається з двох підрозділів, з метою визначення історичних, політичних, економічних, соціальних і гуманітарних причин зміни суспільно-політичної системи в Угорщині проаналізовано процес становлення соціалістичного ладу в Угорщині, дії СРСР щодо привнесення в Угорщину радянської соціалістичної моделі державного устрою. Показано, що подальший розвиток угорського суспільства по шляху копіювання чужого досвіду врешті-решт призвів до системної кризи в Угорщині, яка у свою чергу стала основною причиною зміни суспільно-політичної та економічної системи в країні. Іншими словами, причину розвалу соціалістичного ладу треба шукати у самій його природі, яка і за формою, і за змістом була глибоко неприйнятною для угорського народу, інших Європейських спільнот.

У першому підрозділі другого розділу дисертант звертається до аналізу соціалістичної моделі політичної системи  в Угорщині та виокремлює два етапи радянського панування в країні. На першому (кінець 1944 р. – середина 1947 р.) було здійснено спробу побудови у країні народної демократії. На другому етапі (середина 1947 р. – 1956 р.) насильно було  впроваджено так званий сталінський соціалізм, що базувався на відвертому терорі, нехтуванні будь-яких прав людини тощо. Цей період завершується угорською революцією 1956 року, яка показала, що соціалізм в Угорщині тримався головним чином за рахунок присутності Радянської Армії. Трудящі Угорщини ще раз довели, що свободу можна здобути тільки в боротьбі, що вона ніколи не буде подарована згори. Для демонтажу тоталітарної системи використовувалися форми суспільно-громадської організації, що базувалися на принципах прямої демократії та об'єднували весь робітничий клас.  Трудящі Угорщини виявилися здатними не лише зруйнувати старий порядок, але й формально за кілька днів створити новий більш демократичний. Робітничі ради були переможені тільки військовою силою наддержави. Дисертант робить припущення, що якби вони мали можливість розвиватися, їхній потенціал був би націлений на створення дійсно демократичного  суспільства.

У другому підрозділі другого розділу розглянуто кризу соціалістичної  моделі в Угорщині та пошуки альтернатив розвитку суспільства. Тут також аналізується наступний, третій етап радянського володарювання в Угорщині. На цьому етапі (1956 р. – середина 80-х років) Угорщина будувала  так зване розвинене соціалістичне суспільство. На початку 60-х років внутрішні ресурси системи, яка була побудована на директивній плановій економіці, суцільній державній власності на засоби виробництва, вичерпалися і вона почала давати серйозні збої. Зниження темпів економічного розвитку, дефіцит товарів широкого вжитку та продуктів харчування, слабка забезпеченість соціальних програм для населення потребували радикального реформування народногосподарського комплексу. Тому Угорщина фактично першою з країн соціалістичної системи ще на початку 60-х років приступила до розробки реформи господарського механізму, основною метою якої було створення умов для інтенсифікації виробництва, зростання продуктивності праці, а також матеріального заохочення працівників до творчої та результативної роботи. Реформа передбачала також надання більшої самостійності підприємствам у здійсненні управління виробництвом, а також робила їх менш залежними від центральних органів управління. Таким чином, роль і функції центрального планування та директивного управління значно зменшувалися. На передній план виходили проблеми товарно-грошових відносин, практично йшлося про запровадження деяких елементів ринкової економіки, про що тоді навіть боялися говорити. Проте спроби реформування соціалістичної економіки були ініційовані згори, торкалися лише окремих елементів системи, а не її фундаментальних, основоположних засад. А відтак через певні політичні, ідеологічні, економічні причини ці  реформи не могли отримати свого логічного завершення, бо вже тоді потрібні були відповідні політичні зміни. Звичайно, в умовах, коли соціалістична співдружність була сильна, як ніколи, це питання ще не могло стояти на порядку денному. Водночас невдалі спроби реформування суспільства ще раз переконали тих вчених, політиків, які шукали вихід із глухого соціалістичного кута, що косметичними заходами змінити ситуацію на краще, фактично, не можна. І все ж намагання  угорців у середині 60-х років щодо реформування суспільної системи і відносин підштовхнули реформаторів кінця 80-х – початку 90-х до справжніх трансформацій соціалістичних суспільств як в Угорщині, так  і поза її межами.

У середині 80-х років угорський соціалізм переживав всі ознаки системної кризи. Керівництво країни, пам'ятаючи події 1956 року, продовжувало політику підтримання високого життєвого рівня за рахунок насамперед іноземних кредитів. Обсяг заборгованості країни у 80-ті роки збільшився удвічі, її сума дорівнювала річному національному доходу країни. На той час Угорщина мала найвищу заборгованість на душу населення серед соціалістичних країн. Все це призвело до значного дефіциту державного бюджету країни, до інфляції, зниження купівельної спроможності населення, підвищення безробіття. У суспільстві знову заговорили про кризу довіри до влади. Узагальнені результати досліджених матеріалів дали авторові можливість оцінити і довести те, що в середині 80-х років угорське суспільство було готове до найкардинальніших дій щодо зміни суспільного ладу. Зупинка була лише за одним – Угорщині належало позбутися впливу з боку СРСР. Тому прихід до влади в Кремлі М. Горбачова, перебудовні процеси в СРСР надали можливість Угорщині, як і іншим соціалістичним країнам Європи, розпочати  демонтаж тоталітарної системи та прискорити процес демократизації суспільства.

У третьому розділі — “Сучасна політична система угорської республіки: тенденції становлення”, який складається з восьми підрозділів, проаналізовано досвід трансформації політичної системи Угорщини новітньої доби, основні напрямки якої ґрунтувалися на фундаментальних ознаках демократії – принципу поділу функцій влади і дотримання основоположних прав громадян. Об’єктом вивчення тут були багатопартійна система, парламент, інститут президентства, уряд, органи місцевого самоврядування, система судової влади, громадянське суспільство, політична та економічна еліта та ін. Основоположні права громадян включали громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні, а також права меншин.

У першому підрозділі автор детально розглядає процес формування і розвитку багатопартійної системи в Угорщині. Ключовим елементом розбудови майбутньої демократичної правової держави на теренах постсоціалістичної Угорщині реформатори визначили створення багатопартійної системи. Автором встановлено такі інституціональні фактори, які суттєво вплинули на формування й розвиток  багатопартійної системи в Угорщині. По-перше, наявність у країні певної кількості населення, яке поділяло ідеологічні позиції соціалістичного режиму або було пов'язане з його організаційними та матеріальними ресурсами, а тому й стало базою для партій лівого спектру. По-друге, масові рухи за демократію, що набули значного розвитку в середині 80-х років, послужили основою для створення різноманітних партій демократичного спрямування наприкінці 80-х. По-третє, реанімація так званих історичних партій, зокрема, які де-юре не були розпущені чи заборонені, але де-факто перестали існувати починаючи з кінця 40-х років. По-четверте, у парламентсько-президентській республіці вибори до Державних Зборів Угорської Республіки є надзвичайно потужним стимулом для створення політичних партій.

У цьому підрозділі зроблено спробу обґрунтувати і запропонувати власне бачення типології партій, їхню самоідентифікацію, ідеологію, соціальну базу, передвиборну програму, роль у парламенті, а також взаємовідносини між партіями. Водночас, зважаючи на умовність такого поділу, партія, яка розташована на правому спектрі одного партійного угруповання, може бути ближчою до партії лівого спектра сусіднього угруповання, ніж до якоїсь партії власного угруповання. Це особливо характерно в ситуації, коли після виборів виникає потреба у створенні коаліційного уряду.

