Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Псевдотехнології паблік рілейшнз і протидія їм
1. Основні прийоми псевдотехнологій ПР («чорних паблік рілейшнз») .
2. Маніпулювання громадською думкою з використанням ЗМІ.
3. Можливості протидії псевдотехнологіям ПР.
Сурогатні методи впливу, які реалізуються з порушенням закону, професійних засад, норм моралі для зміни мислення, поведінки людей усупереч їхнім об'єктивним інтересам, набули назви «чорні паблік рілейшнз».
Найпоширенішими способами чорних ПР є:
1) пряма дезінформація — недостовірна, оманлива інформація; введення в оману недостовірною інформацією. У такому разі свідомо розголошувана недостовірна інформація видається за таку, що відповідає дійсності;
2) спотворення фактів — неповне, одностороннє чи упереджене їх подання. За такого підходу використовують достовірну фактологічну основу повідомлення, спотворюючи певні його аспекти, додаючи протилежного змісту або приховуючи суттєві деталі;
3) неадекватне використання даних соціологічних опитувань з інтерпретацією їх в одному випадку як успіху, в іншому — як поразки. Для цього на короткий термін створюють «соціологічні центри», які організовують тенденційні опитування, оприлюднюють неточну, сфабриковану інформацію на користь клієнта. Згодом, посилаючись на такі дані, намагаються нав'язати суспільству певні думки, настрої, які іноді переростають у відповідні вчинки і дії. Трапляється, що такі центри розголошують в ефірі чи на сторінках преси соціологічний фальсифікат, навіть не імітуючи соціологічних досліджень;
4) «витік» псевдотаємної інформації. Будучи запущеною в обіг як справді секретна, така інформація сприймається із довірою, жваво обговорюється, інтерпретується, проникає у найглибші шари соціуму;
5) посилання на непідтверджені джерела. Перевірити таку інформацію неможливо, звинуватити того, хто її поширив, ні в чому, адже він не наполягає на достовірності свого висловлювання. Та у свідомості аудиторії воно залишається надовго;
6) спекулювання на страхах людей. Найчастіше цю технологію використовують під час виборчих кампаній. "Узявши її на озброєння, виборцям погрожують в разі приходу (неприходу) до влади певних політиків переслідуваннями, репресіями, утисками демократії, громадянським протистоянням, економічними кризами, екологічними катастрофами тощо. З часом страх оволодіває все більшою кількістю людей, якими маніпулюють конструктори і режисери цієї технології, нерідко досягаючи задуманого;
7) поширення сфабрикованих листівок. Вони містять неточну інформацію, тенденційні заклики. Здебільшого їх текст подається без підпису або від імені авторитетної особи;
8) унеможливлення аналізу. Цей прийом полягає в поданні інформації масивним цілісним потоком, у якому важко виокремити певну тенденцію, проаналізувати її, зробити самостійні висновки;
9) обмеження точок зору. Не відкидаючи жодної точки зору, маніпулятори поступово трансформують їх у прийнятні для реалізації своїх цілей ідеї;
10) відволікання уваги. Для цього в інформаційний простір «викидають» сенсацію, яка відволікає увагу аудиторії від інших, більш важливих для неї подій, явищ;
11) використання історичних аналогій. В історії людства існують приклади, які можна витлумачити як аналогії майже до всіх випадків сучасного життя. Завдяки цьому цілеспрямовано створюють і поширюють у ЗМІ історичні метафори, які програмують певні думки, оцінки, ставлення, навіть поведінку об'єктів впливу, і зрештою, досягають маніпулятивної мети;
12) вживання різних словосполучень для оцінювання одного явища. Наприклад, в оцінюванні економічної ситуації в країні одні експерти стверджують про «безробіття», інші — про «неповну зайнятість», що створює різні емоційні реакції, викликає протилежне тлумачення одного і того самого соціального явища;
13) поширення чуток. Вдало сконструйована і своєчасно використана чутка ефективно впливає на формування громадської думки, особливо якщо вона асоціюється з відомими реальними фактами;
14) заміна офіційних, найменувань ідеологічно, емоційно забарвленими ярликами. Найчастіше цей прийом спрямовують проти опонентів. Цілеспрямовано дібрані назви спершу вкладають в уста знакових осіб, з часом вони входять у широкий побут і стають звичними, нерідко заміняють суміжні або справжні поняття. Наприклад, термін «імперія зла» увів президент США Рональд Рейган у розпалі «холодної війни в, залякуючи американців образом СРСР; «сім'я» означає вузьке коло наближених до вищого керівника людей, мафіозні клани; «оточення» — найближчі до керівника люди; «злочинна влада* — влада, яку змінили або намагаються змінити на виборах; «безвідповідальна опозиція» — політичні сили, що намагаються зруйнувати засади, на яких тримається влада.