Доведено, що за роки перетворень політичні партії в Угорщині стали потужним фактором як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Від того, як партійна коаліція, що перебуває при владі, вирішує соціально-економічні проблеми в країні, як відстоює інтереси держави на міжнародній арені – залежить авторитет її партій, уподобання, симпатії електорату. Лозунг “більше реформ” змінився на бажання населення бачити стабільну та ефективну владу, зусилля якої спрямовані на вирішення повсякденних соціальних проблем кожного члена суспільства.

У другому підрозділі третього розділу автор досліджує стадії становлення і розвитку парламентаризму в Угорщині. Однопалатний парламент Угорщини є найвищим інститутом державної влади, що не підпорядковується жодному іншому державному органу. Його виняткове становище полягає в тому, що він є єдиним законодавчим органом країни. Відповідно до вимог розподілу функцій органів державної влади в Конституції та відповідних законах визначено основні призначення, функції та коло діяльності, вид парламенту. При цьому за ним залишається основна, з позиції управління державним життям, правомочність. Важливо наголосити, що в усі роки побудови нового суспільства Державні Збори Угорщини відігравали і відіграють консолідуючу роль в суспільстві. Розроблена та впроваджена в життя практика створення в парламенті більшості, яка у свою чергу формує уряд більшості, унеможливлює проблему протистояння гілок влади і створює умови для конструктивної та плідної співпраці. Дієздатність більшості забезпечується підписанням коаліційної угоди, в якій об'єднуються ті програми, з якими партії йшли на вибори. Цей документ і є основою для розробки, а потім прийняття парламентом програми діяльності коаліційного уряду. Таким чином, спочатку приймається програма, під яку формується уряд, далі він розробляє на її основі програму своєї власної діяльності та затверджує її у парламенті. На нашу думку, там, де парламент справді функціонує на демократичних засадах, про що переконливо свідчить досвід Угорщини, створено більш дієві умови для розвитку ринкової економіки та громадянського суспільства.

У третьому підрозділі третього розділу автор розглядає процес становлення та утвердження інституту президентства в Угорщині. Акцентовано увагу на тому, що на сучасній політичній мапі Європи Угорська Республіка, за визнанням більшості науковців, які займаються дослідженням проблематики державного устрою, є найяскравішим прикладом практичної реалізації моделі парламентсько-президентської республіки. В цих умовах вартий уваги, з погляду дослідника, феномен інституту глави угорської держави як найвищої посадової особи, правова компетенція якого, згідно з нормами Конституції Угорської Республіки, до певної міри обмежена, однак забезпечує президенту дієві функції верховного керівника або навіть “батька нації”. На основі  аналізу досвіду становлення інституту президентства в Угорщині, його конституційно-правових та практичних засад функціонування зроблено спробу порівняти його з українською практикою президентства, що є особливо актуальним для України з огляду на дискусію, яка розгорнулася в країні у зв’язку з ініціюванням певними політичними силами запровадження політичної реформи .

У четвертому підрозділі третього розділу автор акцентує увагу на модернізації функцій уряду Угорської Республіки в досліджуваний період. Показано, що парламентсько-президентська система влади, яка діє в Угорщині, надає урядові надзвичайно великі повноваження і робить його помітно відповідальним за створення необхідних умов для стабільного економічного  і демократичного розвитку країни.

Повна зміна загального трансформаційного вектора означала для Угорщини повернення до свого досоціалістичного минулого з його розмаїттям суспільних традицій та структур, але й з урахуванням того досвіду, який за ці роки здобули європейські держави, що йшли іншим шляхом суспільно-політичного розвитку. Парадигмою державотворення в Угорщині було визначено організацію влади за схемою: громадянин — суспільство — держава. Саме реалізація цієї схеми викликала й викликає до сьогодні суперечки серед провідних політичних партій Угорщини. Не просто було знайти і баланс різних гілок влади як головного гаранта демократії. В результаті довготривалих дискусій угорці відмовилися від інституту “сильного” президента й створили біполярну систему влади, в якій ключові ролі відіграють парламент і виконавча влада при відповідному контролі за дотриманням Конституції з боку Президента та Конституційного суду.

Вищий орган виконавчої влади в Угорщині формується на парламентських засадах і створюється з представників однієї або кількох партій, які мають більшість у парламенті. Такий уряд є відповідальним перед парламентом і може бути відправлений ним у відставку. Парламент не тільки творить закони і приймає бюджет, а й спрямовує та контролює діяльність уряду. Формування уряду в Угорщині на парламентських засадах полягає в тому, що персональний склад виконавчої влади певною мірою відображає партійну структуру парламенту — до уряду входять представники партії або партій парламентської більшості, які, керуючись вимогами партійної дисципліни, здійснюють волю своєї фракції. Дієвість такого механізму очевидна.

Зроблено висновок про те, що досвід постсоціалістичних перетворень в Угорщині ще раз підтверджує необхідність чіткого правового регулювання діяльності уряду, його взаємовідносин із парламентом та президентом. Формування уряду парламентською більшістю є ключовою умовою для забезпечення ефективної роботи вищого органу виконавчої влади, відіграє позитивну роль у справі розбудови правової держави і ринкової економіки.

У п’ятому підрозділі третього розділу досліджується трансформація функцій органів місцевого самоврядування в сучасній Угорщині. Автором виокремлено такі напрями практичних дій щодо реформування органів самоврядування:

• надання місцевим органам влади максимальних можливостей самостійного законодавчого і практичного вирішення екологічних, ресурсозберігаючих, правозахисних та інших проблем;

• розв'язання проблеми максимальної самозабезпечуваності на рівні місцевих громад і адміністративно-владних самоврядних структур;

• урахування динамічного характеру суспільного розвитку на локальному рівні та постійного ускладнення й наростання глобальних проблем;

• всебічне сприяння активізації участі органів місцевого самоврядування в розширенні системи міжнародних організацій місцевих влад.

Зазначимо, що для України в досвіді реформування системи органів місцевого самоврядування Угорщини цікавим є створення дворівневої системи управління: центр — орган місцевого самоврядування, відносини між державними адміністраціями округів та столиці і місцевою владою, передача державою багатьох функцій в управління громадам, створення умов для залучення національних та етнічних меншин до вирішення місцевих проблем.

У шостому підрозділі третього розділу автор звертає увагу на розбудову правової держави і забезпечення права людини як основи формування демократії в Угорській Республіці. Проблема розбудови правової держави, забезпечення прав і свобод людини для сучасної Угорської держави і суспільства набуває нині особливого значення. Суть її полягає у недостатньому забезпеченні прав людини, що виявляється як у певних труднощах практичної реалізації деяких прав і свобод, закріплених у Конституції Угорської Республіки, так і в незадовільному стані їх захищеності. Такий стан справ можна пояснити тим, що основні передумови ефективного забезпечення прав і свобод особи, якими є вільне громадянське суспільство і демократична правова соціальна держава, перебувають в Угорщині у процесі становлення. Досліджуючи тему становлення  правової держави, автор детально розглядає створення в Угорщині дієвого механізму забезпечення прав людини через Конституційний суд, судову систему влади, інші державні органи, громадські організації. Водночас формування потужної законодавчої бази, приєднання до основних міжнародних документів, що регламентують права людини і забезпечують започаткування діяльності відповідних державних та громадських інституцій, ще не гарантує того, що автоматично обстоюються основні права людини. На жаль, рудименти соціалізму мають досить серйозний вплив на угорську дійсність і після більш як чотирнадцяти років трансформації. Так, пересічні громадяни сприймають політичні та соціально-економічні зміни в державі через призму  все ще вчорашнього суспільства, його стану і характеру. На жаль, не готовою до позитивної дискримінації щодо забезпечення прав людини виявилася і політична еліта суспільства.

У сьомому підрозділі третього розділу показано значущість процесів формування громадянського суспільства в Угорщині, його структури, інститутів  на етапі перехідного періоду для створення демократичного суспільства. Наголосимо, що із самого початку політичних та економічних перетворень в Угорщині урядовці, політики, громадськість багато уваги приділяють становленню громадянського суспільства. Трансформаційна парадигма тут, як вказувалося, розвивається у трикутнику громадянин – суспільство – держава. У цій схемі громадянин не випадково поставлений першим: саме він є основою і громадянського суспільства, і держави.  

У підрозділі зроблено аналіз класової структури угорського суспільства, проявів аномії як реакції на процеси трансформацій та революційних подій, які час від часу відбувалися і відбуваються  в Угорщині. На основі цього аналізу зроблено висновок про те, що в результаті зміни суспільного ладу в 90-х роках у країні створюються умови для утвердження у значної, найперше, свідомої частини населення активної громадянської позиції, що є запорукою формування людини-громадянина.

Цікавим є і таке спостереження. Дехто з тих, хто в 1988 році в Угорщині був прихильником громадянського суспільства, коли прийшов до влади у 1990 році, як виявилося, не дуже був схильний втілювати у життя задекларовані раніше сентенції. Нові господарі угорської держави  прагнули до реваншу, до чисток і покарань представників колишньої влади, а орієнтація на громадянське суспільство не давала такої можливості з урахуванням захисту прав людини та інших демократичних цінностей. На їхню думку така відкритість ставила під загрозу  роками омріяну монополію на владу. Поборникам економічного лібералізму, які вчора закликали у своїх програмах та деклараціях до громадянського суспільства як до єдино можливого середовища для створення ринкової економіки, суспільство, в якому диктату держави протистоять профспілки, екологи, різні асоціації та спільноти, почало здаватися розкішшю, яку можуть дозволити собі тільки  високорозвинені західні держави. Як їм вважалося, на початковому етапі можна було обійтися сурогатним громадянським суспільством, основним завданням якого буде захист власності, таким чином, вони прагнули ізолювати значну частину суспільства від активної участі у політичному житті, не розуміючи, що самого лише тонкого прошарку легітимності, здобутої за допомогою демократичних виборів, може не вистачити для населення, що потерпає від впровадження економічних реформ.

Однак чим далі угорське суспільство просувається по шляху політичних та економічних реформ, тим активніше заявляє про себе громадянське суспільство. Саме становлення інституцій громадянського суспільства, забезпечення прав людини, демократичних свобод є основною передумовою для входження Угорщини в політико-правовий, економічний та гуманітарний європейський простір. Без реальних результатів на цьому шляху, як засвідчила практика, марно розраховувати на визнання країни демократичною державою з ринковою економікою.

У  восьмому підрозділі третього розділу автор досліджує сучасну угорську політичну та  економічну еліту як рушійну силу  трансформаційних процесів у країні. Аналіз суспільно-політичної практики постсоціалістичних держав у Центральній та Східній Європі свідчить про те, що на кожному етапі трансформації еліта суспільства відігравала і відіграє визначальну роль у політичному, економічному та культурному житті цих держав. Соціально-політичні перетворення в Угорщині значною мірою підтверджують цю тезу. На основі здійсненого аналізу автор робить узагальнення про те, що процес формування нової політичної та економічної угорської еліти ще не завершився, хоч угорці завдяки досить послідовному курсу на демократизацію суспільства змогли досягти значних успіхів на цьому шляху. Ядро політичної та економічної верхівки Угорщини фактично вже сформувалося. Не дивлячись на  зміну урядів, коаліційної більшості в Державних Зборах, основні актори на політичній та економічній сценах країни залишаються незмінними, що сприяє тому, що політична та економічна стабільність в Угорщині, хоча і далека від ідеалу, але вона все ж достатня, щоб рухатися вперед і забезпечувати достойний рівень життя угорському народу.

У четвертому розділі  “Стратегічні пріоритети Угорщини в зовнішній політиці: загальне і особливе” вивчено докорінні зміни, які відбулися у сфері міжнародних відносин УР розпочинаючи з 1990 року. Так, із самого початку перетворень всі уряди Угорщини в зовнішньополітичній діяльності визначали такі три пріоритети: інтеграція до європейських та євроатлантичних структур, розвиток добрих відносин із сусідніми країнами та захист прав угорської меншини, що проживає за кордоном. Слід зазначити, що в Угорщині на відміну від України ніколи не говорили про багатовекторність зовнішньої політики, а чітко дотримувалися визначеного курсу, що й привело до позитивних результатів.  

Проте кожен уряд визначав серед названих пріоритетів і основний. Так, уряд Й. Анталла велику увагу приділяв насамперед угорській меншині, яка проживає за кордоном. На ці цілі виділялися величезні кошти, було створено відповідні державні інституції, що займалися забезпеченням захисту прав цієї категорії угорців. Після приходу до влади 1994 року урядової коаліції Угорської соціалістичної партії та Союзу вільних демократів (УСП–СВД) два останні пріоритети були підпорядковані прагненню Угорщини якомога швидше вступити до НАТО та ЄС. Уряд В. Орбана (1998–2002 рр.) основний наголос зробив на інтеграції до євроатлантичних структур та на захисті прав угорської меншини, що проживає за кордоном. Для уряду П. Меддєші основним пріоритетом також стала інтеграція Угорщини в Євросоюз.

У першому підрозділі четвертого розділу досліджено процес інтеграції Угорщини в європейські та євроатлантичні структури, доведено, що ідея “європеїзації” з самого початку трансформаційного процесу в Угорщині є потужним мобілізуючим фактором постсоціалістичних перетворень. Цій стратегічній зовнішньополітичній меті було підпорядковано політичну поведінку угорської еліти, серед населення країни послідовно велась також пропаганда переваг євроінтеграції. На початку 90-х років зовнішню політику Угорщини було підпорядковано насамперед реалізації євроатлантичної ідеї. Розглядаючи НАТО як найефективнішу структуру колективної безпеки Європи і вагому складову системи загальноєвропейської безпеки, керівництво Угорщини вступом до Альянсу мало на меті забезпечити свою незалежність, демократичний розвиток і територіальну цілісність, зміцнити гарантії зовнішньої безпеки, протидіяти виникненню нових загроз стабільності та безпеці в регіоні Центральної і Східної Європи, а також використати досвід і допомогу країн – членів спільноти в розбудові власних збройних сил та інших силових структур.