2. Маніпулювання громадською думкою з використанням ЗМІ
Психологічно людина загалом позитивно налаштована на сприйняття друкованої чи трансльованої інформації, якщо, звичайно, її автор чи ЗМІ не мають негативної репутації. Однак нерідко цю налаштованість намагаються використати в політичній боротьбі з метою аргументування економічних, соціальних дій, проектів, які торкаються інтересів людей.
Проявом необ'єктивної інтерпретації журналістом інформації є фальсифікація, яка може бути таких видів:
— «отруйний сендвіч»: журналіст ховає позитивну думку про особу між негативними вступом і висновком і в такий спосіб нейтралізує, робить її непомітною;
— «солодкий сендвіч»: журналіст вміщує негативні думки між позитивними вступом і висновком для створення загалом позитивного образу особи, політичної групи;
— «роздування деталей»: журналіст, концентруючи увагу на негативній деталі, створює відповідне враження.
Для маніпуляції громадською думкою ЗМІ активно використовують журналістські коментарі, яrі можуть бути відкритими (пряме і відкрите висловлювання журналістом своєї думки), прихованими (журналіст не висловлює його прямо, а подає як факт, не посилаючись на джерело інформації), запозиченими (подається як офіційний коментар або коментар авторитетної особи).
Поширеними прийомами є удавана трансляція думок (журналіст імітує транслювання думок різних людей); обмеження інформації (недопущення в обіг невигідних думок, фактів); скорочення (оприлюднення матеріалу про полеміку без репрезентації позиції однієї зі сторін); вихваляння (необґрунтоване висловлювання позитивних суджень про події, явища, ідеалізування індивіда, групи тощо).
Немало матеріалів ЗМІ розраховані на ефект приниження, для досягнення якого журналіст вдається до осуду певних якостей, рис осіб, характеристик соціальних груп, параметрів процесів. Для цього використовують такі прийоми:
— пряма критика (пряме висловлювання критичної думки, яка нерідко набуває ознак відкритої пропаганди);
— непряма критика (критика не особи, групи, а їх оточення, прихильників);
— використання подвійного стандарту (критика особи на основі застосованих тільки до неї критеріїв);
— використання гумористичних форм (гумору, сарказму, сатири, іронії) для спростування, дискредитації думок, ідей, інтерпретування їх як несуттєвих, смішних, безглуздих;
— звинувачення на основі асоціації (привертання уваги до аморальної, негативної поведінки особи чи групи) з метою перенесення її на іншу особу або групу.
Потужними можливостями у створенні та спотворенні іміджу особи чи інформації володіє телебачення. Сприйняття інформації через телебачення залежить від таких чинників:
а) ситуації, в якій береться інтерв'ю. Такі ситуації бувають стандартними (інтерв'ю в студії, вдома, в кабінеті), випадковими (коли журналіст веде бесіду з особою, психологічно не підготовленою до спілкування перед камерою), екстреними (катастрофи, захоплення заручників тощо, коли доводиться імпровізувати перед камерою). У кожній з них при бажанні журналісти технологічно легко можуть спотворити думку особи;
б) характеру передачі. Спотворення думки особи залежить від того, в прямому ефірі чи в записі транслюється передача, оскільки це потребує використаний конкретних псевдотехнологічних інструментів;
в) атмосфери інтерв'ю. Вона може бути формальною — неформальною, довірливою — ворожою, агресивною — доброзичливою тощо, завдяки чому задає тон дискусії, який обумовлює подальші оцінки глядачів;
г) «гри кадрів». Для формування негативного ставлення до осіб використовують непривабливі ракурси або відповідно монтують кадри;
ґ) повтору інформації. Вважається, що через ЗО хвилин аудиторія пам'ятає тільки 00% змісту телепередачі, наприкінці дня — 40, а через тиждень — 10%. У результаті, якщо не буде нових фактів або повторів, проблема зникає сама собою.
3. Можливості протидії псевдотехнологіям ПР
Використання псевдотехнологій ПР реально загрожує демократичному суспільству, завдає немалої шкоди громадянам, їх об'єднанням.
Індивідуально протистояти псевдотехнологіям ПР непросто, адже більшість із них спрямовані на свідому і позасвідому сфери особистості і непомітні для непідготовлених людей. Кожній людині не раз доводилося бути об'єктом їх впливу. Однак у суспільстві, яке дбає про соціальне, психологічне благополуччя своїх громадян, протидія псевдотехнологіям ПР має:
ПР-фахівець повинен володіти системними теоретичними знаннями з гуманітарних дисциплін, основ права, менеджменту, маркетингу, психології, політології, журналістики, багатьох дисциплін вузької спеціалізації. Сферою його діяльності є написання журналістських і рекламно-інформаційних текстів, організація широкомасштабних заходів, спілкування з представниками різних професійних напрямів, виголошення промов перед спеціалізованими і широкими аудиторіями, здійснення керівництва роботою груші людей.