Дослідження підтверджує правильність зробленого автором припущення, що членство в НАТО Угорщини суттєво вплинуло на процес "повернення угорців до Європи", допомогло країні не тільки підвищити міжнародний авторитет, а й створити умови для зміни вектора економічного співробітництва із Сходу на Захід. В результаті втрата традиційних для угорських товаровиробників ринків збуту, інвестиційних джерел та постачальників життєво важливих товарів і послуг не викликала в Угорщині економічного колапсу і пройшла без соціальних вибухів та серйозних непорозумінь. Угорщина утвердилася як один із регіональних лідерів серед країн ЦСЄ. Саме їй належить ініціатива створення цілої низки регіональних спільнот, мета яких –  зміцнення політичного та економічного співробітництва. Ставши членом Північноатлантичного альянсу, Угорщина активніше здійснює політику захисту прав своєї національної меншини, яка проживає в інших країнах.

Вивчення угорського досвіду євроатлантичної інтеграції дало авторові змогу виокремити деякі негативні наслідки членства країни в НАТО, що має практичне значення для України, яка задекларувала своє бажання найближчим часом стати членом альянсу. Як не парадоксально, вступ країни до НАТО не посилив безпеку Угорщини. Йдеться насамперед про те, що ні структура угорської армії, ні рівень її боєздатності та озброєння, військової техніки не відповідають поки що стандартам НАТО. У разі агресії, на думку міністра оборони Угорщини Ф. Юхаса, країну не зможе захистити навіть Північноатлантичний альянс, оскільки країна не має необхідної для цього військової інфраструктури. Наступною загрозою національній безпеці Угорщини є міжнародний тероризм, який з гіпотетичної небезпеки перетворився на реальну у зв'язку з участю угорських збройних сил у військових діях НАТО в Югославії та Іраку. Угорці розуміють, що коли з боку сербських чи іракських терористів лунає загроза на адресу США, то це повною мірою стосується і Угорщини. Водночас Угорська Республіка має набагато менше військово-технічних можливостей протистояти будь-яким проявам тероризму порівняно зі своїми більш потужними партнерами по Альянсу. Проблематичним є і питання розміщення ядерної зброї на території Угорщини. Пересічні громадяни в Угорщині дедалі більше розуміють, що натовське членство не поліпшить їхнього життєвого рівня, оскільки потребує від країни витрачати кошти на закупівлю озброєння за кордоном, у західних країн, на утримання угорських армійських підрозділів, які беруть участь у воєнних операціях Альянсу в гарячих точках планети, на інші військові витрати. Із зменшенням військової загрози з боку гіпотетичних ворогів (Росія, Румунія) угорське суспільство не дуже розуміє, від кого НАТО захищатиме країну і навіщо витрачати величезні кошти на забезпечення членства.

Членство Угорщини в НАТО значно прискорило переговорний процес щодо вступу країни до ЄС. Угорці з самого початку трансформаційних перетворень були переконані, що європейська інтеграція — це магістральний напрям розвитку континенту, який визначає як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого створення у 1957 р. Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент нової архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою Угорщини, найкращим способом реалізації національних інтересів — побудови економічно розвиненої й демократичної угорської держави, зміцнення її позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Автором розкрито такі три стратегічні цілі вступу Угорщини до ЄС:

• по-перше, зміцнення своїх власних демократичних та ринкових інституцій;

• по-друге, внесення до західноєвропейського дискусу та західноєвропейського визначення сучасної Європи нового як позитивного, так і негативного історичного досвіду, який Угорщина набула за останні десятиріччя;

• по-третє,  прискорення й зміцнення процесу демократичної реконструкції регіону та побудови нового європейського ладу.

Також виокремлено чотири етапи процесу інтеграції Угорщини до Європейського Союзу, кожен з яких відобразив відповідну еволюцію спільної східної політики ЄС, а також процес розробки й реалізації євроінтеграційної стратегії угорського уряду. На першому етапі (1986–1990 рр.) угорці започаткували діалог з ЄС і задекларували своє бажання з часом стати повноправним членом європейської спільноти. На другому етапі (1991–1994 рр.) угорці разом з ЄС активно працюють над складанням та підписанням Європейської угоди про асоціацію. На цей період припадає також визначення та затвердження критеріїв вступу до ЄС, з допомогою яких оцінювалась готовність країни-кандидата стати членом спільноти. На третьому етапі (1994–1997 рр.) Угорщина подала заяву з проханням прийняти її до Євросоюзу, водночас, з одного боку, експерти ЄС розпочали моніторинг відповідності копенгагенським критеріям політичних, соціально-економічних реформ, які відбувалися в країні, а з другого – угорський уряд, парламент прагнули в максимально короткі терміни імплементувати вимоги спільноти щодо майбутнього членства. Четвертий етап (1997–2004 рр.) характеризується активним переговорним процесом між Угорщиною та ЄС, основним завданням якого є розробка механізмів практичного приєднання країни до Євросоюзу. В Угорщині також тривало подальше реформування політичної, економічної, соціальної, юридичної, гуманітарної сфер суспільства з метою максимально гармонізувати їх з відповідними сферами ЄС.

Встановлено, що позитивну роль у євроінтеграційних прагненнях Угорщини відіграли  корпоративна відповідальність уряду та міжвідомча координація. Розробка питань, вирішити які на рівні одного міністерства неможливо, а також розв’язання міжвідомчих проблем в Угорщині покладається на спеціальну Міжвідомчу комісію у справах європейської інтеграції, до якої входять представники міністерств та інших вищих органів державної влади. Комісія покликана координувати розробку урядових рішень і визначати завдання, пов'язані з виконанням Європейської угоди. Розробка директив з ведення угорською стороною переговорів про приєднання було основним завданням 27 міжвідомчих робочих груп, створених у рамках Міжвідомчої комісії. Розгалужена система інститутів, які займаються проблемою інтеграції Угорщини до ЄС, дає можливість ефективно коригувати політику Угорської Республіки відповідно до вимог Єврокомісії. Діяльність всіх цих інституцій не втратила свою актуальність і після 1 травня 2004 року коли Угорщина стала повноправним членом ЄС, однак практика здійснення євроінтеграції безумовно змусить Угорщину внести суттєві корективи в їх структуру, функції та роботу.  В дисертації автор також називає і проблемні наслідки приєднання Угорщини до ЄС.

У другому підрозділі четвертого розділу автор дисертаційного дослідження приділяє увагу наступній складовій основних пріоритетів зовнішньої політики Угорщини, а саме: міждержавним відносинам Угорщини із сусідніми країнами в контексті угорської етнонаціональної ідентичності. З’ясовано, що ці взаємовідносини Угорщини із сусідніми країнами великою мірою залежать від становища угорської національної меншини, що проживає в цих державах, та ставлення до неї офіційних органів. У свою чергу, і перше, й друге тісно пов'язані з проблемою угорських територій, історія яких починається з 20-х років минулого століття. Саме після підписання Тріанонського мирного договору (4 червня 1920 р.)  Угорщина втратила значну частину своєї території, на якій і нині проживає близько трьох мільйонів угорців. Узагальнені результати дали можливість виокремити дві групи сусідніх з Угорщиною країн: до першої входять Австрія, Словенія, Україна та Хорватія, в яких становище угорської національної меншини відповідає вимогам Ради Європи, і з якими  встановлені і розвиваються добросусідські відносини, до другої входять Румунія, Сербія, Чорногорія та Словаччина.  В цих державах є певні проблеми з реалізацією прав угорської національної меншини, що спричиняє час від часу непорозуміння у двосторонніх відносинах з Угорщиною.

Зазначене підтверджує зроблене автором припущення, що, підпорядкувавши два основні пріоритети зовнішньої політики – безпроблемні відносини із сусідніми країнами та захист прав угорської діаспори третьому, а саме – європейській та євроатлантичній інтеграції, владне керівництво Угорщини врахувало, з одного боку, одну з найважливіших вимог до країн – кандидатів на членство в Організації Північноатлантичного договору і Європейському Союзі (відсутність суперечок із сусідами), а з другого – використало існуючу ситуацію та прийняті європейськими організаціями документи (Рамкову конвенцію про захист національних меншин, Європейську хартію про регіональні мови або мови меншин, Європейську хартію про місцеве самоврядування, Рекомендацію № 1201 ПАРЄ) для максимального забезпечення прав угорців, що проживають за кордоном. Останнє питання є особливо важливим з огляду на увагу, яка приділяється йому усіма політичними партіями Угорської Республіки, а також громадськістю. Саме цим пояснюється те, що для УР добросусідські відносини означають передусім урегульованість проблеми нацменшини. У зв'язку з тим, що країни, з якими Угорщина має в цій сфері певні непорозуміння, також проголосили своєю метою інтеграцію до євроатлантичних те європейських структур, це поставило їх перед вибором: піти на поступки угорцям і продемонструвати таким чином уміння цивілізованим шляхом вирішувати проблеми із сусідами (так зробила, зокрема, Румунія) або не задовольнити вимоги щодо прав угорської меншини і поставити під загрозу своє членство в НАТО та ЄС (цей шлях у 90-х роках обрала Словаччина, хоч пізніше уряд цієї країни вніс суттєві позитивні корективи у свою політику, щодо прав нацменшин ).

Наголошується, що рішення, прийняті державами – членами НАТО спочатку в Мадриді, а потім у Празі, а також країнами ЄС в Амстердамі та Копенгагені, додали Угорщині впевненості в тому, що в недалекому майбутньому вона стане повноправним членом європейської спільноти. Вступ до НАТО в 1999 р., та до Євросоюзу в травні 2004 року – сприяли появі певного відтінку зверхнього ставлення Угорської Республіки до країн, що не були названі серед перших або просто претендентів на членство в зазначених організаціях (особливо це було характерно для уряду В. Орбана). Автором підкреслюється, що, виступаючи офіційно проти створення нових ліній поділу та висловлюючи свою зацікавленість у євроатлантичній інтеграції всіх сусідніх держав, Угорська Республіка дедалі більше акцентує увагу на своїй підтримці, а не на сприянні процесу виконання кандидатами певних передумов вступу до ЄС. Водночас дедалі чіткіше простежується прагнення Угорщини зайняти місце інтеграційного центру в Центральній та Східній Європі та відігравати роль певного посередника між НАТО та ЄС, з одного боку, і країнами-кандидатами – з другого.

У третьому підрозділі четвертого розділу автор розкриває тему балансу політичних і економічних інтересів в українсько-угорських відносинах. Починається ця частина дисертації з визначення факторів, які сприяли становленню та розвитку двосторонніх відносин. З’ясовано, що Угорщина тривалий час потерпала від свого східного сусіда. Імперія — чи то Російська, чи то Радянська — була завжди загрозою для державності Угорщини. З історичної пам'яті угорців ніхто не викреслить роль Росії у придушенні революції 1848 р. та Радянський Союз – у розгромі революції 1956 р. Тому коли з'явилася надія на те, що на східному кордоні імперія може поступитися місцем Україні, та ще такій державі, яка обирає демократичний, європейський шлях розвитку, то, певна річ, угорці доклали всіх зусиль для того, щоб сприяти перетворенню означених сподівань на реальність.

Як Україна, так і Угорщина є постсоціалістичними країнами, які магістральним шляхом свого розвитку визначили побудову демократичного суспільства на засадах політичного плюралізму та ринкової економіки. Звичайно, спільна мета вже є доброю основою для взаємодії.

Обидві країни задекларували свої наміри щодо інтеграції в європейські та євроатлантичні структури. Угорщина вже досягла на цьому шляху досить серйозних результатів і надає постійну допомогу Україні в її євроатлантичних прагненнях.

Своєрідно дається взнаки і геополітичний фактор. Україна та Угорщина, як держави-сусіди, належать до регіону країн Центральної та Східної Європи. Вони тісно пов'язані спільними інтересами у сфері безпеки в широкому розумінні цього поняття – від військової до екологічної. У розвитку економіки обох країн значне місце відводиться приєднанню їх до європейської мережі транспортних коридорів — автомобільних, залізничних, водних та ін.

Економіки двох країн за соціалістичної доби були досить взаємопов'язані. І хоча після розпаду РЕВ Угорщина переорієнтувалася на економічне співробітництво із західними країнами, Україна для Угорщини і навпаки – залишилися досить привабливими партнерами. Традиційно розвивається співробітництво прикордонних територій обох країн, що також суттєво.

Відносини обох країн в історичному минулому не обтяжені конфліктами та проблематичними питаннями. Досить безхмарно розвиваються взаємовідносини і на сучасному етапі, що додає оптимізму.

З більшості гострих міжнародних питань позиції України та Угорщини практично збігаються або дуже близькі. Це дає можливість зовнішньополітичним відомствам обох країн проводити, як правило, узгоджену лінію як у міжнародних, так і в регіональних організаціях.

Завдяки цим та іншим факторам, виваженим, скоординованим і цілеспрямованим спільним зовнішньополітичним діям Україні та Угорщині впродовж 90-х років вдалося створити основу цілісної системи взаємовигідного партнерства та добросусідських відносин. Вона охоплює весь комплекс українсько-угорського співробітництва в усіх без винятку сферах, а для її реалізації розроблено дієвий механізм координації діяльності двох держав як на двосторонньому рівні, так і на міжнародній арені.

Підводячи підсумок українсько-угорських відносин новітньої доби, автор наголошує, що двостороннє співробітництво справді наблизилося до можливого за цих історичних обставин рівня добросусідства, дружби та взаємовигідної співпраці. До беззаперечних позитивів і досягнень співпраці України та Угорщини, починаючи з 90-го року, належить те, що створено стійку систему міждержавних відносин на всіх рівнях. Це зокрема регулярні візити, переговори, консультації президентів, глав урядів, парламентів, міністерств, відомств, це зустрічі керівників органів місцевого самоврядування, представників громадських організацій, інтелігенції тощо. Водночас у дисертації висвітлені проблеми та невирішені питання, які є в цих відносинах і які за певних обставин можуть негативно вплинути на подальший їх розвиток.

У четвертому підрозділі четвертого розділу автором здійснено порівняльний аналіз становища і соціальної ролі угорської національної меншини в Україні та української національної меншини в Угорщині. Ця частина дисертації є продовженням другого підрозділу цього розділу, але водночас тут детальніше розкривається державна політика Угорщини та України в питаннях забезпечення прав нацменшин. Доведено, що саме громадянське суспільство, його конкретні складові дають можливість угорцям в Україні та українцям в Угорщині розвивати свою культуру, мову, національні традиції.

На думку автора, досвід України та Угорщини новітньої доби щодо захисту прав національних меншин є справді унікальним для Європи. Подолавши накопичену за радянських часів недовіру один до одного, дві країни з допомогою переговорів, консультацій, наукових конференцій створили такі механізми співробітництва, які допомогли спільно вирішувати проблемні питання в такій делікатній сфері, як нацменшини, не доводячи їх до конфлікту. Повчальним є те, що диспропорція між кількістю угорської національної меншини в Україні та української в Угорщині не вплинула на утвердження рівноправного співробітництва в цій сфері. Навпаки, отримавши широкі права та можливості для вивчення рідної мови, культури, національних традицій, встановивши тісніші контакти з етнічною Батьківщиною, створивши свої громадські організації, угорська та українська національні меншини стали не фактором збудження сепаратизму, як це прогнозували певні політичні сили в обох країнах, а впливовим чинником зміцнення добросусідських відносин та взаєморозуміння між Україною та Угорщиною. Оцінюючи загалом ситуацію, що склалася навколо угорської національної меншини за роки існування незалежної України та української в Угорщині як позитивну, автор стверджує, що в цій сфері обидві країни досягли загальновизнаних в Європі результатів.

У п’ятому розділі “Місце та роль Угорської Республіки в новій Європі: спроба прогнозу” побудовано політологічну, прогностичну модель майбутнього Угорщини на найближчі 5–10 років з метою визначити вплив вступу країни до НАТО та ЄС як основного фактора внутрішньополітичної мобілізації, розглянуто основні ймовірні сценарії адаптації Угорської Республіки у Євросоюз як повноправного члена співдружності. Наголошується, що Угорщина як національна держава повинна зберігати свій суверенітет та самостійність, водночас частину своїх повноважень вона повинна передати Європейському Союзу, а частину, і досить значну, що є наріжною вимогою ЄС, – органам самоврядування.

Дослідження підтверджує правильність зробленого автором припущення, що на попередніх етапах розвитку Європейського Союзу процеси політичної інтеграції розвивалися тією мірою, як це було обумовлено завданням економічної інтеграції, а найближчими роками політична інтеграція набуває самостійного значення і входить до основних цілей Європейського Союзу. Відбувається, як справедливо зазначають окремі фахівці, “переливання” інтеграції у сферу зовнішньої і внутрішньої політики, розширення функцій і повноважень інститутів ЄС, що також посилює політичний характер їх діяльності. Європейський Союз як політична система, ймовірно, розвиватиметься у напрямку консенсусної демократичної, а не мажоритарної централізованої системи. Таким чином, внутрішньо- та зовнішньополітичне життя Угорщини стає складовою політичної сфери Євросоюзу, і чим далі країна просуватиметься по шляху інтеграції, тим більшою буде ставати ця взаємозалежність.

У п’ятому розділі робиться також спроба політологічного прогнозу розвитку політичної ситуації в країні, подальшого реформування економічної, гуманітарної, соціальної, правоохоронної сфер. Окремо йдеться про проблеми, які можуть виникнути у зв’язку з членством Угорщини в НАТО.

Зроблені автором припущення набувають практичного значення в контексті євроінтеграційних прагнень України, оскільки дають змогу прогнозувати в майбутньому позитивні та негативні наслідки приєднання нашої країни до ЄС та НАТО.

У висновках підбиваються підсумки дисертаційного дослідження.

Спираючись на науково-методологічні концепції, розроблені вітчизняними і зарубіжними науковцями, у дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в аналізі політичних трансформацій в Угорській Республіці на рубежі ХХ–ХХІ століть у контексті демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. Визначаючи мету і завдання дослідження, автор виокремив актуальні проблеми  процесу  політичних трансформацій і на значному фактичному матеріалі зробив спробу встановити їхні закономірності й тенденції на сучасному етапі розвитку угорського суспільства, визначити місце і роль Угорської Республіки в новій Європі. Відповідно до завдань дослідження автор дійшов таких основних висновків:

1. Політологічний розгляд досліджуваної проблематики засвідчив, що аналіз політичних трансформацій в Угорській Республіці на рубежі ХХ–ХХІ століть у контексті  демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах подано в науковому дискурсі не лише вчених інших країн, але й українських вчених. Разом з тим, оскільки Україна визначила для себе шлях політичних, економічних реформ певною мірою схожий на угорський, це потребує глибшого вивчення і порівняння досягнутого в обох країнах, узагальнення позитивного досвіду та використання його для подальших демократичних перетворень у нашій країні на основі наявних резервів.

2. Угорська практика побудови соціалізму переконливо показала, що будь-яка спроба привнесення в те чи інше суспільство чужої ідеології, суспільно-політичного ладу рано чи пізно приречена на поразку. Причину розвалу соціалістичного  ладу в Угорщині варто шукати не лише в його природі, яка і за формою, і за змістом була глибоко неприйнятною для угорського народу, але й в комплексі складних суспільно-політичних проблем існування Угорщини, які накопичилися і загострилися в країні особливо розпочинаючи з  50-х років ХХ століття.

3. Спираючись на аналіз постсоціалістичного досвіду становлення та розвитку держав ЦСЄ, насамперед Угорщини, країн СНД, дисертант стверджує, що наприкінці ХХ століття людство зуміло виробити таку модель трансформації суспільно-політичного ладу, яка демократичним шляхом може привести до зламу тоталітарно-авторитарного режиму та повернення держави на загально-цивілізаційний шлях розвитку. Саме  наявність консолідації провідних політичних сил в Угорщині є основою для успішних перетворень у всіх сферах суспільного буття, що одночасно створює можливості для соціальної стабільності, злагоди та добробуту.

4. Починаючи з 90-го року партії в Угорщині поступово перетворилися на потужний фактор як внутрішньої, так і зовнішньої  політики. Від того, як партійна коаліція, що перебуває при владі, вирішує соціально-економічні проблеми в країні, як визначає і відстоює інтереси держави на міжнародній арені – залежить авторитет її партій, уподобання електорату. Саме це є визначальною ланкою в розбудові демократичної держави. Повною мірою це підтверджено і досвідом державотворення в Угорщині.

5. В Угорщині під час періоду, що досліджується, конституційно забезпечено  концепцію поділу гілок влади, оновлено виборчу систему. Насамперед – стабілізувався склад демократичних інститутів, притаманних демократичній державі. Модернізовано Державні Збори та їх діяльність, запроваджено посаду президента – одноособового глави держави, сформовано вищий орган конституційної юстиції, загальним для Конституції країни став принцип верховенства закону і права. Досвід Угорщини ще раз підтверджує необхідність чіткого правового регулювання діяльності парламенту, впорядкування його взаємовідносин з урядом та президентом. Крім того, угорська практика засвідчує, що пропорційно-мажоритарна система виборів до парламенту, а також партійний підхід до формування парламентської більшості та створення нею коаліційного уряду є цілком виправданими  і відіграють позитивну роль у  розбудові правової держави з ринковою економікою.

6. Уряд в Угорщині  відіграє головну роль у системі виконавчої влади. Діяльність всіх урядів новітньої доби була спрямована на утвердження Угорщини як європейської держави з відповідними політичними та економічними інституціями. При цьому, незважаючи на різні ідеологічні підходи, в обґрунтуванні тих чи інших суспільних явищ, всі уряди дотримувалися визначеного на початку соціальної трансформації курсу на побудову демократичного суспільства, що базується на ринковій економіці.

7. Певних позитивних результатів угорський народ досяг у реформуванні системи органів місцевого самоврядування, утвердженні основ громадянського суспільства загалом, забезпеченні прав і свобод людини, демократичних свобод, що є основною передумовою для входження в політико-правовий, економічний та гуманітарний європейський простір.

8. Здійснивши порівняльний аналіз становища і соціальної ролі угорської національної меншини в Україні та української в Угорщині, дисертант дійшов такого висновку: отримавши широкі права та можливості для вивчення рідної мови, культури, національних традицій, встановивши і розвиваючи тісні контакти з етнічною батьківщиною, створивши свої громадські організації, угорська та українська національні меншини стали не фактором збудження сепаратизму, як це прогнозували певні політичні сили в обох країнах, з перших років становлення самостійних держав, а впливовим чинником зміцнення добросусідських відносин та взаєморозуміння між Україною та Угорщиною.

9. За період існування новітньої Угорщини значно зріс міжнародний авторитет країни, вона утвердилася як регіональний лідер серед країн ЦСЄ, стала повноправним членом НАТО та  Євросоюзу. За ці роки значно поліпшилися відносини із сусідніми країнами, які ще десять років тому – особливо з Румунією, Словаччиною, Югославією – були складними та проблематичними. Щодо українсько-угорських відносин то вони  справді наблизилися до можливого за нинішніх історичних обставин рівня добросусідства, дружби та взаємовигідної взаємодії.

Автор дисертаційної роботи вважає, що здійснений аналіз політичних трансформацій в Угорській Республіці на рубежі ХХ–ХХІ століть висвітлює найбільш актуальні проблеми демократичних перетворень у постсоціалістичній країні загалом. Водночас означене коло науково-дослідних завдань не є вичерпним. За його межами залишилися такі важливі аспекти трансформаційних процесів, як соціально-економічні аспекти економічних реформ, вплив засобів масової інформації на політичні перетворення в країні, відносини Угорщини з провідними державами світу і країнами третього світу та багато інших, що є перспективним предметом для наступних наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних політологів, фахівців інших галузей знань.

Основний зміст та висновки дисертації викладені у публікаціях:

Індивідуальна монографія:

                1.  Сучасна Угорщина в контексті суспільних трансформацій: Монографія / Ін-т      

                політ. і етнонац. дослідж. НАН України. — К.: МАУП, 2004. — 480 с.

Рецензії:

Бабкіна О.В. Реалії сучасної Угорщини. // Політика і час – 2004 - №4 – С.85-86.

Galó Miklós. Egy hiánypótlo monográfia (Magyarország ukrán tudós szemszögéből) // Szabalcs-Szatmár-Bereg megyei tudományos közalapitvány füzetei, Nyiregyháza - 2004 - №20 – Old.115-117. Гало Міклош. Монографія у якій є потреба (Угорщина з точки зору українського вченого) // Дослідження наукового фонду  області Сабалч-Сатмар-Берег, Ніредьхаза – 2004 - №20 – С.115-117.

Головатий М.Ф. Угорщина новітньої доби: суть політичних трансформацій. // Політичний менеджмент – 2004 - №3 (6).

            Розділи в колективних монографіях та статті в наукових фахових виданнях:

2. Институт государственных секретарей — венгерский опыт на фоне украинских начинаний // Персонал. — 2001. — № 8. — С. 14–18.

3. Українська національна меншина в Угорщині // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. — Львів, 2001. — Вип. 5. — С. 58–62.

4. Угорська  національна меншина в Україні (від чинника  розбрату  до запоруки дружби та співробітництва) // Вісник Львівського університету. Сер. Міжнародні відносини. — Львів. — 2001.— Вип. 6. — С. 37–42.

5. Організація та функціонування політичних систем і режимів // В. М. Бебик. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. — К.: МАУП, 2001. — С. 20–33.

6. Перші серед перших (до десятиріччя встановлення українсько-угорських стосунків) // Науковий вісник Дипломатичної Академії України. — К., 2001. — № 5. — С. 213–225

7. Трансграничное сотрудничество: украинское измерение // Діалог цивілізацій: Нові принципи організації світу. Матеріали всесвітньої конференції. — К., 2002. — С. 175–179.

8. Фундамент парламентской демократии (сравнительный анализ избирательного законодательства  Украины и Венгерской Республики) // Персонал. — 2002.— № 2. — С. 4–10.

9. Представительская демократия на постсоветском пространстве: нужны новые подходы // Вестник кыргызско-российского славянского университета. — 2002. — № 4. — С. 16–20.

10. Угорська рапсодія “Плану Сечені” // Віче. — 2002. — № 8. — С. 16–20.

11. Політико-правові основи інституту президентства в Угорській Республіці та Україні (спроба порівняльного аналізу // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України.  — К.: УАДУ, 2002. — № 4. — С. 133–146.

12. Інститут президентства в Угорщині // Трибуна. — 2002. — № 3–4. — С. 20–23.

13. Політична еліта Угорщини. Хто вона? // Віче. — 2002. — № 8. — С. 45–48.

14. Україна — НАТО. Зроблено багато, але зробити потрібно ще більше // Вісник Львівського університету. Сер. Міжнародні відносини. — 2002. — Вип. 9. — С. 53–59.

15. Адаптація населення Угорщини до життя на мікрорівні в умовах глобалізації // Діалог цивілізацій: Нові принципи організації світу. Матеріали другої всесвітньої конференції. —К.: МАУП, 2002. — С. 116–128.

16. Процес інтеграції Угорщини до Європейського Союзу // Науковий вісник Дипломатичної Академії України. — К., 2002. — № 7. — С. 176–185.

17. Політико-правові аспекти місцевого самоврядування в Угорській Республіці // Людина і політика. — 2002. — № 6. — С. 133–147.

18. Державні Збори Угорської Республіки (досвід посттоталітарного парламентаризму) // Наукові праці МАУП. Актуальні питання політології. — К.: МАУП, 2003. — С. 34–45.

19. Уряд Угорської Республіки в умовах глобалізації (досвід новітньої доби) // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна // Питання політології. Зб. наук. праць. — Харків, 2003. — Вип. 5. — С.374-385

20. Формування соціально-класової структури громадянського суспільства в Угорщині в період постсоціалістичної трансформації // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. — С. 272–285.

21. Місцеві органи  самоврядування в Угорській Республіці: вибори, функціонування, фінансування (досвід посттоталітарної доби) // Людина і політика. — 2003. — № 2. — С. 135–144.

22. Реформування політичної системи Угорської Республіки в останні десятиріччя ХХ століття: історичні передумови політичних трансформацій // Наукові праці. Історичний факультет Запорізького державного університету. — Запоріжжя: Просвіта, 2003. — Вип. XVI. — С. 267–281.

23. Корупція як корозія постсоціалістичного суспільства та держави (методологія дослідження, правовий аспект, міжнародні оцінки) // Персонал. — 2003. — № 6. — С. 10–18.

24. Корупція в Україні та Угорщині (спроба порівняльного аналізу) // Персонал. –2003. – № 7. – 22–28.

25. Інститут президентства в Угорській Республіці та Україні — практика здійснення повноважень (спроба порівняльного аналізу) // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — К.: УАДУ, 2003. — № 1. — С. 455–463.

26. Угорський досвід комунікації між державою та громадянським суспільством // PR в органах державної влади та місцевого самоврядування: Монографія. — Сімферополь; К.: МАУП, 2003. — С. 215–222.

27. Вступ до НАТО – перший етап інтеграції Угорщини до європейських та євроатлантичних структур // Науковий вісник Дипломатичної Академії України. — К., 2003. — № 8. — С. 231–242.

29. Угорщина. Соціальну систему — врівень вимог ринку // Віче. — 2003. — № 12. — С. 57–61.

29. Співвітчизники за кордоном. Захист прав угорської національної меншини в сусідніх державах — один із головних пріоритетів зовнішньої політики Угорщини // Політика і час. — 2003. — № 12. — С. 78–87.

30. Права людини як ключове питання забезпечення демократії в Угорській Республіці // Вісник Львівського університету. Сер. Міжнародні відносини. — Львів. — 2004.— Вип. 11. — С. 49–60.

Статті в інших виданнях:

31. ГУУАМ: Проблемы и перспективы развития транспортно-коммуникационных коридоров  //  ІІ  Международная  научно-практическая  конференция. (Ялта, 4–5 июля  2000 г.). — К.: Академпресс, 2000. — С. 13–16.

32. Д.Ткач. Природні партнери. // Угорщина-Україна. Добросусідство. // Bank & Tőzsde. – Весна 1994 р. - C.10.

33. D. Tkacs. Dinamikusan fejlődnek a kapcsolataink. // Közéleti havi krónika. 1996. Február. Old. 11-13.

34. Д.Ткач. Ринки наших країн чекають на Вас, підприємці! // Угорщина-Україна. Добросусідство. // Bank & Tőzsde. – Осінь 1996 р. - C.3,8.

35. D. Tkacs.  Kijev sikeres diplomáciai offenzivája. // Magyar Hirlap. – 1997. - Június 19.

36. Д.Ткач. Надежды нового века. // Наша эпоха. 2002. - №1. – С.18-19

АНОТАЦІЇ

Ткач Д. І. Політичні трансформації в Угорській Республіці на рубежі ХХ–ХХІ століть (в контексті демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 — політичні інститути і процеси. — Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, 2003.

Дисертація є першим в українській політичній науці комплексним дослідженням політичних трансформацій в Угорській Республіці на рубежі ХХ–ХХІ століть у контексті  демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. На основі великого фактологічного, наукового матеріалу проаналізовано генезу політичної системи Угорської Республіки, зміну форми державного устрою, управління та доктрину розмежування гілок влади, стратегічні пріоритети країни в зовнішній політиці. Здійснено порівняльний аналіз становища і соціальної ролі угорської національної меншини в Україні та української в Угорщині. Розглянуто практику відносин Угорщини із сусідніми державами і насамперед з незалежною Україною. Побудовано політологічну модель місця та ролі Угорщини в новій Європі. Виходячи з аналізу проблемних питань українсько-угорських відносин, у тому числі й у сфері захисту прав національних меншин, рекомендовано практичні заходи щодо мінімізації їх наслідків.

Ключові слова: Угорська Республіка, Україна, ЦСЄ, політичні, суспільні, соціальні трансформації, європейський, євроатлантичний вибір, євроінтеграційні процеси, національні меншини, міжнаціональне, зовнішньополітичне співробітництво.

Ткач Д. И. Политические трансформации в Венгерской Республике на рубеже ХХ–ХХІ столетий (в контексте демократических преобразований в постсоциалистических странах Центральной и Восточной Европы) – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины, Киев, 2003.

В диссертации впервые в украинской политической науке осуществлено комплексное исследование политических трансформаций в Венгерской Республике на рубеже ХХ–ХХІ столетий в контексте демократических преобразований в постсоциалистических странах Центральной и Восточной Европы. На основе большого фактологического, научного материала проанализированы генезис политической системы Венгерской Республики, изменение формы государственного строя, управления и доктрина разграничения  ветвей власти, стратегические приоритеты страны во внешней политике. Осуществлен сравнительный анализ положения и социальной роли венгерского национального меньшинства в Украине и украинского в Венгрии. Рассматривается практика взаимотношений Венгрии с соседними государствами и прежде всего с независимой Украиной. Построена политологическая модель места и роли Венгрии в новой Европе.  Исходя из анализа проблемных вопросов украинско-венгерских отношений, в том числе и в сфере защиты прав национальных меньшинств, рекомендуются практические меры по минимизации их  последствий.

Ключевые слова: Венгерская Республика, Украина, ЦВЕ, политические, общественные, социальные трансформации, европейский, евроатлантический выбор, евроинтеграционные процессы, национальные меньшинства, межнациональное внешнеполитическое сотрудничество.

Summary

Dmytro I. Tkach. Political Transformations in Hungarian Republic on the boarder of XX-XXI centuries (in the context of democratic developments in post-socialist countries  of Central-Eastern Europe ) – Manuscript. 

The dissertation for degree of Doctor of Political Sciences, specialty 23.00.02 –Political Institutions and Processes. – Institute of Political and Ethnic Studies at the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation is the first complex research in Ukrainian Political Science into political transformations that took place in Hungarian Republic on the boarder of XX-XXI centuries in the context of democratic developments in post-socialist countries of Central-Eastern Europe. The genesis of Hungarian political system, changes in the state structure and management, separation of power branches doctrine as well as national strategic priorities in foreign policy have been analyzed on the basis of massive factual and research materials.

The author compares position and social role of Hungarian national minority in Ukraine and respectively those ones of Ukrainian minority in Hungary, he surveys relationships of Hungary with its neighbor-states and independent Ukraine in particular. The researcher builds up a political model of the place and role of Hungary in the new Europe. Analyzing challenges in Ukrainian-Hungarian relations and in the area of national minorities rights protection, the author puts forward practical measures to be used for minimizing their after-effects.

Key words: Hungarian Republic, Ukraine, CEE, political, social and societal transformations, European, Euro-Atlantic choice, eurointegration processes, national minorities, interethnic and foreign-policy cooperation.

1.  Види взаємозв~язків Усі явища навколишнього світу соціальноекономічні зокрема взаємозв~язані й вза
2. тема повинна оповіщати власника офісу та ще трьох співробітників про злом шляхом відправки тривожних повідо
3. Экономика и управление здравоохранением Выберите один правильный ответ 1
4. РЕФЕРАТ диссертации на соискание ученой степени кандидата экономических наук Краснодар1999 Работа выпол
5. А Новиков 12
6. НАРОДНЫЕ ИГРЫ В РАЗВИТИИ ДЕТЕЙ ДОШКОЛЬНОГО ВОЗРАСТА
7. Контрольная работа- Процессы принятия решений в организации
8. Тема 1тест 5 б
9. Суд присяжных в России
10. Ф дэн профессор директор Института экономики Академии наук Республики Узбекистан arasulev@yandex
11.  ’242 Група 6 А
12. Тема урока- В.Ю. Драгунский Тайное становится явным Верёвкина Валентина Михайловна учите
13. резиновая помощь ~ переводческая скоропись переводчик записывает мысли а не слова Синхронный перевод.html
14. Основные платформы ЭВМ и области их использования
15. то вновь Жить начать
16. Наш дом RU номинация Эстрадный вокал Дата проведения- 01
17. Тема- создание машиностроительного чертежа в графическом редакторе MS Visio Цель- получить навыки создания че
18.  Молочные продукты разрушают ваши кости
19. а краткости К основным законам риторики относится запрет на а на отсутствие нового в речи
20. тематич модель ЗЦЛП

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе